Поляк, який воює за Україну: Порошенко міг би стати другим Хмельницьким. Натомість обрав черговий мільярд" (відео)

Після півторарічного перебуванні в зоні АТО Конраду Камільському відмовляють в українському громадянстві

Вас в Україні вважають героєм. А ким у Польщі?

– Недоумкуватим. Нормальна людина піде воювати за чужу країну?

Як опинилися в Україні?

– Я жив у Лондоні 2014 року. Тоді закінчився певний етап у моєму особистому житті. Спостерігав за подіями на Майдані. Став надзвонювати у батальйон "Донбас". Мене тричі відшивали – думали, божевільний. Коли останнього разу сказали: "Зателефонуйте пізніше", відповів, що вже у Києві.

Як доводили, що ви не божевільний?

– Просто по-людськи відкрився. Мене запитали: "Ти в курсі, що можеш загинути?" "Знаю, – відповів. – Але не скажу, що готовий". Про смерть намагався не думати. Але й не будував великих планів на майбутнє.

Вас змінила війна?

– Після неї легко починати з нуля. Коли щось не виходить, кажу собі: там було гірше. На багато речей дивлюся з посмішкою. Війна – це постійне недосипання, втома. Це холодна їжа. Війна смердить. Особливо – сечею.

Чому залишили передову?

– Став критичніше дивитися на те, що відбувається. На ставлення командування, влади до добровольців. Зрозумів: це не те, за чим приїхав. Це не має нічого спільного з Революцією гідності.

На Заході мені не подобався капіталістичний матеріалізм. Думав, 2014-го в Україні народилося сильне громадянське суспільство. Приїхав сюди і зрозумів, що все не так. Добровільно захищати Україну пішло 45 тисяч людей. А кілька мільйонів утекло з країни. Багато хто продовжує давати хабарі, зводити будинки воєнкомам – аби тільки не йти на фронт. Нема масового пробудження. Хто був патріотом, той ним і залишився.

Дозволяю собі так критично говорити, бо почуваюся частково українцем. Я тут не гість.

Коли зрозуміли, що громадянського суспільства в Україні нема?

– Не зразу до цього дійшов. Побачив громадянське суспільство і братерство у батальйонах. І вірив, що так кругом. Потім чиновники почали воювати з добровольцями, волонтерами. Всіляко їм перешкоджати.

Став приглядатися до людей на сході. У півмільйонному Маріуполі на українське свято приходило 200 осіб. Із них половина – бійці в цивільному.

Чим був Майдан?

– Мені подобається теорія, що спершу його фінансували олігархи, у яких Янукович став забирати все більше. А потім Майдан почав жити своїм життям, очікуваннями, ідеями. Люди відчули свою силу. Тогочасна опозиція, як і влада, злякалася, що це може привести до справжніх реформ. Тому коли до Києва приїхав наш шеф МЗС Радослав Сікорський із німецьким і французьким колегами, з опозицією побігли до Януковича домовлятися.

Чому не повернулися до Польщі чи Англії?

– Тримають мої хлопці. У ­батальйоні були рівність і братерство. Зараз ­переживаю через сварки між колишніми побратимами.

Система працює на те, щоб розсварити патріотів. Частина комбатів отримали звання, привілеї. Когось посадили. Є 10 200 відкритих справ проти добровольців. Із них 90 відсотків порушені з боку окупованих територій. Бо воєнного стану нема. А за законами АТО, якщо беру ворога в полон або завдаю йому тілесних ушкоджень, я – злочинець. 

Влада з самого початку знала, що у неї двоє ворогів: Путін і патріоти. В історії феодали завжди між собою воювали. Але щойно їхні холопи піднімали голови, скоренько домовлялися і різали їх.

Зі східним ворогом влада може порозумітися. Бо в них одна система цінностей – гроші. А з патріотами-революціонерами спільної мови не буде.

Рівень торгівлі з окупованими територіями вражає. Звідти йдуть тисячі вагонів вугілля. На війні заробляють мільйони доларів.

Звідки берете сили приїжджати і спостерігати це?

– Маю відчуття незавершеної справи. У мене є проект, що міг би допомогти Україні. Він пов'язаний зі шляхом, який подолала Польща.

