Друга релігія Литви

– Питаю тебе як спортивного журналіста, який багато віддав Литві. Як спортивна журналістика може допомогти країні стати більш відомою в світі і як може зробити міцнішою націю?

Журналіст – тільки другорядна людина в тому, як підняти спортивне ім'я країни. Але якби не було журналістів, у нас баскетбол ніхто б так не любив і не називав би "другою релігією Литви".

Чому я так кажу? У 1937 році, під час другого чемпіонату Європи в Латвії литовець-журналіст, ще не радіокореспондент, передавав по телефону на Каунаську радіостанцію інформацію про ігри. Все чули, що там відбувається в Латвії, передавали, так би мовити, від вуха до вуха. По деревах йшла ця легенда, бо було дуже мало радіоприймачів, може, кілька сотень.

У травні 1939 року Литва організовувала третій Чемпіонат Європи. За півроку був побудований наш легендарний Палац Спорту на Зеленій горі. За півроку! У довоєнній Литві було більше газет, ніж зараз, і вони не тільки писали про проектувальників, про будівельників, а й організували збір грошей на будівництво. Усі вечірні газети писали тоді про результати ранкових матчів, про те, що робили наші литовські баскетболісти.

Цей довоєнний литовський досвід, ця велика любов до баскетболу нас надихала в повоєнний час, коли ми були під ногою Радянського Союзу. Наші найкращі журналісти з газет стали коментаторами з баскетболу, наші кращі баскетболісти стали коментаторами, нехай і не штатними – вони сиділи під час гри поруч і зовсім по-іншому коментували, щоб люди зрозуміли, де добре, де погано, де біле, де чорне.

Наприклад, Петрас Бузеліс був капітаном "Жальгіріса", був капітаном збірної Литви – він став спортивним коментатором радіо і телебачення. Він готувався до Олімпіади в Москві 1980 року, але зупинилося серце і вже 36 років його немає в живих. На честь цього баскетболіста проводиться щорічний сімейний турнір в Каунасі, де грають сім'ями за кубок. Ми це показували і про це писали.

– Ти сам легенда литовського баскетболу, скільки програм ти зробив?

– Сьогодні 1008 програма, дуже хорошу зробив сьогодні передачу про суддів. Ніхто ніколи не робив. Наша Баскетбольна Ліга спільно зі спонсором почали акцію толерантності – наші баскетболісти за те, щоб люди дружили між собою, чорний ти, білий або жовтий – ти можеш дружити через баскетбол.

Спортивний журналіст повинен показати спортсмена, починаючи з дитячого садка, від початку занять спортом до золотих медалей на Олімпіаді. За це – честь і хвала спортивним журналістам, які про це пишуть. Сьогодні відбулася гра, і він переміг, але як він до цього йшов, хто за руку його тягнув до цього – тренери, сім'ї, вчителі.

Спортивний журналіст повинен бути іншим, ніж інші журналісти. Факт, результат – це добре, але треба показати процес, що веде до перемоги. Спортивний журналіст – особливий, він потрібен нам усім, і він буде об'єднувати народ, його будуть любити все читачі і слухачі, буде користь і для Литви, і для України, і для Росії. Допінг – не треба його приховувати, треба говорити, треба показувати, треба пояснювати.

Слово – це як рушниця, але куля повинна принести користь всім.

– Так, спорт і Олімпіада зупиняли війни. У нас в Україні все є для баскетболу, я навіть на фронті бачив, коли бійці, щоб не нудьгувати, вішали кільця і ​​займалися спортом.

– Казімерас Будріс (патріарх литовського баскетболу, засновник сімейних баскетбольних турнірів), будучи моряком, на судні поставив баскетбольне кільце – і вони там грали, уявляєш? Тому що він був баскетболістом завжди, так він полюбив баскетбол, він весь час тренується, вже 80 років, але виглядає п'ятдесятилітнім, ось що означає любов.

Треба любити, Петро, ​​все, що ти робиш – любити жінку, любити роботу і любити так, щоб люди повірили, що ти щирий у цьому. Ось тоді буде користь від журналіста. Якщо ти даєш тільки рахунок, і ніякого аналізу, то це дурниця.

