Розповідь Ера

       Давно це було. Жив тоді в землі тевкрів відважний мужчина на ім’я Ер, син Арменія. І загинув він на війні. Через десять днів після битви прийшли люди збирати тіла загиблих, щоб поховати їх за давнім звичаєм. Тіло Ера знайшли ще у свіжому стані, наче він не вмер, а знепритомнів. Привезли його додому, щоб на дванадцятий день здійснити обряд. Розпалили велике огнище за звичаєм. Але щойно Ера поклали на огонь, він раптом ожив і, оживши, розповів, що бачив у потойбіччі.

      Коли дух його відійшов од тіла, то разом з багатьма иншими духами вирушив в дорогу. Вони дісталися якогось божественного місця. Там засідали судді, які чинили правосуддя. Духам справедливих людей вони веліли йти праворуч і підійматись догори через тунель у небо, давши їм відповідну перепустку; а несправедливим — дорогою ліворуч, а далі вниз. Несправедливим людям на спині ставили позначку, що сповіщала про всі їхні хибні вчинки. Коли ж Ер опинився перед суддями, вони сказали, що він повинен донести людям відомості про те, що тут відбувається, і наказали йому за всім спостерігати.

      Тож він бачив, як духи, після закінчення суду, відходили через два тунелі, один — в небі, один — в землі. А з двох инших приходили: із земної безодні піднімались духи, покриті брудом і порохом, а з небесної височини спускались духи чисті, що сяяли світлом. Всі вони виглядали так, наче повернулись із довгих мандрів. Радісно збиралися й розташовувалися на луках, і почувалися там, мов на всенародному святі: віталися, якщо були знайомі, розпитували тих, які піднялися з землі, як то воно внизу, а тих, які спустилися з неба, — що там угорі. Також розповідали про се і те — одні зі сльозами й наріканнями пригадували, скільки й чого натерпілися та надивилися у своїх мандрах під землею (мандрівка ж могла тривати і тисячоліття), а ті, які зійшли з неба, вели мову про блаженство й прекрасні краєвиди.

     Найголовніше, що сказав Ер, полягало ось у чому: за кожний несправедливий вчинок, за кожну кривду всі кривдники зазнавали покарання удесятеро більшого. Наприклад, якщо хтось спричинив нещастя, то за кожний окремий злочин, він мусить зазнати удесятеро більших мук. І навпаки, ті, що мають за собою добрі вчинки, були справедливі і чесні, так само отримували за це гідну винагороду.

       Кожен, хто пробув на луці сім днів, прийдешнього дня уставав й вирушав, щоб дійти туди, звідки видно згори сніп світла, який пронизував усе небо й землю, наче райдуга, тільки ясніший і чистіший.

       На тому місці промовець вишикував їх за порядком, потім узяв жереби та взірці життя, піднявся на підвищення і сказав: «Не вас обиратиме за жеребом доля, а ви самі оберете її для себе. Це відповідальність того, хто вибирає».

      Після цього провісник розклав перед ними на землі взірці різних життів, і було їх набагато більше, ніж присутніх. І були ті взірці дуже різноманітні. Між ними траплялися навіть тиранії: довічні й безперервні; або такі, що занепадали й закінчувалися вигнанням і злиднями. А були серед них і життя людей, що прославляться своєю красою, силою чи перемогами на змаганнях, а також родовитістю й чеснотами пращурів; ясна річ, траплялося й життя людей непримітних. Зрештою, були там і інші жереби: змішані один з одним, на які впереміш випадали багатство, бідність, недуга і здоров’я, а також щось середнє між ними. Тамтешній віщун, звертаючись до тих, що мали вибирати, сказав ось так: «Хоч би хто й останнім підійшов сюди, його також очікує життя приємне, а не погане, якщо зробити вибір розумно й жити належно. Той, хто вибирає першим, хай буде виваженим, а хто останнім — хай зберегає присутність духу!»

      По цих словах відразу перший, і заявив, що обирає життя наймогутнішого тирана. Нерозважливий він був і ненаситний, тому й зробив вибір, не обміркувавши усе як слід, ось і не зауважив, яке в тому причаїлося лихо для нього. Коли ж уже пізніше він спокійно усе обдумав, то почав бити себе в груди й голосно нарікати, що не прислухався до попереджень провісника. А був він, до речі, одним із тих, хто повернувся з неба, оскільки прожив своє попереднє життя в добре упорядкованій державі, але його доброчесність була побудована не на підвалинах мудрості, а трималася лише на силі звички. Багато тих, що зійшли з неба, обпеклись якраз на цьому, бо там не дістали загартування труднощами. Натомість чимало прибульців з-під землі робили свій вибір не поспішаючи, адже вони й самі натерпілися досить, і на страждання інших надивилися. Ось чому більшість духів тут стикається зі зміною поганого й доброго, до того ж, певну роль у жеребкуванні відіграє і звичайний випадок.

      Те видовище, як розповідав Ер, варто було побачити: як кожен дух вибирає для себе життя. Дивитись на це смішно і дивно. Здебільшого робили вибір, керуючись звичками попереднього життя. Ер говорив, як дух людини, що дуже прив’язався до співів, хотів вибрати життя соловейка. Але хіба це можливо? Дехто вибрав долю атлета. Котрийсь вирішив вибрати долю жінки здібної до ремесел. З волі випадку останнім йшов робити свій вибір дух колишнього царя, котрий брав участь у війнах і морських пригодах. Він тримав у пам’яті попередні знегоди. Тому, відкинувши всілякий ґонор, довго шукав життя звичайної людини, не обтяженої справами, і, врешті-решт, знайшов його і дуже зрадів, сказавши, що, якби дістався перший жереб, все одно зробив би такий вибір.

      Потім духи вирушили у дорогу. Перед настанням вечора вони зупинилися біля потоку, воду якого не втримає жодна посудина. Усім належить у міру випити тієї рідини, але хто був нерозважливим, той пив понад міру, а хто п’є таким чином, той про все забуває. Коли вони полягали спати, то рівно опівночі загримів перун і земля затряслася. Умить їх підхопило й понесло в різні боки — і вони, наче зорі, помчали до нових народжень.

      Самому ж Ерові, не було дозволено пити ту воду. І він не знає, яким чином його дух опинився в тілі. Раптово прийшовши на світанку до тями, він побачив, що вже лежить на огні.