Любомир Гузар: Моя розв’язка є така - треба працювати

Діалог з Блаженнішим Любомиром, Архиєпископом-емеритом УГКЦ ведуть журналіст Петро Олар та Голова Громадської організації «Балтійсько – Чорноморська Конфедерація» Вадим Марюхнич

- Україна вже другий рік в огні, чому так, чи може якась Божа кара, чи це наше погане знання історії?

- Це є агресія. Щоби цю ситуацію зрозуміти, мені здається, треба знати історію України, а також історію Росії. Бачите: Росія хоче впливати на Європу, контролювати Європу. Як  глянути на початок 19 століття, на 1812  або 15 рік, тоді російський цар (здається був Олександр)  організував священий альянс володарів Європи. Від таких як він - королів, царів, цесарів - залежало то, щоб зберегти систему монархії. Але він себе представляв як  жандарм Європи. Як той, хто дбає, щоби в Європі було все на місці. В Росії впродовж років, довгих років, ціле 19 століття, як знаєте, царі їздили на відпочинок в Німеччину, головне в Німеччину, Ернс, Даунштат  та інші місцевості, вони туди їздили на вакації. Також вони були в подружніх зв`язках з німецькими королівськими родами. Та  було бажання домінувати і воно до сьогодні є.

Сталін. Яку ідею мав Сталін? Він хтів домінувати над Європою. Йому це не вдалось, він тільки половину взяв. Він, так як і його колега Гітлер, оби два хотіли панувати над Європою. І сьогодні, коли візьмете, що діється у Європі взагалі, яка є пропаганда, яка там російська пропаганда, на цілу Європу колосальна, вони себе представляють як ті, які покликані берегти мораль, характер, моральну чистоту Європи.  Бачите, Росія є держава, в якій жив князь Уваров у другій половині 19 століття, якій казав: “Росія стоїть на трьох принципах: царь-самодержець, православіє і народність”. Бути православним – бути росіянином, як ти росіянин, ти мусив бути православним.  Церква, на жаль, на превеликий жаль, була на службі у держави, а царь усім диригував. Коли прийшла радянська влада, Ленін, Сталин, вони також хотіли панувати над Європою. Таке ХХ століття. Україна Божим чудом стала незалежною 25 років тому. Для Росії це дуже небезпечно, бо демократія не вкладається в самодержну державу. Часто говорять про росіян, які вони погані, то не можна так говорити. Це народ, як всі інші народи.

Що є особливого в Росії? Є імперська думка: керувати всіма має Кремль, чи то був Сталін, чи Брежнев, чи сьогодні Путін - це цілком другорядне. Фактом є що: провід цілої держави є в руках Кремля. Люди не мають багато що до говоріння. Все має бути так, як каже Кремль. Кремль контролює пропаганду, Кремль контролює також, мені прикро про це сказати, церкву. А тут є Україна, яка є небезпечна для Росії. Чим? В Україні є тенденція до свободи, щоби народ був вільний, свобідний. На це маємо найкращий доказ: два роки тому почався Майдан, народ заговорив. В Росії це неможливо. Але для Росії Україна є небезпечна, бо вона може пропагувати ідеї свободи, особистої свободи кожного громадянина, а це не вкладається в довгорічну ментальність Російської держави. Тому вони би дуже радо хотіли зайняти Україну, керувати Україною. Дотепер ми не далися і далі не дамося. І це буде великою ціною. Дуже прикро, що ці два народи, які живуть один біля одного, є один одному такі далекі у своїй ментальності.

-  Владико, але ми знаємо й інші часи, коли литовці разом з українцями врятували від золотої орди Європу, чи можливе таке наше єднання сьогодні, що має бути фундаментом цього процесу...?

- Пам’ятайте історію: Литовське князівство часів татарського лихоліття, друга половина 13 століття. Довший час Україна була пов’язана з Литвою, аж до часів Ягайла. То було одне князівство. Гедемінас та інші були князями Київської Руси. Бо Київська Русь була після татарського лихоліття цілковито ослаблена. Між Литвою та Україною є дуже тісний історичний зв’язок. То є не тільки історія, а також ментальність наша і їхня, дуже подібна. І тому вони творили одне дуже сильне князівство. Пізнійше, за часів Ягайла, Ядвигі Польща (Казимир та інші) притягнула Литву до себе і тим самим розбила це Литовсько-Київське князівство. Так що не дивуйтеся, що є така близькість. Історично це цілком оправдане і її можно легко пояснити. В тих часах, коли існувало то Литовське князівство, литовський елемент був сильний під оглядом військовим, під оглядом структури державної. Натомість Київ був сильнійшим під оглядом культури, отої власно духовності, Київ мав поважний вплив на Литву. Тому не дивуйтеся, що є така духовна близькість. Ще одна річ про Литву: я литовців мав нагоду пізнати в Австрії. Після війни в 1945 році ми знайшлися в Австрії де ми, скитальці та біженці, жили у переселенчих таборах. Ми жили в тих таборах 5 років. Їх почали замикати десь у 1950-51 роках. Але що я хочу сказати: в таборах були українці, багато було нас, і були литовці. Але ми, українці, подивляли литовців за їхню політичну культуру, вони були дуже дисципліновані. Литовці мали одну велику перевагу: впродовж щонайменше 20 років між двома світовими війнами вони мали свою державу, отже вони мали поняття державности, чого ми, українці, не мали. Ми були далеко менше здисципліновані, чим литовці, але ми їх шанували і подивляли. І я до сьогодні маю великій патріотизм щодо Литви, бо я мав нагоду бачити зблизька тих людей, хоч їх не знав особисто, а знав як групу.

