Різдвяна ялинка: традиція з Німеччини

---

Батьківщина Традиції…

Одна з легенд пов'язує різдвяну ялинку з ім'ям хрестителя Німеччини святого Боніфація. Проповідуючи в VIII столітті християнство язичникам, Боніфацій вирішив довести, що дуб, якому ті поклонялися, не має магічної сили, і зрубав його. Падаючи, дуб повалив усі дерева навколо себе, і тільки невелика ялина залишилася стояти.

«Хай буде вона древом Христа!» – Вигукнув святий. Нібито з тих пір і ставлять в будинках на Різдво прикрашену ялинку.

Пізніший переказ свідчить, що початок традиції прикрашати ялинку поклав німецький реформатор Мартін Лютер. У 1513 році, повертаючись додому в переддень Різдва, Лютер був зачарований і захоплений красою зірок, що вкривали небесне склепіння так густо, що здавалося, ніби і крони дерев іскряться зірочками. Удома він поставив на стіл ялинку і прикрасив її свічками, а на верхівку поставив зірку в пам'ять про зірку Віфлеємську, яка вказала шлях до печери, де народився Ісус.

А відомий німецький історик Олександр Демант стверджує, що перша різдвяна ялинка була виставлена ​​в Страсбурзькому кафедральному соборі в Німеччині в 1539 році.

З Німеччини різдвяна ялинка пішла по всьому світу.

Англія

Першу ялинку в Англії поставили ще в 1800 році при дворі короля Георга III для його дружини-німкені Шарлотти. Але звичай закріпився не відразу. Другий раз ялинку в Англії прикрасили тільки в 1840 році – і знову для німця найясніших кровей – чоловіка королеви Вікторії принца Альберта Саксен-Кобургского.

Але, незважаючи на походження різдвяної ялинки з Німеччини, її всесвітньою популяризацією зайнялася Великобританія, яка масово поширювала цю традицію по всім своїм численним колоніям.

Наприклад, в «Illustrated London News» в 1848 році, було опубліковане зображення, на якому королева Вікторія, принц Альберт і їхні діти стоять біля різдвяної ялинки. Це був зразок для наслідування всім іншим.

---

---

Правда треба при цьому не забувати, що принц Альберт, який і подарував Великобританії різдвяну ялинку, народився в Німеччині, та й королева Шарлотта, також народилася в Німеччині. Так що насправді на Захід традицію прикрашати ялинку принесли все-таки німці.

Відповідно до німецької традиції ялинку прикрашали пряники, горіхи і яблука. І тільки згодом їх замінили іграшки зі скла та пластику.

Франція

У 1807 році французький імператор Наполеон I, що довідався про цей звичай у військових походах, наказав прикрасити ялинку в місті Касселі для своїх солдатів-німців з Ельзасу. У 1837 ялинку поставили в палаці Тюїльрі у Франції. Це веліла зробити герцогиня Орлеанська, уроджена німецька принцеса Хелена фон Макленбург.

Росія

Ялинка як символ Різдва стала завойовувати любов населення тільки на початку XIX століття. Багато в чому це відбулося завдяки німецькому походженню майже всіх російських імператриць XIX століття. Німецькі дружини російських імператорів хоч і приймали православ'я, але залишалися під впливом традицій і звичаїв рідної країни. У Німеччині різдвяна ялинка була не просто атрибутом релігійного свята – вже в XIX столітті вона стала національним символом. Кожен німець, будь він бідний чи багатий, обов'язково наряджав в своєму будинку різдвяну ялинку. І сьогодні вважається, що побачити класично прикрашене різдвяне дерево можна саме в Німеччині. У Санкт-Петербурзі на початку XIX століття мало не третину населення становили німці. Вже до 30-х років вбрана різдвяна ялина стала головним святковим атрибутом заможних жителів міста.

