Історик Джеймс Ернест Мейс (18.02.1952—03.05.2004), американець з Оклахоми, присвятив своє життя всебічному дослідженню Українського Апокаліпсису 1932—1933 років, вивчив його передумови, перебіг, тоталітарну стратегію сталінського режиму, катастрофічні наслідки цього небувалого злодіяння для майбутніх поколінь. Саме ця людина першою у світі обгрунтувала й довела геноцидний характер Голодомору. І якби Джеймс Мейс зробив би лише це (а він був і активним громадським діячем на українських теренах, й одним з провідних постійних авторів газети «День», з січня 1998 року і до останніх днів життя, і професором Києво- Могилянської академії) — і тоді він заслужив би безперечне право на вічну пам’ять українського народу.
18 листопада у Києві відбулось відкриття пам’ятника на могилі цієї видатної людини (скульптор Володимир Корінь) та його освячення. На далекій ділянці Байкового кладовища зібралось чимало людей: рідні та близькі Джеймса, колеги по роботі, вчені, журналісти, представники від Секретаріату Президента України та громадськості. Висловлюючи свої щирі співчуття вдові Джима, письменниці Наталії Дзюбенко-Мейс (зрозуміло, час не полегшив біль непоправної втрати...), учасники мітингу пам’яті Мейса говорили про те, що свічка скорботи, запалена ним, горить й далі в наших серцях.
Головний редактор газети «День» Лариса Івшина закликала присутніх глибше замислитись над запитанням: «А чому цей син такої далекої від нас Оклахоми (до речі, нащадок роду індіанців чароккі) так глибоко прийнявся болем української землі?» «Бо у нього було велике серце, вкрай загострене відчуття несправедливості, відраза до зла та неспокійна совість», — відповіла Лариса Олексіївна. «Коли Джеймс прийшов до нас у «День», у мене особисто було відчуття щойно відкритого потужного «другого фронту». Це триває і зараз, хоч Джима вже два з половиною роки як немає з нами», — сказала пані Лариса й додала: «Один з найважливіших уроків Мейса, на мою думку, такий: важливо, щоб ми не боялися болю! І не забували, що в той час, коли в українських селах помирали страшною, мученицькою смертю мільйони і мільйони наших братів та сестер — чимало міських жителів, закриваючи очі і душу, їли свої бутерброди. Це була ще одна спроба нас роз’єднати. Не забуваймо про це — адже кожен гріх має бути спокутуваний... І тільки тоді прийде глибоке єднання. Спасибі Джеймсу за урок правди, котрий він нам подав!»
Один з провідних українських істориків-дослідників Голодомору, професор Станіслав Кульчицький (він був близько особисто знайомий з Мейсом впродовж багатьох років) говорив про те, що з плином часу Джеймс все більше стає певним символом Очищення. Неабияке символічне значення має і сьогоднішнє відкриття пам’ятника на його могилі. Адже й досі існує лише один офіційний пам’ятник жертвам Голодомору — хрест на Михайлівській площі. Ми ніколи не маємо права забувати, зазначив Станіслав Владиславович, що замовчувана майже шість десятиліть трагедія Голоду була явлена світові передовсім завдяки зусиллям Джеймса Мейса як виконавчого директора комісії Конгреса США з Голодомору. Проте й далі суспільство значною мірою не усвідомлює того, що з ним, власне, трапилось у 1932— 1933 роках! Отож, наш обов’язок — донести до свідомості всіх цю страшну правду; саме цьому і було присвячене коротке життя Джеймса Мейса.
Інші промовці: професор НАУКМА Наталія Шульга (вона з гіркотою відзначила, що академічна спільнота світу ще не знає всієї правди про трагедію Голодомору, і сказала про Мейса: «Це була людина з душею поета, і «тріщина світу», якщо згадати слова Гейне, пройшла крiзь його серце), визначний український поет Іван Драч (поділився своїми спогадами про зустрічі з Джимом, про спільні поїздки до рідного села Івана Федоровича — Теліжинців, де майже половина людей загинула від голоду...), виконавчий директор Асоціації дослідників Голодомору Наталія Суходольська, письменники Леся Степовичка, Анатолій Качан, професор КДУ ім. Тараса Шевченка Михайло Наєнко говорили про те, що справа Джеймса Мейса далеко ще завершена. Бо нам ще треба пізнати одну страшну істину: чому сталося таке небувале жахіття, як Голодомор? Чи не тому, що тоталітарний режим нав’язав суспільству свої антилюдські «цінності»? І чи подолана ця спадщина? Верховна Рада, як відомо, 17 листопада взагалі відмовилась розглядати питання про визнання Голодомору 1932—1933 рр. геноцидом проти української нації.
Не всі з присутніх знали, що Джеймс дуже любив знамениту українську народну пісню «За байраком байрак...» (одну з найтрагічніших!), де є, зокрема, й такі слова: «Нас тут триста, як скло, товариства лягло...» Цю пісню майстерно виконав кобзар Степан Щербак. А потім всі ті, хто прийшов, тихо пом’янули Джима і дивились на пам’ятник, де вибиті вірші Наталії Дзюбенко-Мейс:
«Прощай і прости нас, кохана людина,
До тебе сльозою лечу...
