Хікікоморі – проблема індустріального суспільства, постіндустріальні демоси пропонують рішення

Хікікоморі – це відлюдники, які живуть, максимально відгородившись від соціуму. Вони ніде не працюють, не навчаються, не спілкуються. Живуть або з батьками на їхньому повному забезпеченні, або на якусь матеріальну допомогу. Тому хікікоморі як правило живуть у більш-менш заможних родинах. Типові хікікоморі багато сплять, дивляться телевізор, грають у комп’ютерні ігри, “гуляють” по інтернету і буває трохи спілкуються в соціальних мережах, як правило анонімно і з собі подібними. Деякі місяцями, а буває і роками не виходять із квартири. Вони втрачають елементарні соціальні навички. Тож не дивно, що у багатьох хікікоморі присутні суїцидальні настрої, а також бувають несподівані вибухи агресії.

Причини, чому люди стають хікікоморі різні, проте всі причини можна умовно окреслити, як втрата людиною свого “я”, відчуття власної непотрібності та недолугості, страх навколишнього світу. В Японії проблема посилюється особливостями національної культури, коли з одного боку батьки матеріально утримують дітей протягом всього життя, а з іншого – не ризикують винести проблему “з хати”.

Хікікоморі – це японська назва цього явища, але воно під різними назвами і з національними особливостями присутнє в усіх індустріальних країнах.

У США подібних людей називають “basement dwellers” (дослівний переклад “мешканці підвалів”, хоча це насамперед образний вислів). У Британії вживають абревіатуру NEET (Not in Employment, Education or Training, – не на роботі, навчанні або тренінгу). Є подібне явище і в Україні, проте у нас воно зовсім не досліджено.

Взагалі, різні форми самотності, відлюдкуватості,  соціальної відстороненості мають тенденцію до збільшення в умовах індустріального суспільства. Суспільство “великого мурашника”, де роль людини поступово зводиться до звичайного стандартного “гвинтика” або “пісчинки”, сприяє втраті власного “я”.

Проте людина — соціальна істота. І повноцінно жити і розвиватись може лише в соціумі. Тож одним із завдань постіндустріального переходу буде й пошук нових соціальних форм, які дозволять людям зберігати приватність і водночас бути частиною соціуму.

Мережа “Гартленд” пропонує свою модель такого соціального устрою. На відміну від індустріального суспільства великих натовпів, постіндустріальне суспільство є мережею громад-демосів. Основи для об’єднання людей в громади-демоси можуть бути різними:
– територіальна єдність, проживання поряд
– професійні і ділові інтереси
– сімейні та родинні зв’язки
– різні захоплення, спільні духовні прагнення тощо.

Єднає ці всі демоси те, що, по-перше, вони є обмеженими в розмірі. В психології відоме так зване “число Данбара” – скільки людей пересічна людина може тримати в пам’яті як добре знайомих. Це біля півтори сотні осіб. В демосі всі одне одного знають, всі особисто між собою знайомі.

По-друге, демоси є відкритими. Тобто людина може вільно входити і виходити з демосу, підтримувати дружні зв’язки з колишнім демосом, рекомендувати різні демоси своїм знайомим.

По-третє, саме демоси є соціально-політичними структурами суспільства. Самокеровані демоси, де кожен знає кожного, делегують своїх членів у структуру більш високого рівня, де так само кожен має знати кожного, і тільки після цього така структура вже зможе делегувати своїх членів у структуру наступного рівня. Таким чином відбувається створення системи влади знизу вгору, від мережі демосів і до верховної влади. Справжня Res Publica, “спільна справа”. На відміну від індустріальної імітації демократії, коли спритні ділки примудряються  ошукувати великі натовпи.

В ідеалі в постіндустріальному суспільстві демосів кожна людина є членом якогось демосу, або навіть кількох: територіального, професійного, родинного. В демосі, в середовищі близьких людей людина почуватиме себе комфортно, відчуватиме свою потрібність, матиме гарне середовище для самовдосконалення.

В одній з наших передач я якось порівняв індустріальне суспільство з величезним конвеєром, де велика кількість безликих “гвинтиків” є просто механічним придатком, а постіндустріальне суспільство – з асоціацією високотехнологічних майстерень. В майстерні невеликий колектив, всі одне одного знають, працюють разом на результат. Саме така соціальна структура є для людини комфортною і сприятливою для розвитку.