Едуард Тополь: «Полюбіть Росію, Борис Абрамович!» – Відкритий лист єврейським олігархам...

Все почалося з факсу, який я послав Б.А. Березовському 26 червня ц. р. [1998-го – Прим. В.Ф.] У ньому було сказано: «Шановний Борисе Абрамовичу! На думку моїх видавців, успіх моїх книг викликаний напруженим інтересом західного читача до реальних фігур, що творять сучасну російську історію: Брежнєва, Андропова, Горбачова, Єльцина і їх оточення.

Зараз я приступаю до роботи над книгою, яка завершає панораму Росії кінця двадцятого століття, і зовсім очевидно, що кращого прототипу для головного героя, залученого в захоплюючий потік нинішніх російських катаклізмів, ніж Б.А. Березовський, і кращої драматургії, ніж Ваша феноменальна біографія, професійний письменник не знайде і навіть шукати не стане. Сподіваюся, Ви розумієте, наскільки значимі можуть виявитися наші зустрічі для побудови автором образу людини, що впливає на хід російської історії кінця двадцятого століття».

Через два дні я був прийнятий Березовським в його «Будинку прийомів» на Новокузнецькій, 40. У старовинному особняку, реставрованому з новоросійським розмахом і розкішшю, вишколені секретарі подавали мені чай, а Борис Абрамовичу Березовському – телефонні трубки і записки від міністрів і керівників адміністрації президента. У відповідь на мою подяку за аудієнцію в настільки напружений час Б. А. зауважив, трохи посміхнувшись:
– Ви ж все одно будете писати...

Я зрозумів, що цей прийом – вимушений, і перейшов до суті свого візиту:
– Борис Абрамович, істинний задум моєї книги ось у чому. На телебаченні, як ви знаєте, є програма «Ляльки». Там діють ляльки Єльцина, Ястржембського, Черномирдіна, Куликова та інші. Але головний ляльковод – за екраном, і його прізвище – Шендерович. А в житті є російський уряд – Єльцин, Кирієнко, Федоров, Степашин. Але головний ляльковод має довге єврейське прізвище – Березовсько-Гусинсько-Смоленско-Ходорковський і так далі. Тобто вперше за тисячу років з моменту поселення євреїв в Росії ми отримали реальну владу в цій країні. Я хочу запитати вас в упор: як ви збираєтеся вжити її? Що ви збираєтеся зробити з цією країною? Впустити її в хаос злиднів і воєн або підняти з бруду? І чи розумієте ви, що такий шанс випадає раз в тисячу років? І чи відчуваєте свою відповідальність перед нашим народом за свої дії?

– Знаєте ... – завагався з відповіддю Б.А. – Ми, звичайно, бачимо, що фінансова влада виявилася в єврейських руках, але з точки зору історичної відповідальності ми на це ніколи не дивилися...
– І ніколи в своєму вузькому колі не обговорювали цю тему?
– Ні. Ми просто бачили цю непропорційність і намагалися висунути у владу сильного фінансового олігарха російської національності. Але з цього нічого не вийшло.
– Чому? І взагалі, як так вийшло, що всі або майже всі гроші цієї країни опинилися в єврейських руках? Невже немає талановитих російських фінансистів? Адже в старій Росії були неабиякі комерційні таланти – Морозов, Третьяков...
– Знаєте, – сказав Б.А., – звичайно, талановиті банкіри є і серед росіян. Але в цій професії другий головний фактор – наявність волі. Євреї вміють програвати і підніматися знову. Це, напевно, наш історичний досвід. Але навіть самі талановиті нові росіяни – ні, вони не тримають удар, вони після першого програшу випадають з гри назавжди. На жаль.
– Допустимо. Але якщо вже так сталося, що у нас вся фінансова влада, а уряд складається з напівєвреїв Кирієнко і Чубайса, ви відчуваєте всю міру ризику, якому ви піддаєте наш народ в разі обвалу Росії в прірву? Антисемітські погроми можуть звернутися в новий Голокост.
– Це виключено, – сказав Б.А. – Знаєте, який зараз відсоток антисемітизму в Росії? Всього вісім відсотків! Це перевірено науково!