– Скоро в Клайпеді відкриється унікальний сімейний турнір, як надихнути українських любителів?

– Один факт я тобі назвав – про баскетболіста, який грав навіть у морі. Коли Будріс прийшов з плавання через півроку, двоюрідні брати йому запропонували: «Будріс і Будріс, давайте організуємо команду». Три роки вони грали в Клайпеді командою, а потім запросили Паулаускаса, олімпійського чемпіона, він теж мав трьох братів, сестер, і п'ять разів вони стали чемпіонами Сімейного Кубка Казімераса Будріса.
Хай в Україні пишуть, хай показують, що Литва – це маленька країна, трьох мільйонів нема, а вони думають, самі організовують чемпіонати, сімейні кубки, але якби не телебачення...

Я Сімейний Кубок в Каунасі знімаю з 1992 року. Вони раніше шукали, де знайти такі команди-близнюки, команди однофамільців, родичів, а зараз проходить шість відбіркових турнірів по п'ять команд. Тільки в Маріамполі чотири команди, таку популярність зробили, звичайно, журналісти. Так би вони зіграли, сходили в баню і ніхто б не знав... Журналіст повинен все бачити, все чути, і всім про це розповісти.

– Є своя баскетбольна команда серед журналістів?

Є, і не одна, як на мене, вісім. Вони і на Україну їздили, і баскетболісти є, і футболісти. У мене в кабінеті стоїть гарний кубок: втретє поспіль Каунаські журналісти виграють Чемпіонат журналістів Литви. Це дуже хороша пропаганда і спорту, і Литви.

Як люди не будуть любити баскетбол, якщо і журналісти грають? Скільки аматорських команд, я знаю і мерів, які грають: мер Таураге Сігітас Мічуліс, команда «Сеньйори Таураге».

– Журналіст – це перший глядач гри, він цю радість і цей азарт може отримати і передати людям. Ти отримуєш кайф як уболівальник?

Дуже важко працювати, адже зараз всі ігри транслюють по інтернету. Людина, яка дивиться, все бачить сама, і йому не треба передавати заряд радості, тут нам працювати важче. Я кажу: журналісту треба робити все не з однієї камери, як робить інтернет зараз. Добре, коли йде трансляція по телебаченню, три або чотири камери, чудові коментатори, які кожен передають свій погляд.

З іншого боку, дуже погано, якщо журналіст підтримує тільки одну команду, яку любить, він повинен займати нейтральну позицію. Я завжди кажу – кому подобається дочка, а кому і її мати.

Дуже важко написати рецепт, яким повинен бути журналіст, але він повинен горіти, якщо ти не будеш горіти – з цього нічого не вийде. Юрій Виставкін, колишній баскетболіст України, потім він став коментатором баскетболу, помер в 2001 році. Він навчив, як треба коментувати, він навчив і мене, як треба вболівати і любити баскетбол. Якими словами він хвалив Паулаускаса і всіх інших!!! Ми раніше боялися сказати: у нього чудовий дриблінг, а він нас навчив.

У вас дуже багато талановитих хороших журналістів, але в будь-якій роботі не потрібні ті, які їдуть з тобою безкоштовно автостопом, супутники такі, і в журналістиці особливо. Кожен вибирає свій стиль самостійно.

– Як запалити любов'ю до баскетболу 40 мільйонів?

– Колеги, українські журналісти, напишіть один рядок: «Маленька бурштинова Литва, чому вона так любить баскетбол?»

Треба вчитися, треба приймати досвід, наша Литва підтримує 100% Україну в економіці, політиці і так далі, будемо також підтримувати в вашої любові до баскетболу, але тут багато залежить від журналістів. Ви випускаєте журнал «Баскетбол»? Скільки у вас телебачення і скільки спеціальних щотижневих програм? Поки не буде цього, мало що вийде. Люди повинні побачити, дізнатися і повірити, що баскетбол – справжня гра, чоловіча.

– Просимо у тебе бонус у вигляді однієї з твоїх програм...

– Сьогоднішню. 

Петро та Анна Олар, Клайпеда, Литва. Відео.