Галілея і хрестиянство: українські корені

Попередні статті:

• Здоров’я людини і простори буття
• Добра Новина про Царство боже
• Три плани Доброї Новини: пригоди, наука, пророцтво
• Воанергес: Церква дітей блискавки

Чому саме Галілея займає центральне місце в євангельських подіях? Почнімо з історії її заснування.

ГАЛЛИ-ФИЛИСТИМЛЯНИ – ЗАСНОВНИКИ ГАЛІЛЕЇ
Слово Галілея-Гальлея — це просто інша вимова слова «Галлія», тобто «край галлів». Галли (що значить «ярі, пристрасні, пасіонарні, славні») – це самоназва. Навколишні народи їх ще називали кельтами. Суперетнос кельтів-галлів народився в Україні приблизно у 12 ст. до н. е., звідки кількома хвилями під різними племінними назвами розселився на величезній території від Прип’яті до Чорного моря, від Палестини до Іспанії. Одним з найвідоміших галльських племен, що воювали проти Риму, були «бойї-бойки» (тобто «воїни»), від імені якого походять західноукраїнська Бойківщина, чеська Богемія (Boihaemum – «Країна боїв») та німецька Баварія (первісно — Боїварія).

Переселення з України в Малу Азію (старовинна назва — «Анатолія») відбувалися майже постійно, починаючи з часу народження Трипільської цивілізації в 55 ст. до н. е. «Дані археології, антропології, лінгвістики, писемні джерела свідчать, що мінімум вісім хвиль індоєвропейських скотарів з Північного Надчорномор’я та Нижнього Подунав’я прокотилися Балканським півостровом та Анатолією в енеоліті та в епоху бронзи (кінець V—II тис. до н. е.)» — констатує Л. Залізняк в підручнику «Первісна історія України».

В районі 12 ст. до н. е. відбулось завоювання Палестини т. зв. «народами моря». Це була «масова міграція войовничих племен з Нижнього Подунав’я та Північного Причорномор’я в Грецію, Малу Азію, Палестину, на острови Середземного моря». «Переконливі археологічні докази участі населення Північно-Західного Надчорномор’я у «навалі народів моря» на Грецію, Кріт, Малу Азію, Сирію зібрав В. І. Клочко. Мається на увазі населення сабатинівської культури, яке в 14—12 ст. до н. е. проживало в степах між Нижнім Дніпром та Дунаєм» (Залізняк Л. Л. Первісна історія України: Навч. посібник. — К.: Вища школа, 1999. — С. 125).

Филистимляни

З книги Леоніда Залізняка «Первісна історія України» (1999): «Мал. 49. Бронзові статуетки з о. Сардинія. Воїни «народів моря» зі щитами та мечами, аналогічними знайденим поблизу с. Борисівка на Одещині. З аналогічними круглими щитами, списами і короткими мечами зображені воїни «народів моря» на рельєфах з Луксору (Єгипет). Ця зброя не має аналогій серед зброї Близького Сходу, але дуже типова для Північного Надчорномор’я кінця 2 тис. до н. е.» (с. 125–126). Зверніть також увагу на кельтський плащ.

У часи правління єгипетського фараона Рамзеса III (1198—1116 до н. е.) галли завоювали плацдарм на Середземноморському узбережжі приблизно на широті Єрусалима. Цю територію назвали «Палестина». Це були саме ті біблійні «филистимляни», з якими тривалий час воювали євреї. Останні прийшли сюди після филистимлян і майже відразу ж на довгі роки підпали під їхню владу. Спроба скинути із себе филистимське панування при першому єврейському царі Саулі закінчилася катастрофою й загибеллю царя. Паралельно політичному поневоленню йшло культурне. Не тільки весь господарський інструмент іудеїв через відсутність у них ковалів виготовлявся филистимлянами, але й точити його доводилося в них же (1 Цар.,13:19-21).

