Молитва за перемогу над безбожними ворогами правовірних воїнів України та союзників наших – США і Великобританії

«Релігійна потреба сама по собі глибоко закладена в душі людини, але вибір певної релігії є результат виховання.

Широкі верстви народу складаються не з філософів: для маси людей віра часто є єдиною основою морально-етичного світогляду.

Якщо ми хочемо, щоб релігійні вчення і віра дійсно панували над умами широких мас народу, то ми повинні домагатися того, щоб релігія користувалася безумовним авторитетом.

Саме справжні патріоти мають священний обов'язок подбати про те, щоб віруючі кожної деномінації перестали тільки всує поминати ім'я Боже, а стали б на ділі виконувати волю Божу і зуміли б перешкодити фарисеям і політикам ганьбити справу Бога. Бо Божа воля дала людині її образ, суть і можливості. Хто руйнує справу Божу, той озброюється проти волі Бога і Його творіння.

Тому все – дитячий підручник і найменша газетка, кожен театр і кінотеатр, кожен рекламний стовп і дошка оголошень – все повинно бути поставлено на службу цій великій місії до тих пір, поки боязка молитва нинішніх домашніх патріотів «Господи, дай нам свободу!» не перетвориться в голові навіть самого юного німецького хлопчика в гаряче благання: «Боже Всемогутній, благослови нашу зброю, коли прийде час; будь так само справедливий, який ти був завжди; розсуди, чи заслуговуємо ми свободи; Господь, благослови нашу боротьбу!»

Навіть релігія любові є вкрай слабким відображенням волі свого піднесеного засновника. І тим не менше вона має велике значення, оскільки дала поштовх загальному розвитку культури, етики та моралі.

Той, хто насмілюється підняти руку на вище втілення образу Бога, той повстає проти всеблагого Творця цього дива, і сприяє вигнанню з раю.

У всі часи та епохи звичайно знаходилися безсовісні суб'єкти, які не зупинялися перед тим, щоб і релігію зробити знаряддям своїх політичних гешефтів (бо для таких панів справа йде виключно про гешефти). Абсолютно неправильним проте є покладати відповідальність за цих негідників на релігію. Ці суб'єкти завжди примудрилися зловжити в своїх ницих інтересах якщо не релігією, то чимось іншим.

Було б абсолютно несправедливо робити відповідальною релігію або навіть тільки церкву за недоліки окремих людей. Давайте порівняємо велич всієї церковної організації з недоліками середнього служителя церкви, і ми повинні будемо прийти до висновку, що пропорція між хорошим і поганим тут набагато більш сприятлива, ніж в якій би то не було іншій сфері. Зрозуміло і серед священиків знайдуться такі, для яких їх священна посада є лише засобом до задоволення власного політичного самолюбства. Знайдуться серед них і такі, які в політичній боротьбі на жаль забувають, що вони повинні бути охоронцями вищої істини, а зовсім не захисниками брехні і наклепу. Однак треба визнати, що на одного такого недостойного священика припадають тисячі і тисячі чесних пастирів, які усвідомлюють всю велич своєї місії. В нашу брехливу розбещену епоху люди ці є часто квітучими оазисами в пустелі.

Що для держави його основні закони, то для релігії її догми. Тільки завдяки догмату релігійна ідея, взагалі кажучи, піддається всіляким тлумаченням, набуває певну форму, без якої немає віри. Поза певних догматів церкви релігія залишалася б тільки філософським поглядом, метафізичним поглядом, не більше. Ось чому боротьба проти догматів церкви є приблизно те ж саме, що боротьба проти основних законів держави. Остання призводить до державної анархії, перша – до релігійного нігілізму».

(Адольф Гітлер, німецький політик першої половини ХХ століття. / Переклад і компіляція Володимира Федька, директора НДІ Третього Райху/).

Церква ніколи не дозволяла будь-кому оскаржувати символ віри. Минуло п'ятнадцять століть з тих пір, як він був сформульований, але будь-яка пропозиція змінити його, будь-яка критика чи атака на нього з точки зору логіки були відкинуті.

Українській Церкві реформація потрібна і вона поступово відбувається. Служба Божа українською мовою, розрив з Московською Патріархією, створення Православної Церкви в Україні, поєднання з Вселенським Патріархатом… Це і є реальна Реформація!

Псевдо-патріотичні гасла і заклики до миттєвих перетворень, що лунають з уст тих, хто ще не так давно носив комсомольські та партійні квитки (а до того був жовтенятком і піонером), тільки шкодять справжній реформації нашої української Церкви. Не треба забувати, що Православна Церква в Україні входить чотирнадцятою церквою у Вселенський Патріархат, у якому всі церкви – і перша, і чотирнадцята – мають рівні права. В той же час, Православна Церква в Україні повинна дотримуватися тих же канонів, яких дотримуються всі інші Церкви, що входять до складу Вселенського Патріархату!

Сьогодні, в умовах війни, нам потрібна ЄДНІСТЬ і підтримка новопосталої Православної Церкви в Україні! Реформація буде здійснюватися поступово, еволюційним шляхом.