Особлива заслуга в поширенні традиції встановлювати і прикрашати ялинки в Петербурзі, а потім і по всій Росії належала дружині російського імператора Миколи I, прусській принцесі Шарлотті, хрещеній в православ'ї під ім'ям Олександри Федорівни. Саме вона переконала свого чоловіка, що наряджати святкове дерево щороку в переддень Різдва – хороша сімейна традиція, і образ російського монарха в очах громадськості від цього тільки виграє.

Газета «Харьковские ведомости» в 1913 році дала таку інформацію: «У перший раз в Москві 96 років тому, в 1817 р, напередодні Різдва, за бажанням подружжя великого князя Миколи Павловича і великої княгині Олександри Федорівни засвітилася в Миколаївському палаці... німецька Різдвяна ялинка...» [1].

А в 1819 році Микола Павлович за наполяганням дружини вперше поставив новорічну ялинку в Аничковому палаці.

Також при Олександрі Федорівні, в 1852 році на Екатерінгофскому залізничному вокзалі поставили першу публічну ялинку. Незабаром встановлювати великі ялини в громадських місцях і запрошувати на це свято людей різних станів стало хорошою петербурзької традицією. Нарядні ялинки з'являлися в Пасажі, Аничковому палаці і залі Дворянського зібрання. Майже відразу громадські різдвяні гуляння стали іменуватися просто «ялинками». На них влаштовували катальні гірки, ярмарки, а дітям з бідних сімей роздавали подарунки.

У Петербурзі довгий час ялинки продавали тільки в німецьких кондитерських. Різдвяне дерево виставляли на продаж вже вбрані в кондитерській «Домінік» на Невському проспекті, кафе Генріха Пфейфера, який торгував поблизу Александрінського театру. Ялинки були прибрані китайськими ліхтариками, гірляндами, фігурками з шоколаду, ароматними пряниками, зацукрованими яблуками і позолоченими горіхами.

З початком Першої світової війни в Росії згадали, що ялинкові традиції прийшли з Німеччини. В кінці 1914 року в країні заговорили про необхідність заборонити новорічні ялинки. Ось коротка замітка з газети «Московська копійка» того часу: «Петроградська училищна рада заборонила у всіх церковних школах влаштовувати ялинки, тому що звичай ялинок перенесений до нас від німців». На початку 1915 року в газетах з'явилися повідомлення про те, що в саратовському госпіталі полонені німці зустріли свято з традиційною ялинкою. Вчинок був названий кричущим і під впливом громадської думки імператор заборонив подібні заходи. У 1916 році Синод також видав указ про заборону ялинок, визнавши їх «німецької витівкою».

Першій світовій зобов'язані і іншою прикрасою, без якої неможливо уявити сучасну ялинку – верхівкою у вигляді шпиля. Протягом усього XIX століття верхівку різдвяної ялинки прикрашали або Віфлеємська зірка, або фігурка Ісуса Христа. Зазвичай їх робили з дрезденського картонажу і для більшого ефекту підсвічували свічками.

З початком Першої світової війни підйом патріотизму як в Німеччині, так і в Росії був настільки високий, що на верхівки ялинок стали надягати шишаки – наверш’я солдатських касок і шоломів.

Данія

У 1844 році Ганс Християн Андерсен опублікував першу казку про ялинку, яка називалася ялина, і в якій розповідалося про долю ялини, що використовувалася в якості різдвяної ялинки.

Київ

До Києва різдвяна ялинка прийшла в 1878 році.

Америка

В Америку звичай наряджати ялинку привезли в другій половині XIX століття іммігранти з південно-західної Німеччини. А в 1882 році в Нью-Йорку ялинку вперше прикрасили електричними свічками, які були виготовлені за спеціальним замовленням віце-президента першої нью-йоркської електростанції. В 1895 р. американський інженер Ральф Морріс сконструював першу ялинкову гірлянду з маленьких електричних лампочок. Продавати електричні ялинкові свічки населенню почали в 1902 році.

---

Viggo Johansen. Silent Night. 1891 рік.

Nicky Boehme. Новорічна ялинка.