- Владико, як нам жити завтра?

- Моя розв’зка є така: треба працювати. Ми є народ великій, багатий, маємо багато талановитих людей, маємо гарну країну, багату, але ми пережили радянський режим, а ще перед тим були частиною Польщі, частиною Австрії, Росії. Одним словом, були під окупацією. Ми не були незалежними. При Божий помочи ми стали формально незалежними, але ми все ще, на жаль, не позбулися цілковито отого радянського способу думання. Наша влада сьогодні ще дуже багато має тих елементів радянських часів: корупція. Перед тим того не було, але воно за тих 70 років прищепилося і його дуже тяжко позбутися. Але якщо ми будемо працювати, якщо будемо старатися, якщо будемо підносити духовні цінності, тоді нема перешкод, чому ми не могли би бути справді великою миротворчою, миролюбною державою.

- Ваше Преосвященство, журналісти нарекли Вас Духовним авторитетом України, але мені здається, що державні мужі до вас не приходять за порадою?

- Є така річ. До мене так, оказійно, час від часу хтось прийде, але загалом не приходять. Одначе, я є членом такої ініціативної групи, яка заснована в 2011 році. Наш єпископи, і католицькі, і православні, зробили заяву: “Минуло 20 років, але ми так і не пішли вперед. Чому? Тому що ми ще живемо матеріалістичною філософією. Отже треба цю матеріалістичну філософію замінити духовними цінностями”. Тоді вони запросили 10 людей, старіших та досвідчених, запросили, щоби ми старалися поширювати, говорити про ті духовні цінності. Ми на це згодилися, і в 2013 році видали Хартію вільної людини, в якій ми старалися зібрати певні духовні поняття для народу. Ось тепер, минулого тижня, наша група, як ми її називаємо Ініціативна група “1 грудня”, видала звернення до народу, до всіх і вся про відповідальність, про чуття відповідальності. Також там вказуємо на потребу, щоби наш народ став сильним, щоб ми по-радянськи все не спихали на владу. Народ мусить дбати, працювати, старатися. Люди були на Майдані, але коли вони повернулись додому, чи вони продовжували жити, працювати за ідеалами того Майдану? Наша група не працює поодиноко, як група ми сходимося, радимося, передумаємо, запрошуємо кваліфікованих людей – старших, молодших, щоби аналізувати, що діється і також щоби ми шукали і старалися здійснювати ти духовні цінності.

- Ваше високопреосвященство, Блаженійший Любомир, ще навесні 2014 року, коли почалась агресія на Півдні та Сході нашої Батьківщини, коли був анексований Крим та на Донбасі почалась війна, Литва та Польща, як наші брати, не просто заявили про це, а і сказали міжнародній співдружності про те, що може бути. Як ви думаєте, настав той час, коли нам треба об’єднатися в Конфедерацію, укласти Унію, як колись було укладено Берестейську між православною та католицькою церквами, коли люди почали житі у мирі, достатку у великих країнах того часу – Великому князівстві Литовському та Речі Посполитої?

- Сьогодні кожна з цих держав: Польща, Литва та Україна повинні бути собою. Але творити не якусь структуру, а жити, як добрі сусіди, як брати. Це є потрібне, це є побажане. Не щоб ми створювали нову супердержаву. Нехай кожна національна культура буде собою, але нехай ми живемо сьогодні, як добрі сусіди. Я би дуже радо бачив це з боку Росії. Треба, щоби був мир. Треба дві сторони. Не може бути мир з одної сторони, а з другої сторони агресія. Ідеально було би, дай Боже колись буде, мир. Зараз між нами та Росією то є війна. Натомість між нами та Польщею, між нами та Литвою ми повинні плекати дуже гарні, тісні, чесні сусідські стосунки. Нехай кожен буде собою, але свідомо щоб ми жили у дусі миру, де кожен кожному бажає добра.

Я вас потішу: я також біженець. В 1944 році мої батьки залишили Україну.

Я жив в Америці 20 років. Американці кожний старається мати хату, мати працю, мати школу, здоров’я і так далі. Кожний старається.

Сьогодні ще багато людей, особливо ті, які виростали за часів радянських, чекають, що їм хтось щось дасть. То не можна, з того нічого не буде. Ми будемо гарною державою, якщо будемо працювати, старатися, дбати, своїм власним зусиллям розбудовувати. Ми все маємо: маємо країну, багату, маємо людей, маємо історію, маємо культуру, маємо науку – все є. Але треба скористатися з того, треба розбудовувати. Якщо будемо працювати – краса, не будемо працювати – не будем мати нічого.

- Щоб Вам хотілося сказати, щоб бути почутим? 

- Працюйте.

- Чи є у Вас мрія, Владико?

 - Є мрія побачити, ще поки живу: щоб оте, що говорилося на Майдані, щоб воно сталося. Щоб ми почали працювати, старатися, боротись за свої права, використати усі дари, які Господь нам дав. Я старий чоловік, 82 роки маю, але моя мрія була би побачити, що ми є на новій дорозі. Щось зрушилось, але ще замало.