Лихо з розуму: негативні аспекти високого інтелекту

На перший погляд, це питання актуальне лише для жменьки обраних, але висновки, які воно дозволяє зробити, важливі для багатьох.

Значна частина нашої освіти спрямована на розвиток наукового інтелекту. Хоча обмеження тестів IQ добре відомі, вони й досі залишаються основним засобом вимірювання когнітивних здібностей. Ми витрачаємо багато грошей на тренування мозку та препарати, що стимулюють розумову діяльність. А що, як ця гонитва за геніальністю є насправді великою дурістю?

Погана новина для розумників – високий інтелект зовсім не означає вміння приймати мудрі рішення. Навіть навпаки, іноді він може заважати.

Першу спробу відповісти на ці запитання зробили майже століття тому, в епоху розквіту американського джазу. У ті часи став неймовірно популярним тест IQ – після того, як його впровадили у центрах призовників під час Першої світової війни.

У 1926 році психолог Льюїс Терман вирішив використати його для відбору обдарованих дітей. Обійшовши майже всі школи Каліфорнії, він відібрав півтори тисячі учнів з рівнем IQ 140 та вище. 70 із них показали результат навіть більше 170. Цих дітей назвали "Терміти", і їхнє життя з усіма злетами та падіннями стало об'єктом дослідження психологів та соціологів.

Як і можна було очікувати, більшість з "Термітів" досягли багатства та слави.

Але не всі у групі виправдали очікування пана Термана. Було багато і таких, хто обрав "скромний" життєвий шлях поліцейського, моряка чи друкарки. Це змусило професора Термана зробити висновок: "інтелект та досягнення не пов'язані напряму". В особистому житті ці розумники також не були щасливішими за інших. Рівень розлучень, алкоголізму та самогубств у групі в цілому дорівнював середньому по країні.

"Терміти" вже досягли глибокого пенсійного віку, а мораль цієї історії така – інтелект зовсім не гарантує щасливого життя. У кращому випадку високий інтелект ніяк не впливає на задоволення життям, у гіршому – він може робити нещасливим.

Це необов’язково означає, що кожна людина з високим IQ – стражденний геній, як вважає масова культура. Але питання залишається відкритим, чому гострий розум не приносить переваг у довгостроковій перспективі.

Можливо, усвідомлення своїх талантів стає своєрідним тягарем. Коли майже 80-річних "Термітів" попросили згадати своє життя, більшість із них були незадоволені своїми успіхами, їм здавалося, що вони не виправдали надій, які покладали на них у дитинстві.

Це відчуття тягаря, особливо в поєднанні з очікуваннями інших людей. Мабуть, найсумніша історія з цього прикладу – про долю дівчинки вундеркінда з Великої Британії Суфії Юсоф. У 12 років вона стала студенткою Оксфорду, але замість випускних іспитів почала працювати офіціанткою. Пізніше стала дівчиною за викликом, що розважала клієнтів здатністю розв’язувати задачі під час статевого акту.

Інша поширена думка про талановитих людей - що вони виразніше бачать проблеми людства. Якщо більшість із нас живе у блаженній сліпоті, генії не сплять ночами, гостро відчуваючи недосконалість світу.

Постійна тривога справді може супроводжувати високий інтелект, але не так, як це розуміють диванні філософи.

Опитування, проведене Александром Пенні в університеті МакЕвана в Канаді, показало, що студенти з вищим рівнем IQ частіше відчувають занепокоєння протягом дня. Цікаво, що найбільше вони переймаються через повсякденні проблеми. Так, ніякова ситуація може турбувати їх значно більше, ніж глобальні проблеми людськості. "Вони хвилюються не сильніше інших, але з більшої кількості приводів", – каже пан Пенні. "Якщо трапиться щось негативне, вони частіше згадують про це".

Під час дослідження пан Пенні також дійшов висновків, що підвищена тривожність пов’язана насамперед з вербальним інтелектом, який виявляється в тестових іграх зі словами. Тоді як майстерність у просторових головоломках, навпаки, гарантує меншу тривожність. Професор Пенні припускає, що людина з добре розвинутими мовними навичками схильна проговорювати свої тривоги та більше міркувати над ними. І це не обов’язково недолік. "Мабуть, вони більше розмірковують над проблемами, ніж інші люди, – каже він, – що допомагає їм вчитися на своїх помилках".

