Моделі повоєнного майбутнього

Локальне чи фрагментарне розуміння змін нічого тут не дасть, тому що ми переживаємо такий час, коли змінюється структура цивілізації людства як такого – розуміння перспективи людства, система мотивацій людської цивілізації, планетарна економіка, міжнародна політика.

Суть світових змін така, що про ці зміни не здатні розповідати політологи чи політичні експерти, бо ці зміни виходять за рамки їх компетенції. Тобто суть змін у світі неможливо зрозуміти з аналізу внутріполітичних ситуацій основних держав чи навіть з геополітичного аналізу їх взаємин. Геополітика, геоекономіка чи геокультура взагалі не можуть бути концептами аналізу вже нинішньої ситуації, не кажучи про майбутнє.

Які ж основні моделі майбутнього щодо сьогоднішньої ситуації у світі?

Перша глобальна або четверта світова війна

Світ вступив у світову війну. Це Перша глобальна війна, хоча доволі спрощено її можна називати Четвертою світовою гібридною війною.

Взагалі заперечувати наявність світової війни можливо лише, якщо спиратися на традиційні уявлення про війну. Тобто глобальна війна вже йде, просто потрібно змінити наші уявлення про війну, щоб це зрозуміти.

Традиційна світова війна це війна шляхом збройного протистояння, яке відбувається на певних локалізованих географічних територіях, яке має фронт чи декілька фронтів зіткнення, яке має чітко виражені воюючі озброєні сторони (армії), що мають державну прив'язку, яка дозволяє чітко ідентифікувати центри прийняття рішень у військовому управлінні. Успіх чи неуспіх війни пов'язаний з просуванням фронту і окупацією територій. При цьому окупована територія вважається більш важливою для обох сторін конфлікту, ніж населенням на окупованій території, яким можна пожертвувати в ім'я володіння територією. Інформаційна та економічна війна в традиційному сенсі підпорядковується збройній війні.

Нинішня війна відбувається в топологічному вимірі, незалежно від географічних локалізацій, перехід до локальних фронтальних зіткнень носить епізодичний характер, який можливо тільки тактично ідентифікувати за воюючими сторонами. При цьому стратегічний характер війни принципово не збігається з тактичними проявами фронтальних зіткнень. Воюючі сторони мають дуже розмиту прив'язку до державних армій. В збройні конфлікти вступають повсякчас з усіх боків також добре озброєнні корпоративні збройні формування та волонтерські непогано озброєнні збройні формування, державну прив'язку яких важко ідентифікувати.

Це війна за ідентичність, а не за територію, відтак дії щодо окупованої території тим успішніші, чим більшу лояльність до тієї чи іншої сторони мирного населення цієї території можна забезпечити шляхом інформаційної обробки масової свідомості. Такі речі як національність чи державна приналежність програють таким ідентичностним вимірам як релігія, ідеологія чи міф, що впроваджуються у масову свідомість воюючими ЗМІ, яким протистоїть інформація через Інтернет, зокрема соціальні мережі. Тому інформаційна та економічна війни є основними процесами сучасної війни, яким епізоди збройної війни підпорядковані.

Суть глобальної війни полягає у тому, щоб зруйнувати існуючі держави, нав'язати світу нові суб'єктності як більш впливові, ніж держави – корпорації і самодостатні громади.

Подібно до того, як Перша світова війна зруйнувала більшість світових імперій, Друга світова війна призвела до появи двополюсного домінування у світі США та СРСР, Третя світова Холодна війна призвела до поразки СРСР і виникнення нового тимчасово однополюсного на чолі США і значно більш складно структурованого світу, Четверта (перша глобальна) війна призведе до зміни політичної, економічної і культурної структури світу в напрямку його уніфікації на рівні політики та економіки.

За використанням пов'язаних між собою багатьох важливих ресурсів Першу глобальну війну можна називати гібридною. Але це незрозуміла її якість, яка нічого не пояснює. В цьому сенсі її правильніше було б називати економіко-інформаційною війною.

