Річард Дікон: Окультизм і шпигунство (Місія Рудольфа Гесса в несподіваному ракурсі)

Вже давно добре відомо, що за часів Єлізавети англійці використовували окультизм як зброю. Проте майже зовсім невідомо, що ця течія в Британській Таємній Службі підтримується і в наш час. Те, що Британська Таємна Служба послуговується окультизмом, було цілком очевидним для противників Британії, і в часи Першої світової війни вважалося що Британська Таємна Служба має щось надприродне і що більшість її інформації могла бути отримана лише за допомогою окультних засобів або якимось генієм телепатії.

Гіммлер був настільки переконаний у цьому, що цілком серйозно твердив, ніби товариство розенкрейцерів – то не що інше, як відгалуження Британської Таємної Служби.

Під час Першої світової війни найблискучіший і найвідоміший тогочасний окультист Алеїстер Кроулі зайнявся про німецькою пропагандою в газетах «Фазерленд» та «Інтернешенал», що виходили майже цілий рік. Однак Кроулі завжди твердив, що він робив це лише для того, щоб завоювати прихильність німців і дістати можливість шпигувати за ними. Американська Розвідувальна Служба, здавалося, повірила в розповідь Кроулі, однак Відділ Військово-Морської Розвідки відкинув її, а поліція закрила його окультний замок у Лондоні.

Після війни Кроулі мало не засудили за допомогу ворогові, але врешті було доведено, що він намагався допомогти Союзникам. Рішення про його виправдання було прийнято після того, як він розповів, що голова міжнародної секти алхіміків, до якої він приєднався, насправді був небезпечним німецьким агентом, про що Кроулі повідомив американців. У повоєнні роки Кроулі багато часу проводив у Берліні й постачав Британську Таємну Службу інформацією про комунізм у континентальній Європі. Німецька розвідувальна служба, поза всяким сумнівом, знала все про шпигунську діяльність Кроулі, бо він проживав у Берліні разом з іншим відомим шпигуном, Джеральдом Гамільтоном. Кроулі шпигував за Гамільтоном для англійців, а Гамільтон, напевно, шпигував за Кроулі для німців. Проживаючи разом як друзі, вони складали рапорти один на одного.

Спілка окультизму й шпигунства існувала з незапам’ятних часів можливо через те, що окультисти схильні до підпілля, а отже є добрими агентами. Гіммлер мав рацію щодо зв’язків розенкрейцерів зі шпигунством, хоча він заходив аж надто далеко, вважаючи товариство розенкрейцерів відгалуженням Британської Таємної Служби. Гіммлер міг скласти собі таке уявлення через обізнаність із діями Кроулі або через те, що один з найвідоміших розенкрейцерів вісімнадцятого століття Сент Жермен був агентом розвідки.

Ян Флемінг, відомий англійський розвідник, звичайно, не був близько знайомим з Кроулі, проте він знав, що на початку Другої світової війни Кроулі висував перед керівниками розвідки деякі безглуздіі ідеї, одна з яких – план закидання ворогові окультної інформації в листівках – була відхилена. Згодом Кроулі запевняв, що він переконав владу прийняти відомий знак « V » (лат. «Victoria»), який взяв на озброєння Уїнстон Черчілль. Але для Кроулі цей знак означав не перемогу, а був старовинним сатанинським знаком руйнування. Та насправді заслуга за знак « V » має належати Девіду Рітчі з Бі-Бі-Сі.

У деяких підрозділах Британської Таємної Служби було відомо, що багато нацистських верховодів потай цікавляться окультизмом, особливо астрологією. Було відзначено й зацікавлення Гітлера цим предметом. Тому Таємна Служба серйозно продумала роль, яку могла б відіграти астрологія і в плані психологічної війни, і в плані контршпигунства. Одним з найпроникливіших розумів, залучених до цієї роботи, був друг Флемінга Сетон Делмер, колишній кореспондент «Дейлі Експрес».

