Діти Божі та діти диявола, або Хто такі фарисеї, психопати, рибоголові та рептилоїди згідно з Євангелієм

Попередня стаття: Золотий перетин і контрольна сума Євангелія – індикатор правильного очищення й відновлення цілісності Послання

Для будь-якого розвитку важлива наявність антитези. Долаючи її, теза стає глибшою і сильнішою. У цій справі життєво важливо розпізнати антитезу та визначити її якості. Тоді можна сформулювати проблему й цілеспрямовано її вирішити. Найрадикальніше подолання антитези відбувається під час кризи.

З погляду діалектичної тріади «теза – антитеза – синтез», теза – це те, що є первинним і самодостатнім. Натомість антитеза – це те, що заперечує тезу і створює для неї загрозу знищення, проте в такий спосіб лише мобілізує тезу та сприяє її глибшому розкриттю. Сенс синтезу в тому, що антитеза або ліквідується, або підпорядковується оновленій тезі.

Арійська теза: діти Божі й сини Божі

Ключова ідея арійської традиції, яскраво підтверджена Ісусом Хрестом, полягає в тому, що людина є втіленою божественною сутністю. Дедалі ясніше усвідомлення себе втіленим богом поступово перетворює людину на боголюдину – сина Божого: «Щасливі миротворці, бо вони синами Божими стануть» (Матвій 5.9).

На актуалізацію цього внутрішнього бога спрямована головна заповідь аріянства: «Люби господа, бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією силою твоєю і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь» (Матвій 22.34–39, Марко 12.28–31, Лука 10.25–26). Згадані внутрішні боги є частинкою соборної особистості Творця Всесвіту – Бога-Отця, до якого Ісус навчив звертатися у молитві «Отче наш». Тобто «ТВІЙ бог» – це внутрішній бог, а «НАШ Отець» – це Бог-Творець, який є колективною істотою, сокупією (синархією) божественних сутностей (внутрішніх богів).

Подібно як дитина має в собі частинку генокоду своїх батьків, так людина, будучи носієм внутрішнього бога, має в собі частинку Бога-Творця. Тому за своєю природою людина є дитиною Божою, що вона й констатує молитвою «Отче наш». Якщо ж ця дитина Божа актуалізує свого внутрішнього бога і набуває божественної свідомості, вона стає боголюдиною – сином Божим або дочкою Божою (Євангеліє для цього використовує двородовий термін "син Божий", який стосується і чоловіків, і жінок).

Будучи втіленим богом, людина є носієм творчості, совісті, любові та вільної волі. Відповідно, людина має високу гідність, а свобода, відповідальність, творчість, чесність, совість, доброзичливість, любов і милосердя є для неї базовими цінностями.

З першої заповіді випливає друга найбільша заповідь аріянства – «Люби ближнього твого, як себе самого». Любов до ближнього спонукає людину бути чесною та відповідальною. Будь-яке лицемірство та обман підривають взаємну довіру і руйнують спільноту, тому «Хай буде ваше слово: так – так; ні – ні. А що більше цього, те від злого» (Матвій 5.37). «За кожне пусте слово, яке скажуть люди, будуть відповідати» (Матвій 12.36).

Життя спільноти тримається на чесності та щирості, натомість брехня веде до виродження і розпаду – це очевидно для будь-якої розумної людини з життєвим досвідом.

Проте щодо цього питання є й альтернативний погляд. Згідно з Євангелієм, протилежного підходу дотримувалася іудейська верхівка, передусім партія фарисеїв. Отже, переходимо до розгляду іудейської антитези.

Антитеза дітей диявола

Лицемірство

Перше, що привертає нашу увагу, то це лицемірство фарисеїв. «І коли весь народ слухав, Він сказав своїм учням: Остерігайтеся фарисеїв, що сіли на сідалищі Мойсея. В’яжуть тяжкі, не під силу тягарі і кладуть людям на плечі; самі ж і пальцем своїм рушити не хочуть. Усі свої діла вони роблять на те, щоб бачили їх люди; поширюють свої філактери й побільшують свої китиці. Люблять перші місця на бенкетах і перші сидження на зібраннях та вітання на майданах многолюдних, щоб люди звали їх: равві!»

Мавпування

Фарисеї механічно виконували ритуали, не розуміючи їх сенсу. Виконання дій без розуміння їх сенсу називається мавпуванням.