Борис Абрамович, я не стану зараз публікувати весь зміст двох наших зустрічей. Не в них справа. А в тому, що за два місяці, що минули з дня нашого знайомства, Росія таки ухнула в фінансову прірву і стоїть зараз в одному кроці від кошмару соціального божевілля. А ви – я маю на увазі і особисто вас, і всіх інших євреїв-олігархів – так і не усвідомили це як єврейські трагедію. Так сталося, що при розпаді СРСР і розвалі радянського режиму ви змогли опинитися ближче всіх до пирога. Талант, єврейська кмітливість і сила волі допомогли вам не упустити цю удачу і примножити її. Але якщо ви думаєте, що це ваша особиста заслуга, ви трагічно помиляєтеся! А якщо вважаєте, що просто так, ні за що ні про що обрані Богом стати суперфінансистом і суперолігархом, ви просто тяжко грішите. Так, ми обранці Божі і ми дійсно обраний Їм народ, але ми обрані не для особистого збагачення, а токмо для того, щоб вивести народи світу з язичництва і варварства в світ десяти заповідей цивілізації – не убий, не вкради, не пожадай дружину ближнього свого... І цей процес ще не закінчений, о ні! Тому нам і дано наші таланти, кмітливість, швидкість розуму і та сама воля, якої ви так пишаєтеся. Коли кожен з нас виявиться там, нагорі, Він, Всевишній, не стане питати, що поганого чи хорошого ми зробили на землі, Він задасть нам тільки одне питання, Він скаже: «Я дав тобі такий-то талант, а на що ти його вжив? Ти вжив його на прилучення до цивілізації народу, до якого Я тебе послав, до його процвітання і гуманності, або ти скористався Моїм даром для того, щоб набити свій сейф мільярдом доларів і «трахнути» [Поширений в російськомовному середовищі сексуальний вираз. – Прим. В.Ф.] мільйон красивих жінок?».

І відповідати ми будемо відповідно до розміру отриманого Дару і нашим способам його вживання. Але ми з вами, звичайно, атеїсти, Борис Абрамович, і ваші друзі-олігархи теж. Тому замогильні кари нам не страшні, ми вище цих вульгарних і дитячих сентенцій. Як кажуть в народі, не вчіть мене жити, краще допоможіть матеріально. Так ось, я хочу сказати вам абсолютно матеріально: забудемо на хвилину про десятки тисяч євреїв, яких при першій хвилі погромів виріжуть нові російські чорносотенці, забудемо про їхніх дітей і матерів. Але навіть якщо, забувши про них, ви встигнете полетіти з Росії на своїх особистих літаках, ви все одно будете кінчені людьми – ви втратите доступ до важелів влади і економіки цієї країни, ви станете просто біженцями на іншомовній чужині. Для вас це, повірте моєму досвіду, буде смерті подібно – навіть при наявності ваших рахунків у швейцарських банках.

І тому той факт, що ні свій Божий дар, ні свої гроші ви все ще не вжили на благо цієї країни і цього народу,  – це самогубству подібно.

А тепер згадаємо – все-таки згадаємо, Борис Абрамович, про всіх інших євреїв і напівєвреїв, що населяють цю країну. Знаєте, коли в Німеччині все німецькі гроші опинилися в руках єврейських банкірів, які думали лише про примноження своїх багатств і влади, там з'явився Гітлер, і скінчилося це Голокостом. Нові ж російські чорносорочечники і фашисти сходять при вас, сьогодні, на ситій ниві російської біди, і якщо ви хочете знати, чим це скінчиться, візьміть кінохроніку Освєнцима і подивіться в очі тим дітям, які стоять там за колючим дротом. Але ж німці були великою і цивілізованої європейською нацією, жоден їх поет не сказав про них: «Страшний німецький бунт, безглуздий і нещадний». Так невже ви всерйоз вірите, що в Росії сьогодні лише вісім відсотків антисемітів? Чи ви думаєте, що погром – це вже історичний фантом, архаїзм і, як ви висловилися, «це виключено».
Хрону з два, Борис Абрамович (вибачте за російську мову)!