Делмер працював у Відділі психологічної війни, що займався як «білою», так і «чорною» пропагандою. «Білою», на жаргоні служби, була безпосередня пропаганда, що її англійці здійснювали по радіо, через листівки чи іншими подібними способами. «Чорною» пропагандою вважався той матеріал, який подавали в такий спосіб, щоб приховати його британське походження. Одним з агентів цього відділу був астролог угорського походження Луїс де Воль, який перед війною втік від нацистів до Англії. Де Волю, переважно завдяки його заявам про близьке знайомство з роботами одного з особистих астрологів Гітлера, надали звання капітана й прикріпили до Відділу психологічної війни. Він мав змагатися в одній з найдивовижніших битв війни, передбачаючи інтуїтивні потяги Гітлера та те, що Гітлер може утнути наступного разу. Щоб здійснювати це, він повинен був вивчити гороскоп Гітлера й подавати свої звіти до Військового міністерства. «Я вивчив техніку Карла Клафта, улюбленого Гітлерового астролога», — казав згодом де Воль, — «і ще задовго до того, як його викликав фюрер, знав, що Клафт йому порадить». У такий спосіб він до деякої міри міг прогнозувати окремі вчинки Гітлера.

Таким чином, оскільки німці в ті роки були схильні до астрології, то й не дивно, що Британське Військове Міністерство взяло на роботу астролога, а Британська Таємна Служба вдавалася до послуг астрології. У 1932-му році якийсь Мартін Пфефферкорн заснував Семінар Нацистських Астрологів, а на той чає, коли нацисти прийшли до влади, досить багато з них стали приділяти увагу астрології. Геббельс високо ставив можливості астрології в пропаганді, а в його міністерстві був окремий відділ окультизму, з якого нацистські астрологи розсилали статті до газет усього світу, щоб прокласти шлях майбутнім подіям, на яких Гітлер хотів зосередити увагу. Цей відділ мав назву АМО (астрологія, метапсихологія та окультизм).

Британія змушена була щось протиставити цій астрологічній пропаганді, тож Таємна Служба субсидувала низку астрологів за рубежем, аби вони складали власні гороскопи, що вказували б на кращі перспективи для англійців, ніж для Гїтлера. Тим часом чимало американських журналів ненавмисне друкували прогнози особистих астрологів Гітлера про те, що 15 лютого настане мир. Цікаво, що і британські, і німецькі агенти-астрологи використовували з пропагандистською метою передбачення Нострадамуса. Луїс де Воль навіть зайшов так далеко, що склав листа з підробленим підписом Карла Крафта, особистого астролога Гітлера, в якому натякалося, ніби Крафт прогнозує, що Німеччина програє війну, а Гітлер помре насильницькою смертю. Де Воль навіть редагував фальшиві примірники таких німецьких астрологічних журналів, як «Дер Зеніт», що проникали до Німеччини й містили несприятливі для німців передбачення.

Поки більшість військових та військово-морських розвідників досить байдуже ставилася до фактів, що свідчили про величезний інтерес нацистських лідерів до астрології, друг Флемінга в Швейцарії по крихті збирав інформацію на цю тему. Він не лише склав докладні досьє на кожного астролога, в якого консультувався Гесс, але й через свого зв'язкового (земляка Крафта), дізнався про характер інформації, яку отримував Гесс. Під кінець 1940-го року стало ясно, що зацікавлення Гесса астрологією посилюється і що це якимось чином пов'язане з його геополітичними дослідженнями.

Звичайно, необхідно було, щоб про секретний план, який попередньо накреслив Флемінг, не знав ніхто, крім довіреного експерта-астролога в Швейцарії. План виходив за межі  звичайної інформації про можливі мирні кроки Британії і мав привернути увагу Гесса до потрібних людей та вказувати на точну дату для початку його дій. Оскільки надій на те, що реакція Гесса на цю інформацію стане відомою, як тільки він її одержить, було мало, Флемінг придумав деякі незалежні свідчення (фальшиві, ясна річ) на підтримку фальшивих астрологічних передбачень. Це давало підстави сподіватися, що Гесс таки клюне на принаду.

