Гіперборія-Трипілля – священна країна блаженного народу
Гіперборія в масовій свідомості – напівлегендарна країна, навколо якої сформовано багато припущень, міфів і цілковитих вигадок. Думки щодо неї діаметрально протилежні в середовищі дослідників та науковців: від утопії до цілком реальної території й народу, що її заселював. Тема Гіперборії та гіперборіїв заслуговує на особливу і детальну увагу, адже саме протягом її зародження, розвитку і процвітання була сформована Гіперборійська традиція. Творцем її був боголюдина Ной, відомий також під іменами Аполлон, Купайло, Рама, Тот. Оновив її на новому витку історичної спіралі боголюдина Ісус Хрестос.
«Гіперборія – воістину батьківщина Богів, героїв і всього людства»
О. Фоміна
«Це і є легендарна країна наших предків гіпербореїв, горнило народів, кузня народів світу. Там з Ріпейських гір сходять великі ріки і вздовж них – найславніші у світі луки з незліченними отарами худоби. Там родючі поля великих лісів, і ніде земля не дає більших врожаїв. Звідси пішло вміння обробляти землю і кувати метал»
Клавдій Птолемей
1. Означення назви «Гіперборія», локалізація території та чому доцільно ототожнювати її з Трипіллям
Найпростішою та найпопулярнішою серед дослідників версією є означення терміну «Гіперборея» як території, що знаходиться за Бореєм. Слід вказати, що «Бореєм» давні геллени називали бога північного вітру.
Однак є й інша, щоправда, менш відома версія, яка, при цьому, не заперечує першу, а швидше є її доповненням. Вона полягає в наступному: низовинна мілководна територія, яка знаходиться між сучасними Кримом та Румунією, в допотопні часи іменувалася Борія. Цей термін означає «...потужна, сильна, енергійна, вогненна. «Це ім’я також перекладають як «Земля Вепра», оскільки Святий Вепр («бор») був тотемом народу Борії» (І. Каганець «Арійський стандарт», 2014).
Приблизно 7532 роки тому, а саме, близько 5508 р. до н.е., від якого ведеться традиційне українське літочислення, ці землі, які з часом отримали назву «стара земля» і в подальшому стали більш відомі як Атлантида, були затоплені. Це був відомий із Біблії та інших джерел «Потоп». Науково його виникнення пояснюють таненням льодовиків, підняттям рівня океану, внаслідок чого води Середземного моря здолали перешкоду у вигляді Босфорського перешийку і наповнили улоговину, де знаходилося на середину 6 тисячоліття до нашої ери прісноводне Понтійське озеро. Внаслідок цього низовини території Борії-Атлантиди були затоплені.
Однак група правдеників (чоловіків та жінок), яка послідувала за своїм лідером, відомим як Ной (інші імена – Аполлон, Купайло, Рама, Їма, Яма, Ману, Зіасудра, Гермес, Гойтосар), зуміла передбачити катаклізм і завчасно перейшла на північ, де змогла заснувати нову цивілізацію. Ці Вишні Землі й тримали назву ГіперБорія – що означає «Вишня Борія».
Чи доцільно ототожнювати Гіперборію та Трипілля? Висновки, звичайно, робити кожному окрему. Однак аж надто багато очевидних паралелей виникає, якщо досліджувати і співставляти літературні джерела античних авторів, які писали про Гіперборію та гіперборійців, а також археологічні дані.
«Борійців (мешканців Борії), які здійснили Третій Перехід і заснували Гіперборію, називали гіперборійцями (етнонім за територією проживання). Самі ж себе вони називали аріями (Ярими), тобто сонячними, пасіонарними, енергійними, життєспроможними»
Для початку варто зазначити, що арійський просторі був заснований в середній течії Дністра, де представники нового народу створили перше поселення. Саме «...у басейні Дністра і Південного Бугу – виявлено найбільше ранньотрипільських поселень, заснованих із другої половини 6 тис. до н.е.». Необхідно відзначити, що французький письменник, філософ і музикознавець Е.Шуре у книзі «Великі посвячені», яка побачила світ у 1889 році, вказував, що «...раса арійців, або, як їх називали геллени, раса гіперборійців була заснована Рамою сім-вісім тисячоліть тому, тобто в середині 6-го тис. до н.е.». Це доволі показово, адже Вікентій Хвойкавідкрив Трипільську культуру лише в 1893 році! Тобто Шуре ніяк не міг базувати свої знання на археологічних даних, а використовував інші джерела, які, скажемо відкрито, були дуже точні. Хіба що він був знайомий із відкриттями у печері Вертеба: «Невідомий мальований посуд ще у 1820 році виявив у печері Ян Хмелецький, а перше фахове обстеження Вертеби [вхід у неї є неподалік с. Більче-Золоте Борщівського району Тернопільської області] зробили у 1876 році археологи А. Кіркор і С. Козібродський» (І. Каганець «Арійський стандарт», 2014). Але все ж офіційним роком відкриття Трипілля є 1893 рік.
2. Гіперборійська мудрість
Наведемо декілька прикладів гіперборійської мудрості, які дійшли до нас із глибин тисячоліть:
«Пізнай себе» (Моральна заповідь Аполлона).
«Спасися сам і навколо тебе врятується тисяча» (Гіперборійське прислів’я).
«Усе, що робиться зі своєї волі – добро. Все, що робиться з чужої – зло. Потрібно знати це коротке визначення добра і зла» (Закону Ману).
«Шукай спочатку таємниці Серця Землі» (Гермес Трисмегіст).
3. Ким були перші гіперборії-трипільці-арії і як їм вдалося заснувати нову цивілізацію
Головний секрет полягає в осягненні Царства божого – Простору волі: «Шукайте найперше Царства божого і правди його, а все інше вам додасться» (Ісус Хрестос).
«Трипільську цивілізацію [Гіперборію – А.Г.] заснувала організована група неолітичних землеробів, які завчасно переселилися в Подністров’я з територій, які до затоплення 55 ст. до н.е. були головним центром землеробства і тваринництва допотопної цивілізації...
Трипільці отримали перевагу не завдяки володінню якоюсь унікальною технологією, а завдяки тому, що зібрали всі найкращі елементи старого світу і об’єднали їх у якісно нову систему...
На ранньому етапі Трипілля починалося як магічна цивілізація святого народу, що врятувався від катастрофи Великого потопу і заснував новий світ – чистий, гармонійний, святий. Для перебування у цьому просторі гармонійних подій активно використовувалися можливості думки і слова. Якщо на цьому етапі Вертеба була храмом для медитацій, то стає зрозумілим, чому в ній не знайдено більш раннього культурного шару [перші знахідки датуються 3200 р. до н.е.]: молитва не залишає після себе артефактів…»
Трипільські драбини, які ведуть на «вищі планети»
Щоб стабільно утримуватися в Просторі волі – Царстві Божому необхідно: «…перебувати у стані святості й притаманному святості «веселії духу (як казав Григорій Сковорода). Тому трипільці культивували все, що піднімає дух людини, милує її око і слух: чиста і ввічлива мова, милозвучні пісні, розписна кераміка, вишиваний одяг, красиві сильні люди, гарні діти, шляхетні вчинки, щирі стосунки, впорядковані й захищені поселення, добре налагоджене господарство.
Трипільські файники (усмішки) на посудині, датованій 4 тисячоліттям до н.е. (Фото із виставки в Музеї становлення української нації, створеної громадською спілкою «Народний Музей України»)
Будь-яка робота – чи то засівання поля, чи збирання урожаю, чи виготовлення тканин – виконувалися з піснями, а тому перетворювалася на цікаву гру, навчання, змагальність і задоволення».
Відображення побуту гіперборіїв-трипільців
З легенд та переказів відомо, що гіперборії були дружнім народом, який жив в мирі із сусідами. Як їм це вдавалося? Як це не дивно, але трипільці в ранг релігійної вимоги возвели культ всеохопної озброєності-мілітаризації:
«...єдина етнічна культура була надзвичайно локалізованою і внутрішньо доволі різноманітною. Такого роду локалізація і політична розробленість зазвичай призводить до військових конфліктів [згадаймо міста-держави Геллади, які, однак, схоже формувалися на зразок трипільських агроміст]. Проте характер архітектури трипільських міст указує на те, що вони не мали захисних мурів, не вели між собою війн...
