Україна знову стала на шлях духовного відродження. Багато людей повертаються до Бога, читають Біблію. Читають... та чи розуміють? Гадаємо, що у цьому їм допоможе "любитель священної Біблії" Григорій Сковорода, який заговорив у цій книзі зрозумілою сучасною українською мовою. Із всього творчого доробку мислителя тут найбільш повно представлені його діалоги й трактати, в яких дається роз'яснення "Святого письма", розуміння Бога, Всесвіту, Людини. Вперше друкується переклад біографії Г. Сковороди, що її скомпонував його друг і учень М. Ковалинський.
Сковорода Григорій
Пізнай в собі людину
ЗМІСТ
Предтеча Месії України.......... 5
М.І. Ковалинський. Життя Григорія Сковороди ....... 9
Прокинувшись, побачили славу його........... 45
Хай цілує мене поцілунками уст своїх .......... 47
Вхідні двері до християнського доброчестя......... 53
Нарцис. Розмови про те: пізнай себе........... 63
Симфонія, названа книга Асхань, про пізнання самого себе . . . 105
Бесіда, названа Двоє, про те, що легко бути блаженним . . . . 165
Бесіда 1-ша, названа Observatorium (Сіон) . . ....... 183
Бесіда 2-га, названа Observatorium Specula, по-єврейськи Сіон . . . 196
Діалог, або Розмова про давній світ ........... 206
Розмова п'яти подорожніх про справжнє щастя в житті (Дружня бесіда
про душевний спокій).............. 220
Кільце..................... 251
Розмова, що називається Алфавіт, або Буквар миру . . . ... 302
Книжечка, що називається Silenus Alcibiadis, тобто Ікона Алківіадська
(Ізраїльський змій)............... 343
Книжечка про читання Святого Письма, названа Жінка Лотова . . 368
Боротьба Архистратига Михаїла зі Сатаною про те: легко бути добрим 393
Суперечка Біса з Варсавою.............. 417
Вдячний Єродій.................. 431
Убогий Жайворонок ..........'...... 450
Діалог. Назва його - Потоп зміїний........... 464
Примітки.................. 499
ПРЕДТЕЧА МЕСІЇ УКРАЇНИ
"Весь світ спить..." констатував понад два століття тому Сковорода, а слова ці актуальні й для сьогодення. Спить і далі світ, спить собі й Україна, хоч і борсається в якомусь конвульсійно-прагматичному, ковбасно-економічному маренні, намацуючи шлях до волі. І довго їй ще борсатись, якщо не прозріє, що матерія - це пітьма та заглада, коли її не животворить світло Духа.
Тому саме тепер, коли зблиснув промінь Надії, Україні на допомогу знову поспішають її великі сподвижники. Пригляньмося до них, почуймо їх!
А Предтечею серед них Сковорода благовістить нам...
"...Очистивши по можливості своє серце, бачив я такий
сон.
Здавалось, що на небі від одного краю до іншого, по всьому його просторі, були написані золотими великими літерами слова. Все небо було голубого кольору, і ті золоті слова здавалися не стільки зовні блискучими, а більше зі середини сяяли прозоро і не разом написані по лицю небесного простору, а складами, по складах і виражали таке й саме таким чином:
па-м'ять-свя-тих-му-че-ник-А-на-ні-я -А- за-рі-я-Ми-са-ї-
ла.
Із цих золотих слів сипались вогненні іскри, подібно як у кузні з ёугілля, що сильно роздмухується міхами, і стрімко падали на Григорія С. Сковороду. Він стояв на землі, піднявши вверх праву руку і ліву ногу прямо у вигляді проповідуючого Йоана-Хрестителя, якого деякі художники на картинах зображають у такому розміщенні тіла та яким Сковорода тут мені уявився. Я стояв біля нього, і деякі іскри, із падаючих на нього, відскакуючи, падали на мене й породжували в мені якусь полегкість, розкованість, свободу, бадьорість, охоту, веселість, ясність, зігрівання й невимовну насолоду духа. Я прокинувся, сповнений найсолодшого відчуття."
5
Так описує свій сон-видіння найближча по духу Сковороді людина, улюблений учень його Михайло Ковалинський, на якого падали іскри духовних щедрот Григорія Сковороди. Та й чи тільки на нього одного? Ми знаємо, що благодатні іскри подвижника щедро сіялись по всій Україні, спопеляючи, роздираючи самодержавну російську пітьму, яка облягала тоді нашу землю, гасила високі патріотичні думи, божественні помисли.
Сковорода був тим "стовпом хмарним", тим невичерпним джерелом осяйної божої мудрості, яке живило й напувало, не давало впасти у гріховність серцям, народженим нести світло. Варсава (тобто син Сави), як часто він сам себе називав, став не тільки основоположником новітньої (як української, так і російської) філософії, що опиралася на міцний фундамент Святого Письма та кращих мислителів древності, але й явився в образі Предтечі, що торував хресну дорогу Месії України - Шевченкові І це, на наше глибоке переконання, не красиві та пустодзвонні слова, а та вічна осяйна істина Духа, промінь якої ніколи не переривався на нашій землі, запалюючи щораз нові й нові серця, наповнюючи їх братньою любов'ю, яку вимолював Кобзар: "і братолюбіє пошли".
У підтвердження того, що Сковорода був Предтечею Месії України, згадаймо те, як ще малим дитям Тарас ховався у бур'янах, щоб списувати Сковороду. Дух до Духа тягнувся, до променя сонцедайного, який освітлював у пітьмі шлях братерства й волі, шлях гірний, лише яким ідучи, Кобзар допоміг люду українському не згубити свою пам'ять.
Сковорода світив дорогу Шевченкові, Шевченко - Франкові, Франко - Лесі Українці, а вони разом усім нам. Тому я твердо вірю, що настане такий час, коли Єдина Українська Християнська Церква за прикладом канонізації святих Ольги та Володимира введе у сонм святих могутніх подвижників українського Духа великомучеників Шевченка, Сковороду, Франка, Лесю Українку.
Як відомо, у творчості Сковороди майже не подибуємо прямих патріотичних декларацій, про його любов до рідної землі, народу, слова, однак це аж ніяк не є свідченням того, що він не був патріотом. Тут, передовсім, слід пам'ятати, що його життєва філософія базувалася на принципах двох світів - земного та гірного (тобто духовного). Твердо переконаний, що у земному світі всюди невидимо для земних очей присутній Дух, який уособлював Бога, Сковорода саме йому віддавав першість, вищість і проводирство. Однак це аж ніяк не означало, що він нехтував земним світом, земним життям. Ні. "Споріднена праця" означала, що людина по
6
винна підкорятися і жити не за пануючими людськими ницими пристрастями та виробленими згідно з ними законами, а за велінням свого Отця небесного, який перебуває в серці кожного. Отже, коли тебе Отець твій привів на українську землю, то ти маєш на ній жити й чин займати та трудитись відповідно до тих нахилів, які він у тобі заклав: "Кожен повинен знати свій нарід і в народі себе. Чи ти русин? - Нудь ним. Чи ти лях? - Будь ляхом. Чи німець? - Німецтвуй. Чи француз? - Французуй. Чи татарин? - Татарствуй". Ці слова Сковороди наводить перший із дослідників його творчості Хіджеу. І незважаючи на те, що твір, з якого взято цей вислів, не дійшов до нас, академік Д. Вагомій, хоч і сумнівається, що ці слова належать філософу, все ж цілком не відкидає цього на тій підставі, що складені вони в дусі Сковороди. Ми ж додамо лише, що не тільки складені, але й наскрізь просякнуті духом Любомудра.
М. Ковалинський також відзначає любов Сковороди до свого краю, слова: "Як писав він для своєї сторони, то й вживав іноді малоросійські говірки й правопис, вживаний у малоросійській вимові: він завжди любив природну мову свою і рідко змушував себе спілкуватися іноземною мовою..."
Філософія Сковороди була для нього не лише теоретичними постулатами. Він твердо й послідовно втілював її у своє життя і закликав до цього інших. Уникаючи зваб світу цього, філософ не піддавався ні на які вмовляння зрадити собі, свойому призначенню сіяча духовних зерен і зайнятися працею лише задля світської чи церковної кар'єри, здобуття матеріальних благ, послідовно відмовлявся залишити назавжди свою землю та поселитися в Росії чи інших чужинецьких землях, де йому довелося побувати. Він, як вовк, що пильно охороняє свою територію, пішки мережив Малоросію (Слобожанщину) й Україну, називаючи одну з них любою тіткою, а іншу матір'ю.
Ми не ставимо собі за мету у цьому короткому передньому слові аналізувати творчість філософа. Але, зважаючи на те, що впродовж тривалого часу про Сковороду в нас усюди говорилось як про бунтаря-революціонера, борця проти соціальної несправедливості та гнівного таврувала експлуататорських класів, чи в кращому разі такого собі мандрівного селянського дивака - філософа, якого більшість знала зі шкільної програми за його крилатими висловами: "Всякому городу нрав і права; Всяка імєєт свой ум голова.." чи "Ой ти, птичко жовтобока, не клади гнізда високо!" тощо, вважаємо за потрібне наголосити на тому, що філософія його не мала нічого спільного ні з так званою "революційністю", пі з "боротьбою з експлуататорами".
7
Коли б намагатися виразити одним реченням концепцію філософй Сковороди, то воно б, на наш погляд, мало звучати тик - сутність Людини, місце її у Всесвіті та спосіб існування на Землі. Виходячи з цього філософ говорить про три світи: "Перший є всезагальний і світ населений, де живе все народжене. Цей складений із не лічених світ-світів і є великий світ. Інші два суть часткові й малі світи. Перший - мікрокосм, тобто світик, малий світ або людина Другий світ символічний, тобто Біблія. У населеному будь-якому світі сонце є його око, і око це є сонце. А як сонце є голова світу, то не дивно, що людина названа мікрокосм, тобто маленький світ. А Біблія є символічний світ, тому що у ній зібрані небесних, земних і глибинних створінь фігури, щоб вони були монументами, які ведуть нашу думку в поняття вічної природи, прихованої у тлінній так, як малюнок у фарбах своїх".
Як бачимо, Святе Письмо у Сковороди було основою, ключем до пізнання двох інших світів. Тому в усіх його трактатах так багато цитат із Біблії, яку він, за його висловом, "жував", щоб, добре розжувавши біблійні істини, знайти та відчути в них смак божий, віднайти ту найвищу істину, яка ховається за буденними земними словами. З огляду на це, гадаємо, що тепер, у час повсюдного зацікавлення Святим Письмом, духовних шукань і повернення від оскаженілого атеїзму до віри в Бога, трактування Сковородою багатьох положень Біблії може викликати значний інтерес у людності, що прагне одухотворення свого життя. І, гадаю, що це буде найвищою радістю й нагородою для Григорія Варсави Сковороди, якого світ цей пожадливий "ловив і не спіймав", на одухотворення якого він поклав усі свої сили, уміння й життя.
Декілька слів необхідно сказати також і про переклад творів. Ми намагалися максимально наблизити тексти до норм сучасної мови, але при цьому пильно стежили, щоб не зашкодити змісту. І коли при перекладі прозових текстів нам, на наш погляд, удалося уникнути суттєвих втрат, то цього не можемо сказати про поезію, маємо на увазі ті поетичні вкраплення, якими рясніють трактати Сковороди. Однак вважаємо їх лише першою спробою і надіємось, що при наступних перевиданнях комусь удасться їх. поліпшити.
Та все ж закінчити це переднє слово нам видається найкраще тими ж словами, що й починали його.: "Весь світ спить... Та не так спить як про праведника сказано: "Коли впаде, то не розіб'ється..." Спить глибоко, простягнувшись, наче вдарений об неї (землю). А наставники, які пасуть Ізраїля, не тільки не будять, а ще й погладжують: "Спи, не
8
Μ. І. КОВАЛИНСЬКИЙ ЖИТТЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ
Написане 1794 року на давній смак
Non omnis moriar,
(Horatius)1
У всьому існуючому є щось головне й всезагальне: у безчленних викопних - земля; у рослинних - вода; у тваринах - вогонь; в людині - розум і т.п.
Кожне буття становить особливе коло, або свій світ, з відмінностями, поділами, подрібненнями до незбагненності.
Кожне головне, або всезагальне, цих кіл має над собою і в собі найголовніше, всесвітнє, верховне, єдине начало: всі тим були.
Це, поширюючись, розрізняючись у здатності, силі, властивостях, поступовості, здійснює невидимі буття різноманітно і, згущуючись у своєму сходженні, становить у людині мислення, у тваринах - відчуття, у рослинах - рух, у безчленних викопних - існування.
Людина, тобто втілена мисляча здатність, у цьому началі живе, рухається, існує.
Ця найголовніша, всесвітня, невидима сила єдина - розум, життя, рух, існування, - виливаючись із невідчутності в явище, із вічності - у всеохопленість часу, із одиничності виняткового - до безмежної численності, утворюючи коло людства, наділяє йому від свого головного благородну перевагу - вільну волю.
На цьому головному, корені, началі базується влада урядів, держава владик, сила царів, любов батьків, честь мудрих, слава добродійних, пам'ять праведних.
Численність вносить відмінність, а це передбачає нерівність і недосконалість; вільна воля передбачає вибір; цей же - моральну здатність, що може пізнати добро, істину, досконалість, любити її й краще шукати. Звідси походить подвиг пошуку, і подвижник істини називається мудрий, а його справа - чеснота.
10
Парфянин і мідянин, юдей і грек, раб і вільний однаково причетні у цій перевазі всесвітнього, верховного, єдиного начала.
Подвиг, тобто правильне вживання вільної волі, робить поділ; і цей подвиг у виборі істинного, доброго, досконалого є правда, що всякому віддає своє: повне - повним і марне - мирним. Тому мудрий і праведний є одне й те ж.
Поставлений між вічністю й часом, світлом і пітьмою, істиною й брехнею, добром і злом, маючи переважне право вибирати істинне, добре, досконале і здійснюючи це на ділі, у всякому місці, бутті, стані, званні, ступені, є мудрий, є праведний. Таким є Муж, про котрого тут буде мова. Григорій, син Сави, Сковорода народився у Малій Росії, Київського намісництва, Лубенської округи, в селі Чорнухах, у 1722 році.2 Батьки його були з простого люду: батько - козак, мати - такого ж роду. Вони мали міщанський стан, посередньо достатній, та чесністю, правдивістю, гостинністю, побожністю, миролюбним сусідством виділялись у своєму колі.
Цей їх син, Григорій, на сьомому році від народження відзначався схильністю до побожності, талантом до музики, охотою до наук і твердістю духа. У церкві він добровільно ходив на клирос і співав чудово, приємно. Улюблений же і завжди майже ним повторюваний спів його був оцей Йоана Дамаскина3 вірш: "Образові золотому, що на Деїрському полі поставлений, три твої отроки не дотримали безбожного повеління" і ін.
За його бажанням батько віддав його у Київське училище, що тоді славилось науками.4 Григорій швидко перевершив своїх ровесників успіхами й похвалами. Митрополит Київський Са-муїл Миславський, людина відмінної гостроти розуму й виняткових здібностей до наук, будучи тоді його співучнем, відставав у всьому від нього при величезному своєму старанні.
Тоді царювала імператриця Єлизавета, любителька музики і Малоросії. Хист Сковороди до музики і напрочуд приємний голос були причиною вибору його до двору у співочу капелу, куди й був він посланий при вступі на престол імператриці.5
Він недовго там перебував. Імператриця швидко здійснила подорож до Києва і з нею весь двір. Сковорода, прибувши туди, а при поверненні двора в Санкт-Петербург отримавши звільнення з чином придворного уставника, залишився в Києві та знову почав учитися.
Коло наук, що викладалися в Києві, видалося йому недостатнім. Він захотів побачити чужі краї. Незабаром для цього трапилася нагода, і він скористався нею дуже охоче.
Від двору був відправлений в Угорщину до Токайських садів генерал-майор Вишневський, який для тамтешньої греко-руської церкви хотів мати церковників, здатних до служби й співу. Сковорода, відомий знанням музики, голосом, бажанням
11
бути в чужих краях, знанням деяких мов, був схвально представлений Вишневському і взятий ним під покровительство.6
Подорожуючи з цим генералом, мав він нагоду з його дозволу та з його допомогою поїхати із Угорщини до Відня, Офена, Пресбурга й інших навколишніх міст, де, цікавлячись зі своєї охоти, намагався знайомитись найбільше з людьми, що були тоді дуже славні вченістю й знаннями. Він розмовляв досить добре і з особливою чистотою латинською й німецькою мовами, достатньо розумів грецьку, що й допомогло йому здобути знайомство й прихильність учених, а з ними й нові знання, котрих не мав та й не міг мати у своїй батьківщині.
Повернувшись із чужих країв, сповнений вченості, відомостями, знаннями, але з порожніми кишенями, у крайній нужді всього потрібного, проживав він у своїх колишніх приятелів і знайомих. Оскільки ж і вони не були вельми заможні, то шукали нагоди, як би застосувати його знання з користю для нього й суспільства. Незабаром звільнилось місце вчителя поезії у Переяславі, куди він і відбув на запрошення тамтешнього єпископа.
Сковорода, маючи більш ґрунтовні й широкі знання в науках, ніж вони тоді були в провінційних училищах, написав роздуми про поезію і керівництво до її мистецтва так по-новому, що вони видалися єпископові дивними і невідповідними до минулого старовинного звичаю. Єпископ наказав змінити й викладати за тодішнім звичайним зразком навчання. Сковорода, впевнений у своєму знанні й точності цієї справи, не погодився змінити й відкласти написані ним правила для поезії, котрі були простіші й зрозуміліші для учнів, та й цілком нове й точне поняття давали про неї. Єпископ вимагав від нього письмової відповіді на суді через консисторію, та цього повеління він не виконав. Сковорода відповів, що він покладається на суд усіх знавців у тому, що його роздуми про поезію і написані ним правила є відповідні і засновані на природі цього мистецтва. При тім у поясненні додав латинське прислів'я: Alia res sceptrum, alia plectrum, тобто: одна справа пастирський жезл, а інша - пастуша сопілка.
Єпископ, обернувши своє незнання у його непослух і зарозумілість про свою вченість у гордість і високомірність його, дав таке власноручне розпорядження при доповіді в консисторії: "Хай не живе в моєму домі той, хто творить гординю". Тому Сковорода був вигнаний із Переяславського училища не з честю.' Це було перше випробування твердості його духа.
Нестатки його утруднювались до крайнощів, та його невибагливість підтримувала в ньому його веселість.
Він перейшов із училища жити до свого приятеля, котрий знав ціну його достоїнств, та не знав розмірів його нужди. Сковорода не смів прохати про допомогу, а приятель не здога-
12
дався запитати його про потреби. 1 так зносив він нужду скромно, мовчазно, терпляче, покірливо, не маючи тоді нічого, лише дві старі сорочки, один камлотний каптан, одні черевики, одні чорні гарусні панчохи. Нужда обробляла в ньому серце дуже корисно і насіяла в ньому таке насіння терплячості, прикрасившись плодами якого, життя його зробило його мудрим і щасливим.
Неподалік жив знаменитий малоросійський дворянин Степан Томара, який шукав учителя для свого сина. Сковорода був йому схвально запропонований знайомими і запрошений ним у село Каврай, де йому було доручено сина для догляду й науки.8
Старий Томара від природи мав великий розум і, спілкуючись по службі з іноземцями, здобув значні знання, проте дотримувався багато в чому застарілих переконань, що властиві людям грубого виховання, котрі з презирством дивляться на все те що не прикрашене гербами й не розписане родовідними.
Сковорода почав більше плекати серце молодого свого вихованця і, розглядаючи природні його нахили, допомагати лиш природі у вирощуванні спрямуванням легким, ніжним, невідчутним, а не дочасно обтяжувати його розум науками, - і вихованець прив'язався до нього внутрішньою любов'ю.
Увесь рік тривало його спілкування з сином, а батько ніколи не удостоював учителя ні одним словом, хоч кожен день за столом він з вихованцем у нього бував. Відчутним і болючим було таке приниження людині, що мала у низькій простоті благороднє серце. Та Сковорода зносив це все і, незважаючи на презирство, на зневажання його, виконував свої обов'язки добросовісно й сумлінно. Договір було укладено на рік, і він хотів дотримати свого слова.
Одного разу, розмовляючи зі своїм вихованцем і спостерігаючи його любов до себе, а тому й поводячись із ним відверто й просто, запитав його, як він думає про те, що говорили. Вихованець у тому випадку відповів неналежно. Сковорода заперечив йому, що він мислить про це, як свиняча голова. Слуги негайно донесли пані, що вчитель називає їхнього шляхетського сина свинячою головою. Мати розсердилась, наскаржилась чоловікові, вимагала помсти за таку зухвалість. Старий Томара, знаючи внутрішньо ціну вчителеві, та поступаючись настирливості жінки, відмовив йому від дому й посади і, відпускаючи його, вперше з ним заговоривши, сказав йому: "Вибач, мій пане! Мені тебе шкода!"
Вже тоді доля починала готувати його серце до людських несправедливостей, котрі він мав випробувати протягом життя. Сковорода залишився без місця, без поживи, без одягу, та не без надії.
Убогий, мізерний, нужденний приїхав він до свого приятеля,
13
одного переяславського сотника, людини добродушної й гостинної. Тут неждано трапилася йому нагода їхати в Москву з Каліграфом, що відправлявся в Московську академію проповідником, з котрим він як його приятель і поїхав, а звідти у Троїце-Сергієву лавру, де був тоді намісником багатовчений Кирило, що згодом став єпископом Чернігівським. Цей, побачивши Сковороду, котрого знав уже з чуток, і знайшовши в ньому людину незвичайного обдарування й вченості, намагався вмовити його залишитися в лаврі на користь училища, та любов його до отчого краю кликала його в Малоросію. Він знову повернувся до Переяслава, залишивши по собі- в лаврі ім'я вченого і дружбу Кирила.9
Дух його віддаляв його від усяких прихильностей і, роблячи його пришельцем, переселенцем, мандрівником, виробляв у ньому серце громадянина Всесвіту, який, не маючи родини, маєтків, кутка, де голову прихилити, сторицею більше смакує задоволення природне, насолод простих, невинних, безтурботних, які черпаються чистим розумом і безтурботним духом у скарбах вічності.
Не встиг приїхати він до Переяслава, як розумний Томара доручив своїм знайомим вмовити його, щоб він знову найнявся до сина вчителем. Сковорода не погоджувався, знаючи його забобони, а ще більше його домашніх, та приятель його, упроханий Томарою, обманом привіз його сплячого в село до нього вночі.
Старий Томара вже був не той гербовий вельможа, а ласкавий дворянин, котрий хотів цінувати людей за їх внутрішню гідність. Він приязно його приголубив, просив бути другом його сина й спрямовувати його в науках. Любов і щира привітність більш за все завжди впливали на Сковороду. Він залишився у Томари з сердечним бажанням бути корисним, без договору, без умов.10
Самотність спрямовує до роздумів. Сковорода, поселившись у селі, віддавши турботу про необхідні потреби піклуванню улюбленого пана, який полюбив і його, забезпечивши собі його щирість, віддався роздумам, тобто пошукам істини.
Часто у вільні від своєї посади години віддалявся в поля, гаї, сади для роздумів. Рано-вранці зоря бувала його супутницею в його прогулянках, а діброви - співрозмовники його глумлінь. Літа, душевні обдарування, природні нахили, життєві потреби поперемінно кликали його до прийняття якогось становища в житті. Суєта й марнота світу уявлялась йому морем, безперервно збурюваним життєвими хвилями, яке ніколи не дає душевного спокою плавцеві до пристані. У чернецтві, що віддалилося від свого першоЛочатку, бачив він похмуре гніздо спертих пристрастей, які, не маючи виходу, смертельно й
14
15
боляче душать буття. Одруження, як не схвалюване природою, все ж не було приємним для його безжурного характеру.
Не вибравши собі жодного стану, він твердо поклав на своєму серці, що посвятить своє життя стриманості, задоволенню малим, цнотливості, смиренню, працелюбності, терпінню, добродушності, простоті манер, щирості, облишить усі суєтні намагання, всі турботи надбання майна, всі труднощі надмірностей. Таке самозречення дуже успішно зближувало його з любов'ю до мудрості.
Душа людська, кидаючись у становище нижчих від себе ступенів, занурюючись у тваринні пристрасті, віддаючись хтивості, властивій скотині, приймає на себе їх властивості й якості: злобу, лють, неситість, заздрість, хитрість, гординю тощо; вивищуючись же подвигом доброї волі над тваринними потягами, тваринними інстинктами і безсловесними устремліннями, сходить на висоту чистоти умів, стихія яких є світло, розум, мир, гармонія, любов, блаженство, і від них запозичує якусь силу величі, світлості, розуміння вищого, більш просторого, далекого, яснішого. і найвищої святості у відчутті, якими внутрішньо8 наповнюючись, проявляє в уявів стан людського буття іноді схвально, іноді осуджуючи, вмовляючи, попереджуючи й указуючи.
Сковорода бачив такий досвід і сили природи в собі самому і так описує це в своїх записках, що залишились після нього:
"Опівночі, листопада 24 числа, 1758 року у селі Каврай здавалося уві сні, начебто я розглядаю різні зваби людського життя по різних місцях. В одному місці я був, де царські палати, убори, музики, танці; де закохані то співали, то розглядали себе у дзеркалах, то бігали із кімнати в кімнату, і η і мали маски, сідали на пишні постелі тощо. Звідти повела мене сила до простого народу, де такі ж дії, лиш особливим чином і порядком вершилися. Люди йшли вулицею з пляшками в руках, гучно, весело, хитаючись, як звичайно буває у
8 Премудрості Соломона, гл. 18, ст. 17 і 19.
Тацит, філософ, політик, учений, письменник, описуючи обставини Цінни з Арменіумом, не пропустив згадати баченого Цінною сну. Читай про це літопис Тацита (гл. 1, 45, apr. І гл. И, арг. про Германікуса).
15
чорному народі; також і любовні справи подібним чином у них відбувалися. Тут, поставивши в один ряд чоловічу, а в другий жіночу стать, розглядали, хто гарний, хто на кого подібний і тому гідний бути парою. Звідти ввійшов я в заїжджі доми, де коні, збруя, сіно, розплати, суперечки й ін. чув. Нарешті, сила ввела мене у храм якийсь великий і прекрасний: тут начебто у день сходження Святого Духа служив я літургію з дияконом і добре пам'ятаю, що Голосно проголошував оце: "Бо святий ти, Боже наш" і ін. до кінця. При цьому на обох хорах протяжно співали: "Святий Боже..." Сам же я, з дияконом перед престолом кланяючись до землі, внутрішньо відчував найсолодше задоволення, яке не можу передати. Проте і тут людськими вадами осквернено. Сріблолюбство з гаманцем волочиться і, не минаючи самого священика, силою видирає частку. Від м'ясних обідів, які подавалися майже у суміжних з храмом кімнатах, куди із вівтаря вело багато дверей, під час літургії запах доходив до самої святої трапези. Тут бачив я отаке жахливе видовище. Коли комусь не вистачало для їжі пташиного чи звіриного м'яса, то вони чоловіка, одягненого у чорну ризу, що мав голі коліна й убогі сандалії, вбитого, тримаючи при вогні, коліна й ікри смажили і м'ясо, зі стікаючим жиром відрізаючи й відгризаючи, жерли; і це робили начебто деякі служителі. Я, не стерпівши смороду й цієї жорстокості, відвернув очі й вийшов. Сон цей не менше насолодив мене, як і налякав".
Я описую життя цього чоловіка у християнському віці, країні, народі й віровизнанні. Хай прочитають книгу християнства - Святе письмо і побачать, що наскільки людина здатна бути пророком, ангелом во плоті, богочоловіком, настільки ж і звіром, нетямущий хай не розуміє!
Сковорода почав відчувати смак у свободі від суєти й життєвих пристрастей в убогому, але безпечальному стані, в самотності, але без дисгармонії з самим собою. Лжемудруюче самолюбство, ця прикрашена дочка зовнішнього розуму, не могло звабити його серця. Величну властивість мислячого буття - волю він заглибив з усіма її міркуваннями і бажаннями у свою нікчемність і кинув себе на волю Творця, повністю піддавшись життю й любові божій, щоб промисел його (Бога) розпоряджався ним, як своїм знаряддям, куди хоче і як хоче.
Коли людина виходить із кола зарозумілості, самовільності, самолюбства свого, вважаючи все те пустою землею, непрохідною й безводною, тоді чистий Дух Святий обіймає всі її відчуття й відновлює царські істини, тобто запалює в ній здатності внутрішнього відчуття вогнем своєї любові. Тоді високе пізнання й розуміння в міру розміщення внутрішнюю й зовнішнього виникають із зосередження всіх речей, наче дуже тонкий і проникаючий вогонь, з незрозумілим задоволенням поглинаючись безоднею
16
світла. У такому стані відчуття людини поглядає на дух Вседержителя з радістю й поклонінням, і таким-то чином і мпрение людське самозречення може споглядати те, що є у вічності і в часі, бо все є біля нього, все навкруги нього, все в ньому.
Григорій, наповнюючись живим відчуттям істини, зображав це пером у творах простих, але сильних. Між іншим, написав він вірші 8: "Облиш, о дух мій незабаром!.. Старий Томара, прочитавши їх і дізнавшись від нього, що то була лиш забава його, сказав йому: "Мій друже! Бог благословив тебе обдаруванням духу і слова".
Увесь час перебування його у Томари минав у навчанні сина його гуманітарним наукам та мови, а себе - благочестя й самовдоволення.
Нарешті молодому його вихованцеві належало вступити в інше коло вправ, гідних його становища в світі й роду, Сковороді ж доля приготувала поклик здалека.
У Білгород прибув на єпископський престол Йоасаф Миткевич - муж, сповнений добросердечності, чеснот і вченості. Цьому архієреєві був відомий із законодавства та із давньої дружби ігумен Гервасій Якубович, що тоді перебував у Переяславі. Йоасаф запросив Гервасія розділити з ним єпархіальну працю й дружнє життя. Гервасій приїхав до Білгорода і, побачивши ревність Йоасафа до наук, дуже схвально розповів йому про Сковороду. Єпископ викликав його до себе через Гервасія. Сковорода відразу прибув і з волі Йоасафа зайняв посаду вчителя поезії у Харківському училищі в 1759 році.
Відмінний спосіб його думок, вчення, життя незабаром привернув до нього увагу всього тамтешнього товариства. Одягався він пристойно, але просто; їжу мав, що складалася з трав, плодів і молочних приправ, споживав її ввечері, після заходу сонця; м'яса та риби не їв не через марновірство, а із своєї внутрішньої потреби; для сну виділяв свого часу не більше чотирьох годин на добу; вставав дозбрі і, коли дозволяла погода, завжди ходив пішки за місто прогулюватися на чисте повітря і в сади; завжди веселий, бадьорий, легкий, рухливий, стриманий, цнотливий, всім задоволений, добродушний, принижений перед усіма, охочий до слова, де не змушений говорити, із усього виводив мораль, шанобливий до будь-якого стану людей, відвідував хворих, утішав печальних, ділив останнє з неімущими, вибирав і любив друзів за їхнє серце, мав побожність без марновірства, вченість без зазнайства, поводження без лестощів.
Рік минув, і він, закінчивши час строку, приїхав до Йоасафа
17
для проведення звичайного в училищах часу відпочинку. Єпископ, бажаючи втримати його довше при училищі, доручив Гервасієві, як його приятелеві, умовляти його, щоб прийняв чернечий сан, обіцяючи довести його скоро до сану високого духовенства. Гервасій став радити Сковороді, пропонуючи побажання архієрея, блага й користь його, очікуючу його на цьому полі честь, славу, достаток усього, повагу й, на його думку, щасливе життя.
Не такими повинні були бути запропоновані стимули для серця Сковороди. Він, вислухавши це, щиро обурився і сказав Гервасієві: "Хіба ви хочете, щоб і я помножив число фарисеїв? їжте жирно, пийте солодко, одягайтесь м'яко й будьте ченцями! А Сковорода вважає чернецтвом життя незагарбницьке, задоволення малим, стриманість, позбавлення всього непотрібного, щоб набути найпотрібніше, нехтування всіма примхами, щоб самого себе зберегти в цілісності, загнуздання самолюбства, щоб повніше виконати заповідь любові до ближнього, пошук слави божої, а не слави людської". Гервасій переконував його милістю архієрея, дружбою своєю, користю церкви, та Сковорода, твердий духом і правилами, заперечив йому у відповідь: "Дякую за милість, за дружбу, за похвалу; я не заслуговую всього цього за мій непослух до вас у цьому випадку". Гервасій, знаючи його нестатки і думаючи, що він, потребуючи утримання й знайомства у чужій стороні, буде змушений погодитися на його пропозицію, поставився до нього холодно. Григорій, запримітивши це, скоро зважився. На третій же день, дочекавшись у передпокої його виходу, підійшов сказати йому якнайсмиренніше: "Прошу Ваше преосвященство благословити мене в дорогу". Гервасій, не дивлячись на нього, благословив його з досадою, а Сковорода, відійшовши з миром, відразу вирушив до нового свого приятеля в село Старицю, в околицях Білгорода.
Стариця було місце, багате лісами, ріками, долинами, що добре сприяли глибокій самотності. Сковорода, поселившись там, більш за все намагався пізнати себе і вправлявся у творах, що цього стосувалися. У своїх нестатках, закликаючи на допомогу віру, не покладав її в самих зовнішніх обрядах, а в придушенні сваволі духу, тобто потягів, що походять від самолюбства; у передачі всіх бажань своїх волі всеблагого й всемогутнього творця всіх задумів, намірів і справ. Він вчився лише керувати своїм відчуттям і навчати серце своє не прагнути панувати над порядком божого промислу, а піддаватися йому з усією смиренністю.
Отець Гервасій доніс єпископові про відповідь Сковороди на його пропозицію і про його відхід. Добродушний Йоасаф не розсердився, а лише пошкодував про нього. Між тим Григорій продовжував самотнє життя в Стариці.
18
Ніде людина так не пізнає себе, як у самотності, і недарма сказано стародавнім мудрецем:8 самотній повинен бути або царем, або звіром. Перебороти нудьгу, прокляте породження невдоволення, зайняти розум і серце достатніми вправами, зробити їх добрими - це справа не інакше як мудрого, що володіє собою, самотнього царя, божого священика, який розуміє всюдисущість і всенаповненість духа господнього і поклоняється йому духом.
Сковорода, проводячи там свої дні в бадьорості духа, веселості, без печалі, в добрій надії, часто говорив при тих, хто його відвідував: ω ακολίαν ω βιβίονί , "Ο свобода! О наука!"
Чутка про його незвичайне життя й настановчі бесіди привабила численних шукачів знайомства з ним. Він, відвідуючи декого у селах, надумав побувати у Харкові. Один із тих, хто з ним заприятелював, просив, щоб, будучи в Харкові, він познайомився з його племінником, молодим чоловіком, котрий перебував там для наук, і не оминув його добрим словом.
Сковорода приїхав до Харкова, жив у своїх знайомих уже кілька тижнів. Одного разу, прийшовши відвідати училище і побачивши там кількох йому незнайомих, запитав, чи немає тут такого-то, племінника NN. Той юнак випадково там був, і знайомі сказали Сковороді, що він саме той. Сковорода, поглянувши на нього, уподобав його і полюбив до самої смерті. Потім той юнак зрозумів, що такий випадок був влаштований йому заздалегідь божим перстом.
Добрий пастир Йоасаф, не втрачаючи з виду Сковороди, всіляко намагався знову повернути його у Харківське училище і мати користь із його обдарувань, усю цінність яких він відчував. Знаючи, що він не любить примусу, дружньо запросив його і запропонував йому посаду вчителя, яку хоче. Щоб переконати Сковороду, було досить дати йому можливість вибору справи - тієї чи іншої. Він, маючи на меті користь, спрямовану на молодого нового свого друга, якого в серці вже таким вважав, як пізніше сам у цьому признавався, був радий пропозиції єпископа і прийняв її дуже охоче з тим, щоб він викладав у класі нижче попереднього, синтаксичному. Крім того, взявся викладати грецьку мову.
Прибувши із Білгорода в Харків і зайнявши посаду, знайшов він улюбленого свого юнака, який, однак, не знав і не смів думати, щоб міг бути гідним його дружби, хоч любив і дивувався з його філософського життя й внутрішньо його шанував.11
Треба мати велику основу розуму або бути цілком його позбавленим, щоб тривалий час тримати себе у самотньому житті. Витримати себе, вжитися самому з собою, дивитися на себе спокійними очима бути задоволеним своїм серцем, не шукати себе поза собою - це ключ істинного блаженства.
19
Григорій почав часто його навідувати і, за схильністю юнака, займати його музикою і читанням книг, що були приводом для розмов і повчання. Відкривши в юнакові серце, якого він бажав, і природні здібності, які він любив, звернув свою увагу на поліпшення його розуму й духу.
Юнак цей, виховуваний до того напівученими шкільними вчителями, частково ченцями, в руках яких тоді перебували святилища наук, котрі і вклали йому в голову дивні уявлення про речі, почувши від Сковороди протилежне до того і не спроможний погодити у своєму понятті нових правил зі старими, споглядаючи ж насправді його чесне, цнотливе, зразкове життя, сумнівався сам у собі і душевно жалкував, що такий чесний муж мав незгідні з ученими думки й правила, особливо ж стосовно моралі й духовних знань, а тому й помилявся.
Всі книжники-наставники його, та й увесь світ, словом і ділом переконували його, що щастя людське полягає в тому, щоб мати всього доволі: багато їжі, багато питва, багато одягу і у втіхах бездіяльно веселитися. Сковорода, однак, почав говорити йому: щоб бути дійсно щасливим, то все те непотрібне: що обмеження бажань, відкидання зайвого, загнуздання примхливої волі, працелюбство, виконання обов'язків, до яких промисел божий кого приставив, не за страх, а на совість - це шляхи до щастя. Сковорода говорив це і жив так.
Велемудрі вчили його, що громадянська чеснота є ніщо перед верховною істотою, що Марк Аврелій, Тит, Сократ, Платон й інші славні в давнину великими ділами й серцем люди повинні бути нещасливі, тому що не мали історичного знання про речі, які відбувалися після них. Сковорода стверджував, що в усіх тих мужів діяв вишній дух, тому вони заслуговують не осуду, а пошани й наслідування в любові до істини. І якщо Бог є істина, то вони були вірні його слуги.
Філософи, які вчили юнака, тлумачили йому, що, наприклад, до такого стану життя більше й особливо прив'язане боже благословення, а до іншого - менше, або ж прокляття, що знання таїнств і виконання таємничих обрядів є досконалість і вищість людини. Сковорода вчив, що всі стани добрі, і Бог, розділяючи членів суспільства, нікого не образив; прокляття він накладає лиш на синів спротиву, які, не пізнавши себе й не послухавши поклику природи, вступають у стани за пристрастю, за обманливим виглядом, за примхою. 1 оскільки вони не випробували в собі вродженої схильності, то й відрікся від них верховний розподільник обдарувань і дав їм нетямкий розум, хай творять непотрібне і будуть прокляті, тобто нещасливі. Сковорода вчив, що досконалість людини полягає у творенні справжньої користі ближньому і що таїнства й таємничі обряди належать до слова, а царство боже є в силі або в ділі.
20
Юнак, змолоду напоєний упередженнями, слухаючи Сковороду, відчув у собі збуджену боротьбу думок і не знав, як її закінчити. Інші вчителі його вмовляли йому відразу до Сковороди, забороняли знайомство з ним, слухати його розмов, навіть бачити його. Він любив серце його, та цурався його розуму; поважав життя, та не сприймав у розум міркувань його; поважав чесноти, та цурався думок його; бачив чистоту поведінки, та не пізнавав істини розуму його; бажав би бути другом, та не учнем його.
Важко загладити перші враження.
Сковорода продовжував викладати синтаксис і грецьку мову публічно, а улюбленого свого юнака навчав окремо грецької мови та читанню стародавніх книг, із яких найбільш улюбленими для нього були такі письменники: Плутарх, Філон Юдейський, Ціцерон, Горацій, Лукіан, Климент Александрійський, Ориген, Ніл, Дионісій Ареопагіт, Максим Сповідник, а із нових відповідні до цих: голова ж усім - Біблія. Сила, зміст і кінець їх навчальної вправи було серце, тобто основа блаженного життя.
Намагаючись перевиховати його і бажаючи більше й більше дати йому вражень істини, писав він йому листи майже щоденно, щоб, побудивши його до відповіді хоч коротко на них, привчити його думати, розмірковувати, висловлюватися справедливо, точно, пристойно.
Забобони, збуджувані відмінністю думок, не дозволяли юнакові викоренити сумніви. Дивна пригода знищила їх повністю, і це так описано у щоденних записках цієї молодої людини:
1763 року, коли я був зайнятий роздумами про правила, які мені навіював Сковорода, і в своєму розумі вважав їх невідповідними до способу думання інших, я сердечно бажав, щоб хтось просвітив мене в істині. Будучи в такому стані й очистивши по можливості своє серце, бачив я такий сон.а
Здавалося, що на небі від одного краю до іншого, по всьому його просторі, були написані золотими великими літерами слова. Все небо було голубого кольору, і ті золоті слова здавалися не стільки зовні блискучими, а більше зі середини сяяли прозоро світлом і не разом написані по лицю небесного простору, а складами, по складах і виражали таке й саме таким чином: па-м'ять - свя-тих - му-че-ник - А-на-ні-я - А-за-рі-я - Ми-са-ї-ла. Із цих золотих слів сипалися вогненні іскри, подібно як у кузні з вугілля, що сильно роздмухується міхами, і стрімко падали на Григорія С. Сковороду. Він стояв на землі, піднявши вверх праву руку і ліву ногу прямо, у вигляді проповідуючого
а) Дивися книгу Філона Юдейського про сни, що бувають від духа, у його творах про Святе Письмо Старого Завіту і До корінфян, друге послання св. апостола Павла (гл. 12, ст. 1), і Йова (гл. 33, ст. 15, 16 та ін.)
21
Йоана Хрестителя, якого деякі художники на картинах зображають у такому розміщенні тіла та яким Сковорода тут же мені уявився. Я стояв біля нього, і деякі іскри, із падаючих на нього, відскакуючи, падали на мене й породжували в мені якусь полегкість, розкованість, свободу, бадьорість, охоту, веселість, ясність, зігрівання й невимовну насолоду духа. Я прокинувся, сповнений найсолодшого відчуття.
Зранку, вставши раненько, переказав я це дивне видіння шановному й доброчесному старому троїцькому священикові Борису12, у якого я квартирував. Старий, подумавши, сказав мені розчулено: "Ах! Юначе! Слухайте ви цього мужа: він посланий вам від Бога бути ангелом-керівником і наставником".3 Відтоді цей юнак всією душею віддався дружбі Григорія, і з цього часу я впродовж цього писання буду називати його другом за перевагою.
Представлені у пишному вигляді написані на небесах імена трьох отроків були ті самі, історія яких зображена у тому улюбленому Сковородою вірші Дамаскина, який він співав при всякій нагоді у своїй молодості якось механічно, як про це згадано тут на початку. Ні Сковорода про цей улюблений вірш, ні друг його про бачене ніколи один одному не розказували і не знали. Після тридцяти одного року, за два місяці до своєї смерті, Сковорода, будучи в селі у цього друга і переказуючи йому все своє життя, згадав про той вірш Дамаскина, який він майже завжди мав на устах своїх і, сам не знаючи чому, любив його більше, ніж інші співи. Друг, почувши це тоді й пригадавши бачене ним уві сні тридцять один рік тому, мовчки дивувався з чудової гармонії, яка у різні роки, в різних місцях вкладала одному в уста те, що іншому потім в уяву, щоб побудити серця їх до виконання й прояву розуму й сили тієї історії в дійсності, у їхньому житті. Втім, друг його ніколи йому про це бачене не говорив і пізніше.
Якщо за духовним розумінням історії золотий образ, покладений на Деїровому полі, є цей світ, поле Деїрове - час, вогненна піч - наша плоть, розпалювана бажаннями, похотями, лжепристрастями, полум'ям, що спалює дух наш; якщо троє отроків, що не послужили створінням і не гидували поклонитися золотому ідолові, є три головні людські здатності: розум, воля і діяння, що не підкоряються духові цього світу, який лежить у злі, і не пошкоджені вогнем перелюбної плоті, а, прохолоджуючись звисока Святим Духом, словами пісні зображають Діву-Богоматір, цнотливе серце, непорочність люд-
а) Де душа наша не знаходить жодної підстави для істинності, там вона повинна вдаватися до думок, що заспокоюють і возвишають буття її, бо ці думки ведуть нас ясним небом по хвилях цього життя.
22
ської душі, то вогонь, що падає сильними струменями на Григорія Сковороду із золочених імен, написаних на небесах, трьох отроків ізраїльських, є таємничим свідченням спочиваючого на ньому Духа Божого.
Друг його почав давати місце у розумі та в серці своєму його думкам і правилам і непомітно побачив себе на шляху світлому, чистого розуму й незбентеженого духа.
Сковорода, прагнучи збудити мислячу силу свого друга вчитися не лише в книгах, а більше в собі самому, звідки народжуються всі книги, часто в розмовах з ним розділяв и юдину надвоє: на внутрішню й зовнішню, називаючи одну нічною, а другу - тимчасовою; ту - небесною, цю - земною; ту - духовною, цю - душевною; ту - творячою, цю - створеною. За цим поділом в одній і тій же людині бачив він два розуми, дві волі, два закони, два життя. Першу за божественним родом називав він царем, господом, началом; другу ж за земним буттям її - рабом, знаряддям, підніжжям, істотою. І як першій за її перевагою належало керувати, управляти, панувати, другій же належало коритися, служити, слідувати волі тієї, то для належного дотримання цього порядку святої природи привчав він себе у всіх життєвих справах дотримуватися таємничого голосу внутрішнього, невидимого й невиразного помаху духа, який є голосом божої волі й таємно відчуваючи який і слідуючи за його рухом люди стають благими і не підкоряючись цьому побудителю й не пам'ятаючи його, проклинаються. Він, випробувавши насправді святість цього таємного керівництва, будив увагу свого друга й інших до цієї святині внутрішньої сили божої і часто запрошував прислуховуватися до виявів цього пророцтва нетлінного духа, голос якого чути в серцях непорочних, як друга, у розбещених, и судді, у непокірних, як месника. Він називав його тим первісним законом людей, про який говорить Святе Письмо: "Нетлінний дух твій є в усіх; ним же помалу викриваєш тих, ню помиляються, і в них же грішать, згадуючи, навчаєш, щоб, відвернувшись від злоби, повірили в тебе, Господа!" Він і стверджував, що це був той самий генійа, наслідуючи якого у всьому наче свого наставника, добродушний Сократ досяг і ступеня мудрого, тобто щасливого.
Він говорив із сильним переконанням істини: "Подивись на і юдину і пізнай її! На кого схожа істинна людина, що панує в
Стародавні під назвою генія розуміли те, що ми розуміємо під іменем ангела-хоронителя. Сократ називав цього генія демоном, бо демон по-грецьки означає розуміючий, тобто розумна внутрішня сила людини, а не означає злого Духа. Деякі під генієм розуміють витончене відчуття добра й зла, інші - Сильне моральне чуття. Дивись про Сократового генія окремий твір Плутарха.
23
плоті? Подібна на добрий і повний пшеничний колос. Розсуди ж: не стебло з листками с колос, не солома його, не полова, не зовнішня шкірка, що одягає зерно, і не тіло зерна, а колос є сама сила, яка створює стебло, солому, тіло зерна й ін., у тій силі все оте невидимо перебуває. Вона виявляє все те весною, коли вся зовнішність на зерні зігнила, щоб утворення плоду не було приписане мертвій землі, тобто гниючій зовнішності, а щоб вся слава була віддана невидимому Богу, який усюди діє своєю таємною правицею, щоб лиш він був у всьому голова, а вся інша зовнішність п'ята. Від колоска поступи до людини. У колосі ти бачив солому, полову, шкірку, та не там Бог. Де ж? У невидимій рослинній силі Бог виростив нам колос невидимою силою. Глянь же на тілесність людини: не там сила божа! Вона у її невидимості заховалася. Підніми ж від земної плоті думки твої і зрозумій в собі людину, народжену від Бога, а не сотворену в останній час життя! Рослинна сила зерна є голова всього тіла, таємна дійсність невидимого Бога: пізнай у собі силу розумну, слово боже, слово вічне, правицю божу, закон, владу, царство, невидимість, образ Отця Небесного! Розкрий серце твоє для прийняття віри і для обіймів того чоловіка, котрий своєму Отцю Небесному є замість сили його і замість правиці його навіки віків. Це насіння твоє, зерно твоє просторіше від небес і земних кіл, це видиме небо і ця земля в ньому ховаються, і чи не зможе зберегти тебе це насіння? Ах! Будь упевнений, що найнечутливіша волосина твоєї голови, втративши свою зовнішність, у ньому (насінні) без усякої шкоди заховається, збережеться, стане благою! О насіння благословенне, людино істинна, божа! Вся видимість є її підніжжя. Сама вона в собі носить царство, онебеснюючи всякого ним просвіщеного і наповнюючи своїм всенапов-ненням, сівши на місці правиці (праворуч) Отця Небесного навіки".
Керуючись цим небагатьом відомим правилом, він займав посади, планував свої заняття й забави, раптово змінював місцеперебування, заводив знайомства, вступав у дружбу, приймав у свою приязнь і не раніше наважувався робити щось залежне лиш від вибору його волі, ніж порадившись із внутрішнім духом, який він іноді називав Мінервою. Бо як Мінерва, за легендою, народжена з мозку Юпітера, так дух наш походить від Бога.
Оскільки Бог дає дар духу не одною міркою, а різною, за відмінністю галузей всецілого, то людей, що вступають у життєве становище не за вродженою здатністю, Сковорода називав людьми без Мінерви. Так часто, зустрівши несміливого воєначальника, грабіжника, суддю, гордого богослова та ін., з досадою говорив: "Ось люди без Мінерви!" Глянувши на зображення царюючої у його вік Катерини II, що знаходилось у друга його у вітальні, сказав він зворушено: "Ось голова з Мінервою!"13
24
Він вважав, що щастя людиини полягає в тому, щоб, пізнавши власну у собі здатність, згідно зз нею знайти застосування в житті. Так, численні богослови були б, можливо, кращими довіреними у справах, численні вчені - кур'єрами, численні судді - орачами, воєначальники - пасстухами, ченці - продавцями і ін.
Звідси, виводив він, буває,, що один і той же життєвий стан одного прикрашає, а іншого проклинає; одного воєнний сан прославляє, а іншого соромить; одного царський вінець прикрашає благословенням, славою, безсмеертям, а іншого скидає у суцільну пітьму з прокляттям імені його;; одного богослов'я робить світочем світу, володарем сердець, славшим без слави, почесним без почестей, а іншого - дурисвітадм, лицеміром, високомудруючим брехуном; одного навчання виваищило до небес, а іншого звело у пекло; одному суддівство дал сю ім'я благодатного, а іншому - розбійника; одному посада начальника на похвалу і честь, а іншому - на хулу й ганьбу; одіного чернецтво освітило, а іншого очорнило й згубило навіки...
Таке правдиве, але для бгагатьох колюче вияснення незабаром накликало на нього ху.лу. Брехня й порок озброїли на нього свої знаряддя в багатьом особах. Та рука господня була з ним, і він перемагав нею всіі наклепи дурних і злих людей.
Багато займаючись своїм другом, підносячи його розум вище звичайних знань, намдагався він викоренити в ньому упередження, набуті від невігліасів і бабських байок. Зауваживши, що страх смерті й ляк міертвих нестерпно володіли його уявою, пропонував він йому важливі читання, які руйнували цю жахливу думку; часто говоррив про початок і розпад кожного творіння на свої основи, каж;учи, що воно подібне до вінка: початок і кінець знаходяться в одній точці. Із зерна колос у зерно повертається, із насінн:я в насіння яблуня ховається,8 земля на шлях землі йде і дух: до духа. "Яка, - так міркував він, - є первісна основа створінь?" Ніщо. Вічна воля, бажаючи зобразити свої досконалості як явища видимості, з нічого витворила все те, що існує рюзумово й тілесно. Ці бажання вічної волі одягнулись у поняття, поняття - у види, види - у речовинні образи.6 Визначено поле чи коло кожній істоті на зразок вічного проявити сили свої, тобто вияв невидимого у тимчасовій видимості, і знову вступити в своє начало, тобто у
а Вірш, наповнений превисокого поняття. - "святий Боже, святий кріпкий,святий безсмертний" - стверджує цю істину.Перший пункт - святий Боже - знаменує начало, що випереджує все створене; другий - святий кріпкий - знаменує начало, що сотворило всю плоть і вселилося в ній; третій - святий безсмертний - знаменує начало, що перебуває, коли зникла плоть; дивись про це у творі його "Потоп зміїний", гл. 4.
б Читай про це книгу :"De l'origine, usages et abus de la raison et de la foi", v.I.-p. 328.
25
своє ніщо. Край перший і край останній є одне, і це одне є Бог. Усі створіння, вся природа є вмістилище, риза, знаряддя; все це струхлявіє, зів'ється, зміниться; лиш Дух Божий, що наповнює Всесвіт, існує вічно. Богочоловік наш, говорив він, є наш вінок: не вмираємо, лише змінюємось зі смерті в життя, із тління у нетління. Вмирають і вмерли вже, бо Бог їх - їх черево, і слава їх - у їх соромі. Прийде час і нині є, коли мертві почують голос Сина Божого, а почувши, оживуть. Якщо ж і нині є час, то навіщо на ранок, на тисячу років, на кілька віків і кругообігів планет відкладаємо життя, смерть, воскресіння, суд, голос Сина Божого. Носячи вже в собі невгасний вогонь сповнених муки бажань і почувань і невсипущого черв'яка докорів совісті, чи можемо сказати, що ми ще не засуджені, що голос Сина Божого ще в нас не чутний, що сурма божа ще не привела до нас суддю страшного, праведного, який судить і чує він серце наше?
Не вдовольняючись бесідою про це, запрошував він свого друга літньої пори прогулюватися пізно ввечері за місто і непомітно доводив його до міського цвинтару. Тут, походжаючи опівночі між могилами та помітними на піщаному місці розвіяними вітром гробами, говорив про безтямну людську лякливість, яка збуджується в їхній уяві від померлих тіл. Іноді співав там щось пристойне для добродушності; іноді ж, віддаляючись у недалекий гай, грав на флейті, залишивши молодого друга самого серед гробів, начебто для того, щоб здалека йому було приємніше слухати музику. Цей, непомітно звільняючись від пустих вражень, навіяних страхів, у сердечному спокої внутрішньо висилав подяку божому промислові за послання йому мудрого друга й наставника.
У 1764 році друг його з цікавості мав намір поїхати до Києва. Сковорода вирішив його супроводити, і вони відбули туди в серпні місяці.
Приїхавши туди, оглядаючи тамтешні пам'ятки, Сковорода був для нього тлумачем історії місця, поведінки й стародавніх звичаїв і побудителем до наслідування духовного благочестя померлих святих, які там спочивають, але не життя живого чернецтва.
Багато хто з його колишніх учнів, із знайомих, із родичів, будучи тоді ченцями у Печерській лаврі, напались на нього, невідступно повторюючи:
- Годі блукати по світу! Час пристати до гавані, нам відомі твої таланти, свята лавра прийме тебе, як мати своє дитя, ти будеш стовпом церкви й окрасою обителі.
- Ах, преподобні! - заперечив він палко. - Я стовпотворіння помножувати собою не хочу, досить і вас, стовпів неотесаних, у храмі божому.
26
За цим привітанням старці вмовкли, а Сковорода, дивлячися на них, продовжував: "Ризо, ризо! Як небагатьох ти опреподобила! Як багатьох зробила нечестивими, зчарувала. Світ ловить людей різними сітями, прикриваючи їх багатствами, почестями, славою, друзями, знайомствами, протекціями, вигодами, втіхами і святинею, та найбільш нещасна остання. Блаженний, хто святість серця, тобто щастя своє, не закрив ризою, а волею господньою!"
Монахи-старці мінялися в лиці, слухаючи це: та дзвін покликав їх на молитву. Один із них просив Сковороду з другом його назавтра прогулятися за обитель. Погодившись, пішли всі троє й сіли на горі над Дніпром. Отець Калістрат (так він звався), обнявши тут Сковороду, сказав: "О мудрий муже! Я й сам так думаю, як ти вчора говорив перед нашою братією, та ніколи не смів наслідувати свої думки. Я відчуваю, що я не народжений для цього чорного одягу, і введений у нього лиш виглядом благочестя, і мучу своє життя. Чи можу я?.." Сковорода відповів: "Від людини неможливо, від Бога ж усе можливе".
Через кілька днів друг його повинен був повертатися. Сковорода ж, упроханий своїм родичем, соборним печерським друкарем Юстином14, залишився у Києві.
Не проминуло й двох місяців, як він приїхав із Києва знову в Харків. Україні він віддавав перевагу перед Малоросією за її повітря й води. Ріки майже всі цвітуть у Малоросії, від чого й повітря гниле. Він звичайно називав Малоросію матір'ю, тому що там народився, а Україну — тіткою за життя його у ній і з любові до неї.
У Харкові був губернатором Євдоким Олексійович Щербинін, — людина, що не мала освіти, однак обдарована природним здоровим розумом, любитель наук, талантів, музики, в якій і сам був досить вправний і знавець. Наслухавшися про Сковороду, запросив він його до себе і, поговоривши з ним, сказав йому:
— Чесний чоловіче! Чому ти не візьмеш для себе якогось відомого стану?
— Милостивиипане! — відповів Сковорода. — Світ нагадує театр: щоб зобразити в театрі гру з успіхом і похвалою, то беруть ролі за здібностями. Дійова особа в театрі не за знатністю ролі, а за вдалу гру взагалі хвалиться. Я довго міркував про це і після довгого випробування себе побачив, що не можу представити у театрі світу вдало жодної особи, крім низької, простої, безпечної, усамітненої: я цю роль вибрав, узяв і задоволений.
Губернатор, глянувши на нього з задоволенням, полюбив його і сказав присутнім:
27
— Ось розумна людина! Він просто щасливий; менше було б на світі дурості й незадоволення, якщо б люди так думали.
— Але, друже мій! — продовжував Щербинін, виводячи його окремо із кола. — Можливо, ти маєш здібності до інших станів, корисних у співжитті, та звичка, думка, передсуд...
— Якщо б я сьогодні відчув, — перервав мову Сковорода, — що можу без остраху рубати турків, то з цього ж дня прив'язав би я гусарську шаблю і, одягнувши ківер, пішов би служити у військо. Праця при вродженій схильності є задоволенням. Пес стереже стадо день і ніч із вродженої любові і розтерзує вовка з природженої схильності, не зважаючи на те, що й сам піддається небезпеці бути розтерзаним хижаками. Ні кінь, ні свиня не зроблять цього, тому що не мають до цього природи. Схильність, бажання, задоволення, природа, сила божа, Бог є одне й те ж. Є схильності, є природи злі, і вони є прояви гніву божого. Людина є знаряддя, яке легко й вільно підкорює себе волі божій, дії або любові божій, тобто життю, або гніву божому, тобто суду, добра чи зла, світла чи пітьми. Це відчутно зображено у кругообігу дня і ночі, літа й зими, життя і смерті, вічності й часу. Бог є Бог життя, або любові, і Бог суду, або гніву.3 Всі створіння є грубі службові органи цих властивостей верховного єства: лише людина є найблагородніше його знаряддя, що має перевагу свободи й повну волю вибору, а тому й ціну і звіт за вживання цього права містить у собі. Звідси, природно, походить поняття про правосуддя, милосердя й благість у творці. А якщо у творці, то і в створіннях, найбільше ж наближених до нього даром розуму. Звідси влада, уряди, держави, сім'ї, товариства, становища, звідси батьки, царі, начальники, воїни, судді, пани, раби; та лише Бог у всіх і всі в ньому.
Щербинін з насолодою вислухав його і переконував його частіше до нього навідуватися.
Сковорода, дотримуючись пристойності тієї особи, яку він вибрав представляти в театрі життя, завжди віддалявся від знатних осіб, великих товариств і чиновних знайомств: любив бути у малому колі невимушеного спілкування з людьми відвертими; віддавав перевагу чистосердечній привітності перед будь-якими облесними прийомами, у зібраннях займав завжди останнє місце, нижче за всіх, і неохоче вступав у бесіду з незнайомими, крім простолюдців.
Улюбленим, але не головним його заняттям була музика, якою він займався для забави й проведення вільного часу. Він
а) Світ цей і людина є виявом чудес, які дух Бога невидимого творить матеріально. Цей дух чудес свідчить у своєму явищі про внутрішній стан буття
28
створив духовні концерти, поклав на музику деякі псалми, а також вірші, співані під час літургії, музика яких наповнена гармонією простою, але важливою, проникаючою, захоплюючою, зворушливою. Він мав особливу схильність і смак до ахроматичного роду музики15. Крім церковної, він склав багато пісень у віршах і сам грав на скрипці, флейтравері, бандурі й гуслях приємно й зі смаком.
У 1766 році за велінням щасливо царюючої Катерини II до харківських училищ з подання Щербиніна додані деякі науки під назвою додаткових класів. Між іншими було призначено викладати благородному Юнацтву правила доброчесності. Начальство визнало дуже придатним для цього Сковороду й запросило його. Він якнайохочіше прийняв цю пропозицію й не захотів брати призначеної за цей клас плати, вважаючи, що задоволення, яке він має, будучи в цьому випадку корисним за своєю схильністю, замінює йому будь-яку нагороду. З цього приводу написав він свого часу твір, відомий під такою назвою: "Вхідні двері до християнської доброчесності для молодого шляхетства Харківської губернії"16.
Твір цей містив у собі прості істини, короткі корінні пізнання посад, що належать до співжиття. Всі освічені люди вбачали в ньому чисті поняття, справедливі думки, ґрунтовні роздуми, відчутні стимули, благородні правила, які рухають серце до належного йому високого кінця.
Та оскільки все те грунтувалося на пізнанні Бога й його гідному шануванні, то єпископ Білгородський, який був тоді єпархіальним, вважаючи такі роздуми в устах світської людини крадіжкою влади і своїх переваг, розсердився на нього з гонінням: вимагав книжку на розгляд; знайшов деякі для нього неясності й сумніви в словах і спосіб навчання, що не відповідає звичним правилам, тому й доручив своїм запитати Сковороду, чому він викладав настанови християнської моралі відмінним від звичного способом. Сковорода відповів: "Дворянство відрізняється одягом від народної черні й монахів. То чому ж йому не мати й відмінних понять про те, що треба йому знати в житті? Чи так, — продовжував він у відповідь, — розуміє й шанує царя пастух і землероб, як міністр його, воєначальник, правитель міста? Подібно й дворянству, чи личить йому мати про верховну істоту такі ж думки, які є у монастирських статутах чи у шкільних уроках?" Після такої відповіді все замовкло.
Сковорода, побуджений духом, відійшов у глибоку самотність. Біля Харкова є місце, що називається Гужвинське; воно належало поміщикам Земборським, яких він любив за їх добродушність. Вкрите похмурим лісом, серед якого була пасіка з одною хаткою. Тут поселився Григорій, заховавшись від поговору житейського і злослів'я духовенства.
29
Віддавшись на свободі роздумам і оточивши спокій духа безмовністю, безпристрасністю й безсуєтністю, написав він тут перший свій твір у вигляді книги, названий ним "Нарцис, або про те: пізнай себе". Попередні його, досі написані твори, були лиш уривкові, у віршах і прозі.
Продовжуючи там же своє життя пустельника, написав він інший твір, під назвою: "Книга Асхань, про пізнання самого себе", який присвятив своєму другові.
Лжемудра зарозумілість, не в змозі шкодити йому злослів'ям, вибрала інше знаряддя - наклеп. Вона скрізь розголошувала, що Сковорода ганить вживання м'яса й вина, і сам їх цурається. Оскільки ж відомо, що таке вчення є маніхейська єресь, осуджена святими соборами, то законослови й дали йому прикладне ім'я маніхейського учня. Крім того, доводили, що він називає шкідливими самі собою золото, српо, коштовні речі, одяг тощо. Оскільки ж Бог нічого шкідливого не сотворив, а всі ті речі ним створені, то й зробили висновок, що він богохульник.
Притім, оскільки Сковорода віддаляється від людей, цурається товариства й уникає становища в суспільстві, ховається у ліси, то й виводили природним шляхом, що він не має любові до ближнього, а тому й назвали його мізантропом, тобто людиноненависником.
Сковорода, дізнавшись про це і не бажаючи, щоб добрі й простодушні серця спокусилися цими про нього розголошуваними наклепами, прибув до міста й, знайшовши в одному зібранні придатну нагоду до пояснення своїх правил, казав така:
- Був час і тепер буває, що для внутрішньої моєї економії утримуюсь я від м'яса й вина. Та чи тому лікар засуджує, наприклад, часник, коли велить стриматися від його вживання тому, у кого шкідливий жар вступив у очі? Все благосотворене щедрим творцем, та не всім завжди буває корисне. Правда, що я радив деяким, щоб вони обережно користувались вином і м'ясом, а іноді й зовсім від нього відводив їх, дивлячись на їх гарячу молодість. Та коли батько неповнолітньому синові вириває із рук ножа і не дає йому рушничного пороху, сам, проте, ними користуючись, то чи не ясно видно, що син ще не може правильно володіти тими речами і повертати їх на користь, заради якої вони винайдені? Ось чому прийняли мене за маніхейського учня. Не хибне те, що будь-який вид поживи й питва корисний і добрий; та належить брати до уваги час, місце, міру, особу. Чи не біда була б, якщо б немовляті, яке ссе груди, дати міцної горілки? 1 чи не смішно працюючому в поті чола весь день на холоді дроворубові подати склянку молока для підкріплення його сил? Як же несправедливо вва-
30
жають мене за маніхея, так і незаслужено за людиноненависника й хулителя дарів божих.
Якщо Бог призначив мені бути низькою особою в театрі цього світу, то вже мені потрібно і в одязі, і в строях, і у вчинках, і в поводженні з чиновними, сановними, знаменитими й шанованими людьми дотримуватися благопристойності, поваги й завжди пам'ятати про мою ницість перед ними. Це сам я намагаюся зберегти і іншим радив робити так само, через що й потрапив я у наклеп. Ті, що наговорюють на мене, коли б приписували мені звичайні слабості чи вади, то для мене було б ще терпимо; та ці злоязикі, зображаючи мене таким, що псує мораль, роблять мене ще й душогубом, тобто єретиком, і під цим видом відговорюють, забороняють, відраджують вступати зі мною в знайомство, у розмову, в спілкування. Я радив молодим людям прислухатися до своєї природи, щоб вони на видовищі життя змогли зберегти благопристойність, гідну майстерних діючих осіб; а якщо хто взяв роль, йому не цілком споріднену, то хай намагається її як можна вдаліше зіграти і жити без спокус, щоб хоч трохи зменшилися скарги між людьми і нарікання перед Богом на своє становище1
Слухачі тут поглядали одне на одного, і ніхто й слова не сказав йому на це. Сковорода, уклонившись всім, відійшов тоді ж у самотність.
В Ізюмському окрузі Харківської губернії жили дворяни Сошальські, з яких менший брат просив тут же Сковороду пожити в нього, пропонуючи йому спокійне перебування у його селі, де він міг знайти все на свій смак і бажання, як і самого господаря, що шукав його любові. Сковорода поїхав із ним у його село Гусинку, полюбив місце й господарів і поселився неподалік від села, на їхній пасіці. Тиша, безтурботність, свобода розбудили в ньому всі відчуття тих дорогоцінних насолод, які з досвіду відомі лиш мудрим і цнотливим. "Багато хто каже (як писав він до свого друга): що робить у житті Сковорода? Чим забавляється? Я ж у Господі зрадію, звеселюся про Бога, спаса мого! Радість є цвіт людського життя, — продовжував він, — вона є головна точка всіх подвигів; всі справи кожного життя сюди прямують. Є деякі, що живуть наче без головної точки, без мети, пливуть без гавані. Та про розбещених я не кажу: всякому мила своя радість. Я ж поглумлюся, позабавлюся у заповідях вічного. Все виходить на нудьгу й омерзіння, крім цієї забави, і шляхи її — шляхи вічні"18.
Між тим коло життя його друга доходило до тієї точки, на якій визначається розпуття8 Геркулесове19. Він вирішив їхати
31
в столицю для служби: у 1769 році відбув туди і прибув у листопаді20.
Світ постав перед ним у всій величі своїх пишнот. Потоп думок покрив його розум, і безодня бажань відкрилась перед його серцем. Та, привчившись від свого наставника — Сковороди співвідноситись в усіх своїх намірах з помахом внутрішнього духа, його силою прокинувся від чарівного здивування і, три роки проживши у столиці, завжди прислухаючись до його волі, зберіг душевний спокій. Блаженний, якби неухильно всі роки слідував за цим великої поради ангелом!
У 1770 році Сковорода, погодившись, поїхав із Сошальсь-ким до Києва. Його родич, Юстин, був начальником Ки-таївського скиту, що біля Києва. Сковорода поселився у нього в монастирі і три місяці провів тут зі задоволенням. Та раптом завважив у собі незрозумілий внутрішній порух духу8, що спонукав їхати з Києва: слухаючи його за своїм звичаєм, просить він Юстина, щоб відпустив його до Харкова. Цей вмовляє його залишитися. Григорій неухильно наполягає, щоб його відправити. Юстин закликає його всією святинею не покидати його. Цей, побачивши небажання Юстина відпустити його, пішов у Київ до своїх приятелів попросити, щоб відправили його в Україну. Ті стримують його, він відмовляється, що йому дух настирливо велить відбути з Києва. Між тим пішов він на Поділ, нижнє місто у Києві. Прийшовши на гору, звідки сходять на Поділ, раптом, зупинившись, відчув він такий сильний запах трупів, що не міг стерпіти, і відразу повернувся додому6. Дух переконливіше погнав його із міста, і він з незадоволенням отця Юстина, але з благоволінням духа вибрався у дорогу другого ж дня.
Приїхавши через два тижні у місто Охтирку, зупинився він у монастирі свого приятеля — архимандрита Бенедикта. Чудова місцина й приязнь цього добродушного монаха заспокоїли його. Тут раптом отримали звістку, що у Києві прокинулась чумна моровиця, про яку під час його перебування не було й чути, і що місто вже зачинене21.
Серце його досі поважало Бога як раб: від того часу полюбило його, як друг. І про це він розповів своєму другові
" Душа мужа іноді може сповіщати більше, ніж сім високих доглядачів, що сидять на сторожі (Книга премудрості. Сирах, гл. 37, ст. 18).
" Ксенофонт і Платон описують різні випадки, де Сократів дух, так званий геній, провіщав такі речі, яких не можна витлумачити зі звичайних відомих природних сил душі. Коли його засудили на смерть і друзі його радили, щоб він написав виправдальну промову, — "Я кілька разів приступав писати таку, — сказав Сократ, — та геній завжди мені в цьому перешкоджав. Можливо, Богові завгодно, щоб я помер нині легкою смертю, поки не прийшов у старість, вже багату на хвороби й немічну".
32
так: "Коли мої думки й почуття душі моєї були розпалені благоговінням й вдячністю до Бога, я, вставши рано, пішов у сад прогулятися. Перше відчуття, яке я охопив своїм серцем, була якась розв'язаність, свобода, бадьорість, надія на сповнення. Увівши в цей стан духа всю волю і всі мої бажання, відчував я всередині себе надзвичайний рух, який наповнював мене незрозумілою силою. Раптом якийсь солодкий вплив охопив мою душу, від чого все нутро моє зайнялося вогнем, і здавалося, що в моїх жилах відбувався полум'яний кругообіг. Я почав не ходити, а бігати, начебто несений якимсь охопленням, не відчуваючи в собі ні рук, ні ніг, а начебто я весь складався з вогненної суміші, яка витала в просторі кругобуття. Весь світ щез переді мною; лише почуття любові, благонадійності, спокою, вічності оживляло моє існування. Сльози полилися струмками з очей моїх, і розлили якусь розчулену гармонію у всьому моєму тілі. Я проник у себе, відчув наче синове запевнення любові і відтоді присвятив себе на синівський послух Духу Божому".
Після двадцяти чотирьох літ переповідав він це своєму другові, з особливим відчуттям, даючи знати, наскільки близько від нас Бог, як думає про нас, оберігає нас, наче квочка своїх курчат, зібравши під свої крила, якщо ми лише не віддаляємось від нього у похмурі бажання нашої розтлінної волі.
Трохи поживши у отця Бенедикта, відбув він знову в Гусинку до Сошальських, де й почав писати твори.
У 1772 році, в лютому місяці, друг його поїхав у чужі краї, і, побувавши у Франції в різних містах, прибув у 1773 році в Швейцарію, у місто Лозанну.
Між багатьма розумними й ученими людьми, яких він зустрів у Лозанні, був там якийсь Даниїл Мейнгард, людина відмінного природного розуму, що мала дар слова, рідкісну вченість, глибокі знання, філософське мислення. Він настільки був подібний рисами обличчя, поведінкою, способом мислення, даром слова на Сковороду, що можна було вважати його найближчим його родичем. Друг Сковороди познайомився з ним, і вони один одного так полюбили, що Мейнгард, маючи в себе біля Лозанни прекрасний заміський дім, сад і величезну бібліотеку, просив його володіти всім цим, як йому заманеться, і цей користувався завжди, як і багатьма даними від нього.
Повернувшись із чужих країв і побачившись зі Сковородою в 1775 році, розповів йому друг його про ту дивну зустріч, під час якої він знайшов у Лозанні подібного на нього чоловіка рисами обличчя, нахилами, способом мислення і дружбою до нього. Сковорода полюбив його заочно і відтоді почав підписувати на листах і творах своїх ім'я своє так: Григорій вар (євр. син) Сава Сковорода, Даниїл Мейнгард22.
33
І добра, й погана слава поширилась про нього по всій Україні, Малоросії й далі. Численні хулили його, деякі хвалили, всі хотіли його бачити, можливо, лиш за дивацтво й незвичний спосіб його життя, небагато ж знали його таким, яким він дійсно внутрішню був.
З різних обставин жив він у багатьох: іноді йому до смаку було місце, іноді ж люди за його Мінервою приваблювали його проживати деякий час; постійного ж житла не мав він ніде, вважаючи себе пришельцем на землі у повному розумінні цього слова.
Полюбивши Тевяшова23, воронезького поміщика, жив у нього в селі і написав у нього твір "Ікона Алківіадська", який і приписав йому на пам'ять вдячності своєї до цього дому. Потім перебував у Бурлуках у Захаржевського, заради приємного природного розміщення жив у Щербиніна в Бабаях, у Іванівні в Ковалевського, у свого друга в Хотетові, у монастирях Старо-Харківському, Харківському училищному, Ох-тирському, Сумському, Святогорському, Сіннянському й ін. якийсь час. Іноді жив у когось із цих чи інших, взагалі не люблячи їх вад, а лише для того, щоб, спілкуючись із ними, розмовляючи, розмірковуючи, непомітно повернути їх до пізнання себе, до любові істини, до відвернення від зла й прикладом життя змусити любити чесноту. Втім, у всіх місцях, де він жив, вибирав завжди самотній куток, жив просто, сам, без слуг.
Харків він любив і часто його відвідував. Новий тамтешній начальник, почувши про нього, побажав його бачити24. Сковорода прийшов до нього на його запрошення. Губернатор, побачивши його вперше і глянувши на нього пильно, спитав його:
- Пане Сковорода! Про що вчить Біблія?
- Про людське серце, - відповів він. - Поварські ваші книги вчать, як задовольнити шлунок; собачі - як звірів душити; модні - як чепуритися; Біблія вчить, як облагородити людське серце.
Хтось із учених запитав його тут же, що таке філософія.
- Головна мета людського життя, - відповів Сковорода. - Голова людських справ є дух людини, думки, серце. Кожен має мету в житті, та не кожен має головну мету, тобто не кожен займається головою життя. Один займається черевом життя, тобто спрямовує всі свої справи, щоб дати життя череву; інший - очам, інший - волоссю, інший - ногам і іншим членам тіла; інший же - одягові й іншим бездушним речам; філософія, або любов мудрості, спрямовує все коло справ своїх на той кінець, щоб дати життя нашому духові, благородство серцю, світлість думкам як голові всього. Коли дух у людині веселий, думки спокійні, серце мирне, то все світле, щасливе, блаженне. Оце є філософія.
34
З Харкова знову відбув він у Гусинку, улюблену свою самотність.
Любов до мудрості, поселившись у серці Сковороди, давала йому блаженний стан, можливий для народженого на землі. Вільний від пут будь-якого примусу, суєтності, пошуків, піклувань, знаходив він всі свої бажання виконаними3 у їх мізерності. Займаючись скороченням природних потреб, а не їх розширенням, смакував він насолоди, незрівнянні ні з якими щасливцями. Коли сонце, запаливши незліченні свічки на смарагдово-тканій плащаниці, пропонувало щедрою рукою його відчуттям трапезу, тоді він, приймаючи чашу забав, не розчинених жодними життєвими печалями, жодними пристрасними зітханнями, жодними суєтними розсіяностями, і смакуючи задоволення високим розумом, в повному спокої добродушності любив казати: "Подяка блаженному Богу, що потрібне зробив нетрудним, а трудне — непотрібним!"
Коли втома в роздумах змушувала його змінити свої вправи, тоді він приходив до старого пасічника, що мешкав неподалік на пасіці, брав із собою до компанії свого улюбленого пса, і утрьох, склавши товариство, ділили між собою вечерю.
Ніч була для нього місцем заспокоєння від розумового напруження, що непомітно виснажує тілесні сили, а легкий і тихий сон для його уяви був видовищем видовищ, які представляла гармонія природи.
Північний час мав він звичку завжди присвячувати молитві, яка в тиші глибокого мовчання почуттів і природи супроводилась богомисленням6. Тоді він, зібравши всі почуття й помисли в один круг всередині себе і оглянувши оком суду темне житло своєї земної людини, так кликав їх до божого начала: "Встаньте, ліниві й завжди донизу схилені розуму мого помисли! Підніміться й вознесіться на гору вічності!" Тут раптом починалася боротьба, і серце його ставало полем бою: самолюбство, озброївшись зі світським розумом — світодержцем віку, власними людської тліні слабостями й усіма створіннями, дуже настирливо нападало на його волю, щоб полонити її, сісти на престолі її свободи й бути подібним до Вишнього. Богомислення, навпаки, запрошувало його до вічного, єдиного, істинного блага його, всюдисущого, всена-повнюючого, і змушувало його взяти всю божу зброю, щоб міг стати проти підступів лжемудрості. Яка боротьба! Скільки подвигів! Зашуміли й знітилися: належало бути бадьорими, стояти, кріпитися. Небо й пекло борються в серці мудрого, і чи
Найдостойніше принесення молитви Богові й пошук істини чистим
35
може він бути бездіяльний, без справ, без подвигу, без користі людству? Так за північ він години проводив у стані боротьби проти сил темного світу.
Променистий ранок огортав його світлом перемоги, і в торжестві духа виходив він у поле розділити3 своє славослів'я з усією природою.
Це був спосіб його життя! "Не орю ж, не сію, не купую, не воюю, - так писав він своєму другові зі скиту, - відкидаю ж усяку життєву печаль. Що ж роблю? Те, що, завжди благословляючи Господа, оспівуємо воскресіння його. Вчуся, мій друже, вдячності: це моє діло! Вчуся бути задоволеним усім тим, що в житті мені дано промислом божим. Невдячна воля є ключем пекельних мук; вдячне ж серце є рай насолоди. Ах, друже мій! Навчайся вдячності, сидячи в домі, йдучи шляхом, засинаючи й прокидаючись; приймай і повертай все на благо, задоволений сущим; за все, що з тобою трапляється, не віддавай Богові безумства; завжди радіючи, за все дякуючи, молися".
Можна було життя Сковороди назвати життям. Не таким був тоді стан друга його.
Перебування у великому світі, віддаливши його поступово від нього самого, завівши у привабливі зовнішності, приспавши в ньому довір'я до внутрішнього голосу духа, остудивши жар істинної любові до мудрості, запалило в ньому світський розум і розбудило почуття, властиві цьому колу буття.
Світ обсипав його своїми дарами, приспавши його, дав йому жінку, друзів, приятелів, благодійників, відданих знайомих, свояків, життєві зв'язки й вигоди. Та ці дари були напоєні соком їх кореня й властивостями їх начала. Він побачив у щасті зворотний бік, у друзях - зраду, у надіях - обман, в утіхах - порожнечу, в союзах - лиш видимість, у ближніх - прохолоду, у своїх - лицемірство.
Такими були наслідки світського кола, у яке він потрапив, покинувши самого себе.
Пригнічений, змучений, виснажений хвилюваннями світу, звернувся він до себе самого, зібрав розсіяні по світу думки у мале коло бажань і, помістивши їх у свою природну добродушність, прибув він зі столиці в село, сподіваючись там знайти берег і гавань для своїх життєвих буревіїв.
Світ і там все спаплюжив. У глибокій самотності залишився він сам, без сім'ї, без друзів, без знайомих, у печалі, у хворобі, у турботах, без всякого співчуття, поради, допомоги, турботи. Тоді він, звівши свої очі на видовище світу, на своє становище, на свої помилки, жертвою яких він став, і побачивши, що не на камені
36
був заснований храм його життєвого щастя, з сердечним почуттям жалю, підбадьорившись своєю добродушністю, заспівав оту сповнену істини пісню:
"О Єрихоне проклятий, як ти мене обдурив!" і ін.
Промисел божий зглянувся над ним у руїнах буття його, зрушив дух мудрого, серце друга, і Сковорода, сімдесятитри-літній, після дев'ятнадцяти років небачення, змучений хворобами старості, незважаючи на далеку дорогу, на надзвичайно несприятливу погоду і на постійну відразу до цього краю, приїхав у село до свого друга, в село Хотетово, за двадцять п'ять верст від Орла, розділити з ним його нікчемність26.
Бадьорість духа, веселий характер, мудра бесіда, серце, вільне від усякого рабства світу, суєти, пристрастей, торжество благодушності, утверджене на сімдесятилітніх стовпах життя й увінчане на схилі віку спокоєм вічності, розбудили у його друга приспані сили розуму, окрилили його відчуття, піднесли бажання, настроїли волю на волю Вседержителя.
Сковорода привіз йому свої твори, багато з яких присвятив йому; читав їх сам із ним щоденно і між читанням займав його розмірковуваннями, правилами, поняттями, яких можна чекати від людини, що протягом усього життя шукала істини не мудруванням, а ділом, і полюбила чесноту заради її власної краси.
Мова заходила тут про рйноманітні секти. Будь-яка секта, казав він, пахне власністю, а де власномудрість, там немає головної мети або головної мудрості. Я не знаю мартиністів, продовжував він, ані розуму, ні вчення їх; якщо вони відокремлюються в правилах і обрядах, щоб здаватися мудрими,а то я не хочу їх знати; якщо ж вони мудрують у простоті серця, щоб бути корисними громадянами суспільства, то я їх поважаю; та заради цього їм не треба відокремлюватися. Любов до ближнього не має ніякої секти: на ній весь закон і вади висять. Закон природи як самодостатній для людського блага є всезагальний і відбитий на серці кожного, даний всякій істоті, навіть останній піщинці. Подяка всеблаженному Богу, що трудне зробив непотрібним, а потрібне нетрудним!
Пошуки філософського каменя або перетворення всіх речей у золото і створення сплаву з нього, щоб продовжити людське життя до кількох тисяч років, є залишок єгипетського плотолюбства, яке, не в змозі продовжити життя тілесне, при всіх своїх мудруваннях знайшло спосіб продовжувати існування людських трупів, відомих у нас під назвою мумій. Ця секта, говорив він, міряючи життя аршином років, а не справ, не відповідає тому правилу мудрого, про яке пишеться: "Мало поживши, сповнив довгі літа". Крім того, вона спокусливо облещує людську суєту,
Читай про це його твір "Потоп зміїний", главу третю, в кінці.
37
догоджання похоті, гордості, заздрість, любов до нагромадження; дає в думках перевагу тлінності, а в серці привід до сад-дукійства27.
Друг його підводив бесіду до історії Святого Письма8. "Багато, - сказав Сковорода, - не розуміючи мене або не бажаючи розуміти, роблять наклеп, начебто я відкидаю історію Старого й Нового Завіту, тому що визнаю й сповідую в ній духовний розум, відчуваю Богом писаний закон і добачаю сутнє через буквальний смисл. Я доповнюю цим історію, а не руйную, бо, як тіло без духа мертве, так і Святе Письмо без віри; віра ж є звістка невидимих. Коли я хвалю доблесть воїна, безстрашність, мужність, хоробрість його, то цим не знищую його одягу ані його зброї. Однострій, оснащення, зброя воїна є історія, а розум і слава цієї' історії - це дух воїна, діло його. Коли я дивлюся на прекрасний храм, вихваляю симетрію, пропорцію, пишноту, то, відносячи це до мистецтва творця, до краси цілого, чи відкидаю, виключаю цеглу, вапно, залізо, пісок, воду, каменярів, скульпторів і ін., начебто нічого цього не було? Я дивуюся розумові храму, але тим не відкидаю його зовнішності.
Читаючи Святе Письмо з наміром навчитися в ньому пошани Бога, страху перед Богом, любові ближнього, покори начальству, послуху всім, хто має владу, вдосконалення серця в усіх його відношеннях, коли я знайду, наприклад, історію, що Аарон-першосвященик золотого тільця юдейського, зробленого ними у його відсутність і предмета їх поклоніння, кинув у вогонь і розплавив, то я не зупиняюсь тут на хімічній роботі, завжди пам'ятаючи, що Біблія не є наука хімії, а книга священна, яка вчить святості поведінки людину, здатну прислухатися до її повчань. Я навчаюся з цієї історії, що людське серце не може бути без вправи і що коли від нього віддаляється священна думка, поняття істини, дух розуму, то воно відразу впадає у підлі заняття, не гідні його високого роду, й шанує, величає, обожнює мерзенне, нікчемне, суєтне. Цей розум історії наставляє мене набагато більше і сприяє моєму внутрішньому вдосконаленню, ніж коли б я, дізнавшись, як раптово все перетворювати в золото та зі всього його робити, зайнявся хотінням або вправами розбагатіти або хімічити.
Я вірю й знаю, що все те, що існує у великому світі, існує і в малому, і що можливе в малому світі, те можливе й у великому, згідно з їх відповідністю й через єдність веснапов нюючого духа. Та для цього не намагаюсь я дізнатись, як і коли Мойсей розділив море посохом, у великому цьому світі, в історії, а повчаюся, як би мені у моєму малому світі, у серці, розділити суміш схильностей, природи непорочної й розтлінної, й провести волю мою, не потопляючи, по життєвому шляху, а
Читай про це його твір "Жінка Лотова", примітка 4-та.
38
щоб здобути собі у свій час свободу мислити, тобто веселість духа, або так зване щастя в житті.
Чи не туди закликають нас слова, що часто звучать у наших храмах: "Премудрість простоти?" Бо що ж є просте, як не дух? Що складне, що суміш, складне, зіткане, якщо не плоть, історія, обряд, зовнішність? Цими високими словами побуд-жуємось до вивищення наших думок, вище видимого обряду служіння, вище буквального смислу, вище історичного вшанування Бога. Поширюючи розуміння цих слів по всьому колу Всесвіту, по всьому лиці твого буття, ти побачиш невидиме, силу божу, дух господній, воскресіння. Бо що ж таке воскресіння, як не простота, очищена від тлінного складника, від численності, від подільностей.
Та ці історичні християни, обрядні мудреці, буквальні богослови, люди, що не мають духа, хулять те, чого не розуміють".
Іноді розмова його з другом стосувалася смерті. Страх смерті, говорив він, нападає на людину найбільше в старості її. Треба завчасно приготувати себе озброєнням проти цього ворога, не роздумами, — вони не дійсні, — а мирним настроениям своєї волі на волю творця. Такий душевний мир приготовляється заздалегідь, тихо у тайні серця росте й підсилюється відчуттям зробленого добра за здатностями й відношеннями нашого буття до кола, нами зайнятого. Це відчуття є вінок життя й двері безсмертя. Втім, минає образ цього світу і, наче сон того, хто прокинувся, зникає.
Чи мав ти колись, продовжував він, приємні або страшні сновидіння? Чи відчуття тих мрійливих задоволень або страху не тривало лише до твого пробудження? Зі сном все закінчилося. Пробудження знищило всі радості й жахи сну. Так кожна людина після смерті. Тимчасове життя є сона мислячої нашої сили. На продовження цього сну радості й печалі, надії й страхи торкаються у мріях нашого відчуття. Прийде час, сон закінчиться, мисляча сила прокинеться, і всі тимчасові радості, насолоди, печалі й страхи цієї тимчасовості зникнуть. В інше коло буття вступить дух наш, і все тимчасове, як сон того, хто прокинувся, знищиться. Жінка тоді народжує, немовля вступає в новий порядок речей, нове поле буття, новий зв'язок істот замість того, в якому воно перебувало під час свого знаходження в череві матері. 1 яка ж тут різниця?6 Черево
8 Тому святий Павло будить, говорячи: "Встань, сплячий, і воскресни із мертвих, і прокинувшись, бачили славу його".
Якщо б немовля могло мислити в утробі своєї матері, то чи би можна його запевнити, що воно, відділившись від свого кореня, на вільному повітрі буде насолоджуватись приємним світлом сонця? Чи не могло б воно тоді думати навпаки, і з теперішніх його обставин вивести неможливість такого стану? Настільки й здається неможливим життя після смерті тим, хто замкнений у житті цього часу.
39
матері — і великий світ цей! Після вступу немовляти із того у цей (світ), все минуле, тіснота, морок, нечистоти, відпадають від його буття й знищуються.
Знаю, що розум багатьох шукає рівноваги у нагородах і покараннях, покладаючи на свою вагу міру й кількість справ людських і суд божий. Друже мій! Величезне покарання за зло є робити зло, як найбільша нагорода за добро є робити добро. Любов чесноти подібна на світло вогню. Запали вогонь — одразу світло осяє твої очі: полюби, відчуй охоту до чесноти — відразу серце твоє освітиться веселістю. Сповни, зроби справою чесноти любов, то корінь серця твого напоїш жиром блаженства. І яких благословенних плодів можеш чекати від цього! Любов до вад подібна на вогонь, що погас: погаси вогонь, одразу пітьма вкриє очі твої; не знаєш, куди йдеш, немає для тебе різниці в речах; світ не існує для тебе кращою й більшою частиною; ця кара вже досягла тебе з самою дією. Хай не спокушають тебе удавані насолоди розбещених! Заглянь усередину їх;а тут вогонь мук не згасає і черв'як гризоти не засинає. Якщо Бог всюди, то чи може беззаконник бути без нього? Ні! Ах, ні! Бог є в ньому, суддя його, месник, терня його, вогонь і жупел, дух буремний, частина чаші їх. Дух і вічність є те саме. Тому розумій життя вічне і муку вічну.
Іноді говорили про мінливості світу. Вони є те, чим повинні бути, сказав він, тут: тут весна, літо, осінь, зима є властивості, невіддільні від кола світу, подібно як ранок і вечір від денного кола.
Все вміщене у часі повинно бути коловоротне, звичайне, перемінно; не розумний, не щасливий той, хто шукає, хто вимагає постійності й вічності в ньому! Коли ж у ньому немає постійності, то й любов до нього повинна мати кінець; звідси печалі, зітхання, сльози відчаю. Не кажи мені про високі чутливі душі! Сльози їх є виливи природи, а не пристрасті5 і є якась втіха плакати у свій час. ω
Вічність, ах, вічність єдина, є відсутність печа'М, постійність, надія. Покладемо серця наші в силу її і вділи:.о собі від її скарбів у цій тяжкій тимчасовості тілесного буття". Вічність і час є один складник, та не єдине: одне — світло,
Докори сумління — це чорні духи муки й змії, що кусають, блискавки, які пронизують ясні істини, є пекло. Ця істина доручена на збереження останній миті людини (Юнг. Ніч, IV).
б 7Я
Est quaedam flere voluplas.
в
Ці дві половини становлять одне: голод і ситість — їжу; зима й літо — плоди; пітьма й світло — день; смерть і життя — будь-яке створіння ("Потоп зміїний", гл. 5).
40
іруге — пітьма; одне — добро, друге — зло; одне — голова, іруге — хвіст.
Навколишні, почувши про прибуття Сковороди до свого іруга, багато хотіли його бачити, і для цього деякі приїхали Гуди, в село Хотетово.
її начальства орловського правління молодий чоловік, підійшовши до нього, привітно сказав:
— Г. С! Прошу мене полюбити.
— Чи можу полюбити вас, — відповів Сковорода, — я ще ні.таю.
Інший із таких же, бажаючи завести з ним знайомство, и.порив йому:
— Я давно знаю вас із ваших творів; прошу приділити мені и ваше особисте знайомство.
Сковорода запитав його:
— Як звуть вас?
— Я називаюся так, іменем і прізвищем NN, — відповів
гой.
Сковорода, зупинившись і подумавши, сказав йому:
— Ім'я ваше не скоро лягає на моєму серці.
Простота життя, висота знань, великий і довголітній подвиг І юнороди у любові до мудрості на ділі роздирали ризу лицемірства високомудруючих і відкривали їхню порожнечу. Вони, прикриваючи свою заздрість і наготу серця листям співчуття, говорили іншим: "Жаль, що Сковорода ходить біля Істини й не знаходить її!" У той час, коли цей вже був мпнчуваний знаменами істини, вони, обвішані знаменнями покус, гордо й безсоромно являлись у масці істини.
Старість, осіння пора, безперервна мокра погода помножили ікшіад у здоров'ї його, посилили кашель і ослаблення. Він, тюживши у друга свого біля трьох тижнів, просив відпустити його π улюблену ним Україну, де він перед тим жив і бажав померти, ι ці' й збулося. Друг умовляв залишитися в нього, провести зиму й к свій з часом закінчити у нього в домі. Та він сказав, що дух його велить йому їхати, і друг відправив його, не гаючись.
Виряджаючи його з усім необхідним, давши йому повну свободу до вподоби вибирати, як він хоче, куди, з ким, у чому йому їхати, дав йому на дорогу на випадок необхідності потрібний запас, говорячи:
— Візьміть оце; можливо, в дорозі посилиться хвороба й змусить десь зупинитися, то треба буде заплатити...
— Ах, друже мій! — сказав він. — Невже я ще не набув довір'я до Бога, що промисел його добре піклується про нас і дає все потрібне своєчасно?
Друг його замовк зі своїм дарунком.
1794 року, серпня 26 числа, відбув він у дорогу зі села
41
Хотетова в Украшу. При розлуці, обнімаючи друга, сказав: "Можливо, більше я вже тебе не побачу. Прости! Пам'ятай завжди у всіх випадках твоїх в житті те, що ми часто говорили: світло і тьма, голова і хвіст, добро і зло, вічність і час. Дух мій визнав тебе найздібнішим прийняти істину і любити її".
Приїхавши в Курськ, пристав він до тамтешнього архимандрита Амвросія, благочестивого мужа. Проживши тут трохи через безперервні дощі й діждавшись погоди, відбув він далі, та не туди, куди мав намір. Наприкінці шляху відчув він побудження їхати у те ж місце, звідки поїхав до друга, хоч був цілком не готовий. Слобода Іванівка поміщика Ковалевського було те місце, де певний час жив він раніше і куди прибув закінчити свій шлях.
Хвороби старістю, погодою, втомою з дороги наблизили його до його кінця. Проживши тут більше місяця, завжди ще майже на ногах, часто він добродушно говорив: "Дух бадьорий, та тіло немічне". Поміщик, побачивши його крайню неміч, запропонував йому деякі обряди для підготовки до смерті. Він, як Павло-апостола,вважаючи обряди обрізання непотрібними для істинно віруючих, відповів, подібно як і Павло юдеям, що дотримувались обрядів. Та, уявивши собі совість слабих, неміч віруючих і любов християнську, виконав все згідно статуту обрядного29 і помер 29 числа жовтня (місяця) зранку, вдосвіта, 1794 року. Перед смертю заповів поховати його на підвищеному місці біля гаю і току, і такий, зроблений ним собі напис, написати:
Світ ловив мене, та не спіймав6.
Є багато його творів, кращі з яких, написані власною рукою, привіз він своєму другові і про всі додав власноручний список до листа своєму другові такого змісту:
До римлян, гл. З, ст. 28.
Високомудрі не перестали переслідувати його злослів'ям навіть у могилі, проповідуючи в зібраннях і скрізь, начебто Сковорода залишив по собі цей напис із гордості й зарозумілості. Багато нахабства треба мати, щоб насмілитись у цьому переконувати! Щоб більше наговорити на нього й вивищити себе, вони намагаються пихато ствердити й вишукують способи запевнити, що Сковорода був схильний до вад. Щоб перед очима людей замінити доброчесне життя удавано високими своїми знаннями таїнств і правил, то вони розголосили, буцім Сковорода при своїй смерті побачив свої помилки, що полягали у наслідуванні їх толку, визнав їх, просив пробачення через одного з членів братства й каявся. Та як відома святість життя Сковороди й чесні правила його, що мали на меті любов істини й чесноти, а кінцем красоту й досконалість духа, були, так би мовити, спицею в око цим лицемірам, то й не дивина, що вони пускають всякого роду отруйні стріли у пам'ять його; проте тим самим у почуттях простих і правдолюбних сердець душа його набуває ще більшої краси страдаючої невинності і, крізь морок смерті й наклепи злобних душ, сіяючи внутрішнім спокоєм, зображається в умах богонароджених досягаючим мудрої досконалості мужем.
42
Число творінь моїх
1. Нарцис, пізнай себе.
2. Симфонія: сказав: - збережу шляхи мої.
3. Симфонія: якщо не дізнаєшся.
4. Неграмотний Марко.
5. Алфавіт світу: про природу.
6. Розмова "Кільце".
7. Стародавній світ.
8. Жінка Логова.
9. Боротьба архангела Михаїла з Сатаною.
10. Ікона Алківіадська.
11. Бесіда І. Сіон.
12. Бесіда II. Сіон.
13. Бесіда III. Двоє.
14. Діалог: Душа і Нетлінний Дух.
15. Вдячний Єродій.
15а. Убогий Жайворонок.
16. Про християнську доброчесність, або катехизис.
17. Асхань, про пізнання себе.
Переклади:
1. Про старість (Ціцерона).
2. Про боже правосуддя.
3. Про смерть.
4. Про охорону від боргів. Плутархові твори.
5. Про душевний спокій.
6. Про жадобу багатств.
7. Про самотність... (Сидронія)30
Крім творів і цих перекладів, є багато листів його слов'янською, латинською, грецькою мовою, дуже повчальних, писаних до друга та інших; багато віршів й інших творів, зібрання яких частково зберігається у його друга.
Як писав він для своєї сторони, то й вживав іноді малоросійські говірки й правопис, вживаний у малоросійській вимові: він завжди любив природну мову свою і рідко змушував себе спілкуватися іноземною мовою; грецькій надавав перевагу перед усіма іншими.
Друг його написав це на пам'ять його Чеснот, на подяку серцю його, на честь вітчизни, во славу Бога.
1795 року, лютого 9, в селі Хотетові.
43
Надгробний напис: Григорію Савичу Сковороді, що спочив у Бозі
1794 року, жовтня 29-го дня.
Ревнитель істини, духовний богочтець. t словом, й розумом, і житієм мудрець; Любитель простоти і від суст свободи. Не підлий, прямо друг, вдоволений завжди, Досяг на верх наук, пізнавши дух природи, Достойний приклад для сердець, Сковорода.
М. К.
ПРОКИНУВШИСЬ, ПОБАЧИЛИ СЛАВУ ЙОГО1
Весь світ спить... Та ще не так спить, як про праведника сказано: "Коли впаде, то не розіб'ється..." Спить глибоко, простягнувшись, наче вдарений об [землю]. А наставники, які пасуть Ізраїля2, не тільки не будять, а ще й погладжують: "Спи, не бійся! Місце хороше, чого остерігатися?" Говорять про мир - і немає миру. Блажен Петро з товаришами своїми! Господь сам будить їх: "Де ви спочиваєте? Встаньте, - каже, - тоді вже не бійтеся". Тормосить цих похованих і Павло: "Встань же, мертвий, і воскресни із мертвих!.. Доти Землею ти будеш і не перетворишся із неї в Христа, поки не побачиш світлу небесну людину". І про це ось і мова буде: "Прокинувшись, побачили славу..."
Фамар, невістка Юди, сина Якового, видалася йому блудницею. Не впізнав її, тому що закрила обличчя своє, але, довідавшись, упізнав і сказав: "Виправдалася, Фамаро, краще за мене". Так само сини Ізраїлеві не могли дивитися на блискуче від слави лице Мойсея, людини божої. А на що ж вони дивилися? Лиш на покривало, яке затінювало обличчя. Який же ти Ізраїль? Ти обрізаний тілом, але не обрізаний змістом. Пітьму зносять твої очі, а на істину дивитись не можуть. Лежиш на землі, валяєшся з тією блудницею і задоволений, відвертаючи від батька твого око своє, яке соромить батька й робить прикрощі старості материній, як говорить Соломон. А не видно пташат орлиних, щоб виклювали тобі оте (око). Так і нинішня ницість християнська і таким саме оком дивиться на Христа - свого проводиря. Де він народився? Від яких батьків? Скільки жив на світі? Як давно? Дві вже тисячі років чи не буде?.. О християнине! Охрещений ти плоттю та не обмитий смислом. Навіщо ти втупився твоєю цікавістю у ці плітки? Чому вище не підіймаєшся? Тут гадаєш і заснути, тут курінь поставити з Петром? Не знає, що говорить. Чи не чуєш, що таке і твій Мойсей мовить: "Сором покрив лице моє - ось чому не можуть бачити мене брати мої. Чужий був я синам матері моєї..." Чи ти до цього часу не розумієш, що все це плоть, і ніщо, і тінь, яка вкриває височенну премудрості гору? І ця завіса повинна свого часу повністю роздертися... Ось лицемірство, що розмірковує над линем небес! Рід лукавий і перелюбний, який шукає плотської кЛнамення! Ось квасиво вчення фарисейського! Та послухаймо, як вчить Христос нао-
45
динці любих учнів пізнавати, що ε справжня людина. Чи то син людський, чи Христос - все одно. "Ким мене називають?.." Слухай, Петре, як підлота думає, що таке людина? Знаю, що вони помиляються. А ти як думаєш? "Ти є син Бога живого". Добре Петро вцілив. Видно, що він крізь нікчемну завісу плоті проникав. Тому ж йому й істинний син людський говорить: "Блажен ти, Симоне, з твоїм оком! Воно не дивиться на плоть і кров, як підле поняття, а, минаючи плоть і кров, знаходить інший рід, рід істинний, рід ізраїльський, рід батька мого, який не від похоті..."
Слухай, християнине, з твоїм поганським серцем! Чи довго тобі лежати на землі? Чи будеш ти коли-небудь людиною? Не будеш - чому? Тому що на плотську завісу задивився, а на лице істинної Божої людини дивитись ніяк твоє око не в змозі. Не перетворишся ти із земного на небесного доти, поки не побачиш Христа, доти, поки не пізнаєш, що таке істинна людина. А що таке істинна людина? Не продреш очей доти, поки плоть і кров твоє серце триматимуть. Та чи довго триматимуть? Поки не признаєшся, що твоя плоть і кров є ніщо. Твоя власна гадка сюди тебе завела: від слави своєї були відторгнені, позбавлені слави Божої... Навчилися ми братію нашу судити за плоттю: так і на Христа дивимося, помічаючи на ньому лиш пустоти, ні на нього самого, ані на славу його не зважаючи. Правда, що Павло говорить: "Перетворить тіло смирення нашого, щоб було воно відповідне тілу плоті його". Не заперечую. Але чи так дивишся на Христа, як Павло? Він хвалиться: "Не знаю за плоттю Христа... знаю ж людину, яка пройшла небеса... створену за Богом у правді й преподобі істини". Оцю-то людину він перед ефесянами вихваляє. Плоть ніколи не бувала істиною: плоть і брехня - одне й те ж, і хто любить цього ідола, сам такий же; а коли брехня і порожнеча, то й не людина. Чи чув ти про книгу спорідненості істинної людини, сина Давидового, сина Авраамового? Яків народив Юду, Юда народив Фареса від Фамари і т.п. Знай же, що ця книга вічна, книга Божа, книга небесна, і не містить вона нікого, крім ізраїльського роду. "Не зберу соборів їх від крові..." Оцього-то роду й наш Христос. А що рід ізраїльський не вмирає, слухай Йоіля: "Як ранок, розіллються по горах люди численні й міцні; подібних на них не було одвіку, і після них не прикладеться до літ рід і рід".
Якщо б можна було до їх років що-небудь додати, то мали б вони кінець. А тепер вони самі є кінцем всього-всього. Не кінець той, після чого щось слідує, а цей рід сам усього кінець. Залишок не в поганах: залишок Ізраїлів поїдає, а лиш залишок рятується, а інше все повз тече: "Знищаться погани, як вода, що мимо тече..." А що Йоіль саме про рід ізраїльський це
46
говорить, то слухай Мойсея, людину Божу, що споріднена з Христом і з Христом бесідує: "Ти блаженний, Ізраїлю! Хто подібний на тебе, роде, рятований Господом? Захистить помічник твій, і меч - хвала твоя; і збрешуть (тобто помиляться й не дізнаються) тобі вороги твої, і ти на шию їх наступиш". Бачиш, що той, хто судить Ізраїля за плоттю, хто дивиться лиш на зовнішність смирення Христового ("За смиренням його судять його"), є ворогом Христа із числа тих, кого Павло називає ворогами хреста Христового, а у Мойсеевих словах названий мечем, який у Єремії всю плоть спустошує.
Розкриймо ж, о мертва тіне, очі наші і звикле до плотської пітьми око наше призвичаймо, зводячи потихеньку вгору, дивитись на Ізраїля, на істинну людину, минаючи покривало плоті. Ось нас, що сплять на землі, будить Павло: "Вишніх шукайте, гірне мудруйте! Навіщо про стихії змагаєтесь? Коли ж Христос явиться, життя ваше, істинна жива людина, і ви явитеся у славі". Будить і Єремія ось як: "Чому ми сидимо? Об'єднаймося і ввійдемо у міста міцні, і ляжемо там... (а тут) я чекав миру і не було благого..."
О істинний, нетлінний ізраїльський Боже! Сяйни світлом твоїм на нас стільки, скільки може якнайбільше око наше стерпіти. Щоб, пішовши у світлі лиця твого і, непомітно в нове перетворюючись, ми досягли всерадісного й останнього волосу нашого воскресіння! Тобі слава з твоїм Чоловіком і Святим Духом. Амінь!
ХАЙ ЦІЛУЄ МЕНЕ ПОЦІЛУНКАМИ УСТ СВОЇХ!1
Любі учні, не бійтеся! Підіймайтесь відважно до того, на лице якого ви зі страху не могли дивитися на Фаворі. Слухайте, що каже: "Дерзайте! Мир вам!" Тоді сам погляд був для вас нестерпний, а тепер і слів солодких його послухаєте, і поцілунком ствердить з вами вічну дружбу. Умійте лиш наближатися до нього. Не забувайте ніколи слів просвіщенного ангела, який навчає вас: "Немає тут! Воскрес!"
Ці слова прямісінько доведуть вас до славної істинної людини. Вона є воскресіння й життя ваше.
Постарів Авраамів син. Захотів він померти. Та й не дивина: нже очі його згасли, нічого не міг бачити тут, у нашому світі. Готуючись до смерті, захотів поживи. Задовольнив душу його другий син його. "Спасибі, сину!.. Підійди до мене, - каже, - і поцілуй мене". І підійшов, поцілував його. Щасливий Ісаак! Він під Ісавом знайшов Якова. А ми, навпаки, під пеленами
47
ізраїльського немовляти, під плащаницею Христовою часто знаходимо ворога Ізраїлевого - Ісава. Цей з нами вітається й цілується. Не розуміємо, як шукати. Багато хто шукає його в єдиноначальствах імператора Августа2, в часах Тіберієвих3, у володіннях Пилатових тощо... Пошукай ретельніше. "Немає тут!" Чимало волочаться по Єрусалимах, по Йорданах, по Вифлеємах, по Кармилах, по Фаворах5; нюхають між Євфратами й Тіграми. "Тут він, звичайно, - думають, - ось, от! Тут Христос!" Гукають й іншим: "Тут Христос!" "Знаю, - кричить ангел, - куса розп'ятого шукаєте. Немає тут! Немає!" Багато хто шукає його серед високих світських почестей, у величних домах, за церемоніальними столами тощо... Інші шукають, никаючи, по всьому голубому зореносному зводу, по Сонцю, по Місяцю, по всіх Копернікових світах...6 "Немає тут!" Шукають у довгих моліннях, у постах, у священицьких обрядах... Шукають у грошах, у столітньому здоров'ї, в плотському, воскресінні... "Немає тут!" Та де ж він? Звичайно ж, тут він, якщо витійствувати в проповідях, знати пророчі тайни, переставляти гори, воскрешати мертвих, роздати маєток, мучити своє тіло... Та блискавковидий ангел одне їм кричить: "Немає тут!" Звичайно ж, його немає. Так, звичайно, немає його для тебе, тому що його не знаєш і не бачиш його. Що ж тепер залишилось робити?
Пасха! "Встань, Господи, і хай розсипляться вороги твої, і хай утікають всі, хто ненавидить тебе!" Підіймайся, любий Ізраїлю, і вступай із сили в силу!
Після перемоги Аморрейської піднялись сини ізраїльські-проти заходу. Не сподобалось це цареві Валаку. "Ось, - каже, - якісь ще нові й дивні люди з Єгипту вийшли і, по горах розливаючись, вище за них піднялися. Що за чудо?" Посилає послів до чарівника Валаама, щоб рід божий знищити. Прийшли посли, оголосили цареву волю. "Добре, - сказав Валаам, - переночуйте ж тут ніч оцю". Недарма не велить тобі ангел шукати тут; бачиш, що тут спочивають вороги роду божого. Пасха! Прийшли до Мойсея нащадки Рувимові й Гадові. Просять, щоб він їх не переводив на той бік Йордану для поселення; дуже нібито по цей бік земля поживна для худоби, а у нас худоба. Закричав на них Мойсей: "Браття ваші підуть у бій, а ви тут сядете? І навіщо розбещуєте серце синів Ізраїлевих, щоб вони не перейшли на землю, яку Господь їм дає?" За те, що вони хотіли тут залишитись, так розлютився Господь, що заклявся, що вони ввійдуть у землю, обіцяну Ізраїлеві, крім Халева й Ісуса Навина, називаючи тих, хто тут залишається, людьми, які знають добро і зло, яким, очевидно, був Адам, вигнаний із раю. Ось що наробило прокляте "тут"! Пасха! "Якщо введе тебе, - говорить божий Мойсей, -
48
Господь твій у землю, що знаходиться там, за Йорданом, за шляхом західним, яка цілком відрізняється від Єгипетської, тому що вона нагірна й рівна, а що найкраще - очі господа Бога твого на ній від початку літа й до кінця літа, то прошу! Можливо, пагубою згубите все поганське й тлінне, навіть до останньої волосинки, крім початків і первістків волів і овець ваших". "Та не сотворіть, - каже, - там всього, що ви творите тут нині, кожен, що хоче, перед собою. Не заспокоїтесь бо донині..." Так, прошу тебе, послухай Мойсея: не шукай тут у згубному поганському тлінні улюбленого чоловіка, істинного мужа, друга, брата й ближнього твого. Шукай його там, по той бік Йордану, за західним, за вечірнім шляхом. Не тут, там він, цей початок померлим і всьому тлінню, а інакше поцілуєшся з якимсь поганином.
Пасха! Безумний Сомнас7 (книжник) шукав чоловіка по цей бік Йордану. Що ж йому ангел господній Ісайя говорить? Ось що: "Чого ти тут? t що тобі тут? Як витесав ти тут собі гріб і сотворив ти собі на висоті гріб... Це нині Господь Саваоф скине і зітре мужа, і відбере начиння твоє і вінець твій славний, і кине тебе в країну велику й безмірну, і там помреш..." Нещасний книжник! Читав пророків, шукав людину, а натрапив на мертвого і сам з ним пропав. Звичайно ж, він шукав між посланцями Валака-царя на поселенні губителів. Тому-то ось що про таких говорить блаженний муж Йов: "Кажуть Господу: - Відступи від нас, шляхів твоїх не хочемо знати... Будуть же як полова перед вітром або як порох... Хай побачать очі його своє вбивство... І той був віднесений у гріб і на могилах пильнував. Стало солодким для нього дрібне каміння потоку". Кричить на таких і інший ангел Михей, гл. 2, ст. 10: "Встань і піди, бо немає тобі тут спокою через нечистоту; зітлієте тлінням". "Чи бачиш ти, - каже третьому ангелу Єзекіїлеві Господь, - чи бачив ти, що ці коять? Великі беззаконня дім Ізраїлів коїть тут, щоб віддалитися від святинь моїх". О беззаконне "тут"! Що ти наробило? Відвело ти нас від живої людини. "Беззаконня, - говорить він, - п'яти моєї, обійде мене. Подало ти нам п'яту його, а не голову його, хай обцілує нас. Лиш п'яту ми бачимо, породження зміїне". "Вселяться, - говорить чоловік, - д заховають..." Та скажи ж, хто тобі заховає скарб наш? "Ах, хіба ти, - відповідає, - не бачиш, скільки їх у домі Ізраїлевім, у Святому Письмі, і що вони коять? Самі тут, у гробах, сидять і мене туди ж тягнуть, а я ніколи мертвим не був, крім п'яти моєї". "Багато хто бореться зі мною з висоти..." "Потоптали мене вороги мої... ті п'яту мою збережуть... вселяться тут і затаять воскресіння моє".
Пасха! "Встань, встань, Єрусалиме!" Я є, я є, хто втішає
49
тебе. Розумій, хто то є сущий?.. "Йдіть воротами моїми, і шлях прокладіть людям моїм, і каміння, яке на дорозі, розкидайте..." "І це було велике потрясіння, бо ангел господній, зійшовши з небес, приступив, відвалив камінь..." "Чому ви тут шукаєте чоловіка? Немає тут! Устав!" "Скажи ж, змилосердься, де він?" "Немає його у царстві цих мертвих; він завжди живий; там його шукайте. І нині, що ви тут є?" Пасха! "Встань, встань, воскресни, Єрусалиме!"
"І було, коли Ісус був у Єрихоні, і, глянувши очима своїми, побачив чоловіка, що стояв перед ним..." Ось бачиш, недарма ангел говорить: "Там його побачите". Та де ж там? По той бік, чуєш, Йордану, на святому вже місці, не на тлінному, на землі нагірній, високій. Глянувши туди, він побачив чоловіка, упізнав і вклонився йому, владиці своєму. Пасха! "Встань, встань, Сіоне!.." Обтруси порох..." Авраам, глянувши очима своїми, побачив місце здалеку, і каже отрокам своїм: "Сидіть тут з ослям, а ми з отроком підемо туди..." Бачиш, що й Авраам, покинувши все тутешнє, знайшов істинну людину на горі; бачив день його, зрадів. Не можна мати кращих очей, як Авраамові. Лиш вони бачать барана, якого тримають роги в саду Савек. Пасха! Савек означає хмиз. Та чи може хмиз, стояти перед лицем господнім? Він лише спопеляється всеспаленням, як ніщо, а людина Ісаак неушкоджена. Та й як йому не вціліти, якщо сам Бог захищає його: "Хай йому нічого не вчинять..." Видно ж, що він не є хмиз, який залишився за плечима, про який Ісайя: "Ці всі, як хмиз, вогнем згорять..." А про протилежних цьому хворостинню людей ось що той же говорить: "Як небо нове і земля нова, які я творю, перебувають переді мною, так стане сім'я ваше й ім'я ваше..." Цю ж людину і Навин бачив, яка стоїть, не падає, а вічно перед лицем Господнім перебуває.
Пасха! "Встань, встань, Єрусалиме!" Дав Господь чудотворний посох Мойсееві, посилає його на звільнення братії своєї з Єгипту, велить Ааронові зустріти Мойсея. Де ж він зустрічає? "І йде, й зустрічає його на горі Божій, і поцілувалися обидва". Після звільнений з Єгипту братії ізраїльської бажає бачити Мойсея тесть його. Узяв дочку свою, жінку Мойсееву, з двома синами, поїхав у пустелю. Приїхав. Доповіли Мойсееві. О роде, благословенний Богом вишнім! Відразу подалися на гору Хорев. Зійшов же Мойсей навстріч тестеві своєму, і вклонився йому, і цілував його, і привітали один одного, і ввів їх Мойсей у намет.'
Пасха! Забороняє найсуворіше Мойсей, щоб ми, йдучи звідсіля туди, нічого із хмизу не заносили, називаючи все таке прокляттям, ідолом і перешкодою на царському цьому шляху. "Вважай добре, - говорить, - щоб не їсти крові... Якщо не з'їси її, то благо тобі буде і синам твоїм по тобі навіки".
50
Однак нетямущий і нинішній Ізраїль часто нарікає на Господа. "І чув Господь, і розгнівався гнівом, і розгорівся у них вогонь..." Почали бажати єгипетського м'яса: "Добре нам, - говорять, - було в Єгипті..." "Що це ви говорите? Хіба у Господа, крім поганського, не знайдеться м'яса?" 1 каже Господь Мойсееві: "Коли рука Господня не буде достатньою? Нині зрозумієш, чи вразить тебе слово моє, чи ні?" Часто й наша нетямуща відсталість сердиться й нарікає на Господа. Тьху! Чи можна, щоб була людина без плоті, крові й кісток? Тьху! Що це? Ось гордий і бездушний хмиз! Встань, прокинься ж, Сіоне!
Що це ти верзеш? Хто твою землю зачіпає? Хай вона буде такою, як є. Хай лиш Господь дасть тобі своє благословенне благовоління, як Ісайя говорить: "А земля твоя разом з новою населиться" (гл. 62). Одне лишень знай, що ти брехня й ніщо з самою твоєю землею. Тому там же мовиться: "Не подібний до вас, бо випрямив і сотворив, Єрусалиме, радість на землі". Ти лиш намагайся, щоб із твоєї облудної землі сяйнула правда Божа. Молися, щоб тобі випав той третій день, у котрий земля Богом здіймає трав'янисті рослини. Хіба думаєш, що лишень твоя одна земля, а інша у ній бути не може? Так залишайся ж тут при твоїй, їж її, коли гадаєш, що у Господа немає ні своєї землі, ні плоті, ні крові, ні кісток, нічого... Не почуєш блаженнішого голосу: "Це нині кість від кісток моїх..."
"Встань, встань, Єрусалиме!" Слухай вухом іншим про іншу плоть. Чи чуєш: "1 зацвіте плоть моя" Чи чуєш про інші кості: "Зрадіють кості смиренні"? "Не втаїться кість моя від тебе..." Слухай приточника: "Зцілення кісткам". Слухай Ісайю: "І кості твої проростуть, як трава, і розгалузяться, і породять роди родів".
Бачиш, не ті це кості, що розсипаються при пеклі: вони є перед лицем божим, і оце-то є там!.. "1 був голос, - голосить Єзекіїль, - коли мені пророкувати, і це потрясіння! І поєднаються кості, кістка до кістки, кожна до суглоба свого. І бачив, і це було - їм жили і плоть росли..." Читай таке у гл. 37: "Що це за новий рід по горах твоїх?" Слухай Йоіля: "Як ранок, розіллються по горах люди численні й міцні, подібних до них не було відвіку..." "Як рай насолоди, земля перед лицем його, а позад неї поле згуби..." "Як вид кінський, вид їх..." "Як звук колісниць, на вершини гір підіймуться..." "Як бійці підуть, і як мужі хоробрі зійдуть на стіни... і ніхто від брата свого не відступить. Міста візьмуть, і на вежі підіймуться, і на храмини залізуть, і віконцями ввійдуть, як злодії..." "Затрубіть сурмою! Пророкуйте зцілення..."
То пусти ж їх на твою землю, цей божий рід, прошу, не бійся. Вони кожен у свого брата займуть квартиру половинну без будь-якої образи. "Дух господній на мені!" Дати плачучим
51
славу Сіона замість попелу. Що ж це за образа? "1 спорудять сини інородні стіни твої..." "1 замість міді принесу тобі золото". "І замість заліза принесу тобі срібло". "1 замість дерева принесу тобі мідь, і замість каменя - залізо". "Відкрию гроби ваші і виведу вас..." "Оці на землі своїй ще раз залишать слід, і вічна веселість над головою їх..."
"Світися, світися, Єрусалиме!" "Це пітьма вкриє землю... на тобі ж з'явиться Господь, і славу його на тобі побачать".
ВХІДНІ ДВЕРІ ДО ХРИСТИЯНСЬКОГО ДОБРОЧЕСТЯ1
Написана у 1766 році для молодого шляхетства Харківської губернії, а оновлена в 1780 році
ПЕРЕДДВЕР'Я
Подяка блаженному Богові за те, що потрібне зробив нетрудним, а трудне - непотрібним.2
Немає солодшого для людини й потрібнішого, як щастя; немає ж і нічого легшого. Подяка блаженному Богові. Царство Боже всередині нас. Щастя в серці, серце в любові, любов же у законі вічного. Це безперервна ясна погода й сонце, що не заходить, що просвічує пітьму сердечної безодні. Подяка блаженному Богові.
Що було б, коли б щастя, найпотрібніше і найулюбленіше для всіх залежало від місця, від часу, від плоті й крові? Скажу виразніше: що було б, коли б помістив Бог щастя в Америці, або на Канарських островах, або в азіатському Єрусалимі, або в царських палатах, або в соломоновому віці, або в багатствах, або в пустелі, або в чині, або в науках, або в здоров'ї?.. Тоді б і щастя наше, і ми з ним були бідні. Хто б міг дістатися до тих місць? Як можна всім народитися у якийсь один час? Як же й уміститися в одному чині й статі? Яке ж то щастя, утверджене на піску плоті, на обмеженому місці й часі, на смертній людині? Чи не це трудне? Гей! Трудне й неможливе. Подяка ж блаженному Богові, що трудне зробив непотрібним. Вже сьогодні бажаєш бути щасливим? Не шукай щастя за морем, не проси його в людини, не мандруй по планетах, не волочися по палацах, не плазуй по земній кулі, не вештайся по Єрусалимах... Золотом можеш купити село, річ трудну, як і потрібну, а щастя як необхідна необхідність задарма всюди й завжди дарується.
Повітря й сонце завжди з тобою, всюди й задарма; все ж те, що втікає від тебе, знай, що воно чуже, і не вважай своїм, все те дивне й зайве. Яка ж тобі потреба? Тим-то воно й трудне. Ніколи б не розлучилося з тобою, якщо б було необхідне.
Подяка блаженному Богові.
53
Щастя ні від небес, ні від землі не залежить. Скажи з Давидом: "Що для мене є на небесах? І від тебе чого захотів на землі?"
Що ж тобі потрібне? Те, що найлегше. А що ж легке? О друже мій, все трудне, й важке, й гірке, і зле, й облудне. Проте що ж легке? Те, друже мій, що потрібне. Що ж потрібне? Потрібне лиш одне: "Єдине є на потребу".
Одне лиш тобі потрібне, одне ж лиш благе й легке, а все інше труд і хвороба.
Що ж оте єдине? Бог. Усі створіння є мотлох, суміш, зволоки, січ, лом, крихти, стоки, нісенітниця, помиї, і плоть, і плетиво... А те, що любе й потрібне, є єдине всюди й завжди. Та це єдине своєю рукою все утримує і прах твоєї плоті.
Подяка ж блаженному Богові за те, що все нас покидає, і все для нас трудне, крім того, що потрібне, любе й єдине.
Численні тілесні потреби очікують тебе, та не в них щастя, бо серцю твоєму потрібне лиш одне, і там Бог і щастя, воно недалеко. Близько. У серці і в душі твоїй.
У цей ковчег веде й наша десятиглава бесіда, наче через десять дверей, а я бажаю, щоб душа твоя, як Ноєва голубка, що не знайшла ніде спокою, повернулася до серця свого, до того, хто спочиває у серці твоєму, щоб збулося оте Ісаєве: "Будуть основи твої вічні родом родів, і назвешся творцем огорож, і шляхи твої всередині закінчиш".
Цього бажає Григорій, син Сави Сковороди.
Зміст бесіди
"Істина господня існує вовіки". "Вічно, Господи, слово твоє живе". "Закон твій в утробі моїй". "Слово було плоттю і вселилося в нас". "Посеред вас стоїть, його ж не знаєте".
Глава 1-ша
ПРО БОГА
Весь світ складається з двох натур: одна - видима, інша - невидима.
Видима натура називається створінням, а невидима - Бог3.
Ця невидима натура, або Бог, усі створіння пронизує й утримує; всюди завжди був, є і буде. Наприклад, тіло людське видиме, але розум, що пронизує й утримує його, невидимий.
З цієї причини у стародавніх Бог називався Всесвітній
54
Розум. Для нього ж у них були різні імена, наприклад: натура, буття речей, вічність, час, доля, необхідність, фортуна та інші.
А у християн найвизначніші для нього такі назви: дух, господь, цар, отець, розум, істина. Останні два імені видаються більш властивими, ніж інші, тому що розум взагалі нематеріальний, а істина вічним своїм перебуванням цілком суперечить непостійній речовині. Та й тепер у якійсь землі Бог називається іштен4. Щодо видимої натури, то в неї також не одне ім'я, наприклад: речовина, або матерія, земля, плоть, тінь та інші.
Глава 2-га ПРО ВСЕЛЕНСЬКУ ВІРУ
Оскільки й тепер мало хто розуміє Бога, то не дивно, що й у давнину часто помилково вважали, що речовина є Богом і тому все своє боговшанування віддали на посміховисько.
Проте всі віки й народи завжди однаково вірили в те, що є якась таємнича сила, яка по всьому розлита й усім володіє.
З цієї причини на її честь і пам'ять по всій земній кулі всіма народами завжди посвячувались будівлі, та й тепер всюди все те ж саме. І хоча, наприклад, підлеглий помилково може вшанувати камердинера замість пана, проте ніколи не сперечається, що є над ним володар, котрого він, може, й у вічі не бачив. Підданим його є будь-який народ, й однаково кожний визнає перед ним своє рабство.
Така віра всезагальна й проста.
Глава 3-тя ПРО ВСЕЗАГАЛЬНЕ ПІКЛУВАННЯ
Оця-то найблаженніша натура, або дух, підтримує в русі весь світ, наче механікова хитрість механізм годинника на вежі, і, за прикладом отця-опікуна, сама є буттям будь-якого творіння. Сама одушевляє, годує, розпоряджає, лагодить, захищає і своєю ж волею, яка називається всезагальним законом або статутом, перетворює знову в грубу матерію, або грязь, а ми це називаємо смертю.
З цієї причини розумна давнина порівняла її з математиком або геометром, тому що постійно вправляється в пропорціях чи розмірах, виліплюючи різні фігури, наприклад: трави, дерева, звірів і все інше; а єврейські мудреці уподібнили його до гончара.
55
Це піклування всезагальне, тому що стосується добробуту всіх створінь.
Глава 4-та ПРО ПІКЛУВАННЯ, ОСОБЛИВЕ ДЛЯ ЛЮДИНИ
Цей найчистіший, всесвітній, усіх віків і народів всезагаль-ний розум вилив нам, наче джерело, всі мудрості й мистецтва, які потрібні для життя.
Та нічим йому так не зобов'язаний будь-який народ, як тим, що він дав нам найвищу свою премудрість, яка є його природним образом і печаттю.
Вона настільки перевищує інші розумові духи, або поняття, наскільки спадкоємець є кращим від слуг.
Вона дуже подібна до наймайстернішої архітектурної симетрії чи моделі, яка невидимо пронизуючи весь матеріал, робить його міцним і спокійним, таким, що утримує всі інші складові.
Так слово в слово й вона, таємно розлившись по всіх членах політичного корпусу, що складається з людей, а не з каміння, робить його твердим, мирним і щасливим.
Якщо, наприклад, якась сім'я, чи місто, чи держава заснована й утверджена на цій моделі, то тоді вони бувають раєм, небом, божим домом тощо. 1 коли якась одна людина укладе за нею своє життя, тоді у ній перебуває страх божий, святиня, > благочестя тощо. І як у людському тілі один розум, але по-різному на думку різних частин діє, так і в згаданих спільнотах, пов'язаних цією премудрістю, Бог через різні члени по-різному на спільну користь впливає.
Вона в усіх наших всілякого роду ділах і мові душа, користь і краса, а без неї все мертве й мерзенне. Народжуємось ми всі без неї, однак для неї. Хто до неї природніший і охочіший, той благородніший і гостріший, і чим більше хто з нею спілкується, тим реальніше, хоч не зовсім зрозуміле, відчуває всередині блаженство й задоволення. Лиш від неї залежить особливе у створенні людського роду піклування. Вона-то є найпрекраснішим божим лицем, яким Він з часом, відбиваючись у душі нашій, робить нас із диких і бридких монстрів або потвор людьми, тобто звірками, придатними до співжиття й до згаданої співдружності, незлобивими, стриманими, великодушними й справедливими.
А якщо вже вона вселилася у сердечні людські схильності, то тоді точно є тим самим, чим в русі годинникового механізму темпо (tempo), тобто правильністю і точністю. 1 тоді-то буває
56
в душі непорочність і чистосердечність, наче райський якийсь дух і смак, що вабить до приязні.
Вона відрізняє нас від звірів милосердям і справедливістю, а від скотини - стриманістю й розумом; і є не чим іншим, як блаженнішим божим лицем, таємно виписаним на серці, силою й правилом усіх наших порухів і справ. Тоді серце наше стає чистим джерелом благодії, що невимовно звеселяє душу; і тоді-то ми буваємо істинними душею й тілом людьми, подібними до придатних для будівництва чотиригранних каменів, що з них складається живий Божий дім, в якому він панує особливою милістю.
Трудно в цей неоціненний скарб проникнути й помітити, і вже через одне це любити й шукати її нелегко.5
Та наскільки вона зовні непоказна й жалюгідна, настільки всередині важлива й пишна, схожа, наприклад, на маленьке зерно смокви, в якому ціле дерево з плодами й листям заховалося, або на маленький простий камінчик, у якому затаїлася жахлива пожежа. Для виявлення її завжди мітили ознаками, і вона, наче якийсь принц, мала свої портрети, печаті й символи, різні у різні віки й у різних народів. Це її був символ, наприклад, змій, повішений на кіл перед юдеями.
її герб - голуб з маслиновою гілкою у дзьобі. Являлася вона в образі лева та ягняти, а царський жезл був її ж предметом тощо.
Таїлась вона й під священними в них обрядами, наприклад, під споживанням паски, під обрізанням тощо.
Крилася вона, наче під різновидним маскарадом, і під цивільними історіями, наприклад, під повістю про Ісава й Якова, про Саула й Давида6 та ін., і лиш таємною своєю присутністю зробила ці книги мудрими.
А вже у наступні часи вона з'явилася у людському образі, ставши боголюдиною.
Яким же чином оця божа премудрість народилася від батька без матері і від діви без батька, як же вона воскресла й знову до свого батька вознеслася, тощо, - прошу, не цікався. Є у цій, як і в інших науках, другорядні тонкощі, лиш у яких може зайняти собі місце та несправжня віра, котру називають умоглядною. Чини тут так, як в опері, і задовольняйся тим, що постає перед твоїми очима, а за ширми й за куліси театру не заглядай. Зроблена ця завіса виключно для поганого роду й схильних до цікавості сердець, тому що хамство, чим у ближче знайомство входить, тим більше втрачає свою чемність щодо великих справ і осіб.
Навіщо тобі, наприклад, питати про воскресіння мертвих, якщо й сам дар воскрешати нічого не дає бездіяльній душі - ні воскрешаючій, ні воскрешуваній? Від таких-то цікавих народились розколи, марновірства й інші рани, які непокоять всю
57
Європу. Найважливіша справа божа: [краще] одну безпутну душу оживотворити духом своїх заповідей, ніж із небуття сотворити нову земну кулю, населену беззаконниками.
Не той вірний цареві, хто намагається проникнути в його таємниці, а хто старанно виконує його волю.
Ця вічна премудрість божа у всіх віках і народах, незмов-каючи, продовжує свою промову, і вона є не що інше, як всюдисущого єства божого невидиме лице й живе слово, що таємно гримить всередині всіх нас. Та не хочемо слухати її порад, одні із-за позбавлення слуху, а найбільша частина - із-за нещасної впертості, яка залежить від поганого виховання.
Прислухалися до нетлінного цього голосу премудрі люди, названі в юдеїв пророками, і з найглибшою осторогою виконували повеління.
Вона - початок і кінець усіх книг пророчих; від неї, через неї й для неї все у них написано.
З цієї причини дістала для себе різні імена: вона називається образ божий, слава, світло, слово, порада, воскресіння, життя, шлях, правда, мир, доля, оправдання, благодать, істина, сила божа, ім'я боже, воля божа, камінь віри, царство боже тощо. А найперші християни назвали її Христом, тобто царем, тому що лиш вона спрямовує до вічного й тимчасового щастя всі держави, будь-які спільноти й кожного зокрема.7 Та й крім того, у древніх царським називалось все, що вважалося верховним і найголовнішим.
Передбачив, було, Авраам блаженніше світло її і, повіривши в неї, став з усією своєю сім'єю справедливим, а з підданими - благополучним. Однак вона й до Авраама завжди жила у своїх любителів. А Мойсей, наче знявши план з невидимого цього божого образу, намалював його просто й грубо найнеобхіднішими лініями і, заснувавши за ним юдейське суспільство, зробив його щасливим і переможним. Він по-тодішньому написав, було, його на кам'яних скрижалях, і зробив так, що невидима премудрість божа, наче видима й тлінна людина, відчутним голосом веде до всіх свою мову.
Ця мова, оскільки розділена ним на десять суджень, або пунктів, названа десятислів'ям.
Глава 5-та ПРО ДЕСЯТИСЛІВ'Я
І
"Я є господь Бог твій, хай у тебе не буде інших богів!.." й інше.
58
Зрозуміліше так сказати:
Я голова твого щастя й світло розуму. Бережись, щоб ти не заснував свого життя на інших порадах, мистецтвах і вигадках, хоча б вони народилися із ангельських умів. Покладись сліпо на мене. Якщо ж, поминувши мене, заснуєш твій вік на іншій премудрості, то вона буде тобі й Богом, але не істинним, і тому й щастя твоє буде подібним до злодійського гроша.
II
"Не сотвори собі ідола!.." й інше.
А як на підлих каменях, так ще більше не велю тобі будуватися на видимостях. Всяка видимість є плоть, а всяка плоть є пісок, хоча б вона народилася в піднебессі; все те ідол, що видиме.
III
"Не приймай імені!.." й інше.
Гляди ж, по-перше, не впади у рів безумства, начебто у світі немає нічого, крім видимості, і начебто ім'я це (Бог) пусте. У цій-то безодні живуть фальшиві клятви, лицемірства, обмани, лукавства, зради й усі таємних і явних мерзот страховиська. А замість того напиши на серці, що завжди скрізь присутній таємний суд божий, готовий у будь-якому місці невидимо палити й сікти невидиму твою частину, не торкаючись ні крапки, за всі діла, слова й думки, в яких мене [Бога ] немає.
IV
"Пам'ятай день суботній!.." й інше.
Це ти скрізь і приховану всередині тебе велич Божу не забувай прославляти з вірою й страхом у день недільний, а поклоняйся не пустими лише церемоніями, а самою суттю, сердечно його наслідуючи. Його справа й вся забава в тому, щоб кожної хвилини думати про користь усякого створіння, і від тебе нічого більше не вимагає, крім чистосердечного милосердя до твоїх ближніх.
А це дуже легко. Вір лише, що сам себе десятикратно використовуєш тоді, коли використовуєш інших, і навпаки.
V
"Шануй батька свого!.." й інше.
59
Перед усіма шануй батька й матір і служи їм. Вони є видимі образи того невидимого створіння, яке тобі стільки позичає.
А ось хто твої батько й мати: будь, по-перше, вірним і старанним для царя, послушним керівникові міста, чемним зі священиком, покірним батькам, вдячним твоїм учителям і благодійникам. Ось істинний шлях до твого вічного й тимчасового блага й до утвердження твоєї сім'ї. Щодо інших частин суспільства, то остерігайся такого:
VI
"Не убий!"
VII
"Не перелюбствуй?'
VIII
"Не кради!"
IX
"Не свідчи фальшиво, або не роби наклепів?' Засуджуємо винного, а робимо наклеп на невинного. Це найстрашніша злоба, а наклепник по-грецьки - диявол.
X
"Не побажай!."
Та оскільки злий намір є насінням злих справ, яким немає ліку, а рабське серце є невичерпне джерело поганих намірів, тому довіку не можна тобі бути чесним, якщо не дозволиш, щоб Бог заново переродив твоє серце. Посвяти ж його нелицемірній любові. Тоді раптом у тобі замкнеться безодня беззаконня... Бог, боже слово, любов до його слова, - то все одне.
Цим триликим вогнем розпалене серце ніколи не согрішає, тому що не може мати злого насіння чи намірів.
Глава 6-та ПРО ІСТИННУ ВІРУ
Якщо б людина могла швидко зрозуміти безцінну вартість цієї великої Божої ради, то могла б її враз прийняти й любити.
60
Та оскільки цьому заважає тілесне, грубе міркування, то для цього їй потрібна віра. Вона закрите для всіх порадою блаженство проглядає наче здалеку в підзорну трубу, з якою й уявляється.
При ній неодмінно повинна бути надія. Вона сліпо й насильно утримує людське серце при цій єдинородній істині, не дозволяючи хвилювати його підлими вітрами сторонніх думок. З цієї причини зображається у вигляді жінки, що тримає якір8.
Ці чесноти, наче надійний вітер корабель, приводять, нарешті, людське серце у гавань любові і їй доручають.
Тоді, розплющивши очі, таємно кричить у душі Дух Святий таке: "Правда твоя, правда навіки, і закон твій - істина".
Глава 7-ма БЛАГОЧЕСТЯ Й ЦЕРЕМОНІЯ - РІЗНЕ9
Вся сила десятислів'я вміщується в одному цьому імені - любов. Вона є вічний союз між Богом і людиною. Вона є невидимий вогонь, котрим запалюється серце до Божого слова чи волі, а тому й сама вона є Бог.
Ця божественна любов має на собі зовнішні види, або значки; вони-то називаються церемонія, обряд, або образ благочестя. Так, церемонія біля благочестя є те, що біля плодів листя, що на зернах полова, що при доброзичливості компліменти. Якщо ж ця маска позбавлена своєї сили, тоді залишається лиш лицемірний обман, а людина - розмальований гріб.
Все ж те церемонія, що може сповняти найнещасніший нероба.
Глава 8-ма ЗАКОН БОЖИЙ І ПЕРЕКАЗ - РІЗНЕ
Закон Божий існує вічно, а людські перекази не скрізь і не завжди.
Закон Божий є райське дерево, а переказ - тінь.
Закон Божий є плід життя, а переказ - листя. Закон Божий є боже серце в людині, а переказ є листок смокви, що часто прикриває єхидну. Двері храму божого є Закон Божий, а переказ є прибудований до храму притвор. Скільки переддвер'я є від вівтаря, а хвіст від голови, стільки віддалений переказ (від Закону Божого).
61
У нас майже всюди порівнюють цю непорівнювальну відмінність, забувши Закон Божий і змішавши з болотом людським воєдино, навіть до того, що людські брехні ставлять вище; і, на них уповаючи, про любов не подумають, хай сповниться оце: "Лицеміри! Вашими переказами ви зруйнували закон". А все те є переказ, що не Божий Закон.
Глава 9-та ПРО ПРИСТРАСТІ, АБО ГРІХИ
Пристрасть є морове повітря в душі. Вона є безпутне бажання вид и мосте й, а називається нечистим або мучительним духом. Найголовніша з усіх - заздрість, мати інших пристрастей та беззаконня. Вона є головним центром отої безодні, де мучиться душа. Ніщо її не прикрашає і не використовує. Не миле їй світло, не люба благочинність, а шкода настільки солодка, що сама себе за десятьох з'їдає.
Жалами цього пекельного дракона є весь рід гріхів, а ось його сім'я: ненависть, злопам'ятність, гордість, лестощі, ненаситність, нудьга, каяття, туга, сум та інший невсипущий у душі черв'як.
Глава 10-та ПРО ЛЮБОВ, АБО ЧИСТОСЕРДЯ
Цій безодні протистоїть чистосердя. Воно є спокійне дихання в душі і віяння Святого Духа.
Воно подібне до прекрасного саду,"(Сповненого тихих вітрів, запашних квітів і втіхи, в якому процвітає дерево нетлінного життя.
А ось його плоди: доброзичливість, незлобивість, прихильність, покірливість, благонадійність, безтурботність, насолода, кураж, й інші неминучі забави.
Хто має таку душу, на ньому мир, і милість, і вічна веселість над головою цього істинного християнина!
НАРЦИС1
Розмови про те: пізнай себе ПРОЛОГ
Це мій первісток. Народжений у сьомому десятку цього віку. Нарцисом називається не тільки квітка, а і якийсь юнак. Нарцис - юнак, який у дзеркалі прозорих вод при джерелі дивиться сам на себе і смертельно в себе закохується, - це прадавня притча із прадавнього єгипетського богослов'я, яке є матір'ю єврейського2- Образ Нарциса благовістить оце: "Пізнай себе!" Начебто сказав: чи хочеш бути задоволений собою і закохатися в самого себе? Пізнай же себе! Добре себе випробуй. Справді! Як бо можна закохатися в невідоме? Не горить сіно, не торкаючись вогню. Не любить серце, не вбачаючи краси. Видко, любов є дочкою Софії3. Де мудрість побачила, там любов згоріла. Воістину благе самолюбство, якщо воно святе; гей святе, коли істинне; гей, кажу, істинне, якщо знайшло й побачило оту єдину красу й істину: "Посеред вас стоїть, його ж не знаєте".
Блаженний муж, який знайде в своєму домі джерело втіхи, і не розбурхує вітри з Ісавом, нишпорячи по безлюдних околицях4. Дочка Саулова Мелхола5, яка через вікно отчого дому, розсівала свої погляди по вулицях, є матір'ю й царицею всіх, хто блукає по навколишніх пустелях слідами того волоцюги, зустрівши якого, наче буйну звірину, заганяє в дім наш пастир. Куди тебе біс жене? "Повернися в дім свій!"
Усе це буйні Нарциси. А мій мудрий Нарцис амуриться вдома, за притчею Соломоновою: "Розуму праведник собі другом буде".
Хто ж прозрів у водах своєї тліні красу свою, той закохається не в якусь зовнішність, не у воду свого тління, а в себе самого, і в саму свою суть. "Шляхи твої всередині себе закінчиш".
Нарцис мій, правда, що обпікається, розпалюючись жаром кохання, ревнуючи, поривається, кидається й мучиться, облег-шує серце, турбується й молиться всіма молитвами, і не про багато ж, не про щось пусте, а про себе, в собі і всередині себе. Турбується лише про себе. Одне йому потрібне. Нарешті, розтанувши, наче лід, весь від самолюбного полум'я,
63
перетворюється у джерело. Справді! Справді! У що хто закохався, у те перетворився. Кожен є тим, чиє серце в ньому. Кожен є там, де серцем сам.
О люба моя милість, Нарцисе! Нині з плазуючого черв'яка став крилатим метеликом. Оце сьогодні воскрес! Чому не перетворився у струмок чи потік? Чому не у ріку чи море? Скажи мені! Відповідає Нарцис: "Не перешкоджайте мені, бо добру справу я завершив. Море із рік, ріки з потоків, потоки зі струмків, струмки із пари, а пара завжди при джерелі суща сила й чад його, дух його й серце. Це що люблю! Люблю джерело й главу, джерело й начало, яке висилає вічні струмені з пари свого серця. Море є гній. Ріки протікають. Потоки висихають. Струмки зникають. Джерело вічно дихає парою, яка оживляє й прохолоджує. Лиш джерело люблю й зникаю. Все інше для мене стоки, січ, підніжжя, тінь, хвіст..." О серце морське! Чиста безодня! Джерело святе! Тебе лиш люблю. Зникаю в тобі й перетворююся... Чи чуєте? Що це співає орлине пташеня, орлиної матері фіваідської премудрості!6
Лицеміри й марновіри, чуючи це, спокушаються й хулять. Перетворитися у джерело? Як це може бути? Не ремствуйте! Дуже легко віруючому, виразніше скажу, тому, хто пізнав у собі оту красу: "Пара є сила божа і чистий вилив слави Вседержителя".
Краще, мовляв, йому було б перетворитися в золото, або в коштовний камінь, або... зупиніться! Він знайшов найкраще. Він перетворюється у володаря всіх створінь, у сонце. Ба! Хіба сонце і джерело одне й те ж! Гей! Сонце є джерелом світла. Джерело води випускає струмки, напуваючи, прохолоджуючи, обмиваючи бруд. Вогняне ж джерело випускає промені світла, осяваючи, зігріваючи, обмиваючи морок. Водяне джерело є початком водяного моря. Сонце с головою вогненного моря. Та як же, мовляв, це може бути, щоб людина перетворилася в сонце? Хоч це можливо, бо, як проголошує істина: "Ви є світлом світу, тобто сонцем".
О лицеміри! Не з лиця судите, а з серця. Гей! Сонце є джерелом. Як же не є сонцем Божа людина? Сонце не з лиця, а за джерельною силою є джерелом. Так і людина Божа, що випускає животворні струмки й промені божества, є сонцем не з сонячного лиця, а за серцем. Кожен є тим, чиє серце в ньому: вовче серце є справжній вовк, хоч обличчя людське; боброве серце є бобер, хоч вигляд вовчий; серце вепра є вепр, хоч вигляд бобровий. Кожен є тим, чиє серце в ньому. Та лицеміри колють вперто рогами. Хай же це буде так добре! Мовляв, людина не може ніяк перетворитися в сонячне лице. Лице ж бо і серце різні... Правильно, правильно судите! І я вважаю: взагалі не можна. Та й яка користь? Вигляд бобра не робить
64
вовка бобром. О глухі лицелюби! Слухайте оцей грім: "Плоть ніщо, дух животворить".
І чи не знаєте цього, що вигляд, лице, плоть, ідол є одне й те ж, і ніщо? Чи не знаєте, що світ цей є ідол поля Деїрського?7 Сонце ж для цього боввана є його лицем, і золотою головою його, і це суєта суєт! Даниїл не поклоняється, а Нарцис не любить його. Світ є Мелхолина вулиця, повія вавілонська, біснувате море, а Даниїл і Нарцис у цих палаючих пекельних водах побачили улюблену свою милість. Яку? Росо-носне джерело й справжнє сонце, як написано: "Поки світить день", тобто сонце. "Де спочиваєш? Покажи мені вид твій". "О блага мудрість для людини, ще більша - для тих, хто бачить сонце".
Подяка ж блаженному Богові. Це його невимовна милість і влада, що зробила некорисне неможливим, а можливе корисним. Нині мій Нарцис перетвориться у справжнє, а не в порожнє сонце. Питання лицемірів: "Що це? Чи так в одному сонці будуть два сонця?" Відповідь: "А де ж тоді ваші вуха, коли дуже голосною трубою небеса проповідують: "У сонці розмістив своє поселення?"
Бачите, що в золотій голові вашого ідола світу цього, і у Вавілонській цій печі живе й суботу перебуває наше світло, що не заходить, і не ваше тьмяне, а наше сонце прославляється оцією1 трубною піснею: "Джерело витікає й напоює всіх".
Та облишмо, хай мучаться лицеміри у своєму вогненному озері. Самі ж з Ізраїлем перейдемо на той бік моря, за порадою Варуха: "Хто перейде на той бік моря і знайде премудрість? Там рай." Там амуряться всі Нарциси, що пізнали себе. Оце перший нас зустрічає улюблений Давид, співаючи свою пісню: "У тобі джерело життя. У світлі твоєму побачимо світло".
Залишайтесь, лицеміри, з наявним вашим сонцем. Ми у вашому поганому сонці знайдемо нове й прекрасне оте: "Хай буде світло!" "Хай стане сонце! Й сонце утвердилося".
Це за стіною й за вашими межами зустрічає нас, одягнувшись вашим світлом, наче ризою! Це гукає нам: "Радійте!" "Дерзайте! Мир вам! Не бійтеся! Я світло! Я світло для сонячного ідола і його світу!" "Спраглий хай прийде до мене і хай п'є!"
ЧУДО, ЩО З'ЯВИЛОСЯ У ВОДАХ НАРЦИСОВІ
Скажи мені, прекрасний Нарцисе, чи у твоїх водах ти щось побачив? Хто тобі в них з'явився?
В і д п о в і д ь. На моїх водах сплило Єлисейське залізо8. Побачив я на полотні моєї минущої плоті нерукотворний образ,
65
"який є сяйвом слави Отчої". "Поклади мене як печатку на м'яз твій". "Відбивається на нас світло". Бачу Петра вашого гавань: "Землю посеред води, утворену Божим словом". Я бачу мого друга, цього друга Ісайї: "Царя зі славою побачите, і очі ваші побачать землю здалека". Чарівниця - плоть моя - явила мені мого Самуїла. Лиш його люблю, тану, зникаю й перетворююсь. Втім, від єгипетського перейдемо до єврейських Нарцисів. Ось перший нас зустрічає: "Ревнуючи, поревнував за господом Богом..." Ось другий: "Душа моя увійде в слово твоє", тобто перетвориться. Ось ще тобі Нарциси: "Це все залишили й ідемо слідом за тобою". А Давид хіба не справжній Нарцис9? "Зникне серце моє і плоть моя". "Зникли очі мої на твоє спасіння". "Коли прийду й з'явлюся перед лице твоє?" А оце хіба не справжній Нарцис? "Світ зі мною розп'явся, і я зі світом". "Не живу я, а живе в мені Христос". "Поки перетворить тіло смирення нашого..." "Бажаю звільнитися". "Мені ж жити - Христос, а вмерти - знахідка".
Як у джерелі людське обличчя, так у словах Ісайї, наче райдугу в хмарі, видно цього Нарцисового амура. "Буде Бог твій з тобою завжди, і наситишся, як бажає душа твоя, і кості твої зажиріють і будуть, наче сад напоєний, і як джерело, в якому не висохне вода, і кості твої проростуть, як трава, й розгалузяться, й породять роди родів, і стануть вічними твої пустелі, і будуть вічні твої основи родам родів, і назвешся творцем огорож, і шляхи твої закінчиш посеред себе".
РОЗМОВА ПРО ТЕ: ЗНАЙ СЕБЕ
Особи: Лука, його Друг і Сусід
Лука. Вчора обідали ми обидва у мого брата, я і мій сусід, з нагоди недільного дня, щоб поговорити про щось із Божого слова. Стіл був у саду. Нагодою для розмови були слова, написані в альтанці, отакі: "Той зітре твою голову, а п'яту його ти будеш наслідувати".
При обіді були два вчені: Навал і Сомнас10. На прохання мого брата вони довго тлумачили ці слова. Я твердо вірю, що Святе Письмо є райська пожива й ліки моїх думок. Тому картав сам себе за те, що не міг відчувати жодного смаку у цих дуже солодких словах.
Д ρ у г. Як же називаєш дуже солодкими слова, не відчуваючи в них жодного смаку?
Лука. Так, як той, хто здалека дивиться на райські квіти, не відчуває їх запаху, а лиш вірить, що дихають якимись дивними пахощами.
66
Друг. Слухай, брате. Хоча б вони нам дихали під самий ніс наш, ми не можемо відчувати смаку.
Лука. Чому? Хіба у нас немає голови й ніздрів?
Друг. Голови й ніздрів? Знай, що ми позбавлені цілої людини, і повинні сказати: "Господи, не маємо людини..."
Лука. Хіба ж не маємо й не бачимо в нас людей?
Друг. Яка ж користь: мати й не розуміти? їсти й не відчувати смаку?.. А якщо хочеш знати, то знай, що так бачимо людей, як начебто хто показував тобі лиш людську ногу або п'яту, закривши решту тіла й голову; без неї ж пізнати людину ніяк не можна. Ти й сам себе бачиш, але не розумієш і не осягаєш сам себе. А не розуміти себе самого, слово в слово є одне й те ж, що й втратити себе самого. Якщо в твоєму домі закопаний скарб, а ти про це не знаєш, слово в слово, начебто його там не було. Отже, пізнати себе самого і відшукати себе самого і знайти людину - все це одне означає. Та ти себе не знаєш і не маєш людини, в якої є очі й ніздрі, слух і інші відчуття; як же можеш твого друга розуміти й пізнати, якщо сам себе не розумієш і не маєш? Слухай, що говорить істинна людина тому, хто хоче її знайти й пізнати: "Якщо не пізнаєш сама себе, о добра жінко, то зійди до пастухів і паси своїх кіз біля наметів пастуших".
Л у к а. Як же? Бо ж бачу руки, ноги і все моє тіло.
Друг. Нічого не бачиш і взагалі не знаєш про себе.
Лука. Жорстокий цей твій задум і дуже колючий. Не можу його ніяк проковтнути.
Д ρ у г. Я ж тобі казав, що не можеш відчувати смаку.
Л у к а. То що ж бачу в собі? Скажи, будь ласка.
Друг. Бачиш у собі те, що є ніщо, і нічого не бачиш.
Лука. Утомив ти мене. Як же в собі нічого не бачу?
Друг. Бачиш у собі лиш землю. Та тим самим нічого не бачиш, тому що земля й ніщо - одне й те ж. Одне бачити тінь дуба, а інше - само справжнє дерево. Бачиш свою тінь, просто кажучи, свою порожнечу й ніщо. А самого себе ти зроду не бачив.
Лука. Боже мій! Звідки такі дивні думки?.. Ти наговориш, що у мене ні очей, ні вух немає.
Д ρ у г. А так, я вже давно сказав, що тебе всього немає.
