Кремль визнав свою поразку в гібридній війні

Москва розпочала проти нас гібридну війну 1991-го, одразу після проголошення Україною незалежності. Структура цієї війни така. 15–20 років — фаза деморалізації противника. Два-п'ять років — його дестабілізація. Від двох місяців до півроку — перехоплення управління. Далі йде зачистка незгідних і місцевих зрадників. Тривалість цих етапів зумовлюють закони природи. Для виховання нової генерації потрібні два десятиліття. Якщо все робити правильно, то за 25 років агресор перемагає.

Проте в гібридній війні проти пострадянської України Москва потерпіла поразку. Її метою було тихе, тобто відносно легітимне розчленування України. Зовні вона повинна була мати вигляд незалежної держави, а насправді — перетворитися на маріонетку Кремля. Головною зброєю став підкуп центральної та місцевої "еліт". Коли ж не вдалося захопити Україну тихо, Москва застосувала силу. Проте забуксувала вже на Донбасі.

У результаті 25 років гібридної війни РФ отримала економічні та моральні втрати, пішли з життя люди. Натомість Україна відновила армію й усвідомила, що Росія не є другом. Це — найбільший ворог. Для Москви це означає поразку. Чи перемогла Україна? Так, бо їй удалося вистояти.

Проте Московська імперія не може існувати без України. Тому наприкінці 2015-го Путін розпочав новий 25-річний цикл гібридної війни. Повторну фазу деморалізації спрямували на руйнування української ідентичності. Перший видимий результат — неприродно швидке скорочення використання української, приблизно відсоток-два на місяць. Здається, наче за вік­ном знову 1991 рік. Тоді мовне питання було одним із найгостріших. Окрім того, тривають дискусії про державний устрій, символіку, громадянське суспільство. Що це означає?

25 років — це природний цикл зміни поколінь. Сенс попередніх 25 років полягав у тому, щоб колишня УРСР відокремилася від Московії. Сенс наступних 25 — у заснуванні українцями власної національної держави.

Початок Москвою другого кола гібридної війни збігається з другим етапом українського державотворення. Московська агресія виступає прискорювачем перетворення України. Оскільки гібридна війна є тотальною, вона стимулює зміни на всіх рівнях. Від світоглядного до економічного й військового.

Що застосує Москва на другому колі гібридної війни? Сенс першої атаки зрозумілий — просування диверсійного проекту "російськомовної України" з наступним возз'єднанням із "саатєчєствєннікамі". Далі будуть нові сюрпризи. Адже війна — це суцільні несподіванки.

Що у відповідь може запропонувати Україна? Москва планує війну проти сьогоднішньої України з усіма її совковими стереотипами. Але ворог буде безсилий проти завтрашньої України. Для цього маємо змінитися, вийти з лінії ворожої атаки й перехопити ініціативу. Досі Москва виступала в ролі хижака, а Україна — здобичі. Час помінятися ролями.

Революційне перетворення України відбувається як прояв загального переходу людства до постіндустріальної формації. Головний принцип переходу — заперечення основ старої епохи. Там, де раніше переважала державна бюрократія, активно діють волонтери. На місці суцільного лицемірства з'являється щирість. Угодовство і пристосуванство зникають перед саможертовною силою шляхетності й патріотизму.

Перетворенню України сприяло визволення з московського полону Надії Савченко. Її життя є запереченням вартостей нинішньої панівної верхівки. Вона — совісна людина. Це народ зрозумів в аеропорту "Бориспіль". Надія відчуває докори сумління. Бо вона — на волі, а інші українці страждають у полоні. Така людина не зможе їсти, якщо на неї дивиться голодний. У цьому — її відмінність від паразитичної верхівки, що збагачується на тлі народного зубожіння і вимирання.

Перша прес-конференція Надії довела, що вона — людина смілива, щира й по-військовому пряма. Чесний політик — це диво. Про нього українці навіть мріяти не могли.

Відпустивши Савченко, Путін фактично визнав свою поразку в першому колі гібридної війни. Повернення Надії сплутало карти українським можновладцям. Попри награбовані мільярди, на тлі Савченко вони мають жалюгідний вигляд. Натомість український народ отримав надію на відродження. Коли вона стане вірою — Україна рине вперед.