Склалася дивна традиція описувати трипільців як народ мирний, не здатний себе захистити. Можливо, трипільці дійно відчували відразу до насильства, були людьми виключно миролюбними, але за тисячолітню історію встигли розробити й виготовити величезну кількість зброї... Можливо, відоме гасло «хочеш миру – готуйся до війни» виникло саме в ті далекі часи» (І. Каганець «Арійський стандарт», 2014).
4. Аполлон, Артеміда, Лето, Іліфія та інші гіперборії
Аполлон заслуговує на окрему увагу. Зараз же лише коротко окреслимо основні моменти його життя.
Народження Аполлона та Артеміди
Все більш енергійні сучасні дослідження дозволяють припускати, що Аполлон – це було ще одне ім’я першочоловіка нової раси, відомого як Ной, Рама, Їма та під іншими іменами, про які ми вже писали. На ранньому етапі в уяві давніх гелленів гіперборії пов’язувались виключно із культом Аполлона. Він мав епітет «Гіперборійськи» - і це явна вказівка на місце його батьківщини або на землю і народ, із якими він мав особливі стосунки.
Тим дивніше виглядає міф про народження Аполлона та його сестри Артеміди на острові Делос в Егейському морі, який відділяють від Гіперборії-Трипілля сотні кілометрів. Якщо коротко, історія ця звучить так: Лето – мати Аполлона та Артеміди (теж гіперборійка), тікаючи від помсти ревнивої Гери, дружини Зевса, яка бажала покарати її буцім-то за те, що вона завагітніла від її чоловіка, у супроводі гіперборійок Арги та Опіс, потрапила на Делос, де й народилися божественні близнюки (тут же була присутня богиня пологів гіпербореянка Іліфія). Саме на Делос приносили протягом багатьох років подячні жертви гіперборійські дівчата, першими із яких були Гіпероха та Лаодіка.
Однак якщо ми приймаємо твердження, що Аполлон – це Ной-Купало, тоді ми можемо з великою долею вірогідності припустити, що він народився на землях допотопної Борії, в низовинах між Кримом та Румунією, звідки вивів новий народ і створив нову цивілізацію – Гіперборію. Першочергово, і це логічно, саме тут мав би знаходитися культовий центр для принесення вдячних жертв для нього як подяка за врятування від Потопу.
Наприклад, таким місцем може слугувати острів Березань – частинка суші, що виринає як згадка про допотопні землі. Незважаючи на невеликі розміри острова [згідно із Вікіпедією]: 800 м. – довжина; 200-400 – в ширину; площею – 23,6 га (В 7 ст. до н.е., коли його заселили грецькі колоністи, він мав розміри: 3 км в довжині і 1,5 км в ширину; тоді він називався Борисфен, як і річка Дніпро), «...на ньому було святилище Оракула, сліди якого збереглися й донині» (С.Піддубний «Книга української слави і сили»). І тільки згодом, з перенесенням культу Аполлона на землі Геллади (з часів пелазгів, вихідців з території України, які заселили території Балканського півострова в 3 тисячолітті до н.е.) був сотворений міф про народження Аполлона із сестрою на Делосі для надання йому ваги і значимості.
Аполлон і його рідна Гіперборія
Аполлон - бог світла і радості, покровитель наук і мистецтва. «Аполлона вважали пророком, оракулом, цілителем, богом, засновником і будівничим міст. Звівши за допомогою гіперборійських жерців міста і храми в Дельфах, Малій Азії, Італії, Кларосі, Дідімах, Колофоні, Кумах, Галлії, на Пелопонесі, він у своєму житті був тісно пов'язаний з Гіперборією» (О.Фоміна «Гіперборії. Діти сонця»).
Також варто зазначити, що сином Аполлона був Асклепій, який вважався богом медицини. Тобто батько передав знання сину, як зцілювати людей та робити їх щасливими.
Аполлона із Гіперборією пов’язували особливі відносини. Ми тепер розуміємо чому, адже саме він заснував нову цивілізацію на землі, названій цим терміном. Згідно легенд, Аполлон кожну зиму проводив на півночі, в гіперборіїв. Саме тут він ховав свою знамениту стрілу, із якою він часто зображується на скульптурах і картинах.
Відвідував Гіперборію Аполлон на колісниці, яку несли білосніжні лебеді. Однак в метафізичних поглядах, на цю подію потрібно дивитися як таку, коли боголюдина – п’ятий рівень розвитку сапієнсів, їздив на свою батьківщину в супроводі ельфів – людей четвертого рівня розвитку (також їх називали елбедями, лебедями), це ті, хто зміг здійснити священне надзусилля – палінгенезію і досягти керованої молодості.
Інші гіперборії
Гіперборіями були Зет та Калаїс. Це учасники відомого походу аргонавтів, які шукали Золоте руно.
Також до гіперборіїв причислювали легендарного Олена. Він був першим поетом Геллади.
5. Дослідники сьогодення та античні автори, які цікавилися Гіперборією
Необхідно вказати, що тему Гіперборії та її жителів торкалися у своїх працях такі вчені сучасного періоду, як: Б.А.Рибаков, А.Моммзен, В.Томашек, Ф.Якобі, К. Мѐйлі, Е.Доддс, Дж. Болтон, Дж.Беннетт, Р. Хьоніг, С. Уест, Я.Кінстрад, А.Ф.Лосєв, В.В.Латишев, А.І.Доватур та інші. Про це пише, зокрема, О. Матвейчев. Однак більш наближеними до періоду, який нас цікавить, були античні автори. Список тих, хто цікавивмя Гіперборією, також багато. Серед них: Олен, Гомер, Алкей, Діодор Сицилійський, Софокл, Каллімах, Гекатей Мілетський, Гесіод, Алкман, Піндар, Геракліт Понтійський, Антімах, Гекатей Абдерський, Аполлоній Родоський, Фанодік, Дурід Самоський, Павсаній, Геродот, Есхіл, Симонід, Пліній Старший, Страбон, Плутарх, Гієрокл, Псевдо-Скімн, Птолемей, Марсіан Гераклейський, Діонісій Мілетський, Сократ, Платон, Арістотель та інші.
«Тема Гіпербореї була актуальною протягом практично всієї епохи античності – як мінімум з VII ст. до н.е. до V ст. н.е., тобто протягом 12 століть, що може говорити про те, що цю легендарну (для нас) країну древні сприймали як цілком реальну і як таку, що здыйснюэ значний вплив на їхнє життя…» (О. Матвейчев «Гіперборія і гіперборійці у працях античних вчених»).
Пліній Старший, римський письменник І ст. н.е. писав: «За цими [Рипейськими] горами, потойбіч Аквилону, щасливий народ… який зоветься гіперборейцями, досягає досить поважних літ і вславлений дивовижними легендами. Вірять, що там знаходиться петлі світу й крайні межі руху світил. Сонце світить там цілих півроку, і це тільки один день, коли сонце не ховається… Світила там сходять лише одного разу при літньому сонцестоянні, а заходять лише при зимовому. Країна ця на сонці, має сприятливий клімат і позбавлена будь-якого шкідливого вітру. Оселями для її жителів є гаї та ліси; культ Богів відправляють окремі люди і все суспільство; вони не знають чвар і всіляких недуг, а смерть настає лише від утоми од життя…»
Припускаємо, що не обійшлося тут без вставок, як і в Євангеліє, яке спотворив своїми вигадками Філон з Олександрії. Швидше за все, вставка в Плінія про сонце, яке світить цілих півроку була здійснена прихильниками розташування Гіперборії в арктичних широтах. Адже далі вказується, що країна ця на сонці, в ній є гаї, ліси, вони має сприятливий клімат і без шкідливих вітрів. Окрім того, ми знаємо, що в трипільців були будинки, навіть дво- і триповерхові. Тому вказівка про те, що оселями є гаї та ліси – явна вигадка.
Ми уже вказували цитату із Клавдія Птолемея. Варто зазначити, що його опис стосується острова Скандій, на якому буцім-то жили гіперборії: «За сарматським розливом лежить величезний острів, який називають Скандій або Ерітій. Це і є легендарна країна наших предків гіперборіїв...». Швидше за все слово «острів» тут використане як означення для певної відділеної території або країни.