Гали-филистимляни тут заснували п’ять сильних міст-держав (П’ятимістя) — Аскалон («аска-лан», «земля асків»), Азот («місто азів-асів»), Екрон, Газа, Гат (січ, силова споруда, звідси: «загата» — гребля, «гатити» — сильно бити). Спільне командування ці автономні міста-держави створювали лише на час війни. Прагнення повної свободи і відраза до єдиного централізованого управління — характерна риса галлів і слов’ян. Будучи процвітаючим народом з високим рівнем розвитку культури, филистимляни займалися садівництвом і хліборобством, караванною торгівлею й морськими промислами, експортували оливкову олію, володіли мистецтвом обробки металів і гончарства, були чудовими воїнами – подібно до європейських галлів.

Вгорі: Модель филистимського бойового корабля, 12 ст. до н. е. з книги «Библейская энциклопедия. Российское библейское общество, 1998. — С. 288. (переклад з англомовної «Encyclopedia of the Bible», Lion Publishing, Oxford, England, 1989).
Внизу: сучасна козацька чайка «Спас», історична реконструкція козацьких чайок.

«Воїни народів моря досягли на своїх кораблях Єгипту і воювали з єгиптянами на морі, а у цей час їхні родини, згідно з одним єгипетським текстом, рухалися зі своїм домашнім скарбом уздовж узбережжя Сирії та Ханаану. Кераміка, знайдена у місцях поселення филистимлян на узбережжі, датується 1200—1100 рр. до н. е.» (Библейская энциклопедия. — С. 288). Тут маємо зафіксований факт переселення з України в Палестину через Малу Азію, Сирію, Фінікію і Галілею в районі 12 ст. до н. е., що збігається з часом народження суперетносу галлів.

Також відомо, що на початку 1 тис. до н. е. галли оволоділи майже всією Європою. Сукупність фактів свідчить про те, що імена «галли», «кельти», «филистимляни», «народи моря» описують племена того ж самого суперетносу, прабатьківщиною якого є Північне Причорномор’я з прилеглими територіями. Цікаво, що шолом мовою филистимлян називався «кова», тобто «кований» (Библейская энциклопедия. — С. 287).

Трипільська естетика филистимлян.
Вгорі: трипільська кераміка.
Внизу: кераміка галлів-филистимлян (з книги «Библейская энциклопедия». Российское библейское общество, 1998. — С. 287.

Як пише американський дослідник Артур Кемп у своїй праці «Марш титанів: історія Білої раси»: «Покидаючи басейн Чорного моря, індоєвропейські народи завоювали Європу і Азію».

Розселення арійців. Карта з книги Артура Кемпа “Марш титанів. Історія білої раси” (March of the Titans. A History of the White Race) — USA, Ostara Publications 1999, 2001. www.white-history.com

Як пише Пол Джонсон в «Історії євреїв» (Пер. з англ. — К.: Альтернативи, 2000. — С.64), филистимляни «були безперечно войовничими. Мали вже залізну зброю. Добре організовані, дуже дисципліновані, вони мали владу феодально-військової аристократії». Майбутній цар Ізраїлю русявий і рожевошкірий Давид «свій військовий вишкіл здобув найманцем у самих филистимлян. Він опанував їхні методи ведення війни, зокрема, вжиток їхньої нової, залізної зброї, й вислужився настільки, що цар Гата филистимлянин Ахіш дав йому на винагороду маєток» — пише Пол Джонсон. Про Давида докладніше йдеться у статті «Цар Давид танцював гопак».

Це ж саме повідомляє історик Майкл Грант в «Історії древнього Ізраїля» (Грант Майкл. История древнего Израиля / Пер. с англ. — М.: ТЕРРА, 1998) і додає, що в кінці 11 ст. до н. е. филистимляни завоювали Галілею і Зайордання (с. 88—89). Після завоювання цього краю вони нарекли його Галлія-Гальлея-Галілея, тобто «край галлів». Так вони робили завжди — завойовану землю називали іменем свого племені (Бельгія, Боїварія, Британія, Скотланд) або загальним іменем всього суперетносу (Галлія, Галичина, Галісія).

Життєвому простору своєї нової батьківщини галли-филистимляни дали власні гідроніми й топоніми: річки Ярдана («яра вода») і Яргон («ярий потік»), гора Ярмак («яра маківка», сучасна Мерон) і хребет Неби-Дахи («дахи неба»), міста Магадан («могутня вода»), Скіфополь (столиця Десятимістя, «місто союзу», від «скіфія—скуфія—скупщина»), Рама («хрест», «святилище»), Каня («яструб»), Назарет (спостережний пункт, від «назирати»), Дора тощо.