Вдовину, сирітську, нетлінну,
Запалюй свічу, Україно,
Запалюй свічу!»
Лебідь – це справжня назва державного герба України. Найважливіше, що це символ ельфійської трансформації. Символ-магніт. Магічний символ української ультранації!
Джеймс Мейс: свіча пам’яті
Світ:
06112101s.jpg
18 листопада у Києві відбулось відкриття пам’ятника на могилі цієї видатної людини (скульптор Володимир Корінь) та його освячення. На далекій ділянці Байкового кладовища зібралось чимало людей: рідні та близькі Джеймса, колеги по роботі, вчені, журналісти, представники від Секретаріату Президента України та громадськості. Висловлюючи свої щирі співчуття вдові Джима, письменниці Наталії Дзюбенко-Мейс (зрозуміло, час не полегшив біль непоправної втрати...), учасники мітингу пам’яті Мейса говорили про те, що свічка скорботи, запалена ним, горить й далі в наших серцях.
Головний редактор газети «День» Лариса Івшина закликала присутніх глибше замислитись над запитанням: «А чому цей син такої далекої від нас Оклахоми (до речі, нащадок роду індіанців чароккі) так глибоко прийнявся болем української землі?» «Бо у нього було велике серце, вкрай загострене відчуття несправедливості, відраза до зла та неспокійна совість», — відповіла Лариса Олексіївна. «Коли Джеймс прийшов до нас у «День», у мене особисто було відчуття щойно відкритого потужного «другого фронту». Це триває і зараз, хоч Джима вже два з половиною роки як немає з нами», — сказала пані Лариса й додала: «Один з найважливіших уроків Мейса, на мою думку, такий: важливо, щоб ми не боялися болю! І не забували, що в той час, коли в українських селах помирали страшною, мученицькою смертю мільйони і мільйони наших братів та сестер — чимало міських жителів, закриваючи очі і душу, їли свої бутерброди. Це була ще одна спроба нас роз’єднати. Не забуваймо про це — адже кожен гріх має бути спокутуваний... І тільки тоді прийде глибоке єднання. Спасибі Джеймсу за урок правди, котрий він нам подав!»
Один з провідних українських істориків-дослідників Голодомору, професор Станіслав Кульчицький (він був близько особисто знайомий з Мейсом впродовж багатьох років) говорив про те, що з плином часу Джеймс все більше стає певним символом Очищення. Неабияке символічне значення має і сьогоднішнє відкриття пам’ятника на його могилі. Адже й досі існує лише один офіційний пам’ятник жертвам Голодомору — хрест на Михайлівській площі. Ми ніколи не маємо права забувати, зазначив Станіслав Владиславович, що замовчувана майже шість десятиліть трагедія Голоду була явлена світові передовсім завдяки зусиллям Джеймса Мейса як виконавчого директора комісії Конгреса США з Голодомору. Проте й далі суспільство значною мірою не усвідомлює того, що з ним, власне, трапилось у 1932— 1933 роках! Отож, наш обов’язок — донести до свідомості всіх цю страшну правду; саме цьому і було присвячене коротке життя Джеймса Мейса.
Інші промовці: професор НАУКМА Наталія Шульга (вона з гіркотою відзначила, що академічна спільнота світу ще не знає всієї правди про трагедію Голодомору, і сказала про Мейса: «Це була людина з душею поета, і «тріщина світу», якщо згадати слова Гейне, пройшла крiзь його серце), визначний український поет Іван Драч (поділився своїми спогадами про зустрічі з Джимом, про спільні поїздки до рідного села Івана Федоровича — Теліжинців, де майже половина людей загинула від голоду...), виконавчий директор Асоціації дослідників Голодомору Наталія Суходольська, письменники Леся Степовичка, Анатолій Качан, професор КДУ ім. Тараса Шевченка Михайло Наєнко говорили про те, що справа Джеймса Мейса далеко ще завершена. Бо нам ще треба пізнати одну страшну істину: чому сталося таке небувале жахіття, як Голодомор? Чи не тому, що тоталітарний режим нав’язав суспільству свої антилюдські «цінності»? І чи подолана ця спадщина? Верховна Рада, як відомо, 17 листопада взагалі відмовилась розглядати питання про визнання Голодомору 1932—1933 рр. геноцидом проти української нації.
Не всі з присутніх знали, що Джеймс дуже любив знамениту українську народну пісню «За байраком байрак...» (одну з найтрагічніших!), де є, зокрема, й такі слова: «Нас тут триста, як скло, товариства лягло...» Цю пісню майстерно виконав кобзар Степан Щербак. А потім всі ті, хто прийшов, тихо пом’янули Джима і дивились на пам’ятник, де вибиті вірші Наталії Дзюбенко-Мейс:
«Прощай і прости нас, кохана людина,
До тебе сльозою лечу...
Вдовину, сирітську, нетлінну,
Запалюй свічу, Україно,
Запалюй свічу!»
----------------------------------------------------
В тему:
У Києві помер історик Джеймс Мейс
Пам’яти Джеймса Мейса
Про Голодомор і історичну пам'ять
Ющенко: "Ми не звинувачуємо в геноциді жоден народ, жодну країну, нікого в Україні"
Зверніть увагу
Ельфи Ісуса Хреста та їх символіка на гербі української ультранації (аудіо)