Ще місяць тому про організацію «Патріот України», яка у своїй програмі виступає за «монорасове мононаціональне суспільство, збудоване на принципах Української національної величі та соціальної справедливості», та яка вважає, що «силою може бути тільки спільнота Білих людей під проводом Української Нації» ніхто з широкого загалу не чув...
Гадаю, що довгий час про них ніхто б і не почув, якби не гучна інформкампанія СБУ, яка «попередила» (тобто запобігла) черговий «теракт». Той теракт нібито планували зробити хлопці з цієї молодіжної націоналістичної організації «Патріот України».
Історія українських терактів могла би стати хронологією анекдотів про те, як СБУ та МВС «попереджають» замахи на президента та вчасно «припиняють вибухи» терористів на макіївських шахтах.
Могла б стати, якби ці історії не нагадували події в Росії (коли мітинг проти тероризму в столичній мерії «замовляють» за добу до теракта на залізниці і де правда та брехня про тероризм переплелися так щільно, що важко відрізнити одне від одного) та якби внаслідок цієї плідної праці силовиків до в’язниці не потрапляли далеко на найгірші наші громадяни.
Чи мріють українські радикали про замах на головну посадову особу держави? Не знаємо. Але улюбленець всієї читаючої публіки України Юрій Андрухович у інтерв’ю УНІАН сказав, що йому постійно сниться, що він сидить у засідці на Януковича. Щоправда, його за цю відвертість ніхто, слава Богу, не затримував. Він не радикал, він просто ретранслятор певної частини людських сподівань. Але чи могли б оці таємні мрії та несвітлі печалі вирости в реальні замахи націоналістів на лідера держави?
Кількість подій, пов’язаних із висловленням незадоволення владою, зростає чи не щодня. То прізвище Януковича зрізають з вінка Тарасу Шевченку, то футбольні фанати кричать щось нешанобливе й навіть лайливе про голову держави…
Так чи інакше, правоохоронці не сплять…
Перебувають під слідством близько десяти членів «Тризубу». Так само зростає кількість ув’язнених від різних національних рухів (членів групи «Патріот України» то були забрали в міліцію, то відпустили, потім знову забрали в СІЗО). Тож ми вирішили зробити маленький огляд тих радикальних (їх називають мілітарними або парамілітарними) організацій, які є в Україні, та з’ясувати, чи становлять вони небезпеку для влади й суспільства. Для початку визначимося, що під радикальними організаціями ми маємо на увазі ті з них, котрі готові задля досягнення серйозної мети вдатися до насильницьких дій і які не виключають, що наступний Майдан навряд чи буде мирним.
Вони можуть тримати в помешканнях (не в офісах) напівлегальну літературу, вони вчаться проривати міліцейські кордони, їм властива дисципліна.
УНА-УНСО: нас багато – аж чотири
Нині існує чотири уламки колись доволі потужної організації, яку свого часу очолював Дмитро Корчинський та яка мала воєнізовані загони, а її члени брали участь у війнах по всьому світу.
Усі чотири організації нечисленні, об’єднують як патріотичну молодь до двадцяти років, так і тих, хто живе спогадами про минулі бойові дії в Грузії та Придністров’ї внутрішньоукраїнські події 2001 року, коли вони штурмували Банкову. Деякі з них всерйоз плекають мрії створити в Україні гетьманат. Візьмемо на себе сміливість сказати, що УНА-УНСО (усі чотири її відбрунькування) - це тліюча, швидше вмираюча організація. Але її феномен у тому, що багато людей, зорганізувавшись у маленьку групу, можуть називати себе УНА-УНСО (наприклад, існує УНА-УНСО «Оболонь»). Кажуть, окремі політики мають намір знову створити політичну партію з такою назвою.
Саме із УНА-УНСО пов’язують випадки найгострішого прояву вуличного екстремізму минулих років. Утім, це було за Корчинськиого. Зараз цей пан очолює організацію «Братство».
«Братство» Корчинського: наша хата скраю
«Братство» стоїть особняком у переліку радикальних організацій. Зважимося сказати, що коли інші право-радикальні організації зустрічаються між собою, їхні лідери приятелюють, то до «Братства» в них насторожене ставлення. Вважається, що члени «Братства», на відміну від решти, не лише здатні до вуличних бійок, а й до поножівщини. При цьому дивним чином не несуть відповідальності за вчинені бійки.