---

Іграшки

Перші ялинкові кулі з'явилися в Тюрінгії, в місті Лауш, в 1848 році. Лауш здавна славився своїми склодувами. І ось одного разу один майстер вирішив в Різдво прикрасити для своїх дітей ялинку. Але він був дуже бідний. Грошей на фрукти і солодощі не вистачало. І тоді він видув яблука, лимони, пряники і горіхи зі скла. Іграшки вийшли настільки гарні, що про них пішла чутка. І незабаром вже не тільки жителі Лауша, але і всієї Німеччини стали замовляти собі скляні прикраси на Різдво.

Спочатку скляні ялинкові іграшки були з товстого важкого скла, а зсередини – для блиску – покривалися шаром свинцю. Але в 1860-х роках в Лауші був побудований газовий завод. За допомогою газових пальників скло можна було тепер розігрівати до дуже високих температур, і склодуви стали робити тонкі витончені штучки. Кулі з золотими і срібними візерунками, ангельські голівки, полуниці, бурульки, шишки... Довгий час німецькі склодуви зберігали секрети своєї майстерності в таємниці, тому до XX століття ялинкові іграшки виготовлялися тільки в Німеччині, звідки їх експортували в інші країни: Англію, Голландію, Францію, Росію.

Радянська Росія – СРСР

Радянська історіографія розповідає про новорічну ялинку у школі в Сокольниках (1919 рік) на яку приїжджав В. Ульянов-Ленін… На цю тему художникам було дано відповідне партійно-соціальне замовлення і виконуючи його вони створили десятки картин і малюнків. Історична цінність їх невисока, оскільки мемуарних розповідей про свято не залишилось, і художники фантазували в міру своїх здібностей і вимог парткомісарів.

---

Ялинка в Сокольниках...

---

З 1926 року прикрашання ялинки вже вважалося злочином: ЦК ВКП(б) назвав звичай встановлювати так звану різдвяну ялину антирадянським. У 1927 р. на XV з'їзді комуністичної партії Сталін заявив про ослаблення антирелігійної роботи серед населення. Почалася антирелігійна кампанія. Разом з Різдвом відмінялася і ялинка, яка стала називатися «попівським звичаєм»: «Только тот, кто друг попов, ёлку праздновать готов». Журнал «Безбожник у станка» (№12, 1928) побачив особливу небезпеку, яка виходила від ялинки; замітка «Прочность предрассудка» викривала всіх, хто ставив ялинку, стверджуючи, що вона не пов’язана з релігією, а є лише данина традиції: «Рождественская ёлка – это фетиш. Выбросив иконы за окно, мы прячем бога за ёлку. С этим позорным явлением необходимо кончать. Конечно, нет и не должно быть места ни ёлке, ни рождественским подаркам». Партконференція 1929 року змінила календар, скасувавши «християнську» неділю: країна перейшла на «шестиденку», заборонено було святкування Різдва.

Але у 1935 році, за пропозицією Павла Постишева, в СРСР вирішили повернутися до святкування ялинки, зробивши її не Різдвяною, а новорічною.

Як згадував Хрущов: «Не пам'ятаю року і тим більше місяця, але ось одного разу зателефонував мені Сталін і каже: «Приїжджайте в Кремль. Приїхали українці, поїдете з ними по Москві, покажете місто». <...> Вийшли ми, сіли в машину Сталіна. Помістилися всі в одній. Їхали і розмовляли. <...> Постишев підняв тоді питання: «Товариш Сталін, ось була б гарна традиція і народу сподобалася, а дітям особливо принесла б радість – різдвяна ялинка. Ми це зараз засуджуємо. А чи не повернути дітям ялинку?» Сталін підтримав його: «Візьміть на себе ініціативу, виступите у пресі з пропозицією повернути дітям ялинку, а ми підтримаємо». Так це і сталося. Постишев виступив в «Правді», інші газети підхопили ідею» [2].

---

На світлині керівництво країни: Лазар Каганович, Йосип Сталін, Павло Постишев, Клім Ворошилов. В 1938 році Постишев буде розстріляний як "ворог народу".