Згідно із Павсанієм, першим про гіперборіїв сповістив попередник Памфа та Орфея – легендарний поет Олен, творець перших гімнів та ліричної поезії, в гімні до Ахеї. Цікаво, що згідно із переказами, він також був гіперборієм і засновником святилища в Дельфах.
Тобто саме поет Олен згідно переказів ввів в Гелладі культ Аполлона.
Тим не менш, основним джерелом відомостей про Гіперборію для давніх гелленів була поема «Арімаспея», написана Арістеєм Прконеським в проміжку між 650-600 рр. до н.е. Згідно легенд, автор відправився на пошуку священної країни. Однак дійшов, згідно із Геродом, лише до країни ісседонів. Ось як по Арістею можна знайти шлях в Гіперборію: «Шлях до гіперборіїв лежить через Північне Причорномор'я, землі кіммерійців і скіфів, потім – через іседонів і однооких від народження аримаспів. Ще північніше мешкають «грифи, що стережуть золото», а «ще вище за ними», на кордоні з морем – власне гіперборії» (О. Матвейчев «Гіперборія і гіперборійці у працях античних вчених»).
Гіперборія як райський «острів»
Тематика «острова», із яким ототожнювали Гіперборії деякі античні автори, не є поодинокою. Наприклад, Гекатей Абдерський писав так: «Відлуння дельфійських переказів про Гіперборію ми знаходимо у Гекатея Абдерського, який описував країну Аполлона як чудовий далекий острів в океані, який «має гарний і родючий ґрунт. А ще його відрізняє помірний клімат, який щороку приносить подвійний урожай». На цьому острові є «і чудова священна ділянка Аполлона, і чудовий храм, прикрашений багатьма дарами, круглий у плані», а також священне місто, більшість жителів якого – кіфаристи, і «граючи безперервно в цьому храмі на кіфарі, вони співають богу гімни, прославляючи його подвиги». Можливо, саме по цій причині сріблолукий бог світла кожну зиму залишав свої Дельфи і прилітав на відпочинок у гіперборейські межі – йому хотілося побути серед поетів, співаків, філософів, яких на той час в Елладі, очевидно, було мало, а то й не було зовсім» (О. Матвейчев «Гіперборія і гіперборійці у працях античних вчених»).
«Гіперборія в Індійських писаннях називається Білий Острів, Швета-Двіпа, тобто, вічна, незнищенна Земля... Білий Острів є єдина місцина, яка уникає спільної долі всіх материків. Він не може бути знищений ні водою, ні вогнем, бо він є Вічна Земля» (О.Фоміна «Гіберборії. Діти сонця»).
Хто із відомих героїв відвідував Гіперборію
Не так багато давніх героїв змогли, навіть зважаючи на свої надлюдські здібності, побувати в Гіперборії. Зокрема, це вдалося Іо – жриці Гери, дочці річкого бога Іноха; також північні землі відвідав згідно із міфами Персей та Геракл.
Цікаво, що історичною постаттю, яка також здійснила подорож в Гіперборію, був цар Лідії Крез. Згідно переказів, після падіння Сард, не бажаючи бути виданим перському царю, він хотів разом із сім’є заживо кинутися в полум’я, однак, врятований Зевсом, був перенесений Аполлоном на північ до блаженного народу за свою вірну службу його культу.
Археологічні підтвердження гостей із Гіперборії в Гелладі
Як зазначалося, Гіпероха та Лаодіка були першими гіпербореянками, які прибули на Делос із вдячними жертвами для Іліфії – богині пологів, яка допомогла Лето народити Аполлона та Артеміду. «Повідомлення Геродота про гіперборейських дароносиць через багато століть були підтверджені відкриттями археологів. На початку 1920-х рр. експедиція французьких учених знайшла на острові Делос целлу храму Артеміди і теменос із гробницями, що належать до пізньомікенської епохи, в яких було впізнано усипальниці Гіперохи і Лаодіки, вкрай детально описані Геродотом. Тоді ж на острові Крит було знайдено ритуальний перстень із зображенням людини, що летить зі стрілою в руці, яку було ототожнено з Абарисом» (О. Матвейчев «Гіперборійці в Греції». Опіс, Арга та інші посланці богів-близнюків»).
Давні Конституції та Закони створювалися під натхненням від Аполлона
«Деякі з найдавніших конституцій та кодексів законів були створені під його [Аполлона] натхненням. Платон посилається на закони піфійського Аполлона, які встановили Мінос і Лікург. Кірін отримав конституцію із Дельф. Локрійський законодавець Залейк був висунутий Аполлоном. Про Аполлона-законодавця свідчить гомерівський гімн Аполлону. Можна також припустити, що Аполлон дав закони, які регулювали колонізацію далеких земель, таких як Сицилія, південна Італія та південна Франція, оскільки спочатку радилися з оракулом у Дельфах, а потім давали своє благословення на заснування колоній» (Т. Бріджмен «Гіпеборії. Міф та історія в кельтсько-гелленських контактах»).
6. Гіперборія та її жителі в уявленнях античних гелленів
Греки вважали гіперборіїв святим народом. Потрапити в їхню країну було дуже важко. Для них Гіперборія була благословенним краєм, де люди живуть в мирі і щасті, насолоджуються повнотою життя. Гіперборії були наділені всіма, які тільки можна уявити чеснотами, проводили час весело і безтурботно. Гіперборіїї-трипільці були служителями Аполлона. Давньогрецький поет 6 ст. до н.е. Піндар співав, що в їхнє життя не входять хвороби чи війни. Гелени знали, що гіпеборії можуть жити тисячу років, а помирають лише коли наситилися життям. Їм приписувалася надзвичайна удача (що є звичною характеристикою Простору волі) та схильність до різних мистецтв.
«Вони є казковим народом, який жив у якійсь райській країні, вічно юний, який не знає хворіб, насолоджується безперервним «світлом серця». Вони не знали воєн і навіть сварок... були присвячені богу Аполлону...
[Піндар]: Там тривають нескінченні свята, чуються гімни, що радують серце Аполлона, і сміється він... звідусіль лунають хори молодих дівчат, що збираються на солодкозвучні звуки флейти, і, увінчані золотим лавром, вони віддаються радості свят. Це святе місце не знає ні хвороб, ні слабкості віку».» (О.Фоміна «Гіперборії. Діти сонця»).
Відомо, що гіперборії не вживали м’яса, а віддавали перевагу рослинній їжі та плодам. Основними вподобаннями були зелень, мед, мак та яблука.
7. Зв’язок між Гіперборією-Трипіллям та Гелладою
«Можна припустити, що привнесення його [культ Аполлона в Гелладі] на територію майбутнього грецького світу було не спонтанним, а планомірним процесом і в нового бога були свої посланці (давньогрец. ἀπόστολος), що несли «світло з Півночі». Вчені вважають, що культ Аполлона в Гелладі почав поширюватися в «темні століття», тобто десь починаючи з 12 ст. до н.е. Хоча ми можемо припустити, що це відбувалося раніше.
Без сумніву, перші знання про гіперборійську традицію принесли на землі майбутньої Геллади пелазги. Варто наголосити, що це були переселенці із Праукраїни. Про заселення території України племенами пеласгів у IV–III тисячолітті до н.е. висловлювали гіпотези вчені ХІХ ст. (Єгор Классен, Олександр Чертков та інші).
Академік Олексій Соболевський ототожнював пеласгів з населенням трипільської археологічної культури і вважав їх предками кіммерійців.
Пелазги прийшли на Балканський півострів приблизно у 3 тисячолітті до н.е. Після них наприкінці 2 тисячоліття також із півночі сюди прибула наступна хвиля переселенців – ахейці. А близько 12 ст. до н.е. ці землі заполонили дорійці. Як бачимо, хвилі переселенців зі півночі регулярно вливали нову кров в народність цих земель. Саме на основі цих хвиль міграцій і сформувався в майбутньому етнос, відомий як геллени або греки.
По одній із версій, геллени запозичили культ Аполлона із Малої Азії. Варто нагадати, що саме на західному її узбережжі розташована славнозвісна Троя. Прихильником східного запозичення культу Аполлона були М. Нільсон, П.Кречмер та його попередник У. фон Віламовіц-Мелендорф. Наприклад, в догрецькому Іліоні, відомому як Вілус, почитався Апалиунас, а в хетському пантеоні відомий бог воріт Апулунас, які ототожнюються дослідниками із Аполлоном.