У 1953 р. я пережив погром в Полтаві – тоді, в період «справи лікарів», на полтавському Подолі вже почалися справжні погроми, і ми, кілька єврейських сімей в центрі міста, забарикадувавшись в квартирах, три доби не виходили на вулицю, а коли вийшли, то прочитали на своєму ганку «Жиди, ми вашою кров'ю дахи мазати будемо!». І тому я знаю і пам'ятаю, як це легко починається –  тільки дай жебракові і злому гарантію некараності, він піде палити, гвалтувати і грабувати всюди – і в Полтаві, і в Москві, і в Лос-Анджелесі.

Я народився в Баку, Борис Абрамович, і там же пройшла моя юність. І у мене є друг, він був фантастично багатий навіть за радянських часів, тобто тоді, коли ви жили на 120 ре кандидата наук, а для плотських утіх користувалися однокімнатною квартирою свого приятеля. Одного разу домашні розбудили мого друга серед ночі, сказали: там прийшли якісь люди, хочуть з тобою поговорити. Він встав, одягнувся і вийшов. У передпокої стояли дві ридаючі азербайджанки. Вони сказали: «Леонід, допоможіть нам! Наш батько помер, він лежить у морзі, в лікарні, і лікарі збираються його препарувати. Але наш мусульманський закон забороняє це. Мянулюм, благаємо: зупиніть їх, допоможіть нам отримати тіло нашого батька неспотвореним!..» Мій друг поїхав в лікарню, знайшов чергового лікаря, той виявився теж азербайджанцем. І мій друг сказав йому: «Як же ти, азербайджанець, можеш порушувати закон свого народу, як ти можеш допустити, щоб я, єврей, приїхав просити тебе поважати твій мусульманський звичай?!»

Звичайно, він дав тому лікаря хабар і викупив тіло батька тих жінок. Інакше і бути не могло – ті жінки знали, до кого вони йшли за допомогою, у мого приятеля була на весь Баку репутація благодійника. Знаєте, чим це обернулося? Коли роки по тому в Баку почалися вірменські погроми, його кохана, вірменка, бігла з будинку і ховалася в квартирі своєї бабусі. Він приїхав за нею, щоб вивезти з Баку. Але по дорозі в аеропорт вона сказала, що хоче в останній раз поглянути на свій будинок. «Він весь розбитий, розорений, я вже був там!» – сказав їй Льоня. «Все одно. Будь ласка, я хочу на прощання поглянути на свій будинок». Він привіз її до її дому. Паркан був зламаний, сад розбитий, будинок спалений і зруйнований. Вона ходила по руїні і збирала вцілілі сімейні фотографії і підстаканники. І в цей час у двір ввалився натовп розлючених погромників – хтось із сусідів повідомив їм, що «вірменка повернулася».

«Ти коли-небудь бачив обличчя розлюченого натовпу? – Розповідав мені Льоня. – Вони йшли прямо на нас, моя наречена стояла у мене за спиною, і я зрозумів, що зараз ми загинемо. Їх було двісті чоловік, в руках-сокири, дубини, обрізки труб. У мене був пістолет, але я розумів, що не встигну навіть сунути руку в кишеню. І раптом в той останній момент, коли вже хтось махнув палицею або сокирою, вперед вискочив якийсь старий і закричав по-азербайджанські: «Стійте! Я знаю цю людину! Ця людина завжди робила нам тільки добро! Клянуся предками – весь Баку це знає! Він повинен піти звідси живим!» І, уявляєш, вони – погромники! – розсунулися, вони зробили живий коридор, і ми з Адою пройшли крізь цей натовп до моїй машині, сіли і поїхали в аеропорт».

ВИ Ж розумна людина, Борис Абрамович, ви вже зрозуміли, чому я розповів про свого друга. ТАКИМ МАЄ БУТИ КОЖЕН ЕВРЕЙ. Гроші, які дає нам Бог при феодалізмі, соціалізмі чи капіталізмі, подані не нам, а через нас – тим людям, серед яких ми живемо. Тільки тоді наші прибутки будуть примножуватися – по волі Його. І тільки тоді ми – євреї.