Історичні документи не зафіксували самоназви филистимлян. Але її зберегла назва краю, в якому вони остаточно зупинилися — Галлія-Гальлея. На відміну від плацдарму «Палестина», Галілея має родючі грунти і ландшафт, що нагадував західно-українську родову колиску. Тут і зупинилися галли, створивши на наступне тисячоліття центр тяжіння для нових хвиль переселенців з України.

Існує помилковий стереотип, начебто слово «Галілея» походить від гебрейського «галіл» — круг. Це неймовірно, адже в 11—10 ст. до н. е. іудеї населяли Іудейські гори і до Галілеї взагалі не мали жодного відношення, та й територія Галілеї ніяк не нагадує круг. До того ж в ті часи Галілея була на порядок цивілізованіша за Іудею, тож її мешканці не могли назвати свій край чужим топонімом, та ще й позичити його в кочівників, які нещодавно заселили дикі гори за сотню кілометрів на південь.

Через Малу Азію багато разів проходили хвилі індоєвропейських (арійських) переселенців з Північного Надчорномор’я. На жаль, історія зазвичай фіксує лише завойовницькі походи і мало говорить про мирне переселення народів на нові землі. Зокрема, відомо, що в 277 р. до н. е. галли завоювали частину Малої Азії і заснували там державу Галатія (згідно зі словниками давньогрецької мови, «Галлія» і «Галатія» — це синоніми). Контрольований галлами край ще називали Східною Галлією. Як свідчить у «Біблійному довіднику» авторитетний американський дослідник Генрі Геллей, «галати були відгалуженням галлів, вихідців з північних берегів Чорного моря, що відокремились від головного переселення в західному напрямку (до нинішньої Франції)». Докладніше про галлів у статті «Найбільший Українець».

ГАЛІЛЕЯ – ЖИТНИЦЯ І КУЛЬТУРНИЙ ЦЕНТР ПАЛЕСТИНИ
Галілея була економічно найрозвиненішою в Палестині, мала найвищу густину населення. Її поселення розташовувалися одне від одного на відстані кількох кілометрів, тому Ісус з учнями вздовж і поперек пройшов усю Галілею пішки, без жодного транспорту.

Єврейський історик Йосип Флавій у 2-й половині 1 ст. н. е. нарахував у Галілеї 204 міста – це була справжня середземноморська «гардаріка» (країна міст). За його словами, «вся ця країна сильно заселена, жодна її частинка не залишається незайнятою. Скоріше вона навіть занадто рясніє містами, та й населення в селах, внаслідок дивовижної родючості грунтів, усюди настільки багаточисельне, що в самому незначному селі нараховується понад 16 тисяч мешканців» (Иосиф Флавий. Иудейская война. Третья книга.). У великих містах чисельність досягала 50 тисяч. Все населення Галілеї могло становити до 3 мільйонів мешканців. Всього в тодішній Палестині проживало близько 4 мільйонів (Полный Православный богословский энциклопедический словарь. В 2 томах, издательство П. П. Сойкина; репринт, Москва, 1992. – Т.2, с. 1742).

Галілея славилась землеробством, садівництвом, масовим гончарним виробництвом, льонарством, тваринництвом (в т. ч. свинарством), рибальством і бджолярством (див. «Найдавнішу пасіку відкопали поблизу Скіфополя в Галілеї»). Євангеліє розповідає, що коли Ісус після воскресіння зустрівся з апостолами в Галілеї і попросив їсти, то «вони подали Йому стільника медового» (Лука 24.42).

Після завоювань Олександра Македонського в 4 ст. до н. е. Галілея була центром гелленізації (арієзації) східного Середземномор’я. В євангельські часи – за правління Герода Антипи – цей культурний статус було відновлено: процвітаюча Галілея стала одним з комунікативних вузлів цивілізації і центром арієзації Сходу. Зрозуміло, що тут була висока концентрація розумних і освічених людей.