Згідно уявлень давніх гелленів, що склалися в архаїчну епоху (8-6 ст. до н.е.), Гіперборія була населена богами та героями, які час від часу втручаються в їх життя, відривають їм таємниці світобудови і допомагають у скрутну хвилину. «Дотримуючись евгемеристичної традиції, легко уявити на місці цих богів і героїв представників більш розвиненої цивілізації, обожественних греками за їхні заслуги та доброчесність» (О. Матвейчев «Гіперборія і гіперборійці у працях античних вчених»).
Тут лише коротко зазначимо, що прихильники евгемеризму вважають, що міфологія і релігія є результатом сакралізації історії. Відповідно до цієї теорії, боги та інші міфологічні персонажі – це фантастично проінтерпретовані реальні особистості, а міфи – трансформовані історичні оповідки. Ця традиція заслуговує на окрему увагу, однак, вона не є головною темою даної праці.
Також варто відзначити, що давні геллени найрозумнішими із людей вважали скіфів, до науки і мудрості яких ставилися із особливою повагою.
«Серед племен у припонтійських краях ми не можемо назвати жодного, що було б відоме своєю мудрістю, і не знаємо нікого, хто б уславився своїм розумом, крім скіфської народності і Анахарсія» (Геродот «Історія», 4 Книга Мельпомена, 46 глава).
Саме північні гості заснували дельфійське святилище, як ми уже коротко відмічали, але в наступній цитаті уточнюється, що вони також підтримували стабільний контакт центру – Гіперборії-Трипілля із периферією – Гелладою: «Саме гіперборійські жерці, служителі Аполлона, заснували перший храм на честь Бога Сонця в Дельфах, зберігаючи постійні контакти з північною метрополією. Павсаній стверджував, що знамените Дельфійське святилище Аполлона було побудовано гіперборійськими жерцями, серед яких був і співак Олен» (О.Фоміна «Гіберборії. Діти сонця»). Гіперборійці підтримували такого роду філії, в першу чергу, знаннями.
«Важливо зазначити, що багато «вчителів Греції», які несли незрозумілі та недоступні еллінам мудрість та магічні здібності, згідно з античною традицією, мали північне походження та тяжіли до Аполлона. За словами шведського історика Я. Кіндстранда, «коли в Греції з’являлися варвари, відомі своєю мудрістю, вони завжди приходили з Півночі, і їхні знання завжди виявлялися в релігійній сфері, пов’язаній, у більшості випадків, із культом Аполлона». Та й сам Аполлон, культ якого поширився в грецькому світі лише після закінчення «темних століть» [з наукової точки зору – приблизно з 10-9 ст. до н.е.], виглядав в олімпійському пантеоні свого роду «інородцем» (О. Матвейчев «Гіперборія і гіперборійці у працях античних вчених»).
Одним із них був Абаріс Гіперборійський. Він прибув в Гелладу приблизно в 560-546 рр. до н.е., в часи правління лідійського царя Креза. Він уславився вмінням літати на стрілі (схоже на вміння левітації), орієнтуватися з її допомогою на місцевості, швидко долати безперешкодно великі відстані – річки, гори, рівнини, при цьому, він нічого не їв. Також він вмів здійснювати очищення місцевостей від чуми; оздоровлювати людей замовляннями; передбачати землетруси та інші катаклізми. Він спас від морової виразки Лакедемон (Спарту), Кносс та інші міста-держави.
Під час свого перебування в Гелладі Абаріс зустрічався із Піфагором, який став його учнем. Північний гість передав греку свої знання, внаслідок чого Піфагор також був відомий як гіпербореєць (тобто той, хто пізнав і засвоїв гіперборійські знання).
Саме Абаріса варто вважати засновником гелленської філософії.
Піфагорійці, а також у певній мірі орфіки, намагалися прищепити своєму світу чесноти «Золотого віку», як описував його Гесіод: «За Гесіодом, олімпійці створили золоте покоління людей. Вони жили за часів царя Кроноса, ніби самі були богами. Їхні серця були вільні від усякого смутку, вони не знали важкої праці та болю. Ніяка нещасна старість не спускалася на них, ні руки, ні ноги їх не змінювалися. Вони тішилися святами і жили безтурботно. Вони немов засинали, коли помирали... Їхні родючі лани самі давали великий і рясний врожай, а вони в своє задоволення спокійно доглядали за своїми справами серед добра» (Т. Бріджмен «Гіпеборії. Міф та історія в кельтсько-гелленських контактах»). До слова, Гесіод локалізував гіперборіїв у землях Скіфії. Там же, в Північному Причорномор’ї, їхніми землями вважали Піндар, Ананій, Діонісій Мілетський.
«Їхнє суспільство ґрунтувалося на ідеалах справедливості, закону, чистоти і миру - речах, які в людському світі греків вважалися важкодосяжними і які стали філософськими ідеалами...» (Т. Бріджмен «Гіпеборії. Міф та історія в кельтсько-гелленських контактах»).
Саме Піфагор вважається засновником ідеалістичного напрямку в античній філософії. Він першим використав термін «філософ» для позначення людей, які захоплюються пізнанням мудрості, називаючи їх відповідним словом, яке також можна перекласти як «любомудр».
Подальша лінія: Піфагор-Сократ-Платон-Арістотель-Олександр, діяла, використовуючи метафізичні знання, отриманні від північного наставника, в руслі гіперборійської традиції.
«Сократ стверджує, що «золота раса» зовсім не була зроблена із золота, але була доброю і прекрасною. Платон приєднується до бачення «доброго і прекрасного покоління», яке жило в «добрій і прекрасній епосі» в міфічному минулому...» (Т. Бріджмен «Гіпеборії. Міф та історія в кельтсько-гелленських контактах»).
«Послідовники Піфагора припускали можливий зв'язок між своїм учителем і Абарісом і тому збирали про останнього всілякі відомості. Піфагорійці називали Абаріса «повітроплавцем, бо він за допомогою стріли, даної йому Аполлоном, рухався річками і морями і проходив непрохідні місця, якимось чином плаваючи по повітрю...
Відомий був Абаріс і Платону (IV ст. до н.е.), який вважав його заклинателем від усіх хвороб. Платон визнавав, що батьківщиною жерця Абаріса є міфічна країна гіперборіїв, які «живуть за північним вітром...
За Еліаном, Арістотель стверджує, що Піфагор називався жителями Кротона гіперборійським Аполлоном. За Діогеном, Піфагора теж вважали Аполлоном, який прийшов із гіперборійської країни...
[Цитується за зібранням творів Арістотеля, виданим Берлінською академією наук у 1836 р.]: Ми заселяємо середній простір між арктичним поясом, близьким до північного полюса, і літнім тропічним, причому скіфи-русь та інші гіперборійські народи живуть ближче до арктичного поясу» (О.Фоміна «Гіперборії. Діти сонця»).
8. Висновки
Приймаючи до уваги наведену інформацію, можемо скласти наступну характеристику народу Гіперборії:
Це був щасливий народ, який принаймі на етапі зародження Трипілля, перебував у стані Царства божого – Просторі волі.
Йому були невідомі хвороби чи слабкості віку.
Люди жили довго, навіть тисячу років. Помирали вони по власному бажанню, коли насичувалися життям.
Люди були наділені великою духовною енергією і фізичною силою.
Як мінімум жерці уміли жити без їжі, володіли даром передбачення, навичками телепортації, левітації.
Уміли зупиняти епідемії, зцілювати людей.
Це були люди світлі, сіяючі.
Вони жили в мирі між собою та іншими народами.
Не переймалися бажанням накопичувати багаства, вважаючи, що їх зростання зобов'язане загальній згоді в поєднанні з чеснотами. Але коли багатство стає предметом турбот і виявляється в честі, то і саме воно йде прахом і разом з ним люди забувають про чесноти.
Не споживали м’яса, віддаючи перевагу рослинній їжі.
Їхнє життя супроводжувалося піснями, танцями, музикою і бенкетами.
Вони проводили час в іграх під відкритим небом. Традиція проводити Олімпійські ігри була принесена в Гелладу гіперборіями – служителям Аполлона.
Вони любили Бога, який створив Всесвіт.