1970-го після Владислава Гомулки до влади прийшов Едвард Ґерек. Він набрав на Заході кредитів і всіх ощасливив. До 1976 року. Бо потім настав час повертати гроші. Влада взялася за голову: їх нема. Підвищили ціни на продукти. Люди не витримали. У містах Урсусі й Радомі вийшли на вулицю. Їх силою розганяли. Були загиблі. Багатьох кинули за ґрати.

Тоді повстав Комітет оборони робітників. Групка з 14 інтелектуалів запитала себе: як сталося, що комуністи нами керують? Знайшли відповідь: бо ми – робочі й інтелігенція – роз'єднані. Стали робітників захищати, надавати юридичну допомогу. Частину повитягували з в'язниці.

1977-го влада оголосила амністію ув'язненим протестувальникам. Кістяк з інтелігентів відчув силу. До них приєдналися ініціатори перших незалежних профспілок. Протягом 1977–1978 років ті поставали, як гриби після дощу. Стали організовувати страйки. З цього виникла "Солідарність". На початках до неї приєдналося 7 мільйонів людей.

В Україні є бізнесмени, яким штучно створюють проблеми, робітники, яким платять копійки. Над цим усім – рак, або держава. Давить одних й інших. І вбиває організм. А профспілки ділять з олігархами гроші – й мовчать. У цивілізованому світі вони контролюють роботодавців і чиновників.

Зараз будуємо українську незалежну профспілку "Рівність". Її заклали колишні добровольці, військові, підприємці. Хочемо скопіювати те, що зробила "Солідарність" – побудувати профспілку з територіальною структурою. Бо галузеві думають тільки про себе.

Почалося з того, що до мене по допомогу звернулися працівники ринку. Його хотіли віджати за допомогою тітушок. Нікого не цікавило, що 500 людей втратять роботу. А вони допомагали нам на фронті – привозили їжу, все необхідне. Ми їх підтримали.

Для чого Польщі незалежна від Росії Україна?

– Бо Кремль ніколи не закінчував свій шлях на Україні. В усі часи – на Польщі.

500 років Росія є джерелом ресурсів. Західна Європа – це промисловість. Україна, Польща, країни Балтії беруть гроші з трансферу ресурсів на Захід. Якщо Москва піджимає їх під себе, то економить.

Багато поляків вірять у гарантії НАТО. Я – ні.

Поляки розуміють, що відбувається в Україні?

– Ні. Більшість вважає Кличка, Порошенка патріотами й реформаторами. Тема війни в Україні була актуальною 2014-го.

Зараз ваші земляки скаржаться, що утискають їхні свободи.

– Полякам нудно, от і вигадують, що в країні нема демократії. Навіть придумали комітет з її оборони. Відправив би таких до України пожити місяць на 1300 гривень. З другого боку, в Україні вперше побачив Bentley з салоном із крокодилячої шкіри.

Як соціолог чим можете це пояснити?

– Дивлюся на це як нарколог. Ці люди залежні від бабла. Петро Порошенко міг увійти в історію України як другий Богдан Хмельницький. Натомість обрав черговий мільярд. Значить, не думає в логічних категоріях. Просто кайфує. У того, хто отримує задоволення від алкоголю чи наркотиків, і того, хто від грошей, на це працюють ті ж частини мозку.

Радію, що Порошенко не дав мені українського громадянства, бо довелося б потиснути руку.

"Цей пан вже доказав, що не повинен займати цю посаду. У нього інша система цінностей. Політик патріот насамперед повинен думати про свій народ та свою державу, а не про свої гроші. Для мене Петро Порошенко - це прекрасний оратор невиконаних обіцянок. Єдина обіцянка, яку виконав - допоміг витягнути з російської вязниці Надію Савченко. Браво, тепер маємо справжню патріотку, яка зараз каже, що ми повинні просити пробачення у сепаратистів. Я гуманіст, нікому поганого не бажаю. З одного боку я радію, що він не дав мені українського громадянства, бо мені прийшлось би подати йому руку. А я не знаю - зробив би я це чи ні"

Як події в Україні позначилися на Польщі?