Сьогодні народ, серед якого ми живемо, у справжній біді. В країні злидні, хаос, розпач, голод, безробіття, мародерство чиновників і бандитів. Наші улюблені, російські жінки, на панелі. Так скиньте ж, чорт візьми, по мільярду або навіть по два, не жидітєсь і допоможіть цій нації на її кривавому переході від комунізму до цивілізації. І скиньтеся не тільки грошима – скиньтеся мізками, талантами, вправністю, природною та Божої кмітливістю, вживайте всю свою силу, волю, владу і багатство на порятунок Росії з прірви і лікування її від табірної-совкової моралі і етики.

Люди, яких ви врятуєте, захистять нас і вас від погромів, а матері ваші, ваші єврейські матері, скажуть вам тихе «мазул тоф!».

А інакше який-небудь черговий Клімов напише роман «Єврейська влада» – про винищення євреями російського народу.

Ви цього хочете, Бориси Олігарховічі?

Едуард Тополь [1]

Замість післямови…

Але олігархи, засліплені сяйвом золотого тільця, не почули слів Едуарда Тополя!

Хоча його слова виявилися пророчими!

Так як же склалася подальша доля олігархів, до розуму і совісті яких звертався письменник?!

Березовський Борис Абрамович (23.1.1946 – 23.3.2013).

«Березовський, як і інші «наближені» капіталісти, нічого не зробив для російських споживачів, для промисловості, для російської казни. ... Всі його ділові починання зводилися до захоплення підприємств, які вже були високо прибутковими або оснащені винятковими ресурсами. Компанії, які він приватизував, не стали багатшими, конкурентоздатними. Навпаки, під його патронажем вони поступово руйнувалися» [2].

У 1996-1997 роках – заступник секретаря Ради безпеки РФ, - тодішній секретар Радбезу РФ Іван Рибкін згадував, що Березовського призначили його заступником у зв'язку з його бажанням як представника приватного бізнесу втрутитися в чеченський конфлікт [3].

У 1997 році журнал Forbes оцінював його статки у $3 млрд.

У 1998-1999 рр. Березовський – виконавчий секретар СНД.
У 1999-2000 рр. – депутат Державної думи Росії від Карачаєво-Черкесії (від мандата відмовився за власною ініціативою).

У 1999 році Березовський став володарем величезної медіа-групи, хоча формально в таку не об’єднану, і на початок 2000 року контролював [назви видань російською мовою в алфавітному порядку. – Прим. В.Ф.]:

• - газети: «КоммерсантЪ», «Московская комсомолка», «Независимая газета», «Новые известия», «Свежий номер»;
• - журнали: «Автопилот», «Власть», «Деньги», «Молоток», «Домовой», «Огонек»;
• - радиостанцію «Наше радио»;
• - телекомпанії ОРТ (Первый канал) и МНВК (ТВ-6).

Перші кримінальні справи проти Березовського були порушені в 1999 році в Росії, при уряді Примакова, і в Швейцарії.

За твердженнями самого Березовського [4], він зіграв вирішальну роль у приході Володимира Путіна до влади в кінці 1999 року. З Путіним він познайомився в 1991 році. Потім вони часто зустрічалися, проводили разом відпочинок. А коли Березовський познайомив його зі своїми людьми в уряді, він сприяв призначенню Путіна директором ФСБ [5].

«Ведомости» в березні 2009 року цитували анонімного колишнього кремлівського чиновника, який стверджував, що Березовський зіграв помітну роль у передвиборній розкручуванні «Єдності» (проти блоку «Отечество – Вся Росия» (ОВР) у парламентській кампанії 1999 року), і що Путін благоволив Березовському, «оскільки вважав його неординарною людиною, творчо мислячою, з яким корисно поспілкуватися» [6].

З осені 2000 року Березовський виступив як політичний опонент Путіна, що одразу викликало репресії, і Березовський втік з Росії. З 20 вересня 2001 року Борис Абрамович знаходився в розшуку по звинуваченню у шахрайстві, відмиванні грошей, спробі насильницького захоплення влади. Цікаво, що ордер на його арешт був виданий Інтерполу Бразілією за звинуваченням у шахрайстві і відмиванні грошей через футбольний клуб. Сам Березовський в цей час проживав у Лондоні, був громадянином Росії (в 1996 році він відмовився від громадянства Ізраїлю).

