Перший у світі літак-невидимку було створено у Третьому Райху

Після Другої Світової війни виявилося, що в світі було два безперечних технологічних лідера, якими виявилися Німеччина і США. Причому, Німеччина, напевно, була лідером саме за проривними ідеями, які просто не встигли реалізуватися в критичну кількість нових зразків зброї.

В окремих категоріях систем озброєнь розрив міг виявитися настільки істотним, що можна було говорити про випередження конкурентів і противників відразу на покоління.

Власне кажучи, саме після поразки Німеччини і масового вивезення звідти технічної документації, обладнання, зразків озброєнь і фахівців, носіїв технологій, стався стрибкоподібний перехід до нових зразків військової техніки і озброєнь.

Ще в 1944 Німеччина здійснила суборбітальний політ ракети, і якби на той час був би заряд, який мало сенс закинути на тисячі кілометрів, то без сумніву, був би і орбітальний політ.

Відомо, що до кінця Другої світової війни турбогвинтова авіація дійшла до своєї технологічної межі і істотно поліпшити характеристики таких літаків вже заважали закони фізики.

Також відомо, що в Німеччині, вже під кінець війни, з'явилася авіація нового покоління: реактивний Ме-262 став літаком нового покоління, що пішов у серію. При всіх своїх недоліках, це був прорив і нинішня бойова авіація підхопила те, що було розпочато в Німеччині.

Звідси виникає одне просте запитання, яке саме і показує відрив технологій, що вимірюється поколінням. Звучить воно приблизно так: коли і де стався перший навчальний бій реактивних літаків різних типів? Насправді, запитання не дуже просте, оскільки передбачає наявність як мінімум двох різних систем, доведених до такої міри готовності, що між ними можна було влаштувати змагання в формі повітряного бою. Відповідь на нього трохи нижче, а поки - звернемо увагу на одну очевидну відмінність американської і постсовкової авіації.

На відміну від ВВС США, які вже мали кілька реактивних літаків у компонуванні «літаюче крило», ні совок, ні РФ не змогли спорудити чогось такого, що можна було б пустити в серію.

Здавалося б, основа сучасної стратегічної бомбардувальної авіації В-2 показує, що літаку такого типу довіряють найвідповідальніші заходи і, по ідеї, слід було б уже ловити клони, як це було з В-1 і Ту-160, але нічого подібного поки нема і не передбачається. Між іншим, прямо зараз йдуть роботи над наступником В-2, відомим під індексом В-21 і він теж проектується в конфігурації «літаюче крило».

Звідси напрошується висновок, що при дерибані спадщини Третього Райху Штатам вдалося прихопити і щось таке, що дало можливість успішно проектувати літаки зовсім незвичного вигляду.

Так воно і виявилося. Американці стали володарями трофея настільки незвичайного, що тільки з часом змогли оцінити, що саме потрапило їм у руки в плані практичного застосування машин такої конструкції.

Цей літальний апарат встиг втілитися в два прототипи, оскільки перший політ був здійснений уже 8 лютого 1945 і тому не міг бути доведений до серії просто тому, що на територію Німеччини вже увійшли війська союзників і роботи були зупинені.

Приблизно в цей же час відбувся і той самий навчальний бій між двома реактивними літаками. Один з них був добре відомий Ме-262, а другий - Хо-229. Цей літак став результатом роботи братів Хортон і розпочато її було в далекому 1931 році. Описувати історію створення літака нема сенсу, але його конструкція, крім усього іншого, вимагала нових двигунів, і звичайно ж - фінансування. Загалом, сира розробка так і залишалася б футуристичним етюдом, але в 1943 році все змінилося.

Хо-229

Командувач Люфтваффе Герман Герінг висунув перед конструкторами і промисловістю технічне завдання, відоме як «3х1000».

Розшифровувалося це приблизно так. Літак повинен був нести 1000 кілограмів бомбового навантаження за 1000 кілометрів і потім - повернутися на базу, подолавши ті самі 1000 кілометрів, і при цьому в його баках повинна була залишатися третина палива для непередбачених маневрів. Тоді-то незвичайна машина Хортон і отримала «зелене світло».

Уже в березні 1944 року були проведені випробування планера літака і постало питання про силові установки. Оскільки на той час була всього одна цілком надійна модель реактивного двигуна Jumo 004B, то його встановили як на Ме-262, так і на Хо-229.

Однак за свідченнями учасників випробувань, літак Хортон виявився більш стійким і маневреним і той самий перший навчальний бій залишився за ним. Всі описи складнощів по боротьбі авіації союзників з Ме-262 стають однією рекламою Хо-229, оскільки він справлявся з противником куди більш успішно, і якби він дійшов до серії, то про панування союзників в повітрі можна було сміливо забути, оскільки машина була з наступного покоління за всіма характеристиками.

Крім того, машина показала ще одну властивість, яку просто не встигли оцінити її творці. Справа в тому, що прототипи створювалися саме для демонстрації можливостей, і при їх створенні використовувалася велика кількість не металевих деталей. В результаті, завдяки незвичайній формі і матеріалами, літак став майже невидимим для радарів.

У 2008 році Northrop Grumman спільно з каналом National Geographic справили повну реконструкцію Хо-229 за кресленнями оригіналу і з використанням оригінальних матеріалів для того, щоб встановити, наскільки літак був потайним, і з'ясувалося, що він на 80% був менш помітним, ніж будь-які його однолітки.

Тож не дивно, що перший серійний літак, який спочатку проектувався з урахуванням стелс-технологій, обрисами дуже схожий на Хо-229.

За результатами випробувань Герінг розпорядився поставити літак в малу серію і виготовити 40 екземплярів літака. На це не вплинуло навіть те, що один із прототипів зазнав аварії, але сталося це через несправність одного з двигунів.

Загалом, ця машина пройшла прискорений (як це буває під час війни) комплекс випробувань і вже була затверджена в серію, а значить можна говорити вже про досить зрілий виріб.

Очікувалося, що серійні машини будуть мати швидкість  975 км / год і з невеликими модифікаціями випускатимуться як у варіанті бомбардувальника, так і у варіанті винищувача.

Це зараз вже важко зрозуміти, як позиціонувати конкретну машину, ті ж Ф-22 або Ф-35, оскільки вони несуть озброєння як для повітряного бою, так і ракети і бомби для ураження наземних цілей, а тоді було чітке розділення на бомбардувальники і винищувачі. Вони відрізнялися всім - формою, розмірами, швидкістю, вантажопідйомністю і іншим, а у німців вийшла багатофункціональна машина, приблизно в тому ж розумінні, як і сьогодні.

Загалом, коли американські війська увійшли до Фрідріхроде, вони виявили чотири примірники Хо-22 на різних стадіях готовності і найповніший екземпляр машини був тут же відправлений в США.

Наскільки були запозичені рішення братів Хортон в розробці новітніх авіаційних систем в США - важко сказати, але в тому, що цей вплив був - сумніватися не доводиться. Досить просто подивитися на фото і на компоновку основних вузлів, агрегатів і систем.

Якщо взяти будь-який літак, виконаний за схемою літаючого крила і подивитися дату запуску його в серію, то можна згадати лютий 1945 року, коли Герман Герінг дав добро на серію, і порахувати, наскільки Німеччина всіх обігнала в цьому плані і наскільки тоді Хо-229 не мав аналогів.

Ось істинний зміст виразу «не має аналогів». Він означає, що вдалося створити щось таке, що ніхто не може відтворити, навіть знаючи про існування чогось подібного.

Джерело