Л у к а. Як же? Хіба мої очі не очі й вуха не вуха?
Друг. Запитаю й я тебе. Скажи: п'ята твоя й тіло твоє - чи це все одно?
Лука. П'ята моя є остання частина в тілі, а голова - начало.
Д ρ у г. То я тобі твоєю ж відповіддю відповідаю, що це твоє око є п'ята чи хвіст у твоєму оці.
Л у к а. А само ж справжнє око, головне -й начальне око, де? Д ρ у г. Я ж говорив, що бачиш тільки хвіст свій, а голови
67
не знаєш. То чи можна пізнати людину лиш із п'яти її? А як не бачиш твого ока, крім його останньої частини, так ні вуха, ні твого язика, ні рук, ні ніг твоїх ти ніколи не бачив, ні всіх інших твоїх частин, цілого твого тіла, крім його останньої частини, яка називається п'ята, хвіст або тінь... То чи можеш сказати, що ти пізнав себе? Ти сам себе втратив. Немає в тебе ні вух, ні ніздрів, ні очей, ні всього тебе, крім лиш твоєї тіні.
Лука. Навіщо мене називаєш тінню?
Друг. Тому що ти втратив суть твоєї істоти, а у всьому твоєму тілі спостерігаєш п'яту або хвіст, оминаючи справжнє в тобі, і втратив головне.
Л у к а. Та чому ж мої органи називаєш хвостом?
Друг. Тому що хвіст є остання частина, вона слідує за головою, а сама собою нічого не починає.
Лука. Мучиш мене, любий друже. Можливо, воно й так, як кажеш. Але ти, знищивши мої думки, своїх думок не даєш.
Друг. Послухай, душе моя! Я й сам зізнаюся, що точно не знаю. А якщо тобі сподобаються мої думки, то поговорімо відвертіше. Ти ж, без сумніву, знаєш, що назване нами вухо, око, язик, руки, ноги, і все наше зовнішнє тіло само собою нічого не діє і ні в чому. Та все воно підкорене нашим думкам. Думка, його володарка, перебуває у безперервному хвилюванні день і ніч. Вона-то розмірковує, радить, визначає, спонукає. А крайня наша плоть, як загнуздана скотина, або хвіст, мимоволі за нею слідує. Отож бачиш, що думка є наша головна точка й середня8. А тому-то вона часто й називається серцем. Отже, не зовнішня наша плоть, а наша думка, - то наша головна людина. У ній-то ми є. А вона є нами.
Лука. Ось! У це я вірю. Я завважив, що коли я (звідси почну називати себе думкою) кинувся вбік, тоді без мене моє око нічого й [себе] самого поблизу не може бачити. Що ж воно за таке око, якщо бачити не може? Ти добре назвав його не оком, а тінню справжнього ока або хвостом6. Дякую, що ти мені мене знайшов. Слава Богу! Я тепер очі, вуха, язик, руки, ноги, і все маю. Втратив я старе, а знайшов нове. Прощавай, моя тінь! Здрастуй, бажана істиної Ти будь для мене обітована земля! Досить мені бути робітником. Та я про це ніколи й не думав. Куди ж! Я люблю цю думку. Прошу, підтверди мені її. Хочу, щоб вона була непохитна.
Друг. Прошу, не поспішай! Хто швидко припадає до нової
Mens cujusque, is est quisque.,. (Cicero) - "Розум кожного - є кожний" (Цщерон). Звідси у тевтонів людина називається менш, тобто mens, цебто думка розум; у греків же називається муж - (рос. тобто світло, цебто розум.
Coesi sunt oculi, ubi mens aliud agil (Proverbium) - "Сліпі очі, коли розум інше чинить, тобто коли в іншому витає" (стародавня притча).
68
думки, той швидко й відпадає. Не будь легковірним. Випробовуй обережно кожне слово. Тоді давай місце йому у твоєму серці. Я й сам цю думку невимовно люблю. 1 бажаю, щоб вона була навіки твоєю, щоб у нас серце й думка була одна. Й ніщо не може бути солодшим від цього. Але прошу, спершу добре розжуй. Потім у радості й у простоті серця приймай. Будь простим. Але й будь при тому обережним. Якщо моя думка тобі подобається, то знай, що вона не є моєю вигадкою. Глянь на Єремію у гл. 17-й, у вірші 9-му.
Лука. Боже мій! Справжнього Єремію побачу, якщо побачу його думку. Та прошу, точні його слова...
Друг. Ось тобі: "Глибоке серце [в] людині, глибше за всіх, і є людина, і хто пізнає її?"1. Якщо тепер очі й вуха маєш, то зауважуй! Але чи відчуваєш?
Лука. Відчуваю, мій друже! Пророк називає серце людиною.
Д ρ у г. А що ж, крім цього, зауважуєш?
Лука. Те, що прихована безодня наших думок і глибоке серце - все одне. Та дивина! Як це можливо, що людиною є не зовнішня, або крайня її плоть, як народ вважає, а глибоке серце чи думка її: вона-то якраз є справжня людина й голова. А її зовнішня поверхня є не що інше, як тінь, п'ята і хвіст.
Друг. Ось бачиш? Вже починаєш відпадати. Легко ти спочатку повірив. Тому почала скоро зменшуватись твоя віра. Що раптом запалюється, те раптом і згасає. Та тверде діло постійно міцніє, тому що немає поради без повільності. Ах, земля прилипає. Не відразу можна вирвати ногу із клейких плотських переконань. Вони якраз, у нас вкоренившись, називаються повір'ям. Плотського нашого життя плотська думка є начало й джерело, по землі повзе, плоті бажає, спостерігає нашу брудну п'яту й береже око серця нашого, раду нашу... Та хто зітре нам голову зміїну? Хто виколе воронові око, втуплене у ніч? Хто знищить нашу плоть? Де Фінеєс, що проколює повію? Де ти, меч Єремії, що спустошує землю?..12 Та знайшов Бог мудрого проти мудрого, змія на змія, насіння проти насіння, землю замість землі, рай замість пекла. Замість мертвого живе, замість брехні правду свою... Оце! Спаситель твій іде, що має з собою розплату.
Лука. Говори, прошу, виразніше. Нічого не розумію. Д ρ у г. Та хто може чути смак, не маючи віри? Віра, що бачить світло у пітьмі, страх божий, що пронизує плоть, міцна, як смерть, любов божа - ось єдині двері до райського смаку. Чи можеш вірити, що найчистіший дух утримує весь прах твоєї плоті?
Лука. Вірю. Та сам відчуваю слабість моєї віри... Допоможи, якщо можеш, видряпатися із болота невіри. Зізнаюся, що це
69
Лука. Фарби є не що інше, як порох і порожнеча: малюнок або пропорція і розміщення фарб - це сила. А якщо її немає, тоді фарба - бруд і лише порожнеча.
Друг. Що ж іще бачиш при цьому живописі?
Лука. Бачу написані з Біблії слова. Слухайте! Почну їх читати: "Мудрого очі - в голові його. Очі ж безумних - на кінцях землі".
Друг. Якщо хтось бачить фарбу на словах, а письмо прочитати не може, то як тобі здається? Чи бачить такий письмо?
Лука. Він бачить плотським оком лиш останню порожнечу або фарбу в словах, а самих букв у письмі не розуміє, лиш п'яту бачить, не голову.
Друг. Правильно міркуєш. Тому якщо бачиш на старій церкві в Охтирці цеглу й вапно13, а плану її не розумієш, як гадаєш, чи побачив і пізнав її?
Лука. Аж ніяк! Так бачу в ній лиш крайню й останню зовнішність, яку й скотина бачить, а симетрію її, або пропорцію й розмір, який є зв'язком усього й головою матеріалу, оскільки в ній не розумію, то й її не бачу, не бачучи її голови.
Друг. Добрий твій суд. Кинь же тепер на рахівницю всю суму.
Лука. Як?
Д ρ у г. А ось так! Що у фарбах малюнок, те ж саме й фігура в письмі, а в будові план. Та чи відчуваєш, що всі ці голови, як малюнок, так і фігура, і план, і симетрія, і розмір є не що інше, як думки?
Лука. Видається, що так.
Д ρ у г. То чому ж не осягнеш, що і в інших створіннях невидимість перша, а не лише в людині? Те ж можна розуміти й про трави й дерева і про все інше. Дух все-все виліплює. Дух і утримує. Та наше око стереже п'яту й перебуває на останній зовнішності, обминаючи силу, начало й голову. Отже, хоча б ми були лиш тілом без душі, то й тоді ще недостатньо себе розуміємо.
Лука. Чому?
Друг. Тому що, шануючи в нашому тілі зовнішній порох,. не підіймаємось думкою в план, який тримає оцю слабку землю. І ніколи не відчуваємо смаку в цих божих словах, які вивищують повзуче по землі наше поняття до пізнання істинного нашого тіла, а саме: "Не бійся, Якове! Це на руках моїх намалював стіни твої..." Та ступимо вище.
К л е о п а. Ми ще не хочемо ступати вище, а маємо сумнів. 1 бажаємо добре пізнати те, що називаєш істинним тілом. Нам дивно, що...
Друг. Що дивно? Чи не Бог все утримує? Чи не він є голова й все у всьому? Чи не він істина в порожнечі, справжня й головна основа у нашому нікчемному поросі? 1 як сумніваєшся про справжнє, вічне й нове тіло? Чи не думаєш знайти щось таке, у чому Бог не був би головою й замість начала? Та чи може мати щось своє буття, крім нього? Чи не він буття всього? Він у дереві справжнє дерево, у траві трава, у музиці музика, у домі дім, у нашому земляному тілі є нове тіло й точність, або голова його. Він є всяке у всьому, тому що істина є господня; Господь же, Дух і Бог - то все одне. Він єдиний робить сам собою дивне у всьому й нове у всьому, й істина його у всьому навіки існує; інша ж уся крайня зовнішність є не що інше, як тінь його, і п'ята його, і підніжжя його, й риза, що тліє... Та "мудрого очі - в голові його, очі ж безумних - на кінцях землі".
РОЗМОВА 3-ТЯ ПРО ТЕ Ж: ЗНАЙ СЕБЕ Особи: Клеопа, Філон, Друг
К л е о п а. Ах! Припини, прошу. Не сумнівайся. Він людина добра й не гребує нічиєю дружбою. Мені відоме твоє добре серце, а він нічого, крім цього, не шукає.
Φ і л о н. Я знаю багатьох учених. Вони горді. Не хочуть і говорити з селянином.
Клеопа. Прошу, повір же.
Друг. Про що у вас суперечка?
Клеопа. Ба! А ми навмисне до тебе... Ось мій товариш. Прошу, не гнівайся.
Д ρ у г. За що? "Людина дивиться на лице, а Бог дивиться на серце". А Лука де?
К л е о п а. Не може зрозуміти твоєї мови. Він прилип до Сомнаса при вчорашній розмові, а нам твої новинки любі.
Друг. Про що була мова?
К л е о п а. Чи пам'ятаєш, Філоне?
Філон. Пам'ятаю. Мова йшла про безодню.
Клеопа. А-а! Ось слова: "Пітьма поверх безодні".
Філон. Потім була суперечка про якісь старі й нові міхи і про вино.
Клеопа. Один твердив, що безоднею називається небо, по якому плавають планети, а пан Навал кричав, що справжня безодня є великий океан; один клявся, що тим позначається жінка; інший тлумачив учення та ін., та ін.
Друг. Якщо хочемо виміряти небо, землю й моря, то ми повинні, по-перше, змірити себе самих з Павлом нашою власною мірою. А якщо нашої, всередині нас, міри не знайдемо, то
72
чим можемо виміряти? А не вимірявши спершу себе, яка користь знати міру в інших створіннях? Та й чи можна? Чи може сліпий у своєму домі бути прозорливим на ринку? Чи може знайти міру, не зрозумівши, що таке міра? Чи може міряти, коли не бачить землі? Чи може бачити, коли не бачить її голови? Чи може побачити голову й силу її, не знайшовши й не зрозумівши своєї в собі самому? Голова розуміється головою, а сила - силою.14
К л е о п а. Чи не можна сказати простіше?
Друг. Виміряти й пізнати міру є одне й те ж. Якщо б ти довжину й ширину церкви виміряв саженем або шнуром, то як тобі здається, ти пізнав би її міру?
К л е о п а. Не думаю. Я пізнав би лиш простір її матеріалів, а справжню її міру, яка утримує матеріали, тоді пізнаю, коли розумію її план.
Друг. Тому, хоч би ти переміряв всі Копернікові світи, не пізнавши їх плану, який утримує всю зовнішність, то нічого б із того не було.
К л е о п а. Думаю, що як зовнішність є пустота, так і міра її.
Друг. Та хто може пізнати план у земних і небесних просторових матеріалах, що приклеїлись до своєї вічної симетрії, якщо спершу не міг побачити його у своїй нікчемній плоті? Цим планом все-все створене і зліплене, й ніщо без нього не може триматися. Він ланцюг і шнур всього матеріалу. Він-то й є права рука, палець, що тримає весь порох, і п'ядь божа, що виміряла всю тлінь і найнікчемніший наш складник. Слово боже, поради й думки його - це план, що нечутно простерся по всьому матеріалу Всесвіту, який все утримує і наповнює. Це глибина багатства й премудрості його. 1 що може розлитися ширше, ніж думка? О серце, безодня, ширша за всі води й небеса!.. Яка ти глибока! Все обіймаєш і утримуєш, а тебе не вміщує ніщо.
К л е о п а. Правду кажучи, пам'ятаю оце Єреміїне слово: "Глибоке серце людини, глибше за всіх, і людина є..."
Друг. Ось ця-то людина й утримує все! Вона саме й утверджує твої плотські руки й ноги. Вона голова й сила твоїх очей і вух. А якщо їй можеш вірити, то "не потемніють очі твої і не зотліють уста твої навіки віків".
К л е о п а. Вірю й змушую серце моє до послуху вірі. Та чи не можна хоч трішечки мене підкріпити? Прошу не гніватись. Чим вище піднімуся в поняття невидимості, тим міцнішою буде моя віра.
Друг. Справедливо вимагаєш, тому що Бог від нас не може прийняти ні молитов, ні жертв, якщо ми його не пізнали. Люби його й наближайся до нього завжди, серцем і пізнанням наближайся, а не зовнішніми ногами й устами. Серце твоє є
74
головою твоїх зовнішностей. А якщо голова, то сам ти є твоє серце. Та якщо не наблизишся й не поєднаєшся з тим, хто є головою твоїй голові, то залишишся мертвою тлінню й трупом. Коли є тіло над твоїм тілом, тоді є і голова над головою й поверх старого нове серце. Ах, чи не соромно нам і чи не жаль, що Бог просить для себе суду в нас, і не отримує?
К л е о п а. Чи можливо? Як же так?
Друг. Суперники його - ідоли й кумири. Якраз їх, сидячи на суді і й виправдовуємо.
К л е о п а, Страшна образа. 1 її не розумію.
Д ρ у г. Не розумієш? Ось сам у цю ж годину будеш суддею проти нього.
К л е о п а. Боюся. Але прошу, підкріпи мені мою невіру про безсмертне тіло. Милі для мене твої слова оці: "Не потемніють очі твої..."
Друг. Ну, скажи мені: якщо б твоє зовнішнє тіло чи тваринне було неушкоджене через 1000 років, чи любив би ти плоть свою?
К л е о п а. Це не може статися. А якщо б було можливе, то не можна не любити.
Друг. Знай же, що ти самого себе ще анітрохи не пізнав.
К л е о п а. Принаймні знаю, що моє тіло засноване на вічному плані. 1 вірю цим божим обіцянкам: "Це на моїх руках намалював стіни твої..."
Друг. Якщо б ти у будові якогось дому пізнав план через його стіни, то чи досить цього для досконалого пізнання цього дому?
К л е о п а. Не гадаю. Здається, треба ще знати й те, для яких порад або справ той дім побудований, - чи бісам у ньому жертву приносять, чи невидимому Богу, чи розбійницьке житло, чи ангельська оселя?
Д ρ у г. І мені видається, що недостатньо розумієш, наприклад, глиняну посудину, якщо розумієш лише її фігуру, зображену в глині, а не знаєш, чистим чи нечистим наповнена лікером чи питвом.
К л е о п а. Тепер розумію, що моє тіло насправді те, що є стінами храму, або те, що у посудині черепок. А серце й думки мої є те, що у храмі жертвоприношення, або те, що у посудині вода. 1 як стіни дешевші від жертв, тому що вони для жертв - не жертви для стін, і черепок для води - не вода для посудини, так і душа моя, думки й серце є краще у моєму тілі.
Д ρ у г. Та скажи мені: якщо б ті чудові стіни розвалилися, то чи згинули б вони? Чи пропала б та посудина, якщо б розбився її фігурний черепок?
К л е о п а. Тьху! Це й немовля розуміє. Звичайно, вона не ціла, якщо..
75
Д ρ у г. Не радій же, мій Ізраїлю, й не веселися. Заблукав ти від господа Бога твого. Чи не чув ти ніколи від пророків, що Бог має суд із своїм суперником - землею?
К л е о п а. Та хто може його судити?
Д ρ у г. Ти вже дав свій суд на нього, знищивши його сторону.
К л е о п а. Яким чином?
Друг. Хто неправедного виправдав, той, без сумніву, образив невинного. А виправдати обох ніяк не можна. Такий-то був суддя, як ти, Єфрем, котрого якийсь із пророків називає безумним голубом, позбавленим серця.15 Та й не дивно, бо за казкою того ж пророка, подібно до розпаленої вогнем печі, так розгорілися всі судді пристрастю до видимості, що всі наставники з землею зійшлися, і не було жодного, хто був би приятелем Богові.
К л е о п а. Змилуйся. Скажи, який я суд промовив проти Бога?
Друг. Так! Ти, закохавшись у землю, віддав їй твоїм судом те, що лиш Богові належить. К л е о п а. Не розумію.
Друг. Слухай! Голубе темноокий! Чи не божа є сила? 1 чи не господня міць?
К л е о п а. Та хто ж про це сперечається?
Д ρ у г. Як же ти посмів сказати, що при розбитті черепка пропала посудина? Чи смієш утвердити посудину на поросі, а не в Бозі? Яка твердість може бути в тому, що кожної миті наражене на руїну й переміни? Чи не божий невидимий палець утримує в стінах порох? Чи не він голова у стінах? Чи не вічна стіна, якщо головне її начало вічне? Як же ти посмів, знищивши голову, звеличити хвіст, присудивши тлінню неушкодженість, праху - твердість, кумирові - божество, пітьмі - світло, смерті - життя? Ось нечестивий на Бога суд і рада! Ось лукаве лукавого змія око, що любить п'яту, а не голову Христа куса! "Він є всяке у всьому..." Чи не ти сказав, що не можна не любити тлінного тіла, якщо б воно через тисячу років було неушкоджене? 1 як можеш сказати, що ти принаймні пізнав твоє тіло? Та й навіщо хвалишся цими божими милостивими словами? "Це на руках моїх намалював стіни твої, і переді мною ти завжди"? Чи може тлінь стояти завжди, тобто вічно? Чи може бути чесним негідне, а пітьма світлом і зло добром? Чи не все одно - довіритися прахові ніг твоїх й покластися на срібного кумира? Все те ідол, що видиме. Все те безчесне, що тлінне. Все те пітьма і смерть, що минуще... Дивись на земляність твоєї плоті. Чи віриш, що у всьому твоєму праху закопаний скарб, тобто що таїться в ньому невидимість і палець божий, що утримує твій цей прах і всю твою оцю землю?
К л е о п а. Вірю.
Д ρ у г. Чи віриш, що він є голова й первісна основа й вічний план твоєї плоті? К л е о п а. Вірю.
Друг. Ах! Коли б ти вірив, то ти б ніколи не говорив, що твоє тіло пропадає при розсипанні твого праху. Ти бачиш лише тваринне в тобі тіло. Не бачиш тіла духовного. Не маєш жезла й духу для подвійного поділу. Не відчуваєш смаку у тих божих словах: "Якщо виведеш чесне із недостойного, то будеш, як мої уста..."
К л е о п а. Мені не зрозуміло, яким чином я присудив кумирові божество, а життя тому, що мертве. Чув я, що загинув той, хто називає світло пітьмою, а гірке солодким.
Д ρ у г. Не дивуйся, душе моя! Всі ми любителі праху. Хто лиш закохався у видимість своєї плоті, той не може не ганятися за видимістю у всьому небесному й земному просторі. Та чому він її любить? Чи не тому, що бачить у ній світлість і приємність, життя, красу й силу?
К л е о п а. Звичайно, тому.
Д ρ у г. То чи не все одно - вважати ідола живим і присудити йому життя, а йому належить померти. Мені здається те ж саме: вважати гірке солодким і вирішити, що медова солодкість належить жовчі. Та чи можна присудити жовчі солодкість, без образи меду? Ось яким чином всі збираємось на Господа і на Христа його! Він волає: "Моя міць і сила! У мені шлях, істина й життя!" Ми ж вважаємо, що все це належить зовнішній плоті й плотській зовнішності. 1 цей суд наш незмінно стверджуємо таким же нашим життям перед людьми.
К л е о п а. Тепер бачу свою провину. 1 страшенно дивуюся, що за пітьма закрила наші очі? Стільки пророки вигукують: "Дух, дух! Бог, Бог!" Всяка зовнішність є трава, тінь, ніщо, а ми нарікаємо, тужимо, коли в'яне наша плоть, слабне й прах переходить до праху. Чи можна знайти найбільш вперте й найжорстокіше нещастя?
Д ρ у г. З цього і я часто дивуюся. Тепер, гадаю, розумієш, що то за суд, якого від нас так ревно і єдиного вимагає Бог через пророків. 1 як можемо добре судити наших менших братів, образивши першородного брата - Христа Ісуса? Він перший сирота, якого всі покинули; він перший жебрак, у якого все відібрали. Всі за тьмою, облишивши світло, пішли, побігли.
К л е о п а. Але звідки в нас це прокляте насіння народжується? Якщо земля проклята, тоді й любов до неї.
Друг. Добре називаєш думки насінням. Насіння є началом плодів. А рада в серці - голова наших справ. Та оскільки серце наше є справжня людина, то й видно, кого Божа премудрість називає насінням і дітьми зміїними. Ці люди люблять землю,
77
а вона є п'ята, і підніжжя Боже й тінь. З цієї причини нічим вони не ситі. Блаженний, якщо в чиємусь серці ця проклята голова розчавлена. Саме вона виводить нас у горе, а для нас у позірні насолоди. Та звідки цей змій зароджується в серці? Чи ти запитуєш?
К л е о п а. Хочу знати.
Друг. Звідки зле насіння на городніх грядках? Всюди повно всяких порад. Не вбережешся, щоб не зародилось. Та що поробиш? Сину! Бережи своє серце! Стань на сторожі з Авакумом.16 Знай себе. Доглядай себе. Будь у своєму домі. Бережи себе. Чуєш! Бережи серце.
К л е о п а. Та як себе берегти?
Друг. Так, як ниву. Виполюй або викорінюй і виривай будь-яку лукаву раду, все зле зміїне насіння.
К л е о п а. Що таке лукава рада и зміїне насіння?
Друг. Любити й виправдати у всякій справі пусту зовнішність або п'яту.
К л е о п а. Скажи простіше.
Д ρ у г. Не вір, що рука твоя зогниє, а вір, що вона вічно в Бозі. Лиш тінь її гине, [а не справжня рука ]. Істинна ж рука й істина вічна, тому що невидима, а невидима тому, що вічна.
К л е о п а. Це чудові думки.
Друг. Звичайно, нові. Якщо ж зміст твоєї руки присудиш плотській тліні, [а не божій невидимості], тоді будеш старим міхом, надутим безоднею непросвіщенних думок доти, поки не зможеш сказати: "Бог, що звелів із пітьми світлу засяяти, засяяв у серцях наших..." А це станеться при створенні нового неба і землі. "Це я нове творю!" - говорить Господь (Ісайя).
РОЗМОВА 4-ТА ПРО ТЕ Ж: ЗНАЙ СЕБЕ
Особи: Лука, Клеопа, Φ і л о н, Друг
Лука. Тому дуже немала справа: пізнати себе.
Друг. Один труд у цих обох - пізнати себе й зрозуміти Бога, пізнати й зрозуміти справжню людину, весь труд і обман її від її тіні, на якій всі зупиняємось. Але ж бо істинна людина і Бог є одне й те ж. І ще ніколи не бувала видимість істиною, а істина видимістю; але завжди у всьому є таємна й невидима істина, тому що вона господня. А Господь і Дух, що не має плоті й кісток, і Бог - це все одне. Ти ж чув мову істинної людини. Якщо ж, мовляв, не пізнаєш себе, о добра жінко, тоді паси твоїх кіз біля наметів пастуших. Я ж тобі не муж, не пастух і не пан. Не бачиш мене тому, що себе не знаєш. Йли з моїх очей і не з'являйся! Та й не можеш бути переді мною,
78
доки добре себе не зрозумієш. Хто себе знає, лиш той може заспівати: "Господь пасе мене..."
К л е о п а. А ми із останньої розмови маємо деякі сумніви.
Друг. Коли мова про важливу справу, то й не дивина. То що за сумніви?
Клеопа. Перше: ти казав, що людина закохана у видиму плоть, тому всюди ганяється за видимістю, що вбачає в ній світлість і приємність, життя, красу й силу.
Д ρ у г. А ви як гадаєте?
Клеопа. Нам здається, тому, що не може вірити у буття невидимості, і гадає, що лиш те має своє буття, що може обмацати своїми плотськими руками і що бовваніє у тлінних її очах. Втім, вона й сама може зрозуміти й досконало знає, що все те, що вона любить, минає. Тому-то вона й плаче, коли воно її залишає, міркуючи, що вже воно зовсім пропало, подібно як дитя ридає про розбитий горіх, не розуміючи, що справжня суть горіхова полягає не в його шкаралупі, а в зерні, схованому під шкаралупою, від якого залежить і сама шкаралупа.
Д ρ у г. Це істинна правда, що був би дуже глупий землероб, якщо б тужив про те, що на його ниві пшеничне стебло у місяці серпні почало сохнути й старіти, не думаючи, що в маленькому закритому зерні заховалась і нова солома, яка весною виходить назовні, а вічне й істинне своє перебування в зерні невидимо закрила. Та чи не одне все це - приписувати соломі її силу й єство, а не голові її або зерну, і не вірити, ані не згадувати про наявність зерна? Тому-то, наприклад, суддя присудив двоюрідному братові владу й силу в спадщині, оскільки впевнений, що рідного спадкоємця немає серед живих. І це-то є той нечестивий суд, про який і йшла мова між нами в останній розмові.
Клеопа. Другий сумнів. Я ж сказав так: пам'ятаю оце Єреміїне слово: "Глибоке серце чоловіка, глибше за всіх, і воно-то й є істинна людина..." А ти до цих слів приєднав отаке: "Ось оця-fo людина й утримує все" та інше.
Д ρ у г. То в чому ж сумніваєшся?
К л е о п а. Я без сумніву розумію, що всі наші зовнішні члени мають у серці своє закрите єство так, як пшенична солома міститься у своєму зерні. Вона, висохнувши й постарівши, то ховається при зігнитті в зерні, то знову назовні в зеленості виходить і не вмирає, а оновлюється й начебто змінює одяг. Та оскільки на всіх без винятку людях бачимо зовнішні члени, які свідчать і про своє зерно, тобто що кожен з них має й серце, яке (як вчить божий пророк) є справжня й істинна людина, а це є велике діло, то що це буде? Чи всім бути істинною людиною? 1 яка різниця між добрим мужем і злим?
79
Д ρ у г. Не так! Відведи твої думки на якийсь час від людини і поглянь на іншу природу. Не всякий горіх і не всяка солома є зерном.
К л е о π а. Жахливе видовище!
Д ρ у г. Не бійся! Знаю. Ти, оглянувшись на людей, вжахнувся. Та ж бачиш, що це не нове у природі. Достатньо цього водиться у плодах землі й дерев. Та ніде не буває більше, ніж у людях. Дуже рідко трапляється той, хто зберіг своє серце, або, як взагалі кажуть, врятував душу свою. А так навчав нас Єремія, і йому віримо, що істинна людина є серце в людині, глибоке ж серце й пізнаване лиш Богом є не що інше, як необмежена безодня наших думок, просто кажучи, душа, тобто справжнє єство, й суща істина, й сама сутність (як кажуть), і зерно наше, й сила, у якій єдиній полягає життя й життєвість наша, а без неї ми є мертва тінь, то й видно, наскільки незрівняна шкода втратити себе самого, хоч би хто заволодів всіма Коперніковими світами. Та ніколи б цього не було, якщо б люди намагались збагнути, що означає людина й бути людиною, тобто якщо б пізнали самих себе.
К л е о π а. Ах! Не можу цього збагнути, бо у кожного свої думки й необмежені прагнення, наче блискавка, на незмірні віддалі розкидаються, не вміщувані жодним простором і не приспані жодним часом, лиш Богові відомі...
Друг. Припини! Не так воно є. Правда, що тяжко пояснити, що злі люди серце своє, тобто самих себе, втратили. І хоч між нами у першій розмові сказано, що хто не пізнав себе, той тим самим загубився, однак для кращої впевненості ось тобі голос божий: "Послухайте мене, хто загубив серце, сущі далеко від правди".
К л е о π а. Ах, ми цьому віримо. Та як вони загубили? У них же думки також множаться й розвиваються. Чого вони собі не уявляють? Чого не обіймають? Цілий світ їх не може вмістити. Нічого їм не вистачає. Одне за одним пожирають, ковтають і не насичуються. То чи не бездонна безодня серце їх? Ти сказав, що серце, думки й душа — то все одне. Як же вони загубилися?
Друг. Чого не можемо досягти, не випробовуймо. Треба себе примусити і дати місце в нашому серці згаданому божому Слову. Якщо його благодать повіє на нас, тоді видасться все нам простим і прямим. Часто не розуміємо найменших дрібниць. А людина є маленький світик, і так важко пізнати його силу, як тяжко у всесвітній машині знайти начало; затверділа наша нечутливість і звичний смак є причиною нашої бідності. Розкладай перед сліпим усе, що хочеш і скільки хочеш, та все те для нього пусте. Він може обмацати, але без доторку нічого не розуміє. Скільки разів чуємо про повітря?
80
Чи не на повітря спираються птахи? Воно твердіше від заліза. Проте дерев'яну стіну кожен скоріще може помітити. А повітря вважають порожнечею. Чому? Тому що воно не настільки помітне. Стіну скоріше обмацаєш. Скоріше побачиш різні фарби. А повітря не таке очевидне, проте міцніше від каменя й заліза. А потрібне настільки, що без нього неможливо дихнути. Ось у найменших дрібницях помиляємось і найелабшу речовину вважаємо найсправжнішою. Чому? Тому що стіна грубша і густіше бовваніє перед нашими очима, як вже сказано, а повітря таємніше, і здається, начебто в ньому немає зовсім сили, хоча кораблі гонить і моря рухає, дерева ламає, гори руйнує, всюди проникає й усе з'їдає, само залишаючись цілим. Бачиш, що не така природа, як ти вважаєш. У ній сильніше те, що непомітніше. А коли вже щось настільки заховалося, що жодними відчуттями не можна осягнути, то в тому ж сама сила. Та якщо у [наявності] повітря майже не можемо переконатися, і вважаємо його нічим, начебто його в природі й не бувало, чоч воно шумить, гуркоче, тріщить і цим самим дає знати про свою наявність, тоді як можемо визнати те, що очищене від речовинного бруду, приховане від усіх наших відчуттів, івільнене від усіх шумів, тріску і змін, блаженно перебуває у пічному спокої і в спокійній вічності? Зіпсувавши з самого початку око нашого розуму, ми не можемо ніяк проникнути до того, що одне гідне нашого шанування й любові навіки віків. Прокинься ж тепер твоєю думкою! 1 якщо дмухнув на твоє t ерце Дух божий, то ти повинен тепер побачити те, чого ти не бачив від народження. Ти бачив до цього часу лиш стіну юннішності, що бовваніє. Тепер підніми твої очі, якщо вони иіяяні духом істини, і поглянь на неї. Ти бачив лиш пітьму.
Тепер уже бачиш світло. Ти тепер всього по двоє бачиш: дві води, дві землі. І всі створіння тепер у тебе на дві частини розділені. Хто, тобі їх розділив? Бог. Розділив він тобі все наци ч:, щоб ти не змішував пітьму зі світлом, брехню з правдой».
Та оскільки ти нічого не бачив, окрім самої брехні, наче стіни, що закривала істину, тому він тепер зробив тобі нове небо, мову землю. Лиш він творить дивну істину. Коли ти побачив НОВИМ і істинним оком Бога, тоді ти вже все в ньому, як у джерелі, як у дзеркалі, побачив те, що в ньому завжди було, а ти ніколи не бачив. 1 що є найдавніше, те для тебе, нового • глядача, є нове, тому що не спадало тобі на серце. А тепер начебто все заново зроблене, тому що воно тобою раніше ніколи бачене, а лиш чуте. Отож, тепер ти бачиш двох — старе й нове, явне й таємне. Та озирнись на самого себе. Як ти раніше піічив себе?
К л е о π а. Я бачив (зізнаюся) в собі лиш явну частину, а про таємну ніколи не думав. А хоча б хто й нагадав, як це
81
часто й бувало, про таємну, однак мені здавалося дивним вважати те, чого немає, буттям і істиною. Я, наприклад, бачив у мене руки, та мені й на думку не спадало, що в цих руках заховані інші руки.
Д ρ у г. То ти бачив у собі лиш землю й прах, і ти досі був земля й попіл. Коротко кажучи, тебе не було на світі, тому що земля, прах, тінь і нікчемна порожнеча - то все одне.
Л у к а. Ти ж із Єремії довів, що людиною є не лише зовнішній прах, а серце її. То як же Клеопи не було на світі? Бо ж Клеопине серце завжди при ньому було й тепер є...
Друг. Чекай, чекай! Як ти так скоро забув - двоє, двоє! Є тіло земляне і є тіло духовне, заповітне, вічне. То чому ж не бути двом серцям? Ти бачив і любив ідола й боввана в твоєму тілі, а не істинне тіло, приховане у Христі. Ти любив сам себе, тобто свій прах, а не приховану в тобі божу істину, якої ти ніколи не бачив, не вважав її буттям. 1 оскільки не міг обмацати, то й не вірив у неї. І коли твоєму тілу випадало небезпечно хворіти, тоді ти впадав у відчай. То що це таке? Чи не старий ти Адам, тобто старий міх з прастарим серцем? Ти лиш тінь, пустота й ніщо з твоїм таким же серцем, як твоє тіло. Земля кинулася в землю, смерть до смерті, а порожнеча люба порожнечі. Худа душа й голодна, що їсть попіл, а не істинний хліб і питво своє поза раєм з плачем розчиняє. Слухай, що про таких до Ісайї говорить Бог: "О Ісайє, знай же, що серце їх є прах. І спокушаються, і жоден не може визволити своєї душі..." "Згадай це, Якове й Ізраїлю, бо ти є мій раб..." "Це ж відняв, наче хмару, беззаконня твої і як привид, гріхи твої. Звернися до мене - і звільню тебе..." Якийсь стародавній художник зобразив на стіні якісь ягоди так виразно, що голодні пташки, хоч від природи мають бистрий зір, однак билися до стіни, вважаючи за справжні ягоди.17 Ось чому такі серця ковтають і не можуть насититись! Покажи мені хоч одного із таких любителів праху, який має насолоду в своїй душі. Любов до тіні є матір'ю голоду, а дочкою цього батька є смерть. Який же рух таких сердець? Лиш для того рухається, щоб непокоїтись. Чи бачив ти у великих садах великі, круглі, подібні до альтанок, пташині клітки?
Л у к а. Доводилось бачити у царських садах.
Друг. Вони обтягнуті залізними сітками. Багато пташок - чижиків, щигликів - безперервно всередині товчуться, від одного боку до другого б'ються, та ніде прольоту не мають. Ось точне зображення сердець, про які ти вище сказав, що вони у різні боки, наче блискавка, ширяють, кидаються й мучаться, закриті в стінах. Що настільки вузьке й тісне, як видимість? Звідси називається рів. Що фігурі (здається) пролетіти через сіть до свободи духа? Та як же нам знову вилетіти туди, чого
82
не вважаємо буттям? Ми ж давно з самого дитинства напоєні цим лукавим духом, засіяні цим зміїним насінням, пройняті єхидною, що вкоренилася в серці, щоб одну лиш грубу видимість, останню п'яту, зовнішню пітьму любити, вганятися, насолоджуватися завжди й у всьому? Чи не так? Так! Завжди й у всьому... Ах! Де ти, меч Єремії, що спустошує землю? Меч Павла? Меч Фінеєса?..18 Заблукали ми в землю, обнялися з нею. Та хто нас визволить від неї? Чи вилетить, наче птах, серце наше із її сітей? Ах, не вилетить, тому що серцем її стало наше серце. А коли вже серце наше, голова наша й ми перетворилися в неї, тоді яка надія в попелі? Чи може прах, що лежить у гробі, встати й стати й визнати, що є ще й невидимість, є ще й дух? Не може... Чому? Не може встати й стати перед Господом. Чому ж? Тому що цей прах не може прийняти в себе цього насіння. Якого? Щоб вірити, що є вище ще й те, чого не можемо обмацати й аршином виміряти... О благословенне насіння! Начало нашого спасіння! Можемо тебе й прийняти, та будеш у нас безплідне. Чому? Тому що любимо зовнішність. Ми до неї звикли. 1 не допустимо до того, щоб могла зогнити на зерні вся зовнішня видимість, а залишилась би в ньому лиш невидима сила, у якій не можемо впевнитися. А без цього ніяк не може бути нового плоду... Так нас настановили наші вчителі. "Це я нагодую їх полином і напою їх жовчю. Бо ж від пророків Єрусалимських зійде осквернення на всю землю" (Єремія, 23).
РОЗМОВА 5-ТА ПРО ТЕ Ж: ЗНАЙ СЕБЕ
Особи: ті ж
Φ і л о н. Звідси-то, думаю, давня приказка: "Настільки дурний, що двох порахувати не може". Та й ми до цього часу лиш одне у всьому світі нарахували, тому що нічого іншого в ньому не бачили.
К л е о п а. Чи не краще тобі сказати, що нам було видно лиш тінь. Нам нічого не було видно. Ми хапали на воді лиш порожню тінь. А тепер схожі на жителя далекої Норвегії, який після шестимісячного зимового мороку бачить лиш ледь-ледь жевріючий ранок і всі створіння, що починають трішки бовваніти.
Друг. Якщо не будете мружити й відвертати очей, то побачите всі створіння просвіщенні. Не уподібнюйтеся до крота, що закохався в землю. А як тільки ненароком прорився у повітря - ах! - яке воно йому гидке! Розплющуйте очі й призвичаюйте їх дивиться на того, хто говорить: "Я є світло світу".
83
Все, що ми бачили досі, що таке? Земля, плоть, пісок, полин, жовч, смерть, пітьма, злість, пекло... Тепер починає зоріти ранок воскресіння. Перестаємо бачити те, що бачили, вважаючи всю видимість за ніщо, а спрямувавши очі на те, що від нас було закрите, а тому й знехтуване. Досі ми не спромоглися поставити безтілесну невидимість серед сутностей і думали, що вона є мрія й порожнеча. А тепер у нас, навпаки, видимість є трава, лестощі, мрія й зникаючий цвіт, а вічна невидимість є її головою, силою, каменем основи й нашим щастям. Послухаймо, що нам каже нова й істинна людина й що обіцяє. "Дам тобі, - каже, - скарби темні, приховані, невидимі відкрию тобі й побачиш, що я, господь Бог твій, називаю ім'я твоє, Бог Ізраїлів". Тепер розмірковуйте: подобається вам перехід чи будьте по-старому у видимій землі вашій, або очищайте серце ваше для прийняття нового духа. Хто відкинув старе серце, той став новою людиною. Горе затверділим серцям...
Лука. Тому-то трудно зм'якшити серце й зруйнувати. Закореніла думка схожа на немовля, що виросло на гіганта. Трудно, врешті, боротися.
Д ρ у г. Та що нам забороняє в житті про це розмірковувати й говорити, а використати для цього хоч вільний час? Новий дух раптом, наче блискавка, може осяяти серце. 600 тисяч були викликані в обітовану землю піші, а чому лише два в неї увійшли?
Лука. Два. Син Навин і Халев.19
Д ρ у г. А ось чому! Тьху! Як же може бути те, чого не можна бачити? Ось яка пустота! "Чому, - нарікали, - вводить нас Господь у цю землю, щоб ми впали в бою? Тому, якщо втратити руки й ноги, то що в нас буде? Не хочемо ми цього. Де це видано, щоб було, та ще й сильне, те, чого не бачиш?.. Дай нам повернутися у нашу стару землю. Не подобається нам той, хто виводить у порожнечу..." Чи ви чуєте думки цих старовірів? Ось шістсот тисяч дурнів! Уявіть собі прастарі бочки, заповнені поганим квасом. Чи можна таким скотам щось вселити? На їх думку, Бог не може мати свого буття, якщо він захоче бути позбавленим будь-якої видимості. Якщо немає того, чого не бачать, то Бога давно не стало. Ось суперечки! Зміїне насіння! Невірне серце! Лукава рада! Чи не означає це не сповідатися Господу й не кликати його імені? Не таким було насіння в серці тих двох благополучних спадкоємців. "І дав Господь Халеву міць. І навіть до старості перебував у нього, зійшов з ним на висоту землі, t насіння його отримав у спадок, бо хай же бачать всі сини Ізраїлеві, як добре ходити слідами Господа". "Всі, хто розгнівався, не побачать її, - говорить Господь. - Раб же мій Халев, бо мій дух був у ньому, й ішов
84
за мною, введу його в землю, в яку там ходив, і потомство його успадкує її"
К л е о п а. Тому вся сила в Бозі, а не у зовнішній видимості.
Д ρ у г. А що ж таке ідолопоклоніння, як не те, щоб приписувати силу бовванам? Не хочеш рук невидимих. Видно, що віддаєш силу й пошану твою видимості. Та чи довго буде та твоя видимість? На що ти поклався? Що таке видима плоть, як не смерть? t на ній-то ти заснував серце твоє й любов? Всяка зовнішність є ріка, що повз тече. Чи не на льоду ти напнув твій намет й поставив курінь твій? Прошу, перенеси його на твердість; перенеси його у господні двори; напни на новій землі. А інакше яка твоя радість? Який спокій? Чи не завжди боїшся, що колись, однак, лід розтане? Колись треба залишати смертне тіло. О бідаки, що вшановують своє тлінне тіло й не вірять новому! Отакі-то "захвилюються й не зможуть спочити". "Не радіти нечестивим", - говорить господь Бог.
Φ і л о н. Що таке нечестивий?
Друг. Той, хто вшановує тління.
Φ і л о н. Як?
Друг. Так вшановує, що коли від нього взяти тління, тоді думає, що без нього він ніяк не може мати свого буття. Чи це не велика пошана для праху?
Φ і л о н. Здається, що дуже немала, бо таким чином він боготворить свій прах, приписуючи йому дійсність свого життя.
Д ρ у г. То тепер, гадаю, зрозумієш оці слова: "Я господь Бог. Це моє (не чуже) ім'я. Слави моєї не дам іншому, ані чесноти моєї бовванам". Те, що ми назвали дійсністю, тут називається чеснотою, тобто силою й міццю, котру Бог через свою вищість так відібрав від усієї тлінності й собі присвоїв, що дуже сердиться, коли хтось насмілиться хоч трохи її вділити створінню чи кумирам, з якими він від початку віку завжди має ревну боротьбу. Ми всі його в цьому дуже ображаємо, скрізь і завжди.
Φ і л о н. Як?
Д ρ у г. А ось так! Весь світ складається із двох натур: одна видима, друга невидима. Видима називається створіння, а невидима - Бог. Ця невидима натура, або Бог, всі створіння пронизує й утримує, скрізь і завжди був, є і буде. Як же йому не прикро, якщо ми, дивлячись на переміну тлінної натури, лякаємось? А тим самим приписуємо їй в жертву важливість, чого не можна зробити, не відібравши її в Бога, який всю важливість, і силу, й буття, й ім'я, і все-все наповнення лиш самому собі повністю й без співучасників присвоїв. Розжуй, якщо він буття й наповнення всього, то як можеш втратити щось своє? Що є в тебе, все те він у тобі. Ніщо твоє не пропадає, тому що Бог не знає шкоди. Тобі залишається лише школа
85
Віри, або, як каже Давид, повчання вічності. Потерпи в ньому трішки, поки твоє старовірне з праху серце трохи очиститься від цьогосвітніх запахів.
РОЗМОВА 6-ТА ПРО ТЕ Ж: ЗНАЙ СЕБЕ Особи: ті ж
Друг. Земле! Земле! Земле! Слухай слово Господнє! Φ і л о н. Не чую. Друг. Чому?
Лука. Хто може зійти на небо, хіба той, хто спустився з небес? Хто може чути слово Боже, якщо не буде в ньому Бога? Світло тоді видно, коли є світло в очах. Через стіну пролазить тоді, коли Бог є вождем. Та коли сила в оці зіпсована, краще сказати, коли сила від ока відступила й не має свого поселення у його речовині, тоді око не знаходить жодної різниці між тьмою й світлом.
Клеопа. А чи не може Бог мертвого живим, а видимого зробити невидимим? Гей! Є час і тепер воскреснути. Може іскра божа впасти на темну безодню нашого серця й раптом осяяти. Повіримо лише, що Бог є у людській плоті. Він дійсно є у нашій видимій плоті, нематеріальний у матеріальній, вічний у тлінній, один у кожному з нас і цілий у будь-якому, Бог у плоті й плоть у Бозі, та не плоть Богом і не Бог плоттю. Ах, зерно гірчичне! Віра! Страх і любов божа! Зерно правди й царства його! Відчуваю, що таємно падаєш на земне моє серце, наче дощ на руно. О, щоб тебе не склювали повітряні птахи!
Φ і л о н. Згадаймо тепер з Давидом вічні літа й повчимося в них.
К л е о п а. У кого й чого повчитися?
Φ і л о н. Вічності повчимося... До кого подібний наш Господь, істинна людина, в плоті?
Друг. Подібний до повного й доброго пшеничного колоска. Поміркуй тепер: чи стебло з гілками? Стій! Це не колосок. Колосок все містить у собі. Чи остюк на колоску є колоском? На колоску остюк, правда, і в колоску остюк, та не колоском остюк, і не він є колоском. Що ж таке колосок? Колосок є сама сила, у котрій міститься стебло зі своїми гілками і остюк з половою. Чи не в зерні все це заховане, і чи не виходить весною все це, змінивши зелень замість жовтого й старого одягу? Чи не невидима сила зерна?
Так. Воно тоді діє, коли вся зовнішність на ньому вже зогнила, щоб хтось не приписав нового плодододіяння мертвій і не чуттєвій землі, тобто гниючій зовнішності, а щоб вся слава
86
була віддана невидимому Богові, який все робить таємною своєю правицею, щоб лиш він у всьому був голова, а вся зовнішність п'ятою і хвостом.
Φ і л о н. Тепер мені у колоску проявляється те, що до цього часу не було видиме.
К л е о п а. Краще скажи, що ти в ньому бачив лиш хвіст.
Друг. Нехай ця новизна в колоску називається ріст. Господь Бог приростив його нам.
Л у к а. Та оскільки ми з поля перейшли в сад, то подивіться, чим вітає нас у альтанці цей чоловік.
Φ і л о н. Цю ікону намалював мій друг художник.
К л е о п а. Дуже мені подобається. Із-за чорної хмари промінь торкається його голови. Та що за слова в промені? Вони разом з променем спадають з висоти в облиту світлом його голову. Прочитай, Луко! Ти з числа книгочитачів...
Лука. Образ пророка Ісайї. У промені написані оці слова: "Закричи..."
К л е о п а. А що за слова виходять з його вуст?
Лука. Знаю ті слова: "Всяка плоть - сіно, і всяка слава людини як цвіт трав'яний..."
Φ і л о н. А що написано на папірці, який у нього в руках?
Лука. Знаю: "Слово ж Бога нашого перебуває вовіки".
Д ρ у г. Чи бачите списаний папірець?
К л е о п а. Ми удвох з Філоном вже стільки років вправляемся у землеробстві, а колос недавно побачили. Щодо папірців, та ще пророчих, запитуй Луку - це його справа.
[Л у к а]. Ти бачиш у пророчих руках папірець. Та знай, що бачиш діло дуже маленьке й дуже велике. Цей блаженний старець легко тримає у правій руці те діло, у якому завжди скрізь все міститься. Подумай, що сам осяяний світлом одкровення старець міститься в його руці; носиться ношеним і тримається тим, що в себе тримає. Чи дивився ти на колосок? Подивись тепер на людину і пізнай її. Ти бачив у колоску солому з половою? Подивися ж і на траву тлінної твоєї плоті з пустим досі цвітом твоїх прахових міркувань. Чи побачив ти у колоску те, чого раніше не бачив? Тепер пізнавай у людині те, що для тебе не було видимим. Коли бачив колос, не бачив його, і не знав людини, знаючи її. Те, що тобі проявилось у колоску наприкінці, те не було від плоті, лиш від Бога.
Підніми ж від землі твої думки і зрозумій людину, народжену в собі від Бога, а не сотворену в останній час життя. Побачив ти у колосі новий ріст такий сильний, що для всієї соломи з половою він став головою й сховищем. Пізнай же в собі нового Иосифа (означає приріст), нового пастиря, отця й кормителя нашого. У пшеничному зерні ти
87
зауважив тоненьку зовнішність, у якій заховалась таємна дійсність невидимого Бога.
Глянь же тепер на боже слово, прикрите пророчим папірцем наче легкою хмаринкою. Силу зерна ти мудрим оком побачив. Відкрий же око віри й побачиш у собі також божу силу, божу правицю, Закон божий, слово боже, мову божу, царство й владу божу, таємну, невидиму, а пізнавши сина, пізнаєш і батька його. Прастара на колосі солома не боїться загибелі. Вона як із зерна вийшла, так знову в зерні заховається, яке хоч зовнішньою шкіркою зогниє, та сила його вічна. Чого ж ти тремтиш, трава й плоть? Дерзай! Не бійся! Ти вже бачиш у собі божу правицю, яка тебе так само береже, як пшеничну солому. Чи не віриш? Якщо так, тоді бійся. Немає надії. Вся плоть гине. Куди подітися? Біжи ж з Давидом у дім господній або з Єремією у його ж двори. Відкрий же серце своє для прийняття віри і для обіймів того чоловіка, котрий своєму батькові є замість правиці й сили його навіки віків. Слухай, що його батько через нього ж самого і в ньому й до нас говорить. Слухай же: "Покладу слова мої в уста твої і під тінню руки моєї прикрию тебе..." А якою рукою? "Нею ж поставив небо й заснував землю". Чи чуєш? Яке сильне в тобі зерно! В ньому ховається оце видиме небо й земля. І чи не занадто буде тобі зберегти це насіння? Ах, прошу, будь певний, що й найневідчутніший волос твоєї голови, втративши лиш свою наявність, без всякої шкоди в ньому заховається, збережеться, облагородиться. Скажи з Павлом: "Знаю людину". Знайшов я людину. Знайшов месію, не плотського кумира, а істинну божу в моїй плоті людину. Заледве я знайшов її, у траві й тіні моїй, на схилку днів моїх. Благословенне насіння! Порятунок всієї моєї наявності! Світло одкровення сліпому язикові! Досі я був у пітьмі та в болоті я був, тобто моє серце, їв і насичувався землею. А тепер мене відпускаєш із її пут, вбивши в мені її насіння, яке пусту п'яту оглядає. А замість нього ти навіки в мені запанував, відкривши мені нове небо й тебе, що сидиш на місці правиці отця небесного. Будь же тепер для мене миром в силі твоїй і спокоєм! Будь мені тепер благословенною суботою! Винесли мене голубині крила із земних безодень, і спочину. Чого ж іще тобі сумувати, душе моя? Навіщо тобі тепер мене турбувати? Ти вже пізнала в собі людину, і сила її безконечна. Уповай же на неї, якщо пізнала її. І справді знаєш її. Цей чоловік твій муж. Він твоя голова в тобі під видом твоєї плоті й крові. Порятунок всього твого лиця і твій Бог.
88
РОЗМОВА 7-МА. ПРО ІСТИННУ ЛЮДИНУ, АБО ПРО ВОСКРЕСІННЯ
Розмовляючі особи: старець Памв а, Антін, Квадрат, Друг
та інші
Друг. Слухай, Памво! Як довго вчишся!.. Чи ти вже вивчив псалом Давида?
П а м в а. Так, я знаю лиш один псалом.
Друг. Один?
П а м в а. Один-єдиний...
Друг. Який псалом?
П а м в а. А ось він: "Сказав: збережу шляхи мої!.." А більше мені не треба. Я вже знайшов замок на мої уста й замкнув.
Антін. Суща правда. Язик керує всім тілом і є всьому голова.
Квадрат. Ах, Памво! Ти блаженний, якщо не грішиш твоїм язиком. Як палко цього просять для себе від Бога Давид і син Сираха.
Л у к а. А раніше про що ти говорив, Памво? Ти ж і раніше мав язик?
П а м в а. Я вже на моєму старому язикові поставив печатку.
А н т і н. А хто тобі його запечатав?
П а м в а. Хто може закрити безодню, крім Бога?
Л у к а. Не погано називаєш язик безоднею, тому що й Давид облесному язикові дає ім'я потопних слів: потоп і безодня - одне й те ж.
Квадрат. Я чув, що й розум премудрого у Сирахового сина називається потопом.
Друг. Будь-яка мова є не що інше, як ріка, а язик є її джерелом. Та якщо вже тебе, Памво, Господь визволив від непреподобного язика, тоді видно, що замість облесного подарував тобі язик Давида, який цілий день навчається правди божої, сповіщає його силу всьому майбутньому родові.
Квадрат. Суща правда. Хто може говорити про білизну, щоб йому не була знайома чорнота? Один смак відчуває гірке й солодке. Якщо комусь Господь відкрив пізнати облесний язик, то такий раптом може пізнати праведні уста, що навчаються премудрості.
Антін. Що таке? Ви наговорили дивного. Хіба не розуміє й старої мови той, хто не знає нової?
П а м в а. Без сумніву. Тоді проявиться старе, коли зрозумієш нове. Де ти бачив, щоб хтось розумів пітьму, не
89
бачивши ніколи світла? Чи може кріт, скажи, будь-ласка, сказати тобі, де день, а де ніч?
Антін. Якщо кріт не може, то може сказати людина.
П а м в а. Чи може сліпий побачити й показати тобі на картині білу фарбу?
А н т і н. Не може.
П а м в а. Чому?
Антін. Тому що він не бачив і не знає чорної. А якщо б він міг пізнати хоч одну з відмінних фарб, то в ту ж мить міг би зрозуміти й іншу.
П а м в а. Так само й тут. Той розуміє юність, хто знає старість.
А н т і н. Не можу доволі надивуватись, якщо кожна людина так народжується, що не може й цього зрозуміти, що таке старість і юність, коли не буде народжена вдруге з Вишнього.
П а м в а. Світло відкриває все те, що нам у пітьмі лиш трішки бовваніло. Так і Бог єдиний осяває нам всю істину. Тоді бачимо пусту мрію, коли побачимо істину, а зрозумівши юність, розуміємо старість. Земляна людина думає про себе, що буцім розуміє. Та чи мало що немовля бачить у присмерку, а цього не бувало? А осяйне світло знищує всі привиди. Чи не кожному знайомі оці слова: час, життя, смерть, любов, думка, душа, пристрасть, совість, благодать, вічність? Нам видається, що розуміємо. Та коли запитати когось про пояснення, тоді кожен замислиться. Хто може пояснити, що означає час, якщо не проникне у божественну висоту? Час, життя і все інше міститься в Бозі. Хто ж може розуміти будь-що із усіх видимих і невидимих створінь, не розуміючи того, хто всього голова й основа? Початок премудрості - розуміти Господа. Якщо хто не знає Господа, то він подібний до в'язнів, кинутих у темницю. Що такий може зрозуміти у пітьмі? Найголовніший і найперший пункт премудрості - знання про Бога. Не бачу його, та знаю й вірую, що він є. А якщо вірю, то й боюся; боюся, щоб не розгнівати його; шукаю, що йому благобажане. Ось любов! Боже знання, віра, страх і любов Господа - це один ланцюг. Знання у вірі, віра в страху, страх у любові, любов у сповненні заповідей, а дотримування заповідей у любові до ближнього, любов же не заздрить й інше.
Отже, якщо хочеш щось пізнати й зрозуміти, спершу треба зійти на гору Божого знання. Там-то ти, просвіщенний таємними променями божества, зрозумієш, що захочеш, не лише орлину юність, зотліваючу ризу старості, але й старе із прастарих і небеса небес. Та хто нас виведе із пекельного рову? Хто заведе на гору господню? Де ти, наше світло, Ісусе Христе? Лиш ти говориш істину в твоєму серці. Слово твоє є істина. Твоє Євангеліє є запалений ліхтар, а ти в ньому само світло.
90
Ось єдиний засіб для уникнення обману й тьми незнання. Ось дім Давида, в якому суддівський престол вирішує й ріже будь-яку брехню. Про що ти, Антоне, хочеш знати? Шукай у цих улюблених поселеннях. Якщо не знайдеш входу в один чертог, то постукай у другий, десятий, у сотий, тисячний, десятитисячний... Цей дім Божий зовні видається печерою для скотини, та всередині діва народжує того, про кого безперервно співають янголи. У порівнянні з цією мудрістю всі мудрості світу є не що інше, як рабські витівки. У дім цей злодійським способом не входи. Шукай дверей і стукай, доки не відчинять. Не будеш гідний входу, якщо щось у світі поставиш вище від цієї Божої гори. Тут не впускають нікого з одною половиною серця. А якщо насильно ввірвешся, то будеш викинутий у гіршу пітьму.
Як горів Давид любов'ю до цього дому! Бажав і танув від бажання дворів господніх. Знав він, що ніяк не можна вибратись із першородної пітьми людського безумства, хіба через ці ворота. Знав він, що заблукали всі від самого материнського лона. 1 хоча говорили; "Оце двері! Ось шлях!" - проте всі брехали. Знав він, що жоден птах і ніяка людська мудрість, яка вона не швидка, не в силі винести його з провалля, крім цієї чистої голубки. Тому із нетерпінням кричить: "Хто дасть мені крила?" Та щоб вони були такими, як має ця голубка, тобто посріблені, а між зв'язками крил щоб блищало золото. А коли не так, то не потрібно жодних польотів, які б вони не були швидкі. Оцією-то непоганою голубкою він так насолодився, настільки нею захопився, що, як Магдалина при гробі, завжди сидів біля віконця своєї коханої. Просив і докучав, щоб відчинила для нього двері, щоб припинила його страждання, щоб розбила морок і внутрішній неспокій, називаючи її своєю втіхою. "Встань, - говорить з плачем, - встань, славо моя, ти, найсолодша моя десятиструнна, псалтир і гусла солодкозвучні! Як ти тільки встанеш, то й сам я відразу встану, а встану рано, піднімуся до світла. Чи довго мені у пітьмі жити?" "Коли прийду і з'явлюся перед лицем Бога? Хто, крім тебе, о прекрасніша над усі дочки у світі діво, хто введе мене у місто утверджене? Лиш твоїми дверима й лиш твоїм слідом можуть привестися до царя небесного діви, якщо дружать з тобою." Не без користі ж трудився Давид. З яким захватом гукає: "Відчиніть мені ворота правди!" "Буду сповідатись тобі, щоб ти почув мене!" "У цей день порадіємо й звеселимось". "Бог Господь і з'явився нам". "Закликав я Господа і він почув мене в просторі".
Що тепер мені вдіє людина? Нічого не боюся. Дуже широкий став Давид. Вилетів із сітей і пекельної тісноти на свободу духа. Зникла раптом вся пітьма. Де б не йшов, всюди
91
світло. "Куди піду від духа твого?" Окрилатів Давид: боїться, любить, дивується, з місця на місце перелітає, все бачить, все розуміє, оскільки бачить того, в руці якого світло й пітьма.
Квадрат. Правда, що вірно й ревно закоханий Давид свою кохану любить. її-то він, гадаю, називає матір'ю, Сіоном, дочкою, царицею, одягненою в золото й прикрашеною, божою колісницею, царством живих людей, житлом усіх веселих та ін. Одного просить у Господа, щоб жити в цьому божому домі на місці цього дивного покрову, де голос радіючих і шум тих, що святкують.
А втім, нічого не бажає ні на небі, ні на землі, крім цієї чаші, наповненої благим щастям, крім цієї царської дочки, вся краса якої всередині її криється й заховалася. І настільки ці сіонські ворота й цей шлях, що веде його до знання Господа, був йому милий, що так на ньому насолоджувався, як будь-якому виді багатства. Що б у ньому не говорилося, все те називаємо дивним і преславним, цілком відмінним від загальнонародної думки. Отут-то його жертва, спів і спокій душевний, пристань хотіння. Ах, душевний спокою! Який ти рідкісний, який дорогий! Тут-то він ховається у тайні божого лиця від людського заколоту і від сварки язиків, тобто від усіх світських думок, супротивних божій премудрості, яку він називає пишністю господнього дому, каменем пристані для гнаних грішників, про яких пишеться: "Біжить нечестивий, ніким не гнаний".
Антін. Без сумніву, до цих кам'яних гір зводить він свої очі, сподіваючись на їх допомогу.
Квадрат. Відомо, що грішник, як тільки відчув небезпеку свого шляху, біжить, як гнаний заєць, до цих гір, перебуваючи в збентеженні своїх бідних міркувань, які раніше здавалися йому дуже правильними. Та коли світло, що зблиснуло з божих гір йому в лице, покаже його спокусу, тоді сам знищує весь свій шлях так, як сталося з Павлом, коли їхав у Дамаск.20 Тому-то й говорить Давид: "Дивно просвіщаєш із гір вічних". "Знітилися всі нерозумні серцем". Кому ж це світло не було б любе, якщо б хоч трохи його спробували? О кивот світла, святої слави отця небесного! Звичайно, твій блиск - нестерпний для наших очей, які звикли до пітьми, а то ми б обов'язково не дали сну нашим очам, поки б відчинилися двері, щоб можна побачити, де має своє поселення Бог Якова, де царство й правда його, де начало, голова й щастя наше, щоб і про нас можна сказати: "їм же відкрилися очі, й пізнали його, і той був для них невидимий". Або оце: "Прийшли ж і побачили, де жив, і в нього перебули той день".
А н т і н. Як же ти раніше говорив, що Святе Письмо зводить на гору Божого пізнання, а нині його називаєш горою?
92
Квадрат. Воно у Давида називається гора божа. То хіба для тебе дивним є те, що горою виходимо на гору? Якщо шлях веде із рова на гору, то звичайно, перша його частина низька, а остання така висока, як гора, на яку підіймається кінець дороги. Таке можна бачити й на драбині, приставленій до високого місця. Вона нижньою своєю частиною приймає нижніх, або долинних мешканців, а гірною піднімає на висоту; тому й крилами називається, і дверима, й межею, або границею, пристанню, піском, або берегом, що обмежив море, і стіною.
Антін. Чому ж стіною й межею називається?
Квадрат. Хіба мало таке трапляється, що стіна робить грань, розділяючи наше власне від чужого? А ця Богом створена стіна як не може назватися межею, коли вона граничить між світлом і між чужоземною тьмою? Ця стіна має темний бік, той, який повернутий до тьми. Той її бік, повернутий на схід, є внутрішнім і весь позолочений світлом вишнього Бога, так що коли темний житель приходить до її дверей, зовні темних, то не бачить жодної краси й відходить назад, бредучи в мороці; коли ж впевниться, й, понад надією, відчиняться двері, тоді, облитий світлом воскресіння, загукає з Давидом: "Сповідаюсь тобі, бо ти дуже здивувався". "Не це, а дім божий, і ці ворота небесні".
Антін. Тому вона подібна до Місяця, коли Місяць між Сонцем і Землею. Тоді одне півколо його темне, а те, що до Сонця, світле.
К в а д ρ а т. Ця посередниця подібна й на міст, що слугує сполученням між Богом і смертними.
Антін. Якщо цей дивний міст переводить смертних у життя, то гідно й праведно може називатися воскресінням.
Квадрат. Ах! Оця-то голубка є справжнє воскресіння мертвих людей. Вона нас, що впали з гори вниз, знову ставить на ту ж гору.
Л у к а. І я з цим згідний. Це слово (воскресіння) у грецькій і латинській мові означає, здається, те, коли того, хто впав, поставити знову на ноги. Крім того, я чув, що голубка - по-єврейськи йона. Та й Бог явно говорить Єремії, що поставить його знову на ноги, якщо буде послушний йому. І як у Святому Письмі оце слово (сидіти) означає дуже нужденний стан, так навпаки, стояти означає справжнє благополуччя. І як нещастям є сидіти й бути колодником у в'язниці, так щегірше бути в гурті тих, кого Павло будить: "Встань, сплячий, і воскресни із мертвих..." Розбий сон твоїх очей; о нещасний мрець! Піднімись на ноги! Може зрозумієш, що таке Христос, світло світу?
Д ρ у г. Не можу більше мовчати, почувши блаженніше й
93
найсолодше ім'я світлого воскресіння. Та відчуваю в мені таємний промінь, що таємно зігріває моє серце... Ах, Памво! Збережімо цю божественну іскру в серці нашому! Бережімо її, щоб прах і попіл гробів наших не погасив її. Тоді що ж ми таке будемо? Хіба лиш прах і смерть?.. Вогню не можемо знищити. Не сперечаюсь. Та що нам самим робити без вогню? Яка нам користь з того, що маємо в собі плоть і кров? Знай, що вона мусить спуститися в тління. Тоді й нам гинути без кінця? 1 ми є не що інше, як мрія, сон, смерть і суєта? О надзвичайно бідний наш стан, коли все-все є лише тлінь без вічності, якщо, крім явного, в ньому немає нічого таємного, на чому б наше єство трималося, наче на твердій основі, якщо все є суєта і кожна жива людина!
Справжнє ж тепер, (якщо таке) сильне, твоє царство, о гірка смерть, непереможна твоя перемого, о пекло! Хто чи що може протистояти вашим тлінним законам, які все без залишку повертають на прах? Ах, біда! Загибель! Хвороба! Горе! Заколот... Чи чуєте? Чи розумієте? Яка ж це мова?..
П а м в а. Господи! Звільни мою душу від цих неправедних уст... від непреподобної мови, від людини неправедної... їх язик є меч гострий, гріб відкритий.
Друг. Ось справжня гаспидова отрута, гріховне жало, зміїний язик, що зводить Адама в труднощі й хворобу!.. Що ти нам нашептала, о прадавня злобо й спокусо? Навіщо ти дуже високо підносиш умираючу мертвість, і старіючу старість, і зотліваючу тлінь? Чи лиш смерть панує? 1 немає життя? Лиш лестощі без правди, й злоба без благості, і старість без юності, й тьма без світла, і потоп без суші?.. Хай же тобі, о потопний язику, що вибльовуєш ріку облудних вод, потопляєш немовлят матері Сіону, покриваєш мороком і чорною хмарою, що зводиш у пекло від Господа, на якого наговорюєш з гордістю, знищуючи його царство й правду, юність і вічність, нову землю й живий рід, хай заборонить Господь!... Слухай же, глухий бісе, німий і пустий язику! Оскільки не визнаєш божого перебування, вважаючи, що лиш смерть усюди панує, зводячи все-все у пекло зотління, то знай, що нова й нетлінна людина не лише потопче твої тлшні закони, а й озброєна помстою вщент тебе зруйнує, скине з твого престолу, перетворивши тебе із голови на нікчемного покидька. Памво! Слухай, Памво! Чому ти мовчиш? Знай, що ти вже пізнав свій шлях. Занімівши, не шепоче в твоєму серці злий язик. Хіба знову ожив? Хіба знову хвороба грішного язика відновилася у твоїй утробі? Знову меч коле душу твою? Видно, що тому мовчиш, занімівши й змирившись, не говориш доброго, не запитуєш про мир Єрусалиму.
П а м в а. Я вже давно таємно проклинаю цей язик у моєму серці.
94
Д ρ у г. То чому явно не співаєш? Якщо дійсно навчився Давидового псалму, то чому з Ісайєю твоєму коханому не простягаєш пісню через весь день? Якщо Господь дав тобі нові уста, то чому з Єремією не говориш: "1 відкриті уста мої до того не закриються"? Якщо в тобі зігрілося твоє серце, то ти повинен у твоєму повчанні роздмухувати іскру, що віщує воскресіння, поки запалає злість цього блаженного полум'я і з'їсть всю супротивну собі тлінь, поки наповниться вогняна божа ріка, що потопляє нечестивих. Зігріте серце є вогненний Святого Духа язик, що співає нове на небесах і на землі чудо воскресіння. Чи не бачиш, що у всіх старе серце, земний язик? Всі боязкі, печальні, неситі, у відчаї, позбавлені небесної параклітової втіхи21? Навпаки ж,' як мало тих, про яких сказано: "На стінах твоїх, Єрусалиме, приставив сторожу день і ніч, які не перестануть поминати Господа". Мало синів Амосових для потіхи людей божих. Не багато Авакумів, що стоять на божественній сторожі. Про всіх можна сказати: мертвий з твоїм мертвим серцем. Залізо перейде твою душу. Сидиш у пітьмі, лежиш у гробі... О божественна іскро! Зерно гірчичне й пшеничне! Насіння Авраамове! Сину Давидів! Христе Ісусе! Небесна й нова людино! Голова й серце, і світло всіх створінь! Точка Всесвіту! Сила, закон і царство світу! Правице божа! Воскресіння наше! Коли тебе зрозуміємо?.. Ти істинна людина з істинної плоті. Та ми не знаємо такої людини, а котрих знаємо, ті всі вмирають. Ах, істинна людина ніколи не вмирає. То видно, що ми ніколи не бачили істинної людини, а котрих знаємо, у тих руки, і ноги, і все тіло перетворюється на прах. Та що засвідчує камінь Святого Письма? "Не потемніють, каже, - очі його, і не зотліють уста його". Та де такий чоловік? Ми його ніколи не бачили й не знаємо. Не розуміємо ні очей, ні вух, ні язика. Все те, що лиш знаємо, на це не схоже. Тут йдеться про безсмертну людину й нетлінне тіло, а ми лиш болото посіли й нічого такого не бачимо, що б не було не зіпсоване. Отже, сидячи в болоті й на нього сподіваючись, і самі стали на нього подібні. Маємо очі ті, котрими нічого не бачимо, і ноги, що не можуть ходити, і такі ж руки, позбавлені відчуття, язик і вуха такого ж складу. Ось як добре розуміємо, що таке людина. Хто ж із воскреслих не скаже, що ми мертва тінь, що ми не прах, який розноситься вітром? Чи може нечутлива земля визнати невидимого?
П а м в а. Скажи, краще по-Давидовому: "Коли ти пізнаєш землю? - Невже розкаже тобі порох?" Мул і вода, що повз тече, своїм єством є всяка плоть, складена зі стихій, рів страждань і глибина пітьми. "Спаси мене, - волає Давид, - від тягару, хай не втону, і від вод великих і глибоких". "Не мертві похвалять тебе..."
Д ρ у г. Із цих труднощів виводить нас згадана царська
95
дочка Давидова, найчистіша голубка й найпрекрасніша діва, огорнувши нас не важкими, а позолоченими між раменами й посрібленими божим духом крильми. Ними окрилившись, злітаємо з Давидом і спочиваємо. Покинувши земного Адама з його хлібом, хвороби, серцем перелітаємо до Павлової людини, до невидимого, небесного, до нашого світу, не за моря й ліси, не понад хмари, не в інші місця й віки, - він єдиний навіки, - а проникаємо в самий центр нашого серця й душі нашої і, поминувши всі тяжкі й потопні думки з усією крайньою зовнішністю нашої плоті, облишивши всю бурю й морок під його ногами, сходимо через високий вихід згаданої драбини і схід до життя й голови нашої, до істинної людини, у нерукотворне шатро і до її нетлінної й пречистої плоті, котрої слаба тінь і образ - наша земна храмина з точки зору істинної, пов'язаної в одну постать без злиття єства божого й тлінного. Оце-то є істинна людина, що дорівнює єством і силою предвічному своєму батькові, єдина у всіх нас і у всякому ціла, її ж царству немає кінця...
Оцю-то людину, якщо хто зрозумів, той і полюбив, і сам взаємно став любим, і є з нею одне, як той, хто прилип до тягару, і сам є землею і в землю повертається. А хто пізнав нетлінну й істинну людину, той не вмирає, і смерть ним не володіє, а зі своїм паном вірний слуга вічно царює, роздягнувшись як зі старої ризи, із земної плоті, зодягнувши нову, відповідну до його плоті плоть, і не засне, а змінюється, прийнявши замість земних рук нетлінні, замість тваринних вух, очей, язика й усіх інших органів істинні, приховані в Бозі, як говорить Ісайя: "Це прийде твій спаситель, що має з собою відплату, або нагороду, віддає замість заліза срібло, замість міді золото, покладає у твою основу камінь сапфір, тобто небесну, нерукотворну храмину". Хай буде Бог всім у тобі, а не мертва земля й тягар. А чи хтось охочий до цього істинного життя, до цих блаженних днів? Зараз раптом, наче блискавка, осяє тебе. Втримай лиш язик твій від зла і уста твої... О злий язик! О голова зміїна! Початок гірких днів! Всіх із раю виводиш, всіх у безодні потопляєш. Хто дасть на наше серце рани і на помисли наші кари премудрості? А інакше нам не можна не впасти додолу. До тебе вдаємося, о гора Божа, купино неопалима, свічник золотий, святая святих, ковчег заповіту, діво, чиста й після родів твоїх! Лиш ти і народжуєш і дівуєш. Лиш твоє найсвятіше насіння, єдиний син твій, що помер зовнішньо, а тим самим воскрес і зацарював, може стерти зміїну голову, язик, що лає Господа...
Антін. Якщо Святе Письмо є солодкі божі гусла, то непогано, щоб хтось розвеселив наше товариство, погравши хоч трішки на цьому інструменті.
96
Л у к а. Я в цьому згоден з Антоном і про це ж прошу. К в а д ρ а т. Не порушу й.я доброї вашої згоди й прошу про те ж саме.
Д ρ у г. Чи чуєш, Памво? Берися за гусла. Ти довго вчився Давидової пісні. За десять років хоч трохи можна привчитися.
П а м в а. Ах! Що мені в житті приємніше, як співати моїй улюбленій людині? Не боюся, щоб не порізнити голосів. Лякає мене син Сирахів такими словами: "Скажи, старійшино, й не заборони музики".
Друг. Співай і оспівай! Не бійся! Будь впевнений, що для неї буде солодкою наша бесіда.
П а м в а. Та що ж її присолодить, якщо я не майстер?
Друг. Що присолодить? Те, що робить приємним батькові малолітнього синочка його лепет або невміла гра на арфі. Хіба ти забув, що мистецтво у всіх тайнах священних інструментів не варте й копійки без любові? Чи не чуєш Давида: "Полюбіть Господа"? А потім що? "І визнавайте, хваліть і вихваляйте". Любов Господа є преславна голова премудрості. Яка ж потреба в іншому? Співай натхненно! Та як у світській музиці один тон без другого не може погодженого показати фундамента, а приєднання третього голосу робить музику досконалою, така полягає у трьох голосах, погоджених між собою, так і в Давидових гуслах одна струна сумнівна, якщо її не погодити з іншим віршем. А вже при трьох свідках досконало утверджується кожне слово.
Вигукнемо ж Господу в гуслах! Озброїмося згодою проти проклятого язика, ворога нашої божественної людини. А раптом принаймні з нашого товариства виженемо цього нечистого духа.
СИМФОНІЯ22, ТОБТО ПОГОДЖЕННЯ СВЯЩЕННИХ СЛІВ ІЗ ТАКИМ ВІРШЕМ:
"Сказав: збережу шляхи мої, щоб не згрішити моїм язиком..."
Розмова: 11 а м в а, Антін, Лука та інші
Лука. Продовжуй же твою притчу, Памво...
П а м в а. Нарешті ті два невільники прийшли до великих гір. Вони дякували Богові за своє звільнення. Та їх мучив голод і туга за батьківщиною. Коли вщух вітер, почули шум води й підійшли до джерела. Старший з них, трохи відпочивши, оглянув місця біля цього багатого джерела, що витікало із страшних азіатських гір. "Звичайно, - каже, - тут десь поблизу живуть люди". - "Не знаю, хто міг би поселитися у цих страшних пустелях, - сказав молодий, - принаймні, було
97
б видно якийсь слід до джерела". - Так, поблизу нього по каменях не видно, - сказав старий, - але в дальшій околиці я помітив слід, подібний на людський". Трохи вичекавши, піднялися вузенькою стежкою по кручах. Вона привела їх до кам'яної печери з таким написом: "Скарб світла, гріб життя, двері блаженства".
"Не знаю, який дух тягне мене у цей темний вертеп, - каже старий. - Або помру, або буду живий. Йди за мною!" Слідуючи за духом, обидва пішли всередину. Молодий, не стерпівши більше глибокої пітьми: "Ах, куди йдемо?" - "Потерпи! Здається, чую людський голос". 1 справді, почувся шум веселих людей. Наблизившись до дверей, почали стукати. Із-за шуму їм не скоро відчинили. Увійшли в простору залу, освічену лампадами. Тут прийняли їх, наче рідних, зробили співучасниками бенкету. А живуть тут кілька землеробів з сім'ями. Відпочивши кілька днів серед цих людинолюбних простаків, що шість днів святкували народження свого пана, запитали подорожні у Конона, який серед них був головою, як далеко живе їх пан? "Він постачає нам все те, що потрібне для веселощів, - сказав Конон, - проте ми до нього в дім ніколи не ходимо і не бачимо, крім наших пастухів, які для нього вірніші за інших. Вони від нас йому носять поклони. Якщо бажаєте, можете йти до нього. Він не дивиться на лице, а на серце. Вам не можна повертатися назад. Ось двері! Вам не страшний шлях темного вертепу при факелі. Господь з вами! Ідіть!"
На сьомий день після свого входу в печеру, 1771 року з півночі ступили чужоземці на шлях панський. На світанку почули хор, що співав: "Смертю смерть потоптавши..."
Після співу раптом відчинилися двері. Увійшли в чертог, освітлений вранішнім світлом...
Лука. Досить! Хваліть нині Бога Якового! Починай співати твій псалом і веди хор, Памво! А ми за тобою, наскільки можна.
ХОР
П а м в а. "Сказав: збережу шляхи мої..."
Лука. Здається, з цим віршем погоджений отой: "Сказав: збережу закон твій..." Звідси видно, що Давидові шляхи, які він має намір зберігати, і Закон Божий - то все одно. Отже, другий вірш тлумачить перший.
А н т і н. Є трішки сумніву в тому, що Давид назвав своїм те, що Боже, а не його.
Квадрат. Чому ж Давидові не назвати своїм шляхом Божий Закон: він, облишивши шлях нечестивих, засвоїв і всиновив собі шлях Божий.
98
А н т і н. Не сперечаюсь. Проте краще, щоб третій вірш розвіяв сумнів, щоб була тверда у трьох погодженість.
Л у к а. У чому ж сумніватися? Давид же й Бога називає своїм. "Ти моя частина, Господи. Ти мій, а закон твій є й моїм". "Сказав: збережу шляхи мої..." - те ж саме, що "Сказав: збереже закон свій". Та для твого задоволення ось тобі третій: "Шляхи мої випробував і ти почув мене."
А н т і н. Я й цим не задоволений. Цей вірш пояснюється таким: "Сказав: випробую на мені моє беззаконня щодо Господа". І отак: "Шляхи мої випробував", тобто моє беззаконня, а не Закон Божий. "І ти почув мене", тобто: "І ти відпустив безчестя мого серця". Ці два у всьому подібні, і як початок початком, так і кінець кінцем другого відкривається. Отже, трохи ці два вірші різняться: "Збережу шляхи мої", "Збережи закон твій..." Якщо б сказав: "Збережу шляхи твої", то тоді симфонія (погодженість) була б досконалою з цим: "Зберегти закон твій".
К в. а д ρ а т. Як же тепер бути? Слухай, Памво! Ти завів нас у безвихідь. Ти ж сам і виведи.
П а м в а. Знаю. Для вас сумнівне те, що Давид як називає Закон Божий своїм шляхом, так і беззаконня називає своїм же. Не дивуйтесь. Один наш для нас усіх є шлях, що веде у вічність, та має в собі дві частини і дві сторони, наче два шляхи, правий і лівий. Господня частина веде нас до себе, а ліва його сторона - у тління. Цією стороною раніше йшов Давид і, побачивши обман, говорить: "Шляхи мої випробував і ти" та ін. Потім, вибравши добру частину, каже: "Збережу шляхи мої", тобто буду берегти цю добру частину, щоб мій язик не відвів мене від неї у тління. "Спокуси мене, Боже, й заведи серце моє, і якщо у мені є шлях беззаконня, тоді настанови мене на шлях вічний".
Друг. Любі друзі! Ви непогано забренькали на Давидовій арфі і, на мій погляд, не порушили музики. Та проґавили найважливіше, а саме: "Сказав".
Антін. Це, здається, кожен розуміє.
Д ρ у г. А мені сниться, начебто немає труднішого.
Антін. Звичайно, ти жартуєш.
Д ρ у г. Аж ніяк! Святе Письмо подібне на ріку або на море. Часто в тому місці ховається глибина, невидима й самим ангельським очам, де зовні здається негарно й просто. Завважте, що Давид у багатьох місцях говорить "сказав" і після цього йде досить важливе; наприклад: "Сказав: нині почав..." та інше. "Сказав: потім народжується збереження закону". "Говорить безумний у своєму серці"; тоді настає розтління всіх починань; "Сказав: ти Бог мій". Бачите, що мова є насінням й джерелом усього добра й зла, а ви цю голову опустили.
99
Цієї-то доброї мови просить Бога він же: "Скажи душі моїй: я твоє спасіння". "Господи, відкриєш уста мої..." А коли послав слово своє і зцілив, тоді Давид поклав основу всієї своєї будови... Як же ти, Антоне, кажеш, що кожен розуміє? Чи розумієш, що таке мова?
Антін. Принаймні бачу людські вуста.
Друг. Бог знає... "Приступить людина і серце глибоке". Як же можеш бачити?
Антін. Серця бачити не можу.
Д ρ у г. То не бачиш же й уст його. Чи ти вже це забув? "Глибоке серце людині і є людина". Слухайте, любі друзі! Заспівайте на Давидових гуслах. Викрийте його невігластво. Виженіть біса. Памво, починай!
СИМФОНІЯ
П а м в а. "Зігрійся, серце моє". "Сказав язиком моїм". Лука. "Ти дав веселість у серці моєму". Квадрат. "Відригну серце моє, слово добре, язик мій - палиця..."
П а м в а. "Зрадіє мій язик твоїй правді".
Квадрат. "Слово господнє розпалить його".
Лука. "Зрадіє у веселощах твоєї мови".
П а м в а. "Розгориться серце моє і утроба моя".
Лука. "Зрадіють уста мої і душа моя".
Квадрат. "Каже тобі моє серце: Господа знайду".
Друг. Годі! Чи чуєш, Антоне, симфонію? Чи ти зрозумів, що язик s устами радіє, а серце говорить? Зізнайся ж з Сираховим сином, що "уста мудрих у серці їх". Та як не бачиш їх серця, так ні уст їх, ні язика, ні слова уст їх, ні мови. Бачиш, яке трудне слово "сказав"!
А н т і н. А зовнішні уста і язик - що таке?
Друг. Занімій і мовчи! Чи ти не чув, що на цих гуслах не потрібно співати для твоєї землі, плоті й крові, а лиш Господові і його мові, про якого пишеться: "Земля затаїлася й побоялася стати на суд Бога".
Антін. Справді, нова мова.
Друг. Нова людина має й нову мову. Послухай, Памво! Заспівайте цій нашій улюбленій людині, насолоді й бажанню нашому. Та так співайте, щоб солодкою для нього була наша хвала. Заспівайте розумом, а не лише голосом, що вражає повітря. Новому нову пісню.
СИМФОНІЯ
П а м в а. "Співаю тобі на гуслах, святий Ізраїлю". Лука. "Гарний добротою більше, ніж сини людські".
100
Квадрат. "Улюблений, як син єдинородний". Π а м в а. "Заради цього помазав тебе, Боже, Бог твій". Лука. "Чесне ім'я його перед ними і буде живий". Квадрат. "Оновиться, як орлина, юність твоя". Π а м в а. "Посох сили пошле тобі Господь із Сіона". Лука. "Що таке людина, як її пам'ятаєш". Квадрат. "Людина й людина народилась". Π а м в а. "Престол його, наче сонце". Лука. "Встань, чому спиш, Господи"! Квадрат. "Правиця твоя прийме мене". Π а м в а. "Не даси твоєму преподобному бачити зотління". Лука. "Ще ж і плоть моя поселиться на надії". Квадрат."! літа твої не зменшаться". Д ρ у г. Чи знаєш, Антоне, цього блаженного мужа? Він не пмирає, а його плоть не зотліває.
Антін. Зізнаюся, не знаю. А що знаю, ті всі вмирають і
і ліють.
Друг. То ж слухай, що всі ті у Бога не почесні. "Не (беру, — говорить Господь, — соборів їх із крові". Яка користь ν крові їх, коли вони тліють? Шукай, що то за людина, яка у пам'ятній записці у Бога? Якщо знайдеш, тоді й сам будеш ішисаний на небесах. Ти ж читав, що "єдиною говорить Бог", її там розуміється двоє — людина й людина, язик і язик, "сказав" і "сказав", старе й нове, істинне й пусте, слово боже и смертне, голова й п'ята, шлях і гріх, тобто помилка... "Сказав". А потім що? "Збережу шляхи мої". "Сказав беззаконникам". А що таке? — "Не беззаконьте". "Сказав". Що ж ю за мова? "Почую, що говорить у мені Господь?" "Мир! Що юнорить мир на людей своїх". "Сказав: Ось же й мова".
Господи, уста мої відкриєш". "Сказав: Господь дасть слово благовісникам". "Сказав: послав слово своє і зцілив їх". "Ска-іав: спершу було слово". "Сказав: Бог, який звелів світлу із пітьми засяяти". "Сказав: той зітре твою голову". "Сказав: творить Бог: — Хай буде світло". "Сказав: просвітлюєш мою пітьму". "Сказав: серце чисте твори". "Сказав: Господи, я і.ічав у нашому лоні". "Сказав: всяка плоть — трава". "Сказав: клявся й поставив долі..." "Сказав: живе слово боже". "Сказав: доки січеш, о меч божий? Боже, що говориш істину в серці моєму. І іоже серця мого, доки січеш? Я вже заховав слова твої у серці моєму".
А н τ і н. А я гадав, що Давид звичайно сказав нашою мовою — "сказав".
Друг. Ні, а таємною, новою, нетлінною. Він не любив творити інакше; чуєш, що каже: "О Господи, похвалю слово".
А н τ і н. О, коли б Бог і мені дав цей новий язик! Друг. Якщо пізнаєш старий, то пізнаєш і новий.
101
Антін. Тьху! Що за біда? Начебто я вже й старого не знаю? Ти мене опудалом зробив.
Друг. Якщо б тобі шинкар поставив одну склянку старого, а другу нового вина, а ти не знавець, то як можна сказати, начебто знаєш? Помилково можеш вважати старе новим.
Антін. Яка ж користь бачити, не маючи смаку?
Друг. Суща правда. А я тобі кажу, що й про сам старий язик не знаєш, де він, хоча б ти й не був позбавлений смаку.
Антін. Що ти співаєш? Адже ж наш старий язик у роті.
Д ρ у г. А рот де?
Антін. Хіба не бачиш мого рота?
Друг. Досить брехати, непросвіщенне болото! Пекельна тьма! Послухай Давидові гусла й прожени духа брехні. Заспівай, старче!
СИМФОНІЯ
П а м в а. "Немає в устах їх істини. Серце їх суєтне".
Лука. "Уста облесні в серці".
Квадрат. "Говорить безумний у серці своєму".
П а м в а. "Труд і хвороба під язиком їх".
Лука. "Доки покладу ради в душі моїй?"
Квадрат. "Хвороби у серці моєму..."
Друг. Ось бачиш, що й сам твій старий язик у твоєму прастарому серці, а не в зовнішності.
А н т і н. Як же мій зовнішній язик не говорить, якщо він говорить? Адже ж чути його голос.
Друг. Думка рухає грязь твого язика, і вона-то ним говорить, а не грязь - так, коли молоток б'є на башті годинника, то зі середини годинникового механізму виходить спонукальна сила, якою рухається нечутливий молоток. 1 тому-то Давид співає: "Подумали (то ось вже) й сказали". Чи старий, чи новий язик - обидва заховалися в безодні сердець своїх. "Подумав, - каже, - про шляхи твої", тобто "Сказав: збережу шляхи мої". А знову ж про злий язик ось що: "Неправду задумав язик твій", тобто "серце його зібрало собі беззаконня". А як у мертвість твого зовнішнього язика, так у всі органи твоєї тлінності зі сердечного ж механізму виходить спонукальна сила. З цього видно, що всі вони у тій же безодні, як яблуня у своєму насінні, ховаються, а зовнішня грязь про них лише свідчить. Співаки, заграйте й цієї пісеньки!
СИМФОНІЯ
П а м в а. "Нога моя стоїть на правоті". Лука. "Ті ж завжди блудять серцем". Квадрат. "Неправду сплітають ваші руки".
102
П а м в а. "У серці робите беззаконня".
Лука. "Язик його сплітає лестощі".
Квадрат. "Звів очі мої".
П а м в а. "До тебе взяв душу мою".
Лука. "Глянь і прихили вухо твоє".
Квадрат. "Прихилив серце моє у твої одкровення".
Друг. Розжуй силу цих слів і побачиш, що нога гордині й рука, і роги грішних, і зуби, вуха, й око просте й лукаве - і все до останнього волоска сховалося у сердечній глибині. Звідси-то й виходять помисли, що рухають всю нашу крайню плоть і грязь. Помисли, що володіють зовнішнім твоїм оком, є твоє головне око, а плотське - наче одяг, що наслідує твоє нутро. Те ж розумій і про інші органи.
А н т і н. Та ти ж говорив, що лиш уста мудрих у серці їх, а тепер говориш те про всі уста.
Д ρ у г. Ти дуже спостережливий щодо моїх помилок. Ось вірш Сираха: "Серце безумних в устах їх, уста ж мудрих у серці їх". Хай же й бездумного уста будуть у серці. Та якщо ти цього не розумієш, тоді думка твоя буде в бруді твоїх зовнішніх уст. А про що розмірковуєш, там і твоє порожнє серце. Воно думає, що плотський тягар сильний і важливий. Воно, перебуваючи в цьому хибному переконанні, стає й само порожнечею, оскільки й язик його суєтний. Такий помисел є твої обтяжені вуста, а в них твоє серце буде доти, поки не скажеш: "Сказав: збережу шляхи мої". "Врятуй мене від тягару, хай не втону". Тому-то й язик і називається головою, що за цим вождем йде все людське серце. Я б бажав, щоб тобі Господь і всім нам дав нове й чисте серце, зітер голову зміїного язика, а заговорив у нашому серці тією мовою, про яку сказано: "Мову, його ж не бачачи, почув". "Послав слово своє й врятував їх від розтління".
Антін. Тепер, здасться, й я розумію оці слова: "Зрадіють смиренні кості".
Друг. Коли все-все, то й сама кість міститься в душі й у серці. "Як лиш, - каже, - вмовк, то зістарілись кості мої".
П а м в а. "Занімів і вмовк від благ у той час, коли грішному (язикові) постати переді мною".
Друг. Справді. А як цей злий вождь і зміїна голова доводить до ніяковості ввесь сердечний скарб, так, навпаки, язик, який благовістить веселий божий мир, приносить всьому серцю, всій нашій безодні радість і світло. "Слухові, - каже, - моєму даси радість і веселість". Щоб як все моє, так і кості мої, що перші змирилися з тлінням, тепер зрадіють. Цьому мирному язикові вірив, ним же й говорив. А що сказав? Ось що: "Кожна людина - брехня". "Всяка плоть - сіно". "Плоть - ніщо ж". "Сказав: ім'я господнє покличу". "Сказав: збережу шляхи мої". Піду
103
вслід за моїм язиком, за нетлінною людиною. Не піду на тління за грішним язиком. Заволаю з Ісайєю: "Я божий".
П а м в а. Ми трохи увійшли всередину нашої плоті, наче в надра землі. Знайшли, чого не бачили. Людей ми знайшли нових, які мають руки, ноги і все нове. Та ще не кінець. Продовжимо шлях до нашого досконалого миру. Зневаж, о душе моя, цілком всю плоть видиму й невидиму! Відходи від неї й наближайся до Господа. Вірою відходи, а не видінням. Віра риє й рухає гори. Ось світильник шляхів твоїх, новий язику!
СИМФОНІЯ, НАЗВАНА КНИГА АСХАНЬ
ПРО ПІЗНАННЯ САМОГО СЕБЕ
Народжена 1767 року
ЛЮБИЙ ДРУЖЕ МИХАИЛЕ!
За десять верст од Харкова написав я цю книгу в лісах Земборських. Дух звелів, щоб назвалася "Асхань". Асхань - це донька Халева, який увійшов у землю обітовану. Означає краса. Він віддає її своєму братаничеві за жінку, бо той здобув місто Арвон. Це місто іще називається Хеврон, тобто дружба і місто письменне. Це премудрість божа, захована у глибинах Біблії. Всі, хто осягнув цю премудрість, насолоджуються нареченою, за словами Ісайї: "Як радіє наречений нареченій, так зрадіє Господь тобі".
Серце наше, що пізнало себе, є голубом. Цей чистий голуб викликає собі з Ноєвого ковчега, з Біблії - чисту голубку. Ось наречена! Ось найприємніша й єдина жертва Богові! Ось пара голубів! Ось запах пахощів Господу! Ось найвище блаженство! Цей запах закінчить оцю книгу. Що означає зламати голубові крила його? Те ж, що й зламати роги. "Всі роги грішних зломлю". Ріг, ніготь, волос, пір'я відрізняються від тіла, хоча все це у тілі. У тілі й відрізняється від тіла - що? Думка! Думка чиста є волос голови негинучий, роги й промені на голові Мойсея2. Ріг, що дорівнює Єреміїному діамантовому нігтю, є чиста думка. Крила голубині, що легко ширяють у вічності, ось вони: "Помисли серця його суть рід у рід". Зламайте крила - розумій: роздеріть серце ваше. Тоді зламаєш дурні крила й голубці твоїй - Біблії. Ось пара! "Хай відірве голову голубину". "Хай же відлучить гортань з пір'ям..." Це є те ж саме: "Розділив Бог між водою і водою..." Що є ця вода, якщо не ріка, мова, думка, слово, гортань, серце, пір'я? Будь-яка фігура, тим більше сонце, є думка. Бо щось нам проповідує. І сонце є думка! Воно - голуб. Куди летить? У вічність. "Полечу й спочину". Тут вічність називається сходом. Що ж вище від неї? "Схід ім'я йому". Сюди кидай! Кидай на схід гортань і пір'я. Про гірне мудруй! Підніми вверх. Пожертвуй пір'я.
105
Богові. Кидай вище попелу, на місце попелу. Замість плоті накинь на Господа печаль твою, тлінь твою, плоть твою, ніщо це не твоє. Хай будуть очі твої голубині вище попелу на іншому, ніж попіл, місці. Бо попелом є все, крім вічності. Ось тоді-то вицідиш кров із сонця. Пізнавши істину, [побачиш], що сонце перетвориться тобі у кров. Бо що ж воно є, як не кров, плоть і попіл?., t як криваві крила від серця твого відлучи, так і скотину твою розділи. Тіло твоє, попільна твоя частина - ось те тобі! Дай же місце на місці твого попелу. Слухай! На всякому ж місці дай місце і Богові твоєму! У волосі - волосу його, у жилочці твоїй - жилці його, у костях твоїх - костям його. Поділися з ним до останньої твоєї часточки, як цар Содомський3 з Авраамом. Ось тоді-то здійсниться: "Жінка твоя (премудрість), як лоза плідна, в усіх кутках дому твого". Ось тобі літорослі, діти твої! Нові жили! Нова плоть і кість! А трапеза твоя Вишньому - серце твоє. Амінь! Мир на Ізраїля!
Григорій Сковорода
Зміст цієї книги
"Земля була невидима... й пітьма поверх безодні".
"Коли будуть пізнані в пітьмі чудеса твої і правда твоя у землі забутій?"
"Пам'ятайте чудеса його, тобто долі вуст його".
"Не втаїться кість моя від тебе, її ж ти сотворив таємно". "Дух все випробовує, і глибини Божі".
СИМФОНІЯ
З оцим віршем: "Якщо не пізнала себе саму, о добра жінко, то йди слідом за чередою, й паси твої козенята біля наметів пастуших"
"Пісня пісень"
Особи в розмові: Памв а, Антін, Лука, Конон, Філон, Квадрат, Друг
П а м в а. Чудовий ранок, пресвітлий цей воскресіння день. Цей веселий сад, що новий світ розвиває. Ця у ньому верхня альтанка, священною присутністю Біблії освячена і її ж
106
картинами прикрашена. Чи не все це спонукає тебе до розмови? Слухай, новий Ізраїлю, що зібрався тут, любі друзі! Оживила мене ваша присутність. Оточений такими чесними й людинолюбними серцями, можу сказати з улюбленим Давидом, що зігрілося в мені серце моє.
А н т і н. А що це за картина? Чуєш, Луко!
Лука. Царська дочка зі служницями, ось бачиш, знайшла в кошику немовля, що плавало.
Антін. Так, так, так, божу людину Мойсея. А цих двох картин не знаю.
Л у к а. Не знаю, якісь два міста на превисоких горах.
П а м в а. Ось місто Хеврон.
Антін. Що за Хеврон?
П а м в а. Котрим благословив Ісус Навин Халева, віддавши йому в спадщину. Він інакше називається (Ардок, а це друге є місто) Давір. Здавна назване: місто вчення, або місто письменне.
Л у к а. А що ж то за два озброєні мужі, а поміж ними жінка?
П а м в а. Оцей то є Божий муж Халев. Він віддає прекрасну Асхань, дочку свою, за жінку братаничеві своєму за те, що той узяв місто Давір. Уся ця історія відома з 14-ї та 15-ї глав "куса Навина"4-
А н т і н. О, чудові картини!
П а м в а. Ти бачиш лише їх зовнішність. Та якщо б ти побачив внутрішні приховані у них думки і був серед божих людей святих, що бачать дійсні образи, розуміють саму в картинах силу, намір, мету й межу, звичайно, ти б не втримався, щоб не стрибати з Давидом перед затіненим ковчегом, і з тобою діялось би те ж саме, що з тою королевою, про яку у "3-й кн. Царств" (сказано) ось що: "1 бачить цариця Савська весь розум Соломона: і дім, який він створив, і яства Соломонові, і житла отроків його, і предстояння слуг його, і одяг його, і виночерпіїв його, і всеспалення його, які приносив у храмі господнім, і вийшла з себе. 1 каже Соломонові: "Істинні слова, котрі я чула в землі моїй про слова твої і про розум твій, і не вірила тим, хто казав мені; поки не прийшла сюди і не побачили очі мої. 1 це навіть не половина того, що мені розповіли. "Доклав ти премудрості більше від усякої чутки..."5
Лука. Ось нам ця знайома! Це наша!
Антін. Яка?
Лука. Різдво Христове.
П а м в а. Чому вона ваша?
Л у к а. Як же? Ми ж християни.
П а м в а. Якщо ця картина ваша, то й перша ваша, а інакше ні одна не ваша.
107
Лука. Ні! Там Мойсей, а тут Христос. Той жидівський, а цей християнський вождь.
П а м в а. А Мойсей не християнський? Лука. Аж ніяк!
П а м в а. Чому ж християни в зібранні читають оце: "Відкривши, бачить отроча, що плаче в кошичку, і пощадила
його дочка фараона, і каже: "Із дітей єврейських це..."
Лука. Тому читають, що Мойсей був прообразом Христа, сина Божого...
П а м в а. Та чи розумієш сповна сам те, що говориш? Що це означає "був прообразом"!
Лука. Що то означає був прообразом! П а м в а. Так.
Л у к а. А що ж воно означає? П а м в а. Я не знаю.
Лука. Дрібниця! Як не знати цього? Він був образом і лише тінню сина Божого.
П а м в а. Як же тінню? Сам же Бог засвідчує, що він чоловік божий. А божий та істинний - то все одно. Бог й істина - одне. Чоловік Божий і син Божий - одне й те. Тому-то й Павло таку божу людину називає створену за Богом: у правді й преподобії істини. І лиш її хвалить.
Лука. Однак же Мойсей був тлінний, як ми, чоловік, а божим названий через благодать.
П а м в а. Оце тобі вилазка! Прошу, кинь своє "однак же"! Не показуй мені квасниць підлих шкільних богословців. Слухай, що про Мойсея говорить таке Боже слово: "Не стемніють очі його, ані не зотліють уста його".
Лука. Однак же Мойсей інше, а інше Христос.
П а м в а. Слухай, припутаю! Сама євангельська премудрість ось що каже: "Коли б ви вірили Мойсееві, то вірили б без сумніву й мені". Бачиш, що розуміти Мойсея є розуміти Христа; і Мойсей закрився у Євангелії так, як Євангеліє поглинуто Мойсеевими книгами, яких воно є літоросль.
Л у к а. Та там же раптом слідує й оце: "Про мене той писав", а ти замовчав.
П а м в а. Звичайно, не писав би, якщо б його не бачив. А що ж є життя вічне, як не те, щоб знати Бога? Оце-то й означає бути живою, вічною і нетлінною людиною і бути перетвореним у Бога, а Бог, любов і поєднання - все те одне. Крім того, зауваж, що й самі ці їх образи у всьому подібні між собою. Тут лежить пеленами сповите ізраїльське немовля. 1 там із єврейських дітей. Цей покладений матір'ю в яслах, а той своєю в кошичку. Цього доглядає мати його, а того здалеку сестра його. Тут прийшли пастирі й волхви, а там царева дочка з поганськими служницями. А у стародавніх пастирями назива
108
лись царі, наприклад, "Хто пасе Ізраїль, слухай", тобто пастир і цар ізраїльський. Втім, що ізраїльський рід не вмирає, слухай пророка Йоіля: "Наче ранок, розіллються по горах люди численні й міцні. Подібних до них не було одвіку, й по них не прикладеться до літ в рід і рід..." Якщо б до їх років можна прикласти щось інше, то вони б мали кінець. Та вони, будучи кінцем усього іншого, самі безконечні. Ізраїль сам є залишком усіх умираючих земних поган. А що Йоіль говорить це про єврейський рід, то слухай Мойсея: "Блажен ти, Ізраїлю! Хто до тебе подібний?"
Лука. Однак же Мойсей інше, а інше Христос.
П а м в а. Як же інше, коли разом з ним говорить на Фаворі?6 Ти ж чув родовід Христа?
Лука. Чув. "Книга спорідненості Ісуса Христа..." та інше.
П а м в а. Як же гадаєш? Що то за книга? Це ж книга незвичайна. Вона є книга божа. У цій книзі жоден плотський не записується. Слухай Давида: "Не зберу соборів їх із крові". А записуються лиш ті, хто не із крові, не від похоті плотської, а від Бога народився". А коли Мойсея само Слово боже називає Божою людиною та й йому самому велить у "Книзі чисел"7 ставити інших у це найщасливіше число й запис, то як посмієш із цієї книги його самого викреслити? Учись! Не розумієш? У цю книгу й учні Христа записані. "Радійте, - каже, - бо імена ваші записані". Так, з одного цього велить радіти. У цю книгу вся-вся рідня Христова, не плотська (чуєш), а духовна, записується. А ось вона, рідня: "Хто є мати моя або браття мої? Хто сповнить волю Божу, той брат мій, і сестра моя, і мати моя..." Дивним для тебе видалося, що Мойсей і Христос - одне. Та чи не чуєш, що про всю свою рідню Христос каже нетлінному своєму батькові? "Хай будуть єдині, як і ми. Немає серед вас ні юдея, ні елліна, ні раба, ні вільного". "Немає чоловічої статі, ні жіночої, одне ви, - говорить Павло, - во Христі, і Христос у вас. Божий рід як кінця, так не має й поділу".
Лука. Як же може бути одне те, що не одне?
П а м в а. Спитаю й я тебе: як можна, щоб було дванадцять по-різному оправлених і по-різному різними мовами надрукованих книг євангельських і щоб одна це була книга? Якщо хтось одну з них знає, той знає всі. Якщо б ти пізнав Мойсея, то пізнав би і Христа, або якщо б Христа пізнав, то пізнав би Мойсея, Іллю, Авраама, Давида, Ісайю, та інших.
Л у к а. Я Христа знаю, а Мойсея не знаю.
П а м в а. Ти так знаєш Христа, як якийсь дурник, про якого послухай баєчку. Багатий батько мав вісім синів. Вони були у злому й у доброму розумні, та непокірні й завдавали дуже багато прикрощів батькові. Між сімома братами був один
109
і глухий і дурний, та палкий шанувальник волі батьківської. Помираючи, батько звелів покликати їх усіх до себе, й, будучи добрим від природи, благословив їх. Потім, звівши погляд на дурника, (сказав): "Я знаю, що брати скривдять тебе при спадщині. Тому даю тобі моє особливе благословення. Ось тобі ця моя палиця як свідок! Візьми її й бережи при собі. Відчуєш блаженство твоє тоді, коли проявляться тобі слова оці: "Покриє тебе Боже начало". Після смерті розібрали пани все майно, залишивши власникові палиці тільки маленьку із садом хатку. Тут він жив самотньо простим життям, сумував за батьком. На сьомий рік навесні, недільного ранку, прогулюючись по узвишшю свого райку, ледь було не наступив на змію. Розбив їй палицею голову і так сильно вдарив, що якась частина палиці, наче шкаралупа, відпала. Відчув він у вухах своїх нечуваний досі дзвін і голос дивний такий: "Дурний! Чого ти плачеш? Кого шукаєш? Я завжди з тобою". Охопила його невимовна радість. Відкрився йому слух. І тоді-то він побачив, що його палиця подвійна. Зняв він підлу поверхню. Відкрилась нова, золота палиця, обсипана найкоштовнішими каменями з самого верху й до самого кінця. її голову становив один найбільший голубий сапфір. Там живий образ його батька, написаний вічними фарбами, а довкола нього слова оці: "Покриє тебе боже начало". Ось так-то ти слухай! Знаєш Христа, як той, будучи глухим і дурним, знав батьківську палицю. Неймовірним тобі здається це слово, що, пізнавши Мойсея, пізнаєш одним поглядом і Христа. Ти ж іще чудне почуєш слово. Не лише коли доведеться тобі пізнати Адама, чи Авеля, чи Ноя, чи Ісуса Навина, чи Халева, чи Йова, чи Соломона, чи Єремію, чи Павла, але коли хоч самого себе добре пізнаєш, то будь добрий знати, що одним поглядом пізнаєш і Христа. Один є весь вищезгаданий рід Авраамів, що ні числа, ні початку, ні кінця не має, всі чотири сторони наповнює. "Якщо хто може, - говорить Бог Авраамові, - порахувати пісок земний, то й сім'я твоє порахує". Втім, не кінець це, після чого ще щось іде. Та після цього роду вже нічого слідувати не може. Все гине вогнем Божим, і самі останки нечестивих, а тому вже й не останки, що не залишаються. Ніщо не стерпить вогняного лиця божого. Все, як хмиз, горить, крім цього сімені, про яке в Ісайї: "Як земля нова і небо нове, які я творю, перебувають переді мною, - говорить Господь, - так стане сім'я ваше та ім'я ваше". Те ж саме і в Єремії: "Звеселіться веселістю. Воскликніть на голову поган. Голосно сотворіть і похваліть". Скажете: "Врятує Господь людей своїх, останки Ізраїля". Цей-то рід є шукаючих Господа, шукаючих лиця Бога Якова, перед яким жодний поганин устояти не може: "Як вогонь виходить із лиця його". Із цього богорятованого роду, хоч одного пізнавши, всіх
110
пізнаєш. У всіх них один новий чоловік, і вони в ньому, і він в отці своєму. Та оскільки жодного з них пізнати не можемо, то в крайньому разі намагаємось пізнати самих себе. Таким чином можемо пізнати істинну людину, "створену за Богом у правді й преподобії істини". А це ж те саме й є життя вічне. Пізнавши ж його, вмить перетворимося у нього, і все наше мертве буде поглинуте життям його. Слухай, що він сам говорить своєму любителеві, який у його рід відродиться й з ним разом бути бажає: "Якщо не пізнала саму себе, о добра жінко, то йди слідом за чередою, й паси своїх козенят біля наметів пастуших". Напишіть же ці слова вічними фарбами у серці вашому й у думках ваших. Передайте голос цей божий у спадок і потомкам вашим, хай їх останки будуть благословенні і поселяться на землі добрій, і наситяться пшениці, вина й єлею, і виховаються на воді спокійній, і ожиріють хлібом слова божого, і так землю свою вдруге успадкують, і веселість вічна буде над їхньою головою. А якщо хто не пізнає себе, той не може слухом почути голосу господа Бога свого, щоб відкрив йому Господь скарб свій благий - небо і не одержить, не побачить, не зрозуміє цих пресолодких божих обіцянок у Ісайї: "Тоді розкриється вранці світло твоє, і зцілення твої скоро засяють, і прийде перед тебе правда твоя, і слава божа обійме тебе. Тоді покличеш, і Бог почує тебе і ще мовлячому тобі скаже: "Оце прийшов". 1 буде Бог твій з тобою завжди, і наситишся, як бажає душа твоя. І кості твої ожиріють і будуть, як сад напоєний, і як джерело, в якому не забракне води. 1 кості твої проростуть, як трава, і розгалузяться, і розмножать роди родів".
"Смиренна й мінлива, не мала ти втіхи. Це я готую тобі рубін, камінь твій, і на основу твою сапфір, і покладу на заборола твої яшму і на ворота твої камені кристалу, і на огорожу твою каміння добірне. Це пришельці прийдуть до тебе мною, і вселяться в тебе, і вдадуться до тебе. Це я сотворив тебе не як коваль, що роздмухує вугілля і підіймає знаряддя праці. Я ж сотворив тебе не на згубу, щоб зотлити".Що ж то за пришельці? "Зведи довкола очі твої й поглянь: усі вони зібралися й прийшли до тебе. Живу я, - каже Господь, - наче [оточений] усіма ними, що в красу зодяглися й обклали себе ними, як начинням наречена".
Друг. Сперечаєшся, Луко, і хизуєшся, буцім знаєш Христа. Розумій, чим хвалишся! Стережися Єреміїних оцих слів: "Близько ти, Господи, вуст їх, далеко ж від утроби їхньої. І Давидових: "Поклали на небеса уста свої і язик їх пройшов по землі", і Мойсеєвих: "Не поминай марно імені господа Бога твого". І Христових: "Плоть ніщо, дух животворить". Легко могли дивитися сини Ізраїлеві на поверхню покривала Мой-
111
сеєвого. Та на Богом прославлений вид лиця його дивитись боялися. Чи бачиш, що подвійний Мойсей? У одному Мойсеї тлінний і славний. Те ж саме діється й на Фаворі. Один Христос прийнятний для Петрових очей, другий - страшний. Першого багато хто бачив, другого ніхто, крім учнів, у той час як дав їм і відкрив їм розум розуміти Писання. Тлінного й мертвого всі бачили, а про живого ніхто не хотів і чути. Заледве учні впевнилися, і придивилися, й побачили. Першого смертного Христа не хоче знати й бачити Павло, і цим дуже відрізняється від інших. Слухай-но, що він каже: "Тим же й ми віднині ні одного не знаємо за плоттю. Якщо ж і розуміли за плоттю Христа, то нині до того не розуміємо". Скажи ж тепер, що таке розумієш під цим іменем Христос? Якщо розумієш якусь тлінь, то, без сумніву, під іменем Христовим розумієш пустоту. 1 оце-то є приймати ім'я його марно! А що ж є суєта і брехня, якщо не те, що тлінь? t оце-то є не життя, а погибель свою бачити: "Хай побачать очі його своє вбивство!" Кричить Йов: "Від Господа ж хай не врятується!" Оце-то тління є справжнє поле згуби, а на ньому все, що лиш захопить чи із людей, чи із їх худоби, вогонь господній з громом і градом, те все-все в усій землі Єгипетській вражає згубою, крім однієї землі, де перебував рід Божий, сини Ізраїлеві. Так ось де шукай пізнати Христа: у землі Гесемській!8 Ці всі одного роду. "Рід, рятований Господом".
А між тим повчися, що каже Давид: "Встаньте після сидіння ті, хто їсть хліб хвороби". "Доки налягаєте на людину? Вбиваєте всі ви". "Ціну мою радилися відкинути, кинулися до спраги". "Устами своїми благословляв і серцем своїм проклинав". "Єдиною, - говорить Бог, - двох цих чув". 1 навій, прошу, що те знову Міхей9 співає: "І ти, стовп пастви тьмяний, дочка Сіона до тебе прийде, і ввійде влада перша, царство із Вавілона, дочки Єрусалима. 1 нині навіщо пізнала ти зло? Чи не було для тебе царя? Чи рада твоя гинула? t обійшли тебе хвороби, як породіллю. Хворій, і кріпися, і наближайся, дочко Сіону, як породілля. Тому нині вийдеш із міста, і поселишся у полі, і дійдеш до Вавілона. Звідти візьме тебе і звідти звільнить тебе господь Бог твій.. " Не можеш, Луко, Христа бачити. Лиш codom, що вкриває лице його, і спину його бачиш. І як Йоіль1" говорить: "Землю ззаду, поле згуби і лежачого бачиш". І бійся, щоб не був тобі на падіння, ί задивившись на плечі його, щоб не минув ти того Христа, Павлом пізнаного, вчора, і нині, і вовіки перебуваючого й Ісайєю баченого, який каже тобі: "Я є, я є той, хто втішає тебе". Розумій, хто є сущий!
Злякався ти людини смертної й сина її, які як трава висохли, і забув Бога, який сотворив тебе, сотворив небо і
112
заснував землю. Цю божу людину якщо пізнаєш, про це похвалися. У той час сміливо заволай з Ісайєю: "1 сам я є божий". Та ось тобі, знай, що вовік не пізнаєш нікого із роду божественного, доки спершу не пізнаєш самого себе. Вовік не зробишся переселенцем з Авраамом. Вовік не поставиш намети твої з Яковом. Вовік не поселишся на багатому місці з Давидом. Вовік не зарахує тебе до числа божих людей Мойсей. Вовіки не дочекаєшся обіцяних у Ісайї царів, годувальників твоїх. Цей рід є царське священство і мова свята: царі, священики і годувальники з пророками, про яких усіх ось що каже Бог: "Підняв вас як на крилах орлиних, і привів вас до себе". Якщо ж не пізнаєш себе, то буде цар твій Валак і годувальники твої - пекла ній його, вороги роду ізраїльського, що спочивають уночі при Валаамі11. Оце-то ті брехливі годувальники й пророки, про яких Міхей співає: "Побачать погани й засоромляться всієї моці своєї. Руки покладуть на вуста свої, і вуха їх оглухнуть, полижуть землю; як змії, що плазують по землі, розгубляться на лежанці своїй, господом Богом нашим жахнуться й злякаються тебе. Хто Бог, як ти?" 1 про яких Захарія:12 "О ті, хто пасе суєтних, і хто залишив овець! Меч на м'язи його і на око його праве! М'яз його, всихаючи, всохне, і око його праве, сліпнучи, осліпне". І про котрих Ісайя: "Нині ж слухай оце, юна сидяча дочко Вавілона, що сподіваєшся в серці своєму: "Я та, котра каже, і немає іншої, не сяду вдовою і ije пізнаю сирітства". Нині ж прийдуть до тебе оці два несподівано в один день - бездітність, і вдівство раптом до тебе прийде у чарівності твоїй і в силі волхвів твоїх. Ці всі, як хмиз, вогнем погорять, і не виймуть душі своєї із полум'я".
Ось це й є ті намети пастуші, до яких відсилає тебе людина божа, якщо не можеш пізнати самого себе. Ці намети цілком протилежні тій купині Мойсеевій13 і тим наметам, про які написано у "Числах": "Які добрі доми твої, Якове, і намети твої, Ізраїлю, як діброви тінисті, і як сади при ріках, і як намети, які поставив Господь, і як кедри при водах".
Антін. Звичайно ж, найпотрібніше слово це, щоб пізнати самого себе. Що потрібніше, ніж побачити Бога? "Немає істини, ні милості, ні видіння божого на землі", - волає Осія14. "Клятва, і брехня, і вбивство, і крадіжки, і перелюб розлились по землі, і кров з кров'ю змішують. Як ти вміння відкинув, відкину й я тебе. І не бути тобі жрецем, і забув ти закон Бога свого, забуду і я дітей твоїх. І буде, як люди, так і жрець". І знову: "Зблуди, Єфреме, і осквернися, Ізраїлю. Не покинь помислів своїх, щоб повернутися до Бога свого, бо дух блу-додіяння є в них, і Господа не побачили". Але не можна не зблудити, не пізнавши Господа. Ах, найдорожче вміння! Немає тебе на землі у дих з попелу серцях! О найвища панівна
Г. Сковорода
113
сцієнціє15, уміння, де ти нині? Вразила тебе мечем язика свого повія, тобто земля, плоть і кров. Розмножились всюди хтивці її. Та не можна ніяк пізнати Господа, не пізнавши самого себе. Правда, що бачимо себе кожен з нас і знаємо себе. Та як же знаємо себе? ί як бачимо? Чи не все це поганське? Чи не все те тлінне, що ми пізнали в собі? Лише хребет у нас бачимо, а не лице в нас наше. Брехню нашої плоті лиш бачимо - не істину в ній. І як нам знайти втіху? "О лють! - гука Ісайя безлічі поган. Як море бурхливе, так збуриться й хребет поган численних, як вода зашумить, і вода велика, погани численні, як шум води великої, яку нужда несе, і відкине його, й далеко пожене його, як пилюку польову, що летить проти вітру, і як пилюку колісну, бурею підняту". Та хіба ж досить цього, коли в нас бачимо лиш воду тління нашого, яка розливається? Чому не проникаємо в теє, що її стримує? "О місто облудне! - гукає Єремія. - Чого хизуєшся достатками? Стече достаток твій, дочко безсоромна, що сподіваєшся на багатства свої, кажучи: "Хто прийде на мене?" "Це я наведу на тебе страх", - говорить Господь-уседержитель. "О люте місто крові, - голосить Єзекіїль1", у ньому ж є отрута і отрута не вийде з нього".
Тому говорить Адонай-господь:1' "Це я суджу тебе по крові твоїй і за помислами твоїми! Суджу тебе, нечистий, горезвісний і великий, на розгнівання". Не досить ще нам бачити в нас лиш нашу землю, а треба ще підійматися й прозріти за нашою землею й ту землю господню, про яку Ісайя: "З веселістю, - каже, - зійдете і з радістю навчитеся" - та про яку Йоіль: "Як рай насолоди, земля перед лицем його, а котра позаду нього, та поле згуби, і рятівника не буде на ньому". Не досить нам бачити лиш тлінності нашої лице, а продиратися крізь тінь нашу, щоб побачити там обличчя людини із того божого народу, про яких Йоіль же (говорить): "1 Господь подасть голос свій перед лицем сили своєї, бо дуже великий полк його і міцні діла слів його".
І описуючи цей нетлінний рід, ось що співає: "Як вид кінський, вид їх, і як кіннота, так поженуть. Як звук колісниць, на верхів'я гір підіймуться, і як звук вогненного полум'я, що спопеляє тростину, і як люди, численні й міцні, що споряджаються на битву. Від виду їх засмутяться люди. Будь-яке обличчя як випалений горщик. Як борці підуть і як мужі хоробрі зійдуть на Стіни. І кожен піде своєю дорогою, і не звернуть зі шляхів своїх, і кожен від брата свого не відступить. Обтяжені зброєю своєю підуть і під стрілами своїми впадуть, але не сконають. Міста візьмуть, і на мури піднімуться, і на храм залізуть, і віконцями ввійдуть, як злодії".
Ось ще який рід! Є рід і є рід: поганський та ізраїльський; той починається - цей починає; той закінчується - цей
114
закінчує; той середина - цей початок і кінець. Розділіть! Не змішуйте людей вибраних зі знедоленими. Не розливайте невинної крові на землю. Є кров беззаконна, є й праведна; є плоть тлінна, є й нетлінна; є рука ліва, є й права; є кість всохла, є й проростаюча й незруйнівна; є око темне, є й світле. "Не стемніли очі його, не зотліли уста його". Та чому ж не бути цьому всьому, якщо є й нова земля перед лицем його! Чому ж не бути новій землі, коли весь світ новий спочатку створюється? Є начало, яке починають, і те не начало, тому що випереджається іншим, перед собою началом. 1 є начало, яке не починається, про яке сказано: "Начало Сіону дам". "Зі мною Сіон є", - каже Господь. 1 оце-то є істинне начало без начала: "1 без нього ніщо не було, що було"'. Начало безконечне, і само кінець усього, і всього гинучого як початок, так і залишок. Осягніть Господа, і зустріне вас начало. Знайдіть Господа і знайдете залишок. Знайдете залишок, якщо розшукаєте початок. Господній є початок, господній і залишок. Віддайте ж Господові початки. Його ж є всі' початки. Посвятіть із всього, що бажане серцю вашому, що лиш бачите. Його є небо і земля. Дай початок синів твоїх і дочок твоїх зі всього плоду утроби твоєї. Дай початки жита твого, і худоби твоєї, і всього твого, дай перші початки і внеси в дім господа Бога твого. Знаходження Господа є бачення початків; бачення початків є знання самого себе в собі. Хай будуть зрозумілі ті, котрі у серці твоєму. Візьміть від себе самих частину Господові. Візьмете, якщо пізнаєте самих себе.
Лука. Якщо таке потрібне це слово пізнати себе, що без нього ні Господа, ні нічого пізнати не можна, то думаю, що не на одному місці в божественних книгах позначене. Пам'ятаю, що Мойсей, очищаючи ізраїльський народ для сходження божого на третій день на гору Сінайську і якнайкраще приготовляючи його до зустрічі, ось що каже: "Переконайте себе не підійматись на гору". Звичайно б вони, доторкнувшись до гори, померли, коли б не переконали себе. Найголовніший пункт цей - "переконайте себе" - цілком, здається, подібний до цього: "Пізнай себе". Видно ж, що не торкнулися гори, тому що там дав їм суди і виправдання господь Бог.
Втім, ходити з Господом за його заповідями, мати його за вождя і пастиря свого - те все одне. Так, "переконайте себе не підійматись на гору" здається цілком подібним до слів: "Якщо не пізнала саму себе, то йди слідом за чередою". Якщо ж торкнетеся гори, помрете, тобто не будете керовані царством повелінь господніх. Цього-то й Давид просить: "На шляху твоєму живи мене". Тому що не мертві восхвалять його, для цього оберігаючи спочатку: "Переконайте ж себе". І тут те ж в оцих словах: "Якщо не пізнали". "Якщо ж себе не пізнаєш,
115
то я твій не цар, - говорить Господь. - Йди геть із моїх багатих місць! Пасись при п'ятах у облудних пастирів". Беззаконна п'ята, гора, плоть, брехня, земля - все одно. Словом сказати: "Смерть врятує їх". І звичайно, ця гора, яка вбиває, є те ж, що й брехня і плоть. А то чи вона могла б убивати? А як Мойсей не велить до неї доторкатися, так і Ісайя виганяє з неї ж книжника Сомнаса, накричавши на нього: "Чому ти тут? 1 що тобі тут? Як витесав тут гріб, і створив собі гріб, і вирізьбив собі на камені намет? Це нині Господь зруйнує..." Як високо багато хто підіймається, мудруючи над Божим Писанням! Підіймаються знанням історичним, географічним, математичним, та все плотським. Скажемо ж з Ісайєю, що все це є високий гріб. "Гордість серця твого, - гукає Авдій18, - підняла тебе, проживаючого в печерах кам'яних; здіймаючий храмину свою говорить в серці своєму: хто мене скине на землю?" "Якщо вознесешся, як орел, і якщо покладеш гніздо своє серед зірок, і звідти скину тебе," - говорить Господь. Видно ж, що така гора не є Якова лоза - чи Вефіль, а Ісавова - Сіїр. "Злі, - кричить Амос19 тим, хто знищує Сіон і уповає на гору Самарійську. - Сприйняли початки поган і ввійшли (туди ж) до них у дім Ізраїлів".
А що ця гора у високому та плотському смислі розуміється, слухай Авдія. "У той день, - говорить Господь, - згублю премудрих із Ідумеї і смисл гори Ісавової, хай відійде чоловік від гори Ісавової, і зійдуть рятовані з гори Сіону, щоб відомстити горі кавовій, і буде царство Господові". Ці гори Господь палить, хитає й хвилює, віра геть переносить, а немудрі суєтно закричать: "Покрийте нас..." "Письмо вбиває, а дух животворить".
Квадрат. Пам'ятаю й я у другій книзі Мойсеевій ось що: "Це я пошлю ангела мого перед лицем твоїм, хай збереже тебе на шляху і хай введе тебе в землю, яку я приготував для тебе". А щоб не позбутися вождя цього на самому початку, як найпотрібніше говорить: "Слухай себе, послухай його, і прислухайся до нього, не підведе тебе, бо ім'я моє є на ньому". Нічого, видно, не можна зробити без "слухай себе", потім: "t послухай його". Із пізнання себе самого народжується послух Богові, а послух ось чим робить: "Будете для мене людьми вибраними із всіх поган, бо моя є вся земля, ви ж будете для мене царське свячення й мова свята. Блаженні, хто чує голос янгола цього". Цей ангел там же йменується страхом: "І страх пошлю, який веде тебе, і злякаю всіх поган". Саме цей є один страх із тим, який виводив Якова на місце Вефіль. Ось: "І здійнявся Ізраїль із Сикимів, і був страх божий на містах, котрі довкола них, і не гнали вслід синів Ізраїлевих". Та чи не про нього Мойсей у книзі 5-й20 гримить? "Та не ходіть услід богів
116
інших, богів поганських, котрі навколо вас, як Бог ревнивий, господь Бог твій посеред тебе. 1 чи не цей стоїть посеред вас, якого ви не знаєте, але знаєте? Блаженний, хто має вуха слухати й чує". Поволі вижену ж поган від тебе, поки зростеш і вкриєш слідами землю. Та всього цього переддвер'я й двері: "Слухай себе!".
П а м в а. Без сумніву, єдине це переддвер'я не дає нам відхилитися вбік і прямо веде до тих дверей, які самі про себе кричать: "Я двері". "Слухай ти все, - каже Господь Мойсееві, - коли заповідаю тобі". Це я вижену перед лицем вашим Аморрея і всіх інших". А щоб Мойсей не заплямував народ ідолопоклонінням, ось що: "Слухай себе, щоб ти колись заповів заповіт тим, хто сидить на землі, в яку ввійдеш..." Мойсей, пізнавши себе, все ідольське зруйнував, посік, спалив. Потім зійшов з гори від Бога, маючи прославлений вид плоті лиця свого. І якщо будь-яка людина - брехня і плоть, то де найголовніше ідолопоклоніння, як не у всякій людині, коли не сподобилася пізнати себе?
Друг. Мойсей в останній своїй книзі у кількох місцях як найпотрібніші повторяє оці слова: "Слухай себе". Ось послухай.
1
"І нині, Ізраїлю, послухай. Бачите, показав вам виправдання й суди, і збережіть, і сотворіть, бо ця премудрість ваша й кмітливість перед усіма поганами, і кажуть: це люди премудрі й умілі! Мова велика ця". А щоб не забути виправдань, ось що: "Слухай себе і добре оснасти душу свою".
2
"Господь Бог твій введе тебе в землю благу й велику, де потоки водяні й джерела безодні по полях і горах, у землю пшениці й ячменю, у землю маслинового єлею й меду, в землю, на якій не в бідності з'їси хліб твій, і нічого не будеш потребувати на ній". А що далі? "Слухай же себе". А навіщо? Щоб колись ти вознісся серцем твоїм і забув Бога Господа твого, щоб не сказав у серці твоєму: міць і сила руки моєї, сотвори мені силу велику цю".
З
"1 дасть дощ землі твоїй вчасно, ранній і пізній, і збереш жита твої, і вино твоє, і єлей твій, і дасть поживу на селах худобі твоїй". Та що далі? "І хто їв, наситився: слухай себе".
117
А навіщо? "Хай не обманеться серце твоє: і приступіть, і послужіть богам іншим..."
4
"Не сотворіть там усього, що ви творите тут нині, кожний вигідне перед собою". Але де там? Ото ж і дивно, що не знаєш. "Сюди принесете всі всеспалення ваші, і жертви ваші, і десятини ваші, і початки рук ваших". Ось так! "Слухай себе: щоб не приніс ти всеспалень твоїх на всяке місце". Боже мій! Ні Бога слухати, ні жертви йому приносити, ні де приносити? Нічого не можна ні знати, ні робити, якщо не пізнати себе самого.
5
Про жертви примовляє так: "Лиш крові не з'їжте: на землю проллєте, як воду". Якщо ж крові не будеш їсти, то, звичайно, з'їси перед Богом твоїм. Він сам вибере тобі місце. А їж ти, і син твій, і дочка твоя, і раб, і рабиня твоя. Не відганяй же й левіта21. Він частини для себе не має. Його частина - Господь. Прийми й прибульця. Але що ж таке левіт? Те-то й дивне. "Слухай же себе", у той час не залишиш і левіта й пізнаєш, де оте тамі
6
"І не з'їси її (кров), хай благо тобі буде й синам твоїм по тобі навіки, якщо сотвориш її, і добре й бажане є перед господом Богом твоїм". Хто бачив, щоб блаженство полягало у непоіданні крові? Проте гукає: "Уважай пильніше, щоб не їсти крові". Тому що кров є душа тварини. Пролий же землю на землю. Не приноси крові тому, хто кров вживає. А щоб не зробився поганином через криваву жертву, так ось: "Слухай себе, щоб ти не посмів наслідувати їх", тобто поган - поганин приносить плоть і кров Богу.
7
"У сьоме літо щоб ти сотворив відпущення. 1 ось заповідь відпущення: облиш весь борг твій, який ближній винен тобі, і від брата свого не стягуй. Це назветься відпущення Господові Богу твоєму... Якщо ж брат із братії твоєї матиме нестатки в одному з міст твоїх, в землі, котру господь Бог твій дає тобі, то не відвернеш серця свого, і не стиснеш руки твоєї, відкидаючи, а відкриєш руку твою йому, і позичиш йому,
118
СКІЛЬКИ ПРОСИТЬ І СКІЛЬКИ Йому НС НІН Г1ІЧ4ІІ " А...........» МИ І> мі
зробити відпущення й позику братові СНО).М " Ί.......
оце: "Слухай себе. У той час не буде слоном га< мним ρіі твоєму беззаконня і брат твій не заголосить на тебе до ГосіЮИ'
8
Як багато заповідається у третій Мойсеевій книзі про виразкову проказу! А якщо хто хоче у всьому тому бути справним, то ось: "Слухай себе у виразці прокази", - говорить у "Второзаконні".
9
Нарешті, Мойсей при поданні заповідей господніх перестав додавати оце слово, яке служить замість ключа - "слухай себе". Знайшов він інше замість нього, а саме: "Погубіть самі зле у вас самих". Де не сказав "слухай себе", там говорить: "Погубіть самі зле у вас самих". Велить убити пророка, який про земне мудрує і плотські чудеса дає, і додає: "Погубіть самі зле у вас самих". Велить побити камінням ізраїльтянина, який поклоняється сонцю й місяцю, і додає: "Вийміть зле із вас самих". Велить убити людину, непокірну жрецю, який не плоттю, а духом жрець: "1 щоб вийняв ти зле із Ізраїля". Велить наклеп, зведений на невинного брата, повернути на голову наклепника, і додає: "Вийміть зле із вас самих". Велить убити непокірного батькам сина і: "1 вийміть зле із вас самих". Велить перелюбну пару вбити і те ж саме додає, й інше, й інше.
А мені здається: цілком те слово погоджене з тим, що "слухай себе". 1 ніхто не може погубити всередині себе злість, якщо не пізнає спершу, що таке в ньому зло і що добро. А не пізнавши в собі, як може пізнати й вигнати в інших?
А н т і н. 1 старий, повчаючи сина свого Товію, незадоволено (ось) що говорить: "Протягом усіх днів, сину, господа Бога нашого пам'ятай, і щоб не захотів ти грішити й переступати заповіді його". Ось ще, ніби ключ до того, вручає: "Вважай на себе, сину, (стережися) всякого блуду". Щоб не взяв ти жінки чужої, яка не є з племені отця твого, оскільки ми сини пророків: Ной, Авраам, Ісаак, Яків - отці наші одвіку. Всі ці взяли жінок від братів своїх". 1 нарешті, прикладає печатку: "Слухай себе, сину, у всіх ділах твоїх". 1 так будеш покараний у всьому житті твоєму. Звичайно, не знайти було Товії ні чоловіка, ангела Рафаїла, ні уникнути смерті від Асмодея, лютого ангела у чертозі нареченої22, ані веселитися з коханою Сарою, якщо б не послухав батька, а став би робити прикрощі й хулити його, і не постарався б перш за все пізнати сам себе гарненько, як
119
Соломон говорить: "Злий з досадою творить зло; а себе знаючі премудрі". Він випатрав сам себе як рибу, про котру Авакум: "Сотворив людей, як риб морських". Вийняв із нутра свого серце кам'яне, і печінку похоті плотської, і жовч, про яку у п'ятій книзі Мойсей: "Якщо хтось серед вас є муж, чи жінка, чи батьківщина, чи плем'я, чиє серце відхилилося від господа Бога нашого, йти, щоб служити богам поган отих? Який корінь на горі проростаючий, у жовчі й горі?" 1 знову: "Із виноградів содомських виноград їх, і стебло їх від Гоморри, гроно їх - гроно жовчі, гроно горя їх". 1 про яку приточите": "Мед капає з уст жінки-повії, яка тимчасово насолоджує твою гортань, наслідок же матимеш гіркіший від жовчі".
Вийнявши все це зло із самого себе і спаливши вогнем господнім, безпечно вселився в обійми своєї коханої, про яку Соломон: "Цю покохав і шукав у юності моїй, і побажав наречену привести собі, і був захоплений красою її..."
П а м в а. Наскільки зовнішньо відрізняються, настільки внутрішньо погоджені оці слова: "Слухай себе" і "шукай спершу царства божого і правди його". Царство боже не так приходить, як гість до гостя, щоб можна було зустріти його, що приходить з-за гір, з-за моря, з-за хмар. Воно неподалік від нас. Воно всередині нас є. "Заповідь оця, яку я заповідаю тобі сьогодні, - говорить Мойсей, - не тяжка, і не далеко від тебе, не на небесах, щоб ти сказав: "Хто із нас зійде на небо і візьме її нам, і почувши її, сотворить?" Дуже близьке тобі це слово, в устах твоїх, і в серці твоєму, і зручно тобі творити його". Оце-то слово царства провидять пророки, сіє Христос, проповідує Павло. Хто себе пізнав - знайшов царство.
Квадрат. Тепер починаю розуміти оце Соломонове: "Серце премудрого зрозуміє, що із своїх йому вуст, і в устах же носить розум". Слово царства божого всередині серця нашого сховалося, наче джерело, затаєне у землі. Хто пізнав себе, той знайшов бажаний скарб божий. Джерело і наповнення його знайшов всередині себе, внутрішньо слухаючи себе, про яке Соломон: "Вода глибока - слово у серці мужа, ріка ж витікаюча - і джерело життя, муж же премудрий вичерпає її". Хто це видіння осягнув, той має крила, які хоче мати Давид, і очі, розхвалювані сином його. "Очі його, наче голубки на великих водах, обмиті в молоці, занурені у глибоку воду". Про таке ось що каже пізнаний брат його і друг: "Відверни очі твої, бо оті окрилили мене". Та цей, пізнавши себе, тобто пізнавши його, не спускає очей з нього, і один одного пасе, нахваляючись: "Я братові моєму, і брат мій мені, який пасе мене в ліліях".
Лука. Зрозуміти оце виповнення й бажає Павло ефесянам 24: "Хай дасть вам згідно з багатством слави своєї силою
120
утвердитися духом його у внутрішній людині, вселитися Христові вірою в серця ваші, в любові вкорінені й засновані, щоб ви могли розуміти з усіма святими, що (таке) широта, й довгота, й глибина, й висота? Розуміти ж перевершуючу розум любов Христову - щоб ви виповнилися всякого виповнення божого". Те ж саме й колосянам25: "Остерігайтеся, щоб ніхто з вас не звабився філософією й марними лестощами, за переказом людським, за стихіями світу цього, а не за Хрестом, бо у ньому живе всяке тілесне наповнення божества". Кожна людина є земля, поле й сад, але земля ця наповнена водою божою. "1 тому дав голову вище всіх церкві, яка є тіло його, наповнення наповнюючого, всяке у всіх". Поле може породити кущі, а сад - насіння, однак це пусте, поки, як Ісайя каже: "Зійде на нас Дух від Вишнього, і буде пустеля в Хермель".
Друг. Людина божа ісус, звільнивши від легіону бісів мужа Гадаринської землі, каже йому нарешті: "Вернися у дім твій!" Відсилає у дім і немічного26. Відсилає й сліпого, який нарешті побачив, що всі люди, наче дерево чи хмиз. А іншого сліпця після просвітлення знаходить вже не на вулицях, а в церкві. А що ж є дім наш, якщо не той, про який Павло каже: "Ви храм Бога живого". І хто може пізнати того, хо живе всередині нас, не навіявши собі й не пізнавши себе? Від цього залежить усе наше здоров'я й освіта. До цього-то храму й закликає Навин Ізраїля: "Приступіть, - каже, - сюди, й почуєте слово господа Бога вашого". Отут-то й дізнаєтесь, що Господь живе всередині вас. 1 тому обіцяє їм, що згубою винищиться Хамове плем'я27 і все їх ворогів насіння. Оцю-то храмину свою замітає й премудра жінка, щоб знайти монету, використовуючи замість світильника Божого Писання слово, яке говорить: "Я є світло світові". "Світильник ногам моїм - закон твій". Клянеться Давид, що не дасть сну очам своїм, поки "знайду місце Господу і відшукаю, де ж це житло своє має Бог предка мого Якова". Гукає: "Увійдім у поселення його!" Скаче: "Звеселився через тих, хто сказав мені: у дім господній підемо". "Молитви ж мої воздам посеред тебе, Єрусалиме, і в твоїх дверях". Та де ж саме? "Посеред церкви оспіваю тебе". Та де ж ти співаєш Господові твоєму? Відповідь: "У незлобності серця мого посеред дому мого". Скажи виразніше, Давиде! На ось: "Щоб сотворити волю твою, Бог мій забажав, і закон твій не на небесах, не за морями, а посеред черева мого". Оцю я правду і царство твоє посеред мене знайшов, викопав, як джерело живої води, у тлінній землі моїй, не заховав і не змішав, як филистимляни, з землею, викопав скарб, на ниві моїй захований.
Я признаюся з Авраамом, що я прах і попіл, та. серед границь моїх знайшов я спасения, яке ти поклав посеред землі моєї. Цю істину й спасения твоє сказав я й іншим, і не приховав
121
від народу. Тепер скажу: "Киньте, о друзі мої, народні бажан ня! Поверніться в доми ваші до батька вашого. Хіба не розумієте, що Христос виводить сліпого геть із села, одночасно відкриває очі його. Хіба не чуєте, що біснуватий не жив раніше в храмі, позбавлений нетлінного одягу?" Та де ж він жив? Гнала його нечиста сила по пустелях, вселявся у гробах. Похоті наші (то суть гроби наші. Уганяємо за марнотами світу, шукаючи в них бажаного блаженства й насолоди. Та послухай, що полонена наречена говорить: "Встану й обійду в місті. Шукала його і не знайшла його". А чому? Тому що шукала на торговищах та на вулицях. Вулиці ті є не що інше, як шлях чи рада безбожників, які, крім тлінних видимостей, нічого не розуміють і на них спираються. А шукають усього поза собою земляних земляностсй. Вони-то й хвилюються й спочити не можуть, як порох коліс, здійнятий бурею, про яких сказано: "Як труднощі шляхів, загладжу їх". Поза домом божим, на вулицях шукають ті, про яких Давид: "Не зменшиться від вулиць його лихва й лестощі". Але ж чому ти обходиш місто, як написано: "Довкола нечестиві ходять?" Чому всередину не входиш? Сподіваєшся насититись околицею? Та чи не чуєш, що це є лихва, не сутність, спокуса, а не істина? Не чуєш, що така мудрість є меч в устах серця твого? Повір, що спрагнеш, як довго блукатимеш околицею. Із цього-то села, із цих вулиць виводить сліпця небесний учитель.
Повернімо ж і ми з ним у дім наш. Не у наш же ще дім, а у дім божий. Є у тілі нашому дві храмини: одна рукотворна, друга небесна, нерукотворна. Вона похована у храмині нашій земній. Не зупиняємось у нашій, проходимо через нашу до божої з Давидом: "Увійду в дім божий, до Бога, що веселить юність мою". Поки ми у нашій зовнішній сидимо, доти глупо й грубо шукаємо з нареченою. Вона шукала на ложі своєму, та не знайшла. А ось що гукає Єремія: "Навіщо ми сидимо? Згуртуйтеся, і ввійдемо в міста тверді, і полягаємо там". Та де ж там? "Перед Господом, який сотворив нас". Там, де Павло каже: "Вишніх шукайте". Там, високо! Там! По той бік Йордану. У новій нагірній землі. Там, де Христос, праворуч від Бога. А на вулицях ще більше не знайдемо. Якщо тіло наше - тьма, то навколишність його набагато більша й густіша пітьма.
Ось тут ми намагаємось знайти. Але вже наречена шукала вночі, та не знайшла. Що ж вона робить? Не бійся! Вона не зупинилась на шляху грішних, де на подорожніх з жахом кричить приточник: "О, хто залишили шляхи праведні, ви ходите по шляхах пітьми". І про яких Єремія: "Знищу з міст Юдиних і зі шляхів єрусалимських голос тих, хто радіє, і голос веселих, голос нареченого і голос нареченої". Тому-то й нещасна Магдалина плаче, по кривих околицях блукає, між
122
мертвими у гробі шукає, та ще тоді й пітьма була. Така, що хоч тисячу літ чи віків шукай, і не знайдеш. Бо хіба ж до цього часу вух не маєш? І не чуєш, що блискавкоподібний ангел волає: "Немає тут!..." Та при цьому й шлях їй розчищає, камінь відкидає, дає сигнал. А який? "Там його побачите!" Як Ісайя: "Йдіть воротами моїми, і шлях прокладіть людям моїм, і камені, котрі на шляху, розкидайте; поставте знамення на поган". А щоб Магдалина шляхом ідолопоклоніння шукати не пішла, підіймає її на гору Галілею. А де ж Галілея? "Піду собі до гори Смирної і до гроба Ліванського". Та де ж Галілея? "Біжи, брате мій, уподібнившись до сарни або до молодого оленя, на гори Ароматів". Та скажи мені, де Галілея? Помиляєшся, якщо почнеш шукати її поза собою. Слухай! Ангел Ісайя не розділяє гору від дому. "Слово, що було від Господа до Ісайї, сина Амосового. Буде в останні дні явлена гора господня, і дім божий на вершині гір, і підійметься вище пагорбів, і прийдуть до неї всі погани". Знаєш, що й Авраам підіймається, як високо підіймається! Та він був там з Ісааком. Де там? "Знайшовши тебе зовні, цілую тебе, і до того не знищать мене". Де там? "Візьму тебе, введу тебе у дім матері моєї і на ложе, що зачало мене, там мене навчиш, там дам тобі соски мої". Де там? "Під яблунею збудив тебе, там народила тебе мати твоя, там поболіла тобою, народжуючи тебе". Де там? "Поклади мене, як печать на серці твоєму, як печать на мускулі твоєму. Тому що міцна, як смерть, любов..." Стій! "Крила її - крила вогню". Стій! "Вода велика Ht може загасити любові". Прошу, стій, я не розумію, де там? "На місці багатому, там". "Під яблунею". "Той, хто перетворює море на сушу; у ріці пройдуть ногами; там звеселимось у ньому". "У церквах благословіть Господа". "Там Веніамін". "Там явився Якову Господь". "Там зійшли покоління Ізраїлеві". "Щоб не сотворили ви там усе, що ви творите тут сьогодні, кожний бажане перед собою" "Гора Сіон ця, на якій поселився ти". Чи розумієш гору? Не розумію. "Правда твоя, як гори божі, долі твої - безодня велика". Чи хочеш осягнути гору? Пізнай правду. "Правда твоя, як гори божі". Чи хочеш осягнути правду? Пізнай царство боже. Чи хочеш осягнути царство? Пізнай себе самого. Є в тобі гора твоя, с там же й божа. Розділи себе всього, все твоє тваринне тіло надвоє. Розділи, якщо ти Ізраїль, якщо маєш жезл. Розділи на хвіст і на голову. Вдар по всьому тілу, бий по всіх членах так, як велить якомусь пророкові: "Не щади ні волосини".
Ось як гнівається Бог на тих, хто змішує. "1 було слово господнє до мене, - гукає Єзекіїль, кажучи: - Сину людський! Це був мені дім Ізраїлів, все змішане з міддю й залізом, і з оловом чистим, і зі свинцем. Заради цього скажи! Це говорить
123
Адонай господь: оскільки ви всі були в суміші єдине, то через те прийму вас, як приймається срібло, і мідь, і залізо, і свинець, і олово чисте в середину печі, і дмухну на вас у вогні гніву мого, і будете злиті серед нього, і жерці його відкинули закон мій, і осквернили святині мої, між святим і оскверненим не розрізняли, і між нечистим і чистим не розділяли, і від субот моїх закривали очі свої, і оскверняли мене посеред себе..." Після цього злиття називає князів єрусалимських хижаками, а пророків, які помазують, - волхвами, що говорять про суєтну брехню. Ось чого Бог вимагає! А Господь про це й не думав ніколи.
Так ось. Розділи ж, друже мій, церкву божу надвоє. Чи не маєш жезла? Облиш же все. Все продай та купи меч Єзекіїлів: "Це говорить Адонай господь". - Скажи! Меч! Меч! Нагострись і розізлись, що відсік ти розтин. Нагострись, і щоб ти заблищав і був готовий розсипатись. Січи, знищуй, відкинь всяке дерево..." Розділити, розсікти і розсудити - все одне. 1 оцього-то суду єдиного сподівається від тебе Бог. А очікує, бажаючи зробити тебе блаженним. "Бо живе слово Боже і гостріше від усякого меча". Шукай, увійди у двері, замітай гарненько дім. Рий у ньому. Перебирай все. Вивідуй закутки. Вищупуй всі тайники, випробовуй, прислухайся, - оце - тобто наймудріша й найлюб'язніша цікавість і найприємніша. (Оця наука найглибша й найновіша...), нова, бо ніде її не навчаються. А найдавніша тому, що найпотрібніша. Де ти бачив, або читав, чи чув про якогось щасливця, котрий би не всередині себе носив свій скарб?
Не можна знайти поза собою. Істинне щастя всередині нас є. Безперервно думай, щоб пізнати себе. 1 оце-то є молитва, тобто розпалювання думок твоїх до цього. Цей крик твій, крик таємний, він лиш входить у вуха господа Саваофа і як благо-пахучий жертвенний дім, що виник у блаженній Аравії, підіймається й насолоджує нюх божий. Бо ж не лише до Єремії так говорить Господь: "Звернися до мене і відповім тобі, і сповіщу тобі велике й сильне, чого ти не розумів".
А яка ж нам користь від цього? А ось послухай: "Це я нашлю на них страшні рани й зцілення, і вилікую їх, і покажу їм, якщо слухають, і зцілю їх, і сотворю їм мир і віру..." Все це каже Господь про доми Ізраїлеві. А ти хіба не дім? Ти лиш земля й пітьма? 1 жодне світло не світиться у пітьмі твоїй? Чи лиш Давид говорить: "Просвічуєш пітьму мою?" А ти, крім пітьми, нічого у своєму домі не бачиш? Лиш пісок бачиш? Лиш плоть і кров? 0 граде бідний! Що ж за мир тобі тут? t що за віра? Хіба на піску переконаєшся з євангельським дурником, що храмину свою на ньому заснував? Поспішай, прошу, знайти у домі твоєму те, що обіцяє Господь Ісайї: "Сокровенне,
124
невидиме відкрию тобі". Знайшов це Ісайя і сказав: "У скарбах порятунок наш". А ти у твоїй ночі хіба не можеш знайти ранку? Та ось Аврааму було слово господнє у видінні вночі, кажучи: "Не бійся, Аврааме! Я захищаю тебе. Дуже велика плата буде твоя". Ось мир істинний! Його ж світ не може дати. Ось віра! Ось на що надійно покластися. Знайшов блаженний Авраам у пітьмі світло, а у піску камінь, у тлінному живе, в мертвому нетлінне, у руйнуванні зцілення рани. Ще не знайшов, а наче уві сні трохи почав розуміти. Здалеку трохи починало зачіпати думки його слово господнє, що є й перебуває щось ще інше там, де пітьма. Через ницість цієї пітьми хоче його перевести Господь і поселити його в іншому місці, якщо Авраам послухає його. Обіцяє йому замість старої нову землю в нагороду. 1 оце-то означає: ["Нагорода твоя буде дуже велика" ]; про яку Ісайя: "Це Бог наш! Це Господь! Господь із силою йде, і м'язи його з владою. Це плата його з ним! І діло його перед ним". А щоб краще зрозуміти, що це він винагороду точно розуміє як нерукотворну храмину, котра у праху тут же тлінної печери нашої схована, до якої ніхто не може дістатися, якщо серце його, як олово, погрузло у власному домострої, тому трохи вище сказав таке: "Звернися!" І сказав: "Що закричу?" А ось що: "Всяка плоть - сіно, і будь-яка слава людська - як цвіт трав'яний, слово ж Бога нашого перебуває вічно". Знайшов Ісайя всередині двоє: зовнішність і внутрішність. У сіні своєму слово божого царства знайшов у середині своїй. Тому волає й до нас: "Всяка плоть - сіно". Велить кидати сіно, а поверх сіна шукати того, хто у сіні заховався. "Поклав у пітьму тайну свою". Лежить на сіні нашому й у темній тіні нашій, у храмині нашій, та ніхто, крім царів та пастирів, не поклоняється йому. Чому? Мабуть, не бачать його. Чому? Тому що не знайшли царя чи царства. Що за причина? Не пізнали себе. Ось уся тобі тут провина! Вони шукали, та поза собою, на торговицях і на вулицях. А царі здалеку прийшли у град Давида й уночі, у вертепних таємницях знайшли його. Ось видно, хто знайшов! "І слово плоттю було". Ось Давид: "Закон твій посеред черева мого".
Царства без законів не буває. "1 каже Авраам: оскільки ти не дав мені сімені, то мій домочадець буде моїм спадкоємцем..." Ще помиляється Авраам: "І відразу був голос господній до нього звернутий"; "Не буде цей твоїм спадкоємцем, а той, хто вийде із тебе, той буде спадкоємцем твоїм". Шукай, Аврааме, іншого спадкоємця всередині себе. Вийде в той час, коли пізнаєш його. Ти не що інше, як суха і мертва палка, та із її середини може процвісти цвіт нев'янучий. Ой як не скоро зводимо на небо закляклий погляд наш, погрузлий у праху тіла нашого! Не скоро Авраам сказав: "Я земля й попіл". А тепер говорить:
125
"Владико Господи! З чого зрозумію, що я повинен успадкувати нову землю з новим спадкоємцем?" Що ж йому Господь? Велить розтяти на дві половини скотину: "І розділи її на
половини й поклади її протилежно одну до одної".
Ось! Тоді-то вже по розділенні почала його застаріла думка земна під землю заходити, як сонце зникає й ховається. "1 це страхові темному повелів напасти на них". Не шукай, прошу, поза собою як царства, так і скотини. Слухай, що волає Малахія28: "Засяє вам, хто боїться імені мого, сонце правди і зцілення у крилах його, і вийдете, і підскочите, як розпутані телята, і переможете беззаконників, і (вони) будуть прахом під ногами вашими у день, який я сотворю". Дивись же, як Павло розділяє людину. Як скотину надвоє: "Є тіло душевне і є тіло духовне". А що він під душевним розуміє скотинну плоть і кров, те видно із "Второзакония": "Якщо заколеш із волів твоїх і із овець твоїх, то дивись добре, щоб не їсти крові". А чому? "Бо кров є душа. Щоб не з'їлася душа з м'ясом, щоб ви не з'їли її; на землю проллєте її, як воду". Дивно, як строго це забороняється! "Щоб ти не з'їв її, хай благо тобі буде і синам твоїм по тобі, навіки, якщо зробиш те, що добре й бажане перед господом Богом твоїм, хіба святощі твої, які будуть тобі..." Скажи мені, де той, хто має дух розділення чи меч духовний? Лиш той може принести себе в жертву Господу. Та чи можна освятити таку жертву? Можна, якщо пізнати себе.
У той час людина крім плоті й крові знаходить, минаючи її, святе й божественне всередині себе. А той, хто задивився зміїним оком на беззаконня п'яти своєї, на нечистоту плоті й крові своєї, повік не успадкує царства божого, крім Ізмаїла, не породить Ісаака, і будуть діти його погублені на землі не своїй. Слухай, як страшно гримить на цих кровоспостерігачів Єремія: "Проклята людина, яка надіється на людину і утвердить плоть м'яза свого на ній, і від Господа відступить серце її і буде, як дика маслина в пустелі, в землі солоній і необжитій". Чи не по землі черевом плазують ці змії? Чи не у воді грають ці кити? Та що Ісайя на таких зміїв: "У той день, - каже, - наведе Господь меч святий і великий і міцний на дракона, змія, що біжить на дракона, змія лукавого, і вб'є дракона, який є у морі". Скажи мені, чому ти задивився на кров твою? Яка користь, що пасеш і бережеш її? Чому ви, о кити, не шукаєте Иони серед себе? "О ті, хто пасе, - кричить на вас Захарія, - суєтне! 1 хто покинув овець! Ось меч господній на м'яз ваш і на око ваше праве!"