Галілеяни відрізнялись щирістю, миролюбством та відвагою, були освіченими і талановитими, багато знали про інші народи та їхні культури. За словами вже згаданого Йосифа Флавія, «незважаючи на велику протяжність обох частин країни і на оточуюче з усіх сторін чужорідне населення, жителі (Галілеї) завжди стійко витримували всякий ворожий напад. Бо вони від самої ранньої молодості підготовляли себе до бою і були завжди численні. Цим бійцям ніколи не можна було дорікнути нестачі мужності, а країні – нестачі людей».

В євангельські часи державною мовою Галілеї була гелленська (давньогрецька), цією мовою карбувалися написи на монетах. «Навіть для судових процедур і юридичних документів римська влада користувалася гелленською мовою, тому що до того часу, коли туди прийшли римляни, вона вже була поширена по всій Палестині» (Джекоб Корнер. Христос не был евреем / Пер. с англ. — М.: Православное издательство «Энциклопедия русской цивилизации», 2004. — С. 34). Природно, що гелленською мовою були написані всі чотири Євангелія.

Для спілкування використовувалась також арамейська мова, яка протягом тисячоліть була поширена на всьому Близькому Сході. Цією арійською (індоєвропейською) мовою розмовляли навіть іудеї, які після півстоліття вавілонського полону (586—539) забули рідну гебрейську мову. Після повернення в Іудею гебрейська використовувалась ними лише в богослужебних книгах і релігійних ритуалах.

Арамейська мова належить до арійських (індоєвропейських) мов, прабатьківщина яких знаходиться в Північному Надчорномор’ї. Тому в арамейській мові багато залишків давніх українських слів: «іма» — мама, «баба» — батько, «нана» — баба, неня, «савуна» — дід (сивий), «гилля» — рослини, «руха» — дух (той-що-рухає-оживляє), «яра» — травень (ярий), «яля» — немовля (ляля), «мара» — хвороба (звідси укр. «змарніти»), «куха» — купа, «буран» — буря, «катта» — кіт, «коча» — кочівник, «гліда» — лід, «яма» — море, «рахман» — добра людина (брахман), «шмута» — плітки (смута), «харая» — крайній, «мимра» — висловлювання (звідси укр. «мимрити»), «гихкя» — хихотіння, «мия» — вода (якою миють) тощо.

Галілея була відособлена від Іудеї не тільки територіально (їх розділяла ворожа до Іудеї Самарія), а й природно-кліматично, релігійно, історично, антропологічно та психологічно. Галілеяни не любили іудеїв. Шлюби між ними були заборонені, а з 26 р. н. е. іудеям було заборонено поселятися в Тиверіаді — новій столиці Галілеї. (Андрей Королёв. Галилея, 2006).

У євангельські часи Галілея управлялась тетрархом Геродом Антипою, який любив свою країну і дбав про неї. Чотири десятиліття його правління – з 4 р. до н. е. до 39 року н. е. – можна вважати Золотою добою Галілеї. Антипа виховувався в Римі, в нього були гарні стосунки з римськими імператорами. Тож при ньому галілейські міста отримали більше прав самоврядування, а незалежність Галілеї була обмежена тільки римськими законами, що гарантували їй безпеку. «Саме при Антипі Галілея стала тією найбільш благословенною Богом країною, щасливі спогади про яку зберігаються в душі кожного хрестиянина» – пише Андрій Корольов у згаданій вище фундаментальній праці «Галілея».

Так що ідеальною базою для поширення вчення Ісуса Хреста і започаткованого ним руху за Царство боже була саме Галілея. Тим більше, що її населення постійно підживлювалося хвилями переселенців з півночі – галлами і гелленами.

ЗАСНОВНИКИ ХРЕСТИЯНСТВА: УКРАЇНСЬКИЙ СЛІД

Сукупність відомостей вказує на те, що Діва Марія і Святий Йосип також прибули в Галілею з півночі, причому недавно, адже в побуті користувалися не арамейською чи гелленською, а внутрішньою, хатньою мовою. Саме цією, материнською мовою були сказані останні слова розіп’ятого Ісуса перед його смертю в Єрусалимі. Цю мову навіть сьогодні розуміють українці карпатського краю, де збереглися дуже архаїчні звичаї та говірки. Ісус говорив мовою Карпат, тобто карпатським діалектом давньої української мови, схожим на мову лемків і русинів. Докладніше: Ісус молився українською. 