---

28 грудня 1935 року партійний офіціоз, газета «Правда», опублікував лист секретаря компартії України Павла Постишева на захист ялинки:

«У дореволюційний час буржуазія і чиновники буржуазії завжди влаштовували на Новий рік своїм дітям ялинку. Діти робітників із заздрістю через вікно поглядали на сяючу різнокольоровими вогнями ялинку і тих, хто бавиться навколо неї – дітей багатіїв. Чому у нас школи, дитячі будинки, ясла, дитячі клуби, палаци піонерів позбавляють цього прекрасного задоволення дітлахів трудящих Радянської країни? Якісь, не інакше як «ліві» загібщікі знеславили цю дитячу розвагу як буржуазну витівку. Слід цьому неправильному засудженню ялинки, яка є прекрасною розвагою для дітей, покласти край. Комсомольці, піонер-працівники повинні під Новий рік влаштувати колективні ялинки для дітей. У школах, дитячих будинках, в палацах піонерів, в дитячих клубах, в дитячих кіно і театрах – скрізь має бути дитяча ялинка! Не повинно бути жодного колгоспу, де б правління разом з комсомольцями не влаштувало б напередодні Нового року ялинку для своїх дітлахів. Міськради, голови районних виконкомів, сільради, органи народної освіти мають допомогти влаштувати радянську ялинки для дітей нашої великої соціалістичної батьківщини. Організації дитячої новорічної ялинки наші дітлахи будуть тільки вдячні. Я впевнений, що комсомольці візьмуть в цій справі найактивнішу участь і викорінять безглузду думку, що дитяча ялинка є буржуазним забобоном. Отже, давайте організуємо веселу зустріч Нового року для дітей, влаштуємо хорошу радянську ялинку у всіх містах і колгоспах» [3].

Наступного дня та ж «Правда» обіцяє, що в парку «Сокольники» буде влаштована новорічна ялинка: «Вона буде прикрашена всілякими іграшками, подарунками для дітей і різнокольоровими електричними ліхтариками».

30 грудня в тій же газеті розміщена фотографія величезного прикрашеного дерева в магазині «Дитячий світ», а під нею – ціла замітка про тріумфальне повернення ялинки на вулиці і в квартири всієї країни: «Майже на всіх ринках Москви вчора йшла жвава торгівля ялинками. Московський трест зеленого будівництва сьогодні завезе на ринки до 1500 ялинок. Дитячі магазини з ранку осідають покупцями – запитують ялинкові іграшки і прикраси...»

«Правда» також рапортує про великі й маленькі ялинки, що прикрашають харківський палац піонерів, про тисячу ялинок, які взяли на себе зобов'язання провести в Києві: «На площах Києва вчора з ранку почалася жвава продаж ялинок... Майстерні дитячої іграшки почали масове виготовлення ялинкових прикрас… У всіх школах, піонерських форпостах, клубах, кінотеатрах Києва влаштовується близько тисячі ялинок...»

Вже у 1936 році повним ходом йшло справжнє комуністичне ялинкове будівництво. Був створений при Народному комісаріаті освіти Комітет по іграшці, який в тому ж році випустив серйозний збірник статей «Ялинка».

«Ялинки 1935 і 1936 року різні, – аналізує автор статті «Ёлка в детском саду». – У 1935 році ялинка була влаштована майже експромтом... Організація ялинки в 1936 році заздалегідь обговорювалася, були враховані помилки проведення ялинки 1935 року. На нараді в Наркомосі були поставлені і обговорені питання: значення ялинки для дітей; чи потрібно робити ялинку сюрпризом для дітей або вони повинні знати про її організацію; після закінчення свята слід прибрати ялинку або залишати...»

Стали видаватися спеціалізовані видання, присвячені виключно іграшкам і ялинковим прикрасам. У 1936 р. вийшов перший номер журналу «Советская игрушка» (з 1937 року – «Игрушка»), який з усією серйозністю висвітлював питання новорічного іграшкового виробництва і торгівлі.

