«Розумна людина любить не тому, що це їй вигідно, а тому, що вона в самій любові знаходить щастя». - Б. Паскаль. Цією цитатою, хочеться пригадати читачам відомого літературознавця Ореста Зілинського, який народився 12 квітня 1923, с. Красна (Коростенка), нині Короснянського повіту в Польщі.
Орест є сином знаного професора Івана Зілинського. Початкову та середню освіту здобув Орест у Кракові та Ярославі. 1940 року вступив до Українського вільного університету у Празі. 1949 року закінчив факультет слов’янської філології Карлового університету в Празі, після чого працював викладачем в 1949 до 1958 польської мови, давньоукраїнської літератури і фольклору у вузах м. Оломоуц (нині місто в Чехії), допомагав готувати навчальні програми та посібники для українських шкіл Пряшівщини (поч. 1950-х рр.).
Від 1958 працював в Інституті мови й літератури Чехословацької АН. Від 1969 після «Празької весни» зазнав політичних переслідувань із забороною друкуватися.
Від 1958 року і до кінця житя працював у Чеській Академії наук у Празі над проблемою україністики і українсько-слов’янських культурних взаємин. У науковому доробку у вченого численні праці, присвячені українському фольклорові та літературі, зокрема творчості українських письменників Т. Шевченка, І. Франка, О. Олеся, Б.І.Антонича та інших, а в тому досліджував чесько-українські літературні відносини. Він автор понад 200 наукових праць, статей, рецензій. Велику увагу приділяв вивченню літератури та культури лемків обох схилів Західних Карпат та Надсяння. Серед низки його творів з українознавства, варто назвати: «Чеська антологія української поезії» (1950), «Українська поезія» (1951), «Поезія радянських українських письменників 60-х рр.» (1965), «Література чехословацьких українців 1945—1967» (1968), «Сто п’ятдесят років чесько-українських літературних зв’язків» (1968).
Лебідь – це справжня назва державного герба України. Найважливіше, що це символ ельфійської трансформації. Символ-магніт. Магічний символ української ультранації!
Неповторна любов до літератури
Світ:
knyz_20121112.jpg
Від 1958 працював в Інституті мови й літератури Чехословацької АН. Від 1969 після «Празької весни» зазнав політичних переслідувань із забороною друкуватися.
Від 1958 року і до кінця житя працював у Чеській Академії наук у Празі над проблемою україністики і українсько-слов’янських культурних взаємин. У науковому доробку у вченого численні праці, присвячені українському фольклорові та літературі, зокрема творчості українських письменників Т. Шевченка, І. Франка, О. Олеся, Б.І.Антонича та інших, а в тому досліджував чесько-українські літературні відносини. Він автор понад 200 наукових праць, статей, рецензій. Велику увагу приділяв вивченню літератури та культури лемків обох схилів Західних Карпат та Надсяння. Серед низки його творів з українознавства, варто назвати: «Чеська антологія української поезії» (1950), «Українська поезія» (1951), «Поезія радянських українських письменників 60-х рр.» (1965), «Література чехословацьких українців 1945—1967» (1968), «Сто п’ятдесят років чесько-українських літературних зв’язків» (1968).
Читати повністю ТУТ
Зверніть увагу
Ельфи Ісуса Хреста та їх символіка на гербі української ультранації (аудіо)