Вони були знавцями Закону і Праведності, але постійно вдосконалювалися в Справедливості.
Жили в єднанні з природою, гармонійно поєднуючи власний побут з Вишнім Природним Законом.
Усвідомлювали себе втіленими духовно-божественними сутностями.
9. Вернісаж творів Олега Шупляка як ілюстрація духу Гіперборії-Трипілля
Ближче із біографією та творчістю Олега Шупляка бажаючі можуть познайомитися тут.
10. Список літератури
Каганець І. В. «Арійський Стандарт: Технологія переходу в Простір волі». – Київ-Тернопіль: Видавництво «Мандрівець», 2014. – 576 с.
Наливайко С. «Етнічна історія Давньої України» / С. Наливайко. – К.: Євшан-зілля, 2007. – 624 с.
Матвейчев О.А. «Гіперборія та гіперборійці у працях античних вчених». – 2017 (Переклад з російської: Матвейчев О.А. «Гиперборея и гиперборейцы в трудах античных ученых». - Национальный исследовательский университет «Высшая школа экономики». – 2017, № 3 С. 291-309).
Піддубний С.В. «Книга української слави і сили». – Київ, ФОП Стебеляк, 2022. – 416 с.
Матвейчев О.А. «Гіперборійці в Греції». Опіс, Арга та інші посланці богів-близнюків». – 2020 (Переклад з російської: Матвейчев О.А. «Гиперборейцы в Греции. Опис, Арга и другие посланники богов-близнецов». - Национальный исследовательский университет «Высшая школа экономики». – 2020).
Фоміна О. «Гіберборії. Діти сонця» (переклад з російської: Ольга Фомина "Гиперборейцы. Дети солнца". – М.: «РИПОЛ Классик», 2014. – 256 с.)
Геродот «Історії в дев’яти книгах». – Наукова думка. – Київ, 1993.
Тімоті П.Бріджмен "ГІПЕРБОРІЇ. МІФ ТА ІСТОРІЯ В КЕЛЬТСЬКО-ЕЛЛІНСЬКИХ КОНТАКТАХ". – 2005 (Оригінальна назва: Timothy P.Bridgman «Hyperboreans. Myth and history sn Celtic-Hellenic contacts». – Routledge, New York & London. – 2005).
Знати: як, де, коли зародилася Гіперборійська традиція, яку оновив Ісус Хрестос і яка є фундаментом для досягення релігійної мети аріянства - осягнення керованої молодості та перетворення на боголюдей всіх, хто готовий і бажає цього!
Мовою ефективного спілкування з ангелами буде окультурена українська мова на основі Гіперборійського Сенсара. Її ядро вже формується у вигляді спеціалізованої мови спілкування з ангелом Живого Слова...
Гіперборія-Трипілля – священна країна блаженного народу
Гіперборія в масовій свідомості – напівлегендарна країна, навколо якої сформовано багато припущень, міфів і цілковитих вигадок. Думки щодо неї діаметрально протилежні в середовищі дослідників та науковців: від утопії до цілком реальної території й народу, що її заселював. Тема Гіперборії та гіперборіїв заслуговує на особливу і детальну увагу, адже саме протягом її зародження, розвитку і процвітання була сформована Гіперборійська традиція. Творцем її був боголюдина Ной, відомий також під іменами Аполлон, Купайло, Рама, Тот. Оновив її на новому витку історичної спіралі боголюдина Ісус Хрестос.
18.jpg
Зміст
«Пізнай себе»
Моральна заповідь Аполлона
«Гіперборія – воістину батьківщина Богів, героїв і всього людства»
О. Фоміна
«Це і є легендарна країна наших предків гіпербореїв, горнило народів, кузня народів світу. Там з Ріпейських гір сходять великі ріки і вздовж них – найславніші у світі луки з незліченними отарами худоби. Там родючі поля великих лісів, і ніде земля не дає більших врожаїв. Звідси пішло вміння обробляти землю і кувати метал»
Клавдій Птолемей
1. Означення назви «Гіперборія», локалізація території та чому доцільно ототожнювати її з Трипіллям
Найпростішою та найпопулярнішою серед дослідників версією є означення терміну «Гіперборея» як території, що знаходиться за Бореєм. Слід вказати, що «Бореєм» давні геллени називали бога північного вітру.
Однак є й інша, щоправда, менш відома версія, яка, при цьому, не заперечує першу, а швидше є її доповненням. Вона полягає в наступному: низовинна мілководна територія, яка знаходиться між сучасними Кримом та Румунією, в допотопні часи іменувалася Борія. Цей термін означає «...потужна, сильна, енергійна, вогненна. «Це ім’я також перекладають як «Земля Вепра», оскільки Святий Вепр («бор») був тотемом народу Борії» (І. Каганець «Арійський стандарт», 2014).
Приблизно 7532 роки тому, а саме, близько 5508 р. до н.е., від якого ведеться традиційне українське літочислення, ці землі, які з часом отримали назву «стара земля» і в подальшому стали більш відомі як Атлантида, були затоплені. Це був відомий із Біблії та інших джерел «Потоп». Науково його виникнення пояснюють таненням льодовиків, підняттям рівня океану, внаслідок чого води Середземного моря здолали перешкоду у вигляді Босфорського перешийку і наповнили улоговину, де знаходилося на середину 6 тисячоліття до нашої ери прісноводне Понтійське озеро. Внаслідок цього низовини території Борії-Атлантиди були затоплені.
Однак група правдеників (чоловіків та жінок), яка послідувала за своїм лідером, відомим як Ной (інші імена – Аполлон, Купайло, Рама, Їма, Яма, Ману, Зіасудра, Гермес, Гойтосар), зуміла передбачити катаклізм і завчасно перейшла на північ, де змогла заснувати нову цивілізацію. Ці Вишні Землі й тримали назву ГіперБорія – що означає «Вишня Борія».
Чи доцільно ототожнювати Гіперборію та Трипілля? Висновки, звичайно, робити кожному окрему. Однак аж надто багато очевидних паралелей виникає, якщо досліджувати і співставляти літературні джерела античних авторів, які писали про Гіперборію та гіперборійців, а також археологічні дані.
Для початку варто зазначити, що арійський просторі був заснований в середній течії Дністра, де представники нового народу створили перше поселення. Саме «...у басейні Дністра і Південного Бугу – виявлено найбільше ранньотрипільських поселень, заснованих із другої половини 6 тис. до н.е.». Необхідно відзначити, що французький письменник, філософ і музикознавець Е.Шуре у книзі «Великі посвячені», яка побачила світ у 1889 році, вказував, що «...раса арійців, або, як їх називали геллени, раса гіперборійців була заснована Рамою сім-вісім тисячоліть тому, тобто в середині 6-го тис. до н.е.». Це доволі показово, адже Вікентій Хвойка відкрив Трипільську культуру лише в 1893 році! Тобто Шуре ніяк не міг базувати свої знання на археологічних даних, а використовував інші джерела, які, скажемо відкрито, були дуже точні. Хіба що він був знайомий із відкриттями у печері Вертеба: «Невідомий мальований посуд ще у 1820 році виявив у печері Ян Хмелецький, а перше фахове обстеження Вертеби [вхід у неї є неподалік с. Більче-Золоте Борщівського району Тернопільської області] зробили у 1876 році археологи А. Кіркор і С. Козібродський» (І. Каганець «Арійський стандарт», 2014). Але все ж офіційним роком відкриття Трипілля є 1893 рік.
2. Гіперборійська мудрість
Наведемо декілька прикладів гіперборійської мудрості, які дійшли до нас із глибин тисячоліть:
«Пізнай себе» (Моральна заповідь Аполлона).
«Спасися сам і навколо тебе врятується тисяча» (Гіперборійське прислів’я).
«Освячуйся! Озброюйся! Плодися!» (Гіперборійський імператив).
«Усе, що робиться зі своєї волі – добро. Все, що робиться з чужої – зло. Потрібно знати це коротке визначення добра і зла» (Закону Ману).
«Шукай спочатку таємниці Серця Землі» (Гермес Трисмегіст).
3. Ким були перші гіперборії-трипільці-арії і як їм вдалося заснувати нову цивілізацію
«Трипільську цивілізацію [Гіперборію – А.Г.] заснувала організована група неолітичних землеробів, які завчасно переселилися в Подністров’я з територій, які до затоплення 55 ст. до н.е. були головним центром землеробства і тваринництва допотопної цивілізації...