---

---

В 1936 р. в Колонній залі Будинку Союзів була влаштована ялинка для дітей і молоді.

У безлічі керівних методичок, які виходили в 1936 р., партійні пропагандисти пояснювали, як влаштувати свято, як Дідові Морозові слід на ньому поводитися і як він повинен виглядати.

На початку 1937 року Дід Мороз вперше з’явився на святі ялинки разом із Снігуронькою в московському Будинку Союзів. Після цього популярність персонажів продовжувала зростати, і Дід Мороз та Снігуронька стали відомими по всій країні.

В 1937 році, з нагоди святкування 20-річчя Жовтневої революції, перший і останній раз («вішати» керівництво партії і країни, хоч і на ялинку, було аполітично!) було зроблено скляну кулю: на червоних полотнищах чотири портрети – Маркса, Енгельса, Леніна і Сталіна; кулі з зображеннями Леніна, Сталіна, а також набір кульок з портретами всіх членів Політбюро ЦК ВКП(б).

---

---

В 1954 р. вперше засвітилися вогні «головної ялинки СРСР» – Кремлівської.

Третій Райх

У Третьому Райху Різдво ніхто не забороняв і не намагався замінити його якимось партійним націонал-соціалістичним святом.

Різдвяна ялинка прикрашалася як традиційними іграшками, так і іграшками з націонал-соціалістичною символікою.

---

Портрет Адольфа Гітлера прикрашався гірляндами, пов'язаними з ялинових гілок.

---

В 1935 році було відроджено свято Йоль (Julfest) – старовинне свято зимового сонцестояння у німецьких народів в Середньовіччі. Різні відомства від СС до Гитлерюгенда випускали брошури з описом офіційних святкових заходів, а німецьким сім'ям видавали невеликі різдвяні книги і навіть календарі з пропозиціями, як краще провести цей день.

Відзначало свято Йоля і верховне керівництво НСДАП. Глава СС Генріх Гіммлер любив дарувати своїм підлеглим так звані йольскі свічники, виготовлені на легендарному заводі фарфорових виробів в Аллаху.

Йольскій свічник був єдиним предметом фабрики Allach, який випускався щорічно в найбільшій кількості і в одній і тій же формі приблизно 10 років. Очевидно, що поряд з деякими іншими свічниками, що так само використовувалися в обрядах СС або просто для прикраси житла, він був виконаний фабрикою Allach як особливе замовлення райхсфюрера.

Нагадаємо, що 1 липня 1935 року в Берліні був зареєстрований союз «Німецького товариства предків» (Deutschen Ahnenerbes), метою якого було вивчення старонімецької історії, ідеології та спадщини древніх німецьких племен. Президентом нового союзу став Герман Вірт, головою опікунської ради Генріх Гіммлер. З великою часткою ймовірності можна стверджувати, що після призначення Вірта президентом «Товариства предків», саме за його рекомендацією було введено обов'язкове використання «Світильника Йоля» в ритуалах СС.

У грудні 1936 року йольскій свічник фабрики Allach з'явився на обкладинці журналу Germanien. Monatshefte für Germanenkunde, офіційного органу «Німецького товариства предків». Виготовлення йольскіх свічників почалося на фабриці Allach ще в 1935 році, до її офіційного заснування 3 січня 1936, так як найстаріший з відомих «подарункових документів», який додавався до свічника як супровідний лист, датується 16-м грудня 1935 року. Реєстрація зразка, а саме йольфест-свічника відбулася через місяць, 16 січня 1936 року в Імперському патентному відомстві в Берліні.

---

---

Йольcкій свічник (Julleuchter), випущений в 1935 році, спочатку призначався як подарунок від Генріха Гіммлера всім офіцерам-керівникам СС і містив супровідний лист з факсиміле Гіммлера і коротким описом щодо його використання в ніч з 31 грудня на 1 січня.

«Райхсфюрер СС

Берлін, 16 Грудня 1935 року

Всім СС-керівникам!