За способом ведення військових дій Першу глобальну війну можна називати багатосуб'єктною (держави, корпорації та громадами), а не міждержавною, міжнародною чи світовою.

За способом організації військових зіткнень Першу глобальну війну можна назвати розподіленою, а не фронтальною.

За просторовим змістом Першу глобальну війну можна називати топологічною (топополітичною, топоекономічню та топокультурною) а не геополітичною, геоекономічною чи геокультурною.

За цільовими аспектами Перша глобальна війна йде за ідентичність, а не за територію.

За основним процесом світоглядного вибору це війна за світову мережу громад, тобто за світ без всевладдя держав і водночас проти світового впливу олігархів та транснаціональних корпорацій

В кінцевому результаті переможцями в цій війні будуть ті корпорації та самодостатні громади, які першими зможуть побудувати свою діяльність, максимально унезалежнену від держав.

Неприємний для традиціоналістів висновок – в цій війні не може бути якихось інших зрадників, ніж зрадників своїх громад. Можна зраджувати корпорації і держави, але не можна зраджувати свою громаду.

Ще раз підкреслю – це дуже неприємний висновок для націоналістів, для державників, для прибічників європейського вибору чи наддержавних структур і для інших людей, які стоять на позиції збереження держав як інструментів захисту культурно-мовної ідентичності чи централізованого створення умов комфортного проживання.

Тому основний спосіб моделювання найближчого майбутнього це його моделювання через новий тип війни, але лише в тому разі, коли розуміти всі ці нові аспекти війни.

Якщо ж цю війну розуміти, як і всі попередні війни, тоді вона матиме неприємні наслідки. Традиційне розуміння війни призведе до того, що вона розумітиметься як стихія або як результат сваволі зовнішніх сил, зокрема російського владного режиму.

Глобальна війна – Великий Реконструктор світу, де головними конструкторами стають люди, які бачать нове майбутнє задовго до його появи.

Корпоратизація світової політики

Світ стрімко корпоратизується, і цей процес створив нову глобальну силу. Тобто другий після держав потужний суб'єкт, що виник у світі і вимагає своїх політичних прав, які би закріплювали його глобальні домагання, це корпорації.

Ані корпорації з іноземним капіталом, ані багатонаціональні корпорації, ані транснаціональні корпорації все ще не мають свого незалежного від держав глобального інституту світової координації.

Якщо ви подивитеся на процес корпоратизації, то побачите, що глобальні економічні структури – такі як СОТ чи МВФ – створені державами, хоча і регулюють діяльність значною мірою корпорацій.

Всесвітній Економічний Форум (Давос) це неурядова організація, яка проводить щорічні зустрічі керівників бізнесу, політичних, академічних та громадських лідерів для формування порядку денного. Корпорації, хоча і представлені там, серйозного впливу на світову політику поза державами не мають.

Інакше кажучи, правила для міжнародної корпоративної діяльності все ще визначають держави, не дивлячись на те, що бюджети багатьох транснаціональних корпорацій вже давно є більшими, ніж бюджети багатьох держав, та й вплив таких транснаціональних корпорацій на світову політику значно більший, ніж вплив 80% держав у світі.

Отже вплив корпорацій на світову економіку є очевидний і надзвичайно сильний. Водночас цей вплив досі є тіньовим. Такий тіньовий і значною мірою корупційний вплив корпорацій на світову політику можливо є в інтересах держав та корпорацій, але він не в інтересах громад світу.

Лише питання часу – створення корпораціями свого окремого, незалежного від держав, міжнародного політичного об'єднання. Цьому поки що досить успішно опираються держави. Але нинішня глобальна війна покладе цьому край.

Після нинішньої глобальної війни глобальний центр корпоративної координації обов'язково буде створений – уявний Міжнародний (глобальний) Корпоративний Центр (МКЦ) або ж їх буде декілька, в різних сферах.

Така міжнародна активність корпорацій обов'язково наткнеться на протидію держав, але така протидія буде слабкою і повсюдно блокуватиметься корупцією.