Що таке плоть твоя, як не пуста земля, солона й незаселе-на? Тут сидиш і, задивившись на неї, на хребет твоєї плоті, цілком перетворився на стовп соляний29. Що таке кров твоя, як не нікчемна повз протікаюча вода? Занурив ти весь розум
126
свій, як олово, і плаваєш у ній, задовольняючись нею й упевнившись у ній. Чи не про тебе пишеться у Йова: "Світлом тобі пітьма буде, тебе, що заснув, вода покриє". Чи не про тебе й оце: "Ріка, що тече, - основа їх, які говорять: що вдіє нам Господь?"
Ось на що ти задивився! Послухай Йова самого: "Хай побачать очі його своє вбивство! Від Господа ж хай не врятується! Цей вмирає у душевному горі, не спробувавши нічого із блага, разом же на землі сплять, гнилість їх вкриє, бо до дня згуби затримується нечестивий і в день гніву його буде відведений, і той у гріб віднесений буде, і на могилах постереже, засолодиться йому дрібне каміння потоку, і за ним всякий чоловік відійде і перед ним незліченні". Встань, нещасний мрець! Зведи око твоє і пізнай себе! Чи не гадаєш, що бридка гнилість становить сутність твою? Пізнай же себе і зрозумієш, що лихва-то не сама суть; тінь твоя - не міць мамрійського дуба30 і безчестя, що ховає всередину справжню ціну. Ах, людина, що в честі перебуває та не розуміє себе. Вважає себе скотиною, і стала нею. Земляний гріб її поселенням її став. А чому? Назвали імена свої на землях".
Кров (говорить у серці своєму) і плоть моя - це я: і що ще є, крім цього? Що ти кажеш, безумний! Тому немає Бога? Краще скажи, що того-то й немає, що вважається твоєю сутністю? Так не бувати ж тобі ніколи написаним на небесах. Ти кажеш, що немає їх, крім землі твоєї. Не бути тобі Ізраїлем. Розділити те можеш тому, що не розуміються тобою двоє. Лиш одне відбилося у твоїх думках. Лиш тягар накреслився у голові твоїй; на попільному серці твоєму, як Єремія каже: "Гріх Юди написаний залізним писалом на нігті діамантовому, накреслений на скрижалях серця їх і на трояндах вівтарів їх". І трохи згодом кричить на таких: "0 нагірний (жителю), міць твою й скарби твої на розкрадання дам, і висоти твої через гріхи твої, котрі у всіх межах твоїх, і залишишся сам зі спадщини твоєї, котру дав тобі, і служити поставлю тебе ворогам твоїм на землі, яку відвідаєш: бо вогонь розпалив ти у злості моїй, навіть довіку горіти буде".
Ось і Авакум: "Тому, хто у злобі будує місто кров'ю й зміцнює град неправдами!" І знову: "Горе лиходіям, лихоїмство зле дому своєму! Які влаштували на висоті гніздо своє, яке вирвали із руки злих. Ти замислив сором для дому свого, вбив людей багато, і согрішила душа твоя". Якщо б ти у собі самому міг розрізнити чесне від негідного, то ніколи б не кричав на тебе Аввакум: "Ситість безчестя від слави випий, і ти, серце, захвилюйся й затремти". А чому? "Минула ж тебе чаша правиці господньої, і зібралося безчестя на славу твою". Ти ж чув про чашу спасіння і що спасіння "в силах правиці його, а
127
не в мерзоті праху твого. То послухай же знову пісеньок авакумівських: "Хто у злобі каже до дерева, збадьорися, встань! 1 каменю, піднесися! А те є мрії, і це є кування золота й срібла, і жодного духа в ньому немає. Господь же у храмі святому своєму". Ось! Чи чуєш? Що й ідолопоклонник той, хто, лиш видимість у собі розуміючи, вшановує. То що ж робити? Збери розсипані по пустелях світських, по честолюбству, по сріблолюбству, по насоло-долюбству думки твої і увійди всередину себе. Обмини стіни й завісу мертвої твоєї храмини. Яка користь тобі хвилюватися дрібницями, забувши дім твій, храм господній? Послухай, прошу, Ісайї, яка користь і мир від того: "Яйця гаспидські розбили й тканину павукову тчуть". А що ж із цього? "І хто хотів із яєць їх їсти, розбивши зіпсоване яйце його, знайде в ньому змія. Тканина їх не буде на ризу, і не зодягнуться зі справ своїх, бо справи їх - справи беззаконня, ноги ж їх на зло йдуть, швидкі кров пролити; і думки їх - думки про вбивства; руїна й злиденність на шляхах їх..." Чи можна живіше зобразити користь світських справ?
Тепер, гадаю, гарненько розумієш, що означає біснуватий, про якого Лука пише: "Він мав бісів багато років і в ризу не зодягався, і в храмі не жив, а у гробах". Трохи нижче: "Гнаний бісом по пустелях". Оцього-то Христос відсилає у дім свій, щоб у домі своєму шукав царства божого, тобто благополуччя свого, і, пізнавши себе, щоб побачив те, чого до цього часу ніколи не розумів. Пізнав себе Аввакум і ось що співає: "Господи, почув голос твій і злякався. Господи, зрозумів діла твої, і жахнувся". А який кращий скарб, ніж страх божий? "Страх господній, - каже син Сираха, - звеселить серце і дасть веселощі, і радість, і довгодення". "Як великий, - говорить він же, - той, хто знайде премудрість! Та немає більше від того, хто боїться Господа".
Але треба знати, що всі би боялися Господа, якщо б могли пізнати себе. Як довго Павло не знав себе? Нарешті, трохи вникнувши в себе й почувши голос господній, сказав: "Господи, ти хто? Що мені велиш робити?" і йому говорить: "Встань і ввійди до міста". Ніби Павлові не доводилось бувати у місті, та все ж, однак, нічого. Та ледве ж це не те місто, про яке приточник: "Брат, якому брат допомагає, як місто тверде й високе, укріплюється ж, як засноване царство". Хто ж не знає, що тих, хто здійснює волю божу, називає Христос братами своїми? А там, у місті, буде сказано тобі, як чинити? А що ж є воля божа, як не закон? А закон, що таке, як не влада й царство? 1 якщо Павло каже: "Ви є храм Бога живого", то чому не можна сказати: "Ви є місто Бога живого"? Давид град божий
128
і гору його як одне разом ставить: "У місті Бога нашого, в горі святій його".
А якщо Бог говорить, що Сіон є зі мною, то й град його з ним же, і дім, і храм його. "1 назвешся, - говорить Ісайя, - градом господнім, Сіоном святого Ізраїлевого". Дивно було б, якби Бог тих, що люблять і волю його здійснюють, не назвав градом своїм, назвав їх у Ісайї новими небесами і новою землею. Це все є житло Боже.
А ти одного прагни: пізнати себе. Як ти станеш місцем для Бога, не слухаючи нетлінного голосу його? Як можеш чути, не пізнавши Бога? Як пізнаєш, не знайшовши його? Як же знайдеш, не розпізнавши себе самого? Правда, що хвалиться Павло якимсь чоловіком, якого він знайшов всередині себе: "Не живу я, а живе в мені Христос". А яким чином себе пізнавати?
І говорено вже, і Авакум там же раптом учить: "Посеред двох тварин будеш пізнаний". Бачиш-, що говорить те ж саме, що й Авраамові Бог: "Візьми мені телицю трилітню..." Авраам здогадався, розсік її на половини. Багато хто подумав би, що Авраам дурниці й нісенітниці верзе. Аж ніяк! Авраам дуже здогадливий. Він чує, що собі хоче Бог посвятити: "Святи їх в істині твоїй, слово твоє істиною є". Хто ж може сказати, щоб у посвячення для себе, тобто для пізнання істини своєї, вимагав Господь від свого Авраама волів, овець, телят, козлів? Чи не нісенітниця це? Та й чим відрізняється від скотини і звірів людина, яка не пізнала себе? Адже чуємо Давида, що людина, без сумніву, перебуваючи в честі, але не розуміючи царства чудового божого, що знаходиться в ній, стала цілком тією скотиною, що не розуміє істини господньої. Ягня, наприклад, смажене, яке поїдається в колі тих, що люблять істину й союзом блаженної любові пов"язаних приятелів, може творити церемонію, тобто таємно назначити і привести наш розум до здогаду, що людина заради свого благополуччя повинна присвятити себе Богові, тобто віддати (себе) на шукання й жування точної істини.
Та це лиш церемонія, тобто вузол і таємний значок. Якщо ж ми цієї шкаралупи або шкірки не пронизуємо здогадом, а не розуміючи, отже, не виконуємо, тоді вже церемонія, як горіх без зерна, пуста. А чому? Тому що не приводить думки до того центру, для показу якого вона й народилася. Якщо б людина називалася козлом, а ніхто того не знає, то й називати її козлом є марна справа, тому що думка слухача на козлі зупиниться, не дійшовши до людини - всіх-всіх країн і віків церемоній, всіх вузлів, всіх таємних образів печаток і ознак центру чи кінця, отут-то все-все закінчується. А що таке людина? Що б воно не було: чи діло, чи дія, чи слово - все те марнота, якщо воно не отримало свого здійснення в самій людині. Чи не всякий
129
подих і не всі сотворіння зображені на картині священної Біблії: небо, земля, море і все, що їх наповнює?
Та вся оця різновид;) плоть, вся ця незмірна незліченність і видимість сходиться в людині і пожирається в людині і як найширше дерево, від часу старіюче, й трухлявіюче, й зникаюче, у своєму насінні, як у найдрібнішій точці, з гілками, листям і плодами безпечно ховається. Все, що там лиш називається, навіть до останньої риски, до найдрібнішої крапки, - все обов'язково повинно здійснитися в самій людині.
Тому-то й Павло, згадуючи сонце, місяць, зірки, веде все це до воскресіння, тобто до людини. Та й де ж бути в іншому місці воскресінню, коли саме той живе в людині чоловік, який про себе говорить: "Я є воскресіння". 1 про якого Павло: "Друга людина Господь з небес". Та й за що тільки Павло візьметься, все те повертає у самий центр самого себе, наче дуже тверду їжу, найміцнішими зубами змолоту. Ось так же точно й Авраам. Він знав, що невелика мудрість і ніяка (не) святість убити барана, і що Бог не охочий їсти м'ясо телиці й пити кров козлову, і що на тих, які не тямлять (а можливо, крім того, й не хочуть), до чого веде й яке діло таємно означає ця церемонія, страшно гримить Бог: "Що, навіщо мені численні жертви ваші? Милості хочу від вас". Слухай, Єфреме і Юдо! Ця церемонія дає вам маленький слідок до того, щоб ви постаралися пізнати Бога. Знайдіть і дайте мені милість, а, присвячуючи мені її, самі візьмете для себе її. Ваш суд і поняття про мене, і теперішня ваша милість ніколи й ні до чого не придатні. Я ж люблю церемонію, вона мені не противна. Вона (буває) може напутити добру й розумну душу. Не сперечаюся. Та знайте ж, що найбільше милість мені люба - суд чи видіння боже. Ось кінець усіх ваших жертв і всіх-всіх тайн! А тепер, коли ви заблукали від предмета і від точки всіх церемоній, то скажіть, навіщо вони мені, а отже, і вам? Що із них? Навіщо вам мати, якщо не хочете розгадати загадки? Все те мені не корисне, що лиш вам шкідливе. Вже стільки віків мудруєте у церемоніях, і який плід, крім самих розколів, марновірств і лицемірства? Ледарі прикрилися цим листком у наготі своїй. Дурники заснували на тіні цій блаженство своє. Нерозумні ревнителі породили чвари розкольницькі, всенародне суспільство жителів Всесвіту, що храм мій незгодою за одну брехню руйнують, бажаючи ввести те, чого я ніколи не бажав, тобто щоб у всіх кінцях земних на одну форму й мірку були пошиті церемонії. Звідси непримиренні ворожнечі сусідніх земель, зненависть, а нерідко й кровопролиття. Що ж то за така перекрученість? Той лабіринт, який повинен був вас вести до милості, відводить від неї. Так я ж вам кажу: киньте їх! Вони тепер не що інше, як мерзота й порожнеча переді мною.
130
Візьміться прямо за суд, за милість і за істину. Запитайте ви мого Давида, він вам скаже, що таке воно? А краще запитай самого себе. Не лиш ти в собі, а й я серед тебе. Пізнай і слухай себе, почуєш таємно, незмовкно волаючий голос мій. А слово моє, й істина, доля, милість і ім'я моє - все те одне.
Розумів усе це високого серця муж Авраам. Ревність його розпалювалася, щоб побачити Бога, а висока душа його час від часу, як орел, підіймалася. "Владико, Господи, чому я повинен пізнати нову землю?" Слухай, Аврааме! "Візьми мені телицю трирічну і козу трирічну, барана трирічного, і голуба, й горлицю - у той час пізнаєш". Почав Авраам усією душею і всім зібраним своїм розумом без послаблення, не даючи сну своєму розумному оку, міркувати: "Яка б то потреба була Богові в скотині? Та, крім того, щоб вона була трьох років? Що це? На брехню схоже..." "Ах, не брехня!" - Бог каже. Звичайно, тайна... Та хто напутить мене? Відкрий очі мої, напоум мене! Тоді навчуся. Авраам з часом довів насправді те, що у приточника: "Шукаючий Господа знайде розум з правдою, а правильно шукаючі його знайдуть мир". 1 те, що Соломон же говорить: "Все творіння, у всьому його роді, навіть те, що згори перетворилося, служить властивим твоїм повелінням, хай отроки твої збережуться неушкодженими. Хмара, що затіняла полк їх із попередньої води, вид сухої землі з'явився і із моря Чермного31 шлях не заборонений, і поле багате від хвилювання трав, у них же мова пропаде, коли побачать твоєю рукою приховані дивні чудеса. Бо як коні наситились і як ягнята заграли, вихваляючи тебе, Господи, що звільнив їх.".
До цього шляху вже мав Авраам безпочаткове начало, наче жезл у руках, а саме: "вірив Авраам Богові". Він здогадався, що справа не у скотині, а йдеться про ту теличку, про яку потомок духовний його, пророк Осія, говорить: "Єфрем, телиця навчена на те, щоб любити суперечку, я ж наступивши на доброту шиї її, наступлю на Єфрема". 1 про яку його ж сімені Єремія: "Слухаючи, чув Єфрема, що плакав, покарав ти мене, Господи, і був покараний". Я, як теля, не навчився". Цим іменем позначаються всі поганського серця люди, які нічого в собі самих, крім попільної тлінності, не розуміють, і в цю воду погрузли, не проходячи до суші.
Всіх їх Єремія, називаючи Єгиптом, називає й телицею. "Телиця вибрана й прикрашена - Єгипет, розорення з півночі прийде на неї, і найманці його, що живуть посеред нього, як телята гладкі, годовані в ньому". Ці, звірившись на прах свій, як на щось надійне, цим самим знищують заховану у прахові їх божу правду, не розуміючи й не шукаючи її, упираючись, як скотина рогами своїми тлінними. Тому Єремія: "Відсічений ріг Моава, і м'яз його розсипався". І Давид: "Всі роги грішних
131
подих і не всі сотворіння зображені на картині священної Біблії: небо, земля, море і все, що їх наповнює?
Та вся оця різновид;) плоть, вся ця незмірна незліченність і видимість сходиться в людині і пожирається в людині і як найширше дерево, від часу старіюче, й трухлявіюче, й зникаюче, у своєму насінні, як у найдрібнішій точці, з гілками, листям і плодами безпечно ховається. Все, що там лиш називається, навіть до останньої риски, до найдрібнішої крапки, - все обов'язково повинно здійснитися в самій людині.
Тому-то й Павло, згадуючи сонце, місяць, зірки, веде все це до воскресіння, тобто до людини. Та й де ж бути в іншому місці воскресінню, коли саме той живе в людині чоловік, який про себе говорить: "Я є воскресіння". 1 про якого Павло: "Друга людина Господь з небес". Та й за що тільки Павло візьметься, все те повертає у самий центр самого себе, наче дуже тверду їжу, найміцнішими зубами змолоту. Ось так же точно й Авраам. Він знав, що невелика мудрість і ніяка (не) святість убити барана, і що Бог не охочий їсти м'ясо телиці й пити кров козлову, і що на тих, які не тямлять (а можливо, крім того, й не хочуть), до чого веде й яке діло таємно означає ця церемонія, страшно гримить Бог: "Що, навіщо мені численні жертви ваші? Милості хочу від вас". Слухай, Єфреме і Юдо! Ця церемонія дає вам маленький слідок до того, щоб ви постаралися пізнати Бога. Знайдіть і дайте мені милість, а, присвячуючи мені її, самі візьмете для себе її. Ваш суд і поняття про мене, і теперішня ваша милість ніколи й ні до чого не придатні. Я ж люблю церемонію, вона мені не противна. Вона (буває) може напутити добру й розумну душу. Не сперечаюся. Та знайте ж, що найбільше милість мені люба - суд чи видіння боже. Ось кінець усіх ваших жертв і всіх-всіх тайн! А тепер, коли ви заблукали від предмета і від точки всіх церемоній, то скажіть, навіщо вони мені, а отже, і вам? Що із них? Навіщо вам мати, якщо не хочете розгадати загадки? Все те мені не корисне, що лиш вам шкідливе. Вже стільки віків мудруєте у церемоніях, і який плід, крім самих розколів, марновірств і лицемірства? Ледарі прикрилися цим листком у наготі своїй. Дурники заснували на тіні цій блаженство своє. Нерозумні ревнителі породили чвари розкольницькі, всенародне суспільство жителів Всесвіту, що храм мій незгодою за одну брехню руйнують, бажаючи ввести те, чого я ніколи не бажав, тобто щоб у всіх кінцях земних на одну форму й мірку були пошиті церемонії. Звідси непримиренні ворожнечі сусідніх земель, зненависть, а нерідко й кровопролиття. Що ж то за така перекрученість? Той лабіринт, який повинен був вас вести до милості, відводить від неї. Так я ж вам кажу: киньте їх! Вони тепер не що інше, як мерзота й порожнеча переді мною.
130
133
діва! "Вдячність Богу, який завжди нас робить переможцями, о Христе Ісусе, і запах розуму його являє нам на будь-якому місці, як запах Христа, ми для Бога є серед рятованих і гинучих".
Квадрат. Чому ж ти, Памво, замовк? Там слідує ось що: "Ми не так, як ті численні, що нечисто проповідують слово боже, але з чистоти, від Бога, перед Богом во Христі говоримо". Зауважуйте, чи не досконала погодженість тут? Не чисто проповідуючі й намети пастуші? Видно ж, що такі не пізнали себе. А як такі, що не пізнали себе і самі з собою роздружилися, не відчувають всередині себе пахощів божих, так і в священному домі Біблії. Один дух.дихає в обох цих церквах. 1 як ти послухаєш і дотримаєшся того, що поза тобою на папері написане, якщо нехтуєш гримлячим всередині дому твого? Про ці-то два доми Павло говорить: "Хто знає із людей, що в людині? Лиш дух, який живе в ній, також і божого ніхто не знає, тільки дух божий". Не слухаєш всередині себе? Хто ж тебе пошле до Силоаму найсвятіших і живих вод біблійних? Не підеш самовільно? Послухай Ісайї: "1 буде замість пахощів сморід і замість (пояса підпережешся лахміттям), і замість прикраси золотої, котра на голові, лисину матимеш". Чому? Через справи твої. Беззаконня твоє нехтує таємним голосом Духа Божого, що живе в тобі. Про цей голос Павло каже: "Закон є духовний". Цей закон і загримів до нього: "Савле! Савле!"32
Потім слухняного цього раба посилає до Біблії. Ось так: "Прийнявши їжу, зміцнися". Закон послав його до закону, брат до брата, друг до друга, рідня до рідні, Яків до Иосифа, Товіт до Рагуїла, цар до царя. І про цей сенс приточник: "Брат котрому брат допомагає, як місто тверде й високе, зміцнюється ж, як засноване царство". З цієї ж причини Павло себе називає посланим не людиною, а Богом, і не із числа тих, про яких Єремія: "Не посилав пророків, а вони йшли, не говорив до них, а вони пророкували". "Якщо б, - продовжує там же Бог, - від мого парламенту й ради послані були, то було б чути слова мої". А які? Відвернули б людей моїх від шляху їх лукавого і від починань їх лукавих. Та хто може це?" "Лиш знаючі душу свою й роздумуючі в законі Вишнього", як Ісус Сирах говорить: "Цей премудрості всіх стародавніх випробує і в пророцтвах повчатися буде".
Антін. Ось вам ще з носом, повним пахощів божих, одна діва, солодкий дуже запах, що видихає Ісайя! "Дух господній на мені". Ах, Ісайє! 1 твоя лаванда дала запах свій? Він, благовіщуючи жебракам, здається, з Сираховим сином дуже погоджено співає: "Послухайте мене, преподобні сини, і проростіть, як рожі й як ладан, дайте пахощі, піднесіть запах".
134
А який? "Заспівайте пісню, благословіть Господа у всіх ділах його". Пізнавши брата свого, й інших до нього ж ведуть за собою. "Приведуться до царя діви..." Ми ж не духа світу цього прийняли, а дух, який від Бога, бо знаємо, що від Бога дароване нам, і це скажемо не у завчених людської премудрості словах, а у повчаннях Духа Святого, який про духовне з духовними розмірковує".
Л у к а. Як далеко завів нас сліпий та кульгавий з кирпатим! Пожинай, Ізраїлю, і внеси все у дім Господа твого. Пожинай з радістю, говорячи з улюбленою сестрою: "Хай зійде брат мій у сад свій і хай їсть плід овочів своїх". Біблія твоя - то є твій виноград: хай мовчить тут усяка плоть людська! Якщо твій цей виноград, то навіщо нам оскверняти його плотськими жнивами? Почнемо плоди збирати з тобою, через тебе й для тебе. Але все те не твоє, що погане, - все те погане, що є земля, плоть і кров. Ти посіяв на землі, ти й жнеш із землі, але не землю. Землю, але землю твою. Є земля земляна, а є земля нагірна, заселена, небесна, господня, духовна. Ти насадив на землі рай твій, ти збирай і плоди його. Якщо ти був його початком, то будь і кінцем його. Що ти нам, Павле, кажеш? "Сіючий, - каже, - у плоть свою із плоті пожне зотління, а сіючий у дух із духа пожне життя вічне". До цього часу на божественній цій ниві сіяв я і розумів усе з плоті. І що ж пожинав? Смертні снопи й саму отруту.
А тепер добре розумію те, в чому настановляє мене Осія: "Сійте собі на правду, зберіть плід життя, просвітіть собі світло видіння. Поки час, шукайте Господа, поки прийдуть вам жита правди". Благословенний ти, господи Боже мій. Оце починаю відчувати найсолодші пахощі розлитого без меж духа живо-творящого твого, як найсолодшого фіміаму, готовий услід за ним іти. Впиши мене в число і тягни услід за собою з тими отрочицями, про яких Амос: "У той день зубожіють діви добрі". А Захарія, радіючи, кричить: "Пшениця - юнакам і вино запашне - дівам... жніте, друзі, жніте!"
П а м в а. Якщо сліпота, кульгавість, кирпатість, переломи членів та інші вади не можуть жодним чином бути у храмі господньому, ані приносити жертви і така худоба як нечиста й до пізнання божого не придатна, не посвячується йому, то, видно, що навпаки, чисті худоба й птахи означають не що інше, як людей, які мають серце, здатне бачити Бога. Розсуди, прошу: Бог велить посвячувати собі тих звірів і худобу, які мають роздвоєне копито. А цього ще не досить. Він шукає, щоб крім того та скотина відригувала жуйку, тобто щоб двічі жувала їжу, яку опускає в шлунок. Такими є віл, коза, олень.
Чи не сміх така премудрість? Звичайно ж, вона премудрість. божа, тобто істинна й всеблага, якщо розжувати її двічі і
135
гарненько. Чи можна, щоб через перебір у їжі людина стала щасливою? Бо цей єдиний є кінцем божої премудрості. Яка непогодженість! "Сину, дай мені серце твоє. Посвяти мені душу твою. Вона для тебе ж і буде". А тут Бог наче забувся: "Дай вола, козла, барана". Всі ці церемонії, щоденно наче в театрі представлювані, таємним порухом давали знати, щоб людина вникнула у своє нутро, і з часом дісталася б до видіння божого, цими обрядами, наче слугою, керована. Та щодо цього точно говорить Павло: "Закон був нам учителем во Христі".
Однак же в усі віки і у всіх народів скрізь багато таких, які у цій законній тіні, не вроджені до жування, засіли й поселилися. Це про них Осія говорить: "З вівцями й телята підуть шукати Господа і не знайдуть його, бо відвернувся від них". А чому? Тому що вони не вважали жертовних тайн засобом, що веде до чогось таємничого, і, не в змозі розжувати їх, відчужувалися від того кінця, куди їх мала привести церемонія, наче якась стежка. Ось уся причина!
"Як Господа, - продовжує Осія, - залишили, бо дітей чужих породили собі, нині з'їсть їх іржа". Цих нетямущих скотів дуже чітко настановляє Михей: Ось: "У чому осягну Господа? У чому знайду Господа мого Вишнього? Чи знайду його всеспаленням? Телятами однорічними? Чи прийме Господь у тисячах баранів і у тьмах козлів гладких? Чи дам первістків моїх за безчестя моє - плід утроби моєї, за гріхи моєї душі? Чи стало тобі, чоловіче, відомо, що є добро? Чи чого Господь очікує від тебе? Хіба що творити суд, і любити милість, і бути готовим ходити з господом Богом твоїм".
Ось тобі кінець усіх-усіх обрядів і тайн - милість і суд. А що таке милість і суд? Слухай Давида: "За милістю твоєю, за долею твоєю живи мене". "Милість і істина зустрілися". "Правда твоя - правда повік, і закон твій - істина". "Мир великий люблячим закон твій". "Правда й мир розцілувалися". "Шукайте спершу царства божого і правди його". "Царство боже всередині вас". У чому осягну Господа? Перше жування в тому полягає, щоб розібрати шкірку чи шкаралупу історичну, церемонійну, притчову, коротко кажучи, плотську. Та оскільки плоть уся-уся і кров то не є царство боже і правда божа, а наша це нечиста правда, як одяг жінки нечистої, тому треба проходити далі, до другого жування, і після непотрібної горіхової шкаралупи шукати прихованого смаку подібного до зерна, захованого всередині своєї шкірки, як коринфянам написано: "Дух усе випробовує, і глибини божі". Ось тобі скотина з жуванням! Слухай: "Розумію всю марноту бути високим розумінням Христа Ісуса, Господа мого. Через це всі впали у відчай, я розумію все вміння бути (таким), щоб здолати Христа і знайти себе в ньому, не маючи моєї правди, яка є від закону,
136
але є віра Ісуса Христа, суща від Бога правда у вірі". Ось як пережовує: "Щоб розуміти його і силу воскресіння його, і сповіщення страстей його, Боже мій! Зважаючи на смерть його..." А може, станеться, досягну воскресіння мертвих... Чи можна добірнішу скотину вибрати для Бога? Все покинув - жує. А що жував, те знову пережовує. Усмиряє себе, наче ще не осягнув, щоб тим самим інших заохотити. Наче облесник, але істинний. Ось вам ще один звір з жуванням, любий Богові: "Таким же чином бажає олень у джерелі..." Ах! "Коли прийду і з'явлюся перед лице боже?" Ось звірина, гідна бути посвяченою Богу, придатна до шукання правди божої, солодшим від якої ніщо бути не може. 1 про цих-то й молиться син людський: "Святи їх в істині своїй". Оці-то й осягають гору правди божої. "Гори високі оленям". "На гору високу зійди, благовіщаючи Сіону".
Ось, подивись! Скаче олень в "Діяннях"33, Петром зцілений. "Схопився, встає й ходить: ходить і скаче і славить Бога". Про цих-то звірків з великою статечністю питає Бог Йова: "Чи зрозумів ти сам народження кіз, які живуть на горах кам'яних? Чи розгледів ти хворобу при народженні оленів?" Ось коза! "Тавіфо, встань!" Ось! Подивись на оленя, що народжує, на Ісайю: "Заради страху твого, Господи, у череві прийняв і поболів, і народив духа спасіння твого, його ж сотворив на землі, не впадемо, а впадуть усі, хто живе на землі". Від оцих-то скотів народилась й істина божа, і з людьми поживе. Вони її для себе розжували, а народили на землі для благощастя інших. Ось тобі ще чиста скотина з добрими зубами! Вислухай, що каже Яків синові своєму Юді, главі сім'ї тих скотів і звірів, які для жування доброрідними зубами обдаровані. "Юдо, тебе похвалять браття твої. Не зубожіє князь від Юди і вождь від стегон його. Радостетворні очі його кращі від вина, а білі зуби його кращі від молока". Заохочує Давид потомків Юдиних: "Спробуйте й побачите, який благий Господь".
Павло змолоду поганенькі мав зуби. "Коли був немовлям, міркував як немовля". І до приятелів своїх, що не виросли до межі сповнення віку Христа: "Молоком, - говорить, - годував вас, а не мукою". Мукою називає пшеницю, якою постачав братію свою Йосиф і про яку Захарія: "Пшениця - юнакам". Вона є зерно воскресіння, сім'я слова й премудрості божої, поховане в бруді плоті й крові, про яке йдеться: "Хто осягне розум господній?" Ця поживна пшениця є для досконалих, у яких зуби Юдині, тобто вже вище від молока немовлят. Молоком називає верхню горіхову шкаралупу, що містить зерно, яке немовля розкусити не може. Лиш про себе і про подібних до себе говорить: "Ми маємо розум Христа". І дивно, як це він дійсно всюди жує! Чи не можуть бути кращими зуби, ніж оці: "Бо цей знає книги, не навчаючись". Мало читати, багато
137
жувати. Ах, який благородний смак! Як не подібні до свого смаку ті, до яких волає: "Чи не заради цього спокушаєтесь, не знаючи Писання, ані сили божої?"
О Господи мій! Як же вони не знають? Вони з малих літ почали балакати про Біблію твою, на ній постаріли, не залишили ні віршика, ні слівця, не обговоривши його; ім'я твоє, хрест твій завжди у них на грудях, на губах, на одязі, на стінах, на блюдах, на обрядах... Та яка користь жувати й не відчувати смаку? З цієї саме причини цих беззубих скотів відсилає: "Ті, що йшли, навчіться". Що це означає - "милості хочу, а не жертви?" Не любить цих не бажаних Господу звірів і обраний Павло: "Керовані різними похотями, завжди навчаються і ніколи до розуму істини прийти не можуть". Називає їх ворогами хреста Христового, а Давид - мужами крові й лестощів. А чому? Задивились на церемонії, засіли на м'ясних бенкетах, не взяли собі на розум шукати істини божої, до якої їх вів обряд, а покинувши світло її, повернулись до пітьми своєї, до своєї плоті й брехні, повернувшись на вечерю.
Отже, спокусившись тлінним своїм м'ясивом, позбавляються тієї поживи, про яку син Сираха: "Всяку муку споживає черево, проте є мука від муки краща". Та що це? "Блаженний, хто з'їсть обід у царстві божому!" А що це за мука? "Блаженні спраглі й бажаючі правди". Ось послухай: "Плоть моя є справжня мука". Що за плоть? "Є тіло душевне, і є тіло духовне". Що за тіло? "Це хліб, що сходить з небес..." Який хліб? "Є дух, який оживляє, плоті не використовує". Про цю животворящу істину співає Давид: "Істина господня перебуває навіки". "Живи мене за словами твоїми". Від неї саме вони повернулися на свій сумний вечір, не побажавши з Павлом бігти за істиною. "Браття, я собі не гадаю досягти, тільки минуле забуваючи, в майбутнє простягаючись, до наміченого йду..." Оце-то ті, Сирахового сина дурні, які, почувши добре слово, кидають за плечі свої, про яких у псалмі: "Хай вернуться назад і засоромляться..." Також Ісайя: "О, язик грішний! Сини беззаконні! Люди, наповнені гріхами! Сім'я лукаве! Облиште Господа й розгнівайте святого Ізраїлевого, верніться назад". Оце-то те Хамове плем'я. "Проклятий отрок Ханаан і ангели, що не зберегли своєї першості".
На яких так страшно гримить раб Христа Юда, називаючи їх, між іншим, зірками прекрасними, для котрих морок пітьми навіки зберігається. 1 плоттю, що духа не має. Ці нетямущі хами цілком оголили Бога, отця свого, і всі діла його, у вірі і в дусі перебуваючі, знищили, знайшли на це місце свої руки, свої ноги, свою плоть і погань, і всією нею мудрують, щоб впало на них страшне прокляття із "Второзакония": "Оскільки не послужив ти господу Богу твоєму веселістю й благим серцем і
138
послужив ворогам твоїм, і наведе Господь поган на тебе здалеку, від краю землі, і зруйнує тебе у всіх містах твоїх, коли впадуть стіни твої високі й міцні, на які ти сподіваєшся, і з'їси дітей утроби твоєї, плоть синів і дочок твоїх, яких дав тобі господь Бог твій..."
Ось яка погибель знаходить тих, котрі погані зуби мають! Послухаємо про них ще Йова: "У них загинув кінець". Зауваж відразу, що вони до наміченого з Павлом не досягають. А що ж далі? "У бідності й голоді безводні". Чому? "Бо втекли у вчорашню безводну скруту й бідність". Не дивно, що потрапили в скруту. Не потрібно було їм бігти у тісняву вчорашню, вечір завжди голодний. "Спрагнуть під вечір".
Ось що треба було шукати! "Є дух, який оживляє..." Хіба вони не розуміють, що таке дух? У тому-то й біда, що погано жують. Тому-то й далі Йов: "Вони обходили, - каже, - траву в нетрях, для них же трава була мукою, безчесні ж і покриті хулою, вони жадібні будь-якого блага, і корені дерев жували від голоду великого". Чи можливі ще гірші зуби? Скажи, будь ласка? Ці потвори чи не виявляються рідними нащадками того страшного у Даниїла звіра, який все перевів і пережував, а те біда, що останки ногами потоптав! Зауваж, що останок топчуть ті ж самі, про яких тепер же Йов: "У них загинув кінець", - сказав. Що за чудо? Все порвали, пожерли, поковтали зубами батька свого залізними, але без останку. Де ж ваш останок? Ах! Потоптали ви останок! "О язик грішний! Сім'я зміїне!" Потоптали ви того, хто скаржиться у Давида: "Зневажили мене вороги..." І того: "Я є початок і кінець".
Лиш Ізраїль женеться й осягає всеблаженніше начало своє - те, про яке Мойсей, благословляючи їх, говорить Асірові: "Покриє тебе боже начало". Лиш він осягає й останок. "Останок Ізраїлю є". Він сам все з'їдає, руйнує, топче, щоб тільки дістатися й зберегти собі те, про що пишеться: "Благословенний ти у місті й благословенний ти на селі, благословенні плоди черева твого, і плоди землі твоєї, і стада волів твоїх, і пасовища овець твоїх; благословенні житниці твої й останки твої!" Ой як не подібні зуби твої, роде, рятований Господом! Як небо від землі відрізняються від проклятих тих залізних.
Ось послухаймо, до чого Дожувався люб'язний Давид. "Начало". А що ж, скажи, начало? "Начало слів твоїх - істина". Отже ти, Давиде, знав і кінець? Звичайно, так. Начало й кінець - все одно. Ах, добра твоя їжа тим, що останків не топчеш. Та й як тобі топтати, якщо сам просиш: "Скажи мені, Господи, кончину мою". Вона для тебе від меду і від сотів солодша. Я вже отримав це від Господа: "Всякої кончини бачив кінець". А що ж то за кінець? Ах, яка широка заповідь його! "Всі, як риза, стануть ветхими..." "Небо й земля мимо
139
проходять..." Справді, Давиде, білі зуби твої, і радостетворні очі, і гарні ноги твої! Спробував Господа, побачив його, осягнув істину, правду і царство боже. Ось вам скотина й звір, що відригує жуйку!..
К о н о н. Справді, ця тварина чиста! Не кульгава, не сліпа, не... сказати, жодної вади не має. Не даремно вона люба Богові. Вона гідна Господа, а Господь її. Тепер, здається, і я неписьменний починаю розуміти те, що ми з Філоном часто чуємо у зібраннях читане: "Сини людські, зуби їх - зброя і стріли... Бог зруйнує зуби їх".
Ф і л о н. Ах, Кононе! Нам би треба мовчати й слухати. Та за тобою і я не змовчав. Нас, простаків, називають скотиною. Та дав би Бог, щоб ми небагато вад мали! У крайньому разі будемо беззлобні. Мені подобається, що наче трішки можу розжувати те, що запало у пам'ять. "Покорімося, як вівці на заколення". "Благословенний Господь, який не дав нас на здобич зубам їхнім".
Квадрат. Памво! Сказані тобою слова Йова оці: "Корені дерев жували від голоду великого" - привели мені на пам'ять притчу про блудного сина. Бідний свинопасі Сам висох з голоду, а свиней пасе. Видно, що у пастиря й у пастви такі ж зуби і той же смак. Ось що робить незнання себе! Покинув дім свій, дім батька свого, розтринькав по околицях думки свої, душу свою, викинувши її зі скарбу свого внутрішнього, як гроно, відрізане від виноградної лози, вирвавши, як вербу, посаджену при живих водах, а ще хоче насититись та й інших нагодувати. Та стадові його ніколи не бути ні волами, ні козлами, ні вівцями, ні оленями, поки не повернуться до батька свого, у дім свій. Правда, що свиня має роздвоєне копито, але не посвячується Богу в житлі через відсутність подвійного жування. Та й як може Бог жити у цьому стаді, коли біси до нього на житло відсилаються? Крім того, свиня болото любить, і не джерела з оленями, а болотяну й каламутну воду. А це означає не що інше, як душу з таким смаком і зубами, котрі описуються у "Книзі Чисел", при ремствуванні юдеїв. "Хто нас нагодує м'ясом?" - з плачем волають. - Дай нам з'їсти м'яса". Велить Господь Мойсееві очистити свинячі властивості й перетворити її у чисту і присвячену йому скотину. Ах, як тяжко пізнати себе! Що таке одно і однакове жування, як не саму лиш тлінну сутність свою в собі розуміти? Тільки єгипетське м'ясо в собі осягаємо, не проникаючи зубами в повінь наповнення божого, про яке Йов: "Від запаху води зацвіте, зробить жнива, бо новонасаджене".
А як розуміємо себе самих, так точнісінько розмірковуємо й у браті нашому, в Святому Письмі. Вже Господь і перепелів дав їм, нову поживу добув із моря. Посушили собі на корм, відчули запах, однак "м'ясо, - каже, - було ще у них в зубах
140
перед бідністю". Досить ще господнього м'яса, проте вони своє м'ясо в зубах жують.
Ось як тяжко прогризтись розумові нашому до другого жування! А тут-то й все наше нещастя. "І Господь дуже розгнівався на людей, і вразив Господь людей величезною болячкою, і тому стало називатися це місце - гроби похоті". Слухайте себе, нещасні тлумачники! Розжуйте собі добре! Не згадуйте перших і про старих не думайте! З'їжте старе старих! "Ц< я творю нове", - каже Господь. Чи буде, якщо не є для вас небо зішите, чи навік не встати вам зі сну гробів ваших? Жуємо м'ясо, але наше власне, і нашими ж зубами їмо мертвечину нашу. Але для другого кусання дайте мені зуби: "Зуби твої, як стада обстрижених, які вийшли з купелі, всі двоплідні, всі близнят народжуючі". Дай, будь ласка, мені Павлові зуби! "Маємо ж вівтар, із нього ж не одержать влади (дозволу) їсти тих, хто служить тіні". Дай зуби Давидові: "Приготував ти трапезу переді мною..." Не хочу зубів тих дурних скотів, які кажуть: "Жорстоке слово це, і хто може його послухати?"
Цих свиней зуби лиш у квасі фарисейському смак відчувають, а не у хлібі ангельському й тваринному, не в істинній плоті, плоті господній, що зійшла з небес, до якої заохочує Давид: "Спробуйте, й побачите". "Дух, який оживляє". Хіба думаєте, що лиш у вас є плоть, а у Бога її й не було? Крім вашої немає божої? Навіщо ж розливаєте на вашу землю кров праведну, кров істинну, кров Господню, кров нетлінну? Ось поїдаючі хліб хвороби й скверну мертвечин своїх! Ось Данилові звірі34, які топчуть останки Господні!
Ось вовки арабські, про яких Софонія35: "Князі його в ньому, як леви рикаючі. Судді його, як вовки арабські, що не залишають на ранок". Проклята ненажерливість? Вночі все-все пожирають, не залишаючи для ранку, для чудового ранку, що в Ісайї: "Поклади мене ранком, ранок..." Вбиваєте ви внутрішню вашу небесну людину мечем думок ваших, що не визнають її серед пітьми вашої, міркуючи, шо лиш тлінна пітьма становить суть вашого створіння. Знайте ж, вовки арабські, що я вам пророк, і збудеться страшне оце на вас: "Глянуть на нього, його ж прокололи, і заплачуть про нього плачем, наче про коханого, і похворіють про нього хворобою, наче про первістка". 1 оце: "Буде життя твоє висіти перед очима твоїми, і будеш боятися вдень і вночі, і не будеш вірити життю твоєму; вранці питаєш, коли буде вечір, а ввечері питаєш, коли буде ранок? Зі страху серця твого, яким будеш боятися, і з видінь очей твоїх, якими побачиш..."
Причину всього цього нещастя там же у Софонія слухай: "О світле й визволене голубине місто! Не почувши голосу, не
141
баранячою відрижкою і з оленячими ногами. Уже виригають веселість і скачуть на гори Ароматів. Боже мій! Чи це не нове творення й нове створіння? Що за чудо? Рись люта - і козел людиноподібний разом; вовк хижий - і незлобне ягня; лев, страшно рикаючий, - і теля, що мукає до матері своєї... О любий Ісайє! Ту ж саму правду співаєш: "Пастися будуть разом вовк з ягням, і рись спочине з козлом, і теля, і телиця, і лев разом пастимуться". Коли ж це буде? Буде, не бійся! Дай Бог тільки, щоб процвітала літоросль від кореня Єсеєвого.
Лука. Святе Письмо є ліхтарем, що сяє божим світлом для нас, подорожніх. Вірю, що воно так і є, а лиш дивуюся, що мова його тече інакше, не подібно до інших письменників. Мова Біблії подібна до азіатської ріки, названої Меандр. Розповідають, що та ріка протікає по найпрекрасніших місцях, але течія її в'ється, як змій, заплутує хід свій, як хороми лабіринт. А хай так буде добре, що людина, яка шукає царства божого, відрізняється від інших людей і подібна до тварини, яка відригує жуйку, а це не природне для інших звірів. Бути так! Хай це подібне на притчу! Хай і роздвоєне копито означає особливу ходу! Бути так! 1 звичайно, із нового у подорожнього голові поняття повинна народитися інша дорога для нього і відмінна від першого хода. Хай буде так! Та тільки трохи дивно, що нога означає схильність, любов і жадібне бажання.
Це можна, здається, бачити, як із інших, так і із цих Авакумових слів: "Господь Бог мій - сила моя, і зробить ноги мої досконалими і на високе зводить мене, щоб я переміг у пісні його". Я розумію, що багато хто може розжувати й пізнати пахощі духа, та й повернутися до тих, про яких сказано: "Чимало з його учнів йшли назад і до того ходили з ним". І знаю, що не без причини Господь вимагає, щоб присвячуваний йому звір крім відрижки у жуйці був із роздвоєним копитом, тому що не завжди те може сподобатися нашому смакові, що відкушуємо, а для цього необхідно, щоб були охочі з добрими зубами. Та чому апетит позначається ногою? Чудовий стиль...
П а м в а. Любий друже! Привчай твій смак до біблійної їжі. Немає ні кориснішої, ні солодшої від неї, хоч світлиці її не славні кутами. Та, по-перше, прошу тебе взяти чим кращу думку про цю похмуру премудрість, що створила собі семистовп-ний дім. Наскільки вона зовні непоказна й огидна, настільки всередині поважна й прекрасна. Вона позичає у тебе слова, які означають підлу твою навколишність, наприклад: ноги, руки, очі, вуха, голову, одяг, хліб, посуд, дім, грунти, худобу, землю, воду, повітря, вогонь. А сама вона ніколи не бродить по колу, а вражає у найтоншу й найголовнішу всього оточення точку, до якої лише привести тебе намірилася. Вона тільки твоїми словами говорить, та ж не твоє. На твою дудочку, та свою
144
пісеньку співає: "Щоб мені у пісні перемогти його". Це ж є якраз те, щоб вивести тебе із низького твого болота і від околиць твоєї зовнішності до самої нематеріальної й неподільної точки, яка становить твою істоту й суть твою, на ту висоту, про яку сама премудрість може сказати: "Виходи мої - виходи життя".
До цього возвишення й воскресіння, тобто щоб поставити тебе, який лежиш у пітьмі в найбільш далекій твоїй зовнішності, на нові ноги, вживає плотські слова, витягаючи тебе, наче вудкою рибу, обвиту тим, за що хапаєшся, знаючи, що нічого не можеш розжувати й ніщо тобі не смачне, не їстівне, крім верхньої плоті. Чи чув ти про дерево, яке називається фінік? Або уяви собі таке, що росте у твоїй природній землі. Глянь на оцю прекрасну перед вікном яблуню. Бачиш, що вона сучки свої, наче багато рук своїх, листям прикрашених, здіймає. Але скажи, чого ти у ній не бачиш? Коріння її закрите перед тобою. Поки ти не почув слова цього (коріння), ти не думав про його таємницю. А тепер, не бачачи, бачиш його. Гілки перед тобою мовчанкою кричать, свідчать про своє коріння, яке посилає для них вологу й розширює їх поверхню.
Ах ти, друже мій, справжня яблуня! Бачу твої гілки, та не бачу коріння серця твого, душі твоєї, думок твоїх. Затаїлось воно у землі поверхні твоєї. Бачу верхнє твоє око, наче рукавицю на руці, та не бачу самого ока. Воно заховалося там... Де там? Ох, не питай! Як сказати? Не знаю! Як я можу тобі сказати? Досить з тебе того, що не тут, а там. Чи розумієш, що означає тут? Не розумію... Чому ж запитуєш? Навіщо тобі знати там? Та й чи можна? Зрозумій тут, зрозумієш і там. Дізнайся, що означає низько, пізнаєш і те, що стосується висоти. Роздивись ніч, потім тобі сам засіяє ранок. Якщо ж ранок вважатимеш за ніч, а ніч назвеш ранком, то закінчиш пітьмою. Хто може пізнати твердої землі сушу, не пізнавши рідких, протилежних до землі стихій? Чорне і біле один і той же погляд бачить. Тверде й непостійне один промінь розуму осягає, Здери більмо з ока, скинь рукавицю з руки, зніми чобіт твій з ноги твоєї і побачиш, з якого-то боку там.
А тепер одне лиш тобі скажу: там, звідки проростає вся твоя поверхня. Прикрим тобі видалося, що Біблія називає людське бажання ногою. Але вона ж людину називає і деревом, як фініком, так і фігою. І якщо роззуєш і розжуєш, то побачиш, що те, що ти називаєш ногою, є не що інше, як лиш голий верхній порох, наче сук дерева, виліплений із землі, як глиняний бовван, і наче чобіт твоєї ноги, який своєю зовнішністю засвідчує перебування її у прихованому корінні твого серця і весь прах, як чобіт твій, зодягнений на ногу тому, хто носить.
145
І у цю ціль, думаю, влучав Йов, ось: "Поклав ти ногу мою в заборону, зберіг же діла мої всі, у коріння ж ніг моїх прийшов". Про цей корінь і Ісайя: "Корінь їх як персть (земля) буде". А що він коренем серця називає, то послухай його ж: "Глянь, як попіл, серце їх, і зваблюються". Зауваж: там корінь називається порелом, а тут серце попелом. Серце є корінь. У ньому й живе сама твоя нога, а зовнішній прах є її черевик.
Ось чому Біблія називає сердечне бажання ногою! Воно-то й є справжня нога, хоч чиста, хоч не чиста, як приточник учить: "Бажання нечестивих злі, коріння ж благочестивих у твердостях..." 1 Давид, серце, гордістю пихи зарозуміле, досить пристойно називає ногою: "Хай не прийде до мене нога гордині". Як тільки сердечна нога твоя надулася, відразу ж і чобіт на ній, голову наслідуючи, набуває тієї ж форми, наче відбиток з оригіналу. А якщо це для тебе дивне, що нога твоя і серце є одне й те ж, то ще більш дивним тобі видасться, коли побачиш, що не тільки нога, але й руки, й очі, й вуха, і язик - і все твоє оточення всіх членів бовваніючих є не що інше, як сам одяг. А самі справжні члени закрились у серці.
Ось тобі приточник все твоє зі скарбом сердечних думок твоїх разом кладе! "Око досадливого, язик неправедний, руки, що проливають кров праведного, і серце, яке кує думки злі, і ноги, які прагнуть зло творити, знищаться". Підіймай поволі слух твій і слухай, що це значить: "Хто має вуха чути..." "Якщо око твоє спокушає тебе". "Умертвіть члени ваші". Та чи можна виколоти око? Зробити мертвими члени? Можна. Тьху! Легко можна. Немає нічого легшого, але для того, хто хоч трохи пізнав себе. А тоді ж, коли не знаєш себе, як виколеш? Як відсічеш? Як полікуєш себе і виправиш? Бо ж не чуєш, де твої руки, ноги, очі. Те, що ти вважаєш ногою твоєю, не було нею ніколи. Ти сліпий! Ти змій, що повзає черевом своїм, їсть у всьому собі прах і землю свою... Та чи можна земляні члени відсікти? Чи ти мене питаєш, друже мій? Не можна, ніяк не можна. Чому? А ось я тобі скажу, чому. Тому що погано. Як так? О бідний чоловіче! Якої ти поганої думки про Бога! Чи не досить тобі відповіді, що не можна. Навіщо ти відрізняєш неможливість від шкоди, і користь від здатності? Все те одне: неможливе і некорисне. Не думай погано про божу до тебе милість. Ця блаженна сутність все робить на твою користь. Давно б уже воно стало можливим, якби було корисне. Без духа тобі не можна й дихнути: де ж його немає для тебе? А якщо б повітря було некорисним, то звичайно, знайти б тобі було важко. І отут-то треба було тобі задовольнитися відповіддю. Сказано, що не можна відсікти. Не намагайся далі знати те, що некорисне. Та знай, тобі хочеться до тонкощів знати, чому те некорисне? Знай же: тому, що неможливе. А
146
неможливе тому, що некорисне. Чи ще не розумієш? У думці про Божу милість поганий, а в розумінні тупий. Ти ж уже чув, що твоя зовнішня нога - не нога, а лиш взуття твоєї ноги? Так точно... Яка ж нісенітниця? Лікувати ногу, а прикладати пластир до чобота? Ось бачиш! Чому неможливо? Тому, що не корисно. І навпаки, недійсне й некорисне, то стало й неможливе. Дія в користі, а користь у дії. Дія, сила, можливість і корисність - все те одне. І навпаки - безсилля й некорисність - одне. Яка користь тобі відсікти зовнішню твою ногу, якщо вона не веде тебе у рів, а ти сам її несеш? І яка ж вона нога, якщо ти її носиш, а не вона тебе? Що тобі завинило верхнє твоє око? Ти сам його відкриваєш, кидаючись на згубу свою, сердечним твоїм зміїним оком, а воно є не що інше, як нечутливі окуляри ока твого. Учись! Не осмислиш! Розбери сам себе краще! 1 не будь зухвалим в осуді стилю Біблії! Вона лиш смиренним своїм коханцям відкривається. Піди, почавши від ноги твоєї, по всіх крайностях твоїх членів або хоч один з них розумніше розсуди, то, можливо, пізнаєш, що вся крайня зовнішність тіла твого є не що інше, як маска твоя, що прикриває кожен член твій, за його родом і подобою, наче в насінні, у серці твоєму схований. А впоравшись з собою про себе, зрозумієш оце Єремії: "Глибоке серце людини, більше всіх, і людина є, і хто пізнає її?" 1 не здивуєшся, що Давидове серце має в собі уста й говорить - язик його радіє, а нога веселиться. Хто бачив, що язик радіє? Той, хто пізнав себе. 1 звичайно, що бідні анітрохи не заглибились усередину себе, вони Христа з його друзями називають меланхоліком. Звідси народжується й немудре оте запитання: чи сміявся колись Христос? Це питання дуже подібне до премудрого оцього: чи буває колись гаряче сонце? Що ти кажеш? Христос є сам Авраамів син, Ісаак, тобто сміх, радість і веселість, насолода, мир і свято... Серце людське, премудрістю закону божого просвіщенне, подібне до кореня дерева, посадженого при джерелах вод, а законопорушник є проклята фіга. Яка користь від зовні зеленіючого листа, якщо корінь позбавляється життєвої вологи? Швидко він відпадає. Яка веселість, якщо поверховий сміх розводить щелепи, відкриваючи глядачам зуби твої, а серце твоє стискається тою тугою, про яку сказано: "Не радіти нечестивим"? Розшир серце твоє, відкрий внутрішні уста з Давидом: "Уста мої відкрив і привабив дух". У той час і без зовнішньої посмішки завжди всередині сміятися будеш з Сарою: "Сміх мені сотвори, Господи". 1 з Давидом: "Дав ти веселість у серці моєму". Якщо серце може таємно говорити, то можна йому таємно й сміятися. Тоді уподібнишся до зимового дерева без листя. Та вони причаїлись у корені, який зберігається тою життєвою водою, про яку приточник: "Вода глибока - рада у серці мужа". 1 Давид: "Помисли серця
147
його в рід і рід". А без цього не ти сам, а тільки вуст твоїх нежива шкіра посміхається. 1 чи може щось бути гидкіше від такого сміху, лицемірніше й більш неприємне? Ось рідний сміх! Послухай: "Зрадів духом Ісус..." Ось Самуїлова мати сміється справді: "Розширились уста мої на ворогів моїх, звеселилася й від твого спасения..." Ось так сміється Павло: "Уста наші відкрилися до вас, коринфяни. Серце наше розширилось. Розкрийтеся й ви". Ось і Давидова посмішка: "У скорботі мене ти розкрив, розширив ти серце моє". Та те дивне, що й самі його сліди розширюються: "Розширив ти кроки мої". Наче й самі сліди його розширюються і його ступні сміються з ним.
Та що це за чудо? Ти ж чув від Єремії, що серце є справжня людина. У серці всі члени! То чому ж не сміятися всім його членам, коли сам говорить: "Звеселилось серце моє й зрадів язик мій?" Сповнене веселості серце наповнює всі члени тою блаженною повінню: "На воді спокійній виховав мене". 1 сміху, про який Йов: "Господь не відкине незлобивого, жодного ж подарунка від нечестивого не прийме, уста ж наповнить справжнім сміхом". А тих, що втратили цей невимовний такого серця скарб, спасения або багатство душі своєї, з великим співчуттям закликає Бог у Ісайї: "Приступіть до мене ті, хто загубили серце, хто далеко від правди перебуває..."
Лука. Біблія подібна до страшної печери, у якій жив пустельник, котрого відвідав брат. "Скажи, братику, що тебе тримає у цій похмурій оселі?" Після цих слів відкрив пустельник завісу, що висіла на стіні... "Ах, Боже мій!" - вигукнув гість, побачивши пишноту, яку не може осягнути людський розум. "Ось, брате, що мене забавляє", - відповів самітник. Потім брат з братом залишилися жити навіки... У підлих і похмурих зовнішностях, як у старому лахмітті, загорнута премудрість, що сходить на серце людське, котрої всі і всілякі коштовності не гідні. Цією підлістю ця висока божа драбина опустилася на простонародну вулицю, щоб тих, хто ступили (на неї), підняти до найвищої вершини небесного поняття. 1 чи не це навіває нам приточник: "На високих краях є, посеред стежок стоїть". Оце-то та глупота, яку Павло називає у коринфян. Відкрий покривало й побачиш, що воно найпремудріше, а лиш прикрилось юродством. Та ах, любі друзі! Тепер пізнаю, що не відкриєш завіси, не пізнавши себе. Не пізнавши себе, як можна знайти того: "Знайшов бажане". А без цієї людини Павло гукає: "Не перестане вкривати покривало". Цей лиш відкриває наші очі і переводить від землі до небес".
Квадрат. Вся "Книга Виходу" сюди веде, щоб пізнати себе. Якщо виходи премудрості - це виходи життя, то видко, що виходити з Єгипту - означає виходити зі смерті в життя,
148
із пізнання в пізнання, із сили в силу, поки з'явиться Бог Богів у Сіоні. Але де те життя? Слухай Павла: "Йдемо на смерть заради Ісуса, та й життя Ісусом буде у мертвій плоті нашій". Всюди є Бог. Навіщо ж переходити з місця на місце, від одної зовнішності до іншої? І де ж його ближче шукати для тебе, як не в тобі самому? Дивно, якби землемір мав змогу знайти в іншому місці центр землі, а під собою не міг би. А якщо знайдеш, тоді він тобі, а ти йому з'явишся.
А н т і н. А хіба Ісайя не виразно тлумачить, що таке вихід? "З веселістю вийдете". Що ж далі? "І з радістю навчитеся". Перенеси, о чоловіче, думки твої від одного поняття в інше. Бачиш, чим Давид переходив? "Потік перейде душа наша. Душа наша перейде воду непостійну". А так перейти означає навчитися. Вчитися безпутно, виходити безпутно - то все одно, і не може не заблудити твоя нога, якщо заблудить серце твоє. Ось учить Павло ходити: "Свідчу про Господа: до того не ходити вам, як і інші погани ходять у суєті розуму їх, затьмарені глуздом, відчужені від життя божого за невігластво, яке є у них, за закам'яніння їх сердець..."
Друг. Йде Ізраїль царським шляхом, не відхиляючись ні вправо, ні вліво, минає все тлінне. Переходить поганські межі. Руйнує всі перепони. Не стримують його ні ріки, ні море. Все ділить навпіл. Всюди шлях божий знаходить. Коротко кажучи, робить те ж саме, що й Авраам. Розсікає на половини. А що ж це означає, як не те: "Шукайте і знайдете". Пізнати себе намагається Ізраїль. Ось дивись, як один старається: "Минуле забуваючи, в майбутнє ж простягаючись, до наміченого іду, до почесті вишнього звання божого про Христа Ісуса..." Розділи себе, щоб пізнати себе. Ось! Бог вчить Єремію, як розділяти: "Якщо відведеш чесне від недостойного, то як уста мої будеш". Подивись, що в тобі підле, а що дороге?
П а м в а. Йде Ізраїль між затверділими морськими стінами сушею до суші. А куди він іде? Туди, куди Давид: "Коли прийду і з'явлюся перед лице боже?" Йди шукай, не помиляйся, слухай себе.
Антін. Авраам на одному місці те ж саме робить, що й Ізраїль у поході своєму. Там іде Ізраїль між двома половинами вод, а тут проходять між розтесаними на половини тілами свічки вогняні. Ось що бачив Авраам! Чого зроду не бачив. Пізнай себе, прошу, побачиш ніколи не бачене.
Квадрат. Коли хтось хоче розуміти ті вогняні свічки, хай звіриться з Захарією. Оті-то є мужі у нього дивогляди, про яких ось що співає: "У день той покладу тисячники Юдині, як головешку вогняну в дровах і як свічку вогняну серед стебел, і з'їдять справа і зліва всіх людей навколо". Ось і Наум36 другий: "Вибери шлях, укріпи стегна, змужній силою". Бо
149
відновить Господь докір Якова, як сором Ізраїля". Що ж далі, нижче? "Вигляд їх - як свічки вогняні й як блискавка пронизуюча. Подібних до них не було одвіку". Приспівує третій Иоїль: "Всяке ж лице, як випалений горщик..." Ось що побачив Авраам у розтинах тіл: побачив новий рід людей, від Бога народжених. Тоді ж Господь заповів йому заповіт, а далі швидко народився йому спадкоємець, не обмежений жодним простором. Що ж думаєш? Я, четвертий, що тобі заспіваю? Подібне народжується від подібного, від блискавкоподібного - блискавкоподібний. Слухай себе! Тут знайдеш того, про якого сказано: "Бог наш є вогонь поїдаючий". Тут шукай і все його плем'я. Побачив його Даниїл у собі, і ось що співає: "Підняв очі мої і бачив: це муж єдиний! Одягнений у ризу лляну, і стегна його підперезані золотом світлим, тіло ж його - як фарсис (камінь), лице ж його - як вид блискавки, очі ж його - як свічки вогняні..." Таке ж то й плем'я. Та де ж ти його знайдеш, благословенний рід цей? Послухай же, що відповідає Господь Ревеці: "І каже їй Господь: - Два язики в утробі твоїй є, і двоє людей із утроби твоєї розлучаться, і люди людей перевершать, і більший пригнобить меншого..." Посеред тебе, друже мій, шукай! Тут у тобі первісток, Ісав твій. Тут і Яків, що дотримується п'яти Ісавової, або, справедливіше кажучи, він тримає п'яту кавову, говорячи у Давида: "Беззаконня п'яти (мого брата) обійде мене... Ці п'яту мою будуть берегти..." Пізнай себе, розлучивши мужа крові і мужа божого, і скажи: "Перша людина із землі тлінна, друга..."
П а м в а. Звичайно ж, про цих-то двох людей, нерозривним союзом пов'язаних між собою, каже Бог Йову: "Хто відкриє лице звинувачення його? У згин же грудей його хто ввійде? Двері лиця його хто відкриє? Навколо зубів його - страх, утроба його - щити мідні, союз же його як смарагд-камінь, один до одного прилипають, дух же не пройде його, як муж до брата свого приліпиться, тримаються й не відірвуться; у чханні його заблищить світло, очі ж його - видіння зірниці, з уст його виходять, наче свічки палаючі, і розлетяться, як іскри вогняні, із ніздрів його виходить дим печі, палаюче вогнем вугілля. Душа ж його, як вугілля й як полум'я, із уст його виходить, на шиї ж його оселяється сила..."
Друг. Тепер-то ти пояснив, Памво, оцей вірш: "Коли ж було сонце на заході, полум'я було, і це піч, яка димить, і свічки вогняні! Вона пройшла між розсіченнями цими". Тепер зрозуміло, чому ж так сильно злякався Авраам: "Коли заходить сонце, жах нападає на Авраама. І цей страх темний дуже нападає на нього". У розділенні він побачив того: "Навколо зубів його страх..." Як не затремтіти? Побачив його? Чхає блискавкою, дивиться зірницею, дихає іскрами й палаючим вугіллям...
150
Антін. Оцього-то страшного мужа не менше злякався й їсайя: "Бачив Господа, о окаянний я! Наповни дім славою його". Тоді-то він спробував і солодкого вугілля із вівтаря господнього, очистилися його вуста, зникло беззаконня, зробився апостолом. "Кого пошлю? Це я є! Пошли мене..." Аврааму заповіт заповідається, а цей посланником стає. Блажен, хто знайшов плем'я в Сіоні та родину в Єрусалимі.
Квадрат. Ісайя наче пальцем показує на тих, хто не пізнає себе: "Горе тим, хто вважає пітьму світлом, а світло пітьмою... Горе, бо мудрі самі в собі й перед собою розумні". Тільки лиш не сказав: у плоті своїй.
П а м в а. Саме на цих він кричить, видно із наступного: "1 згорить тростина від вугілля вогненного і згорить від полум'я, яке розгорілося. Корінь їх, як плоть, буде, і цвіт їх, як прах, зійде, бо не захотіли закону господа Саваофа".
Д р у г. Та там же нижче йдеться, що підійме Господь знамення для народів, які заблукали від дому свого на кінець землі, і відкличе свистом своїм. Свистом відгукуються ті, хто віддалився, заблукавши у полі чи в лісі, жваво на голос повертаючись: "Не спрагнуть, не змучаться, не задрімають, не заснуть, не розпережуть поясів своїх зі стегон своїх і не розстебнуться ремені чобіт їх, стріли їх гострі і луки напнуті, копита коней їх як твердий камінь стали; колеса колісниць їх, наче буря, зляться, як леви, і постали, як левища". Бачите, цей рід уже не такий, тому що там же написано, що "глянуть на землю - і це пітьма жорстока в зачудуванні їх". Цього роду був і Авраам: "Жах нападає на Авраама". Звідки ж візьметься зачудування й жах? Із розділення між світлом і пітьмою: Ізраїлеві страх господній народиться.
Антін. Згадався мені Яків. Цей також, прокинувшись зі сну, злякався й каже: "Яке страшне місце оце..." Згадався і Павло, осяяний світлом небесним на шляху: "Тремтячи ж і жахаючись, каже: "Господи! Що мені хочеш сотворити?" А мила наречена дуже відважно говорить: "Міцна, як смерть, любов; жорстокі,.як пекло, ревнощі; крила її - крила вогню; вугілля вогненне - полум'я її". Вона теж, видко, рідня Ізраїлева. Розділила води, знайшла полум'я з Авраамом і закохалася в нього: "Вода велика не може погасити кохання". Не жахається, а тане від любові.
Квадрат. Наречена вже давно дізналася, пізнавши себе, і не вперше ото каже так, як Давид: "Відбилося на нас світло лиця твого". А раніше кричав: "Страх і тремтіння прийде на мене..."
П а м в а. Щира правда. Вона вже давно раніше сказала: "Душа моя вийде у слово його". Вийшла і знайшла того, що "небо і земля мимо йдуть", але не слова його. Шукала
151
вночі - не знайшла. Потім, розсікши й кинувши набік всю ніч, напала на той скарб свій: "І світло у пітьмі світиться". А цим самим витлумачила нам, що то означає "Книга Вихід".
Друг. "Книга Левитська"37 вся погоджена з нашим співом. А якщо вона не за Господом, правдою й царством його, тоді вже давно немає її серед духовних книг. "Дух є Бог, Господь дух є". Заспівайте Господові! Але дивіться, щоб пісня була новою. Принесіть Господу, але щоб все це було чисте. Все те старе, що тлінне, все те нечисте, що минуще. Новому нове дай, чистому - чисте, невидимому - таємне. Уявіть собі чудовий, духмяний нагірний сад, сповнений безперервної втіхи. Як бажано гостям увійти в нього! Та продертися незмога. Непрохідні хащі, непролазне терня, струпуваті місця оточують рай цей. О дорогий раю! Найсолодша істино господня! Коли продеремося до тебе? Не допускає нас терня обрядове. У ньому-то ми й застрягли.
А ти по той бік жорстокої стіни ледь-ледь блищиш, радосте наша. 1 хто через цю пустелю проведе нас? Блаженний, хто пізнав себе! Лиш він має пастиря і вождя свого. З цим вождем Давид пролазить стіну, не боїться серед самої смертельної тіні. Слово його було внутрішнім жезлом Давидові. З цим жезлом він зійшов на саму гору царства божого і правди його. Страх божий вводить у внутрішню Біблії завісу, а Біблія, тебе ж самого взявши за руку, вводить у свій же внутрішній чертог, якого ти зроду не бачив, до того друга, про якого Соломон: "Велика річ - людина і дорога - муж, який творить добро. Велика справа - знайти мужа вірного". І тоді-то буває оте, теж із приточника: "Брат, якому брат допомагає, як місто укріплене". Біблія є нашим братом. Він народився для збереження нас, братів своїх. До всієї Біблії, а не до самого Єремії, говорить Господь: "Сину людський! Сторожем дав я тебе дому Ізраїлевому". Хіба не чуєте, що наречена співає: "Поставив мене сторожем у виноградах". Бродиш невідомо де, по безлюдних околицях, а вона намагається ввести тебе у спальню своєї матері. Та й про Христа непогано написано: "Вона ж, яка подумала, що це садівник". Звичайно, подібний на садівника. Всі богословні пророки, наче хоронителі саду.
Ми ж уже чули Ісайю, що виноград господа Саваофа - це дім Ізраїлів. Ми тут же. Та й ми самі є дім божий. Вони-то бережуть: щоб ми не вийшли із дому господнього і від нього самого з блудним сином у далеку країну чи в Єрихон з тим, хто подався у розбійники. Всі ці сторожі в одній людині, я сам у всіх дух. Ось один! І перший сторож "повернеться у дім твій". Ось другий, Ісайя: "Ідіть, люди мої, увійдіть в храмину вашу". Оце-то ті херувими з полум'яною зброєю, що мають всередині себе шлях дерева життєвого, а стріли їх гострі; вигляд їх - як
152
свічки вогняні, лице - як випалений горщик, рід, рятований Господом, серафими, які носять жар божої премудрості. А як самі вони є колісницею і престолом Господа, що живе всередині їх, так і нас, що блукаємо по кінцях землі, повертають у середину нашу, до голови нашої, до того дерева життєвого (наче до безпечного ковчега), про яке приточник: "Дерево життя є для всіх, хто тримається його і схиляється на нього, як на Господа, тверде". Ми ж, підкоряючись їм, ось що чуємо: "Ви друзі мої і робите те, що я заповідаю вам". Тому нічого не слухаю, якщо воно не веде мене у найглибшу в мені печеру одкровення. Отам-то для мене рай насолоди, а в ньому плід дерева живого і такої ж води. Досить! Хай не каже більше мені ніхто нічого...
П а м в а. Принесіть Господу, сину божому. Син божий Ізраїль приносить живому Богові своєму жертви і подарунки. Навіщо? Хай не пропаде душа їх. Розсуди оце: "Щоб не пропала душа їх..." Дай нам, Господи, хоч трішки спробувати, що воно означає? "Хай заколють теля перед Господом", - говориться там... Не коли! Чуєш, не коли! Знай себе! Слухай Ісайю: "Навіщо мені численні жертви ваші? - каже Господь. Жиру ягнят і крові телят та козлів не хочу. Хто користає цього із рук ваших?.." Хіба ти забув, що Бог наш є вогонь? Яка ж безглуздість нести м'ясо перед очі, перед полум'ям дихаючі очі того, перед яким будь-яка плоть, наче солома, горить і зникає? "Принесіть Господу, - слухай Давида, - славу і честь". Якщо можеш смак відчувати в тому, чого ти ніколи не жував, то можеш і любити те, чого не розумієш. Знай же себе! Отут-то він.
А н т і н. Не розуміли цього глупі жерці. Думали, що справа полягає в тому, щоб заколоти теля і зробити гарненький бенкет. Описує їх дурість Ісайя: "Ті вчинили радість і веселість, заколюючи телят і пожираючи овець, щоб їсти м'ясо й пити вино, приказуючи: - їмо і п'ємо, бо вранці помремо..." Цих гладких скотів називає Амос телицями васанських нив: "Жерці, послухайте! Чуєте слово оце, телиці васанські..." Послухай, як теля спалює й знищує за любов до Господа той же Мойсей у "Второзаконні": "1 гріх ваш, його ж ви сотворили (тобто теля), взяв його і спалив його на вогні, побив його і розтер його дуже, щоб було дрібне і було як порох..." Заколи гріх у тобі, о чоловіче! Убий у собі впертість твою й гордість, яка чинить прикрість голосові закону Вишнього. Зітри й спали її жаром любові твоєї до Бога. Послухай Мойсея й викорени зло зі себе самого. Ось жертва! Ось запах пахучий Господу! Ось рятівний дарунок душі твоїй! Розумійте це ви, хто забуває Бога. Слухайте, що каже: "Жертва хвали прославить мене, і там шлях, по ньому ж покажу йому спасіння моє".
Квадрат. Про цих упертих Богові телят можна сказати
153
з Сираховим сином: "Не підноси себе радою душі твоєї, щоб не була розкрадена, як теля, душа твоя..." Не можна вперте теля посвятити Богові.
П а м в а. Єрсмія влучно телятами й волами їх називає: "Веселіться й говоріть багато, розкрадаючи спадщину мою. Скачіть, як телята на траві, і коліть, як воли". Звичайно, цим телятам Бог у "Книзі Левитській" з погрозою говорить: "Якщо не послухаєте мене і не здійсните повелінь моїх оцих, не підкоритеся їм і долею моєю буде обурюватися душа ваша, то вижену вас із спадщини". А спадщина Божа - ось вона: "Успадкував одкровення твої навіки".
Друг. Стефан у "Діяннях" на цих же впертих волів кричить: "Твердошиї й не обрізані серцем..." Та ось же смиренне і обрізане теля! "Серце зранене й смиренне Бог не..." Коли хто таке серце знайде, ось тоді-то, Боже, покладе на вівтар твій телят.
Антін. Ах! Неабиякі телята! До цих-то телят говориться: "Візьміть ярмо моє на себе". "О солодке ярмо!" "Благо для мужа, - плаче Єремія, - коли візьме ярмо в юності своїй". "Благо мені, бо ти вгамував мене..." "У чому виправить дуже молодий (чоловік) шлях свій?" Ось у чому: "Коли збереже слова твої".
Кинь, друже, телят і козлів. Візьмися за себе. Вбий для Бога в собі волову впертість. Залишиться в тобі другий бик. А ось він: "Йосифові Мойсей каже: із благословення господнього земля його, із красот небесних і роси, як першородного теляти, краса його, роги однорога - роги його, ними поган поколе, разом навіть до краю землі. Ось чоловіча стать непорочна!"
Квадрат. Біблія є людина, і ти людина. Вона є теля, і ти теж. Якщо пізнаєш її, то одна людина і одне теля будеш з нею. Пізнай же спершу себе. Вона з дурнем дурна, а з преподобним преподобна. Неробі падіння, а доброму вставання. Пізнай же себе. Розділи між добром і злом, між дорогоцінним і добрим, підлим і злим, пізнаєш її у ній, а без цього наїсися отрути. Без сумніву, це те теля, яке Авраам представляє найбажанішому своєму триликому гостю. До цього теляти й премудрість: заколов свої жертви, кличе тебе. Це показує і батько блудному синові, але вже тоді, коли він повернувся додому.
Оце-то теля принеси Богові. Цим одним вмилостивиш його і очистишся від усіх помилок твоїх, а не тим, що продається у м'ясних рядах. Йому посвятиш, та й сам будеш їсти з ним і для нього, тому що й теля це прекрасне йому належить. Пізнай же спершу себе. Не блукай по планетах і по зірках. Вернися додому. Тут батько твій, і те теля, він сам тобі покаже: Бог - Бога, правда - правду, істина - істину. Істина від земляної
154
плоті телячої засяє, а правда з небес батька твого прихилиться. Ось у той-то вже час правда й мир зустрінуться й привітають одне одного. Тоді скажеш: "Мир з Богом маємо".
Антін. "Хай покладе руку свою на голову теляти перед Господом..." Це повинен робити жрець помазаний. А що означає, по-перше, помазаний? Ось слухай: "Дух господній на мені, заради ж нього помазав мене". Помазаний на помазаного покладає руку, духовний на духовне теля, тому що "душевний чоловік не приймає" (видно ж, що й не покладає руки), яка є духа божого, бо юродство у нього є. Прошу, пізнай себе. Пізнавши в собі батька, можеш покласти руку на сина. Ніхто не може прийти до цього теляти, якщо не батько до нього притягне його. Послухай Павла: "Дух все випробовує, і глибини божі..." Павло, пізнавши себе, помазався духом: "Ми ж не духа світу цього прийняли, а духа, який від Бога". Потім вже приступає до таємничого теляти, приказуючи: "Щоб ми знали, яка від Бога дарована нам". Найсвятіша Біблія є рятувальне теля, Богом нам дароване.
Квадрат. Ось тобі теля, Єзекіїле: "Була на мені рука господня, і бачив..." Хто себе не знає, для того Єзекіїль сліпець. Пізнай же себе, помажся духом, поклади руку на нього, раптом скаже: "1 бачив..." А що ж він бачив? Між іншим, бачив і лице теляче. Ах, друже мій! Пророк для тебе і сліпий, і мертвий, якщо приходиш до нього без Духу божого. Чи можна, щоб побачити тобі в ньому силу божу, руку божу, якщо не побачив ти в собі того, до якого Давид: "Руки твої сотворили мене". Пізнай себе і можеш покласти на нього руку, яка є в тобі, божу. Дух духа пізнає; брат братові допомагає; рука руку знає. Як приступиш, плоть, що позбавлена духа, до духа? Якщо б ти пізнав себе, то міг би сказати з тим же пророком: "Була на мені рука господня, і вивела мене в дусі господньому, і поставила мене серед поля, а воно було повне кісток людських". Оживляє Єзекіїль мертві кістки, наводить на них жили, плоть, шкіру - все нове і дух життя. Чудо! Встає на ноги свої зібрання численне. Кістки ці є дім біблійний, і ти сам є дім. Як пророкуватимеш на сухі й безплідні кістки її, не маючи в собі духа? Одне кажу: все від тебе залежить - знай себе. Ти теля: на себе руку поклади, потім на брата, і будете як утверджене царство.
П а м в а. А Лука богогласний хіба не теля? Теля - Мойсей, теля - Ісайя, теля - Павло. Всі вони із стада господнього, які відригують жування і роздвоїли копито. Які бачили з Єзекіїлем видіння слави господньої. "Бачив славу його..." З усіма цими була рука господня, і вийшли, і раділи як телята, позбавлені пут! Всі вони є в Господі, а Господь у них. Візьми із цих телят будь-яке. Пожертвуй його, але пожертвуй Господу. Це господні
155
телята. їж їх перед Господом і з Господом. Не примішуй нічого твого. Ось Мойсей як учить їсти: "1 їсти будете там, перед господом Богом вашим, і звеселитеся про всіх, на них же покладете руки ваші ви і домашні ваші, як тебе благословив господь Бог твій... Та не сотворіть там усього (слухай добре), що ви творите тут нині, кожен бажане перед собою". Прошу, з розумом їж. Уважай добре, щоб не їсти крові. Що лиш там говориться, все те нове, чисте, все господнє. Не думай, що там очі, вуха, ноги, руки твої. Не твоє, а боже там усе, від ниточки до останнього ремінця на чоботі. Як можуть про плоть говорити ті, хто не від плоті, не з похоті її, а від Бога народилися? Ось же тобі повна Біблія непорочних чоловічої статі, божого роду телят для очищення твого. Твоя лиш справа взяти одного улюбленого для жертви, покласти руку на нього. Та спершу загляни всередину себе. Рука твоя - не рука. Розміркуй сам з собою і знайди в собі руку міцну і м'яз високий. Тоді за нею йдучи, насолодишся високим розумом цієї безсмертної трапези. Якщо сам не можеш, приведи до помазаного духом божим тлумача: цей слуга божий допоможе тобі. "Оскільки вуста Єреові, - каже Малахія, - збережуть розум і візьмуть закон із вуст його, бо є ангел Господа-вседержителя". Але все це тоді станеться, коли почнеш пізнавати себе, а без цього ніяким чином законні жертви ніяк принести не можна.
Друг. "Утробу і ноги (теляті) хай помиють водою..." Ось тобі одне з обмиваною утробою теля: "Серце чисте сотвори в мені, Боже, і дух..."
Антін. Ось тобі й другий! Інших обмиває, сам обмитий: "Помийтеся, і чисті будете..."
Квадрат. На, ось вам і третій: "Говорить Яків дому своєму і всім, хто з ним: "Відкиньте богів чужих, які є з вами, серед вас, і очистіться, і змініть ризи ваші, і вставши, зійдемо в Вефіль, і збудуємо там жертовник Богові, який послухав мене в день скорботи..."
П а м в а. Ось вам ще прекрасний юнак! Брат нареченої: "Умив ноги мої, як оскверню їх?"
Д р у г. А про нечистих мовчите? Ах, коли б помножились ці! "Дам закони мої в думці їх, і на серцях їх напишу я, і буду їм Богом, і ті будуть для мене людьми, і не навчить кожний ближнього свого, кажучи: "Пізнай Господа, як усі пізнають мене від малого до великого". "Виллю із духа мого на всяку плоть, і заговорять сини ваші та дочки ваші..." О найсолодші пророки! Коли дочекаємось, щоб і нам бути такими телятами? Біда наша, що ми не пізнали себе, а в собі того, про внутрішню присутність якого вище Йоіль говорить там же: "І побачите, що я є посеред Ізраїля, і я господь Бог ваш, і немає іншого,
156
крім мене". Ось тоді-то вже буде: "Не осоромляться люди мої повік". 1 тут же поряд: "Виллю із духа -мого на всяку плоть..."
Антін. Ось же вам і нечисте теля виводить Авакум: "У злобі говорить до дерева: підбадьорися, встань! і до каменя: піднімись!" А це мрії, кування золота й срібла, позбавленого всякого духа.
Квадрат. Це теля дуже годиться для ідолів. Воно не знає про себе і про свій дім, про який там же безперервно говорить чисте наше теля Авакум: "Господь же в храмі святому своєму, хай боїться лиця його вся земля".
П а м в а. Це теля є справжній виродок. Воно жуйки не відригує, бо не може їсти ізраїльського теляти, та й у нього ж і копито не подвійне.
Друг. Поганські телята дуже різняться від ізраїльських. Жуйка в них однакова, і копита вкупі злиті. Так їх природа велить. Погани всі позначаються цим іменем (Вавілон), а це означає змішування, або злиття. Вони лиш зовнішню плоть бачать, і скрізь з неї дивуються, описують, вимірюють, а духовну істину, що перебуває в плоті, не знаючи її, змішують з плоттю і називають мрією. Та наш дивогляд, теля Авакум, зауваж, що навпаки, будь-яке дерево, камінь і срібло та всю зовнішню плоть мрією називає, провидячи в ній нетлінну божу істину і пізнавши вдома того, кого любителі зовнішнього, обминувши, никають неситі по хмарах. І це означає бути пророком, тобто окатим і прозорливим.
Про цих не істині, а ідолам присвячених телят ось Варух: "Відкрий, Господи, очі твої і подивися, як померлі, що є в пеклі, дух яких піднявся з утроби їх, віддають тобі славу і оправдання Господу, а душа, яка тужить про велич зла, ходить сльотава й хвороблива, і очі згасаючі й душа спрагла воздадуть тобі славу і правду, Господи".
Квадрат. Варух говорить про обидва роди телят: чистих і нечистих. Ось тобі нечисті: "Дух яких піднявся із утроб їх". Тепер скажи, чим умиються? Не знайшли, загубили у собі дух: "Піднявся дух із утроб їх". Віднялось же від них і царство боже і правда його. Віднялось тому, що не знайшли. Не знайшли ж через те, що не пізнали себе. А душа спрагла чи не тих же означає: "Блаженні спраглі?" Ці з Давидом тужать, хворіють, злобою обурюються, ходять сльотаві, зникають очі їх на спасіння боже. "Коли втішиш мене?" "Хай прийде царство твоє!" Всі вони з часом з Ісайсю говорять: "Із-за цього черево моє на Моава, наче гуслі, заголосить, і нутрощі мої, як стіну, обновив ти".
П а м в а. Це блаженне утроб тих оновлення ось у Єзекіїля: "Покроплять на вас воду чисту, і очиститесь від усіх нечистот ваших, і від усіх ідолів ваших, і дам вам серце нове і дух новий
157
дам вам". А де той щасливець, про якого можна сказати: "Обмився ти, виправдався ти"? Де ті голубині очі, які сидять на наповненні тих вод, про які повірений: "Якщо хтось бажає, хай прийде до мене і п'є. Ріки із черева його потечуть води живої". Це ж говорить про дух...
Друг. Оці-то чисті телята можуть приносити в жертву найсвятіше теля Господу так, як Авраам Ісаака. Але не обмиті цією водою і, сказати, безсердечні серця як можуть покласти руку на голову теляти? Вони в собі самих голову Господа свого загубили, і хто ж їх приведе до телячої? Загубивши в собі, чи знайдуть в іншому? Ось хіба як накладуть руку: "Оспівайте його, бо на Господа возвеличився. 1 вразить Моав руку свою до блювотиння і буде на посміховисько і сам..." Чи може серце, яке володіє поганським змішуванням, відділити у цьому теляті плоть і кров від духа, а смерть від життя, непридатне від жиру? Чи може здерти покривало сороміцької шкіри, не пізнавши того всередині себе, заради якого є покривало? Чи може покласти на вівтар вогонь і дрова, не знаючи й не бачачи в домі своєму нерукотворному печери одкровення господнього? Ось хто має дрова: "І показав йому господь дерево..." "Ось у нареченій вогонь!" "Крила її - крила вогню". Он поглянь на вівтар! Послухай: "Маємо ж вівтар..." Ось відокремлюваний жир! Хай дасть тобі Бог від роси небесної і від жиру землі..." Що то за жир? Послухай Мойсея: "Завів я на силу землі, наситив їх житами сільськими, смоктали мед із каменів і єлей із твердого каміння, масло коров'яче і молоко овече з жиром овечим і баранячим, синів телиць і козлів, з жиром пшеничним і кров грон пили - вино".
Біблія є обітована земля. На ній стадо боже й чисте є Ізраїль. Ось тобі телячий син, прекрасний Йосиф, який годує братію свою в голодні часи жиром пшеничним. Ось тобі другий син барана, ягня. "Плоть моя є істинна мука". Ось жир! "Плоть ніщо ж..." Хіба не знаєш,.яке ягня обмиває Хреститель? Чи не хочеш піднятися на благо і на жир землі божої? Ось так: "Це я пошлю ангела мого перед лицем твоїм, перед очима твоїми, над чолом твоїм, хай збереже тебе на шляху, і хай введе тебе в землю, яку приготував тобі. Слухай же себе і послухай його". Чи не хочеш принести в жертву Богу твоєму теля або ягня? "Вважай же на себе добре, щоб не їсти крові, і благо тобі буде і синам твоїм по тобі навіки..." Не впивайся кров'ю плотського твого вина. "Пий кров праведну (плоть же ніщо), кров господню, кров духовну". Не говори, що лиш твоя є кров. Цим заперечуєш істинну духовну людину, створену за Богом у правді й преподобії істини, і помножуєш число тих безбожників, як приточник: "Сину, хай не зваблять тебе мужі нечестиві; іди з нами, приєднайся до крові, заховаємо ж у землю
158
мужа праведного неправедно, пожеремо його, як пекло, живого і візьмемо пам'ять його від землі". Така жертва є ідольська мерзота, а не запах пахощів Господу: Бог боже любить.
Антін. Про цих, які ображають Ізраїля, ось що співає Ісайя: "Ті, хто образив тебе, з'їдять плоть свою і вип'ють, як вино нове, кров свою, і вп'ються". 1 це-то ті вовки, які на ранок не залишають: "їжмо й пиймо, бо вранці помремо".
Квадрат. Такою-то була колись і дочка єрусалимська, якій ось що у Єзекіїля Бог говорив: "Корінь твій і буття твоє із землі Хананейської: батько твій амореянин, і мати твоя хетеянка, і народження твоє: у той же день народилася ти, не відрізали тобі пуповини, і водою не обмили тебе на спасения, ні сіллю не посолили, ні пеленами не обвили (сповили)". Та ось що далі до неї говориться: "І простер крила мої на тебе, і прикрив сором твій, і поклявся тобі, і ввійшов у заповіт з тобою, - говорить Адонай-Господь, - і була ти мені, і обмив тебе водою, і сполоснув кров твою з тебе, і помазав тебе єлеєм". Дочки єрусалимські є: Руф, Юдіф, Естер, Сусанна, Маріам. Всі вони блудним покривалом покриті так, як наречена Юди Фамар. Так тебе можна принести серед цих юнок прекрасних і кіз, що високо скачуть, у жертву Господу. Пізнай же спершу в собі того, хто говорить: "1 покрив сором твій". А без цього буде тобі те, що й старим, які закохалися в Сусанну. Або те, як постраждав перший син Юди, Ір: "Був злий перед Господом, і убив його Бог". Те ж сталося й меншому його братові Аукану: з ним та ж прекрасна Фамар жінкою жила. Та цей непутній сім'я своє хотів відновити, а не братові тому, про якого: "Брат мій мені, і я братові". 1 вбив Бог і цього. Навіщо ж Юді ця прекрасна із дочок єрусалимських народила премилого Фареса? Ось навіщо: "Схилився до неї шляхом". Яким? Отим: "Шлях заповідей твоїх тік". "Чи бачиш, з ким прийшов до неї? Вже трохи знав себе, відчував всередині голос і, маючи духа, дав їй у запоруку перстень. Що таке перстень? Це циркуль, колесо, вічність. Слухай Єзекіїля: "Дух життя був у колесах". Слухай Давида: "Голос грому твого в колесі". "Долі господні істинні, бажані більше, ніж золото..." А хто без цього персня обручає собі цих наречених, то не народиться у них первісток, присвячуваний Богові, тому що не можна про них сказати цього: "Йосиф муж її, праведний", а лиш оце: "Зблудив Єфрем".
П а м в а. Про тих, як про сліпців, суворо наказується Мойсею: "Хай не приступить принести жертву Богові твоєму". 1 про таких-то тупооких пташок говорить Осія: "Не вернулися до господа Бога свого, і не знайшли його у всіх цих, і був Єфрем, як голуб безумний, що не має серця". А на початку "Левитської книги" після теляти, і ягняти, і козла, йдеться про
159
птахів: "Принесе від горлиць чи від голубів дар свій". Так ось безумні голуби! Знай себе!
Друг. Біблія нічого не говорить, що б не стосувалось людини. Дурноголовим голубам говорить Єремія ось що: "Залиште міста й перебувайте на камені, мешканці Моава, і будете, як голуби, що гніздяться на каменях, біля входу печери..." Ось камені, від яких пропали старі, що закохалися в Сусанну, й із яких Сомнаса, птаха без мозку, будівельника дому, виганяє Ісайя: "Що ти тут і що тобі тут?" 1 витесав ти собі тут гріб, і там помреш". Оті-то блудяги намагаються непорочну Сусанну розбестити, Біблію. Приліплюються до блудниці, полонені плоттю своєю, і, перетворившись у неї, заходять у пекло. До них у Єремії: "Був нічого не вартим блуд її, і осквернила землю, і зблудила з каменем і з деревом". Про них приточник: "Душі мужів, які подібні до жінок, спрагнуть, завжди навчаючись, але ніколи не навчившись". Та вони самі винні, не розпізнавши в собі язика злого від доброго. Тому там же вище, разом, у приточника: "Вуста безумного приводять його до зла, вуста ж його зухвалі кличуть смерть".
А н т і н. А хто ж є чиста голубиця? Ось вам одна: "Хто дасть мені крила, як голубині?" Випустіть, любі друзі, перед очі мої легкокрилих і гострооких голубів. Надокучили вже мені оті Ісаєві: "Діткнуться, як сліпі, стіни і, як сліпі, вмираючі встануть, як ведмідь і як голуб, разом підуть".
Квадрат. Ось же тобі одна посланниця летить іЗКовчега: "І повернулася до нього голубка над вечір, і малач гілку маслинову з листям в устах своїх".
П а м в а. 0 блаженні очі твої! Вгледіли суходіл, побачили землю, яка родить багатство трав'яне, яке розсіває насіння за родом і подобою. Хто тобі відокремив від води сушу? Скажи, люба! Батько мій, Ной мій, мир мій. Я знаю його. Я з ним у домі його. Я сиділа в ковчезі, не літала без нього у світ цей, який топить беззаконників і обмиває гріхи. Він сам послав мене до моря цього, до потопу божого розуму і премудрості його, до вод Святого Письма. Послала мене істина до милості, а мир до правди. Тому-то й не пожерла мене, як інших, морська глибина. Ось! Несу гілку маслинову звідти, звідки численні - загибель, жовч і смерть.
"Милість й істина зустрілися", а через сім днів зійде вода з лиця всієї землі. "Господня земля й наповнення її". У той час вже не буду ховатися у ковчезі, спочиваючи в тому, що є все у всьому. "1 полечу, і спочину".
Друг. Важко побачити цю землю. Дванадцять старшин посилаються від Мойсея для того, щоб розсудити, щоб роздивитись, щоб заглянути в неї, але із цих вибраних спогля
160
дачів лиш два годилися: Халев та Ісус, а інші лиш розбестили юдей. Одна прозірлива голубка, дорогий Халев, ось що каже: Земля, яку я оглядала, дуже добра. Якщо любить нас Господь, введе нас у землю ту".
Антін. Щоб цю блаженну землю прозріти, зводить Бог Мойсея на високу гору. Гора ця Аварим означає те ж саме, що й паска. На цій горі й він спочив з голубкою. "І полечу, і спочину". Але не потемніли очі його.
Квадрат. Розділяється суша від води, розділяється аселена земля від поганської. Там спочиває голубка, а в агірній землі Ізраїль. Про неї: "Перестала земля бути ризвідцею війни". "Спочила земля від битви". "Ах, дорога емле! Спокою наш! Хто нам сповістить про тебе? Де голубка? е споглядач?"
П а м в а. Де ті крила голубині, посріблені? Де гарні ноги на горах, що благовістять мир, благовіщають благо?. Хто нам хоч розкаже про ту високу й далеку землю, про яку: "Тварини твої живуть на ній, Боже! Коли виходити тобі перед людей твоїх". Тоді хіба перед твоїм проводом земля потрясеться, розділиться надвоє, побачимо сушу. Небеса росу дадуть, а земля принесе плід свій.
Друг. Хто пізнав себе, тому дасть слово для благовіщення цар сил, той, про якого приточник: "Цар праведний підносить землю, а муж законопорушник розкопує". Як важко цю землю побачити, послухай Петра: "Втаюється це від них, які хочуть знати". А що таке? Ось що: "Небеса були спершу" А ще що? "І земля з води й посеред води складена божим словом". Лиш Ізраїль її прагне і бачить. "Як спраглій душі холодна вода благоприємна, так і звістка блага із далекої землі".
П а м в а. Хто ж нам спрагу цю вгамує? Де те око, про яке: "Видюще око добре веселить серце, слава ж блага вигладжує кості"?
Друг. Ось тобі летять благовісники! Слухай Ісайї: "Господь Саваоф заповів поганину-зброєборцю прийти із далекої землі, від краю основи небес, Господь і зброєборці його розбестили весь Всесвіт". їх же згадуючи, називає їх птахом. "Все, що заповів, здійсню, закликаючи зі сходу птахів та із далекої землі..." Тепер згадай і цих птахів, які при. Авраамі сіли на розділених наполовину тілах.
Антін. Дивись, Квадрате! Ось ще голуб, Єзекія у Ісайї! Як ластівка, так защебечу, і як голуб, так повчусь. Зникли очі мої, щоб дивитись на висоту небесну до Господа, який звільнив мене". Дуже узгоджено з Давидом каже: "Згадав літа вічні й навчився". "Пом'яніть перше одвіку, що я є Бог, і немає іншого, крім мене, хто провіщає спочатку майбутнє, перш ніж бути йому, і відразу здійснюється". Бачиш, куди голубине око
161
дивиться? На надійну вічність. Тут-то зникло ціле серце Давидове, яке ні про що туііннє не думає. "Спершу пізнав із одкровень твоїх, що навіки заснував я". Ось тобі й перстень Юди, любій Фамарі даний як застава, й золота гривна, і посох. Ось тобі й гілка маслинова: "За милістю твоєю, за долею твоєю живи мене".
Квадрат. Дякую за цю пару, за Єзекію з Давидом. На ж тобі за них одну прелюбу голубку братові своєму! Брат її, що лежав до третього дня не в череві китовому, а в кам'яному гробі, новий наш Иона, тобто голуб, якнайлюб'язніше хоче до неї говорити: "Ти, голубко моя, у покрові кам'яному біля пристінка яви мені образ твій і зроби чутним мені голос твій, бо голос твій солодкий і образ твій чудовий". Покров цей кам'яний, в якому вона перебуває, не думай, що це печера і ложе гаспидське, згадуване Ісайєю, а інша печера, вища од гаспидської. "Отрок молодий на печери гаспидів і на ложе чад гаспидських руку покладе". Зауваж: "на печери", тобто над печери, вище тих печер. А то б і її Ісайя із гаспидських лож виганяв так, як Соломон: "Чого ти тут?" Чи інший би, крім Ісайї, блискавко-подібний ангел сказав би їй: "Немає тут! Устав!"
Шукай вище! На високих краях є. Про гірне міркуй. Навіщо повзаєш по тлінній ницості зі змієм? Хитра ти, як змій, але не маєш чистого ока голубиного й непорочного, про яке Авакум: "Чисте око, щоб не бачити зла і не дивитися на труди хворобливі. Труд і хвороба в серці їх". "Доки покладу поради в душі моїй..." А та з добрим поглядом пташка у ту щілину влетіла: "Покладу тебе у щілині каменя". Отам-то ця птиця знайде свою храмину. Сюди, крім Мойсея, вводить Бог і Єзекіїля: "І увів мене до передворіття двору, і бачив, і це єдина щілина в стіні. І говорить до мене: - Сину людський, розкопай стіну. - Я розкопав, і це єдині двері". Отут-то все його видіння, пророцтво й премудрість, як побачив щілину, як розкопав стіну, в яку й Давид пролазить, та однак же під проводом божим. То й не дивно, що не в стіні, а коло пристінка перебуває наречена. Коло пристінка, але вже за стіною, по той бік, обминувши її, або з Давидом, або по-ізраїльськи розділивши з Авраамом: "І сяде біля них Авраам".
Антін. Ах! Скільки ти обтяжив душу мою тією птицею! Гідна вона такого брата, а брат такої ж сестри. Заплачу ж тобі за неї цілим стадом у Ісайї: "Хто вони, що, як хмари, летять, і як голуби, пташенятами до мене?"
Квадрат. Люба мені ця зграя. Та й самому Господу милі ці гості. Він наче вийшов назустріч їм і на радощах питає: "Які є?" І наче те ж саме каже до них з розпростертими для обіймів руками, що й нареченій: "Ти голубко моя!"; "Ви друзі мої!" Раб не знає, що творить Господь його: ваші ж очі
162
блаженні. Світлий світлих, голуб голубів, батько синів, дух духа зустрічає: "Поведи навколо очима твоїми й подивися на зібраних дітей твоїх здалеку".
П а м в а. Голуб - Йона, голуб - Ісайя, і всі прозорливці - пророки. Принеси в жертву дари з цих голубів до Бога твого. Принеси ж (знай) пару. Другий голуб повинен у тобі бути і є - тільки пізнай його. Пізнай себе.
Друг. Обмивши посвячуване за гріхи ягня, Хреститель побачив духа божого, що сходить, наче голуб, і йде на нього. Дух до духа, подібний до подібного йде. Та ніколи б цього не було, якщо б спершу не пізнав всередині голосу, що говорить: "Це є син мій..." Початок і кінець тут: знай себе.
Антін. "Бачить духа божого, що сходить, як голуб". Це подібне до того: "Злетіли ж птахи на тіла розсічені їх". Там грім голосу, а тут жах на Авраама.
Квадрат. Голуб є будь-яка людина. Та повинен слухати Софонії: "О світле й визволене місто, голубко!" Але те лихо, що далі говорить: "Не почув голосу, не прийняв покари, і до Бога свого не наблизиться". Тому-то й не наблизиться, що не слухає голосу грому: знай себе.
П а м в а. Принесе із горлиць чи із голубів дар свій. Що за горлиці? Навіщо Богу горлиці? Хай їх мисливці й птахолови ловлять! А ти знай себе! Все те тобі належиться! Ти сам горлиця! У тобі горлиця! Пізнай себе! Ось тобі горлиця! "Які любі поселення твої, Господи сил!" Чи відчуваєш палке бажання цієї горлиці? "Бажає й закінчується душа моя..." Не спить і зітхає ця горлиця на окремих гілках. "Якщо дам сон очам моїм?" Сон є будь-яка плоть. Та її гострий погляд ненавидить усе те: не удостоює дивитися, відвертає око від суєти. "Що ж бо для мене є на небесах..." Ах! "Усі, хто віддаляється від тебе, загинуть". "Серце моє і плоть моя зраділи Богу живому". Бачу двори твої і зникаю в них. Вони гніздо моє. "Там птахи загніздяться!" На краю небес! Ось тобі горлиця! Посвяти її Господу твоєму. Пізнай себе!.. Там Господь твій! А в ньому - все.
Друг. Дивись, Памво! До твоєї горлиці летить і моя.»Чому прикрашені щоки твої, як горлиці? Щоки - сусіди очей. У голубиних нареченої очах живе пронизлива, як зірниця, прозорливість, а на щоках, як на червоних ягодах, - чистота, вірність, ревність і те бажання: "Бажання благочестивих насолоджують душу, діла ж нечестивих далеко від розуму".
А н т і н. А Яків хіба не горлиця? Він так поставів намет свій на горі, як горлиця гніздо собі, і до нього так само тесть Лаван ось що говорить: "Бажанням зажадав ти ввійти у дім батька свого". "Бажає й кінчається душа моя у дворах господніх".
К в а д р а т. А що це за щоки у горлиці? Щоки - те ж
163
саме, що й лице, а про лице слухай приточника: "Лице розумне мужа премудрого, очі ж безумного на кінцях землі". Бачите, що тут очі й лице - все одно. То й не дивно, що Богу в дар приноситься хоч голубів, хоч горлиць пара. Голубка зором пронизує, горлиця того ж палко бажає. Як можна любити, не проникнувши? Як же, не кохаючи, і проникнути? Оця-то сердечна пара Богу мила. Вона-то прозріває божу землю, прагне знайти вітер милої любові й любої милості. Голубка шукає: "Покажи мені вид твій", а горлиця прагне: "Зроби, щоб я почула голос твій". Голубка: "Який образ твій пречудовий". Горлиця: "Який солодкий твій голос". Та зір простягає, а ця - крила бажання й, у пару спрягшись, одну птицю становлять. Та знаходить гілку на землі новій, на місці багатому, а ця там же на гілках туркоче гарної весняної пори: "Це зима минула! Дощ відійшов собі. Зібралася вода, яка під небесами, у зібрання свої, і з'явилася суша, відійшла собі зима, квіти з'явилися на землі, час обрізування винограду настав, голос горлиці чути в землі нашій..." Лице розумне премудрої голубки побачило сушу, а ревна горлиця теж знайшла для своїх пташенят дуже надійне місце. І як мудре око тієї в голові її, в началі її, в Господі її, так і пташенята горлиці не на кінцях землі, не тут, не внизу, а там, - високо у дворі господньому, перед Господом. Там далеко, де міста Хеврон і Давір, звідки прилітають птахи, звідки сходять і підіймаються ангели божі, де ховається Давид: "Накрив мене у таїні лиця свого..." А щоб хтось не подумав, що у цих господніх птицях зовнішнє лице і зір вихваляється, хай чує Сираха: "Серце людське змінює лице її на добро". Серце чисте породжує голубине око і горлиці голос. Вуста безумних і очі в такому ж їх серці живуть, серця ж премудрих - корінь і голова зовнішності їх.
П а м в а. Дивний звичай, за яким велено приносити в жертву птахів. Велить відірвати голову і зцідити кров геть. "Хай відірве голову його (голуба) і зцідить кров". Так же велить відірвати гортань з пір'ям і кинути проти сходу, там, де попіл: "Хай відлучить гортань з пір'ям і кине її від вівтаря на схід, на місце попелу". Голуба не велить так, як скотину, розділяти, а лише: "Хай зламає його від крил і хай не розділить". Така ніби-то жертва - запах пахощів Господу.
Ось вам кухня й дурощі божі!
БЕСІДА, НАЗВАНА ДВОЄ, ПРО ТЕ, ЩО ЛЕГКО БУТИ БЛАЖЕННИМ
Особи: Михайло, Данило, Ізраїль, Фарра, Наєман
Ф а р р а. О Наємане! Втіш мене, мій друже...
Наєман. Хто налякав тебе, брате Фарро? Дерзай! Мир тобі! Не бійся! Звичайно, ти сидів у колі тих: "Гріб відкритий - гортань їх..."
Фарра. Оті-то сирени сповнили мій слух і серце жалібним бентежним співом1.
Михайло. Чому ж ти не заліпив собі вуха воском так, як стародавній Улісс2?
Ф а р р а. Ця таємниця мені невідома. Але знаю, що вони наспівали мені багато див, які збентежили моє серце. Чи не диво це? Наче є у Європі якийсь пророк, святий Єремія. Він винайшов із трав сік, що відновлює йому і його друзям молодість, як орлину юність. Вислухайте друге чудо. Якийся доктор медицини харчувався лиш хлібом і водою і жив без жодних хвороб літ 300. Нате ось і третє! Якийсь калмик має такий гострий зір, що чіткіше і дальше бачить, ніж будь-яка підзорна труба. Ось чим полонили мене солодкоголосі сирени! А мої очі з дня на день слабшають. Не сподіваюсь прожити і 20 років. Хто ж мені і яка країна обновить юність? Вік мій закінчується...
Михайло. О Фарро! Не сумуй, мій друже! Ми заліпимо вуха твої воском, медом і стільником: вічністю. З нами Бог, розумійте, о невігласи! І рада ваша, й слово зруйнується, бо з нами Бог. Почуєте Господа сил, того освятите. "Той буде тобі на освячення, якщо уповатимеш на нього". А інакше вся ваша міць, о погани, які обмацують, погани невіруючі, буде для вас каменем спотикання, і каменем падіння, і падінням руїни. "І зруйнуються, і наблизяться, і будуть полонені люди, що перебувають у своїй твердині". О друже мій Ізраїлю! Блаженні ми, бо приємне Богові для нас розумне.
Ізраїль. Глянь на мене, Фарро. Навіщо ти захопився утішним співом твоїх сирен? Ось тягнуть тебе на камінь спотикання й падіння. Навіщо, забувши Господа, святиш те,
165
що не є святим? "Той буде тобі на освячення, якщо будеш уповати на нього". Друзі Єреміїні постаріють, безхворіб'я докторове перерветься, а очі калмикові потемніють. "Терплячі Господа обновлять міць, окриліють, як орли, і не втомляться, підуть і не спрагнуть".
Данило: Слухай, Фарро! Чи розумієш ти, що значить освятити?
Ф а р р а. Гай-гай, не розумію! Навчи мене!
Данило. Освятити - означає заснувати й утвердити. Святе ж - значить непорушне, нерухоме... Коли Ісайя гукає: "Господа сил, того освятіть", то це означає, що він лиш є святий, тобто камінь твердий, щоб нам безпечно заснувати храмину нашого щастя, і щоб ми не сміли святити жодного сотворіння, як клятву й пісок. "Всяка плоть - сіно". Слово ж боже, тобто основа, сила й дух, перебуває повік. Діамант сам по собі [не ] є твердим, а ми, лиш вважаючи його таким, робимо твердим. 1 оце-то є: "Буде тобі на освячення, якщо уповатимеш на нього". Тобто освятить тебе і утвердить щастя твій будиночок вічно й непорушно, якщо, поминувши паскудство, весь пісок і сіно, вважатимеш лиш його святим і твердим.
Ф а р р а. Ай, друже мій Даниле! Непогано ти зміркував.
Данило. Плюнь же, голубчику мій, на Веремієву юність, на докторове трьохсотліття і на калмицькі очі. Справжня дружба, істинне щастя і чиста юність ніколи не постаріють. Ах, все те не наше, що нас залишає. Хай буде при нас, поки залишить нас. Та нехай знаємо, що все це не вірний наш друг. Один помирає в ЗО, а інший в 300 років. Якщо вмирати є нещастям, то обидва бідні. Не велика в тому відрада тюремникові, що одних через три години, а його через 30 днів витягнуть на ешафот. Яке ж то мені здоров'я, якщо у кінці його слабість? Яка ж то мені молодість, що породжує мені старість? Ах! Не називай насолодою, якщо породжує горе. Не роби довготою ніщо, що закінчується. Не називай щастям нічого, що спростовується. За плодами й за кінцем його суди будь-яке діло. Не люблю життя, на якому є печаль смерті, і само воно є смертю. Кінець справам, будь суддею!
Не те орел, що літає, А те, що легко сідає. Не те око, що ясніє, А те, що не потьмяніє3.
Ось тобі справжнє око, як написано про друга божого: "Не потьмяніли очі його, не зотліли вуста його".
Ф а р р а. О Наємане, Наємане! Втіш мене, мій друже!
Н а є м а н. О люба душе! Зачарував тебе голос солодкий, сирен голос, який тягне твій човен на каміння. Ой! Про це
166
каміння оцей голос Ісайї: "Наблизяться, і зруйнуються, і впадуть". "Сповняться доми шумом, і спочинуть тут сирени". Та не бійся! Господь звільнить тебе. Покладе тобі в основу камінь многоцінний, наріжний. "Тоді врятуєшся і зрозумієш, де ти був".
Ф а р р а. Не дивуйся з того, що зачарований, а скажи мені, де не чути голосу пустельних цих птахів?
Сирено, що океан втіша, Тобою очарована душа Заплуталась в солодкі пута, Бажає лиш одне - заснути, До берега спасенна не допливеш.
Це сповнилось на мені, що я хлопчаком співав. Наєман. А я тобі навзаєм із тієї ж пісні заспіваю:
Сміло розпусти вітрила, Розуму твойого крила, Пливучи в буремнім морі. Очі возведи угору. Щоб піти на правий шлях.
Ф а р р а. Розтлумач мені, Наємане, що означає сирена? Я чув, що сирена означає пустельного птаха.
Наєман. Коли не розумієш, що є сирена, то не зрозумієш, що таке пустельний птах. Одна справа розуміти ім'я, а інша справа розуміти те, що іменем позначається. Чи розумієш оце ім'я, коли скажу: цей дзвін - Христос. Та, дай Боже, щоб ти знав, що це ім'я означає.
Ф а р р а. То розтлумач же мені не ім'я, а справу.
Наєман. Сирена - це солодкомовний дурень, який тягне тебе до того, щоб ти заснував своє щастя на тому камені, який не утверджує, а розбиває.
Ф а р р а. Розжуй якнайпростіше й якнайсмачніше...
Наєман. Стільки у вас славних і поважних любомудрів! Всі вони сирени. Вони-то й спокушають старих і юнаків, що пливуть по цьому житті. Глянь сердечним оком на житейське море. Глянь на спотикання й падіння тих, хто пливе, і на зойк їхній. Один хотів возгніздитися на капіталі, як Ноєва голубка на пагорбі, і під старість зубожів. Другий на насолоді плотській хотів створити дім свій, але на схилі літ осоромився. Інший заснувався на камені милості велетенської і був [той камінь] йому перешкодою. Ти не тільки думаєш, але й прагнеш сісти на камінь плотської юності, плотського безхворіб'я й плотських очей твоїх, і за це очікує тебе спотикання, падіння й руїна.
Ф а р р а. Кинь людські шаленства, а скажи лиш, що означає перебування сирен на морі? Чому на воді?..
167
Наймай. Тому що в суєті. Не хочуть вони у гавань і в лоно Авраамове, на здорову й тверду землю з Ізраїлем, а з фараоном. Ось вам пишна фігура і преподобний образ надії й облудиі Гаванню або лоном зображається сподівання, а морем і водою - фальш усякої плоті. У Євангелії камінь і пісок є те ж саме. На тому розумний, а на цьому будиночок собі будує муж непутній. Ковчег і потоп чи не те ж? Вода й Єлисейське залізо4 чи не те ж саме? Сорокалітня пустеля й населена земля чи не те ж саме? Що лиш лишає Ізраїль - усе то море, вода, хисткість - основа й надія юродивих мужів, як написано: "Ріка плинна - основа їх"; "спочинуть тут сирени"; "схвилюються й спочити не зможуть"; "не радіти нечестивим".
Ф а р р а. Ти вже багато наговорив і розбудив цікавість. То ж скажи мені: чому інші кажуть, що Ісаєві сирени5 - це пустельні птахи, а гніздяться в порожньому Вавілоні-місті?
Н а є м а н. О немовля з бабськими твоїми байками! Розжуй лиш чоловічим зубом зараз по-Самсоновому, знайдеш у жорсткому ніжне, а в порожньому - поживу. Пустельні птахи - хіба то не лжепророки, що пусте співають? Порожній Вавілон - хіба то не сиренський камінь? Чи не все пусте, що суєта? І чи не все те вода, що не тверде? Послухай, ось птиця! "Єфрем, як голуб безумний, що не має серця". Учнів цих птиць називає Михей дочками сиренськими, і як про Самарію, що мала в себе багато таких птахів, волає: "Сотворить плач, як зміїний, і ридання, як дочок сиренських". До цих-то безумних птахів отой божий поклик: "Приступіть до мене, послухайте мене, котрі погубили серце, які далеко від правди". Про цих же птахів нечистих Осія ось що співає: "Як птахів небесних, скину я... Горе їм, бо відвернулись від мене". Учнів же їх називає чадами вод: "Як лев, заричить Господь, і вжахнуться чада вод". Чада вод і дочки сиренські є те ж саме. У Ісайї називаються вони відібраними від ширяючих птахів пташенятами. Ці ж сирени називаються зміями й гадами. "Сотворить плач, як зміїний..." "Полижуть прах, як змії..." "Пошлю, як гадів на землю".
Навіщо туди? Для того, щоб протягом усього свого життя їли бруд. Оці-то й є ангели люті, пси, творці зла, хмари без дощу, водяні, земні, що не мають духа...
Ф а р р а. Годі! Годі! Розкажи мені ще про добрих птахів. Я вже й розумію, що, звичайно, непогано співає й ота птиця: "Голос горлиці чути в землі нашій",
Н а є м а н. Кілька благовісних птахів випущу тобі із ковчега. Поглянь! "Хто вони, які, наче хмара, летять, і, як голуби з пташенятами, до мене?" Як темна й тонка вода у повітряних хмарах, так вода глибока - рада в серцях мужів цих і їх пташенят. І як голубині очі вище хвилювання
168
сиренських вод, так серце їх вище всієї тліні піднялося. Глянь ще на гірний хор птахів прозорливих: "Підняв вас, наче на крилах орлиних, і привів вас до себе". "А де труп, там зберуться орли". Чи не орел це: "Ангел господній захопив Пилипа?" Чи не орел це: "Не опиниться Єнох серед живих"? Чи не орел це: "Був узятий Ілля вихором?" Ось орел ширяє: "Знаю людину, що пройшла небеса". Ось орел: "Бере Ава-кума ангел господній за верх його". Ось орел: "Вознесу тебе, Господи, бо підняв мене ти". Глянь же на цього милого орла: "Бачив я славу його..." Куди ж це вони летять? Ах, перевершили вони труп і тлінь. Спрямували погляд на того: "Візьметься від землі життя його". "Здійметься пишнота його вище небес". Ах! Глянь сюди!.. Чи не це та благовісниця летить з маслиновою гілкою із Ноєвого ковчега, що мир нам приносить? І, пролітаючи, ось що, здається, співає: - Дерзайте! Хай не бентежиться серце ваше потопом вод сиренських! Я бачу пагорб непорушний, вершини гір, що виникають з-під потопних хвиль, провиджую на обрії землю й гавань. Вірте в Бога: там спочинемо. "Хто дасть мені крила?" "Очі ваші побачать землю здалеку". А мені люба й оця горлиця. Летить вверх, співаючи: "Заспіваю нині коханому пісню". 0 Фарро! Фарро! Чи відчуваєш смак у пророчих музах? А інакше біжи й приєднайся до галатів.
Ф а р р а. Чи віриш, що для мене більш приємний спів сирен?
Н а є м а н. Ой, друже, вірю, бо більше єлею має в своєму підмащуванні облесник, ніж у покаранні своєму батько, і що фальшива позлітка блищить більше, ніж саме золото, і що родова танцівниця набагато гарніша, ніж Захаріїна Єлизавета6. Та пам'ятай притчі: "Не славна хата кутками, славна пирогами". "Не гарна чолобитна складом, а законом". У найсолодшій отруті внутрішня шкода знищує солодощі. Прадавня оця притча: ,-"Істина має просту мову".
Інакше співають у костелі, а інакше на маскараді. Смішний, хто шукає красивих слів у того, кого запитує про дорогу, і хто лакує чисте золото. Навіщо пророчим пісням словоблуддя? Хай ним укривається сиренська фальш! А те, що вони співають в образах, то образи є мішечки для золота й полова для зерна божого. Оце-то й є іносказання, і воно є істинна т'»)м« , тобто творіння, покласти в плотську пустоту золото боже і зробити духом із плоті, а раптом хтось догадливий знайде в кошичку прекрасне дитя єврейське, людину, взяту вище вод сиренських. "Творять ангели своїми духами". Ось істинні поети, тобто творці й пророки, і саме їх писання любив читати улюблений Давид: "У творіннях руку твою вивчав".
169
Ф а р р а. Однак мені приємні й ковчегові пташки. Мудренько співають. Випусти ще хоч одну.
Михайло. Я тобі випущу, поверни сюди, Фарро! Зведи очі. "Як ластівка, так закричу, і як голуб, так повчуся".
Ф а р р а. Яка нісенітниця? Галасливі ластівки в яких краях народжуються? А у нас вони те ж саме, що цвіркуни. Голуб дурніший від курки, як може любомудрувати? Чи бачиш, які норовисті музи пророчі? Ось яких птахів назбирав у свій ковчег Ной! А мої сирени ніжно, солодко, виразно, голосно, й самими преславними модними словечками виспівують. Самі морські хвилі, здається, від їхнього співу здіймаються й танцюють, наче від Орфеєвого псалтиря7, і немає такої глупої тварини й звіра, навіть найнечутливішого горбка й пня, щоб їх не розумів, щоб не стрибав і з вигуками не заплескав у долоні, і не дивно, що Всесвіт за собою тягнуть.
М и х а й л о. Не бійся, Фарро. Ізраїль бачить двох. А це означає жезл і владу, зробити з отрути поживу, зі смерті життя, з несмаку смак, а з шорсткого гладке і нічим він не шкодить. Він сіє камінь, переходить море, піднімає змія і п'є миро до насолоди. Його шлунок усе перетравлює на користь, а зуби все розтирають і все перетворюють на благо. Слухай, Ізраїлю! Розкуси йому Єзекіїну думку. Випий цю шорстку мову так, як написано про тебе: "Із потоку на шляху п'є..." О Ізраїлю! Переходь потік, виходь на друге, тобто твоє.
Ізраїль. "Господь дав мені язика..." Ластівка й голуб означають Ізраїль. Глянь, Фарро, на стіну, і скажи, що бачиш? Поглянь сюди!
Ф а р р а. Бачу картинку, де намальована пташка, що піднялася з морського берега і летить на другий, невидимий берег.
І з р а ї л ь. Це ізраїльська картина, яка називається символом. Ластівка, втікаючи від зими, летить через море із північного берега на південний і, летячи, кричить: "Немає для мене тут миру". У цей-то символ вдаряє Єзекіїного серця промінь оцей: "Як ластівка, так закричу". Ізраїль скрізь бачить двох. Ластівку сприймає, а через неї, наче через прикмету, що веде до мети, провидить духом чисте, світле й божественне серце, що злітає вище непостійних вод до здорової й теплої тверді. Оце й є стояти на сторожі з Авакумом, зводити очі й бути спостерігачем на Сіоні. Необрізаний же серцем бачить самі лиш прикмети, без цілі. Глянь, Фарро, і на цей символ. Бачиш окрилену діву, що розпростерла руки й крила і хоче летіти через морську глибінь до мріючих вдалині горбів. А коханий її над горбами із хмари їй назустріч уже летить, простягаючи для обіймів руки свої. Тут бачиш плаваючий ковчег. Це є чиста І он.і, про яку написано: "Дано жоні два крила орла великого".
170
Цієї блаженної жони потопом блювання свого не міг потопити змій семиголовий. Вона й кричить: "Хто дасть мені крила?.." Ось тобі ластівка: "Як ластівка, так закричу..." "Не у силі великій, не у міцності голос її, а в дусі моєму", - каже Господь-вседержитель. "Дуже радій, дочко Сіону, проповідуй, дочко Єрусалима!" Чи не ластівка Павло, який проповідує не у мудрості слова, і світського красномовства, і сиренського блудослів'я, а в повчанні й силі Духа Святого? А коли ластівка кричить, що для неї небезпечний північний берег і що пізнала вона надійний південний берег, то чи не двох вона бачить? І чи не те ж нам благовістить: "Знаю людину", "Про це похвалюся". Чи не те ж, що й Давид: "І полечу, й спочину?" Чи не те ж, що й янгол: "Це бла-говіщаю вам радість велику"? "Немає тут..." "Там його побачите..." "Немає мені миру тут". Сам Єзекія, сказавши: "Як ластівка" й інше, всюди додає оце: "Бо ж зникли очі мої", тобто перестав я бачити, що бачив раніше. Я бачив лиш воду, лиш плоть і кров, і лиш пустку й суєту, і це одне, і є ніщо, тому я й був сліпий, бачачи те, що є ніщо і сама лиш тінь. Нині ж глупе моє око зникло й перетворилося в око віри, яке бачить у тільці моєму по той бік непостійної плоті й крові, твердь і висоту Господа мого, Духа божого, що тримає в своїй жмені прах мій, і це друге й надійне, друга людина - Господь мій. "Він звільнив мене і забрав хворобу душі моєї". Звідси всі воскреслі возблагос-ловлять тебе, і я, відживши й, як ластівка, так закричу", і, як Павло, повчуся. "Віднині ж дітей сотворю, які сповістять правду твою..." "Віднині жодного не знаємо з плоті. Якщо й розуміли ми під плоттю Христа, то нині до того не розуміємо".
Подивись же, Фарро, й на другий символ, у центр якого вдаряє оця ж Єзекіїна мова. Глянь сюди!
Ф а р р а. Бачу на самому верху каменя, що стримить посеред моря, якусь пташку. Камінь подібний на сиренський.
І з р а ї л ь. Як йому бути сиренським, коли голос символів такий: In constańtia quiesco, тобто "На стійкому спочиваю".
Що за певність на сиренському, який покривають хвилі? Це кам'яний пагорб, що виник з-під вселенського потопу, на якому упокоївся Ноїв голуб, з таким благовістям:
tnveni portuffl Jesum. Саго, munde, valete! Sat me jactastis. Nunc mihi certa quies.
Тобто:
"Прощавай, стихійний потопе!
Я спочину на пагорбах вічного, знайшовши гілку блаженства".
171
Ось тобі Ноїв голуб! Послухай його голос: "Літа вічні згадав і навчився". "Постав на камені ноги мої". "На камінь ти возніс мене". "Господь - утвердження моє і камінь мій".
Ось ще голуб: "Зі старанням жену, до наміченого течу".
А як досягну до воскресіння мертвих? "Ми розуміли за плоттю Христа, а нині на те не розуміємо". Прошу, подивись мені й на сина Йониного, тобто голубиного. "Блажен ти, Симоне, сину Йонин. Бо плоть і кров не явили тебе (мене), а отець мій, котрий на небесах... Ти камінь (кифа), і на цьому камені утверджу всю церкву мою..."
Чи чув ти про Данилів камінь? Це він. Чи чув (про) замок апокаліптичний? Це він. Чи чув (про) рай? Ось він тобі! Чи чув про землю дивну, яка посеред води й без води? Ось тобі обітована земля! Згадай євангельський маргарит9. Згадай знайдену драхму10. Згадай звільнення, зцілення, воскресіння і ін., і ін., і ін. Все це і всі пророчі музи, як праволучні стріли блискавки, вдаряючи у цей святий і єдиний камінь, є путівниками. Бачиш, Фарро, в яку гавань доплила мова Єзекіїна! Не смій же хулити птахів Ноєвих. Вони співають тихо, але голос їх тонкий, гострий і високий. А сирени, як лебеді, здіймають голосний крик, але, за приказкою, "Високо полетіла, та недалеко сіла".
Ф а р р а. Справді, я закохався у ваших пташок. Ковчег ваш подібний до троянського коня11. Випустіть мені ще хоч одну. Люблю, що співають дві: одна у вуха, друга в розум, як написано: "Двох їх чув". Тепер бачу, що небезпідставна оця давня притча: "Глупий, хто двох нарахувати не вміє". Бачити гаманець - не знати, що в гаманці, - це означає дивлячись не бачити. Видно, треба скрізь бачити двох. Бачити боввана і не знати, що у боввані, - це не знати себе. Сирени оспівують воду, а ваші птахи - воду і гавань. Вода є гаманець, а гавань є імперіал12. Тіло с вода й шкіра, у яку одягнений істинний наш Адам.
Д а н и л о: 0 Фарро! Ти стаєш духмяним. "Мед точиться з вуст твоїх, наречена". Ось цей-то мед закупорить вуха тобі проти сирен.
Ф а р р а. Випусти, Даниле, мені ще хоч одну райську пташку.
Данило. Прошу! Ти ще такої не бачив. Лови її! "Єродій на небесах пізнав свій час".
Ф а р р а. Дичину ти випустив. Я й ім'я її вперше чую. Скажи мені, якого роду ця птиця - єродій?
Д а н и л о. У стародавніх слов'ян вона єродій, у греків - пеларгос, у римлян - киконія, у поляків - боцян, у малоросіян - гайстер, схожа на журавля. Єродій3 - означає
Eros означає бажання, по-римськи Купідон, Zevs або Дий. Звідси слово Єродій те ж саме, що Філофей.
172
боголюбний, якщо по-грецьки. Та хіба в цьому справа? Кинь тінь, поспішай до істини. Облиш природні казки беззубим немовлятам. Все те бабське: і байка і порожнеча, - що не веде до гавані. Січи скоріше всю плоть по-ізраїльськи. Серджуся, що зупиняєшся на шкаралупі. Ламай і видирай зерно сили божої. Єродій знаменує віру в Христа, а краще сказати - ізраїльське око, яке бачить двох, - ось тобі гайстер. Будь здоров з ним! З небес перепілка...
Ф а р р а. Звичайно ж, є причина, чому у цьому образі. Данило. Звичайно, причина цього трояка: 1-ша - що він гніздиться на церквах; 2-га - що поїдає змій; 3-я - що в старості батьків годує, оберігає й носить. Церква - означає двір божий. "Які любі поселення твої..." "Птах знаходить собі храмину..." "Там птахи загніздяться". "Єродієве житло випереджає". Єродій завжди на вищих місцях - на шпилях і на куполах гніздиться, наче ватажок інших птахів. "Блаженні, хто живе у домі твоєму". Ось тобі єродій: "Єдине просив у Господа" та ін. Ось Єродій: "Знаходить його Ісус у церкві". А оці хіба тобі не є ватажками-єродіями? "Зійшли на світлицю, де були, перебуваючи, Петро й Яків, і Йоан, і інші одностайно, разом. 1 був раптом із небес шум... і сповнилися всі Духа Святого, і почали говорити іншими мовами..." Ось що у цьому птахові велике! "Пізнав час свій". Видко, що він пізнав двох - час і час. О, хто цей прекрасний єродій! - послухай його: "Це зима прийшла, дощ (потоп) відійшов, відійшов собі, квіти з'явилися на землі" та ін. Чи бачиш, що знають і куди летять Ноєві птахи? До Авраамової затоки і до. гавані тої: "Господь пасе мене..."
Ось тобі й зграя нетямущих гайстрів: "Лице небесне вмієте гудити". "Горе вам, що нині смієтеся!"
Ф а р р а. А чому ти назвав їх нетямущими? Адже за прогностику Христос не засуджує.
Данило. Вони по сонцю добре розуміють негоду, але не здатні побачити інший час, тобто царство боже. Треба знати з Данилом час перший і час другий. Із цих напівчасів усе складено. "1 був вечір, і був ранок - день один". Один час є плакати, а інший час сміятися. Хто одне знає, а не два, той лиш біду знає. Ось ще бідні гайстри! "Спрагнуть над вечір..." "Захвилюються, й спочити не зможуть". Про цих гайстрів, які нерозумно загніздилися, можна сказати:
їх твердь - лишень вода, , Всередині у них - біда
Сміятися нині й веселитися тут - означає не бачити нічого, крім пітьми й стихійної тіні. "Горе вам, хто сміється нині". І коли Петро сказав: "Добре нам тут бути", тоді раптом був
173
звинувачений: "Не знає, що каже". Він відділяв Мойсея від Іллі, Іллю від Христа, не пізнавши ще істинної людини, крім людської плоті чи тіні. А коли прокинувся, то зробився мудрим єродієм, і, пізнавши двох, пізнав істинну, поверх людської тіні людину, яка є єдиною у всіх і завжди. "Прокинувшись, бачили славу його". "Знайшовся кус єдиний". "Він є всяке у всьому". Простий єродій на одних небесах бачить подвійний час: холоднечу й теплоту, зиму й весну, спокій і досаду, а потаємний єродій, тобто Ізраїль, поверх стихій і поверх найтоншого повітря бачить дуже ніжну другу сутність, і там цей єродій гніздиться. "Що для мене є на небесах?" 1 від тебе чого захочу на землі?" Цю другу сутність, що є в стихіях або крім стихій, Бог знає. Однак Ізраїль пізнав її.
Ф а р р а. О Даниле! Ой, сподобались мені твої гайстри. Випусти ще хоч одного!
Данило. Хіба й тобі хочеться бути гайстром?
Ф а р р а. Дуже хочеться, та ж не нетямущим.
Д а н и л о. 1 мудрий часто спотикається. "Стільки часу я з вами, і не пізнав ти мене, Пилипе?" "Не можеш сьогодні за мною йти". "Відречешся від мене тричі". Дай Боже, щоб ти був в образі цих гайстрів: "Це є життя вічне, хай знають тебе, і його ж послав ти..." Ось поводир і цар їх! Послухай його: "Дух господній на мені..." Назви літо господнє приємне і день... Ось і цей не останній: "Це нині час сприятливий! Це нині день спасіння!" Ось як потрібне слово це! Гадй карм. ыо$се іетрия. -
"Пізнай час". "Єродій пізнав свій час - горлиця й ластівка... О житло єродієве! Блаженне ти! Чи не те воно? Ходячі по землі, повернення маємо на небесах". "Праведних душі в руці божій..." "Боже серця мого! Душа моя в руці твоїй". "У тінь його забажав і сів..." Авраам радий би бачити день мій... "...1 побачив, і втішився". "їм же відкрилися очі, і пізнали його, і той невидимий був для них". Хай же вбереже тебе Господь від тих юродів.
"Єродій пізнав час свій: горлиця і ластівка... Люди ж мої оці не пізнали долі господньої". Полюбили більше славу людську, ніж славу Божу". "Осліпи очі їх, хай не бачать, не розуміють!" - гукає Ісайя, побачивши славу Христа господа. А вони хваляться: "їжмо й пиймо, бо вранці помремо". Вмирайте! Вмирайте! Бо немає у вас розуміння двох. Бачите, о нічні ворони, лиш один нинішній вечір, лиш саму воду з сиренами. Оця-то похмура слава засліпила вам очі, щоб ви не бачили отої вранішньої слави: "Встань, славо моя! Встану рано". Чому ви, о звірі дібров, у лігвищах своїх лягли, не дочекавшись отого блаженного другого дня: "Вранці же бачив Йоан Ісуса. Це ягня боже! Це він, про нього ж я говог >в". Ви - пітьма світу і вовки не із числа тих. "Веніамін - вовк,
174
хижак, рано ще їсти..." А ввечері ковтаючі все без залишку на ранок, хай "останки нечестивих будуть вживані".
Ф а р р а. Я взагалі не розумію, що означає залишок...
Д а н и л о. О, старий і відсталий Клеопо! Залишок є те ж, що зиск, ріст, достаток, який кладе прекрасний Иосиф у порожній мішок Веніаміна13. І цього не розумієш? Не додадуться ж тобі роки життя...
Ф а р р а. О, нині розумію, і додадуться мені, як Єзекієві.
Данило. Залишок є рік господній приємний ЬПаеиэ аппов14 день відплати, весна вічності, що таяться під нашим сум'яттям, наче золото в сумах Веніамінових15, і подаючі Ізраїлю замість міді - золото, замість заліза - срібло, замість дров - мідь, замість каменя - залізо, замість піщаних підвалин - діамант, сапфір і рубін. Чи читав ти у притчах: "Зцілення плоті та прикладання кісткою"?16 Плоть тлінна твоя - це тутешній світ і нинішній вечір, і піщаний грунт, і море сиренське, і камені спотикання. А там же, за твоєю плоттю, до твоєї ж плоті приєдналася гавань і лоно Авраамове: земля посеред води, утримувана словом Божим, якщо ти не нічний [птах ], а ворон, що злетів із ковчега, якщо ти ластівка чи голубка, що пізнала себе, тобто бачить двох: мир і мир, тіло й тіло, людину й людину, - двох у одному і одне у двох, нероздільно й незлито ж. Наче яблуня й тінь її, дерево живе й дерево мертве, лукаве й добре, брехня й істина, гріх і покаяння. Коротко сказати: все, що відчуваєш у своїй зовнішності, якщо віриш, все те маєш у славі й у таємниці істинне, засвідчене твоєю ж зовнішністю, душевним тілом духовне. У цей-то центр вдаряє промінь серця повірника. "Будь-який дух, який сповідує Ісуса Христа, що во плоті прийшов (до плоті приложився), є від Бога. Знаємо ж, що коли з'явиться, то ми будемо до нього подібно бо побачимо його, яким є". "І кожен, хто має надію цю на нього, очищає себе, бо ж він є чистий".
Ось тобі залишок! Ось додаток до костей твоїх! Все тебе і покине, а цей залишок ніколи. "Все минає, любов же ні".
"Господа сил, того освятіть..." Чи розумієш нині надію твою і і брехню сиренську? Ось тобі замість трьохсотлітньої вічна
пам'ять і юність. Будь здоровий! "У пам'яті вічній пребуде праведник". Від шуму сиренських вод не злякається. Це є вічне життя. Нині "оновиться, як орлина, юність твоя". Але не тих орлів, що знову старіють і вмирають, а тих, які у пізнанні самого себе дуже високо піднялися - вище всіх стихій і вище самого тутешнього сонця, бо і воно є суєта й лахміття, до отого пресвітлого мого соцечка. "Ти ж є той же..." "Одягайся світлом сонячним, як ризою". Той, хто говорить нам оце: "Підняв вас, як на крилах орлиних, і привів вас до себе. І бачив у трупі нашому славу його, у леві цьому мед вічності його, у пітьмі це
175
невечірнє світло його, у воді цій нашій твердь гавані його". Трупом є будь-яка смертна людина, і Біблія є людина й труп. Знайшовши у нашому трупі світло й мед, знаходимо після того цю ж похвалу у Біблії, хай сповниться оце: "Де труп, там зберуться орли". Пишну цей труп обіцяє трапезу, високо і ми злетіли, де панують вічна насолода і вічна юність.
ВОРОТА ГОСПОДНІ У НОВУ КРАЇНУ У МЕЖІ ВІЧНОСТІ
Там випробуємо: чи легко бути блаженним?
Ф а р р а. Тьху! Здійснилася притча: "На коні їдучи, коня шукає". Я думав, що дуже важко бути блаженним... По землі, по морю, по гірних і по пеклі блукав за щастям. А воно у мене за пазухою... Вдома... Стародавня притча: tta fugias, ut ne praeter casam - "Від лиха втікай, та хати не минай".
Н а є м а н. О Фарро! Не тільки вдома, а й у серці твоєму, і в душі твоїй царство боже і слово його. Це камінь, а все інше - тлінь, брехня, калюжа... "Все минає..."
Та хто посіяв тобі це лукаве насіння, наче важко бути блаженним? Чи не вороги сирени? О слово потопне й мово обл сснз!
Ф а р р а. Гай-гай, вони! Із їх-то гортані голос оцей: "Халепа та кала". То кІМск уаклю ест. - "Важка доброта.
Н а є м а н. 0, хай прилипне язик їх до їхньої гортані! "Хай будуть німими уста облесні!" Виблюй геть отого духа брехні. А поклади у серці цей многоцінний в основу |рмінь: "Халепа та кака"3 - "Важко бути злобним". Що може збентежити й потопити солодкотеплий вогонь Параклітів як не та зміїна, сиренська блювотина? Звідси-то в душі морок і скрегіт, млявість і зневіра в осягненні царства божого. Звідси ні теплий ти, ні холодний, я повинен тебе виблювати... О гряди, господи Ісусе! Гей, гряду незабаром, амінь... Нині, не сумніваючись, кажу: - Це Господь мій прийшов! Це сонце засяяло і нова весна! Хай розсипляться й відійдуть з блювотинням своїм душі нечестивих від меж весни вічної! Не входить туди неправда. Нам же дано ключі: "Халепа та кака". Чи не багатьом тим важче від олова беззаконня? Що ж легше від любові божої? "Крила її - крила вогню". Напиши фарбами на діамантовому нігті славу оцю: "Природжене, потрібне, легке є
8 Грецькі слова передані кирилицею.
176
І
одне й те ж". Що ж потрібніше, ніж царство боже? У заплутаних думах і в затемнених промовах гніздиться брехня й нещирість, а у важких ділах вкорінюється обман і суєта. Та легкість у потрібності, а потрібність у природженості, природженість живе у царстві божому. Чи є щось потрібніше душевній людині, ніж дихання? І це скрізь задарма повітря! Що потрібніше духовному, ніж Богі 1 це все наповнює! Якщо ж щось кому не придатне - напиши, що непотрібне. 0 глибина премудрої благості, що сотворила потрібне важким, а важке непотрібним. Так мій Господь сказав мені: "Дух солодкий, дух мирний, дух пророчий, і не карбую слів, хай збудеться премудрість його від дітей його".
І з р а ї л ь. О Насмане, Наємане! Дихаєш духом Па-раклітовим, з висоти силою його оснащений. І що є дух-утішитель, як не чисте серце, викликане із пітьми гріховної? Як у сонці сонечко, зіниця його, що сяє до смаку й прозорливості, цей є живий Силоамх рідна Софія™, яка бачить двох і говорить дивне.
Н а є м а н. 0 Ізраїлю, ті що йдете тим же новим шляхом Святого Духа, шукайте і знайдете! Це все корисне є можливим і можливе - корисним.
Ф а р р а. Мені б хотілося бути отим папою й поєднувати в одній іпостасі первосвященство й царство.
Михайло. О славолюбний Заро!19 Куди тебе дух окрилює? Та притому хай буде повсякчас пам'ятне оце: "Хто, як Бог?"
Ф а р р а. Хіба ж Бог не хоче, щоб ми були Богом?
Михайло. О Фарро! Що радісніше Святому Духові, як те, щоб всім нам стати Богом?
Ф а р р а. О Михаиле! Це ти дивне заспівав!
Михайло. Якщо воно приємне Святому Духові, тоді воістину дивне й преславне. Він один є допитливий пробний камінь, що показує чисте золото, названий по-римськи - index. І в цю-то ціль ударяє оце Павлове слово: "Докимадзете панта..." "Все випробуйте, а благе прийміть". Якщо ж гидує отой голуб, тоді воно буває світське, модне, і в такому розумінні спільне, в якому розуміє Петро святий, говорячи оце: "Господь ніколи не їв скверне". Скверне у римському ж лежить - commune, по-грецьки - койнон, розумій coenum, тобто болото, грязь, мерзенне, світське.
Ф а р р а. Але ж сдави шукати Дух Святий не забороняє?
Михайло. "Слава у соромі їх..." Бачиш, що ганебна слава забороняється. За добру ж славу воліє Павло вмерти, ніж її відкинути. Ота слава є тінь, а ця - Фенікс. Ту хапають пси на воді сиренській, а цю приймають діти божі в Авраамовій гавані. Суєтна слава, марний прибуток, насолода отруйна, це
177
є три пекельні гарячки і єхиднині дочки, що обпалюють нечестиве серце. Та суща слава, істинний прибуток, насолода не примарна - це вони є Духа Святого наречені, які насолоджують чисту душу у своїх обіймах.
Ф а р р а. Чи вгадав я, що за ізраїльським правилом пуста слава трудніша від істинної?
Михайло. Тьху! Як же не важче псові схопити тінь, ніж справжній шмат? Ось перед тобою яблуня. Схопи мені й подай тінь. Та саме тіло її раптом обняти можеш.
Ф а р р а. Не тільки, а й плід зірву. Це тобі з неї чудове яблуко! Запашне! Дарую тобі. У ньому знайдеш стільки яблучних садів, скільки у Всесвіті Копернікових світів. Ось тобі від мене нагорода за твоє добре слово!
Михайло. Якщо б ти мені Всесвіт дарував по плоті, то я б відмовився. І крихітної сторони моєї Малоросії, і однієї її гори не взяв би. Куди ж мені її подіти? Тільце моє є маленька купка, та й для мене нудна. Що таке плоть, якщо не гора? Що гора, як не горе? "Хто, як Бог?" Що солодше, й легше й більш містке, ніж дух? Серце моє смакує його без суму, п'є без огиди, вміщує без труду, носить без досади. Душа моя у дух, а дух у серце моє перетворився. Боже серця мого! 0 частино моя найсолодша! Ти один явив мені двох. Тінь і безвісну тайну. Ти тайна моя, вся ж плоть є тінь і тайна твоя. Всяка плоть є риза твоя, сіно й попіл; ти ж тіло, зерно, фіміам, стакта й касія, пречистий, нетлінний, вічний. Все до тебе подібне, і ти до всього, але ніщо не є тобою, і ти нічим же, крім тебе. Ніщо ж, як ти. "Хто, як Бог?"
О Фарро! Чому плачеш? Що шукаєш у папстві - духа чи плоті? Дух цього Христа божого раптом, як блискавку, можеш прийняти. А престоли, палати, колісниці, срібло й золото... - все є плоть, гора, труд і горе. Не торкайся цього. Висхідне, високе в ньому й божественне - оте хай буде твоє. Оце-то й є істинна єдність, і тотожність, і легкість, і потрібність бути причетним не до плоті, а до духа. Все інше є тінь, вода й біда... Чи хочеш бути Христом? Навіщо ж тобі згори зітканий його каптан? Навіщо плоть його? Маєш власну. Візьми ти від мандрівника цього те, що сам тобі підносить. Ось воно: "Дмухну - прийміть Дух Святий". Таким чином будеш одне й те ж З ним, як і він з батьком твоїм. Невже ти каптан і плоть робиш Христом? І хапаючи на потоці тінь, помножуєш кількість не синів божих, а отих псів: "Взяти хліб від дітей і кинути псам". Ах! Остерігайся цих псів, злих діячів. Не роби благим зла, а плоті Богом. Ухилися від зла і сотвори благо, і будеш серед дітей отих: "Оскільки ж прийняли його, то дав їм область дітьми божими бути". Чи хочеш бути царем? Навіщо ж тобі єлей, вінець, скіпетр, гвардія? Це є тінь і маска. Дістань же собі зверху серце царське. Так будеш єдиним з царем твоїм. Дух правди - це він є серце царя. Правда утверджує престоли сильних і володіє народами. 1 що сильніше за неї? Хто як правда? Цей є істинний цар і Господь - твердь і міць, єлей і милість. Цей дух хай царствує в тобі! 1 милістю Вишнього не обтяжишся. На ось тобі царя без маски: "Цар уповає на Господа"; "Помазав нас Бог духом"; "Дух господній на мені". Чи хочеш бути Павлом Фівейським? Антонієм Єгипетським чи Савою Освяченим? Лицеміри! Навіщо тобі Павлова фінікова опанча? Навіщо Антонієва борода, Савин монастир, капюшон Пахоміїв?..20 Це лиш чернечий маскарад. Яка ж користь тобі під цією машкарою ховати світське твоє серце? Щоб з'явитися людиною? Ухилися від зла. Облиш тінь. Візьми собі отих мужів серце. Тоді, раптом, як блискавка, перетворишся в усіх їх. Уникай поголосу, обійми самотність, люби убогість, пильнуй цнотливість, дружи з терпеливістю, оселися зі смиренням, ревнуй за Господом вседержителем. Ось тобі промені божественного серця їх! Це ярмо дуже легке й благе. А одягати дивний і маскарадний габіт,21 заблукати у Нітрійські гори, жити між виючими вовками й зміями - чи не тягар це? Ой! Тяжко-переношуваний тому, що глупий і непотрібний. Скажу: "Халепа та кака".
Ф а р р а. А Єлисей? Чи не просить опанчу в Іллі?22 Михайло. Опанча ота не з мертвих, а з тих, що живуть у межах вічності. У ній все нове замість лахміття. Чи читав ти в Ісайї - одяг веселощів? Ось він: "Під тінню руки моєї вкрию тебе". Чи не Єлисей просить: "Хай буде дух, котрий в тобі, особливий у мені". Як же дав би він прохачеві замість хліба камінь? Це дух віри, дух особливий, дух, що відкриває двох, розділяє Йорданські струмені,23 дух, що богоявляє над сиренськими водами плаваюче й виникле залізо. Воно-то й є з-підпотопний пагорб, обитель вірної голубки, гавань, лоно й кифа Авраамова, спасіння від потопу. "Хай зрадіє душа моя в Господі. Одягне ж бо мене у ризу спасіння". Ось від потопу опанча! Сам ковчег є нерукотворний намет, що золототканими вітрилами від дощових хмар укриває краще, ніж плащ. На цей намет пильно здалеку глядить шинеля Іллі, або бурка, що відкрила Йорданську сушу і врятувала Єлисея від обмочен-ня. Залізо ж таємно блимає на твердь, на тверду й здорову землю й сушу, а суша тихо виводить нас на той авакумівський Сіои, тобто обсерваторій25 (терем). "На сторожі моїй стану і зійду на камінь". Ось тобі одяг і надія! Носи здоровий! Вона дух особливий, що бачить двох. А бурку Іллі де тобі взяти? "Халепа та кака".
Ф а р р а. Дуже тобі дякую за цю ризу. А без неї чим би я був у бурці? Ось чим: лицемір, лже-ілля, пророчий ідол. Що
179
ж? Ковчег переповнений всякою живністю. Хотілося б мені бути в ньому гарненькою якоюсь пташкою. Як думаєш?
Михайло. Ковчег - це церква ізраїльська. Люби її й молися, якщо добре просиш, прийме. Проси іменем Христовим: усе миттю одержиш. Ніколи не забувай цього: "Халепа та кака".
Ізраїль. Слухай, Фарро! Чи не бажаєш бути вепром? Ф а р р а. Згинь він! Я й верблюдом бути не хочу. Оленем бути я б хотів, а краще птахом.
Чиста птиця голубиця того духа має. Коли місце де не чисте, то там не сідає. Хіба трави, і діброви, тінь в спекотну днину. Там приємне й прохолодне місце для спочину.
Так і Дух Святий не спочиває, хіба у чистому серці, при воді тихій і прозорій, живій і таємній. "Вода глибока - рада у серці мужа..." О світе наш! Муж і лоно! Христос кус! З'явись людям твоїм, що терплять від бурі у водах сиренських. Та розтлумач мені, о Ізраїлю, яке то є серце й дух, що перетворює нашу сутність у вепрову?
Ізраїль. Пес хапає тінь, а серце, яке розмірковує над нижнім, є вепром. Не мислить про гірне, хіба лиш про муку й черево, серце хамське любомудрус. Якщо маєш ізраїльське око, то озирнись на кордони гергесенські27. Ось тобі велике стадо свиняче! Чи провидиш, що поминувши берег, усі втопилися у водах? Що таке берег, якщо не Господь мій? Самі просять, щоб пішов геть від їх меж. Болото й воду сиренську полюбили більше, ніж славу божу. Грязь любити - це означає бути вепром. Ганятися за нею - це бути псом. їсти її - це бути змієм. Хвалити її - це виспівувати облесні сиренські пісеньки. Любомудрувати про неї - це мучитися легіоном бісів. Чи не земля породжує і звірів, і скотину, і гадів, і мух? Так і серце земне перетворює нас у різних нечистих звірів, скотів і птахів. Дітьми ж божими творить чисте серце, що злетіло поверх всієї тліні. Серце золота жадібне, яке любить мудрувати лиш про гаманці, мішки і валізи, - це справжній верблюд, що любить пити каламутну воду і через в'юки не може пролізти крізь тісні двері в межі вічності. Серце є корінь й істота. Всякий є тим, чиє серце в ньому. Вовче серце є рідний вовк, хоча лице й не вовче. Якщо перейшла у неї сила, тоді сталь точним магнітом стала. Та рута перестала бути рутою, якщо з неї спирт і силу вивести. Це є серце й істота трави. Афедрон28 з усяким своїм лицем є афедрон. А храм божий завжди є вмістилищем святині, хоч і має вигляд домів розпусти. Жіноча плоть не заважає бути мужем чоловічому серцю. Серце, яке здіймається з Давидом на гірне, залишає верблюдам і сиренам з дітьми їхні каламутні
180
й морські води, спрагле давидівської, що вгамувала спрагу самарянці, отої води: "Хто мене напоїть водою..." "Господи, дай мені цю воду..." Таке серце чи не оленем є? Даремно, що не має рогів. Ропїй шкура оленя є плоть і тінь. Одягни шкуру його з рогами без серця його, і будеш опудалом. Смішна порожнеча - не лише "халепа та кака". Серце, що любить працю з мужем Руфиним Воозом на току біблійному, що очищує від полови вічне зерно Святого Духа на хліб, який укріплює ізраїльське серце, скажи, чи це не віл-молотник? У любій моїй Унгарії29 волами молотять. І що ж забороняє Луці бути волом? Не думай, ніби ця безглузда істина стосується плотських волів: "Щоб не загородив уста волові-молотнику". Серце, що запанувало над звірячими шаленствами і над волею своєю, що розтерзує будь-яку владу й славу, яка постає проти Бога, що дерзає в нужді, в гоніннях, у хворобах, у смерті, - чи це не син левів Юда із тих: "Лютують, як леви". "Тікає нечестивий, ніким не гнаний, праведник же дерзає, як лев". Що ж заважає Маркові бути левом? До таких-то богосердечних левенят, як лев, так зареве Господь: "Встань, і змолоти їх, дочко Сіону, бо роги твої покладу (засную) залізні, і нігті твої покладу мідні, і перемелеш людей..." Ось ревіння левеняти, яке воскресає із триденного сну, як написано: "Ліг, спочив, хто зрушить його? Серце, що вгорі сіяє, як блискавка, осягає й скидає всякі пернаті мрії, вигадливі стихійні думи - чи не є соколом?" Послухай соколиного крику: "Якщо вознесешся, як орел, і звідти скину тебе" - каже Господь. Серце, що ширяє на простори висоти небесної, любить світло й втуплює зіницю очей у блиск південних променів, у саме сонця сонечко оте: "У сонці поклав поселення своє". Чи не богородний це орел з повірником? Гей, не із роду він ницих отих: "Не знаю орла, що ширяє в повітрі, дурня, що високомудрує по стихіях". "Якщо вознесешся, як орел, і звідти скину тебе..."
А чи не горлицею є серце, що любить Господа, за ним єдиним ревнує, яке знайшло в ньому гніздо святої надії? Послухай голосу її: "Ревнуючи, поревнував за господом Богом". "Живий Господь мій, жива і душа моя". А той голос чи не її? "Висушила мене ревність моя..." "Бачив, що не розуміють, і висох". На, ось тобі образ або хор горлиць! "Все це облишив я, і за тобою йду". Знай, що Біблія є вдова, горлиця, яка ревнує й зітхає в пустелі про того єдиного мужа: "Бог любові є..." У цієї вдовиці не висихає посуд єлею, тобто милості, любові й насолоди, якщо відвідає її хтось, хто має дари духа пророчого. Хто благий чи хто милий, крім Бога? Лиш він не зубожіє... "Все минуще, а любов ні". Глянь-но мені, будь-ласка, на Магдалину. Біблії серце є серцем цієї горлиці. При єлейній лампаді не спить, сумує й зітхає. Про що? Що без-
181
смертного жениха умертвили, що у біблійній його лампаді нічого милого й світлого не знайшли ці нічні ворони, крім трупа цього гнилого: "Глянули на нього, а він зник; крім риз його, не знайшли в одязі його ні мира, ні ладану, ні олії, тобто того, хто одягається у ті ризи". Плаче пустелелюбна горлиця ця за буйними дівами30 з Єремією, виспівуючи жалісливу оту пісеньку: "Очі мої проливають воду, що зубожіли добрі діви". Блаженні ми, о Фарро, бо голос горлиці чути в маленькій землиці нашій. Ах, скільки тоді горлиць було, коли говорив Павло: "Обручив вас з єдиним мужем, чисту діву" тощо. О буйні й бідні оті горлиці з чванством своїм! "Йдіть до тих, хто продає..." та ін. Без милості милого, а без твого ж преподобія ніде не знайдеш отого преподобного мужа: "Здивуй, Господи, преподобного свого". Нарешті, чи не голубом є тобі серце, яке бачить двох? Серце, що побачило над непостійністю потопних вод ісайївську твердь, берег і гавань оту: "Царя зі славою побачите, і очі ваші здалеку побачать землю". Це чисте серце, яке злетіло над усією гидотою, є голуб чистий, є Дух Святий, дух відання, дух благочестя, дух премудрості, дух поради, дух нетлінної слави, дух і камінь віри. Ось чому Христос нерукосічною й діамантовою гаванню називає святого Петра! За серцем його...
Ф а р р а. О серце!.. Чому ж ти зупинився? Йди далі! Ізраїль. Ізраїль далі цієї гавані не ходить. Це його дім, гніздо й намет, споруджений не на піску, а на кифі. Кінець потопу: веселка й мир є кифа, на ній він сів. Inveni portum kaepham. Саго, munde, valete. Sat me jactastis. Nunc mihi sancta quies.31 "Прощавай, стихійний потопе! - віщає Ноєва голубка _ я спочину на пагорбах святих, знайшовши гаї оливкові".