Цей механічний догматизм форисеїв яскраво проявився в ситуації, коли Ісус оздоровив сухорукого в суботу. Фарисеям було байдуже, що людина отримала здорову руку – їх хвилювало лише те, що це було зроблено в суботу, коли іудейський закон забороняє будь-яку роботу.

«Звідти пішов Ісус до місцевої громади. А був там чоловік з сухою правою рукою. Фарисеї стали за ним назирати, чи він оздоровить у суботу, щоб найти яке оскарження на нього. І вони, щоб обвинуватити його, спитали, кажучи: Чи можна зціляти в суботу? Він сказав до них: Чи є який між вами, що, маючи одну вівцю, не візьме її і не витягне, коли вона впаде в суботу в яму? А скільки ж людина над вівцю цінніша! Тим-то і в суботу можна добро чинити. І мовив Ісус до чоловіка, який мав суху руку: Стань посередині! Підвівся той і став. Тоді Ісус до них промовив: Питаю вас: що годиться в суботу чинити – добро чи зло? Вони мовчали. Тоді, поглянувши на них гнівно, зажурений, що їхні серця закам’яніли, і, глянувши кругом на всіх, каже до чоловіка: Простягни руку! І той простягнув, і рука його стала здоровою, як і друга. Фарисеї ж, сповнені безумства, вийшли і зараз же прийняли рішення проти Ісуса, щоб його погубити».

Бездуховність

У вузькому значенні «серце» (серцевина, середина, центр) є символом духовної сутності людини з такими її проявами як совість, свідомість, воля, милосердя, творчість. У широкому значенні слово «серце» використовують для позначення всього внутрішнього складника людини, що включає як духовні, так психічні якості.

Термін «закам’яніле серце» означає відсутність зв’язку з власним духом, проявом чого є відсутність совісті, співчуття й милосердя. Тобто тут Ісус застосував термін «серце» у вузькому, точному сенсі – для позначення духовної сутності, адже психіка фарисеїв не була «закам’янілою», принаймні вони зберігали здатність до мовлення та умовиводів.

«Сповнені безумства» (безумство – відсутність ума, тобто розуму) – йдеться не про психічний розлад, а про духовне засліплення, адже психіка фарисеїв залишалася в нормі, принаймні у них не було галюцинацій, втрати пам’яті, деменції чи інших розладів. Це підтверджує висновок, що «закам’янілість серця» – це духовний параліч, тобто повна відсутність зв’язку психіки з власним духом або й відсутність самого цього духу. Розум – це прояв духу.

Комплекс неповноцінності

Але що так розлютувало фарисеїв, що вони вирішили вбити Ісуса? Це й заздрість, що вони такого не вміють. Це й відчуття приниження, що їхній культ Єгови не дозволяє оздоровлювати людей. Це і боязнь втратити авторитет серед народу і владу над ним. Це й тривога за свій шахрайський бізнес, адже важливим джерелом їхніх доходів був єрусалимський храм. Зауважимо, що саме Єрусалим був центром фарисейства, тому Ісусу протистояли передусім єрусалимські фарисеї, про що наголошує Добра Новина, наприклад: «Раз якось, коли Ісус навчав, були при тому фарисеї, що прийшли були з Єрусалима» (Лука 5.17), «Тоді приступили до Ісуса фарисеї з Єрусалима» (Матвій 15.1), «Фарисеї, що були з Єруса­лима, зібрались коло Ісуса» (Марко 7.1).

Холоднокровна жорстокість

Звертає увагу жорстокість, рішучість і холоднокровність, з якими фарисеї ухвалили вбити Ісуса – попри абсолютну несправедливість і нелюдяність такого рішення. З цього епізоду випливає, що вбити людину єрусалимським фарисеям було так само просто, як роздушити муху.

Імпульсивність

«Фарисеї ж, сповнені безумства, вийшли і зараз же прийняли рішення проти Ісуса, щоб його погубити». Рішення було прийняте негайно, без врахування наявних норм, законів чи ймовірних наслідків. Їм так захотілося тут і тепер – і цього для них було досить.