У 2003 р. Генпрокуратура РФ намагалася добитися його видачі на підставі кримінальної справи за ст. 147 КК РФ (шахрайство). 24 березня 2003 р. лондонська поліція затримала Березовського, але незабаром звільнила під грошову заставу. 1 червня Лондонський магістратський суд відхилив запит про екстрадицію на тій підставі, що Березовський попросив у Великобританії політичного притулку, і таким чином він перебував під захистом Женевських конвенцій. 10 вересня 2003 р. міністр внутрішніх справ Великобританії Девід Бланкетт підписав розпорядження про надання Березовському політичного притулку, обґрунтувавши це рішення тим, що в Росії йому може загрожувати політичне переслідування. Березовський отримав від МВС Великобританії паспорт біженця на ім'я Платон Еленін. Вже бувши оголошеним в міжнародний розшук, Березовський неодноразово відвідував республіки колишнього СРСР. У грудні 2003 він відвідав Тбілісі. Згодом він ще кілька разів приїжджав у Грузію.

22 вересня 2004 року Росія знову оголосила Березовського у міжнародний розшук.

Восени 2005 року Березовський заявив, що в ході президентській кампанії в Україні в 2004 році він підтримував контакти з Віктором Ющенко і його найближчими сподвижниками, а також переказував фінансові кошти в Україну для фінансування Померанчевої революції. Він представив документи, що підтверджують переказ приблизно 30 млн доларів «на розвиток демократії». Розслідуванням його заяв займалася тимчасова слідча комісія Верховної Ради України. По даним розслідування журналу Forbes, на підтримку «померанчевої революції» олігарх витратив в цілому більше 70 мільйонів доларів – як через створений ним «Фонд гражданских свобод» під управлінням Гольдфарба, так і напряму структурам Ющенко. За свідченнями друзів Березовського, він не тільки фінансував політичну кампанію, але і безпосередньо керував діями Ющенко і Тимошенко. Як зізнався пізніше сам Березовський, він розраховував, що революція на Україні викличе демократичні зміни в Росії, але недооцінив російське суспільство [7].

За словами колишнього президента України Леоніда Кравчука, Березовський взяв активну участь у фінансуванні президентської кампанії Ющенко, і навіть сам підтвердив достовірність опублікованих в пресі платіжних доручень на суму 15 млн доларів [8]. Березовський озвучив і загальну суму переданих коштів – 45 млн доларів [9], які, за його словами, виявилися «найефективнішим вкладенням коштів» [10].

«Я на цю тему пару раз розмовляв з Березовським, і він вважає, що це найефективніше вкладення грошей», – говорив виконавчий директор Фонду громадських свобод Олександр Гольдфарб, – «А інше, що там, можливо, вкрали пару мільйонів, що він не отримав визнання, як людина, що сприяла перемозі свободи – для нього це не так важливо».

Головною довіреною особою Березовського в Україні був «революціонер» Давид Жванія і його партнер Олександр Третьяков. Через них, за словами олігарха, він передавав мільйони «на революцію» – їм же через 2 роки слав судові повістки з Лондона вимагаючи повернути гроші.

Тіло Березовського було виявлено 23 березня 2013 року лежачим горілиць на підлозі в замкненій зсередини ванній кімнаті в будинку, що належить його колишній дружині Галині, в населеному пункті Аскот графства Беркшир у 40 км від Лондона. Першим тіло виявив особистий охоронець Березовського Аві Навам, в минулому агент ізраїльської розвідки «Моссад», ніяких слідів каліцтва або боротьби він не помітив. За повідомленнями інформагентств, смерть наступила в цей же день об 11 ранку за місцевим часом. Першим про смерть Березовського повідомив його зять Єгор Шуппе на своїй сторінці в Facebook, який пояснив, що в останні місяці у нього була депресія, він мало спілкувався з родичами і друзями.

За повідомленням поліцейського управління долини Темзи, оприлюдненим 26 березня по результатам розтину, Березовський помер у результаті повішення, при цьому слідів боротьби не виявлено. За даними газети The Guardian, при розтині також виявлено, що у Березовського було зламано ребро.

Ряд незалежних оглядачів акцентують увагу на тому, що жодної посмертної фотографії Березовського ніде опубліковано не було! Це дало можливість припустити, що смерть Бориса Березовського була інсценуванням… Нещодавно у програмі «Секретний фронт» (телеканал ICTV) ця версія була також озвучена.