Ф а р р а. О серце голубине! 1 сердечний голубе! Це істинний Иона, виблюваний пеклом на третій день на берег гір Кавказьких. Цей голуб є істинний Americus Columbus32, який знайшов нову землю. Не хочеться й мені звідси йти. О Наємане, Наємане! Нумо, станьмо й ми з Ізраїлем, у цій гавані. Заснуймо собі шатра на цій кифі. А-а, любий мій Авакуме! Оце нині розумію пісеньку твою: "На сторожі моїй стану і зійду на камінь". Сюди-то дивилось твоє пророче око? Чи цю-то кифу спостерігала здалеку твоя бадьора сторожа? Чи сюди-то пісня твоя і нас манила? Блаженне око твоє, прозорливіше від труб зіркозорних! Блаженні співаючі нам уста твої! Блаженний і Сіон твій, або зоротерем, піраміда і стовп твій, з висоти якого простягались промені очей голубиних. Не потемніють очі твої, не зотліють уста твої, і не впаде стовп твій навіки віків... Прощавайте навіки, дурномудрі діви, солодкоголосі сирени з »;ішими тлінними очима, з вашою старіючою молодістю, з псмовлятовим вашим довголіттям і з вашою переповненою
182
риданням гаванню. Співайте ваші пісні людям роду вашого. Не торкається Ізраїль гергесіїв. Свої для нього співають пророки. Сам Господь йому, як лев, зареве, і, як вихор духа, засвище в крилах своїх, і вжахнуться діти вод... Радуйся, кифо моя, Петре мій, гаване моя! Гаване віри, любові й надії! Знаю тебе не як плоть і кров, а звисока ти народжений. Ти мені відкриваєш ворота у блаженне царство світлої країни. П'ятнадцяте літо плаваю по морю цьому, і оце досяг тихої пристані, землі святої, яку відкрив мені Господь Бог мій! Радій, мати міст! Цілую тебе, престоле любої країни, що не має на шляхах своїх нужди й руїни, печалі й зітхання. Це тобі приношу благий дар із твоїх же садів - кошик грон, і фіг, і горіхів з хлібом паски як свідоцтво, що шляхом праотців моїх увійшов у обітовану землю.
БЕСІДА 1-ша, НАЗВАНА OBSERVATORIUM1 (СІОН)а
Особи: Панас, Логвин, Яків, Єрмолай, Григорій
Григорій. "Прийдіть, зійдемо на гору божу". О альтанка! О сад! О пора літня! О друзі мої! Захоплююсь радістю, що бачу вас, своїх співрозмовників. "Прийдіть, зійдемо на гору господню".
Панас. Учора охопила мене страшенна нудьга і, як пшеничну ниву вихор, хвилювала. Ледве зумів відбитися.
Григорій. Благаю тебе, друже мій, радуйся, воїне Христа! Це наша перемога, що перемагає не плоть і кров людську, а скажені думки й духи-мучителі. Саме вони є насіння, полова й початок будь-якої людської злоби і влада пітьми житейської, що обпалює душу мертвих людей.
П а н а с. Я вчора не був мертвий, а тому-то й відчував, що серце моє якимсь дуже тужливим вогнем обпалювалося.
Григорій. Як? Ти вчора не був мертвий?.. Дарма я тебе назвав блаженним.
П а н а с. А мені твоє слово незрозуміле.
Г р и г о р і й. Чи був хто хворий? Той не хворий. А хто був мертвий, той уже живий. Як минула ніч смерті, так настав день життя.
Панас. Ось тобі гачки по завулках. А завулки по гачках.
а
А Primo et novissimo amico meo Andrea Joannidi K[ovalevscio], Domino vice-tribuno proprii fetus ebitionem dono affero. Senex Gregorius de Sabba Skovoroda.
183
Хто завертів завулок, той перейшов гачок. Не гнівайся, я не пророк, і мене твій сувій усередині не заспокоює.
Григорій. О любий чоловіче! Яка солодка для мого серця простота твоя!
Панас. Але не солодкі для моєї гортані слова твої. Зглянься, говори простіше.
Григорій. Є таке, що видається прямим, а по суті ж криве. І є таке, що видається розбещеним, однак сутністю праве. Якщо завулок веде до правоти, то кінцем своїм він правий. Та косоока та прямота, і гачкувата простота, що відкриває перспективу і архітектурний міст прямо у місто брехні. Кінець справі суддя. Щось здалося тобі гачком, чи не так?...
П а н а с. Я вчора, чуєш, не був мертвий, а нині живий. То чи не гідний я співчуття й твоєї співрадості?
Григорій. Такого звеличання гідний і буйвол: він здоровший од тебе і вчора не був мертвим.
Панас. Про мене, прошу, величай і його: буйволове блаженство мого не знищить. Невже милість божа лиш нашими вигодами обмежилась? "Щедроти його на всіх ділах його". 1 я вдячний йому, що досі живий.
Григорій. Чим ти впевнений у твоєму житті?
Панас. Хіба ти член секти Пірронської?3 А мені для доказу дати оцією хворостиною?
Григорій. Хіба тому, що хистко походжаєш?
Панас. Ото бачиш моє тільце, слава Богу, котиться як візочок. Ай, дядьку!..
Григорій. Дядько небожеві своєму радив глибокої осені їхати на весілля не візком, а верхи. Афонька вирішив їхати візком - сам собі пан і кучер. У полі, серед броду, лошак відпрягся, залишивши погонича колісниці у потопі вод великих...
Панас. Ну, чого зупинився? Веди далі.
Г р и г о р і й. Не ведеться. Афонька заледве дістався до весільного дому, сповнивши прислів'я: "Спішив на обід, та й вечері не застав". "Хто спішить, - насмішить". Ось тобі твій візок!
Панас. Молодик твій був вітрогон.
Григорій. Старий Афонька з жінкою своєю побудував собі хатину на льоду. На сьомий день, з півночі прийшов, як злодій, дощовий потік і стягнув їх з храминкою у потоп.
П а н а с. От роз'їхався з байками! Всі твої докази на порожніх небилицях.4
Григорій. Хіба Євангеліє не притчами вчить? Ти забув храмину, зведену дурником на піску? Хай вчить без притчі той, хто малює без фарб! Знаєш, що скоропис - без фарб, а живопис малює фарбами. Але в обох, як у Мойсеевій купині5.
184
діє та ж вогненна мова, якщо лиш ми самі не позбавлені тієї мови: "Почали говорити дивними мовами". Хай, наприклад, книжник, тобто вчений муж, напише оцю сентенцію: "Біс нудьги мучить душу".
Без сумніву, серце його відригнуло, а тростина його написала слово благе. Але чим краща тростина книжника-скорописця від пензля книжника-живописця, якщо він невидиме сумних думок хвилювання зобразив потопаючою людиною? Він з Єремією через людину зобразив душу: "Глибоке серце в людині і людиною є", а з Ісайєю через потоп пояснив болісне хвилювання серця: "Захвилюються нечестиві". Така мова притчі6, нічим не гірша, наприклад, від тої, так би мовити, безбарвної мови: "Душа їх у злому танула". Але й ця сама пахне притчею льоду, що тане від повітряного тепла. Так, як і оце книги Йова слово: "Плинна ріка основа їх" - дихає казкою про побудовану храминку на льоду.
П а н а с. Як в'юн в'ється, важко схопити.
Григорій. Ось, наприклад, безбарвне слово: "Всі загинуть". Але як гарно це ж саме висловив Ісайя: "Всяка плоть - сіно". Віхоть трави - це вдалий образ усієї загибелі. Сам Ісайя, без фігури, сказав таке: "Дати тим, хто плаче, веселість". Але як благообразно й краснописно те ж він каже: "Скочить кривий, як олень". "Встануть мертві". Труп лежачий є образ душі, похмурим відчаєм огорнутої. Тоді вона, як стерво, лежить долі у сумній холоднечі й скреготі, позбавлена животворного тепла духа і життєвої жвавості. Наче змій, що задерев'янів від лютого морозу, там, де Кавказька гора своєю стіною затіняє йому рятівне сонячне світло. Ця задерев'янілість находить тоді, коли в яблуні корінь і мозок, що називається сердечко, а у внутрішніх душевних тайнощах тліє й в'яне те, від чого все інше, як двері, залежить від петлі. Збагнув цю виразку, що гніздиться, прозрілий Єремія: "У тайні заплаче душа ваша". Цих рухомих мерців зобразив Осія зміями: "Полижуть порох, як змії, що плазують по землі". А Павло із пороху пробуджує, наче п'яних: "Встань, сплячий..."
Панас. Куди тебе заніс дух буремний? Ти заїхав у невеселу країну і в царство, де живуть: "Як виразкові, що сплять у гробах".
Григорій. А як душевний сум (можна сказати: життя й гниття) виникає від поваленого стерва, так оживленням і підняттям на ноги цього ж бовдура зображається сердечна веселість: "Воскреснуть мертві". Глянь на Енея7, що встає перед Петром! Він.ходить і скаче, як олень, і як товида, тобто сарна або сагайдак; "Встануть сущі в гробах". Знай же, що він каже це про веселість, і слухай: "Всі земнородні возвеселяться".
185
Не забувай, Панасе, цієї сирахівської пісеньки: "Веселість серця - життя чоловікові".
П а н а с. Я це щодня співаю. Я веселість дуже-дуже люблю. Я тоді тільки й маю радість, коли веселий. Люблю пророків, якщо вони лиш веселе нам співають. Чи не їх промови названі у стародавніх музами?3
Григорій. Авжеж, їх спів с провісником веселощів. 1 це означає по-грецьки той, хто має , а той, хто затуляє від цих співців вуха свої, називався безпісенний, який не має смаку б, тобто буйний, позбавлений смаку дурень, по-єврейськи Навал, по-римськи Раїїшк. Протилежний же йому означає смак або ?????. А пророк - профітіє, тобто просвітитель, або звався ????? , тобто творець.
Панас. Гай! Гай! Ти мені божих пророків поробив поетами.
Григорій. Я про орлів, а ти про сов. Не нагадуй мені мавп і не дивуйся, що Сатана образ і ім'я Світлого Ангела для себе краде. Саме ім'я (Novutus) що означає? Один лиш пророчий дух провидить.
Панас. Правда, що всякий художник творець, і видно, що це ім'я закрите. Одне лиш мені не миле в пророках: що їх слова для мене суть нерівні, розбещені, закручені, дивні, - прямо кажучи - крутогористі, кружні, заплутані, незвичайні, коротко кажучи - бабині казки, клопітний навіжений, дитяча небилиця. Хто може, наприклад, пояснити оце: "Де труп, там зберуться орли?" Якщо ж воно просте - хто премудрий не закриє ніздрі від смороду цього стерва? Фівейська потворна Сфінга8 мучила у давнину єгиптян, а нині випробовує на пристрасть душі наші єрусалимська красуня Маріам9. Всесвіт, побуджуваний вістрям Єфтаєвих пік10, біситься від хвороби і, шаліючи, волає: "Доки возноситимуться душі наші?"
Григорій. Кажан запитував пташенят: - Чому ви не любите літати вночі? - А ти чому не любиш вдень? - запитали (пташенята) горлиці й голуба. - Мені заважає важлива причина - відповідає темна птиця, - моє око не народилося терпіти світло. - А наше око - пітьми, - посміхнувшись, сказали чисті птахи11.
Панас. Замовк? Розповідай далі.
Григорій. Іноземці ввійшли у дім Соломонів. Насолоджувались, оглядаючи незліченні зразки безцінного багатства. Сліпець серед них, обмацуючи фігуру золотого лева, поранив його гострими зубами свою руку. Гості, вийшовши з дому,
Тобто піснями,
-безпісенний, який не має смаку.
- той, хто має
- означає смак.
186
вигукнули: "Який милий дім і палати твої, сину Давида! Сам Господь сотворив їх". "А я вийшов із чертогів пораненим", - вигукнув сліпець. "Ми бачили, як ти то палицею, то руками намацував", - сказали видющі. Відчувати на дотик і торкатися є рана і смерть, а дивитись і розуміти є насолода і невимовне чудо.
П а н а с. Ти знову повернувся до своїх балясів?
Григорій. Вибач мені, мій друже, люблю притчі.
П а н а с. До чого ж ти приточив притчі твої? Бо ж притча - це баляс, казка, пусте.
Г р и г о р і й. Чи чув ти пророчих промов фігури? Фігура, образ, притча, баляс є одне й те ж, але ці баляси те ж саме, що й дзеркало. Весь дім Соломонів, вся Біблія наповнена ними.
Панас. Якщо так, то дарма захищаєш красуню твою Біблію. Нічого на неї дивитися.
Григорій. Чому ж ти дивишся в дзеркало?
Панас. Навіщо ж дивитися у Біблію, якщо у ній лише баляси? А дзеркало - інша справа.
Г р и г о р і й. Як інша, якщо воно є така ж порожнеча? Хіба тобі не доводилось бувати на кришталевих фабриках? Воно є попіл.
Панас. Попіл, але прозорий. Він мене веселить. Я в ньому бачу самого себе. А кожен сам собі наймиліший.
Григорій. О полонений своїм зображенням Нарцисе! Любо тобі в джерело і в прозорий попіл дивитись на згубного твого кумира, а нестерпно глядіти в освячені біблійні води, щоб побачити у богозданних цих пророчих дзеркалах радість і веселість і почути преславної насолоди благовість: "Нині спасіння цього дому буде". Повернись праворуч, сліпаче, виглянь із альтанки на небеса, скажи мені, що бачиш?
П а н а с. Я нічого не бачу. Хмари бачу. А хмара - це морська пара й ніщо.
Григорій. О кажане, глянь з прикметою! Хай око твоє буде орлине й голубине! Хай виколе твоє вечірнє око ворон соломонівський!
П а н а с. А! А! Ось вона, красуня! У східній хмарі райдуга! Бачу її! "Яка прекрасна сяйвом своїм!"
Григорій. Нині ж скажи мені, що бачиш? Звичайно, в порожньому не порожнечу бачиш.
Панас. Райдугу бачу, а чим вона є і що вона таке - місто чи село, згідно приказки: "Не знаю, Бог знає". Знаю, що цей лук благокруглий, хмарний, помережаний, називають дугою, раєм, райком, радісною дугою й райдугою.
Г р и г о р і й. В індійських горах подорожували європейці12. Знайшли шкіряний міх з хлібом і такий же з вином. Потім, наблизившись до провалля, вгледіли на другому боці щось чорне, яке лежало на дорозі. "А раптом Бог ще дасть хліба, -
187
вигукнув один, - я бачу мішище". "Провались такий мішище, - сперечався другий, - я боюсь, то звірите". "Який звірище? Клянусь вам, то обгорілий пнище!" Четвертий сказав: "Це місто". П'ятий верещав: "То село..." Отак-то й ти бачиш, а що воно таке, не знаєш.
Панас. Котрий же з них відгадав?
Григорій. Завершив угадування останній.
П а н а с. Та йди ти, брешеш!
Григорій. Справді село. Вони всі там осіли.
Панасі жоден не врятувався?
Григорій. Один із семи підтвердив давню приповідку: "Боязкого сина матері ридати нічого".
Панас. Яка ж пагуба їх погубила?
Григорій. Дурний зір і погана прозорливість. Як тільки перебралися на той бік безодні, то всіх їх на смерть перемучив індійський дракон.
Панас. Видно, що ці прозорливці мали рабське Ліїне око, а не пригожий зір Ревекки1, і не Лукина, товариша Клеопи. Фігурненький ти виточив балясик, справді... Але до чого ж ти його приточив?
Г р и г о р і й. До твоїх очей на окуляри.
П а н а с. А мені навіщо твої окуляри? Я й без них бачу.
Григорій. Бачиш так, як після заходу сонця курка: чим більше дивиться, тим менше бачить. Треба дивитися, побачити й прозріти, обмацати й придумати, вдивитись і здогадатись. Барвиста тінь зустрічає твій погляд, а мрія хай блищить у твоєму розумі, зовнішність б'є в око, а з неї дух кидається у твій розум. Бачиш слід - згадай про зайця, бовваніє предмет - роздумуй, куди він веде, дивишся на портрет - пом'яни царя, глянеш у дзеркало - згадай твоє зображення - воно позаду тебе, а бачиш його тінь. Перед очима твоїми благокруглий райдуги лук, а за спиною в тебе цар небесних кругів - сонце. На прекрасну його в хмарі, як у чистому джерелі тінь, дивись зовнішнім поглядом, а на животворне й рятівне його сіяння позирай розумним оком. Чистий розум є те ж сонце. Його праволучні стріли прямо вдаряють у лице океану, а само їх жало, відхиляючись від лиця морського, непрямо коле. Мати іншу (тінь) - це означає пильнувати й примічати. Бачимо й осягаємо у наявності, а примічаємо і володіємо в серці. Така людина є точний обсерватор, а поле його життя - то обсерваторіум. Ось де один тобі обсерватор! Глянь - "На сторожі моїй стану".
П а н а с. О голубе мій! О мій куме Авакуме!14 Воістину люблю його. Звичайно, він щось не підле примічає на сторожі своїй. Скажи мені, мій прозорливцю, куди дивиться і що бачить пророче око твоє?
188
Г р и г о р і й. Не пустуй, Панасе, не заважай йому дивитись, хай собі бавиться.
Панас. Оце, а ми що? Хай і нам покаже те, що бачить. Чи не так, друже мій Логвине? А Єрмолай наш куняє. Чуєш, Єрмолаю! Встань, сплячий! Дрімаючи як курка, краще не побачиш.
Л о г в и н. Будь ласка, не галасуй, я не сплю, я все чую.
Панас. Єрмолай куняє, а ти глибоко замислився - це те саме, що спиш. Я ж не тебе буджу. Однак і ти прокинься. Нумо, перейдемо до пророка? Доки нам сумувати? "Перейдемо до Вифлеема".
Яків. Почекай, Панасе, стій, не поспішай!
П а н а с. Іду рибу ловити.
Я к і в. Не забудь же торбу взяти.
П а н а с. Ба! Друже мій, де ти взявся? Голос твій звеселив мене.
Я к і в. Я всю вашу бесіду до однієї нитки чув під яблунею, а з твоїх слів сміявся.
Панас. Радий, що сміявся. Я плакати не люблю.
Яків. Куди ти здіймаєш крила, щоб летіти?
П а н а с. А он де, бачиш, на горі пророк!
Яків. Де тобі пророк? То пасе овець пастух із Рібенс-дорфа15. 0 простаче! Ти або блазень, або дитя.
П а н а с. О якби мені бути тим дитям! "Відкрив ти немовля".
Яків. Хіба ти не чув мудрого отого слова: "Не місце святить людину"?
Панас. Чув, та не пригадалось.
Яків. Припливи до Єрусалима, ввійди до світлиць Соломонових, проберись у самий Давир - храм його, піднімись хоч на Фавор, хоч на Галілею, хоч на Сінай. Розмістися у вертепі Вифлеємському, або при Силоамі, або над Йорданом, вселися тут у пророчі келії, годуйся з ними бобами, та не пий вина і сікери16, їж хліб і воду в міру, одягни мантію Іллі і сандалії, підпережися Єреміїним поясом, розміряй Єрусалимський храм з Єзекіїлем, відчитай з Даниїлом гачки седмиць17 його, стань скарбником при Христі, одягнися у каптан його і спи в ньому, і обідай, і вечеряй разом. Наклади на себе Петрові й Павлові пута, розділи море, поверни ріки, воскреси мертвих. Щотижня верши над собою седмицю церковних церемоній. Якщо можеш, вознесися вверх до зірниці, сядь на райдузі суддею, займи для себе чертоги в Сонці і Місяці. Облиш усе лахміття під сонцем, злети до новин з орлами, заборони небесним кругам рух з Навином, повелій подувам вітру і ін., і ін. А я при всіх цих знаменнях і чудесах твоїх заспіваю на твою честь соломонівську пісеньку: "Суєта суєт" або оцю гамаліївську:
189
Буря море роздуває, Вітер хвилі...18
Якщо не розцвіте в душі твоїй оте поняття, яке жило у серці Мойсея та Іллі і того єдиного мужа, з ким вони ведуть свою на Фаворі бесіду, якщо тобі не зрозумілий і не примітний, а тому і не до душі отой вихід, тобто і мета, куди б'є з чистого їх серця дух правди, як із хмари прямопромінна блискавки стріла, то ой, заспіваю тобі: "Всякая суєта".
Панас. Однак я йду до пророка. Ніде він від мене не сховається.
Яків. Ось тобі без солі й оцту салат! Скажи мені, несмачний блазню, що таке пророк?
Панас. Пророк то є людина зряча.
Я к і в. Ти ж ні людини, ні пророка не знайдеш.
Панас. Нібито велика штука знайти людину.
Яків. Дуже велика штука, і ти замість зрячого потрапиш на сліпця, а замість людини - на її скотину. Здійсниш приповідку: "їхав у Казань, та заїхав у Рязань".
П а н а с. Ху! На те у нас буде вибір.
Я к і в. Як може мати вибір сліпець, а затьмарений знайти п росвіщенного?
Панас. Брешеш, Якушо, я з очима.
Я к і в. Та звідки ж у тебе людське око? Людським оком є сам Бог.
П а н а с. Та хіба ж у мене два Боги в чолі? Куди ти, брате, заїхав? Бог з тобою!
Я к і в. А я молюся, щоб він і з тобою так був, як є вже зі мною.
Панас. Гаманець порожній, нічого подати на молитву. Та й ти ж, брате, не священик.
Я к і в. О друже мій! Не було б мені від тебе солодшої нагороди, якби я до того домолився, щоб сповнилось на тобі бажання, тобто молитва просвіщенного, й радіснотворними очима позираючого й волаючого Ісайї: "Світися, світися, Єрусалиме!" "Це пітьма покриває землю". "На тобі ж з'явиться Господь і слова його..."
П а н а с. Ну досить з пророчими клаптиками! Багато вас таких лахмітників і латкозшивачів, а скажи мені лиш те, про що пророки пишуть?
Я к і в. Те ж саме, що й євангелісти про єдину людину.
П а н а с. То виплутайся ж ти мені з цього вузла: чому мені не можна знайти людини?
Яків. Ху! Тому що не знаєш, що таке людина. Не дізнавшись спершу, що таке діамант, ні з ліхтарем, ні в окулярах не знайдеш, хоч він і є в твоєму гноєвищі19. Ану! Знайди мені, якщо скажу, що у твоїй хатині є амбра.
190
П а н а с. А Бог її знає, амбра чи умбра20. Я к і в. Е! Не умбра, а амбра.
Панас. Що твоя амбра означає, не знаю. Ці міста мені зовсім не знайомі, а людину знаю, бачив я їх один, другий 1000000.
Яків. Бачив і ловив гав, але не побачив і не знаєш.
П а н а с. Я й тебе бачу й знаю.
Яків. Від народження ти не бачив і не знаєш мене.
Панас. Або жартуєш, або ти знепритомнів.
Яків. Що це тобі запахло непритомністю?
Панасі мою голову ти вразив твоїм мороком.
Я к і в. Я Яків, людина. А ти людини не знаєш, тому й не бачиш. Де ж тобі непритомність?
П а н а с. О чоловіче! Якби ти в голові моїй не погасив залишків світла молитвами твоїми! Ти мені наговориш, і до того вже доходить, що у мене ні очей, ні вух, ні рук, ні ніг не було.
Яків. Хіба лиш рук і ніг? Ти весь ніщо, ти умбра, ти тінь, яка не сповідається: "Господи, людини немає?" Панас. Чому ж я не людина? Яків. Хіба може бути людиною те, що є ніщо? П а н а с. Як же я твоє ніщо?
Яків. Скажи ж мені, чому є нікчемністю дим, пара, тінь?
Панас. Яка ж причина позбавила мене людяності?
Яків. Та, що ти не шукав.
П а н а с. А не шукав чому?
Я к і в. А чому не шукаєш амбри?
П а н а с. Чи є вона, і що вона таке, не знаю.
Яків. Хто не вірить у сутність людини, не шукає її, не знаходить і не знає її.
П а н а с. А як інші люди? Хіба не розуміють? їм завжди людина на вустах.
Яків. Всі бесідують про все, та не всі знавці. Бредуть услід за панівною модою, як вівці. А людина розуміє свою дорогу.
Панасі так вони ледь знають і погано бачать?
Яків. Так, як ти, і тим же оком. Та що тобі до людей? "Знай себе..." Досить про тебе. Тому ми не знаємо себе, що все життя цікавимось людьми. Осудливе око наше вдома сліпає, а ловлячи гав на вулиці, простягає свій промінь всередину сусідських стін, проникнувши в самісіньку їх миску з поживою і в нічний світильник, що горить у їхній спальні. Звідси критичні розмови. Багаті столи в усі дзвони повсюдно дзвонять осудом. Яка користь з цікавістю оглядати й оцінювати шлях сторонніх подорожніх, а оминати, не помітивши тієї стежки, яка веде нас? Звідси помилки, провини, спотикання й падіння.
191
Що допоможе знати, по скільки очей на лобі мають місячні мешканці, і придивитися через всіма хвалене скляне око до чорніючих на Місяці плям, якщо наша зіниця вдома не прозорлива? Хто вдома сліпий, той і в гостях; і хто у своїй світлиці не порядний, той на ринку ще більше не вправний. Якщо ж ти вдома сліпий, а на людях зрячий, то знай притчу: "Лікарю, сам спершу зцілися!" Не твоє те, а чуже око, що не тобі служить. Опудало той, а не мудрець, що не вперше вчить сам себе. Фальшива монета завжди по ринку бродить, але вдома найбільш небезпечна. Знай себе. Тому-то й не розуміємо й Біблії, що не знаємо себе. Вона-то є вселенська лампада, Фарійська вежа21 для мореплавного життя нашого. Вона-то є: "Друг вірний, дах міцний". Хто опанував ним, знайшов скарб. Та коли на нашій домашній стежці на колоді спотикаємось, тоді й на вулицях друга нашого, нас, лицемірів, що судять з лиця, найдрібніша спокушає тріска; заплутуємось, як кровожерна муха, у згубну павутину плотських дум, підло повзучого серця нашого; падаємо в сіть і сум'яття нечистих уст наших; грузнемо, як олово, у потопі облесної мови; гинемо вічно у цьому найсвятішому лабіринті22, не гідні вкусити найсолодшої отої паски: "Єдиний я, аж поки перейду". Вернися ж у дім твій, о буйний чоловіче! Вийди геть із тебе, дух допитливий, а сам вийди з юрби у Павла помічених жінок цікавих. Очисти спершу свою світлицю, знайди всередині себе світло, тоді знайдеш і біблійним сміттям засипану драхму. Стань на власній твоїй сторожі з Авакумом: "На сторожі моїй стану". Слухай вухами! На сторожі моїй, а не чужій: "Знай себе, досить для тебе".
П а н а с. Не без сенсу ти набрехав. Та тільки це для моїх зубів терпким і жорстким здається, ніби я навіть і сам себе не знаю.
Я к і в. Не сподівайся на своє знання, а слова пророків не вважай пустими. Не все те хибне, що тобі не зрозуміле. Дурницею тобі здається, тому що не розумієш. Не хизуйся твоєю прозорливістю. Згадай індійських подорожніх: чим хто глупіший, тим більше гордий і пихатий. Повір, що не випадково народилося Єреміїне слово: "Глянув, і не було людини... і не бачив мужа".
Панас. Хіба коло нього людей не було?
Я к і в. А де ж цих сотворінь немає? Та вони були умбра, або тінь, а не просто люди.
Панас. Чому ж вони тінь?
Яків. Тому що вони пітьма. Вони не знали, як і ти, людини, вхопившись, через сліпоту свою, не за людину, а за оманливу тінь її, а оця-то людина - брехня, відвела їх від істинної.
Панас. Поясни мені, як вхопились за тінь?
Я к і в. Ти ж тінь розумієш. Якщо купуєш сад, то платиш
192
гроші за яблуню, не за тінь? Чи не безумний, хто яблуню міняє на тінь? Ти ж чув байку? Пес, пливучи, хапав на воді тінь від м'яса, через те з рота справжній шмат випустив, який потік поніс. З тих же міркувань Діоген, у полудень з ліхтарем шукаючи людину, коли відгукнулась людська суміш: "А ми ж що, хіба не люди?" - відповів: "Ви собаки..."24
Па н а с. Будь ласка, не примішуй до Предтечі й до пророків божих якогось Діогена. Одна справа пророк, інша - філософик.
Яків. Ім'я одне й те ж - пророк і філософ. Але не суди лице, суди слово його. Сам Христос тих, що сплять у пітьмі й тіні смертній, називає псами. Погано ж бо відібрати хліб у дітей і кинути псам. А хто вхопився не за тінь, а за справжню людину - "Дав їм владу дітьми божими бути".
Панас. Ну! Нехай так. Хай ті песиголовці хапаються за тінь людську як за лжемонету. Та самі ж вони, однак, суть люди, люди почесні, а не мертва тінь.
Яків. Тінь тіні мила, а ніч пітьмі люба. Споріднене до спорідненого схильне, а прилипливість обох зливає в ту ж суміш. 1 сам ти такий, як те, що любиш і обіймаєш. Люблячий пітьму: сам ти пітьма і син пітьми.
П а н а с. А! А! Чує мій ніс кадильницю твою. Туди ти завіяв, що я тінь? Ні, Якушо! Я тіні не ловлю.
Я к і в. Я ще давніше сказав, що ти одна з тих незліченних мертвих тіней, що земну кулю обтяжують, яким Предтеча і весь пророчий хор як мешканцям пекла благовістять істинну людину. Безум у 1000 крат важчий від свинцю. Найбільша глупота створюється цими сина Амосового словами: "Затяжіло серце їхнє, тяжко вухами чути". Це тяжкосердя, тобто вниз осідаючі, прокислого й грубого серця думок його дріжджі, в самий центр земний поринає, як олово, звідки тебе видерти ніяк не можна. Серце твоє, що полюбило суєтну брехню й брехливу погибель тіні людської, хто в змозі підняти з безодень земних, щоб могло вискочити на гору воскресіння й побачити непорочним поглядом блаженного того, що не сів на сідалище губителів, Давидового мужа? "Здивуй, Господи, преподобного свого". Тиняйся ж, роби вітер, люби суєту або брехню, хапай тінь, піклуйся, мучся, згорай.
П а н а с. 0, мучиш мене більше, ніж ота єгипетська ворожбитка Лево-Діва25. Кидаєш до центра землі, садовиш у самісіньке пекло, зв'язуєш нерозв'язувальними вузлами ворожби, а хоч я не Самсон і не рішучий той предревній Едип26, однак досі є перед тобою, Якушо, і вільний, і не зв'язаний, згідно з прислів'ям: "Міхом лякаєш".
Яків: Хто дурень, той і в Єрусалимі глупий, а хто сліпий, тому всюди ніч. Якщо ти тінь - скрізь для тебе пекло.
193
Панас. Ну й потішний ти, друже, люблю тебе. Можеш і про брехні мову вести трагедіально. Бачу, що твій хоронитель є янгол вітійства. Тобі-то дано, як є притча: "Ex musea elephantem", "Ex cloaca aream"27; відверто скажу: з кота - кита, а з нужника створити Сіон.
Я к і в. Як хочеш лайся й глузуй, а я з Ісайєю: "Як ластівка, так закричу, і як голуб, так поучуся".
П а н а с. От знайшов дзвінкоголосу птицю! Хіба вона твоєму пророкові лебедем видалася? А від твого голуба курка нічим не глупіша.
Я к і в. О шкіряний міху! "Хай виклює ворон картаюче батька око твоє!"
П а н а с. Ти як сам дивними й крутими дихаєш думками, так і однодумці твої, дикі думи, дивною відригують мовою. Сказати притчею: "Для губ салат".
Я к і в. А чи не те ж співає і твій пророк Горацій: "Porticibus, non judiciis utere vulgi"28 - "По містку-місточку з народом ходи, а за розумом його себе не веди".
Хворий смак твій, тому поганий і суд твій. Відчувай же, що мудрих дум дичина полягає в тому, що вона віддалена від бродячих по вулицях і торжищах дріжджів світського повір'я. 1 куди швидше зустрінешся на вулицях з глинкою, ніж з алмазом. Чи багато людей можуть похвалитися: "Знаю людину", коли сама людина жаліє про себе? "Дивився і не впізнавав мене"? Всі спрямували погляд свій на мертвоту і брехню. "Глянуть на нього, його ж прокололи". А в серце їм ніколи не входить отой: "Ніхто не засумує за ним, рід же його хто визнає?"
П а н а с. Ну гаразд, нехай так! Але за віщо ти мене назвав шкіряним міхом?
Я к і в. Ти не лише міх, а опудало й ідол поля Деїрського, що сварився на божого пророка.
Панас. Але спершу поясни, як я міх?
Я к і в. Чи ти бачив сільську машкару, яку звуть кобила?29
Панас. Знаю, в ній ловлять тетеруків. То що?
Яків. Ну! Якщо б у таких масках 1000 чоловік на оглядини твої прийшли і пройшли, то чи можна сказати, що ти для них інспектор чи обсерватор?
Панас. Хто вправно носить кобилу, - можна бачити, але хто він усередині і яка людина, - як дізнатись? Бреши далі.
Яків. Навіщо ж далі? Уже бачиш, що ти не лише міх, а й опудало і бовдур.
П а н а с. От тобі й на! За який гріх?
Я к і в. За той, що ти всіх бачених тобою в житті людей лиш на них шкіру бачив і плоть, а плоть є ідол, тобто видимість;
194
видимість же є лиш мертвий дах, що закриває всередині істинну оту людину: "Поклав у пітьму таїну свою". "Це той стоїть за стіною нашою". "Посеред вас стоїть, його ж не знаєте". "Чуєш, Ізраїлю! Господь Бог твій посеред тебе". Бачиш, що і людина твоя, і ти з нею - шкіряний, ветхий, мертвий, прах, тінь... "Який земний, такі й..."
Панас. Ось він куди виїхав!
Яків. Збери не лише всіх бачених, а й всієї земної, якщо можеш, і місячної кулі людей, зв'яжи в один сніп, закрий. їм, наче колоски, голови, дивись на підошви їх тисячу літ, одягни окуляри, додай побільшувальне скло, гляди - нічого не побачиш, крім соломи тої: "Всяка плоть - сіно". А я на похвалу твоїй прозорливості заспіваю: "Мудрого очі його в голові його, очі ж безумних на кінцях землі".
П а н а с. Ти що, сказився, чи ні? Я людям ніколи не заглядав у підошви, а око моє сидить у голові моїй.
Я к і в. Чи ти пень, чи що? Хіба свиняче око не в голові її? Чи відчуваєш, що голова є бовдур? Цей бовдур, як є початковою частиною свого бовдура, так у пророків означає невидиму у всякій плоті, панівну в ній силу її й начало. А хвіст, підошва, п'ята є фігура праху, полови, висівок, дріжджів, і що лиш є грубе, нице й дебеле у всякому творінні, як бурда, брага, сир, грязь і ін. Те саме означало б, якщо б Соломон сказав отак: "Очі безумних на хвостах землі". Коли чуєш оте: "Будеш оглядатися на його п'яту", то розумій так: будеш обсерватор зовнішній, із числа тих: "Осягнуть, як сліпі стіну", "Полижуть прах, як змії, що плазують по землі". Вороги істинної людини - "Вороги її прах полижуть". "Смерть врятує їх, які поїдають плоди смертної плоті, гірку й гладку тінь згубної фіги, що обминули саме дерево райське. "Зголодніють надвечір..."
Коли чуєш: "Вип'ють всі грішні дріжджі землі", то розумій, що вони налякані й блукають по далеких околицях і зовнішніх міських ругах,30 никають по кінцях і хвостах з євангельським бісом по пустельних місцях, по розпуттях поза селами й цвинтарями, що мають тваринний і жіночий отой вислів: "Душі мужів, подібних до жінок, спрагнуть". Всі вони, ой, не скуштують найсолодшої отої сина царевого вечері: "Не повинен пити... Поки п'ю нове вино в царстві небесному". Всі ці содомляни проштовхуються над вечір у дім Лотів до ангелів, але не входять, а лиш зовні обходять по калюжах, що оточують стіни міста: голодні й спраглі, натруджені й обтяжені. Головна причина цього є підла й прегруба, важча від слова, а грубіла від сиру тяжкість їх серця. Грузнуть сини ці тяжкосердні, як олово. "Голова оточення їх, труд розумний їх". "Прокисло, як молоко, серце їх". "О Ісайє!" "Знай, як попіл, серце їх, і зваблюються". "Навіщо любите суєту і шукаєте брехню?"
"Спробуйте, і побачите". "Як здивував Господь преподобного свого". "Зведіть очі ваші..."
Що ж ти, друже мій, думаєш? Ти все, наче сліпий содомля-нин, одне відчуваєш. Всяка тлінь є одне. Відчуй себе. Ти мертвий. Прив'язався ти до свого трупа, ні про що, крім нього, не думаючи.
Одне, а не двоє, в собі бачиш і, до цього приліплюючись, виконуєш приказку: "Глупий, хто двох порахувати не вміє". Дивишся в дзеркало, не думаючи про себе. Поглядаєш на тінь, не пам'ятаючи самої яблуні, дивишся на слід, а не думаєш про лева, куди цей слід веде. Зириш на райдугу, а не пам'ятаєш про сонце, яке утворюється фарбами її. Це означає: лиш пусте в собі бачити, а тому й не розуміти, і не знати себе, самого себе. Розуміти ж - означає понад видимий предмет прозріти розумом щось невидиме, заселене видимим: "Розпрямтеся, і побачите..." Оце-то є й зберігати, спостерігати, помічати, тобто при відомому зрозуміти невідоме, а з попереднього, наче з високої гори, розуму промінь, як прямолучну стрілу в ціль, метати у віддалену таємничість. Звідси народилось слово символ31. Ось що означає зійти на Сіон, на соломонівську озброєну башту, стояти на сторожі з Авакумом і бути обсерватором. Отак-то блищить, як сонце й як прямолучні стріли блискавки, розум праведних, що мають душі свої в руках божих, і не торкнеться їх мука. Вони, як іскри по стеблах, через всю вугіллям їх спустошувану тлінь течуть, злітають і здіймаються до вічного, як стріли сильно виточені, що озброїли стовп Давида, в сагайдаку тіла тлінного заховані. Ці божественні серця й душі, окрилившись тими посрібленими Ноєвої голубки крилами: "Крила її - крила вогню", і вверх, до чертогу вічності, прямуючи, орлиним...32
Панас. Гей!..
БЕСІДА 2-га,
НАЗВАНА OBSERVATORIUM SPECULA1, ПО-ЄВРЕЙСЬКИ СІОН
Що таке істинне блаженство? На чому воно твердо стоїть? - Звичайно, той камінь великий, дивний і єдиний.
Особи: Панас, Яків, Єрмолай, Логвин, Григорій.
Панас. Скажи мені, Григорію, чому греки назвали блаженство ευδαιμονία 2, тобто розсудливість, а блаженного εύδαιμων
Григорій. Ти ж мені скажи, чому євреї назвали його
196
ж світлом? Воно не сонце. "Засяє вам, які бояться імені мого, сонце правди..." (Малахія).
П а н а с. Чи не тому, що розумне око, як світло й ліхтар у пітьмі, веде нас, коли блаженства шукаємо? А будь-який сумнів і невігластво є пітьма.
Яків. Розумне око є для нас проводирем у всіх ділах. Невже добра скринька й табакерка назветься в тебе світлом і розсудливістю?
Григорій. Даймон чи демон3, означає дух бачення. Кожна ж людина складається з двох начал, які протистоять собі і борються, або сутностей: із гірного й ницого, тобто із вічності й тліні. Тому у кожному живуть два демони чи ангели, тобто вісники й посланники своїх царів: ангел благий і злий, хоронитель і губитель, мирний і бентежний, світлий і темний... Розпитайте, о друзі мої, себе, загляньте в себе. Ой, скажу вам, побачите таємну боротьбу двох мисленних воїнств, особливо коли починається важлива справа. Вникніть лише і увійдіть у серця вашого думне поле, яке ширше від усіх океанів і всяких небес. Водночас скільки тисяч пернатих і швидших за блискавку дум ваших перелітає в усі кінці Всесвіту, і повзає по всій піднебесній? Немає діла, ні найменшої дії, насінням і початком якої вони б не були. Прне духів ополчення невпинно волає: "Хто, як Бог?", "Будь-яка плоть - сіно й ніщо". "Дух животворить слово боже". "Чи послухав ти раба мого Йова?" "Ти Христос, син Бога живого..." А нижнє у безодні сердечній заперечує: "Немає Бога". "Плоть і кров усе животворить". "Чи не даремно шанує Йов Бога?" "Прибутки те роблять". "Христос утішає народи..." Обидві ці армії, як потоки від джерел, залежать від таких же двох своїх начал: гірного й низького, від духа і плоті, від Бога і сатани8, від Христа і антихриста. Велика й блага дума є головний ангел, вість блага, порада правильна, уста премудрі, мова нововогняна, благовість миру, слово життя, сім'я благословенне, слово спасительне й навпаки. Тепер скажи, Панасе, чи борються твої думки?
Панас. Гей, відгадав ти! Одна думка волає у мені, або скажу з пророком Захарією: "Ангел, який говорить у мені". Нове, не корисне сповіщає Сковорода. А неприязний ангел хитро заперечує й шепоче, як Єві, ось що: "Надто тонко пряде, не придасться на сорочку павутиння". Я ж у Ісайї недавно читав отаке: "Полотно павутинне тчуть..." і не буде їм для одягу. Говорить про вітрогонів, які вчаться марноти, зневажають корисне. 1 справді: "Літа наші, як павутиння".
Яків. Наклепник із тих же законів, як змій із тих же
Від отця істини і від отця брехні.
197
квітів не мед, а отруту висмоктує; а диявол у тій же Біблії весь смак із свого черева, як павук павутину з власного свого живота дуже тонко й гладенько, наче шовк, веде, а не із божого духа, як міністр Лже-Христа4, а не законного царя, верховний благовісник якого ось чим хвалиться: "Ми ж розум Христа маємо".
Л о г в и н. 1 я відчуваю боротьбу моїх духів.
Єрмолай. А в мені така ж суперечка таємно шумить.
Я к і в. Це і дивно, й не дивно. Дивно, що мало хто намагається заглядати всередину, випробовувати й пізнавати себе. А не дивно тому, що безперервна ця боротьба у кожному, до єдиного, серце не присипляє. У мене самого переповнене серце або невичерпне джерело, від самого мого народження не породило ні слова, ні діла, щоб перед його початком не відбулася боротьба його пекельних духів з небесними силами, подібно як на небі шум вітрів, які борються, передує прийдешній весні. Цього я не зауважував у юнацькі роки. Буйні мої думки нехтували отою притчею: "Всякий Веремій про себе розумій". Дивні рідкісні явища й легковажні новини відволікали їх від смаку як тієї, так і цієї загальнонародної мови: "Добрий Дін, та що краще, як свій дім?" Здавалося, що у домі моєму всі для мене однаково приятелі. А мені й на думку не спадало оте євангельське: "Вороги людині - її домашні". Нарешті, безлад буйності, що розбуялася, як пожежа, в тілесному будиночку, зібрав докупи розсипані по бездоріжжю думки, наче південний вітер потоки, а мені на пам'ять і на увагу привела сказане оте зціленому біснуватому слово Христове: "Вернися у дім твій". Від цього начала засіяла весна мого благодення. Отже, слово твоє, Григорію, і дивне, й не дивне, і нове, й старе, і рідкісне, й загальне. Однак блага у мене думка, або скажу з патріархом Ісааком: "Ангел мій хвалить слово твоє, а наклепник німий".
Єрмолай. Ангел твій, о друже ти мій Якове, "який охороняє тебе від усякого зла", не спокушається, коли хвалить давню новину і нову давнину. Все те не велике, що разом не містить у собі давнини й новизни. Якщо у соломонівські часи не їли грибів, а нині встав їх винахідник, то це не велике, бо не давнє, а не давнє тому, що без цього люди жили у давнину блаженно. Що давніше, як премудрість, істина, Бог? Усі діла не для всіх, а це - всім часам, країнам і людям, настільки кожному потрібно як для корабля компас і стерно, а для подорожнього Товії - наставник Рафаіл. Премудрість відчуває смак у найсолодшій істині, а істина ховалась у Бозі і Бог у ній. Це єдиний наріжний камінь для всіх будівничих храму блаженства і премудра симетрія5 для тих, хто будує ковчег спокою. Це єдина святая святих, старожитностей давнина. Та де мені знову знайдеш серце, що керується компасом і телескопом віри божої? Ось ця ж сама давнина є предивна рідкість, новина, чудо! А ганитель її є капосник плоті, ангел сатанинський. Не люди винні в цьому, а огудний дух, що оволодів їхніми серцями.
198
Л о г в и н. Так, згадав і я, що наперсник Христа називає його закон новим: "Нову заповідь даю вам". Правда, що істинна є Соломонова притча: "Брат братові допомагає... тощо." Є така ж і руська: "Добре братство краще багатства".
Проте це непоборне місто всі оминають, і діамант дружньої любові блищить дуже рідко. Ось тобі новинка! Та знову, коли превічна ця рада є дуже давня всіх істот симетрія і "міцна, як смерть, любов", що ревним співчуттям усіх світів системи зв'язала й повертає, тоді він же у посланні своєму називає її ветхою. Сам богочоловік, якого не підлий дух, що в поросі плазує, як змій, а вишній отой архангел діві благовіщує, називається новим Адамом і ветхим днями: "Бог любові є". І так: "Хай будуть німими уста облесні", які слово твоє, Григорію, гудять.
П а н а с. А мені пригадалися горді мудреці пишної плоті, які з лайкою питають: "Що є сатана, де він, подай його, проклятущого, сюди, мені в руки. Чи багато у нього рогів?.." Чи не правду каже апостол: "Гудячи - не розуміють"? Судіть - чи не самі вони з рогами? 1 чи не забавляють сина Сирахового? "Нечестивий, що проклинає сатану, сам кляне свою душу". Розумний у картярській грі може бути лабет6, а благий і злий дух є для них небуттям. Ось тобі вхід у лабіринт безбожництва! Знищивши ангельські чини, легко сказати: "Бога немає". Як замуливши по-філистимськи живої води потоки, джерело само собою стає недослідженим і неймовірним.
Яків. Облиш філистимів і хамів: "Всякий Веремій про себе розумій". Не люди винні в цьому, а дух наклепницький, що оволодів їхніми серцями. Якщо у тобі людське серце - жалкуй, а якщо завгодно, то ревнуй і гнівайся, але уникай ворожнечі й злобної гордині з отруйною насмішкою. Хто переслідує людину за віру, є найголовніший ворог божого людинолюбства, як і той, хто озлоблює жебрака за те, що не захотів Христа ради як милостиню прийняти одяг. Остерігайся, друже мій, щоб не закрався під світлою машкарою у надра твої хитрий змій, щоб ангельська любов до Бога не перетворила тебе у диявола для людей. Не забувай отого учительського шляху: "Не знаєте, якого ви духа". Ангельськими мовами говори, а людей всіх люби. Істинна любов не самолюбна.
Григорій. Ая радію нашій одностайності в думках. Втішає мене згода вас чотирьох. Гірні думки у тяжкосердних душах не поселяються! Найчистіший спирт небесний, названий у греків8 dpa , по-римськи також aura, не живе, хіба що вище хмар. Вернімся ж на шлях плину мови нашої. За числом ангелів
"Називається такожdtip -ефір, aether -ефір (лат.), coelum quod supra nubes (небо, яке над хмарами) (лат.). У Біблії "Дух холоду тонкого. "Царство духа є Бог".
199
розділіть весь рід людський на два роди: на вишній і нижній, на правий і лівий, на благословенний і на відторгнений. Тепер можна запитати будь-кого: "Ти наш чи від наших супостатів?" "Якого ти духа?" Немає тут нейтральності з подвійного роду людей, згадайте євангельське роздоріжжя: шлях вузький і широкий, правий і лівий. Наше життя - це подорож. Лівий, через тріумфальні ворота, через звеселяючі проспекти й квітнучі луки, зводить у пекло, прямо кажучи, в сум не засинаючих у душі червів. Правий на вході жорсткий і копіткий, зрештою, мало-помалу гладкий, наприкінці солодкий, при виході - найсолодший. Як будь-яка благородна справа на початку і в корені гірка, а у плодах своїх солодка, і хто сіяв зі сльозами - жне з радістю. Правим йде рід праведних під керівництвом ангела мирного, вірного наставника, охоронця душ і тіл наших. І як сам вождь їх світлий, так і рід той благорозумний, благодуховний, запашний, а життя їх є ось-те: евдемонія, пахощі, благовіяння, яке видихає ладан, миро, смола й олія. Звідси у нас народилося слово благоговіння, звідси у стародавніх всяка благоспішна удача називалась дексіома7! Десничіс - діло правої руки, а люди - сини світла й десниці, наприклад, Веніамін - означає син десниці - [правиці]. Шуйський8 же рід, або лівий, у всьому протилежний до того. Негідну підлість і у нас, в Малоросії, називають шуя. Без сумніву, те ж, що й шуя, і ледь чи не звідти народилось слово оце - лінивий. Наче син лівиці, не правиці. Та я вже забрехався. Ось вам, чому в грецьку давнину блаженство названо евдамония.
Панас. Нині мені відкрилися оті Павлові слова: "Прийміть мене, як ангела божого". "Христові пахощі ми". І кожен сам такий, до якого ангела приліплюється. Ці є добрі діви. "У пахощі миру твого течемо?" Та ах! Мало їх... Недарма плачеш, о Єреміє! "Зменшилась [кількість] добрих дів". Рід лукавий і перелюбний скрізь розмножується. Всі оці не ввійдуть до шлюбного покою палацу нареченого. "Не знаю вас!"
Є р м о л а й. Мені постійно перед очима спокусник учителя нашого в пустелі. О безсоромний! На кого не наважиться наступити, якщо свої підступні наклепи не посоромився звести на голову всіх божих мужів і пророків? "Кинься вниз". Чи можливо, щоб звалився у нижнє болото й смердючу підлість той, хто прорік оцю істину: "Я із вишніх". Хто згори і в гірному народжений, ніяк не вміщує духів, які відсилаються до стада свинячого: "Ви із нижніх". Та знову, яким йому був приємним ангел з саду, що побуджував його до висоти терпіння, за благоволінням і сутністю гірного отця його.
Л о г в и н. Звичайно, оцей сад, де розмовляємо, навіяв тобі такі думки. І мені ці, перед нами квітнучі лілії сільські, що
200
дихають у нюх наш фіміамом своїх пахощів, звели на серце Матвієвого ангела, який сидить на надгробку і благовістить мироносицям отого єдиного чоловіка: "Рід же його хто пізнає?" "Я цвіт польовий і лілія долин". Для охоронців гробу ангел мій жахливий, а для мироносиць - який прекрасний! Світлий, як блискавка і як лілія, що сповнила повітря пахощами. Чи не вони таємно торкають мій нюх, насолоджуючи палаюче в мені з Клеопою й Лукою серце моє? Крила її - крила вогню". "Полечу й спочину..."
П а н а с. Ні, брате, зачекай! Високо не залетиш. Щоб могти нюхати пахощі того нетлінного чоловіка, треба мати отой ніс: "Ніс твій, як стовп ліванський". Оцим-то носом обнюхує Ісаак ризи сина свого Якова. Втратили було цей ніс і зате почули ось що: "О нетямущі галати!" "1 зашкарублі серцем..." Розлючений місяць і земну людину кожне око бачить. "Безумний як місяць змінюється". До небесної отої людини: "І підійметься від землі життя його". Як молодого місяця, не побачить, хіба дуже швидким відчуттям. Тобі належить рости, мені ж: "Перебуде з сонцем і раніше від місяця". Всі ті були безносі, котрих запитує Павло: "Чи прийняли ви Духа Святого?" Ми ж бо й не знаємо, чи він є і що він означає? Хоч придворний, проте без носа був тоді і той євнух, що питав Пилипа: "Скажи, про якого чоловіка так гарно говорить Ісайя?" Недарма у євреїв не ставили священиками безносих і коротконосих. Позбавлений відчуття, що сприймає Христові пахощі, і хто не може похвалитися: "Знаю чоловіка", як може видатися іншим невігласам: "Це ягня боже". Соломонівська наречена, крім хваленого братом носа, має голубині очі. Цими благородними відчуттями, не дивно, що провидить не старіючого оленя, який високо скаче й перескакує по горах і горбах: "Відчуття праведних благопоспішне".
Яків. Носатих носатий хвалить. Ангел божий, що підняв угору за волосся Авакума й Пилипа, може й друга нашого Логвина підняти у гірне. Невже гадаєш, що він лисий? Гадаєш так, а воно не так. Чи дух віри - не прозорлива премудрість? Чи не вона є блаженна сивина й волосся оте: "Волосся голови вашої не загине". Чи не він викликає захоплення й у хору мироносиць? Пахуче миро божої віри у серці їх - достатній для благовісника привід, щоб схопити й підняти їх із плазування у гірне. Віра бачить невідчутного чоловіка, і він не дивиться на тлінь, крім віри: "Господи, очі твої дивляться на віру". Цей благовістив сина і пречистій Марії, цей і Захарії, та при фіміамі віри, цей же обіцяє батькам ізраїльського визволителя Самсона. Але й тут діє непогубний волос віри: "Залізо не зійде на голову його". Це ж'волосся й нетлінне віри, проміння прикрашало й освітлювало й Мойсееву голову, викликало захоплення Єноха і всіх отих з Павлом: "Підняв вас, як на крилах орлиних, і
201
себе". Втілений ангел Павло хвалиться, що і йому волосся помазав Бог духом своїм так, як і Ісайї: "Бог, що помазав нас..." "Дух господній на мені..." А як вірить, так і благовістить плазуючим: "Устань, сплячий..." Так, як Ісайя, якомусь бідному книжнику: "Чого ти тут, і що тобі тут?..." Те ж, що й євангельський ангел: "Що шукаєте, немає тут..." "Там його побачите, о зашкарублі серцем!" І заохочує їх у гірне галілейське, де "ті, що бачили його, поклонилися йому..." "1 той був невидимий їм". Тоді відразу побачили, коли став невидимим і невідчутним так, як коли зник з очей тілесний друга мого бовван, тоді залишилось у моєму серці серце його, як магнітний дух у стальному кільці: "Міцна, як смерть, любов..." "Крила її - крила вогню." А коли плотська любов так сильно віє і гонить до смертоносних жадань, то так само ж і дух божої любові жорстокий, як буря, шумний, як від вина, вугіллям вогняним і полум'ям варить, як пекло, палиіо серце, окрилює й націлює в гірне: "Жорстока, як пекло, ревність". І так любо мені, коли Логвин зізнався, що руйнує серце жало ревності божої і утробу йому так, як Луці і Клеопі. Чи зізнатись вам, що й мою утробу торкає те ж полум'я? Часто воно пригашується плотським жаром. Та хто безпосередньо відчув красу гірної людини, любові того ні вода велика пригасити, ні ріки потопити не можуть: "Ні теперішні, ні майбутні..." "Повстане ангел господній..." Остудить Вавілонську піч і звільнить їх. "Зникне серце моє і плоть моя..."
Г р и г о р і й. Це вже ми чули - про два начала, про подвійний рід ангелів і людей, про два шляхи людського життя. Втім, нині самі доходьте розумом, що із цих же джерел народжується подвійний смак у Біблії: добрий і лукавий, рятувальний і погибельний, хибний та істинний, мудрий і безумний...
Яків. Немає легшого додуматись, як у цьому. Змій із тієї ж корови ссе молоко і перетворює в отруту, а людина слухає притчу: "Збивай молоко, і буде масло". Душевній людині Лотова пиятика, Давидове й Соломонове жінколюбство - сморід, отрута й смерть, а духовній - пахощі, їжа, пожива й життя. Віра гірна візьме змія й не пораниться, в печі не обпалюється, у морі не потопає, отруту й смерть їсть і п'є, і тому здорова, ось "знамення віруючим"! Біблія не лише корова, але й пекло, й змій, і всепоглинаючий лев. Але в жорстокості цього лева знаходять з Самсоном стільники насолоди ті: "Правиця твоя прийме мене..." Цей дракон для таких цілющий, і є деревом пресолодких райських плодів, але не тим, які "полижуть порох, як змії, що плазують по землі". "Той зітре твою голову..." Чудо ізраїльське! Де віра знаходить солодку, кращу від меду й стільників поживу, там тяжкосердну душу терзають псячі мухи й шершні: "Нашлю на них шершнів..."
202
Панас. Стережися, Якове, ти вже зробив Біблію стародавнім чудовиськом, що мучило давно єгиптян. Ім'я його - Сфінкс - дівоча голова, тулуб левиний...
Я к і в. Не сумніваючись, друже мій, кажу, що вона-то є лев, який обходить Всесвіт, гарчить і терзає, напавши на бідного читача з лівого боку. Пропав він у пекельних її щелепах. Ти ж, о Ізраїлю, не бійся Якова! "Зустріне його, як мати", прикриє його від спеки, заспокоїть у материнському лоні, охлібить хлібом і напоїть водою. "Вода глибока - рада у серці мужа". "Хто п'є від води цієї, не спрагне навіки".
П а н а с. То чи не вона й повія ота в Соломона, за якою волочаться буйні молодики? Вона гіркіша від пекла. Втікають же, "як олень, поранений у сім'яники". "Не знаючи, що на душу свою тече". Куди вона заводить їх? О лютий язик її! "Зуби його, зуби левові, що вбивають душу..."
Я к і в. О друже мій! Вгадав ти. Це та повія. "Слова потопні, мова облесна цієї повії". Вона наводить усесвітній потоп. Та віра з Ноєм із незогниваючого споруджує собі безпечну храмину. Вона по-римськи area, те ж саме, що по-грецьки. Це ім'я боже. "Покриє тебе боже начало". Від цієї повії врятував ангел обручника: "Иосифе, не бійся". Трохи не потрапив, повз Рахіль, на прілооку Лію9.
Є р м о л а й. Чи не вгадаю і я? Чи не Біблія оті смертоносні джерела, які Єлисей перетворює в цілющі, коли їх сіллю осолонив пророк? Засмітили їх філістимляни.
Я к і в. Ти влучив у самісінький центр. Очищує їх Ісаак, осолонює Єлисей, освячує, занурюючи у них Христа, Предтеча, а сам Христос перетворює несмачну їхню воду у вино нове, яке "звеселяє серце людини". А Мойсей гірним посохом розділяє й підсолоджує несмачну їх гіркоту за Павлом: "Слово ваше хай буде сіллю розчинене". "Про Бога похвалю слово, про Господа похвалю слово".
Логвин. Дух вгадування зачепив і мене. Чи не є вона [Біблія ] той, що у Даниїла, семиголовий змій, який губить жінок і немовлят? "Змій цей, якого ти сотворив". Хоч він кит, хоч дракон - є то Біблія.
Я к і в. Чи не вилився на вас, друзі мої, отой дух від Вишнього? "Виллю із духа мого". "Старці ваші сни побачать..." Хто здатний це вирішити, якщо не буде Бог з ним? Дух віри все випробовує і все відкриває. Цьому змієві в щелепи замість солі вкидає Даниїл кульку, пілюлю або котишок. Тоді цього гаспида мале отроча повести може.
Є р м о л а й. Любий мій котишок, що означає ця кулька? Чи спитаю тебе по-єврейськи: манна - що це?
Яків. Він зліплений зі смирни, з деревної вовни і з жиру. Пішов прямо в черево зміїне.
203
Є р м о л а й. Кажи, друже мій, швидше, не муч мене. "Поки візьмеш душу нашу?"
Яків. Ху! Хіба не знаєш, хто був у череві китовому?
Є р м о л а й. Ах! Ти тепер ще більше мене засмутив.
Яків. "Вірив, тому й заговорив". Ця кулька є завжди існуючий центр пресвятої вічності. У храмах божих зображається так:
У центрі трикутника око.
1. Альфа - випереджає будь-яке сотворіння.
2 - омега після всякого сотворіння залишається.
3. Віта [бета ] - середина, що народжується й зникає, та за початком і кінцем вічна. Ця трійця є одиниця:
"Трисонячна єдність", "недремне око..."
Є р м о л а й. Не знаю, чогось Панас усе посміхається.
Панас. Трикутник твій, Якушо, пахне Піфагором10. Небезпечно, щоб ти не накадив і духом платонівським11, а ми шукаємо Христового духу.
Л о г в и н. 1 мені видається, наче запахли платонівські ідеї.
Яків. Піфагорствую чи платонствую - немає біди, аби не ідолопоклонствував. 1 Павло, й Аполлон є ніщо з Авраамом. "Бо ніхто не благий..."
Григорій. Дайте спокій! Прошу, не чіпайте його. Він слово благе вийняв із віруючого серця. З вірою грязюка у Бога дорожча від чистого золота. Судіть, не на обличчя дивлячись. Згадай вдовин пенязь12. Не вміщуйте богознання у тісняву палестинську. Доходять до Бога й волхви, тобто філософи. Єдиний Бог юдеїв і поган, єдина й премудрість. Не весь Ізраїль мудрий. Не всі й погани пітьма. Пізнав Господь сущих його.
204
Збирає з усіх чотирьох вітрів. Будь-хто для нього є Авраамом, тільки б серцем володів дух божої віри, без якої й Авраам не міг виправдатися, ні ніхто інший. Тільки дух віри виправдає і плем'я, й країну, й час, і стать, і чин, і вік, і розум. Іноплемінник Неєман зцілився у Йордані, де марно обмивався необрізаний серцем Ізраїль. Яке нікчемне самолюбство! Поклоняєтесь у храмах трикутникові, зображеному художником, що його не розуміє, а цей же образ, у любомудрів сутністю божества осяяний, лаєте. Чи не це є: "Поклоняєтесь тому, чого не знаєте?..." Не розжувавши цього хліба Христового, як можете перетворити й перемінити сутність на животворний сік? Чи не означає це бажати собі суду й смерті, аби сповнилось писання: "Йдучи, вдавився?..." Гляньте, сліпці, на божі хліби, що називаються проскура, тобто приношення. Чи не бачите, що на одному зі семи, зверху є ложе трикутника, вирізаного списом священика, що роздроблюється й вкладається в уста причасникам? Чи не пророк священик? А пророк - чи не любомудрии і прозорливий муж, чи не міністр і не апостол божий із тих: "Невідому й таємну премудрість явив ти мені". "Навчу беззаконних шляхів твоїх". Не хліб цей, а хліб з перетвореною сутністю, він є дух божий, тайна трійці, і не вино стихійне, вино фізичне, але вино нове нетління, вино Христової премудрості, що веселить серця вірних. Цього духа премудрості у хліб цей і у вино якщо не вдихнути, - що залишилось вкушати? Хіба смерть: "Смерть врятує їх..." "Близько ти, Господи, біля стін їх, далеко ж від сердець їх". Заради цього ж пророк Даниїл вкладає у щелепи змія таємничий хлібець.
Панас. Яка нісенітниця! Там хлібець в устах зміїних, а в нас трикутник у хлібці. Не клеїться щось, не можу погодити.
Григорій. Ой, який ти, друже мій, гострий і хиткий у лайці! А в розумінні пророчих тайн серце твоє повільніше від черепахи. Розжуй гарненько, відчуєш смак. Там хлібець у голові зміїній, а тут трикутник у хлібі. "Той зітре..."
Панас. Воля твоя, не клеїться. Там у голові, наче у горщику, хліб, а тут, у хлібі, хлібець трикутний. Хліб і горщик - різниця.
Григорій. О зашкарублий галате, мій брате! Здогадайся, що зміїна голова й хліб є одне і те ж.
Панас. Боже мій! Це не вміщається у моєму серці.
Григорій. О любе мені просте твоє, але невірне серце!
Панас. Розжуй мені, тоді можу повірити.
Г р и г о р і й. Чи Біблія не змій? Вхід і двері її - чи не зміст книги? Сім днів - чи не сім глав? Сім сонць - чи не сім хлібів? Чи" не у ці хліби вкидає Даниїл отой хлібець? "У сонце поклав поселення своє". "Той зітре твою голову".
Сонце зайшло... Прощавайте!
205
ДІАЛОГ, АБО РОЗМОВА ПРО ДАВНІЙ СВІТ1
Любому другові Михайлу Івановичу Ковалинському Писаний 1772-го року, переданий у дар 1788-го
УЛЮБЛЕНИЙ ДРУЖЕ МИХАИЛЕ!
Прийми від мене цей маленький подарунок. Дарую тобі мою забавочку. Вона божественна. Розмова про давній світ. Що є найдавніше? Бог. Ти народився любитися з Богом. Прийми оцю мою лепту. Читай. Мудруй. Прирости її і вирости її. Із зерна зійде благотіннолистий дуб мамврійський. Тінь його вмістить хоч Всесвіт. Багато хто пиіас, пю ж робить у житті Сковорода? Чим забавляється? Я ж у Господі радію. Веселюсь у Бозі, спасителі моїм... Забава, по-римськи - oblectatio, по-грецьки - діатриба, по-слов'янськи - глум, або глумління, є корифа2 і верх, і цвіт, і зерно людського життя. Вона є центром кожного життя. Всі діла кожного життя сюди течуть, наче стебла, перетворюючись у зерно. Є деякі, що живуть без центра, наче пливуть без гавані. А я про розтлінних не кажу. Бо ж кожному своя забава мила. Я ж поглумлюсь у заповідях вічного. Ти знаєш, як люблю його і як він полюбив мене. Скажеш, як десять заповідей вистачає на довголітню забаву? Тьху! Якщо б і особливий Мафусаїлів вік3, то й тоді вистачає. Ах, все огидою і в огиду виходить, крім святині. Ах, недарма Давид: "Дивні-бо твої одкровення". Все випереджають, усе завершують. Будь-якій кончині є кінцем і залишком без мерзоти. Вічна мати святиня годує мою старість. Я соски її ссу без огиди і прагну більше й більше. Я повік буду з нею, а вона зі мною. Бо все минає, а мила любов - ні. Коротко скажу: це діатриба і типик4 мого життя! "Блаженний муж, який у премудрості помре, і хто в розумі своєму навчається святині, розмірковуючи про шляхи у серці своєму, і в заповітних (тайнах) її переконається..."
Любий друже! Був і залишаюся твій Даниїл Мейнгард5.
Основа діалогу
"Пригадав дні давні" (Псалом 142). "Гляньте на давні роди" (Сирах). "Загубіть ветхе ветхих" (Мойсей). "Згадав долі твої одвіку, Господи, і втішився" "Розповіли мені законопорушниці глумління, та не як закон твій, Господи" (Псалом 118).
206
Sola Veritas est dulcis, viva, antiquissima, cetera omnia sunt foenum et heri natus fungus6.
РОЗМОВА ПРО ДАВНІЙ СВІТ
Особи: Панас, Яків, Логвин, Єрмолай, Григорій
Григорій. Подивімся ж нині на природних бо-гопроповідників, загляньмо у давні роки, якщо хочете.
П а н а с. О преславне видовище! Але як можна бачити давні роки? Чи можна дивитись на те, що вже минуло? Якщо ж минуло, тоді не видно. Як же дивитись?
Логвин. Якщо відкривається театр найдавніших часів, тоді можна бачити й людей. Вода без риб, повітря без птахів, а час без людей бути не може.
Панас. Як же можна бачити минулі часи?
Яків. Так можна бачити, як вчорашній день твого життя, а вчорашній день так, як нинішній, минулий ранок, а ранок так, як півгодини тієї, у якій перебуваємо. Оце нині тече десята година, тридцять четверта хвилина, 1772-й рік від Христа, п'ятнадцятий день місяця травня, нарешті, половину цієї десятої години, яка минула, можна бачити як чотири хвилини. Ось щойно вони протекли. А тепер п'ята другої половини хвилина. Гляньте на годинник!..
Панас. Щодо вчорашнього дня мого життя, то він для мене на все життя є дуже солодким видовищем.
Л о г в и н. Як це?
Панас. Господи! Не мені, а імені твоєму слава. Похвалюся про Господа перед друзями. Вчора довелось мені сперечатись у розмові з одним моїм сусідом. Він розлютився, назвав мене негідником, шкідливим для співжиття, злодієм тощо. Прийшов я додому, через кілька годин почув жіночий і дитячий вереск. У чому справа? Сказали мені, що до згаданого сусіда приїхав давній його кредитор з векселем, а він не в змозі сплатити 30-ти карбованців за векселем, що ніхто на його прохання, хоч обійшов 30 дворів, не допоміг йому і що нарешті забирають його у тюрму. Шкода мені стало. Схопив перо, написав йому таке:
"Любий друже! Вдячний вам, що дали мені нагоду для благодіяння. Посилаю вам 30 карбованців. Використайте їх як свої власні. Цим можете мені навіки зробити ласку.
Ваш старанний слуга H.H."
Я послав гроші, а його звільнили. Згадуючи про вчорашню справу, відчуваю багатство насолоди, одної краплі якої я не віддав би за 1000 єфимків7, а мені вона вся коштувала лише 30 карбованців.
207
Є р м о л а й. Дешева твоя купівля, а інший продає за 30 карбованців і самого Христа.
Л о г в и н. Тим же оком, котрим дивишся на вчорашній час, можна дивитись на самі авраамські часи. Павло всі минулі роки вміщує у цьому слові (вчора), нинішні - у слові (ниці), а все майбутнє називає віком: "Ісус Христос вчора й сьогодні, той же і навіки".
Якби сказав - вчора, і нині, і завтра, тобто навіки віків. Якщо хтось бачить нині, той бачить і вчора, і одкровенням одного дня відкривається тисяча літ. Вона вміщується в одному дні, а день простягається на 1000 літ. Зрозумій вечір седмиці і побачиш ранок семи тисяч років. "І був вечір, і був ранок, а день один".
Яків. Можливо, й правда, що тисяча однакових печаток міститься у одній такій же, а одна розходиться на тисячу, і одна глиняна модель сховалася у десяти тисячах посудин. "Всі тим були..."
Панас. Яким чином 1000 років буде одним днем і навпаки?
Л о г в и н. Ох, не цікався. Не все те хибне, чого не сприймає розум немовляти. Якщо не розумієш, то приборкай твій розум для послуху і вір Петрові святому... "Одне це хай не втаїться від вас, любі мої, що один день перед Господом як 1000 літ, і 1000 літ, як день один". Оглянься на псалом 89.
Панас. Вірую, Господи, що 1000 років перед очима твоїми, як день вчорашній...
Л о г в и н. Я міг би тобі сказати й оце, що коли хтось одну людину знає, то той усіх знає. Одна у тисячі, а тисяча, як одна людина. Та це не у нас, а перед Господом.
П а н а с. Ах, перед Господом! Скажи, де перед Господом?
Л о г в и н. Там, на тому світі, на другому світі.
П а н а с. Де ж той другий світ?
Л о г в и н. Там, де "друга людина - Господь з небес". П а н а с. А друга людина де? Л о г в и н. Там, де другий світ. П а н а с. А другий світ де?
Л о г в и н. Ось де! Послухай Петра святого: "Нового неба й нової землі хочемо, згідно з його обіцянкою, бо у них правда живе". Бачиш, що другий світ там, де нове небо і нова земля? Вони є його члени.
П а н а с. Де ж нове небо і земля нова?
Л о г в и н. Там, де старе небо і земля.
П а н а с. А старе небо де?
Яків. Неабиякий ти шукач: ще нового не знайшов, а старий світ загубив. Старе небо під носом у тебе. Панас. Але ж старе небо і стара земля всюди? Л о г в и н. Скрізь.
208
П а н а с. 1 не можна знайти місця, яке було б хоч трішечки порожнє?
Л о г в и н. Не можна.
Панас. Все наповнене старим небом і землею?
Л о г в и н. Все.
П а н а с. Де ж твій новий світ?
Л о г в и н. Всюди.
П а н а с. Як же старий світ поєднаєш із новим?
Л о г в и н. Так, як тінь з її деревом. Глянь на оцю живу й благотіннолисту яблуню.
Панас. Яблуня піднялася вгору, а тінь простяглась унизу. Тінь в одному, а яблуня в іншому місці. Тут інша справа.
Л о г в и н. Адже крайня частина тіні лежить на землі, та початок і основа її є разом з яблунею, і вона ніколи не буває ні більша, ні менша від своєї яблуні. Коротко кажучи, тінь не заважає розміщуватися яблуням.
Панас. Ось так хіба скажи: "Тінь яблуням розміщуватись не заважає".
Логвин. Таяж так і кажу.
Панас. Тінь яблуні розміщуватись не заважає.
Л о г в и н. Звичайно.
Панас. Отже, старий світ є тінь нового.
Логвин. Думаю і вірую. А якщо до кінця зрозумію, що так воно є, тоді побачу його і, люблячи, полюблю його в Господі, а Господа у світі його.
Панас. Ах! Бідолашні ми з нашим світом. Світ наш, вік наш і людина наша є лиш тінь. Але чому світ наш є тінню?
Логвин. Спитаю й я в тебе. Чому тінь є тінню?
Панас. Тому що минає й постійно не перебуває.
Л о г в и н. Як же вона минає?
Панас. Коли сонце заходить, тоді тінь зникає, а тим скоріше, чим більше простягається. Вчора була одна, нині друга, завтра третя привидиться. То народжується, то зникає. А народившись, твердо не стоїть, а відхиляється від того місця. Навпаки ж, яблуня років зі сто стоїть непорушно.
Логвин. Ось ще чому тінь є дрібниця! Вона не є ділом, а лиш якоюсь його подобою і дотримується його. Глянь же нині тлінним твоїм оком на дріб'язкову тінь твого тлінного світу і заспівай з Давидом: "Дні наші, як тінь на землі, і немає постійності". Він постійно змінюється. То народжується, то зникає, то зменшується, то відхиляється. Чи не багато тисяч тіней її у яблуні? Так тисяча наших літ в одному господньому дні ховаються. Світ господній і день господній - це дерево життя. А наш старезний, тіньовий і тлінний світ є деревом смерті. Воно глупомудрим серцям здається добром, та по суті своїй лукаве. "І прикрила їх тінь смертна".
209
Світ наш с риза, а господній - тіло. Небо наше є тінь, а господнє - твердь. Земля наша - пекло, смерть, а господня - рай, воскресіння. Вік наш - це брехня, мрія, суєта, пара, ніщо, а істина господня перебуває вічно. Вік наш - це різноманітність і різновид тіні, січення піску, зів'ялість цвіту. Вік же господній є єдність, тотожність, діамант. День наш є те ж саме, що й вечір, ніч, місяць. День господній - це вічний ранок, світло неприступне, сонце, яке не заходить. "Господь близько". "Прийде ж день господній, як злодій уночі, того ж дня небеса з шумом повз підуть, стихії ж, спалювані, знищаться". А як світ наш і вік злий, так і людина наша лукава. "Перший чоловік із землі тлінний".
Панас. Таких-то, думаю, 1000 в одній людині, що стоїть перед Господом, а один божий чоловік у тисячі наших.
Логвин. Ая тобі кажу, що не тисячі, а всі наші, всіх віків люди, в одній господній людині так знаходяться, як незліченний всіх наших світів хор ховається у божому світі і в раї першородного отого світу, про який Йов: "Хто влаштує мене по місцях минулих днів, у них же мене Бог береже". Оцей-то й є день господній, як злодій (дивись псалом 83-й, вірш 11-й).
А як у Бозі немає поділу, а є він єдністю, що простягається по всіх віках, місцях і створіннях, так Бог, і світ його, і чоловік його є єдиним.
Панас. Чудний ти, Господи! Чудний світ твій. Чудний чоловік твій.
Логвин. Зрозумій єдине яблучне зерно, і досить тобі. Якщо ж єдине в ньому дерево з коренем, з листям і плодами сховалося, тоді можеш там же знайти незліченні садів мільйони, наважуся сказати, і незліченні світи. Чи бачиш у маленькій нашій крихті і у крихітному зерні жахливу безодню божої сили? Чому ж, навпаки, наша широта, що простягається вище зірок, у єдиній божій точці не могла би втаїтися? Якщо хтось хоч трішки натхненний божим духом, той може швидко повірити, що в єдиному господньому чоловікові всі наші земні вміщаються. Підла наша природа, будучи тінню, є мавпою, яка у всьому наслідує свою пані натуру. Ця рабиня своєю зовнішністю, наче фарбами, наводить тінь на всі блаженної натури діла, зображаючи тінню для тлінних і немовлячих умів весь скарб, що таїться у невичерпних надрах панівної природи, як невидима вічносуща істина. Отже, якщо хочеш пізнати щось у дусі чи в істині, розглянь спершу в плоті, тобто у зовнішності, і побачиш відбиті на ній сліди божі, що викривають невідомі й таємні його премудрості і наче стежечкою ведуть до неї. Панас. Тихіше, пане мій! Не залітай з орлами у пітьму хмар! Перестаю розуміти мову твою. Пряди грубшу ниточку для очей моїх сільських.
Л о г в и н. Чи ти бував коли у царських палатах? Чи стояв посеред покою, де всі чотири стіни і двері, вкриті, наче лаком, дзеркалами?
П а н а с. Не доводилось.
Логвин. Стань же, якщо хочеш, на рівному місці і звели поставити навколо себе сотню дзеркал. Тоді побачиш, що один твій тілесний бовван володіє сотнею видів, що залежать від нього одного. А як тільки забрати дзеркала, раптом всі копії ховаються у своїй правічності чи оригіналі, наче гілки у своєму зерні. Однак же тілесний наш бовван і сам є лиш єдина тінь істинної людини. Ця істота, наче мавпа, утворює лицевидним діянням невидиму й всюдисущу силу і божество тієї людини, якої всі наші боввани суть наче дзеркаловиді тіні, які то з'являються, то зникають, тоді як істина господня стоїть непорушна навіки, утвердивши діамантове своє обличчя, що вміщує незліченний пісок наших тіней, які безконечно простягаються із всюдисущих і невичерпних її надр. "Заховаєш їх у тайні лиця твого".
Оцю-то людину бачить блаженний Навин, як написано: "Глянувши очима своїми, бачить людину, що стоїть перед ним". Розжуй кожне слівце, а по-перше, оте: "глянув" і оте: "що стоїть". А дні наші, як тінь, і немає постійності. Навину з'явилось те ж, що й Аврааму: "Глянув очима своїми, бачить - і це три мужі". Авраам цьому дивному чоловікові каже: "Я земля і попіл". А там пишеться: "Стоячого проти себе". Звичайно ж, отой гірний чоловік має протилежну сутність. А Навин - лиш тінь і попіл: "Бачить чоловіка, що стоїть проти себе".
Є р м о л а й. Господи! "Що таке людина, як пам'ятаєш її?" Мені здається, що Давид запитує Бога про ту ж дивну людину, про яку раніше сказав: "Славою і честю вінчав ти його".
Логвин. Звичайно, із цієї людини дивується Давид, глянувши розумними очима на пишноту її, що здійнялася вище від наших небес і стихій. Він бачив, що будь-яка людина із нашої братії є не те, що він, і відрізняється, як віддалене небо від землі. Начебто сказав: "Ах, Господи! Яка -ивна та людина, котру сам ти вважав людиною!" Вона тобі,
ти їй друг. Вона у тобі, а ти у ній. "Господи, що є людина,
к відкрився ти їй".
Хто із нас, смертних, подібний до неї? Ах, жоден! Наш рід - це земля, попіл, тінь, вид, ніщо... "Дні наші, як тінь, минають". А твоя людина вічно стоїть. Поставив ти її... Все підкорив ти під ноги її".
211
Яків. Немає анітрохи сумніву, щоб мова Давидова не стосувалася цієї дивної людини: "Що є людина, як пам'ятаєшїї?"
Розсудіть слово оце: "пам'ятаєш її". Звичайно ж, вона не земного нашого роду, якщо Бог її пам'ятає. Наш весь рід виключений із його запасу. Ось слухай: "Не зберу соборів їх із крові, і не пом'яну імен їх устами моїми". Ми-то плоть і кров, і сіно. Як може плоть і кров встояти перед лицем господнім? "Бог наш є вогонь пожираючий".
Та про цю людину пишеться: "Відвідуєш її". Видно, що ця дивна людина чужа для нашої плоті й крові і перевершила усі нашого світу стихії. "Хай вознесеться пишнота твоя понад небеса".
Григорій. Якщо б вона була земною, тоді яка потреба була дивитись вгору тим, хто хотів її бачити? Бо ж плотську людину скоріше побачиш, втупивши погляд у землю, ніж дивлячись на небесне склепіння. Проте одноголосно проповідують: "Глянув! Глянув!" Ось у ту ж дудку грає й Даниїл: Слухай: "Здійняв очі мої й побачив. 1 це муж один, одягнений у ризу лляну3, а стегна його підперезані золотом світлим, тіло ж його, як фарсис8... Голос же слів його, як голос народу". У цих словах зауважуй оте - "один", і те - "голос, як голос народу". Тільки що не сказав - один у всіх, і всі у ньому. "1 каже мені: не бійся, муже бажаний! Мир тобі!" Оцього-то побачивши, Давид здивувався, співаючи з захватом: "Господи, Господи наш! Яке чудове ім'я твоє!... Хай вознесеться пишнота твоя понад небеса".
Л о г в и н. Миле моїм сердечним очам видовище відкривається9. Оце бачу на пустельному шляху в полі вельможну колісницю, що котиться, а в ній сидить знаменитий пан. З ким же? З жебраком, з мандрівним бурлакою. Вони, сидячи, розмовляють, а перед ними лежить розкрита книга. "Скажи, будь ласка, розжуй мені хоч трохи, - просить придворний пан, скарбник цариці ефіопської. - Чи можеш знати, мій друже Пилипе, про якого чоловіка розповідає Ісайя отаке: "Як ягня на заколення ведеться..." "У смиренні його суд його вознесеться". "Рід же його хто пізнає? Бо підійметься із землі життя його".
Будь добрим! Чи про себе, чи про кого іншого оця його мова?
Пилип. Яка користь читати пророків і не розуміти?!
Тут розуміється льон, що називається віссон, по-грецьки - ?????. Це рід кам'яного волокна, що не горить у вогні. Означає ж нетлінність. Золото також мас свої домішки. Вогнем же очищене й світиться, і не згоряє, і є оораз безсмертя.
212
Є в н у х. Як же можна розуміти, якщо ніхто не навчить мене?
П и л и п. О пане! Гей, воістину ти не невіглас. Бо не прагне розуму премудрості хіба премудрий. Не думай же, пане милий, щоб Ісайя цими так великими словами величав якогось тлінного чоловіка. Пророк постійний у своїй мові. Не може похвалити те, що недавно ганив. Хіба ви забули? Згадайте вищесказане: "Будь-яка плоть - сіно", - недавно вигукнув3. Дивіться на Всесвіт, наповнений такими, як ми, людьми, які то народжуються, то гинуть. То чи можливо, щоб пророк про себе чи про іншого насмілився сказати: "Рід же його хто пізнає?" Хто ж скаже, що наш рід не земля, плоть, сіно й тінь? Та прозорливе око Ісайї прозріло у плотській нашій тіні особливу людину, яка є лиш одна, і про неї гукає: "Підніметься із землі життя її..." А весь наш земний родовід умістив у цьому слові: "Будь-яка плоть - сіно". 1 так Даниїл сказав: "Голос слів його, як голос народу". Так і Ісайя гукає про того ж мужа: "Слово Бога нашого є вічно", наче в одному тоні співав з Даниїлом: "Сила слова його, як сила в народі"".
Є в н у х.. О Пилипе! Дивовиж ти наговорив. Ти запалив у мені смертельне бажання бачити того чоловіка, я про нього від народження чую вперше.
Пилип. Вельмишановний пане! "Міцна, як смерть, любов..." Та коли пишнота отого чоловіка понад небеса і понад всі наші стихії піднялася, то не можна плазуючим по землі та плазуючим по стихіях поглядом бачити його. Це означає - шукати серед мертвих живого і вести це праведне й невинне ягня на заколення, стригти мертве волосся його, їсти землю й мудрувати про сіно. Така душа, що рухається по землі, не присвячується Господу ізраїльському і є поза цим числом: "Святи їх у істину твою: слово твоє є істина". Правда, що вся стихійна ницість, наче риза, ним ношена, є його сутністю, і він у ній всюди. Та не вона є ним, і не він с нею. І хоч у ній, та крім неї і вище від неї перебуває не місцем, а святинею, і роздуми про нього аж ніяк не ниці, бо "у смиренні його суд про нього високий".
Ця його стихійна ницість і смирення його ж самого знищує перед нами. У ній-то ми, втуплюючи очі, занурюємо думки наші і, задивившись на тінь, не зводимо сердечних очей у гірні істини роздуми й у відання істинної людини, як "підніметься
Вище уже сказано оце: "Сину людський, закричи" (звелів йому Бог). "і що ж закричу" (питає Ісайя). А ось що (говорить йому Бог): "Будь-яка плоть - сіно" та інше.!.
бг
1 олос, слово, воля, повеління, царство, закон, сила, дух є те ж саме.
213
Яків. Немає анітрохи сумніву, щоб мова Давидова не стосувалася цієї дивної людини: "Що є людина, як пам'ятаєш
її?"
Розсудіть слово оце: "пам'ятаєш її". Звичайно ж, вона не земного нашого роду, якщо Бог її пам'ятає. Наш весь рід виключений із його запасу. Ось слухай: "Не зберу соборів їх із крові, і не пом'яну імен їх устами моїми". Ми-то плоть і кров, і сіно. Як може плоть і кров встояти перед лицем господнім? "Бог наш є вогонь пожираючий".
Та про цю людину пишеться: "Відвідуєш її". Видно, що ця дивна людина чужа для нашої плоті й крові і перевершила усі нашого світу стихії. "Хай вознесеться пишнота твоя понад небеса".
Григорій. Якщо б вона була земною, тоді яка потреба була дивитись вгору тим, хто хотів її бачити? Бо ж плотську людину скоріше побачиш, втупивши погляд у землю, ніж дивлячись на небесне склепіння. Проте одноголосно проповідують: "Глянув! Глянув!" Ось у ту ж дудку грає й Даниїл: Слухай: "Здійняв очі мої й побачив. 1 це муж один, одягнений у ризу лляну3, а стегна його підперезані золотом світлим, тіло ж його, як фарсис8... Голос же слів його, як голос народу". У цих словах зауважуй оте - "один", і те - "голос, як голос народу". Тільки що не сказав - один у всіх, і всі у ньому. "1 каже мені: не бійся, муже бажаний! Мир тобі!" Оцього-то побачивши, Давид здивувався, співаючи з захватом: "Господи, Господи наш! Яке чудове ім'я твоє!... Хай вознесеться пишнота твоя понад небеса".
Л о г в и н. Миле моїм сердечним очам видовище відкривається9. Оце бачу на пустельному шляху в полі вельможну колісницю, що котиться, а в ній сидить знаменитий пан. З ким же? З жебраком, з мандрівним бурлакою. Вони, сидячи, розмовляють, а перед ними лежить розкрита книга. "Скажи, будь ласка, розжуй мені хоч трохи, - просить придворний пан, скарбник цариці ефіопської. - Чи можеш знати, мій друже Пилипе, про якого чоловіка розповідає Ісайя отаке: "Як ягня на заколення ведеться..." "У смиренні його суд його вознесеться". "Рід же його хто пізнає? Бо підійметься із землі життя його".
Будь добрим! Чи про себе, чи про кого іншого оця його мова?
Пилип. Яка користь читати пророків і не розуміти?!
Тут розуміється льон, що називається віссон, по-грецьки ????. Це рід кам'яного волокна, що не горить у вогні. Означає ж нетлінність. Золото також має свої домішки. Вогнем же очищене й світиться, і не згоряє, і є образ безсмертя.
212
Є в н у х. Як же можна розуміти, якщо ніхто не навчить мене?
П и л и п. О пане! Гей, воістину ти не невіглас. Бо не прагне розуму премудрості хіба премудрий. Не думай же, пане милий, щоб Ісайя цими так великими словами величав якогось тлінного чоловіка. Пророк постійний у своїй мові. Не може похвалити те, що недавно ганив. Хіба ви забули? Згадайте вищесказане: "Будь-яка плоть - сіно", - недавно вигукнув3. Дивіться на Всесвіт, наповнений такими, як ми, людьми, які то народжуються, то гинуть. То чи можливо, щоб пророк про себе чи про іншого насмілився сказати: "Рід же його хто пізнає?" Хто ж скаже, що наш рід не земля, плоть, сіно й тінь? Та прозорливе око Ісайї прозріло у плотській нашій тіні особливу людину, яка є лиш одна, і про неї гукає: "Підніметься із землі життя її..." А весь наш земний родовід умістив у цьому слові: "Будь-яка плоть - сіно". 1 так Даниїл сказав: "Голос слів його, як голос народу". Так і Ісайя гукає про того ж мужа: "Слово Бога нашого є вічно", наче в одному тоні співав з Даниїлом: "Сила слова його, як сила в народі"".
Є в н у х.. О Пилипе! Дивовиж ти наговорив. Ти запалив у мені смертельне бажання бачити того чоловіка, я про нього від народження чую вперше.
П и л и п. Вельмишановний пане! "Міцна, як смерть, любов..." Та коли пишнота отого чоловіка понад небеса і понад всі наші стихії піднялася, то не можна плазуючим по землі та плазуючим по стихіях поглядом бачити його. Це означає - шукати серед мертвих живого і вести це праведне й невинне ягня на заколення, стригти мертве волосся його, їсти землю й мудрувати про сіно. Така душа, що рухається по землі, не присвячується Господу ізраїльському і є поза цим числом: "Святи їх у істину твою: слово твоє є істина". Правда, що вся стихійна ницість, наче риза, ним ношена, є його сутністю, і він у ній всюди. Та не вона є ним, і не він с нею. І хоч у ній, та крім неї і вище від неї перебуває не місцем, а святинею, і роздуми про нього аж ніяк не ниці, бо "у смиренні його суд про нього високий".
Ця його стихійна ницість і смирення його ж самого знищує перед нами. У ній-то ми, втуплюючи очі, занурюємо думки наші і, задивившись на тінь, не зводимо сердечних очей у гірні істини роздуми й у відання істинної людини, як "підніметься
Вище уже сказано оце: "Сину людський, закричи" (звелів йому Бог). "І що ж закричу" (питає Ісайя). А ось що (говорить йому Бог): "Будь-яка плоть - сіно" та інше.!.
Голос, слово, воля, повеління, царство, закон, сила, дух є те ж саме.
213
із землі життя його" і "вознесеться пишнота його понад небеса".
Отже, пане милий, якщо можеш звести сердечне твоє око від підлої натури нашої вгору до отої панівної святої красоти, то в той день можеш побачити і єдину оту божу людину. Та ніколи розумний погляд наш від смерті до життя і від землі до небес не піднімається, хіба що у той день: "Тоді стихії, спалювані, зруйнуються..." У той господній день створюється серце чисте в людині, а у серце вселяється слово оце, яке таємно волає: "Плоть ніщо ж..."
У той час, правда, істина, що проникла з небес і одночасно засяяла із землі, палить і знищує всі стихії, показуючи, що вони є лиш тінню істини. Прихована ж істина, як ризу, їх носить. Бачиш, пане, що лиш віра бачить ту дивну людину, тінню якої всі ми є. Віра є око прозорливе, серце чисте, уста відкриті. Лиш вона бачить світло, що світиться у пітьмі стихійній. Бачить, любить і благовістить його. Не бачити його - це сліпота; не чути його - це бути гаспидом; не говорити про нього - це бути німим. Віра всю оцю повз проминаючу тінь, як воду непостійну, переходить, завершує свій вихід воскресінням, очищеним почуттям, дивлячись на людину, яка сяє неприступним світлом і говорить "радійте".
Євнух. Думки ці для мене особливо нові. Ах, я їх давно жадав. Тепер вони довголітню мою спрагу вдовольняють. Гей! Святе Письмо - це вода і купіль. Це справжня вода. Вода і дух! Жебрак Пилип духа до неї приклав. Що нині забороняє мені у ній хреститися, вмитися, очиститися серцем від лукавства і всіх моїх попередніх першородних помилок і сліпоти?...
Пилип. Воістину можна, якщо віриш від усього серця твого у нетлінну людину Христа Ісуса... Щодо мене самого, то "вірив, тому й заговорив..."
Євнух. "Вірую, що син Божий буде Ісус Христос". Є р м о л а й. Звичайно ж, у цю пресвітлу країну підіймає поїдаючі землю наші серця небесна наша людина і плазуючих долі нас, сплячих і мертвих, пробуджує отаким громом своїм: "Розігніться і підніміть голови ваші, бо наближається визволення ваше".
У цій-то країні живу людину побачиш, як ангел сказав: "Там його побачите..."
Яків. Так же зганяє Павло тих, що спочивають на мертвих стихіях, побуджуючи хамів, які довірилися стихійній мертвості. "Як, знову повертаєтесь на немічні й погані стихії?" "Так і ми, коли були молоді, під стихіями світу були пригноблені".
І це мудрування мертвих сердець називає пустою філософією, яка блукає по бурі стихійній, що заважає філософствувати за Христом, про якого [каже] до галатів10: "Послав
214
Бог духа, сина свого, у серця ваші..." "Таке мудрування, оскільки зовсім заважає райському нашому виходу в першородний світ, відволікаючи геть око наше, наче в трубу трубить: "Якщо помрете з Христом від стихій світу, то навіщо як ті, що живуть у світі, мучите себе?" "Вишніх шукайте, бо де ж є Христос".
"Про гірне мудруйте, а не про земне. Бо помрете, і життя ваше приховане з Христом у Бозі".
"Ми не діти рабині, а вільні".
"Вишній Єрусалим вільний".
Григорій. Труба Всесвіту, Павло наш настільки солодкий вірним серцям, наскільки гаспидам противний. Ах, так, як народжуюча мати болить утробою, хай уявиться нам Христос! Цей блискавкоподібний ангел невтомно й чистосердно розчищає нам шлях до переходу на гору Галілею, щоб ми обновилися духом розуму й одяглися в нового чоловіка, сотвореного за Богом у правді й преподобній істині. Він сам вперше почув животворний голос цього блаженного чоловіка біля Дамаска: "Савле! Савле! Чому мене гониш?"
Про цього єдиного мужа й хвалиться: "Знаю людину..." 1 цим голосом анітрохи не відрізняється від даниїлової музики: "І це муж один, одягнений у ризу лляну".
А оскільки цей є вічне життя, то щоб знати цю людину з батьком її, - істинного щастя ж така природа, що чим більше мати в ньому співучасників, тим солодшим і дійсно незаздрісним це добро стає і цим лиш відрізняється від хибного світського щастя, про яке ніяк не можна сказати подібне, тому що як сама наша природа тлінна, так і її щастя має тісні межі, котрі не допускають співучасників, хіба при своєму зменшенні, і [стають], наче тіні дерев, що багатьох вмістити не можуть. Із-за цього Павло, позбувшись усього і зібравшись з силами, біжить, поспішає, все пробігає, все минає, вперед простягаючись, щоб якимось чином осягнути й знайти людину, для якої всі види святощів (розумій: церковні церемонії) видаються якоюсь слабкою тінню, що неясним помахом веде до найдорожчої істини і до найбільш крайнього кінця, обіцяючи свого часу блаженну появу цього прекрасного, найкращого з усіх синів' людських так, як обіцяє квітуча смоква солодкі плоди. "Вважаю, що все марне, крім перевершуючого все розуміння Христа Ісуса, Господа мого..." "Щоб розуміти його в силу воскресіння його..." "І як досягну воскресіння мертвих".
А коли бажаного досяг, і сповнилось на ньому оце його слово: "Не даремно йшов". "Знаю людину". "Після всіх, як якомусь нелюдові, з'явився й мені у той час, щоб численними співучасниками помножити премирне своє щастя". До того ж єдиного вінця слави не у тлінних наших світах, а у першородному
215
божому і в день господній, що вічно процвітає, заохочує й інших всіма засобами до розуміння, побуджуючи того ж блаженного нетлінного мужа. "Встань, сплячий, і воскресни із мертвих - і освітить тебе Христос".
Чи довго тобі гойдатися по стихіях? О нещасний мрець! Підійми хоч трішки поховані твої думки вгору, вище стихійної тіні, і побачиш людину живу, що сяє неприступним світлом. Тут твій мир, а не у твоєму буремному світі. Подивись з Авраамом і втішайся: "Авраам бачив день мій і утішився".
Павло гукає одним тоном з волаючим Ісайєю: "Встань, встань, Сіоне! Одягнися у міць твою! Струси порох і встань!..."
Ці ангели божі високим трубним голосом будять сплячих на землі та мертвих у стихійній тіні, щоб воскресли і побачили людину, яка сидить поверх хмар, і просвітилися як сонце. Панас. Чудова ця двійка сурмачів. Л о г в и н. Звичайно, чудова. Вони сурмлять не про якусь земну людину, а про того високого мужа, який був відлучений від грішних і поверх небес був: "І дивне ім'я його по всій землі".
Чи можна їм у своїй музиці різноголосити? Сурма їх обох суголосна з сурмою святого Петра: "Во ім'я Ісуса Христа Назорея встань і йди! І беру його за праву руку, підіймаю".
О який прекрасний і суголосний вигук цих сурмачів: "І схопившись, встав і пішов!" 1 це здійснилась на ньому проповідь сурмача Захарії: "Це муж! Схід ім'я його". "А вінок буде терпимим і придатним для нього і розуміючим його".
Я к і в. Чи не Єзекіїль воскрешає мертвих на полі? "Поставив мене серед поля: воно ж було повне кісток". "Це я введу у вас дух живий!"
Що означає це поле, як не мертвоту стихійну? У цю смерть занурені наші серця. Це земля єгипетська і поле Танеос, тобто поле згуби, і поле мерців, і поле спраги, про яке Йоіль: "Тварини польові звернулися до тебе, бо повиси хал и джерела, і вогонь пожер красиву пустелю. Звернулися до тебе, який дає тваринам поживу..." Чи не ми польові тварини, що опустили очі на підошву поля? Чому не зводимо очей до того: "Все підкорив ти під ноги свої - овець і волів усіх, ще ж і тварин польових".
Чому не звертаємось до того: "Я цвіт полів (польовий) і лілія долин"? Чому не маємо ні очей, ні вух і не чуємо Ісайї? "Провів їх через безодню, як і коня через пустелю, і не втомилися, і як тварини в полі, і зійшов дух від Господа, і настановив їх". Так провів ти людей твоїх, хай сотворять тобі єдиному славне ім'я".
Встань, о ледачий дрімлюче! Зведи очі свої, о сидячий в темниці! Поминай і проходь порожню безодню й стіну твоїх стихій. Глянь хоч трохи, о тяжкосердна й повзуча душе, на того: "Це він проглядаючий стоїть за стіною нашою".
216
Піднімись з поля і, якщо маєш вуха, то слухай його самого. "Відповідає брат мій і каже мені: встань, прийди, ближнє моє, добро моє!" Чи не думаєш, що брат цей внизу, в стихіях? Повір же, прошу, ангелам волаючим: "Немає тут! Устав!" Піднімися ж і ти на гору Галілею. Не плазуй по полю, як тварина. Розігнись і підніми голову свою з Давидом: "Звів очі мої вгору..."
Знай, що повік не втамують спраги твоєї підлі стихії і будеш повік у полум'ї оцьому: "О! О! Тікайте із землі! У Сіоні рятуйтеся!" Чуєш! Що волає Захарія? А чи не чує Давида вухо твоє? Де притулок? Ось де! "Гори високі оленям". Як прагне олень до джерел води, так бажає душа моя до тебе.
Та чи знаєш істинного цього оленя? Ось він тобі: "Схопившись, встав і ходить, і ввійде з ними в церкву". Що таке церква, як не гора його свята?
Є р м о л а й. Правда, що ці олені піднімаються до джерел, про які Ісайя: "Пошукають води, і не буде. Язик їх від спраги висохне. Я господь Бог, я почую їх, Бог Ізраїлів, я не облишу їх. А відкрию на горах ріки і серед поля джерела. Сотворю пустелю в луках водяних і спраглу землю серед водотечі. Хай побачать і зрозуміють, і подумають, і пізнають разом, що рука господня сотворила все це".
А що Захарія побуджує до розуміння того ж божественного мужа отими словами - О! О! - видно із початку мови його, після одкровення й видіння його: "Підняв-бо очі мої й бачив. І це муж, і в руках його шнур землемірний".
Григорій. Захарія те ж саме сурмить, що й Єзекіїль: "У той день була на мені рука господня. 1 вела мене там. У видінні божому вела мене на землю Ізраїлеву і поставила мене на горі дуже високій".
Коли каже: "У той день...", то проповідує всерадісний день, і вік господній, і світ першородний, що перевершує всі стихії, про який Даниїл: "Той перемінює часи й роки". Цей блаженний час є закінчення наших часів, а нового віку початок за словом Даниїла: "Ще кінець на (інший) час".
Цей пресвітлий час і день господній називається у Йоіля: "День пітьми і бурі, день хмари й імли".
У цих словах поєднана істина і тінь. День господній - це світло, а наш - імла, хмара, буря й пітьма. Це те ж саме, що й "і був вечір, і був ранок - день один". А коли каже Єзекіїль: "Вів мене там", то він згоден з янголом, що сидить при гробі й говорить: "Там його побачите".
Коли ж каже: "Вів мене на землю Ізраїлеву і поставив мене на горі високій", тоді згоден з Йоілем: "Рай насолоди - земля перед лицем його".
Ця земля нова, нагірна, обітована. Сюди введений і Давид:
217
"Увів мене в гору святу свою". "Там-бо його побачите". Так ось же й послухаємо! Тут же говорить Єзекіїль: "І ввів мене туди. І це муж! І вид його був, як вигляд міді блискучої. 1 в руці його був шнур теслярський і палиця землемірна".
Що ж йому говорить цей безсмертний муж? Ось що: "Дивись очима твоїми й вухами твоїми слухай. Заради того увійшов ти сюди, щоб я показав тобі і щоб ти показав все, що побачиш, дому Ізраїлевому".
Туди ж за Єзекіїлем грядуть і дюжина апостолів: "Одинадцять учнів йшли в гору Галілею, коли ж повелів їм Ісус. І побачивши його, вклонилися йому". Прийшов Ісус і став посеред них, і каже їм: "Мир вам!" Та Даниїл перед ними отримав дружбу цього мужа. "Не бійся, муже бажань! Мир тобі!" "Йдучи, навчіть усіх поган" є те ж саме, що й "щоб ти показав дому Ізраїлевому, Єзекіїлю, все, що бачиш..."
П а н а с. Не можна досить надивуватися, яка погоджена цих проповідників сурма й музика! Ця прекрасна Святого Духа музика прямо протилежна отій ідола деїрського музиці, яку згадують співаки у храмі так: "Погоджено зашуміла пісня пищалі - шанувати створеного із золота, бездушного ідола" тощо.
Належало ж співати так: "Різноголосо зашуміла..." Настільки вона каламутна, недоладна, погана, дихає стовпотворінням. Ці ж ангели божі все співають, усе кричать, та про одне все проповідують, про єдиного мужа вигукують, у котрого закохався Ісайя: "Заспіваю коханому моєму пісню".
Чи не вони оті блаженні люди, про котрих Давид: "Блаженні люди, що вигукують!" "Вигукніть Богові Якова".
Яків. Без сумніву, це вони. Всі ці ангели одноголосно вигукують про того, який з плоттю своєю вознісся вище небес, перевершив усі світу стихії. 1 хто може очистити серце своє від усієї стихійної грязюки, хай побачить очима цю людину: "Зійде Бог у вигуках".
Тримаються при землі очі наші, щоб ми його не пізнали. Та всі ці вісники божі бачать лице істинної людини не між мерців, яка народжується у нижній нашій ницості і зникає, як тінь, а на горі святій її бачать, людину, що стоїть з Навином і зі Стефаном'1. "Це бачу небеса відкриті і сина людського, що стоїть праворуч від Бога".
Бачать, і насолодитися сповна не можуть. Ми ж не бачимо за стіною й мороком стихійним. "Поклав у пітьму тайну свою". О, які нетямущі й зашкарублі серця наші!
Л о г в и н. Хто лиш сподобився бачити живого цього мужа, вмить стає проповідником його і чує оце: "Засурміть у молодик". Чоловіча стать чи жіноча, як тільки з'явилася їй воскресла людина, біжить і благосповіщає, з радістю великою
218
сповіщає про неї: - Воскрес! Воскрес! Воістину воскрес Господь! З'явився не лише Симонова, а й мені, найменшому, дався пізнати. Тим самим дався пізнати, що невидимий для мене. Не бачу його серед мертвих, та тим самим бачу його серед живих. А бачити у стихіях - це означає не бачити його і не знати його. Радійте зі мною! Знайшов загубленого чоловіка. Ми думали - мертвий. Убили його негідні священики. "Зневажили мене вороги мої". Та я, мале сотворіння, є свідком його, що він дійсно живий. Я шукав його і знайшов його. Розм'якло серце моє від його голосу, який вітає мене: "Дерзай! Радій! Мир тобі!"
Хто друг його, той повірить благовісті. "Зима минула, дощ відійшов, відійшов собі". "Це бачу небеса відкриті!" "Знаю людину". "1 це день третій, звідки оце було".
Ах, день третій! День господній! Блаженні очі, що бачать сушу твою з Ноєвою голубкою! Ти пророщуєш збіжжя за своїм родом. У твоєму саду бачу мужа божого, чоловіка мого, життя моє. Він пасе мене і нічого мене не позбавить.
Григорій. "Засурміть у молодик". Свята Біблія - це позолочена духом сурма і маленький світик. У морських водах мови її всі створіння і всяке дихання, як дзеркало, відбивається. "Засурміть у молодик".
Та не думайте, що сурма ця сурмить про стихії. Чи може про грязь говорити присвячена Богові сурма? Єдиного Господа у ній будь-яке дихання хвалить. Сонце, місяць, зірки, земля, моря, повітря, вогонь зі своїми наповненнями притіняють і ведуть до цього: "Поклав у пітьму тайну свою". "Це він стоїть за стіною нашою!"
Хто хоче цією сурмою проповідувати, хай оспівує єдиного Господа з його світом і з чоловіком його. Хай мовчить тут всяка плоть людська! "Засурміть у молодик!" Всяка плоть - це сіно, і вся слава людська є тлінь, грязь, лахміття, ніщо. "Засурміть у молодик". "Проповідуйте літо господнє приємне, радісне, веселе!" "Перестаньте плакати! Порвіть лахміття!" Будь-яка стихія - це нарікання, плач, горе. "Радій Богові". "Прийміть псалом!" "Засурміть у молодик". "Який близький день господній". "Засурміть у благознаменний день свята вашого".
День господній є свято, мир, заспокоєння від усіх трудів. Це є преблагословенна субота, в яку господній чоловік спочиває. А що означає спочити, як не піднятися над усіма світу нашого стихіями? Що таке немічна стихія, щохвилини руйнована, як не труд і хвороба? Чи довго мені плазувати по землі? Чи довго їсти хліб хвороби? Доки нестиму поради у душі моїй, хвороби у серці моєму?... Встань, душе моя, не спи на стихіях! Не можна на них спочити. Вони труд і хвороба. А якщо їм довіришся, то живиш хвороби у серці своєму день і ніч.
219
Вирви втуплене у прах око твоє. Підніми вгору розслаблене твоє тяжкосердя. Глянь уверх над небесну твердь. Не змішуй в одне ніч і день. Бачиш гірке, та є ще тут же й солодке. Відчуваєш труд, відчуй же й спокій. При твоїй ночі є тут же й ранок дня господнього. В одному місці обидва, і в єдиному лиці, та не у тій же честі, не в тій же природі. "1 був ранок, і був вечір".
Не вкладай хвороби у серце твоє. Вкладаєш, якщо простягаєш через день і ніч. Простягаєш, якщо не даєш місця тут же і дню господньому, не віруючи, не дивлячись на висоту небесну. Що означає покладати хвороби в серце, як не мислити й не радити в душі своїй, що основою всіх створінь є вогонь, повітря, вода, земля? Ах, нещасна душе моя! Чому називаєш нікчемну сутність ґрунтовною твердю? Хто засліпив око твоє? Ах, ця сліпота в тебе від твого народження. Не бачиш істини, крім тіні її. Не відчуваєш, що минає світ цей. 1 не вчора почав: минає щохвилини. Однак все те ж саме в ньому бачимо, все, що було раніше. Звичайно ж, тут якась таємниця. "Горе тим, хто називає світло пітьмою!"
Зблисни блискавкою, о преблаженна сутносте, й загрими над безоднею душі моєї цим громом: "Хай буде світло!"
У той час гляну на світ твій, на день твій і на чоловіка твого. У той час рука твоя буде на мені. У її розумінні настановиш мене, провівши через стихії, як коня твого, хай сповниться: "1 вийдете, і підскочите, як телята, звільнені від пут".
Амінь.
РОЗМОВА П'ЯТИ ПОДОРОЖНІХ ПРО СПРАВЖНЄ ЩАСТЯ В ЖИТТІ
(Дружня бесіда про душевний спокій)
Панас. Люди у своєму житті трудяться, клопочуться, накопичують багатства, а навіщо, то багато хто й сам не знає. Якщо розмірковувати, то для всіх людських починань, скільки їх там тисяч різних не буває, вийде один кінець - радість серця. Чи не для неї вибираємо ми на наш смак друзів, щоб від передачі їм своїх думок мати насолоду; досягаємо високих чинів, щоб наші помисли були захоплені пошаною інших; винаходимо різні напої, наїдки, закуски для насолоди смаку; вишукуємо різні мелодії, складаємо тьму концертів, менуетів, танців і контратанців для звеселення слуху; будуємо добротні будинки, насаджуємо сади, робимо золототкані парчі, матерії, вишиваємо їх різними шовками й приємними
220
для зору квітами і обвішуємось ними, щоб цим зробити приємність очам і дати тілу ніжність; складаємо запашні спирти, порошки, помади, духи й ними задовольняємо нюх. Словом, усіма способами, які лиш можемо придумати, намагаємось веселити наш дух. О, якою пишною веселістю насолоджуються знатні й володіючі достатком у світі персони! Саме в їх домах живе дух, збагачений радістю й насолодою. О, яка ти дорога, сердечна радосте!
За тебе царі, князі й багатії незліченні тисячі платять; а ми, бідаки, не володіючи достатками, живимось начебто крихтами, що падають з їх столів. Розсуди ж тепер, яким тріумфом сповнені всі славні європейські міста?
Яків. Справді великим. Проте я чув, що ніде немає більше забав і веселощів, ніж у Парижі та у Венеції.
Панас. Справді. і там багато, а поки ти їх нам із Венеції перевезеш, то тут помремо від нудьги.
Григорій. Перестаньте брехати, добрі друзі, високі чини, веселе місце, різні ігри й забави і всі ваші витівки не в змозі звеселити дух і тим вигнати нудьгу, що вами оволоділа.
Я к і в. А що ж у змозі?
Григорій. Лиш те, якщо пізнати, в чому полягає справжнє щастя, й оволодіти ним.
Панас. Правда, ми народилися для справжнього щастя й подорожуємо до нього, а життя наше - це шлях, що тече, наче ріка.
Я к і в. Я вже давно шукаю щастя, та знайти його ніде не можу.
Григорій. Якщо ви справді хочете його знайти, то дозвольте мені таке запитання: що для людини найкраще?
Яків. Бог знає, і навіщо запитуєш нас про те, чого не могли побачити великі мудреці й порізнилися у своїх думках, ніби подорожні по шляхах. Бо ж те, що найкраще, те й найвище, а що найвище, те голова й кінець усього. Це найголовніше добро назване у стародавніх філософів завершенням всіх благ і найголовнішим добром; хто ж тобі може вирішити, що таке край і пристань всіх наших бажань?
Григорій. Тихіше, мій пане! Ви дуже зависокосились. То я вас простіше запитаю: чого ви собі в житті найбільше бажаєте?
Яків. Ти начебто покопав палицею мурашник - так раптом схвилював цим питанням наші бажання.
П а н а с. Я бажав би бути людиною високого чину, щоб мої підлеглі були міцні, як росіяни, а доброчесні, як стародавні римляни; щоб дім у мене був, як у Венеції, а сад, як у Флоренції; щоб я був і розумним, і вченим, і благородним, багатим, як бик на шерсть.
221
Григорій. Що ти мелеш? Панас. Дужим, як лев, гарним, як Венера...1 Яків. Мені прийшла на думку Венера, собачка з таким ім'ям.
Григорій. Звольте, мій пане, додати. Яків. Хвостатим, як лев, головатим, як ведмідь, вухатим, як осел...
Григорій. Сумнівно, щоб могли увійти в божі вуха такі безглузді бажання. Ти з твоїми задумками схожий на те дерево, яке бажає одночасно бути і дубом, і кленом, і липою, й березою, і смоквою, й маслиною, і явором, і фініком, і трояндою, й рутою... сонцем і місяцем... хвостом і головою... Немовля, що сидить на руках матері, часто за ніж, за вогонь хапається, та премилосердна мати наша природа краще знає те, що нам корисне. Хоч плачемо й вириваємось, та вона своїми сосками всіх нас благопристойно годує й одягає, і цим добре немовля задоволене, а злорідне насіння хвилюється й інших хвилює. Скільки ж мільйонів цих нещасних дітей день і ніч кричать, нічим не задоволені; одне дадуть в руки, - плачуть за чимось іншим. Ми не можемо не бути нещасливими.
Панас. Чому?
Г р и г о р і й. Не можемо знайти щастя. Яків. Чому?
Григорій. Тому що не бажаємо й не можемо бажати. Панас. Чого ж?
Г р и г о р і й. Тому що не розуміємо, в чому воно полягає. Головне у справі те, щоб знати, звідки народжується бажання, із бажання - позов, потім одержування; ось і благополуччя, тобто одержування того, що для тебе благо. Тепер розумій, що означає премудрість.
Я к і в. Я часто чую це слово - премудрість.
Григорій. Сенс премудрості полягає в тому, щоб розуміти, в чому полягає щастя - ось праве крило, а чеснота намагається знайти. З цієї причини вона у греків і римлян називається мужністю й міццю - ось і ліве. Без цих крил ніяк не можна вибратися й злетіти до благополуччя. Премудрість - наче гостре далекозоре орлине око, а чеснота - наче мужні руки з легкими оленячими ногами. Це божественне подружжя яскраво зображене отакою баєчкою.
Я к і в. Ти вирвав її з моїх уст. Звичайно, вона про двох мандрівників - безногого й сліпого2.
Григорій. Звичайно, ти втрапив у мою думку.
Панас. Розкажи ж докладніше.
Григорій. Мандрівник, обходячи різні землі й держави, позбувся ніг. Тут йому спало на думку повернутися додому до свого батька, куди він, спираючись руками, з превеликими
222
труднощами продовжував свій зворотний шлях. Нарешті, доповзши до гори, звідки вже йому було видно й дім його батька, позбувся цілком і рук. Звідси живе його око дивилось з веселою жадібністю через ріки, ліси, провалля, через вершини пірамідних гір на сяючий здаля замок, котрий був домом його батька й всієї миролюбної сім'ї, кінець і вінець всіх подорожніх труднощів. Та в тому біда, що наш Обсерватор не має ні справжніх рук, ні ніг, а лиш мучиться, як євангельський багач, дивлячись на Лазаря3.
Між тим, оглянувшись назад, раптом побачив дивне й бідне видовище: бреде сліпий, прислухається, обмацує посохом то вправо, то вліво, і наче п'яний, і з дороги відхиляється, підходить ближче, зітхає: "Зникли у суєті дні наші..." "Шляхи твої, господи, покажи мені..." "Горе мені, як продовжиться моя подорож!..." 1 інші подібні слова говорить сам до себе, зітхаючи, з частим спотиканням і падінням.
- Боюсь, мій друже, щоб не злякати тебе; хто ти? - запитує зрячий.
- 34-й рік моєї подорожі, а ти мені на цьому шляху перший трапився, - відповідає сліпий. - Моя мандрівка гю різних краях світу стала для мене засланням. Надзвичайний жар сонячного проміння в Аравії позбавив мене очей, і я вже сліпий повертаюся до мого батька.
- А хто твій батько?
- Він живе у нагірному замку, названому Миргород. Його ім'я Ураній4, а моє - Практик.
- Боже мій, що ти мені кажеш? Я твій рідний брат! - вигукнув зрячий, - я Обсерватор. Незвичайна радість завжди скріплюється сльозами. Після рясних сліз сліпець з мокрими очима говорив братові таке:
- Найсолодший брате. Слухом я чув про тебе, а тепер моє око бачить тебе. Змилосердься, закінчуй моє поневіряння, будь мені наставником. Скажу правду, що труд веселить мене, та щохвилинне спотикання знищує всю мою міць.
- Жаль мені, - каже світлоокий, - що не можу тобі послужити, люба моя душе. Я мандрівник, що обійшов уже своїми власними ногами всю земну кулю, вони всюди мене успішно носили, та кам'янисті гори, що зустрічалися на шляху, позбавили мене їх, і я, спираючись моїми руками, продовжував свій шлях, а на цьому місці втратив і руки. Більше вже ні ходити, ні повзати по землі не можу. Багато хто намагався використати мене для цього, та, не здатний повзати, я не був для них корисним...
- Це не перешкода, - сказав сліпий, - ти для мене тягар легкий і любий; візьму тебе, мій скарбе, на себе. Чисте твоє око хай буде вічним володарем мого тіла й головою всіх моїх
223
органів. Припини муки першородної пітьми, що гонить мене не по-людськи по пустих околицях її дороги; я твій кінь: сядь на мої рамена, і керуй мною, мій найдорожчий пане й брате!
- Сяду, мій брате, з охотою, щоб довести нам істину цього написаного у приточника слова божого: "Брат, якому брат допомагає, є наче місто тверде й високе, зміцнюється ж, наче засноване царство". Тепер гляньте на дивне діло боже: із двох людей складено одного, одне обличчя подорожнього зроблене з двох спорідненостей без всякого змішування, але й без розділення тих, що взаємно служать. Йде небувалий подорожній головним шляхом, не відхиляючись ні вправо, ні вліво, вправно переходить ріки, ліси, рови й провалля, проходить нерівні гори, весело піднімається на висоту мирного міста, огортає його світле й запашне повітря, виходить безтурботний натовп мешканців, що дихають миром і любов'ю, плещуть руками, очікуючи на ґанку, і приймає в надра блаженних обіймів сам старий днями Ураній.
Я к і в. То що ж тобі сказати?
Григорій. Оголосіть ваше головне бажання.
Яків. Головне наше бажання в тому, щоб бути щасливими.
Григорій. Де ж ти бачив звіра чи птаха без цих думок? Ти скажи, де і в чому шукане тобою щастя? А без цього, рідний, ти сліпий: він шукає батьківського замку, та не бачить, де він. Знаю, що шукає щастя, та, не розуміючи, де воно, падає у нещастя... Наймилосердніше єство всім без винятку душам відкрило шлях до щастя...
Панас. Зупинись! Це слово, здається, пахне єрессю - всім без винятку!
Яків. Прошу, не заважай, пане православний марновіре: все-все народилось на добрий кінець. А добрий кінець - розумій щастя. То чи можна сказати, що не всякому диханню відкрила шлях наша всезагальна мати природа до щастя?
Панасі твоя природа пахне ідолопоклонінням. Краще сказати: Бог відкрив, а не твоя язичницька природа.
Яків. Привіт тобі, вільховий богослове! Якщо я, називаючи Бога природою, зробився язичником, то ти й сам вже давно перетворився на ідолопоклонника.
Панас. Чого б це?
Я к і в. А того, що оце ім'я (Бог) є язичницька назва. Панас. Хай і так, проте християни вже зробили його своїм.
Я к і в. То чому ж ти боїшся назвати Бога природою, якщо перші християни засвоїли собі оцю язичницьку назву (Бог)?
П а н а с. Ти навчився багато балакати.
Яків. Хіба ти ніколи не чув, що найвище єство не має свого властивого імені?
224
П а н а с. Не має? А що ж за ім'я в нього було у євреїв? Якийсь Єгова, чи розумієш? Я к і в. Не розумію.
Панас. Ото-то й воно, що не розумієш.
Яків. Знаю лиш, що в Ісайї, у багатьох місцях написано так: "Я є, я є, я є сущий". Залиш, пане богослове, тлумачення слова для єврейських словотлумачів, а сам зверни увагу, що то таке, що позначається цим іменем - сущий. Невелика справа знати, звідки це слово народилось: хліб - від хліба або від турбот, а в тому лиш сенс, щоб дізнатися, що позначається цим іменем. У тому-то й полягає тимчасове життя, якщо його дістати.
Є р м о л а й. Боже помагай! Що у вас за суперечка! Я давно прислухаюся.
Панас. Здоров, друже!
Яків. Прошу, будь суддею нашої сварки.
Є р м о л а й. Готовий. А в чому справа?
Яків. Вважає ідолопоклонінням, якщо Бога назвати природою. у
Єрмолай. У Біблії Бог називається: вогнем, водою, вітром, залізом, каменем й іншими незліченними іменами. Чому ж його не назвати натурою? Що стосується моєї думки, то я вважаю, що не можна знайти більш важливого й більш пристойного для Бога імені, як це. Натура - слово римське, по-нашому природа або єство. Цим словом позначається все-все, що лиш народжується у механізмі цього світу, а що знаходиться ненароджене, як вогонь, і все, що взагалі народжується, називається світ. Чого...
Панас. Зачекай, все матеріальне народилось, і народжується й сам пан вогонь.
Є р м о л а й. Не перечу, мій друже, нехай, все матеріальне народилось, справді так. То чому ж іменем, що вміщує всі створіння, тобто натурою, не назвати того, у кому весь світ зі своїми народженнями, як прекрасне, квітуче дерево, ховається у своєму зерні й звідти ж з'являється? Крім того, це слово - натура означає не тільки всяку народжувану й минущу сутність, а й таємну економію тієї вічної сили, котра всюди має свій центр або середню найголовнішу точку, а кола свого не має ніде, наче куля, якою живописці зображають оту силу: хто як Бог? Вона називається натурою тому, що все, що виходить назовні або народжується із її потаємних необмежених надр, наче із черева всезагальної матері, має своє часове начало. А оскільки ця мати, народжуючи, ні від кого не приймає, а Народжує сама собою, то називається і батьком, і началом, що не має ні початку, ні кінця, не залежить ні від місця, ні від часу. Зображають же її художники кільцем, перснем або змієм, що звитий у коло, і тримає свій хвіст своїми ж зубами.
225
Дія цієї всюдисущої, всемогутньої й премудрої сили називається таємним законом, правлінням або царством, яке безконечно й позачасово розлите по всьому матеріалу, тобто не можна про неї запитати, коли вона почалася - вона завжди була, або доки вона буде - вона буде завжди, або до якого місця простягається - вона завжди є скрізь. "Навіщо ти, - говорить Бог Мойсееві, - запитуєш про ім'я моє, якщо можеш через матеріальний морок прозріти те, що завжди всюди було, буде і є - ось моє ім'я і єство". Ім'я у єстві, а воно в імені; одне не відрізняється від другого; те ж одне і друге - обидва вічні. "Хто через морок бачить мене оком віри, той і ім'я моє знає, а хто намагається пізнати моє ім'я, той, звичайно, не знає мене і мого імені - то все одно; ім'я моє і я - одне". "Я той, що є. Я є сущий". Якщо хто знає Бога, чим він не є, той іменує його серцем шанувальника, то все те дійсне і добре ім'я. Нема нічого [дивного ], що один знає ирсск , а інший - рате5, лиш би в розумі не порізнилися. Мойсей і Ісайя називають його сущий. Наслідуючи їх, говорив Павло: "Вчора й сьогодні той же навіки". А богослов дає інше ім'я: "Бог є любов". Любов'ю називають те, що скрізь однакове і всюди нескладна єдність, завжди, у всьому. Любов і єдність є одне й те ж. Єдність частинам не відповідає, тому їй не властиве руйнування, а зникнення - цілком стороння справа. Єремія називає мечем, а Павло іменує живим словом, та обидва розуміють одне і те ж. Меч цей всю тлінь пронизує, і всі, наче риза, постаріють, а слова закону й царства його повз не проходять.
Г р и г о р і й. Чи довго вам сперечатися? Повернімось до нашої розмови.
Є р м о л а й. Про що мова?
Яків. Про те, в чому полягає щастя.
Григорій. Пай милосердніша наша мати природа і батько всякої втіхи кожному без винятку диханню відкрив дорогу до щастя.
Я к і в. Чи задоволений ти цією думкою? Панас. Тепер задоволений.
Григорій. Та в тім біда, що не намагаємось знати, в чому саме воно має своє поселення. Хапаємось і беремось, як за нашу тверду основу, за те, що лиш вкрилося добрим виглядом. Джерелом нещастя для нас є наша безпорадність; вона-то нас полонить, виставляючи гірке солодким, а солодке гірким. Та цього б не було, якби ми самі з собою порадились. Розміркуймо, друзі мої, й здолаємо; братися за добру справу ніколи не пізно. Пошукаймо, в чому наша твердість. Подумаймо, така дума є та найсолодша молитва Богові. Скажіть мені, що для вас найкраще? Якщо те знайдете, тоді й розшукаєте справжнє щастя; тоді до нього можна дістатися.
226
Є р м о л а й. Для мене здається кращим, коли ти всім задоволений.
Григорій. Скажи ясніше!
Є р м о л а й. Грішми, здоров'ям, землею, людьми і всім, що лиш є на світі.
Яків. Чому ти засміявся?
Панас. Від радості, що трапився товариш моїх дурощів. Цей теж бажає бути: горбатим, як верблюд; пузатим, як кит; носатим, як крокодил; гарним, як хорт; апетитним, як кабан тощо.
Григорій. Богословські уста, а не богословське серце. Добре ти говориш про Бога, а бажаєш безглуздя. Не гнівайся, мій друже, на моє чистосердя. Уяви собі величезну кількість тих, яким ніколи не бачити достатку; в образі хворих і престарілих приведи на пам'ять всіх калік. Невже ти гадаєш, що премилосердна й турботлива наша мати природа зачинила їм двері до щастя, ставши для них мачухою? Ах, прошу, не обмежуй мені вузькими межами цього промислу, не зводь наклепу на її всемогутнє милосердя. Вона добра для будь-якого дихання, а не лише для деяких вибраних тільки з людського роду; вона дбайливим своїм промислом приготувала все те, без чого не може здійснитися щастя останнього черв'яка, а якщо чогось не вистачає, то звичайно, зайвого. Очей не має- кріт, та навіщо йому? Птахи не знають кораблебудування - не потрібно, а кому потрібно - знає, лілія не знає фабрик, вона й без них гарна. Облиш же, мій друже, цей наклеп на нашу рідну матір.
Єрмолай. Я не зводжу наклепу, й не подаю на неї скарги.
Г р и г о р і й. Ти зводиш наклеп на її милосердя. Єрмолай. Бережи мене, Боже, я на Бога не зводжу наклепів.
Г р и г о р і й. Як не зводиш наклеп? Скільки тисяч людей, позбавлених того, чого ти бажаєш?
Є р м о л а й. їх не злічити, то й що ж?
Григорій. Дивний чоловік! То Бог, за твоїм визначенням, не є милосердний?
Єрмолай. Чому?
Григорій. Тому, що закрив їм шлях до того, чого ти бажаєш так, як надійного щастя для сотворіння.
Є р м о л а й. То до чого ж ми тепер добалакалися?
Г р и г о р і й. До того, що або ти з твоїм бажанням дурний, або Господь не милосердний.
Є р м о л а й. Не дай, Боже, це казати.
Григорій. Звідки знаєш, що задоволення твого бажання тебе ощасливить? Дізнайся, скільки тисяч людей оте втратило?
227
До яких вад не доводить здоров'я з достатком? Цілі республіки через оте пропали. Як же ти бажаєш достатку як щастя? Щастя не робить нещасними. Чи не бачиш і тепер, як багатьох пожер достаток, наче повінь всесвітнього потопу, а душі їх надмірними вигадками, наче млинові колеса, самі себе поїдаючи, без зерна обертаються? Боже милосердя, звичайно, обсипало б тебе достатком, якщо б він був тобі потрібний; а тепер викинь із душі це бажання: воно цілком відгонить рідним світським квасом...
Є р м о л а й. Називаєш моє бажання квасом?
Григорій. Та ще квасом препоганим, світським, наповненим незасинаючими черв'яками, що день і ніч умертвляють душу, і, як каже Соломон: вода глибока й чиста - рада в серці мужа, так і я кажу, що квас світський, препоганий - бажання у твоєму серці. "Дав ти радість у серці моєму", - співає Давид. А я скажу: "Взяв ти сум'яття у твоє серце".
Є р м о л а й. Чому бажання світське? Григорій. Тому що спільне. Є р м о л а й. Чому ж воно спільне?
Григорій. Тому що засмерділось і воно є всюди. Де ти знайдеш мені душу, не напоєну цим квасом? Хто не бажає почестей, срібла, волостей? Ось тобі джерело незадоволення, скарг, печалей, ворожнечі, тяганини, [ війн], грабунків, крадіжок, всіх машин, гачків і хитрощів. Із цього джерела народжуються зради, бунти, [заколоти], викрадення [скіпетрів], падіння держав і безодня всіх нещасть. "Господи, - говорить святий Петро у "Діяннях", - хай ніщо погане не увійде в уста мої". Нашою мовою погане, а по-грецьки лежить юі» , тобто спільне - то все одне: спільне, світське, погане. Світська думка - це не є чиста вода в серці мужа, лиш болото - kolvov,coenum - місце свиней і бісів. Хто їм так глибоко викарбував на серці цей кривий шлях до щастя? Звичайно, отець пітьми.
Приймаючи один від одного цю таємну тьмяного царства славу, блудять від слави божого світла, що веде до справжнього щастя, ведені засіяним світськими похотями духом, не вникнувши в надра найсолодіної істини. А ця їх помилка, кажучи словами Єремії, написана на нігті діамантовому, на самому розі їх вівтарів. Звідси випливає вся мова й справа, так що цього начало родного рукописання не зітерти, ані не можна вирізати, ні роздерти, якщо не піклуватиметься сама про себе людина всією душею з Богом, який говорить у Павла: "Не наша боротьба..."
Підпережи ж, о людино, справжні свої стегна, озбройся проти цієї твоєї злісної думки. Навіщо тобі заглядати на світські манери? Ти ж знаєш, що істина завжди в малолюдній кількості просвіщенних божих людей царювала й царює, а світ, цей не
228
може прийняти. Збери перед себе [юрбу] з усіх художників і архітекторів, і пізнаєш, що художня істина перебуває не у багатьох місцях, а найбільшим їх натовпом опанувало невігластво й не-мистецтво.
Є р м о л а й. То ти сам скажи, в чому полягає справжнє щастя?
Григорій. Спершу пізнай все те, у чому воно не полягає, а обнишпоривши порожні завулки, скоріше дістанешся туди, де воно живе.
Я к і в. А без свічки по темних кутках як йому шукати?
Григорій. Ось тобі свічка: наймилосердніший наш отець усім відкрив шлях до щастя. Цим каменем випробовуй золото й срібло, чи чисте?
П а н а с. А що ж, коли хто не може випробовувати?
Григорій. Ось так випробовуй! Чи можуть усі люди бути художниками й архітекторами?
П а н а с. Аж ніяк не можуть, дурна нісенітниця.
Г р и г о р і й. То не тут щастя. Бачиш, що до цього не всякому відкрита дорога.
П а н а с. Як все тіло не може бути оком, так і це ніколи не може бути.
Г р и г о р і й. Чи можуть всі бути багатими або чиновними, дужими й гарними, чи можуть поміститись у Франції, чи можуть народитися в одному столітті? Аж ніяк! Бачите, що рідне щастя не у знатному чині, ні в обдаруванні тіла, ні в гарній країні, ані у славному столітті, ані у високих науках, ані у багатому достатку.
Пана с. Хіба у знатному чині й у веселій стороні не можна бути щасливим?
Г р и г о р і й. Ти вже на другий бік, як якийсь лях через кобилу, перескочив 6.
Панас. Як?
Г р и г о р і й. Не міг сісти без підсаджування інших, потім на дванадцятий раз, зібравшись з силами, перевалився на другий бік: "До дідька! Передали перцю", - сказав розсердившись.
П а н а с. Та не про те я запитую, про себе питаю.
Григорій. Недавно ти називав щастям високий чин з багатством, а тепер звідси його цілком виганяєш. Я не кажу, що щаслива людина не може сповняти високого звання, або жити у веселій стороні, або користуватись достатком, а лиш кажу, що не через чин вона щаслива, не із-за сторони, не із-за достатку. Якщо в гарному домі пахне бенкетним достатком, то причина цього не гарні кутки; часто пироги живуть не у славних кутках-. Не гарний дім кутками, за приказкою, а гарний пирогами. Чи можеш сказати, що у Франції всі мешканці спокійні й веселі?
229
Панас. Хто ж під цим підпишеться?
Григорій. А якщо б сторона була сутністю чи єством щастя, то аж ніяк не можна б усім не бути щасливими. У будь-якому стані є або щасливий, або нещасливий. Не прив'язав Бог щастя ні до часів Авраамових, ні до предків Соломонових, ні до Давидового царювання, ні до наук, ні до становища, ні до природних обдарувань, ні до достатку: з цієї причини не всім відкрив шлях до нього і праведний у всіх своїх ділах.
П а н а с. Де ж шукати щастя, якщо воно ні тут, ні там, ніде?
Григорій. Я ще малим вивчив, послухай, казочку7. Дід і баба зробили собі хатину, та не прорубали жодного віконця. Невесела хата. Що робити? Після довгих роздумів вирішено в сенаті йти добувати світло. Взяли міха, розкрили його в самий полудень перед сонцем, щоб набрати, наче борошна, внести в хатину.
Зробивши кілька разів [так ], чи є світло? Дивляться - нічого немає. Догадалася баба, що світло, як вино із міха, витікає. Треба чимдуж бігти з міхом. Біжучи, у дверях обидва сенатори - один ногою, другий головою - вдарилися. Зашуміла між ними суперечка. "Звичайно, ти вистарівся розумом. - А ти й народилась без нього". Хотіли йти в похід на чужі гори й землі за світлом; перешкодив їм дивний монах. Він мав від роду лиш років 50, та щодо світла був великий хитрун. "За ваш хліб і сіль не слід таїти секретної користі", - сказав монах. За його порадою старий узяв сокиру, почав прорубувати стіну з такими словами: "Світло весільне, світло життєве, світло повсюдне, світло всюдисуще, світло справедливе, відвідай, і просвіти, й освіти храмину мою". Раптом відкрилась стіна, наповнило храмину солодке світло, і з того часу навіть донині почали в тій країні будувати світлі палати.
Панас. Весь світ не бачив настільки безтямних, як твій дід та баба.
Григорій. Він мій і твій разом, і всіх... Панас. Пропади він! Як його ім'я? Григорій. 1ш. Панас. 1ш, до дідька він.
Г р и г о р і й. Ти його уникаєш, а він завжди з тобою. П а н а с. Як зі мною?
Григорій. Якщо не хочеш бути з ним, то будеш ним самим.
П а н а с. От причепився зі своїм дідом. Григорій. При чому тут ім'я, якщо у справах ти справжній 1.
230
Панас. Йди собі геть із ним. Єрмолай. А бабу як звати? Григорій. Мут.
Яків. Мут від Іша не розлучиться8, це зв'язана пара.
Г р и г о р і й. Та чи всі ми не є справжні Іші? Шукаємо щастя по краях, по віках, по становищах, а воно скрізь й завжди з нами, як риба у воді, так ми в ньому, а воно біля нас шукає нас самих. Немає його ніде, тому що є скрізь. Воно ж подібне до сонячного сяйва: відкрий лиш йому вхід у свою душу. Воно завжди стукає у твою стіну, шукає проходу й не знаходить; а твоє серце темне й невеселе, і пітьма над безоднею. Скажи, прошу, чи не нісенітниця й чи не безумство, що людина турбується про найдорогоцінніший вінець? А навіщо? Задля того, що начебто у простій шапці не можна насолоджуватись тим щасливим і всесвітнім світлом, до якого ллється оця молитва: "Почуй, о блаженний, що маєш вічне й усевидюче око!" Безумний муж зі злою жінкою виходить геть із свого дому, шукає щастя поза собою, блукає по різних званнях, дістає блискуче ім'я, обвішується світлим одягом, зволікає різноманітні купи золотої монети й срібного посуду, знаходить друзів і товаришів безумства, щоб занести в душу промінь блаженного світила, й світлого блаженства... Чи є світло? Дивляться - нічого немає... Глянь тепер на схвильоване море, на дуже стурбовану у будь-якому віці, стороні й стані юрбу людей, так званий світ, або мир; чого він не робить? Воює, позивається, коверзує, турбується, задумує, будує, руйнує, сумує, затінює. Чи не видається тобі, що Іш і Мут до хатки біжать? Чи є світло? Дивляться - немає нічого.
Яків. Блаженний Іш і щаслива Мут: вони у кінці днів своїх домолилися, щоб усевидюче, недремне, велике всього світу око світило, просвітило їх храмину, а для інших - вічна мука, заколот і хвилювання.
Л о г в и н. Дай, Боже, радіти!
Григорій. О люба душе! Який дух навчив тебе так вітатися? Дякуємо тобі за це привітання.
Яків. Так завжди віталися стародавні християни.
Єрмолай. Цей зразок привітання властивий Христу Господу. Він народжений божим миром. У мирі приніс нам, благовіщаючи, мир, що перевищує будь-який розум. Сходить до нас з миром. "Мир домові цьому", мир вам, вчить про мир: "Нову заповідь даю вам..." Відходячи, також мир залишає: "Мир мій даю вам, дерзайте! Не бійтеся! Радійте!"
П а н а с. Чи знаєш, про що між нами розмова?
Л о г в и н. Я чув усе до крапки.
Панас. Він під тією яблунею сидів, звичайно. Чи я вгадав? Л о г в и н. Ви не могли за гілками мене бачити. Григорій. Скажи, любий Логвине, чи є сотворіння
231
бідніше від тієї людини, яка не дізналася, що для неї найкраще й найбільш бажане?
Логвин. Яй сам часто дивуюся, що ми у сторонніх обставинах надто цікаві, ретельні й проникливі: виміряли море, землю, повітря й небеса і потурбували земне черево заради металів, розмежували планети, дошукалися на Місяці гір, рік і міст, знайшли безконечну множину позасистемних світів, будуємо незрозумілі машини, засипаємо безодні, повертаємо й привертаємо водні течії, щоденно нові досліди й дикі винаходи.
Боже мій, чого ми не вміємо, чого ми не можемо! Та те біда, що при всьому тому здається, що чогось великого не вистачає. Немає того, чого й виразити не вміємо: лиш те знаємо, що чогось не вистачає, а що воно таке, не розуміємо. Схожі на безсловесне немовля: воно лиш плаче, не в змозі сказати, ані знати, в чому його потреба, відчуває лиш досаду. Це явне невдоволення нашої душі чи не може нам дати здогадатися, що всі ці науки не можуть наситити наших думок? Безодня душевна ними (бачиш) наповнюється. Пожерли ми незліченну кількість систем з планетами, що поверталися, як годинники на англійських дзвіницях, а планет з горами, морями й містами, та однаково спраглі; не зменшується, а народжується наша спрага.
Математика, медицина, фізика, механіка, музика з своїми буйними сестрами; чим більше їх смакуємо, тим більше палить наше серце голод і спрага, а наша груба закостенілість не може здогадатися, що всі вони служниці при пані та хвіст при своїй голові, без якої недійсний весь тулуб. 1 що більш несите, неспокійне й шкідливе, ніж людське серце, озброєне цими рабинями без своєї начальниці? Чого ж воно не насмілиться вдіяти?
Дух неситості гонить народ, сприяє, тягне за схильністю, наче корабель і коляска без кучера, без поради і передбачення й задоволення. Голодні, як пес, з невдоволенням вічно ковтаючи порох і гинучий попіл, позбавлені лихви ще з лона, заблудлі від черева, оминаючи сутнісну істину того, хто над душевною безоднею всередині нас гримить оце: "Я є, я є сущий". А оскільки не довідались, у чому для них найбільша потреба і що таке границя, межа і край усіх-усіх бажань і намірів, щоб доводити всі свої справи до цього найголовнішого й найнадійнішого пункту, тому й знехтували царицю всіх цих службових духів або наук, що із землі у землю повертаються, обминаючи її милосердні двері, які відкривають вихід і виводять наші думки із ницих підлот тіні до пресвітлого й суттєвого єства нев'янучого щастя.
Тепер подумайте, друзі мої, і скажіть, у чому полягає найнеобхідніша потреба? Що для вас найкраще й бажаніше над
232
усе? Що таке може вас зробити щасливими? Розмірковуйте завчасно, вийдіть із числа безпутніх подорожніх, котрі й самі не можуть сказати, куди йдуть і навіщо! Життя наше є дорога, а вихід до щастя не коротенький...
П а н а с. Я давно висловив би своє бажання, та мені на думку не спадає те, що для мене найкраще в світі.
Логвин. Ах, чоловіче! Соромся це казати! Якщо червоніє сонячний захід, то пророчимо, що завтрашній день засяє чистий, а якщо зарум'яниться схід, - холод і негода буде цього дня, всі кажемо - і так буває. Скажи, будь ласка, якщо б мешканець із міст, населених на Місяці, прийшов до нас на нашу земну кулю, то чи не здивувався б із нашої премудрості, побачивши, що небесні знаки розуміємо так майстерно, і в той же час вийшов би з себе наш лунатик, коли б дізнався, що ми в механізмі малесенького нашого світу, як у маленькому лондонському годиннику, сліпі, несміливі, і не помічаємо нічого із трудних процесів і не турбуємось про найдивовижнішу з усіх систем - систему нашого тільця. Скажи, будь ласка, чи не заслужили б ми у нашого гостя імені безтямного математика, який добре розуміє коло, що охоплює своїм ободом багато мільйонів миль, а в маленькому золотому кільці не може відчувати тієї ж сили й смаку? Або дуже справедливо дав би нам титул того безумного книжника, який слова й письмо [величиною] 15 аршинів може розуміти й читати, а те ж саме, альфа й омега, написане на маленькому папірці чи на нігті, для нього цілком незрозуміле? Звичайно, назвав би нас тією відьмою, котра знає, яка їжа кипить у чужих горщиках, а у своєму домі і сліпа, й безпорадна, й голодна. 1 ледь чи такий мудрець не із числа тих жінок, що не бережуть свого дому, котрих великий Павло називає цікавими або волоцюгами. Я наук не ганю і найостанніше ремесло хвалю; лиш те гідне хули, що, на них сподіваючись, нехтуємо найвищою наукою, до якої всякому століттю, країні й становищу, статі й вікові тому відчинені двері, що щастя всім без винятку потрібне, чого, крім неї, про жодну науку не можна сказати. І цим найвищий віками й системами вічно володіючий парламент достатньо доказав, що він завжди праведний і праві суди його.
Яків. Звичайно, не за те чоловік карає жінку, що була в гостях і пиво пила - це добре діло, а за те, що вдома не ночувала.
Логвин. Ми ще не чули цього імені (математика), а наші предки давно вже мали побудовані храми Христової школи. У ній весь людський рід навчається спорідненого собі щастя, і оця-то є кафолічна, тобто всіх родів, наука. Поганські кумирниці, або капища, є ті ж храми Христового вчення й школи. У них і на них було написане премудре й всебла
233
женніше оце слово -пізнай себе. Безперечно, те ж саме у нас самих, ось: "Пізнай себе, слухай себе" (Мойсей). "Царство боже є всередині вас" (Христос). "Ви є храм Бога живого" (Павло). "Себе знаючі премудрі" (Соломон). "Якщо не пізнаєш саму себе" (Соломон). "Закон твій посеред черева мого" (Давид). "А невіруючий вже осуджений" (Христос).
Та поганські храми через лицемірство невправних пророків, тобто священиків чи учителів, вже цілком зіпсовані та стали запустінням мерзоти, тоді ж як істина, наче жива джерельна вода, затоптана ногами скотини й похована. Це трапилось і самим юдеям, для яких часто надовго була закрита істина через нестачу Ісаакових хлопців, які прочищають Авраамові джерела, а розмноження самсонів і філістимлян, які закидають землею воду, що тече у вічне життя. 1 так ці фонтани були глибоко поховані, що, як видно з Біблії, насилу могли знайти в божому храмі господній закон, тобто пізнати себе й знайти силу царства божого і правди його всередині себе. Та й ми самі тепер надто відійшли від давніх християнських предків, перед блаженними очима яких із землі зведена господня істина і сила світлого воскресіння, піднята з гробу, сяяла у своєму повному блиску. Та не дуже вправно й у нас тепер вчать; причина цього та, що ніхто не хоче відійти від життєвих справ і очистити своє серце, щоб міг вникнути в надра захованої у найсвятішому біблійному храмі найсолодшої істини, якнайнеобхідніше потрібної для всенародного щастя. Не чуємо Давида: "Відійдіть (від турбот) і розумійте...", не слухаємо Христа: "Шукайте...", всі науки, всі промисли і все нам миліше, ніж те, що єдине нас загублених знаходить і нам же нас самих повертає.
Оце ж і є бути щасливим - пізнати, знайти самого себе. Лицеміри, говориться до нас, небесне лице дійсно ви добре навчилися розуміти, а чому ж не зауважуєте знаків, щоб вам, як по слідах, дістатися до істини, яка повинна вас ощасливити? Все ви маєте, крім того, що вас самих ви знайти не знаєте, і не вмієте, і не хочете, і справді гідне подиву, що людина за ЗО років живе, а примітити не могла, що для неї найкраще і коли з нею трапляється найкраще. Видно, що вона рідко буває вдома й не турбується: "Ах, Єрусалиме! Якби ти знав, хто у твоєму світі, та нині сховався від очей твоїх..."
Панас. Для мене, здається, немає нічого кращого, як одержати мирне й спокійне серце; тоді все приємне й терпиме.
Я к і в. А я бажав би мати в моїй душі таку міцну твердиню, щоб ніщо не могло її сколихнути, ні перекинути.
Єрмолай.А мені дай живу радість і радісну живість - цього скарбу ні на що не проміняю.
Л о г в и н. Ці бажання вас трьох по своїй суті є одне. Чи
234
може яблуня бути жива й весела, коли нездоровий корінь? А здоровий корінь - це міцна душа й мирне серце. Здоровий корінь розсипає по всіх гілках вологу й їх оживляє, а серце мирне, сповнене життєвою вологою, відбиває свої сліди на зовнішності: "І буде, наче дерево, посаджене при витоках вод".
Г р и г о р і й. Ти не втерпів, щоб не прикласти біблійний алмаз; нате ж і оце: "На спокійній воді виховав мене".
Л о г в и н. Ось вам вершок і квітка всього вашого життя, внутрішній мир, сердечна веселість, душевна міць. Сюди спрямовуйте течію всіх ваших справ.
Ось край, гавань і кінець. Відрізуй все, що суперечить цій пристані. Всяке слово, будь-яка справа хай сприяє цьому кінцю. Хай це буде край всіх твоїх думок і всіх твоїх бажань. Численні тілом здорові, ситі, одягнені й спокійні, та я не цей мир хвалю - цей мир світський, він для всіх знатний і всіх обдурює. Ось мир! - у спокої думок, у врадуванні серця, оживленні душі. Ось мир! Ось надра щастя! Оцей-то мир відчиняє твоїм думкам храм спокою, зодягає душу твою одягом веселощів, насичує пшеничною мукою й утверджує серце. "О мир! - вигукує Григорій Богослов9, - ти божий, а Бог твій".
Панас. Про нього ж, гадаю, і говорить Павло: "Мир божий хай вселяється у серцях ваших".
Л о г в и н. Так.
Панас. Його ж сповіщають красиві апостольські ноги й чисті ноги.
Л о г в и н. Так.
Панас. Саме його, вмираючи, залишає своїм учням Христос?
Л о г в и н. Так.
П а н а с. А коли його нам залишив, то на землі цілком позбувся?
Л о г в и н. Цілком.
П а н а с. Та чи можна всім його здобути?
Л о г в и н. Можна всім.
П а н а с. Де ж його можна дістати?
Л о г в и н. Скрізь.
Панас. Коли?
Л о г в и н. Завжди. П а н а с. Чому ж не всі мають?
Л о г в и н. Тому що не бажають мати.
Панас. Якщо всі можуть його дістати, то чому ж Павло називає його таким, що будь-який розум чи поняття перевершує?
Л о г в и н. Тому що ніхто не завдає собі труду розмірковувати й подумати про нього. Без охоти все важке, навіть найлегше. Якщо всі сини покинули батька і, залишивши дім, вдалися до
235
математики, навігації, фізики, то можна справедливо сказати, що таким головам і на думку не спадає хліборобство. Проте землеробство вдесятеро краще від тих кручених наук, тому що для всіх потрібніше. Мир цей, наче неоціненний скарб, у нашому домі всередині нас закритий. Можна сказати, що таке не спадає на думку волоцюгам і бездомним, що розтринькали своє серце по безлюдних околицях. Проте його легше далеко знайти, ніж уганятися й збирати пустоту по околицях. Хіба ти не чув, що сини цього віку мудріші, ніж сини нині?
Π а н а с. То й що?
Л о г в и н. Та те, що вони хоч і дурні, а своє знаходять. Панас. Що ж далі?
Л о г в и н. Далі те, що воно не трудне, коли добрі люди, хоч неповороткі й ліниві, проте знаходять.
Панас. Чому ж молоді люди не мають миру, хоч вони гострі?
Л о г в и н. Тому, що не можуть подумати про нього, доки не обмануться. Панас. Як?
Л о г в и н. Кого ж швидше можна відвести від дому, як не молодих? Якщо ціле місто облудно гукає: "Ось ворог, ось вже під містом!" - то чи не кинеться молодий бевзь в очерети, в луги, вг пустелі? Бачиш, у чому вся трудність? Йому не важко сидіти вдома в спокої, та люди зводять з розуму й заганяють у неспокій.
Π а н а с. Як звуться ці люди?
Л о г в и н. Світ, суспільність, манера. Чи в такий час послухає той молокосос одну добру людину?
Панас. Хай кричить весь день, що брехня, - не повірить. А як називається ця добра людина?
Л о г в и н. Той, хто не йде на пораду до нечестивих...
Π а н а с. Як його на ім'я?
Л о г в и н. Христос, Євангеліє, Біблія. Лиш він ходить без вади: не лестить своїм язиком ближнім своїм, а своїм послідовникам і друзям ось що дарує: "Залишаю вам мир мій...' "Мир мій даю вам..." "Не як мир дає..."
Я к і в. Чи не про цей мир каже оце син Сираха: "Веселість серця - життя людині, і радість мужа - довгодення".
Л о г в и н. Всі у Біблії приємні імена, наприклад: світло, радість, веселість, життя, воскресіння, шлях, обіцянка, рай, насолода і ін. - усі вони означають цей блаженний мир. Павло ж його (чуєш) чим називає: "1 Бог миру буде з вами". І знову: "Христос, котрий є мир ваш..."
Яків. Він його й Богом називає?
Л о г в и н. Звичайно. Оце-то та прекрасна дуга, що умиротворила дні Ноєві.
236
Яків. Чудово говориш. Чому ж цей чудесний мир називається Богом?
Л о г в и н. Тому, що він все закінчує, сам безконечний, а безконечний кінець, безначальне начало й Бог - все одне.
Яків. Чому називається світлом?
Л о г в и н. Тому що не буває в жодному серці, хіба що в просвіщенному. Він завжди разом з незахідним світлом, наче його сяйво. А де в душі немає цього світла, там немає радості життя, веселощів і втіхи, там тьма, страх, сум'яття, горе, смерть, пекло.
Ял і в. І дивне, й солодке, й страшне говориш.
Л о г в и н. То ти скажи, що краще від цього? Я тебе послухаю.
Панас. Слухай, брате!
Л о г в и н. А що?
Панас. Тому оці Павлові слова - "сила божа з нами" - означають той же мир? Л о г в и н. Думаю.
Π а н а с. То видко, що Григорій помилився: він перед цим сказав, що чеснота намагається відшукати щастя, назвав її по-грецьки й римськи твердістю й мужністю, та коли твердість означає мир, то вона сама є й щастя. Навіщо ж її шукати й чого? Бо ж міць і сила - то все одно?
Л о г в и н. Ось яке лукавство! Якщо [б] ти був такий хитрий у пошуках миру, як спритний на посміховисько й зауваження чужих помилок! Цим ти довів, що сини цього злого віку мідріші від синів божого світла. Чи ти не знаєш, що сам пошук істинного щастя - це похід божим шляхом миру, що має свої численні ступені? 1 чи не є це початок істинного щастя, щоб бути на мирному шляху? Не раптом виходимо на всебла-женніший верх гори, названої Фазга, де помре великий Мойсей з таким написом: "Не потемніли очі його, не зітліли уста його". Незахідне світло, що просвітлює темну безодню наших думок для того, щоб ми побачили, де живе наш високий і твердий мир, воно ж і спонукує наше серце до сходження на гору миру. Чому ж йому не називатися миром і твердинею, що має мир, якщо воно показує, де мир, і спонукує до нього, само будучи началом і джерелом всього блага? Хто не шукає миру, той, видко, й не розуміє його незмірної ціни, а роздивитись і гаряче шукати його - це обидва промені блаженного сонця правди, як два крила Святого Духа.
Григорій. Перестаньте, друзі мої, сперечатись: ми тут зібралися не для хвалькуватих суперечок, а заради поєднання наших сердечних бажань, щоб вони через сполуку справніше прямували, наче запашний дим, до того, хто настановляє блукаючих на шлях миру. Заохочує до цього всіх нас сам
237
Павло, ось: "Завжди радійте, безнастанно моліться, за все дякуйте". Велить завжди плекати всередині мир і радість сердечну, начебто у палаючу лампаду підливати єлей. І оце-то означає - безперервно моліться, тобто бажайте його всією душею, шукайте - і знайдете. Я знаю, що наклепник завжди турбує вашу душу, щоб ви нарікали й були незадоволені всім, посланим від Бога, та ви того лукавого спокусника, тобто мучителя, відганяйте, люблячи, шукаючи й охороняючи мир і радість. Це день життя й здоров'я ваших душ: доти ви й живі, поки його зберігаєте у своїх серцях. Про все розмірковуйте зрілим розумом, не слухаючи шептуна-диявола, і зрозумієте, що все боже господарство у всьому Всесвіті справне, добре й для всіх нас дуже корисне. Його іменем і владою все-все діється на небесах і на землі; говоріть з розумом: "Хай святиться ім'я твоє, хай буде воля твоя..." 1 звільнить вас від лукавого. А коли лиш станете за все вдячні, то раптом сповняться на вас оці слова: "Веселість серця - життя людині".
Панас. Здається, людина завжди була б спокійна, якщо б все на світі діялося за її волею.
Л о т в и н. Боже, борони!