Крім того, біографія Корчинського та його зв’язки з російськими політтехнологами викликають сумніви в решти націоналістів.
12 квітня 2007 року під час лекції лідера «Братства» Дмитра Корчинського в центральному офісі партії в Києві виник конфлікт, внаслідок якого п’ятеро людей отримали тілесні ушкодження, один із них з ножовим пораненням грудної клітини був госпіталізований. Гасити скандал приїхав генерал міліції Сергій Попков. Той самий, хто був готовий розстріляти Майдан.
«Тризуб» імені Бандери: боротьба без екстремізму?
Організація «Тризуб» існує від початку 90-х років, на ранніх етапах була чимось на зразок чернечого ордену. Прийшовши в організацію, юнак-претендент дізнавася, що йому нічого не обіцяють: ані посад, ані грошей. Він лише може боротися за Україну.
Ще кілька років тому члени «Тризубу» не могли брати шлюб (бо революція не завершилася), не мали права постійно працювати, що часто призводило до кочового способу життя з тимчасовими підзаробітками. До речі, сотником «Тризубу» був колись нинішній президент Києво-Могилянської Академії Сергій Квіт. У цій організації чітко поставлено ідеологічний вишкіл. Навіть рядовий її член мусить знати праці творців українського націоналізму.
Чи здатні «тризубівці» на серйозні радикальні дії? Останній рядок їхньої маніфесту містить фразу: «Ціль у нас одна: Українська Національна Держава, а шлях до Неї – Боротьба. Здобудемо Українську Державу або згинемо у боротьбі за Неї».
У середині 90-х лідеру цієї організації Андрію Стемпицькому вдалося захопити вертолітну частину на Харківщині. Зброя була потрібна, звісно, для здійснення національної революції. Його було затримано, він відсидів у в’язниці кілька років. Щоправда, ця історія не набула розголосу. Зараз правоохоронці розслідують кримінальні справи, пов’язані з тим, що тризубівці нібито напередодні Нового року відрізали в Запоріжжі голову Йосипу Сталіну.
Вважаємо, недобре воювати з пам’ятниками, але якби соціологи від влади вивчили суспільні настрої українців щодо цього вчинку, то отримали б напрочуд високий результат підтримки дій тризубівців. У журналістських колах новина про відтяту сталінську голову дуже пожвавила сумний новорічний настрій. Новина обійшла всі ЗМІ та майже завжди супроводжувалася схвальним коментарем журналіста. Бо хто-хто, а журналісти добре розуміли, наскільки беззаконним та провокаційним з боку комуністів було ставити пам’ятник Сталіну.
Зараз у київському суді слухається гучна справа проти тризубівців за те, що в центрі пошкоджено пам’ятник Леніну. Варто зазначити, що голови пам’ятникам Леніну тризубівці відрізали по всій Україні. Але це все стало підставою того, що міліція розгорнула масове «розробку» тризубівців по всій Україні. То їм інкримінують замах на президента, то звинувачують у підпалі офісів Партії регіонів та Компартії. (Самі вони від цих подій відмежовуються).
Організації «Тризубу» рівномірно представлені по всій Україні. У керівництві – кандидати та доктори наук, серед їх членів, окрім молоді, є зрілі люди з вищою освітою.
Тризубівці на своїх сайтах категорично заперечують причетність до екстремізму. Вони дають повний перелік телефонів своїх організацій та запевняють, що їхня мета – боротьба за Україну.
Автономи з “автономними” правами
Прикметою сьогоднішніх ультраправих стало те, що вони вивчають нові способи боротьби. Так, з’явилося угрупування автономних правих, або автономів. У них немає керівника, нема свого офісу, нема ієрархії. Їх називають автономи. Вони існують як мережева організація, спілкуються через Інтернет або по телефону. Частина членів – вихідці з футбольних хуліганів.
До речі, більша частина футбольних бешкетників завжди була національних переконань. Уже 1978 року виникла перша кричалка «Москалів – на ножі». Автономні праві зазвичай беруть участь в акціях у масках.
«Патріот України»: від Парубія до Добкіна?
Організація «Патріот України», якій зараз інкримінують бажання здійснити замах на президента, вперше була створена у 90-х роках. Його засновником тоді був нинішній нардеп Андрій Парубій. Це була вулична молодіжна силова організація. Потім вона поступово припинила своє існування.