Перевертання істини і нахабна брехня

Наступний епізод розповідає про особливий засіб, який застосували єрусалимські фарисеї у спробі дискредитації Ісуса, а саме «хулу проти Святого духа»:

«Тоді ж привели до нього біснуватого: сліпого та німого, і він зцілив його, так що німий і говорив, і бачив. І здивувалися всі люди, а фарисеї, які прийшли з Єрусалима, сказали: Отой Вельзевула має і не інакше виганяє бісів, як тільки Вельзевулом, князем бісівським. Тоді Ісус, знаючи думки їхні, прикликав їх до себе й заговорив притчами до них: Як може сатана сатану виганяти? Коли яке царство поділене саме в собі, те царство не може встоятись. І кожне місто чи дім, розділені в собі самому, не встоїться. І коли яка родина розділена сама в собі, не може та родина встоятись. І коли сатана сатану виганяє, то він розділений у собі самому – як же тоді вдержиться його царство? Він не може встоятись, і кінець настав йому».

Фарисеї застосували супернахабну брехню, яка в іудейській традиції позначається словом «хуцпа». Йдеться про радикальне перевертання істини. Сила хуцпи полягає в її екстремальності, відвертості, впевненості та рішучості, без огляду на можливі катастрофічні наслідки для хуцпіста. Людина, що володіє навіть зачатками совісті, не спроможна до хуцпи. Цей спосіб доступний тільки для тих, у кого «закам’яніле серце», тобто відсутній будь-який зв’язок з духовним світом. Відсутність внутрішнього духовного регулятора надає хуцпістам нестримності. Ця безшабашність та «відмороженість» створює у спостерігачів ілюзію впевненості у власній правоті, а тому сприймається ними як ознака правдивості.

Порода зла й розпусна

І далі сказав Ісус фарисеям: «Виплекаєте добре дерево, то й плід його буде добрий; а посадите погане дерево, то й плід його буде поганий. Бо дерево пізнається з плоду. Гадюча порода, як можете говорити слова добрі, будучи злими? З повноти бо серця уста промовляють. Добра людина з доброго скарбу добро виносить, зла ж зі злого скарбу зле виносить» (Матвій 12.33–35).

«І приступили фарисеї і, спокушаючи його, просили, щоб показав їм знак з неба. А він у відповідь сказав їм: Порода зла й розпусна шукає знаку, але знаку їй не дасться. І покинув їх і пішов звідти» (Матвій 16.1-4).

Ісус називає фарисеїв окремою породою. Застосоване ним слово «γενεὰ» (генеа) ще перекладають як «рід», «плем’я», «раса» – якщо йдеться про позитивний контекст, тут же контекст виразно негативний. Застосування слова «порода» вказує на вроджені, успадковані особливості. В україномовних перекладах Євангелія ще застосовують слова «поріддя» і «кодло». Йдеться про те, що злобність і розпусність фарисеїв не є випадковістю, а має сталий характер і є наслідком якщо не генетичної, то культурної спадкоємності.

Злобність

«Зло» – це протилежність добру. Слово «злий» (πονηρὰ, читається «понера») позначає того, хто є носієм зла і є ворожим добру. Проявами зла є жорстокість, підступність, недоброзичливість.

Розпусність

Слово «розпусний» (μοιχαλίς) означає «статево розбещений», «хтивий». У ширшому сенсі йдеться про потурання будь-яким власним порокам і пристрастям – через відсутність внутрішнього регулятора у вигляді совісті та самодисципліни.

Нерозумність

«Порода зла й розпусна шукає знаку, але знаку їй не дасться. І покинув їх і пішов звідти». Чому фарисеям не буде знаку? Тому що вони неспроможні його побачити. Цих знаків уже було цілком достатньо, аби пересвідчитися у продуктивності, отже істинності Ісусового вчення. Фарисеї не могли цього осягнути з причини особливостей їхньої породи та їхньої культури («того, що культивується»).

Короткозорість і наївність фарисеїв

Полишивши фарисеїв, Ісус звернувся до учнів: «Остерігайтесь фарисей­ської закваски. Нічого бо нема схо­ваного, що б не відкрилось, і скритого, що б не виявилось. Ось чому те, що ви сказали потемки, почується при світлі; і те, що ви говорили на вухо по сховках, оголоситься на крівлях» Лука 12.1-3).

Річ у тім, що фарисеї вважали брехню своїм великим здобутком, своєрідним мистецтвом, тому «брехали як дихали», вважали себе найхитрішими й були переконаними, що їхню брехню ніхто не бачить. Вочевидь, це прояв глибинної наївності та обмеженості. Так, змовившись убити Ісуса, вони тут же нахабно прийшли до нього, вимагаючи «знаку з неба», мовляв, коли отримають знак, то увірують. На цю тупість огидно було дивитися, тому Ісус не захотів більше з ними спілкуватися.