Панас. Чому?
Г р и г о р і й. А що ж, коли твій розум і воля подібні до старцевого кота?
Панас. Що це означає?
Григорій. Старий запалив піч, а вперта кішка не вилізає з печі. Старий витягнув її і вишмагав батогом.
П а н а с. Я би прагнув, щоб моя воля була погоджена з найвправнішими головами на світі.
Григорій. Аз якого парламенту ти вибрав би тих людей - з лондонського чи паризького? Та знай, що хоч би ти взяв суддею цього самого короля, який осуджував нашу наймудрішу матір природу за розміщення небесних кіл, то Бог і час мудріші за нього1". Навіщо ж тобі шукати кращого суддю? Покладись на нього, й зроби його святу волю своєю волею. Якщо її приймаєш, то вона вже стала твоєю. Погодження волі - це єдина душа і єдине серце; а що ж краще, як дружба з найвищим? Тоді все по твоїй та ще премудрій волі буде діятися. 1 це означає бути задоволеним у всьому. Цього й бажає наш Єрмолай, та не розумів, що означає бути всім задоволеним. Бачите, що Павлове слово - "за все дякуйте" - є джерелом досконалого миру, й радості, й щастя. Що може розтривожити моє серце? Справді, все діється по божій волі, та й я з нею згідний, і вона вже моя воля. Навіщо ж тривожитись? Якщо щось неможливе, то, звичайно, й не корисне; то все одно. Чим щось корисніше, тим доступніше. Друзі мої, ось премудрість: якщо сповняємо, що говоримо: "Хай буде воля твоя..."
238
Єрмолай. Згадалися мені котрогось мудреця гарні слова: посилаю подяку блаженній природі за те, що вона все потрібне зробила легко доступним, а що важко дістати, - те непотрібним і мало корисним11.
Григорій. Подяка нашому небесному Отцю за те, що відкрив наші очі. Тепер розуміємо, в чому полягає наше справжнє щастя. Воно живе у внутрішньому мирі нашого серця, а мир - у згоді з Богом. Чим хто більше згоден - той блаженніший. Тілесне здоров'я є не що інше, як рівновага й погодженість вогню, води, повітря й землі, а приборкання хвилюючих її думок є здоров'я душі й вічне життя. Якщо хтось має лиш три золотники згоди з Богом, тоді не більше в ньому й миру, а коли хто (має) і 50 і 100, то стільки ж у серці його й миру. Скільки відступила тінь, стільки наступило світло. Блаженні, хто день за днем піднімаються вище на гору цього пресвітлого Мир-города. Вони-то підуть зі сили в силу, поки з'явиться Бог богів у Сіоні. Схід цей і вихід Ізраїля здійснюється не ногами, а думками. Ось Давид: "Сходження поклади у своєму серці". "Душа наша перейде непостійну воду". Ось і Ісайя: "З веселістю вийдіть", тобто з радістю навчіться покидати хибні помисли, а перейти до таких: "Помислам його рід і рід". Оце-то є пасха, або перехід у Єрусалим, розумій: у місто миру й твердиню його Сіон. Зберіться, друзі мої, зійдемо на гору господню, у дім Бога Якового, щоб сказати там: "Серце моє і плоть моя зраділи про Бога живого".
Яків. Ах, божественна гора! Якби ми знали, як на тебе сходити!
Л о г в и н. Слухай Ісайю: "З веселощами зійдіть".
П а н а с. Та де ж мені взяти веселощів? І що воно таке?
Л о г в и н. "Страх господній звеселить серце". Ось тобі вождь. Ось ангел великої поради. Хіба ти не чув, що Бог говорить Мойсееві?
Пан ас. А що?
Л о г в и н. "Пошлю страх, що веде тебе... Це я пошлю мого ангела: прислухайся до себе і послухай його, бо не віддалиться, ім'я ж моє є на ньому".
Єрмолай. Скажи, мій друже, ясніше, як треба сходити?
Григорій. Милостиво прошу вислухати таку байку.
П'ятеро мандрівників під керівництвом свого ангела-хоронителя прийшли у царство миру й любові. Цар тієї землі Мелхіседек не має ніякої спорідненості з іншими царями. Нічого там немає тлінного, а все вічне й миле, навіть до останньої волосини, а закони цілком протилежні до тиранських. Дуга, прекрасна сяєвом, була межею й границею цієї благословенної країни, з таким написом: "Мир першородний"; цього миру стосується все те, що у Святому Письмі свідчить про обітовану землю. А біля
239
нього як було, так і здавалося все пітьмою. Як тільки пришельці приступили до сяючої дуги, вийшли до них навстріч безсмертні мешканці у великій кількості. Скинули з них все старе - як одяг, так і тіло, наче одяг, а зодягли в нове тіло й одяг, вишитий такими золотими словами: "Краше слухай себе".
Раптом залунала злагоджена музика. Один хор співав: "Відчиніть ворота вічні..." Піднялися ворота; повели гостей до тих жител, про які Давид: "Які любі поселення твої..." Там особливою злагодженістю співали хори наступні. "Які гарні доми твої, Якове, і намети твої, Ізраїлю, які спорудив Господь, а не людина". Сіли мандрівники біля безсмертної трапези; запропоновано ангельські хліби, поставлене нове вино, досконале й однорічне ягня, трирічна телиця, і коза, і те теля, котрим Авраам частував дуже жаданого свого триликого гостя, голуби й горлиці, і манна - і все, що стосується обіду, про який писано: "Блаженний, хто з'їсть обід..."
Проте у всіх веселощах гості не були веселі: їх серця точила якась таємна печаль. "Не бійтеся, любі наші гості, - говорили блаженні громадяни, - це трапляється всім, хто заново прийшов сюди. На них повинно сповнитись оте божественне письмо: "Шість разів від лих тебе звільнить, а на сьомий зло тебе не торкнеться". Потім були відведені до самого царя. "Я ще до вашого прохання знаю ваші скарги, - сказав цар миру, - у моїх границях немає ні хвороби, ні печалі, ні зітхання. Ви самі занесли цю печаль сюди зі сторонніх, поганських, ворожих моїй землі, земель".
Потім повелів своїм ангелам відвести їх у лікувальний дім. Тут вони, впродовж усіх шести днів приймаючи блювальний засіб, на сьомий день цілком заспокоїлись від усіх своїх хвороб, а замість печалі на одному серці було написано таке: "Хай буде воля твоя"; на другому: "Праведний ти, Господи, і справедливі суди твої"; на третьому: "Вірив Авраам Богові"; на четвертому: "Благословляю Господа повсякчас..."; на п'ятому: "За все дякуйте..."
У той час увесь Всесвіт, з невимовними веселощами й погодженістю плещучи руками, вигукнув оцю Ісайну пісню: "І буде Бог твій з тобою завжди, і наситишся, як бажає душа твоя, і кості твої зажиріють і будуть, наче сад напоєний, і як джерело, в якому не висохне вода, і кості твої проростуть, як трава, і розростуться, і наслідять роди родів". Цю пісню всі до одного жителі так солодко й голосно заспівали, що й у цьому світі моє сердечне вухо її чує.
Панас. Знаю, куди хилиш. А який блювальний засіб вони приймали?
Григорій. Спирт.
П а н а с. Як цей спирт називається?
240
Григорій. Євхаристія.
П а н а с. Де ж нам його взяти?
Григорій. Бідолашний! Досі не знаєш, що царський лікувальний дім є найсвятіша Біблія. Там аптека, там гірна лікарня і ангели, а всередині тебе сам архіатор1. у цю-то лікарняну палату привозить єрихонського нещасливця людинолюбний самарянин. Лиш у цьому домі можеш знайти ліки для викорінення отруйних і мучительних ворогів твого серця, про яких написано: "Вороги людині її домашні". Твої вороги є твої власні думки, що запанували у твоєму серці й щохвилини його мучать, шептуни, наклепники й богопротивники, що безнастанно хулять правління владики у світі й мають намір оновити найдавніші закони, що мучать у пітьмі самих себе й своїх прихильників, коли бачать, що управління природою свято продовжується у всьому не за їх біснуватими бажаннями, не за затьмареними поняттями, а за найвищими радами нашого Отця вчора, й нині, й навіки. Вони ж, не розуміючи, хулять розміщення небесних кіл, ганьблять якість земель, порочать силуети премудрої божої правиці у звірах, деревах, горах, ріках і травах; нічим не задоволені; за їх нещасним і смішним поняттям, не потрібно у світі ні ночі, ні зими, ні старощів, ні труду, ні голоду, ні спраги, ні хвороб, а найбільше смерті. Навіщо вона? Ах, бідне наше знаннячко і поняттячко. Думаю, не гірше ми б управляли світовим механізмом, ніж незаконно вихований син батьківським домом. Звідки ж ці біси вселилися в серця наші? Чи не легіон їх у нас? Та ми самі занесли з собою цю начало родну тьму, народившись із нею.
Панас. Чому ти думки називаєш бісами?
Г р и г о р і й. А як же їх назвеш?
П а н а с. Я не знаю.
Григорій. То я знаю. Біс по-грецьки називається даймон,
П а н а с. То й що?
Григорій. Те, що даймовион - означає знаннячко або розуміннячко, а даймон - той, хто знає або розуміє. То ж прошу вибачити, що маленьким бісикам я віддав прізвище великого біса.
Л о г в и н. Неграмотний Марко, - вислухайте баєчку, - дістався до раю. Вийшов з ключами Святий Петро і, відчиняючи йому райські двері, запитує: "Чи вивчав ти священні мови?" "Ні", - відповів простак. "Чи був у академіях?" - "Ніколи, святий отче". - "Чи читав стародавніх богословів книги?" - "Не читав: я аза в очі не бачив". - "Хто ж тебе настановив на шлях миру?" - "Мене настановили три правила". - "Які три правила?" - "А ось вони. 1-ше таке: "Все те добре, що визначене й для святих людей", 2-ге: "Все те невелике, що
Г. Сковорода
241
отримують і беззаконники"; 3-тє "Чого собі не хочеш, іншому не бажай". Перше й друге - домашні, і я сам їх придумав, а третє - апостольський закон, даний для всіх поган. Перше породило в мені терпіння Йова й вдячність, друге обдарувало свободою всіх світських бажань; третє примирило мене з моїм внутрішнім володарем".
Апостол, глянувши на нього просвіщенним, наче сонце, лицем, сказав: "О благословенна й вдячна душе! Увійди в житло твого небесного Отця й вічно веселися; мало ти їв, а добре наситився"13.
Я к і в. Не розум із книг, а книги від розуму народилися. Хто очистив свій розум чистими роздумами про істину, той подібний до дбайливого господаря, що викопав у своєму домі джерело чистої живої води, як написано: "Вода глибока - рада в серці мужа. Сину, пий воду із твоїх посудин". Тоді, трохи із книг почерпнувши, може багато користуватися, як написано про натхненного з небес Павла: "1 споживши їжу, утвердився". Отакий-то й цей Марко; він із числа посвячуваних Богові тварин, що відригують жуйку. "Святи їх у твоїй істині..." Мало їв, багато жував, та із маленької суми або іскри розмножив полум'я, що огортає Всесвіт. Чи набагато більше ми за нього знаємо? Скільки ми накидали у наш шлунок священних слів? А яка користь? Лиш засмітили. Ах, бідна ти кровоточива жінко зі слабим шлунком! Ось що накоїло шкідливе мокротиння, виблюване апокаліптичним змієм, від яких Соломон відволікає свого сина: "Щоб із чужих джерел ти не пив".
Як може таке наповнене гіркими водами серце вмістити мир божий, - здоров'я, радість, душевне життя? Знайдемо спершу всередині [нас] іскру істини божої, а вона, освітивши нашу пітьму, пошле нас до священних [Силоаму] біблійних вод, до яких кличе пророк: "Вмийтеся; приберіть лукавство із душ ваших!" Ось тобі блювальний засіб! Чи наше життя не є боротьба? Та чи із зміїними помислами нам слід боротися? Чи це не є та благородна Павлова баталія, про яку: "Не наша боротьба до плоті й крові..." Думка й рада є насіння й начало. Ця голова гніздиться у серці. Що ж, якщо голова ця зміїна? Якщо це насіння й царство зле? Якого миру сподіватися в серці від тирана: він, людиновбивця, здавна спостерігає, стереже, любить і володіє тьмою.
1 якщо таке гірке море думок наповнило серце і зла глибина пожерла душу, то на яке світло там сподіватися, де тьма горя? Яких веселощів і насолоди, де немає світла? Якого миру, де немає життя й веселощів? Яке життя й мир, коли немає Бога? Що за Бог, якщо немає духа істини й духа-владики? Який дух істини, якщо не думки нематеріальні і серце чисте? Що за чисте, якщо не вічне, як написано: "Помисли його в рід і рід"?
242
Як же вічне, якщо задивилось на речовину? Як же не задивилось, коли її шанує? Як же не шанує, коли на неї надіється? Як же не надіється, коли сумує із-за розсипання праху? Чи не це означає мати таке серце: "Побачив: наче попіл, серце їх, і спокушаються, і жоден не зможе звільнити свою душу"? Чи це не є гріхопадіння й збочення від Бога у бік праху ідоловшанування? Чи це не є зміїна голова, про яку писано: "Той зітре твою голову"? Слухай, Єрмолаю! Ось як треба сходити на гору миру: приймай блювальне, очищуй серце, виблюй застарілі думки й не повертайся на блювоту. Пий чисту воду, нових порад воду у всі дні.
Оце-то й є переходити від підлості на гору, із горя в насолоду, від смерті в життя, від свинячих калюж до гірських оленячих і сайгачих джерел. Пий доти, поки із твого черева потечуть ріки живої води, що тамує найнещаснішу спрагу, тобто неситість, незадоволення, - заздрість, палке бажання, нудьгу, невдоволення, тугу, страх, горе, каяття й інші жала бісівських голів, що разом умертвлюють всю душу. Пий доти, поки заспіваєш: "Душа наша, наче птах, визволиться... перейде непостійну воду": "благословенний Господь, який не дав нас у здобич їх зубам"; поки втішишся з Авакумом, співаючи: "Вклав ти в голови беззаконних смерть, я ж зрадію про Господа, звеселюся у Бозі, спасі моїм"; співаючи з Анною: "Утвердися, серце моє, в Господі..."; співаючи з Давидом: "Відбилося на нас світло лиця твого".
Дуже сильний і прехитрий ворог - застаріла думка. Трудно (за Євангелієм) цього силача зв'язати й розібрати його судини, коли він раз у серці відродився. Та що солодше від цієї праці, що повертає неоціненний спокій у наше серце? Борися день за днем і виганяй хоча б по одному із нутра, підіймайся щогодини на гору відважно, величаючись з Давидом: "Не повернуся, поки закінчаться..." Оце-то й є дуже славна содомо-гоморрська січа, з якої повертається божественний переможець Авраам.
Григорій. Живі проживаємо, друзі мої, наше життя, щоб проминали наші безумні дні й хвилини. Думаємо про все потрібне для плину наших днів, та хай буде найперша наша турбота про мир душевний, тобто про його життя, здоров'я й спасення. Яка користь для нас заволодіти всім Всесвітом, а втратити душу? Що ти знайдеш у світі таке дороге й корисне, щоб ти наважився обміняти за твою душу? Ах, небезпечно ступаємо, щоб нам зуміти увійти в божий спокій у господнє свято, принаймні в суботу, якщо не у преблагословенну субот суботу і свято свят.
Щоб, отримавши шабаш14, змогли, ми звільнити хоч від половини найважчих трудів якщо не нашого осла, то душу нашу, і досягли якщо не приємного господнього літа в сім раз
243
сьомий чи у п'ятдесятий з апостолами рік, коли людям і тваринам буває всезагальне звільнення, то щоб хоч трохи звільнили бідну душу від тих трудів: "Доки покладу поради в душі моїй, хвороби у серці моєму". Голова всього в людині - людське серце. Воно-то й є найточніша людина в людині, а все інше - околиця, як вчить Єремія: "Глибоке серце в людині (глибше за всіх) і є людина, і хто пізнає його?" Вникни, будь-ласка, глибоке серце - є людина... А що таке серце, як не душа? Що таке душа, як не бездонна думок безодня? Що таке думка, як не корінь, насіння й зерно всієї нашої крайньої плоті, крові, шкіри й іншої зовнішності? Бачиш, що людина, яка втратила сердечний мир, згубила свою голову і свій корінь.
І чи вона не є той горіх, з'їдений у своєму зерні черв'яками, що зовсім не має сили, крім околиці. До таких-то бідаків Господь з таким жалем у Ісайї говорить: "Приступіть до мене ті, хто погубили серце, хто далеко від правди..." Думка є таємною пружиною в нашій тілесній машині, голова й початок всього її руху, а за цією головою підуть усі зовнішні органи, наче загнуздана скотина, а як полум'я й ріка, так думка ніколи не спочиває. її безперервне стремління - це бажання. Вогонь пригасає, ріка зупиняється, а нематеріальна й безстихійна думка, що носить на собі грубий тягар, наче мертву ризу, припинити свій рух (хоч вона в тілі, хоч поза тілом) ніяк не може ні на одну мить і продовжує блискавкоподібне своє льоту стремління по необмежених вічностях, безконечних мільйонах.
Куди ж вона прагне? Шукає своєї насолоди й спокою; спокій же її не в тому, щоб зупинитися й простягнутись, як мертве тіло - її живій природі чи натурі це не споріднене й [дивне], а навпаки; вона, начебто перебуваючи в мандрах, шукає'по мертвих стихіях свого спорідненого, і, не погасивши підлими забавами, а ще більше розпаливши свою спрагу, тим швидше від розтлінної речовинної природи підіймається до вишньої господньої натури, до свого рідного й безначального начала, щоб, очистившись його сяйвом і вогнем таємного зору, звільнитися від тілесної землі та земного тіла. І це-то означає зійти у божий спокій, очиститися від всякого тління, зробити цілком вільне стремління й безперешкодний рух, вилетівши із тісних меж речовини на свободу духа, як писано: "Поставив у просторі ноги мої... Вивів мене у простір... 1 підняв вас, наче на крилах орлиних, і привів вас до себе". 1 цього-то просить Давид: "Хто дасть мені крила, як голубині, і полечу, і спочину..."
Єрмолай. А де вона знаходить це безначальне начало й вишнє єство?
Григорій. Якщо спершу не знайде всередині себе, то дарма шукатиме в інших місцях. Та це є справа досконалих
244
серцем, а нам слід навчатися букваря цієї преблагословенної суботи або спокою.
Єрмолай. Перемогти апокаліптичного змія й того зі страшними зубами звіра, котрий у пророка Даниїла все-все пожирає, розтоптуючи залишок ногами, є справою тих героїв, котрих Бог у "Книзі Чисел" велить Мойсееві вписати у свій нетлінний список для війни, оминаючи жінок і дітей, що не можуть помножити число святих божих мужів, народжених не із крові, не від плотської похоті, не від чоловічої похоті, а від Бога, як написано: "Не зберу їх соборів із крові..." Лиш ті спочивають з Богом від усіх своїх справ, а нам, немічним, досить і тої божої благодаті, якщо зможемо виграти бій з маленькими бісиками: часто один малесенький демонський душок збурює в серці страшний бунт і гіркий заколот, що спалює душу, наче пожежа15.
Григорій. Потрібно стояти хоробро й не уступати місця дияволу: противитесь - і втікає від вас. Соромно бути настільки жінкою й немовлям, щоб не встояти нам супроти одного ледачого вершника, а хоча б і проти маленької партії. Боже мій! Яка ж у нас байдужість до шукання й збереження найціннішого на небесах і на землі сердечного миру! Лиш про нього повинна людина й думати на самоті, й розмовляти в товариствах, сидячи вдома, йдучи шляхом, і лягаючи, й устаючи. Та коли ми про нього думаємо? Чи не всі наші розмови лиш брехня й бісівські вітри? Ах, якщо ми не пізнали самих себе, забувши наш нерукотворний дім і його голову - нашу душу й голову її - богообразний рай миру! Маємо ж за це велику нагороду: змогу із тисячі знайти одне серце, щоб воно не було зайняте гарнізоном кількох бісівських ескадронів.
А оскільки не навчаємось з Авакумом стояти на цій божественній сторожі й продовжувати цю дуже корисну війну, то ми тому стали цілком безпорадні, глухі, дурні, лякливі, невправні й взагалі розслаблені бійці для того, щоб і сама велика до нас милість божа, та нами незрозуміла, так колотила нашим серцем, як вовк вівцями. Один, наприклад, турбується тим, що народився не у знатному домі, не з гарним обличчям, і не ніжно вихований; другий сумує, що хоч іде шляхом невинного життя, проте багато хто, як знатні, так і підлі, ненавидять його й хулять, називаючи відчайдушним, негідним, лицеміром; третього болить, що не отримав звання чи місця, яке могло б йому забезпечити стіл, що складається із десяти страв, а тепер лиш по шість страв може їсти; четвертий мучиться, як би не позбутися (правда, що трудного), та при цьому й прибуткового звання, щоб у бездіяльності не померти від нудьги, не зауважуючи, що немає кориснішого й важнішого, як богомудро управляти зовнішньою, домашньою й внутрішньою
245
душевною економією, тобто пізнати себе й зробити порядок у своєму серці; п'ятий гризеться, що, відчуваючи в собі здатність служити суспільству, не може через численних кандидатів продертися до прийняття посади, буцім лиш чиновники мають нагоду бути доброчесними і начебто послуга відрізняється від доброї справи, а добра справа від чесноти; шостий тривожиться, що почала з'являтися в його волоссі сивина, що наближається поступово зі страшною армією немилосердна старість, що з іншим корпусом за ним іде непереможна смерть, що починає слабшати все тіло, притуплюються очі й зуби, вже не може танцювати, не так багато й смачно пити і їсти та інше...
Та чи можна порахувати незліченну тьму нечистих духів і чорних воронів, або (говорячи з Павлом) піднебесних духів злоби, що шугають по темній і необмеженій безодні, по нашій душі, наче у просторому повітрі? Всі вони ще не гіганти, не найнедіяльніші, наче постільні собачки, душки, проте дійсно хвилюють наше невправне у битві й не озброєне порадами серце; найостанніший бісик тривожить наше неукріплене містечко; що ж, коли справа дійде до левів? Відкрию вам, друзі мої, свою слабість. Випало мені у непідлому товаристві не без удачі бути учасником розмови. Радів я з того, та моя радість раптом зникла: дві особи почали хитро лаяти й висміювати мене, вкидаючи у розмову такі алмазні слова, які таємно зображали мій низький рід і невисоке становище й тілесну незугарність. Соромно мені згадати, як затривожилось моє серце, тим більше, що цього від них не чекав; заледве я після довгих роздумів повернув мій спокій, згадавши, що вони бабині сини. Панас. Що це означає?
Григорій. Баба купувала горщики, їй ще тоді вчувалися амури молодих років. "А що за цей гарненький?..." "За той дай хоч три полушки", - відповів гончар... "А за того поганого (ось він), звичайно, полушка?" "За цей нижче двох копійок не візьму". "Що за чудо?" "У нас, бабусю, - сказав майстер, - не очима вибирають, ми випробовуємо, чи чисто дзвенить". Баба хоч і була не низького смаку, проте не могла відповісти, а лиш сказала, що вона й сама давно це знала, та не могла подумати16.
П а н а с. Ці люди, маючи між собою однаковий смак, повністю доводять, що вони є плодом цієї райської яблуні.
Яків. Законне життя, твердий розум, великодушне й милосердне серце - все це чистий звук поважної особи.
Григорій. Бачите, друзі мої, як ми відродилися від своїх предків? Найпідліша бабська думка може сколотити наше серце.
Є р м о л а й. Не гнівайся - навіть сам Петро злякався баби: "Розмова видає тебе, що ти галілеянин".
Л о г в и н. Та чи таке серце було у стародавніх предків?
246
Хто без жаху може згадати Йова? Проте з усім тим пишеться: "1 не дав Йов безумства Богу..." Послухай, що пише Лука про перших християн: "Була в них одна душа і одне серце..." А що ж то? Яке в них було серце? Крім їх злагодженої любові, ось яке: "Вони ж раділи, тому що за ім'я господа куса сподобилися прийняти безчестя..." Та ось іще геройське серце: "Ганьблені втішаємось..." "Радію у моїх стражданнях..." Хто може без подиву прочитати ту частину його писання, яке читається в день торжества його? Воно є видовищем найпрекрасніших чудес, що полонять сердечне око. Велике диво! Що інших доводить до дуже гіркого сум'яття, те радує Павла, який дихає душею, подібною до здорового шлунка, що переварює на користь найгрубшу й найтвердішу їжу. Чи це не означає мати алмазне серце? Найважчий удар руйнує все інше, а його утверджує. О мир! Ти божий, а Бог твій! Оце-то означає істинне щастя - одержати серце, обгороджене діамантовими стінами, і сказати: "Сила божа з нами: мир маємо до Бога..."
Є р м о л а й. Ах, високий цей мир, до нього важко дістатися. Яке дивне було те серце, яке за все дякувало Богові.
Л о г в и н. Неможливо, важко, та він гідний і більшого труду. Важко, та без нього тисячу разів важче. Важко, та цей труд звільняє нас від незліченних оцих дуже важких трудів: "Наче важкий тягар, обтяжив мене. Немає миру в костях моїх..." Чи не соромно сказати, що важко нести це ярмо, коли, несучи його, знаходимо такий скарб - сердечний мир?... "Візьміть моє ярмо на себе і ви знайдете спокій для душ ваших". Скільки ми тратимо труду для маленької користі, а часто й для дріб'язку, нерідко й на шкоду? Важко одягнути й живити тіло, та треба і без цього не можна. У цьому полягає тілесне життя, і ніхто не повинен каятися у цьому труді, а без цього потрапить у важке горе, в холод, голод, спрагу й хвороби.
Та чи не легше тобі живитися лиш сирим зіллям і при цьому мати мир і втіху в серці, аніж над багатим столом сидіти побіленим гробом, наповненим незасинаючими черв'яками, що гризуть душу день і ніч без спокою? Чи не краще вкрити тіло найнужденніщим одягом і при цьому мати серце, одягнене в ризу спасіння й одягом веселощів, ніж носити гаптоване золотом плаття і між тим таїти геєнний вогонь у душевних надрах, що обпікає серце печалями бісівських манер? Яка користь сидіти при всілякому достатку серед гарних кутків своїм тілом, якщо серце вкинуте у найглибшу пітьму невдоволення з прикрашених палат, про які пишеться: "Птах знайшов собі храмину... бо була заснована на камені... камінь же був Христос... який є мир наш... душа наша, наче птиця, звільнилася, і сіть зруйнувалася... хто дасть мені крила?..."
Що ж ти мені подаєш як трудність? Якщо хтось потрапив
247
у рів чи водяну безодню, то не повинен думати про трудність, а про визволення. Якщо будуєш дім, то будуй для обох частин свого єства - душі й тіла. Якщо прикрашаєш і зодягаєш тіло, то не забувай і про серце. Два хліби, два доми, два одяги, два види всього є, всього є по двоє, тому що є дві людини в одній людині, і два отці - небесний і земний, і два світи - першородний і тимчасовий, і дві натури - божественна й тілесна, у всьому-всьому... Якщо ці обидва єства змішати в одне й визнавати лиш саму видиму натуру, то тоді-то буває справжнє ідолопоклоніння: і лиш цьому перечить свята Біблія, будучи дугою, що обмежує всю тлінь, і воротами, що вводять наші серця у віру богознання, в надію господньої натури, в царство миру й любові, у мир першородний.
І оце-то є твердий мир - вірити й визнавати панівне єство і на нього, наче на непоборну твердиню, покластися й думати: "Живий господь Бог мій..." Тоді-то скажеш: "1 жива душа моя..." А без цього як тобі покластися на тлінну природу? Як не затремтіти, коли бачиш, що вся тлінь щомиті народжується й зникає? Хто не турбуватиметься, дивлячись на гинучу істину істоти? Такі хай не чекають миру й слухають Ісайї: "Захвилюються й не зможуть спочити. Не радіти нечестивим, - говорить господь Бог..." Ось дивись, хто сходить на гору миру? "Господь - / сила моя і зробить мої ноги досконалими, на високе зводить мене, щоб мені у пісні перемогти його". Визнає Господа і співає перед тими, хто не бачить його, а Господь веде його на гору миру. Невизнання Господа є наймучительніше хвилювання і сердечна смерть, як Авакум же співає: "Вклав ти у голови беззаконних смерть". Цю голову Давид називає серцем, і воно-то й є наша головизна, голова їх оточення. Яка голова? Труд їх уст. Які уста? Поки покладу поради в душі моїй, хвороби у серці моєму... Труд уст - це хвороба серця, а хвороба серця - це смерть, вкладена у голови беззаконних, а справжня ця смерть, що вбиває жалом душу, є змішування в одне тлінної й божественної натури; а це змішане злиття є відхід від божого єства у країну праху й попелу, як написано: "Коли з'явиться тобі земля".
А відхід - це гріхопадіння, як написано: "Гріхопадіння хто розуміє?" Про гріх ось що Сирах: "Зуби його - зуби лева, що вбивають душу..." Ось тьма! Ось помилка! Ось нещастя!
Бачиш, куди завела нас тілесна натура, чого [наробило] злиття сутностей? Воно є справжнє ідолобуйство й відхід від блаженної натури й незнання про Бога. Відома такого нашого серця печаль є те, що про ніщо, крім тілесного, не стараємось, наче погани, "і всіх бо цих погани шукають", а якщо хоч трохи підняти очі до блаженної натури, відразу кричимо: важко, важко! Оце-то й є називати солодке гірким, але праведник живе
248
вірою. А що ж є віра, як не вияв чи пояснення серцем зрозумілої невидимої натури? 1 чи це не значить бути справжнім Ізраїлем, який ділить все надвоє, і від всього видимого присвячує своєму Господові невидиму половину? Про нього-то Павло-щасливець вигукує: "Хто живе за цими правилами, на тих мир і милість". Скажи, будь ласка, чим схвилюється той, хто досконало знає, що ніщо не може загинути, а все у своєму началі перебуває вічно й неушкоджено?
Є р м о л а й. Для мене це темнувате.
Л о г в и н. Як не темнувате тому, хто лежить у болоті невіри? Продирай, будь ласка, око й прочищай зір; царство блаженної натури, хоч і приховане, проте зовнішніми знаками робить себе невидимим, печатає свої сліди по пустій речовині, наче справжнісінький рисунок художніми фарбами. Вся речовина є фарбний бруд і брудна фарба й художній порох, а блаженна натура є саме начало, тобто безначальна інвенція, або винахід, і дуже премудре накреслення, що несе всю видиму фарбу, яка так відповідає своїй нетлінній силі й єству, як [одяг] - тілу. Називає видимість одягом сам Давид: "Все, наче риза, [зотліє]..." А рисунок - то п'яддю, то шнуром землемірним, то правицею, то істиною: "Краса у твоїй правиці...", "П'яддю ти виміряв..." "Правиця твоя сприйме мене", "Істина господня перебуває навіки". Таким поглядом дивився й я на своє тіло: "Руки твої сотворили мене..." Обминає непостійну воду своєї тлінності. "Душа наша перейде непостійну воду"; проникає думкою в саму силу й царство прихованої у його праху правиці Вишнього і гукає: "Господь захисник мого життя, кого злякаюся? Блаженні, котрих вибрав ї прийняв ти, Господи..." Щасливий, хто перелетів у царство блаженної натури! Про нього-то Павло: "Ті, що ходили по землі, були на небесах". Цей же мир і Соломон пише: "Праведних душі в руці божій, і не торкнеться їх мука..."
Це ж тайно зображає церемонія обрізання й хрещення. Вмерти з Христом означає облишити стихійну немічну натуру, а перейти у невидиме й мудрувати про гірне. Той уже перейшов, хто закохався у ці найсолодші слова: "Плоть ніщо ж..." Все те плоть, що тлінне. Сюди належить пасха, воскресіння й вихід у обітовану землю. Сюди зійшли коліна Ізраїлеві перед Господа. Тут всі пророки й апостоли у місті Бога нашого, у його святій горі, мир на Ізраїля.
Є р м о л а й. Темно говориш.
П а н а с. Ти так загустив свою мову біблійними [клаптями ], що не можна розуміти.
Л о г в и н. Вибачте, друзі мої, мою надмірну схильність до цієї книги. Визнаю мою гарячу пристрасть. Правда, що з дитячих літ таємна сила й мана тягне мене до повчальних книг
249
і я їх люблю найбільше. Вони лікують і звеселяють моє серце, а Біблію почав читати біля тридцяти років [від] мого народження. Та ця найпрекрасніша для мене книга взяла верх над усіма моїми улюбленицями, втамувавши мою довголітню спрагу й голод хлібом і водою, солодшою від меду й соку божої правди й істини, і відчуваю мою особливу до неї природу. Уникав, уникаю й уник під керівництвом мого Господа всіх життєвих перешкод і плотських коханок, щоб міг спокійно насолоджуватись у пречистих обіймах найгарнішої, кращої за всіх людських дочок, цієї божої дочки. Вона мені зі свого непорочного лона народила цього дивного Адама, котрий, як вчить Павло, "створений за Богом, у правді, й преподобії, й істині", і про якого Ісайя: "Рід же його хто пізнає".
Ніколи не можу вдосталь надивуватися з пророчої премудрості. Найдрібніші у ній тонкощі мені видаються дуже важливими: так завжди думає закоханий. Багато хто жодного смаку не знаходить у таких словах: "Веніамін - вовк, хижак, рано їсть, ще й на вечір дає поживу". "Очі твої на виповненнях вод..." А мені вони вливають у серце невимовну насолоду й веселість, чим частіше їх, відригуючи жуйку, жую. Чим глибшою й безлюднішою була моя самотність, тим щасливіше співжиття з цією коханою як жінкою. Я задоволений цією господньою долею, Народилась мені чоловіча стать, досконала й істинна людина; помираю не бездітний. І в цій людині похвалюся, насмілюючись з Павлом: "Не даремно йшов". Це-то та господня людина, про яку написано: "Не потемніли очі його".
Григорій. Якщо вам не подобаються біблійні крихти, то поведемо нашу мову інакше. Весь недільний ранок ми провели за бесідою про те, про що завжди повинні думати. Завтрашній день для праці. Проте коли ввечері зберетесь, то ширше поговоримо про душевний мир.17 Він завжди гідний нашої уваги, будучи цільовим кінцем і гаванню всього нашого життя.
КІЛЬЦЕ
Милостивий пане!1
Ідуть до вас дві бесіди, спраглі вашої уваги. Вшануйте їх своїм прийняттям. Ще перед своїм народженням вони призначені для вашого доброго духа. Моє шанування людинолюбному й лагідному батькові Вашому, моя сердечність до Вас і доброзичливість до всієї сім'ї Вашої приносить їх. Душа є mobile perpetuum - рухомість неперервна. Крильми її є думки, гадки, поради; вона або бажає чогось, або уникає чогось, бажаючи, любить, уникаючи, боїться. Якщо не знає, чого бажати, а чого уникати, тоді вагається, сумнівається, мучиться, сюди й туди наша кулька хитається, метушиться й крутиться, як магнітна стрілка, поки не спрямує своє вістря в найдорожчу точку холодної півночі.
Так і душа, нарешті, коли знайшла того, кого ніде немає і всюди є, щаслива Цей один може її наситити, а без нього ковтає повітря зі змієм, що поїдає землю протягом усіх днів свого життя
Гадки подібні до повітря, воно між стихіями невидиме, проте твердіше від землі, а сильніше від води; ламає дерева, валить будівлі, гонить хвилі й кораблі, їсть залізо і камінь, гасить і роздмухує полум'я.
Так і думки сердечні - вони невидимі, наче їх немає, але від цієї іскри вся пожежа, бунт і руїна, від цього зерна залежить ціле дерево нашого життя: якщо зерно добре - добрими (у старості найбільше) насолоджуємось плодами; як сієш, так і пожинаєш.
Вельми я буду радий, якщо ця книжечка послужить для прогнання лише кількох днів суму, але який я задоволений, якщо вона посприяє хоч краплині внутрішнього миру. Найдорожчий сердечний мир подібний до найдорогоцінніших камінців: одна крихітка має свою ціну, якщо будемо берегти одну його краплю, то з часом зможемо мати цілу чашу спасіння.
Розливши думки наші лиш по зовнішніх турботах, не задумуємось про душу, не замислюючись, що від неї всяке діло і слово витікає, а якщо сім'я зле, то не можуть не бути погані плоди, все нас, нещасних, покине, крім цього невід ємного скарбу.
Уявіть собі юрбу людей, що протягом усього життя, а найбільше на схилі літ своїх, тугою, малодушністю, нехтуванням утіх, задумливим сумом, печаллю, страхом серед
251
достатку неослабно мучаться, і згадайте, що все це зло і рідне нещастя народилось від прослухання оцих Христових слів: "Шукайте спершу царства божого..." "Вернися у дім твій..." "Царство боже всередині вас є..." "Обмий спершу
середину склянки..."
Та вдячність Всевишньому за те, що ніколи не буває запізнілою праця над тим, що для людини є найнеобхідніше.
Царство боже раптом, як блискавка, осяває душу, і для набуття віри потрібна одна лиш мить часу.
Дай вам, Боже, читати слово господнє зі смаком і приміткою, щоб сповнилось на вас: "Блаженні ті, хто чує і зберігає слово боже". Друга бесіда скоро надійде.
А я перебуду, милостивий пане, Вашого благородія покірний слуга, любитель священної Біблії,
Григорій СКОВОРОДА.
КІЛЬЦЕ.
Дружня розмова про мир душевний
Особи: Панас, Яків, Логвин, Єрмолай, Григорій
Григорій. Годі, прошу вас, дорогі гості мої! Будь ласка, годі шуміти! Прошу ласкаво, що за шум і сум'яття? Один кричить: "Скажи мені силу слова цього: "знай себе". Другий: "Скажи мені спершу, в чому полягає і що означає премудрість?" Третій волає: "Вся премудрість - пустота без миру". Але чи знає, що таке мир? Тут сума щастя.
"Чи чули ви, браття, - четвертий, втрутившись, гукає, - чи чули ви, що означає єгипетське чудовисько, назване сфінкс?" Що за сором, думаю, що такої дурниці не було і в самому стовпотворінні. Це означає не розмову вести, а, ставши вітрами, здіймати хвилі на Чорному морі. Якщо ж розмірковувати про мир, то слід говорити обережно й мирно. Я хлопчаком чув від знайомого персіянина таку казочку.
Кілька чужинців подорожувало в Індії. Рано вставали, питали господаря про дорогу. "Дві дороги, - казав їм людяний старий, - ось вам дві дороги, що служать вашому намірові: одна навпростець, а друга з манівцем. Раджу триматися манівця. Не поспішайте і далі пройдете, будьте обережні, пам'ятайте, що ви в Індії". "Батечку, ми не боягузи, - вигукнув один дотепник, - ми європейці, ми плаваємо по всіх морях, а земля нам, озброєним, не страшна". Йдучи кілька годин, знайшли шкіряний міх з хлібом і таку ж посудину з вином, наїлись і напились досхочу. Відпочиваючи під каменем, сказав один: "Чи не дасть нам Бог іншої знахідки? Здається, бачу щось спереду по дорозі, гляньте, по той бік безодні чорніє щось..." Один каже: "Шкіряний мішище"; другий вгадував, що обгорілий пнище, іншому здавався камінь, іншому місто, іншому село. Останній вгадав точно: вони всі там осіли, натрапивши на індійського дракона, всі загинули. Врятувався один, будучи дурнішим, але обережнішим. Цей за якимись ознаками і від внутрішнього попереджувального жаху прикинувся, що йому необхідно залишитись (за потребою) по цей бік глибоченної прірви, і, почувши страшне виття умертвлюваних, негайно повернув убік, підтвердивши давніх віків прислів'я: "Боязкого сина матері плакати нічого".
Не сперечаюсь: хоч ця казка недостатня, але вона є опудалом, дуже схожим на життя людське.
Земнородний не з іншої причини скоріше потрапляє в нещастя, як саме через раптове зухвальство, і скажу з
253
приточником, що безпорадністю вловлюються беззаконні, бо для мужа мають силу свої вуста, і зачаровуються мовою своїх вуст. Подивіться на людський натовп і юрбу, побачите, що не тільки старші, але й наймолодші серед них потішають себе, що вони озброєні рогом однорога, який рятує їх від нещастя, сподіваючись, що як очам їх окуляри, так світло й порада не потрібні їх серцю.
Ця надія зробила їх необачними, зухвалими на шляхах своїх і впертими.
А якщо мій молокососний мудрець стане двох чи трьох мов папугою, побувавши у знатних компаніях і у славних містах, якщо озброїться арифметикою й геометричними кубами, пролетівши кілька десятків любовних історій і цивільних і проглянувши певне число коперніканських пілюль?2 Тоді Платони, Солони, Сократи, Піфагори, Ціцерони3 і вся давнина суть самі лиш метелики, що літають над поверхнею землі, порівняно з нашим високопарним орлом, що злітає до непорушних сонць і перелічив усі в океані острови. Ось тут і виринають хвалителі, що проповідують і чудуються з новонароджених у його мозку премудрощів, прихованих од усіх давніх як непросвіщенних віків, без яких, однак, непогано життя проживалося. Тоді-то вже всіх давніх віків вислови великий цей Дій4 пересуджує, і, наче ювелір камінці, на свій розсуд то схвалює, то знецінює, зробившись вселенським суддею. А що вже стосується Мойсея й пророків - і говорити нічого: він і погляду свого не удостоїть цих безглуздих і нудних балакунів; шкодує нібито за нічними пташками й кажанами, що закохалися в нещасну пітьму марновірства. Все те у нього марновірство, чого зрозуміти й прийняти гарячка його не може. І справді: чи можливо, щоб ці терновики могли щось розуміти про премудрість, про щастя, про душевний мир, коли їм і не снилося, що Земля є планета, що коло Сатурна є Місяць5, а можливо, й не один? Любі друзі! Оці-то молодечі уми, заполонені своїми гадками, наче облесною блудницею, і ніби шаленіючі від розумової гарячки, позбавлені своїх хоронителів, безпутно й безсовісно рвуться до загибелі. Портрет їх живо описав Соломон у кінці 7-ї глави в "Притчах" від 20-го вірша. З такими думками продовжує шлях до старості незліченна кількість сердець, виразкою своєю заражуючи, нахабні порушники печаті кесаря Августа: "Поспішай, та помалу"6. Ганителі мудрих, противники Бога і предків своїх, поки, піднявшись до небес, потраплять в зуби найболіснішому безумству, у стародавніх пеклом утвореному, без звільнення, щоб сповнилося на них: "Бачив сатану, як блискавку..." Та й хто ж не прагне бути вождем до щастя? Поки Олександр Македонський вів у домі живописця розмову про споріднену й знайому йому справу, з подивом усі його слухали, потім почав
254
суддівськи говорити про живопис, та як тільки живописець шепнув йому на вухо, що й самі розтирачі фарб почали з нього насміхатись, відразу перестав. Відчула розумна людина, що цар не мав часу вникнути в живописні таємниці, та іншим Олек-сандрового розуму не вистачає. Якщо хтось в якусь науку закохався, досяг успіхів і прославився, тоді вважає що вже будь-яке знання віддане йому за нареченою в придане. Всякий художник про всі ремесла суддівську висловлює думку, не розмірковуючи, що одної науки добре навчитися чи вистачить людського віку.
Про жодну ж науку частіше й відважніше не судять, як про ту, яка робить людину щасливою, тому я думаю, що кожному це так необхідне, як необхідне всякому життя.
Правда, що говорити й випробовувати похвально, але присвоювати собі знання - це глупо й погибельно. Проте ж думають, що кожному це легко можна знати.
Не дивина дорогу знайти, та ніхто не хоче шукати, кожен своїм шляхом бреде й іншого веде, у цьому-то й трудність. Проповідує про щастя історик, благовістить хімік, сповіщає шлях щастя фізик, логік, граматик, землемір, воїн, відкупник, годинникар, знатний і незнатний, багатий і убогий, живий і мертвий...' Всі на сідалище учителів сіли; кожен собі науку цю присвоїв.
Та чи їхня це справа вчити, судити, знати про щастя? Це є слова апостолів, пророків, священиків, богомудрих проповідників і просвіщенних християнських учителів, котрих суспільство ніколи не позбавлене. Хіба не досить для них неба і землі з усім вміщеним. Це є посада тих, кому сказано: "Світ мій залишаю вам". З усіх сотворінь лише людина залишилась для духовних, та й у ній самій кравець узяв одяг, швець чоботи, лікар тіло; тільки володар тіла залишився для апостолів.
Він є серце людське.
Чи знаєш, скільки вогнедишних гір по всій земній кулі? Ця правда хай тебе збагатить, хай поставить у список почесних людей, не заперечую, але не ощасливить серця твого, ця правда не та, про котру Соломон: "Правда мужів дійсно звільнить їх..."
Твоя правда на кулі земній, а апостольська правда всередині нас, як написано: "Царство боже є всередині вас".
Одна справа - знати верхів'я ріки Нілу і план лабіринту, а інша -•- розуміти суть щастя. Не зненацька ти потрапив у царство миру, коли дізнався, хто заснував місто Афінейське? І не те серце є нетямуще й непросвіщенне створіння, котре не розуміє, де Велике й Середземне море, а душа, що не відчуває Господа свого, є опудало, позбавлене чуття.
Море далеко від нас, а Господь наш є всередині нас, в серці нашому. Якщо хто мандрує по планетах, блукає вік свій по
255
історіях, то хто може знати, що діється в серці? Інша ж то є веселість, про яку написано: "Веселість серця - життя людині..." Хай би кожен художник своє діло знав. Хворі не можуть у їжі відчувати смаку; це справа здорових; так про мир судити лиш тим властиво, чия душа миром ощасливлена.
Щастя наше є мир душевний, але мир цей до жодної речовини не стосується; він не золото, не срібло, не дерево, не вогонь, не вода, не зірки, не планети. Чи пристойно вчити про мир тим, для кого речовинний цей світ - предметом? Одне сад розводити, інше - пліт городити, інше - фарби розтирати, інше - розуміти малюнок, одна справа - виліпити тіло, інша справа - вдихнути в душу веселість серця. Ось чия це є справа: "Як прекрасні ноги благосповіщаючих..." Цим-то пообіцяно: "Сядете на престолах..." Всім блаженство, всім мир потрібний, тому сказано: "Судячим обом на десяти коліном Ізраїлевим". Ось хто на вчительських стільцях учить про мир! І оце-то є кафолічна, тобто всезагальна, наука, чого про жодну іншу сказати не можна.
Всі інші науки не всім, і не завжди, і не для всього, і не всюди потрібні, і про них усіх говорить Ісайя: "Шляху мирного не пізнали, і немає суду на шляхах їх, бо стежки їх розбещені, по них же ходять і не знають миру. Через те відступить від них суд і не осягне їх правда. Тим, що очікували світло, була пітьма, ті, що чекали зорі, у мороку ходили. Діткнуться, як сліпі, стіни, і як сущі без очей, натикатися будуть, і впадуть у полудень, як опівночі, як умираючі встануть..." Правда, що це нещастя володіє серцями, заселеними незнанням про Бога, але про те ж то й мова, що вчити про мир і щастя є справою самих богопроповідників; вчити про Бога - це є вчити про мир, щастя і премудрість. Вони, всю тлінь облишивши, шукали і знайшли того, у кого вся речовина є фарба, заслона й тінь, що закриває рай веселості і миру нашого. Та спершу побачили всередині себе. "Це все залишили..." Із їх числа Ісайя говорить: "Кого пошлю? І хто піде до цих людей?" 1 сказав: "Це я, пошли мене". 1 каже: "Іди і скажи людям цим!.." 1 не дивно, що вчив про мир, коли Христос, мир наш, був з ним. "Отрок (волає, як радіючий у жнива) народився нам, син, і віддався нам. Ім'я його великої ради - ангел. Чудовий порадник. Бог сильний, повелитель, князь світу. Батько майбутнього віку, приведу мир на князя, мир і здоров'я йому (у нього)".
Бачите, чия справа вчити про ммр? Хай учать ті, котрі пізнали людину, у якої є мир і здоров'я. Ось учить про щастя Варух: "Чуєш, Ізраїлю, заповіді життя навій розуміти. Тямущість що є, Ізраїлю? Що, коли ти на землі ворожій? Підупав цей на землі чужій, осквернився ти з мертвими; став ти з сущими в пеклі, покинув ти джерело премудрості. Якщо б
256
шляхом божим ти ходив, то жив би у мирі во віки віків. Навчись, де є тямущість, де є твердиня, де є мудрість? Щоб розуміти сукупно, де є довголіття і життя, де є світло очей і мир?..." Бачите, що у пізнанні божому живе життя, і світло, і довголіття, і мир, і твердиня, і премудрість. Хай же вчать про щастя ті, що говорять з Варухом: "Блаженні ми й Ізраїль, тому що приємне для Бога, для нас розумне". Не бачити Господа означає позбавитися життя, світла, миру, і сидіти в пеклі. Прислухайтесь до слів Єремії: "Чуєте, і прислухайтесь, і підіймайтесь, як Господь велів". Дасте господу Богу вашому славу, перш ніж не смеркнеться і перш ніж не діткнуться ноги ваші гір темних; і почекаєте світла, і там тінь смертельна, і будуть покладені в пітьму, якщо ж не послухаєте, то таємно заплаче душа ваша від лиця гордині, і плачучи заплаче, і погублять ваші очі сльози". Ось Мойсей вчить про щастя: "Якщо не послухаєтесь творити всі слова закону цього, написані у книзі цій, і боятися імені чесного і дивного цього, Господа Бога твого, і здивує Господь рани твої і рани сімені твого, рани великі й дивні та хвороби злі й відомі". Трохи нижче: "І дає тобі Господь там серце печальне, і очі, що підупадають, і душу, що умліває, і буде живіт твій висіти перед очима твоїми, і злякаєшся у дні і в ночі, і не будеш вірити житію своєму..." Ось проповідує Соломон про блаженство: "У страху господньому уповання кріпості, дітям же своїм залишить утвердження миру". "Страх господній - джерело життя, творить же відхиляючись від сіті смертної". "Благословіння господнє на голові праведного". Це збагачує, і не повинна до нього доторкнутися печаль, в серці благословення, благополуччя й розсудливість - усе одне означає, якщо розжувати оці грецькі слова ???????. Ось благовістить Павло божу силу й божу премудрість Христа: "Зброя воїнства нашого не плотська, а сильна Богом, на розорення твердиням, що позбавляє помислу і всякої гордині супроти розуму Божого, що полонить будь-який ум і послух Христу". Павло мечем премудрості заколює йумки, що виростають у серці проти Бога, аби підкорити всі наші затверділі помисли божому віданню й розуму і цим нас просвітити, і це-то означає виганяти бісів. Біс - по-грецьки ??????? , тобто відання, знання, підлий помисел, стихійне розуміння, що долу плазує, не прозирає в божі стихії, виповнює виповнення. Це є рідне ідолопоклонство, не бачити у світі нічого, крім стихій, це початок будь-якого зла, і провина, й кінець, як каже Соломон. Мабуть, то най-болісніший страх тривожить серце, яке лежить у стихіях, бачить їх, щохвилини змінювані й руйновані, яке раптом гляне на склад свого попільного тільця, наражене на таке ж падіння, та жодної допомоги цьому злу не знаходить. "Ніщо ж бо інше не
257
с страх, - той же син Давидів каже, - лиш позбавлення допомоги, яка є від помислу; в такому серці тим менше поживи від солодкої й твердої надії, чим більше незнання вини, яка муку наводить". Справжня порада і добрий помисел є джерелом відради. І навпаки, ніщо більш нещасливе не ранить і не мучить сердечну нашу точку, як темні гадки, сліпі знання й шаліючі розуміння. Тепер видно, що означає оце Соломонове: "В порадах нечестивого катування буде". "Уста брехливі вбивають душу". "Куди повернеться, нечестивий щезає".
"Правда безсмертна, неправда ж є смерті забезпечення , нечестиві ж кричали й словами прикликали її". "Подругою вважали її і розтанула" й "Заповіт уклали з нею, бо гідні її частинами бути..."
Зруйнувати й умертвити серце своє є єдине й справжнє злополуччя. Ця скруха й смерть сердечна залежить від безпутних думок, які нічого, крім стихій, не бачать; вона від входу чарівна: "Солодкий для людини хліб брехні". Та потім рот її наповниться камінням. Ці помисли називає син Сираха злющим язиком: "Смерть люта, смерть його, і ще від нього
краща; пекло не володіє благовірними і в полум'ї його не згорять. Ті, хто залишають Господа, впадуть у вогонь, який у них запалає й не погасне. Посланий буде на них як лев і як барс погубить їх".
Вони називаються повією, мечем, єхидною, дикими звірами, шершнями... Та й чим назвемо невидиме й безіменне зло? Про такі серця сказано: "Люди, що сидять у пітьмі..." Ці поради мечем божим вирізати, думки, що нечисто дихають, і болісні гадки намагається Павло, а на те місце поверне в серця наші мир божий. Він називає їх причинами, владами, що заховали весь світ у пітьму невідання божого. Рада часто причиною називається, тому що як плід без насіння, так справи без порад не народжуються. У Давида думки називаються починаннями: "Розтлили й згидилися в починаннях". Називаються й головою у Мойсея: "Цей зітре твою голову". Не погана ця голова: "Говорить безумний у серці своєму..." У Мойсея ж вони називаються сім'ям зміїним". "Ворожнечу покладу..."
Тепер зрозуміло, що означають ті змії, про які пишеться: "Послав Господь на людей зміїв, які умертвляють і загризають людей; і померло багато людей із синів Ізраїлевих".
Ця страта народилась із нарікання на Бога. А нарікати є не що інше, як не розуміти і не визнавати Господа, задовольняючись стихіями. Як (кажуть ремствуючі), як може бути те, чого не можна обмацати? Тепер видно, що означає пітьма єгипетська, пітьма дотикаюча: вона страхітлива ніч, сповнена жахів і привидів, найгрубше й найлютіше незнання. Гляньте на 17-ту главу "Премудрості Соломона", про ці смертні думки
258
і в "Книзі Йова": "Жовч зміїв у череві його". "Лють зміїв хай сіє". "Хай уб'є його язик зміїний".
А що все це належить до стихійних думок, слухай Михея: "Полижуть попіл, як змії, що плазують по землі, розгубляться на ложі своєму перед господом Богом нашим, вжахнуться і злякаються тебе". їх і рай і блаженство наше проклинає Господь: "1 сотворив ти це, проклятий, ти більше, ніж уся скотина, і більше, ніж усі земні звірі". Про цих зміїв Давид: "Язик їх перейде по землі, загострили язик свій, як зміїний". "Чого хизуєшся у сильній злобі..."
Щоб це нещастя смертельним жалом не умертвляло серця людські, велить Господь Мойсею зробити мідного змія, щоб він був маяком, який веде від нещасливого безбожного шляху і вказує благополучний хід у пізнання Боже, у рай насолоди, у царство миру й любові.
Коли змій, плазуючи по траві, виманює серця наші з блаженного саду, то хай і поверне змій, але вже вознесений від землі.
Цей змій уже не такий, як у "Даниловій книзі"8 ідол Вілсей9, навпаки, зовні прах, а всередині тверда мідь і сила живого Бога, приодягнена плотським прахом. Цей змій є втілена мудрість божа, що розмовляє нашими словами, але веде від землі на небо, хай звільнить нас від зміїв, що плазують. До неї Михей говорить: "Устань і зламай їх, дочко Сіону, бо роги твої покладу залізні й нігті твої покладу мідні, і зітреш людей багатьох". Цей змій є Христос, Слово Боже, священна Біблія. "Я (волає) світло світу..." "Я пастир добрий"... "той зітре..."
Якщо маєш вуха, послухай, як чудно цей змій свище: "Плоть ніщо ж..."
Що солодше від цієї благої звістки для серця християнського? А благовість цього змія сповіщає приточник: "Страшне слово серця мужа праведного бентежить, вість же благая веселить його".
Це є хмарний стовп, що виводить Ізраїля із відчутної пітьми у нетлінність вічного, цей лежить на падіння і на підняття, цей змій з преподобним буде преподобний, говорячи до них: "Сину, якщо премудрим буде серце твоє, возвеселиш і моє серце". Такий сам вознесе змія, як написано: "Змія візьмуть... (вознесуть) ".
Нехтувати мудрими порадами - означає самому собі запалювати факел. Для безперешкодної подорожі немає важливішого, тобто більш корисного та величного, як пізнати самого себе і знайти поховану в нашому попелі іскру божества, звідси народжується благословенне оте царство володіти собою, мати міць і на душевних устремліннях, що лютіші від усіх тигрів, ніби на левах, що везуть колісницю, їхати.
259
це, сини Ізраїля сказали один одному; "Манна!", тобто що це таке? "Не знав же, що було". Говорить їм Мойсей: "Це хліб, його ж заповів Господь". Невимовно раді, що побачили нове, почали пророкувати нове новими мовами.
Це означає бути пророком, або філософом, побачити поверх пустелі, понад стихійну ворожнечу щось нове, нестаріюче, чудне і вічне, і це сповіщати.
"Усякий, хто прикличе ім'я господнє, врятується". Спасінням для душі є обгрунтована радість і тверда надія. Дихають таким же пияцтвом і ці Павлові слова: "Хто розлучить нас з любов'ю божою?" Та у всьому перемагаємо їх за того, хто полюбив нас. Бачите, як сильно у цьому мужі вкоренилася радість, що всі прикрощі його присолоджує, ніщо йому не страшне, веселий і в темниці. Це є справжній мир.
Як здоров'я має свою осілість не зовні, а всередині тіла, так мир і щастя в найглибшій точці душі нашої перебуває і є здоров'ям її, а нашим блаженством.
Здоров'я тіла є не що інше, як мир тілесний, а мир сердечний є пожива та здоров'я душі, і як здоров'я родиться після очищення з тіла шкідливої й зайвої мокроти, матері всіх хвороб, так і серце, очищуване від підлих світських гадок, що турбують душу, починає проглядати схований усередині себе скарб щастя свого, відчуваючи, ніби після хвороби, бажання поживи своєї, подібне до нашого горіха, який зачинає зерно Життя свого в звичайному молочку. Оцих-то, хто починає себе пізнавати, закликає премудрість божа у дім свій, на гостину через слуг: "Прийдіть, їжте мій хліб і пийте вино..."
У цю вітальню й пацієнт єрихонський привозиться самарянином, і кличе всіх, хто загубив своє серце: "Приступіть до мене ті, хто занапастив серця, сущі далеко від правди"; "Прийдіть до мене всі трудящі..." Про цього лікаря повчає нас син Сираха: "Шануй лікаря..., бо Господь сотворив його". А хто ж той лікар, якщо не цей: "Зцілюючи будь-яку недугу і всяку рану в людях". Але що зцілював? "Зцілюючи засмучених серцем..." Якщо хто серцем хворий, якщо помислами недужий, тоді сама людина страждає. Не тіло, а душа є людиною, не шкаралуща, а зерно є горіхом. Якщо ціле зерно, то збережеться й шкаралуща в зерні. Хто побачить це й повірить? "Очисти спочатку внутрішність склянки і блюда, хай і зовнішність їх буде чиста". Зціли спочатку сердечну зажуру, не бійся тих, хто вбиває тіло. Одне - тілесне здоров'я, інше - веселість і жвавість серця.
Сад, позбавлений плоту, є нещаслива душа, що заснувала своє щастя на стихійному піску, і запевнила себе, що своє добро можна знайти поза Богом. Початок премудрості - страх божий, він спершу вбачає щастя своє всередині себе. Цей
262
блаженний ранок всередині серця починає світити, ведучи за собою ясність пресвітлого й вічного миру, і якщо б воно [серце] піддавалося тлінню, то чи могло б породити вічний мир? Чи може душа мати тверду надію на те, що третього дня зруйнується? Чи не вся така піщана надія є матір'ю душевної зажури? 1 як може твердо встояти серце, бачачи все стихійне, до останньої крихти руйноване, а через сліпоту не може розгледіти те, на що благонадійно можна опертися? Ця благонадійна надія у Павла називається якорем, з цього видно, що все світське добро не є добром; воно руйнується навіть до самого здоров'я тілесного і заспокоїти серце не може.
Доки душа не відчує смаку нетління, доти не відчує вона твердого миру й є мертвою.
Яка сила-силенна людей читають Біблію! Але без користі цей дім божий закритий і запечатаний.
Дух страху божого і дух розуму вхід відчиняє; без цього ключа всякий поремствує, пожадає і обійде це місто.
Багато хто приходить до нього з допитливим духом, інші - з половиною душі, інші - з юдиним серцем, але без користі: "Довкола нечестиві ходять". Інші схиляють її до захисту своїх плотоугодій, і з непокірним вона розбещується на шкоду, виводять пророцтва про тимчасову користь, про приватні побрехеньки, про тлінні предмети, та довкола нечестиві ходять. Як мало справжніх дбайливців, вірних шукачів і оснащених читачів, скаржиться на це Єремія: "Кому розкажу і кому засвідчу, і почує?" "Це неосвічені вуха їх і чути не зможуть!" Ці слова господні були у них спаплюжені і не сприймуть! Біблія є найдосконаліший і наймудріший орган. Як магнітна стрілка в одну північну точку спрямовує своє вістря, так і ця на того дивиться і веде до того: "Схід ім'я йому". Це є стріла спасіння господнього, як говорить Єлисій, допомагаючи власними своїми руками натягнути лук і вистрілити стрілу в недругів, поклавши руки свої на руки царя Йоаса (4-та книга Царств, глава 13).
Якщо язик ранить, чому не назвати його стрілою? Біблія є слово боже і язик вогняний.
Ісайя в її особі говорить: "Від черева матері моєї назве ім'я моє і покладе уста мої, як меч гострий, і під покровом руки своєї заховає мене; покладе мене, як стрілу вибрану, і в сагайдаку своєму сховає мене, і каже мені: "Раб мій ти, Ізраїлю, і в тобі прославлюся". Стріла ця Всевишнім нам послана для ворогів.
Слова богопроповідників є стріли, про які Ісайя: "їх же стріли гострі, і луки їх натягнуті, копита коней їх, як твердий камінь, стали; колеса колісниць їх, як буря; лютують, як леви". Ось один з цих воїнів! Зброя воїнства нашого не плотська, а сильна Богом.. Але як напнути стрілу цю? Треба вміти і мати в собі того:
263
"Хто навчить руки мої на повстання". Оцю-то стрілу знайшли в сагайдаку апостоли - язик вогняний. "Мову - її ж не знаючи - почують". І як ця стріла ширяюча спрямована на один лиш схід, так і цей орган лише богові пісню співає. Дуже бездушно й погано різноголосить, і сам перешкоджає своїй співзвучній гармонії, якщо почати грати на ньому для плоті й крові. Грає й скаче Давид, але перед Господом, тобто заради Господа, бо і Мел холі каже: "Благословенний Господь, який вибрав мене перед батьком твоїм..." "Буду грати й танцювати перед Господом". Заохочує й інших: "Заспівайте до Господа. Це лиш один є благий псалом".
Немає солодшого й дійовішого, як бренькати на ньому Богові, а не стихіям, а не світові; не тліні, а вічності, тоді-то дійсно будуть вигнані біси із саулів. При цьому слід уміти порівнювати голоси, які вливають у душевне вухо солодку симфонію.
При злитті двох чи трьох голосів твердий псалом складається, наприклад: шануй лікаря, всупереч потреб честі його, бо Господь сотворив його. А кого ж не Господь сотворив? Відразу ж і нісенітниця: чому ж цар Юдин Аса осуджується із-за лікарів? "1 в немічі своїй не винив Господа, а лікарів". Дивіться, як погано цей орган різноголосить за людиною! Не заперечую, та й сам я радий шанувати тілесного лікаря. Притім кажу, що Біблія є досить погана й нескладна дуда, якщо повертаємо її до наших плотських справ, колюче терня, гірка й несмачна вода, пустощі, якщо з Павлом сказати, божі або, скажу, сміття, гній, погань, бруд, гній людський, в якому велить Бог Єзекіїлеві сховати ячмінну проскуру. "Так з'їдять сини Ізраїля хліб свій нечистий у поган, коли розсиплю їх" (гл. 4).
У Ісайї - стріла вибрана, у сагайдаку своєму захована, а в Єзекіїля - у смітті, гною скотини ховається проскура.
Чи це не є таїнство серця, що утверджує нам слово боже, повите брудом земних справ наших? Ті лиш від зміїних укусів зцілилися, хто дивився на гору на вознесенного змія, а не ті, що дивились на плазуючого в земному поросі.
Так і тут живляться в час голоду пшеницею Йосифовою ті, хто приступив до столу й насолоджується високими умами, а не ті, які жеруть гнилу свою мертвечину, коло слова тваринного. "Навколо нечестиві..."
Там згадується змій, що плазує і поїдає бруд, а в Єзекіїля на гноєїдів ось що Бог вістить: "Хай бідні будуть хлібом і водою, і згине людина і брат її, і розтануть у неправдах своїх".
Навіщо ми знаходимо там нашу грязь і гній і їмо його, якщо все це лише Богу й божественному його слову присвячене? Звичайно, ми не пізнали себе. Якщо ж скажете, що таке жорстоко й тяжко читати й розуміти, якщо вам Бог прощає,
264
то одне те непростиме, що ми схожі на розумницю-бабу: ця розумниця вирішила їсти дуже гірку з горіха волоського13 шкаралущу, нарешті, розсердившись, почала лаяти й сміятися: такі, позбувшись доброго смаку, хвалять іноземні плоди.
"Шануй лікаря... бо Господь сотворив його". Але щоб не наснилися нам наші тілесні лікування, тому там же всюди говориться таке: "Чи не від дерева посолодилися води, хай буде пізнана сила його?" Яка подібність плотських ліків з тим богоявленним деревом, котрим Мойсей посолодив гірку воду? Якщо хтось це дерево знає, може вознести змія, оббити бруд з проскур, посолодити біблійну воду. Ось лікар кричить: "Послухайте премудрість у притчах! Господь сотворив мене, початок шляхів своїх". Слухай лікування: "Сину, не забудь, тримайся моєї поради й думки, хай жива буде душа твоя і благодать буде на твоїй шиї! Буде ж зцілення (прикладання) плотям твоїм і лікування костям твоїм, щоб ходив ти, сподіваючись, у світі по всіх шляхах твоїх..."
Бачите, що лікує цей лікар? Душу хворобливу. "Мир мій даю вам. Ви мої друзі є..."
Оцього-то доброго друга так високо рекомендує син Сираха: "Друг вірний - міцний покров; хто знайшов його, той знайде скарб. Для вірного друга немає зради, і немає мірила доброти його! Друг вірний - ліки життю, і ті, що бояться Господа, знайдуть їх". Тепер же скажу: шануйте Біблію, при розгляді потреб її вона є аптека, набута божою премудрістю, для лікування душевного миру, не виліковного жодними земними ліками.
У цій аптеці Павло риє, копає, силою дерева хресного озброєний, і, вбиваючи всю мертву гниль і гній, виймає й повідомляє нам само чисте, нове, запашне, боже, нетлінне, вічне, проповідуючи Христа божу силу.
Церемоністи сердяться, а афіняни сміються, для нас же, покликаних, Христос є божа сила і божа премудрість. Якщо ж запитаєте, чому ці книги одне пишуть наявно, а інше таємно, а нове з них виходить? А хто ж сіє на ниві майбутнє насіння? Та й чи може орач сіяти зерно нинішнє? Воно, прийняте у надра земні, розіпріг. й зотліє; у той день виходить з нього плід новий з новим зерном. А для цього необхідне коло річного часу.
Скажіть, чи можна на молодому серці виростити плід відання божого й пізнання (ці обидва між собою нерозлучні) самого себе? Для цього потрібне коло цілого людського віку.
Біблія є людина домовита, що приготувала насіння в засіках своїх. Про цього-то хазяїна пишеться: "Вийде сіяч сіяти". Вона в молоді наші думки насіває насіння нинішнього плотського нашого віку, щоб нетямуще наше серце було здатне прийняти; це насіння не пусте, а приховує в собі божу силу.
265
Воно як непотрібне з часом псується в серці й гине, а нове проростає. Сіється загниваюче, встає пахуче; сіється жорстке, встає ніжне; сіється гірке, встає солодке; сіється стихійне, встає боже; сіється нетямуще й дурне, воскресне премудре й прозорливе. Все, що ми лиш маємо, є те ж і у Бога. У тім тільки різниця, що наша гниль і тінь, а його нетління й істина.
Стародавній мудрець Едіп14, вмираючи, залишає малолітньому синові в спадщину історію під назвою "Сфінкс": "Любий сину, ось тобі найкращий по мені спадок! Прийми цю маленьку книжечку із правиці моєї; люби її, якщо хочеш любити твого батька; мене вшануєш, шануючи її. Носи її з собою і май у серці своєму, лягаючи і встаючи. Вона тобі плід принесе такий, як і мені, розумій - блаженний кінець життя твого. Не будь нахабним і безсовісним, ступай тихенько, життя є небезпечний шлях; привчай себе бути задоволеним з малого, не наслідуй тих, хто розтрачує серце по зовнішності. Вчися збирати розсипані думки твої і повертати їх всередину себе. Щастя твоє всередині тебе, тут центр його закопаний: пізнавши себе, все пізнаєш. Не пізнавши себе, у пітьмі ходитимеш, і лякатимешся страху, де його й не було. Пізнати себе повно, пізнатися й здружити з собою - це є невід'ємний мир, істинне щастя і мудрість досконала. Ах, якби я міг тепер закарбувати на твоєму серці пізнання самого себе!... Але світло це осяває у пізньому віці, якщо хтось щасливий... Будь добрим до всіх. Не образиш і ворога свого, якщо хоч трохи намагатимешся себе пізнати. Та ненавиджу природу твою й радію. Звичайно, пізнаєш себе, якщо сильно прагнутимеш вникати всередину себе, сильно, сильно... Лише цим врятуєшся від лютого мучителя".
Він говорив багато, та хлопець нічого не міг зрозуміти. Обливаючи батькову руку сльозами й приймаючи книжку, пригортав її, наче батька, до свого серця; а батько, радіючи як із старання сина, так і розлуки своєї з тілом, заснув у вічності, залишивши на смертному лиці образ радості, живий слід ощасливленої миром душі своєї.
Добрий син, малу цю книжечку часто читаючи, майже напам'ять знав її. У ній написано було, що дуже люта і дуже страшна потвора, на ім'я Сфінкс, в часи життя його батька всіх, хто зустрічався їй, хто б він не був, мучила й умертвляла. Обличчя її було дівоче, а все інше личило левові. Вся причина вбивства полягала в тому, що не могли розв'язати пропонованої цим чудовиськом задачі, або загадки, яка приховувала поняття про людину. Хто б не трапився, раптом оця задача: зранку чотириногий, у полудень двоногий, а ввечері триногий, скажи мені, який звір? Нарешті написано, що Едіп загадку відгадав, потвора зникла, а возсіяла у дні його радість і мир. Весь цей опис тримав він у своєму серці.
266
Увійшов син мудреця в літа, посилились пристрасті, а світське товариство допомогло йому розбеститися. "Сфінкс, - яка нісенітниця, - говорили йому, - пуста небилиця! Забобони!..." Та й сам він уже мав недитинячий розум; він знав, що цих звірів ні в Америці, ні в самій Африці, ні на островах японських природа не народжує, а в Європі їх і не.бувало. Жодна природнича історія про них не згадує, все уже добре розумів, щоб бути прозорливим кажаном. Кажанові - гострий зір вночі, а неробі - у злі. Непутнє життя цілком позбавило його сердечної веселості. Тоді перший засів юродивої історії про потвору у серці його зогнив, як гниє старе пшеничне зерно, на ниві поховане.
У ЗО років почав входити в себе і пізнавати. "Яке лихо! - казав він сам собі. - Я зовсім змінився. Куди поділася радість моя? Хлопчаком був я веселий, все у мене є з надлишком, одного не вистачає - веселості. Є й веселість, і таким мене вважають, але зовнішня, а всередині сам відчуваю руїни основ її, боюся й сумніваюся. Одне лиш твердо знаю, що я бідний. Яка користь мені від доброї про мене людської думки? Ось справжній плід забутого мною заповіту й поради батьківської! Прибуток мій подвоює у мене жадобу, а мої насолоди закінчуються стократною гіркотою. Сфінкс! Дивна справа... Звичайно, тут якась таємниця... Мій батько був мудрий і людинолюбний, не збрехав навіть жартома, і не був до цього природжений; неможливо, щоб він мене хотів обдурити. Звичайно, все те правда. А я ледь не потрапив до того звіра; мене мучить щось, та не розумію, і допомогти не можна. Одне лиш диво, що мучуся тим, чого не бачу, і від того, кого не знаю... Нещасна омана! Нестерпна пітьма! Ти-то вражаєш у саму точку мене, в саму душу мою, перекинувши, як вихор, хатину, як буря, кедр. Безрозсудний світ, спокушуючий і спокушуваний! Отрута порад твоїх - це насіння смерті сердечної, а твоя насолода - то найлютіший звір; нерозумних вона зустрічає лицем дівочим, але кігті її - кігті лева, що вбивають душу, і вбивствами її кожен вік і кожна країна переповнена. Продовжувати не хочу". Почав проростати із хибної історії новий і всекорисний дух. Добрий син при проводирі-зорі, що і ходить всередині нього, помалу пізнав себе, з часом став і спадкоємцем високого батьківського миру, возгніздившись на храмі нетлінної істини як шанувальник батьків. Змієненависник бусол15, сповнивши як батьківське, так і пророцтво, приховуване таємничим голубом, що стоїть серед морських хвиль на камені з таким написом: "На тверді відпочиваю". Що потрібніше, ніж душевний мир? Біблія нам від предків наших заповітом залишена, та й сама вона є заповіт, що заховала в юбі мир божий, як обгороджений рай веселощів, як закритий
267
кивот - скарб, як мушля молюска, що в собі зберігає дуже коштовну перлину. Та нетямуще нахабство наше, яке по кутках цей дім оцінює, ненавидить і не намагається пізнати. Дуже смішним нам видається сотворіння світу, відпочинок божий після трудів, каяття й злість його, виліплення з глини Адама, удихнення життєвого духа, вигнання з раю, пияцтво Лотове, Сара, яка народжує, всесвітній потоп, стовпотворіння, піший перехід через море, жертвоприношення, лабіринт громадянських законів, похід у якусь нову землю, дивні війни й перемоги, чудне межування і т. ін. і т. ін.
Чи ж можливо, щоб Єнох з Іллею16 залетіли ніби в небо? Чи можливо в природі, щоб Навин зупинив Сонце? Щоб повернувся Йордан, щоб плавало залізо? Щоб дівою після пологів залишилась? Щоб людина воскресла? Який суддя на райдузі? Яка вогняна ріка? Які челюсті пекельні? Вір цьому, груба давнино, наш вік просвіщенний.
Анітрохи з цього не дивуюся. Вони приступають до цієї спадщини без смаку й без зубів, жують лиш нехитру й гірку шкаралупу. Якщо б до цього джерела принесли з собою сіль і посолили його з Єлисесм17, то раптом цей напій перетворився б у вино, яке звеселяє серце. Води ці до цього дня є ті ж Єлисейські, як тільки Єлисей посвятив їх господнім словом. Божі слова відразу перестали бути смертоносними й шкідливими, стали солодкими й цілющими для душ.
Якщо хтось упізнав себе і заприязнився, коли може сказати: "Було слово господнє до мене", "Знаю людину", то може й тепер відвідувати ці ж води. Оці-то джерела залишаються у спадок від батька Ісааку: "Знову викопав Ісаак водяні колодязі, які викопали раби Авраама, батька його" (гл. 26). Біля цього джерела знаходить раб Авраамів для Ісаака дружину Ревеку.
Тлумачить ці заручини Осія: "Заручу тебе собі навіки, і заручу тебе собі у правді, і в суді, і в милості, і в щедротах, і заручу тебе собі у вірі, і пізнаєш Господа".
Послухайте, ось раб сина Авраамового: "Заручив вас отому мужу, діву чисту представити Христові".
Випробуйте писання: розумій, очищайте, рийте, копайте; дивись, як риє Ісаак: "1 викопав звідти інший колодязь, а не сперечався про той, і назвав ім'я йому - простір, кажучи, що нині розпростер Господь наш". Хіба не чуємо живого джерела, що закликає нас? "Спраглий хай прийде до мене..." Ось спадок, спокій серця, простір духа, вгамування душевної спраги! Не дай Бог нам пити так з цього джерела, як ті потоки. "Доля солодка мала смачні колодязі, і побігли цар содомський і цар гоморрський, і згинули там, ті, що залишились, втекли у гори"'8. Одне й те ж джерело є падіння й підняття ненависників цих Богові присвячуваних вод і хулителів Єлисеєвих; уже не
268
Сфінкс, а ведмедиці терзають: "І оглянувся я услід їм, і бачив я, і проклятий я іменем господнім..." (4 [кн.] Царств, гл. 2). Ми не діти розумом, ведмедиця душу не зачепить; я тобі скажу, які-то звірі від Бога насилаються: "Зуби звірів пошлю в них..." (Второзакония, гл. 32, ст. 24). Зауваж слово оце "в них", розумій: "всередині їх"; звіра впустити всередину як можна? Посилає на них і шершня! Не можна, щоб карав по тілу той, хто каже: "Не бійтеся тих, хто вбиває тіло..."
Які ж ці звірі і шершні? Слухай Мойсея: "І буде, якщо не послухаєш господа Бога твого голосу..., проклятий ти, коли тобі входити, і проклятий ти, коли тобі виходити. Хай Господь пошле тобі вбогість і голод, а погибель на всіх..." Слухай далі: "Хай уразить тебе Господь зотлінням, огневицею, і холодом, і спекою, і вбивством, і вітром згубним, і нуждою, і пожнуть тебе, поки загублять". Слухай далі: "Вразить тебе Господь шаленством, і сліпотою, і нестямою розуму". Зупинимось тут: досить цього. Тільки не забудьте Сирахових слів про поган: "Посланий буде на них, як лев, і, як барс, погубить їх".
Про ці гризоти й душогубні жала говорить і Павло: "Жало ж смерті гріх..." Що таке гріх, якщо не помилка? Грішити по-грецьки ????????? - значить бути безпутним, що ж гірше, як крокувати без дороги, жити без путі, ходити без поради? Це вразить серце болючіше від ведмедиці, колючіше від шершнів. Немає солодшої й більш звеселяючої істини, провідника душі, і немає сумнішого, ніж пітьма незнання. "Будеш (там же у Мойсея говориться) намацувати в полудень, як намацує сліпий у пітьмі, і не виправить (Господь) шляхів твоїх".
Ще простіше говориться у Єремії: "Покарає тебе відступництво твоє, і злоба твоя викаже тебе, і пізнай, і дивись, як гірко тобі та зле, і не виправить (Господь) шляхів твоїх". Не віруючий і не знаючий Господа вже засуджений. Немає сумнішого й боліснішого від цього, і не буде ніколи. Гріх є зіпсуття самої істоти і розорення самої душевної суті; гріх - означає заблукати від Господа свого, а це є втратити життя і мир сердечний. Гріх - сам собі отрута й страта, а мучить більше, ніж тисяча видів пекла. Бачите, чия справа вчити про мир і щастя. Біблія - цього джерело і основа. Правда, що багато ангелів для скарбу нашого, народженого у вертепі, не дуже майстерно і не за Давидом на біблійному інструменті співають пісню: "Слава во вишніх Богу". Але дурість цілої тисячі нетямущих живописців не може у нас живописну хитрість зробити очевидною, а навчить нас, що це є дуже тяжка наука і серед численних своїх любителів лиш для небагатьох досяжна.
Мій давній друг Олексій Соха19 в дружньому товаристві в ході розмови почав хвалитися, що наш спільний приятель
269
Севастян, син Якінфа, лікар, повернув йому зір, що був у небезпечному стані. У цьому місці нашої розмови один із товариства почав гірко плакати: всі ми здивувалися, в чім причина? "Мені той же лікар, - сказав з плачем сліпий, - сам собою обіцявся було зцілити очі". Ми знали, що добродушний Севастян не брався за неможливе, тому запитали: "Чому ж ти не дався?" "Ось чому, - відповів безокий, - обманутий багатьма лікарями, здавалось мені, що всі однакові: а тепер я навіки сліпий..." Гідно й праведно! Монета злодійська не може знищити ціни й честі монети царської. Тепер скажу вам те ж, що й на початку: обережно говоріть про мир. Висока мова є мир. Не будьте нахабні, випробовуйте все небезпечне. Не покладайтеся на павутину ваших думок, пам'ятайте слово оце: "Не будь мудрий про себе; не мудрися надто, щоб колись здивувався. Не виправдовуй себе перед Богом. Шануй лікаря. Не високомудруй, а бійся".
Зневажати Біблію - означає надто мудрувати, ніби ми щось краще вигадали. Виправдати себе перед Богом - означає те ж саме, ніби ми випередили його новознайденим прямим (шляхом) до щастя. Високо мудрувати - означає, ніби в наш вік народилась істинна премудрість, невідома давнім вікам і нашим предкам.
Це є безглуздя високого ступеня, якщо вважати, що в наші часи зійшло сонце, відкрилося джерело здорових вод, винайдено сіль... Самопотрібність повсюдна й вічна. Бог і премудрість не мають початку. А те - сама погань, що вчора з грибами народилася. Визначте день і зберіться. Я під проводом божим і його Біблії міг вам, якщо мене не обдурить самолюбство, показати алфавіт миру, або буквар його. А тепер доручаю вас Богові. Сума всієї нашої мови буде така: чим хто погодженіший з Богом, тим більш мирний і щасливіший. Соромлюся сам свого слова. Краще було сказати: зберімося й разом зацікавлено порозмовляймо2". А раптом щось відкриє той, хто близький усім, котрі закликають його до істини.
П а н а с. А ми підемо в сад, а зі саду додому... Скажіть мені, якою вам видалася його мова?
Є р м о л а й. Мені вона видалася ділом. Немає шкідливішого, ніж нахабство.
Я к і в. 1 мені його мова видається небезпідставною. Може трапитись, що ми розмірковуємо про мир так, як стародавні міркували про піфагорівські боби21. Між численними його загадковими висловами є й.такий: "Не їж бобів". Багато хто з цього сміявся, а інші висмоктали з цих слів підлі соки, кожен за своїм сновидінням. Один думав, що у бобах шкідливий сік, який викликає безсоння. Другий гадав, що мають сороміцький Дух і фігуру. Третьому приснилося, ніби перетворюються у
270
кров, якщо сховати їх у мідну посудину, та інші нісенітниці. Про це написали й книги. Чи можливо, щоб мудрий муж такі низькі думки закрив у своєму символі? Мені здається, що вгадали ті, хто висмоктав звідти оцей вислів Сираха: "Премудрість книжника в благочассі свята, а хто применшується в діяннях своїх, упремудриться". Не маючи камінців, стародавні використовували для кандидатів білі й чорні боби. Піфагор любителів премудрості відволікав цим словом від честолюбства, щоб мати вільне серце для дослідження істини. Тлумачить один його символ Ціцерон у своїй книзі "Про старість", і досить непогано: стародавні мудреці мали свою особливу мову, вони зображали свої думки образами, ніби словами. Образи ті були фігурами небесних і земних сотворінь, наприклад: сонце означало істину, кільце або змій, звитий у кільце - вічність, якір - ствердження або раду, голуб - соромливість, птах бусол - богошанування, зерно й насіння - помисли й гадки. Були й вигадані образи, наприклад: сфінкс, сирена, фенікс, семиголовий змій і інше. Печатка імператора Августа мала з кільцем якір, обвитий дуже спритним морським звіром дельфіном з таким підписом: Festina lente, тобто поспішай (завжди) поволі. Образ, що має в собі тайну, називався по-грецьки цфЬра , emblema, тобто вкидка, вправка ніби у перстень алмазу, наприклад зображений гриф з таким підписом: "Наглопороджене швидко зникає"; або оберемок трави з цим написом: "Будь-яка плоть - трава". А якщо таких фігур дві чи три скласти разом, як у згаданій печатці, тоді називалося ????, conjectura по-римськи; по-нашому сказати б: скидка, змітка. Печатка Августа була головою всіх його порад при царюванні. Він вважав за одне швидкість і вправність. Нарешті, так щасливо царював, що цей народний вислів майже став прислів'ям. Августу або не слід було починати, або переставати царювати. Та мені видається, що Августова печатка означає й те, щоб шаленство душевних прагнень стримувати порадою, залежною від вічності. На цю думку наводить фігура змія, у кільце звину-того, з таким написом: "Від тебе, боже, початок, у тобі ж хай закінчиться". Вічного вічність також утворилася трьома перснями чи кільцями, між собою зчепленими, з написом: "Ці гри вище всіх стихій". Серце, яке лине до вічного, позначалося образом стріли, спрямованої вверх, до зірки, з таким підписом: "Досить мені його одного". Серце, вічністю просвіщенне, зображалось чагарником чи насадженням, що плодопринесло зерно, яке падає над земною поверхнею, з підписом: "Бажаю майбутнього життя". Зображалося й орлом, який дивиться й злітає до сонця, з підписом: "Палаю до безсмертя". Також змієм, що скинув свою стару шкіру весною і обновив юність. Я недавно малював таємничий образ. Він зображає море з
271
берегом, з якого летить на другий бік моря ластівка, з написом: "Взимку немає тут для мене спокою". Такі фігури, які таємно зображували вічність, бували у стародавніх вирізані на печат ках, перснях, на посуді, на таблицях, на стінах храмів, з цієї причини названі hieroglyphica (ієрогліфіка), тобто священна скульптура, або різьба а тлумачі названі hiérophantes - священноявителі, або mystagogi - тайнознавці22. Звичайно, ніхто б не міг розуміти і, дивлячись, не бачив би, наприклад, земної кулі, зображеної з царською короною і скіпетром, та перевернутої, якщо б не було підписано таке: "Дурень уповає на нього". Звідси, видко, народилося оце прислів'я: "Не фігура", тобто не важко.
Л о г р и н. Мені видається, що й сама Біблія створена Богом із священно-таємничих образів: небо, місяць, сонце, зірки, вечір, ранок, хмара, райдуга, рай, птахи, звірі, людина та ін. Це все образи висоти небесної премудрості, показаної Мойсееві на горі; все це і всі сотворіння й тінь, яку утворює вічність. Хто б міг здогадатися, що Ноєва дуга є образом священної Біблії, якщо б син Сираха, схвалюючи божественну премудрість, не сказав: "Слава висоти, твердь чистоти... Сонце, при появі спалює гори... Місяць усім... місяць є по імені своєму... Доброта небес, слава зірок... Дивись на райдугу й благослови того, хто сотворив її, чудова сяйвом своїм" (гл. 43). Всі ці створіння неба і землі сотворив Вишній для того, щоб вони перетворили гірний початок влади божої, силу слова його і славу прісносущного духа його.
"Спочатку сотворив Бог небо і землю". Коли вся суміш створінь витікає з божого джерела, тоді хай повернеться до того ж, хто є початок і кінець, і нас з собою веде від смерті до життя і від землі до небес. Це велике світило (Біблія), сотворене на тверді кріпості вічного для того, щоб осявала земні уми наші, щоб розлучала нам між днем воскресіння і між ніччю тління, воно одне нам як видиме, так і знане, хай веде своїми знаменнями у часи вічності, у дні спасіння, в літо господнє благо-приємне. Воно, утверджене в роди родів, хай у найкрайнішому разі якась часточка людей божих у цьому ковчезі врятується від змія, що вибльовує потоп, наповнюючий землю безбожністю. У цьому ковчезі спочиває наш Ной, тобто мир, всякий розум перевершуючий, і хто зрушить його? Тут гніздиться і голубка його (йона - по-єврейськи), зсередини вона випускається, здіймає високий погляд свій, виглядає переважаючого тління воду, верх гір вічних, гір правди божої, місце багате, землю, яка вирощує билинки трав'яні та дерево плодовите, день третій воскресіння, і приносить в устах своїх нам милість миру і стійке надії утвердження, кажучи: "Радійте! Не бійтеся! Чому ви збентежені? Мир вам! Ідіть, сповістіть браттям моїм".
272
Якщо б хто увійшов у покої чистої цієї голубки, і, відпочивши серед границь її з Ісааковим сином, тоді б дізнався, що вся слава її всередині перебуває, і зізнався б, що дійсно крила її посріблені, що шум їх чудний, а міжрам'я її сяє найчистішим і ніким не баченим золотом: "золото ж землі цієї добре і там є рубін і камінь зелений" (Буття, гл. 2). Але так усе закрите фігурами й образами, так запечатане, що дуже важко та й неможливо пролізти через стіну, яка огороджує цей рай; якщо з нашим співглядачем Халевом не буде товаришем цей: "Я двері..." Глибина ця божої премудрості, тінню образів зовні покрита, ніякого виду, ні стрункості, ні смаку не має: "Земля ж була невидима і невпорядкована, і пітьма..." Такою вона буває доти, поки зійде на неї дух від Вишнього, як каже Ісайя (гл. 32): "І буде: пустеля в Хермель перетвориться в гору Кармиль, в плодоношенні або у поживі достаток". "1 дух божий витав над водою".
Цей лиш всесильний дух, що сходить від Вишнього, як сотворив всю оцю (множину) небесних, і земних, і підземних, і морських (світила, звірі, золото, перли) (створінь), утворивши пітьму, так і вивести може із мертвого живе, із пустелі - достаток, із зіпсованого - смак, із пітьми - просвіток: "І сказав Бог: - Хай буде світло! - І було світло". Все у ній здається просто й однаково сказаним, проте двоє це чули. Давид каже: "І дух двоїсте Своє слово подвійно розуміє: як утворююче і таємноутворюване". "І розлучив Бог між світлом і між..."
Та не подумаймо, що слово боже насправді є двоїстим, двоїстим за сутністю своєю, двоїстим за тлінням і нетлінням, за плоттю і духом, з божества і людяності, лицем же, або постаттю одне й те ж. "1 був вечір, і був ранок день один..."
У цій-то силі через бурю і хмари питає Йова Бог: "Де ти був, коли заснував землю? Сповісти мені, якщо знаєш розум? Хто поклав виміри її, чи знаєш?... У якій же землі поселяється світло? Пітьмі ж яке є місце?" (гл. 38, ст. 4). Вся пітьма земйих образів у ту ціль, міру і намір покладена, хай тече до свого початку... Спочатку було слово: "Все тим було..."
Самі оці два образи - вечір і ранок, якщо б не істинні були і не зводили кудись, то ніколи б не сказав Давид: "Кінець ранку і вечора прикрасиш", та богонатхненне серце і в цих кістках знаходить землю світла, що вселяється, і місце пітьми: "І світло у пітьмі світиться".
Такі образи emblemata завжди містять усередині себе щось золоте й коштовне, розумій: боже. "1 бачить Бог, що добро".
Візьміть, наприклад, ці два образи з Ісайї: "Порох від коліс" і згадайте задане Йову запитання: "У якій землі вселяється світло?..."
273
Хто не скаже, що порох чи грязь від колеса означає тлінну природу? Це є місце пітьмі. Хто ж знову не бачить, що колесо притінює вічного вічність? Це земля, що включає в себе світло вічності. Позначена колесом, ніби колесо у колесі вмістилося, у земному - небесне, у тлінному - нетлінне, як говорить Єзекіїль, що бачив колеса: "І діло їх було, як наче було би коло в колесі" (гл.1).
Та ці колеса незвичайні були: "І видіння коліс, і створення їх, як видіння фарсиса" (вид коштовного каменя). Говорить і Давид: "Голос грому твого в колесі..." Бачите, куди ці колеса докотилися?
Тепер, здається, видно, що колесо є образ, який приховує всередині себе безконечне колесо божої вічності, і є наче пил, що до неї прилип: "Дух життя був у колесах". Дух життя і вічність - одне й те ж.
Мені здається, що сам Єзекіїль те ж визнає, що у створіннях криється притінена божа істина, коли говорить оце: "Посеред тварин видіння свічок..." Ці слова його по всьому одні й ті ж із словами цими: "Золото ж тої землі добре, і там є рубін..."
Рубін - це коштовний камінь, схожий блиском до розжареного вугілля, по-грецьки анфракс, тобто розжарене вугілля. Це вугілля очистило Ісайї вуста: то вже й видно, що вугілля є фігура; і не вугілля очистило серце сина Амосового, а таємно утворювана вугіллям палаючим слава Божа: "Не було того світла, але хай свідчить про світло". Самі його чотири тварини, що тягнуть за собою бачені ним колеса, здається, теж малюють образ якогось створіння, що вміщує в себе блискучий вигляд вічності: є ніби візок, що везе божий скарб, по-європейськи ледь не херувим. Маємо ж цей скарб у глиняних посудинах.
Може трапитися, що це ж означає й те, що пророк своїм тваринам, як і колесам, довкола насадив і, як алмази, вставив багато очей. Пророк, колеса розумом пронизуючи, почув цей потаємний крик: "О колеса!" Але й тут годиться те ж волання: "О очі!" 1 ледь чи ці очі не ті, про які Єремія: "Господи, очі наші дивляться на віру" (гл. 5). Ці очі в Нова є: "Очі твої на мені" (гл. 7). Крім пророчих і Йовиних очей є ще господні: "1 поклав (Єлисей) уста свої на вуста його, і очі свої на очі його... і зігрілася плоть отрока" (4 кн. Царств, гл. 4). А без цих очей очі пророчі хворобливі, як Лії, і сліпі, і без смаку. Потім [очі ] сидячого на херувимі: "Відкрий, Господи (просить Єзекія), очі твої і дивись..." Не всякому ці очі відкриваються, але містяться всередині тіні тварин: "Відверну очі мої від вас" (Ісайя). Йоні й Клеопі вони відкрилися, але спершу й цим тримаються, щоб його не пізнали. Заховала було погляд блаженних цих очей скотина польова і звірі дібровні, поки возсіяло сонце й
274
зібралися... Ось одне щеня лева, левеня Юда... та чи має очі це левове лице? Має, та для вірних, ось вони: " Радостетворні. очі його кращі від вина..." (Буття, гл. 49). А у невірних, не виділившись на обличчі, угрузають. Очі господні на праведних, лице ж господнє на тих, хто творить зло, бачить добре й лукаве. Вони бачать добре, але лукаво: в доброті лукавство, в істині - тінь, в житті смерть, а цим самим роблять добре злим. Творці злого. 1 не дивно: очі ці дуже глибокі. Лиш віра на них дивиться, а вони взаємно на віру. "Очі твої, як озеро в Єсевоні місті" ("Пісня пісень"), і дуже високо здіймаються над переддвер'ям воріт дому господнього. Вони не дрімають і ніколи не заснуть, охороняючи дім свій ізраїльський, храм Біблії. "Хай будуть очі твої відкриті на храм цей удень і вночі" (З кн. Царств). Ці очі побачили Закхея: "Глянувши, Ісус..." й Веніаміна: "Глянувши очима своїми Иосиф". Ось же вам і теляче лице! Мойсей, благословляючи Иосифа, називає його биком: "Першородний молодик, доброта його..." (Второзакония, гл. 33). Молодик є ніщо, але першородний є лиця цього краса. Першородний і початок - все одне, "на його місці побачили початок єдиний, йдучи услід йому..." (Єзекіїль, гл. 10). Багато я про очі наговорив, чи не можна б трохи підтвердити, що зовнішній вид цих численних очей є фігура одного недремного, вседержительного ока божого; і коли колеса утворюють голос грому його, тоді очі притіняють прісносуще сіяння слави його. "Слово плоттю було... і бачив я славу його..." Не хочу більше говорити. Крім з пророком оце ж: "Іди ж, якщо була хмара, там був і дух". Хмара й образ здається одне. Та він і сам каже: це видіння - подоба слави господньої. Буцім не одне й те ж: подоба і образ, а між колесом і оком небагато відмінності, кільце і те, й інше. Вся Біблія є прах і земля, але та, що приспала багатооке колесо вічності божої. Із цієї бридкої грязюки виходить світло відання слави господньої величної, як блискавка, сяючої, як золото, прозорої, як імітрос (бурштин), вогне-видної, як рубін, добровидної, як смарагд. Це світло позбавляє її ганьблення й обпльовування людського. "Смиренна й хвильована, не мала ти утіхи, це я приготую тобі рубін, камінь твій, і на основу твою сапфір" (Ісайя, гл. 54). У той час веселиться ця наречена. Подивіться, наприклад, на хмару, яка обіймає прекрасне кільце сяючої дуги, чи не живий це образ Біблії, що фігурами огортає сіяння слави божої, перетворюваної на горі? "Дугу мою покладаю в хмарі..." Гляньте на порожнє поле, яке здіймає траву й пахучі квіти. Це символ її, що породжує із пустелі достаток, із гнилі - нетління. "Я є цвіт польовий і лілея долин".
Оте поле бачив Єзекіїль, повне кісток людських, але то були слова господа Ізраїлевого, видимі йому на цьому полі, і тепер
275
є й видно, якщо хто може прорікти на кістки ці. Із цього поля землі взяв творець, підмішавши своєї слини, помастив очі сліпому. Земля ніщо, та підмішаний смак божественної слини звільняє від сліпоти, відкриваючи очі боговідання. Смаку без слини у їжі не буває. "Приложив ти премудрість і благо до тих краще від усякого слуху..." (З кн. Царств, гл. 10).
Гляньте знову на вознесеного змія Мойсеевого... Якщо він висить, у кільце звинутий, - є фігура вічності, якщо ж просто - є образ премудрості. Цей змій усіх плазуючих зміїв пожирає. Цей пожер посохи єгипетських мудреців, вся мудрість їх проковтнута... Цей змій возноситься на хресті Христа - божа сила і премудрість. "Погублю премудрість премудрих..."
Гляньте на самого Адама; пригадайте, що означає цей із глини виліплений чоловік? Бог на глину дивитися не зносить: "Не зберу соборів їх із крові..." Отже, ця ветха фігура, звичайно, утворює ту людину, і "що таке людина, як пам'ятаєш її... Цей бовван веде за собою того мужа, який його сотворив, щоб утворити тінню своєю велич його. Це він стоїть за стіною нашою..." "Цей був, його ж назвав, який по мені прийде, переді мною був, бо раніше від мене був". Цього бачив за глинкою Даниїл (гл. 10): "Здійняв очі мої і бачив, і це муж один... Стегна його підперезані золотом світлим, тіло ж його, як фарсис". До цього-то мужа, хлопчиків, що долі повзуть, підіймає Павло: "Вишніх шукайте, де ж є Христос... Про гірне мудруйте". Що більше говорить? По образу божому сотворіть його. Хоч по образу, хоч спочатку, хай сотворить тінь того єдиного мужа, який є початок і кінець.
Тепер наш Адам смачнішим зробився: був він тільки глиняний, а тепер і дух життя є всередині нього; був лиш земний, а нині в одне лице з'єднався і небесний: "Зійде, як дощ, на руно". Заялозив, було, і задушив, земний.
Всі роди від Адама до Христа є образи й тіні великі божі, тому рід божий називається.
Кожна цього роду особа ніби лоно розкриває, коли виходить із неї оте першородне єдиноначало. "Бог, що звелів із пітьми світлові возсіяти..."
Яків є ніщо, але Бог Якова, що стоїть за стіною його, - насіння і зерно боже, що поширюється на чотири частини світу. Це одне велике, одне, що проросло з Якового праху, великим робить Якова: твій є день, і твоя є ніч. "І був вечір, і був ранок..." 1 в силу цього пишеться: "Великий був Мойсей - вийшов до братів своїх". "Ставши на ноги, Яків іде в землю східну". Про це у багатьох місцях Ісайя: "Не бійся, Якове, малий Ізраїлю, я допоміг тобі... оце сотворив тебе, як колеса колісниці нові, що ріжуть, як пила..." (гл. 41 і гл. 14 й 17, ст. 4).
Якщо орел, будучи зображенням Бога, високо здіймається
276
у силі своїй, що видно з божого до Йова запитання: "Чи за твоїм велінням возноситься орел?", то набагато більше цей рід возвишається, про який Господь: "Підняв вас, як на крилах орлиних, і привів вас до себе" (гл. 19 Виходу).
Всі оті є поселеннями слави його і пташенята орлині батька цього, "як орел, накрив гніздо своє і на пташенят своїх ліг..." (гл. 32 Второзакония). Ім'я Давид означає улюблений і є тінь того: "Бог любові є..." Фарес23 означає розділення і є образом того: "Розлучив Бог між світлом..." Даниїл є тінь того: "Гортань його - насолода, і весь - бажання". Єнох тінь того: "Візьметься від землі життя його". Йосиф (додаток) є печать того: "Бог світу буде з вами".
Всі ці є чиста худоба вишнього Авраама, що везе скарб божий, про яку Ісайя: "Терплячі Господа змінять кріпость, окрилатіють, як орли, потечуть і не втомляться, підуть і не спрагнуть" (гл. 40). Ось один рикає: "Терплячи, потерпів Господа". Це вівці божі, яких пасе Господь, а без нього мертві. Ось одна вівця бекас: "Хто пасе Ізраїля, слухай... Господь пасе мене". Ці вівці - всі близнюків народжують, а ялових немає серед них ("Пісня пісень", гл. 6). Непомічене народжують для Лавана, а помічене, тобто яке може мати образ, - для благословенного Якова24. Скільки ж цих овець має наш Йов, який вже не лежить на гноєвищі поза містом Божим, а піднятий із хворобливого праху, - Господь поставив його? Овець 14 тисяч, верблюдів - 6 тисяч... Це є домочадці великого Авраама, що виступили з сильним мужем Гедеоном проти Мадіама25. Вони - і люди, і худоба, і звірі, і птахи, котрим начіпляв Єзекіїль багато крил, очей і коліс. 1 не він начіпляв, а вгледів під шестикрилою їх тінню вічно сяючу істину божу і єдиноначало, що наповнює чотири частини світу. Тому й не говорить, як тварина, а говорить, як подоба чотирьох тварин. Вони тільки схожі на тс, Давид про себе і про інших говорить: "Дні мої, як тінь..." 1 правда, що князі вони всі та сини людські, у них же немає спасіння. Але ця тінь везе за собою вічного: "Ти ж, Господи, вовік перебувши...", - просить: "Виведи із темниці душу мою". Хай зрозуміють, що я не порожня тінь, а тебе, тайнотвореного, прославляюча. І не дивно, що тінь Петрова зцілювала. Вона містить ім'я господнє. "Візьму його і прославлю його..." "Бо час ощедрити". Цей час передбачивши, Ісайя говорить, що справді, з часом Господь пастиме їх разом - своїх ягнят, вовків і левів. "Веніамін - вовк, хижак...", і ледве не це означає кінець ізраїльський, коли імена цих людей виходять у гірну силу початку свого: "Спочатку ім'я твоє на нас є" (Ісайя, гл. 63). Отоді-то, здається, справдиться на них слово Малахієве: "А зійдіть, і підскочите, як телята, звільнені від пут" (гл. 4). Не знаю, чи це ж означає й перехід через море?
277
Із попередньої води відкриття суходолу з'явилося, а з моря Чорного шлях не заборонений і поле хлібне від хвилювання рослинного; у них відніме мову, твоєю рукою покриті бачать дивні чудеса: "Як коні, наситилися, і як ягнята, гралися" (Премудрості Соломона, гл. 19). Але й сам Давид говорить: "Пройшов крізь... і вивів ти нас у спокій. Від землі зійшли ми до тебе, Господи". "Було у світі місце його..." Можливо, й апокаліптичні цієї помсти просять старці; і сюди хоче сховатися тамтешня жінка з дитиною від зміїного потопу. "Ховаєш їх у тайні лиця твого..."
Жінка народжує дитя, що присвячується Богові і престолу його, який повинен зберегти всі мови; Ісайя говорить те ж про себе: "Господа у череві прийняв, і хворів, і народив дух спасіння..." "Жінці даються два крила орла великого". "Як орел покрив гніздо своє..." І Давид крил бажає: "Хто дасть мені крила, як голубині?" Все це засвідчує, що вони є образи прісносущі божі. А що цей багаточисленний рід часто у Біблії певним числом обмежується, наприклад, Авраам нарахував своїх домочадців 300 і 18. Гедеон взяв з собою 330 мужів і ін. Все це тому ж служить і робиться чи тому, що вони всі є, як одна жінка, що народжує один твердий і відомий початок, коли незліченного праху не можна перелічити, чи тому, що ця бридка грязюка, повертаючись до свого початку, приймає від нього відбивану на ній благообразність вигляду й міри, а міру й число в собі вміщує, чи тому, що велить бог Мойсееві поставити в рахунок своїх мужів. А про інших говорить: "Не пом'яну імен їх устами моїми". А сам час коли обмежується, тоді розуміється божий і вічний. Наприклад: "Було у тридесяте літо, в четвертий місяць, у п'ятий день місяця" (Єзекіїль, гл. 1). "1 був ранок, і був вечір - день третій". Тоді зачнеться літо господнє приємне, день радості і спасіння. "1 тисяча років, як день один, як день вчорашній..." "Плоть ніщо ж..." Та коли ця невидима й невлаштована плоть з нічогості своєї виходить у точний свій початок, тоді перетворюється із нічого у щось, і перестає бути ніщо, тобто плоттю і пітьмою, у той час, коли Бог, що нараховує багато зірок і називаючи несуще як суще, говорить: "Хай буде світло". Це ви є, як нині зірки небесні, множина. Правда, що Бог так само по імені називає Каїна, Ісава, Саула й інших таких, але вони хоча й не чисті, однак божі ж скоти. "Я витворюю світло й створив пітьму, творю мир і чиню зло..." (Ісайя, гл. 45). Вони є місце і образ пітьми, що віддаляє око наше від богобачення, це означає вбивство Каїна, Ісава й Саула гоніння. Всі, хто з плоті розуміють Біблію, є плем'я едомське26, яке цей грім божий слухає. "Якщо право приніс ти, і право не розділив ти, то чи ти не згрішив? Замовкни" (Буття, гл. 4). "Розлучив Бог між світлом..." Хотів
278
Валаам, поклавшись на своє скотське розуміння, проклясти Ізраїля, тобто щоб вони не сходили в землю божу, а означали б тлінь, плоть, клятву: "Виходи мої - виходи життя". Нарешті, не зносячи суперечності образів, затиснений у непрохідних завулках і приникнувши до заповітного вістря меча, слово боже з поклонінням вигукнув: "Що прокляну, його ж не кляне Господь". Немає ворожби у Якова, ані волхвування в Ізраїлі... "Які добрі доми твої, Якове, і кущі твої, Ізраїлю..." "Бог виведе його із Єгипту..." "Ліг, спочив..." "Благословляючі тебе благословенні, а проклинаючі тебе прокляті" (Числа, гл. 23 і 24). Та чи можна перелічити всі тьми образів?
Одне те відоме, що весь цей тіньовий світ до останньої своєї риски, від виноградної лози до самої кропиви, від нитки до ременя, буття своє отримує від Вишнього: "Відверну тобі обличчя, схвилюються..." Всіляка видимість є образ, а кожен образ є плоть, тінь, ідол і ніщо. "Пошлеш дух твій, і сотвориться..." Гляньте на непрохідну хащу левітських обрядів, яка нісенітниця, однак уся їх земність, з усім хмизом згорівши, до початку тече: "Яке чудне ім'я твоє по всій землі".
Все це робить дух, який надійшов від Всевишнього знаючи, що всяке дихання і створіння йому служать: "Твореням твоїм перебуває день, як будь-яка робота тобі".
Лише всесильний дух уловлює великого кита цього, і він-то запитує Йова: "Чи витягнеш змія вудкою?..." Або: "Просунеш кільце у ніздрі його? Чи проколеш шилом уста його? Чи покладеш на нього руку, Господи?"
Він сам тим змієм, як дитя горобцем, грається: "Чи зв'яжеш його, як горобця для дитини?" Одну свою руку він сам накладає на нього, "зрозумівши, руку свою наставив я"; "дух твій благий надихне мене..." "Дух усе випробовує, і глибини божі".
Оце покривало й морок стіни відводить читачів від Біблії, позбавляючи нас смаку, щоб ми не чули Бога, який говорить до нас крізь бурю й хмару, і не можемо сказати: "Пройду до місця поселення дивного навіть до дому божого... ввійду до жертовника божого..." Крім інших, сам Соломон для побудови стіни цієї скільки наносив матеріалів: це була річ корисна, яку прийняв цар Соломон на спорудження храму господнього, і дому царевому, і стіні єрусалимській, і все всередині Давира покрив золотом (3 кн. Царств, гл. 6).
А хто сильний, хай возсіяє краса дому цього божого, відділити користь, ніби завісу храму відслонити, увійти всередину Давира (давир - значить "слово") і ввести у самі міжрам'я? Дух-утішитель скеровує силу Біблії, просуває кільце у ніздрі її, сам будучи вічним, і надає слово тим, хто благо сповіщає: "Цар сил улюбленого заради краси дому розділить користь..." А без нього все темне, невидиме й невлаштоване,
279
поки найде дух... Тоді все повертається до безпочаткового кінця як до кільця, і до безпочаткового початку: "Спочатку сотворив Бог небо і землю..." "Спочатку було слово..." Цей різнобарвний пліт образів і фігуральні вузли називаються у Біблії знамення і чудеса: "Послав Мойсея і раба свого..." "Пом'яніть чудеса його..." "Просіть - і дасться вам".
"Цей рід знамення шукає..." "Знаменилося на нас світло..." Розуміти приховану в знаменнях і чудесах силу слова божого є справою пророків, тобто видющих, зірких, прозорливців. "Знамень наших не бачив, немає для того пророка..." Пророки то прорікають, що прозирають... Провидять у тіні сущого. Все те не є майбутнє, чого не буде; все те не буде, що є тінь; усе те тінь, що гине. Те одне є майбутнє, що буде завжди: "Глянувши очима своїми, бачать людину, що стоїть перед ними" (Ісус Навин, гл. 5), тобто вічно існуючого і такого, що існуватиме. Ось як вони пророчать майбутнє. Послухаймо Давида: "Пом'янув роки вічні та повчився".
Звичайно, задумувана творіннями й прісносуща сила його й розуміється як божество. Обдумував, без сумніву, він чудеса, образи і фігури божі, як сам там же всюди говорить: "Вночі серцем моїм роздумував і випробовував дух мій" (Псалтир, 16).
Мені здається, що Давид між іншими знаменнями роздумував і про фігуру коліс, про які там же згадує: "Голос грому твого у колесі". Крім того, літа і роки - одне й те ж; рік і коло - те ж; коло і кільце - те ж. Простіше ж тепер дозвольте мені переказати його слова хоч так: "Подумав..." Згадав я колеса безконечні й додумався, що ця фігура нагадує про безрічну пріснобутність вічного. Коло року по-римськи annus, а кільце - annulus. "Знайдіть Господа й утвердіться, пом'яніть чудеса його..." Пом'янути чудеса божі означає те ж саме, що й римське слово оце comminiscor, commentor - подумати, надумати, commentarius по-грецьки - |qwfifuu - тлумачу, розтлумачую. 1 не дивно, що у Павла це слово (пророчити) означає товкти і розкушувати Святе письмо. "Дружіться любов'ю, ревнуйте же духовним, щоб краще пророкувати... Пророкуючий людям говорить творення, і потіху, і утвердження" (І [Послання] до коринфян, гл. 14).
Гляньте у гл. 11 "Чисел". З якою старанністю сини Ізраїля манну збирають і товчуть! "Сходились люди, і збирали, і мололи у жорнах, і товкли у ступах, і варили в горщиках!" Згадайте і це: "Щоб ти не загородив уста вола, який молотить". В Італії є звичай молотити волами. Згадайте ж і Луку, який має образ вола. Це сини Ізраїля, які очищують від лушпиння слово боже: "Ті, що знаходять у болоті золотий перстень, щоб ти сотворив на словах два персні золот..." (Вихід, гл. 28), начебто був перстень у колесі.'
280
Ті, що знаходять у зіпсованому смачне, у мертвому - иве, у безчесному безцінне, як євангельська жона монету у хатньому смітті, радійте зі мною... як радіснотворний Господа перстень і гривну в блудниці Фамарі і посох свій, батьком його Яковом для овець виструганий, як Єзекіїль заховані у смітті проскури, говорячи з Мойсеєм: "Цей є Господь, його ж заповів..." "Цей хліб... надкусіть і побачите..." "Знайшов Месію..." "Якщо виведеш чесне від негідного, то устами моїми будеш" (Єремія, гл. 15).
1 ледь не це тайної вечері зерно їв з товаришами своїми Дани'іл і став добріший лицем і міцніший тілом, кращий від служителів, які їдять зі столу двора Вавилонського. А Яків через це ж отримав від Ісава першість. Заохочує до цього і пророк Михей: "Ці ж не розуміли задуму господнього..." Що ж робити? Так "встань, - каже, - і поламай їх, дочко Сіону... і поклавши Господу багато їх" (гл. 4). 1 товкти знамення й манну, тобто чудо, - значить розжувати, розкусити. Ісайя кричить: "Поставте знамення на поган". Поставити знамення - означає підняти його вгору і довести до розуміння самого його початку. Увійти в божественне поняття, щоб не пахло більше землею. І це означає: "виходили люди..." і оте: "возложили Господу...", тобто покласти на гірному місці, вище над усі стихії. 1 чи не сюди запрошує оце: "Якщо я- буду вознесений від землі, тоді все притягну до себе" (Євангеліє від Йоана).
Якщо із тлінних стало виникати нетлінне поняття, то тоді можна сказати: "Зима минула, дощ відійшов, відійшов собі. Квіти з'явилися на землі, час обрізування (виноградних грон) настав". ("Пісня пісень", гл. 2). "Зібралася вода, яка під небесами, у зібрання свої, і з'явилася суща".
У той саме час дається знамення в поняття людині, коли воно із плоті перетворюється в божество. "Сотвори зі мною знамення на благо". Ніби сказав: сотвори спочатку, зроби своїм, доведи до кінця. Ти початок і всякої кончини кінець безконечний. 1 чи не це означає манна, що падає на поверхню земну? 1 це на лице пустелі, дрібне, як корбандр (ледь не червець), біле, як лід на землі.
Оці називаються знамень термінами, по-слов'янськи границями, які силу божу всередині себе вміщують. "Якщо поспите серед границь". Той відпочине, хто вникне, ввійде, розкусить і пожиток знайде.
"... Якщо ввійдуть у спокій мій..."
Називаються і дверима: "Ці ворота небесні..."
" і стіною: "Діткнуться сліпі стіни..."
" і печаттю: "Книга запечатана..."
" і слідом: "Вийде услід їй..." (Сирах)
" і шляхом: "На шляхах її (премудрості) присядь..."
281
" і віконцем: "Проникаючий крізь віконця її..."
" і тінню: "Люди, що сидять у пітьмі..:"
Вони сидять з Валаамом на підлості тлінних образів, падаючи вниз, і не встануть на раду праведних, поки не підіймуться із тіні, і не пролізуть через стіни дому цього, хіба про Бога. "Ті були зняті і впали".
Згадайте читане з Йоіля в день п'ятдесятниці: "Діти Сіону, радійте, бо дав вам поживу в правді..." "Виллю від духа мого на всяку плоть (образів) і проречуть сини ваші, і дочки ваші, і старці ваші, сни побачать..."
"Дам чудеса на небесах угорі. 1 знамення на землі внизу..." (Діяння апостолів, гл. 2). Згадайте апостолів, що сидять не в пітьмі, а у світлиці. "1 почали говорити, бо дух дав їм..." Крім того...
П а н а с. О брате Логвине! Довго везеш твою околісну, з твоїми херувимами, верблюдами й ослами. Кільце не має кінця, за прислів'ям, і твоя мова.
Є р м о л а й. Не заважай йому, Панасе! Мені багато хорошого привела на пам'ять мова його. Згадав я Дамаскинову оду27, яку співають у пресвітлий воскресіння ранок: "Богоотець же Давид..." Образи, або символи дозволили згадати тінь Авраамову, що приймає в себе трисонячну єдність божу, і хто заборонить мені мислити, що Авраам тінню своєю служить Вишньому? Авраам утворює Вишнього тінь, свідчить про істину 70 старців, вибраних Мойсеєм служити осинії одкровення. Скинія - означає кущі, тінь, намет. У цю тінь сходить і спочиває дух божий. "Відпочив дух на них і пророкував" (Числа, гл. 11).
Єзекіїлеві твої, мій друже Логвине, колеса привели на думку вінець Павла, що давався йому не у наш день, а в день отой. Згадав і перстень, що заручає на життя вічне: "Заручу тебе собі навіки... Заручу тебе собі у вірі, і пізнаєш Господа" (Осія, гл. 2).
Згадав і намисто улюбленої нареченої. "Серце наше привабила ти єдиним (блиском) очей твоїх, єдиним намистом шиї твоєї". Намисто на шиї є те ж кільце, що складається з кульок. Згадав і яблуко загородженого саду.
А що таке яблуко, якщо не куля? Що ж є куля, якщо не фігура, що складається з багатьох коліс? Покладіть мене у яблука, бо зранена я любов'ю". Якщо б воно було не тим, то ніколи б не сказав Соломон: "Як яблуко золоте в сережці сардійського каменя, ще скажи слово, пристойне для нього" (Притчі, гл. 25).
Найдорожчий твій рубін і фарсис привели оце: "Утвердження премудрості добірніше від золота; вселення ж розуму дорожче від срібла" (Притчі, гл. 16).
282
Сяйво премудрості божої, із тлінних образів виблискуючої, подібне до коштовного скарбу, у надрах прихованого. Та очі... очі, що зорею божества виблискують, очі спасительні..., очі, тобою згадані, показали мені жалю гідного без очей Самсона. Очі цьому найсильнішому мужеві і судді ізраїльському викололи ті, хто Ісааку болотом закидали джерела. "Очі твої як озера в Єсевоні". Плаче Єремія про ці очі: "Як засмутив у гніві своєму Господь дочку Сіону, скинув з небес на землю славу Ізраїлеву!... Занурив Господь і не помилував. Усе прекрасне у Якова розорив. Твердині дочки Юдиної зруйнував... Око моє погрузне... Око моє закривається... Зубожіли очі наші... Померкли очі наші... Розсипалась радість сердець наших. Упав вінець з голови нашої..."
Та ніколи вони не були більш заношеними, як у наш час, але не бачимо те: "Блаженні очі видющих, котрі бачите". Тут про це ж Йов: "Хто влаштує мене за місяцями минулих днів?... Око було сліпим, а нога - кривою... Нині ж посварилися найменші... ні лиця мого не вберегли від опльовування". "Заплакали гусла. Пісня ж моя у ридання мені; знаю, що смерть мене зітре".
У цих господніх очах високе знання приховується. "Очі господні дотримують почуття" (Притчі, гл. 21).
Це почуття є джерелом миру й веселості. "Зряче око добре веселить серце" (Притчі, гл. 15).
Оце божественне око само лиш світиться. Один Бог, одна віра, одне око і в Біблії, і всюди. "Серце наше привабила ти одним із очей твоїх..."
О преблаженне й вічно сяюче око! Притягни нас, покажи нам вид свій і зроби почутим нами голос твій, бо голос твій солодкий і образ твій прекрасний. "Голос грому твого у колесі".
Нарешті, згадалось мені Навинове сонце28. Та хто нам стримає оте сонце: "Сонце, яке спопеляє гори?" Хто поставить у спокійному стоянні виміряні точки його?
"Поки дихає день і рухаються тіні, побачимо не лице господнє на творцях зла, а те, що йде за лицем, яке утворює сяєво божественного виду його, за прикладом Мойсея: "Лице ж моє не з'явиться тобі". "Господь же благословив останнє Иова..." Та лиш тепер прийшла мені на гадку Іллева вогненна колісниця...29
П а н а с. Ну й сподобалася вам, братці, околісна! Один втомився, другий почав.
Яків. Справді, жаль ізраїльському серцю виколотих іноплемінною рукою очей Самсона. Самсон - означає сонце, та Господь, що робить мудрими сліпців, може йому з часом знову повернути очі його і з отрути зробити їстівну поживу, а із мертвої ослячої щелепи вивести солодке пиття нетлінного
283
джерела, як обіцяв: "Якщо навіть щось смертельне вип'ють, не завадить їм..."
Є р м о л а й. Ах, не лише Самсон сліпий. Йов, Давид, Соломон, Товит та інші є сліпці, що при дорозі сидять і кричать: "Глянь на мене і помилуй мене..." "Очі наші до господа Бога нашого..."
Лише Господь, йдучи мимо, закриті їх очі відкриває.
"Просвітиш пітьму мою..." "Наведу сліпих на шлях, якого не бачили; і по шляхах, яких не знали, ходити навчу їх; перетворю для них пітьму на світло і трудне на легке" (Ісайя, гл. 42).
Тоді ці бідні багатіють, недужі зцілюються, мертві встають. "Тоді скочить кривий, як олень..." Йде й мимо Мойсея Господь: "Покрию рукою моєю над тобою, поки мимо іду".
Очікує й Ісайя ворожіння Ізраїлевого та каже, що не мине мене Господь мій. Просить Єремія: "Зціли мене, Господи, і зцілюся... Бо хвала моя ти" (гл. 17). Бажає цього ж і Авакум: "Чи не ти споконвіку, Господи Боже, святий мій, - і не помремо. Знаю, що є прісносущий, який повинен спокутувати за мене і на землі воскресити" (Йов, гл. 19).
Словом кажучи, у всіх у них зір і вхід до Ноя: "Не намагались справді як безумні вмерти... вони ж у мирі..." А вихід із ковчега на сушу. "На місці багатому, там посели мене..."
Що для дерев плід і цвіт, що для ночі світло денне, що сонцю промені, що вечірній зірці волосся, яке темно виблискує, те й для ізраїльського роду намірена точка їх, помазаний Господь їх. його промені є світлом очей їх, серця радість, волосся й вінець голови.
Ми думали (плаче Єремія), будучи тінню божою між незнаючими Бога, навчити їх про відання боже, і це буде нам захистом, та не так сталося. Вони почали щипати тління наше, а розтлінними думками намічену точку нашу зовсім задушили.
Дух лиця нашого, помазаний Господь, був узятий у розтліннях їх, про нього ж я сказав: "У тіні його поживемо як погани" (гл. 4). Найшвидше були ті, хто гонив нас більше, ніж орли небесні... "Поклали трупи рабів твоїх, муку птахам..." Одначе волосся з голови їх тимчасово може, а навіки загинути не може. Звичайно, з часом над трупами рабів божих зберуться небесні орли, в силу того: "Прикликаючий зі сходу птахів..." (Ісайя, 46). "Хай птахи помножаться на землі" (Буття, гл. 1). "Око, яке лає батька... Хай витягнуть його ворони із дебрів і хай з'їдять його птахи орли" (Притчі, гл. ЗО).
Панас. Дивно, що старому Товиту очі засліпила грязюка горобцева, що впала зверху.
Єрмолай. А хіба не грязь замулила джерела Єреміїні,
284
обсипала колесо Ісаїне? Що таке тепла грязь, якщо не душа стихійна з тілом? Уяви брудне гніздо з горобцем окатим, а над трупом - швидкозорого орла; тоді згадаєш оце: "У якій землі вселяється світло, чи є якесь місце пітьмі?" "Хай птахи помножаться на землі..." "Є тіло душевне, і є тіло духовне".
Я к і в. А мені сплив на серце оцей Соломонів вузлик: "Ніщо не нове під сонцем".
П а н а с. А тобі у сонці замість колеса приснився вузлик, який ти тут вузлик знайшов? Його тут ніколи не було. Мені здається, Соломон просто каже, що у світі все старе: що сьогодні є, те ж і раніше завжди було.
Яків. Висякай носа, тоді відчуєш, що у синівських і батьківських цих словах той же дух. "Все, як риза, зотліє. Ти ж є таким же". Хіба ти забув: "У якій землі вселяється світло..." Підійми вухо і почуй, що весь мотлох є під сонцем, а не те, що поверх сонця. І само сонце є мотлох, пітьма й буря, крім одного того: "У сонці поклав поселення своє..." Боже слово і Божим Духом повинно дихати. Заховайся ж у куток і їж свій мотлох: сили у тлінні знайшли нев'янучу поживу того: "Я цвіт польовий і лілея долин". "З'їсте ветхе, і ветхе ветхих і ветхе від лиця нових винесете..." "Походжу в вас..."
Ах! Коли б ти розкусив хоч оці його слова: "Немає блага людині, крім того, що їсть і п'є".
Слухай же далі: і це бачив я, що є від руки божої, потім каже про мудрість, розум і веселість. Якщо є мудрість, то тоді є насит і веселість; та коли мудрість у Бозі, то для того вище сказав: "Мудрого очі його в голові його, а безумний у пітьмі ходить". А коли говорить: "Суєта суєт... немає достатку під сонцем", то чи не те ж саме оце: "Спробуйте і дивіться... Плоть ніщо, дух животворить..."
Єрмолай. Тепер сонцю течію свою далі нікуди простягати. Прийшло до головної своєї точки і стало на твердому стоянні. А зупинив його: "Каже сонцю, і не сходить..." (Йов, гл. 9). Звелів бурі і настала тиша". "Хай стане сонце... і стало сонце..." (Навин, гл. 10).
Тут вирішення всіх астрономічних фігур і знаків небесних, як дихає боже запитання до Йова: "Чи зрозумів ти союз Плеяд і чи відкрив ти огорожу Оріонову?30 Або: "Чи відкриєш знамення небесні у свій час і чи вечірню зорю за волосся її притягнеш?" (гл. 38). "Розтануть усі сили небесні, і згорнеться небо, як сувій, і всі зірки впадуть, як листя з лози" (Ісайя, гл. 34). Тут збираються всі небесні астрономи. "1 впавши, поклонилися йому..." "Твій день, і твоя ніч..." "Тобі приносять хвалу всі створіння..."
Тут границя місяця і зірок. Поки прийшов, став наверху, де був отрок.
285
Яків. Спав мені на думку предавній Зороастр31 з піснею: ???????????????????, тобто "Почуй, блаженний, що маєш всевидюще вічне око".
Панас. Багато хто каже, ніби він співав це сонцю.
Яків. Але чи може сонце одним поглядом усе бачити, хоч лише на поверхні землі? Погляд його не прісносущий. Так думали у Персії ті тяжкосердні, які, не піднявшись до утворюваного, погрузли в утворюючій стихії. Хай і так, а ми з Ізраїлем заспіваємо оцю пісню тому: "Засяє для вас, що боїтеся імені мого, сонце правди... престол його, як дні неба".
А чи бачили ви колись символ, що зображає дощову хмару з райдугою? А коло нього сяюче сонце з підписом: "Ні дощу, ні дуги без сонця". Так Біблія: "Поки зійде дух від Вишнього". Згадайте Михаїла, що підняв кулю і волав: "Хто, як Бог?" Згадайте стародавніх любомудрів оцей вислів: "Центр божий усюди, кола - ніде". Згадайте ж і жорновий уламок, що розбив тім'я Авімелеху. Хіба жорновий камінь не те ж колесо? Здається, що...
Панас. Ось і третій узявся гнути ті ж дуги з козубцями й обручами. Наскільки можна бачити, незабаром візьмете в рахунок ваших коліс решета, блюда, хліби, проскури, млинці з тарілками, з яйцями, з ложками й горіхами та інший мотлох. Я пам'ятаю, що в Яковлівському лісі, який називали уламлуг (?), є багато горіхів. Додайте гороху з бобами і з дощовими краплями, у Біблії, гадаю, все це є. Не забудьте плодів із садів Соломонових з Йониним гарбузом і кавунами. Нарешті, і Захаріїн семисвічник з кружечками і з палаючим у горіхоподібних чашах єлеєм; а чаша є більша частина кулі, ніж тарілка, а тарілка - ніж ваш обід. Отже, буде у вас повний голодний бенкет.
Яків. Що ж ти думаєш?
Панас. Думаю, що обов'язково це зробите, а я вас зачиню у порожній світлиці.
Я к і в. Не засоромився всеблагий Бог, що зодягається світлом сонячним, і в тлінних пеленах сховався так, як плід у маленькому зерні; і скарб, прихований у ганчір'ї. Тим приємніший, коли знайдеться. 1 як Йона з головою своєю є ніщо і один із числа сліпих і недужих, що лежать при шляху божому, так і тлінний гарбуз, початок, що народжується і гине, може бути тінь вічного, яка прохолоджує Йону. "Осінив ти над головою моєю..." Йона - значить голуб. Око його дивиться у вічність, яка утворюється тінню гарбуза. Якби Захаріїн свічник не був символом, а маслинове дерево - емблемою32, то ніколи б він не сказав: "Бачив..." Бачити світильник і маслину - означає відчувати розум, дотримуваний у цих фігурах, які вже давно зображені у Мойсеевих книгах; і не інше означає, [як те], що пророчить Йоіль по виявленні духа: "Сни побачать і видіння побачать". Чи те для тебе дивне, що ми у цій божій землі товчемо, риємо і знаходимо вічність його? Чи не чув ти, що каже приточник про Біблію? "Все Господь зробив заради себе".
1 не здогадається, що проклятий, хто краде будь-що від тління єрихонського для себе? Чи не можемо відчувати, що Біблія тому є книга богословська, що веде нас тільки до відання Божого, покинувши усе тлінне? Все земне тут руйнується, щоб скинія нерукотворна створилася для Вишнього. Звичайно, ти забув того, хто закопав у землю талант33. Згадай повію Фамар; жінка ця одним тим виправдалася, що знайшлося у неї кільце, і гривна, і посох господні. Згадай, що земля, яка породжує сіль, вже ні на що інше не здатна. На що годиться руно це низьке, якщо не ороситься краплями поверхневої роси, якщо розумом власних своїх рук не прикриє Вишній? "Сотвори мені велич, сильний..." Всю тінню писану мряку руйнує, всю воду тління бурею своєю збурює, все неопалимо палить на всеспалювання - лише до його духа дим, з усього міста цього, вверх стовпом підійметься і дихає по Всесвіті..." "Не дам слави моєї іншому" (Ісайя). "Смирна, і стакта, і касія від риз твоїх..."
П а н а с. А я не думаю, щоб Каїн з Ламехом або Саул з Ісавом навівали нам своєю фігурою пріснобуття боже. Як же: "Все зробив Господь заради себе?" Це ж можна сказати про філістимлян, а можливо, й про крилатих ваших биків з летючими левами та інші плітки.
Яків. Якщо б ви зволили обміркувати делікатніше, то ніколи б цього не сказали; тим-то нам навіюється пітьма, щоб відкрилося світло. Хто навчив, що таке криве, той давно показав пряме. Відчувають, що один погляд, пізнавши чорне, пізнає раптом і біле. Не забувай питання: "Пітьмі ж яке місце?" Саул з Давидом являють тобі дві сутності, що борються між собою: одна поселенням світла, друга - житлом пітьми. Коли Ламех убив мужа, Саул вигнав Давида, а Йона у киті страждає34, тоді Біблія прекрасних вічності очей, землею засипаних, відкрити не може. Тоді у землі ізраїлоській панує голод, а спрага при джерелі Якова.
Коли ж пожерте буде смертне життям, коли явиться суша, на яку кит, що пожер, вибльовує Йону, тоді стіни міста цього здіймуться, тоді гори зрадіють і забуяють, капаючи солодощі, підскочать уверх телята і встане на ноги свої весь сонм людський, як писано: "Торкаючий вас торкається зіниці ока мого". "Ти, воскреслий, будеш щедрим для Сіону..." "Умертвив Самсон при смерті своїй багатьох..."
А що називаємо крилатих волів плітками, то й приточник гим же їх іменує. "Не без причини на пернатих сіті
287
простягаються". Та коли ця сіть тягне за собою причину, то вона вже й не пуста плітка.
Панас. Облишмо сіті з плітками. Скажи мені, чому Бог зображається колесом?
Я к і в. Це твоє запитання смердить афінськими плетіннями35. Він починає все - не починається, тому є початок; не може щось бути початком, якщо раніше від нього вже була якась сутність. Лиш те є справжній початок, що передує всьому, а само нічим не випереджується. Один лише Бог є справжній початок, який усьому передує. Він все випереджає і після всього залишається, чого ні про що інше вже сказати не можна.
"Залишки немовлятам". "Покриє тебе божий початок" (Второзакония). Ось кільце і вінець вічного, що вінчає тебе милістю! Цей істинний початок утворюється і всім тим, що подібне на початок, наприклад, головою: "Мудрого очі його в голові його".
Те ж джерелом: "Джерело запечатане..."
Коренем: "Корінь премудрості кому відкрився?" Зерном: "Насіння є слово боже". Сходом: "Схід ім'я йому". Серцем: "Вода глибока - рада у серці мужа". "Я сплю, а серце моє не спить" ("Пісня пісень"). Деревом плодовитим: "Дерево життя посеред раю". Устами: "Не потьмяніли очі його, не зотліли уста його".
Сюди належить хмара, іскра, батько, мати та ін.
Панас. Навіщо ж цей початок зображається змієм?
Яків. Тому, що змій у кільце звивається, притім і гострий зір має, як свідчить ім'я його дракон, тобто прозорливий???? означає видющий, а ?????? - той, що буде бачити. Око є правитель справи. Воно у тварині є тим, чим є сонце у світі, чим коштовне каміння у землі. Притім змій звиває такий звиток, що, не пізнавши ока, не пізнаємо наміру. Біблія є точний змій: із багатьох таких образів сплітається історія, наче кошик чи коробочка, яка вміщує сходження невмістимого, схожа на матір перлів36, що зовні показує нікчемну рідину, а всередині як зіницю ока оберігає дуже коштовне сяйво перлинної кульки; "Мати його зберігає всі слова ці у серці своєму".
Ковчег заповіту всюди окований золотом. Зовні здається щось людське, але всередині житло Духа Святого. "Преславне говорилося в тобі, граде божий". "Є тіло душевне, і є тіло духовне". "Золото ж землі тої добре..."
Мені видається, що Біблія схожа на дім премилосердного й пребагатого пана, що стоїть на шляху в пустелі під виглядом дармового заїзду для подорожніх. Це він задумав, щоб наблизити честь свою до ницості для певного з нею спілкування. Пан із таємних своїх світлиць бачив вільні вчинки, чув розмови всіх
288
без винятку пригощуваних, вибирав собі дружбу із перехожих, хто б він не був, якщо сподобався. А після звичайної щедроти робив особливої милості своєї вічними учасниками. На фасаді заїзду написано було: "Всі увійдуть, та не всі перебудуть". "Всі наситяться, та не всі насолодяться". Цей напис одним видавався незрозумілим, дуже багатьом - смішним. Якщо таким був Авраам, то ж не дивно, що зробив історичним плетивом втілювані божі премудрості. Богу пристойно зображатися коштовним камінням, та не менше цього гідна вдячність Йова, , цнотливість Иосифа, ревність Іллі, чистота Сусани, лагідність Давида, правда і віра Авраама. А як у трояндах, лілеях, нарцисах запах добротою однаковий, а різний за смаком, так і ця різновидна сила божа, що ховається у вибраних його, ніби золото й коштовне каміння, досить заслужила, щоб імена улюблених людей і діла їх були наче кошички й гаманці найдорожчої вічної істоти, що панує в одушевленій їхній плоті. 1 справді, сила терпіння схожа на діамант, цнотлива чистота - на прозору зелень смарагда, віра й любов божа - на вогняний рубін. І недарма Єзекіїль каже, що руки їх наповнені очима. Найдріб'язковіші їхні вчинки, ніби друзки дзеркала, ціле лице боже зображають, наприклад: "Гнали навіть до границь". "Варак, що гонить услід колісниць його...", "Осягніть залишок їх...", "Зійде найбільше над містом, як стовп диму...", "Зійде кінець міста до небес...", "Взяв (Авраам телицю) і розділив...", "Ударила Юдита у шию його двічі...", "Простер Ісус руку свою зі списом на місто..."
Найлегша їх тінь, ніби маленьке крильце, криє під собою Вічного; щиру правду сказав Єзекіїль, що ці тварини не мають хребта. Хребет божий. Лиш лице є їх власним, а за лицем іде стан і облога божа у всьому цьому божому граді: "Ісус же і весь Ізраїль побачили, як взяли в облогу місто і як здіймається дим града до небес..." (Навин, гл. 8).
Пан а с. Чому ж вони шестикрилі?
Яків. Гадаю, тому що у побутовому- шестодневі вміщувалась вся речового світу цього тлінна природа, і коли субота є поселенням миру й світла, то робочі дні є місцем суєти й пітьми. "Шість раз од бід позбавить тебе (Йову говориться), у сьомий же не зачепить тебе зло" (гл. 5).
1 як трудові дні є заслоною, заслоною найсолодшого спокою преблагословенної суботи, так шестикрила цих тварин тінь, тлінним лицем закривши, веде за собою Вічного. "Поклав пітьму на таїну свою..." "Це той стоїть за стіною нашою..." "Благословив Бог день сьомий...", "Господь же благословив останнє Йова...". "Нижче хребти їх і була висота їх..." (Єзекіїль, гл. 1). "За висотою своєю помножив ти синів людських..."
289
Розміряй ковчег, розбери скинію і побачиш, що і там, і всюди, висота й ширина нелюдська. "Щоб змогли ви розуміти те, що ширина і довжина, і глибина і висота..." (До ефесян, гл. 3). "Нижче хребтів їх була висота їх".
Панас. Мені видається, що не може бути більш пристойного для богоподібної тіні, як око. Зіниця в оці є центр кільця, і наче кільце В кільці, вона с джерелом світла і без неї скрізь усе пітьма.
Ця дуже дорога річ достойна бути образом Вишнього. Тут мені пригадалося, що наш Єрмолай часто сам собі співає оду: "Світло блиску твого у світлі мов зійде і проголосить безодня з веселістю..."
Без сумніву, таємниця образів є безоднею.
Яків. Звичайно ж, коло є початкова фігура, батько квадратів, трикутників та інших незліченних. Проте і саме коло залежить від свого центра, передбачене ним. 1 варто зауважити, що центр кола - найменша фігурка, менша від макового зерняти і піщинки, є батьком твердих і великих фігур з їх величезними машинами. 1 якщо із такої малесенької, що не має вигляду й є майже нічим точки, утворилися кораблі з міськими стінами, хоромами, мостами, баштами, пірамідами, колосами, лабіринтами... то чому вона не могла з таємної безодні вічних надр своїх породити всю незліченну кількість світових машин? Оте будь-яку.точку випереджуюче безпочаткове невидиме начало, що має центр свій усюди, а кола ніде, і тут безперервним народженням створінь засвідчує вічне своє перебування.
"Премудрого очі його в голові його" (Соломон). "Очі ж безумних на кінцях землі" (Притчі).
Око є природне коло, центр його - зіниця. Вона просвічує око - владику всіх справ. Що коло у колесі, що зіниця в оці, і що промінь у сонці, те є Бог, у небесних і земних пітьмах знамень, як тільки з пітьми їх блиснули його промені - божества. Раптом невидима й невлаштована біблійна земля, прийнявши на себе новий вигляд, просвічується; коли Біблія - маленький світ, тоді сонцем її є Бог. Коли є планета Земля, тоді Бог - центр її. Коли ж вона людина, послана від нього, Бог є їй дух, серце, голова, око, зіниця. Погани, крім стихій, нічого не бачили. Тому образи іноді називаються мовами.
"Світло блиску твого у світлі мов зійде...", "Процвіла пустеля поганська, як лілея".
Панас. Чудним словом і дивним стилем сотворена Біблія.
Яків. Один святий; для єдиного один цей стиль.
П а н а с. А на що схожий стиль біблійний? Скажи мені, не гнівайся, але вона мені видається байкою, та ще й простацькою.
Я к і в. Я вже тобі сказав, що вона схожа на чудовий панський дім, прихований під виглядом заїзду.
П а н а с. А крім цього, на що схожа?
Яків. Схожа на простацьку хатину, яка лиш одна залишена багатим батьком у спадок синові; та син з часом здогадався, що ця хатина є громаддя безцінного скарбу. Стіни її, невигадливо обмазані, складалися з неочищених викопних золотих і срібних брил; над входом із не шліфованих алмазів був такий варварський мозаїчний напис: "Які прекрасні доми твої, Якове...", "їх збудував Господь, а не людина..."
Панас. Скажи, на що ще схожа?
Яків. Схожа на грубу, забобонну й стару варварську статую, що зображає померлого за істину друга, та всередині наповнену високого сорту перлами. Підпис такий: "Сила у немочі, ціна у злиднях, у буйстві - премудрість".
Панас. Мені така старовина приємна. А ще на що схожа?
Я к і в. На рибальську сіть, оточену великою кількістю незліченних кульок із дуже дорогих каменів, що приховують свою ціну. З виду вони є звичайною водяною посудиною, але силою своєю - ланцюг красот і скарбів. Схожа на золотородної гори кам'яну (печеру), що жаром дихає і приховує всередині дуже світлі світлиці, з написами: "Гріб життя", "Джерело світла", "Гора Вишнього".
Схожа на вівтар, присвячений сущому, оточений живоплотом, який сплітають непрохідні хащі густо насаджених дерев, що у свій час приносять дуже солодкі плоди. Над зачиненими дверима написано: "Не є це, а дім божий".
Панас. Рибальська сіть, божественна фігура, богословська плітка, гадаю, одне й те ж. Чи не так?
Яків. Не знаю. Знаю лиш, що богословська тінь не пуста, якщо несе за собою кульку, величиною хоч з гірчичне зерня.
Панас. Що ж, хіба воно велике?
Яків. Собою воно ніщо, та всередині велике приховується. Придивися до фігового зерняти, чи є дрібніше від нього? Зведи очі й глянь на силу його розумним оком, і побачиш і переконаєшся, що у ньому ціле дерево з плодами й листям сховалося, та й незліченні мільйони фігових садів тут же сховалися. Тому добряче розжуй, якщо десь у Біблії прочитаєш: зерно, насіння, колос, хліби, яблука, фіги, виноград, плоди, чорнушка, тмин, просо й ін. 1 недарма приподібнено: насіння є слово боже.
Панас. Скажи мені, чи можна біблійним стилем писати інші книги? Мені здається, що можна фігурами небесних кіл і земних куль зобразити, наприклад, астрономію, щоб вона на цих знаменитих знаках зволила їздити, наче на колісниці.
Яків. Чому ж не можна? Ніби не вдягають у благородний одяг мавп? Чи не возсідають раби у панських ридванах? Як на мене, то сатана може сісти на престол Вишнього.
291
П а н а с. Ти жартуєш, хіба астрономія не вічна?
Яків. Якщо астрономія вічна, тоді де буде шевське ремесло? Вічним бути - значить усі місця зайняти. Хіба думаєш, що й у шевській справі астрономія має місце? Досить брехати, пора їсти, за прислів'ям.
Панас. Але астрономія є дух.
Я к і в. І нюх є дух, якщо понюхати купу гною.
Панас. Вона не біля куп управляється.
Яків. Планета і купа одне й те ж; а твій ніс, очевидячки, не чує духу цих слів: "У той день зубожіють діви добрі" (Амос, гл. 8).
П а н а с. Я цих твоїх дів не знаю.
Яків. Вони не нюхають брудних куп, а очищеним нюхом відчувають пречистий дух, полонені ним одним. "У запах світу твого течемо..." ("Пісня пісень").
П а н а с. А хіба Ісаак сина свого не нюхає? "Це запах сина мого, як запаху ниви сповнені". Людина не надто різниться від брудної купи.
Я к і в. Як дуже ти пам'ятливий і спритний у тому, що підтверджує брехні твої! А в тому, що може тобі окуляри (за прислів'ям) вставити, ти тупий. Чому ти у цих словах: "Запаху ниви сповнені" - загубив кінець: "які благословив Господь"? Чи віриш, який дух нюхає Ісаак із священної ниви? "Послав Бог дух сина свого у серця ваші, у тління - нетління, у плоті дух божий відчуває".
"Голос також - голос Якова, руки же - руки Ісава".
Оцей-то дух божий є запашний мир, що тече услід його дівам. А це значить рідне ідолопоклоніння, якщо відняти у цнотливих жінок і дочок ізраїльських золоті сережки й персні, а переробити їх на бика литого. Будь-яка стихія з усіма нутрощами своїх думок є раб, скот і кумир". "І сказали це боги твої, Ізраїлю" (Вихід, гл. 32).
Доброзорі жінки ці й дочки чисті є: мати Ісаакова Ревека, Рахіль, Асхань, дочки Халева, дочка Єфая Галаадського, що не пізнала мужа, вознесена на всеспалення Господові; жінка, що розбила жорновим уламком із ізраїльської башти тім'я Авімелеху, ворогові синів Гедеонових; благословенна серед жінок Йоіль - дружина Ховерова, що розбила колом голову Сисару й проколола живіт його. Анна, мати Самуїлова, видимим порухом вуст своїх на п'яну схожа, та виливаюча перед Господом душу свою. Авигея, дружина неприємного й гордого Навала, що вшанувала Давида хлібом, вином, овочами, чистою мукою, кошиком грон і двомастами фігових зв'язок. Руфа, Есфіра, Сусана, Юдита, - всі ці жінки і діви з царевою матір'ю, обминувши підлі стихійні купи, йдуть у гірне зі старанням. "Благословенна ти серед жінок..."
292
Оцих назнаменує боже запитання до Йова: "Чи зрозумів и час народження кіз, що живуть на горах кам'яних"?
Вони є юнки, голубки, горлиці, найулюбленіші Господові, що своїм народженням змилостивлюють його, про яких сам Авраам говорить: "Владико Господи, чому зрозумію?..." Го-орить же до нього: "Візьми юнку трилітню і козу трилітню, і рана трилітнього, і горлицю, й голуба". І ледве чи не з цього числа воскресив одну Петро: "Вона ж відкрила очі свої..." "Очі твої голубині..." Тавіфа - означає сарна. Всі вони є не своєї, а божої слави прикрашені служительки: "Це раба господня..."
Як же насмілишся позбавити цих прекрасних наречених божих прикрас своїх? Як смієш віддати їх повіям, угодницям ідолів?
"І скинула ризи вдівства свого... і одягнулася в ризи веселощів своїх... і поклала намисто, і ланцюги, і сережки, і всі прикраси свої... і було змінене лице її... і зчудувалися з краси її дуже" (Юдита, гл. 9).
"Вся слава дочки царевої всередині". Ізраїль, укравши добро у поган, посвячує Господу. А ти хочеш робити навпаки, наприклад: Гедеон із золотих сережок і намиста і з золотих ланцюгів, що прикрашають шиї верблюдів, та з інших прикрас, з полону переможених ворогів добутих, зробив одяг першосвященикові: "Хай дасть мені кожен муж сережку із полону свого. 1 простягнув руку і кинув ту..." (Суддів, гл. 8).
Так Йосиф заволодів усією землею єгипетською. її мудреці найкраще писали фігурами, що все Ізраїль під іменем Иосифа посвятив живому Богові. А все те Йосиф, тобто придаток, що додається до тлінних образів, які у вигляді єгиптян просять Иосифа: "Дай насіння, щоб ми посіяли, і живі будемо, і не помремо, і земля не спустіє. Дає їм хліби за скотів їх, а плоть ніщо..."
Мені здається, що й найславніша фігура сфінкс перенесена Ізраїлем і присвячена Богові. Вона мучила тих, хто не міг розв'язати дуже корисної загадки. І князь ізраїльський Єффай з воїнством своїм переколов усіх мужів Єфремових, що не могли вирішити фігури цієї - колос. "Говоріть "колос". І не зуміли так сказати, і взяли їх і закололи" (Суддів, гл. 12)37.
П а н а с. А що означає це слово - колос?
Яків. Гадаю, те ж саме, що й пшеничний колос.
П а н а с. Я чую колос, але не чую сили його.
Яків. Гадаю, він із числа тих, які рвали, і молотили, і їли апостоли в суботу.
Панас. Отих-то я й не розумію. Апостолам чуже рвати не личить: свого не мали часу жати й молотити, а рвати, наче коноплі, погано; та й їсти сире зерно годиться скотині. Звичайно, цей колос є фігура.
293
Яків. Без сумніву, він із числа семи колосів, що з'явилися уві сні фараонові: "І сім колосів виходили із стебла одного, добірні та добрі".
П а н а с. А я цих фараонових ще більше не розумію; коли щось тямиш - скажи, не муч.
Яків. Побутова седмиця38. Скажи мені, що вона є, якщо не зі всіх створінь громада грубих і несмачних бовванів? Та коли придивитися й вникнути всередину, тоді можна побачити, що у цій жорсткій і схудлій седмиці ховається седмиця інородна, набагато солодша, ситніша й поживніша від зовнішньої; а становлять обидві одну седмицю.
"І був вечір, і був ранок, день один". Ніби наявна седмиця колос, а таємна - зерно; або один порожній, а другий всередині повний - 7 днів і 7 колосів.
"Повторив же сон фараону двічі. Однак сон фараонів один". "І був вечір, і був ранок, день один". Слово боже являється однакове, а чується подвійне. "Що Бог творить, показав фараонові".
"Лице одне, та дві породи: пуста і божа, явна і таємна, творяща і творена". "1 пожерли сім колосів тонких і витончених вітром сім колосів добірних і повних".
Так, як Кит Йону. Однак і пітьма його обійме.
Панас. Навіщо ти безглузду дичину набрехав?
Яків. Ніч не буде тобі несвітла; лиш розкуси гарненько. Хіба те тобі трудним і жорстоким здається, що у седмиці світло, а у колосках хліб? Та серце тоді насичується, коли просвічується. Глянь на Давидову мову: "Відобразився на нас..." Побачимо там же разом світло й пшеницю: "І життя світлом було людині" (Євангеліє від Йоана, гл. 1).
Розмірковуй і оце: "Спрагнуть надвечір..." Коли вечір і ніч голодні, тоді ранок зі світлом ситні. "Наповнюсь завтра..." Насичуся, коли... Розумію ж сон цей, та вночі ж і бачив", "1 це свічник золотий весь..." Та що означає? Внутрішній йому ангел тлумачить: "Це слово господнє..." "Світильник ногам моїм закон твій..." Про цей світильник дізнайся у книзі (Вихід, гл. 25).
Яка ж велика подібність, рівність і пропорція - 7 вечорів з ранками, 7 колосів з колосками, 7 свічникових гілок зі світильниками.
У вечорах ранок, день, око, куля, сонце. У пустих колосах колоски повні з зерном. У світильника гілках, що вийшли з одного стовбура, кружечки з чашечками, півкульками, наповненими єлеєм, що і просвічує, і насичує. Тепер про цей свічник скажу із Захаріїним ангелом: "Цих сім очі господні є, що придивляються до всієї землі. Так сім же і видів світла, що просвіщають Всесвіт, і сім хлібів, що насичують 5 тисяч". Це слово господнє...
294
Панас. Так хіба ж у Бога лише сім очей?
Яків. Брешеш! Не 7, а сама вічність, 7 днів вмістили у собі всі створіння. А поверх усієї седмиці блищить слава вічного - як одне лице у семи дзеркалах, і одне сонце у семи днях, і один вогонь у семи свічках, і одне зерно у семи добрих колосках, і одна печатка у семи сургучах. "Що приглядаються на всю землю", тобто що відкриваються поверх усієї тліні..." "І світло в пітьмі світиться..."
Якщо ти вже примітив, що гілки світильника і добрі колоски виходять з одного стебла, чого у простих колосків ніколи не буває, то не забудь же, що й блиск світлої седмиці блискавично виходить від одної пустої плоті. "Всяка плоть - трава..." - ось тобі стебла.
Це позначає Захарія тінню двох маслин, правою і лівою, які притінюють свічник. "Не у силі речей, не в кріпості, та у дусі моєму говорить Господь-вседержитель" (гл. 4).
"З'їсть від лівих людей і насититься" (Ісайя).
"Пошлю голод на землю" - те ж саме, що й "спрагнуть над вечір"..."
"Повторився ж сон фараонові двічі, як істина буде: слово, котре від Бога" (Буття, гл. 41).
Розжуй: від Бога, а інше сон, тінь. Якщо ж тобі все це здається нісенітницею, то послухай самого Иосифа: "Сім колосів добрих - сім років є".
Панас. Так навіщо ж брехати? 7 років, а не 7 днів.
Я к і в. А! А! Отут-то й видно твій завулок? Не сховаєшся! У Бога день як 1000 років.
Отже, мені здається: "Говорите "колос" - значить, розкусите слово боже і не помрете". "Я є хліб тваринний..." "Жорстоке слово це..." "Хто має вуха слухати..." "Якщо ж не послухаєте, то таємно заплаче душа ваша".
Хіба думаєш не одне це: незнання, ніч, сон, голод, меч, мука, смерть, пекло?.. "Хто відлучить нас від любові божої..."
Тут-то й містяться злидні, тління, розширення, утиски... Прошу, глянь на початок (гл. 15 Єремії).
"Ти покинув мене, - говорить Господь, - і простягну руку мою на тебе і вб'ю тебе..." "І взяв їх і заколов..." (Суддів, гл. 12). "Це той лежить на падіння..."
Тепер, повернувши мову до вибраної точки, кажу вам, що не тільки землю з її плодами й народженнями, але й всі небесні й земні фігури, звичні стародавнім, найбільше у Єгипті любомудрам, віднявши від позначення таїнств їх, переніс Ізраїль у посвяту Господу, і чи ти намагаєшся знову вкрасти?
"1 зняв фараон перстень з руки своєї, поклав його на руку Йосифову, і одягнув його у ризу червону, і зодягнув гривну золоту на шию його, і посадовив його на свою другу колісницю".
295
"Зійшов ти на висоту... прийняв ти подарунки... і, відкривши скарби свої, принесли йому дари: золото, і ливан, і смирну". "Царі аравійські і Сава39 дари приведуть".
П а н а с. Не краду, а запитую, чи можна, наприклад, арифметику, геометрію чи...
Яків. Утратили ціну свою пророки поганські тоді, коли пророковане про всезагальне, про безчасове, про те, що не має місця, повернувши до часткового, місцевого і часового, перенесли це на князів, на синів людських. Це є загальне джерело ідолослужіння. Тління всюди влізло на колісницю божу. Самі свій прах вознесли на висоту господню. "Ці на колісницях, і ці на конях..."