Британські агенти поширили різноманітну фальшиву інформацію, здебільшого підкріплену хитромудрими, фальшивими фактами. У «Документах  зовнішньої політики Німеччини, 1918—1945» зазначається, що в Німеччину надійшло одне послання «від таємного агента військової розвідки в Лондоні, який сміливо передавав через Мадрід: Британський заступник міністра у глибині душі є великим прихильником фюрера. У своєму колі він називає ситуацію в Англії безвихідною».

Назвати високопоставлену особу з якою Гесс міг би змовитися, було дуже важко. Нацисти досить легко могли б перевірити правдивість такої інформації, бо тоді вони ще довіряли послам нейтральних країн у Британії й через них мали змогу детально перевіряти такі чутки. Тому змовники, щоб обманити Гесса, вирішили взятися до дуже ризикованої, але надзвичайно майстерної гри з іменем герцога Гамільтона. На цей вибір вплинули кілька причин: по-перше, і Гесс, і його головний радник професор Карл Хаусхофер, були невиправними романтиками із снобістським благоговійним страхом перед титулами та вельможністю. Герцог Гамільтон, крім того що походив з однієї з найдавніших титулованих родин Англії, міг бути в очах Гесса наближеним до королівських кіл. Отже, висунувши герцога як посередника в мирних переговорах, можна було б натякнути, що його повністю підтримує сам король, а деякі представники суто німецького способу мислення помилково вважали, що король має більший вплив, ніж політики. Єдине, що ще слід було зробити, це надати герцогові, колишньому старшому пілоту авіаційної експедиції на Еверест, колишньому чемпіонові з боксу серед аматорів образу «героя», навколо якого в Лондоні утворилася невелика, але впливова група пронімецьки настроєних людей.

Існувала й ще одна чудова причина, що спонукала використати ім'я герцога. Останній у той час служив у Королівських Військово-повітряних силах і командував ескадрилією, яка базувалася в досить віддаленій частині Шотландії. Це відкривало можливість запропонувати конкретне місце приземлення Гесса в Шотландії, запевнивши, що його літак не будуть перехоплювати. За щасливим збігом, шотландський дім герцога «Дангавел Хауз» містився в тому самому районі, де базувалася ескадрилія.

Як чудово усе це спрацювало і з погляду контршпигунства, і з погляду гри астрологічного блефа, свідчить такий переконливий доказ.  Німецькі джерела цілком ясно повідомляють, що Гесс «мав божевільну ідею через посередництво фашистських кіл у Великобританії переконати її здатися» і що він шукав герцога Гамільтона, оскільки «вважав останнього, досить безпідставно, за друга Німеччини». Це думка Ріббентропа після польоту Гесса.

Ернст Шульте-Стратхаус, близький друг професора Хаусхофера, служив у штаті співробітників Гесса з 1935-го року і, за свідченям доктора Герди Вальтер, був радником Гесса «з окультних та астрологічних питань».

У січні 1941 року Шульте-Стратхаус сказав Гессу, що 10 травня 1941 року має статися незвичайне розташування планет, а це саме й була дата польоту Гесса в Англію.

У біографії Хаусхофера, яку написав доктор Раньє Гільдебрандт, є ключ до цього астрологічного передбачення. Автор твердить, що «Астрологічний феномен остаточно утвердив Гесса в думці, що варто ризикнути й зробити все можливе для того, щоб якнайшвидше покласти край воєнним діям, оскільки наприкінці квітня – на початку травня 1941 року астрологічні передбачення для Гітлера були згубними. Гесс інтерпретував цей прогноз таким чином: він сам має взяти на свої плечі небезпеку, що загрожує Гітлеру, аби врятувати останнього й укласти мир з Англією. Знову й знову астрологічний радник Гесса казав йому, що англо-німецьким стосункам загрожує глибоко закорінена криза довіри... І справді, в той час у гороскопі Гітлера були дуже небезпечні протистояння планет. Хаусхофер, який по-аматорському займався астрологією, не пропускав нагоди натякнути Гессові, що в найближчому майбутньому може статися «щось несподіване».