Трипільці отримали перевагу не завдяки володінню якоюсь унікальною технологією, а завдяки тому, що зібрали всі найкращі елементи старого світу і об’єднали їх у якісно нову систему...
На ранньому етапі Трипілля починалося як магічна цивілізація святого народу, що врятувався від катастрофи Великого потопу і заснував новий світ – чистий, гармонійний, святий. Для перебування у цьому просторі гармонійних подій активно використовувалися можливості думки і слова. Якщо на цьому етапі Вертеба була храмом для медитацій, то стає зрозумілим, чому в ній не знайдено більш раннього культурного шару [перші знахідки датуються 3200 р. до н.е.]: молитва не залишає після себе артефактів…»
Трипільські драбини, які ведуть на «вищі планети»
Щоб стабільно утримуватися в Просторі волі – Царстві Божому необхідно: «…перебувати у стані святості й притаманному святості «веселії духу (як казав Григорій Сковорода). Тому трипільці культивували все, що піднімає дух людини, милує її око і слух: чиста і ввічлива мова, милозвучні пісні, розписна кераміка, вишиваний одяг, красиві сильні люди, гарні діти, шляхетні вчинки, щирі стосунки, впорядковані й захищені поселення, добре налагоджене господарство.
Трипільські файники (усмішки) на посудині, датованій 4 тисячоліттям до н.е. (Фото із виставки в Музеї становлення української нації, створеної громадською спілкою «Народний Музей України»)
Будь-яка робота – чи то засівання поля, чи збирання урожаю, чи виготовлення тканин – виконувалися з піснями, а тому перетворювалася на цікаву гру, навчання, змагальність і задоволення».
Відображення побуту гіперборіїв-трипільців
З легенд та переказів відомо, що гіперборії були дружнім народом, який жив в мирі із сусідами. Як їм це вдавалося? Як це не дивно, але трипільці в ранг релігійної вимоги возвели культ всеохопної озброєності-мілітаризації:
«...єдина етнічна культура була надзвичайно локалізованою і внутрішньо доволі різноманітною. Такого роду локалізація і політична розробленість зазвичай призводить до військових конфліктів [згадаймо міста-держави Геллади, які, однак, схоже формувалися на зразок трипільських агроміст]. Проте характер архітектури трипільських міст указує на те, що вони не мали захисних мурів, не вели між собою війн...
4. Аполлон, Артеміда, Лето, Іліфія та інші гіперборії
Аполлон заслуговує на окрему увагу. Зараз же лише коротко окреслимо основні моменти його життя.
Народження Аполлона та Артеміди
Все більш енергійні сучасні дослідження дозволяють припускати, що Аполлон – це було ще одне ім’я першочоловіка нової раси, відомого як Ной, Рама, Їма та під іншими іменами, про які ми вже писали. На ранньому етапі в уяві давніх гелленів гіперборії пов’язувались виключно із культом Аполлона. Він мав епітет «Гіперборійськи» - і це явна вказівка на місце його батьківщини або на землю і народ, із якими він мав особливі стосунки.
Тим дивніше виглядає міф про народження Аполлона та його сестри Артеміди на острові Делос в Егейському морі, який відділяють від Гіперборії-Трипілля сотні кілометрів. Якщо коротко, історія ця звучить так: Лето – мати Аполлона та Артеміди (теж гіперборійка), тікаючи від помсти ревнивої Гери, дружини Зевса, яка бажала покарати її буцім-то за те, що вона завагітніла від її чоловіка, у супроводі гіперборійок Арги та Опіс, потрапила на Делос, де й народилися божественні близнюки (тут же була присутня богиня пологів гіпербореянка Іліфія). Саме на Делос приносили протягом багатьох років подячні жертви гіперборійські дівчата, першими із яких були Гіпероха та Лаодіка.
Однак якщо ми приймаємо твердження, що Аполлон – це Ной-Купало, тоді ми можемо з великою долею вірогідності припустити, що він народився на землях допотопної Борії, в низовинах між Кримом та Румунією, звідки вивів новий народ і створив нову цивілізацію – Гіперборію. Першочергово, і це логічно, саме тут мав би знаходитися культовий центр для принесення вдячних жертв для нього як подяка за врятування від Потопу.
Наприклад, таким місцем може слугувати острів Березань – частинка суші, що виринає як згадка про допотопні землі. Незважаючи на невеликі розміри острова [згідно із Вікіпедією]: 800 м. – довжина; 200-400 – в ширину; площею – 23,6 га (В 7 ст. до н.е., коли його заселили грецькі колоністи, він мав розміри: 3 км в довжині і 1,5 км в ширину; тоді він називався Борисфен, як і річка Дніпро), «...на ньому було святилище Оракула, сліди якого збереглися й донині» (С.Піддубний «Книга української слави і сили»). І тільки згодом, з перенесенням культу Аполлона на землі Геллади (з часів пелазгів, вихідців з території України, які заселили території Балканського півострова в 3 тисячолітті до н.е.) був сотворений міф про народження Аполлона із сестрою на Делосі для надання йому ваги і значимості.
Аполлон і його рідна Гіперборія
Аполлон - бог світла і радості, покровитель наук і мистецтва. «Аполлона вважали пророком, оракулом, цілителем, богом, засновником і будівничим міст. Звівши за допомогою гіперборійських жерців міста і храми в Дельфах, Малій Азії, Італії, Кларосі, Дідімах, Колофоні, Кумах, Галлії, на Пелопонесі, він у своєму житті був тісно пов'язаний з Гіперборією» (О.Фоміна «Гіперборії. Діти сонця»).
Також варто зазначити, що сином Аполлона був Асклепій, який вважався богом медицини. Тобто батько передав знання сину, як зцілювати людей та робити їх щасливими.
Аполлона із Гіперборією пов’язували особливі відносини. Ми тепер розуміємо чому, адже саме він заснував нову цивілізацію на землі, названій цим терміном. Згідно легенд, Аполлон кожну зиму проводив на півночі, в гіперборіїв. Саме тут він ховав свою знамениту стрілу, із якою він часто зображується на скульптурах і картинах.
Відвідував Гіперборію Аполлон на колісниці, яку несли білосніжні лебеді. Однак в метафізичних поглядах, на цю подію потрібно дивитися як таку, коли боголюдина – п’ятий рівень розвитку сапієнсів, їздив на свою батьківщину в супроводі ельфів – людей четвертого рівня розвитку (також їх називали елбедями, лебедями), це ті, хто зміг здійснити священне надзусилля – палінгенезію і досягти керованої молодості.
Інші гіперборії
Гіперборіями були Зет та Калаїс. Це учасники відомого походу аргонавтів, які шукали Золоте руно.
Також до гіперборіїв причислювали легендарного Олена. Він був першим поетом Геллади.
5. Дослідники сьогодення та античні автори, які цікавилися Гіперборією
Необхідно вказати, що тему Гіперборії та її жителів торкалися у своїх працях такі вчені сучасного періоду, як: Б.А.Рибаков, А.Моммзен, В.Томашек, Ф.Якобі, К. Мѐйлі, Е.Доддс, Дж. Болтон, Дж.Беннетт, Р. Хьоніг, С. Уест, Я.Кінстрад, А.Ф.Лосєв, В.В.Латишев, А.І.Доватур та інші. Про це пише, зокрема, О. Матвейчев. Однак більш наближеними до періоду, який нас цікавить, були античні автори. Список тих, хто цікавивмя Гіперборією, також багато. Серед них: Олен, Гомер, Алкей, Діодор Сицилійський, Софокл, Каллімах, Гекатей Мілетський, Гесіод, Алкман, Піндар, Геракліт Понтійський, Антімах, Гекатей Абдерський, Аполлоній Родоський, Фанодік, Дурід Самоський, Павсаній, Геродот, Есхіл, Симонід, Пліній Старший, Страбон, Плутарх, Гієрокл, Псевдо-Скімн, Птолемей, Марсіан Гераклейський, Діонісій Мілетський, Сократ, Платон, Арістотель та інші.