Посади, якщо хочеш, служницю стихії, твою астрономію. Підніми на колісницю вічного. "Колісниця божа пітьмою пітьми..."
Панас. Що таке вічність?
Яків. Те, що й істина.
Панас. Що таке істина?
Яків. Те, що пречисте, нетлінне і єдине.
П а н а с. Чи не можна розповісти трохи ясніше?
Яків. Те, що скрізь, завжди, все у всьому є.
Панас. Відріж як можна простіше.
Яків. Те, що скрізь і ніде.
Панас. Тьху! Ти сам ще більше мені очі затьмарив.
Яків. Інакше від тебе не відчепишся.
Панас. Ну, чому Бог зображається образами?
Я к і в. А ти навіщо твої думки зображаєш фігурами букв або ударами повітря?
Панас. Тому, що думки мої невидимі,
Я к і в. А Бог у сто тисяч разів потаємніший, ніж твої думки, ніж твоя повітряна думка у зовнішньому твоєму боввані.
Панас. Добре. Скажи ж мені, хто ці божественні вузли сплітає?
Яків. Ті, хто розв'язують.
П а н а с. А розв'язує хто?
Яків. Ті, хто зв'язує.
П а н а с. А я ні сих, ні тих не знаю.
Яків. Хіба ти ніколи не чув про Веселеіла40 і його товаришів, що прикрасили різними мистецькими витворами храм господній? Пробіжи "Вихід", гл. 31 або 37. Цей перший художник печери посріблив і позолотив стовпи: вилив золоті кільця, золоті петлі, золоті гачки, ґудзики, дзвіночки на священицькій одежі, срібні куполки скинії, мідні у дверях головки та ін.
Панас. Видко, що Веселеїл був крючкотворцем.
Я к і в. А Гедеоном складену ризу ти вже забув? Вона,
296
звичайно, те ж саме, що й Веселеїлів логіон, тобто слово боже. Згадай, яка кількість всіх приношень Господові від чинів І.іраїлевих, і вигукни з Варухом: "О Ізраїлю, який великий дім божий і просторе місце поселення його: велике і не має кінця, високе і безмірне" (гл. 3).
Всі ці приношення є вузлами, що славу божу всередині таять: " Візьмеш від початку плодів землі твоєї, яку Господь Бог дає тобі як частку, і покладеш у кошик і підеш на місце, яке вибере Господь Бог твій, кликати ім'я його там. І нині оце приніс початки плодів землі, яку дав мені ти" (Второзакония, гл. 26).
"Взяла його мати ковчежок ситовидний, і помастила і клеєм, і смолою, і вклала отрока в нього, і поклала його в іаплаві біля ріки" (Вихід).
Та Ісаак зв'язаний, Иосиф у путах, Мойсей у кошичку, Самсон у мотузках, Даниїл у рові, Єремія в колоді, Петро в темниці, Павло у кошику41 - вірю, що вони не всім здаються вузлами. "Розв'яжіть його, залишіть іти" (Євангеліє від Йоана, гл. 11). "Виведи з темниці душу мою". "Із безодень землі вивів мене ти".
Про всіх цих нетямущих дітей єврейських, що тримають в руках гілки того фініка: "Як фінік, піднявся на берегах". Та тут же й про самого себе Павло: "Ми буйні заради Христа..." Ці вузли, наче змії, в'ються й сплітаються між собою, несподівано там показуючи голову, де був хвіст недавно, й навпаки. І як дві природи: головна й нижча, вічна й тлінна - все становлять, так і два образи, що складають символ, по всьому священному полю являються, часто перемінюючи місце своєї пітьми на землю світла, яке вселяється, і навпаки, наприклад: "Золото тої землі добре..." Золото означає вічну, земля - тлінну природу.
Згадаємо третій день буття і побачимо, що цей хвіст недавно був головою. Там море є місце тління, а суша - земля, що приносить плоди божого перебування. "На місці багатому, там поселив мене..." "Погрузли, як олово, у воді великій" (Вихід).
Кит порівняно з морем є фігурою божої премудрості, що плаває поверх стихійної гнилі. "І дух божий витав поверх води". "1 солило залізо" (4 кн. Царств, гл. 6, ст. 6).
"Господь Бог твій веде тебе у землю благу... В землю пшениці... в землю, у ній є каміння, залізо, і в горах її викопаєш мідь" (Второзакония, гл. 8).
А вода, видобута Мойсеєм з каменя і Самсон із щелепи ослячої42, знаменує вічність. Камінь же і щелепа є порох гнилі. Глянь же на нерукосічний Даниїлів камінь43 з горою і побачиш, що камінь є чертог світла слова божого, а гора - плоті й крові ложе. Та змій цей раптом завернув голову до хвоста, якщо підняти очі до народжуваного і до вертепного каменя, до
297
воскреслого і до гробу. Іноді голова його і хвіст в одному місці, ніби хвіст в устах тримаючи, робиться кільцем. Глянь на другий день буття. "Посеред води і води... вода і вода..."
Цієї води й Давид прагне, знехтувавши одну. "Хто напоїть мене водою із рову, який є у Вифлеємі" (2, кн. Царств, гл. 23).
Іноді змія цього завитки дуже між собою схожі, наприклад: Мойсей вкладає у воду дерево, Єлисей - сіль, корабельники - Йону, Предтеча - Христа.
"Ті, що ходять у море... творять діла у водах великих..." 1 Даниїл вкидає меч дракону або великому змію в пащу. Ця куля була змішана зі смоли, жиру та вовни.
Ці три печаті від духа премудрості божої. Манна, що падає поверх земної поверхні, схожа на снігову крупу, а сніг - на руно. "Хто дає сніг свій, як вовну..." "Покладаючий межі твої світ, і добривом пшениці наситити..."
Воно краще запечатується смолою із пахучих дерев: "Як смирна вибрана, випускає запах" (Сирах). Яка страшна й небезпечна Біблія, поки семиголовому цьому змію не сподобиться той вкинути у вибльовуючі гіркі води щелепи свою пігулку. "Посилаючий слово своє землі..." "Одяг його білий, як сніг, і волосся голови його, як вовна, чисте..." (Даниїл). Тоді цього гаспида отрок малий поведе. "Дивіться на шанування ваші" (Даниїл).
Дивись, як в'ється цей змій і грає! Море й кит, кит і Йона, Йона й гарбуз. Море у розумінні кита є ніщо; а кит у розумінні Йони - порожнеча. Иона поглядом гарбуза, що голову його прохолоджує, а гарбуз з огляду слави вічного є ніщо.
"Чи пограєшся з ним?... Чи витягнеш змія вудочкою? Чи всунеш кільце у ніздрі його?.. (Йов, гл. 40). Цей змій увесь Йордан вміщує в устах своїх. А на одно око боже, ніби на вудочку, зловиться.
Всі плавці хвоста, а всі кораблі рибальські не піднімуть голови його: "Створений бути зганьбленим..." (Йов, гл. 40). "Змій цей, його ж сотворив ти..."
"Полають його, і докорятимуть йому, і обплюють його..." (Лука).
Те ж йдеться про рибу Товіїну з печінкою її і серцем: про рибу, вудочкою Петровою витягнену, з монетою всередині її; про риб, Христом благословенних. "Йду рибу ловити..."
Такі ж сувої згортає змій цей і тут: вода й ковчег, ковчег і Ной, Ной і голубка, голубка й око, око й вершини гір, верх і вічність. "Зійшовши на гору стрімку..." (Йов, гл. 4). "Ложе його гостріше, ніж вістря..." (Йов, гл. 41).
Те ж саме й тут: Содом і вогонь, вогонь і дим, дим і дух, дух і запах; а Лот - означає - запах. "Зійде дим гнівом його..." "Потрудившись, запалимо місто вогнем..." "Побачили
298
ним, що здіймався від міста до небес" (Навин, гл. 8). "Дух, і иода, і кров, і троє воєдино" (Йоана послання).
Ті ж витки, або звивини зміїні, і тут: Ізраїль і погани. Ізраїль і скинія, скинія і міра її, що дивно складають у всіх частинах суму десятинну. Нарешті, вся скинія є ніщо.
З огляду нутрощів її є оце: манна, світильник, хліби та ін. А це знову ж ніщо. З огляду слави божої, що сяє у цьому мороці: "Неба небес не вистачає тобі..."
П а н а с. Ти мені своїми витками зміїними зовсім розум іатьмарюєш; скажи лишень мені, яку ти нарахував суму десятинну в частинах скинії і в мірі, і в числі її?
Яків. Скинія із десяти опон, - ось тобі десяток у частинах! Довжина кожної опони 28 ліктів - ось десятки: 2 і 8. У всіх опонах ліктів 280. Ось у числі ліктів, як і в довжині, десяток: 2 і 8. Ширина кожної опони 4 лікті, а у всіх 40, кинь на рахівниці І, 2, 3 і 4, і вийде 10, а 4... 40... і 400 є у тій же пропорції.
Панас. Ось які ще гачки! Вони трохи підходять до наших громадянських.
Яків. Міра і число завжди божі. "Нижче хребтів їх і була иисота їх..." (Єзекіїль).
"Скажи мені, Господи, кінець мій, і число днів моїх".
"Порахуй своїх домашніх". "Звів очі мої і бачу: і це муж, І в руці у нього шнур землемірний..." (Захарія, гл. 2).
Вся Біблія є вузол і ланцюг вузлів. Вся в одному вузлі і і і.мах тьми вузлів, там же весь цей рай насадив Господь в Едемі на сході44.
"Велика буде слава храму цього, остання більша від першої", - творить Господь (Агій, гл. 2).
Едем - значить рай насолоди, сад веселощів. Що за нісенітниця рай в Едемі? Сад у саду?...
Весь цей хмиз є хаща колючої шипшини. Продерися, розв'яжи і відкусиш від дерева життя. "Дерево життя посеред раю..." "Схід ім'я йому..." "Гортань його насолода..." "1 пішли по пустелі і прийшли до Хеврона" (Числа, гл. 13).
Хеврон є місто нагірне, означає дружбу. По хащах цих вузлів ходить недосліджена божа премудрість. Сюди й ириточник: "Не знаю сліду орла, ширяючого в повітрі, і шляху імія, що плазує по камінні..." (гл. 30). "Почули голос Господа Ьога ті, хто ходить у раю..."
Останній голосок або слівце дихає символом чи залежить від нього. Наприклад: "Там його побачите...", тобто на горі, поверх гори, вище стихій. "Гірне мудруйте, а не земне..." "Там ийдуть коліна, коліна господні..." "Там вирощу ріг Давидові..." Кожна пара образів є двоє, двоє. "Все сугубо, одне проти одного" (Сирах, гл. 42). "Єдиного господа Бог, двоє оці..." "Увійшли до Ноя в ковчег два, два..."
А якщо розміркувати, тоді кожен образ є троє, тобто простий, образний і утворюваний, наприклад: хліб простий, хліб образний і хліб ангельський. "Не хлібом єдиним жива буде людина..."
Гроно просте, образне й звеселяюче. "Вино веселить серце людини..." "Кров грон пив - вино.."
Небо просте, образне і небо небес. Як круг у колесі - сонце в сонці. "Небо небес Господу". 1 думаю: в силу цього каже приточник: "До слів мудрих прикладай вухо твоє... щоб ти зрозумів, які добрі. Ти ж напиши їх собі тричі... (на серці твоєму), якщо хочеш поради смислу й розуму" (гл. 22).
При всьому цьому згадай розмежування між містом і містом, Мойсеєм узаконене45. Два образи, як два населені міста. Більше не забудь цього: "У яку землю вселяється світло? Пітьмі ж яке є місце? Якщо введеш мене в границі (terminus) їх". "Чи знаєш шляхи їх?" "Де ти був, коли заснував землю?" "Хто поклав виміри її?" "Чи знаєш?" "Сповісти мені, якщо знаєш розум (землі)..." (Йов, гл. 38).
П а н а с. Я стомився, слухаючи зібрання твоїх вузлів.
Яків. Згадай хащі Ізраїлеві, сади Соломонові. "Встань, північ, і гряди, південь..." "Дух все випробовує і глибини божі..."
Із такої хащі Йоіль пробила голову Сисарі (Суддів, гл. 14, ст. 21).
Таким був син Якова Юда. "Хто прив'язує до лози жеребця свого..." Хіба до підлого прив'язує?... "Я лоза..."
Глянь, прошу, на куса Навина з Халевом. Хіба не бачиш, який скарб несуть ці мужі? На дрючку прив'язане із землі божої пребагате гроно, крім шпичаків (польових троянд) і фіг. Скільки виноградних ягід, стільки кульок, скільки кульок, стільки вузлів, що містять у собі найсолодший божества сік, звеселяючий серце, при якому бенкетує небесний учитель з учнями своїми. "Це є кров моя..." "Пили ж і впилися з ним" (Буття, гл. 43).
Що стосується відгадувачів цих божественних загадок, згадай Даниїла з Иосифом, які розгадували сни. "Чи не Бог є їх проявом" (Буття, гл. 40). "Хто розповідає сни, і сповіщає таємне, і розв'язує союзи" (Даниїл, гл. 5).
Згадай Маріїного обручника, що чув уві сні голос ангела божого, згадай Мойсея, що побачив у пітьмі Бога.
Згадай Авраама, що розділяв навпіл скотину перед Господом (Буття, гл. 15). "Коли заходить сонце, жах обіймає Авраама".
Розділити і розв'язати означає те ж саме.
Таким був Авель, що приніс першонароджене й від жиру овець Господу, і не впаде лице його, а, звівши очі, бачить день господній.
Таким був той: "Зуби його біліші від молока..." "Такими були оті: "Кров грон пив - вино з жиром ягняти..."
300
Згадай, який пророк із'їв гіркий сувій? Але який був юлодкий, коли дожувався до кінця. "Кінець є Бог". "Відкрив ти немовлятам..." "Залишки немовлятам..."
Та всі пророки волають: "Бачив, бачив..." Згадай Самсона, «кий мотуззя й лева розтерзує, що знаходить в отруйному їстівне, а в жорсткому солодке. "Насичуся, коли з'явишся мені V славі своїй".
Згадай Даниїла, який витягає із пащ левових ї ведмежих вівцю. Цей із Голіафових, а Юдита із Олофернових піхов46 мечі витягає. "Живе бо слово боже, гостріше від усякого меча..."
Еаней, син Йодаїв, убив лева, вихопив спис із рук єгиптянина: "І вбив його списом його" (2-га кн. Царств, гл. 23). "Як іскри по стеблах потечуть..."
Хто розорив міста Єрихон і Гаій?
Хто розігнав ополчення іноплемінних і дістав воду Давидові із рову вифлеємського? "Одягнися у славу твою, Єрусалиме, граде святий... Стягни пута шиї твоєї, полонена дочко Сіона" (Ісайя, гл. 52).
Подумай, де той, хто на току молотить? А до нього на половому возі прикочується кивот господній: "Світися, світися, Єрусалиме..." "Благословенні житниці твої..." (Второзакония, гл. 28). "Благослови, Господи, дім Авездара..." (2-га кн. Царств, 6).
> Подивись, що робить муж Руфи Вооз? Служниці його жнуть і н'яжуть снопи, а він вимолочує із стебел зерно. "Це той віє м.і току ячмінь цієї ночі" (Руфа, гл. 3). "І переламавши, дає їм. їм же відкрилися очі".
П а н а с. Я про всіх цих читав, але не даються читати. Важко.
Яків. Так послухай же про новітніх печеротворців і рибалок, що сплітають сіті, ось вони: "Якщо зв'яжете на землі - будуть зв'язані на небесах..." Ніколи вони не в'яжуть вузлів, щоб не ховалася всередині цільна простота голубиного ока, і школи не відгадують загадок, щоб не вийняти звідти перстень майсолодшого меду й щільників вічності.
"Від того, хто їсть їстівне, і від сильного вийде солодке. 1 і'їсте старе й старе старих. Веніамін - вовк, хижак, рано їсть, ще й на вечір дасть поживу" (Буття, гл. 49). "Вірив Аврааму Бог і стало для нього правдою (все писане)".
Знамення ж тим, хто вірили у це... мови промовляють нові... імія візьмуть.
і 1 це сказавши, дмухнув і говорить їм: "Прийміть Дух Святий! Кому відпустите гріхи, відпустяться їм, і кому гримаєте, тримаються".
Панас. Хай цій розмові буде ім'я: "Кільце".
РОЗМОВА, ЩО НАЗИВАЄТЬСЯ АЛФАВІТ, АБО БУКВАР МИРУ1
Пісня,
складена 1761 року про те, що кінцем нашого життя с мир, а проводирем до нього Бог, і про різні людські шляхи
О життя безпечне! Милий супокою!
Ти мені дорожчий будь-якої речі.
Звідусюд мій компас стежить за тобою,
Ти і край, і гавань для моєї втечі.
Тиша лиш для мене у сім світі люба:
Шляху мій неславний без світських турбот,
Це в житті моєму міра, а не згуба.
Хай би тут скінчився мій коловорот!
Ти, о святий Боже, і віків творець,
Створене тобою утверди для світу.
Все в тобі можливе, і благий кінець
Прилипає так, як сталь до магніту.
Якщо ж не туди глядить моє око. Ти мене.
Отче, тут настанови, Добре тобі видко,
сидячи високо, Наші незліченні різні помисли.
Один у східний, ті в вечірній край
Пливуть по щастя з усіх вітрил.
Один у північному краї бачить рай,
Інший на південь свій шлях відкрив.
Один говорить: "Оце хтось косить!"
А другий каже: "Це хтось стриже!"
Інший: "У возі п'ять кіл" - голосить.
Скажи, який біс нам думку січе?
tnveni portum - Jesum. Саго, munde, valete!
Sat me jactastis. Nunc mihi cerla quies
Прощавай, стихійний потопе! –
Вістила Ноєва голубка. –
Я спочину на горбах вічності
, Знайшовши гілку блаженства.
302
МИЛОСТИВОМУ ПАНОВІ ВОЛОДИМИРУ СТЕПАНОВИЧУ, ЙОГО БЛАГОРОДІЮ ТЕВ'ЯШОВУ
МИЛОСТИВИЙ ПАНЕ!
Одна розмова вже до вас прийшла4. Ось знайшла вас і сестра першої. Коли мене любите, то прийміть милостиво й цю і покладіть цю братню двійню перед лицем вашого найдорожчого батька, як образ і пам'ять мого сердечного вшанування. В обох написане те, що обговорене в бесідах з тутешніми моїми приятелями. Вони ж і поставлені дійовими особами в обох. Перша випробовує з Давидом небесні кола, що сповіщають славу вічного: "Літа вічні пом'янув..." - і названа "Кільце", а друга, пізнавши безначальне начало із нетрудних початків, наче з алфавіту, побуджує ступати за Богом і названа "Букварем". Прадавнє оце слово: ????????. Nosce te ipsum - "Пізнай себе самого"5. 1 тепер воно у всіх на устах, та небагатьом до смаку8. Думаю, що родоначальником цього слова був стародавній мудрець Фалес6. Вірю. Хто що знайшов і любить, те для нього може бути своїм, а істина не має початку. Пише Плутарх7, що на Аполлоновому Дельфійському храмі було написано: "Пізнай себе". Стародавні єгиптяни глибоко шанували це слово. Що означає сфінкс, пояснено у першій "Розмові".8 Ім'я його означає зв'язок, або вузол. Загадка цього виродка таїла ту ж силу: "Пізнай себе". Не розв'язати цей вузол - була смерть у муках, вбивство душі, позбавлення миру. Тому єгиптяни ставили по вулицях статуї цього виродка, щоб, наче численні дзеркала, всюди потрапляючи на очі, нагадували про цей вузол, що таїть найпотрібніше знання.
Їхні потомки були не такі. Віднялась від них голова мудрості; геть відпала чиста частина боговшанування; залишились лиш мистецтва з фізичними чудесами й марновірством. Монумент, напоєний найпотрібнішою для кожного порадою, перетворився на кумира, що має уста й не говорить, а лиш прикрашає вулиці, і начебто джерело перетворилося в калюжу.
Так і всі богословські таємниці перетворюються у смішні нісенітниці й марновірні казки. У часи Авраама це робили філістимляни, а нині роблять не знаючі себе і Бога. У божественному мороці Мойсеевих книг чи не 20 разів трапляється оце: "Слухай себе", "Прислухайся до себе" - і замість ключа до всього вручається те ж саме, що й "пізнай себе".
І не дивно, що стародавні єгиптяни, євреї й греки глибоко
Найсолодша ягода чи зерно, хоча в устах не дає смаку, поки не розжуєш. Малесеньке, наче зернятко, слово це втаїло високий смак. Думаю і т.д.
303
303
шанували це слово. Очевидно, від пізнання себе самого входить у душу світло божого знання, а з ним мирний шлях щастя. Що компас у кораблі, те Бог у людині. Компасна стрілка у корабельному серці - це таємний язик, закон, голова, око й корабельне царство.
Біблія теж називається стрілою, наче написана тінь вічного закону і пітьма божа. Для мене не той є знавцем корабля, хто перелічив і переміряв каюти й канати, а хто пізнав силу й природу корабля: той, розуміючи компас, розуміє шлях його і всі обставини.
А що таке Бог, як не вічна голова й таємничий закон > створіннях? Правду каже Павло: "Закон є духовний".
Що ж є цей закон, як не панівна природа, що володіс тлінням, названа у стародавніх отців???????????
???????????? - "трисонячна єдність і єство"? Ця оди
ниця є глава всього, а сама не має начала, не обмежена ні часом, ні місцем, ні статтю, ні іменем.
Оця-то мати й батько відповідає Мойсееві, що вона не має імені. Мов, хто шукає мого імені, той не бачить мого єства. Меч. ім'я і єство є те ж саме: "Я сущий". Я той, хто всюди, завжди, у всьому, і не видно мене, а все інше видно, і нічого того немає. "Плоть ніщо ж..." Я - дерево життя, а все інше - моя тінь. ! недарма греки до обох статей додавали оце слово йнл 9. і недарма у деяких християн дають ім'я чоловікові жіноче з чоловічим, наприклад: Йосиф-Марія. Сюди-то звернене гострі' Павлове слово: "Ні чоловіча стать, ні жіноча..." Отже, не чудовнії Нарцис, не хіромантик і не анатомік, а той, хто побачив усередині себе головну точку машини - царство боже, - той пізнав себе, знайшовши у мертвому живе, у пітьмі світло, наче алмаз у болоті і як євангельська жінка імперіал у смітті світлиці. "Радійте зі мною..." Цей точно пізнав людину й може пишатися: "Знаю людину".
Ось вам кілька знавців:
Авраам: "Бачив і зрадів". Н а в и н. "Бачив чоловіка, який стояв". Й о в. "Нині ж око моє бачило тебе". Давид. "Звів очі мої вгору".
I с а й я. "Бачив славу його". Дани ї л. "Бачив, і це муж один".
З а х а р і я. "Підняв очі мої й бачив, і це муж, і в руці його..."
Ось ще дюжина: Гляньте на гору Галілею!
II апостолів. "Ті, хто бачили його, вклонилися..." 1 Ст е ф а н. "Це бачу небеса відчинені..."
А як "мудрого очі його в голові його", так "очі безумців на кінцях землі".
304
З обличчя можна запримітити людину, а не з підошви. "Ті потримаються моєї п'яти".
Як про багатьох можна сказати: "Ви поклоняєтесь, а його ні- знаєте". Про них усіх, що ницо плазують, написано: "Будеш (отримуватись його п'яти". Вся Біблія дихає цим смаком: "Пізнай себе".
Хіба Бог лиш у людині? Аж ніяк! Та хто вдома сліпий, той і в гостях, і, не маючи сам собі смаку, не знайде й у їжі. А тоді можна сміливо зважитися й на біблійну глибину з тим, кого І і ухає вітер і море.
Пізнати його є відчуття премудрості. Любити й слухати є дух віри і благочестя.
Керівництво блаженної натури ставить причиною всієї і носі мудрості Ціцеронів Катон. Та ключем до цього чертога є оце: "Слухай себе". Чим більше хто себе пізнає, тим вище підіймається на Сіон миру.
Немає легшого, як слідувати Богові в їжі, в дружбі, у званні. Тут той, хто привчився, може піднятися й на круті місця, поки ібудеться: "Покладу важке їхнє на гладеньке". А я бажаю вам іти із сили в силу! Половину зробив, хто добре почав.
Закінчу мову словом мого любого Фалеса: ??????????????????????? "початком і кінцем хай у всьому
тобі буде Бог".
І перебуду, милостивий пане,
Вашого благородія низький слуга, любитель священної Біблії, Григорій Сковорода. 1775 року, січня 1 дня, в Липнях.
ОСНОВА "Я альфа і омега" (Апокаліпсис).
"Чуєш, Ізраїлю, слухай себе, прислухайся до себе" (Мойсей).
"Знаючі себе премудрі" (Притчі).
"Якщо не пізнаєш сама себе... вийди" (Пісня пісень).
"Пізнай самого себе..." (Фалес).
ДРУЖНЯ БЕСІДА ПРО ДУШЕВНИЙ СПОКІЙ
Особи: П а н а с, я к і в, Л о г в и н, Єрмолай, Григорій
Григорій. Слава Богу, зібралася наша бесіда! Що чувати? Чи немає вістей?
305
Яків. Вчора сталася пожежа. Довелося бути в гостях і натрапити на гурт учених.
Л о г в и н. Хіба була пожежа?
Яків. При пляшках і чарках спалахнув страшенний диспут. Один звеличував механіку; інший вивищував хімію; інший хвалив геометрію; інший пришивав людське щастя до лікувальної науки; інший увінчував похвальними піснями історію; інший підносив граматику з мовами; інший - політику зі спілкуванням. Потім була суперечка, яка їжа здоровила, яке вино корисніше. Нарешті, найбільше полум'я загуділо про причину, що згубила Афінську республіку, плодовиту матір учених людей. Багато неправди казали й про богиню Мінерву, якій було присвячене місто Афіни.10 Проте я нічого не міг зрозуміти й не знаю, чому не відчував жодного смаку. А у моїй любій книжечці, яку завжди ношу з собою, недавно вичитав, що щастя не залежить ні від наук, ні від чинів, ні від багатства, а лиш від того, щоб охоче здатися на волю божу. Лиш це може заспокоїти душу.
Григорій. Як називаються ті вчені?
Яків. Перший Навал, другий Сомнас, третій Пифіків - люди дуже вчені, а інших не знаю."
Г р и г о р і й. Як же ти не міг нічого зрозуміти?
Я к і в. Я й сам з цього дивуюся. Лиш знаю тс, що слухати їх мені було зовсім не цікаво.
Григорій. Хіба вони говорили про Мінерву без Мінерви? То ж поговорімо самі про наш найдорогоцінніший мир безперечно й дружелюбно. Розкусимо трішки оце слово: "Здатися на волю божу". А премилосердна наша мати блаженна натура нас, своїх любителів, не залишить, спрямовуючи всю нашу бесіду. Згадайте сказане мною оце слово: "Чим хто більше згоден з Богом, тим він більш мирний і щасливий". Оце-то означає: "жити за натурою". Хто ж не каже цього: "жити за натурою"'! Та ця помилка є шляхом всієї згуби, якщо хто, змішавши рабську й панівну натуру в одну тотожність, вибирає собі поводирем замість прозорливої чи божественної тваринну й сліпу натуру. Це справжня неповага, незнання Бога, непізнання мирного шляху, мандрівка шляхом нещастя, що веде у царство пітьми, у житло неспокійних духів.
Саме оце слово - нещастя - народилося звідти, що спокушена людина, яка пішла під проводом сліпої натури, вхопилася за хвіст, оминаючи голову або ту найвищу частину: "Частина моя ти, Господи". Скільки ж ми винні нашій матері Біблії? Вона безперервно кладе нам у вуха якесь інше найвище єство, називаючи його началом, оком, отцем, сильним, Господом, царем, ангелом ради, владичим духом, страхом-дороговказом, другою людиною, світлом, радістю, веселістю,
306
миром та інше. На скількох місцях кричить нам: "Слухай себе". "Прислухайся до себе краще..." "Увійдіть у вашу храмину..." "Повернися у дім свій". "Дух божий живе в вас". "Друга людина Господь з небес..." І це означає благовістити мир, сповіщати шлях щастя, відчиняти ворота до благоденства, нідкривати керівне в усьому й недремне око, щоб якнайстаранніше кожний, підкоряючись таємному всередині себе покликові блаженного духа, міг одержати настанову, просвітлення, кураж і досконалість у кожній своїй справі, а без його дозволу не починати найменшої дії, й не ступати найменшого кроку. Щасливий, хто живе згідно з волею благого духа! "Господь буде на всіх твоїх шляхах". Бідна душа, яку водить власна хіть! "Шлях нечестивих загинув". Найперший ґанок і переддвер'я, що вводить у згубу, і найперший порух, що, наче буквар, навчає нас бути супостатами Богові, є оце:
A. Входити у неспоріднену стать. Б. Обіймати посаду, що суперечить природі.
B. Вчитися того, до чого не народжений. Г. Дружити з тими, для кого не народжений. Ці доріжки є справжня дорога нещастя. П а н а с. А якщо хтось народжений для злодійства? Григорій. Йди геть! Моя мова стосується лиш
людинолюбних душ, чесних звань і благословенних видів промислу, котрих не виганяє геть із суспільства божий і людський закон, ц вони становлять родючий сад церкви, або, ясніше кажучи, іад суспільства, так, як свої частини годинниковий механізм. Нін тоді злагоджено продовжує працювати, коли кожен член не лише добрий, а й здійснює свою споріднену частину служби, розподіленої по всьому складу. 1 це й є бути щасливим, пізнати іебе, або свою природу, взятися за свою долю і перебувати з частиною, спорідненою собі, із всезагальної служби. Ця участь у службі є добродійність і послуга. 1 не дивно, що у стародавніх римлян як посада, так і добродійність позначались оцим словом - РПсіит. Найдобріша душа живе тим неспокійніше й нещасніше, чим більш важливу посаду мас, якщо для неї не народжена. Та й як їй не бути нещасною, якщо втратила оцей скарб, дорожчий над увесь світ: "Веселість серця - життя людині, і радість мужа - [це] довгодення" (Сирах). Як же не втратити, якщо замість послуг ображає друзів і родичів, близьких і далеких, однорідних і іноземних? Як не ображати, якщо приносить шкоду суспільству? Як не пошкодити, якщо погано сповняти посаду? Як не погано, коли немає завзятого старання й невтомної праці? Звідки ж народиться праця, якщо немає охоти й старання? Де ж візьмеш охоту без природи? Природа «: першопочаткова всього причина й саморухома пружина. Вона с матір'ю охоти. Охота є запал, схильність і рух. Охота
307
сильніша за неволю, згідно з приказкою. Вона прагне до труду й радіє з нього, наче зі свого сина. Труд є живий і невсипущий хід усього механізму доти, поки породить досконалу справу, яка сплітає своєму творцеві вінець радості. Коротко кажучи, природа запалює до справи й зміцнює в труді, робить труд солодким.
А що ж є ця природа, як не той блаженний у людині дух, про який Бог до Мойсея: "Це я посилаю ангела мого перед лицем твоїм... Прислухайся до себе і послухай його. Не соромся, бо ім'я моє на ньому". Це велике діло: "Ім'я моє на ньому". Боже ім'я і його єство є одне й те саме. Тому й велить вникнути всередину себе й слухати того наставника, який все потрібне виразно показує. Наскільки можна здогадатися, то це є той, хто каже: "Без мене не можете нічого творити". 1 це означає щасливо вступити на посаду з Богом, коли людина не за своїми примхами й не за чужими порадами, а вникнувши в саму себе й послухавши святого духа, що живе всередині й кличе її, йдучи за його таємним покликом, стає й дотримується тієї посади, для якої вона у світі народилась, призначена для того самим Всевишнім.
Чи не всюди є наповнення всюдисущого божого єства? Є він у кожній людині. Є і в тобі, й з тобою. Що ж він робить? Послухай Соломона: "Твій нетлінний дух є у всіх. Ним же викриваєш тих, що помиляються, і в чому згрішили, пригадуючи, вчиш, щоб, звільнившись від злоби, вірили у тебе, Господи". Бачиш, що блаженне єство, яке живе в тобі, керує, наче худобою, твоєю природою. Ця сліпа натура є ти сам, з твоїми примхами. І це-то означає: "Царство боже є всередині нас". Воно не помиляється й кращим шляхом поведе тебе, розумій, до того, до чого ти народжений, щоб ти був корисним для себе і для твоїх братів більше, ніж чужі поради й твої власні прагнення, про які написано: "Вороги людині її домашні". А тепер озирнись, чому поспішаєш? Куди забіжить твоя розгнузданість? Навіщо хапаєшся за посаду, не знаючи, чи будеш у ній щасливим? Як ти можеш обіймати її вдало, не будучи до неї народженим? Хто може підписатися, що ця добра їжа буде корисна для твого шлунка? Чи не краще можеш сам про це довідатися? Порадься ж сам із собою. Пізнай себе. Прислухайся до себе й послухай свого Господа. Є в тобі отець твій, цар і наставник. Прислухайся до себе, знайди його і послухай його. Лиш він знає, шо тобі споріднене, тобто корисне. Сам він і поведе до цього, запалить охоту, закуражить до труду, увінчає вінком і благословенням твою голову. Прошу, мій друже, не починай нічого без цього царя у твоєму житті! Диво, що досі не можуть зворушити тебе оці слова: "Шукайте спершу царства божого". Шукай і день, і ніч, гукай: "Хай прийде
308
царство твоє". А без цього наплюй на всі справи твої, які б вони не були гарні й славні. Все те для тебе погана пожива, яка неспоріднена, хоча б вона й царська. Ах! Де ти мені знайдеш людину, щоб, вибираючи становище, сказала: "Хай буде воля твоя!" Оцей-то небесний Отець, при водячи нас святою своєю волею до того, до чого нас народив, сам і порадами утверджує наше серце, щоденно посилаючи їх, наче поживу, у нашу душу. 1 тоді-то справа нашої посади має свою сутність і силу. Якщо ж вже тебе досягло боже царство, то глянь на нього й вжахнися. Проси прощення твоїх боргів за те, що, відібравши найвищу владу, ти досі правив своїм життям за порадами твоєї сліпої натури, а не під керівництвом царського єства. Це справжня спокуса, зрозумій, твоя мука, що народжується від лукавого духа, який панує у твоїй тваринній натурі.
Хай ніхто не думає, начебто від нашої волі залежить вибрати становище чи посаду. Вишній володіє людським царством, і блаженний, хто слідує за цим справжнім царем. Це означає бути в божому царстві та в щасливій країні стійкого миру.
Тепер прийшли мені на думку ті, хто мучиться серед достатку тугою, нудьгою, горем. Вони просять у Бога багатства, а не насолоди, пишного столу, а не смаку, м'якої постелі, а не просять солодкого сну, ніжного одягу, а не сердечного куражу, чину, а не найсолодшої отої забави цісаря Тита12: "О друзі мої! Я втратив день..." Ах, мій друже! Не проси дощу, за приказкою, проси врожаю: буває, що й дощ шкодить родючості.
Єрмолай. Ая згадав отих допитливих цього віку: "Богословська наука, навіщо вона? Я ж не священик і не монах..." Начебто не всім потрібне спасения душевне і начебто спасения й сердечний спокій є не те саме.
Я к і в. А я не можу ніяк надивуватися з величезної кількості тих, що грішать проти цього таємнописаного божественного закону.
Не знайдеш ніде такої ницої душі, яка б не рада хоч сьогодні стати на найвищу посаду, анітрохи не задумуючись про свою природженість. Це невігластво царства божого затьмарило всі серця. Без сумніву, вони впевнені, що наше щастя прив'язане до якогось одного звання чи становища, хоч сто разів чули про царство боже, коли хто його знайшов і підкорився, ступивши у природне звання, то тому легко все інше потрібне дається. А без цього й звання не звання. 1 як може бути званням, якщо я до нього не покликаний вишнім царством? Як же покликаний, якщо не для того народжений? Боже царство є всюди, і щастя живе у будь-якому стані, якщо входиш у нього під проводом твого творця, який привів тебе у цей світ для того; і в сто разів блажен ні ший пастух, який за природою пасе овець чи свиней, ніж священик, який має злобу проти Бога.13
309
Чому для нас таким низьким видасться хліборобство, що всі його уникаємо? Щасливий, хто народився до медицини, до живопису, до архітектури, до книг... Я їх благословенну, як природну, школу (розумій: розмірковування, вправи) благословляю й вітаю. Радію, коли й сам в одній із цих наук, лиш би це було з Богом, вправляюся.
Та чому більше нещасний землероб, якщо за природою своєю оре землю? Зізнаюсь, друзі мої, перед Богом і перед вами, що в цю саму хвилину, у яку з вами розмовляю, покину моє нинішнє становище, хоч у ньому зістарівся, і стану послідущим гончарем, як лиш відчую, що досі перебував у ньому без природи, маючи природжену схильність до гончарства. Повірте, що з Богом буде мені у стократ і веселіше, і більш вдало ліпити самі глиняні сковороди, ніж писати без натури. Та досі відчуваю, що утримує мене в цьому стані нетлінна рука вічного. Цілую її й за нею піду. Нехтую безрадністю всіх сторонніх радників. 1 якщо б я їх слухав, то давно б став ворогом мого Господа. А нині я його раб.
Л о г в и н. Я, навпаки, милуюся, який солодкий труд тому, хто працює, якщо він природний. З якою радістю жене зайця хорт! Яке захоплення, як лиш дано сигнал для ловів! Як насолоджується працею бджола при збиранні меду! За мед її вбивають, та вона не перестане трудитись, поки жива. Солодкий для неї, наче мед, і солодший над соки труд. Для нього вона народилась. 0 боже мій! Який солодкий з тобою найгіркіший труд.
Григорій. Якийсь молодик був моїм учнем. Бевзь справді народжений до людинолюбства й дружби, народжений слухати й робити все чесне. Та не народжений бути студентом. Із подивом я співчував його остовпілості. Та як тільки він відійшов до механіки, раптом усіх здивував своїм поняттям без будь-якого керівника.
Цілком мертва душа людська, яка не вдалася до свого природного діла, подібна до каламутної й смердючої води, закритої у тісняві. Я безнастанно говорив це молодим, щоб випробовували свою природу. Шкода, що заздалегідь батьки не карбують цього на серці своїм синам. Звідси-то й буває, що військову роту веде той, хто повинен би сидіти в оркестрі.
П а н а с. Як же можна набувати шляхетства й зберегти за собою землю?
Григорій. Хапаєшся за хвіст, а не за голову. Раджу, коли хочеш, щоб твій син весело й удало виконував посаду, ти мусиш сприяти йому у виборі звання, спорідненого його якостям. Сто спорідненостей, сто звань, а всі почесні, бо законні.
Хіба не знаєш, що земля залежить від чесно виконуваної посади, а не вона від землі? 1 чи не бачиш, що низьке звання часто набуває землю, а вище - втрачає?
310
Не дивись, що вище й нижче, що показніше й не знатніше, багатше й бідніше, а виглядай те, що тобі споріднене. Раз уже сказано, що без спорідненості все ніщо...
Якщо ж той, хто володіє землею, живе щасливо, то він не тому щасливий, що нею володіє: щастя до землі не прив'язане.
А чим володіє за спорідненістю, те треба розуміти про всі види зовнішності. Все ж те зовнішність, що перебуває поза людиною: земля, сім'я, чин тощо. Чого хочеш, шукай, та не втрать миру. Шляхетний список є поза тобою, а ти поза ним можеш бути щасливим. Він без миру ніщо, а мир без нього щось, без чого не можна бути щасливим навіть у едемському раї. Хіба сподіваєшся знайти рай поза Богом, а Бога поза твоєю душею? Твоє щастя, і твій мир, і твій рай, і твій Бог є всередині тебе. Він думає про тебе, перебуваючи у тобі ж, наставляючи на те, що перш за все корисне для тебе самого, розумій: чесне й благопристойне. А ти дивись, щоб твій Бог був завжди з тобою. А буде з тобою, якщо ти будеш з ним. А звичайно, будеш з ним, якщо, замирившись, заприязнишся з цим найсолодшим і блаженним духом. Дружба й віддаленого пов'язує. Ворожнеча віддаляє й того, хто близький. З природою жити і з Богом бути - це одне й те ж; життя і діло є те саме.
Чув я хлопчаком, що на європейські береги викинула буря дику людину, обшиту оленячою шкірою, з таким же човником. Оточив це диво народ. Чудується, співчуває, приймає. Пропонує німому гостеві різні види добірної їжі, та він нічого не торкається, сидить, наче мертвий. А нарешті, лиш запримітив запропоновані плоди, відразу до них затремтів і воскрес. Це справдешній образ вірної своєму господові душі у виборі звання.
Л о г в и н. Мені виразно уявляються двоє людей, що роблять одну й ту ж справу. Та від цієї душі народжується приємне, а від тієї неприємне діло. Цей найдрібнішою послугою звеселяє, а той завдає прикрості дорогим подарунком. Від цієї особи досада, насмішка й сам ляк чаїть у собі певну приємність, а від другої - сама ласкавість дихає таємним спротивом. Цього хула приємніша від похвали того...
Диво! Шило, як каже притча, голить, а бритва не бере. Що за диво? Це диво боже. Він сам є таємна пружина цього всього. Все дійсним, все приємним, все благопристойним робить лиш підкорення його захованій у людині силі. А опір цьому святому духові, який все чинить, все знищує. З цієї-то причини досвідчений лікар невдало лікує. Знаючий учитель без успіху вчить. Учений проповідник без правди правду пише. Перекрутивши Біблію, студент їсть без солі. Хто втратив у живопису вік, той без натури наслідує натуру. У всіх цих завжди чогось бракує. Та це щось є голова всього й кінцева краса божої правиці, що
311
завершує будь-яке діло. Коротко сказати притчею: "Цілком віз, крім коліс". І не без сенсу вчинили спартанці. Вони дуже корисну для суспільства вигадку, що вийшла з уст шахрая, відкинули, а прийняли з уст добросердного громадянина, який, на прохання сейму, те ж саме своєю мовою висловив.
Найзвичайнісінька справа, яка робиться без спорідненості, втрачає свою честь і ціну так, як хороша їжа стає гидкою, коли споживається з нужника. Це стверджує прадавня стародавніх віків ота приказка: "Від ворогів і дари - не дари". Й солодша від меду оця руська притча: "Де був? - У друга. - Що пив? - Воду, солодшу від ворожого меду". 1 справді, найдрібніша послуга мила й відчутна, якщо походить від природи, наче із невичерпного сердечного джерела. Згадайте селянина, що підніс пригорщею воду із джерела перському монархові, який проїжджав! Згадайте, з чого ми недавно кепкували - з ріпи селянина Конона, яку принесено в дар Людовіку XII, королеві французькому!14 Як ці монархи веселилися цією грубою, але старанною простотою! Навіщо ж охаюєш себе, о маловірна душе, коли твій Отець небесний народив тебе або землеробом, або гончарем, або бандуристом? Чому не йдеш за його покликом, за званням, відхиляючись до вищого, та не тобі природженого? Звичайно, не розумієш, що для тебе у тисячу крат щасливіше у цій незнатній ницості жити з Богом твоїм, ніж без нього перебувати серед воєначальників або першосвяще-ників? Невже ти досі не запримітив, де живе твоє щастя? Його ніде немає, та воно є скрізь. Благаю, відчуй, що розумним і добрим серцям набагато миліший і шановніший природний і чесний швець, ніж неприродний цивільний радник. Яка користь, якщо ім'я твоє надруковане у тлінному списку, а дух істини, що сидить і судить у твоїх нутрощах, не схвалює і не дивиться на обличчя, лиш на твоє серце?
Залишися ж у твоєму природному званні, яке б воно не низьке. Краще тобі розпрощатися з величезними палатами, з просторими землями, з пишними назвами, ніж розлучитися з душевним миром, зробивши через свій опір внутрішнім своїм ворогом такого дивного, сильного й непереможного духа, що ламає навіть ліванські кедри.
КІЛЬКА КРИХТ І КРУПИНОК ІЗ ПОГАНСЬКОГО БОГОСЛОВ'Я
Я к і в. Чи дозволите запропонувати дещо на стіл із поганських засіків?
Григорій. Покажи, лиш би не було ідоложертовне. Л о г в и н. Дивись, щоб не відгонило духом, противним
312
Христовому запахові. Оце то і означає у Павла бісівську трапезу.
П а н а с. Чи можна, щоб не була поганою їжа, якщо вона із поганського столу?
Єрмолай. А я вірю, що вона перестане бути поганою, якщо Господь зволить її освятити. Все те святе, що добре. Все те добре, що приноситься Господу. Все те господнє, що не суперечить духові страху божого й царству його. Якщо ж сам Господь освятив, то хто наважиться споганити? Давай сюди! Я раніше за всіх почну їсти з Господом і перед Господом, анітрохи не боячись Мойсеевої погрози: "Істина є господня, а не бісова".
Яків. Пропоноване мною не лише не постає проти Господа, а стоїть за ним.
Л о г в и н. Хіба ж ти забув, що кожен, хто не проти нас, є з нами? - говорить істина. 1 хто дає бути пророками?... "Хіба лиш юдеїв Бог?" "Гей, і поган". Дихає всюди дух господній, що живе у всіх, і блаженний, хто слухає його. Це й означає викрадене у поган золото посвячувати у храм Господу. 1 не менше любий Богові римський капітан Корнилій15, ніж сам юдей, таємно обрізаний серцем, обмитий смислом.
Яків. Мені здається, що божественна в людині сила, яка побуджує її до спорідненості, називалася у стародавніх єгиптян Ізіс'6, Isis, у греків - Athena, у римлян - Minerva, тобто natura. Природа називалася yêuoi genius, genius - ангел природи, називався також Ник - Бог.
Панас. Чому ж називалась Мінервою?
Я к і в. Не знаю, а лиш думаю, тому що Мінерва була людиною (чоловіком чи жінкою), народженою для того, щоб могла для себе й для своєї братії добре навчитися знати,, де міститься щастя. Хто навчився цього, той у греків називався eudemon, тобто добре знаючий, а благополуччя - evàœfioim. Протилежне ж до цього - какодемон, какодемонія, у римлян же цей добре знаючий називався, здається, divini juris peritus, тобто добре знаючий боже право. А що всюдисуща божа велич позначалася його іменем, те, думаю, зроблено для його любові й поваги, щоб іменем любої людини позначити найулюбленішого божого духа, який приводить до щастя й таїться у кожній людині, який не має для себе власного імені та з яким була нерозривна дружба Мінерви. Коли хтось, не слухаючи цього духа, брався за справу, то у поган була приказка: Invita Minerva - "без прихильності Мінерви", а у нас кажуть "Без Бога". І спершу так говорили про науки, а потім про все, /навіть про найдрібнішу справу. Якщо хтось без природи поліз у медицину або в музику, то казали: Invito- Apolline; Iratis Musis - без прихильності Аполлона"17, "без милості Муз".
313
Якщо хтось вдавався до купецтва - "без дозволу Меркурія"18.
Якщо жив у чудових гаях, на полях, на пагорбах і горах, при чистих ріках і прозорих джерелах, усамітнюючись у лісах, і у сповнених пташиного співу садах, уникаючи людського співжиття й шлюбного союзу, але без Бога, то казали: "Без благословення Діани"19.
Скільки посад, стільки спорідненостей. Ці різні до різних посад божі спонукання позначалися у них різними різних людей іменами, що прославлялися своїми спорідненостями. Проте всі ці такі різні обдарування спричинює один і той же Святий Дух. Так, як, наприклад, у музичному органі одне повітря, [проходячи ] через різні трубки, породжує різні голоси, або як у людському тілі один розум, проте по-різному на розгляд різних частин діє.
П а н а с. На мій погляд, не дуже погано вибираєш золото із поганського гноєвища. Часто салонним сміттям загрібається царська монета, а джерело найздоровшої води замулюється болотом.
Яків. Але ж байка про велетнів, що підняли бунт проти Бога, всім знайома20. А вона ледь не пальцем показує на тих сміливців, які нахабніше й упертіше суперечать божественному духу, прагнучи з відчайдушною впертістю великого, але цілком не благопристойного для їх природи звання.
Це настільки відгонить богомерзотою й безчестям, наскільки, навпаки, дихає потаємною красою, наче повна троянда й запашна конвалія, благословенне Господом діло.
Ця краса називалась у стародавніх завіса - decorum, тобто благовидність, благопристойність, яка огортає будь-яке створіння й усяку справу, та не підлягає жодним людським правилам, а лиш залежить від царства божого. 1 хто може настановити людину на те, до чого сам Бог перегородив їй шлях?
Звідси, думаю, народилась у них оця дивна філософська догма: ???????????? , тобто "Доброта живе лишу красі". Звідси у них же така приказка: ????????????????? - "Подібне до подібного веде Бог". Вона вчить, що не лише звання, а й вибір високої дружби залежить не від нас, лиш від вишнього призначення. Наша справа лиш пізнати себе й довідатися, для якої посади ми народилися й з ким водитися. 1 як спорідненість до звання, так і схильність до дружби не дістається ні купівлею, ні проханням, ні насильством, а це є дар Духа Святого, який ділить все на свій розсуд; і людина, що йде за цим благим духом, хвалить кожне звання, та береться за споріднене; бажає добра кожному, а дружить з тими, до кого відчуває особливе притягання Святого Духа. За цим вірним наставником так ревно пішов Сократ, що навіть у дрібницях дотримувався його порад21. Недавно я розповідав
314
вам, як цей чоловік, вийшовши із гостей, повернув із прь, і пішов додому іншою вулицею, лиш за внутрішнім порухом нічого не передбачаючи.
П а н а с. А якщо б не вернувся, що тоді?...
Я к і в. Те ж, що й іншим, які не повернули за ним. Раптово гнане їм назустріч стадо свиней всіх їх перемазало, як видно із Плутархової книги про Сократового ангела-хоронителя. І не можна повірити, щоб цей муж під час бесіди не говорив здебільшого про цього мудрого наставника й голову щастя. Звідти і в нас живе ота мудра приказка: "Без Бога ні до порога, а з Богом хоч за море". А коли в Афінах не стало таких співрозмовників, тоді джерело, що напувало сад суспільства, і криниця мудрості зовсім замулилась й затопталась стадами свиней. Ці стада були зборищами філософських мавп, які, крім зовнішньої маски (розумій: філософську опанчу й бороду), нічого суттєвого від справжньої мудрості не мали. Ці зіпсували розтлінням саму основу афінського юнацтва22. Воно не могло й подумати, щоб заглянути всередину себе до свого божественного вождя. Безтямно кинулися услід за своїми скаженими задумами, наче олень, якого б'є по очах крильми орел, що сидить на його рогах, щоб дістатися до знатніших посад, анітрохи не задумуючись, чи споріднені їм ці звання і чи будуть корисними суспільству, а по-перше, самі собі. Лиш би дістати знатне, хоч і пусте воно, ім'я й збагатитися.
Задумайтесь, яка велика кількість там була зроблена ослів мулами, а мулів лошаками. Тоді-то боговшанування перетворилося в отруту, чвари - у марновірство й лицемірство, правління - у муки, суддівство - у крадіжку, воїнство - у грабіж, а науки - у знаряддя злоби. Воюючи таким чином проти Мінерви, зробили ворожою до себе свою захисницю, а республіку - згубною.
Панас. Або я помилився, або ти свою поганську діву Мінерву обрізав не незаконно, а так, як велить обряд обрізання, щоб непорочно присвятити її господу Богу нашому. Вона перестане бути ідолослужителькою, вже не означаючи тлінну плоть і кров, а служитиме тому, хто з'являється під іменем, наче під її одягом, тому, про кого написано: "Ви є храм Бога живого, і дух божий живе у вас". Коротко скажу: нині єгипетська Ізіс є те ж саме й іменем, і єством, що Павлів Ісус. "Знаю людину..." А скажи мені, якими були афіняни тоді, коли до них прийшов Павло, чи мудрі?
Яків. Якщо б ти вивчив усі твої тілесні органи, оминувши голову, і від самого твого народження, не вірячи у її наявність, то чи можна тебе вважати знавцем або добрим анатомом?
Панас. Тьху!... Тоді я був би звичайнісіньким опудалом.
Яків. Тоді ти був би справжній афінянин Павлових часів.
315
Скажи мені, яка мудрість може бути у тих, хто не пізнав божого єства? У їх серцях панувало лиш тлінне єство. Дивились вони на механізм світу, та бачили у ньому лиш глинку: глинку вимірювали, глинку рахували, глинку історією називали, як недосвідчений глядач дивиться на картину, зануривши свій тілесний погляд лиш у фарбовий бруд, а не свій розум у нематеріальний образ вираженого фарбами малюнка, або як неписьменний, що втупив тлінне око в папір і в чорнило букв, а не розум у розуміння прихованої під буквами сили. А їм і на думку не спадало оце нашого нетлінного чоловіка дивне слово: "Плоть - ніщо, дух животворить". У них було істиною лиш те, що можна обмацати. Глиняні душки - ті їх захисники. Кожна дрібна думка - то їх божок, а кожний божок - то їх потіха. Собачим полюванням вшановували Діану, математикою - Юпітера23, або Дія, мореплавством - Нептуна24. Іншого бога вшановували брязкотом зброї, ще інших - пишними бенкетами і уборами тощо.
Лиш відчутне було в них натурою або фізикою, фізика - філософією, а все невідчутне - пустою фантазією, брехнею без місця, марнотою, нісенітницею, марновірством і нікчемністю. Коротко кажучи, все мали і все розуміли... крім того, що не пізнавши нефізичного, нетлінного Бога, втратили з ним щось, розумій: "душевний мир".
1 хоча відчували, що якось, щось, чимсь, таємною якоюсь отрутою палить і хвилює їх серце, та воно і невідчутне, і нехтуване було доти, поки ця іскра виросла у невгасиму пожежу. Трапляється ж це кожному, що хоча й удасться здобути весь світ, проте невимовними зітханнями серце всередині волає про те, що ще чогось трішки бракує, і начебто дивна й неприродна спрага у хворого не вгамовується.
Так і трапилося з афінянами: вони відчували, що їх прославляє вся вселенська мудрість, якою, наче багатими товарами, постачали людський рід. Та при всьому цьому змушені прислухатись до таємного крику серця. Стали здогадуватись, що досі не все-все вивчили, і що, звичайно, потрібні ще якісь колеса для брички.
Цей недолік свого хваленого й перехваленого розуму, який не розумів лиш вічності Єзекіїлевих коліс25, визнали перед усім світом поставленим монументом. Крім наймиліших своїх богів, які становили по частинах усю їхню премудрість, наче фальшиві камені стовп, збудували храм тому Богові, сяйва якого, наче очі, палаючі кров'ю, сонячного світла не змогли зрозуміти й стерпіти. Той храм був із таким написом: "Невідомому Богу"26.
Наш Павло, запримітивши цей храм серед численних кумирниць, ухопився за бажаний привід до благовістя. Почав
316
передмову, що мудрість афінського шляхетства видна з усього, 1.1 ще чогось для їх досконалої мудрості бракує, проте..., як самі це тим благородним написом визнають. Його ж вам, мовляв, благосповіщаю. Почав цей мандрівник розгрібати фізичний попіл, знаходить у ньому божественну іскру і те панівне єство, яке для них, крім натури попелу, не було зрозумілим; показували, що єство попелу чи глиняне єство, в якому житло їх серце, є ідол, розумій: видимість і лиш ніщо, що тьма і тінь, що свідчить про живу натуру, яка сотворила віки своїм нетлінним словом, і що це слово є друга людина у нашому земному тілі, життя й спасения наше... І оце-то й означає благовістити нетлінне воскресіння. Та чи можна вилікувати хворого, який вважає себе здоровим? Немає труднішого, як увібгати істину в дурне, але горде серце. Проповідь воскресіння зробила нашого Павла буйним серед афінян і іграшкою для їх мудреців. Звідси-то й народились його промови: "Ті, що уявляють себе мудрими, збожеволіли". "Де премудрий? Де книжник?.." Ось якими були мудрими афіняни в часи Павла!
Григорій. Видно, що вони мудрували так, як танцює ведмідь, навчений ріжком.
Панас. Звичайно, танцює згідно з своєю наукою; і є приказка: "Хай ведмедя вчать".
Григорій. Вчать, та довіку йому не вміти. Панас. Чому?
Григорій. Тому що це справа людська, а не ведмежа. Панас. Проте ж він танцює.
Г р и г о р і й. 1 вовк у байках грає на флейті для ягняти. П а н а с. А чому ж не грати, якщо навчився? Григорій. Який цей капельмейстер, такий твій нцмейстер.
Панас. Інша справа байка, а ведмідь справді танцює. Григорій. Якщо ти так справді їси, як він танцює, то ве чи сам не заохотишся танцювати. П а н а с. Як же не дійсне те, що є насправді? Григорій. Без смаку їжа, без очей погляд, без стерна корабель, без сенсу мова, без природи діло, без Бога життя є те ж саме, що без розміру будувати, без розкрою шити, без рисунка малювати, а без такту танцювати... Запитай же тепер, як не дійсне те, що є насправді?
Панас. Чому ж гарно, коли він танцює? Григорій. Тому що смішно, а смішно тому, що природно й непристойно. Отже, немає більш безтямного й шкідливого, як твоя ведмежа приказка. Будь вовк кухарем, ведмідь м'ясником, а жеребчик під вершником. Це чесне діло. Якщо ж вовк грає на флейті, ведмідь танцює, а жеребчик носить повіддя, то не можна не сміятись. Кожна нешкідлива
317
непристойність смішить. А коли вже вовк став пастухом, ведмідь монахом, а жеребчик радником, то це не жарт, а лихо. О, якщо б ми вникли, наскільки це шкідливо для суспільства! Та хто може турбуватись про користь інших, знехтувавши власною? І якщо для себе злий, кому добрим буде? Вбивцями самих себе є ті, хто бореться з природою. Яка мука трудитися у неспорідненому ділі! Навіть бенкет без охоти тяжкий. Навпаки ж, у природному не лише труд солодкий, а й сама
смерть приємна.
І це є причиною того, що у всякому званні є щасливі й нещасливі, спокійні й неспокійні, веселі й сумні. Зачини не-спорідненого у самотність, вона для нього смерть, а з природою - рай. "Самотність для мене рай, - вигукує блаженний Єронім, - а місто - темниця". "О самотність! - волає інший, подібний до нього, - вбивство вад, оживлення чеснот!..." Для таких сердець найглибша пустеля тим багатолюдніша, чим самотніша, а дійовіша тим, чим спокійніша; наче виноградна ягода у своїй солодкій силі багатіє, чим варить її й скорочує сонце у полудень.
Панас. Чому ж люди пруть у звання без природи? Григорій. Запитай їх самих. Панас. Звичайно, їх притягує охота. Григорій. Звичайно, не винні ті, яких до цього примушують.
П а н а с. А якщо охота, то звідкіля ж їм мучитись? З охотою все приємне. А де охота, там і природа. Охота, за твоєю ж казкою, є рідна дочка природи. Як же?..
Григорій. О крутію! Як прехитрий змій, в'єшся, завиваєшся у різні звивки.
Панас. Будь ласка, не сердься! "Як облесні й істинні".
Григорій. Добре: вислухай же спершу баєчку.
БАЙКА ПРО КОТІВ27
Кіт із пасіки за давнім знайомством прийшов у село до свого товариша й [був ] прийнятий пишно. Дивувався під час вечері з достатку.
- Бог дав мені посаду, - сказав хазяїн, - вона приносить у мій дім на добу по двадцять тушок щонайкращих мишей. Смію сказати, що я у селі [зовуся [ великим Катоном.
- Тому-то я й прийшов побачитися з вами, - говорив гість, - і переконатись у вашому щасті, при тім і розважитись ловами. Чути, що у вас з'явилися добрі щурі.
Після вечері лягли спати. Хазяїн уві сні почав кричати й розбудив гостя.
- Звичайно, вам уві сні з'явилось щось жахливе?
- Ох, братику! Здавалося, буцімто я втопився у самій безодні.
- А я веселився ловами. Здавалося, начебто спіймав справжнісінького сибірського щура.
Гість знову заснув, виспався й прокинувся. Почув зітхання хазяїна.
- Пане Катоне! Невже ви виспались?
- Ні! Я після жахливого сну не спав.
- Ба! А чому ж?
- Така моя натура, що, раз прокинувшись, більш не можу заснути.
- Що за причина?
- Тут є таємниця... Ах, друже мій! Не знаєш, що я зобов'язався бути рибалкою для всіх котів у цьому селищі. Дуже мене хвилює, коли згадаю човен, сіть, воду...
- Навіщо ж ти взявся за рибальство?
- Як же, братику? Без харчів у світі не проживеш. Крім того, я й сам до риби великий мастак.
Гість, похитавши головою, сказав:
- О пане! Не знаю, в якому сенсі розумієш оце ім'я Бог. Та якщо б ти дотримався твоєї природи, яку марно звинувачуєш, то ти був би набагато більше задоволений одною тушею на добу. Прощавай зі своїм щастям! Моя бідність краща.
1 повернувся у свій лісок.
Звідси народилась оця притча: Całus ämat pisces, simul odit flumen aquarum - "Кіт охочий до риби, та води боїться". Це нещастя зустрічає всіх охочих не до звання, а до прибутків. Чи не нещасне міркування - любити платню господаря, а не бути охочим копати виноградник? Звичайно, той не охочий, хто не природний. Природному мисливцеві більше радості приносять самі лови й труд, аніж поставлений на стіл смажений заєць. На майстерного живопису картину дивитись приємно всім, та у живописі лиш той охочий, хто любить удень і ніч занурювати свої думки у її [картини ] задуми, примічати пропорцію, малюючи й наслідуючи натуру.
Ніхто не пожне стійкої слави від будь-якого мистецтва, якщо труд біля нього не вважатиме за найсолодшу, що перевершує саму славу, насолоду. А той вже найвірніший друг свого звання, якщо й само зменшення прибутку, нужда, хула, гоніння не можуть погасити його любові. Та без природи труд ніяк не може бути солодким.
Численні, знехтувавши природу, вибирають собі ремесло наймодніше й прибуткове, та цілком обманюються. Прибуток не є насолодою, а виконанням тілесної потреби, а якщо насолода, то не внутрішня; справжня ж сердечна насолода міститься
319
у спорідненій праці. Тим вона солодша, чим природніша. Якщо б блаженство полягало у багатстві, то чи мало людей з достатком? А людей зі спокійною душею й куражних мало.
Достатком задовольняється лиш тіло, а душу звеселяє споріднена праця. Це зала її найсолодшого бенкетування. Отут-то вона, наче хитра машина, повертаючись на своєму повному ходу, радіє і, перебуваючи при самому житньому хлібі й воді, не заздрить царським палатам.
КАРТИНА ЗОБРАЖЕНОГО БІСА, ЯКОГО НАЗИВАЮТЬ СМУТОК, ТУГА, ПЕЧАЛЬ
Якщо ж відібрати від неї споріднену дію, то це для неї смертельна мука. Сумує й метляється, наче бджола, зачинена у світлиці, а світлий сонячний промінь, що пронизує віконце, кличе її на квітконосні луки. Ця мука позбавляє душу здоров'я, розумій миру, відбирає кураж і доводить до розслаблення. Тоді вона нічим не вдоволена, гидує і становищем, і місцем, де перебуває. Огидними здаються сусіди, несмачні забави, осоружні розмови, неприємні стіни світлиці, немилі всі домашні; ніч нудна, а день досадний; улітку зиму, а взимку хвалить літо; подобаються минулі авраамові віки, або Сатурнові28; хотілося б повернутися зі старості в молодість, із молодості в юність, із юності в мужність; хулить свій народ і звичаї своєї країни, порочить натуру, нарікає на Бога й сама на себе гнівається. Лиш те солодке, що неможливе; бажане - що минуле; звабливе - що віддалене. Там лиш добре, де її немає, і тоді, коли її немає. Хворому всіляка їжа гірка, послуга противна, а постіль тверда. Жити не може й померти не- хоче.
Млість у лікарів є вождем усіх тілесних хвороб і слабощів. А душевне невдоволення є дверима для всіх сердечних пристрастей і внутрішніх бур.
Невидиме повітря, що пінить море, невидима й нудьга, що хвилює душу; невидима - і мучить; мучить - і невидима.,
Вона є мучительний дух, нечистий помисел, люта буря.
Все ламає й хвилює, літає й сідає на золочених дахах, проникає через світлі палати, сидить біля престолів сильних, нападає на військові стани, досягає на кораблях, знаходить на Канарських островах, укорінюється в глибоку пустелю, гніздиться у душевній тузі...
Туга ширяє повсюди. Землю, води облягає, Блискавицею б'є в груди, Всюди нас вона сягає.
320
Лиш Вишній Отець може цю бурю перетворити на тишу, спрямувати у гавань, а душу спорідненою працею, наче віжками й вуздою буйну скотину, може втримати:
П а н а с. О брате! Дивне вкладаєш у мої вуха... А народ нехтує нудьгою і для прогнаний цього ворога надто достатньою зброєю вважає гроші, вино, сади, музику, жарти, карти, прогулянки...
Григорій. О мій друже! Не є нічим те, що виростає до великого. Не вважай маленьким те, що веде за собою не дріб'язкове. Маленька тріщина в кораблі впускає усередину страшну течію. Не думай, що невидиме й безсильне є одне й те ж. А народ, уважаючи лиш те суттєвим, що може схопити в кулак, боїться там, де страху немає, й навпаки.
Вексель страшний не папером і чорнилом, а втаєним там зобов'язанням. Бомба небезпечна не чавуном, а порохом або прихованим у поросі вогнем.
Усе невидиме сильніше від свого видимого, і від невидимого залежить видиме.
Нудьга у стародавніх християнських письменників названа бісом смутку. Чого ця ожила іскра не робить? Все перетворює на тріск і заколот, уводить у душу все єхиднине породження нечистих духів. Гризотна думка чи не є невсипущий черв'як і чи не єхидна? Пекуча печаль або заздрощі чи не є лютий дух і чи не люта думка? А лихий помисел чи не є таємний і лютий язик, про який син Сираха: "Зуби його - зуби лева, що вбивають душу".
Це настільки тяжко, що краще душа зводить марити не-спорідненим і шкідливим, ніж бути відстороненою від природного діла.
Звідси страховиська всіх огидних справ і власноручні самовбивства.
А коли апостол Яків каже, що маленька частинка - язик, а наче стерно кораблем, володіє цілим тілом, - то чи не думка рухає й править тілом? Дрібна частинка язика є лиш видимою тінню і наче руханий повітрям дзвіночок годинника, а сама пружина й сутність є думкою. Думка є невидимою головою язика, насінням ділу, коренем тіла. Думка є невгамовний язик, неослабна пружина, безперервний рух, що рухає й носить на собі, наче зотлілу ризу, тлінний тілесний бруд, що прилип до своєї думки й зникає, наче тінь при яблуні.
Чи не бачиш, друже мій Панасе, що невидиме сильніше від свого видимого і від невидимого видиме залежить?
До цього хору пристає Єремія, називаючи людиною не тілесний вигляд, а серце як невичерпну скарбницю мисленних таїн. "Глибоке серце людини... і є людина..." (глава 17).
Якщо сердечне око - лихе насіння, то й усе тіло лихе і
321
всяке діло приносить плоди горя. Джерелу горя - сумні потічки.
Панас. Забрехався ти, друже... Я чув і впевнений, що слова Єремії стосуються Біблії. У ній тління образів нагадує тіло, а приховане в образах боже знання подібне до схованих у тілі сердечних думок. Ясніше слово його так тлумачиться. Біблія є наче один чоловік, або Адам. Глину й тіло його кожен бачить, а серце закрите, і дух в ньому невидимий. Це те ж саме, що й у Павла: "Хто розуміє розум господній?"
Григорій. Пізнай же спершу себе самого, тоді пізнаєш і Адама з Євою. Хіба мені не можна мову біблійного слова пристосувати до людини, коли вся Біблія уподібнюється до людини? Тим-то, здається, й зробив пророк людину образом двоприродної Біблії, що одне єство у ній видиме, друге невидиме, як морське серце або найдрібніші краплини води у хмарі, що виходить з моря.
Панас. Ти, братику, принаймні, не туди заїхав. "їхав у Казань, та заїхав у Рязань". У нас мова йшла про природні вправи, про веселощі й мир, а тепер справа дійшла до численних скарбниць, потім докотиться до скарбниць снігових, що й у Йова...
Григорій. Будь ласкав, не журися! Не дуже вбік од'їхали. Веселощі і радощі недалеко від серця, а серце завжди при своїх думках, як джерело при своїй течії.
Панас. Ну, гаразд, хай так буде. Скажи ж мені: чому один більше прирожденний до нижчої посади й до найпримітивнішого ремесла?
Григорій. А ти мені скажи: чому для іншого здоровша проста їжа?
Панас. Звичайно, тому що більш споріднена.
Григорій. Так і більш природжений хтось до найпримітивнішого ремесла тому, що воно для нього корисніше.
Панас. Чому ж, скажи мені, і для чого корисне?
Григорій. Тому що воно більше куражне, забавне, веселіше.
П а н а с. То ти лиш мені скажи, чому веселіше?
Григорій. Тому що з Богом. Без Бога ніщо не веселить. О дивний ти питальник!... Бо ж коли споріднене, тоді з Богом. Чого ж тобі далі питати? Досить лиш запитати: чи споріднене, тобто чи хоче Бог? Божа воля - це верх і закон законів; не йди далі. А ти запитуєш, чому споріднене? Тобто чому так хоче Бог? А якщо він повинен звітувати тобі про свої діла, то запитай його і вимагай відповіді: чому він зробив землю й воду прихиленими вниз, а повітря й вогонь спрямованими вгору? Чому вогонь поїдає все, крім віссону, або кам'яного льону, не може перетворити на попіл? Чому маленька риба, названа у
322
имлян ремора, має природженість стримувати хід корабля, прилипнувши до його черева? Чому природа дельфінів палко любить людину, а зміїна її ненавидить, а левина тремтить од співу півня?... Природа й спорідненість означає природжене боже благовоління і його таємний закон, що керує всіма створіннями; тобто те, що є подібність між душею й тим ділом, якого вона прагне, як рівність між другом і другом, а подібність між їжею й шлунком. "Подібне тягнеться до подібного". Царство боже і правда його є всередині сотворінь. Він нікого не ображає, включаючи закон спорідненостей. Один до одного, другий до другого, сотий до сотого, хоч і низького звання чи ремесла, але не ганебного, а для нього забавного й корисного, якщо прагне з Богом, то щасливий.
Що було б тоді, коли б Бог умістив наше блаженство в якомусь одному званні? Тоді щастя було б обмежене тіснявою лиш однієї сторони й одного часу. Тоді чи міг би Бог в одній стороні і в одному часі вмістити весь людський рід, коли кожному потрібне щастя? Чи можливо, щоб в одному виді поживи чи у двох містилося здоров'я? Чи може всесвітня божа економія незліченні сотворіння й дихання лиш трьох жеребів прогодувати поживою?
То все одно: не можна й непотрібно. Якщо було б потрібне, то було б і можливе. А не могти зробити непотрібного - це його невимовна сила й влада.
Як же тепер премудро діється, що для одного сотворіння буває отрутою й смертю, те для іншого поживою й здоров'ям. Скільки видів сотворінь, стільки видів поживи, і всяке дихання має внутрішній поклик до собі спорідненого. Коли ж наш Отець Небесний так турбується про тіло, то про нашу душу набагато більше.
ПРИКМЕТИ ДЕЯКИХ СПОРІДНЕНОСТЕЙ
Панас. Важко пізнати свою природу, а пізнати чужу ще важче. Пізнаєш, та запізно. Черепаха відчула помилку, коли почала летіти29.
Г р и г о р і й. Не згадуй мені труднощів у потрібній справі. Ніяк не можна, щоб натура зробила потрібне важким. Не потрібно, тобто не корисно, а тому-то й важко летіти черепасі, та не соколу. Важко, мовляв, пізнати... Та де ж той, хто хоче пізнати? Навіть орлу важко летіти, склавши крила. Чи знаєш, що землеміри дізнаються про висоту дуже високого Фарійського терема30 лиш із його тіні?
Будь-яка таємниця має свою викривальну тінь. Важко розрізнити між дружнім і облесним серцем, та зовнішня тінь,
323
наче пояснювальне скло, ставить на виду гострим спостерігачам навіть сердечні завулки.
Дивись, коли хлопчак, зробивши для іграшки волове ярмо, накладає його цуценятам чи кошенятам - чи не є це тінь хліборобської в ньому душі? І чи не поклик до землеробства?... Якщо підперізується шаблею - чи не апетит до воїнства?...
Коли трилітня дитина самовільно зі слуху переймає божественні пісні, любить заглядати у святі книги, гортати сторінки, дивитись то на малюнки таємничих образів, то на букви, - чи не свідчить це про таємничу іскру природи, що народила й кличе його до богословських вправ? Невидима в нас його сила й божество ясно зображається, витлумачувана цими творіннями, які не лукавлять.
Навіщо ж обмежувати блаженство одним чи двома способами життя?
Бог є всюди, і щастя у кожному стані, якщо з Богом увіходимо в нього. Треба лиш пізнати себе, куди хто народжений. Краще бути натуральним котом, ніж з ослячою природою левом.
Гнатися у званні за прибутками є нехибний знак неспорідненості. Не позбудешся прибутків, якщо буде в тобі царство боже у своїй силі.
Чи ж не дивина, що один у багатстві бідний, а другий у бідності вдоволений? Видно, що природа більше хитрощів докладає, виліплюючи фігуру мурашки, ніж слона, і дуже дивний смисл царства божого можна бачити у бджолиних роях, ніж у овечих і волових стадах.
Бог подібний до багатого фонтана, що наповнює різні посудини за їх місткістю. Над фонтаном оцей напис: "Нерівна усім рівність".
Ллються із різних трубок різні струмені у різні посудини, що стоять навколо фонтана. Менша посудина мас менше, однак у тому дорівнює більшій, що однаково повна. І що дурніше, ніж рівна рівність, яку дурні надаремно намагаються запровадити у світі? Яке дурне все те, що противне блаженній натурі... Боїмося голоду, не пам'ятаючи, що набагато більше вмирають від пересичення. Дурна печаль сама не знає, чого хоче. А само пересичення чи не від нудьги? Краще вмерти, ніж усе життя сумувати у неспорідненостях. Неспорідненість важча від усякого неробства. 1 легше не повзати, ніж літати для черепахи. Не повзаючи, позбавляється лиш природженої забави, а літаючи, стогне, крім того, під неспорідненим тягарем.
Яків. Слухай, Панасе! Чи чув ти байку про дворового пса й осла, що...31
Панас. Так, досхочу ми третього дня сміялися, як він,
324
позаздривши собачим ласкам, здерся копитами на черево ха-іміна. Як черепасі не бувати орлом, так і ослові придворним.
Єрмолай. А скажи, яку нагороду одержав осел, І і грівши господаря придворною ласкою?
Панас. Таку ж, як слуга, що зняв у товаристві з одежі короля блоху.
Л о г в и н. Усіх таких є точний герб - мавпа. Дивина, hid вони не вирізують її на своїх печатках. На печатці імператора Августа була сила: Festina lente - "поспішай повільно". А на їхню печатку годилося б слово: "Дерзай, хоч і невпопад", і цільний наш друг, - ви знаєте, хто мені на гадці, - написав Пайку про козеня та вовка, що грає на сопілці32, доповнивши п іакою настановою: Tu nihil invita dices faciesve Minerva, тобто
I II- говори й не роби нічого без благовоління Мінерви".
Іоиелося запитати в нього, що означає старожитня приказка: "Без благовоління Мінерви"? Відповів: "Не пнися до того, що не дане від природи". "Без Бога, знаєш, не можна й до порога".
Якщо не народжений, то не пхайся до книжників". Ах, Численні через те потрапили у вічну муку, не багатьох мати н.ііюдила до школи.
Чи хочеш бути блаженним? Будь задоволений долею твоєї природи.
Сама його фабула33, ось вона: "Не говори й не роби нічого в супереч Мінерві. У чому природа тобі відмовила, того уникай. Якщо ти не народжений для Муз, уникай служити Музам. Гай-гай! Багатьох мужів губить учена сопілка. Небагатьох справедлива природа-мати сотворила для Муз. Бажаєш бути щасливим? Будь вдоволений своєю долею".
Досить велика Росія каже: "За Богом підеш, добрий шлях знайдеш". Видно, що старанно йти за Богом є найсолодше джерело миру, щастя й мудрості. Хай же кожен знає свою природу й хай випробовує, "що благозавгодно Богові", і суспільство - це та ж машина. У ній тоді буває нелад, коли І частини відходять від того, до чого вони створені своїм Майстром.
СПОРІДНЕНІСТЬ ДО ХЛІБОРОБСТВА
Слухай, Панасе! Скажи ж тепер, яка ти тварина, що за Пташка та ким народжений?... Мені видається, ти народжений до землеробства.
Панас. Правда, що я сади, поля, ліси люблю з природи, й мій батько справжній землероб.
Л о г в и н. Слава Богу! Ти для цього народився тому, що "пні для іншого; а вони народжені для іншого тому, що ти для
325
цього. Це боже царство: не сперечайся ж. Берися орати землю, готувати поживу для людей і худоби, розводити стада або бджіл або що твій у тобі Господь звелить. Не бійся: найважчий у твоїй праці труд буде для тебе найсолодший, як запашне повітря, чисті потоки вод, співи птахів, як і самі плоди твоїх трудів. Цього від тебе чекає твоя батьківщина.
Якщо ж не підкоришся Господу, то знай, що печаль загризе твою душу серед золочених палат і заплачеш, згадавши зелені поля. Рано скажеш: "Коли той день мине?..." А ввечері скажеш: "Коли буде той світанок?"
Або скажу тобі словами Мойсея: "Буде твоє життя висіти перед очима твоїми, і боятимешся вдень і вночі, і не віритимеш життю твоєму. Вранці скажеш: "Коли буде вечір?..." І ввечері скажеш: "Коли буде ранок?..." Зі страху твого серця ним же злякаєшся, і від видінь твоїх очей ними ж побачиш".
Оце-то є жити в тілесному достатку, а позбавитися душевної втіхи, мати Господа свого, що висить над твоїми очима і не покриває, наче гніздо і пташенят своїх, а такого, що б'є по сердечних зіницях, як орел оленя, сидячи на його рогах.
П а н а с. Ви вже другий раз згадуєте орла з вашим оленем. Л о г в и н. Довелось читати, що орел, маючи намір вбити оленя на поживу, спершу качається по піску, щоб засмітити крила, потім злітає на оленя і, сидячи на рогах, б'є крильми по очах, поки не засліпить то ударами, то піском. А сліпий олень швидше, ніж стріла, мчить по пагорбах і, збігши на скелю, падає в безодню й розбивається. "Блаженні, хто чус слово боже й береже його". Друже мій, Панасе!...
СПОРІДНЕНІСТЬ ДО ВОЇНСТВА
...Можливо, ти народився воїном?
П а н а с. Не хочу... Я не воїн. Я законник. Моя справа - знати цивільні закони.
Яків. Дай вам боже знати закони та й смак відчувати. Злодій краде, однак знає закон: "Не кради".
Є р м о л а й. Щодо мене, то яка мила мені кожна людина у своїй спорідненості! Не можу достатньо намилуватись видовищем, коли вона діє, і дія її, наче смирна, точить запах. І хто воїном народжений, дерзай, озброюйся!... З природою швидко навчишся! Захищай землеробство й купецтво від внутрішніх грабіжників і зовнішніх ворогів. Тут твоє щастя й веселість. Бережи звання, наче око. Що солодше природному воїнові, ніж військова справа? Заколоти образу, захищати стражденну й беззбройну невинність, заступатись за основу суспільства - правду - це його найсолодший сніданок, обід і вечеря. Не бійся:
326
з Богом тобі буде легко зносити голод, спрагу, холод, спеку безсоння, криваві рани й сам смертельний страх і набагато легше, ніж без нього, протилежне цьому, щоб ти зрозумів, наскільки сильна природа. Це горе воїна з Богом буде тобі у стократ приємніше, ніж твої ранги і прибутки. Ранг кожен може носити, а справжнє діло робить лиш той, хто природжений. Діло І без рангу діло, а ранг без діла ніщо, а діло - без Бога.
Якщо ж, знехтувавши божим покликанням, підеш слідом своїх примх і сторонніх порадників, то не забудь навіки попрощатися з усією втіхою, хоч би ти заховався у ріг достатку, І, боячись померти тілом, щохвилини будеш зазнавати душевної смерті.
Відібрати в душі споріднену працю - означає позбавити її і моєї поживи. Це люта смерть. Знаю, що щадиш тіло, але вбиваєш душу. Це погана заміна.
Не розумію, навіщо мати меча, якщо не сікти те, для чого він викутий. І не розумію, навіщо носити тіло, якщо [його] щадити, не витрачати на те, для чого хто ним зодягнений. Повір, що саме життя Мафусаїла все пропало, і є справжнім Пеклом, якщо не витрачене на те, для чого тобі твій Господь його дав. Яка солодка трата здоров'я й літ у головному ділі природи! Тоді-то наше життя буває запашною жертвою Господові. Опера, книга, пісня й життя дістають свою цінність не від розміру, а від краси й доброти. Ціна всього і краса - Бог. "Краса у правиці твоїй..." З Богом коротке життя виповнює довгі літа, а діло з ним є само собі найвищою нагородою.
П а н а с. А що означає те, як кажуть студенти: Ars perficit naturam?34
Григорій. Правда, що наука вдосконалює спорідненість. Іа якщо спорідненість не дана, то що може зробити наука? Наука є практика й звичка, і є дочкою природи. Птах може навчитися літати - та не черепаха.
Які ж ми хитрі знаходити вихід де не потрібно! Дивно, що кожне сотворіння піде за проводом творця. Лиш людина через непослух стає глупомудрою мавпою, задивившись на сліпу моду, а не на помах прозорливої природи. Хто кличе в ліси й сади рід солов'їв і дроздів, на поля жайворонків, а жаб у води й болота? Хто веде річкові потоки до моря? Хто притягає до магніту сталь? Хто спрямовує вверх мерехтливе полум'я? Це Бог наш, що над усіма панує і всім все влаштовує.
Все те споріднене, що природне, і симпатія означає природну схильність до дружби, їжі, а найбільше вибору звання.
Якщо хтось щасливо живе в достатку, то не тому щасливий, Що в достатку, а що. в достатку з Богом. А без цього набагато ніл нього щасливіший природний жебрак. Не всі народжені для достатку.
327
Якщо математик, медик чи архітектор щасливий, то звичайно, щастя те залежить від природи, яка його для цього народила. А без неї він бідне й смішне створіння. З Богом святим низьке підноситься, а без нього знижується й високе. Щастя наше всередині нас... хай ніхто не очікує щастя ні від високих наук, ні від шанованих посад, ні від достатку... Немає його ніде. Воно залежить від серця, серце від миру, мир від покликання, покликання від Бога. Тут кінець, не йди далі. Це джерело будь-якої втіхи, і його царству не буде кінця.
СПОРІДНЕНІСТЬ ДО БОГОСЛОВ'Я
Хай же помножить Господь благовісників свого царства! Хай поновить час, написаний у Ісайї: "Вони ж до кінця не замовкнуть поминати Господа". Хай засурмлять і закричать ті, про яких сам милостиво зволить питати: "Які є ті, котрі, наче хмари, летять і як голуби з пташенятами, до мене?" Хай засяє той найочікуваніший день! "Світися, світися Єрусалиме!... Це пітьма вкриє землю, й морок на поган. На тебе ж з'явиться Господь".
Ці проповідники, наче із личинок бджоли, народжуються зі студентів. Чи ти народжений студентом? Дивись, чи так воно? Ти, може трапитись, личинка, та фальшива: із цих народжуються трутні. Вони спершу з великим шумом ведуть свій хор, і, нарешті, бувають ганебні та вигнані з дому божого.
Трохи ти, можливо, для цього народився, та головне твоє народження для іншого діла. І як можеш бути проповідником, сам будучи противником царства божого? Прислухайся ж до себе, випробуй всіляко. Добре оглянись... а якщо воно справді так, і не гонор, не прибутки, а сам Господь тебе кличе вродженою до самої справи любов'ю, то йди услід за ним і приступай до покликання. Облиш усі справи. Тому ти для цього народжений, що інші для іншого.
Уникай поговору, вибери самотність, люби нужду, цілуй безневинність, дружи з терпінням, навчайся священних мов, опануй досконало хоч одну, і будь у числі навчених для царства божого книжників, про яких Христос: "Кожен книжник, який навчився царства божого..." Ось навіщо ці книжники вивчають мови. Не бійся! Голод, холод, зненависть, утиски, наклепи, лайка і всілякий труд не лише терпимий, але й солодкий, якщо тй для цього народжений. Господь твій - сила твоя. Все цс зробить тебе гострішим і крилатішим. Стремління природи, наче джерельний потік або полум'я, швидше рветься через перешкоди. Привітайся з стародавніми поганськими філософами. Побесідуй з Отцями вселенськими. Нарешті, підеш у землю
328
ізраїльську, у самий Вифлеем, у дім хліба й вина, у най-святіший храм Біблії, наспівуючи з Давидом: "Звеселився про тих, що сказали мені..." Як небезпечно входити у цей чертог! Візьми одяг. Обмий руки й ноги. Потім сідай за цей безсмертний стіл. Та стережись! Не пхайся в сільничку з паном! Пам'ятай, що не твоя плотська, а господня це трапеза. Бережи тебе, Боже! Помреш, якщо будеш їсти кров. їж кров і плоть господню, а не свою. "Хай добро тобі буде і буде завгодно перед господом Богом твоїм". Приймай, та від Господа; споживай, та для Господа; насичуйся, та перед Господом.
Як багато жеруть, але перед собою, а не перед Господом. Не дай тобі, Боже, вкусити від дерева смерті! "Розумій, що кажу..." Премудрість божа, безперечно, на наших вулицях і серед доріг наших, наче утверджена драбина стоїть на землі, але на високих краях і на дуже гострих вістрях і спочиває на гірних горах. "Виходи її є виходами життя, і хто зійде? Лиш Господь готує хотіння".
Як про багатьох співучасників можна сказати з Єремією: "Близько ти, Господи, від уст їх, та далеко від сердець їх".
Намагайся перш за все зрозуміти, що таке віра. Немає від неї потрібнішого. Та знай, що ніде не знайдеш її, якщо іскри її не викрешеш спершу всередині себе. Побачивши її, знай, що ти почав поєднуватися з тим: "Господи, очі твої дивляться на віру". І якщо в тобі буде ЇЇ не більше, ніж гірчичне зерня, тоді щасливо увійдеш у семистовпний дім премудрості божої й насолодишся на гірному місці високим розумом божого слова, полегшеного твоєю плоттю, навчаючись од нього самого.
У тридцять років починає світати ранок істини. У цих роках хрещення Христове, відкриття небес, сходження Святого Духа. "І той був, як тридцять літ". У цьому віці в юдеїв ставили священиком. Якщо ти вже запасся хлібом Христовим, і збулося на тобі: "Виносить із свого скарбу нове й старе". У той час можеш наділяти друзів, благодійників, ближніх і дальніх.
Довго вчися сам, якщо хочеш вчити інших. У всіх науках і мистецтвах є плодом правильна практика. А ти, проповідуючи слово божої істини, утверджуй його чудесами непорочного життя.
Не можна побудувати словом, коли те ж саме руйнувати ділом. Це означає подавати правила для спорудження корабля, а робити віз. Без святості життя, можливо, можна стати корабельним майстром, але проповідником ніяк не можна, хіба його мавпою. Початок і кінець цього покликання, його природна сила й печать є божий страх, що виганяє всю нечистоту. Це є божий дар і ключ, даний Господом. Лиш він відкриває вхід у дім Давидів і в ті біблійні нутрощі: "У скарбах наше спасіння, t відкриє - й не буде того, хто зачиняє, й зачинить - і не буде того, хто відчиняє".
329
Завжди буває невелика кількість охочих до божої істини. Хай це тебе не обурює, а будить жаль.
Остерігайся сріблолюбства. Пам'ятай, що ти прийняв задарма. Весь твій труд є ніщо порівняно з цим даром. Який ти мені богослов, якщо сріблолюбець... Не думай, що інших, крім тебе, стосується оце слово: "Подивіться на птахів..." Хай інші збирають, а твоя частина хай буде Господь. Маєш поживу й одяг - тут вся твоя тілесна насолода. Багатій і збирай день за днем багатство божої слави. "Всіх відрікся - говори з Павлом - та Христа придбаю".
А раптом досягнеш через воскресіння мертвих землі обіто-ваної, літа господнього приємного і в 50 років твого життя отримаєш всезагальне звільнення від усіх боргів твоїх душі й тіла твого і повне просвітлення тобі й твоєму ближньому.
Панас. Діло за наказом - справді трудне. А й це не без того...
Я к і в. А я вірю, що найтісніший, твердий і крутий шлях буває легким, якщо сам Бог вказує дорогу до наміру і, звичайно, вказує тому, кого народив для цього.
ХОР ПРИРОДНИХ БЛАГОВІСНИКІВ
П а н а с. Та де ж він такий? Покажи хоч одного.
Я к і в. На, ось тобі один: "У труді й подвигу, в стараннях великих, у голоді й спразі, в постах великих, у холоді й наготі..." Пробіжи 11 -ту главу його другого листа до корінфян і здивуєшся з його природи, що насолоджує будь-яке горе.
Чого не зносить воїн чи купець? Не знайдеш дня без тьми й світла, а року без зими й тепла. Не знайдеш і становища, щоб воно не було змішане з насолоди й печалі. Так стоїть увесь світ. Протилежне сприяє протилежному. Насолода є нагородою печалі, та печаль - мати насолоди. Хто хоче пожинати насолоду, хай спершу полюбить печаль: і народиться насолода, а любить природний.
Панас. Кажуть, що у Норвегії буває день без світла і
тьми.
Л о г в и н. Хто ж був природніший, ніж цей: "Я народився для того, щоб засвідчити істину"? Змучений дорогою, сидить при джерелі і голодний, і спраглий. 12 годин у них вважалося днем. Вже велось біля полудня. "Було, наче шоста година". Не було з ким завести розмову про царство боже. Прийшла жінка по воду. Ось і випадок! Просить пити не для втамування спраги, а для початку бесіди. Стихійна вода дала призвід говорити з нетямущою жінкою про воду живу, про воду божу, яка тамує спрагу нещасних неситостей, що турбують день і ніч нашу
330
душу, про яку Ісайя: "Умийтеся, й будете чисті". Не посоромився, не остерігся муж божий богословствувати зі слабою статтю: а раптом приведе її із марновірства до справжнього боговшанування, яке не прив'язане ні до статі, ні до становища, ні до сторони, ні до місць, ні до часів, ні до обрядів, крім лиш серця, і відкриє очі її до зрозуміння божого єства, прихованого н стихіях, подібно до джерельної води, захованої у земному серці, якої прагне Давид: "Хто мене напоїть водою?" Повернулися друзі з поживою і, знаючи, що він нічого не їв, просять, щоб поїв: "Равві, їж".
"Моя пожива, - сказав Учитель, - є, коли здійсню волю того, хто послав мене".
1 голодний, і спраглий, і невеселий, якщо не робити й не говорити про те, до чого Отець небесний його народив і послав. Тут його і їжа, й питво, й веселощі. Вчить у товариствах, вчить у домівках, вчить на вулицях, вчить на кораблі, вчить на траві зеленій, на пагорбах, садах і на рівній місцині, стоячи, й сидячи, і йдучи, вночі і вдень, у містах і селах, у різних кордонах, кожного і дуже великий народ.
У неспоріднену собі справу не вмішується. "Учителю (просив його хтось), скажи моєму братові, щоб і мені дав частину спадщини, хай не ображає мене. Він тебе послухає..." "Чоловіче! Хто настановив мене суддею чи розподільником? Моя справа вчити про царство боже". Як же вчив? Чи був з ним Бог? Я закричу, підвищивши голос, з жінкою, що чула його. "Блаженне лоно, що носило тебе..." Чудувались народи, бо одвіку такого не було в Ізраїлі і ніколи такого не говорив чоловік: така велика приємність виходила з уст його.
Яків. Ось вам ще один природний! Каже Бог Мойсееві: "Я сущий..." 1 посилає його в посольство, а він відмовляється. "Молюся тобі, Господи, не добромовний я". Диво, як неспішно приступає до посади. Знав він свої обдарування, бачив сяючу в купині істину, проте сам собі не вірить, щоб усупереч надії, взявшись за неспоріднене, не завів народ у бездоріжжя, а себе ло загибелі. Та й як не боязко підрядитися показати найпо-таємнішу істину божого єства, ввести у землю такої ж природи, розв'язати заплутаний у людях шлях до справжнього центру благополуччя? Це означає випробовувати себе.
Може трапитись, що хтось народжений бути воїном, але пішим, не кінним, бути хазяїном, але не орати й не розводити худобу, бути купцем, але не торгувати золотими товарами, бути вченим, але не проповідником Євангелія, хай же й цим, та не оратором, а письменником, і звичайно, не відважився б без цього голосу: "Нині ж іди й зійди, і виведи людей". 1 так, відчуваючи руку божу, пішов за привітанням Йофора35, тестя ι вого: "Йди здоровий". Здоров'я й мир для нашої душі означає
331
йти за Господом. Який же був проповідник? Слухай самого Бога: "Чому не боялися говорити на раба мого Мойсея? Не встав до цього пророк в Ізраїлі, як Мойсей. Не потемніли очі його, не зотліли уста його".
Є р м о л а й. Хто насмілиться із числа проповідників виключити світоча слова, який упродовж життя проголошував оце: "Покайтеся..." Він не був світлом, але мав і любив у собі світло, свідчив і ходив у світлі, закінчивши в ньому й при ньом течію свого життя. Свідчити про світло - означає благовістити істину, правду й царство боже всередині нас. Проповідує в пустелі, благовістить, кому може, в селах, цей пустельник, що до кінця полюбив невинність.
"Був чоловік, посланий від Бога". Ось свідчення його
спорідненості, та він і сам про себе визнає: "Хай з'явиться
(Христос) Ізраїлеві, заради цього я прийшов..."
Який же проповідник? Сам Господь схвалює: "Не встає
серед народжених жінками в болях. Багато хто зрадів народженню його".
Я к і в. До цього роду належать усі пророки. Один із ни
кричить: "Було господнє слово до мене". Інший: "Була на мені
рука господня". Інший: "Господь послав мене пророкувати" інший: "Чув голос слів його". Інший: "Чув слух від Господа" Інший: "Промовляє до мене ангел, що каже в мені: "Встань і йди, й проповідуй". "Говори, сину людський". Всі ці святі божі не були з-посеред тих: "Не посилав пророків, а вони пішли' "Не говорив до них, а вони пророкували". "Не дослухайтесь слів пророків". "Від свого серця говорять, а не від уст господніх".
Григорій. Ось вам ще дюжина народжених дли проповіді! "Покликав, кого сам хотів, і прийшли до нього, і сотворив дванадцять, щоб були з ним і щоб посилав їх проповідувати і мати владу зцілювати недуги й виганяти бісів І назвав Симонові ім'я". Іскаріотський тут же. Пізнаймо ж, що неможливо, щоб між спорідненими не знайшовся неспорідненин і, навпаки, і хай не злякає нещасна сміливість цього учня усіх, хто заради сріблолюбства й марнослав'я прагне апостольською діла. І це означає: "Покликав, кого сам хотів". Видно, що не від смертних це залежить. Сам кличе, сам посилає, й імена дає. "їх же й апостолами назвав". Даються Симонові й Савлоні нові імена. У смертних часто величаються іменем ті, які не мають його сутності. У Бога не так. У нього ім'я і сутність і тотожність; як лиш назвав, так враз і єство дав. Як лиш сказан "Хай назветься світло!", розумій: "Хай буде світло!" Кол чуєш: "Апостолів назвав", розумій: "Ви є світло світу". Бут» й називатися розділяє наша брехня, а не божа неподільна істина. Якщо Вишнім дана твердість алмазу, прозора зелені
332
смарагду, якщо сапфір народився з голубим, рубін з блискучим, наче вогонь, сяйвом, то назви, як хочеш, а єства його не зачепиш. Що ж сильніше - Бог чи ти, називаючи суще несущим і протиставляючись Богові, "що животворить мертвих і називає не-суще в тобі як суще в собі"? Бог, народжуючи, вливає сутність, силу й єство, а тим самим називає.
Пусте ім'я без сутності подібне до виноградного грона, штудерно зображеного на стіні пензлем. Воно, намальоване, обманює виглядом справжнього грона, обіцяючи прихований усередині себе спілий смак солодкого соку, а нерозумні пташки, прилітаючи, б'ються до німої стіни36.
Якщо чимось хочеш прославитись, то будь тим за єством. Буття й слава імені, наче добре зерно з гілками, наче джерело з потоками, наче сонце з променями, неподільні, а марнослав'я, немов трава, що зростає на дахах, яка сохне перед вириванням.
Та чи від тебе залежить узяти буття? Чи можеш бути слугою при його боці? Не можеш ні сам, ні хтось інший. Ось хто сильний! "І сотворив дванадцять, хай пребудуть із ним". Створити, прикликати, назвати, послати, дати владу залежить од народження, а це від царства божого. Тепер відгадай, що означає: "Павло названий апостолом"? Та ким? Не із людей, не чоловіком. А Ісусом Христом і Богом Отцем. Не можна було не покликати для цього народженого: "Бог, що вибрав мене із черева моєї матері..." Як можеш зцілювати недуги, не маючи влади? Звідки ж влада, якщо ти не посланий від Бога? Як посланий, коли не названий? Як названий, коли не покликаний? Як же покликаний, коли не для цього народжений? Заспокійся, не твоя справа. Ти ледь не брат того нахаби: "Учителю, йду за тобою".
Скажи мені, звідкіля такий безбожія потоп? Звідки марновірства, лицемірства й єресі? Звідкіля у християн лайка священної Біблії? Де плекання найсолодшої дружби? Де згода найдорожчого миру? Де жвавість сердечної веселості? Хто плюндрує й розбещує будь-яку посаду? Неспорідненість. Хто вбиває науки й мистецтва? Неспорідненість. Хто зганьбив чин священицький і монаший? Неспорідненість. Вона для кожного покликання найглибша отрута й убивця. "Учителю, йду за тобою". Йди краще орати землю або носи зброю, займайся купецькою справою чи своїм ремеслом. Роби тс, до. чого народжений, будь справедливим і миролюбним громадянином, - і досить. "Учителю, йду за тобою".
Не йди... Цього не досить, що ти гострий і вчений. Треба бути другом покликання, а не любителем прибутку від нього. Лиш для такого посада не буде знаряддям ласощів. Хіба не вчений Симон-волхв?37 Волхв - означає мудрець. Хіба не був гострим? Уся Самарія проповідувала: "Цей є велика божа
333
сила"! Вхопила мудреця лихоманка мати Духа Святого й подавати людям по-апостольськи. Що ж цьому хитрунові відповідає Петро? "Немає для тебе частини... Серце твоє не праве..." Дати й узяти посаду заради срібла - однакова біда. З таким серцем, хоча й лікуєш пристрасті й виганяєш бісів - не радій. Хоча й ангельськими мовами проповідуєш, не годишся. Хай численні народи на золоті напишуть: "Це є сила божа велика - пуста порожнеча".
Якщо, за приказкою, мостишся на посаду, наче коза на дах, для того, щоб через нього скочити на купу багатого марнослав'я, то видно, як у дзеркалі, що ти не старанний до посади, а тому й не народжений, і не записаний на небесах, хіба що у людей.
Не вважатись у людей, а бути благовісником з Богом і в Бога - це важливо, як написано: "Був Бог із ним". "Радійте, бо імена ваші..." "Учителю, йду за тобою". Бачу в тобі корінь жовчі й печалі. Бачу в серці твоєму насіння сріблолюбства. Не обновлятися Духом Святим, а щоб торгувати цим скарбом і повести себе добре, заради цього несамовито бажаєш прославитися божественним знанням. "Покайся у твоїй злобі".
Яка безглузда нісенітниця! Драбину, що відводить від земних ницостей, повертати на сходження в безодню. Чи не означає це подавитися даним для життя хлібом? "Йдучи, подавився". Якщо любиш прибуток, шукай його пристойним шляхом. 1000 для цього перед тобою благословенних ремесел. "Учителю, йду за тобою". Йди... і будеш опудалом, позбавленим єства, хмарою без дощу, прекрасною зірницею, сатаною, що впав з небесної посади до підлої похоті. "Ним темний морок навіки зберігається".
Л о г в и н. А інший радий би втекти з Йоною, та кличе Бог: "Устань і йди в Ніневію і проповідуй". До іншого сам говорить Господь: "Ходи слідом за мною". Принаймні, дай поховати батька... "Залишив..."
Не відпускає навіть попрощатися з домашніми. 1 заслужено. Чи керуєш ралом? Не оглядайся назад. Чи народився для проповіді? Кинь усе життєве. А інакше й природний не годишся. Хай кожен знає свою справу. Ти ж сповіщай царство і намагайся бути серед тих: "Блаженні очі зрячі, яких бачите". А щоб отримати цю нагороду, треба спершу попрацювати у божому винограднику. До природних говориться: "Йдіть у мій виноградник".
Яка невелика кількість природжених працівників! Відводить їх лукавий світ, полонивши плотськими науками й книгами, що обіцяють славу й прибуток, відволікаючи від отої нареченої без нареченої. "Вся слава царевої дочки всередині". Якщо хто відчув обман, то хай не стоїть на чужій дорозі, хай поспішає у виноградник і хай чує: "Чому стоїте без діла?"
Виноградником господа Саваофа є Біблія. Гострий розум у
334
багатьох, та не навчилися розмірковувати. Одні мають почуття, нишколені довгим навчанням, та не мають невтомної охоти, '{найдеш і охочих, та пов'язані життєвими незгодами. Знайдеш і вільне серце, та без страву божого. Всі ці засоби без природи мертві, але й природа без них беззбройна.. Бачите, як тяжко підняти змія, як обіцяв Господь: "Змія візьмуть". Із згаданих чотирьох засобів потрібніший божий страх. "Блаженний муж, котрий у премудрості помре". Та там же син Сираха каже: "Хто боїться Господа, сотворить це, і хто дотримується закону, осягне його". Однак треба мати й вільне серце, згідно з його ж словом: "Хто принижується своїм діянням, змудріє". Це він твердить і в іншому місці: "Діла правди його хто сповістить?" "Хто принижується серцем, розмірковує це". Хто принижується серцем і діянням - означає те саме.
Панас. Хіба серце і діяння означає те саме? Л о г в и н. А ти досі не знаєш, що серце є безоднею думок? А думки - насіння й джерело діянь? Серце, що принижується, означає не. заросле терням життєвих печалей і справ, а готове до знаходження правди божої. "Заспокійтеся і розумійте".
Тим-то шукач усіх душ буває нужденний, стриманий і пустельник. На те добрий книжник вчиться читати книги, а добрий схоласт вправляется у справах. Скажемо з сином Сираховим: "Чим змудріє той, хто тримає рало?" Його думки й розмови про биків, про ниви, про корм для скотини. Те ж міркувати про інших. Правда, що суспільство без них не населиться, але вони не можуть бути в раді, яка всьому лад дає. "Лиш хто душу свою віддає й розмірковує в законі Вишнього, знайде мудрість усіх стародавніх і буде -вчитися у пророцтвах, дотримається оповідей іменитих мужів і увійде у івивини притч, знайде таємниці притч і поживе у загадках притч, послужить серед вельмож..."
Тому не велить Господь Ааронові мати землі. "Я частина твоя й спадщина твоя". Хай стережуть печеру, хай копають і нященні книги.
Панас. Отже, бідні твої проповідники залишаються жебраками?
Л о г в и н. Цілком нужденними, щоб бути готовими. Та ці жебраки благовістять. Сам Господь їх вчить. "Приступили о нього учні його і відкрив уста свої, навчаючи їх". Про цих е, які принижуються серцем і діями, каже: "Блаженні нужденні духом..." Вони-то плачуть, голодні й спраглі царства божого і правди його, лагідні, позбавлені, гнані, ганьблені, та мають же свою нагороду з Петром: "Срібла й золота не маю..." - і ;іі смаком Сираховим: "Дав мені Господь язик - нагороду мою, і ним похвалю його". Послухай, ось жебрак хвалиться нагородою! "Приготувався для мене вінок..." Яким охочим до
335
мудрості був син Сираха! "Ще будучи юним, перш ніж мандрувати, шукав ознаки мудрості у моїй молитві". А ці слові чи не дихають дивною гарячковістю? "Боролась душа моя за неї". "Звеселилося від неї моє серце..." "До останнього вимагатиму її..." "У ній я мав успіх..."
Та найвиразніше його спорідненість зображає оце: "Дав Господі язик мені, нагороду мою, і тим похвалю його". Видно, що не для гаманця вчився, що не було для нього милішого, як дістати оце з Ісайєю: "Бог дасть мені язик навчання..." І з тією: "Мед і молоко під язиком твоїм". "1 почали говорити іншими мовами..." Цю премудрість, що пізнає і любить Господа свого, називає Соломон довжиною життя, деревом життя, вірою, правдою, миром, молитвою, багатством і славою, красою молодиків, а сивиною старих "Краса юних - премудрість, слава ж старих - сивина".
КІЛЬКА СИМВОЛІВ, ТОБТО ЗАГАДКОВИХ АБО ТАЄМНИЧИХ ОБРАЗІВ, ІЗ ПОГАНСЬКОГО БОГОСЛОВ'Я
Не хочеться мені з вами розлучатися. Кумедно для мене сказав той, хто дружню в мандрах бесіду назвав візком. Наші життя є мандрівка.
Григорій. Прошу із саду в мою світлицю... Правда що дружня бесіда є візок, який полегшує [шлях] мандрівника. А він тим кращий, коли котиться на пророчих колесах. 0 колеса! О найсолодша вічносте! Щасливий, хто привчив свої очі до світлозірного сяєва. Цей частіше заглядає і відкушує від тебе. Ось справжня манна! А зерно її мілке, наче коріандр, насолоджує різними приємностями смак своїх любителів, як дорогий алмаз кидає в очі блискавку різного кольору. Хто хоче без неї полегшити свою неситість, той хоче пригорщею піску закидати безодню океану, а краплею охолодити вогняні царство, обіцяючи своїй душі простору розкіш, зачинивши її як орла, в тісну печеру, не розуміючи, що
Дух - безодня у людині. Ширша вод всіх і небес. Не наситишся тим нині, Чим полонить світ увесь.
Та відчуваючи жало її, що настановляє нас при виборі поживи, дружби й звання, вчимося помалу пізнавати її, наче з букваря.
Панас. Ба! Звідки в тебе стільки нових картин? Дивись уся світлиця ними обвішана.
Я к і в. Не дивуйся: для розумних людей мудра картина
336
Планом, що являє широту всієї книги. Картина - це німа нига, та, як бачу, тут вони не німі, всі говорять.
Панас. Фе! Всі вони, як бачу, поганський бруд...
Григорій. Перегляньте, для цього я вас покликав. Та не лайте. Вони всі мені любі.
Є р м о л а й. Якщо б у твою світлицю прийшов християнин і молодим розумом, то вважав би тебе ідолопоклонником.
Григорій. Чисте небо не боїться блискавки й грому.
Панас. Що за нісенітниця! Навкруги звірі, птахи, ліси, три, худоба, води, риби, гаддя та ін., та ін., наче рай поганський.
Григорій. Я зі святим Петром все це вижу й з насолодою і Богом їм; з ним ніщо не є погане.
Панас. Прошу, не все ковтай. Пощади хоч гори з деревами. Подивись на першу, що над дверима. Що за пташки і идять на квітучих гілках?
Григорій. Соловейко зі своїми дітьми, вчить їх співати.
Я к і в. А прочитайте, що говорить картинка?
Григорій. "Батьки наші найкращі вчителі". Розважте, чи не прекрасна пісня? 1 чи не слід поважати закони наших предків? Відомо, чого вчить нас наша мати Біблія.
Є р м о л а й. Гляньте сюди. О бідненький олень! Зі встромленою у тіло стрілою страждає біля пагорба, півстріли в рані, пропав він. Хто врятує?3
Я к і в. Не бійся! Хіба не бачиш, що їсть траву? Вона йому стрілу геть викине. Ця трава у стародавніх еллінів називалася ????????? .
Є р м о л а й. І так стрілець нічого не зумів йому вдіяти? Хотів би я знати, хто вчить його так зцілитися?
Яків. Хіба не бачиш, що тобі говорить цей олень? Природа перевершує науку. Ось хто його вчить! Найкращий учитель.
П а н а с. А розтлумачте мені, що це за пиріг, чи що?
Л о г в и н. Де тобі пиріг? Мабуть, ти сьогодні мало їв. Це мушля, або черепашка, або устриця. Поїж її, вона говорить наймудріше: "Шукай себе всередині себе". Все її добро іберігасться всередині черепа.
П а н а с. О, справді, смачна черепашка... Ба! Та ти, брате, і слона їси?... Хліб та сіль!...
Григорій. Немає нічого смачнішого й здоровшого. 1 вас милостиво просимо. Він зміцнює мене шукати щастя в Бозі. А щоб я шукав Бога всередині самого себе, то до цього мене спрямовує моя устриця.
Панас. Навіщо ж він хобот вверх підіймає?
Л о г в и н. Очікує привітати сонце, що сходить. Он, дивись! Промені виникають із-за гір. Спостерігачі звірів пишуть, що слони кожен день збираються громадою перед сходом сонця і дивляться на схід. Чи це не живий образ благочестивої людини?
337
А чому ж не уподібнити її до слона, якщо пророк Малахія уподібнює до бика? "Засяє вам, що боїтеся імені мого, сонце правди, і зцілення у крилах його. 1 вийдете, і підскочите, наче телята, звільнені від пут".
Григорій. Прочитайте ж слонове привітання сонцю. Л о г в и н. "Вранці стану перед тобою, і побачиш мене". "Не будуть беззаконні перед твоїми очима".
П а н а с. Я люблю гори, діброви, джерела, сади. Є р м о л а й. Хто це такий? Якийсь юнак. Звичайно, хоче пити. Нахилився до джерела...
Яків. Ось нещасний Нарцис! О, бідолашний! Звичайно, він не розкусив отої притчі: "Не гарна хата кутками, а живопис фарбами". У чистому джерелі задивився на свою красиву шкіру, а не вникає всередину, в саме своє серце і в таємне керівництво блаженної натури, що може настановити його на шлях миру; тим губить себе, що любить себе.
Л о г в и н. Нарцис, справжня статуя й жива фігура тих, які шанують Біблію, та бачать у ній лиш свою тлінь, а не проникають у заховане під тлінню, не чують Мойсея: "Слухай, Ізраїлю!" "Слухай себе, прислухайся до себе..." "Господь Бог твій посеред тебе".
Г р и г о р і й. Не пізнавши себе, як пізнаєш Біблію? Хто вдома сліпий, той і в гостях. О Нарцисе! Премудра твоя пісенька, та не розумієш її; а я твою пісню тобі ж заспіваю. "Пізнай себе. Загляни всередину".
Панас. Воля ваша, не можу розпізнати цього хвоста того звіра: біжить і оглядається, подібний на вовка.
Яків. Бобер, відгриз сам собі яєчка, покинувши, втікає. Он, дивись! Мисливці женуть його.
Панас. Навіщо ж він, дурень, псує сам себе? Яків. Мисливцям потрібні лиш його яєчка для аптекарів. Нічого не щадить, лиш би себе заспокоїти. Ось пісня його: "Лиш би не втратити серця".
П а н а с. Не дуже дурна заміна. Весь світ не заплатить за сердечний спокій. "Веселість серця - життя людині".
Є р м о л а й. Гляньте на палаючу свічку. Що вона означає? Л о г в и н. А он бачиш: кружляє коло свічки нічний метелик.
Є р м о л а й. Хіба він любить свічку? Л о г в и н. Чи можливо, щоб нічному сотворінню подобалося світло?
Є р м о л а й. Який же біс несе його до неспорідненого? Хіба сподівається нагороди від товаришів, якщо погасить світло, що сліпить їм очі?
Л о г в и н. Можливо, й те, та спершу сам обпечеться. Ось прочитай унизу йому нагороду: "Охота моя губить мене".
338
Панас. Дивись! Собаки на горі шматують цей олень у людському одязі, що за нісенітниця?40
Яків. Бідолашний Актеон перекидується оленем. Ось при джерелі миється зі служницями Діана. Вона обернула, його, щоб мисливця загризли його ж собаки. Навіщо йому йти зі села? Не личить йому бачити чисту діву. Дав би Бог, цю байку розкусили монахи! Не кожний народжений до самотності й абстракції. Неробство, туга, печаль, ах, багатьох погубила! Олень та ж худоба, тільки в лісі живе. Біблія є те ж саме, що сфінкс. Вона псує й мучить того, хто не пізнав сам себе, і сліпця у своєму власному домі.
Стародавній дурень Іксіон41 вхопився за пусту хмару, яка оточувала сестру Дія (Зевса), замість неї; А на Актеона замість солодкої Діаниної любові потрапила помста й прокляття потопного язика. Ось що роблять: "Вороги чоловікові його домашні".
Л о г в и н. Тут марнославний Фаетон42 з гуком і з колісницею кидається з небес. Достойний! Достойний... Сів не на своєму місці, знехтувавши батьківською порадою. "Пиху мужа вгамовує" (Притчі). Пиха - означає противитись батькові. Цей подібний до Якового сина Симеона, який осквернив батьківське ложе й проклятий батьком. Хай прислухаються до цього ті, що нахабно сидять у званні. Хай розжують і ті, хто пхається зі своїм брудом на божу колісницю, яка народжена нозити лише вічність кивота господнього.
Є р м о л а й. О, прекрасний притінений пагорб. Що за пташки сидять на сухих гілках?
Л о г в и н. Пісня цієї пташки дає знати, що пустелелюбна горлиця зі своїми дітьми зітхає про свою дружину. Пісня її з Ісайї: "Заспіваю пісню коханому". Ось під деревом лежить її коханий мертвий! А від нього багате джерело накачує струмки од під гору на луги... Це є портрет Біблії. Ця колісниця одного носить, а та вдова лиш одного любить і зітхає: "Є Бог любові!.
Григорій. Скажи мені, Панасе, чому ти все смієшся? Я давно завважив. Що тобі смішне?
Панас. Сміюся над твоїми Купідонами43. Ти їх багато набрав, змішавши діло з неробством, а християнство з поганством.
Г р и г о р і й. Не бійся, мій друже. Все чисте-чисте. Легендарні книги стародавніх мудреців - це якраз найдавніше гослов'я. Вони також нематеріальне боже єство зображали і пінними фігурами, щоб невидиме було видимим, зображене фігурами сотворінь. Скажи, як зобразиш мені сутність нетлінного духа, якщо не крилатим немовлям? Його крила начають безперервний рух, що рухає весь Всесвіт, а немовля пиявляє в ньому оте: "Ти той же". Можливо, звідси народилось і оце ім'я "Бог", що він є безперервний плин руху, який рухає ІІсссвіт так, наче [рух ] плинної ріки.
339
Якщо ганиш оце зображення, то скажи, чи дуже ти розумієш Лотову з дочками пиятику? Є ронім називає це байкою. 1 звичайно, вона таємнича, якщо богословська. Предметом всієї Біблії є лиш Бог. Тут їй кінець до останньої риски. Без нього вона і брехлива, і дурна, і шкідлива, а з ним і смачніша й прекрасніша, ніж усі наречені. Він - світло її бруду, як честь алмазу - блиск. Ти ж чув, що й Малахія згадує якісь божественні крила. "Зцілення в крилах його". 'Наче орел, покрив гніздо своє". І наречена про братню любов говорить: "Крила її - крила вогню". Купідон - означає бажання, по-грецьки - Щря. їх [грецькі ] мудреці позначали цим те. що у світі найблагородніше й найулюбленіше. Не знаю, мій друже, що ти розумієш під цим словом, а мені дай волю розуміти з нареченою того: "Гортань його - насолода і весь - бажання". "Є Бог любові".
Були й тоді, і нині, і завжди є такі, що низько мудрують. Якщо Купідона називаєш бісом, то не сперечаюсь... Дай же мені у цьому левові, що рикає, знайти солодощі соку, а у велетні - користі. Хіба ти ніколи не чув, що до Єрусалима, який просвітлюється, волає Ісайя: "Виссавши молоко поган". "1 піймають їх погани, і введуть на їх місце, і наслідять, і помножать на землі божій".
Бачиш, що Ізраїля погани ведуть на його місце. Якщо ж цього не знаєш, то, звичайно, чув оте: "Якщо вип'ють і щось смертельне, то не завадить їм". Кожна ж фігура є смерть і поганська отрута, якщо з неї не виходить дух того: "У запах миру твого течемо..." "Гортань його - насолода..." Просвітлене господнім духом серце поглядом маленької травки й крихітного черв'ячка зводиться до відчуття вічного, наче оцтове гніздо, яке перетворює все влите в себе в оцет, - а не лише поганськими казками, які тобі читати й не раджу. Я не винен, що ти беззубий: і за це тобі не дорікаю. Багато жерти, а мало жувати - погано. Та: "Хто не їсть, хай не гудить того, хто їсть".
Є р м о л а й. Гляньте, будь-ласка, на чудову гавань, видиму здалека. А за нею на високій горі багате місто, що дивиться на морську широчінь. Без сумніву, до цієї-таки гавані пливуть три оті кораблі з піднятими прапорами, керовані купідонами.
Л о г в и н. Дивись же, наскільки пристойне говорить ця картина: "Господь сотворить правими твої течії" (Притчі).
Є р м о л а й. Ось два прекрасні хлопчики! Звичайно, вони купідони. Один другого на плечах несе. Повинен несений дякувати тому, хто несе.
Л о г в и н. Але ще більше зобов'язаний той, хто несе,
несеному товаришеві. Є р м о л а й. Чому?
Л о г в и н. Тому, що несе сліпий, а несений зрячий. Одна
340
людина з двох складена. Підпис Павла: "Хто приклеюється до Господа, - єдиний дух є з Господом".
Є р м о л а й. Допоможіть оцьому трудолюбцеві: впаде під тягарем. Купідон на плечах несе цілу систему світу.
Л о г в и н. Не бійся! Він у одній руці всі Копернікові світи, наче іграшку, несе краще від Атланта44. А хто він? Це той, хто запитує Йова: "Де ти був, коли заснував землю?" Та хто скаже, що означає земна куля, з усіх боків пронизана стрілами?
Григорій. Що таке стріла, якщо не прагнення? Що ж таке прагнення, якщо не боже спонукання, що рухає всі сотворіння до свого місця і своїм шляхом? Оце-то означає становити світ і давати рух цій машині. Прадавній вираз любомудрів: "Любов становить світ". Згадує про це й Ціцерон у книжечці про дружбу45. Той же смак і в таких словах: "Omnia vincit amor..." - "Усе перемагає любов". Про цю-то преблаженну та всеохоплюючу любов і симпатію [говорить] наречена у "Пісні пісень": "Міцна, як смерть, любов, жорстока, як пекло, ревність; крила її - крила вогню; вогненне вугілля - полум'я її".
Тепер само виявилось слово повірника: "Є Бог любові". Я так само думав про ангелів природи, яких стародавні називали геніос, яким вони приносили дари, щоб ці ангели були поводирями у їх життєвих справах.
Є р м о л а й. Цей хлопчик без крил, увінчаний квітковим нінком, тримає ріг достатку, - ледь не ангел природи.
Григорій. Так. Та чи не шаленством пахне приносити своєму хоронителеві ладан, вино, квіти, а не піти за ним туди, куди веде цей божий наставник? Сама їх Мінерва, коли вона те ж саме, що й натура, то видно, чому її поставили покровителькою всіх наук і мистецтв. Очевидно, що всі книги і всі науки народилися від тих, котрі за це бралися, керовані самою покровителькою. Між тим, розглядаючи картини давніх любомудрів, що таємно зображають божу премудрість, не бачите на найголовнішому місці образ Христа, що наче всіма ними володіє46.
Угорі написано: "Образ його постаті". Унизу: "Ісус Христос вчора й нині..." У крузі, що оточує його голову, таке: " ?? " тобто сущий.
На протилежному місці - образ пречистої його матері, кінець її із зірок; під ногами - місяць, система світу і змій, що в пащі тримає яблуко; а в руках її - квітка лілеї, а в серці - і ниво Святого Духа, задумливий і невинний погляд.
Зверху написано: "Сотвори мені велич, сильний". Внизу: "Радійте, двері чесного таїнства! Радій та, що перевершує розум премудрих! Радій та, що осяває смисл вірних!"
341
Байка Езопова.
Перетворена на новий вид українськими фарбами для учнів поетики 1760 року в Харкові. Причина цієї байки та, що багато учнів, не маючи до цього покликання, навчалися.
Козеня від стада відбилось до біса.
Оце ж і товариш біжить - Вовк із лісу.
Кинулось було спочатку до втечі, ад
А потім, ставши, так сказало Драпіці:
"Я знаю, що мені не минути смерті
Від зубів твоїх. Та будь милосердний!
Зроби ж, благаю, ту милість єдину:
Заграй же на флейті на мою кончину.
Щоб моє життя мені закінчилось мило,
Сам, мудрий, ти знаєш, що в кінцвся сила..."
"Не знав я цього в собі квалітету" -
Вовк собі мислить... Потім минавета
Почав надувати, - танцює Козлятко,
Вовка похвалами підмазує гладко.
Раптом зграя псів, як вихор, навколо них стала.
У музиканта з рук і флейта упала.
Просто до Вовка - цей, той вщипне, вкусить.
І сам капельмейстер вже скакати мусить.
Раптом Чорногривка хап за поясницю,
А Жук з Білком - за горлову цівницю,
Кудлай та Гривко уп'ялися в стегна.
Крик лунає в долинах і нетрях.
Іще ж наспів Хвіст, сюди ж рило пхає, -
Не проштовхнеться. А він зітхає:
"Нащо (сам собі) став ти капельмейстром?
Проклятий, від роду зродившись кохмейстром?
Чи не краще кози справлять до росолу,
Аніж заводити музикальну школу?
А! а! достойно!..." А собаки, рила
Потопивши, рвуть... І так смерть наспіла.
ПРИКАЗКА
Не ревнуй про те, що не дано від Бога.
Без Бога [знаєш] ані до порога.
Як не народжений - не пхайся в науку.
Ах! Багацько цих вічно впали в муку,
Не багатьох мати- родила для школи.
Хочеш буть щасливим? - будь сит в своїй долі.
Кінець.
Ця казка про музиканта Вовка сприяла тому, що пастир добрий Йоасаф Миткевич більше 40 підлітків і юнаків звільнив від училищного ярма на шлях їх природи, догоджаючи людинолюбству, а не марнослав'ю. Цього дотримуючись, і я написав книжечку "Алфавіт миру".
КНИЖЕЧКА, ЩО НАЗИВАЄТЬСЯ SILENUS ALCIBIADIS1, ТОБТО ІКОНА АЛКІВІАДСЬКА (ІЗРАЇЛЬСЬКИЙ ЗМІЙ)2
Написана 1776 року, 28 березня. Піднесена в день Пасхи
Вельмишановному панові Степану Івановичу, добродієві полковникові його високородію Тев'яшову
Вельмишановний пане!
Добре відоме Сократове слово: "Дехто живе для того, щоб їсти, а я їм для того, щоб жити"3.
Життя не те означає, щоб лиш їсти й пити, а бути веселим життєрадісним, і ситість тілесна не дасть веселощів серцю, позбавленому своєї поживи.
У цьому-то розумінні вчив своїх друзів Епікур, що життя залежить від насолоди і що веселощі серця - це життя людини, орацій те ж саме, що й Епікур, мислить: Nec dulcia differ in nnum... тобто: "Насолоди не відкладай на рік". А що він під насолодою розуміє веселощі серця, випливає з наступного: "Ut uocunque loco fueris, vixisse libenter te dicas", тобто: "Аби міг и сказати про ce6e,що всюди тобі жилося весело"4.
Утіха й веселощі, веселощі та насолода, насолода й життя те ж саме. Й що Горацій сказав: "Насолоди не відкладай"5, С Сенека6 розтлумачив: "Життя не відкладай". "Sera nimis est ta crastina. Vive hodie"7. "Живи сьогодні".
Силу цього слова не розкусивши, люди в усіх віках і народах знеславили Епікура за насолоду і вважали його самого пастуха свинячого стада8, а кожного із друзів його величали: Epicuri de grege porcus"9.
Ta коли життя від сердечних веселощів, а веселощі від насолоди, то від чого залежить насолода, що насолоджує серце?
Пояснює боговидець Платон8: "Немає солодшого над тину"10. А ми можемо сказати; що лише в істині живе справжня насолода і що лиш вона животворить серце наше, яке
Divinus Plato - божественний Платон.
343
володіє тілом, і не помилився якийсь мудрець, поклавши як різницю між ученим і невченим межу мертвого і живого.
Піфагор, зрозумівши емблему трикутника і побачивши в ньому істину, з радістю гукає: "Знайшов! Знайшов!"11
Видно, що життя тоді живе, коли думка наша, полюбляючи істину, любить висліджувати стежини її і, зустрівши око її, торжествує й веселиться цим незгасним світлом. Світло це насолоджує й старість Солона12; а він, і старіючи, кожен день відкушує щось від споживаних усіма, але не вичерпуваних насолод, які зігрівають і живлять сердечні думки, як весняне сонце кожну істоту. І як правильна циркуляція крові у звірів, а в травах - соків породжує добробут їх тіла, так істинні думки освітлюють благодушністю серце. І не диво, що пам'ятки й записки деяких вибраних людей мають такий заголовок: "Житіє і життя такого-то".
Житіє означає: народитися, їсти, рости й зменшуватися, а життя є плодоношення, що виросло із зерна істини, яка панувала у серці їх. І недарма друг істини - Ціцеронів Катон13 - любив на старощах бенкети, але сповнені поживними для серця мудрими бесідами, що малюють не видиму ніде, однак прекрасну картину істини, яка притягує почуття і всіх насолоджує.
До чого ж ця мова? До того, що високого стану люди не лише в позовах, війнах, комерціях, будуванні, мистецтвах, а й у найпершому пункті, тобто в думках щодо Бога, повинні знаходити істину та противитися забобонам.
Правда, що земна куля без болотяних калюж, без мертвих озер, без гнилих і долинних низин бути не може. Але в таких місцях хай гніздяться жаби й споріднені з ними птахи, а соколи з орлами вгору, у простір чистих небес хай здіймаються, облишивши дріжджі для непросвіщенної ницості.
Отже, благочесне серце поміж висипаними курганами буйного безбожництва й поміж ницими болотами рабопристрасного марновірства, не відхиляючись ні вправо, ні вліво, прямо тече на гору божу й у дім Бога Якового.
Правильне слово, що цар і суддя ізраїльський, а християнський Бог є Біблія.
Та цей Бог наш спершу на єврейський, потім на християнський рід навів незліченні й жахливі повені забобонів.
Із забобонів зродилися нісенітниці, секти, суперечки, ворожнечі міжусобні й дивні, ручні й словесні війни, дитячі жахи тощо. Немає більш жовчного й твердішого марновірства й немає нічого більш нахабного, як шаленство, розпалене сліпим, але ревним жаром глупого повір'я тоді, коля ця єхидна, воліючи безглузду й недостатню брехню, ніж милість і любов, забувши почуття людинолюбства, жене свого брата, дихаючи вбивством, і цим сподівається услужити Богові.
344
Цей семиголовий дракон (Біблія), вибльовуючи водоспади гірких вод, усю свою земну кулю вкрив забобонами. Вони є не 0 інше, як нерозумне, та наче Богом здійснюване й захищу-ване розуміння.
Кажуть марновіру: "Послухай, друже! Не може цього і трапитись... Проти природи... Тут щось приховується". Та він, ню має сили, з жовчю кричить, що справді літали коні Іллі. Буцім при Єлисеї плавало залізо, розділялись води, повертався Йордан, за Ісуса Навина зачепилося Сонце, за Адама змії мали людську мову... Ось! Начебто скоро кінець світу... Бог знає, можливо, наступного 1777 року впадуть на землю зірки... Що? Чи не можливо, щоб Лот був п'яний од щойно вичавленого і оку?... Хай він у нас не хмільний, а від Бога все можливе...
Упившись цими дріжджами, марновір бенкетує і козлоголосить, проголошуючи ворогами й єретиками всіх, хто з ним мс погоджується. Краще не читати й не чути, ніж читати без очей, а без вух слухати й навчатися марноти. Це дитяче мудрування, яке викриває нахабність і непостійність блаженної Натури, наче вона колись і десь робила те, чого тепер ніде не хибить і надалі не робитиме.
Все ж те невелике, що не потрібне, і непотрібне все те, що ЦС завжди і не всюди можливе. Можливе й потрібне, а потрібне и корисне є те ж, і навпаки. Яка ж слава й хвала робити іпможливе?
Все заборонене законом блаженної натури є тим не корисне, чим не можливе, а чим корисне, тим можливе. Тим-то й
0 благословенне царство її і дивний смак має оце слово Епікурове: "Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила нетрудним,
1 грудне непотрібним".
Повстати проти царства її законів - це нещасна велетенська зухвалість, що любить перешкоди, неможливість і марноту, Я супостат повзе.
Як же могла повстати сама на свій закон блаженна натура, якщо вона веліла тонути залізу - і було так?!
Такі безглузді думки хай гніздяться у дитячих та підлих умах, а не у змужнілих і знатних родів людей. Хай смакують цю божу брехню і буйство діти, і то до часу, а розважливі хай готуються до кращого столу. Вони, не будучи співучасниками пні брехні й буйства, можуть не запалювати, а гасити смолоскип бенкетуючого розколу, який збурює загальну тишу.
Немає більш шкідливого, як те, що побудоване для головного добра, а стало розтлінним. 1 немає більш смертоносної гін суспільства рани, як марновірство - листя для лицемірів, машкара шахраям, заслона дармоїдам, стимул і зогрів для людей з дитячим розумом.
Воно розлютило премилосердну утробу Тита, зрівняло з
345
землею Єрусалим, сплюндрувало Царгород, спотворило братньою кров'ю паризькі вулиці, сина на батька озброїло.14 Й недарма Плутарх гіршим од безбожництва вважає марновірство. Для мене ж краще, коли люди скажуть, що Плутарха на світі не було, ніж що він був нахабний, непостійливий, немилосердний тощо. Та й справді, марновір сумує, якщо хтось на південь, а не на схід із ним молиться. Один злий, що занурюють, інший біситься, що обливають охрещуваного. Один кляне квас, інший - прісний хліб... Та хто полічить всю павутину марновірних голів? Наче Бог - варвар, щоб за дрібницю ворогувати.
У всіх цих своїх нісенітницях біжать до своєї покровительки Біблії, а вона з непокірними розбещується,
Біблія є брехня і буйство Боже не в тому, щоб брехні нас навчала, та лиш у брехні відбила сліди й шляхи, що ведуть плазуючий розум до найвищої істини, як показує оце питання: "Коли ж уведеш мене в кордони їх?" "Чи знаєш шляхи їхні?" (Йов, 38).
Усі ж сотворіння є брехня непостійна й оманлива, і всі сотворіння є поле слідів божих. У всіх цих брехливих термінах чи межах ховається й з'являється, лежить і встає пресвітла істина, і про неї ж слово: "Істина від землі засяяла". "Золото землі тої добре".
1 всім цим слідам, і писаним і висловленим у ній, буде здійснення від Господа, тобто кінець і буття неіснуючим істотам надає істина господня. Ось що означає: "Від Бога все можливе", тобто за істотами воно пусте й недостатнє, а за Богом дійсне і точне.
Хто? Хіба хто вчадів чи у гарячці, той скаже: "Залізо плаває... Від Бога ж все можливе..." 1 який же це дивний вид богослов'я, якщо в ньому мова про залізо, а не про Бога? Це означає за прислів'ям: почати за здоров'я, а закінчити за упокій.
Утім же буде, коли, врешті, понад полем тлінного створіння (залізо воно, чи золото, чи алмаз) з'явиться обвита залізом по ребрах своїх пресильна істина, у той час розважливий не вмовкне і скаже: "Спливе залізо" (4-та кн. Царств, [гл. 6]).
Як сонячний відблиск по поверхні вод, а води по поверхні голубого озера, і як барвисті квіти, висипані по шовковому полі в хитротканих узорах, так у Біблії по лиці сплетеної множини сотворінь незліченних, як манна й сніг, у свій час являє прекрасне своє око вічності істина. І про цих-то ткачів і книгоплетів, яким був Веселеїл і інші, гримить питання Боже до Йова: "Хто дав жінкам мудрість ткання і хитрість вишивання?" (гл. 38).
Тут автори називаються жінками, які зіткали біблійні сувої різних полотен. Ілля теж нам не потрібний. А ця тінь поводить
346
себе трохи краще. Та там і написано так: "Чи розумієш, як Ілля піднявся?..."
Ніби за вухо вхопивши, велить здогадатися, що у цих побрехеньках, як у полові, заховалось зерно істини. А це й хлопчик розуміє: "Ілля був схоплений вихором..." Що ж це означає? Відповідь: це слово боже, не людське і не про людину. Ілля є тінь того: "Хто ходить на вітряному крилі". А колісниця й кіннота чия? Ізраїлева? Аж ніяк! Колісниця божа, і кіннота його ж. Яків же, як і Ілля, є слабкою тінню того: "Підняв вас, як на крилах орлиних, і привів вас до себе".
Цей на них усіх, як на апостолах і на своїх ангелах, їздить, і не Симеон його, а Вічний Симеона і їх всіх, як лахміття своє, носить.
Подібний до істини видом своїх фігур, наче їздить по них. Λ вони, вивищуючись у тонкий розум божества, ніби з'являються з землі, і, сягнувши свого початку з Йорданом, потім відпадають, як листя після плодів, у попереднє своє місце тліні :і Давидом: "Ослаб мене, хай спочину навіть раніше..."! це означає: "Перетворить тіло смирення нашого". Істина, підносячи Іллю, перетворює й їх усіх. До цієї гавані прагне душа Давидова, і в цьому безпечному місці має намір, як олень, підкласти роги свої. "Хто дасть мені крила?..."
Досягнувши точки, знову повертається у свою ницість. "Раніше навіть не відійду й до того не буду".
"Хто ненавидить заховану в брехні біблійній істину, той кинувся у бік безбожників, а хто розбурхує вітри й насичується брехнею, той марновір, який плазує і грязь зі змієм поїдає. Той нахабний і нездогадливий, а цей дурний і мерзотний. Більш благородно зненавидіти, ніж коло проскури жувати шматину. Якщо хто відкрив оці вхідні двері: "Спочатку сотворив Бог небо ι землю".
Легко може входити і в інші цих книг помешкання, {дається, ці двері відчинені для кожного, але цю думку спростовує слово Петра: "Ховається ж це від них, що небеса були спершу", тобто це означає: "Спочатку сотворив Бог небо ι землю". Майже кожна тут думка несмачна, поки не прикладе до неї своєї сили рука, яка пише у Даниїла по верху стіни, а у євангеліста - по землі. 1 всяка думка ницо, як змій по землі, плазує. Та є у ній око голубки, що дивиться поверх потопних под на прекрасне зображення істини. Словом, уся ця погань дихає Богом і- вічністю, і Дух Божий витає над усією цією калюжею й брехнею. Я у цій книжечці показую досліди, яким чином можна входити у точний розум цих книг. Писав я її, іабавляючи неробство й проганяючи нудьгу, а Вашому високородію підношу не стільки для цікавості, скільки для того, щоб засвідчити вдячне моє серце за численні милості Ваші, що
347
подібно до густого гілля дерев заспокоюють мою бездіяльність прохолодною тінню, так що й мені можна сказати з Мароновим пастухом: "Deus nobis haec otia fecit"15
Вельмишановний пане,
Вашого високородія всепокірніший і багато зобов'язаний слуга, студент Григорій Сковорода
СУТНІСТЬ ЦІЄЇ КНИГИ "Ти хто?" 1 каже їм Ісус: "Початок" (Євангеліє від Йоана, гл. 8).
"Блага мудрість... Ще більше тим, хто бачить сонце" (Премудрості Соломона).
"Блага лють краще сміху. 1 в злобі лиця стане благим серце" (Премудрості Соломона).
"Початок Сіонові дам..." (Ісайя).
"Випробуйте писання... Вони є такі, що свідчать про мене" (Євангеліє від Йоана).
"Не на обличчя дивлячись, судіть..." (Євангеліє від Йоана,
гл. 5).
Слово до Бога.
"A te principium, tibi desinat", тобто: "Ти і від тебе початок виходить; до тебе ж воно й кінець свій приводить".
ПЕРЕДДВЕР'Я, АБО ҐАНОК
Пустельник жив у глибокій самотині16. Він щоднини при сході сонця входив у просторий сад. У саду жила прекрасна й надзвичайно лагідна пташка. Він з цікавістю дивився на дивні властивості отої пташки, веселився, ловив [її] і так непомітно проводив час. Пташка, навмисне близько сідаючи, забавляла лови його й, здавалося, тисячу разів могла бути в руках, та не міг її ніколи впіймати. "Не сумуй за цим, друже мій, - сказала пташка, - що впіймати не можеш. Ти будеш вік мене ловити для того, щоб ніколи не впіймати, а лиш забавлятися". Якось до нього приходить його друг. Після привітання почалась дружня бесіда. "Скажи мені, - запитує гість, - чим ти у дрімучій твоїй пустелі потішаєшся? Я би в ній помер від нудьги..." Та пустельник: "Скажи ж ти спершу, що тебе веселить у співжитті? Я б у ньому помер від суму..." - "Моїх забав три джерела, - гість відповів, - 1) подаю моїм домашнім і чужим посильне благодіяння; 2) добрий стан здоров'я; 3) приємність дружнього співжиття..." - "А я, - сказав пустельник, - маю дві забави: пташку й початок. Я пташку завжди
348
ловлю, та ніколи не можу її впіймати. Я маю тисячу й один фігурних шовкових вузлів. Шукаю в них початок й ніколи і"уів'язати не можу..."
"Мені твої забави, - каже гість, - видаються дитячими. І і якщо вони невинні й тебе можуть веселити, то я тобі мімщаю". І залишив друга з потішним його початком.
Розділ 1-й
ЗВЕРНЕННЯ ПРИТЧІ ДО БОГА, АБО ДО ВІЧНОСТІ
Божественні містагоги, або тайновидці, приписують початок інпі єдиному Богові. Та воно так точно й є, якщо оглянутися... справжнім початком є те, що не мало нічого перед собою. А як будь-яке створіння народжується й зникає, так, звичайно, щось перед ним було й після нього залишається. Отже, ніщо початком і кінцем бути не може. Початок і кінець є те ж, що Ног, або Вічність. Нічого немає ні перед нею, ні після неї. Все V необмежених своїх надрах уміщує. І не їй щось, а вона всьому початок і кінець. Початок і кінець є, на їх думку, те ж саме.
I і правді так є, якщо розміркувати. Вічність свій простір, який НЄ починається і після всього залишається, навіть до того простягає, щоб вона й випереджала все-на-всеа. У ній так, як | кільці: перша й остання точка є та ж сама, і, де почалося, там же й закінчилось.
У самих створіннях це можна завважити тоді, коли зогниває ' мре на ниві зерно, виходить із нього нова зелень і гниття старого є народженням нового, щоб, де падіння, тут же було й поновлення, яке засвідчує премудру й всезберігаючу світобудову.
У всіляких же речовинах для допитливого спостерігача
ii рс милосердна ця мати майже відчутна, але не зрозуміла, Подібна до сумирної, але невловимої пташки.
Цей справжній початок скрізь живе. Тому він не частина і ІС складається з частин, а цілий і твердий, тому й незруйнівний, мі- переходить з місця на місце, а єдиний, безмірний та Надійний. А як усюди, так і завжди є. Все випереджає й закінчує, сам ні не випереджуваний, ні закінчуваний. Цим початком благословляється Асир, син Якова: "Вкриє тебе божий початок".
Хто крізь морок побачив цей початок, той називався у еів пророком, називався й священиком, тобто хто святе
349
такі називалися маги, або волхви, подекуди - халдеї, гімно-софісти17; у еллінів - єреї, софи, філософи, єрофанти18 та ін. Визначені ж до цієї науки звільнялися од усіх життєвих справ. Це означало посвятитися Богові. Тоді вони у природі та в книгах вільно шукали початок.
Розділ 2-й У РЕЧАХ МОЖНА ЗАВВАЖИТИ ВІЧНІСТЬ
Землеміри в усіх своїх фігурах ідуть до джерела, знаходять центр і початок. А якщо хтось щиросердий охочий, то може у деяких речовинах зауважувати дуже тонкий дивного цього початку промінь, який випускає у мороці вранішня зоря.
Гляньмо, наприклад, на рибу, названу у римлян remora, тобто затримування. Вона, прилипнувши до черева корабля, затримує його найшвидший біг.
Поки дивишся на рибу, душа не відчуває жодного смаку. А коли проникати оком у прихований у невеликій рибі божий початок, тоді серце знаходить насолоду сот, знайдених у леві Самсоном. "Гортань його - насолода, і ввесь - бажання".
Пуста і марна справа, щоб риба лиш тлінною своєї природи гряззю могла перемогти й загнуздати швидкість такої жахливої машини, якщо б у тлінній її пітьмі не ховався начальник той: "Поклав пітьму, таїну свою".
Це джерело антипатії й симпатії.3
Гляньмо на землю й те, що оточує нас. Маленька тваринка миша, закравшись за подорожнім запасом у коляску, шалену рись найбуйніших коней доводить до слабості й втоми. Поглянь на слабосильну тваринку - людину. Вона водить ведмедів і слонів. Глянь на маленьку компасну коробочку й на малу частину корабля - його стерно. Воно виправляє хід, а та вказує шлях. Маленька іскра руйнує міські мури. Із малесенького зерняти виходить велика яблуня. Легеньким шумом повітря є випущене з уст слово, але воно часто або смертельно ранить, або приносить щастя й оживляє душу. Малий птах півень лякає лева, а миша - слона. Невидима пружина в годиннику рухає весь його механізм. Непомітна у циркулі точка є джерелом усіх фігур і машин. Десятифунтова машинка підіймає стопудову вагу. Солом'яне перевесло розбиває кремінь. Нікчемний папірець громадських законів тримає у спокої суспільство. Батьківська старість володіє сильними
протипристраснии, сшвпристраснии;
протипристрасність, співпристрасність.
350
рабами й буйними синами. Слабкого здоров'я цар керує безсловесною народною люттю.
Усе це плоттю є ніщо, а сильне прихованою в собі сутністю. "Дух животворить". Це дивний початок: у немочі - сила, у тліні - нетління, а у дрібниці є велич. Він, починаючи, закінчує, а закінчуючи - починає; народжуючи - губить, а погубляючи - народжує; протилежним лікуючи протилежне, і ворожим премудро допомагаючи ворожому, як свідчить гострий філософських учнів вислів: "Unius interitus est alterius generatio" - "Загибель одної речі народжує іншу істоту".
Розділ 3-й
ПОЧАТОК В УСІХ СВІТОВИХ СИСТЕМАХ ВІДЧУВАЄТЬСЯ І ВСЮ ТЛІНЬ, НАЧЕ ОДЯГ СВІЙ, НОСИТЬ; ВІН Є СВІТ ПЕРШОРОДНИЙ
Гляньмо тепер на вселенський світ цей як на звеселяючий дім вічного, як на прекрасний рай з незліченних садів, наче вінець із віночків або машинище з машинок складений.
А я бачу в ньому єдиний початок як один центр і один розумний циркуль у їх множині.
Та коли цей початок і цей центр є всюди, а кола його ніде немає, то бачу в цьому цілому світі два світи, які становлять один світ: світ видимий і невидимий, живий і мертвий, цілий і руйнівний. Цей - риза, а той - тіло, цей - тінь, а той - дерево; цей - речовина, а той - образ, тобто основа, що містить речовинну грязь, як малюнок має свою фарбу.
Отже, світ у світі - це вічність у тліні, життя у смерті, бадьорість уві сні, світло в пітьмі, у неправді істина, у плачеві радість, у відчаї надія.
У цьому місці зустрічається зі мною любомудре слово Платонове1' у такій силі: "Ницість не вважає за істинну точність". Nisi quod teneat, тобто крім того лиш, що в жменю схопити може, а в жменю можна схопити тільки відчутне. Якщо ж мені скажеш, що зовнішній світ цей у якихось місцях і часах закінчується, маючи належну йому межу, то і я скажу, що закінчується, тобто починається.
Бачиш, що одного місця межа одночасно є й двері, що відчиняють поле нових просторів, і тоді ж починається курча, коли псується яйце.
1 так завжди все йде у безконечність. Все наповнюючий початок і світ цей, будучи тінню.його, меж не має. Він завжди
351
й усюди при своему початку, як тінь при яблуні. У тім лиш різниця, що дерево життя стоїть та існує, а тінь зменшується: то переходить, то народжується, то зникає і є ніщо. Materia aeterna20.
Розділ 4-й
ТУТ КІЛЬКА ЗНАМЕНЬ, ГЕРБІВ І ПЕЧАТОК, ЩО ТАЙНО УТВОРЮЮТЬ ГІРНИЙ ПОЧАТОК
Цей єдиний початок як главу мудрості любомудри в різні віки і народи різними фігурами й монументами зобразили, наприклад кільцем, кулею, сонцем, оком... А як кільце, так і перстень, гривна, вінець тощо є той же образ.
За кулею йдуть зірки, планети, плоди, зерно, дерево, рай та ін. За сонцем - ранок, світло, день, вогонь, промінь, блискавка, блиск, коштовні камені, золото, чудові й духм'яні квіти тощо. Райдуга, що чудово сяє, теж узята в образ. Зороастр21 зобразив сонце оцією піснею: "Почуй, блаженний, що маєш усевидяче вічне око!"
Звідси у стародавніх персів поклоніння сонцю, а день недільний названий днем сонця, тобто день господній.
Образ ока дав призвід зобразити людьми, звірами, скотиною, птахами, рибами й гадами. Звідси нагода для ідолопо клонства. Ницість, бачачи на чесних місцях написані або висічені фігури сотворінь і не сягнувши у тайноутворене через цей богопочаток, сліпо, наче за якір спасіння свого, вхопилась за нікчемну тінь образів і загрузла в ній. Звідси обожнення людської тліні відносно інших тварин. Звідси нікчемні, безглуз дих думок книги, розколи, помилки й дуже заразна виразка, гірша від безбожництва - марновірство. Воно те саме, що й ідолопоклонство. У що хто вірить і на що надіється, те й ушановує. Марновір марновірному вірить, ідолопоклонник пусте шанує.
Та кожного сотворіння фігура є нечестива пустота, якщо втіленням і вміщенням своїм не освячує (її) один святий. "Ідол є ніщо".
Ідол, фігура, образ є те ж і ніщо. Освічені також зобразили джерелом, услід за тим водою, росою, імлою, снігом, льодом, інеєм й іншим.
І серце взяте в образ, як корінь життя, а [далі ] місцеперебування вогню й любові. І камінна гора, що стоїть упосеред моря, а далі острів, гавань, суша або тверда земля (материк) й інше. Серед образів і крила орлині. Вони, підіймаючи схилене додолу пташине тіло, відображають іншу сутність.
352
А змій, що тримає в устах свій хвіст, трохи відкриває, що І ікінечний початок і безначальний кінець, починаючи, закінчує, іакінчуючи, починає. Та незліченний є таємнообразний морок ініжественної ворожби.
Розділ 5-й
НА ЦЬОМУ ПОЧАТКУ ЗАСНОВАНА ВСЯ БІБЛІЯ
Цей істинний і єдиний початок є зерно і плід, центр і гавань, початок і кінець усіх книг єврейських. "Спочатку було слово". Тобто: слово всієї Біблії створене для того, щоб вона була єдиним монументом початку.
"Спочатку було слово". А щоб не було сумніву, що цей початок є не підлий, а високий, істинний і єдиний, тому поряд и.шисано: "І слово було до Бога".
Коли ж вона сотворена до Бога і для Бога, тоді ця книга, що Богом дихає, і сама стала Богом. "І Бог був слово" так, як іч к сольний папірець чи асигнація стала монетою, а заповіт - і карбом. Це слово здавна створене до Бога. "Цей був одвіку до Бога". Треба читати так: "Це було одвіку до Бога, тобто слово (цей ????? )". Все у ньому богозданне і немає нічого, що б не йшло до Бога. "Все тим було..." І як у нікчемному вексельному манірці ховається імперіал22, так у тлінній і смертній цих книг ні і в мороці образів таїться пречисте, пресвітле й живе. "У "му було життя" й ін.
Розділ 6-й
БІБЛІЯ - ЦЕ МАЛЕНЬКИЙ БОГООБРАЗНИЙ СВІТ, АБО СВІТИК. СВІТОБУДОВА ЛИШ її СТОСУЄТЬСЯ, А НЕ ВЕЛИКОГО, НАСЕЛЕНОГО СТВОРІННЯМИ СВІТУ
Мойсей, догоджаючи єгипетським священикам, зібрав в ну громаду небесні та земні створіння і, додавши рід благочестивих предків своїх, зліпив книгу Буття, тобто світобудови... Це змусило вважати, що світ створений 7000 років тому.
Але населений світ стосується створінь. Ми в ньому, а він ивс в нас. Мойсеїв же, символічний, таємнообразний світ є книга. Вона нічим не зачіпає населеного світу, а лиш слідами
353
зібраних із нього створінь веде нас до єдиного всюдисущого початку як магнітна стріла, поглядаючи на вічну твердь його.
А в тому не дуже потрібна мудрість, щоб знати, чи спершу створений цвіт, чи народився гриб?...
Від цього застерігає нас сам початок книги. "Спочатку сотворив Бог небо і землю." Кажуть, що у єврейському [варіанті] записано так: "Спочатку сотворив Боги". А щоб це розумілось про книгу, написано: "Я гиммел, ке я гарец", тобто: "Це небо і цю землю". Ця мова ніяк не підходить для вселенського світу. Якщо є лиш одна земля, як раніше вважалось, то недоречно говориться: "Цю землю, це сонце"23-
Якщо ж населеним світам немає ліку, як нині почали вважати, то й тут нісенітниця: "Це небо!". А інше ж, десяте, соте, тисячне, хто створив? Звичайно, кожного світу машина має своє небо з плаваючими у ньому планетами. Ось навіщо створена ця книга світобудови! "Небеса розкажуть про славу Бога..." Немає у ній мови ані слова, щоб не дихало бла-говістю вічного. У всіх цієї землі межах (terminus - знамення) й в усіх кінцях цього Всесвіту виходить провіщення наймилішого початку і є земля обітована. "Це не промови, не слова..." й ін.
У початку божому заснував Вічний оці небесні та земні створіння, зібрані у цій книзі лиш для нього. "Спочатку сотворив Бог небо й землю". Грязь же ця й покидьки тлінних фігур нанесені негарно й безладно, не маючи ні вигляду, ні доброти. "Земля ж буде невидима й невлаштована".
І глибока безодня морської течії пітьмою їх невдалого тлумачення вкриваєтся. "І пітьма над безоднею". І дух же божий над цією грузькою тлінню, наче ковчег поверх всесвітньої води, витає. Він просвічує цю пітьму, як блискавиця Всесвіт, сходить на неї, як голуб, зігріває, як кокош24, накриває, як орел з хмизу гніздо своє, і крильми своїми нікчемну сутність нашу піднімає у гірне й перетворює. "1 дух божий витав понад водами".
Після цього Мойсеевого вступу починається створення істот, вироблення тіні, творення чудес божих, робітня фігур його. "І каже Бог: "Бачу крізь морок вічносущий початок і йому рабськи поклоняюся. Чую таємний його у мені грім цей". "1 говорить Бог: слухай, Мойсею! Хай сонячне світло буде фігурою моєю! Вона показуватиме пальцем істину мою, що сяє у тлінній вашій природі, неймовірну для смертних".
"Хай буде світло!" Отже, раптом сонячне світло одягло блиск слави божої і образ постаті його, а тлінь світила цього стала сонцем правди і поселенням істини, як тільки Вічний заснував у сонці поселення своє.
354
Оце й є пряме створення сильного! - робити з нічого чудо, 11 гіні - точність, дати грязі постать, а ницій тліні - велич.
Усі діла його у вірі, віра - в істині, істина у вічності, вічність у нетлінні, нетління у початку, початок у Бозі. "І було І ні їло".
На цю добру свою справу дивився Вишній добрим своїм ом. Він, зневажаючи ницу хирлявість нашого світла, що терпить захід, лиш дивиться на своє невечірнє світло, що оселилося у речовинному сонці й із його тіні виходить для і моїх прихильників, наче наречений зі свого чертога, "1 бачив Бог світло як добро".
А щоб із двох сутностей, що становлять одне, не утворилася суміш, а з неї ідолопоклоніння, то розділив Творець між світлом слави своєї і між пітьмою тліні нашої, між істиною і між тінню, що утворює: "1 розлучив Бог між світлом і..."
І назвав світло істини днем, а тіньовидну пітьму - ніччю. "І назвав Бог світло - днем..." Та щоб знову не почався розбрат, що розриває двоїну зв'язаних воєдино сутностей, то роблено з пітьми й світла, з дня і ночі, з вечора й ранку «день один". Це світ божий! Літо радості й веселості, жаданий час, день господній. Один у 1000 років, і 1000 років у ньому.
Цей день сотворив Господь із протилежних природ: із лукавої й доброї, тлінної й нетлінної, з голоду й ситості, з плачу И радості у незлитому поєднанні.
Між водою підлою й небесною як розділяюча, так і поєднуюча 1.1 кріплена вічна твердь. А на все це дивиться Творець як на добре, так і на лукаве.
У цей перший день з'явилось шість фігур: пітьма, світло, ніч, день, вечір, ранок.
Із тих фігур є три символи: пітьма й світло, ніч і день, вечір І ранок.
Символ складається з фігур двох або трьох, що означають і инь і вічність. Сюди-то й звернений отой божий запит до Пова: "У якій землі вселяється світло?" "Яке місце для пітьми?" Наприклад: вечір і ранок; вода, твердь і хмара; море й суша.