Можливо, Гесс шукав астрологічних порад не лише в однієї людини, але саме Хаусхофер мав на нього найбільший вплив і, поза всяким сумнівом, був більше від інших знайомий з його планами.

Британська змова за своєю пильною увагою до астрологічних подробиць була організована надзвичайно скрупульозно. Швейцарський астролог-агент мав повну попередню інформацію про те, яким був би власний астрологічний прогноз Гесса: розташування планет і висновки, які з цього випливали, в загальних рисах легко було передбачити. Отже залишалося в гороскопі, який буде підсунутий Гессові, зазначити, що десяте травня є найкращою датою для «подорожі в пошуках миру» і що ознаки місця, де слід «шукати мир», указують на Шотландію. Слід було також подати деякі, навмисне неясні, натяки, незрозумілі для звичайної людини, але достатні для того, щоб така людина, як Хаусхофер, могла розпізнати герцога Гамільтона.

Син Карла Хаусхофера Альбрехт, старанний студент факультету міжнародних відносин, проявляв науковий інтерес до астрології, а оскільки сам був не астрологом, а об'єктивним оцінювачем астрологічних прогнозів, то Гесс уважно ставився до того, що він радив. Обидва Хаусхофери почали сумніватися в тому, що Гітлер має здоровий розум, більше того, Альбрехта вже підозрювали в надто критичному ставленні до фюрера. І оскільки молодшого Хаусхофера нацисти стратили в 1945-му році, то цілком можливо, що ще в 1941-му році він був зв'язаний з підпільною опозицією Гітлеру. Якби Британська Таємна Служба або Флемінг знали це, у них з'явилися б ще вагоміші причини втягти Хаусхофера у змову.

Складається враження, що змова вдалася чудово завдяки тому, що саме рапорт Хаусхофера ліг в основу плану Гесса. Цей рапорт виявили одразу після перельоту Гесса й направили Гітлеру. Він мав назву «Британські зв’язки і можливість використати їх». Ці «зв’язки» були мізерні, а можливості використати їх –  туманні. Але герцог Гамільтон у рапорті був названий «молодим консерватором з тісними зв'язками у дворі, який часто обідає з  королем і сером Семюелом Хоаре». Хаусхофер уявляв собі «групу молодих імперіалістів за круглим столом», які прагнули миру з Німеччиною, а також невелику кількість поважніших осіб у Міністерстві закордонних справ, серед яких були «Стренг» та «О'Маллі», з якими, здавалося, можна було домовитися.

Ось у цьому й полягали причини перельоту Гесса до Британії. Але план англійців мало не зірвався. Хаусхофери з таким ентузіазмом сприйняли цю ідею, що самі почали робити обережні спроби зв'язатися з герцогом Гамільтоном. На щастя, Таємна Служба пронюхала про це й вдалася до запобіжних заходів, аби не дати змові спрацювати завчасно. Цікавий факт мав місце на з'їзді астрологів, що відбувся в Харрогейті за місяць до перельоту Гесса в Британію. Тоді британський астролог Т. Мейбі Коул передбачив, що 10-го травня 1941 року станеться важлива історична подія і що «на цій планеті буде звільнена велика духовна сила», Це могло бути і збігом, і «підсадною качкою», а до того ж 10-го травня 1941 року Мейбі Коул загинув під час нічного повітряного нальоту на Лондон.

Саме суботньої ночі 10-го травня відбувся останній серйозний наліт німецької авіації на Великобританію. І тієї ж ночі Рудольф Гесс, заступник фюрера, рейхміністр без портфеля, скерував свій власний літак на Англію й виплигнув з парашутом над шотландською землею. Поліцейському й солдатові місцевої оборони, які затримали його, він сказав: «Відведіть мене до герцога Гамільтона».