Але на початку 2000-х років була створена нова організація «Патріот України». Від інших націоналістів вона відрізняється ідеєю вищості раси. Жодна потужна націоналістична організація не містила у своїй програмі тезу про те, що «силою, здатною перемогти варварське ставлення до природи, може бути тільки спільнота Білих людей під проводом Української Нації».
Ми залишаємо за дужками запитання, чи не є компрометацію націоналізму програмне положення про вищість певної раси. Доводилося чути, що харківська команда «Патріотів» могла бешкетувати на Барабашівці, великому базарі Харкова, ганяючи там в’єтнамців. У Василькові під час виборів вони начебто могли бити інших націоналістів.
Деякі з побратимів прямо звинувачують їх у співпраці з владою. Зокрема кажуть, що якби будь-яка інша націоналістична організація дозволила собі з матюками йти ходою на міліцію або кидати димові шашки в СБУ, як це було в Харкові, їх би вже давно пов’язали. Але «Патріотів» досить довго не чіпали.
Утім, самі «Патріоти» в коментарях УНІАН це категорично заперечують. Вони стверджують, що ніколи не співпрацювали з владою, ніколи не робили нічого протизаконного. І саме тому члени організації перебувають під тиском правоохоронців. Двоє депутатів Васильківської міськради, яких звинувачують у намірах щодо вибуху, перебувають у СІЗО, їх залишили під вартою на два місяці, суд над ними закритий. Оскільки один із авторів статті непогано знає специфіку таких організацій та був багаторічним учасником однієї з них, ми можемо дати таку характеристику організації та висунути такі версії щодо звинувачення «Патріотів».
Основою цієї організації, безумовно, є патріотично налаштована молодь. Але як будь-яка радикальна організація, «Патріоти» могли стати перед проблемою співпраці з владою. Кожна радикальна організація має свого куратора в СБУ. Тобто співробітник спецслужб спостерігає за радикальною організацією, може викликати на розмову керівника. Ми не виключаємо, що «Патріотів» шляхом «приписування» їм теракту органи просто хочуть схилити до співпраці. Тобто влада хоче мати провокаторів серед націоналістів.
Дехто висуває версію, що Хорошковський, набравшись досвіду РФ, хоче виростити свою ультраправу організацію, щоб потім використовувати для брудних робіт. (Вважається, що в РФ брудну роботу для влади роблять скінхеди). Та не виключено, що СБУ хоче продемонструвати успіхи в боротьбі з тероризмом, тому спочатку взялася за «Тризуб», пізніше – за «Патріотів України». Бо якщо влада вирішила боротися з усіма системними націоналістичними організаціями, то зрозуміло, чому почала з тих, у кого є ієрархія, вишкіл, молодь, принципи.
Радикальні ліві – без роду без племені
Останні роки в Україні почали з’являтися українські ліві радикальні організації. Їх поява в ідеологічному сенсі здається дивною, тому що економічний блок наявних правих націоналістів цілком задовольняє запити людей, орієнтованих на соціальну справедливість.
Націоналісти ненавидять паразитарний ресурсний капітал, підтримують мале та дрібне підприємництво, стоять на позиціях цілком соціал-демократичних. Але українські ультраліві існують. А ідеологічним підгрунтям для них є «нерозривний зв’язок із Росією». Зокрема, в Одесі лівих радикалів підгодовує Марков та мер Одеси Костусєв. Кажуть, що партія «Родина» Маркова має підживлення з РФ. Тобто природа лівого екстремізму має чітке зовнішнє джерело походження. Але живеться йому в Україні цілком затишно. Правоохоронців не цікавить лівий радикалізм. Поки що.
***
Повертаючись до українських правих… Ми не знаємо, чи мріють праворадикали про замах на голову держави, не знаємо чи сняться їм, як Андруховичу сни, ніби вони сидять у засідці на президента. Але знаємо, що в українському карному кодексі немає відповідальності за сни…
Стратегія палінгенезії полягає не в тому, щоб поборювати старий світ, а в тому, щоб використовувати його як ресурс для власного розвитку. Чеснота милосердя дозволяє вчитися у ворогів і...
Хто вони, українські радикали?
Світ:
Ще місяць тому про організацію «Патріот України», яка у своїй програмі виступає за «монорасове мононаціональне суспільство, збудоване на принципах Української національної величі та соціальної справедливості», та яка вважає, що «силою може бути тільки спільнота Білих людей під проводом Української Нації» ніхто з широкого загалу не чув...