Цією ж мовою володіли й найближчі учні Ісуса. Наприклад, коли Марія Магдалина побачила воскреслого Ісуса, то спонтанно вигукнула «Раввуньо!» – це люблячо-пестлива форма слова «вчитель» («раві», редуковане від «дравід–друвід» – знавець сили) з відтінком ніжності і близьких почуттів, подібно до наших «синуньо», «татуньо» чи «мамуньо».

Раввуньо! (Ісус Хрестос і Марія Магдалина) – Дель Парсон

Судячи з усього, Діва Марія і Святий Йосип прибули в Галілею не самі, а цілою групою. Принаймні, Добра Новина описує родичів Діви Марії. Так, її рідною молодшою сестрою була Саломія, дружина Заведея, матір апостолів Івана і Якова – двоюрідних братів Ісуса. Двоюрідною сестрою Діви Марії була Марія Клеопова, матір апостола Якова Молодшого – троюрідного брата Ісуса. Чоловік цієї Марії – Клеопа (від гелленського «клеос», «κλέος» – «слава», він же Алтей, арамейською – Галпай або Галфей, що значить «славний») – був наближеним учнем Ісуса. 

Згідно з Євангелієм і церковною традицією, із 12 апостолів 11 були галілеянами (іудеєм був тільки Іуда Іскаріот). Апостоли Петро та Андрій були рибалками в галілейському Капернаумі. Симон Кананій походив із Кані Галілейської; Діва Марія могла бути родичкою цього Симона, адже керувала на його весіллі. Саме там на прохання матері Ісус здійснив своє перше публічне чудо – перетворив воду на вино (виноградний фреш). Українське слово «каня» позначає рід яструбів. Із Кані походив і Натанаїл, син Птолемея.

Матвій був збирачем податків на митниці в портовому Капернаумі, отже був людиною заможною і впливовою. Филип походив із Витсайди. Яків Галфеїв (Алфеїв) був троюрідним братом Ісуса, сином Галфея-Клеопи і Марії, яка була двоюрідною сестрою Діви Марії. Нема жодних підстав сумніватися, що Хома і Тадей також були галілеянами. Усі 11 апостолів мали арійські імена. 

Про родичів Святого Йосипа значно менше інформації – він діяв у властивому для брахманів стилі максимального утаємничення. Відомо тільки, що його молодшим братом був Клеопа (Славний, Славко) – батько апостола Якова молодшого. 

Звернемо увагу, що двоюрідні брати Ісуса апостоли Іван і Яків, які разом з Петром входили до трійки найбільш довірених апостолів, мали відверто українське прізвище – Заведей (Марко 1.19–20). Так називали їхнього батька. Наголосимо, що Заведей – це родове прізвище, а не ім’я, хоча б тому, що людей з таким прізвищем тисячі, а про людей з іменем Заведей нема жодних відомостей – бо їх не було в євангельські часи, як нема й тепер.

Заведей – це типове українське прізвище; наприклад, у телефонній базі міста Києва знаходимо багато людей з прізвищами Заведій, Заведія, Заводій, Заведенко, Заводян, Заводюк тощо. Українське слово «заведій-заводій» означає ініціативну людину, яка веде за собою, активізує, «заводить», вигадує різні витівки («заводіяка», «задерій»), а також зачинає-заводить пісню — «заспівувач». Родина Заведеїв була явно не бідною: їм належало риболовецьке судно, на якому, окрім батька з двома синами, ще працювали наймані робітники (Марко 1.19–20). Наявність судна з командою моряків говорить про те, що Заведеї були заможними господарями.

Отже, Галілея була заснована в 11 ст. до н. е. вихідцями з України, які називали себе галлами, тому й свою нову батьківщину назвали «краєм галлів» – Галлією-Гальлеєю. В Європі цих галлів називали кельтами, а в Палестині – филистимлянами. Населення Галілеї постійно підживлювалося хвилями переселенців з Північного Надчорномор’я, які приходили на нові землі не поодинці, а родами і цілими племенами. 