Вся правда про справу Гесса, можливо, не буде відома ще багато років. Та хоч історією про групу британців, які готувалися вести з Німеччиною мирні переговори, сфабрикувала Таємна Служба, у вищих колах Британії було цілком достатньо  пронімецьки настроєних людей, які горіли бажанням вести справу саме до цього. Частина з них була тоді в уряді –  дехто живий і до сьогодні.

Потенційних зрадників варто було б виявити, аби знешкодити. Але, як це часто трапляється, влада покрила цих зрадників, оголосивши лише імена вигаданих. Тим-то ім'я герцога Гамільтона повідомили пресі лише з тієї причини, що надмірне замовчування цього питання могло б привести до здогадів про далеко важливіші імена й поставити британський уряд в делікатне становище.

Сам Гесс після війни почав писати спогади і з приводу того, що сталося, заявляв таке: «Я урочисто проголошую, що ні Гітлер, ні будь-хто інший не знали заздалегідь про мій намір летіти до Англії, за винятком мого ад’ютанта, якому я звірився. Герр Мессершмідт не був інформований про мої наміри». (Дехто твердив, що Мессершмідт подбав, аби Гессові надали літак).

Гесс веде далі: «Що ж до професора Хаусхофера, то я попросив його написати декілька рекомендаційних рядків для герцога Гамільтона під тим приводом, що з відома Гітлера я хочу зустрітися з герцогом на нейтральній території».

Схоже на те, що план виманити Гесса до Британії спочатку передбачав значно ранішу дату, ніж травень 1941-го. Сам Гесс заявив, що він «вирішив летіти невдовзі після розмови з фюрером у липні 1940-го. Затримка майже на рік була викликана труднощами в отриманні літака, обладнаного для далекого радіусу дії, а також несприятливими погодними умовами... Я також відклав свій переліт на певний час ще й тому, що наші воєнні невдачі у Північній Африці несли небезпеку того, що моє несподіване прибуття в Англію могло дати поштовх фальшивим інтерпретаціям моїх мотивів».

Проте у справі Гесса є ще одна темна пляма. Як він сам свідчив, йому було важко добути належний літак. Тим часом один американець, який близько знав Флемінга і працював тоді на Американську Таємну Службу, сказав авторові цих рядків: «Повір, у цій справі неофіційно брали участь і американці. Можеш бути певен, що лише завдяки американській допомозі її пощастило здійснити».

Ключ до розгадки цієї таємниці дають газетні повідомлення того часу. Коли Гесс прибув до Британії, Національний комітет порятунку оголосив, що його літак буде показаний у Лондоні для того, щоб зібрати кошти. Але цей план швидко відмінили з офіційним поясненням, що «обставини роблять нездійсненним». Причину офіційного замішання пояснює зроблена через кілька місяців заява американського авіаінженера Дональда Даннінга про те, що він обстежив літак Гесса і знайшов на ньому американські вироби. Шини мали клеймо американської фірми, добре відома марка американського авіаційного палива була виявлена над клапаном його подачі, а паливний бак мав американську позначку».

Те що Таємна служба заманила Гесса в Британію, було її блискучою операцією. Однак пропаганді не дали скористатися з цього належним чином. Американці розглядали цю подію як одну з найважливіших у всій війні і вважали її величезною потенційною перемогою Британії, коли вона переживала найтяжчі часи, а тому дали можливість британському уряду витягти з неї якнайбільшу користь.

Біографічна довідка:

Рудольф Гесс (нім. Rudolf Heß; 26 квітня 1894, Александрія, Єгипет — 17 серпня 1987, Західний Берлін) — німецький державний і політичний діяч, один з керівників націонал-соціалістичної Німеччини, заступник Фюрера у партії.