11090201e.jpg
Гадаю, що довгий час про них ніхто б і не почув, якби не гучна інформкампанія СБУ, яка «попередила» (тобто запобігла) черговий «теракт». Той теракт нібито планували зробити хлопці з цієї молодіжної націоналістичної організації «Патріот України».
Історія українських терактів могла би стати хронологією анекдотів про те, як СБУ та МВС «попереджають» замахи на президента та вчасно «припиняють вибухи» терористів на макіївських шахтах.
Могла б стати, якби ці історії не нагадували події в Росії (коли мітинг проти тероризму в столичній мерії «замовляють» за добу до теракта на залізниці і де правда та брехня про тероризм переплелися так щільно, що важко відрізнити одне від одного) та якби внаслідок цієї плідної праці силовиків до в’язниці не потрапляли далеко на найгірші наші громадяни.
Чи мріють українські радикали про замах на головну посадову особу держави? Не знаємо. Але улюбленець всієї читаючої публіки України Юрій Андрухович у інтерв’ю УНІАН сказав, що йому постійно сниться, що він сидить у засідці на Януковича. Щоправда, його за цю відвертість ніхто, слава Богу, не затримував. Він не радикал, він просто ретранслятор певної частини людських сподівань. Але чи могли б оці таємні мрії та несвітлі печалі вирости в реальні замахи націоналістів на лідера держави?
Кількість подій, пов’язаних із висловленням незадоволення владою, зростає чи не щодня. То прізвище Януковича зрізають з вінка Тарасу Шевченку, то футбольні фанати кричать щось нешанобливе й навіть лайливе про голову держави…
Так чи інакше, правоохоронці не сплять…
Перебувають під слідством близько десяти членів «Тризубу». Так само зростає кількість ув’язнених від різних національних рухів (членів групи «Патріот України» то були забрали в міліцію, то відпустили, потім знову забрали в СІЗО). Тож ми вирішили зробити маленький огляд тих радикальних (їх називають мілітарними або парамілітарними) організацій, які є в Україні, та з’ясувати, чи становлять вони небезпеку для влади й суспільства. Для початку визначимося, що під радикальними організаціями ми маємо на увазі ті з них, котрі готові задля досягнення серйозної мети вдатися до насильницьких дій і які не виключають, що наступний Майдан навряд чи буде мирним.
Вони можуть тримати в помешканнях (не в офісах) напівлегальну літературу, вони вчаться проривати міліцейські кордони, їм властива дисципліна.
УНА-УНСО: нас багато – аж чотири
Нині існує чотири уламки колись доволі потужної організації, яку свого часу очолював Дмитро Корчинський та яка мала воєнізовані загони, а її члени брали участь у війнах по всьому світу.
Усі чотири організації нечисленні, об’єднують як патріотичну молодь до двадцяти років, так і тих, хто живе спогадами про минулі бойові дії в Грузії та Придністров’ї внутрішньоукраїнські події 2001 року, коли вони штурмували Банкову. Деякі з них всерйоз плекають мрії створити в Україні гетьманат. Візьмемо на себе сміливість сказати, що УНА-УНСО (усі чотири її відбрунькування) - це тліюча, швидше вмираюча організація. Але її феномен у тому, що багато людей, зорганізувавшись у маленьку групу, можуть називати себе УНА-УНСО (наприклад, існує УНА-УНСО «Оболонь»). Кажуть, окремі політики мають намір знову створити політичну партію з такою назвою.
Саме із УНА-УНСО пов’язують випадки найгострішого прояву вуличного екстремізму минулих років. Утім, це було за Корчинськиого. Зараз цей пан очолює організацію «Братство».
«Братство» Корчинського: наша хата скраю
«Братство» стоїть особняком у переліку радикальних організацій. Зважимося сказати, що коли інші право-радикальні організації зустрічаються між собою, їхні лідери приятелюють, то до «Братства» в них насторожене ставлення. Вважається, що члени «Братства», на відміну від решти, не лише здатні до вуличних бійок, а й до поножівщини. При цьому дивним чином не несуть відповідальності за вчинені бійки.
Крім того, біографія Корчинського та його зв’язки з російськими політтехнологами викликають сумніви в решти націоналістів.