«Я був вражений, наскільки ця людина інтелектуально розвинена і внутрішньо багата і наскільки при цьому він був примітивний в бізнесі, просто якийсь кам'яний вік», – розповідає Євген Йоффе, колишній партнер Березовського [11].

Володимир Олександрович Гусинський (народився 6.10.1952 р.).

В 1992 році ним було створено акціонерне товариство «Группа «Мост», яке об’єднало 42 підприємства (в тому числі Приватне охоронне підприємство «Мост секьюрити сервис» і Приватне охоронне підприємство «СТО») та «Мост-Банк».

Гусинський заснував телеканали «НТВ», «ТНТ», був співвласником газет «Сегодня», «7 дней», журналу «Итоги» та володарем ресурсу новин NEWS.ru.com

13 червня 2000 року Гусинський був заарештований за звинуваченням у шахрайстві в особливо великих розмірах і був поміщений до Бутирської в'язниці, але 16 червня був звільнений під підписку про невиїзд.

Гусинський підозрювався в скоєнні злочину, передбаченого Статтею 159 КК РФ (шахрайство). Справа розслідувалася безпосередньо Генеральною прокуратурою. 13 листопада 2000 р. Генеральна прокуратура оголосила про те, що Володимиру Гусинському знову призначений запобіжний захід - «взяття під варту».

Та Гусинському вже вдалося втекти з Росії. На той час він мав російське і ізраїльське громадянство.

Не знайшовши Гусинського в Росії, Генпрокуратура 20 листопада 2000 р. заявила, що він оголошений в міжнародний розшук. А 6 грудня 2000 р. російський Інтерпол попросив сприяння в затриманні бізнесмена у міжнародного бюро цієї організації.

12 грудня 2000 р. Володимир Гусинський був затриманий агентами іспанської поліції на виконання міжнародного ордера на арешт. Його справу було передано на розгляд суду в Мадриді, а суддею призначений Бальтасар Гарсон, який свого часу займався справою Піночета.

22 грудня 2000 р. суддя прийняв рішення про звільнення Гусинського; адвокати російського підприємця внесли заставу в п'ять з половиною мільйонів доларів.

22 січня 2001 р. іспанське правосуддя отримало можливість ознайомитися з докладним викладом позиції, яку Генеральна прокуратура Росії збирається використовувати для обґрунтування необхідності екстрадиції глави холдингу «Медіа-Міст» Володимира Гусинського. Справа про видачу Гусинського російським правоохоронним органам Рада міністрів Іспанії 19 січня 2001 року передала на розгляд судді Бальтасара Гарсона.

Остаточним рішенням іспанського суду у видачі Гусинського в Росію було відмовлено.

А В. О. Гусинський 9 лютого 2007 року отримав іспанське підданство, довівши, що він є сефардом (потомком євреїв, вигнаних з цієї країни в 1492 році).

У березні 2009 року газета «Ведомости» цитувала «соратника олігарха, який побажав зберегти анонімність», який був упевнений, що «рівновіддаленість олігархів» В. В. Путін почав з Гусинського через небажання Гусинського узгоджувати інформаційну політику телеканалу НТВ з Кремлем, як вимагав тодішній глава адміністрації президента Олександр Волошин: Гусинський вважав, що вплив його медіаконгломерату настільки великий, що йому нічого не могло загрожувати.

Але життя довело, що він жорстоко помилявся…

Михайло Борисович Ходорковський (народився 26.6.1963 р.).

У 1997-2004 рр. був співвласником і головою нафтової компанії «ЮКОС». Заарештований російською владою за звинуваченням у розкраданнях і несплаті податків 25 жовтня 2003 року. На момент арешту був одним з найбагатших людей в світі, його статки оцінювалися в 15 млрд доларів.

У 2005 році був визнаний російським судом винним в шахрайстві та інших злочинах. Компанія «ЮКОС» піддалася процедурі банкрутства. У 2010-2011 роках був засуджений за нововиявленими обставинами; з урахуванням наступних оскаржень загальний термін, призначений судом, склав 10 років і 10 місяців.