Вечір є дім тліні, а ранок - місто вічності. "Увечері ін слиться плач, а зранку - 'радість".
У воді й морі вмістилися пітьма й смерть, а на суші, на небі й у хмарі поселилися світло й життя.
"Коли у ріках лють твоя?" "Над небесами слава його".
Quid est techna poetica? Facere ex raalo bonum. Quis bonus?... Caro nihil...
355
Розділ 7-й
ПРО СИМВОЛИ, АБО ОБРАЗИ. ЯК ВОНИ НАЗИВАЛИСЯ У ГРЕКІВ? А ЯК НАЗИВАЮТЬСЯ В БІБЛІЇ?
Такі фігури, що таять у собі таємну силу, пішли від грецьких мудреців: emblemata, hieroglyphica
А у Біблії називаються: чудеса, знамення, путі, сліди, тінь, стіна, двері, віконце, образ, межа, печать, посудина, місце, дім, місто, престол, кінь, херувим, тобто колісниця, й ін... Вони і с скотина, звірі, птахи, чисті й нечисті, а Біблія є ковчег і рай божий, простіше кажучи - звіринець.
"Насадив господь Бог рай у Едемі, на сході".
Сюди ж у кількість ввів і людину. Треба тверезо підіймати очі, коли прочитати тут: одяг, хутро, лахміття, пелени, ясла, коробочка, кошичок, гніздо, нора, щілина, печера, гріб, рів, темниця, пута, сіть, пліт, намет і таке подібне.
"Які добрі доми твої, Якове, і намети твої, Ізраїлю!..." Також, коли малюється фігура циркульна, плоскокругла, куляста, яка є перстень, хліб, монета й ін., або виноградні й садові плоди з гілками й насінням і ін. Гляди добре! Наприклад, коли миловида жінка Авигея привезла Давидові, між іншим, 200 хлібин, кошик грон і 200 в'язанок фіг. "Хто прив'язує до лози своє лоша". "Тобі й насінню твоєму..."
Це природний стиль Біблії! Історичним чи моральним лицемірством так сплести фігури й символи, що одне на лиці, а інше в серці. Лице як шкаралуща, а серце - зерно, і це означає: "Веніамін - вовк, хижак рано їсть, ще й на вечір дає поживу".
І не дивно, що весь Ізраїль товче у ступах манну3. Манна означає: що це"! Тобто чудо, а чудо є образ або фігура.
Сама її мова про фігури дихає мороком ворожби і найкоротша казочка містить у вузлі своєму монумент найсолодшої вічності; як полова зерно, а молюск перлину і як місяць сонячне світло віддає по всьому виду своєму.
Наприклад.
а Manna? Quidnam hoc? Що це? Чудо, а джерело його що? По-слов'янськи чудо є старе.
356
Розділ 8-й
ПЕРШИЙ ДОСЛІД, ЩО ВИПРОБОВУЄ СИЛУ ТАКОГО СЛОВА: "ЗВЕРШИЛИСЯ НЕБО Й ЗЕМЛЯ..."
Під цим історичним видом заховалось те ж, що й під тим: "(початку сотворив Бог..." Звершення, верх, кінець і початок є її саме. Яків, благословляючи, тобто творячи фігурою божою Пін ікра, переносить на тім'я голови його силу пагорбів або Орських вершин, що з'являються з-під потопу, які утворюють вічність. Те ж чинить і Мойсей? "Від початку верхів'я гір і від » рчів'я пагорбів вічних земля є Йосифова", - говорить Мойсей. також поклоняється Яків верху посоха Йосифового. Згадує й і ичід верх волосся... Та все це: "Заиемй- ти ж звершив".
Верхів'я гір, волосся голів, промені зорі й сонця - все це ніщо. Та ці фігури ведуть до вічного, його ж силою притягувані, о звучить його запит до Йова: "Вечірню зірку за волосся її чи Притягнеш?" Лиш він є завершення й кінець світил і знамень. "Хай стане Сонце! І стало Сонце і Місяць". "Поки прийшов, став зверху... Це нині!"
"Звершилися небо й земля і всі прикраси їх". Спаситель, помираючи, видихнув останній зойк: "Звершилося", тобто ця історія з повчанням створена на початку: тобто у Бозі, батькові (Жму. "Спочатку було слово". І все це йде до точки Вишнього до самого завершення. Все це нині завершене вже і чиї крашене. "Звершилися небо і земля".
Це не наше й не до нас. Божі є час, і діло, й слава. Завершив Бог у день шостий діла свої".
Коли весь символічний світ налаштований іти до божественного центра, то можна сказати: "Звершилися небо й земля", коли вже всі створіння прийшли до наміченої своєї точки й жою, можна сказати: "Звершилися".
Як зникає стебло при зрілості пшеничного зерна, а більш правдиво сказати, ховається у зерні, так уся фігуральна мертвота, допливши до свого пристановища, пожерта життям, знищується. Цього просить коханий, будучи його фігурою. "Ослаб мене, хай шну..." "Зникли очі мої..." "Хто дасть мені крила?" Звідси слова пророків: "зірки впадуть", "сонце поблякне"; зриється небо, як сувій" та інші - дали призвід думати,
населений світ колись загине. У помираючій на хресті Христовій плоті помирає вся історіальна ніенітниця, і належно спущений голос цей: "Звершилися". Тоді поблякне сонце, розривається вся фігуральна запона, і нітає ранок усесвітнього й премирного воскресіння.
357
Зима минула, дощ відійшов... квіти з'явилися на землі. Час обрізування грон настав. "Звершилося". Приклад другий,
Розділ 9-й
ВИПРОБОВУЄТЬСЯ СИЛА ТАКОГО СЛОВА: "ВІДПОЧИВ У СЬОМИЙ ДЕНЬ ВІД УСІХ СПРАВ СВОЇХ"
Ось зустрічає смішним лицем історичну нісенітницю! Глу пота задоволена, а самі премудрі, не розкусивши, спокушаються. Крім наявності, немає тут нічого недоречного, все просте для розуміючих. Просто сказати: Бог, сотворивши всі створіння фігурами своєї слави, зробив особливим портретом день суботній.
Як лев у своєму лігвищі, так творча сила його спочиває в фігурі. Це означає emblema. 1 не про тлінь написано: "Ліг, спочив, як лев''. "Яків, поклавши ноги свої на одрі, помер". "Поховали його в печері великій, яку знайшов Авраам".
Згадай поселення крові, тобто всю фігуральну тлінь. Та не забувай: "У якій землі оселяється світло? Пітьмі ж яке с місце?" А субота є від усіх чистих фігур краща і найсвітліший чертог заспокоєння. "Благословив Бог день сьомий".
Й не дивно: від усіх справ своїх вибрав цю оселю. Доба складається з пітьми й світла. Обидві частини, а частіше світло, називається днем. Та джерело й центр світла є сонце.
Ця найблагородніша й найпрекрасніша істота у світі є те, що в тілі око. "У сонці поклав поселення своє". День є мале коло27, що обертається за 24 години. Воно становить кола віків і тисячі літ, як одна форма - мільйони монет. Рівний і примірний течії біг обертає всі дні. 1 час, і міра, і рух - подібні.
Як сьомий день, так і п'ятдесята субота, що завершує седмицю седмиць, є спокій, присвячений Господові, і п'ятдеся-тий рік є його ж радісне літо (jubilaeus). Отже, субота є свято свят, тобто спокій спокоїв і поселення поселень божих, як пісня пісень - найголовніша і символів символ, що порівнює тлінь з вічністю, щоб ми пам'ятали її нетління. "Хай буде світло, і було світло".
Пітьма її і вечір приводять до розуму, плач усієї тліні, а ранок і світлопромінне сонце голосно проповідує радість сяючої Вічного слави.."Небеса повідають славу божу..."
Емвлема, тобто вкидка, вмітка, вправка.
358
"День дневі відригує слово, а ніч ночі сповіщає розум". "1 був вечір, і був ранок - день..."
Кожний день фігурної цієї седмиці, маючи сонце, є субота і спокій божий. "Дуже рано в одну із субот прийшли на гріб, коли засяяло сонце..." Дуже рано засяяло сонце... На перший погляд нісенітниця, та у Бога можливе й це. "Поклав мені ранком ранок". "Правда твоя як південь". "Де спочиваєш? У півдні."
Якщо хтось в одну із цих світлих субот побачить нареченого, що встає, то той може і з інших фігуральних сосків виссати найсолодшу сотів і соку вічність. "Випустив ти в'язнів своїх із рову..." "Гроби відкрилися".
Розділ 10-й ПРО ЗАХАРІЇН СВІЧНИК
Захарія, вгледівши через завісу цей семичисельний вічності нінець, чує від Бога: "Сім є цих очей господніх". Сім у седмиці сонць і одне сонце. Сім очей вічності й одне недремне око. Ця ж седмиця у Захарії уподібнюється до семилампадного свічника: "Бачив, і це свічник увесь золотий".
Шукав він, та у Бога що це означає? І знайшов, що всіх цих думок стріла спрямована в один лиш центр вічності, знехтувавши всю стихійну грязь. "Це слово господнє не в силі великій, не у міцності, а в дусі", - каже Господь.
Цей світлосонячний свічник просвічує виходи і входи у цю запечатану книгу, а це семипоглядне око весь дім цей свій у цілості досі зберігає. "Господня земля..." Це око відкривається по всій його землі цій з тягарем її. Це сім очей господніх, що дивляться на всю землю.
І не дивно, що Єзекіїль бачить довкола крилатих своїх гнарин і на колеса насаджені їхні очі. Сказано вже, що Біблія І символічний світ і звіринець божий, а люди, скотина, звірі й птахи є фігури й херувими28, тобто візочки, що везуть вічності скарб.
Просить Єзекія, того, що сидить на херувимах, щоб визволив від недуги нетлінну свою діву - Біблію, і цих-то очей його у ній відкриття просить: "Відкрий, Господи, очі твої й дивись". Про це ж просить і Соломон: "Хай очі твої будуть відкриті на крам цей денно й нощно". Тоді вони не вдень, а лиш уночі відкриваються, коли лиш тінь і фігура бовваніє. Відкриваються иони Веніамінові й братії його.
"Глянувши очима своїми, Йосиф побачив Веніаміна". Та Веніамін, крім вечора, і рано ще їсть.
"Зголодніють увечері..." "Відверну очі мої від вас". "Сповнилося зранку..."
359
Відкриваються Закхею: "Глянувши, Ісус..." Відкриваються Давидові: "У світлі тому побачимо світло". Та й цей у седмичних днях побачив Бога. "Семирицею вдень хвалив тебе" Відкриваються Соломонові: "Очі твої голубині". Та й цей гукає, що під сонцем убогість і труд і немає втішних новин, окрім того, що спочиває на сонці. "Поки дихає день..." "Де спочи ваєш?" - "У полудні". "Покажи мені вид твій..."
У всіх таких як містяться усередині їх, так і відкриваються Вічного очі. А без цього вони і недужі, й кульгаві, й сліпі. "Тоді скочить кривий, як олень..." "Очі господні високі, людина ж смиренна".
Вони тому називаються народ божий, а Мойсей синів Якова так благословляє: "Всі освячені під руками твоїми і ці під тобою є". Вони - і люди, і воли, і леви, і орли, зайнявши місця єгипетських фігур, названих ієрогліфами.
"Син левів ІОда, радостетворні очі його..."
"Першородне теля - доброта його". "Чи твоїм повелінням здіймається орел?" "Підняв вас, як на крилах орлиних, і привін вас до себе". "Очі твої на мені..." (Йов).
Ось чому херувимських цих тварин уявляє Єзекйль крилатими, чотириногими, многоокими, що везуть колеса многоокі. "На його місце, коли бачили початок один, йшли слідом його" Наче в очах їх є високе оте око, зіниця вічності, й у світлі світло істинне, а у сонці нове містилося сонце. "Начебто було коло в колесі". Він же бачить серед тих тварин палаючі Захаріїні свічки. Відомо, що стародавні свічкою, лампадою й оком світу називали сонце, а людина є маленький світик. "Спочив у день сьомий".
Розділ 11-й ПРО СНИ ФАРАОНОВІ
Ця радостетворна субот седмиця, з'являючись у різному одязі, з'являється й під виглядом семи колосків, бачених уві сні фараоном, і семи корів29.
Тлумачить це сам Иосиф: "Є сім років". Як субота, так і 50-й рік є чертог Вишнього. А можна здогадатися й із цього, що всі колоски, як і Захаріїні сім лампад, виходять з одного стебла, що у нашому світі не видно.
Чи не подібні сонце й колос?... Яка потреба в гаманцях, коли в них те ж золото? "Всяка плоть - сіно, і все, як риза, зотліє, а думки у них божі й ті ж". Коли сонце освічує, а вино веселить, а хліб зміцнює, тоді невелика різниця. Давидова мова про світло змішує пшеницю, вино і єлей. "Проявився на нас" й інше.
360
Мені видається, що сон фараона означає ніч і тінь запозичених у єгипетських священиків і даремно у них шанованих отих фігур, усередині яких прозріло ізраїльське око вічної думки і викрало на свою користь. "Сон фараона один є". Лиш єгипетська пітьма у цих словах, а сила в них божа. "Як істинне буде слово, котре від Бога". Потім і сон повторений. Один його, другий колос божий. "1 був вечір, і був ранок..." Оці-то колоски зривали й розтирали апостоли в суботу. Допомогла їм субота, а без неї їх би зустріло те, чим прийняв єврейський сфінкс - сильний князь Єфай всіх єфремітів30. Він усіх їх переколов, бо не розв'язали отакого завдання: "Скажіть колос (шиболет - по-єврейськи)"а. 1 не змогли так сказати. "І взяв їх і заколов". Смерть, голод, отрута й виродок є Біблія, що заблукала від свого початку.
Видно, що єфреміти про дні перші й літа вічні з Давидом не міркували, а з апостолами не думали про суботу. Не спало їм на думку здогадатися, що будь-яка трава на третій день, а день спочатку сотворений. Тут усьому гавань... Субота день її і сонце силу, розв'язання й шабаш усьому надає. А більш правдиво сказати: зіниця сонця - маленьке, вміщене у сонці сонечко.
У цій найсвітлішій усіх чертогів палаті, відпочиваючи, прекрасний наш Иосиф (прикладатель) до фігурної своєї системи, до очей світу, що сходять і заходять сонцем, до проростаючої і в'янучої трави, будь-якої плоті світло, сенс і смак прикладає, оновлюючи вигляд фігур і сам на всяку свою похвалу прикладаючи. Треба лиш із цієї твердості його викликати, обрізати йому волосожарні промені, зняти одягаюче його світло і все лахміття відіслати на захід. Тоді залишиться й вознесеться Господь єдиний. "Ліг, спочив..." "Спочив у день сьомий".
Розділ 12-й ПРО АВРААМОВУ ЖЕРТВУ
Багата ця й чудова фігура сонце є ситою жертвою Богові. Сім субот, сім корів, убогість наша, а жир божий. Наш голодний вечір, а його ранок ситий. Жир є те ж саме, що у Захаріїних лампадах єлей: і освічує, і насичує. Оцю-то "візьми мені телицю трилітню", - велить Бог Авраамові. Він, піднявши
Не вимовили ши-, лиш сиболет, через це загинули (Книга Суддів).
361
жертву в розум початку [божого ] і, розділивши фігуру на тінь та істину, бачить, що сонце є не що інше, як піч, яка димить запашним нетління димома. Тоді сонце, показавши того, кош собою утворює, впало, наче шкаралупа, на захід свій6; а Авраам зчудувався, побачивши, що на місце відділеної тліні приєдналися нові думки, думки вічні. "Хай птахи розмножаться на землі" Тут він почув оту горлицю. "Голос горлиці чути в землі нашій".
Побачив із ковчега голубку, що дивилася поверх потопних вод, і сказано йому, що це зачате в його серці вічності зерни перетворюється на тлінь поганських фігур, пожерте ними, і будь-хто розтопче як підле, та що цим переважаючим поганам він сам дасть суд і розв'язання і що це насіння наслідить усю їх землю, запозичивши від несмачного єгипетського Нілу всі. для Євфратового плодоношення. Від цих корів пропонує найдорожчим своїм гостям масло і молоко, і теля одне. Лиш один є у всіх цих чистих божих телиць син, та завжди молодий прекрасний. "Спочив у день сьомий".
Розділ 13-й ПРО СІМ ХЛІБІВ
Сюди дивляться і сім хлібин. Одну із цих хлібин їдять дві подорожні: Лука і славний поглядом Клеопа, але на шлях суботньому: субота - це і шлях, і смак і подорожнім, і хлібам Хто ж переламав їм цю твердішу від будь-якого каменя хлібину?... Ось хто!
Хто зробив бенкет семи днів, відкрив загадку у день сьомий, попалив стодоли й колосся філістимлянські, заніс на гору міські ворота, розтерзав лева, спав і встав зі сну свого... Вже сонце сідало, нічого було залізом стригти й обрізувати. "Залізо не зійде..." Залишилась лиш зіниця сонця. Сонечко... Тут розгадка загадки. Самсон означає "сонечко". "їм відкрилися очі...' Преблаженне сонечко спочиває у день сьомий, встає у третій, палить усю тлінь, руйнує іноплемінні стіни, відчиняє гроби розплющує очі, ламає хліби, насичує весь свій почесний нарої смаком вічності. "Очі всіх на тебе уповають, і ти даєш їм поживу в добрий час".
а Глянь! Що означає справжній Содом і Єрихон? За пустодзвоном Єрихон означає пахощі.
6 Глянь: "Сонце впало. Жона Лотова повернулась назад - те ж".
362
Уся ця родина, що має богообразні очі, від останнього ,і постола до Адама, говорить з Йовом: "Очі твої на мені, і до того ж мене немає"8.
Кількість тих, хто їсть ці хлібини, 4000 або 5000. Тому, що і» м сила господня виходить із Єгипту за 430 років і у цій сумі міститься 7, а седмиць седмиця становить 40, 400 або 4000 з лишком. Потім написано: "Як 4000", "Як 5000..." І часто надується четвертий і сьомий рід: "У четвертому роді повернуться". А як вони є віце-фігурою6 седмиці, так всього і кожного з них стосується оце: "Шість разів від бід порятує тебе, н.і сьомий же не торкнеться тебе зло". Тобто: наситить зранку, помножить і прикладе пшеницю, вино і єлей. І додає Йову сім і инів і три дочки: Кесію, Ріг достатку й День. "Спочив у день і сьомий".
Розділ 14-й ПРО ПЛАЩАНИЦЮ, СПУЩЕНУ ПЕТРОВІ
Ця світла седмиця і широкий килим, що вміщує всіх чотириногих, і птахів, і риб, і гадів, і плоди дерев і трав. Все у ній, а сама вона сотворена спочатку. Цей небесний килим упустив: "Простягаючи небо, як шкіру". А коли килим, то й стіл, і дім на сім стовпів, і пропозиція хлібин. І ледве чи над Цією скатертиною бенкетує у "Діяннях" в полудень Петро у І мітлиці, піднявши всі за Авраамом понад початок. "Заколи і їж". Там, похваляючись, їсть і Павло: "Маємо ж вівтар..." Там причащаються і всі, йому посвячені. "Вп'ються від жиру дому того..." "Пили ж і впилися з ним".
І ми можемо сказати: "Маємо вівтар". Та ніхто не Поганий, кого Бог для себе освятив. Хай мовчить тут усяка плоть! Хай заколеться! Боже це тіло, а ця тлінна шкіра й вигляд є фігурною завісою храму, де вічний спочиває. "Це кров моя... Моя... (над цим слівцем emphasis - наголос) моя, божа, не людська".
Цим полотном повиває Марія немовля, а Йосиф - мерця. "І це вам знамення...", тобто фігура.
Щаслива земля: коли цей мертвий устав, коли цей Йосиф виведений із фортеці, коли цей Самсон прокинувся, розірвав ланцнцюги, згорнув небо, як сукно, потряс землею й розігнав усю
363
поганських фігур сторожу. "Там його побачите". "Спочив у день сьомий".
Розділ 15-й
ПРО ДРАБИНУ ЯКОВА, ПРО СІМ МІСТ, ЖІНОК, СУРМ! ГІР...
Драбина Якова, що торкається небес, показує цю » седмицю. Від неї й через неї течуть і стікають до своєї точки всі фігури, часто називаючись свідками, сторожами й анге лами, тобто слугами, які благовістять мир. "Слава у вишніх Богові..."
Яків, як і дід його, прозрів, що це не людський жарт, а дім божий, і що ця седмиця є двері, котрі заводять на високий край, а побачив також по заході сонця. Сюди дивляться й клятвенш джерела його батька. "Очі твої - як озера в Єсевоні (місті)"
Клятва, смерть і фігура є одне й те ж.
Ці ж дні є і сім міст божих, і сім Ісаакових жінок, що як одна одного дотримуються чоловіка, і сім сурм, що зруйнували Єрихон. 1 звичайно, небо, коли сповіщає славу божу, є сурм;і
Ці ж є гори божі, гори ситі. Там росте ріг Давида, туди сходять усі коліна Ізраїля. Туди ж у гірне іде й Маріам. Там місце стадам оленів і олениць, що народжують, "Перейдемо до Вифлеема..." "Там народила тебе мати твоя".
Сюди дивиться і Данииі Меіngагt32 з гачками своїх седмиці. І Павло, і Стефан, що йдуть у Галілею. "Знаю людину". "Тіло її, як фарсис (камінь)". "Як піднялася пишнота її". "Це бачу небеса відкриті". "Прийдіть, зійдемо на гору господню". Там миh Ізраїлю і гавань усім фігурам! "Спочив у день сьомий".
Розділ 16-й
ПРО БЕЗКОНЕЧНИЙ ПРОСТІР І НЕПРОХІДНІСТЬ ДОМУ БОЖОГО
Пізнавши день, пізнаєш седмицю, а цю пізнавши, пізнаєш "Книгу Буття" й інші, як гілки її. І хоча в цьому непрохідному лабіринті не кожні двері можна відкрити, та вже знаєш, що під тією печаттю не що інше, а лиш таїться божий скарб. Досип тобі, що отримав вихід і що тобі подарована нитка шовковом клубка від царівни Аріадни33, яка виводить тебе із цьоні лабіринту на простір.
Єрусалимська Аріадна є Раав, яка звільнила в Єрихон вивідувачів Ісусових, прив'язаних біля вікна червоною вірьовкою
364
Ця мотузочка є для нас проводирем у численних, пов'язаних між собою чертогах дому божого, що розділяє Фареса від Зари, мітло від пітьми8.
Цією вірьовкою межує Навин землю, а за цією мірою їсть Єзекїїль священні хліби й воду. "Вірьовка червона - уста твої". 'Бачив, і це муж, а в руці його шнур землемірний". "Ним же міряй..." "Відміряється нам".
Навіщо бажати все перезнати? Ненаситна забава гуляти по Cоломонівських садах і домах, а не все видивлятися. Шукати й цінуватися означає те ж саме. Цей рух веселить і оживляє душу, як швидкість воду, що тече по камінню. Та при повному іч'і к ритті всього-на-всього зникає подив. Тоді слабшає апетит і питає насичення, потім нудьга і сум. 1000 років й один день - одна фігура і 1000000 їх є те ж саме. Коли щось незрозуміле, загукай з Варухом: "О Ізраїлю! Який великий дім божий! Великий і не мас кінця". "Це море велике..."
Розділ 17-й
ПРО ЗМІЯ
Мойсей між іншими фігурами запозичив у єгипетських священиків і фігуру змія, що відображає божу премудрість. "Змій же був наймудріший..." А якщо одна фігура, то й уся Біблія є змій. Здіймає його Мойсей угору, щоб не помер Ізраїль. Тс ж євангельський змій каже: "Якщо я буду піднесений над землею, тоді все притягну до себе". Цей змій, Плазуючи по землі, всю цю Мойсеевого світу систему й Адама І усією тут населеною родиною псує. Всі вони залишаються дурними й несмачними бовванами, поки не розкусити йому плову. Голова його є седмиця. Отже, Біблія є змій, хоч одноголовий, а розтопче йому голову той, хто спочиває в сонці. Вибрана з фігур фігура - сонце є і мати, і діва, що випускає Ілона прийняте від Бога зерно вічності. "Той зітре твою Влову". Цей-то змій залишиться лиш підніжжям того, хто видить у сонці. Тоді все оживляється, а мертві встають до своєї и. В іншому випадку цей чорний дракон, вибльовуючи дню гірких вод, огорнутої в сонце сина апокаліптичної чий, потім усю обітовану землю потопляє, та жоні даються Ірлині крила, шоб народила не в підлому місці й не смертне. "Життя її було взяте до Бога".
Цей є горда зірниця, сатана й ворог ангелам, херувимам і
Що поділяє море. Що таке сонце, як не вогненне море?
365
всім фігурам, що носять Господа. Не може дивитись Соломон як на орла, що летить до сонця, а не до сонечка, так і на огидне цього змія плазування. І ледь не цей згадується у притчах раб, що воцарився; а щоб цього не сталося, то Даниїл, що спочив у рові лева, вкидає цьому гаспидові у пекельну пащу хлібець, спечений зі смоли запашних дерев і жиру, і бавовняного паперу. Все це є фігури вічності. "Смирна, й стакти, й касія". "Хто віддає сніг свій, як вовну (бавовну)". "1 жиру пшеничного, насичуючи тебе".
Від цієї дивної пігулки нашого Даниїла змій луснув.
"Той зітре твою голову". Встає й Йона від лиця господнього. Це муж, чудовиськові в черево кидає його Бог. Тоді рятується все священного цього світу поселення з людьми його. Ніневія означає житло, а Йона є голуб.
"Дерзай, земле... дерзайте, тварини польові". "Діти Сіона, радійте, бо дав вам поживу в правді!" Лице, від якого встає Иона, рів лева, піч, що курить смирною, ковчег і кивот, Самсонова й Адамова жона, ризи Иосифа, чертог сонячний Вічного є те ж саме. "Одягається світлом, як ризою". "Той зітре твою голову". Розтерзавши цього рикаючого диявола, у трупі його Самсон знаходить насолоду вічності.
Це діється при місті Фамнафі. Фамна означає образ. "Той твою зітре голову". Мойсея наслідує повірник, називаючи істину світлом, що просвічує будь-яку людину, прибульця у цей символічний світ. Він ставить предтечу на місце головної сонячної фігури.
"Хай свідчить про світло..." "Був світильник..." Та менші сонечко більше від великого. "Йому належить рости, мені ж знищуватись".
Цей суддя ізраїльський руйнує все старе плазування фігур, оновлює сутність нашу, перетворюючи несмачну воду в веселе вино і надаючи всій Біблії меду вічності. "Дасться мені всяка влада..." "Той твою зітре голову".
Цього просять Давид з Мойсеєм, що криком будять засну лого на колінах своєї Даліли. "Хай воскресне Бог..."
"Встань, Господи, і хай розсипляться вороги твої!" "Спочин у день сьомий..."
КАТАВАСІЯ, АБО СХОДЖЕННЯ34
Завершивши другий приклад, знову кажу, що в Біблії одне на лиці, а інше в серці. Як Алківіадська ікона, що по-грецькі називається ?????? з лиця була жартівлива, а всередині ховала божу велич. Благородні та кумедні обман і фальш знаходимо під брехнею істину, мудрість під буйністю, а в плоті
366
Бога. Ось справжнє, назване у стародавніх греків
тобто творіння!35 А такі письменники є справжніми поетами!і нітрохи не дивно, що Мойсея звуть ошуканцем.
Цей змій навмисне створений; хай поглумляться з нього зборища тих, які зухвало судять! І не диво, що для цих лісів і високих божих гір народжується не лев чи орел, а миші, їжаки сови, одуди, кажани, шершні, жаби, псячі мухи, єхидни, василіски, мавпи й лисиці, які шкодять соломонівським виноградам. "Випробуйте писання!"
Кінець! І святому Богу слава! ηά-ψα.
367
КНИЖЕЧКА ПРО ЧИТАННЯ СВЯТОГО ПИСЬМА,
НАЗВАНА ЖІНКА ЛОТОВА
Любий друже Михаиле!
Перед відкриттям Харківського намісництва, під час безперервних осінніх дощів, проганяючи нудьгу, написав я цю книжицю в Сінянському монастирі. Цей монастирсць подарував Печерській лаврі святий Юстин, митрополит Білгородський, у ньому він часто усамітнювався заради нагірних садів і чистого неба. Брат мій, Юстин Звіряка, який був тоді ігуменом, не міг відчувати смаку в Жінці моїй Лотовій. Однак був друкарем і потішався книгами грецькими й римськими. А ти, любий друже, маєш смак не звірячий. Чи можна мені не сказати про тебе (в опівнічному каноні першого голосу): "Ти з'явив Авраамові, показуючи найчистішу частину богослов'я"?
Всі богословствуютсвятиніь, та не за Авраамом. Всі кусають і жують, та не за сином Якова.
"Юдо, сину мій! Тебе похвалять брати твої..." "Зуби його
кращі від молока".
Хто може згадувати жінку Лотову, якщо Бог не буде з ним/ "Пам'ятай же останнє твоє..." А що таке останнє, як не кінець і вічність? "Пам'ятай останнє твоє", тобто те, що йде за ділами твоїми. Все наше зникає, а замість тіні - вічність... О вічносте! Лиш ти для нас і світло, і пам'ять. Безславний суддя, який не пам'ятає про тебе! Безпам'ятний богослов, який забув про тебе! О вічносте! Мати твоя пам'ять, а ти її мати... Книжнику мій, що І спиш на Біблії, скажи мені, хто й що гніздиться у пам'яті твоїй' І Яка промова і яка наречена живе й формується у цьому твоєму І дзеркалі, що ширше від усіх морських і повітряних безодень? Що І ж це полонить і веселить твою й Всесвіту царицю? Яку царицю'' Пам'ять (кажу) твою. Будь ласка, скажи...
Відповідає книжник: "Тьху! Як не знати цього? Райдуга и хмарі, красуня в дзеркалі, а прекрасний Нарцис3 мій, світ цей, видимий в очах моїх, наче у двох дзеркальцях, дивиться ни себе, амуриться й милується сам собою безнастанно..." А крім цього чи ніщо тобі на пам'ять не спадає?
Відповідь: ''Та що якесь інше спаде? Бо ж що бачиш, те й
368
пам'ятаєш..." О мій ти друже, я знав це ще до твоєї відповіді. Знаю, що весь ти, як Нарцис твій у водах, втопився у наявності. А пам'ять твоя де? У мені. Що вона пам'ятає? Все! Як же пам'ятає? Бо ж усе твоє і кожна твоя дурниця (хаос) і тирчить під твоїм носом. Весь твій мотлох, увесь бовван гвій, світ цей, лежить перед твоїми очима, гніздиться у твоїх ііницях. Лиш те одне пам'ятається, що заочне. Де ж твоя пам'ять? Бо ж у тебе немає нічого заочного. І нині навіщо вона тобі? Скажи мені: де таке око, щоб йому не було на що глядіти? Не може ж бути й пам'яті, якщо їй нічого пам'ятати. Прошу, не муч мене (проситься книжник). Я ж пам'ятаю все те, що сталося вчора... О бідолашний, з твоєю вчорашньою пам'яттю...
Вчора це твоє вже минуло. Згинула разом з твоїм вечором І пам'ять твоя. Все те є оте твоє вчора, що вже зникло, відцвіло й не впізнає місця свого. Якщо твоя земля є ніщо, то як же й не пам'ять? Ось оце вона від землі, земна твоя пам'ять, послухай: "Лице господнє на творіннях злих, яке вживає іалежну від землі пам'ять їх". Благаю, прокинься! Не погрузни ЄСь у землю! Приклади до неї й те, чого не бачиш. А прикладеш, якщо згадаєш. Тим воно велике, чим нетлінне. Нетлінне, як невидиме. Бо хто ж може розтлити заочне й невидиме? 1 що таке святе, як не віддалене від тління. Це ж є істинна пам'ять: визнати, обійняти й прийняти у наше пам'ятне дзеркало ту святиню, яка прихована, тобто від тління віддалена й сильніше од сонця сяє, тобто всім усе оживляє.
"Співайте Господові, преподобні його, і сповідуйте пам'ять святині його".
Чи бачиш, що святиня й пам'ять - нерозлучні друзі? А ти Прив'язав її до прокляття землі.
Святиня й пам'ять - це є подвійний промінь невечірнього юнця. Святиню віра бачить, надія сподівається (на неї), любов Серцем обіймає, а пам'ять пам'ятає. Ці чотири духи є одне з вічністю, з безоднею нетління, з апокаліптичним містом, із кінцем, що не заходить. Бачиш дим? Згадай вогонь! Бачиш світ цей? Згадай вічність! Що таке цей світ? Дим вічності. Вічність
Вогонь, який усе поїдає.
Дурний ловець на слід дивиться, олень не спадає на пам'ять,
слід провадить до оленя.
Глупий книжник на боввана глядить, вічність на пам'ять не і надає. А шляхи до неї ведуть. "Шляхи твої у водах великих".
Біблія є шляхи його. А ти в шляхи заглибився. Прокинься й надай. Куди ці сліди провадять? Куди ці ноги несуть? Ось Наум співає: "Це на горах ноги". Чиї ноги? Того, хто благовістить і сповіщає мир.
Бачиш? На горах твій олень. До нього ці сліди ведуть. До нього ці ноги несуть. Зводь же пам'ять на гори. Звідти приходить допомога.
Що таке Лотова жінка? - Слід. Куди вона тебе веде? -Туди, куди сама йде. Йде туди, куди дивиться. Куди дивиться, там її думка. Вона оглянулась на Содом. Жінка й Содом є одне і те саме. Содом означає те, що й таїна. Ось куди жінка привела -в Содом. А Содом куди веде? Туди, куди дим здіймається. Дим його здіймається в небо. Дим його знявся вгору. Дим, чад, дух, думка, сенс є те ж саме. Бачиш? Куди веде Содом? Жінка й Содом суть ноги. Бачиш, що йдуть на гори? "Це на горах ноги?..."
Але й гора є слід божий, а куди вона веде? - На Сіон гору веде. Та Сіон - гора земна. Вона веде до небесної. Сіон дивиться на місто. Небесна гора на ввесь світ. Ось там твій Лої живе! "Гора Сіон, у неї ж уселився ти". Де ж наш Сіон небесний? Сонце дивиться на ввесь світ. Ось тобі гора небеснії! Сонце є справжній Содом. Лотова жінка є сонце.ч У цьому боввані Лот сховався. Бачить його пам'ять чиста. Дивиться н.і нього святая віра. Сонце - Содом, а він - Сигор4. Сонце -жупел, він - фіміам. Сонце - пекло, а він - роса. Сонш западеться під землю. На вічну пам'ять буде Лот. Він тобі батько і наречений. Купідон5 і старий днями.
Прикмета 1-ша
ПРО НАСТАВНИКА
Море це: велике й просторе, повинно приходити під проводом ангелів божих. Таким був проводир Товії Рафаїл.
Ангел, апостол та істинний богослов є одне й те ж. Та звідкіля знати, хто посланий Богом? Слухай Єремію (гл. 23, вірш 22): "Якщо б вони почули мою пораду, то здійснили 6 слова мої й відвернули б людей моїх од шляху їх лукавого і від починань лукавих".
Бачиш, що посланцем від поради божої є той, хто схиляє до повчання, ще більше до віри, без якої й чеснота не чеснота Такими є: Василій Великий, Йоан Златоуст, Григорій Назианзин, Амвросій, Єронім, Августин, папа Григорій Великий і подібні до них6. Оці саме й могли з Павлом сказати: "Ми ж розум Христа маємо".
Богослов'я вчить або зцілює найпотаємніші в душі почи нання, поради й думки. "Розтліли й омерзилися в починаннях" Почин, початок, рада, ???? 7 і Бог є одне й те ж. Від ради або голови всі наші діла, як із джерела, назовні виходять. Якщо рада добра, то й плоди добрі.
Отже, богослов'я є не що інше, як викорінення злих думок,
370
цію, як каже Павло, начал і влади8. Бо якщо дві людини, земна и небесна, у тій же людині, то і два начала: одне зміїне, або о ютське, друге боже.
В іншому ці викорінюють погані думки, а на те місце и.н івають слово боже, насіння всіх добрих справ, про які можна Ьазати: "Почав Ісус творити й навчати".
Лиш любов робить справжньою ангельську мову.
Прикмета 2-га
ПРО СИМПАТІЮ, АБО СПІВЧУТТЯ МІЖ ЧИТЦЕМ 1 НАСТАВНИКОМ
Початком усього і смаком є любов. Як пожива, так і наука не сприймаються від нелюбого. Отже, зі згаданих ангелів вибрати для себе одного, який сподобається більше від інших випробувати трохи кожного або деяких із них. Тоді враз до много відчуєш особливий потяг. Одну манну всі ці їдять добрий в усіх згаданих смак, та різний.
Прикмета 3-я
ПРО ВІДКИДАННЯ СВІТСЬКИХ ДУМОК
Приступаючи до тих небесних письменників, треба прийняти очищувальні пігулки та всі старовинні, винесені з поганого товариства, думки так виблювати, як Ізраїль нічого не взяв зі руйнованого Єрихона, а коли щось затримав, то за те був Страчений. Якщо в море для обмивання йти, то навіщо залишати світську грязь? Муж двоєдушний є спокусником, дух допитливий, кульгавий на обидві ноги, ні теплий, ні холодний. Муж нейтральний є ворогом справи, а Біблія - це позов Бога зі смертними. Цей-то рід людей запитує Бога: "Чи живий горобець у моїх руках?" "Живий, якщо не задушиш", - відповідає Бог.
"Не спокушай господа Бога твого".
Прикмета 4-та
ПРО СТРАШНУ НЕБЕЗПЕКУ В ЧИТАННІ
Та оскільки, за Августином9, не лише у світських справах, й у самому раї слова божого приховані диявольські сіті, то
371
треба діяти з великою обережністю, щоб при самому читанні й повчанні закону Вишнього не заплутатися нам у сіті лукаві за прикладом Юди:
"За хлібом увійде в нього сатана".
А ось ті сіті: сріблолюбство, честолюбство, пристрасть до насолод, пиха... Всі ці духи повертаються в землю свою, тобто у черево й у плоть, звідки нас має намір вивести лиш слово боже.
Як багатьох знищила грязь Лотового пияцтва! Незліченних розтлила отрута Давидового перелюбства, а в старості його - уявна дурість діволожства. Не менше отрути в повістях про його сина. Читаємо про ревнощі Іллі й гостримо ніж на ближнього. Почувши про Єзекіїну хворобу, роздражнюємо смертельний страх і наше марновірство. Багатство Йова - жадібними, а вдячність Авраама робить нас марнославними. Лазареве воскресіння, сліпих прозріння, свобода біснуватих цілком нас перетворюють на скотів, що міркують плоттю. Само це зерно боже, тобто слово це (віра), спокушує нас, кидаючи в стихії зовнішнього світу. Тим-то й уповаємо на плоть і кров святих, сподіваємось на тлінь і клятву; обожнюємо речовину ладані, у свічках, у живописі, в образах і церемоніях, забувши, що, крім Бога, ніщо не благо, і що всяка зовнішність є тлінь і клятва. Коротко кажучи, вся Біблія сповнена безоднями й спокусами. "Цей лежить для падіння". 1 весь цей її єрихонський шлях оточений повітряними розбійниками. Скажемо з Дави дом: "На шляху цьому... сховали сіть для мене".
Чи чув ти про митарства? То ось вони! Втім, вони небилиця. Згадай, що Біблія є єврейський сфінкс, і не гадай, начебто про щось інше, а не про неї написано: "Як лев, рикаючи, ходить, шукаючи, кого проковтнути".
Пам'ятай, що небезпечна справа зустрічатися з Голіафом10 Щасливий, кому вдалося розірвати цього лева і знайти жорсткому ніжне, в гіркому - солодке, у лютості - милість, в отруті - поживу, у буйнощах - смак, у смерті - життя, безчесті - славу... Та як є притча: не всякому по-Якову, тобто по-Самсоновому вдається.
Прикмета 5-та
ПРО ЧИТАННЯ В МІРУ
Треба добре пам'ятати напучення Сирахового сина: "Багато хто від пересичення помер". Потім, як [тільки] можна, нама гатися в міру їсти, не обтяжуючи шлунка думок наших Здоровий і чистий смак задовольняється малим, а засмічене
372
горло без міри й без смаку жере. Тим-то й не велить Бог посвячувати собі скотину, що не має жування. Багато жерти, й мало жувати погано'. Той, хто читає численні, до того ж з рітими думками книги, не буде благовченим.
Якщо наш вік або наша країна має мудрих мужів набагато Центе, ніж с в інші віки і в інших краях, то причиною цього ге, що блукаємо по незліченних і різного роду стадах книг Лез міри, без розбору, без гавані. Хворий турбує різних
марин, а здоровий одною їжею ситий. "З'їж одне зі смаком, і вистачить-. Немає більш шкідливого, як різне й безмірне. Піфагор", розжувавши один трикутник, як наситився? Давид, розкусивши лиш тінь ковчега, як просвітився! Навіть
грибав, граючись. Розжуй одну преславну славу - і в численні помешкання божого цього лабіринту відкриється гобі вхід і вихід. Преславна слава, слово боже і думки його С одне й те ж. "Преславне мовилося в тобі, граде божий". "По всій землі слава твоя".
Розкуси лиш одну, наприклад, оцю славу: "Де труп, там «беруться орли".
Або оцю: "Хай птахи помножаться на землі".
Або оцю: "Злетіли птахи на тіла розсічені".
Або оцю: "Сім телиць у телицях людських".
Або оцю: "Очі твої як голубині".
Або.оцю: "Не знаю орла, що летить до сонця".
Або оцю: "Чи не твоїм повелінням здіймається орел?"
Або: "Підняв вас, як на крилах орлиних".
Або: "Покличе (Бог) зі сходу пташку".
Або: "Голос горлиці чути в землі нашій".
Або: "Хай стане сонце! - і стало сонце".
Або: "Поки прийшов, став на горі, де був хлопець".
Або: "Виніс Самсон на вершину гори міські ворота".
Або: "Візьміть, князі, ваші ворота".
Або: "Ворота ці будуть зачинені".
Або: "Хай буде похвалений у воротах муж її".
Або: "Ці сходи утверджені на землі".
Або: "Залізо не зійде на мою голову".
Або: "Спливе залізо".
Або: "Що таке людина, як пам'ятаєш її?"
Або: "Візьметься із землі життя його".
Або: "Один я, поки перейду".
Або: "Перейдемо до Вифлеема".
Або: "Не зійдеш, Боже, в силах наших".
Або: "Премудрість при виходах сподівається".
Або: "Звеселися, неплідна, народжуючи".
Або: "Сотворяться пустелі твої вічні".
Або: "Дочки твої на плечах піднімуться".
373
Або: "Будуть царі годувальниками твоїми". Або: "Підійдіть до мене ті, хто погубив серце". Або: "Нижче хребти їх, і висота була в них". Або: "Побачиш минуле моє". Або: "Пам'ятай останнє твоє". Або: "Полижуть землю, як змії". Або: "Як ластівка, так заспіваю".
Або: "Був Єфрем, як голуб безумний, що не має серця". Або: "Хто перейде на той бік моря і знайде премудрість?' Або: "Зірки засяяли у сховищах своїх". Або: "Сни побачать". "На стіни зійдуть".
"Глибоке серце людини, і хто пізнає його".
"Вода глибока - рада в серці мужа".
"Людино, посади виноград".
"Вам належить народитися з Вишнього".
"Дав би тобі воду живу".
"Ангел господній скаламутив воду".
"Хто перший улазив... здоровий був".
"Пізнався ними в переломленні хліба".
"Змія візьмуть, заговорять новими мовами".
"Встань і ходи. 1 скочивши, встав і ходив".
"Встань, сплячий, воскресни із мертвих".
"Жінці було дано два крила орла великого". Хто розв'яже хоч один зв'язок, У тому сяє ізраїльське око.
Хто премудрий, той і збереже це. Тобто завважить, дотри мається, збагне й розміркує. Коли чуєш оце: "Згадуйте жінку Лотову", то не досить згадати лиш те, що у Лота була жінка Така пожива є голодна, нежирна, неситна, худа, коротко кажучи, пустий колос і худа корова зі сну фараонового й світської суєти12. Та треба обмізкувати й пригадати те, куди веде розуми наші цей солоний бовван? Що ж навіює нам ця несмачна й буйна корова? Не звертайся серцем твоїм у Содом жадібної тліні й суєти, не спочивай тут у смертній тіні, ;і простягайся в майбутнє на гору з Лотом і так іди, щоб осягнути сіль, і нетлінну силу цієї тліні, і славу її воскресіння. Щоб тс, що посіяне в тліні, встало у нетлінні, щоб ти заспівав: "Встань, славо моя!" "Один я, поки перейду". І будеш отим блаженним подорожнім і чужинцем, про якого питає прозірливий Варух "Хто перейде на той бік моря і знайде її?"
Оце-то й означає згадувати: "Згадуйте жінку Лотову". Тобто розжуйте, розкусіть, розтовчіть, розбийте й зруйнуйте цього ідол;і, роздеріть лева, цього диявола, і знайдіть всередині нього сховану їжу й солодкий сік вічності, невідому й таємну премудрість божу про яку Ісайя: "У сховищах спасіння наше". Із двох сутностсп складається слово боже: "Одне каже Бог, та подвійне чути".
374
Дві країни має біблійне море. Одна країна наша, друга - божа. На нашому березі колоски порожні, а корови худі, на другому ж боці моря і колоски добрі, і телиці добірні. Наш берег і бідний, і голодний, заморський же є Доброї Надії гавань, лоно або затока Авраама, місце пребагате, де увесь Ізраїль пасеться й спочиває, залишивши на голодному боці содомлян. "Хто перейде на той бік моря?" А ось хто: "1 полечу, і спочину". "Я заснув, і спав, і встав".-Ось і дівиця: "Під тінь його забажав і сів". Спочивай, душе моя, мудра діво! Не бійся. "Коли поспиш, то солодко поспиш".
0 раю мій, раю! Ми тебе шануємо, але не розуміємо. Ах, мудро слід смакувати слово боже, зубами сина Якового жувати треба. "Юдо! Ліг, заснув ти, як лев". 1 не дивно: він міг розжувати й знайти собі насолоду спокою. "Як рай насолоди, земля перед лицем його".
1 всі ті мають Юдині зуби, про яких написано: "Як ранок, розливаються по горах люди численні й міцні, подібних до них не було одвіку". "Праведник дерзає, як лев".
"'Згадуйте жінку Лотовуї"
Всі створіння є тінь привиду, а Бог є дух видіння. Ось тобі два береги Хвалинського моря13: північний і південний. "Згадуйте жінку Лотовуї"
Чуєш похмурого привида? Згадай через цей морок світло видіння. Торкаєш невідчутного солоного кумира; чому череь цю прикмету не спаде тобі на серце сіль нетління й смак вічності? Бачиш північний берег? Згадай на ньому південний, невидимий. "Із півдня прийде Бог". Приготуй паску. Бо ж тут не нажитися. Не ногами перейдеш, ні кораблем, ні крилами. Сам Господь полонить серце твоє і переставить від смерті до життя, від буйства - до розуму й суду. "Бо шлях господній є суд і милість". Якщо дивишся на цю жінку, то чому перелюбствуєш у серці твоєму? Навіщо думаєш спочити на її плоті й крові? Чому не розміркуєш, що плоть і кров не є царство небесне, не є спокій і насолода, а мертвий цей бовван, тінь і привид, а ця прикмета веде тебе до твоєї мітки, до мужа свого, щоб не з нею, а з ним тобі спочити й відчути насолоду. "Ти знищив всякого перелюбного від тебе".
Хіба ж є щось велике муж її Лот? О друже мій! Коли син Авраама є великий чоловік Христос, а його ж племінник Авраамів чи здається тобі чимось малим? Про весь цей рід сміливо скажемо: "Рід же його хто пізнає?"
Лот є ота людина, про котру написано: "У запах миру твого, йдемо".
За ним-то й течуть чисті діви з північного берега на гори Кавказькі, щоб упитися й спочити. "Вп'ються від жиру дому твого". Лот є одного роду зі смирною, тобто жир, або клей із
375
ароматних дерев. Ось премудрість божа! "Як смирна, випусти» запах". "Смирна, й стакти, й касія від риз твоїх". Грецьке слово - стакти, а по-єврейськи - Лот. Чи стакти не благий дух? А дух благий чи не те ж саме, що й Бог? Шабаш! Тут спочиньмо! "І полечу, і спочину". "Господь пасе мене". "На багатому місці посели мене".
"Згадуйте жінку Лотову"
0 жінко, жінко! Ти й горе, і насолода моя. Живиш і умертвлюєш... Якщо б ми любили тебе так, як твій найсолод ший муж Лот, як і Христос церкву свою, то ніколи б ми не розлучали тих, кого Бог поєднав. Тайна ця велика... А нині, холодно й неосмислено люблячи, а безтолково й безпам'ятно згадуючи тебе, не згадаємо про мужа твого, розділяючи нероздільну двоїну й забувши пораду божу: "Сину людський, щоб не сотворив ти дітей за плоттю".
1 неможливо, щоб ця Єва не вкусила смертних плодів і не породила дітей на пагубу тоді, коли з нею почнуть амуритися підлі, плотоїдні й хамські оті серця, які описані так: "Полижуті. землю, як змії, що плазують по землі".
"Пізнай, наче попіл серце їх, і спокусяться". "Вороги йот землю полижуть". "Смерть врятує їх". "Отрута гаспидів під устами їх". "Гріб відкритий - гортані їх". "Візьми мене, Господи, від людини лукавої". "У серці і в серце мовили зле' Як так? А ось як! Принесли з собою злість у серці своєму, тому й не знайшли доброти і в серці жінки Лотової, крім слін потопних і мови облесної, з якою прийшли. До доброти ж тієї, прихованої, не дісталися. "Вся слава дочки царевої всередині"
І це ті содомляни, що бродять по околицях міста. "Преславні говорилося в тобі, місто боже". "Марія зберігала всі слова и серці своєму".
Та як же їм і знайти? Бо ж "глибоко серце", а ще більше отій людині: "Зійде із землі життя її". А їх справа плазувати та їсти землю всі дні свого життя. Смерть їм - хліб, а мати -ніч. "Зголодніють на вечір і обійдуть місто". "Проклятий ти більше, ніж вся скотина!" "Проклятий Ханаан-підліток!" "0 нетямуща й тверда серцем!"
"Згадуйте жінку Лотовуї"
О прекрасна моя й благословенна серед жінок, неплідна! Не можу досхочу намріятися про тебе - така солодка мені пам'ять твоя, пам'ять Лотова. Сім мужів і 7000 мала ти, і нині маєш, але всі перелюбні, крім Товітиного сина, а Рафаїлового друга Товії. Цей накадив покій нареченої й ложе твоє фіміамом і запашним чадом, що виходить із найсолодшої пам'яті про мужа твого, хай буде вічна пам'ять праведникові, переспав із чистою нареченою соромливо й цнотливо, поза бісовим ідоловим смородом, знайшовши, як у рибі печінку, всередині цієї царської дочки
376
славу її, касію й стакти в ризах її; виростив дітей не на рабство, а на свободу, які не від похоті жіночої, не від похоті чоловічої, а від Бога народилися, як зробив отой пророк: "Віднині дітей сотворю, які сповістять правду твою, Господи, спасіння мого". "Я заснув..." Скажіть мені, хто з вас чоловік, який боїться Господа? Хто? Не Ханаан-підліток і хлопець, а муж отой справжній: "Господь з тобою, муже сильний".
Чи є хто із числа отих мужів? "Мужі, любіть своїх жінок". "Я ж говорю про Христа і про церкву".
Тож полюбіть зі мною неплодовиту оцю! "Звеселися, неплідна, ненароджуюча!"
Якщо ж ця не подобається, то крім неї є численні царські дочки. Які? А ось вони: Юдита, Руф, Рахіль, Ревека, Сара, Анна, мати Самуїлова, люба Давидові Авигея, Даліла Самсонова, Фа-мара, Есфір. А Єву ти забув? 1 чи не читав ти, що ангели божі амурилися з дочками людськими? Оці-то дівчатка зогрівали старість Давидову. З тими ж кохався і син його, і в одній хвалить усіх в одній із останніх притч. Всі ці жінки амуряться й народжують не на нижніх північних берегах і полях, а на крутих гірських черкеських вершинах, у безпечних місцях райських; і про цих-то олениць запитує Бог Йова: "Чи зрозумів ти час народження кіз, що живуть на кам'яних горах?"
Отам-то й оновлюється орлина юність Давидові. Виростають ві роги і йому, й козам. Там і євангельські олениці: Єлизавета Маріам, що піднялася в гірне. Туди ж піднята Петром і авіта. тобто сарча, сайгак. Туди відсилає ангел і мироносиць, оротко [можна ] сказати про всіх: хай не розтлиться їх вочість. "Дано було жінці два крила орла великого". "Згадуйте жінку Лотовуї"
Що ж ти думаєш, о амурнику мій? "Не такі поради мої, як поради ваші".
Знай, друже мій, що Біблія є новий мир і люд божий, земля живих, країна й царство любові, нагірний Єрусалим; і крім ницого азіатського, є Вишній. Немає там ворожнечі й розбрату. Немає у тій республіці ні старості, ні статі, ні відмінності - нее там спільне. Суспільство в любові, любов у Бозі, Бог у суспільстві. Ось і кільце вічності! "Від людей це неможливо".
Покинь думати, щд Єва - стара або чужа жінка. Ці думи піл берегів содомлянських. "Гроно їх - гроно жовчі". Цей-то корінь уверх проростає, багатьох оскверняючи. І чи не оск-иернились численні, прочитавши про Лотову пиятику? "Все ж бо чисте чистим". "Та осквернився їх розум і совість".
Плюнь на бабині й дитячі казки, (читані) невіруючими чіпцями, і на брехню, відригувану плотоядними зміями, які Ікммили Єву, які звертають своє лукаве око назад у Содом, І евоє блювотиння. "Виголодніє, як пес".
377
377
А ти, мій друже, поспішаючи й не оглядаючись ні праворуч, ні ліворуч, старанно йди в гірне, куди кличе тебе не ошуканець змій, а прозірливий Захарія. "О! О! Біжіть із північної землі". 1 Ісайя: "Відступіть! Відступіть і вийдіть звідси". "Прийди, і покажу тобі суд любодійців великих". "Як від вина люті любодіяння свого напоїв усіх поган". "О місто крові, все брехливе, сповнене неправди... Звук бичів і звук гуркоту коліс, і кіннотника, що проїжджає, і колісниці гуркітливої... Відкрию минуле твоє перед лицем твоїм і покажу поганам сором твій і царствам безчестя твоє... Покладу тебе в притчу... Напущу на тебе глухоту за нечистотами твоїми". "Впаде, впаде Содом". "Згадуйте жінку Лотовуї"
Та, о друже ти мій! Спершу зодягнись і приготуйся для тієї Сінайської гори, що куриться тим солодким димом нашого Лота. "Ми є запах Христовий". Прошу, будь мудрою дівою, коли схочеш бути в Кані Галілейській1 і насолодитися соком, засолодженим посохом Мойсеевим і перетвореним із сечі огидних цих псів, (що мочаться до міської стіни). Заплач, о Єреміє, що "зменшилося" добрих днів". А ти веселіше заспівай, о Ісайє!
"Світися, світися, гірне місто!" "Зведи навколо очі твої й дивися". "Це дочки твої на плечах піднімуться". "Які вони?' "Вони, як хмари, летять і, як голуби, з пташенятами до мене". "Відчиняться ворота твої завжди. Прикладеться до тебе багатство світське..." "Радій, пустеле". "Хто дасть мені крила? І полечу..."
Та як же тобі до того весілля й до нагірного подружжя дістатися? Як приступити до неоглядного Кавказу й злетіти на кручі його? "Перетворю трудне для нього на легке". "Дам їм шлях новий і підуть". Який шлях? Ніколи ти його не пізнаєш. Як же? Скажу. Якщо хто не народжений породою з отої вишньої країни, то не може знайти отого шляху й зійти в нагірне. Мовчи мені з дурним питанням Никодимовим. Плоть, тричі народжена, є лиш грязь і лиш той же земний бовван. Та нужда в тому, що глиняна твоя природа зачне, прийме і вмістить, як нива зерно, насіння нагірної породи й нових людей. Слухай, насіння, що висівається за родом. Чуєш, за тим високим родом. "Рід його хто пізнає?" Ось тоді-то народжене від духа є друге, нове й інородне, крім того, що народжене віл плоті, якщо сказати Мойсеевим стилем: "Людина - людина", тобто душевна разом і духовна, не всім знайома: "Я, котрий каже, є від вишніх, ви ж - від нижніх". Ось у чому, повторюю, нужда! Щоб із твоєї купи гною блиснув алмаз, а від піщаної твоєї гори відкотився отой наріжний камінь. Щоб болото й грязі, твого трупа проростили стебла трави, які випускають насіння за родом божественним. Щоб польові й дібровні лілії та запашні кущі виникли із землі й понад землею твоєю. Хай твої мерти і
378
иїстки проростуть, як трава, хай підніметься тінь тільця твого і пустеля твоя вічною в роди родів. Оце-то й є народитися «друге, тобто з Вишнього, і знайти в собі те, що ніколи не починало бути, а ти лиш глухо про це чув без будь-якого смаку, І на серце тобі воно не спадало, і ти того не чекав, не думав про те, а якщо й думав - то дума твоя була подібна до беззубого немовляти, що обертає в устах своїх найблагородніший із соломонових садів горіх, та не по своїх зубах.
Якщо ж комусь прийшов час і вдалося розкусити самого ибе, то цей у своїй світлиці, коли й на думку не спадало, без надії, викопав золото. Яке? Оте. "Золото тієї землі добре, і там рубін". "Радійте зі мною".
Тоді серце стає доброю нивою, падає й приймається вічності ісрно, а плоть, як поле квітами і як суха в кущах палиця, процвітанням весняних гілок, наче горіх, наповнюється зерном отим: "Я хліб живлющий". "Я квітка польова й лілія долин". "Підняла земля трав'яну рослинність". "Квіти з'явилися на І іемлі".
У якийсь час з вишнього вдруге буваємо народжені чистою ні вою, яка зачала й вмістила того, хто лиш один і один святий. "Це раба господня". "Господи, у череві зачав, і поболів, і породив дух спасіння твого". "Слово плоттю було і вселилося в нас".
Розумій же мені і пам'ятай віднині про богословське створення отієї людини. "Сотворив Бог людину".
У гірній республіці все нове: нові люди, нові створіння, нове творення - не так, як у нас під сонцем, усе мотлох мотлохом І суєта суєт. "Всі діла його у вірі". "У творіннях рукою твоєю почався". "Хто творить ангелів духами своїми". "Сотворю, і кто відверне?"
Слухай же! Хай напишеться це пальцем божим на серці! ('творення людини - це друге народження. Воно буває не тоді, коли содомська людина з плоті й крові, і начебто із болота й грязі горщик, здіймається, зліплюється, утворюється, виробляється, стоїть, ходить, сидить, махає; очі, вуха, ніздрі має, рухається й пишається, наче мавпа; жартує і багато говорить, к римська Цитерія15; відчуває, як кумир; мудрує, як ідол; І намацує, як підземний кріт; обмацує, як безокий; пишається, к безумний; змінюється, як місяць; непокоїться, як сатана; павучиться, як павутиння; голодна, як пес; жадібна, як водяна кнороба; лукава, як змій; ласкава, як крокодил; постійна, як море; вірна, як вітер; надійна, як лід; розсипчаста, як порох; зникає, як сон... Оця кожна людина фальшива: тінь, пітьма, ра, тлінь, сон.
Коли ж буває пряме створення людини? Тоді, коли [настає ] ге народження. Не дивуйся з цієї слави й цього слова: "Вам належить народитися з Вишнього".
379
Тлінний кумир обмежений, закритий тіснявою. Духовна ж людина вільна. У висоту, вглиб, вшир літає без меж. Не заважають їй ні гори, ні ріки, ні моря, ні пустелі. Провидить віддалене, прозирає приховане, заглядає у минуле, проникає у майбутнє, ходить по поверхні океану, увіходить зачиненими дверима. Очі її голубині, орлині крила, прудкість оленя, левова відвага, вірність горлиці, вдячність лелеки, незлобність ягняти, швидкість сокола, журавлина бадьорість. Тіло її - діамант, смарагд, сапфір, яшма, фарсис, кришталь і рубін. Над головою її літає седмиця божих птахів: дух смаку, дух віри, дух надії, дух милосердя, дух поради, дух прозріння, дух чистосердя. Голос її - голос грому. Несподіваний, як блискавиця і як шумний буремний дух. "Де хоче, дихає".
Господи! Чи це отой чоловік, якого ти пам'ятаєш, поставивши його над ділами рук твоїх? Мила тобі пам'ять цього праведника. Мило згадувати його при жінці Лотовій. Хочеш покласти і на наше серце ім'я і пам'ять його. Заради цього звів ти його перед очі наші, одягненого в бовваніючу шкіру нашу, щоб прославити в нас і сина і того ж брата твого, посланого на наше спасіння. Та ми не вгадали і замість нього самого розділили собі ризи його за модою Пентефрієвої жінки16. А мода ця звідти, що содомляни відчувають лише відчутне, позбавлені Ісаакової здогадливості, який удихнув від риз свого сина пахощі Лота. Ми, захоплені цією модою: ні Лота, ні жінки його не впізнали. Через це та безплідна була для нас просто неплодовитою, коли ми з Ісавом на содомському полі забавлялися полюванням, не на горах з Яковом, забувши пораду пророка Наума: "Не торкайся полювання". Слухай, о місто крові: не торкайся полювання. "Бачив, і це муж один". "Здійметься пишнота його понад небеса". "Помисли серця його в рід і рід".
Ось тобі друге народження, і пряме створення! "Дух святий зійде на тебе...", тобто невідчутний, інший, новий, вічний, словом, скажи: "Останній Адам у дух животворний".
Якщо "всі діла його у вірі", тоді й людина, Богом створена, є невідчутною. Дух духа творить. "Народжене із духа є духом". Сліпота содомська своє, від плоті народжене, відчуває, не простягаючись удалину, а Ісаакова віра, відчуваючи синову ризу, зауважує невидиме, крім відчуваного, і при глухому боввані, який бовваніє в плотських очах, зводить голубине око на щось вище, і, приєднуючи до підлих і гнилих думок високі й прозорливі, які насичують серце, думки, що наче знялися високо-високо й на просторах гірних небес гуляють, приманюють до поваленого цього стерва орлиних пташенят, соколів, кречетів, воронів, щоб не пожерло, як у сні фараоновому, худе содомськс стерво чисту й вибрану телицю і діву премудрості божої, а
380
замість того мертва життям і смердюча содомська їжа хай буде пожерта славою нетлінною, силою воскресіння й високими Пічного думками, наче орлами, що звисока налетіли. Ось! "Де Груп, там зберуться орли" - герб повірників. Ось що є! "Хай птахи помножаться на землі".
Чи розумієш нині оце: "Прикличе зі сходу птицю?" Або оце соломонівське: "Око, яке лає батька і докучає материній парості, хай виклюють ворони й орлині пташенята". "Як орел, покрив гніздо своє і палко забажав пташенят своїх".
Цей гірський орел перероджує нас, створюючи з плоті духів і ноїх, із несущих - сущих, зі скотини й звірів - людей; народившись у боввані нашому, як у горісі й колосі зерно, а в ягоді виноградній мед солодкого соку. "Закон твій посеред черева мого". "Посеред вас стоїть, його ж не знаєте". "Це діва н черево прийме".
Не зі сторони він приходить, і не із плотських вив'язується 11 гей вічний, цілісний, але у нашій же плоті, наче світлоносна іікра у кремінці втаюючись, нарешті, свого часу, як лілія із ниви і як у безводній пустелі джерело, з'являється. Його і правді перетворює оте райське джерело: "Джерело вийшло і напоїло всіх".
І в оцю самісіньку ціль пускає Ісайя таку стрілу: "Кості по! зажиріють і будуть, як виноградник напоєний, і як джерело, и якому не висохне вода..." "Кості твої проростуть, як трава, і розгалузяться, і наслідять роди родів. 1 створяться пустелі твої нічними і будуть основи твої вічні родом родів. І назвешся торцем огорож, і, стежки твої посеред (них) заховаєш".
Зчудувалась, почувши про Цю воду, самарянка. Просить її Учителя, побажавши її з оленем Давидом. "Хто напоїть мене модою?" Не содомською, а з вертепу вифлеємського, із роси, красот і висот Йосифових, від гір Аермонських, що сходить на ("юроду Аарона і на всі покидьки плотські, хай збудеться на плаго: "Ріки із черева його потечуть".
При цьому чоловікові зникає у нас сліпота й нежить, а ніс його - нюх і здогадливе оте Ісаакове почуття, що може нюхати Лотове кадило, стає високим, як соломонівська піраміда, просто »кажу, Біблія, котрій він, як родичці своїй каже: "Увійди в сад мій, сестро моя, наречена"; "Хто він, який приховує від мене рилу, а слова тримає у серці? Чи сподівається від мене втаїтися?"
Цей муж, зачатий від тебе, чистої діви, без мужа ж народжений, а не створений від Бога без матері - дух від духа, і ішло від світла, залишає вас, батьків своїх, і прилипає до жінки і юєї, цей справжній Лот закричав від радості: "Це нині плоть від м юті моєї, і, наче вино в чашу наливається, хай будуть обоє в иному". "Відчини мені, сестро моя". "Ворота ці зачинені будуть і крім нього, ні для кого, хто смертний, не відчиняться".
381
Ось хто відкриває нам шлях у гірне: "Знаю чоловіка, що пройшов небеса".
Він не лише на неприступні вершини гір Кавказьких, а й на небо, навіть до Сатурна і в саме сонце сходить і опускається. Не думай: "Як каже цей, як з небес зійшов?" "Не нарікайте поміж собою". "Я двері".
"Згадуйте жінку Лотовуї"
А коли прекрасне це дитя єврейське задушиться чи потопом зміїного блювотиння, чи злобою іродською, тоді не тільки Рахіль і Юдита залишаються вдовами, а й усі дочки єрусалимські ридають, позбавлені нареченого й весільних шат. Не думай, що плач Єремії звернутий на нижнє місто, а не на вишнє, біблійне, на матір нашу. "Хай плачу день і ніч". "Як віднялася від дочки сіонської вся краса її". "Перелюбствують усі". Отоді-то прекрасна ця наречена сумує, кидається, бігає, шукає його: "Розшукав його та не знайшов його". Напали ж на мене содомляни, які тінь відчувають, били мене, поранили мене; задоволені негідники ці недостойні тим одним, що здерли з мене одяг, розділили ризи мої між собою, та не вдихнули із риз моїх насолоди й бажання мого, лілії моєї, запашного мира нареченого мого Лота!
Відступіть від мене у полум'я й жупел содомської насолоди вашої, о перелюбники! Тікайте від мене, змії, що пожирають землю, пси, що мочаться до міської стіни, плотоядні звірі, вепри дібровні. Жеріть терня й чортополох. Ось салат для ваших губ! Райський кущ не для ваших ніздрів. Зуби ваші Агарині, очі Ліїні17, вуха гаспидові, ніздрі й ніс свинячий і поганий, що не може почути духу божого ні в райських квітах, ні в святая святих, ні у стовпі хмарному, ні у стовпі соляному, ні у піраміді ліванській... "Дивився праворуч і поглядом не виказував, що знає мене". "Глянув, і тут не було чоловіка, і не бачив мужа, всі відхилилися в Содом, непотрібні були всі до одного".
Де ти, о чоловіче, чоловіче? Яви мені образ твій і дай почути мені голос твій, бо я зранена любов'ю чистою, нетлінною, цнотливою. Виведи з темниці содомської. Звільни твого небожа з полону, вірний чоловіче Аврааме, щоб ми пішли в гірне старанно й там, на гірному місці, зазнали насолоди, нові люди, від нового вина, і спочиньмо. "Згадуйте жінку Лотовуї"
Умійте, друзі мої, згадувати жінку Лотову. Коли в божих книгах читаєш: пиятика, наліжництво, кровозмішення, амури й т.ін., то не барися на содомських цих вулицях, а проходь не задумуючись по них і на шляху грішних не стій. Бо ж Біблія не до цих вулиць, а лиш через ці вулиці веде тебе у нагірні країни і чистий край, - не у плотські мудрування - й виходить до вічного. Біблії не потрібне черево, цей наш нижній бог, ані шлюб, ані цар плотський. Вся вона у вишньому Богові
382
Невже ти й у цьому слові не відчуваєш смаку? "Премудрість у виходах співається" або: "Не впивайтеся, а бесідуйте в проходах, тобто в пасках". Ей! Ця Лотова байка здавна псує читців з невмитими їх руками й ногами, роз'ятрюючи в них догоджання плоті, і на неї пальцем вказує Павло, щоб не впивалися вином, а під виглядом вина напивалися б духа божого і вина Нового завіту, не содомського. Ось причина умивання ніг перед Тайною вечерею! як же й Мойсей підготовлює Ізраїля до споживання паски, щоб у порожньому маскараді, підперезані, стоячи, і в капелюхах, і з хами паску їли. А що означає ця церемонія? Те, що Біблія є паска, прохід, перехід, вихід і вхід
Що ж далі? Те, що Біблія є книга й слово, яке заповів Бог. lia! Та це, скажеш мені, і бабуся знає. Чи не так? Звичайно. Знає це будь-яка дурепа. То тепер із твоїх же уст суджу тебе. Чому ги не сидиш удома, коли цей день не є твій робочий, а субота Господу й Богу твоєму? Навіщо ти зі свого ганебного будиночка нікчемний мотлох носиш в суботи, в покої, в чертоги, у світлиці й житла божі? Навіщо пхаєшся з твоєю бідністю й смородом у місто Вишнього? Ти забув те, що й баби знають? Не спало на думку, що Біблія є храм слави Вічного, а не плотського твого паскудства? Навіщо ж ти там знаходиш пиятику, марнотратство твої амури? Чи це не є оскверняти суботу, преблагословенну суботу? Гей, оскверняєш, коли вводиш рабське ярмо й тяжку ту в країну досконалого миру й свободи. Будь ласка, оцнотлився. Роззуй свої чоботи вдома, обмий руки й ноги, облиш усе твоє тлінне і переходь до божественних. Паска! До цього переходу Іііблія для тебе і міст, і сходи. Паска! Там тобі воздається замість і лінощів усе нетлінне. Паска! Скуштуєш, чого око твоє не бачило і на серце тобі не приходило. Паска! Якщо вона б'є тебе в щоку, повернися другою, південною до неї стороною моря. Паска! Якщо благо віддаєш ш за благо, то не велика ще в тобі благодать. 1 заблудлий читець теж творить. Та коли зло тобі являє, а ти іамість того знайшов їй благо, тоді-то ти син Вишнього і оця-то « паска. Чи показує тобі й вихваляє в Лоті пиятику? Згадай, що наша пиятика лиха, а божа добра.
Паска! Твоя мати Біблія нічого не хулить, крім твого, і нічого не хвалить, крім божого. Паска! Чи хвалить змія? "Будете хитрі..." Пом'яни премудрість Христову. Він сам є змій. Паска! Чи радить усе продати, а купити ніж?
О немовля! Не згадуй про твій ніж. Це той кинджал, котрим через черево внук Аарона Фінеєс проколов ізраїльтянина, що чинив перелюб з мадіанкою, - одним ударом і його, і її.
О читці мої, читці! Хай дасть вам Господь мій цього кинджала, щоб відсікти отруту й шкоду Лотової оцеї жінки, кохається з численними. Хай проколе лоно цієї повії, навіть кісток і мізків її, найтонший, гострої сили й духа божого!
383
Паска! Чи величає вона перед тобою сонце, місяць, зірки, райдугу, квіти, трави, дерева, птахів, риб, людину - володаря всіх отих створінь, що творяться в світлій господній седмиці? Будь ласка, онімій на якийсь час із підлим твоїм світом і з усіма смертних письменників смертними коперніканськими системами. Облиш весь цей фізичний гній і полову дурним і шмаркатим дівам. А сам їж з Єзекіїлем запашну проскурку й ситну манну священної паски божої, переходячи від землі до небесного, від відчутного до невідчутного, від нижнього, тлінного у світ першородний. Паска! Звели так, як Навин Ісус, і скажи сонцю: "Залитися в твоєму світі! Тепер ти мені не потрібне. Я йду до сонця, кращого за тебе. Ти годуєш, освітлюєш і зігріваєш раба мого, плотську систему. А те невечірнє сонечко самого мене, мій центр, мої думки, мою сердечну безодню, яка нічим видимим і відчутним не може бути задоволена, що хвилюється непогамовною люттю жорстокої спраги, ширшу від усіх Копернікових світів, насичує, насолоджує, вгамовує і цілком втішає".
Паска! Хай стане сонце на заході! Хай гляне серце твоє на нове світло, викликане з пітьми й мороку, із сонця вечірнього, що засяяло над ширшою від небес безоднею серця твого! Хай пам'ятає пам'ять твого серця, чого не бачить твоє тлінне око! Господи! Що таке твоє світло, про яке нам нагадує монумент західного сонця? Скажи мені. "Скажи мені, Господи, мій кінець, і число днів моїх, яке є, хай зрозумію". Відкрий мені: до якого кінця веде нас і куди цей день наш, це сонце наше? Покажи мені, яке є і що означає число днів наших, число седмиці, бідної цієї седмиці днів цих наших? "1 був вечір, і був ранок..."
О нетямущі! Які ми зашкарублі й тупі в розумінні пророчих пісень! Та чи цей преподобний образ, щоб зобразити преподобного мужа? 1 щоб поставити всесвітнє оце око як монумент недремного ока? Цей є отой муж: "Господи, що є чоловік, як пам'ятаєш його?"
Пророки уподібнили його до нашого сонця. "Чоловік до суєти уподібнився". Чи не гірне царство Біблія? Чи не він цар блаженної країни живих? Чи не цьому (належить) влада на небесах і на землі? Чи не він суддя над ділами рук божих? Чи не він початок і кінець усієї Біблії? Чи не він поклав на сонці поселення своє, одягаючись світлом його, як ризою? Чи не він пяддю виміряв седмицю днів наших? Чи не він є премудрість, що створила собі цей дім семипірамідний? Чи не його оспівує сонце і ота пісня: "Хай буде із сонцем" Його-то небеса проповідують, йому-то слава у вишніх цих фігурах, він-то є день, джерело вічності, ні у висоту, ні в глибину, ні в ширину не обмеженої, що наповнила й носить будь-що до останньої жилки й волосини. Оцьому-то дню, дню великому й дивному, наш день відригує слово, й слово благе
384
і їси день наш є ікона й картина, є образ для отого, море й кит, о Йону відригує.
"Це вам знамення". У цих сонячних ризах, у цій плащаниці пеленах знайдете немовля, красивіше за всіх синів, сина ого: "Поки прийшов, став угорі, де було дитя". "Це благовіщую вам радість велику! Благовіщую зі старого дня - новий, із плачу - радість вічну. Засурміть, небеса! благовістіть і ви, друзі мої, благовістіть день за днем.".
Зрадіймо й звеселімося у цей день! Не в погану сторону завело ти нас, о сонце наше! І ти, вогненний херувиме! коліснице нашої нової людини. Довезла ти нас, коліснице же, туди, куди довела волхвів зірка. Інші на цій колісниці е знайшли нічого, крім фізичного болота і своєї плоті. Самі сіли на ній і на конях її, наче на чомусь твердому. Тому й загрузли у вогняному цьому морі сонячному, у содомському цьому вогні й жупелі. Ми ж, прикликавши ім'я боже й отого Ісаїного чоловіка: "Царя зі славою побачите, і очі ваші побачать землю здалека", - дісталися з Ізраїлем до гавані, до твердої вані південної сторони, облишивши колісниці гонителів з вершниками їх у потопі вод великих, співаючи Господу нашому переможну пісню. "Ці на колісницях, а ті на конях". "Погрузли, к олово у воді".
Залишайся ж ти, коліснице, собі! Тепер ти не потрібна, оли довезла до того, кому ім'я схід, й довела нас туди, де було итя. Він тобі велить: "Хай стане сонце". І стало сонце. Ось так-то належить їсти паску і на виходах насичуватися премудрістю. Розмовляти в проходах!
Паска! Таким чином зустрічайся й з місяцем, і з усім мотлохом нанесених у седмицю створюваних істот. Не зачіпай клятви єрихонські, січи з Навином будь-яку безбожну мову, навіть без меж. Усе те поганство, що клятва, все клятва, що плоть, все те плоть, що тінь, знамення, образ або межа... Чуєш! Січи, не щади нічого. Заколи з Петром будь-яке там дихання, покинь мертве, їж живе, оскверняй скверне, а святи святе. Один святий, один Господь. "Зранку бив усі грішні землі..."
Чинити беззаконня означає: духовне перетворювати на плотське, а боже діло - на людські й фізичні плітки: псувати матір нашу спільну - Єву - Біблію, життя наше по-зміїному. Для себе ж все освятив Бог, навіщо до себе тягнеш, о змію? Навіщо руйнуєш, що створено, о вбивце? Плоть ніщо, і все плотське є ідол і ніщо. Зроби духовним - ось істина! Ось діло! Ось створення! Сотвори ангелів - духів, а не плоть. Все те ангел, що служить Богові, все те служить, що хвалить, все те хвалить, що для нього зібране, зроблене, посвячене. Слухай все і сотвори все, тоді ти мені муж мудрий, що заснував собі храмину на камені, не на піску. Ось твердість! Паска! Чуєш
385
воскресіння? Не пхайся зі своїм! Чуєш народження? Забудь твоє! Чуєш про дочок Лотових? Не згадуй людей і дому батька твого. Проходь, о дочко моя, далі, прихили чуйне вухо твоє. Пророки тобі твоєю мовою кажуть, та не про твоє, підлими й старими промовами, але нове й премудре. Проходь твоє. Виходь до доброго. Ось що означає: "Премудрість у виходах співається". "Мої виходи - виходи життя".
Вознесися хоч до сонця, як орел, і сонце є тлінь і мотлох, а ти все ширяєш у повітрі. Цим орлом гребує Соломон: "Не знаю орла, що ширяє в повітрі". Не лише все під сонцем, а й саме сонце є мотлох й суєта. Будь-яка система світу є ідол Деїрського поля18, а золота голова його - то сонце. Поки ти у світі, доти ти в суєті, а не у виході божому з гострозірним отим повірниковим орлом, про якого, як про коханого, запитує Бог Йова: "Чи не твоїм повелінням здіймається орел?"
Все підле і все низьке, крім Бога, і не можеш похвалитися з Павлом: "Не даремно йшов". Поки плазуєш зі змієм, ненависним Соломонові, по камінню й по стихіях фізичних, а :і орлом, що має око совине, літаєш по відчутному повітрю "Всяка плоть - сіно".
Злети над стихіями, пролети всю повітряну безодню, вилети з усієї тліні в непорушну твердь вічності, ось тоді-то ти перебуваєш у виході Ізраїлевому, із рабства фізичного, бідного, зруйнованого. У той час заспівай з Авакумом оцю пісеньку: "Господь Бог мій, сила моя, і повела ноги мої до завершення, і на високе зводить мене, яке мені перемогти (належить) у пісні, що оспівує його". Бачиш? Як високо здіймаються пророчі музи! Зауваж і розжуй оце: "Перемогти у пісні". Тобто піднятися туди, куди божа муза веде. Так і римляни говорили: "????????????????"1'. Це означає переставляти гори, щоб фізична тінь не заважала Лотовій дочці, щоб не заступала вірі орлиним оком, наче в телескоп, бачити віддалене й високе, та всюди суще світло, що світиться за пітьмою, поверх пагорбів, що виникають серед потопу; землю й гавань ізраїльську, обітовану, високу, нагірну, затоку, надра й лоно Авраамове, камінь і дім мужа мудрого; гніздо горлиці, улюблені поселення сил Господа; суботу й шабаш дуже небезпечного плавання; кінець днів і сповнення ридання свого той кажу тобі, схід і вихід, і паску, що була центром солодкої бесіди отої між отими трьома співрозмовниками: Христом, Мойсеєм та Іллею на Фаворі. "Прийдіть, зійдемо на гору господню..."
Та, о Господи! Не зведеш нас довіку на твою гору нашою силою й мудруванням, хіба твоєю єдиною. "Не вийди, Боже, в силах наших". Лиш ти даси нам допомогу. Виходи твої високі виходять у живе, а всі ми з фізичної суміші, плоть і кров, дух, що блукає по мертвих стихіях, не звертається в гірне, хіба в
386
Содом. Хто ж зійде? Адже хотіння готується від Господа. І орел мою ж повелінням злітає. Де ж нам узяти другу волю, другу душу, серце й око?" Ось де: "Вам належить народитися з Вишнього". Тоді відчуємо смак у цьому. "Премудрість у виходах співається". "Згадуйте жінку Лотову"
Якщо ти, мій друже, народжений з Вишнього і ти особливий сутністю, то здрастуй ти, дочко Лотова! Радій, наречена ненаречена! Чуєш, дочко! Не забудь, що в країні, у царстві живих, немає віку, статі й різниці. Всі там у Бозі, а у всьому ніяким є Бог. Коли ти дочка, то й наречена, і мати, й сестра, и Лот тобі і батько, і наречений, і син, і брат, і навпаки. Ісайя іхі нареченою, то нареченим божим виявляється. "Як на нареченого, поклав на мене вінок". "Як наречену, прикрасив мене красою".
Христос друзів своїх називає водночас і матір'ю, і братом, і сестрою. Хоч Біблія тобі, хоч ти їй дочка і батько, і брат братові, і друг другові, і сестрі сестра. Соломон і жінкою, і і естрою, і братом, що допомагає братові, називає премудрість (южу. У цього-то друга-сусіда друг позичає хліб для гостей у Євангєлії. І чи не те ж саме є, що Давидові люба Авігея приносить у подарунок кілька кошиків, наповнених фігами, гронами й у чистоті спеченим хлібом? 1 чи не те ж саме робить Мєлхіседек Авраамові, як же й Авраам гостям своїм? 1 чи не іс ж, що Давид, перемігши з Авраамом, за Авакумом, усю содомську нечисть, у "Пісні пісень" божих і перевершивши всі стихії, всю смерть перемігши, зійшов у Сіон, за Павлом, до того на обід столу, від якого не мають змоги вкусити всі содомляни, які намацують, і не тільки сам наситився, а й неімущим бажаючим роздавав хоч по одному млинцю сковорідному? "Зійшов ти на висоту, полонив ти полон..."
Коротко кажучи, все, що вихваляється про дружбу, про родину, про гостинність, про хліб, про наїдки, про одяг, про дім І його прикраси, про дари, про виноград, про сади, й плоди, наприклад: Иосиф дає пшеницю братам своїм, підкладає їм золото у їх лахміття. Савська цариця відвідує Соломона й пригощається. Ламаються хлібини в пустелі для 5000 голодних. Дари від волхвів приносяться. Готується царська вечеря й'інше. Знай, що все це дивиться на бенкетування дочок Лотових і все є того ж кореня пагін, як струмок із джерела. "Вп'ються від жиру дому твого". "Блаженний, хто має плем'я в Сіоні". "Блаженний, хто з'їсть обід". "Премудрість сотворила тобі дім". "Пили ж і впилися з ним". "Пийте із неї всі". "Пізнаний ними при ламанні хліба". "Покладіть мене в яблуках". "У тінь його забажав". Усім цим побрехенькам ось куди вихід: "Брат, якому брат допомагає, як твердиня". "Я братові моєму, і брат мені".
Смертний, не народжений з Вишнього, не є родич Біблії.
387
Не може смертне серце поєднатися з божественним серцем. Велика суперечність, тобто антипатія, як між небом і землею, між денним птахом і нічним, між руйнівним і вічним. Думка або серце є дух, володар тіла, господар дому. Ось справжня людина! А тіло? Це мушля устриці. Якщо зруйновано фізичні думки й серце, то людина є мертвотна стихія, прах і тінь і ніщо. "О Ісайя! Пізнай, що прахом є серце їх".
О, як справедливо таких Біблія називає мертвими! Створиться ж і воскресне тоді, коли зародиться у зруйнованому серці серце вічне, і над темною нічних думок безоднею засяє оте сонце істини. "Хай буде світло". "Воно й засяяло в серцях наших".
Біблія - це думки божі, це вічне серце, а серце вічне є й людина вічна. "Помисли серця його в рід і рід".
Чи не до речі пророки, тобто видющі, живі й божественні серця, фізичне, що освітлює грязь, сонце створили образом, що відтворює боголюдину, тобто божественних думок і джерело вічйих променів - серце, що сходить над темною пекельних сердець безоднею і освітлює невечірнім світлом. Ось які серця можуть насолоджуватися Біблією! Вона для них рідна родина. Вічний вічного любить. Дух духа знає. Дух усе випробовує і всі глибини божі. Дух чистий написав Біблію, не інший, а той же дух і серце чисте розв'яже їй і скаже: "Чи гадає від мене втаїтися?" "Відчинив я.братові моєму, брат мій перейде". "Знайшов мужа до серця мого".
А як чисте й світле, як південна погода, серце є істинний Бог, так стихійне й з попелу є нечистий дух. Очевидно, він тонкий, та повітряний, коли ж повітряний, тоді й стихійний, а тому й грубий, і темний. Цей повітряний дух панує в усіх смертних, лиш раз народжених, і, який сам, такі й піддані й домашні його - вороги людини нашої. Цей є цар содомський, дух сліпий, стихійний, плотський, фізичний. Тому-то содомляни блукають у пітьмі, товчуться об стіни, намацують двері й пруть з усієї сили на бенкет, хитаються й бісяться, стоять перед дверима, вигнані. Та Лот не має милосердя до їх голодного серця, яке всі дні життя свого їсть попіл і повітря, не хоче наситити душу марну і душу їх жадібну, а бенкетує й пригощає любу рідню своїх ангелів, гостей, народжених з Вишнього божих людей, що прийшли згори. Саме сюди дивився Давид, коли співав: "Чому хиталися язичники?" "З'явилися царі земні". Шукають плоті й перелюбствують. Не поселиться дух божий у серцях їх, і не спробують вечері господньої. "Блаженний, хто з'їсть обід у царстві божому". "Згадуйте жінку Лотову"
Поміркуймо ще, о друзі мої, над цим бовваном. Учитель наш не каже: "Відчувайте", але "Згадуйте". Щоб ми не перелюбствували. Відчувається плоть, а пам'ятається дух. Відчу-
388
вається прах, а вічність віриться. Рука обмацує камінь, а серце наше пам'яттю вічною відчуває смирну нетління. У сугубому слові божому, сугубим відчуттям сугубої в нас сутності відчуваємо сугубе, наче дивлячись на райдугу, у ту ж хвилину за спиною бачить наша пам'ять сонце, відбите, як у дзеркалі, у дуже чистих водах небесних і, коли очі сонячну тінь, тоді ж і серце, господар очей, бачить саме світу світило вселенське. О Лоте! Паско наша! О найсолодший Лоте наш! Веди нас, веди на гори твої! Ми дивимось на твою жінку, як на райдугу, а тебе пам'ятаємо, о світло невечірнє, що засяяло над безоднею сердець наших! Пам'ятаємо пам'яттю чистого й вірного серця, співаючи тобі з нашим Ісайєю: "Шлях господній є суд". "Сподівався я на ім'я твоє і пам'ять, її ж бажає душа наша".
Ти сів поверх жінки твоєї, як орел над трупом, як суддя на райдузі, що судить правду, і мир на мир ближнім і дальнім благосповіщаючи: Христе Ісусе. Ти і плоть, і дух. Ти і райдуга, і сонце наше. Райдуга, як утворюваний сонцем нематеріальний раз постаті батька твого. Сонце ж як промені й сяйво слави ого. "Царя зі славою побачите, і очі ваші побачать землю здалека".
Труп наш сидить і спочиває, а серце наше йде. Переходить від трупа до Бога, від безумного до премудрого. Злітає, як Ноєва голубка, понад потопні води усіх стихій, хай спочине на пагорбах вічності. Паска господня - це суд, коли серце перелітає від пітьми до світла, із глупоти в розум і суд. "Не воскреснуть нечестиві на суд".
Скажіть мені, брати мої, до чого подібна паска наша? Подібна до корабля, що пливе у стародавню гавань острова Родоського20. Ворота тієї гавані - кумир. Ноги його є стовпи воріт, а склепіння воріт - то його стегна. Через ці безглузді ворота між гомілками велетня цього входили всі кораблі в гавань.
О друзі мої! Страшне й сороміцьке зустрічає вас. Це паскудний ідол - жінка Лотова. Не лякайтеся Голіафа цього. Його ж кинджалом заколемо його. Любий пророче Науме! Прийди й покажи нам суть великої цієї перелюбниці. Ось пророк! "Відкрию минуле твоє до лиця твого".
Не бійтеся: ця смертельна отрута не зашкодить вашому чистому серцю. Цей дракон лицем убиває гаспидів, цей лев і перед дверима шкідливий, а за спиною його - мир і дружба. Там спочиває вовк з ягнятком без усякої небезпеки, і рись з козлятком, і лев з телятком, і ведмідь - товариш волові, а молодий хлопець - сусід печери гаспидської. Там сміливо на гаспида й дракона наступиш, на лева і змія, не для рани, а для забави. Дерзайте! Народилось нам дитя: нестаріючий наш Купідон. Він веде нас за хребет. Хоч підемо серед тіні смертної,
389
хоч між гомілок цього велетня Деїрського - не бійтеся - з нами Бог. Підемо ж тепер у гавань. Перейдемо до Вифлеема. Там народжують не в бурях морських, не в лютих хвилях і ріках і не в струменях плинних стихій, а на гірних горах і плодовитих - плодовиті й чисті кози й олениці. "Там народила тебе мати твоя". "Перейдемо до Вифлеему".
Прощавай, соляний стовпе! Прощавай, паскудне й дурне лице! Прощавай, перелюбнику, душі й тіла вбивце! Залишайся німим, кумире! Остерігайся подібних! Відчиніть нам ворота правди! Ворота чистої' діви, ворота жінки доброї! Жінки хваленого і брата, і мужа її у воротах її зачинених і запечатаних. Це новий наш Наум відкриває нам останнє божественної паски! Вводить нове серце наше у новий суд і розум, що стоїть позаду за перелюбним лицем, за цією стіною. "Це цей стоїть за стіною нашою".
У наявній історії, крім бабських байок і крім смертоносних соків, відкриває нам друге, чисте, нетлінне, рятівне, наступне за отрутою, захребетне, останнє, вічне, боже; щоб ми судили, дивлячись не на обличчя, а випробовували закрите завісою і зачинене дверима, і щоб коли щось смертельне вип'є, не пошкодилося вірне серце наше. Де тепер твоє, смерте, жало? Де нині твоя перемога, о пекельний велете? Пройшли крізь вогонь і воду. "Відкрию минуле твоє до лиця твого і покажу поганам сором твій і царствам безчестя твоє... Покладу тебе у притчу, скину на тебе омерзіння за нечистотами твоїми".
Нецнотлива ця байка про Лота є притча й образ, що ховає у нечистому своєму лахмітті найчеснішу перлину царства божого і закриває, наче горіхова шкаралуща, зерно. Такими горіхами весь біблійний рай, як родоські сади плодами, наповнений і переповнений21. "У сад горіхів зійшов".
Як насолоджується у цьому саду сугубо народжена людина! Як у дзеркалі, видно в соломонівській "Пісні пісень". О пречесний амуре! О вічностє! Найсолодший і ненаситний сік! Хто їсть тебе, ще захочуть; хто п'є тебе, ще спрагнуть. "Бог є любов". Хто віддає душу свою й розмірковує в законі Вишнього, премудрості всіх стародавніх стягне й у пророцтвах повчатиметься. Дотримається розповідей знатних мужів і ввійде у загадки притч. Знайде таємниці притч і поживе у загадках притч.
Прикмета 6-та
ПРО ЧИТАННЯ НА КОРИСТЬ ДУШЕВНУ
Бачиш, друже мій, що численні добрі соки виточило одне слово, зі смаком розкушене. Біблія є справжня ліщина. Зірви
390
а цієї ліщини один горіх, один лиш горіх. Розкуси його і розжуй. Тоді розжував ти всю Біблію. Всі цієї ліщини горіхи шкаралущею ж дуже різняться, а зерном не кажу подібні, а те ж саме.
Частини розбитого дзеркала, однак, усе обличчя зображають. А різноманітна премудрість божа у різних у стовидих, тисячолицих ризах у царських і в сільських, у давніх і нинішніх, у багатих, в жебрацьких і в найниціших та смішних одежах, як лілія в тернині, сама собою вся прикрашена, являється одна й та ж. Гей! Вона-то й є справжнісінький Морфей22.
Як один змій, в'ється, розвивається у різні форми. Втім, не будемо непристойно й безмірно жерти слово боже й пхатися ним у сільничку, якщо будемо чекати, поки воно само подасть нам своє божественне й невидиме під виглядом зовнішності тіло.
Учений дуже багато жере. Мудрий мало їсть зі смаком. Ученість, обжерливість - те ж саме. Мудрість же й смак є одне й те ж. Справжній смак при здоров'ї, а пряма мудрість при користі. Немає нічого кращого над справжню користь; і немає кращої користі над користь душевну. Душевна користь - це ліки, пожива й здоров'я серцю. Здоров'я ж - веселощі. І що ж дорожче за це? Все суєта, крім цього. Приживи мені хоч цілий світ, усе суєта без радощів. Здоров'я від обжерливості, мудрість відрізняється від вченості. Зажерливість породжує хворобу, пожива ж в міру зміцнює. Не читай - бо помножуєш ади! Читай - щоб заколоти вади! Якщо ж любиш неправду, то ненавидиш свою душу. Полюби сам свою душу і будь блаженним самолюбом, улюблений для Соломона, про якого так співає: "Розумний праведник собі другом буде".
А це тоді буває, коли без будь-яких інших намірів для того лиш читаємо, щоб очистити, просвітити й зміцнити душу нашу. Очистити від людських думок. Напитися божественних й укріпитися проти пристрастей душевних, проти заздрощів, знена-нисті, гніву, скорботи, збентеження... А тим самим замість цих тиранів створити в собі царство боже, тобто духи рятівні, мирні, І радісні. Оце-то й є той блаженний книжник і грамотій, якого Христос, вихваляючи, порівнює з господарем.
"Всякий же книжник, що навчився царства божого, виносить зі скарбу свого нове й старе".
Марнотратник, баламут гонить порожнечу, а господар - корисне. Симон-волхв23 тут шукає золота, а книжник - Духа Святого. Справді, не буде пророчими тайнами ніколи об-[ жиратися той, хто вірить Павлові, що всі-всі тайни ні шеляга не варті, якщо їх не буде вести божа любов. Вона основа й кінець усього. Починається гірким хрестом, закінчується Христом, котрий є мир, любов і правда наша.
391
Прикмета 7-ма ПРО ВІРНОГО ПРОВОДИРЯ
Що на першому, те ж саме на останньому місці сказати треба, щоб не вибрати нам проводиря з числа тих, котрі є любителями не духа, а тіньовописьмового мороку й убивчих для нас ней мовірних бабських історій. Отакі-то повісті називає Павло порожніми- родословіями, юдейськими й бабськими байками, що не насичують душі. Ці проводирі люблять зовнішню тінь і на ній досконало спочивають, не зводячи з Давидом очі в духовні гори до отої царства божого трапези, якою насолоджуються лиш високі уми, що піднялися понад плоттю. Таким був проводир Товії Рафаїл. Про цю трапезу сам Павло хвалиться так: "Маємо вівтар, із якого не повинні їсти всі, хто служить тіні".
Називаючи себе служителем не письмодзвонства, а духа й знаючим Христа не з плотської історії, сам Христос називає їх рабами, що перебувають у тому ж домі, та про таємниці панські не відають. "Від нас, - говорить повірник, - вийшли, але не були від нас".
Таких у главі 9-й проклинає Ісус Навин. "Прокляті ви, -каже, - і не збідніє від вас раб". Та й як їх не проклинати, коли вони заважають підліткам Ісааковим? Ці хлопці з паном своїм разом трудяться над тим, щоб викопати джерело чистої води, що фонтаном б'є вгору. Риють, як у землі, у плотській історії, від кидаючи її убік, як Мойсей - камінь від криниці, щоб вгамувати спрагу бідних овець свого тестя. Та филистим-ляни всюди заважають, усюди землею закидають і кричать: "Це земля наша!" Це за плоттю треба розуміти, а інакше все це привиди. Мрія... Та діти ісаакові дух за істину, а всю плоть за суєту вважати не перестають, і старі колодязі від намулу очищують, а нові на будь-якому місці копають, вигукуючи з паном своїм: "Плоть - ніщо".
Навіщо нам родовід історичний? Яка користь? Навіщо місцезнаходження тлінного раю? Яку душі нашій користь принесе форма й міра ковчегова? Навіщо плотське зцілення? Навіщо воскресіння тлінне, що знову в тлінь обертається? Щоб ми знову працювали для ницої плоті й пристрастей? Гей! Лиш дух для нас смачний і корисний, очищуючи, зцілюючи, проникаючи в найпо таємніші починання душі нашої і мир нам народжуючи.
Та здається, святий Юда-апостол жорстоко їх оцінює. "Хмари безводні - плоть, що духа позбавлена", і ін. Оці-то сіють розкати в усьому світі. Сперечаються про походження духа, про таїнства, про віру, про церемонії, про ангелів, про муки, про блаженства й ін. вороги Христового хреста і заповідей його животворних.
Кінець. 1 Богу слава
БОРОТЬБА АРХИСТРАТИГА МИХАЇЛА ЗІ САТАНОЮ ПРО ЦЕ: ЛЕГКО БУТИ ДОБРИМ
Написана 1783-го року
Улюблений друже Михаиле!
Прийми від мене й оцю книжечку тобі в подарунок, позначену іменем твого тезки-покровителя. Якщо ти прийняв ім'я Михайлове, то прийми і серце його, виспівуючи з царственної книги оцю пісню: "Серце моє є твоїм, а твоє моїм". Тоді, о Михаиле, ти справжній друг охоронця твого Михаїла, вигукуючи єдиносердно: "Хто як Бог?"
Я цю книжечку розпочав у Бурлуках, закінчив у Бабаях, е орю ж, не сію, не купую, не воюю, відкидаю ж будь-яку ттєву печаль. Що ж роблю? Ось що: "Завжди благословляю Господа, оспівую воскресіння його!" Це моя діжа й надія! Що таке воскресіння? Воскресіння вся земля Ізраїлева. Прямо кажучи, увесь біблійний світик, ва й прадавня Єва. У цій землиці спав Яків у спокої. Як е не в спокої? Сам камінь був йому замість подушки. Сама срдість була для нього м'якістю там, де після нього Самсон знайшов стільники. Гей, кажу! Знайшов і я. Там і сам я заспокоююсь, насолоджуюсь, веселюся. Співаю з Мароном:1 "Deus nobis haec otia fecit" - "Бог дарував нам це свято". Ще краще співаю з моїм Давидом: "Я заснув, і спав, і ав". І з моїм Ісайєю: "Спокій дав нам Бог на горі оцій". Не аю, що саме розуміє Плутарх під своєю Надією (названою у ього) Піндарською. Він її робить дояркою старцям. Це ж дійсно ю, як оті старці Соломонові: "Вінець хвали, старощі..." і ін. - уються тим, що ссуть соски двох матерів від ненаречених речених - праматері Єви й матері Маріам2, як написано: моктали мед із каменя" і "там дам тобі соски мої". Скажеш, му ж не всі у цій землиці насолоджуються, а голодують, рікають і проклинають її?
Відповідь. Через те, що ця землиця має дві частини - жню й гірну, тутешню й тамтешню, прокляту й благосло-ну, бісову й господню, як два соски й два джерела. "Вийшов ів із джерела клятвенного". Чи ти чув? "І пішов у Харрань".
393
Чи ти чув? "1 знайшов місце". Чи чув? " спав там". Чи чув ти? Якщо б однакові [були ] місця, то не шукав би іншого і не йшон би звідси. Недарма й Ісайя: "Не тільки, - каже, - у землі цій, а на горі її". Там! Скажи, хто ж благу частину вибирає?
Відповідь. Заради цього книжка ця витягає на піднебесне видовище два серця: ангельське й сатанинське, що борються між собою. Ці два царства у кожній людині ведуті. вічну боротьбу. Коли ж чисте серце перемогло злобну безодню, тоді ламаються ворота пекла. Звільняються полонені. Відкривається шлях на оту, воскреслу із безодень гору: "Хто зійде на гору господню?" Яка ж насолода й утіха на горі отій? Сповісти нам, о Ісайє! "Спокій дасть Бог на горі цій". О годі! Ще щось' "Вип'ють же вино. Вип'ють радість на горі цій". О, занадто! "Помажуться ж миром на горі цій". О, занадто, досить! Це де наш Яків спочивав!" "1 спав там". Спав у Харрані, у місті любові спав. "Там дам тобі соски мої".
Чи бачиш, любий Михайле, де це спочиває друг твій!
Старець Варсава Даниїл Мейнгард. Аміньї
Червня 19-го, 1788 року.
Суть твору
"Уб'є дракона, який є в морі" (Ісайя) "Як спаде зірниця!"
"Нечестивий, проклинаючи сатану, сам кляне свою душу (Сирах).
"'Поки день освітить і зірниця засяє в серцях ваших".
БОРОТЬБА Й СУПЕРЕЧКА ПРО ТЕ: ДУЖЕ ВАЖКО БУТИ ЗЛИМ, ЛЕГКО БУТИ ДОБРИМ
Злетівши кажанячими крильми з найглибших глибин у нагірне, Сатана зупинився на межах атмосфери8. Побачивши ж нічним оком сонцесяйний отой дім: "Премудрість сотвори.-1.1 тобі дім і утвердила сім пірамід6", пекельним риком, як громом, заревів так: "Навіщо цей дім створений?"
"Атмосфера - слово грецьке, означає повітряне оточення земної кулі простерте доти, доки здіймається пара чи атоми, зрозуміліше кажучи, доки доходять хмари, місце Перунів і блискавок.
Слово грецьке, означає нагірні кімнати й помешкання, споруджені ні зразок цукрово! голови4, або полум'я, взагалі нагірне житло; по-грецьки піргос, по-римськи - шгтії, по-турецьки - колончак, по-польськи - вежи. по-тутешньому - башта, терем; як при церкві дзвіниця, так вона при дома» По-слов'янськи - стовп: "У стовпі хмарному говорив до них". "Хай буде мир у силі твоїй і достаток у стовпостінах твоїх".
394
На цей буремний шум срібловидими з золотим міжрам'ям рильми, як орел на лови, спускаючись, Михаїл закричав: "О пироже божий! Навіщо ти тут? 1 що тобі тут? Колись ти «пригнув переді мною хулу на Мойсееве тіло3. Нині вибльовуєш ту ж отруту на дім божий. Хто як Бог? І що добре й таке прекрасне, як дім його? Хай заборонить тобі Господь мій, перед ним же нині стою!...". -
С а т а н а6. Не личить Архистратигові6 небесних воїнств і> ги сварливим, а тихим, сумлінним і...
М и х а ї л. О змію! Ти зм'якшив слова свої краще, ніж І іей, і вони є стрілами. Не тобі належить розуміти, що носчасний гнів. - то любов божа, а що несвоєчасна милість - цс твоє серце.
Сатана. Дивну пісню заспівав оце ти! М и х а ї л. Дивне ж нове й преславне співають сили небесні І місті божому. Це істина.
С а т а н а. А сили підземні що співають? Михаїл. Сили твої співають нице, світське, мерзенне, жучи ж Петровим у "Діяннях" словом (commune, шите , num) - то просто сказати болото торговиці, і мотила, що іпила оту Єзекіїлину проскуру1".
Сатана. Ха-ха-хе! Дивне співають небесні сили... М и х а і л. О ганителю! До чого цей твій псячий сміх? Не втаїться ж переді мною лукавство твоє. Називаючи дивною, таємно зводиш наклеп на небесну славу й догмати її, піддаючи їй уявлювану тобою немиловидність і неправдоподібність, просто кажучи, нісенітниці.
Сатана. Нині ж, не сумніваючись, пропищав ти причину, чому підземне життя тисячократ багатолюдніше, ніж ваше исбесне?
М и х а ї л. 1 брешеш, і затемнюєш мову. Відкрий, якщо можеш, більш відверто безодню серця твого.
аЦя хула згадується у "Посланні" святого апостола Юди. 6Сатан - слово єврейське, по-слов'янськи - супостат. "Архистратиг - по-слов'янськи першовоєвода, тобто над проводирями роводирт
'Глянь на історію про Корннлія-сотника )' "Діяннях". Там Петро каже: "І синоди! Хай погане ніколи не увійде в уста мої". У грецькому ж лежить шим' Ни римськи - commune, по-слов'янськи - спільне; бо все те погане, що спільне ftіні світу, тобто для багатьох. Звідси й римляни називають болото coenum. Це ІЛово є грецьке шил1, тобто спільне. Світські думи - це болото, де топлятьоя яргесинські вепри, їм же Бог світу цього, тобто Сатана, осліпив розум, як Нумачить Златоуст5 оці Павлові слова: "Бог світу цього..." Мотила - це і нірослов'янське слово, по-римськи - exerementum.
395
С а т а н а. О Апокаліпта8 химерність у догматах, нерівність у дорозі, трудність у ділі, - це є трирідне джерело пустелі вашої небесної.
Михаїл. Чи не можна трохи ясніше? Сатана. Надто тяжко бути жителем небесним. Чи ти зрозумів? Це причина, що спустошила ваші небеса.
Михаїл. Звідки цей камінь, і хто його поклав в основу? Сатана. Це я кажу! Дуже тяжко бути, - і було так. Михаїл. Чи ти творець цього догмату? Сатана. Цей догмат є незламний діамант. Михаїл. "Слухай, небо, і слухай, земле!..." Послухайте й ті ж, що під землею! Яка є більша на Господа-Вседержителя хула, і наклеп, більший від цього? Це вулиця, що всіх ловить! Це ключ, що всім відкриває ворота пекла. Це спокуса, що всім шлях на небеса збезчещує! О прикрашена гробнице царська, повна мертвих кісток і праху, світе блудослівний! Спокушуєш старих, молодих і дітей. В'яжеш у чари, як пташок у сіті.
Весь світ дихає його духом. Він є серце світу. Серце нечисте, серце плотське. Це мерзенна трійця: сатана, плоть, світ. Хто дасть мені божий меч, щоб я проколов цього мадіаніта6, який перелюбствує з повією й перелюбницею світу цього, і викрив сором її?
І Михаїл, піднявши подібного до блискавиці списа, вразив діамантовим вістрям Сатану в саме серце і кинув його у вечірню хмару. Він же, стрімголов падаючи, вигукував: "Ура! Ура! Переміг! Переміг!" Із середини ж хмари заревів: "О, Апокаліпта! Візьми за свідків небо й землю, я ж тобі не підкорюся, навіть для цього я твердий у цьому моєму догматі".
М и х а ї л. О кажане! Горе тобі, який твориш світло пітьмою, а пітьму світлом, що називаєш солодке гірким, а легке тягарем.
Сатана. Чи не писано: "Потрібне є царство боже?..."
Михаїл. Занімій, псе брехливий!
С а т а н а. І чи не ті, хто докладає зусиль, досягають
його?...
Михаїл. Гавкай, гавкай нині, псе, здалеку на сонце.. Господи боже мій! Правда твоя як полудень. Хто як mul Ти сам драконові цьому щелепи його, що всіх пожирають, за городив, а не лише день твій, який є, як тисяча літ. Амінь.
"Апокаліпта - грецьке ім'я, послов'янськи означає одкровитель. Цим словом таємно ганить Михаїла як одкровителя тайн божих. Сатана ж любит,, затуманювати, щоб ніхто не бачив невідомої й таємної премудрості божої.
«Це слово відригує священну історію про Фінеєса, який ізраїльтянина, що перелюбствував з мадіаніткою, проколов обох наскрізь.
396
На цей шум і ревіння, як єродієві пташенята3 злітають із гнізда до своєї матері, що потоптала змія, - він же під її ногами в'ється, розвивається - так злетіли до Михаїла Гавриїл, Рафаїл, Уриїл і Варахиїл6. Михаїл же, як боголюбний Єродій розтерзує й топче домашнього ворога, посилаючи благодать дому владики, що дозволив на семи баштах, які стережуть премудрий дім його, гніздитися птахам згідно з Писанням: "Які любі поселення твої!..." "Птах знайшов собі храмину". "Там птахи загніздяться". "Єродієве житло попереду них". "Блаженні, хто живе у домі твоєму..."
БЕСІДА АНГЕЛЬСЬКА
Про диявольський наклеп і про підступи, що відводять від істинної втіхи
Небесні архивоїни сіли на райдузі, Михаїл же таку повів мову: "Не наша боротьба проти крові й плоті, але..." Серце людини є необмежена безодня. Вона те ж саме, що й повітря, яке носить плаваючі планети. Ця безодня темна, і не збулося на ній: "Пронизуєш пітьму мою". "Бог, який повелів із пітьми світлу засяяти, воно й засяяло у серцях наших..."
Тоді вона буває пеклом, тобто темницею, і виповнюється, як нічними птахами, похмурими мріями й привидами. Нічний Орел6, цар і батько всіх інших, є сатана. Ці марні мрії - то ялі духи, а злі духи - це злі думки; злі ж думки - це думки плотські, що володіють світом. 1 оце-то написано: "До Світодержців пітьми віку цього, тобто битва наша проти злих духів, що мають владу над непросвіщенним світом і над усією сумішшю беззаконників". Що ж далі? Початком садових плодів С насіння. Насінням же злих справ є злі думки. Оце ж і написано: "До начал і до властей... до духів злоби піднебесних". Піднебесні духи злоби - це мрії плотського, скотського й івіриного серця, очі якому коле оцей гострий правди божої меч: "Сатано, не думаєш, що боже, а що людське".
Люба моя братіє! Ви бачите, як по всьому Всесвіту розсіяв
Слово грецьке Ч°гл означає бажання.йгозначає Юпітер, або Дій; звідси Ім'я С полій, по-слов'янськи боголюбний. Інакше цей птах називається пеларгос, ііш-римськи сісопіа, по-польськи - bocian, а у нас - гайстер. Він гніздиться на церквах, на баштах, на дуже високих місцях, верхах і шпилях, друг людей, порог зміїв і жаб; батьків годує і носить на старості; звідси у греків слово Ьнтипеларгейн, тобто віддавати благо, означає благочестиву душу, що любить Іпма й ближнього, означає й богослова, що високо загніздився, отого: "Знаю Юдину..."
Нічний орел, просто кажучи, пугач. У нього непримиренна ворожнеча з игнним орлом Можна обох спіймані під час боротьби, гак затято борються.
397
сатана насіння своє! Від його роду насіння є й оці блудослівні сиренські3 й блудоголосі пісеньки:
Гіркий, жорстокий труд Буть жителем небес; Гладкий, веселий путь - Так жити, як світ весь.
І знову:
Стражда святиня без утіх, А злість скрізь бачить свій успіх. Яка ж то користь буть святим? Коли життя більш вдале злим.
Цих засолоджених своїх вод водоспади вибльовуючи, ангельське око ваше гостро провидить, як хитро погасив у всіх серцях божественний отой вогонь: "Хто дасть мені крила?... 1 полечу, й спочину". "Міцна, як смерть, любов. Крила її - крила вогню..." "Хто розлучить нас від любові божої?" "Зігрілося серце моє, і в повчанні моєму розгориться вогонь".
Зміїною ж отрутою сповнений світ, глухий, як гаспид, І холодний, як лід, сотворився до матері нашої, до премудрості божої, що зігріває нас у надрах своїх і втішає. "Сину! Якщо поспиш, солодко поспиш, якщо підеш, то не боятимешся, І радість буде на всіх шляхах твоїх". Тому не дивно, що всі разом ухилилися. "Не солодкий Бог" і "Немає Бога" - тс ж саме". Розтлились і змерзотніли у самих початках і насінні своєму, в самому корені серця свого.
Хто може підняти на шляху золото чи бісер, які видаються чимсь некорисним? Який тетерук не насмілиться вскочити у сіть, вважаючи (її) рогом достатку? Яке ягня не злякається матері, вважаючи її вовком, і не припаде до вовка, вважаючи його матір'ю? Не звинувачуйте світу. Не винен цей мрець. У цього полоненого відібрано кураж, виколоте око, перегороджений шлях; зв'язала туга вічними путами серце його.
Яка туга? Коли що люблять і бажають думки, тоді й плотське серце всередині нас розширюється, роздувається, радіс", а Сирена - Inprfv - слово грецьке, означає пута, окови. Так називаєм.. морське чудовисько з красивим дівочим обличчям. Воно так вигадане пророками, як семиголовий змій; означає світські принади.
6Весь світ так думає, що заповіді божі важкі, і гіркі, й непотрібні. Це тс саме, що сказати: "не солодкий і поганий Бог". А думати, як несолодкий поганий Бог, є те ж саме, що "каже безумний в серці своєму: "немає Бога"
"Слово це радість народилося звідти, що серце роздувається тоді, коли іши і діється за бажанням, у противному разі стискається. Звідси народилось слот туга. Звідси Павло: "Розпростерлося серце моє до вас, корінфяни!... не тії ік вміщуєтесь". Оце-то справжній сміх: non dentés nudare, non ore ringi, sed cordl ridere7, як сміється отой наш Ісаак: "Зрадів духом кус...'
398
під час же гидливості звужується, стискається, сумує, як хворий, відвертається від їжі й стискає уста. Сатана, погасивши вогонь божества у мирському серці, міцно зв'язав тугою, щоб воно вічно гордувало царством божим і повік би не наважилось на володіння ним; щоб не заспівало отої переможної пісні: "Сіть зруйнувалася..." "Шлях заповідей твоїх простерся, коли розширив ти серце моє". "Бажає й закінчується душа моя..." "Серце моє і плоть моя зраділи..."
І коли пишеться: "Хай звеселиться серце моє...", це означає: "хай куражиться". "Знехтувана втішиться душа моя..." - означає, що не приймає куражу й бажання. Відібрати кураж, а навести жах - це значить пригнітити, замкнути й зв'язати душу, щоб вона не веселилась, а сумувала у добрій справі. Це дуже страшна образа, полон і вбивство - розтлити людину в самих думках і серці її, наче у її насінні й корені, як написано: "Розбестились і змерзотніли в починаннях своїх", тобто у головному: подібні до біснуватого керманича корабля чи колісниці. Не винен же мрець, винен людиновбивця. Світ є горіх, ііпсований черв'яком, сліпець без очей і проводиря, ведмідь, якого тягнуть за його ніздрі, раб сатани, полонений диявола, левова огорожа. Яка огорожа? Послухаймо притчу.
ЛЕВОВА ОГОРОЖА
Лев дрімучу діброву з її хащами загороджує, зробивши в ній одні ворота, де й сам поблизу таємно живе. Загороджує ж не стіною й ровом, а своїм слідом. Як лиш голодний, так і заревів. Звірі, затремтівши, шукають порятунку і, примчавши на рятівну стежку, відскакують назад, від левового сліду, що дихає у їх чуття нестерпним жахом і перегороджує шлях. А І злякавшись там, де страху не було, шукають безпечного шляху лити, поки наблизяться до воріт, де справді немає сліду і невідчутний справжній жах. Тут ловляться. Ось ворота пекла! і ут усього світу вихід і кінець. Сатана ловить, як лев у своїй огорожі і як левеня, що живе в таємниці, всіх тих, про кого «вписано: "Злякалися страху, де страху не було".
У цьому страшному місці замовк Михаїл. Гірні ж воєначальники, сидячи на благокруглій дузі хмар, заглибилися в роздуми, споглядаючи круг земний і сумуючи, наче маючи тред собою зруйнований Содом чи Вавілон. Саме в цей 1 іддумливий час замість суму кураж, замість же страху радість імптом отаким словом так заблаговістив Гавриїл.
РЯТІВНИЙ ШЛЯХ
Він спершу заспівав пісню, а за ним усі архангели оцю:
Сходить архангел в Назарет до діви, Радість приносить праматері Єві. Радуйся, Єво! Радуйся діво! Обрадованна.
Господь з тобою! Радість тобою Всім буде дана...
Потім відкрив квітучі уста у цей нетлінний запах, бла-говіщуючи день за днем спасіння Бога нашого: посланник я не лише до діви Марії, а в усьому Всесвіті [до] всіх тих: "Господи, у лоні нашому зачав", усіх, хто зачав в утробі своїй і вмістив у серці своєму дух заповідей господніх, відвідую, задобрюю й цілую оцим цілуванням: "Радуйся, благодатна! Господь з тобою! Благословенна ти серед жінок!"
Оці є справжні божі матері: не із крові, не із похоті плотської, не із похоті людської, а від Бога народжують дітей своїх. Народжене із плоті є плоть, народжене ж від духа є дух, що освятив серця й утроби наші. Господи! Цей дух с закон твій, посеред черева нашого - шлях, істина й життя. Мир тим, хто дуже любить його і немає для них спокуси. Мир на Ізраїля й на всіх, які живуть за цим правилом; мир на них і милість! Слухай, небо, і скажи... Життя безпечне; це солодкий шлях - шлях господній. Любі мої брати! Відверніть від содом-лян ангельські очі ваші й дивіться на цього мандрівника на землі, що ступає перед вами. Він прямує з посохом веселими ногами й місцями і спокійно співає: "Прибулець я на землі, не скрий від мене заповідей твоїх".
Співаючи, повертає очі ліворуч, то праворуч, то на весь горизонт3; спочиває то на горбку, то при джерелі, то на траві зеленій; їсть поживу звичайну, та сам він їй, як майстерний співець простій пісні, додає смаку. Він солодко спить і тими ж божими видіннями уві сні й поза сном насолоджується. Встас: рано свіжий і сповнений надії, співаючи ісаївську пісню: "Спрагнуть наймолодші, і втомляться юнаки, і вибрані не будуть міцні; терплячі ж оновлять міць Господа, закрилатіють. як орли, підуть і не втомляться, попрямують і не зголодніють".
День його - вік йому і є тисяча років, і за тисячу літ нечестивих не продасть його. На думку світу, він найбідніший
Горизонт - слово грецьке, означає разом небесне і земне місце, наскільки може бачити наш зір. Є ж межа зору для всіх до одного людей, які населяют > землю: голої уарИм' , тобто місце, яке обмежує зір очей, одним видно одне, іншим - інше.
400
і усіх, а за Богом над усіх багатший. І що краще, як "веселість і ерця - життя людині"? Посох його є Господь пристрастей і надань його, і радості його ніхто у нього не забере. Дістав він цей мир не так, як звичайно завойовують світ. Він полюбив шлях і славу божу. Цей є справжній мир і життя вічне, а вість його - благовість. "Хай чує земля слова вуст моїх!"
Цей мандрівник блукає ногами по землі, серце ж його і сред нас перебуває на небесах і насолоджується. "Праведних душі в руці божій". Серед безумних вважаються загиблими й заблудлими: "Вони ж є в мирі". Хоч тілесні наявності, докучаючи, турбують, та цю шкоду з надлишком надгороджує сподівання їх, сповнене безсмертя, і Господь, що навіки у них запанував. "Чи не чуєте, що співає цей пішохід?" "Як не чути? - вигукнули архангели. - Він махає руками й співає оцю пісню: "На шляху одкровень твоїх я насолодився, як у будь-якому багатстві".
Він один є для нас видовище миліше, ніж усі содомляни. Ми ж його пізнали. Це друг наш Даниїл Варсава.
І всі засміялись. Потім же Гавриїл простер смарагдові крила і, перелетівши, сів при боці Рафаїловому, нюхаючи в руках своїх солодкодухмяний кущ і польову лілію. Рафаїл, дивлячись на Варсаву й посміявшись, як Сара, згадав духовного сина свого, любого подорожнього Товію, сина Товітиного. Він довгу повість зіткав: як доручив йому старий сина свого, які напасті й знегоди траплялись на шляху, як щасливо юнак увійшов до приміщення наречених і переспав з нареченою божою. "Коли він боявся води чи риби, - оповідав Рафаїл, - тоді я його навчав: "Сину мій Товіє! Сину мій, не бійся! Вода не втопить тебе. Але води блювотиння зміїного, але потопні промови порад світських, але хвилювання плотських прагнень - оце є всесвітній отой стародавній потоп, що всіх пожирає! Гей, кажу тобі: цього бійся! 1 риба, сину, не проковтне тебе. Але черево, але сирище8 і стегна твої - це є пекло й кит, іцо ковтає всіх, а бог їх - черево й слава в соромі їх. Гей, кажу тобі: цього бійся. І утроба рибна, і дим нутрощів її не порятує тебе. А дим диму і дух духу, гей, кажу тобі, він врятує тебе". "Чуєш, Ізраїлю! Господь Бог твій посеред тебе, у нутрощах
Сирище - це слово старослов'янське, означає тілесні нутрощі, які переварюють всю сиру їжу, тобто шлунок. Це є причина всього зла все життя. Звідси битви, крадіжки, вбивства й усілякі лиха. Він є цар усіх світських сердець. Це є той архимагир, тобто архиповар, згадуваний у "Книгах Царств", що збурив увесь Єрусалим, цар поварів і царів. Дуже гарно моя мати Малоросія називає його богом, те саме, що й Павло; "Для них же бог - черево..." Давно V Сгипті єрей, ховаючи мерця, велів вирізати сирище і, піднявши перед народом, проповідникові велів вигукнути таке: "Оцей у житті всіх зол причина!"
с Г. Сковорода
401
твоїх, у серці твоєму і в душі твоїй". Той є дим диму і дух духу; дим від нутрощів твоїх, від содомського підпалу жадань здіймається до небес; і дух, що не відокремлюється від тебе, але перевершує дебелість плоті і тонкість душі твоєї, той порятує тебе. Цей є смирна, і стакта, й касія від нутрощів твоїх. Цей хай зійде, хай з'явиться тобі, щоб ти зачав в утробі й помістив у серці, щоб ти пішов у пахощі миру його, щоб не задушив душі твоєї бісівський сморід і смердючі світські жадання.
Спалити утроби за повелінням Мойсея і умертвити члени, що складені з праху, є одне й те ж. Все це буває вірою, тобто помислити собі, - мертвим же бути плоттю, а живим за Богом. Спалити й убити душу твою, розумій: відібрати від неї владу й силу. Тоді залишиться в тобі лиш фіміам божий, рятівні пахощі, миро миру й дух господній, що помазав тебе, і збудеться: "Спрямувати ноги наші на шлях миру".
ШЛЯХ МИРУ, НАЗВАНИЙ ПОРОЖНІМ8
Цією благовістю розпалений, - продовжував Рафаїл, - пішов мій Товія праворуч, на шлях миру, яким нині простує наш Варсава. Це є шлях царський, шлях верховний, шлях гірний. Захоплені цим шляхом Ілля, Єнох, Авакум і Пилип, не знайшли себе у світі. Цим шляхом зійшов на гору Авраам, принесли в жертву Ісаака, і прийняв від Бога печать віри. Цим шляхом зійшов на гору Фасга Мойсей і заспокоївся. Цим шляхом простує увесь Ізраїль в обітовану землю. Цим шляхом увійшов до Сіону Давид, наситився священними хлібами, роздавши й супутникам по сковорідному млинцю. Цим шляхом сходить у гірне Маріам, цілує Єлизавету й стає блаженною. Цим шляхом йдучи в пустелю, Христос переміг Сатану. Цим шляхом сходять на гору Галілейську апостоли і бачать світло воскресіння. Це є шлях суботній, розумій - мирний. Цим шляхом простували Лука й Клеопа. Зійшовся з ними третій блаженний отой співрозмовник, що переломив їм хліб небесний і відкрив їм очі бачити невидимі його пахощі.
Нарешті, цим шляхом їхав у колісниці євнух цариці Кан-дакії і познайомився з Пилипом'. Пилип відкрив йому в людині людину, в єстві - єство, пахощі Христові й новим благовістом, як дивним фіміамом, накадив йому в серце, обмив його нетлінною, крім стихійної води, водою і відпустив його у дім свій. Він же відійшов на свій шлях, радіючи. Цей шлях радісний, але порожній, порожній, але радісний, і поза ним
а Глянь на 26-й вірш 8-ї глави у "Діяннях": "Ангел же господній" та інше. "Цей є порожній".
402
немає порятунку. Порожній же, бо відкритий лиш для людей вибраних. Світ уявляє його порожнім, тобто суєтним. Це наклеп. Уявляє його гірним, тобто гірким. І це наклеп. Гора означає зверхність, а не труд і горе. Горе тим, що говорять: солодке - гірке і навпаки. "Шлях господній є суд, розсудити зло - вибрати благо". Улюблений шлях! "Не зайде для тебе сонце, і місяць не зменшиться для тебе. Є Господь для тебе твоє світло, і зникли дні ридання твого". Це проголосивши, Рафаїл замовк. Уриїл же закликав: "Простягніть вдалину погляд ваш і побачите кількох подорожніх, що випереджають Варсаву". Та Рафаїл почав силувати: "Любі мої браття! Гляньте хоч трохи на лівий шлях, і на козлів, на нещасних його подорожніх..." "Ах! Відвертаєш нас, друже, - загукали архангели, - від прекрасного видовища до страшного." Коли повертались, заспівали всі таку пісню:
О світе прикрашений, облуди подобо, Нещирий увесь, побілений гробе! Зваблюються старці, молодь і діти. У чари їх в'яжеш, мов пташок у сіті.
Світ видається прикрашеним.
Та він, як гріб, вапном побілений гашеним.
Нутро його виймаю, лиш мерзоту споглядаю.
ШЛЯХ ЛІВИЙ, НАЗВАНИЙ ВЕНТЕР
- Цей шлях, - сказав Рафаїл, - називається вентер. А вентер - це рибальська сіть, зроблена навподіб черева: широка на вході, тісна при виході. Цей шлях, відхиляючись од сходу, приховує кінець свій не у світлій південній країні, а у північному мороці.
- Ось шлях, - каже вождь Товії, - ось і нещасний його подорожній іде перед вами! Судіть його! Небесні сили, дивлячись на подорожнього з сумом й змилосердившись над ним, закричали: "О нещасний страждальцю! Це сріблолюбець. Боже мій! Увесь обтяжений мішками, сумами, кошиками, гаманцями, ледве рухається, наче нав'ючений верблюд. Кожен крок для нього мука. "Горе вам, багаті, бо ви віддалені від втіхи вашої".
- Та він цього, - вибачає Рафаїл, - не відчуває, а ще більше тішить себе і вважає свій шлях благословенним навіки. Він радіє, простує й співає.
- Чи можливо? - вигукнули духи.
Гробницями стародавніх царів були високі світлиці, зовні архітектурно прикрашені. Та що там усередині? Прах, сморід, гній, кістки, пустка. Чудово наш рабин Христос цими гробами називає лицемірів, що шукають образ благочестя, відрікшись від його сили.
403
- Будь ласка, - прохав Рафаїл, - слухайте його пісню.
БАГАЧ, ПОДОРОЖУЮЧИ, СПІВАЄ ПІСНЮ
Хоч у світі я поганий - лиш би був багат". Нині совість не у моді, дасть лиш злато лад. Як нажив не запитають, був би жирний гріш. Як багат, то всім я брат, чесного не згірш. Що у світі в нас ганебне? Гаманець худий. Жити жебрами? Спущуся краще в смертний гній. Й смерть солодка, поки плине грошик за грошем'
0 святее срібло-злото! Для тебе живем. Не так милі батько, мати та й уся рідня. Не настільки й любі діти душу веселять.
1 коли Венери отака краса,
То не диво - закохалась твар у неї вся.
Цьому дорівнює й світське щастя - вудка, сіть і отруйний мед; зовні блиск, а всередині пітьма, тлін...
Ангельські сили вжахнулись, побачивши, що сатана так хитро зумів розтлити цю біснувату душу, яка обожнюс мертві, й молиться до кумира. "О сатано! - вигукнули вони, співчу ваючи. - Справжня божа мавпо!" Він їм замість слів 'Торг вам, багаті...", "блаженні жебраки..." поклав на серці в основ оцей свій сморід: "Блаженні багаті, бо для них є царство всяких утіх". Така душа є гаспид, який ніяк не почує милості, котрії закликає: "Прийдіть до мене, всі трудящі й обтяжені, і я заспокою вас..."
- Боже мій! - вигукнув Уриїл. - Цей неспокійний шлях натовпами людей, як торгами, весь засмічений. Чуєш, Рафаїл c' Який же оцей найближчий натовп?
- Шум колісниць, - відповів він, - удари бичів, кінськиіі тупіт і свист засвідчує, що ця громада є полком честолюбці в ; а перед нею натовп - це торжество насолодолюбців. Це викривається писком та іржанням музичних інструментів, ви
аЦі вірші (взяті) зі стародавнього трагедіографа Еврипіда10, ось один: ??????????????????????????
О aurum. dexieritas optima mortalibus.
0 золото! Удача найкраща для смертних. Початок їх отакий:
Sine me vocari pessimum, ut dives vocer. Nemo an bonus dives omncs quaerimus.
Vbique tanti quisque quantum habuit fuit. "Можна й так:
1 смерть солодка, поки золото пливе раз у раз. О святе золото! Моли Бога про нас!
latine sic: О plute, summa dexieritas mortalibus.
404
гуками торжествуючих і козлоголоссям, кухонними запахами, чадом і курінням. Інше в отих подальших замішаннях і стоках: там позови, боротьба, злодійство, грабунки, підлабузництво, купівля, продаж, хабарі...
Браття! Пригляньтесь до правого боку - ось вони! Кілька подорожніх, одірвавшись крадькома від лівого шляху, пробираються через нерівні місця до мирного шляху. "Як Бог, спокусив я і знайшов їх, гідних себе..."
- Ба, ба, ба! Яке дивне оце бачу видовище! - закричав, як блискавка, раптово, Варахиїл. - П'ятеро чоловіків бредуть в широких опанчах, які волочаться по шляху на п'ять ліктів. На головах капюшони. В руках не посохи, а
Ілля. На шиї у кожного по дзвону з шнуром. Сумами, іконами, книгами обвішані. Ледве рухаються, як бики, що везуть парафіяльний дзвін". Ось хіба справді трудящі й обтяжені! Горе їм, горе!...
- Це лицеміри, - сказав Рафаїл, - мавпи справжньої святості: вони довго моляться в костелах, безнастанно в псалтир бубнять, будують церкви й оснащують, бродять паломниками по Єрусалимах, лицем святі, а серцем - над усіх беззаконніші. Сріблолюбні, честолюбні, насолодолюбці, облесники, звідники, немилосердні, непримиренні, що радіють з сусідського горя, за благочестя мають прибутки, цілуючі кожен день заповіді господні й за алтин їх продають. Домашні звірі3 і внутрішні змії, лютіші від тигрів, крокодилів і драконів. Ці кажани між правим 1 лівим шляхом не є ні чоловічого, ні жіночого роду. Обом пороги, кульгаві на обидві ноги, ні теплі, ні холодні, ні звір, ні її tax. Лівий шлях їх цурається як таких, що мають образ благочестя, а правий відкидає, бо знехтували його силою, підійшли від його суті. У сумах їх пісок йорданський з грішми. Обвішані ж книги - це Типики, Псалтирі, Прологи й ін. Вся їх молитва в тому, щоб нарікати на Бога й просити тлінностей. < k ь зупиняються молячись і починають співати. Послухаймо безбожні їхні пісні божі.
лицеміри, молячись, співають12:
Боже, встань, чого дрімаєш? Чом за нас не вболіваєш? Беззаконних шлях цвіте! їм нема біди ніде. Ми ж тобі свічища ставим, Кожен день молебні правим!
_ і забув ти нас усіх.
Якогось мудреця запитали: "Як можна прожити життя благоденно?" іншів: "Так, якщо врятуєшся від диких і домашніх тигрів, тобто огих: "Юда - і облесник".
405
В тиждень постимо два рази. Виклика хмільне відразу У святих містах без втоми Молимося там і вдома. Хоч Псалтир не поважаєм. Та напам'ять його знаєм. 1 забув ти нас усіх.
Боже, крик почуй і рев! Дай багатство всіх нам мов! Отоді тебе прославим, Свічки золоті поставим. Позолочені всі храми Зашумлять тобі піснями - Тільки золотий дай вік!
- О смердючі гроби зі своєю молитвою! - вигукнув Варахиїл. Ці блудопишні лаври під виглядом божим обожнюють сатану. Злоба, зодягнена в одяг преподобія, це сатана, що перекинувся світлим ангелом. Немає злішого від нього в усьому пеклі: спустошення царствам, розхитування церкви, обранців божих спокуса... Відвернімо очі наші від богомерзких цих, які ремствують, прохачів, облесників і лицемірів. Чи не чуєте, що шум, тріскотнява, ревіння, вигуки, завивання, свист, дим, жупел і сморід содомський здіймаються над цим шляхом?
Архангели повернули світлі свої обличчя від півночі до ясного півдня і заспівали оцю пісню:
АНГЕЛЬСЬКА ПІСНЯ
На тему цього: "Безодня безодню кличе"
Як безодню океана жменькою не закидати,
Так малесенькій краплині піч вогненну не здолати.
Та чи може у печері вік орел свій коротати?
Як на край святий небесний вилетів він погуляти.
Так не буде ситий плотським дух.
Дух - безодня у людині, ширша вод всіх і небес. Не наситиш тим довіку, чим полонить світ цей весь. Звідси сум шкребе невгамно, туга і печаль у грудях, І неситість, що із краплі жар іще сильніший будить.
Знай: не буде ситий плотським дух.
О роде плотський! Невігласи! Доки ти тяжкосердний? Зведи очі сердечні. Повернись до небесної тверді. Чому не шукаєш знання, що зветься Богом? Чому ти не прагнеш, щоб побачити його?
Безодня безодню раптом задовольнить.
406
НАКЛЕП
По-грецьки - діаволе, по-римськи - traductio.
Заспівавши ж, спитали: що таке наклеп?3 Скажи нам, блискавко божа, Варахиїле!... Він же відповів так: "Наклеп означає робити солодке гірким, і навпаки; він те ж саме, що й злодійство: злодійство краде речі, а наклеп - думки. Думка є керівник і шлях людини. Диявол, укравши в людини добру думку, перекидає наче сіть і перепону через добрий шлях, і цим самим зводить і переводить її на" злий шлях. Ось чому по-грецьки дияволос, тобто перекидник, по-римськи ж traductor, тобто звідник, або перевідник, дане ім'я наклепникові, по-слов'янськи ж робити наклепи означає те ж саме, що й колотити, змішувати гірке з солодким, і навпаки. Це буває юді, коли замість солодкого виставляється гірке, і навпаки. Це с одне джерело всіх пекельних мук".6
ПІДСТУП
"Ти ж, о світе божий, Уриїле! Поясни нам, що означає тс підступ?" Відповів Уриїл: "Підступ є образ наклепу, за яким він росте й розсівається. Він те ж саме, що й машина. Машина хитрує у речах, а диявольський підступ - у думках. Птахолов і рибалка ловлять сітями, а він - підступами. Підступ є спритна машина, наприклад засідка, іильце, капкан, пастка, сіть, ятір, верша, по-грецьки - строфа, тобто заверетка, вертушка тощо. У архітекторів і нині якась машина називається по-латині caper, тобто ко-ісл. Нині яскраво видно, що хитрість у злодійстві, а підступ у наклепі є те ж саме. О, яка гарненька вудочка! Нею, наче збісившись, людська воля жахається преподобія (преосвященства), кидається за дурницями, наче олень, поранений у сім'яники, не відчуваючи, як прямує до своєї і.ігибелі. Оці-то душі насолоджуються оцими пісеньками:
Давній вік був святий. Нині вік не такий. Брате, плюнь на Сіон, Задавай світський тон.
Дев ята божа заповідь гримить: "Не свідчи фальшиво". Це те ж саме, що її не зводь наклепу". Страшний наклеп - робити заповіді господні важкими н гіркими. Це диявол написав на серці всім, хто ненавидить закон божий О роздеріть оці ваші серця, засліплені, б
Морок наклепницький є батьком брехливості, брехня ж і лестощі є мати Гріхів. Гріхи ж є муки і пристрасті сердечні: "Бо чим хто грішить, тим і мучиться.
407
Чи скоро святість жити діждеться? Наше ж життя тут наживеться.
1 знову:
У молоді літа не зажити світа? Що ж за користь світ молодому?
І знову:
У віці старому немає спокою. Тільки хвороба з бідою. Хоча би щастя до рук нам плидо, Але на старість воно не миле...
Яке ж то мені щастя, якщо воно зраджує мене під чаї старості, якщо воно не є отой вірний і вічний друг? "Друг вірний - дах міцний..." "Не залиш мене під час старості..." "Все минає, а любов ні!" "Бог любові є..." "Чуєш, Ізраїлю! Господь Бог твій посеред тебе".
Видно, зла ця вудочка, яку пожирають біснуваті душі. А як вовк овець на пасовиську й при водопої краде, і таємний облесник у самому чертозі й при трапезі, як черв'як горіхи, перебуваючи всередині їх, псує, так диявол, на самих багатих місцях, в Едемі священної Біблії, хитро вловлює, домішавши, як змій, у материне для дітей молоко отруту свою, так він смак і дух свій у запашні плоди божого раю. "Потрібне царство боже, і ті, хто докладає зусиль, осягнуть його".
Цього оракула сатана ростив. Він у ньому осквернив Христа запах. Він, укравши дух Христа, вклав у нього свій вбиваючий душі смак. Він перекував потрібне на трудне3. Співають німці отаку притчу: "Бог будує церкву, а чорт там же каплицю". Співає Христос: "Потрібне царство боже". Диявол підспівує: "Трудне царство боже".
О капосна мавпо! Тим же мостом іде, а в різне місто; тим же дзвоном співає, та чомусь наче ні. Ангельський тон - пекельна думка, голос Якова - серце Ісава; цілує, як друг, - продає, як Юда. І сміх і плач нам оця божа мавпа... "Слухай, небо, і заговорю!" Це наклеп на Господа Вседержителя! Потрібність з трудністю так несумісні, як світло з пітьмою. Потрібне сонце - чи трудно? Потрібний вогонь, - а чи трудний? Потрібне повітря, а чи трудне? Потрібна земля і вода, - і хто без неї? Бачите потрібність? Де ж при боці її трудність? Ах,
а Потреба й потрібне не в тому полягає, щоб його трудно мати те потрібне без чого ніяк не можна жити або з мукою без нього живеться. а чим же щось апьш потрібне, тим легше дістати. Наприклад, повітря конче потр.бне. а без взуття взимку можна жити з муками.
408
зникла! Немає їй місця в чертогах непорочної й блаженної потрібності! Дім її є дім миру, дім любові й насолоди. Покажіть же мені, де знаходиться трудність? Чи не в пеклі? Вірую, Господи, що там саме живуть труд і хвороба, печаль і зітхання. Та чи там потрібність? Ах, не бувала вона там. її присутністю пекло вмить перетворюється на рай. У пеклі робиться все те, що непотрібне, що зайве, що не знадобиться, непристойне, противне, шкідливе, капосне, мерзенне, дурне, непридатне, погане, мученицьке, нечестиве, богомерзке, прокляте, світське, плотське, тлінне, легковажне, дороге, рідкісне, модне, турботливе, руйнівне, погибельне, пекельне... й інший незасинаючий черв'як. Ця біснувата й буйна діва трудність називається по-грецьки ζΑτά 4, тобто пагуба, по-єврейськи ж Ада, жінка Ламеха, тобто красива повія й турботлива, протилежна жінці, названій Селла й Мирна. Як різниться чиста наша діва - свята потрібність!3 Вона не ?Аг« , а Літа й Літургісса; не Ада, а Селла; не Фурія, а Анна, а Харія, а Грація, розумій: кохана, милостива, обдарована16. Із небесних кіл та з гірних меж цієї цариці зникло всяке горе з трудом, а печаль з зітханням. Звідти Сатана з усіма своїми пітьмами скинутий у пекло. Яка сила скинула? Та, що там життя не залежить від турботної суєти і суєтних турбот. Там живе лиш оте потрібне: "Одне потрібне". Воно і споріднене, й легке, й благовидне, й преподобне, й веселе, й корисне, без срібла й без горя досяжне, як написано: "Даром прийняли, даром віддасте". Переконай, земле! Почуй, роде людський! Напиши на нігті діамантовому, на вічних серця свого скрижалях славу оцю господню: "Благословенний, хто робить потрібне нетрудним, а трудне непотрібним".
Як тільки Уриїл відригнув панівну цю славу Вишнього, знявся із пекельних глибин ганебний шум, рев, рик, свист, стогін, який буває від дібровних звірів, від нічних птахів, від болотяних жаб під час землетрусу. Закидався, звиваючись і розвиваючись у численні звивини, пекельний змій, пронизаний витонченою сильного стрілою і жаром палаючого вугілля обсипаний, згідно того: "Він устами вимовляє премудрість, а посохом б'є мужа безсердечного". На крилах Уриїлових було видно дуже коштовний сапфір, що перевершував голубий звід благовидного неба. Цей божественний розум, що випустив із уст своїх меча двосічного, влучив Сатану в саме його черево і вбив блудодійство. Варахиїл же випустив праволучну блискавиці стрілу, простромив дракона в саме око його і вбив похіть
^ "Не втерплю, щоб не приписати тут пресолодких оцих Епікурових слів: pi τη μακάρια φινει, oh τά αναγκαία Ιποίησεν αχπόμαα, τά όε όυσπόρστα αναγκαία, Подяка богові, що потрібне сотворив легкодоступним, а те, що грудно досягається, непотрібним"'.
409
очей за Писанням: "Око, що лає батька й докучає матері своїй, хай виклює його вороння із нетрів". Поперед усіх умертвив списом Михаїл перелюбне серце його. Відтоді царство його й підступи зруйновані.
ПЕКЕЛЬНЕ ЦАРСТВО На чому засноване?
Простер же Рафаїл яшмоподібні крила свої з Гавриїлом і, перелетівши, сів обабіч Варахиїла. Потім, засміявшись, весело мовив: "Зрадів дух мій, як Уриїл, мов Фінеєс, у черево, ти ж, як Сисарі, в саме око його пробив йому голову його". Вид же Варахиїлових крил, як вид вугілля, розжареного від отого жару: "Стріли сильного витончені з жаром, що поїдає". "Розпалене дуже слово твоє, і раб твій полюбив його..." "Слово було плоттю і вселилося в нас".
Тоді цей пломеніючий орел, служитель у блискавці Виш ньому, божественний Варак розпростер крила свої і, помахавши ними, проголосив: "Це перемога, що перемогла світ, плоть і диявола - любов наша. Міцна, як смерть, любов. Жорстока, як пекло, ревність божа. Крила її - крила вогненні. Вугілля вогненне запалює її. О вугілля! 0 улюблений наш рубін отой!";'
"Золото отої землі добре, а там рубін". "Цей дуже дорогий рубін нас, серафимів, запалює, роблячи ангелів своїх духами, і слуг своїх полум'ям вогняним". Голос його отой... "Голос брата мого..." Лиш цей втішає й зміцнює нас. "Звеселися, безплідна!" Це його голос. "Смиренна й хвильована! Ти не мала втіхи. Це я приготовляю тобі рубін - камінь твій - і на основу твою сапфір. І покладу заборола твої, яшму й ворота твої, камені кристалу й огорожу твою, камені вибрані - й правдою винагородишся... Будь-якій зброї, виготовленій на тебе, і будь-якому голосу, який проти тебе встане на бій, я не сприятиму. Переможеш їх усіх. Всі сини твої навчені Богом і у великому мирі діти твої. Це спадщина тим, хто служить Господові, і ви будете для мене праведні", - каже Господь. Нині наше бажання здійснилося. Нині почута ота з трьох частин молитва Сирахова:
Господи, Отче й Боже життя мого! Хай не поглине мене безодня світу!
Анфракс [рубін] - це слово грецьке, означає палаюче вугілля; означаї також коштовний камінь, бо виглядає як палаюче вугілля. Всі ж коштовні камені, як сапфір, фарсис й інші, красою своєю і твердістю є образи боже премудрості.
410
Звівши очі на красу його,
Хай не поглине мене прірва черева,
Що догоджаю, як Богові. 1 хай не зв'яже мене
Встидодійство, що шукає насолоди у мертвому болоті.
На цій триєдності стоїть усе пекельне царство. Нині мудрість перемогла злобу, і всі заспівали так:
О сину, народжений від діви,
В безпристрастя глибині!
Тричастинну злобу душі
Втопи, молюся.
Та, як на бубні,
У мертвому тілі
Заспіваю переможну пісню.
- О язику тригубий! - вигукуючи, проголосив Варак, - що зруйнував міста й перевернув доми вельмож. Блаженний, ч ю володіє тобою. Це є царство боже! Немає легшого над нього, мк і немає потрібнішого, і немає потрібнішого, як немає мриродженішого. 1 що таке Бог, як не пломеніюча всередині Нас, наче дихаюче іскрами вугілля, блаженна ота краса: "Без мене не можете нічого творити". Що ж є? Вона носить гори, і иоди, і весь труд наш. Вона тонкощільне небо й вогонь правицею своєю тисне й тримає. Хто ж усеблагу й пренепорочну оцю матір нашу осмілюється назвати трудною? Якщо сатана сатану виганяє? Так не трудністю труд лікується. Господи! Це труд поздають тобі! Ти ж - веселощі й радість, мир і заспокоєння. Правда твоя, як сонце. 1 це сатана затьмарює! Світ же свідчить про брехню. Господи! Якщо можна, хай промине тебе гірка чаша оця. Якщо ж не може ця брехня минути тебе, то буде Воля твоя.8
РИДАЮЧА БЕЗПЛІДНА
Під ту пору було чути жалібний голос на небесах. Вдова, Г»рсдучи по землі, зодягнена в темний одяг, повинна народити і ина, шукає місця, та не знаходить, гнана змієм, який хоче пожерти плід її черева й услід їй вибльовує потоп блювотиння. Через це поневіряється, ридаючи й вигукуючи оцю пісню6:
При Бозі, як при зерні й істині, нерозлучно тримається, як полова, брехня І» полову - свині, а хліб діти їдять.
Цю пісню взято із трагедокомедіі, названої "Гнана церква"17. Апокаліпсна ШІнка. яку переслідує змій, співає там цю пісню або хор. Це миле творіння "Ч'шама Лащевського, який навчав у Києві і богослов'я з єврейською й і» пі.кою мовами і був керівником при останньому виправленні Біблії. Помер «іімімандритом Донським. Вічна пам'ять!
411
Хто дасть мені крила нині?Хто дасть посріблені? Хто дасть мені крила нині? Хто дасть опірені?
Хай полечу через усе до Бога, Від земного краю навіть до раю, І спочину.
Це єхидна люта біжить! Це мене сягає! Це на мене пащу люті відкриває!..
Проковтнути хоче, отрутою клекоче Зміїще дивний, гаспид допитливий. Ах, горе мені!
Гірких вод потоки вибльовує чорний холодні, Хмара темна накрила мене! Це морок безодні!
Горе мені нині! Горе єдиній! Гонить без тями, мене з дитям. Нема мені миру.
Ох мені! Горе! Ох! Що робити? Кого на поміч, смію, бідна, молити?
Горе мені нині! Горе єдиній! Гонить без тями мене з дитям. Нема мені миру.
Боже! Ти глянь на мене з висоти святої 1 прихилися, дивний, на ці сльози мої:
Дай міцність сили, щоб не здолали Твоєї рабині уста зміїні. Ах! О! Боже!
Хто дасть мені крила нині? Хто дасть голубині? Щоб я полишила ці пекла глибини...
Полюбили архангели цю прекрасну наречену божу, що поневіряється по землі й не має де голови прихилити, змилосердившись над нею.. А Михаїл, роз'ятрений ревнощами, розпростер посріблені крила свої й кинувся, наче до нещасного свого пташеняти орел, схопив жінку й посадив її на райдугу Відтоді ця цнотлива Сусанна2 не перебуває серед смертних на землі, щоб злоба не змінила розум її, щоб лестощі не спокусили душі її. Незвичайна мати сіла з сином своїм на благокруглій дузі хмар, і та райдуга сама стала такою, що припинила потоп "Поглянь же на райдугу й благослови того, хто сотворив її. Прекрасна сяєвом своїм".
Докучають же їй оці: "Хто знищує премудрість і кару, є
8 Сусанна - слово єврейське, по-грецьки крт , по-римськи Шіит по-слов'янськи крин, по-малоросійськи - лілія.
412
проклятий, і марна надія їх, і труди марні, і непотрібні діла їх. Жінки їх безумні, і лукаві їх діти, і прокляте народження їх, як блаженна безплідна неосквернена!"
Тоді з хмари загримів Михаїл до живучих на землі оцим голосом: "Сини людські! Навіщо любите облуду, поїдаючи іемлю в усі дні життя вашого? Чи так юродиві ви, сини Ізраїля?" Не випробувавши, не зрозумівши істини, засудили дочку Ізраїлеву. О постарілі злими днями вашими! Навіщо судите суди неправедні та не чуєте Бога, який каже: "Невинних і праведних не вбивай!" "Хто має вуха слухати, хай чує!" Після цього грому була почута здалеку пісня оця, співана у іірному воїнстві ангельському:
ПІСНЯ
На закінчення цього:
"Випустив змій за жінкою із уст своїх воду, як ріку, щоб її у ріці втопити".
Слухай, небо і ти, земле! 1 нині вжахнися. І глибинами всіма море воздвигнися. І ти, швидкоплинний, вернися, Йордане. Хрестити Христа прийди, Іоане.
Пишнолисті ліси, стежки відкривайте, Предтечу Йоана до Христа пускайте. Земні ж всі погани із нами радійте, На небі ангели хорал святодійте.
Зійшов Спас у Йордан, став в його глибинах. Це зійшов на нього Дух Святий в виді голубинім. "Це є син мій улюблений", - Батько з хмар нам каже. Цей Месія обновить усе єство ваше.
Струмини нам освіти. Змію зітри главу. Росу Духа твого дай, Христе, його славу. Хай нас не утопить змій. Ми з земного краю Для спочину злетимо до твойого раю.
ОНОВЛЕННЯ СВІТУ
Сім голів у сатани, як одна: голова ж - як сонце, що і.і ходить, спотворене імлою. Потім швидко лице землі вкрив нсчірній морок. Незліченні ж кажани і нічні птахи, літаючи в мороці, нікчемну хулу й наклепи на славу Вишнього проголошували. Тоді з'явилось і численне ангельське воїнство, як зорі
413
небесні, але розслаблено сяючі. Архангели, виконуючи написане: "У той час розумний замовкне" й захоплюючись най-прекраснішою з усіх земних дочок красою небесної Сусанин, терпіли й перебували, молячись так: "Господи Боже наш! Правда твоя у світлі твоєму. Світло ж у правді твоїй. Істина твоя в сонці живе, сонце ж стоїть на істині твоїй. Це оте знамення є твоє, від тебе і тобі у нас. Від тебе слово це твоє й про тебе. Ти сам і'сотвориш його. Це сходи семиступеневі до тебе нам. І це сатана скинув їх! Він зробив з них ворота пекла, назвав потрібне трудним, а солодке - гірким. І це ворота пекла перемагають людей твоїх. Встань, Господи! Встань, славо наша! Встань рано!... Ти ліг, спочив у багатій горі твоїй, як лев, що спить багато років. Прокинься, як Самсон. Сотвори велич неплодній твоїй, торкнися гір твоїх - і задимлять, сотвори блискавку і розжени супостатів, щоб у твоєму світлі ми побачили нове світло. 1 оновиш лице землі. Ти і вчора, і нині, й навіки: колишній, сущий і майбутній. Амінь!"
Помолившись же, всерадісним голосом закричали: "Хай буде нове світлої"
І було нове світло. Відразу настав радісний ранок. Засяяло сонечко, освітило небеса, що проповідують славу божу, і оновило лице землі. І назвали ангели вчорашній день пітьмою, а нинішній день світлом. 1 було старе, й було нове світло, та день один і світ один. Давно сотворив Бог світ за сім днів для людей; за останні ж віки заради ангелів обновив його за один день, який є як тисяча років. Хай сповниться пророцтво верховного Петра: "Покайтеся! Бо хай прийдуть прохолодні часи від лиця господнього". "Прийде ж день господній, як злодій уночі, у той (день) небеса з шумом повз пройдуть..." "Нових же небес і нової землі хочемо; у них правда живе". 1 Йоанове: "Діти! Настала остання година, і світ минає, і хіть його, а хто творить волю божу, той перебуває вічно". "Не забажають того, й не спрагнуть". Не повинно ж впасти на них сонце ні будь-яка спека; як ягня посеред престолу, попасе їх, і покаже тваринні джерела вод, і зніме Бог будь-яку сльозу з очей їх..." А як тільки перейшов і проминув старий світ, засяяли ж разом і Ноєві, і нові часи, і літо; тоді в одну мить в останній сурмі всі нічні птахи, всі отруйні гади, всі люті звірі, всякий труд і хвороба, і всіх злих духів легіони, всі незліченні сувої, що вибльовують хулу на Вишнього, вихором виметені з ЛиЦя землі, зникли. 1 це! Заспівуючи, заспівали архангели і все ангельське воїнство у псалмах і співах, і піснях духовних переможну18.
414
ПЕРЕМОЖНА ПІСНЯ3
0 співай і радій, яко добрий Бог твій! Враз рукою за тобою
У борні здолає стати
Ворогів і супостатів
Прожене та переможе.
День і вечір співай. Ніч і ранок співай.
Як правиця, прославися!
Як Месія, вознесися!
В перемозі дивних, на хребті противних!
АНТИФОН6
Я, Боже, тобі пісню нову,
Піснь Мойсея, піснь Христову,
Сотворю в духовній лірі,
Десятиструнному псалтирі.
Всякий цар в бою цілий тобою.
Цілий Давид твій, мечем не вбитий.
Ти сам схотів мене звільнити.
Від злоплемінних оборонити.
Із уст їх меч смерті готовий мя зжерти.
1 зла їх правиця правди не держиться.