12 квітня 2007 року під час лекції лідера «Братства» Дмитра Корчинського в центральному офісі партії в Києві виник конфлікт, внаслідок якого п’ятеро людей отримали тілесні ушкодження, один із них з ножовим пораненням грудної клітини був госпіталізований. Гасити скандал приїхав генерал міліції Сергій Попков. Той самий, хто був готовий розстріляти Майдан.
«Тризуб» імені Бандери: боротьба без екстремізму?
Організація «Тризуб» існує від початку 90-х років, на ранніх етапах була чимось на зразок чернечого ордену. Прийшовши в організацію, юнак-претендент дізнавася, що йому нічого не обіцяють: ані посад, ані грошей. Він лише може боротися за Україну.
Ще кілька років тому члени «Тризубу» не могли брати шлюб (бо революція не завершилася), не мали права постійно працювати, що часто призводило до кочового способу життя з тимчасовими підзаробітками. До речі, сотником «Тризубу» був колись нинішній президент Києво-Могилянської Академії Сергій Квіт. У цій організації чітко поставлено ідеологічний вишкіл. Навіть рядовий її член мусить знати праці творців українського націоналізму.
Чи здатні «тризубівці» на серйозні радикальні дії? Останній рядок їхньої маніфесту містить фразу: «Ціль у нас одна: Українська Національна Держава, а шлях до Неї – Боротьба. Здобудемо Українську Державу або згинемо у боротьбі за Неї».
У середині 90-х лідеру цієї організації Андрію Стемпицькому вдалося захопити вертолітну частину на Харківщині. Зброя була потрібна, звісно, для здійснення національної революції. Його було затримано, він відсидів у в’язниці кілька років. Щоправда, ця історія не набула розголосу. Зараз правоохоронці розслідують кримінальні справи, пов’язані з тим, що тризубівці нібито напередодні Нового року відрізали в Запоріжжі голову Йосипу Сталіну.
Вважаємо, недобре воювати з пам’ятниками, але якби соціологи від влади вивчили суспільні настрої українців щодо цього вчинку, то отримали б напрочуд високий результат підтримки дій тризубівців. У журналістських колах новина про відтяту сталінську голову дуже пожвавила сумний новорічний настрій. Новина обійшла всі ЗМІ та майже завжди супроводжувалася схвальним коментарем журналіста. Бо хто-хто, а журналісти добре розуміли, наскільки беззаконним та провокаційним з боку комуністів було ставити пам’ятник Сталіну.
Зараз у київському суді слухається гучна справа проти тризубівців за те, що в центрі пошкоджено пам’ятник Леніну. Варто зазначити, що голови пам’ятникам Леніну тризубівці відрізали по всій Україні. Але це все стало підставою того, що міліція розгорнула масове «розробку» тризубівців по всій Україні. То їм інкримінують замах на президента, то звинувачують у підпалі офісів Партії регіонів та Компартії. (Самі вони від цих подій відмежовуються).
Організації «Тризубу» рівномірно представлені по всій Україні. У керівництві – кандидати та доктори наук, серед їх членів, окрім молоді, є зрілі люди з вищою освітою.
Тризубівці на своїх сайтах категорично заперечують причетність до екстремізму. Вони дають повний перелік телефонів своїх організацій та запевняють, що їхня мета – боротьба за Україну.
Автономи з “автономними” правами
Прикметою сьогоднішніх ультраправих стало те, що вони вивчають нові способи боротьби. Так, з’явилося угрупування автономних правих, або автономів. У них немає керівника, нема свого офісу, нема ієрархії. Їх називають автономи. Вони існують як мережева організація, спілкуються через Інтернет або по телефону. Частина членів – вихідці з футбольних хуліганів.
До речі, більша частина футбольних бешкетників завжди була національних переконань. Уже 1978 року виникла перша кричалка «Москалів – на ножі». Автономні праві зазвичай беруть участь в акціях у масках.
«Патріот України»: від Парубія до Добкіна?
Організація «Патріот України», якій зараз інкримінують бажання здійснити замах на президента, вперше була створена у 90-х роках. Його засновником тоді був нинішній нардеп Андрій Парубій. Це була вулична молодіжна силова організація. Потім вона поступово припинила своє існування.