Я дарую вам цей свічник. Він створений на основі древнього зразка, з ранньої історії нашого народу.

Його вогні повинні горіти в ніч наступаючого нового року з 31 грудня на 1 січня. Маленький світ всередині підсвічники горить як символ року, що закінчується, в його останню годину. Велике світло спалахує в першу мить, коли новий рік починає свій хід. Існує глибока мудрість в старому звичаї. Нехай кожен есесівець очиститься вогником старого року, і вийде з чистим серцем, щоб змогти побачити Волю Світла нового року.

Бажаю Вам і Вашій родині сьогодні і на майбутнє.

Хайль Гітлер!

Г. Гіммлер» [4].

---

---

Наступні супровідні листи мали звернення «Моїм товаришам СС» і були звернені як до офіцерів, так і до солдатів СС.

Опис церемонії використання свічника було опубліковано в періодичному виданні для СС (SS-Leitheft). А в більш розширеному вигляді в брошурі Фріца Вайтцеля «Проведення річних свят в родині СС». Ще один дуже красномовний опис свічника дає Йозеф Плассманн, який керував в «Німецькому товаристві предків» навчально-дослідним відділом народних легенд, казок і саг, який очолював навчально-дослідні відділи германістики та німецької культури і місцевого фольклору, а також випускав вищезгаданий журнал Germanien, в книзі «Річне коло» [5], в розділі «Народження світла»: «Ця вежа, виконана з глини, належить до найпрекрасніших символів наших святок. Річне колесо, святий Йоль і серце – німецький символ близькості до Бога, прикрашають його. Внизу в башті горить символ світла в темряві, маленький світлий вогонь; горить до тих пір, поки з початком нового року на його вершині не запалиться великий вогонь».

В іншому виданні, в книзі Рудольфа Клодвіга (Rudolf Klodwig) про німецькі свята не використовується поняття світильника Йоля, але згаданий в ній «сімейний свічник» або «весільний свічник» є ніщо інше як Julleuchter. Клодвіг пише: «Незадовго до півночі, коли останні вогні різдвяної ялинки погашені, батьки спільно запалюють річну свічку і ставлять сімейний свічник або весільний свічник на обідній стіл, тільки його світло горить всередині... і перш ніж свічка згасне, від неї запалюється нова свічка, і разом з нею її чистий вогонь як символ надії і сили життя в новому році».

Церемонія передачі Julleuchter описана в тексті «Різдвяні вечори і святкування Йоля»: «Повсюдно, до війни, в СС склався звичай проводити в день зимового сонцестояння різдвяну вечерю в сім'ях, щоб відсвяткувати Йоль з дружинами, нареченими і старшими дітьми... Свічки встановлені в різьблених дерев'яних свічниках. Перед командиром підрозділу встановлений Julleuchter, світло якого було запалено на початку вечора... Він підходить до ялинки або Йольского вінка і запалює вогні лучиною, яка запалена від Julleuchter... Деяким товаришам даруються свічники від рейхсфюрера СС. З роздачею подарунків і побажаннями щастя всім родинам і дітям вечір закінчується.... Пісня вірності СС завершує сімейний вечір...» [6]

З листа Генріха Гіммлера від 16 листопада 1937 року в Головне управління СС з питань раси і поселення: «Я встановлюю, що окремі підрозділи СС святкують день літнього сонцестояння разом з дружинами або нареченими, а потім Julfest. Гітлерівську молодь і BDM дівчат, які взяли участь у святкуванні сонцестояння, потрібно також запрошувати і на святкування Julfest... Відразу після запалювання різдвяної ялинки штурмфюрер або вищий чин, що знаходиться на святкуванні, роздає Julleuchter членам СС, які перебувають у шлюбі.

«Вручення Julleuchter має проводитися в урочистій обстановці відповідальним керівником під час загального святкування в штурмах, батальйонах, полках і т. д. У великих формуваннях церемонію потрібно проводити по можливості перед прапором».