«Тема Гіпербореї була актуальною протягом практично всієї епохи античності – як мінімум з VII ст. до н.е. до V ст. н.е., тобто протягом 12 століть, що може говорити про те, що цю легендарну (для нас) країну древні сприймали як цілком реальну і як таку, що здыйснюэ значний вплив на їхнє життя…» (О. Матвейчев «Гіперборія і гіперборійці у працях античних вчених»).
Пліній Старший, римський письменник І ст. н.е. писав: «За цими [Рипейськими] горами, потойбіч Аквилону, щасливий народ… який зоветься гіперборейцями, досягає досить поважних літ і вславлений дивовижними легендами. Вірять, що там знаходиться петлі світу й крайні межі руху світил. Сонце світить там цілих півроку, і це тільки один день, коли сонце не ховається… Світила там сходять лише одного разу при літньому сонцестоянні, а заходять лише при зимовому. Країна ця на сонці, має сприятливий клімат і позбавлена будь-якого шкідливого вітру. Оселями для її жителів є гаї та ліси; культ Богів відправляють окремі люди і все суспільство; вони не знають чвар і всіляких недуг, а смерть настає лише від утоми од життя…»
Припускаємо, що не обійшлося тут без вставок, як і в Євангеліє, яке спотворив своїми вигадками Філон з Олександрії. Швидше за все, вставка в Плінія про сонце, яке світить цілих півроку була здійснена прихильниками розташування Гіперборії в арктичних широтах. Адже далі вказується, що країна ця на сонці, в ній є гаї, ліси, вони має сприятливий клімат і без шкідливих вітрів. Окрім того, ми знаємо, що в трипільців були будинки, навіть дво- і триповерхові. Тому вказівка про те, що оселями є гаї та ліси – явна вигадка.
Ми уже вказували цитату із Клавдія Птолемея. Варто зазначити, що його опис стосується острова Скандій, на якому буцім-то жили гіперборії: «За сарматським розливом лежить величезний острів, який називають Скандій або Ерітій. Це і є легендарна країна наших предків гіперборіїв...». Швидше за все слово «острів» тут використане як означення для певної відділеної території або країни.
Згідно із Павсанієм, першим про гіперборіїв сповістив попередник Памфа та Орфея – легендарний поет Олен, творець перших гімнів та ліричної поезії, в гімні до Ахеї. Цікаво, що згідно із переказами, він також був гіперборієм і засновником святилища в Дельфах.
Тим не менш, основним джерелом відомостей про Гіперборію для давніх гелленів була поема «Арімаспея», написана Арістеєм Прконеським в проміжку між 650-600 рр. до н.е. Згідно легенд, автор відправився на пошуку священної країни. Однак дійшов, згідно із Геродом, лише до країни ісседонів. Ось як по Арістею можна знайти шлях в Гіперборію: «Шлях до гіперборіїв лежить через Північне Причорномор'я, землі кіммерійців і скіфів, потім – через іседонів і однооких від народження аримаспів. Ще північніше мешкають «грифи, що стережуть золото», а «ще вище за ними», на кордоні з морем – власне гіперборії» (О. Матвейчев «Гіперборія і гіперборійці у працях античних вчених»).
Гіперборія як райський «острів»
Тематика «острова», із яким ототожнювали Гіперборії деякі античні автори, не є поодинокою. Наприклад, Гекатей Абдерський писав так: «Відлуння дельфійських переказів про Гіперборію ми знаходимо у Гекатея Абдерського, який описував країну Аполлона як чудовий далекий острів в океані, який «має гарний і родючий ґрунт. А ще його відрізняє помірний клімат, який щороку приносить подвійний урожай». На цьому острові є «і чудова священна ділянка Аполлона, і чудовий храм, прикрашений багатьма дарами, круглий у плані», а також священне місто, більшість жителів якого – кіфаристи, і «граючи безперервно в цьому храмі на кіфарі, вони співають богу гімни, прославляючи його подвиги». Можливо, саме по цій причині сріблолукий бог світла кожну зиму залишав свої Дельфи і прилітав на відпочинок у гіперборейські межі – йому хотілося побути серед поетів, співаків, філософів, яких на той час в Елладі, очевидно, було мало, а то й не було зовсім» (О. Матвейчев «Гіперборія і гіперборійці у працях античних вчених»).
«Гіперборія в Індійських писаннях називається Білий Острів, Швета-Двіпа, тобто, вічна, незнищенна Земля... Білий Острів є єдина місцина, яка уникає спільної долі всіх материків. Він не може бути знищений ні водою, ні вогнем, бо він є Вічна Земля» (О.Фоміна «Гіберборії. Діти сонця»).
Хто із відомих героїв відвідував Гіперборію
Не так багато давніх героїв змогли, навіть зважаючи на свої надлюдські здібності, побувати в Гіперборії. Зокрема, це вдалося Іо – жриці Гери, дочці річкого бога Іноха; також північні землі відвідав згідно із міфами Персей та Геракл.
Цікаво, що історичною постаттю, яка також здійснила подорож в Гіперборію, був цар Лідії Крез. Згідно переказів, після падіння Сард, не бажаючи бути виданим перському царю, він хотів разом із сім’є заживо кинутися в полум’я, однак, врятований Зевсом, був перенесений Аполлоном на північ до блаженного народу за свою вірну службу його культу.
Археологічні підтвердження гостей із Гіперборії в Гелладі
Як зазначалося, Гіпероха та Лаодіка були першими гіпербореянками, які прибули на Делос із вдячними жертвами для Іліфії – богині пологів, яка допомогла Лето народити Аполлона та Артеміду. «Повідомлення Геродота про гіперборейських дароносиць через багато століть були підтверджені відкриттями археологів. На початку 1920-х рр. експедиція французьких учених знайшла на острові Делос целлу храму Артеміди і теменос із гробницями, що належать до пізньомікенської епохи, в яких було впізнано усипальниці Гіперохи і Лаодіки, вкрай детально описані Геродотом. Тоді ж на острові Крит було знайдено ритуальний перстень із зображенням людини, що летить зі стрілою в руці, яку було ототожнено з Абарисом» (О. Матвейчев «Гіперборійці в Греції». Опіс, Арга та інші посланці богів-близнюків»).
Давні Конституції та Закони створювалися під натхненням від Аполлона
«Деякі з найдавніших конституцій та кодексів законів були створені під його [Аполлона] натхненням. Платон посилається на закони піфійського Аполлона, які встановили Мінос і Лікург. Кірін отримав конституцію із Дельф. Локрійський законодавець Залейк був висунутий Аполлоном. Про Аполлона-законодавця свідчить гомерівський гімн Аполлону. Можна також припустити, що Аполлон дав закони, які регулювали колонізацію далеких земель, таких як Сицилія, південна Італія та південна Франція, оскільки спочатку радилися з оракулом у Дельфах, а потім давали своє благословення на заснування колоній» (Т. Бріджмен «Гіпеборії. Міф та історія в кельтсько-гелленських контактах»).
6. Гіперборія та її жителі в уявленнях античних гелленів
Греки вважали гіперборіїв святим народом. Потрапити в їхню країну було дуже важко. Для них Гіперборія була благословенним краєм, де люди живуть в мирі і щасті, насолоджуються повнотою життя. Гіперборії були наділені всіма, які тільки можна уявити чеснотами, проводили час весело і безтурботно. Гіперборіїї-трипільці були служителями Аполлона. Давньогрецький поет 6 ст. до н.е. Піндар співав, що в їхнє життя не входять хвороби чи війни. Гелени знали, що гіпеборії можуть жити тисячу років, а помирають лише коли наситилися життям. Їм приписувалася надзвичайна удача (що є звичною характеристикою Простору волі) та схильність до різних мистецтв.
«Вони є казковим народом, який жив у якійсь райській країні, вічно юний, який не знає хворіб, насолоджується безперервним «світлом серця». Вони не знали воєн і навіть сварок... були присвячені богу Аполлону...
[Піндар]: Там тривають нескінченні свята, чуються гімни, що радують серце Аполлона, і сміється він... звідусіль лунають хори молодих дівчат, що збираються на солодкозвучні звуки флейти, і, увінчані золотим лавром, вони віддаються радості свят. Це святе місце не знає ні хвороб, ні слабкості віку».» (О.Фоміна «Гіперборії. Діти сонця»).