Народився в родині власника торгово-експортної фірми в передмісті Александрії. Предки Гесса походили з Богемії, Тюрінгії та Швейцарії. Один з його предків в 17 поколінні по чоловічій лінії, Генріх Чуді (Tschudi) з Гларуса, загинув в 1386 році в битві під Земпахом, ключовій події середньовічної швейцарської історії, що поклала початок незалежності Швейцарського союзу.

З 1908 Гесс навчався у вищій комерційній школі в Швейцарії.

Хоробро воював на фронтах Першої світової війни: спочатку був командиром взводу, потім льотчиком 1-ї винищувальної ескадри «Ріхтгофен», яку очолював Герман Герінг. Був двічі поранений, отримав 2 Залізні хрести. Закінчив війну лейтенантом.

Відразу після війни вступив в добровольчий корпус Фрайкор, що складався з націоналістично налаштованих солдатів і офіцерів.

У 1919 році став членом товариства Туле. Тоді ж вступив до одного з підрозділів «Добровольчого корпусу» під проводом генерала Франца фон Еппа. У 1920 став членом НСДАП.

Навчався в Мюнхенському університеті в професора Карла Хаусхофера, чиї геополітичні теорії справили на нього глибоке враження.

Після участі в невдалому «Пивному путчі» 1923 року утік до Австрії. Після повернення до Німеччини був засуджений до семи місяців ув'язнення, яке відбував разом із Гітлером у тюрмі Ландсберг, де Гітлер диктував йому свою книгу «Майн кампф».

У 1925 р. став особистим секретарем Гітлера, в грудні 1932 р. — головою центральної партійної комісії й депутатом Рейхстагу, а 21 квітня 1933 р. — заступником Гітлера по партії. 29 червня 1933 р. був призначений рейхсміністром без портфеля. 4 лютого 1938 року, після реорганізації військового й політичного керівництва, увійшов до складу так званого Таємного кабінету. 30 серпня 1939 р. став членом виконавчої ради з оборони. Одночасно був призначений наступником Гітлера після Герінга. Спеціальним указом на нього було покладено контроль над усією діяльністю нацистського уряду та інших державних органів.

У 1945-1946 рр. Гесс постав перед Нюрнберзьким процесом другим у списку обвинувачуваних (після Герінга). Адвокати заявляли про його неосудність, хоча Гесс давав в цілому нормальні свідчення. Під час давання показів Рудольф був перерваний представником Британії. Після цього випадку Гесс не сказав нічого конкретного. Був засуджений до довічного ув'язнення, хоча конкретних доказів його причетності до військових злочинів надано не було. Його останнє слово на Нюрнберзькому трибуналі було: «Я ні про що не шкодую».

17 серпня 1987 93-річний Гесс був знайдений мертвим в альтанці на подвір'ї в'язниці з електричним дротом на шиї. За офіційною версією, Гесс покінчив із собою шляхом удушення. На місці знайшли передсмертну записку, яку адвокати та родичі вважають сфальсифікованою.

Дехто, включно з його родичами, стверджує, що він був убитий, а записка підроблена. Прихильники версії про вбивство Гесса будують різні гіпотези щодо того, кому (Великобританії) і навіщо (щоб не стали відомі переговори Черчілля з Гессом під час війни) була вигідна його смерть.

Біографічна довідка:

Річард Дікон (справжнє ім’я Дональд Маккормік) народився в Уєльсі. Під час Другої світової війни служив у ВМС, був одним з помічників Йена Флемінга, який в той час займав посаду заступника директора морської розвідки. Після війни Дікон займався журналістикою Він також відомий як письменник-історик, особливо як автор нарисів про національні секретні служби.

Джерело:

Стаття Р. Дікона перекладалася з англійської А. Чердаклі для газети «Архіви секретних служб» № 1/1992 (проект «Мир специальных служб»). В подальшому була використана в проекті «МОЯ РЕВОЛЮЦИЯ» і інтернет-версії книги «ГИТЛЕР: Информация к размышлению. (Даты. События. Мнения. 1889—2000)».