Але на початку 2000-х років була створена нова організація «Патріот України». Від інших націоналістів вона відрізняється ідеєю вищості раси. Жодна потужна націоналістична організація не містила у своїй програмі тезу про те, що «силою, здатною перемогти варварське ставлення до природи, може бути тільки спільнота Білих людей під проводом Української Нації».
Ми залишаємо за дужками запитання, чи не є компрометацію націоналізму програмне положення про вищість певної раси. Доводилося чути, що харківська команда «Патріотів» могла бешкетувати на Барабашівці, великому базарі Харкова, ганяючи там в’єтнамців. У Василькові під час виборів вони начебто могли бити інших націоналістів.
Деякі з побратимів прямо звинувачують їх у співпраці з владою. Зокрема кажуть, що якби будь-яка інша націоналістична організація дозволила собі з матюками йти ходою на міліцію або кидати димові шашки в СБУ, як це було в Харкові, їх би вже давно пов’язали. Але «Патріотів» досить довго не чіпали.
Утім, самі «Патріоти» в коментарях УНІАН це категорично заперечують. Вони стверджують, що ніколи не співпрацювали з владою, ніколи не робили нічого протизаконного. І саме тому члени організації перебувають під тиском правоохоронців. Двоє депутатів Васильківської міськради, яких звинувачують у намірах щодо вибуху, перебувають у СІЗО, їх залишили під вартою на два місяці, суд над ними закритий. Оскільки один із авторів статті непогано знає специфіку таких організацій та був багаторічним учасником однієї з них, ми можемо дати таку характеристику організації та висунути такі версії щодо звинувачення «Патріотів».
Основою цієї організації, безумовно, є патріотично налаштована молодь. Але як будь-яка радикальна організація, «Патріоти» могли стати перед проблемою співпраці з владою. Кожна радикальна організація має свого куратора в СБУ. Тобто співробітник спецслужб спостерігає за радикальною організацією, може викликати на розмову керівника. Ми не виключаємо, що «Патріотів» шляхом «приписування» їм теракту органи просто хочуть схилити до співпраці. Тобто влада хоче мати провокаторів серед націоналістів.
Дехто висуває версію, що Хорошковський, набравшись досвіду РФ, хоче виростити свою ультраправу організацію, щоб потім використовувати для брудних робіт. (Вважається, що в РФ брудну роботу для влади роблять скінхеди). Та не виключено, що СБУ хоче продемонструвати успіхи в боротьбі з тероризмом, тому спочатку взялася за «Тризуб», пізніше – за «Патріотів України». Бо якщо влада вирішила боротися з усіма системними націоналістичними організаціями, то зрозуміло, чому почала з тих, у кого є ієрархія, вишкіл, молодь, принципи.
Радикальні ліві – без роду без племені
Останні роки в Україні почали з’являтися українські ліві радикальні організації. Їх поява в ідеологічному сенсі здається дивною, тому що економічний блок наявних правих націоналістів цілком задовольняє запити людей, орієнтованих на соціальну справедливість.
Націоналісти ненавидять паразитарний ресурсний капітал, підтримують мале та дрібне підприємництво, стоять на позиціях цілком соціал-демократичних. Але українські ультраліві існують. А ідеологічним підгрунтям для них є «нерозривний зв’язок із Росією». Зокрема, в Одесі лівих радикалів підгодовує Марков та мер Одеси Костусєв. Кажуть, що партія «Родина» Маркова має підживлення з РФ. Тобто природа лівого екстремізму має чітке зовнішнє джерело походження. Але живеться йому в Україні цілком затишно. Правоохоронців не цікавить лівий радикалізм. Поки що.
***
Повертаючись до українських правих… Ми не знаємо, чи мріють праворадикали про замах на голову держави, не знаємо чи сняться їм, як Андруховичу сни, ніби вони сидять у засідці на президента. Але знаємо, що в українському карному кодексі немає відповідальності за сни…
В тему:
Доля мурашника: загибель і воскресіння
Тимошенко і День Незалежності. Рамірес уже в Україні?
«Меншість рулить», або Скільки потрібно людей, щоб змінити світ
Партія Брейвіка
Український Брейвік
Республіка, Гетьманат, Брахманат
Чому братва безумствує?
Де знайти нову еліту?
Тризуб свободи і Дракон волі
Зверніть увагу
Чи треба любити ворогів, або 5 проявів сили, що відрізняють людину від людиноподібної тварини – Нагірна проповідь