12 листопада 2013 р. Ходорковський, провівши в ув'язненні більше 10 років і не визнавши своєї провини, направив президенту РФ прохання про помилування в зв'язку з сімейними обставинами.

10 грудня 2013 р. в пресі з'явилася інформація, що новою, третьою за рахунком, справою Ходорковського займається Слідчий департамент МВС РФ.

19 грудня 2013 р. Володимир Путін на щорічній прес-конференції в ЦМТ заявив, що Ходорковський, згідно його прохання, найближчим часом буде помилуваний. На наступний ранок, 20 грудня, Путін підписав указ про помилування, звільнивши його від відбування покарання.

У той же день Ходорковського вивезли з колонії в Карелії в Санкт-Петербурзький аеропорт, а далі німецьким літаком до Берліна.

Олександр Павлович Смоленський (народився 6.7.1954 р.)

У 1987 році очолив один з перших будівельних кооперативів в Москві. У 1989 році Смоленський створив «комерційний банк Столичний» і став головою його правління, а до 1994 року став президентом банку.
У 1993 році Генеральна прокуратура РФ порушила стосовно керівництва КБ «Столичний» дві кримінальні справи: справу про відмивання коштів, отриманих від продажу наркотиків, зброї і ядерних матеріалів і справу про переправлення через КБ «Столичний» в Австрію 25 мільйонів доларів за фальшивим авізо. Розслідування обох справ пізніше були припинені, а Смоленський нагороджений орденом Дружби народів.

У 1994 році банк «Столичний» був перейменований в «Столичний банк заощаджень» (СБС), а в 1997 році, після приєднання до цієї кредитної організації «Агропромбанку» – в «СБС-Агро».

Піонер російського приватного бізнесу, першим з російських банкірів нагороджений в 1994 році орденом Пошани.

У 1995 р. Смоленський був включений до ради директорів ЗАТ «Громадське російське телебачення».

З 1996 р. входив в консультативну Раду по банківській діяльності при уряді Росії.

З квітня 1996 р. – голова правління SBS-AGRO Bank International Macedonia A.D, потім з квітня 2001 року – член Ради директорів АКБ «Центральне О. В. К.».

У червні 2003 року Смоленський заявив журналістам, що віддаляється від справ, а акціонерів групи банків «ОВК» відтепер представлятиме його син.

Нагороджений церковним орденом Архістратига Михаїла – за те, що очолюваний ним банк виділив 50 кілограмів золота для позолоти куполів храму Христа Спасителя.

Посилання:

1. «Аргументы и факты», №38, 1998 г. (Международное издание)

2. Павел Хлебников. Крёстный отец Кремля Борис Березовский, или история разграбления России. – 2. – Москва: Детектив-Пресс, 2004. – С. 384. 

3. № 11 (875) / Политика и экономика / Спецпроект / Настройщик

4. «Я хочу… – замялся Путин. – Я хочу быть Березовским» // Выдержки из книги А. Гольдфарба и Марины Литвиненко Смерть диссидента (Alex Goldfarb, Marina Litvinenko. Death of a Dissident: The Poisoning of Alexander Litvinenko and the Return of the KGB)

5. Алекс Спенс. Бывший приятель Путина рассказал, как их альянс кончился угрозой тюремного заключения, The Times // Цит. по: InoPressa.ru, 11 октября 2011 г.

6. Хроники 1999–2009 гг.: «Обязан посадить». «Ведомости» (23 марта 2009). – «Особого давления со стороны властей бизнес в 2000 г. не почувствовал. Всего две жертвы, да и те – одержимые политикой Березовский и Гусинский», – вспоминает сейчас известный бизнесмен.

7. Илья Жегулев. Кто разорил Бориса Березовского? / forbes.ru, 08.05.2013

8. Л.Кравчук: Березовский заплатил Ющенко $15 млн // rbc.ru/politics/14/09/2005/61219

9. Борис Березовский вдвое увеличил финансирование «оранжевой революции» // obkom.net.ua/news/2007-09-04/0820

10. Березовский назвал «оранжевую» революцию самой лучшей его инвестицией // Корреспондент.net, 22 ноября 2006.

11. Илья Жегулев. Кто разорил Бориса Березовского? / forbes.ru, 08.05.2013