Родина Ісуса Хреста між собою розмовляла давньою українською мовою, що донині збереглася в Карпатах. Двоюрідні брати Ісуса і найближчі його апостоли – Яків та Іван – мали українське прізвище Заведей, що значить заспівувач, заводій, ініціатор. Додаткові відомості – у статті «Знайди хоч один доказ, що Ісус не був українцем». 

Соціально-економічною опорою новоствореного руху був середній клас, інтелектуальна еліта, державні чиновники та члени їхніх родин. Згідно з Євангелієм, учнями Ісуса Хреста були чоловіки і жінки, які підтримували Рух особистою участю і грошовими внесками: «Іванна, жінка Хузи, Геродового управителя, Сусанна та багато інших, що їм помагали зо своїх маєтків» (Лука 8.3). «Геродовий управитель» – це, по-теперішньому, прем’єр-міністр.

Арійська мозаїка храму в Мегідо з рибами, хрестами, атакуючими трипільськими свастиками (за годинниковою стрілкою, "по сонцю") та безкінечниками-меандрами. Мозаїку зроблено на пожертву римського сотника. Біля неї напис: «Гайанос, також названий Порфирієм, центуріон, наш брат, знайшов честь власними грошима зробити цю мозаїку. Броуті здійснив цю роботу». Археологи датують будівлю цього храму близько 230 роком н. е. Це означає, що він є найдавнішою хрестиянською церковною спорудою.

З часів свого заснування в 11 ст. до н. е. галлами-филистимлянами Палестинська Галілея була вторинним духовним центром по відношенню до первинного Центру, що знаходився в Надчорноморській Гіперборії. Галілея була зменшеним образом першопочаткової Галлії. І якщо протягом століть зв’язок з Центром поступово було ослаблено, то з приходом в Галілею роду Ісуса Хреста його було повністю відновлено. Прямим наслідком відновлення зв’язку став духовний, культурний і економічний розквіт Галілеї, пасіонарний спалах Арійського хрестиянства і поширення його на весь світ. Символом відновлення зв’язку між божественним і земним є блискавка. Звідси євангельське пророцтво про Воанергес – грядущу духовну громаду дітей блискавки. 

Продовження – Добра Новина: настанови для Дітей блискавки. 

В тему:

• Археологічна знахідка в Meгіддо може бути ранньохрестиянським храмом ІІІ століття
• Навіщо вигадали «свято вознесіння»?
• Істархов ударив не по Євангелію, а по фарисейським вставкам!
• Що святкуємо?
• Живе Слово і арійські молитви
• 25 березня — день воскресіння Ісуса Хреста
• Фільм "Українська Галілея" на TV Сенсар (відео)
• Слава Ісусу Хресту!
• Експедиція до Української Галілеї на каналі Культура «Радіо Сенсар» (аудіо)
• Водою і вогнем
• Молитва «Отче наш» без вставок
• Ігор КАГАНЕЦЬ: І «Пшениця...» поглиблює віру
• Добра Новина Ісуса Хреста, Сина Божого
• Куди подівся Іуда Іскаріот?
• Святий Йосип і Діва Марія були друїдами
• Дивна давня легенда
• Знайди хоч один доказ, що Ісус не був українцем
• Хрестос чи Христос? Відповідь дає Синайський кодекс IV століття
• Картина Карло Парізі "Ісус у задумі"
• Ісус молився українською
• Цар Давид танцював гопак
• Салимон, арійський цар Ізраїля
• Українська Галілея
• Експедиція до Української Галілеї на каналі Культура «Радіо Сенсар» (аудіо)
• Арії підтримують Ісуса — Найвеличнішого Українця!
• Найбільший Українець
• Дружина Понтія Пилата заступилася за Ісуса
• Кумранські рукописи: Ісус не був єсеєм
• Чому Іуда зрадив Ісуса?
• День святого Понтія Пилата
• Апостоли Ісуса: галілеяни чи юдеї?
• Послання кризовому людству
• Не бійтеся п’ятниці 13-го
• Підстави оновлення Арійського календаря
• Кінець голосування: “експерти” та читачі — на різних полюсах
• Перехід 21—22 березня: Арійський Новий рік (Нова Паска)
• Святкуємо арійський Новий рік з Ісусом Хрестом