Дарюс Петрошюс, депутат литовського Сейму: Найголовніше - вірити в себе, вірити в свою справу!

– Ми тільки недавно повернулися з України, де проходила конференція, на якій згадали документ – Гадяцький договір – прообраз створення Євросоюзу. Ще тоді польський, український та литовський народу думали про дружбу і добросусідство.

– Люди завжди хочуть жити краще. Коли ти хочеш жити краще – економічно та просто мати друзів – ти повинен щось робити. І якщо є хороші сусіди і такі ж думки є у сусідів, ти повинен щось робити, так і народжуються такі документи. Швидше за все там прописані принципи про торгівлю, оборону. Тому що, якщо ти один і дуже малий, ти нічого не зможеш зробити, але якщо ти бачиш, що сусід у тебе такий же позитивний, у вас збігаються думки і бажання – чому цього не робити?

– Усі Ваші сусіди з великою любов'ю говорять про Вашу сім'ю. Це для мене стало і питанням, і відповіддю. Як вдається створювати навколо себе ауру добросусідства?

– Тут дуже багато робити не треба, треба жити своїм життям, створювати позитив, намагатися для сусідів, для нашого маленького містечка, для людей, які там живуть – більше нічого робити не треба. Є сусіди, які хочуть конфліктів – це не потрібно, адже з конфлікту нічого не народжується. Треба просто жити поруч з сусідами, думати, що зробити і чого не робити – і все буде добре. Я думаю, так робив мій батько - він теж політик, так роблю і я. І дуже радий, що чую це від Вас. Спеціальних зусиль ми не робимо, просто у сусідів є якесь прохання, якщо ти можеш для них це зробити – ти робиш, не можеш – пояснюєш, чому це не можна в цей момент. І все.

– Тепер про геополітичного сусіда – Україну. Чим зараз Україна може допомогти Литві?

– Вона вже допомагає. Ми бачимо, як Україна прагне до того, що вона хоче: вона хоче жити краще, вона хоче бути незалежною, ми бачимо ваші ідеали, ми бачимо дуже багато проблем, ми бачимо, як ви проблеми вирішуєте, як швидко це виходить. Багато проблем ми тут вирішити не можемо, тому що не потрібно такої стрімкості, а у вас все треба робити швидко. А ви приймаєте деякі рішення дуже швидко, тому ми і думаємо, що у вас багато чому можна повчитися.

– Який досвід Ви, як депутат Сейму, могли б передати своїм колегам з України? Якими б ідеалами, чим би світлим Ви могли б поділитися, щоб це стало в нагоді обом сторонам?

– Якщо є ідеали – треба в них вірити. Ніколи не буває так, що ти завжди виграєш і все буде так, як ти хочеш. Завжди буде і гарний час, і поганий. Найголовніше в поганий час – не зупинитися. Після поганого завжди буде і гарне. Якщо є якась ідея – ти повинен йти вперед. Іноді робиш крок вперед, а потім повертаєшся на два назад. Це нічого не значить. В інший час ти вже три кроки зробиш вперед. Але як би там не було – ти завжди йди вперед, просто треба йти, хоч би якою синусоїдою це не здавалося. Це найголовніше – вірити в себе, вірити в свою справу. Тоді результат буде, я думаю.

– Ви підтримуєте дуже хорошу спортивну форму. І ось червона лінія на Вашій спортивній футболці сьогодні навела мене на питання: яку червону лінію не можна переходити в життя політикам?

– Немає окремої лінії для політиків, просто у кожної людини є своя лінія, я думаю, це мораль, це твоє уявлення про життя, твої принципи. У вас в Україні є політики, які йдуть заробляти цим гроші. Чисті - нечисті, а просто гроші. Це вже погано, у них вже інша лінія. Якщо ти йдеш робити щось хороше – представляти народ, його інтереси, робити щось, що ти хочеш робити, у тебе буде інша червона лінія. Тоді не можна переступити її з корупцією, з негативом. Іноді бувають такі дні, що негативу біля тебе дуже багато, але ти повинен згадати цю лінію, і в інший день буде вже краще, і ця лінія буде не так поруч.

Коли ми закінчили цей діалог, Дарюс згадав про День рідного міста, в якому народився і живе, і про те, що завтра в нього подвійне свято. Це деталь важлива, вона говорить багато про що. Дочка Дарюса – Аугусте – приймає в День міста перше причастя в костелі міста Таураге, разом зі своїми однолітками. Я був на цьому дуже урочистому богослужінні і бачив радість батьків Дарюса і його сім'ї, коли Аугусте дякувала дідусю, бабусі, а особливо батькам і випускала в мирне небо білі повітряні кулі. Я ще глибше зрозумів його слова: найголовніше – вірити в себе, вірити в свою справу, а це породжує радість і гідний результат.

Петро та Анна Олар - журналісти Київського прес-клубу