Неоптимістичний висновок такий – високий інтелект зовсім не означає вміння приймати мудрі рішення, і в деяких ситуаціях він може навіть заважати.

Кіт Становіч з університету Торонто вже майже десятиріччя вивчає раціональне мислення та розробляє тести його перевірки. Він відкрив, що вміння приймати ясне та неупереджене рішення зовсім не залежить від рівня IQ. Візьміть, наприклад, упередження "моя правда", тобто схильність помічати лише ту інформацію, яка підтверджує наші попередні думки. За висновками пана Становіча, інтелектуали так само часто підпадають під це упередження, як і звичайні люди.

І це ще не все. Люди з високими результатами у стандартних когнітивних тестах частіше за інших мають так звану "сліпу зону упередження", тобто нездатні помічати свої недоліки, але цілком схильні критикувати слабкості інших.

Вони також більше схильні робити так звану "помилку гравця", вважати, наприклад, якщо підкинута монета 10 разів випадає "решкою", вірогідність випадіння "орла" наступного разу зростає. Ця помилка змушує гравців ставити на червоне після низки випадіння чорного, а фондових інвесторів починати продавати свої акції до того, як вони досягнуть пікової ціни. Підставою для такого рішення є нераціональне відчуття, що вдача має рано чи пізно закінчуватися.

Схильність інтелектуалів покладатися на відчуття, а не раціональні думки, пояснює, чому так багато членів Mensa (організації людей з високим коефіцієнтом інтелекту) вірять у паранормальні явища, а люди з IQ вище 140 у два рази частіше перевищують свою кредитку.

Професор Становіч каже, що такі упередження не залежать від освіти або соціального статусу.

Отже, якщо раціональні рішення та краще життя не залежать від інтелекту, - від чого тоді вони залежать?

Ігор Гроссманн з Університету Ватерлоо у Канаді вважає, що нам всім треба згадати про те, що таке мудрість. Його підхід більш науковий, ніж це може здатися на перший погляд. Якщо проаналізувати розмовне значення слова "мудрість", то воно якраз і позначає вміння робити об’єктивну та неупереджену оцінку.

В одному експерименті пан Гроссманнн запропонував своїм волонтерам різні соціальні дилеми: від війни у Криму до рубрики психологічної допомоги у Washington Post. Поки волонтери розмовляли, група психологів оцінювала їх аргументацію та схильність до упередженості: як учасники будували свої аргументи, чи вміли вони визнати обмеження своїх знань – "інтелектуальну скромність" – і чи ігнорували важливі деталі, які не узгоджувалися з їх теорією.

Високі оцінки у цьому тесті передбачали більшу задоволеність життям, якість особистих стосунків, і, найголовніше, зниження тривожності та зайвих вагань – усі ті якості, які, здається, відсутні у інтелектуалів в класичному розумінні.

Мудрий погляд на життя навіть забезпечує його більшу тривалість. Так, учасники експерименту з високими показники мали в середньому більшу тривалість життя. Але найважливіший висновок професора Гроссмана такий: високий рівень IQ не пов'язаний із будь-яким із цих показників, і, звичайно, не передбачає більшу мудрість.

"Люди з гострим розумом впевнено та переконливо відстоюють свою позицію, але сама позиція може бути досить упереджена", - каже дослідник.

Можливо, у майбутньому роботодавці замість IQ будуть перевіряти саме такі здібності. Google, наприклад, вже оголосила, що тестуватиме своїх кандидатів швидше на "інтелектуальну скромність", ніж на інтелектуальні здібності.

На щастя, мудрість не зроблена з каменю. "Я впевнений, що мудрості можна вчитися", – каже пан Гроссманн. Вчений пояснює, що нам завжди легше відкинути упередження, коли ми говоримо про інших людей, а не про себе.

Отож, він радить говоріть про себе в третій особі ("він" чи "вона", замість "я"), коли ви розмірковуєте над своїми проблемами. Таким чином, ви створюєте необхідну емоційну дистанцію, що сприяє зменшенню стереотипів та прийманню більш мудрих рішень. Є надія, що нові дослідження відкриють більше подібних психологічних прийомів.

Треба навчити людей визнавати свої власні слабкості. Якщо ви спочиваєте на лаврах свого інтелекту все життя, то не зможете визнати, що він затьмарює ваші судження. Отже, із Сократом важко сперечатися – мудра людина дійсно та, хто вміє визнати: я знаю, що нічого не знаю.