Єдиним послідовним суб'єктом контролю за діяльністю держав та корпорацій можуть стати самодостатні і мало залежні від держав громади.

Світова мережа громад

Те, що досить довго на Заході, а тепер в Україні, відбувається і називається децентралізація, насправді значною мірою є неадекватне уявлення. Децентралізація це процес, який бачиться з точки зору державних центральних влад по всьому світу.

Перейменування цього процесу це не формальна річ, а принципова, змістовна, сутнісна. Бо ж як ви щось назвете, так ви його і будете уявляти.

Випрацюваної нової назви цього процесу і відповідної моделі в світі ще немає. Можна пропонувати лише приблизні назви – огромадження, усамовряднення і т.д.

Отже огромадження це процес політичного оформлення самодостатніх громад, які поступово, але все більше і більше переймають на себе функції держави та контролю за корпораціями.

Для зростання ролі громад діє процес субсидіарності. А відокремлення громад від держави можна зрозуміти через принцип супердіарності.

В цьому плані виникає принципова різниця між субсидіарнсітю і супердіарністю. Ця різниця була показана в моїх роботах "Ідеї революції" (2011) та "Від фіктивної децентралізації до справжньої" (липень, 2015).

Принцип субсидіарності це принцип децентралізації, згідно з яким соціальні проблеми мають вирішуватися на найнижчому і віддаленому від центра рівні. Причому центральна влада має грати субсидіарну (допоміжну), а не субординативну (підпорядковуючу) роль. Тобто принцип субсидіарності це принцип децентралізації з позиції центральної влади.

Водночас тільки зараз виникає розуміння принципово нового змісту процесу супердіарності як огромадження. Саме Революція Гідності, яка досі продовжується, дозволяє побачити модель огромадження.

Частково в програмній роботі "Декларація громад людства" про це вже йшлося.

Суть процесу огромадження полягає в тому, що він досі відбувається в рамках держав через субсидіарність. Міжгромадські стосунки глобального рівня, на відміну від міжкорпоративних стосунків глобального рівня, знаходяться в зачатковому стані. Це означає, що громади досі є упослідженими державами та корпораціями і поки що не мають такого впливу в світі, як держави та корпорації.

Щоб громади стали самоорганізованими, самозабезпеченими та самозахисними, їм потрібне розуміння невідворотності тренду огромадження в майбутньому та нові інструменти, які унезалежнюють їх від держав та корпорацій. Можливо навіть виникнення нової валюти громадської активності.

Моделі найближчого майбутнього та перспектива ООН, СОТ, МВФ, НАТО

Отже модель Глобальної війни, модель корпоратизації світу та модель огромадження світу – це три моделі, які можуть дозволити нам зрозуміти найближче майбутнє.

Роль ООН в повоєнному світу світі має принципово змінитися. Або ООН змінює свою суть і назву в напрямку входження корпорацій (та можливо громад) на тих же правах, що і держави, або ООН зникає як впливова міжнародна організація. І нова назва колишньої ООН може бути, наприклад, Організація Об'єднаних Держав, Корпорацій та (можливо) Громад.

Світова Організація Торгівлі в повоєнному світі теж змінить свою структуру та зміст своєї роботи. В СОТ буде введено представництво МКЦ, яке суттєво вплине на його політику в рамках роздержавлення міжнародної торгівлі. Тому роздержавлення=корпоратизація міжнародної торгівлі це ще один важливий тренд післявоєнного світу.

Скоріш за все МВФ, як валютний орган країни-домінанта США, після Глобальної війни буде ліквідовано. На його місці буде створено емітента світової валюти. Можливо ця світова валюта буде з самого початку корпоратизована та віртуалізована. Прообрази цієї нової валюти – Біткоін, Ican та ін.

Принципово зміниться і роль НАТО. На тлі корпоратизації армій НАТО змушене буде мати справу з новою реальністю – корпоративними війнами. Ці корпоративні війни стануть нарівні з терористичними війнами новим викликом для держав та громад.