– Консолідували націю. До територіальної оборони набрали 52 тисячі солдатів. Це – крім 110 тисяч особового складу армії, яку почали модернізувати. У школи повернули програми патріотичного виховання. Все це – через Україну. Але поляки цього не визнають.

З другого боку, загострилася больова точка у наших стосунках – Волинь. Вам і нам розказують про Степана Бандеру абсолютно різні речі. Не раз казав полякам, що і в нашій історії є складні моменти щодо України. І не нам обирати для українців героїв. Але вони хочуть бачити лише факт злочину проти себе.

99 відсотків поляків, які ненавидять Бандеру, не знають, що він відсидів три роки в Заксенхаузені. Що двоє його рідних братів загинули в Освенцімі. Не знають про генерала УНР Марка Безручка, армія якого захищала Замость у серпні 1920-го під час радянсько-польської війни. Це призвело до однієї з найбільших перемог польської армії в її історії. А через півроку ми продали українців у Ризі (Ризький мир – договір, який формально закінчив польсько-радянську війну 1919–1920 років, санкціонував поділ українських і білоруських земель між Польщею та Радянською Росією. – Країна).

Чи зросли антиукраїнські настрої?

– За два останні роки до Польщі приїхали близько 2 мільйонів українців. Схоже було, коли 10 років тому поляки масово емігрували до Британії, і там з'явились антипольські настрої.

Не казатиму, що поляки – білі й пухнасті. Деякі з них у Британії так п'ють чи крадуть, що за голову хапався. Частина українців роблять те саме. Але набагато легше критикувати іноземця, ніж себе. Якщо громить й обсцикає вулиці поляк, ніхто уваги не зверне. Якщо це робить українець, кажуть: усі вони – такі.

На Facebook пишете: вважаєте себе поляком, який хоче допомогти Україні в пам'ять про діда – воїна УПА. У вас були дуже близькі стосунки?

– Діда Стефана я не знав. Як і моя мама. Він рано помер. Відмовився від польського громадянства й мови. Закінчив медичне училище в Австрії, був військовим хірургом під час Другої світової війни. Загинув, коли допомагав українським партизанам.

Його батько був оунівцем, пережив сина. Виїхав перед війною до Америки. Висилав гроші сім'ї. За них звели будинок у Тернополі, оплатили навчання діду в Грагці.

Вдома постійно велися розмови про Україну. Тоді вважали, як багато хто і зараз, що все по східний бік кордону Польщі – Росія. Мама пояснювала: Україна – це Україна, Білорусь – це Білорусь. Розповідала про козацьку шляхетську волелюбність українців, на межі з анархією.

В Україні почуваєтесь комфортно?

– Рік тому після служби в батальйоні поїхав до Англії. Побув два з половиною місяці. Не витримав і повернувся в Україну. Через три місяці (термін перебування для іноземців у країні. – Країна) поїхав до Польщі. Зловив себе на думці, що щось не так. Друг Роланд сказав: "Ти вже пустив коріння в Україні". Постійно тягне сюди.

Навіть якщо житиму в Європі, матиму постійний зв'язок з Україною, приїжджатиму. Але все залежить від тутешньої влади. Нещодавно заборонили в'їзд Тенгізу Тетруашвілі. Він з 2014-го воював у "Донбасі". Полковник.

Чому українська влада так робить?

– Добровольці для неї – революційний ідейний елемент.

4 грудня 2014 року Петро Порошенко говорив, що всі, хто воював за Україну, заслужили на її громадянство і отримають його. Отримав Сергій Коротких з "Азова" та Ілля Богданов із "Правого сектора". Ще двоє ізраїльтян – бо предки були українцями. І ніхто більше з тисячної армії іноземних добровольців.

Я повірив Порошенку. Коли до Широкиного приїхали польські журналісти, відкрився – дав їм на камеру інтерв'ю. Згодом про ситуацію в Україні став писати на Facebook статті не на користь влади.

У жовтні торік приїхав до Польщі. Через два дні в готелі друга мене знайшла поліція. Сказали, отримали інформацію від СБУ, ніби я воював за сепаратистів. 5 годин розпитували, що роблю в Україні. Перед цим з'ясовували у мами, де я. За польськими законами, можеш воювати за іншу державу, якщо маєш її громадянство. Я такого не маю.

Ви подавали на нього документи?