7. Зв’язок між Гіперборією-Трипіллям та Гелладою
«Можна припустити, що привнесення його [культ Аполлона в Гелладі] на територію майбутнього грецького світу було не спонтанним, а планомірним процесом і в нового бога були свої посланці (давньогрец. ἀπόστολος), що несли «світло з Півночі». Вчені вважають, що культ Аполлона в Гелладі почав поширюватися в «темні століття», тобто десь починаючи з 12 ст. до н.е. Хоча ми можемо припустити, що це відбувалося раніше.
Без сумніву, перші знання про гіперборійську традицію принесли на землі майбутньої Геллади пелазги. Варто наголосити, що це були переселенці із Праукраїни. Про заселення території України племенами пеласгів у IV–III тисячолітті до н.е. висловлювали гіпотези вчені ХІХ ст. (Єгор Классен, Олександр Чертков та інші).
Пелазги прийшли на Балканський півострів приблизно у 3 тисячолітті до н.е. Після них наприкінці 2 тисячоліття також із півночі сюди прибула наступна хвиля переселенців – ахейці. А близько 12 ст. до н.е. ці землі заполонили дорійці. Як бачимо, хвилі переселенців зі півночі регулярно вливали нову кров в народність цих земель. Саме на основі цих хвиль міграцій і сформувався в майбутньому етнос, відомий як геллени або греки.
По одній із версій, геллени запозичили культ Аполлона із Малої Азії. Варто нагадати, що саме на західному її узбережжі розташована славнозвісна Троя. Прихильником східного запозичення культу Аполлона були М. Нільсон, П.Кречмер та його попередник У. фон Віламовіц-Мелендорф. Наприклад, в догрецькому Іліоні, відомому як Вілус, почитався Апалиунас, а в хетському пантеоні відомий бог воріт Апулунас, які ототожнюються дослідниками із Аполлоном.
Тут лише коротко зазначимо, що прихильники евгемеризму вважають, що міфологія і релігія є результатом сакралізації історії. Відповідно до цієї теорії, боги та інші міфологічні персонажі – це фантастично проінтерпретовані реальні особистості, а міфи – трансформовані історичні оповідки. Ця традиція заслуговує на окрему увагу, однак, вона не є головною темою даної праці.
«Серед племен у припонтійських краях ми не можемо назвати жодного, що було б відоме своєю мудрістю, і не знаємо нікого, хто б уславився своїм розумом, крім скіфської народності і Анахарсія» (Геродот «Історія», 4 Книга Мельпомена, 46 глава).
Саме північні гості заснували дельфійське святилище, як ми уже коротко відмічали, але в наступній цитаті уточнюється, що вони також підтримували стабільний контакт центру – Гіперборії-Трипілля із периферією – Гелладою: «Саме гіперборійські жерці, служителі Аполлона, заснували перший храм на честь Бога Сонця в Дельфах, зберігаючи постійні контакти з північною метрополією. Павсаній стверджував, що знамените Дельфійське святилище Аполлона було побудовано гіперборійськими жерцями, серед яких був і співак Олен» (О.Фоміна «Гіберборії. Діти сонця»). Гіперборійці підтримували такого роду філії, в першу чергу, знаннями.
«Важливо зазначити, що багато «вчителів Греції», які несли незрозумілі та недоступні еллінам мудрість та магічні здібності, згідно з античною традицією, мали північне походження та тяжіли до Аполлона. За словами шведського історика Я. Кіндстранда, «коли в Греції з’являлися варвари, відомі своєю мудрістю, вони завжди приходили з Півночі, і їхні знання завжди виявлялися в релігійній сфері, пов’язаній, у більшості випадків, із культом Аполлона». Та й сам Аполлон, культ якого поширився в грецькому світі лише після закінчення «темних століть» [з наукової точки зору – приблизно з 10-9 ст. до н.е.], виглядав в олімпійському пантеоні свого роду «інородцем» (О. Матвейчев «Гіперборія і гіперборійці у працях античних вчених»).
Одним із них був Абаріс Гіперборійський. Він прибув в Гелладу приблизно в 560-546 рр. до н.е., в часи правління лідійського царя Креза. Він уславився вмінням літати на стрілі (схоже на вміння левітації), орієнтуватися з її допомогою на місцевості, швидко долати безперешкодно великі відстані – річки, гори, рівнини, при цьому, він нічого не їв. Також він вмів здійснювати очищення місцевостей від чуми; оздоровлювати людей замовляннями; передбачати землетруси та інші катаклізми. Він спас від морової виразки Лакедемон (Спарту), Кносс та інші міста-держави.
Під час свого перебування в Гелладі Абаріс зустрічався із Піфагором, який став його учнем. Північний гість передав греку свої знання, внаслідок чого Піфагор також був відомий як гіпербореєць (тобто той, хто пізнав і засвоїв гіперборійські знання).
Піфагорійці, а також у певній мірі орфіки, намагалися прищепити своєму світу чесноти «Золотого віку», як описував його Гесіод: «За Гесіодом, олімпійці створили золоте покоління людей. Вони жили за часів царя Кроноса, ніби самі були богами. Їхні серця були вільні від усякого смутку, вони не знали важкої праці та болю. Ніяка нещасна старість не спускалася на них, ні руки, ні ноги їх не змінювалися. Вони тішилися святами і жили безтурботно. Вони немов засинали, коли помирали... Їхні родючі лани самі давали великий і рясний врожай, а вони в своє задоволення спокійно доглядали за своїми справами серед добра» (Т. Бріджмен «Гіпеборії. Міф та історія в кельтсько-гелленських контактах»). До слова, Гесіод локалізував гіперборіїв у землях Скіфії. Там же, в Північному Причорномор’ї, їхніми землями вважали Піндар, Ананій, Діонісій Мілетський.
Саме Піфагор вважається засновником ідеалістичного напрямку в античній філософії. Він першим використав термін «філософ» для позначення людей, які захоплюються пізнанням мудрості, називаючи їх відповідним словом, яке також можна перекласти як «любомудр».
Подальша лінія: Піфагор-Сократ-Платон-Арістотель-Олександр, діяла, використовуючи метафізичні знання, отриманні від північного наставника, в руслі гіперборійської традиції.
«Сократ стверджує, що «золота раса» зовсім не була зроблена із золота, але була доброю і прекрасною. Платон приєднується до бачення «доброго і прекрасного покоління», яке жило в «добрій і прекрасній епосі» в міфічному минулому...» (Т. Бріджмен «Гіпеборії. Міф та історія в кельтсько-гелленських контактах»).
«Послідовники Піфагора припускали можливий зв'язок між своїм учителем і Абарісом і тому збирали про останнього всілякі відомості. Піфагорійці називали Абаріса «повітроплавцем, бо він за допомогою стріли, даної йому Аполлоном, рухався річками і морями і проходив непрохідні місця, якимось чином плаваючи по повітрю...
Відомий був Абаріс і Платону (IV ст. до н.е.), який вважав його заклинателем від усіх хвороб. Платон визнавав, що батьківщиною жерця Абаріса є міфічна країна гіперборіїв, які «живуть за північним вітром...
За Еліаном, Арістотель стверджує, що Піфагор називався жителями Кротона гіперборійським Аполлоном. За Діогеном, Піфагора теж вважали Аполлоном, який прийшов із гіперборійської країни...
[Цитується за зібранням творів Арістотеля, виданим Берлінською академією наук у 1836 р.]: Ми заселяємо середній простір між арктичним поясом, близьким до північного полюса, і літнім тропічним, причому скіфи-русь та інші гіперборійські народи живуть ближче до арктичного поясу» (О.Фоміна «Гіперборії. Діти сонця»).
8. Висновки
Приймаючи до уваги наведену інформацію, можемо скласти наступну характеристику народу Гіперборії:
9. Вернісаж творів Олега Шупляка як ілюстрація духу Гіперборії-Трипілля
Ближче із біографією та творчістю Олега Шупляка бажаючі можуть познайомитися тут.
10. Список літератури
Знати: як, де, коли зародилася Гіперборійська традиція, яку оновив Ісус Хрестос і яка є фундаментом для досягення релігійної мети аріянства - осягнення керованої молодості та перетворення на боголюдей всіх, хто готовий і бажає цього!
Зверніть увагу
Архангел Гіперборії, чат-боти і чат-боги, або Як працювати з духовно-інформаційними роботами