Пані міністерша

Навіть у часи своєї відносно успішної співочої кар'єри вона не могла похвалитися такою всеосяжною увагою ЗМІ до своєї персони. Так, зрідка на УТ-1 з'явиться, та на Національному радіо в денному "Концерті за заявками" пару пісеньок поставлять. Власне, з її творчості тільки пару пісеньок в основному і знали - ну, ви, мабуть, пам’ятаєте про україночку та "Ой, зелене жито, зелене!".

Інших ніхто, крім хіба найфанатичніших шанувальників та родичів співачки, не пам'ятав, що, утім, Оксану Володимирівну не сильно засмучувало - на одній тільки "Україночці" вона могла цілком благополучно "виїжджати" ще років з п'ять-десять, збираючи врожаї нехай і не рекордні, але для ситого (а іноді й з надмірностями) життя цілком достатні .

Особливо любили Оксану Володимирівну в Західній Україні та в закордонній українській діаспорі - як же, така гарна дівчина, україночка, що і "у полон її брали" і "на чужину гнали", але вона "не скорилася", тому що "українкою народилася" - під чарку-другу подібна творчість йшла на ура, витискаючи скупу сльозу в тих, для кого не було у світі проблеми важливішої, ніж проблема рятування багатостраждальної української нації від "ворогів".

Пік сольної творчості Оксани Володимирівни прийшовся на середину 1990-х років, а до цього вона робила собі ім'я у відомому ще наприкінці 1970-х колективі "Ватра", яким керував її перший чоловік Ігор Білозір. До речі, сам покійний Ігор Йосипович в останні роки життя говорив, що зробив помилку, "зробивши з Оксани артистку... а не просто маму".

Після розлучення з дружиною композитор багато пив, і в той фатальний вечір 8 травня 2000-го року , коли йому був нанесений смертельний удар у львівському кафі, Білозір теж був досить п'яний - 12 травня в Києві повинний був відбутися творчий вечір його колишньої дружини, й Ігор до останнього моменту сподівався, що Оксана його запросить - адже вона стала популярною саме завдяки його пісням, повинна була виконувати їх у першому відділенні. Але вона покликала Юдашкіна, Винокура, а людини, котра вивела її на велику сцену, ні... Для нього це було рівносильно ляпасові.

Наприкінці 1990-х Оксана Білозір стала набагато менше займатися пісенною творчістю, очоливши кафедру естради факультету музичного мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв. Кумедний ректор найкультурнішого вузу країни Михайло Поплавський властивим йому широким жестом відразу зробив артистку в.о. професора, і Оксана Володимирівна практично випала з естрадного життя, зосередившись на викладацькій роботі.

Потім був рік 2002-й, і Білозір, творчість якої дуже полюбила (та так, що навіть зробила Оксану Володимирівну своєю кумою) Катерина Чумаченко - дружина фаворита передвиборних перегонів Віктора Ющенка, з 70-го номера списку "Наший України" пройшла в парламент, ставши поряд з Юліою Тимошенко його безсумнівною окрасою.

Утім, на цьому роль Оксани Білозір у Верховній Раді і закінчувалася. Вона прийнялася чекати своєї зоряної години - і дочекалася її. Під час президентської кампанії 2004-го року Оксана Володимирівна героїчно об’їхала з Віктором Ющенком всю передреволюційну Україну, потім не менш героїчно майже три тижні мерзла на Майдані, поки нарешті не сталася довгоочікувана перемога і настав час розподілу міністерських портфелів.

У середовищі музикантів відразу народився слух, що міністром культури стане Олег Скрипка, харизматичний лідер групи "Воплі Видоплясова", що під час "помаранчевої революції" мало не щодня розважав змерзлу юрбу грою на баяні і веселими піснями. Але... Він не був кумом свіжоспеченого Президента. На відміну від Білозір.

Так почався новий етап у кар'єрі Оксани Володимирівни. Реформувати довірену їй культуру Білозір взялася з такою запопадливістю, що діячі культури, які бачили і пережили у своєму житті багато розумних і не дуже міністрів-реформаторів, просто за голови хапалися. Особливо відчули це на своїй шкірі керівник театру ім. Лесі Українки Михайло Резнікович і директор кіностудії ім. Довженка Віктор Приходько, яким Оксана Володимирівна твердо вказала на двері, незважаючи на протести трудових колективів вищезгаданих культурних установ .

Навіть після рішення суду про незаконність звільнення Резніковича (Віктор Приходько намагається зробити те саме і, треба сказати, має великі шанси на успіх) пані міністерша дотепер із завидною завзятістю намагається поставити на чолі одного з кращих театрів країни свою людину. Творчий колектив Російської драми, що зовсім отетерів від такої наполегливості, навіть звернувся до Президента України з вимогою звільнити настирну пані-міністра з займаної посади . Інакше, кажуть вони, українська культура може і не пережити настільки різких змін ...

До речі, посада міністра культури в команді Віктора Ющенко традиційно більше служила піарівським завданням, ніж конструктивному розвиткові української культури. Так, у 2000 - 2001 рр. у Кабінеті міністрів самого Віктора Андрійовича його займав корифей українського кіно Богдан Ступка, що прекрасно грав (інакше і бути не може - великий актор) роль "весільного генерала", тому його частіше можна було застати на зйомках за кордоном, ніж у своєму кабінеті.

Оксана Білозір "генеральшею" бути явно не бажає. Вона хоче увійти в історію як міністр-реформатор, за час правління якого українська культура підніметься до надхмарних висот і заграє небаченими раніше барвами. Правда, виходить поки не дуже гладко: "Гринджоли" на Євробаченні, непокірливі Резнікович і Приходько - але це можна списати на відсутність досвіду адміністративної роботи.

Утім, це з лишком компенсується такою службовою запопадливістю, що, судячи з усього, у найближчому майбутньому нас чекає ще чимало сюрпризів. Тримайся, культура!