– Перші – у лютому 2015-го. З міграційної служби їх тричі повертали, бо чогось бракувало. У жовтні папери передали до Адміністрації президента. Там лежали майже рік. Знову повернулися до міграційної служби. Причина: у листі від Авакова, що підтверджував мою службу в українському батальйоні, не вписано моє по-батькові. У Польщі нема по-батькові.

Я тільки посміхнувся. Подякував і сказав, що більше не проситиму громадянства. Хіба тут колись буде влада, яка оцінить вклад іноземців у боротьбу за Україну. Попросити в них про порятунок, а потім кинути, депортувати – так роблять люди без честі.

Що вам загрожує у Польщі за участь в АТО?

– Від 3 місяців до 6 років. Скоріше за все – умовно. Раніше не був судимий, не брав гроші за службу в Україні. Тому статтю про найманство важко інкримінувати.

Найбільше шкода білорусів, росіян. Якщо їх депортують, то на батьківщині знищать.

Слідкуєте за діяльністю польських чиновників в Україні?

– Це жах. Славоміра Новака (в. о. голови Укравтодору. – Країна) у нас "Тік-так" називали. Очолював міністерство транспорту і водного господарства. Його судили за корупцію 2013 року. Знайшли не внесений у декларацію годинник вартістю 5500 доларів. Відповідав за транспортні плани та інвестиції під час підготовки Польщі до Євро-2012. Кілометр автостради був один із найдорожчих в Європі. Звукопоглинаючі екрани уздовж траси стояли навіть у полях і лісах, де непотрібні.

Чому його запросили в Україну?

– Є домовленості по "Мінську-2": Крим залишається Росії, Європа допомагає Україні відбудувати Донбас. Москві це на руку, бо отримує півострів. Ахметову – бо знову буде князем Донбасу. До всього бракувало міністра "Тік-так", який будував в Європі дороги і знає, з ким ділитися грошима. В ЄС теж є корупція. Просто в Україні вона становить 90 відсотків, а там – 10.

Що думаєте про шефа Укрзалізниці?

– Войцех Бальчун мене смішить. Це якби Обама сказав: "Українці, я вас люблю. Я зараз вільний, приїду і зроблю у вас демократичну та розвинену країну". Думаєте – зробить? Немає шансів.

Яким бачите майбутнє України?

– Якби був у цьому песимістом, то не приїхав би сюди.

За 25 років незалежності в Україні так і не з'явилась політична еліта, а країною продовжують керувати олігархи. Таку думку в інтерв'ю журналу "Країна" висловив ветеран АТО Конрад Камільський.

"Україна була самою заможною республікою Радянського Союзу. Люди, які взяли владу 25 років тому, віддали задарма усі козирі. На Заході зустрічаю українських імігрантів, які завжди повторювали, що Україна для них була зоною виживання. "Там ніхто мені ніколи нічого не дав, не допоміг. Усе життя лише грабували", - казали. Намагався їх зрозуміти. Люди тут думають про те, як вижити, як нагодувати дітей. Захоплююся вашою терплячістю. Але чи є сенс терпіти у країні з величезними можливостями, яка сама себе може утримувати, бути однією з найзаможніших у Європі, а не найбіднішою з найбагатшими політиками? Я би дуже хотів, щоб Україна змінилась. Ви не заслуговуєте на таке життя.

За словами Камільського, українці та поляки мають багато спільного.

"Коли вперше потрапив до України, одразу відчув близькість української душі. Я ніколи не відчував цього в Англії. Вони не слов'яни. Дурний гумор українців та поляків дуже схожий. Кухня схожа, відносини між людьми. Але найбільша схожість - щирість. Що на душі й серці - те на язиці. Я ніколи не бачив цього в американців та англійців. Вони вміють одночасно посміхатись й думати в голові "Ти дурна гнида". Але усмішка буде така, що ти будеш переконаний, що він тебе любить. Англо-сакси - це постійна усмішка. А в Україні якесь відчуття, як в Польщі. Якщо тебе людина ненавидить - то скаже тобі прямо. Любить - теж щиро".

Автор: Анна БАЛАКИР, Ельдар САРАХМАН, фото: Сергій СТАРОСТЕНКО