У 1940 році в листі приписів Waffen-SS повідомляється: «Райсхфюрер СС розпорядився, щоб Julleuchter вручався в цьому році також дружинам і в окремих випадках нареченим загиблих есесівців.

Наречені загиблих отримують Julleuchter, якщо вони: a) вже мають дозвіл на одруження; б) є ​​матір'ю дітей загиблого.

Розподіл Julleuchter дружинам і нареченим загиблих буде зроблено управлінням особового складу СС (SS-Personalhauptamt). Для розподілу Julleuchter дружинам і нареченим загиблих пропозиції подавати до 15 жовтня 1940 року коменданту Ваффен СС».

Відмітка про вручення Julleuchter була в створеній управлінням кадрів СС для кожного члена СС статутний карті, в полі номер 13. При виключенні з лав СС в особливих випадках за рішенням райхсфюрера СС Julleuchter міг бути відібраний у його власника.

Власникам Julleuchter Генріх Гіммлер регулярно в кінці поточного року дарував воскову свічку, так звану Julkerze. На обкладинці журналі Germanien 1936 року показана воскова кольорова, можливо, навіть червона свічка. Довжина її була близько 16 см. Виготовленням свічок займалася фірма J. Gantsch або Gautsch.

---

---

З початком війни населення відчуло значну нестачу багатьох товарів. Значимість традицій, пов'язаних з Йолем випливає із замітки в СС-брошурі 1943 року під заголовком «Свято»: «Випуск свічок. Господарське відомство Берліна оголосило в своєму розпорядженні, що випуск свічок може бути дозволений тільки на культові цілі. Уповноважений у справах свят від Берліна (НСДАП) домігся того, що свічки можуть бути випущені також для оформлення партійних свят або житла, незважаючи на те, що це ніякі не культові події».

Посилання:

[1] Когда появилась в России елка? // Харьковские ведомости. – 29 декабря 1913.

[2] Мемуары Никиты Сергеевича Хрущева, 1990 // Вопросы истории. – № 4. – С. 69.

[3] Постышев П., Давайте организуем к Новому году детям хорошую елку! // Правда, 28 декабря 1935.

[4] Heinrich W. Schild «Der Julleuchter der Porzellan-Manufaktur Allach».

[5] J.O. Plaßmann. «Der Jahresring. Ein Wegweiser zum deutschen Ahnenerbe».

[6] Рождество на войне, отдельный выпуск // SS-Leithefte, 10. Jg. 1944.

Джерела:

• Амосов Н. К. Против рождественской ёлки. – Москва: Безбожник, 1930.
• Безбожник у станка. – № 12, 1928.
• Ёлка. Сборник статей и материалов под ред. С. С. Базыкина и Е. А. Флериной. – Москва : Учпедгиз, 1937.
• Искорка. – № 12, 1928.
• Когда появилась в России елка?, 1913 // Харьковские ведомости. – 29 декабря.
• Мемуары Никиты Сергеевича Хрущева, 1990 // Вопросы истории. – № 4.
• Мурзилка. – Москва : Детиздат ЦК ВЛКСМ, № 12, 1937.
• Новогодняя ёлка. – Калуга : Издание редакции газеты «Коммуна» и Райкома ВЛКСМ, 1936.
• Постышев П., Давайте организуем к Новому году детям хорошую елку! // Правда, 28 декабря 1935 г.

• Heinrich W. Schild «Der Julleuchter der Porzellan-Manufaktur Allach».
• J.O. Plaßmann. «Der Jahresring. Ein Wegweiser zum deutschen Ahnenerbe».

• Irena Platova. Как встречали Рождество в Третьем рейхе // Сайт: СССР-2.SU, 24.12.2013.
• LYVrus. Ёлочные игрушки эпохи Третьего рейха // Сайт: JoyReactor, грудень 2013.
• Wolf09. Рождество в Третьем Рейхе // Сайт: SmolBattle, раздел «Германия и Вермахт», 24.11.2015.

---