Єдність фарисеїв і садукеїв

Фарисеї вистежували Ісуса і збирали свідчення проти нього ще в Галілеї. Проте головною силою, що протидіяла Ісусу, були первосвященники (садукеї) – іудейська родова та грошова аристократія. Фарисеї та садукеї конкурували між собою, проте в бажанні убити Ісуса були одностайні. Так, після воскресіння Ісусом його друга Лазара, що був галілеянином, але мешкав на території Іудеї, «зібрали тоді первосвященники та фарисеї Сине­дріон і говорили: Що нам робити? Той чоловік робить силу чудес! Якщо ми лиши­мо його так, усі увірують у ньо­го! Від того, отже, дня вони радились між собою, як би його вбити. Тому Ісус не ходив уже більше явно серед іудеїв, але пішов звідти у місто, зване Сепфоріс, і пробував там з учнями своїми» (Іван 11.47-54). Принагідно зауважимо, що арійське місто Сепфоріс до 25 року н. е. було столицею Галілеї (пізніше столиця була перенесена до Тиверіади) і знаходилось на відстані 5 км від Назарета. Саме з Сепфоріса походила Діва Марія, там проживала її сестра Соломія та її сини Іван та Яків.

Напередодні Паски первосвященники вирішили вбити не лише Ісуса, а й Лазара: «Тим часом багато юдеїв дізналися, що він там, і зійшлися не тільки Ісуса ради, але також щоб Лазаря побачити, якого він воскресив з мертвих. Тоді первосвященники змовилися і Лазара вбити, бо багато іудеїв лишило їх через нього й увірувало в Ісуса» (Іван 12.9–11). Як бачимо, до підступних убивств були схильні не лише фарисеї, а й первосвященники.

Хижі вовки

Згідно з Євангелієм, головною особливістю фарисеїв є лицемірство, тобто приховування своєї агресивної сутності під зовнішньою маскою доброти. Про те, як за привабливою зовнішністю розпізнати справжню внутрішню сутність, Ісус уже пояснив у Нагірній проповіді: «Стережіться фаль­шивих пророків, що приходять до вас в одежі овечій, а всередині – хижі вовки. За їхніми плодами ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіги – із будяків?» (Матвій 7.15–20). Тобто найбільш надійний критерій розпізнавання – реальні результати діяльності.

Психопатична основа фарисейства

Погляньмо на перелік якостей, що їх Ісус вбачає у фарисеях:

• лицемірство
• догматизм і мавпування
• бездуховність
• комплекс неповноцінності
• холоднокровна жорстокість
• імпульсивність
• супернахабна брехня – хуцпа
• злобність
• розпусність
• нерозумність
• короткозорість
• агресивність

Хто це такі? Сучасна психологія і психіатрія дає точну відповідь – це психопати і соціопати. Відмінність між ними в тому, що психопатія передається генетично (успадковується від предків), а соціопатія набувається завдяки вихованню у психопатичному середовищі, під впливом психопатичної культури. Тож якщо Ісус вживав слово «порода», то він мав на увазі саме психопатів. Це зрозуміло ще й тому, що саме психопати є первинним ядром і мотором психопатичної культури й усього психопатичного руху. По суті, соціопати – це люди, виховані психопатами, зіпсовані ними, охижачені та збочені.

Згідно з відкритими даними, в сучасному суспільстві близько 2% психопатів, проте деякі дослідження вказують на те, що психопатів понад 5% (Томас Еріксон. В оточенні психопатів, або Як уникнути маніпуляцій з боку інших. – Thomas Erikson. Surrounded by Psychopaths or, How to Stop Being Exploited by Others. – 2017).

Для ідентифікації дорослих психопатів розроблені спеціальні опитувальники. Одним з найвідоміших є опитувальник PCL-R (Psychopathy Checklist – Revised), створений Робертом Хаером у 1991 році й модифікований у 2003 році. Цей «Перелік психопатичних рис» (ППР) заведено вважати галузевим «золотим стандартом». Він складається з 20 пунктів, по кожному з яких можна дати оцінку 0 (риса відсутня), 1 (невідомо або частково стосується) або 2 (стосується). Максимальний бал 40. Граничним (гарантованим) показником наявності психопатії вважається 30 у Сполучених Штатах і 25 у Великобританії. Наведемо заголовки згаданих 20 пунктів ППР, а в дужках проставимо оцінку на основі євангельського опису:

Про більшість з наведених ознак прямо повідомляється в Євангелії, наприклад, шахрайство, розпусту, імпульсивність, безсердечність, безвідповідальність, відсутність каяття. Про деякі ознаки можна зробити висновок з характеру вчення, яке вони пропагували, наприклад, гігантоманія щодо підкорення своїй владі всього світу. Про перебільшене відчуття власної значущості говорить те, що вони лише себе вважали праведниками та святими, звідси самоназва «фарисеї» – «ті, що відособились». На схильність до маніпулювання вказує те, що фарисеї вважали себе носіями таємного усного передання від Мойсея, і нерідко це передання ставили вище Тори. Насправді фарисейські «передання старців» здебільшого були брехливими вигадками і зручним інструментом для маніпуляцій людською свідомістю. Через це фарисеї конфліктували з садукеями (первосвящениками), які заперечували всі ці фарисейські вигадки.

Homo intelis – інтелектуальні тварини

Згідно з сучасними дослідженнями, психопати не є людьми – це окремий біологічний вид інтелектуальних тварин – Гомо інтеліс (Homo intelis). На це вказує не лише відсутність у них людяності (совісті, любові, співчуття, милосердя, відповідальності, творчості), а й чисто фізіологічні відмінності – у психопатів по-іншому влаштований головний мозок, по-іншому працюють нервова та гормональна системи. Психопатія не є хворобою – це лише інша, нелюдська, тваринна норма. Дослідженню цієї теми присвячена серія статей, починаючи від «Політична зоологія: психопати і соціопати в ситуації глобальної кризи ­– повстання мавп (+аудіо)».

Психопати виразно відчувають свою відмінність від людей, досить чітко ідентифікують собі подібних і гуртуються з ними. Своє перебування серед людей вони відчувають як щось на кшталт «кіт у світі мишей» або «вовк у кошарі». У них нема людських почуттів, відтак наявність у людей совісті, любові, відповідальності та милосердя психопати вважають патологією та загрозою для свого існування.

Не всі інтеліси є психопатами, звідси поширена назва «просоціальні психопати». Вочевидь, це внутрішньо суперечливий термін, адже психопати за визначенням не можуть бути просоціальними. Інша справа, що в сучасному світі, де домінує психопатична масова культура, більшість інтелісів стають психопатами.

Психопатія (точніше, ген надтварини) передається спадково як рецесивна ознака. Це означає, що при схрещуванні людини і психопата народжується людина-носій психопатії. При взаємодії таких людей-носіїв з імовірністю 25 відсотків народжуються психопати, з імовірністю 25% народжуються люди (без рецесивних генів психопатії), а з імовірністю 50% народжують люди-носії (з рецесивними генами психопатії).

Вид Гомо інтеліс є проміжною ланкою від тварини до людини. Спочатку були створені інтелектуальні тварини «за образом Божим», тобто з людиноподібною формою. Після цього було здійснено генетичний апгрейд частини інтелісів і перетворення їх на людей «за подобою Божою», тобто з духовно-божественним змістом.

Проте інтеліси не зникли – вид Homo intelis продовжує своє існування серед людей як генетичний і соціальний паразит. Переважна більшість сучасних проблем викликана тим, що люди не розрізняють людей та психопатів – на відміну від психопатів, які інстинктивно відчувають своїх і ненавидять людей.

Фарисеї – перша легальна мережа психопатів

Чому Ісус спрямовував свою критику саме проти фарисеїв, а не проти садукеїв? Тому що найвища концентрація психопатів була саме в середовищі фарисеїв.

Річ у тім, що садукеї були замкненою групою родової аристократії, тож увійти до її складу було важко. Натомість фарисеї походили з нижчих класів суспільства і були більш відкритими для нових членів. Особливістю фарисеїв було генерування великої кількості нових приписів, обов’язкових до виконання. Відтак для долучення до фарисейства досить було формально дотримуватися цих приписів і не ставити зайвих запитань. З цієї причини молоді психопати, які завжди інстинктивно прагнуть влади, могли підвищити свій соціальний статус лише через партію фарисеїв.

У результаті такого добору серед фарисеїв відбулась висока концентрація психопатів. Людям неможливо було вижити в їхньому середовищі, тож відбувся ефект «схлопування» фарисейської спільноти й виштовхування з неї всіх чужорідних елементів.

Психопати не володіють ні людськими почуттями, ні людською емоційністю. Вони немилосердні й холодні, тому в наш час їх ще називають «рибоголовими». Про це навіть є документальний фільм «Я рибоголовий: чи всі корпоративні лідери є психопатами» (I am FishHead, 2011). Продюсери цього фільму характеризують «рибоголових» такими словами: проблемні, руйнівні, егоїстичні, байдужі, неспівчутливі, психопатичні, бездумні та холодні. Про цей та інші науково-популярні фільми на тему психопатів розповідає Роберт Хаер у бестселері: «Змії в костюмах: коли психопати йдуть на роботу» (Snakes in Suits: When Psychopaths Go to Work, 2006). З цим феноменом пов’язане й масове застосування терміну «рептилоїди» – це ті ж самі психопати.

Співіснування людей з інтелісами триває 40 тисячоліть. Про те, що люди знали про існування «зміїв у костюмах», говорить світова міфологія про людиноподібних рептилоїдів.

Рептилоїди – ті ж самі психопати

Як це нерідко буває, давні знання з часом спотворюються, а точні значення термінів розмиваються і затуманюються, обростають казковими деталями і відвертими вигадками. Так відбулося і з уявленнями про людиноподібних інтелектуальних тварин (Homo intelis), що добре видно на прикладі теми рептилоїдів.

Розмаїття уявлень про рептилоїдів, попри масу інформаційного шуму, містить і цілком раціональні моменти, які особливо яскраво проявилися з початком ковідної кризи, а особливо з 2021 року, коли психопати розпочали масову вакцинацію. Наведемо деякі з них і прокоментуємо:

1. «Рептилоїди хочуть поневолити людство». Справді, психопати прагнуть ослабити людство і запровадити цифровий концтабір. Для цього вони застосували примусову вакцинацію надзвичайно агресивними препаратами генетичної модифікації. Передбачено щонайменше 8 доз, що має призвести до повного руйнування природного імунітету. Хто виживе буде безплідним. Головний удар спрямовано на знищення Білої раси.

2. «Рептилоїди використовують людей для відтворення собі подібних». Це правда, адже психопати діють як генетичні паразити – подібно до зозулі, яка є гніздовим паразитом. Значна частина людей є носіями гена (точніше, аллеля) психопатії. При схрещуванні таких людей-носіїв у них з імовірністю 25% народжуються психопати, а з імовірністю 50% – носії психопатичного гена. Звісно, усіх їх виховують люди, оскільки психопати байдужі до своїх дітей. Про це у статті: Генетика психопатів, або Чому в людей народжуються людиноподібні тварини.

3. «Рептилоїди отримують енергію від негативних емоцій людей». Тут складніший механізм. З одного боку, психопати підключені до диявольського егрегора, а він живиться саме негативними думками та емоціями. З другого боку, для панування над людьми психопати намагаються опустити їх на нижчий енергетичний рівень, а це досягається шляхом зараження негативними думками та емоціями, передусім жахом і тривогою.

4. «Рептилоїди ворожо налаштовані щодо людей, адже розглядають їх як загрозу». Справді, психопати відчувають свою ненормальність у порівнянні людьми, які їх чисельно переважають. Це формує у них відчуття небезпеки. Найбільшою загрозою для себе вони вважають білих чоловіків.

5. «Рептилоїди колись створили людей за допомогою генної інженерії». Психопати, будучи тваринами, неспроможні до творчості. Проте в цих уявленнях є частинка істини: інтеліси є перехідною формою між людиною і твариною. Людина була сотворена шляхом генетичного апгрейду інтелісів. Про це у статті «Механіка генетичного апгрейду від Гомо інтеліс до Гомо сапієнс: як тварина стала людиною (+аудіо)»

6. «Рептилоїди захопили значну політичну владу на Землі й маніпулюють суспільством для контролю над планетою». Про те, що психопати опанували вищі органи влади, писали ще Анджей Лобачевський («Політична понерологія», 1984), Роберт Хаер («Змії в костюмах», 2006), Керрі Болтон («Ліві психопати», 2013). У 2021 році стало очевидним, що уряди багатьох країн керуються психопатами: «Політична зоологія: психопати і соціопати в ситуації глобальної кризи ­– повстання мавп (+аудіо)».

І ось тут ми впритул підійшли до розуміння антитези і формулювання проблеми, гостро актуальної для сучасного кризового людства. Але про це – в наступній статті: Чому відбулося руйнування Єрусалима і як його зміг передбачити Ісус Хрестос