У полках же ангельських було це чути!
Заспіваймо Господу! О всесильний Боже! Наш прийняв ти зойк і плач, хоч тобі не гожі. Ще не хочеш. Боже, нас зовсім відіпхнути. Переміг! В ту ж мить упав супостат наш лютий. І прийняв антихрист кару, ворог наш дебелий. Знов повернеться, до нас прийде мир веселий. Він здоров'я приведе мудро зі собою. Красивіший нині й день, гарний добротою. Осяйніше із небес сонце осяває І обличчя дуже гарне цільний цвіт являє."
Зима пройшла. Сонце яснег
Показало лице красне.
Із підземної кліті з'явилися квіти.
Раніше морозом побиті.
Вже райські всі птиці
Випущені з темниці.
Усюди літають, солодко співають
Веселощів сповнені.
1 ця пісня з того ж твору Лащевського. Хор співає: "Коли звільнилась жінка від змія". О полум'я, що проковтнула Київську бібліотеку, такі й стільки манускриптів, яку погибель ти сотворило!
Це я сам на ту ж мелодію звірив із Давидової пісні 143-ї, вірш 9: "Боже, пісню нову заспіваю тобі в десятиструнному псалтирі, що дає порятунок царям". Антифон означає спів у відповідь.
"Пільний. Це означає не те, що наповнений, а польовий, що в полі. Ці вірші узяті з переможної пісні Феофана Прокоповича, ректора Київської академії, який трьома мовами оспівав царя Петра, що переміг під Полтавою-містом. ( почив президентом у Синоді. Вічна пам'ять!
гЦя пісня зі стародавніх малоросійських, і є гарний образок, який зображає ИСну, вона довга.
415
Зеленіють поля й трави.
Зашуміли в лисі діброви,
Встають, одягаючись, дивлячись, усміхаючись.
Ах, як солодко там дивитись!
Віднині відкрились у спраглих полях і пустелях джерела живої води. З'явились міста й оті житла. "Які гарні доми твої. Якове!" Скелясті гори відкрили шляхи свої, зодягаючись отими квітами: "Я квітка польова і лілія долин".
Дикий і неприступний Кавказ, що не приймає подорожніх, відкрив притулки свої мандрівникам. Море вказало дорогу всім кораблям, що пливуть. З'явилися плодоносні острови, береги, скелі, гавані й миси Доброї Надії. Відкрилися рятівні пристановища всім мореплавцям, що блукають навіть до стародавнього Фарсиса3 й до Одігітрії", а також до хмарної гори, яка дихас вогнем, і Фарійської піраміди, що дивиться на Александрію".
Побачили славне царство і святу оту землю: "Там народила тебе мати твоя". "Царя зі славою побачите, і очі ваші побачать землю здалека". Спочили на багатих місцях і на блаженних луках, згідно з Писанням: "їжте, ближні, і пийте, й упийтеся, браття..." Віднині засяяли над головами святих чоловіків променисті вінки, що заключили в собі оцю діамантову славу: "Легко бути добрим". Тоді й на мою голову покладений нетлінний вінок. Архангели, проспівавши переможну пісню, злетіли в гірне, і знову вселились у семи пірамідах, названих великими суботами, що дивляться й доглядають премудрості дім семисуботній, прославляючи Отця й Сина, і Святого Духа вчора, сьогодні й навіки.
Це видіння я, старець Даниїл Варсава, воістину бачив. Написав же для просвіщення невігласів блаженних отих: "Дай премудрому причину..." 1 во славу людей святих Ізраїля.
Кінець
"Фарсис21 є коштовний камінь, є ж і місто, що має гавань для кораблів.
6ОдігітріяИ - слово грецьке, означає провідниця, наставниця. Звідси в акафисті: "Радуйся, стовпе, наставляючи тих, хто плаває..." та ін. Такі приморські башти при затемненні зірок показують берег мореплавцям вогнем, що палає на них. У Біблії називається стовп хмарний, тобто високий, який сягає хмар, наприклад: "У стовпі хмарному говорив до них". Зображається таким стовпом священна Біблія. Вона-то нас, гнаних бурею у морі світу цього, наставляє до тої гавані, де вбогий Лазар з Авраамом і вся церква спочивають. Ця гавань називається по-єврейськи кефа або кифа, по-грецьки метра, тобто кам'яна гора, лоно і місті Що ж означають ця кифа і це апокалімсне місто? Отой Лотів бенкет з дочками своїми, про який: "Блаженний, хто з'їсть обід у царстві небесному". "Радості вашої ніхто не забере від нас". "Веселість вічна над головою їх". Голова наша - це серт наше. Якщо воно не болить і вічно радіє, то це єдине справжнє блаженство - "мир, що перевершує будь-який розум". Амінь!
"Фарійська піраміда , або вежа, неподалік од гирла ріки Нілу, де міси> Александрія.
416
СУПЕРЕЧКА БІСА З ВАРСАВОЮ
Колись при оновленні світу на мені збулося оце: с О атрсакх тім axpwv тікіиик am еттюг, "Вінець премудрих - багатство їх" (Притчі). Ясніше скажи: In corona sapientium diviliae eorum. Тоді в пустелі з'явився мені біс від зграї отих: "Нечестивий, проклинаючи сатану, сам кляне свою душу". Ім'я його Д а й-м о на.
Демон. Чуєш, Варсаво, дитячий розуме, серце паскудне, душе, наповнена павутинням! Не повчаюча, а павучача! Чи це ги, який творить дивні догми й нові слави?
Варсава. Ми-то божою милістю раби господні, та асмілюємось благовістити божу славу оцю:
Як злість трудна й гірка, Благість же легка й солодка.
Демон. Що таке благість? Варсава. Те ж саме, що й потрібність. Демон. Що таке потрібність? Варсава. Те, що не є злість. Демон. Що таке злість? В а р с а в а. Те, що не є благістю. Демон. Звідки народжується потрібність? Варсава. Вона є гілкою благості й блаженства. Демон. Звідки ж є благість і блаженство? Варсава. Це є гілка від дерева життя. Д е м о н. Де ж є дерево життя? Варсава. Посеред плоті нашої. Демон. Що таке дерево життя? В а р с а в а. Це закон розуму. Демон. Що таке закон розуму?
Варсава. Тихе світло святої слави, безсмертного Отця ігбссного... Образ постаті його, йому ж слава навіки. Амінь.
Біс, трохи збентежений і втупивши очі в землю, іммірковував, обурюючись дивними відповідями. Потім же
, Даймом, або демон, у греків означає того, хто знає, або відьма, знавець І.»«.,,,, ). звідси Ьщим, - гостре, трудне, але непотрібне й непридатне........... відання. Євангелісти цим слоном іменують бісів.
417
І
419
запитав: "Чи нині узаконюєш? І кладеш в основу оце фальшиве твердження, що потрібне не трудне?"
В а ρ с а в а. Амінь кажу тобі: чим що потрібніше, тим зручніше.
Д е м о н. Чи не ти написав ЗО притч1 і подарував їх Опанасові Панкову?
В а ρ с а в а. Воістину так. Він є друг Варсави.
Д е м о н. Чи пам'ятаєш одну з них, у якій розмовляє Буфон зі Змією, що обновила молодість?
В а ρ с а в а. Пам'ятаю. Ту притчу я увінчав таким тлумаченням:
Чим більше добро, Тим більшим трудом Обгороджене, як ровом2.
Демон. А-а, новий архітектор! Нині-то ти мені потрапив у сильце.
В а ρ с а в а. Спокутую свій гріх.
Д е м о н. Чи бачиш, як твоя ж слава накликає на тебе лайку?
В а ρ с а в а. "Якщо кажемо, що не маємо гріха, то обдурюємо себе..."
Демон. Або заколи нову оту твою славу: "Потрібне не трудне".
В а ρ с а в а. Нове чудо боговидне - чи заколю?
Демон. Або якщо поборюєш за нею: викриваєш у собі злочинця, руйнуючи створену самим тобою колись огорожу, що огородила працею дім (як чудово ти написав), усяке благо.
Варсава. Я не Бог, і грішу, я знову ж таки не біс, і каюсь.
Демон. Ох! Слова твої збісили мене. Йди за мною, сатано! Не про каяття моє слово. Чи розумієш ти, що гріх по-грецьки називається άμαρτάα , а перекладають: злочин, буйство, помилка, безумство...
Варсава. Дуже добре розумію. Гріх є душевна сліпота.
Демон. Навіщо ж, будучи сліпим, хочеш сліпих водити, узаконюючи дивну й нечувану славу?
Варсава. Навіщо? Та тому що каюся.
Д е м о н. О вороне нічний! Кайся, розкаюйся, покаюйся... та не будь творцем нових догматів.
Варсава. Хто ж може каятися й прийти на інше, не поклавши спершу в основу нової долі й нового фатуму? Н;і чому стане? Відомо, що дух каяття стоїть на кам'яному острові, потоптавши колишню злобу і обцілувавши нову благодать. Ця благодать є новий діамант, який кладеться в основу заново будованого святого міста. Вона є вічне зерно, звідки проростас
418
дерево нетлінних плодів і нового віку. Тому даремно поділяєш неподільне. Каятись - це побачити берег нової слави, почати нове життя новим серцем, новими плодами - все це гілки одного дерева і є одне й те ж. Як ранок, світло, сонце, промінь, день є те ж саме. Як же ти мені сказав: "Кайся, та не будь творцем нових догматів"?
Демон. Перестань, кажу, високо буяти! Облиш суперечку й обцілуй одвіку відому серед народів славу оцю: oixxakt та καλά, еѵюЛа τα κακά.
Gravissima bonitas, levissima malitia3.
Варсава. Додай, якщо хочеш, і оце:
Dulcissima mala, amarissima bona. Beatissima mala, miserrima bona.
Проте цього смороду ніяк не вміщує серце моє. Чи буде гортань моя гробом відкритим? Чи повернуться мені Ліїні очг? Нюх вепра? Вуста Юдині? Хіба тоді обцілую оту непотрібну славу.
Коли Ізраїль віддасть перевагу стерву перед перепелами, Тоді й я поставлю вепра над Мінервою.
Д е м о н. Чи так? На всі академії, на всі школи і на всі їх книги хулу наводиш?
Варсава. Прости мені, друже й враже мій. Нужда змушує мене й проти тебе повстати. У хрещенні клятвою поклявся не слухати нікого, крім єдиної премудрості, що спочиває в Євангелії і в усіх освячених житлах біблійного Єрусалима. Відтоді я навіть обплював світ і диявола з усіма його порадами. Єрей облив тіло моє скотською водою на той випадок, щоб потім обмив я серце моє водою духа із євангельського Силоаму7. Ця тайна є плотська вода, що таємно утворює воду премудрості, яку п'ють із Біблії для спасіння. Інакше ж, якщо хтось облитий чи занурений, але не наповнений тайною, а хто любить пити гнилу воду світських порад, є лицемір, чужий царству божому, бо лиш водою хрещений, а не водночас і духом. Мені ж необхідно повставати проти всіх, щоб я зберіг цареві моєму віру мою. Знову ж... Скільки разів прив'язувала мене до Бога тайна Євхаристії8? Крихта хліба й ложечка вина, що не насичує тіла?... Чи не цей образ перетворюється в поживу мудрості його, яка зміцнює й звеселяє серце? Чи не він,-припавши до невидимого, перетворюється в таємне першо-образне? Ця переміна сутності виду здійснюється тоді, коли тлінь та й тінь тлінними устами разом приймається, наче вудкою, таємно втягується серце у євангельські чертоги і їсть оту таємну вечерю. "Блаженний, хто з'їсть обід у царстві
419
небесному". Інакше ж немає євхаристії, тобто вдячності, а лиш лицемірство, лиш зрада, лиш невдячність, що зраджує серці Христа за малоцінні світські поради. Чи це моє серце, пов'язані таким дивним союзом любові з" серцем божим, не повстане радісно проти всіх його супостатів?
Відкрий мені у священній Біблії хоч одне місце, яке благо словить твою славу, і досить мені. Інакше ж не наш ти, а і:і наших супостатів.
Д е м о н. Чи ти глухий, не чуєш, що тісним є шлях, ЯКИЙ веде у царство небесне? 1 яке мале стадо тих, що рятуються'' Як багато захочуть увійти і не зможуть? Як встане Владика дому й зачинить двері?... "Тут буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама й Ісаака" тощо у царстві божому, вас же виганятимуть геть...
Варсава. О наклеп, що збентежив і змішав гірних з пекельними...
Демон. Слухай же й цього: "Остерігайтесь, щоб колись не зашкарубли серця ваші..." "Встань, сплячий! Чому стоїте без діла?" "Розпрямтеся й підведіть голови ваші..." "Трудящому робітникові спершу..." І безліч інших місць. Оце ж місце: "Зручніше верблюдові пройти крізь вушко голки..." "Будуть ТІ дні великою скорботою, якої не було". Показують непереборну трудність до блага.
Варсава. Поки ти мене лаяв, я, терплячи, зносив. Нині ж, нечестивий і підступний, Бога мого благодать перетворюєш на скверну твою.
Демон. Чого, Варсаво, бісишся?
Варсава. Шлях божих слів перетворюєш на лукаву стежку твою.
Д е м о н. Як це може бути?
В а р с а в а. Як може труднощами лякати той, хто закликає, кажучи: "Прийдіть до мене всі, у кого труднощі, і я заспокою вас"? Не наговорюй же, що день божий був скорботний, а твої й мої дні скорботні, і не до скорботи, а від скорботи цей відкликає обтяжених. Твої ж дні є мерзощі запустіння, висловлені Даниїлом. "І у твоїх днях горе для тих, хто народжує, і тих, що доять". Тому каже: "Моліться, щоб втеча ваша не була у зиму". Твій-то день є зима, скрегіт, плач, буря, море... Звідти викликає на берег свій, у тиху пристань, у дім-прихисток. "Я заспокою вас". "Відступіться від мене всі, хто чинить неправду". "Мучтеся всі, хто зненавидів спокій мій".
Д е м о н. Чи я не сказав, що маєш біса? Слухай, о біснуватий! Я не кажу, що царство боже не є благо, а що воно обгороджене жорстоким трудом і що до нього шлях тісний 1 доступ прикрий.
В а р с а в а. А чи не ти сказав, що місця ці благословляють
420
аву твою? Примусивши мене говорити про них, сам нині мене снуватим називаєш. Якщо біснуються, то ти причина цього, що ж я добро сказав, то чому мене лихословиш?
Д е м о н. О лисе! О зміє! Кидаєшся, звиваючись, розвиваючись різні завитки. Однак амінь, кажу тобі, що вузький шлях і сні ворота у царство небесне.
Варсава. Тісні, справді, для верблюда, але для людини
ить' просторі.
Демон. Що таке верблюд?
Варсава. Душа, обтяжена світським тягарем.
Демон. Що таке тягар?
Варсава. Багатство, бенкети й насолоди цього світу, і є диявольські вудки. Несуть нечестиві на плечах своїх злий рест і важке ярмо, що їх мучить, а свою втому, якої самі є нуватцями, скидають на царство боже. Демон. Ба! Нині, не гаючись, розповів ти, який трудний ях. Ура! Переміг! Тісний, вузький, трудний є те ж саме. Варсава. Воістину незручний і трудний для злих ужів. Та вони самі за собою тягнуть труднощі. На божому шляху не знайдуть, та й немає їх одвіку. Злоба доброту шкоду, отруту, труд і хворобу сама собою собі ж переорює.
Демон. Що таке злість?
Варсава. Навіщо мене спокушуєш, лицеміре? Я вже азав тобі, що злість є те, що не є благом. Вона є згубний дух, о перетворює все на згубу всього.
Д е м о н. Як це може бути?
Варсава. Ти, Демоне, й цього не відаєш? Чи наше иття не є дорога? Чи цей шлях не прокладений самим Богом? и Бог не є всехитрий, по-грецьки - аристотехна?9 Як же удний шлях нам сотворив? Занімій, о язику облудний! Не и наклепів, злобо, на благо й премудрість. Ти сама сорила шлях божий трудним, зробивши його беззаконним. Що ке беззаконня, якщо не розтління? 1 що таке гріх, як не жало ерті, яка все руйнує? Д е м о н. Як вони можуть бути?
В а р с а в а. Не спокушай мене, допитлива злобо, не бентеж го серця. Не на благо, а на злість, напевне, стараєшся. Д е м о н. Не хочеш же ти розкрити, як злоба робить одке гірким, а легке трудним. Варсава. О роде розбещений! Доки спокушуєш? Амінь жу тобі, бо наскільки щось є благо, настільки й творити й ати зручно. Демон. Куди йде твоє слово, не знаю. Варсава. Куди? Турбуєшся й говориш ти про цю істину, злоба робить легке трудним, допитуєшся, як це буває? Ця
421
ж істина сяє ясніше від сонця в полудень, як усе істинне, і легке, і ясне.
Демон. Яке ж ясне, якщо я не бачу?
В а р с а в а. Немає легшого, як зручно бачити сонце. Та цс труд і хвороба для кажана. Проте труд цей сам собою носить в очах своїх, що полюбили пітьму більше од світла... Запропонуй хворому якнайздоровшу їжу, та він ледь жує. Виведи подорожнього на рівну дорогу, та вона для сліпих і кульгавих - спокуса й спотикання, а тим, хто йде розбещено й непрямо, - горе, труд і хвороба.
Демон. Хто розбещено ходить?
В а р с а в а. Той, хто в нетрі, провалля, у бездоріжжя й підступні калюжі від шляху відхиляється. Демон. Хто ж непрямо ходить?
В а р с а в а. Той, хто на руках, перевернувши ноги свої вверх, або не лицем, а спиною у минуле йде. Таким чином увесь світ живе, як хтось із благочестивих співає.
Хто у світі цьому хоче блаженно прожити, Тому треба всі поради світські облишити. Світ у нас перевернутий. Він іде руками. Ницьма впавши - на землі догори ногами. А сліпий сліпого, ведучи з собою. Впадуть, ах! обидва у рів із бідою.
Чи бачиш, як злість сама собі створює труднощі? Не питай, як це може бути.
Демон. Однак тісні двері, й мало тих, що входять.
В а р с а в а. Злі просять і не приймають. Не входять, як злі входять.
Д е м о н. Як же злі?
Варсава. З гуркотом колісниць, з ляском бичів, коней і кінноти, з тягарами Мамони10, з ситими трапезами, зі смородом плоті й крові, у безшлюбному лахмітті, у бездоріжних чоботах, з непокритою головою й без посоха, не підперезані, з немитими руками й ногами. Це так злі.
Демон. Які колісниці? Які коні? Про яке лахміття мені кажеш? Чи не всякий їздить на фараонових колісницях? Чудо!
Варсава. Гей, кажу тобі, всякий.
Д е м о н. Не муч мене, говори, які?
Варсава. Воля твоя.
Демон. Оце сьогодні я зрозумів, що маєш біса. Говориш нестямно.
Варсава. Гей! Знову й знову кажу тобі, що всякий, хто обожнив волю свою, є ворог волі божої і не може увійти у царство боже. Яке причастя життю в смерті? А пітьмі у світла? Ви батька вашого диявола похоті любите творити, тому й важко вам, і неможливо.
422
Д е м о н. Як же колісницею називаєш волю?
В а р с а в а. Що ж носить і бісить вас, як не непостійні колеса волі вашої і не буйні крила легковажної похоті вашої? Оцю ви, полюбивши, і сівши на неї, як на колісницю, що езе у блаженство, шукаєте її, п'яні нею, у днях царства божого й волі його, та не знаходите, й кажете: ох! трудне царство боже. Хто може знайти пітьму у світлі? Не живе там облудна насолода, честь і скарб. Ваша це воля, не його. Вона, гей, кажу! Вона для вас і пута, і замки, і лев, що проковтнув, і пекло, і вогонь, і черв'як, і плач і скрегіт. І не вийдете звідти, поки не розірвете пута й не скинете ярмо волі вашої, як писано: "Роздеріть серця ваші". У той час з'явиться Самсонові після жорсткого - солодке,11 після зими - райдуга і мир Ноя.
Демон. Хто ж причина? Чи не воля дається людині?
Варсава. О злобо, не роби наклепу на премудрість! Не одна, а дві волі дано тобі. Бо є написано: "Запропонував тобі вогонь і воду". Дві волі - це справжній природний шлях - лівий і правий. Та ви, полюбивши волю вашу більше від волі божої, вічно схиляєтеся на шляхи грішних. Чи не сам ти причина?
Демон. Навіщо ж людині запропонована зла воля? Краще б її взагалі.не було.
Варсава. Навіщо суддя пропонує беззаконникам кари? Заради того, що мучені ними звикнуть коритися правді. Інакше ж наскільки б віддалялися від цієї благодійниці, якщо так мучені ледве підкоряються?
Демон. Звідки ж мені це, якщо воля моя мені благо-вигідна й насолоджує мене краще від меду? Навпаки ж, божа воля для мене є полин і алое, і рани...
Варсава. О нещасна злобе! Нині сам ти виявив свою окаянність Не мене ж, а сам себе про це запитуй. Не я, а ти сторож і охоронець тебе. З жахом завбачую руїну в душі твоїй, причину ж цього жахаюся розкрити.
Демон. Ха-ха-ха! Зваблюєш себе, Варсаво, мною, бо шукаю суду від тебе. Та розум твій перебуває в дитинстві. Писано ж: "Будьте дітьми у злобі, а не в розумі". "Не прийшов прийняти, а дати поради".
Варсава. Від усіх ваших тяжких порад, навіть від юності моєї, відмився я вже у Силоамі. Господь дасть мені око своє, і не осоромлюся.
Демон. Чудне твоє око, що бачить те, чого ніде немає. Де ж серце, подібне до твого? Полюбив ти дивину. Що ж? Навіть чи все спільне і все, що буває в світі, чи все те зло? Чи благо лиш дивина?
В а р с а в а. Не відволікай мене по-злодійськи на криву.
423
стежку. Шлях мого слова є про трудність, що гніздиться в пеклі, а вигнана із Едема. Чи хочеш про дивину?
Демон. Вчинімо суперечку й про те: чи зі мною той, хто навчає руки мої противитися. Запропонуй же мені хоч одне, що буває на торговищах світу цього, що взагалі діється у всіх, всюди і завжди, чи воно не паскудне, нестерпне й мученицьке? Годі...
В а ρ с а в а. Пропоную тобі всіма, всюди, завжди діяне, і воно велике благо. Чи не всі насолоджуються їжею й питвом? Чи не завжди і всюди? І це є благо, як написано: "Немає блага для людини, хіба що їсти і пити..." 1 знову: "Прийди і їж у веселощах хліб твій і пий у благах серця вино твоє..." "Молюся тобі, Господи, звільни мене від Голіафа12 цього, що вигострив, як меч, язик свій..."
Де ж більше богомерзощів, ворожнечі, хвороб, як не у світських спілкуваннях, бог яких - черево? На всіх їх блудливих вечерях і трапезах, як названа Даниїлом рука на стіні пише, так гримить оцей грім божий: "Не радіти нечестивим". Яке ж мале стадо порівняно з содомлянами дім Лотів13! Там бенкетують ангели в радощах. Чи багато знайдеш у тисячі! Котрі їдять і п'ють не для страждань, а для здоров'я, за отим: "Якщо їсте, якщо п'єте..." і ін., все на славу Бога... Як же кажеш, що їдять хліб? Чи не краще землю зі змієм? Як же у радощах? Чи не краще у поті чола й у трудах їдять неблаго-словенний хліб цей свій: "Солодкий людині хліб брехні". Пізніше ж перетворюється для неї на камінь. А справжній же причасник з вдячністю їсть хліб за Соломоновим словом: "Краще крихта хліба з водою у мирі" - і п'є вино своє у благах серця тих. "Любов не заздрить, не бешкетує, не радіє з неправедного багатства - все любить, усе терпить" тощо.
Трапеза, що дихає підступністю, убивством, грабунком - чи це не хліб брехні? Що є несмачніше й скупіше, ніж неправда? Ця постаріла Єва є спільна, звичайна й вічна наречена світу, який спалюється печаллю й похіттю очей. Світ є бенкет біснуватих, торговище хистких, море схвильованих, пекло тих, що мучаться. Чи так у веселощах? Брешеш' Єзекіїль же істину благовістить: як тануть ті, що їдять не проскурку, а мотилу8 у неправдах своїх. Це твій хліб. Від цього твого хліба відвертається Петро, кажучи: "Господи, ніколи я не їа поганого..."
Д е м о н. А! а! Та, проте ж, їв.
В а ρ с а в а. їв, та вже посвячене. Якщо б воно не було приємне Богові, то не їв би. Не блудлива цінність, а освячуюча
аМотила ε слов'янське ім'я, стародавнє. По-грецьки колах по-римськи - excrementum, merda.
424
равда робить солодкою трапезу. "Прийди і їж у веселощах хліб твій" тощо... Та лукавий твій підступ, показании! Хвіст утаїв ти причину веселощів, яка є там же, освячує главу ото Які ж приємні Богові творіння твої" (Еклезіаст). Знай же і е, що назване Петром погане, лежить у римському commune, 'то спільне; по-грецьки ?????. А грецьке це означає у римлян болото (coenum). Який же мені пропонуєш хліб твій? Сам їж. Світська община мені мерзенна й тяжка. Солодка ж і добра діва є дивна дивина, дивна новина, нова дивина. Благочестиві, полюбивши її, цураються світу, не світу - а його поганого серця.
"Відійдіть, і не торкайтеся до їх нечистот, вийдіть з-поміж них", - каже Господь.
Демон. Будь здоров, як ти говорив! А віра у Христа, що зійшла благовістю на кінці Всесвіту, чи це не всесвітнє спілкування? І чи не благо?
В а ρ с а в а. Ах, облиш, благаю! Світ носить лиш суєтне лице віри як листя проклятого фігового дерева, що має образ благочестя, а від плодів його відцуралася, наготу свою прикриваючи, лицемір чи лицевір, марновір і побілений вапном гріб. Дух же віри й плоди його коли він має? Амінь. Ніколи. Чи гадаєш, що син людський знайде на землі віру? Ні! Ні! Не тут! Встав. Чому шукаєте живого й запашного у смердючому содомському й мертвому його болоті! Там, там його побачите. Де ж там? Там, де немає смороду. Ах! У Сигорі. Там Лот! Там дух віри! Там наш запах не з постарілими Євами, а з тими, що народили Бога, і чистими дівами. "Не бійся малого стада". Це там! 0 найсолодша Галілеє!14 Місто й бенкет маленьких-маленьких! Блаженний, хто з'їсть обід твій. Що таке плоть? Те, що й світ. Що таке світ? Пекло, отрута, тля? Ах, око й світло, віра і Бог є те ж саме. Мілке око - світильник для тіла. Маленька церква - світло світу. О прекрасна, та малолюдна наречена ненаречена! Тобі одній належить чути оце: "Очі твої, як голубині". "Вийди від них у Сигор, рятуйся". "Вийдіть, вірні, у неділю, і мало їх є..."
Демон. Дій, дій! Якщо все спільне погане, то як же спільне воскресіння чесне й святе, підтверджене Лазаревим воскресінням?
В а ρ с а в а. Так, як спільне для вірних, а не для світу, що лежить у болоті. Інакше ж усе спільне для нього нечесне. Чи розумієш?
Де м о н. Дуже добре зрозумів, що ти мені сьогодні спійманий, як птах у сіть.
В а ρ с а в а. Спійманий, та не втриманий. Д е м о н. Не відчуваєш? І не злякаєшся? В а ρ с а в а. "Праведник дерзає, як лев..."
425
РОЗДІЛ, ЩО ВСЕ У СВІТІ - ПОХІТЬ ОЧЕЙ, ТРУД І ГОРЕ
Демон. Приготуй лице твоє, Варсаво, на викриття.
В а ρ с а в а. Якщо хочеш, то готую й на обпльовування.
Демон. Знаю, що викриття - труд і горе для тебе.
В а ρ с а в а. Викрий гріх мій у мені, благаю, і будеш другом. Між ним і мною вічна ворожнеча.
Д е м о н. Чи не ти сказав, що світ є незліченне зборище беззаконних? І що, навпаки, малолюдненьке стадо благочестивих?
В а ρ с а в а. Воістину, так є.
Д е м о н. Бо чи не те ж саме сказати - і це легке беззаконня, а благочестя трудне й важке? Як же не трудне, якщо це мало-помалу, а всім досяжне? Суди дерево за плодами.
В а ρ с а в а. Тьху! Putabam te cornua habere8.
Демон. Що? "Почали говорити іншими мовами?"
В а ρ с а в а. Скажи мені, Господи, істину твою. Налагодь серце і язик мій за словом правди твоєї.
Демон. Ба! Шепочеш? Це тобі удар, Варсаво!
Варсава. Я очікував! Що поколеш рогами, а це удар немовляти. Дій! Додаймо єдиноборства! Якщо благо трудне, то Бог причина світу, що страждає. Нині ж не мають причини гріха свого, полюбивши горе своє, більше ніж насолоду його! Дій! Красти чи не красти? Що важче? Однак увесь світ сповнений злодіїв і розбійників... Дій! Чи потрібна дуже коштовна одежа в дім? Що трудніше? Однак увесь світ облудними фарбами пишається для суєтного любодіяння очей. Що зручніше, ніж хліб і вода! Однак увесь світ обтяжений чревонестямністю6. Черево є бог світові, пуп пекла, челюсті, джерело й жерло, що вибльовує зі сердечної безодні всіляку погань, незасинаючих червів, і дріжджі, що клекочуть, і блювотиння отих вод: "Те, що виходить із серця, споганююче". Заздрощі, грабунок, позови, злодійства, вбивства, хула, наклепи, лицемірство, лихоїмство, перелюб, всти-додіяння, марновірство... це всерідний потоп ноївський, що верх, волосся й голову світу пригнічує.
Проте світ радіє все це творити. З успіху беззаконня свого і мудрість, і славу, й благородство, і насолоду й блаженство
Давня притча про тих, хто спершу страшний, потім смішний. По-слов'янськи: "вважав, що маєш роги".
Чревонестямність - це черевна мудрість, яка мудрує над.тим, які найсолодші жертви для її бога - черева. Так тлумачить святий Ніл у книзі про сім бісів.
426
оцінює. Не праведно ж судив ти, проте правильно ικ.ι і,........
трудність є причина гріха в нього. Це ж бо світ пекельну ДОЧІ цю трудність і горе всім серцем своїм полюбивши, знснаїшції божу благодать, яка закликала його: "Прийдіть до мене! Ά заспокою вас". "Скільки разів хотів зібрати дітей твоїх, і не захотіли". "Ходите у полум'ї вогню вашого, тому що ви самі його собі розпалили". "Покарає тебе відступ твій і злоба твоя". Дивуйся, нині й належить дивуватися, бо для гинучого світу не Бог, що відчинив двері й обійми батьківські, а сам він собі і його воля є причиною.
Воля! О пекло несите!
Все тобі пожива. Всім ти отрута.
День-ніч щелепи вправляєш.
Всіх без винятку ковтаєш.
Якщо змія заколоти цього?
Отоді-то й пекла позбудешся злого.
Чашею цієї вавілонської повії споєний світ, перелюбствує з нею, знехтувавши чертогом дів мудрих і кімнатою наречених нашого Лота.
Занімій же і мовчи! Не зводь наклепу на Бога! 1 не гавкай на відчинені ворота блаженства! Відчинені ворота не є причиною малої кількості рятованих. Ах, проклята воле! Гей, ти єдина світові, наче лев зі своєї огорожі, перегороджуєш йому отой шлях до блаженного виходу життя! "Вийдіть і підскочите, наче телята, звільнені від пут". Здійснилась же нам на користь стародавня притча. Turdus ipse sibi malum cacat - "Загибель дрозда з його середини виходить"3.
Демон. Хто ж може пройти шлях до того блаженного виходу?
Варсава. Кожен, хто захоче: а хоче той, хто полюбив Бога. Ця нова любов змушує зникати стару. Стара ж, зникаючи, помалу перетворюється у нову волю і в нове серце взаємно: "Зникло серце моє і плоть моя". "Боже серця мого!" Тобто: серце моє в тебе, а ти взаємно у моє серце перетворився. Нині: "Що для мене на небесах? 1 від тебе чого захотів на землі? Мені досить тебе одного".
Д е м о н. Як же? Там черево, а тут злу волю називаєш світським богом? Чи у світі два боги?
Варсава. Ба! Гострий ти, доглядачу моїх промахів. Ніч, пітьма, морок, мрії, привиди, чудовиська - всі ці пекельні озера союзні зі своєю безоднею. Воля плоті, серце світу, дух пекла, бог черева й похіть його, серце нечисте є те ж саме. Це
Дроздики, або по-польськи косики, що іржуть, як коні, ловцями ловляться, заплутавшись у своїй дроздівській мотилі.
427
427
архисатана, нечиста сердечна безодня, що вмить народжу< незліченні легіони духів і тьму думок і мрій на муку всім. "Для них повік зберігається темний морок". О світе, що полюбин труд і горе! Як скоро сходиш у пекло й не повертаєшся. Сатана осліпив око твоє. Ця сліпота є матір'ю життєвих похотей і плотських насолод. Вони для тебе черв'як незасинаючий і вогонь незгасний. Вони зміцнили тобі засув воріт пекельних, зачинили ж райські двері тому, хто наслідує п'яту божу, зберігає суєтне й фальшиве, всі дні життя свого їсть землю. Та горе мені! Це! Пливучи по морю світу цього, оце бачу здалека землю святу! О найсолодший, бажаний краю! Врятуй мене віл капосника плоті і від моря світу цього!
КРАЙ РАЙСЬКИЙ
Благословенне царство блаженного Отця, який поклаи потрібне у зручності, а незручні справи в непотрібному.
Демон. Відригуєш некрасиву непотрібність. Воістину ти п'яний.
В а р с а в а. Гей! Упився новим Лотовим вином. А ти старим, содомським.
Д е м о н. Та чи відчуваєш, п'яна голово, вихід? У яку цілі, влучає стріла слів твоїх?
В а р с а в а. Гей! Вона вражає в самий кін і в саму справжню суть праволучно вдаряє.
Д е м о н. О праволучний стрілець! Стріляєш у голову, а вдаряєш у п'яту.
В а р с а в а. Істину ти сказав, нехотячи. Бо п'ята для вас є найголовніше у всіх домах ваших. Праотець ваш змій одвіку пильнує п'яту. І ви, люблячи, любите і, пильнуючи, пильнуєте п'яту. П'ята є голова й начало всіх, для них жг ворота пекла подолали, що зберігають фальш мороку. Ми ж, стріляючи, стріляємо у цю вашу лжеголову. Хай воскресне істина наша, голова ота: "Той зітре твою голову..." Бо наша стрілянина не у плоть і кров, а у тих, що тримають світ і владик запамороченого віку цього, що пильнують п'яту злоб них духів. Керує ж стрілами нашими той, хто навчає стріляти руки наші.
Д е м о н. О дурний лобе, наповнений сітками павутини Бачу нині, що в тебе п'ять ячмінних хлібів: вони чесніші від найкоштовнішого діаманту. Глянь на наслідок слів твоїх, бе:і місця й потреби! Чидуже зручні п'ять хлібів?
В а р с а в а. Гей!
Д е м о н. Як же найчесніший?
428
В а р с а в а. Чи так? Амінь кажу тобі, бо півхліба для ього найчесніше. Демон. Чому?
В а р с а в а. Чи не сказав я вже тобі, що всяка зручність есна? А всяка чесність зручна? Та всяка трудність безчесна. І яка безчесність трудна.
Демон. Які ти мені сітки сплітаєш, нечестивцю? Я - ро вартість, а ти говориш про трудність. Чому ти засміявся? кажи мені, о скажений! Не муч мене...
В а р с а в а. Ти сам мене розсмішив, відділивши чесність ід зручності, а цінність від трудності.
Демон. Гей! Вугілля мені на голову насипаєш, зиваючи мене невігласом. Демон я - не дурень. Назви ене будь-чим, а цього не терплю... Кажи ж мені, чому іамант безчесний?
В а р с а в а. Тому, що незручний.
Демон. Звідки ж незручний?
В а р с а в а. Звідти, що непотрібний.
Д е м о н. Як же непотрібний?
В а р с а в а. Як не корисний.
Демон. Чому ж не корисний?
В а р с а в а. Тому що коштовний, трудний, незручний - все одно.
Демон. А-а! Навколо нечестиві ходять? Знову на перше? upus circa puteum errat16, як є притча.
В а р с а в а. Бо благокругла істина, як вічна дуга.
Д е м о н. Чи не прозрів ти, сліпий сліпче, що у греків ово оце хі/мсп означає і дорогий, і чесний, що є те ж саме?
Варсава. З уст твоїх суджу і твоїм мечем колю тебе, кщо у греків дорогий і чесний - одне і те ж, то й навпаки - еений і дорогий те ж саме.
Демон. Що це ти виблював? Ха-ха-ха! О дурило! Куди етить ця твоя праволучна стріла? Не бачу.
Варсава. 0 пане галате! На твою голову.
Демон. Ох, б'єш мене, називаючи галатом. Не обпалюй ене, благаю, цим семирічним вогнем.
Варсава. Слухай же! Ти цінність увігнав у чесність. А чесність твою виганяю у цінність.
Д е м о н. Це тобі в лице, що цінність і чесність є те ж саме.
В а р с а в а. Це ж на голову твою, що чесність твоя і нність є те ж саме...
Демон. Що ж звідси?
Варсава. Те, що чесність твоя змінила сутність і еретворилася в цінність. Демон. Що ж далі?
Варсава. Що інше? Не осягаєш? Те, що чесність твоя
429
і цінність, цінність і трудність є одне й те ж. Трудність же, злість і безчесність знову ж те саме, чи вловив ти?
Д е м о н. 0, хай стане диявол праворуч від тебе. Так ти мені паморочиш розум.
В а р с а в а. "Нечестивець, проклинаючи сатану, сам кляне
свою душу".
Демон. Який же біс сотворив цінність чесністю? В а р с а в а. Дух, що полюбив труд і хворобу. Демон. Який же цей дух?
В а р с а в а. Дух моря світського, серце плотське, батьки брехні, сатана - це ваша нероздільна трійця і один бог ваш, причина всіляких мук і джерело будь-якої злості.
Д е м о н, А ти як мудруєш?
Варсава. У нас користь з красою, краса ж з користю нероздільні. Ця благодвообразна, і мати, і діва, і дівочиться й народжує єдину дочку. Вона називається по-єврейськи Анна, по-римськи Флора17, по-слов'янськи ж - честь, ціна, але безцінна, тобто благодатна, дарова, даремна. Баба ж її нази вається по-грецьки Ананка, прабаба ж - Єва, тобто життя, живе й вічно плинне джерело1".
Це премудрість і промисел божий, що напуває без ціни й срібла всі створіння всіма благами. Отець, Син і Святий Дух.
ВДЯЧНИЙ ЄРОДІЙ
Григорій Варсава Сковорода Любому другові Семенові Никифоровичу Дятлову бажає миру божого
Проживаючи дні життя за таким Сираховим взірцем1: "Блаженний муж, що помре у премудрості та котрий у своєму розумі навчається святині, розмірковуючи про її шляхи у своєму серці, і зрозуміє її таємницю", сплів я в оце 1787 літо маленьку плетінку, або кошичок, названий "Вдячний Є родій". Це дарунок тобі, друже! Прийми його, Єродія, по-єродієвому, прийми того, хто ширяє, і сам ширяючий. Прийми серцем єродієве серце, птах птаха. "Душа наша, як птах". Хай це плетиво буде тобі дзеркалом мого серця і пам'яткою нашої дружби в останні роки. Ти ж батько і сам виховуєш своїх пташенят. Я ж твій друг, що приніс оце плетиво. У ньому для молодого розуму твоїх пташенят знайдеш проскурку з отих хлібів: "Хліб укріпить серце людини". Засій у них оце зерно так: бо живе серед вас щось дивне, чудне, незвичайне й преславне, що повинно з'явитися у свій для нього час. Ви ж з благоговінням очікуйте, наче раби, що очікують Господа свого... Бог же є не що інше, лиш серце Всесвіту; а наше серце для нас є Господь і дух. Вони, те своє домашнє благо з часом пізнавши і полонившись його прекрасною добротою, не будуть біснувато й ганебно ганятися за світською суєтою й у всіх невдачах зможуть втішити себе цією Давидовою пісенькою: "Повернись, душе моя, у твій спокій, і шляхи твої серед себе заспокій". З Ісайєю. Бо нічим ця безодня - серце наше, - не задовольняється, лиш само собою, і тоді-то в ньому сяє вічна радості весна. Породивши таке серце своїм пташенятам, будеш для них особливий, тобто істинний, батько; діти ж твої будуть істинні, вдячні, благочестиві й задоволені собою єродії. Далі ж належить сказати дещо про єродієву природу. Вони подібні до журавлів, але
Вар, більш правильно ж Бар, - це слово єврейське, означає син; Сава ж е слово сирське, означає суботу, спокій, свято, мир. Отже, Вар-Сава. - син Савин, тобто син миру, так, як Вар-Йона є син голубки.
431
світліше пір'я і кораловий або світло-червоний ніс. Непримиренні вороги зміїв і буфонів, тобто отруйних жаб. Ці ім'я ( ірсідіт ) грецьке, означає боголюбний, інакше нази вається пеларгос і ерогас, по-римськи - кіконія, по-польськи - боцян, по-українськи - гайстер. Цю птицю освятили у богословські таємниці через її вдячність, прозорливість і людинолюбство2. Згадують її й Давид і Єремія. Вони [єродії] годують і носять батьків, найбільше ж пристарілих. Гніздяться на хатах, на церквах, на їх шпилях, і на баштах, тобто світлицях, пірамідах, теремах, вільно-вільно. В Угорщині я бачив на димарях. Загадка - по-грецьки символон. Перший символ цей птах зображає такий: сидить у гнізді, яке утверджене на святому храмі. Під образом такий напис: "Господь моя основа". Другий символ: стоїть сам Єродій. Підпис такий: "Немає нічого міцнішого над благочестя". Третій символ: Єродій розтерзує змія. Підпис: "Не повернуся, доки не помруть". Хай ці три символи будуть знаменням, гербом і печаттю цієї книжечки. Вона завершилась у першу квадру3 першого осіннього місяця. Амінь!
"Там загніздяться птахи". "Єродієве житло керує ними". (Псалом). "Єродій пізнав свій час" (Єремія).
ГОЛОВНЕ 1 СУТЬ книжки
"Прийдіть, діти, послухайте мене, навчу вас страху господнього" (Давид).
"Якщо наше серце нас не осуджує, то маємо відвагу" (Йоан).
"Сину! Бережи серце своє, люби душу твою" (Сирах).
"Розуму праведник, собі другом буде" (Соломон).
"Людина, яка перебуває в честі, не розуміє..." (Давид).
"Будь-який дух, котрий не сповідує Ісуса Христа, що прийшов у плоті, не є від Бога" (Йоан).
"Єродій пізнав свій час, а Ізраїль мене не пізнав" (Єремія)
"Сподівання невдячного, наче зимовий іній, розтане й розіллється, як без посуду вода" (Соломон).
ПРИТЧА, НАЗВАНА "ЄРОДІЙ"
У ній розмовляє мавпа з Єродієвим пташеням про виховання
Мавпа за давнім своїм прізвищем називається Пишек. Вона сиділа в африканських горах на рясному й височенному дереві з двома седмицями своїх дітей. У той час повз пролітав молодий
432
Єродій. Пані Пишек, побачивши його: "Єродію! Єродію! - загукала до нього, - друже мій Єродію, сину пеларга! Радій! Мир тобі! Хайре ! Салам алейкум!...3
Єродій. А-а! Всемилостива пані! Бонжур!6 Калі имера! День добрий! Gehorsamer Diener!" Дай боже радості! Salve!r Рятуйся в господі!...
Пишек. Ай, мій ти друже! Тішуся, що ти почав говорити багатьма мовами. Видно, що навчав тебе вчений папуга. Куди Бог несе?
Єродій. Лечу за поживою для батьків.
П и ш е к. От біда! Чи ти батьків, а не вони тебе годують?
Є р о д і й. Це не біда, а мої веселощі й блаженство. Вони в моїй молодості годували мене з немовляти, а мені належить годувати їх у їхній старості. Це у нас називається ?????????; тобто віддавати благо, або взаємно пеларгувати, і греки весь рід наших птахів називають пеларгос. Та ми їх не лише годуємо, а й носимо їх із-за немочі їхньої й старості.
Пишек. Чудо надприродне! Новина, рідкість, раритет, незвичайність, каприз, дивна й дика дич... Скільки вас у батька й матері дітей?
Є р о д і й. Я і мій менший брат Ерогас і сестра Киконія.
П и ш е к. Де ви вчилися у молоді роки?
Єродій. Ніде. Мене і брата навчив батько, а мати - сестру.
П и ш е к. О, мій Боже! Всюди цвітуть славні училища, де навчають всемовні папуги. Чому ж він вас не віддавав? Він не убогий. Як же без виховання?
Єродій. Саме тому нас виховали самі батьки.
П и ш е к. Та чи його справа вчити й виховувати? Хіба мало у нас скрізь учителів?
Єродій. Він сам до цього дуже охочий, а мати у всьому за ним іде. Він славословить, що є два головні батьківські обов'язки: "Добре народити і добре навчити". Якщо хто жодної із цих двох заповідей не дотримав, ні добре народив, ні добре не навчив, то цей не батько дитині, а винуватець вічної загибелі. Коли народив добре, але не навчив, то такий, каже, напівбатько, як заслужено є напів-матір'ю та, що народила із лона, але не годувала молоком,
а ????????? - це грецьке привітання - радуйся! Салам - турецьке,
по-слов'янськи - хай тобі буде мир! g
Бонжур - французьке - добрий день! Калі имера - слово грецьке - те
ж саме.
В Gerorsamer Diener - німецьке - покірний слуга, г
Salve (салве) - латинське - благоденствуй! Рятуйся!
433
що подарувала половину свого материнства годувальниці й загубила половину дитячої любові. Якщо ж місце владики безчеститься рабським сидінням, то як не спотворюється батьківська посада, сповнювана рабом чи найманцем? Хай же батько вибачається нестачею часу, прощається тоді, коли знайде кращу справу. Та немає нічого кращого над добре виховання: ані чин, ані багатство, ні сім'я, ні милість вельмож, хіба добре народження. Лиш воно є краще за все і над це, як насіння щастя та зерно виховання.
П и ш е к. Добре народити, чи розумієш щось?
Є р о д і й. Не знаю. Знаю ж, що він вважає це відомим лиш для божих обранців. Мовляв, іноді, в убогій хатині, сповненій страху божого, добре народиться людина - друг людського роду, а не завжди і в царських палатах. То ж розуміймо, що не краса цього світу, ані якесь створіння, а лиш божа благодать є причиною доброго народження, і що благородство не з роками до нас чіпляється, а зерно його народжується з нами. Знаю ж і це, що мій батько, розлючений на якогось негідника, стріляє в нього отими віршами:
О qua na luna séminale!
О malo utero gestate!
O mala mens et ingenium!
Іншими ж словами нікого не звик ранити.
П и ш е к. Розтлумач же мені ці стріли.
Є р о д і й. Я їх сили не знаю, а скажу лиш їх звучання:
О посіяний у четвертий місяць!
О ношений у поганому череві матері!
О злий розуме і зла вродо!
П и ш е к. Звичайно, батько твій знає римську й грецьку мову?
Є р о д і й. Знає стільки, скільки папуга по-французьки.
П и ш е к. Що це? Чи не лаєш свого батька?
Є р о д і й. Убережи мене, Боже... Не так я народжений і вихований. Я лиш благочестиво сказав чисту правду.
П и ш е к. Як же він, не навчений по-римськи, говорить по-римськи?
Є р о д і й. Є у нього друг, який непогано знає по-римськи і трішки по-грецьки. Він, часто з ним розмовляючи, навчився сказати кілька слів і кілька думок.
П и ш е к. Ах, Боже мій! Як же він міг виховати вас, будучи невігласом?
Є р о д і й. О премудра моя пані! Ходить така славна притча: "Не йди у чужий монастир зі своїм статутом, а в чужу церкву з твоєю службою". У нас не як у вас, а цілком інший вид
434
виховання в моді. У вас виховання дуже дороге. У нас же досить дешеве. Ми виховуємось задарма. Ви ж за велику ціну.
П и ш е к. Дрібниця! Сотню рубликів з хвостиком затратити у рік на хлопчика, а через 5 років раптом він тобі й розумний.
Є р о д і й. Пані! Гроші дістають і за морем. Та де їх узяти? А виховання й бідним потрібне. 1 блудлива8 кицька не знаходить собі притулку. Рятують нас від блуду не гроші, а молитва даром.
П и ш е к. Я говорю не про низьке, а про благородне виховання.
Є р о д і й. А я розмірковую не про багате, а про рятівне виховання.
П и ш е к. Досить же! Ти, бачу, дотримуєшся старовинних і дивних дум. Однак скажи, як він вас виховав? Чого навчив? Чи арифметики й геометрії? Чи якоїсь вченої або шляхетної мови?...
Є р о д і й. Та мені й це невідоме: яка мова вчена, а яка шляхетна?
П и ш е к. Та ти ж зі мною привітався різними мовами. Є р о д і й. Та скільки сказалося, стільки ж і знаю, не більше.
П и ш е к. Принаймні танцювати чи грати на лютні...
Є р о д і й. А, Бог з вами! Я й на балалайці, не лише на цимбалах, не вмію.
П и ш е к. Ха-ха-ха! Йому лютня і цимбали все одно. 1 цього не знає. Але ж, друже мій! Музика - великий лік у печалі, втіха у сумі й забава у щасті. Та чого ж він тебе навчив? Скажи, будь ласка!
Є р о д і й. Нічого.
П и ш е к. Сміхота, гей-гей! Розсмішив ти мене... Отак, отак-то у вас виховують? Є р о д і й. Так!
П и ш е к. Можливо, дістав тобі чинок? Є р о д і й. Ні!
П и ш е к. Може, гроші зібрав для вас великі або маєток? Є р о д і й. Ні!
П и ш е к. То що ж? Роги золоті вам на голови виростив, чи що?
Є р о д і й. Народив і виростив нам посріблені крила, ноги,
Блудливий, блудний означає те ж саме, що й нестриманий і розкішний, або любитель насолод. Цей по-римськи красиво називається ???????????? (дисцинктус), тобто розперезаний. Блуд - слов'янське слово - те ж саме, що розтрата, розлиття, неощадність, марнотратність, по-грецьки асотіа, тобто небережливість. "О блуд! Руйнівник царств, домів, людей. Мати ж його невдячність".
435
що топчуть голови зміїв, ніс, що їх розтерзує. Це наша й пожива, і слава, й забава!
П и ш е к. Та у вас же чорні крила, принаймні смагляві.
Є р о д і й. Чорні ж, та літають посрібленим шляхом.
П и ш е к. Чогось же вас, однак, навчив, хоча б що отак не можна. Звичайно, щось є, викарбуване вам на серці. Батьки є божий, а діти - батьківський відбиток, зображення, копія. Як від яблуні соки у свої гілки, так батьківський дух і норов переходить у дітей, поки відлучаться й заново вкоріняться.
Є р о д і й. Народженого на добро не важко навчити на добро, хоч навчити, хоч навик привити, хоч призвичаїти. Хоч учений, хоч звичний, хоч з навиками - це все те саме. Від природи, як матері, наука сама собою легко засвоюється. Це вчителька всіх родів, і істинна й єдина. Сокола швидко навчиш літати, але не черепаху. Орла в один момент призвичаїш дивитися на сонце й бавитися, але не сову. Оленя легко спрямуєш на Кавказькі гори, без труду навчиш пити із дуже чистих нагірних струмків, та не верблюда і не вепра. Якщо всіляке будує премудра й блаженна натура, то як не тільки вона і зцілює, і навчає? Будь-яка справа процвітає, коли вона керує. Тільки не заважай їй, а якщо можеш, відвертай перешкоди й начебто розчищай їй дорогу; воістину вона сама чисто й вдало здійснить. Клубок сам собою покотиться з гори: прибери лиш камінь спотикання, що йому заважає. Не вчи його котитися, а лиш допомагай. Яблуню не вчи родити яблука: вже сама натура її навчила. Обгороди лиш її від свиней, відріж бур'яни, обчисти гусінь, відверни сечу, яка прямує на її корінь, тощо. Учитель і лікар - не лікар і вчитель, а лиш слуга природи, єдиної й справжньої і вчительки, і зцілительки. Якщо хтось прагне чогось навчитися, то до цього йому належить народитися. Ніщо від людей, а від Бога все можливе. Якщо ж хтось хоче без Бога навчити або навчитися, то хай пам'ятає приказку: "Вовка в плуг, а він у луг". Поки кільце звисає із ніздрів свині, доти не риє. Вийми ж - знову поганить землю.8 Це не навчання й не виховання, а загнуздання, що походить від людської допомоги, керує всіма беззаконниками. Виховання ж випливає з природи, яка вливає в серце насіння доброї волі, щоб ми помалу-помалу, виростаючи без перепон, самовільно й з охотою робили все те, що святе й належне перед Богом і перед людьми. Яке ідолопоклонство приписувати людським наукам і людській мові, нібито вони привносять і вимагають виховання? Яка користь від ангельської мови без доброго помислу? Який плід - тонка наука без доброго серця? Хіба що
3 Так загнуздуються свині й сьогодні в Англії. Цей звичай був віддавна, як видно із Соломонових "Притч": "Наче кільце золоте у ніздрях свині" та інше...
436
знаряддя злоби, меч люті, і притчею кажучи, "крила й роги свинячі". Гляньмо, моя пані, на весь людський рід! У них науки, наче на торговицях купівля, киплять і хвилюються. Проте вони хижіші від птахів, нестриманіші від скотів, злобніші від звірів, лукавіші від гадів, неспокійніші від риб, невірніші від моря, небезпечніші від африканських пісків... Через що? Через те, що зле народжуються. Добра природа є першопричина всього, і без неї не було нічого, що було добре. Дякую ж невимовно Богові в його святому образі у моєму баткові, що удостоїв мене добре від нього народитися. Друга ж божа ікона для нас є наша мати. Завдяки цьому я через моїх батьків наділений головним божим обдаруванням; все інше - людське: чин, багатство, науки, і всі легковажні їх блонди й буклі з кучерями8 - вважаю хвостом, без якого голова і живе, й шанується, й веселиться, та не хвіст без голови.
П и ш е к. Що таке добре народитися й блага природа що таке?
Є р о д і й. Блага природа і врода є добре серце. П и ш е к. Що таке добре серце?
Є р о д і й. Добре серце є те ж саме, що вічноплинне джерело, з якого вічно витікають чисті потоки, знай, помисли.
П и ш е к. Що таке помисли?
Є р о д і й. Насіння добрих справ...
П и ш е к. А що ж таке добрі справи?
Є р о д і й. Добрі плоди, які приносяться Богу, батькам, добродіям на честь, славу і жертву.
П и ш е к. Чому ж мені не видно твого серця?
Є р о д і й. Тому що не бачиш кореня дерева.
П и ш е к. Але ж вся волога від кореня?
Є р о д і й. Від серця ж усі поради.
П и ш е к. Яка ж твоя природа чи врода? До чого ж ти народжений або що тобі природжене? Скажи, благаю!
Є р о д і й. Вдячність - ось вам початок і кінець мого народження!
П и ш е к. Ах, мій Боже! 1 ти лиш на цьому заснував храмину щастя? Чи не так?
Є р о д і й. Гей-гей! Тритисячолітня піч неопалимо зберегла притчу оцю: "Багато хитрощів знає лис6, а їжак - одну велику".
Блонди, буклі, кучері - це означає зовнішні прикраси, якими цей світ, що лежить у алі, наче повія, прикрашається, знехтувавши пораду Христа: "Лицеміре! Обмий спершу середину склянки".
Грецька приказка є ?????????, по-римськи - Multa novit vulpes, sed echinus unum magnum.
437
П и ш е к. Та чи може врятувати від дощових негод оця, так би мовити, маленька й куца куртинка? Є р о д і й. Достатньо, як ковчег.
П и ш е к. Мені здається, що це сподівання як одяг павука.
Є р о д і й. 1 мені видаєтся малим червінчик, та у ньому сидить багато гривень.
П и ш е к. Чи лиш цього навчає тебе твій батько?
Є р о д і й. Лиш цього. Він народив мені крила, а я сам навчився літати. Він народив мені добре серце, а я самовільно звикаю й глумлюся, тобто потішаюся вдячністю. Він лиш часто відсікає мені бур'яни, розумій, вчинки мої, несумісні з вдячністю, зрошує бесідою, яка оживляє до вдячності. Всі ж розмови його, наче магнітна стрілка на північний полюс, прямо влучають у цей кон: невдячна воля - ключ пекельних мук, вдячна ж воля є рай всіх насолод. Сину (часто гукає до мене), сину мій! Гей, вчись лиш вдячності. Вчись, сидячи вдома, летячи шляхом, і засинаючи, й прокидаючись. Ти добре народжений, і ця наука є дочкою твої природи. Хай вона буде тобі найсолодшим і вечірнім, і вранішнім, і обіднім шматком! Знай, що всі інші науки є рабині цієї цариці. Не будь буйним! Не хапайся за хвіст, оминувши голову. Приймай і повертай усе на благо. Хай душа твоя буде шлунком птахів, котрі пісок, черепашки й камінці перетворюють собі перетравлюванням свого міцного внутрішнього жару у свої живильні соки. Невдячна й нарікаюча душа є те ж саме, що хворий шлунок, який гидує будь-якою поживою. Вдячність же є твердість і здоров'я серця, що приймає все на благо й зміцнюється. Плоди блаженного життя є радість, веселощі і насолода; корінь же їх і добролисте дерево є сердечна тиша, а зерном для кореня є вдячність. Вона є чистий, тихий, добродушний дух, запашний, весна й погідність світлого смислу. Не тріщить там блискавка й грім. Навпаки ж, усі терни й бур'яни народжуються від неситої п'явки заздрощів, заздрість же - від нарікань, нарікання ж - від невдячної волі, що сповнила сердечні надра незасинаючими черв'яками, які безнастанно день і ніч точать душу. Ах! Діти мої, діти! Ось вам надія й гавань! Євхаристія.
П и ш е к. А що означає це слово Євхаристія?
Є р о д і й. Греки цим словом називають вдячність.
П и ш е к. І так таким-от чином вчить вас ваш батько? Кому ж ви цю вашу вдячність будете віддавати?
Є р о д і й. Богові, батькам і добродіям. Вона - Богові жертва, батькам - честь, а благодійникам - віддача. Володарі є перші благодійники.
438
П и ш е к. Дивна форма виховання. У нас би вас з голови до ніг висміяли. Де ця мода? Хіба на Місяці чи у дикій Америці?
Є р о д і й. Наш батько має дуже дивне серце. Із тисячі сердець ледве чи знайти одне, погоджене з ним.
П и ш е к. То що ж інше?
Є р о д і й. То не дивуйтесь з дивної форми.
П и ш е к. Як же так? Адже не слід відставати від людей, а люди й мода - те ж саме.
Є р о д і й. О! 0! Він від такої думки далі, ніж китайська столиця від португальської. Він нам часто-пречасто оцю притчу співає:
По мосту, місточку з народом ходи, За розумом же його себе не веди. Повзучи за жуком, і сам у глинку влізеш.
Він завжди благовістить нам, що мода є те ж саме, що світ, а світ є море потопаючих, країна заражених моровою хворобою, огорожа лютих левів, острог полонених, торговисько блудників, насолодолюбна вудка, піч, що розпалює похоті, бенкет біснуватих, хор і танок п'яно-навіжсних. І не протверезяться, поки не втомляться, коротко кажучи, сліпці, які за сліпцем прямують у безодню. Блаженний муж, який не ступає його шляхом. Спочатку ж ворота його гарні й шлях просторий, кінець же його - непрохідне провалля, неходжені нетрі, глибока безодня. Ах, яких він до себе приймає? Якими ж знову відпускає від себе юнаків? Якщо б ваше, діти мої, око, прозирало так, як моє, то з'явилися б і в ваших очах сльози. Та око ваше сліпе, й злодій ваш хитрий, це у мене викликає сльози. О юнаки! Коли я про вас думав, що ви у світ прямуєте, то неможливо, щоб не спала мені на гадку притча про вовка, який, зжерши матір незлобних ягнят і надівши на себе її шкуру, наблизився до стада. Син же, побачивши вдавану свою матір, чимдуж побіг до неї, а за ним незліченні. Також мені пригадуються наші брати - птахи тетеруки, що уганяються за багатою поживою і ловляться. Та чайки, сусідки і дятли, обережніші від них настільки, наскільки олені й сайгаки від овець і волів. Послухайте, діти, вашого батька, отаку пісеньку:
Малим вдовольняйся. За всім не гонися. Розпростертих ловчих сітей дуже бережися. Я вам прорікаю - розкішно не жити! На таких-то завсігди розкинуто сіті. Триста введені в неволю пристрастю, згарячу, За солодку мить шістсот у хворобах плачуть.
Хто Богові вдячний, той малим радіє. Нарікальник же всім світом не сит, не повніє.
439
Завжди вдячная душа уникає сіті. Замість неї в сіті потрапить неситий.
Чи неправду я сказав, моя пані, що наш батько мораль завжди увінчує вдячністю? У вдячності (каже) так заховалось всяке благо, як вогонь і світло втаїлось в кремінці. Вірую й сповідую. Хто ж бо може покласти руки на чуже, якщо спершу не загубить вдячності, яка вдовольняється своїм власним, що їй посилає Бог? Із невдячності - сум, туга й спрага, зі спраги - заздрощі, із заздрощів - лестощі, крадіжки, злодійство, кровопролиття й уся безодня беззаконь. У цій же безодні панує вічна печаль, сум'яття, відчай і з незасинаючим черв'яком вудка, що застрягла в. серці. Таким чином живе весь світ.
П и ш е к. Але, мій друже, поки світ впаде у рів відчаю, то ви з вашою богинею, вдячністю, загинете від голоду, неь навчившись знайти місця для прожитку.
Є р о д і й. Чи так? Чи у цьому саме живе блаженство? Мати поживу? Бачу ж нині, що за вашою шлунковою й черевною філософією блаженніша посаджена в тюрму, наче вільна свиня.
П и ш е к. Ось він! Чорт зна що співає! Хіба ж голод - то не мука?
Є р о д і й. Цю муку зцілить мука. П и ш е к. Та де ж її взяти?
Є р о д і й. Якщо має свиня, то як нам не дістати поживи? Та й де ви бачите, що свиня, чи наш брат, тетерук, з голоду помирає? Але від зажерливості або помирає, або страждає. Чи може бути більший безум й більш мерзенна невдячність Богові, що думає про нас, ніж боятися голоду? Потрібного ж ніхто не позбавляється. Навіщо зводите наклепи на владику Всесвіту, начебто він голодом погубляв своїх домашніх? Повсякденна пожива від небесного Отця подається всім створінням. Вдовольняйся лиш малим. Не прагни непотрібного й зайвого. Не за потрібним, а за зайвим за море пливуть. Від непотрібного й зайвого - всяка трудність, всяка загибель. Все потрібне дешеве і все зайве дороге. Чому дороге й трудне? Тому що непотрібне, і навпаки. Ми лелеки. їмо траву, поїдаємо зерно, пожираємо зміїв, рідко з'їдаємо буфонів і ніколи не позбавлені поживи; боїмось лиш зажерливості. О боже! Яка чарівниця осліпила наші очі не бачити, що природна потреба малою малістю й дрібною дрібнотою вдовольняється, і що незагнуздана похіть є те ж саме, що жадібна п'явка, яка народжує в один день тисячу дочок, що ніколи не сказали: "Доситьі" "_
П и ш е к. Відригну слово грецьке ,и<іїа єи (мала ев) або турецьке пек ев. - "Дуже добре". "Благо же!" Та жадібна
440
п'явка може по-різному з обставин помаленьку насмоктати собі великого добра, а вже ваша суха, немазана, за прислів'ям, і німа вдячність, скажи, благаю, які вам принесе плоди? Чи чинок, чи грунтик, чи імперіалик, чи що? Скажи, змилосердься!
Є р о д і й. Вона нам не приносить багато плодів, а один великий.
П и ш е к. В одному ж небагато доброго знайдеш.
Є р о д і й. Наш батько славословить, що всяка всячина, все всіляке і всяке плетиво, що сплітає багато, не є блаженне; блаженним є лиш те, що єдине. На цьому єдиному, через те ж і святому, птах знайде собі храмину й горлиця гніздо собі; а житло єродія ними править. "Проклята (каже) кожна людина й даремно метушиться, якщо не знайшла єдиного".
П и ш е к. Та подай же мені в руки оте твоє єдине.
Є р о д і й. Премудра й чесна пані! Наше добро у вогні не горить, у воді не тоне, шашіль не точить, злодій не краде. Як же вам показати? Я єдиний серцем з батьком у тому, що щастя й нещастя неможливо бачити. Ці обидва є дух, простіше кажучи, думка. Думки в серці, а серце з нами, наче з своїми крильми. Та серце невидиме. Погода в ньому чи весна і нестача чи війна, блискавка й грім, не видно. Звідси-то й обман, коли нещасних робимо щасливими, і навпаки, блаженних - бідними.
П и ш е к. Проте я нічому не вірю, поки не обмацаю й не побачу. Така у мене з молодих років мода.
Є р о д і й. Це мода сліпця. Він ні у що не вірить, поки не обмацає лобом стіну й не впаде у рів.
П и ш е к. Принаймні назви іменем оте твоє духовне єдине. Що ж воно?
Є р о д і й. Не хочеться говорити. Звичайно, воно вам буде здаватися огидною порожнечею.
П и ш е к. Зроби ласку, відкрий! Не муч. а Є р о д і й. Воно по-грецьки називається хдоя , або вурапщ (євфросина'5.
П и ш е к. Та розтлумач же, ради Христа, що означає ота твоя харя?
Є р о д і й. Та ж будете сміятися.
П и ш е к. Ну то й що? Це ж дружній сміх.
Є р о д і й. Воно означає веселість і радість.
П и ш е к. Ха! Ха! Ха! Ха!... Христа ради, дай мені відпочити... Замориш сміхом... Здрастуй же й радій, голий та веселий! Ти мені цим сміхом на три дні припас здоров'я.
Є р о д і й. Для мене ж краще веселощі без багатства, ніж багатство без веселощів.
П и ш е к. О мати божа, помилуй нас!... Та звідки ж тобі та радість і веселість? Від того, що ти голий? От! У яку
441
порожнечу приводить вас ваша вдячність. Добре тоді веселитися, коли є чим. Веселість така, як запашне яблучко. Воно без яблуні не буває. Надія є яблуня цього яблука. Але не тверда радість, легковажна веселість - це що? Пуста мрія - мрійна пустеля, сон того, хто прокинувся.
Є р о д і й. Воістину так. Кожен тим веселиться, що обожнює, а обожнює те, на що сподівається. Павич сподівається на красу, сокіл на швидкість, орел на величність, а єродій веселиться тим, що його гніздо твердо стоїть на єдиному. Ганите в мені те, що я голий та веселий. Та саме те веселить мене, що моя надійна надія не на багатстві. Хто надіється на багатство, той у бурхливих морських хвилях шукає гавані. Радію й веселюсь, що гніздо наше не на цукровому льодку, а на золотому піску, не на буйному візку, а на хмарному стовпі улюбленого храму, що прикрашає усю кифу, кифу діамантову, святого Петра кифу, яку довіку не здолають ворота пекла. Втім, у яку суєту вводить нас наша вдячність? Не наговорюйте на неї. Вона ніколи не доводить до пекельних воріт. Вона визволяє від смертних воріт. Вдячність входить у ворота господні, невдячність - у пекельні, полюбивши суєту цього світу більше, ніж бісер, який є господні заповіді, і шлях нечестивих, наче свиня, вибравши болото перед шляхом, яким ходять блаженні непорочні. Що ж бо є отой бог? "У них же бог світу цього осліпив розуми"? Цей бог є невдячність. Всі, кого веде її дух, наче гергесенське стадо", топляться в озері суєт і загрузають у болоті своїх тлінностей, поїдаючи дні тижня свого й не насичуючись, спраглі, нарікаючі й день за днем невдячні; поки не навчились мати в розумі божі заповіді й знехтували вкусити цього ангельського хліба, який насолоджує й насичує серце; із-за цього Вишній кине їх у свинячі мудрування шукати ситості й насолоди там, де її й не бувало, і боятися страху, де страху не було, щоб із одної неситості народилося 300 дочок, а із одної невдячності - 600 на втому й муку їх серцям і тілам і на сповнення слів Ісаїних: "Самі собі розпалили вогонь ваших бажань, ходіть же в полум'ї вогню вашого й обпікайтеся". Чи не гордість скинула Сатану в глибоку безодню? Вона вигнала з раю Адама. Що таке рай? Що таке благовидна світлість висоти небесної, якщо не господні заповіді, які просвітлюють очі? Що ж знову є гордість, як не бісівська мудрість, що воліє коштовний одяг, пишні трапези, світлі палати, позолочені колісниці та наче ставить свій престол вище від скіпетра й царства божого, вище волі й заповідей його? Не лише те, а й усі службові духи (розумій, світські науки) підносяться й сідають вище від своєї цариці, божої премудрості. Хто мати цих блудливих і прозорливих бісиків? Гордість. Хто ж мати гордості? Заздрість. А заздрості хто? Похіть. Похоті ж хто? Невдячність. Невдячності ж хто?
442
Ніхто! Тут корінь і тут пекельне дно. Ця пекельна душка, жадібна утроба, спрагла безодня, що знехтувала рай заповідей господніх, ніколи ж нічим не задовольняється, поки живе, полум'ям і хмизом похотей обпікається, після смерті ж, згоряючи, спалюється вугіллям і жупелом своїх пристрастей.
Що ж бо є серце, як не піч, що вічно горить і димить? Що таке смерть, як не головний сон зі снів? Бо ж беззаконну душу, яка не спить на внутрішньому судилищі, таємно ранить свіжа пам'ять, наче дзеркало, що потай живо зображає беззаконня, уві сні ж, палаючи жахливими мріями, страшними театрами привидів і страховиськами з диким виглядом, бентежить і мучить та ж вічності пам'ятна книга, загрожуючи гідною помстою. Із невдячного серця, наче з вавілонського горнила, похітний вогонь, розвіваючись полум'яними крильми, охоплює серце насильством, щоб творило те, що ненавидить, і тим же й мучилось. Бо вічна мука є не що інше, як самому себе осуджувати, бути гідним помсти. Гріх же, наче жалом, ранить душу неминучістю пітьми, яка вкриває, і страху, який огортає. Налітає ж страх звідти, наче помисли, не знаходячи допомоги, " як гавані, і не бачачи ні маленького променя надії; розмірковуючи, жахається, роздумуючи, не розуміють, як би знайти вихід зі злигоднів... Звідси розкаюються без користі, сумують без відради, бажають без надії. Отакий вихід для невдячного серця.
П и ш е к. Ба! Наче балалайку настроїв тебе твій батько. Бренькаєш не цілком погано. Мені подобається, що серце є те ж саме, що й піч.
Єродій. Кожне серце є жертовник, вогнище або камінок...
П и ш е к. Чому ж ти замовк?
Єродій. Бажання - це незгасний вогонь, що горить день і ніч. А дрова - це все, чого ми бажаємо. Це горнило й ця безодня - вогненне вугілля, куріння диму, що здіймається до небес і спускається в безодню, полум'яні хвилі вічно вибльовує, сама суть морських безодень і ширина всіх небес. Отут-то належить сказати пристойно святого Ісидора слово7. "0 чоловіче! Чому дивуєшся з висот зоряних і морських глибин? Увійди в безодню серця твого! Отут-то здивуйся, якщо маєш очі". 0 глибоке серце людини, і хто пізнає його? О серце і воля, безмежне і безконечне пекло!
П и ш е к. Але ж і твоє серце горить, і куриться, і димить, кипить, клекоче, піниться. Чи не так?
Єродій. Содома ж горить, куриться й інше, тобто невдячне серце. Бо ж про всіх невдячних пишеться: "Горе їм, бо пішли шляхом Каїна..." Та не всі є Каїнові серця. Є й Авелеві запашні жертовники, що курять Господу-вседержителю дим, наче кадило. Чи не знаєте, моя пані, що ми пеларгійний рід, який народжується для вдячності? Через це й благочестиві
443
з людей називаються нашим іменем (еродіос), бо ми є божий запах. Не віддаємо Богові безумства, старанням не ліниві, духом палаючи, Господу працюючи, сподіванням радіючи, печалі зносячи, у молитвах перебуваючи й усім дякуючи, завжди радіючи.
П и ш е к. Хіба ж у вас благочестя й вдячність те саме?
Є р о д і й. Хіба ж це не те саме: добро шанувати й добрий дар вважати благом? Благочестя шанує тоді, коли вдячність вважає благом. Благочестя с дочкою вдячності. Вдячність - це дочка духа віри. Тут вершина... Ось вам Араратська гора!
П и ш е к. Зізнаюся, мій друже, що моєму серцю нудно дивуватися з серця, невимовної (згідно з твоїми словами) безодні. Воно для мене [стає ] дивніше з кожною годиною. Твоє слово діє в мені, наче встромлене бджолою в серце жало.
Є р о д і й. Через те й задобрюю вас.
П и ш е к. Чим?
Є р о д і й. Тим, що апетит ваш, або бажання, почав загострюватися до єдиної найсолодшої й найбільш рятівної з усіх пожив поживи. Як зірниця сонце, так і це знамення веде за собою здоров'я. Недужій утробі огидна їжа і навіть найкраща є отрутою для неї. Здорове ж, оновлене Господом, наче орлина юність, серце перетворює й отруту в найсолодшу й корисну поживу. Хіба є пожива більш рятівна, як розмова про Бога? І всі уникають. Що є більш сумне, як хвилюватися пароксизмами світської суєти? І всі насолоджуються. Звідки це перекручення? Звідти, що у них болить голова. Хворі, наступні ж мертві, і немає Єлисея, щоб воскресити цих недужих розумом і хворих серцем юнаків. Бо що ж у людині голова, як не серце? Корінь дерева, сонце світу, цар народу, серце ж є корінь людини, сонце, цар і голова. Що ж є мати цього хворого юнака, як не перламутр, плоть тіла нашого, що береже у своїй утробі отой бісер: "Сину, бережи серце твоє!" "Сину, дай мені серце твоє!" "Серце чисте сотвори в мені, Боже!" О блаженний, хто цілою зберіг ціну цієї перлини! О вдячність, дочко господа Саваофа, здоров'я, життя й воскресіння серцю!
П и ш е к. Будь ласка, поговори ще про серце. Дуже люблю.
Є р о д і й. О мила моя пані! Повірте, що будете цілком спокійні тоді, коли й думати й говорити про серце не буде вам ні гидко, ані достатньо. Це найблагородніший глум. Любителі ж його названі "царське посвячення".
П и ш е к. Чому?
Є р о д і й. Тому, що всі інші діла є хвіст, а це ж є голова і цар.
П и ш е к. Ба! А що означає глум? Я взагалі не розумію. Вважаю, що це іноземне слово.
Є р о д і й. Аж ніяк. Воно старослов'янське, означає те ж
444
саме, що забава, по-грецьки дітррі'і (діатриба), тобто проведення часу. Цей глум настільки великий, що Бог навмисне до нього закликає: "Зрівняйтеся й зрозумійте"; настільки ж славний, що Давид ним, наче царським, хвалиться: "Поглумлюся у заповідях твоїх". Давно лиш Ізраїль втішався цією забавою, і названий святим язиком, інші ж язики, що відганяють і бережуть суєтне й фальшиве, - псами й свиньми. Цей царський театр і дивне видовище завжди був постійний і нерозлучний з усіма любомудрими, благочестивими й блаженними людьми. Будь-яке видовище веде за собою нудьгу й омерзіння, крім цього; краще ж сказати: чим більше дивиться, тим живіше проривається ревність і бажання. Наскільки більше внутрішньо відкривається, настільки численніші й солодші чудеса розкриваються. Чи це не найсолодший і неситий сік вічності? Світ неситий, бо не задовольняє. Вічність несита, бо не засмучує. Тому кажуть: "Сину, бережи твоє серце". Розжувавши, скажіть так: "Сину, відверни очі твої від світської суєти, перестань помічати брехню його, зверни твоє сердечне око у твоє ж серце. Тут роби спостереження, тут стань на сторожі з Авакумом, тут тобі обсерваторія, тут-то побачиш, чого ніколи не бачив, тут-то надивуєшся, насолодишся й заспокоїшся".
П и ш е к. Але чому, скажи мені, всі ненавидять серце?
Є р о д і й. Тому що всі не бачать його ціни. Серце подібне до царя, який живе у вбогій хатині і в ризі. Ним всякий нехтує. А кому з'явилась його велич, той, упавши ницьма, рабськи йому поклоняється і, наскільки можна, все знехтувавши, насолоджується і його обличчям, і розмовою. Оці слова: "Сину, бережи твоє серце", - приховують цей смисл і сік. Сину! Не зважай на те, що тільце твоє є убога хатинка і що твоя плоть є плетиво й простонародна тканина, лахміття нице, слабе й нечисте. Не суди з лиця нічого, нікого й себе. У тій хатинці і під тією вбогою одежею знайдеш там твого царя, батька твого, дім твій, ковчег його, кифу, гавань, скалу і твоє спасіння. Лиш швидко бережи, стережи й помічай. А коли знову Давид говорить: "Поглумлюся у заповідях твоїх", то чи це не те саме, що сказати так: "Насолоджуся твоїм лицем, словами твоїми, порадами й повеліннями?" Бо ж сама його велич невимовно дивує прозорливця. Бо ж не пустий оцей вигук: "Сповідаюся тобі, бо страшно ти мене здивував". У давні роки між мудрецями постало таке питання: "Що найбільше?..." Про це всі довго думали, влітку і взимку, вночі і вдень. Народилисьпро це книги. Відбивалась від учених гір по всьому Всесвіту велика багатьох відповідей і різноголоса луна. Тоді-то змішалися і злилися мови. Повстала мова на мову, голова на голову, розум на розум, серце на серце... У цьому стовпотворінні знайшовся якийсь чоловік, не вчений, але такий, що прозрів собі. Цей,
445
перевершивши сподівання, обезголовив Голіафа. Знітилась і закипіла вся музика, що співала пісні бездушному ідолу, цьому тлінному світові, з його золотою толовою - сонцем. Злоба протистояла правді, та до кифи вся розбилася. Встали воюючі хвилі, та перемогла оця славна слава: "Посеред вас (каже) живе те, що вище над усе". О Боже, яка незугарна музика без Святого Духа твого! 1 яка смішна премудрість, що не пізнала себе! Тому молю вас, люба моя пані, не смійтеся й не ганьбіть мого батька за те, що не навчив нас нічого, крім вдячності. Я почну плакати, втечу й полечу від вас.
П и ш е к. Почекай, чекай, мій любий Єродію! Тепер не лише не ганю твого батька, а й благословляю й хвалю його. Сьогодні для мене почало, наче ранок зоріти, так відкриватися, яка велика справа вдячність] Зроби ласку, ще хоч трохи порозмовляй.
Є р о д і й. О моя добродійко! Пора мені у моїй справі летіти.
П и ш е к. Друже мій сердечний! Я знаю, що твій батько, милосердна й благочестива душа, не розгнівається на це. Є р о д і й. Чого ж ви бажаєте? П и ш е к. Ще про це ж хоч трохи порозмовляймо. Є р о д і й. Почнемо ж і ми ловити птаха тисячу років. П и ш е к. Що це ти сказав?
Є р о д і й. Ось що! Один монах 1000 літ ловив найгарнішого з усіх птахів птаха.
П и ш е к. Чи знав він, що спіймає?
Є р о д і й. Він знав, що довіку його не зловить.
П и ш е к. Навіщо ж завдавав собі пустого труду?
Є р о д і й. Як пустого, коли розважався? Люди розвагу купують. Розвага є ліки й оживлення серця.
П и ш е к. Ось хіба що твій дивний глум і чудова діатриба!
Є р о д і й. Воістину чудний, дивний і найпрскрасніший птах є вічність.
П и ш е к. О! Коли ловив вічність, то недарма трудився. Вірю, що вона солодша від меду. Тому велика справа серце, коли воно є вічністю.
Є р о д і й. О люба мати! Істину ти сказала. Сліпа невдячність, не відчуваючи цього великого дару і єдиного блага за 1000 дрібниць, кожного дня нарікає на промисел вічного й тим обпікається. Обернися, окаянне серце, й подивися на себе самого - і раптом оживеш. Чому ти забуло себе? Хто відкриє око твоє? Хто воскресить пам'ять твою, блаженна безодне? Як твоя воля скинула тебе у цю похмуру безодню, перетворивши твоє тіло на тьму? Люба мати, чи розумієте, звідки народжується райдуга?
Пишек, А скажи, будь ласка, звідки? Я не знаю.
446
Є р о д і й. Коли сонце дивиться на себе у дзеркалі пречистих хмарних вод, тоді його лице, що з'являється у хмарах, є райдугою. Серце людське, дивлячись на своє власне відображення, воістину народжує масу хвилювань, яка є ота радісна Ноєва райдуга:
Хмари - ген у даль. Райдуга над світом. Згинула печаль. Світло наше світить.
Сердечна веселість є чисте світло погоди, коли минув морок і шум світського вітру.
Райдуго, прекрасна своїм сяйвом, як ти нині потемніла?
Зірнице пресвітла, як сьогодні з небес ти впала? Агу! Скинула тебе гордість, дочка нечутливої невдячності, що віддала перевагу хоботу замість голови, минущій тіні замість мамврійського дуба8. Бо що хто обожнює, у те себе перетворює. Дивно, як серце із вічного й світлого перетворюється на темне й зруйноване, утвердившись на руїні плоті свого тіла. Такий, якщо злий для себе, кому добрим буде? "Розумний же праведник собі другом буде і стежки свої заспокоїть посеред себе". Це справжнє, блаженне самолюбство - мати вдома, всередині себе, все своє неукрадене добро, не сподіватися ж на порожню зовнішню оболонку своєї плоті, що залежать від самого серця, як тінь від свого дуба, і як гілки від кореня, і як одяг від того, хто його носить. Ось тоді-то вже народжується нам від вдячності матері подібна дочка, що по-грецьки називається аокрсаа (автаркія), тобто самозадоволення, бути задоволеним самим собою і в собі, яку хвалять і звеличують, наче найсолодший плід істинного блаженства, у першому Павловому листі до Тимофія9, у 6-му вірші так: "Великий набуток є благочестя з задоволенням". Ось вам два голубині крила! Ось вам дві зірниці! Дві дочки вдячності - благочестя й самозадоволення. "І полечу, й спочину". Хай закінчиться ця розмова славою мого батька отою: головне у вихованні: 1) добре народити; 2) зберегти пташеняті молоде здоров'я; 3) навчити вдячності.
Пишек. Ба! Навіщо ж ти підняв крила?
Є р о д і й. Прощайте, мати! Полечу від вас. Серце моє мене осуджує, що не лечу у справах.
Пишек. Принаймні, привітайся з моїми дочками.
Є р о д і й. Зробіть ласку, звільніть мене від вашого етикету.
Пишек. Мартушка моя заграє тобі на лютні, Вертушка заспіває або затанцює. Вони надзвичайно благородно виховані та в моді у панів. А Кузя і Кузурка улюблені за красу. Чи знаєш, що вони складають пісеньки? І чи віриш, що вони в
447
моді при дворі Марокканського володаря? Там мій синок пажем. Недавно до своєї рідні прилетів звідти тутешній папуга і сказав, що цар подарував золоту табакерку... Є р о д і й. Навіщо йому табакерка?
П и ш е к. Ха-ха-ха! Навіщо? Та ж наша честь у тому полягає, що ніхто більш вдало не наслідує людей, як наш рід. Носи і май, хоч не нюхай. Чи знаєш, як його звуть?
Є р о д і й. Не знаю.
П и ш е к. Його ім'я Пешок. Дуже миле дитя.
Є р о д і й. Ради Бога, відпускайте мене!
П и ш е к. Який потішний скакун! Наче живе срібло, рухає всіма суглобами. Принц любить його, цілі години проводить з ним, граючись.
Є р о д і й. У цьому його не схвалюю, не заздрю. Прощавайте!
П и ш е к. Стій, мій друже, почекай! А про добре народження не сказав ти мені ні слова? Чи не так? О-о, полетів! Слухай, Вертушко! Здіймаючись, він щось, здасться, сказав...
Вертушка. Він сказав, мамочко, ось що: "Про добре народження принесу вам карту".
П и ш е к. А коли ж це буде?
Єродії не обдурюють. Він у наступному місяці травні знову відвідав цю пані. Приніс сувій про добре народження, та не міг її нічим втішити: така люта печаль її терзала. Ніколи печаль більш жорстоко не лютує, як тоді, коли серце наше, заснувавши свою надію на фальшивому морі світу цього і на його хисткому камінні, побачить нарешті перевернуте своє гніздо й місто фальшивого блаженства, яке руйнуєтся. Пан Пешок, перескакуючи з вікна на вікно, упав на подвір'я з верхніх палат, поламав ноги й відставлений від двору. Крім того, старші дочки почали бешкетувати й нахабною поведінкою докучати матері. Скоро вона померла, дім уже став порожнім. Тоді, наче залізо на воді, сплила на поверхню правда, що найсильніший є страх божий і що благочестива й задоволена собою вдячність перевершує небо й землю.
Єродій, відлітаючи, повісив на квітучому фінікові оцей листок:
СУВІЙ
Про добре народження дітей благочестивими, закоханими й здоровими батьками.
Засівай у першу й другу фазу місяця, тобто у квадру, Засівай, вийшовши з бенкетів і святих розмов.
448
Побачивши мерця або страшне видовище, не засівай.
Тій, що зачала, більше не сій.
Не засівай, коли ти не в міру випив.
Та, що зачала, хай носить у думках і в видовищах святих, І в розмовах святих, уникаючи пристрасних бур, У тихому спокої в спогляданні святих.
Тоді збудеться: "1 мине дух тонкого холоду, і там Бог" (Книга Царств).
Після цього лелека знявся вгору, заспівав українську оцю пісеньку:
Соловеєчку, сватку, сватку! Чи бував же ти у садку, садку? Чи видав же ти, як сіють мак? Ось так, так! Сіють мак. А ти, шпачку, дурак...
Цю пісеньку хлопчики, його домашні співаки, склавши хор, або танок, співали для втіхи святому блаженному єпископові Йоасафу Горленкові11.
Амінь.
449
УБОГИЙ ЖАЙВОРОНОК
Притча
Присвята Любому другові, Федору Івановичу Диському, бажає справжнього миру
Життя наше - це безперервний шлях. Цей світ с велике море для всіх нас, плавців. Він-то є океан, о, який безбідно перепливають дуже небагато щасливців. На цьому шляху зустрічають кам'яні скали й скалки, на островах - сирени, на глибинах - кити, у повітрі - вітри, хвилювання скрізь; від каменів - спотикання, від сирен - спокуса, від китів - поглинання, від вітрів - спротив, від хвиль - поринання. Кам'яні ж спокуси - це невдачі; сирени - це облесні друзі; кити - це запазушні змії наших пристрастей; вітри, розумій, напасті, хвилювання, мода й суєта житейська... Обов'язково проковтнула б риба молодого Товію, якщо б на його шляху не був наставником Рафаїл. Рафа по-єврейськи означає медицину, іл або ел означає Бога. Цього проводиря промислив для нього його батько, а син знайшов у ньому божу медицину, що лікує не тіло, а серце, за серцем же й тіло, як таке, що залежить від серця.
Іван, твій батько, у сьомому десятку віку цього (в 62-му році) у місті Куп'янську, вперше глянувши на мене, полюбив мене. Він ніколи мене не бачив. Почувши ж ім'я, вискочив, і наздогнавши на вулиці, мовчки дивився мені в обличчя й припадав, начебто пізнаючи мене, таким милим поглядом, що донині у дзеркалі моєї пам'яті він мені наче живий. Воістину прозрів його дух перед твоїм народженням, що я тобі, друже, буду корисним. Бачиш, як далеко провиджує симпатія. Це нині сповняється його пророцтво! Прийми, друже, від мене цю маленьку настанову. Дарую тобі мого "Убогого жайворонка". Він тобі заспіває і взимку, не у клітці, а у твоєму серці, і трохи допоможе рятуватися від ловця й хитруна, від світу цього лукавого. О Боже! Яку кількість незлобних ягнят цей вовк день і ніч пожирає! Ах, друже, стережися, щоб безпечно ходити. Не дрімає ловець. Не спи і ти. Необачність є матір'ю нещастя. Втім, хай тебе не спокушає те, що тетерук названий
450
Фридриком1. Якщо ж досадно, то згадай, що всі ми такі. Бо ж усю Малоросію Великоросія називає тетеруками. Чого ж соромитися! Адже ж тетерук дурний птах, але не злобний. Не той дурний, хто не знає (ще не народився той, хто все знає), а той, хто не хоче знати. Зненавидь глупоту: тоді, хоч і дурень, та будеш серед отих блаженних тетеруків: "Викривай премудрого - і полюбить тебе". Викривай, мовляв, його, тому що дурень. Як же він премудрий, коли не любить глупоти? Чому? Тому що приймає й любить викриття від своїх друзів. О, хай вбереже Христос юність твою від тих, хто змащує єлеєм твою голову, від цих домашніх тигрів і сирен. Амінь!
1787 року, у повню останнього осіннього місяця. ПРИТЧА,
НАЗВАНА "УБОГИЙ ЖАЙВОРОНОК"
З ним розмовляє тетерук про спокій Основа притчі
"Той звільнить тебе від сіті ловця..." (Псалом 90, ст.З). "Стережіться й моліться, щоб не потрапити у напасть". "Горе вам, багатолюбці, бо ви віддалені від вашої втіхи". "Блаженні убогі духом..." "Знайдете спокій душам вашим..."
Тетерук, сівши на ловецьку сіть, почав захланно жерти багату їжу. Нажершись по вуха, походжав, надуваючись, дуже вдоволений сам собою, наче бешкетний юнак, зодягнений за модою. Називається Фридрик. Родове ж, або сімейне прізвище, або, як звичайно в народі говорять, прізвисько, - Салакон8.
У той час пролітав Сабаш (ім'я жайворонка) на прізвище Сколар. "Куди ти мчиш, Сабаше?" - вигукнув, набундючившись, тетерук.
С а б а ш. О любий Фридрику! Мир хай буде тобі! Радуйся в Господі!
Салакой. Фе! Запахло школою.
Сабаш. Цей дух мені милий.
С а л а к о н. Для губів салат, як співають притчу.
Салакон слово грецьке, означає убогого на вигляд, але лицемірного багатством хвалька. Таких лицемірів повно на світі. З них кожен більше показує на обличчі, ніж має; навіть таке сатанинське багатство перевершило Христову бідність, осквернивши тим лицемірством самі божі храми і вигнавши звідти бідність Христову, і звідусюд; і немає людини, що хвалиться з Павлом Христовою бідністю. ,
451
С а б а ш. Радію, що ваш нюх зцілився. Раніше ви скаржилися на нежить.
С а л а к о н. Потершись, брате, між людьми, нині всіляке розумію. Ніщо від нас не втече.
С а б а ш. Тетерука розум гострий, а нюх ще гостріший.
С а л а к о н. Тихіше, друже мій. Я ж бо нині не без чинику.
С а б а ш. Вибачайте, ваше благородіє! Гей, не знав. Тому то ж і хвіст, і чуб ваш нині роздуті новомодними буклями й кучерявими завертасами.
С а л а к о н. Звичайно. Благородний дух від моди не відстає. Прошу, голубчику, у мене попоїсти. Бог дав мені достаток. Бачиш, що я бреду по хлібі? Чи не милість божа?
С а б а 111а. Хліб та сіль! Звольте їсти на здоров'я, а мені ніколи.
С а л а к о н. Як ніколи? Ти що, здурів?
С а б а ш. Я посланий батьком у справах.
С а л а к о н. Плюнь! Наївшись, залатвиш.
С а б а ш. Черево не відверне мене від батьківської волі, а крім того, боюся чужого добра. Мій батько з молодих літ співає мені оце: "Чого не поклав, не руш".
Салако н. О боязке створіння!
С а б а ш. Є приказка: "Боязкого сина мати не плаче!"
Салако н. Та ж воно тепер моє. У нас так співають: "Що Бог дав, пхай ти все те у кошик".
С а б а ш. І у нас співають, та наша пісенька відрізняється від вашої. Ось вона: "Все зайве відтинай, то не буде кашлю". Більш за все я закоханий у святу бідність.
С а л а к о н. Ха-ха-ха-хе! У святу бідність... Ну її з її святинею! Іди ж, брате! Волочи за собою на шнурку й улюблену твою наречену. Дурневі бажаєш добра, а він все геть. Горду бідність ненавидить моя душа більше, ніж пекельні ворота.
С а б а ш. Прощавайте, ваше благородіє! Оце відлітаю, а вам бажаю: хай буде добрий кінець!
С а л а к о н. Он полетів! Не можу вволю надивуватись з цих школярських розумів. "Блаженні, мовляв, бідні..." Добре блаженство, коли нічого вкусити! Правда, що й багато жерти, можливо, погано, та проте ж спокійніше, ніж терпіти голод. У селі Ровеньках6 чув я цю прекрасну приказку: "Не ївши - легше, поївши - краще". Та що ж таке краще, як не спокійніше? "Не руш, мовляв, чужого..." Як не рушити, як само в очі пливе? За приказкою: "На мисливця звір біжить". Я ж не
Сабаш означає вільний, спокійний, від сирського слова саба або сава, тобто мир, спокій, тиша; звідси і в євреїв субота - сабаш, звідси ж і це ім'я Варсава, тобто син миру; бар - по-єврейськи син. б _ 2
Ровеньки те саме, що й ровенники, тобто злодії, що живуть по ровах. "Хай не зведе у мені ровенник своїх уст" (Псалом).
452
дурень. Черепок знайшов - обмину. Хліб трапився - ніяк не пропущу. Ось це краще для спокою. Так думаю я. Та й не помиляюся. Не вчора я народжений, та й між людьми потерся, слава богу. Мода й світ є найкращий учитель і школа, кращі від будь-якої школи. Правда, що був час, коли й бідних, але доброчесних, шанували. Та нині світ цілком не той. Нині, коли жебрак, тоді й бідняк і дурень, хоч би то був воістину ізраїльтянин, у котрому немає лестощів. А втратити у світі добру про себе думку погано. На що ти тоді здатний? Будь ти, яким хочеш, усередині, хоч десяти шибениць ГІДНИЙ, що з того? Таємне Бог знає. Лиш би ти мав добру славу в світі і був шанованим серед знаменитих людей, не бійся, дерзай, не подвигаєшся довіку! Не той правий, хто по суті правий, а той, хто хоч не правий по суті, однак вміє здаватися правим і має лиш один вид правоти, хитро лицемірячи й ідучи стежкою отої рятівної притчі: кінці у воду. Ось нинішнього світу наймодніша й рятівна премудрість! Коротко скажу: лиш той щасливий, хто хоч не правий за совістю, однак правий згідно з папірцем, як мудро говорять наші юристи6. Скільки я бачив дурнів - усі дурні. Мовляв, за багатством іде неспокій. Ха-ха-ха! А що таке неспокій, якщо не труд? Труд же не всякого блага батько. Бо ж дуже мудро вихваляють росіяни оцю премудру приказку:
Спокій п'є воду,
А неспокій хоче меду.
Що ж дасть тобі пити причина всіх зол - байдикування? Хіба піднесе тобі для здоров'я воду, що не скаламутить розуму?
Кому менше в житті треба, Ближче той від всіх до неба.
А хто ж це співає? Якийсь прадавній архидурень, названий Сократом. А підспівує йому весь хор дурнів. 0, о! Дуже вони відрізняються від нашого хору. Ми ось як співаємо:
Все жери, що взяв очима. Але щастя за плечима. Хто несмілий, той страждає. Хоч здобув, хоч пропадає.
Як обманюються нечестиві оцією своєю беззаконною притчею: "кінці у воду". Бо "немає тайни, яка не відкривається".
^ Христос же навпаки говорить: "Слави від людей не хочу. Є Отець мій, що прославляє мене. На шляху одкровень твоїх насолодився". Ах! Побійтеся, нечестиві, одкровень божих! Не бійтеся тих, що вбивають тіло. Скажіть з Давидом: "ПрОкленуть ті, а ти благословиш". Папірець, о лицеміре, виправдає тебе в людей, але не у Бога. Це тобі колісниця без коліс, така без Бога будь-яка справа.
453
Так премудрий Фридрик судить,
Його розум не заблудить.
Між тим, як Фридрик мудрує, прилетіло сім тетеруків і три його племінники. Це капральство вчинило багатий і гучний бенкет. Він відбувався недалеко від байраку, в якому дятел вистукував собі носиком поживу, згідно з прадавньою українською притчею: "Кожна пташка своїм носиком жива".
Рухливий Сабашик політав немало часу. Повернувся в цю місцину через три години.
Він був посланий до рідного дядька запросити його на дружню бесіду і на вбогий обід до батька. Вертаючи додому, розважався пісенькою, навчений змолоду своїм батьком, оцією:
Не те орел, що літає,
А те, що легко сідає.
Не той бідний, хто убогий,
А той, хто жадає много.
Насолода ловить риб і звірів,
Й птицю, що не знає міри.
Краще мати сухарі з водою,
Аніж цукор із бідою.
Летів Сабаш повз байрак. "Бог у поміч, дубе!" - це він сказав на вітер. Та раптом з-за дуба пролунав такий голос:
"Де не очікуєш і не сподіваєшся, там тобі друг буде..."
"Ба-ба-ба! О любий Немесе! - вигукнув з радощів Сабаш, побачивши дятла, що називався Немес. - Радуйся, і знову тверджу, - радуйся!"
Немес. Мир тобі, друже мій, мир нам усім! Благословен господь Бог Ізраїлів, що береже тебе досі від сітування.
С а б а ш. Я розумію сіть, а що означає сітування, не'знаю.
Немес. Наш брат птах, коли потрапить у сіть, тоді нарікає (сітує), тобто турбується, хвилюється й б'ється, щоб визволитись. Ось сітування.
Сабаш. Боже, рятуй Ізраїля від цих його скорбот!
Н е м е с. А я недавно з того крайнього дуба дивився на таке жалюгідне видовище. Глянь! Чи бачиш розставлену сіть? Не минуло й години, як у ній і навколо неї відбулася страшна, наче Бендерська, облога3. Гуляла у ній дюжина тетеруків. Та в самому гамі, і в танцях, і в козлоголоссі, й обжерливості, наче блискавка, впала на них сіть. Боже мій, який крик, лопотіння, плескіт, стукіт, гам, страх і сум'яття! Раптом вискочив ловець і всім їм переламав шиї.
С а б а ш. Чи врятувався хтось із них?
Немес. Два, а всі інші загинули. Чи знаєш Фридрика?
Сабаш. Знаю, він добрий птах.
Немес. Воістину добрий тетерук. Він-то й пролетів повз
454
мене із бенкету, гублячи в повітрі пір'я. Насилу я міг його впізнати: трясеться, розтріпаний, розкуйовджений, зім'ятий... наче миша, з якою грається кіт: а за ним здаля небіж.
Сабаш. Куди ж він полетів? Н е м е с. У внутрішній байрак оплакувати гріхи. Сабаш. Мир же тобі, любий мій Немесе! Пора мені додому.
Н е м е с. А де ти був? Сабаш. Кликав дядька у гості.
Н е м е с. Я вчора з ним бачився і довго розмовляв. Лети ж, мій друже, і рятуйся, хай буде Господь на всіх шляхах твоїх, який оберігає всі твої входи й виходи. Сповісти батькові й дядькові мир мій.
Ця звістка страшно налякала Сабаша. Тому він не признався Немесові, що розмовляв з Фридриком перед самим його нещастям. "Ну, - казав сам собі, - навчайся, Сабаше, на чужій біді. На те-то й б'ють песика перед левом (як у притчі), щоб лев був смирний. О Боже! На моїх очах б'єш і раниш інших, достойніших од мене, щоб я злякався й тремтів від беззаконня життя й насолод цього світу! О насолодо! О ти диявольська вудко й сіте! Яка ти солодка, що всіх полонила! Яка ж згубна, як мало врятованих! Перше всі бачать, друге - вибрані!"
Так карала себе жорстоко й сама собі накладала рани ця благочестива врода і, дивлячись на чужу біду, користала більше, ніж биті Богом жорстокосердні беззаконники своїми ранами, і більше навчалася з цієї чорної, що вміщує світські біди (бо чорна книжка, що вміщує біди, це сам світ), книги, ніж нечестива природа, що перечитала тисячу різномовних книг. Про таких бо написано:: "Уміє Господь визволяти від напасті невинних... Праведник від ловів утече, а замість нього потрапить нечестивий".
У таких благочестивих роздумах прилетів Сабаш додому, а за ним незабаром з двома своїми синами прибув і дядько. Скликано було й сусідів на цей убогий, та чесний і безпечний бенкет. У цій маленькій місцині втілювалася простота й панувала дружба, що робить мале великим, дешеве - дорогим, а просте - приємним. Ця земля була частинкою тієї земельки, де істина, яка блукає між людьми, тікаючи від цього світу, що лежить у злі, проводила останні дні свого перебування на землі та мала останній відпочинок, поки злетіла з нижніх у нагірні країни.
Сабаш, віддавши батькові й дядькові радість і мир від Немеса, тут же при гостях розповів про все, що сталося. Збір гостей був чималий, зі своїми дітьми, підлітками, і юнаками, і
455
жінками. Алауда3 - так називався батько Сабаша - був навчений світських наук, та серце його було столицею здорового глузду. Кожну справу й слово міг досконало розкусити, знайти в ньому шкаралупу й зерно, отруту й поживу солодку і повернути на спасения.
Алауда в присутності багатьох мужів, юнаків і підлітків навчав сина так:
- Сину мій єдинородний, прихили твоє вухо. По.чуй голос батька твого й урятуєшся від сіті, як сарна від мисливців. Сину, якщо будеш мудрим, то чужа біда навчить тебе, а нахабний і безсердечний син стане доброчесним через власну спокусу. І це біда. Сину, хай болить тебе біда ближнього! Хто любить свою біду й не страждає від чужої, той гідний її. Не забудь притчу, оцю, яку ти часто чув від мене: "Собача б'ють, а левеня боїться".
Яка користь читати багато книг, а бути беззаконником? Одну книгу читай, і досить. Глянь на цей світ. Оглянь рід людський. Він же є книга, книга чорна, яка вміщує всілякі біди, наче хвилі, що безперервно постають на морі. Читай же її завжди і вчися, одночасно ж начебто на бурхливий океан із високої гавані дивись і розважайся. Чи не всі читають цю книгу? Всі. Всі читають, але не осмислюючи. Дотримуються його п'яти, як написано, дивляться на ноги, а не на сам світ, тобто не на голову його, не на серце дивляться. Тому ніколи не можуть його пізнати. Із підошви - людину, із хвоста - птицю, так і світ цей; із його ніг не пізнаєш його, хіба що з його голови, розумій, із його серця. Яку таємницю приховує ця загадка?
Сину, я напружу всі свої сили, щоб розв'язати тобі цей вузол. Ти ж добре слухай. Тетерук бачить сіть і в сіті їжу або поживу. Він бачить що? Він бачить хвіст, ноги і п'яту цієї справи, голови ж і серця цієї тварюки, наче самого птаха, не бачить. А де ж цієї справи голова? 1 що ж вона таке? Серце ловця у тілі його, яке заховане за кущем. Отже, тетерук, бачачи лиш п'яту в цій справі, але не бачачи у ній її голови, дивлячись, не бачить; зрячий тілом, а сліпий серцем. Тіло бачить тілом, а серце - серцем. Це ж ота євангельська сліпота, мати будь-якої злості! Так всі безумні читають книгу цього світу. І не користуються, а потрапляють у його сіті. Джерело є голова рік і морів. Сердечна ж безодня є голова й джерело всіх справ і всього світу. Бо світ є не що інше, як зв'язок, або склад справ або створінь. 1 не що інше є віку цього Бог, як світове серце, джерело і голова світу. Ти ж, сину мій, читаючи
8 Алауда - по-римськи означає жайворон, а Іаисіа - хвалю, по-римськи - Іаисіо, лаудо; лаудон - той, що хвалить.
456
книгу цього видимого і злого світу, зводи твоє сердечне око у всякій справі на саму голову справи, на саме серце її, на саме джерело її, тоді, пізнавши її початок і насіння, будеш праведним суддею у будь-якій справі, побачивши голову справи й саму суть, а істина позбавить тебе усякої напасті. Бо якщо с два види створінь і справ, то є два серця. Якщо ж два серця, то і два духи: добрий і злий, істинний і хибний... За цими двома джерелами суди про будь-яку справу. Якщо насіння й корінь добрі, тоді [добрі] й гілки і плоди. Нині, сину мій, будь суддею й суди вчинок тетеруків. Якщо праведно осудиш, тоді за цим зразком будеш першим суддею всього світу. Суди ж так.
Натрапив тетерук на поживу. Чи бачиш це? Як не бачити? Це і свиня бачить. Та це лиш тінь, п'ята і хвіст. Тінь себе не виправдовує, ані не осуджує. Вона залежить від своєї голови й суті. Глянь на джерело її - на серце, що її породило й випустило. Від надміру ж серця, тобто із безодні його, говорять уста, ходять ноги, дивляться очі, творять руки. Гляди! Якщо серце тетерука добре, звідки ця його справа народилась, тоді й вчинок добрий і благословенний. Та чи не бачиш, що зміїна голова у цього вчинку? Ця справа народилась від невдячного серця, незадоволеного своєю долею, яке прагне й викрадає чуже...
Це справжнє авраамове богослов'я - прозріти у всякій справі вміщеного духа: добрий він чи злий? Не судити з лиця, як лицеміри. Часто під злобним обличчям і під поганою личиною таїться божественне сяйво й блаженне серце, а в обличчі світлому, ангельському - сатана. Тому, спостерігаючи неволю й полон тетерука, що жертвує себе на чужу користь, не лінуйся працювати для твоєї власної користі і розмірковувати про необхідне, щоб бути вільним. Якщо ж не будеш рабом себе самого, то будеш змушений працювати для інших і, уникаючи легкої праці, потрапиш у тяжку й помножену стократ.
Чи бачиш чиюсь сяючу одіж і славний чин, або гарний дім, та всередині сповнений незасинаючих червів, то згадай сам собі слова Христові: "Горе вам, лицеміри! Горе вам, які нині смієтесь!" - розумій, зовні. Чи бачиш жебрака, чи пристарілого, чи хворого, але сповненого божественної надії, то заспівай собі оцю соломонову пісеньку: "Добра злість краща від сміху, бо у злобному обличчі стає добрим серце". Чи бачиш розбитого паралічем? Уникай печального, ревнивого й злого серця. Уникнеш, якщо не будеш заздрісним. Зітреш голову заздрісному змієві, якщо будеш вдячним за мале і сподіватимешся на Бога живого. Чи бачиш не дорогу, не солодку, а здорову поживу, то заспівай: "Добра злість краща від сміху". Чи бачиш книжку, яка не містить гарних слів, але сповнена Святого Духа, заспівай: "Добра злість краща від сміху". Чуєш пораду, змащену словесним медом, але з затаєною всередині отрутою: "Добра злість
457
краща від сміху. Єлей грішного хай не помаже мою голову". Чи бачиш убогу хатину, але невинну, спокійну і безпечну, заспівай: "Добра злість краща від сміху..." Так читай, сину, світову книгу, і будеш мати разом утіху й спасения.
Блаженний, хто розуміє причину будь-якої справи! Серце людське змінює її обличчя на добро або на зло. 0 любі мої гості! Надокучив я вам своїм багатослів'ям. Пробачте мені! Ось уже готовий стіл, прошу сідати будь-де. Прошу ж знову вибачити мені, що трапеза моя бідна і скликав вас на мій убогий бенкет у будній день.
Всі гості заспівали оту притчу: що "у друга вода солодша від ворожого меду".
- Як же у будній день? - сказав Алаудин брат Адоній8.
- Ах, добрій людині щодня - свято, а беззаконникові - ні Великдень... Якщо головою й джерелом всього світу є серце, то чи воно не корінь для свята? Мати святові є не час, а чисте серце. Воно є пан і субота. О чисте серце, ти справді не боїшся ні блискавки, ні грому. Ти боже, а Бог для тебе твій. Ти для нього, а він для тебе друг. Воно для тебе, Боже мій, жертва, а ти для нього. Ви є двоє і є одне. О чисте серце! Ти новий вік, вічна весна, благовидне небо, обітована земля, рай розумний, веселість, тиша, спокій божий, субота, і великий день паски. Ти відвідало нас з високих теремів світлого сходу, вийшовши із сонця, наче наречений зі свого чертога. Слава тобі, що показало нам світло твоє! Цей день господній: зрадіймо і звеселімося, браття!
- О любий мій брате! - вигукнув Алауда. - Мед точать твої уста. Воістину ніщо не є благо, лиш серце чисте, зерно, що проростило небеса й землю, дзеркало, що вміщує в собі й розмальовує всі створіння вічними фарбами, твердь, що утвердила своєю мудрістю дивні небеса, рука, що утримує долонею земну кулю й прах нашої плоті. Бо що дивніше, ніж пам'ять, яка вічно зображає весь світ, вічно зберігає у своїх надрах насіння всіх створінь, бачить єдиним оком минулі й майбутні справи, як сьогоднішні? Скажіть мені, гості мої, що таке пам'ять? Мовчите? Я ж вам скажу. Не я ж, а благодать божа у мені. Пам'ять є недремне сердечне око, що бачить всі створіння, незахідне сонце, що просвітлює Всесвіт. О пам'ять вранішня, як нетлінні крила! Тобою серце злітає у висоту, в глибину, в ширину безконечно, у стократ швидше від блискавки. "Візьму крила мої рано з Давидом..." Що таке пам'ять? Це незабутність. Забуття греки називають ліфа, незабутність - аліфія; аліфія ж є істина. Яка істина? Це оця господня істина:
Адоній по-грецьки означає співець, ода - пісня.
458
"Я шлях, істина й життя". Христос господь, Бог наш, йому ж слава навіки, амінь!
Після цього Алауда сердечною молитвою благословив трапезу, і всі засіли. При трапезі не було критики, яка засуджує чуже життя й проникає у таємні завулки людського беззаконня. Бесіда була про дружбу, про сердечний спокій і чистоту, про істинне благо, про тверду надію, що присолоджує все життєве горе. Посередині трапези пояснював Адоній оце слово: "Блаженні убогі духом, бо для них є царство небесне".
- Не на обличчя, - говорив він, поїдаючи з насолодою біб, - дивиться Бог. Людина дивиться на обличчя, а Бог дивиться на серце... Не той бідний, хто не має, а той, хто по вуха у багатстві ходить, та не докладає до нього серця, тобто на нього не надіється; готовий завжди, якщо Господу завгодно, позбутися з байдужістю. І оце-то означає "убогі духом". Серце чисте й дух віри - те саме. Яка тобі користь від твоїх повних засіків, якщо твоя душа голодна й спрагла? Наповни безодню, насити спершу душу свою. Якщо ж вона.голодна, то ти є той блаженний євангельський жебрак, хоча й багатий ти у людей, та не в Бога, хоч і жебрак ти в людей, та не в Бога. Без Бога ж і нужда, і багатство нечестиві. Немає ж бідніше, як нужда серед багатства, і немає блаженнішого, як серед нужди багатство. Якщо ти набув весь світ і ще хочеш, то, о, серед багатства страждаєш нуждою в полум'ї твоїх бажань! Якщо нічого не маєш у цьому світі, крім твого найнеобхіднішого, і ти вдячний господу Богові твоєму, сподіваючись на нього, а не на твої скарби, співаючи з Авакумом: "Праведник буде живий вірою", то, воістину, твоя нужда багатша від царів. Нужда, що знайшла потрібне, знехтувала зайвим, є справжнє багатство і та блаженна середина, наче міст між болотом і болотом, між бідністю і надлишком.
Бо що ж є система цього світу, як не храм божий і дім його? У ньому нужда живе й священствує, приносить милість миру, жертву хвали, задовольняється, як дитя, тим, що їй дає Отець небесний, залежачи від його промислу й всесвітньої економії. 1 це означає: "Бо для тих є царство небесне". Це - вони знають - промисел божий, і на нього надіються. Тому нужда називається убогістю, що або, як дитя, живе у домі в Бога, або ж через те, що все своє має не у своїх руках, а у Бога. Не так нечестивий, не так, а наче порох від вихору, так залежать від себе самих, обожнюють свої скарби, сподіваються на свої зібрання, поки не засоромляться своїми ідолами. Через це називаються багатими, бо самі для себе є фальшивими богами.
. - Любий друже і брате мій, - сказав тоді Алауда, - смачно ти у нас їв біб. Та не без смаку ти розжував нам і слово Христове. Насичуючи тіло, ще краще ми наситили й серце.
459
Якщо ж воно голодне, то марна й найсолодша їжа. Прошу ж іще спробувати ріпи після капусти й після бобу. Увінчає ж нашу трапезу ячмінна з маслом кутя.
У кінці трапези почав керівник бенкету жартувати, а гості сміятися. Адоній, допомагаючи братові, цікаво розповідав, як колись давно божа діва - істина - перший раз прийшла до них в Україну: так називається їх країна. Першим, начебто, зустрів її біля свого дому старий Маной і його жінка Каска. Маной, побачивши, запитав з суворим обличчям:
- Як тобі наймення, о жінко?
- Називаюся Астрая8, - відповіла діва.
- Хто ти, звідкіля і навіщо сюди прийшла?
- Зненавидівши світову злобу, прийшла до вас оселитися, почувши, що у вашій країні панує благочестя й дружба.
Діва ж була в убогій одежині, підперезана, волосся в пучку, а в руках посох.
- А-а! Немає тобі тут проживання, - вигукнув з гнівом старий, - ця країна не притулок для блуду. Твій вигляд і одяг викривають у тобі повію.
Діва сміялася з цього, а старий роз'ятрився. Побачивши ж, що Каска винесла назустріч чистий хліб на дерев'яній таці як знак гостинності, цілком розлютився:
- Що ти робиш, безумна серед жінок? Не знаючи, якого духу ця мандрівниця, поспішаєш гостинно прийняти. Глянь на її вигляд і на одяг її й прокинься!
Каска розсміялась і мовчала. Діва ж сказала: "То не похвали людину за красу її, і не буде тобі людина мерзотною виглядом своїм"6. Після цих божих слів старець трохи засумнівався. Раптом же, побачивши на її голові променистий вінок, і очі, що засіяли світлом божества, дуже здивувався. Ще більше вжахнувся тоді, коли дивний дух, який перевершив фіміами, лілії й троянди, що вийшов із уст дівочих, торкнувся його нюху й неймовірно насолодив. Тоді Маной відскочив назад, уклонився до землі, й лежачи ницьма, сказав: "Пані! Якщо знайшов благодать перед тобою, не обмини мене, раба твого..." Стара, залишивши старого, який лежав, повела діву у світлицю, обмила їй за звичаєм ноги й олією голову помастила. Тоді вся світлиця виповнилась божественним запахом. Маной, увірвавшись у світлицю, цілував їй руки. Хотів цілувати й ноги, та діва не
а Астрая5 - слово грецьке, означає зоряна, тобто гірна, промениста.
"lie слово Сирахове. Воно тут же має смак з отим Христовим: "Не на обличчя дивлячись, судіть". 1 з отим Самуїла-пророка, що прийшов помазати на царство меншого серед всіх своїх братів Давида: "Людина дивиться на обличчя, а Бог на серце".
460
дозволила. "Маю єдину гуску, - закричав старий, - та й ту на обід для тебе заріжу". Діва, дивлячись у вікно, посміхалася, бачачи, що старий зі старою - господар з господинею новою формою ловлять гуску. Вони бігали, кидалися, падали й сварилися. Діві видалося смішним, що старий спіткнувся об стару й покотився.
- Ти що? Ти вистарів розумом, чи що?
- А у тебе його й не було, - сказав, встаючи, старий. Гостя, вискочивши зі світлиці, сказала, що "я геть іду, якщо
не залишите гуски в спокої". На цьому погодившись, увійшли всі у світлицю. Замість обіцяної гуски в саду, у простій альтанці, прийняли й вшановували небесну гостю яєчнею й ячмінною з маслом кутею. Відтоді навіть досі ячмінна кутя у нашій стороні є як звичай.
У цьому місці встали з-за столу всі гості. Алауда ж дякував Богу так: "Очі всіх до тебе звертаються, і ти даєш їм поживу в добрий час. Багата правиця твоя ситістю, і нас, твоїх убогих, наповнює твоїм благоволінням, Христе-Боже. Будь благословенний з Отцем твоїм і Святим Духом навіки!" Всі гості гомоніли: "Амінь!"
Адоній продовжував розповідати, що Астрая у їх країні жила самотньо, Маноя й Каску любила більше, ніж інших, відвідувала й жартувала, поки переселилась у небесні житла. Алауда запрошував пити й співати. Він наповнив скляницю міцного меду. "Хай царює Астрая! Хай процвітає дружба! Хай в'яне ворожнеча!" Проголосивши це, спорожнив склянку. Інші наслідували. Вони пили міцний мед, хмільне пиво й питво, або сикеру8, яку називають у Малоросії головичник, а діти - воду й квас. Більша частина гостей уміли співати. Адоній розділив співаків на два крила, або хори, - на хор питальний і хор, що відповідає, приєднавши до обох по кілька сопілкарів. Вони спершу окремо, а потім співали, об'єднавшись у хор. Пісня була така:
ПІСНЯ ХРИСТОВОМУ РІЗДВУ ПРО ЙОГО НУЖДУ6
Із Соломонового зерна: "Добра злість краща від сміху, бо у злобі лиця задобриться серце" (Еклезіаст).
Із Христового: "Горе вам, хто нині сміється", тобто зовні. Із Єреміїного: "Потай заплаче душа ваша".
Сикера слово грецьке, означає будь-яке питво, що п'янить, п'яне або хмільне, крім лиш виноградного вина, а хлібне (назване) вино міститься у цьому ж імені всіх видів, тому пишеться: "Вина й сикери не повинні пити".
461
Питання: Пастирі милі, Де були нині? Де ви бували? Що ви видали?
В і д π о в і д ь: Із Вифлеема дорога єдина З міста знищенного Та нині блаженного.
Питання. Яке ж усюди несете чудо? 1 нам прокажіть Благовістіть.
Відповідь. Бачили ми рождение Дитя святе, блаженне, Владику всім нам.
Питання. Які ж палати Має отеє, Ах, всеблаженне, Дитя царськеє?
Відповідь. Вертеп вибив під скалою, 1 то простою рукою. Це його палац!
Питання. Постіль м'якая?
Чи в краснім ложі Цей спочиває Чудний син божий?
Відповідь. Мати у ясла стелить траву, Таку ж перину і під главу. Це царський диван!
Питання. Які там слуги Із домочадців Має отеє Милеє чадце?
Відповідь. Вівці й мули з ослами.
Воли та коні з козлами. Це домочадці!
Питання. Яку ж то їжу Дім споживає? Трапезу бідну Хіба ж він має?
Відповідь. Пожива в зелі, Молоці й зерні. Це стіл вранішній, вечірній В цій хатині чудній.
462
Питання. Чи там музика
Модна й облесна Возвеселяє Царя небесного?
Відповідь. Пастухи на флейтах грають, На сопілках, вихваляють Найпростішим хором.
Питання. А які ж ризи?
Чи злототкані
У цього сина Марії-панни?
Відповідь. Тут бавовна3, льон та вовна;
1 оцим нужда є повна В наготі своїй.
Хори співають разом:
О нуждо! Благая, святая!
[Відчини нам двері] твого раю.
Який біс серце вкрав наше?
Який нас морок осліпив?
Щоб тебе уникати?
О нуждо! О даре небесний!
Любить тебе всяк муж, святий і чесний.
Хто з тобою роздружився.
Той вночі лиш народився.
Він не справжній муж.
Світ цей являє вид благовидний,
Та в нім таїться черв'як огидний.
Це печера вбога.
Таїть блаженного Бога
В благому серці.
Ах, злість благая краща від сміху,
Як в злім обличчі таємна втіха.
Бо це нужда святая,
Зовні зла, нутром золотая,
У мирній душі.
0 горе світу! Сміх виявляє.
Хоч у душі таємно ридає.
Прибрався ти кутками,
Та облився ти сльозами,
Внутрі день і ніч.
Заздрість, печаль, страх, несита жадоба.
Ревність, сум'яття, скорбота, позови та злоба
День і ніч тебе гонять.
Як сіонське місто, полонять
Твій душевний дім.
Звеселимося, не засумуєм!
Безперестанку всі християни!
Там, де Бог наш народився
1 пеленами повився. Хвала день і ніч!
Бавовна означає народжена із дерева вовна; це слово німецьке баумволле; баум — дерево, волле — вовна.
ДІАЛОГ
НАЗВА ЙОГО - ПОТОП ЗМІЇНИЙ
Розмовляють Душа і Нетлінний Дух 1791 року, серпня 16
ЛЮБИЙ ДРУЖЕ МИХАИЛЕ!1
Стародавній монах Ерират усі свої потішні записи дарував другові й панові своєму, патріархові Софронію2, а я підношу тобі.
Ти для мене у другові пан, а в панові - друг.
Цю книжечку я написав у Бурлуці, потішаючи безділля. її вкрали. Та я, натрапивши на список, виправив, розширив і завершив.
Потоп зміїний, Ноїв, божий і Біблія є те ж саме.
Якщо вона море, то як же не потоп? Гляньте на Назонову картину потопну3.
Nat lupus inter oves...4
Чи не в цьому морі поринає весь Всесвіт?
Гей, у цьому! Гей, увесь! "Занурились, як олово у воді..." Лиш мій Ізраїль, цю безодню перелітаючи, переходить. Лиш він схоплює жалібну ревність Варуха.
"Хто перейде на той бік моря і знайде премудрість?"
Що таке Біблія, як не світ? Що таке світ, як не ідол деїрський?5 Що таке золота голова його, як не сонце? Що таке сонце, як не вогненне море?
Чи не воно заступило нам нашу гавань оту:
"То цей стоїть за стіною нашою і каже: "Лицеміре! Чому засумнівався ти?"
Чи не всі, хто не переплив, мучаться у вогненній безодні? Чи не всі бекають про пекло? І хто зрозумів пекло? Чи не смішно, що всі є у пеклі, а бояться, щоб не потрапити?
Ось справжній сфінкс, шр мучить тих, хто не відгадав загадки. "Захвилюються і спочити не зможуть". "Ходите у полум'ї вогню вашого".
А Ной мій райдугу бачить, і потоп припиняється. Що таке прекрасна райдуга? Чи не радість є райдуга?6 Чи не сонце бачить свій образ у дзеркалі вод хмарних? Чи не сонце дивиться
464
на сонце, на друге своє сонце? На образ відображений, на радість і на мир твердий? Чи не туди дивиться цей проводир наш, чи не туди волхвів веде?
Залишся ж, сонце і місяцю! Прощай, вогненна безодне! (Прости, західне сонце!) Ми сотворимо краще світло. Створимо день веселіший. Хай буде світло! І це було світло. Хай стане сонце і місяць! Хай стане і утвердиться! Хай світить навіки віків! І це стало сонце і місяць! Новий місяць і сонце. Від Бога божественне.
Заспівай же, о Ісайє! Заспівай нам пісню переможну. Це Ізраїль перейшов море!
Не зайде для тебе сонце, Місяць в небі не змаліє. Господь буде світлом твоїм, і закінчаться дні твої. Дні ридання твого.
Заспіваю й я з тобою, любий мій Ісайє! "Райдугу мою покладаю в хмарах". Це означає: мир утверджую всередині себе.
Сонце всіх оберігає
Райдугою утішає.
Серця глибочінь, прокинься!
Другом будь собі - влюбися!
Геть потоп тоді змаліє,
А веселка заясніє.
Смак забудь сльози гіркої,
Заспокоїш шляхи твої.
Стань собі ти райдугою.
Розминешся із тугою.
Цим усіх не наситити!
Безодню безоднею не вдовольнити.
Пустельник Григорій Варсава Сковорода
(Д. Мейнгард)
In superabili loco stat animus, qui externa deseruit. Nunquam major est, quam ubi aliena deposuit, et fecit sibi pacem, nil timendo... (Seneca, Epistolae, 79)7.
Це те ж саме: "Розумний праведник собі другом буде" (Притчі, гл. 12-та).
ГЛАВА 1-ша
ПРИТЧА: СЛІПИЙ І ЗРЯЧИЙ8
Два мандрівники увійшли у храм Соломона: один сліпий, другий зрячий. Сліпий без користі зводив очі й водив ними по
І - Г. Сковорода
17 465 стінах храму. А зрячий, бачачи зображення, що відтворювало людину, звірів, птахів, гори, ріки, ліси, поля, квіти, сонце, зорі й коштовне каміння, й наводячи у всьому незмінну міру, яка художниками називається малюнок, утішався великою веселістю. А ще більш цікавою зіницею оглядав він семилампад-ний свічник і тінь херувимів. "Я не бачу веселості у цьому храмі", - сказав сліпий... "0 нещасний! - закричав зрячий. - Піди додому й викопай зіниці свої, закопані у міху твоєму. Принеси їх сюди. Тоді обновиться тобі храм цей, і відчуєш твоє блаженство, що насолоджує тебе".
ГЛАВА 2-га
ДІАЛОГ, АБО РОЗМОВА
Особи у розмові: Душа, Нетлінний Дух
Душа. Будь-який несмак дає мені живильний сік. Якщо тільки зволиш, о Нетлінний Духу, то скажи мені, що означає: два мандрівники?
Дух. Кожен народжений у цьому світі є мандрівник, сліпий або просвіщеними. Чи не прекрасний храм премудрого Бога є світ цей? Є ж три світи. Перший є всезагальний і світ населений, де живе все народжене. Він складений із незліченних світ-світів і є великий світ. Інші два суть часткові й малі світи. Перший - мікрокосм, тобто світик, малий світ або людина. Другий світ символічний, тобто Біблія. У населеному будь-якому світі сонце є його око, і око це є сонце. А як сонце є голова світу, то не дивно, що людина названа мікрокосм, тобто маленький світ. А Біблія є символічний світ, тому що у ній зібрані небесних, земних і глибинних створінь фігури, щоб вони були образами, які ведуть нашу думку у поняття вічної природи, прихованої у тлінній так, як малюнок у фарбах своїх.
Душа. Що означає викопати закопані у міху зіниці?
Дух. Початок вічного відчуття залежить від того, щоб спершу пізнати самого себе, прозріти заховану у тілі своєму вічність і наче іскру у попелі своєму викопати. Ця іскра - інші світи, і ця зіниця думки провидить у них вічність.
Душа. Хіба вічність і Бог є те ж саме?
Дух. Звичайно, вічність є твердь, що скрізь, завжди, у всьому твердо стоїть, і всю тлінь наче одяг носить, позбавлена будь-якого поділу й відчуття. Вона-то й істина і нетління. Бачиш, що світло премудрості тоді входить у душу, коли людина два єства пізнає: тлінне й вічне. А про нетямовитих є приказка: "Двох полічити невміє".
466
Д у ш а. Та скажи мені, яка користь бачити в усьому два єства, а не одне? 1 яка в цьому втіха?
Дух. Зображу це тобі подібністю. Дуже хитрий художник намалював на стіні оленя й павича як живих. Цими образами син його - дитина неймовірно тішився. І старший син дивився з подивом. Художник з часом стер фарби, тварини зникли з виду. Хлопчик від цього невтішно ридав, а старший сміявся... Тепер скажи мені причину сміху і ридання?
Д у ш а. О, не можу сказати, та від тебе прагну почути.
Дух. Звичайно, хлопчик думає, що тварини загинули, і тому плаче.
Д у ш а. Як же не загинули, коли зникли?
Д у χ. Ах, не називай фарбу образом. Вона лиш тінь в образі, а сила й серце є малюнок, тобто нематеріальна думка і таємні начерки, до яких фарба то пристає, то відстає так, як тінь від своєї яблуні, і фарба є наче плоть, а малюнок - як кість у тілі. Через це той, хто не розуміє малюнка, не накладе фарбу. Це старший розуміє і сміється. Найсправжніші образи ще перед своєю появою на стіні завжди були в розумі художника. Вони не народилися й не загинуть. А фарби, приліпившись до них, показують їх у речовинному виді, а відійшовши від них, прибирають із виду їх образ, але не відбирають вічного їх буття так, як зникаюча тінь від яблуні не руйнує яблуні. І тоді-то буває справжнє малювання, коли воно погоджене з вічною сущих образів мірою, а з властивістю їх погоджені фарби.
Душа. Вірую, що слово твоє не фальшиве, але для мене трохи темне.
Дух. Слухай же другу подібність! Намалюй круг, зроби із дерева чи виліпи його із глини. Потім знову його зітри, а інше зруйнуй... Тепер скажи мені: чи загинув круг...
Душа. Загинув мальований, дерев'яний і глиняний...
Дух. Правий твій суд! Загинув, очевидно, видимий, а нематеріальний і справжній круг перебуває нетлінний у скарбницях розуму. Цей як не створений, так і зруйнуватись не може. Матеріальні ж круги є, але, точніше кажучи, є фальшива тінь і одяг справжнього круга.
Душа. Куди ж веде твоя мова?
Д у χ. До того, щоб зрозуміти у всьому два єства: боже і речовинне.
Д у ш а. А це поняття куди виводить?
Дух. Туди, що не може ніщо загинути, а лиш тінь свою губить.
Душа. Що ж далі з цього виходить? Дух. Нічого! Крім безстрашності, добродушності, надії, куражу, веселощів і пристойної погоди, того сердечного миру,
467
який у Павла називається таким, що перевершує будь-який розум. Розмірковуй про тіло твоє те ж саме, що й про згадані образи й циркуль. Вважай все світське єство фарбою. Та вічна міра й всюдисущі руки божі, наче кості прилиплу до них плоть, усю видимість підтримують, перебуваючи у всьому головою, і, крім непостійної своєї тіні, деревом вічного життя. Не на підлі, видко, кості й руки дивиться Біблія словом цим: "Кість не зламається від нього". "Не бійся, Якове, це на руках моїх написав я стіни твої!..." 1 здогадався стародавній Платон9, коли сказав????????? - Бог землемірить". Не будь,
душе моя, із числа тих, котрі речовину вважають істиною. Вони не визнають єства божого. Віднімають силу й честь, буття й славу від нематеріального й благого духа, а замість нього дають мертвим і грубим стихіям. Оце-то означає: засудити й присудити до смерті начальника вічного життя й всезагального життєдавця будь-якого створіння. Бога, видко, вбити не можна. Та нечестиву їх думку правда божа на діло наставляє. Тоді відібрали від Бога життя й силу, як лиш присудили її до тління. І тоді ж віддали тлінності життя, як тільки відібрали його від Бога. Ось суд, що підняв раба замість пана, випросив собі розбійника Вараву10. Ці батьковбивці й сліпці, що обмацують стіни, називаються у Платона ницістю, яка сидить у темному рові й пеклі, бачить лиш темну ніч і ніщо не вважає справжньою істиною, хіба лиш те, що можуть помацати й схопити в жменю. Це джерело безбожництва й руїни сердечного міста. Ця повзуча й поїдаюча землю ницість, приліпившись до мулу, стала й сама болотом і порохом, який підняв вихор. Ті, що приліпили серце своє до Господа, є одного з ним духу і хваляться з Ісаєю: "Божий я". "Шлях благочестивих правий". "Не впадемо, а впадуть всі, хто живе на землі". Всі три світи складаються із двох сутностей, які одне становлять, названих матерія і форма. Ці форми у Платона називаються ідеї, тобто видіння, види, образи. Вони суть першородні нерукотворні світи, таємні мотузки, які тримають минущу тінь, або матерію. У великому й у малому світі речовинний вигляд дає знати про сховані під ним форми, або вічні образи. Таке ж і в символічному, або біблійному, світі зібрання створінь становить матерію. Та боже єство, до якого своїм знаменням веде створіння, є форма. Бо і в цьому світі є матерія і форма, тобто плоть і дух, видимість й істина, смерть і життя. Наприклад, сонячна фігура і матерія, або видимість. А оскільки вона означає того, хто розмістив у сонці поселення своє, тому друга думка є форма і дух, наче друге сонце у сонці. Як із двох квіток два запахи, так із двох сутностей дві думки і два серця: тлінне й нетлінне, чисте й нечисте, мертве й живе!... О душе моя! Чи можна нам цим похвалитися й заспівати: "Христові пахощі ми..."?
468
Д у ш а: 0 духу мій! Блаженна ти душа... В крайньому разі можемо про нас сказати: "У запах миру твого течемо". Нарешті, навчи мене, що означає семилампадний світильник?
Дух. Означає седмицю буття, в яку створений весь символічний світ.
Душа. Що це чую? Ти наговорив мені дивне й невідоме.
Дух. Уже сказано, що сонячна фігура є матерія і видимість. Сім днів і сім сонць. У кожному ж сонці є зіниця: друге прекрасне сонечко. Ці сонечка зі своїх видимостей сяють світлом вічності так, як палаючий єлей сяє з лампад своїх.
Д у ш а. О божественне, о любе, о найсолодше сонечко!... Ще ж мені скажи: хто такі херувими?
Дух. Седмиця й херувими, тобто колісниці й престоли - те ж саме.
Душа. Про херувимів. Чому вони престоли?
Дух. Сонце є храм і чертог вічного, а у світлицях тут же стільці, де проводить суботу. Колісниця теж, вона є дім ходячий. Бо ж сонце є вогняна куля, яка ніколи не стоїть, а куля складається з багатьох кіл, наче із коліс. Сонце ж не лише чертог і вічно блукаюча авраамська печера, а й колісниця, яка служить нетлінному нашому Іллі, що може возити вічне наше сонечко. Ці сонячні суботи, тобто чертоги й покої Вічного, називаються також седмицею очей. Сліпі й загадкові ці очі сидячий на херувимах відкриває тоді, коли із їх нутра вічні зіниці, як із сонць сонечка, нетлінним воскресіння світлом сяяти починають.
Душа. Інше: херувимська тінь, що вона таке?
Дух. Тінь, затінок, фарба, абрис, одяг, машкара, що таїть за собою форму свою, ідею свою, малюнок свій, вічність свою, - все те є херувим і тінь водночас, тобто мертва зовнішність.
Душа. Навіщо Єзекіїль приправив їм усім крила, щоб, крім орлів, бики й корови по піднебессю літали?
Дух. Для того, щоб злітали до єдиного начала, тобто до сонечка. Він не приправив, а провидів, що всі вони крилаті.
Душа. Що означають крила?
Дух. Інші та вічні думки, які перелітають зі смерті в життя, із матерії у форму. Ось тобі паска, тобто перехід. О душе моя! Чи можеш із мертвих створінь і з тіні херувимської перебратися до Господа твого й до форми твоєї, що робить тебе сутністю? "Міцна, як смерть, любов". "Крила її - крила вогню".
Д у ш а. О батьку мій! Важко вирвати серце із клейкої стихійної грязі... Ах, важко! Я бачила намальований образ крилатого юнака11. Він намагається летіти в гірне, а нога, прикована ланцюгом до земної кулі, заважає. Цей образ - мій образ. Не можу, а лиш бажаю. "Хто дасть мені крила?.," Для
469
полегшення, що підсолоджує моє горе, Отче мій небесний, продовжуй бесіду. Відкрий мені: навіщо Давид бажає ці крила? Адже ти сказав, що лиш самі сонця є херувими.
Дух. Сонце є архетип, тобто перша й головна фігура, а її копії й віце-фігури незліченні, наповнили всю Біблію. Така фігура називалась антитип (прообраз, віце-образ), тобто замість головної фігури поставлена інша. А всі вони, як до свого джерела, стікаються до сонця. Такі віце-фігури є, наприклад: темниця і Йосиф, кошичок і Мойсей, рів і Даниї'л6, Даліла і Самсон, тобто сонечко, шкіра і Йов, плоть і Христос, печера і лев, кит і Йона, ясла і немовля, гріб і воскреслий, кайдани і Петро, кошик і Павло, жінка й насіння, Голіаф і Давид, Єва й Адам...12 Усе це є те ж саме, що сонце і сонечко, - змій і Бог. Найкрасивіша серед усіх і мати інших є фігура сонячна. Вона перша благословляється й освячується на спокій Богові. "Благословив Бог день сьомий". З цієї причини інших створінь віце-фігури, що заміняють її, все своє буття приймають у днях світлої седмиці, бо у ній всі створіння народжуються; сама ж створюється раніше за всіх.
"Хай буде світло!" І було світло. Світло, ранок, день завжди біля променів, а промені при сонці. 1 так не дивно, що Давид, будучи херувимською копією, бажає крил, маючи ту ж силу й думки з седмицею. "Помислив же дні перші й літа вічні пом'янув і повчився".
Всім створінням дає лад і світло світла седмиця. "Сім цих очей - господні, що дивляться на всю землю". Коли вони сліпі, тоді вся Біблія є пітьма й Содом. Від неї й Давид учиться. Там сім сонць, а у Давида очі. Сонце на собі возить того, хто спочиває в сонці. І Давид.також: "Терплячи ж, потерпів", "Піднімаючи, підняв", "Вознесу тебе, Господи, як підняв ти мене". Сонце - це тінь, що заходить, та сила й буття його у своєму сонечку. І Давидові очі - це зникаючий прах, але тінь їх тече туди, щоб, зникаючи, перетворитися у вічну зіницю, у другий розум і в животворне слово боже: "Зникли очі мої у слово твоє".
Херувим є й Захарія. 1 цей поглядає на седмицю й те ж, що вона, мислить: "Літа вічні пом'янув..." "Бачив, - волає Захарія, - і це свічник весь золотий!" Куди хто дивиться, туди й іде. До літ вічних! Туди йому дорога! До світлої седмиці летить, орлиними крилами ширяє. А де його крила? "Ось вони!" - каже до мене ангел, що говорить у мені. У нутрощах
а Архетип - архіобраз.
Авраамоаа тінь І гості, ковчег і Ной, колода та Єремія, море й Ізраїль, Даліла та Самсон.
470
крила його. Серце його пернате. "Міцна, як смерть, любов". "Крила її - крила вогню..."
Херувим є й предтеча. "Був свічник, що горів і світився". Був означає не те, що існував, а те, що зроблений і створений світильником. Зірки прекрасні й лжезірниці: горять та не світять. Йоан же є істинна зірниця.
Душа. Будь ласка, Отче небесний, скажи, що є, що означає лжезірниця? Горю й палаю знати.
Дух. Лжезірниці - те ж саме, що й лжехерувими.
Д у ш а. Та де ж вони такі? Я їх взагалі не розумію. Відкрий!
Дух. Любий мій друже! Юда-апостол, той хай тобі відкриє. Ось тобі лжехерувими, ось і лжезірниці! "Ангели, що не вберегли свого начала"; "зірки прекрасні"; "тілесні, тобто душевні, або скотські, що не мають духа нетлінного". Коротко кажучи: ті, що заблукали від світлої седмиці, яка для всіх є гаванню. І це означає: "Ті, що не вберегли начала". Бог, начало, вічність, світло, є те ж саме. Це світло освятило своє поселення в седмиці; а седмиця - це суть книжки. "У суті книги є писано про мене", - каже Христос. Начало й суть те ж саме. Сюди-то мій Юда влучає словом оцим: "Ангели, що не вберегли свого начала". "Зірки прекрасні: для них морок пітьми навіки зберігається". Ось Люцифери, що впали з небесної седмиці! Зірниця - по-римськи люцифер, тобто світлоносець, або той, що веде за собою день. Зірниця ж є сонця предтеча й провісник дня. Глянь! Це тобі прекрасна зірниця! "Вранці бачив йоан Ісуса, що йшов до нього, і сказав: "Це ягня боже!'' Де ж твій день нам, люба наша зірнице? Дай нам! Ти ж не прекрасна, залюблена в морок зірка. Вже нам ніч мерзенна набридла.
"Це він! Після мене прийде муж, який був переді мною..." І так син Захарії є світильник, або лампада, що горить і освітлює, вміщує єлей, і створений, наче око, що містить всередині свою зіницю. У стародавніх свічкою, лампадою й оком Всесвіту називалося сонце. "Не було те світло, але хай свідчить про світло". Ось тобі істинний, дочко моя, херувим! І тому в храмах бачиш образ його крилатий.
Д у ш а. О найдорожчий мій херувиме Йоане! Дякую тобі, Отче небесний, за нього. А Лука й Клеопа - чи не херувими? Я вчора в храмі слухала про їхню подорож і дуже насолоджувалась. Якщо ж херувими, то з чого пізнати, що херувими? Я б дуже рада...
Дух. Тому що йдуть шляхом суботнім. Видко ж, що цим подорожнім на умі світла субот седмиця. Субота для них голодних дробить хліб їхній, відкриває потьмарені очі, а правдивіше кажучи, той, хто суботує в сонці та виходить зі
471
світлиці своєї. "Тим відкрилися очі". Цей наречений окрилив їх отими крилами: "Крила її - крила вогню". Дав цим несмачним бовванам поживу й смак, та заснований на шляху й на розумі суботньому. А мої пішоходи, одягнувши крила й ставши з повзучих і землю поїдаючих зміїв пернатими орлами, за цим Ісакісвим словом - "терплячі Господа оновлять силу, окрилатіють, як орли" - всерадісно вигукнули: "Чи не серце палаюче наше було в нас, коли говорив нам на шляху?" - тобто чи не надихнув він нас летіти в гірне від смерті до життя, вдихнувши у нас смак і світло світлої седмиці?...
Душа. Нині я зрозуміла. Сонечко, що наче зі світлого своєї світлиці, з гробу засяяло, окрилило їх і відкрило їм очі їх, щоб тінь херувимська не спочивала на шляху грішних, а, оминаючи всю тлінь, піднімалася б до єдиної своєї (невидимої) форми. "І той був їм невидимий".
Д у χ. О душе моя! Не самому Клеопі ця милість. Світла седмиця - це гора божа, де благоволив жити. Сюди йде старанно Маріам1 цілує й дружить з Єлизаветою. Туди сходяться всі коліна й сім'ї ізраїльські. "Там зійшли..." Сюди біжать сліпі, криві, німі. Тут дружбу й компанію водять вовки з ягнятами, рисі з козлятами, леви з телятами, гаспиди з підлітками і творяться зрячими, крилатими кожен за своєю тінню херувимами, що злітають до начала, яке є лиш одне, і як царя - всіх підіймуть: хай буде Богом всяке у всіх... Важко лиш цим горам піднятись, скочити вверх, викопати насолоду, задимитися й породити, наче гладким телицям, своє єдине теля. "Прийдіть, зійдемо на гору господню..."
Д у ш а. Я колись читала, що олениці й гірські кози не можуть народжувати, хіба що на цих горах.
Дух. Це, душе моя, можливе лиш у міркуванні про Бога, а в природі тварин недостатнє. У символічному світі, яким є Біблія, де лиш про Бога слово, так водиться, але це в нашому великому світі небилиця. У Бозі й від Бога все можливе, а не від створінь, ні у створіннях. Фігурні ці гори є сонця. Вони дають притулок таким оленям, як Давид, і про яких слово оце: "Тоді скочить кульгавий, як олень".
На цих горах відкидає Давид старі свої роги, а ростуть йому нові. "Там вирощу ріг Давидові..." Сюди стрибає зцілений Петром кульгавий і збуджена словом, що вийшло від нього, Тавифа, тобто гірська коза. По цих горбах скаче й перескакує молодий олень, брат і наречений соломонівської нареченої. Сюди ж прямує до брата й вона: "З'яви мені образ свій, де спочиваєш?" Відповідь: "У полудні, в сонці". Все ангельське воїнство також оспівує, що у цих вишніх і гірких горах вічні думки і лиш слава божа живе. "Слава у вишніх Богу!" - і тоді всій обітованій біблійній землі мир, спокій і вічна дружба! Як
472
пишеться у книзі Навина: "Спочила земля від боротьби", "Сюди спішать і пастухи". "Перейдемо до Вифлеема!", "Там народила тебе мати твоя".
Сюди за зіркою мандрують і волхви. "Бачили (кричать з Захарією: бачив і це свічник...), бачили ж зірку його на сході". Сходу без сонця ніде немає. "Став угорі, де було дитя".
Не тільки для оленів, але й для зірок немає спочинку, крім цієї гори. Всі створіння зітхають, бажаючи оточити себе небесним житлом і волаючи: "Це спокій мій!" Магдалина також, шукаючи радості й втіхи своєї, дуже рано приходить на гріб. Не можна, щоб гріб цей не був той камінь, де спочивав Яків і бачив драбину. Слухай і запам'ятовуй, дочко моя, що при Магдалині згадується світанок і глибокий ранок, що ледь-ледь бовваніє з мороку: темнувато накреслює кам'яну гору божу і пресвітлий чертог його - сонце? Глибоко помиляєшся, моя голубко, якщо не думаєш, що той гріб є не що інше, як лиш печера, висічена в надрах кам'яної гори, де спочила премудрість.
Нині ж навчися й віруй, що господня земля і все на ній суще йдуть до гори божої, яка у надрах своїх ховає солодкий рай і вічне життя доти: "Поки дихає день і рухаються (херувимські) тіні". Оте світло й день! "Дмухнувши, каже: прийміть Дух Святий..." Тоді все через цю божу гору, наче по драбині, сходить до Бога. "Не. це! Але дім божий і ці ворота небесні".
Душа. Єнох не знайдений серед живих, Ілля схоплений вихором, піднятий за волосся ангелом пророк Авакум і апостол Пилип, людина Павла, до третього неба піднятий, - все це здавалося мені жорстоким і голодним. Нині ж у цій жорстокості знайшла я з Самсоном ніжну й солодку поживу. Засолодила все це мені твоя херувимська мова і дивна гора. Чи не про цю чудотворну гору, не лише Іллю, але й биків, і гори, що скачуть, і про ту, що окрилює горби, і дерева, чи не про цю нашу сіонську матір і чи не для неї оця пісенька Ісаїна: "Спокій дасть Бог на горі цій; вип'ють вино, вип'ють радість на горі цій, помажуться миром на горі цій"?
Дух. Відгадала ти (з Самсоном) загадку його! Оце й є столиця Сіон, що є матір'ю для всіх нас, яка гукає до всіх нас: "Там дам тобі соски мої..." "Блаженний! Хто має дітей своїх у Сіоні і плем'я своє в Єрусалимі! "Подивися ж тепер, сестрице моя! Куди йдуть 12 учнів? Чи не на гору Галілею веде їх брат і друг, прекрасний Йосиф, що вийшов, як із світлих палат, із темниці? На горі з братією своєю веселиться, возноситься, благословляє й дарує надію Святого Духа, що хоче їх утішити. У цій залі - вечеря, що дихає таїнствами й пахощами, і запевнення Фоми14. У цій світлиці знявся вітер і шум із крил Параклітових15. У цьому храмі вияв дивних мов і здійснення надії. "Діти Сіона, радійте, бо я дав вам поживу в правді..." А Стефан? Чи не херувим? Чи яе
473
херувим? Чи не на гори дивиться? "Оце бачу небеса відкриті!" А Павло? Чи не з Даниїлом зводить очі на гори? "Звів очі мої на гори і бачив: і це муж!... Тіло його, як фарсис..." А Павло, чи не те ж саме? "Знаю людину". "Про гірне мудруйте". "Як вознесеться пишнота його". Ось тобі мала кількість херувимів, що оточує Господа слави. А чи не дихає у твої вуха, люба моя, вітер і шум орлиних крил, що несуть апокаліпсну жінку з прекрасним її сином? Посріблені крила її високо ширяють! І вона бажає в горах святих сховатися від змія, який жене її. "І полечу, і спочину". О цнотлива мати, наречена без нареченого, немає тобі на землі миру! Поспішай, благаю тебе, з любим дитям до гірних вічного субот! На тих семи горбах, напевно, знайдеш спокійне місце, як Ноєва голубка або як ластівка, що втікає від зимових холодів, перелітає із північних країн через Чорний Понт16 на південь, співаючи пісеньку оцю: "Немає тут мені спокою". "Хто перейде на той бік моря і знайде премудрість?" "Одна я, поки перейду".
Світла седмиця є день господній, спокійний полудень, весна квітоносна, вічне літо, час добрий, всім воскресіння, просвітління й освячення. "Очі всіх на тебе сподіваються, і ти даєш їм поживу в добрий час"; "Прийміть Дух Святий!"
ГЛАВА 3-я
ВИПРОБОВУЄТЬСЯ БОЖА СИЛА У ДЕЯКИХ МІСЦЯХ БІБЛІЙНИХ
Душа. Світла седмиця й тінь херувимська зпам'яті'моєї не виходять, о любий Отче! Світло, тепло, прохолодну тінь, поживу, що насичує вічності соком, жваву забаву, тверду надії втіху - все це знаходжу для себе у світлих чертогах і на прекрасних горах її. Люблю Ізраїля, який ссе камінь цієї гори. А чи не є це навчатися святині?... Та миле для мене й жалібне видовище оце: жінка з прекрасним своїм дитям, ширяючи в повітрі, втікає від змія, що переслідує її... О богомерзенний! На слід божественної нареченої блювотиння гірких вод вибльовує поганець... Скажи мені, Отче мій, яка користь драконові з того, щоб втопити дитя?
Дух. Користь та, що, втопивши цю наречену з дитям, легко тоді може вкрити всю землю потопом, а Бог від вод очищує.
Душа. Звідки ж у нього ця злоба й впертість до Вишнього? Дух. Навіщо про це питати? Плоть від природи ворожа духові.
Душа. Невже цей Сатана відригує потоп, що був у дні Ноя?
474
Дух. Без сумніву, той, що був при Ної.
Душа. Чому ця діва оточена сонцем?
Д у χ. Можна здогадатися, що вона стоїть на місці сонячної фігури і є її копія.
Душа. Звичайно, це той самий змій, який нашептав Єві, наче у смертного дерева добрий плід.
Д у χ. Це той самий. Тоді саме він задушив насіння у жінці і потопив спадкоємця отих обіцянок: "Дам тобі оту землю й сімені твоєму". Потім вже легко з вантажем своїм земля підведена до клятви і вкрилась гіркими його водами, а простіше кажучи, з Давидом, потопними його словами й облесної мови блювотинням..Тоді всюди настали злі часи, чужа пітьма, гниль і розтління плодів його смертних, лиш для нього смачних. Не видно було в хмарах ні прекрасно сяючої райдуги, ні повітря веселої благовидності, ні приємності вічного літа в добрий час, про яке говорить наречена без нареченого.
"Зима минула, дощ відійшов, квіти з'явилися на землі, час обрізування грон настав".
Душа. Хотіла б я знати, Отче наш небесний, і прошу відкрити, не ухиляючись, що безпосередньо означає цей змій? Якщо в цьому фігурному біблійному світі будь-яке дихання і всі створіння зібрано для складання системи його фігур, то й він повинен бути фігурою, яка означає щось певне. Та й написано у цьому священному світі, що з іншими створіннями і гади Господа хвалять. Як може хвалити його німе створіння? Хіба лиш може бовваніти фігурою й загадковим мовчанням, як помахом, давати знати про Бога. Не інакше ж німі небеса розповідають про божу славу, як мовчки. Проте, як сурмою, проповідують його премилосердний промисел, що у світах його заховався. Навчи ж мене, владико святий, що означає цей змій? При тому мені незрозуміла й та нісенітниця, щоб вважати за одне обидва потопи: драконів і божий... Не вміщує серце...
Дух. Ну, душе моя, дій! Почнемо вчити й одночасно тут же вчитися. Що солодше, як, за порадою Сираха, навчатися святині у розумі своєму? "Блажен-бо муж, який у премудрості помре і який у розумі своєму навчається святині..." Не поспішай лиш, моя люба. Не будь нахабною й не вважай недостатнім те, що тобі не зрозуміле. Пам'ятай, що цей світ фігурний - це є сплетена із загадок і запечатана таємницями книга. Потішай у цьому розумному раю думки твої. Та ніде поспіхом не суди... Чи ти коли чула, що найдавніші дослідники вічності створили змія її фігурою? Змій же був хитрим зображенням науки про Бога.
Душа. Чула. Його малюють, що ніби повзе і звився у коло, і хвіст свій у вустах тримає. А чому він зображений такою фігурою?
475
Дух. Тому що хитрий і в'ється кільцями так, що не видно, куди думає, якщо не примітити голову його. Так і вічність всюди є і ніде її немає, тому що невидима, закриваючи свій прояв. Подібна до неї й наука про неї. При цьому завитки й кільця її є зображення вічності й таємничих згортків божественної науки. Крім цього, має він прегострий зір, як видно з його імені. Грецьке оце слово дерко означає бачу, дракон - означає побачу; дракон - який може побачити вперед, тобто прозорливий. Немає важче, як прозріти вічність оком, засміченим гряззю. Якщо ти розжувала й смак відчула у цьому: "Слово було до Бога, і Бог був слово", тоді розумій, що Біблія, простягаючи все своє фігурне слово у видіння вічного, стала й сама Богом. "І Бог був слово" - так, як вексель на золоту монету і сам став золотом... Тепер уже не сумніваючись скажу, що Біблія є і Бог, і змій.
Душа. Ах, Отче!... Дивне й неочікуване чую.
Д у χ. Голова його є седмиця. Ось тобі семиголовий дракон Даниїла!... Перестань же дивуватися із згаданих потопів і не говори: не вміщує серце...
Душа. Бо й сонце є змій?
Дух. Звичайно, голова зміїна, а лице Боже.
Д у ш а. І всі інші віце-фігури суть змії?
Д ух. Без сумніву, вони є його тулуб і хвіст, а божі ноги й підошви. Престол же його - небо й сонце.
Д у ш а. Як багато тепер я бачу зміїв!
Д у χ. У Бога 1000 років, як день один, і 1000 віце-фігур у одноденній сонячній, а вона єдина стоїть замість їх 1000. І як змій часто в'ється, звиваючись у різні завитки на тому ж місці, а з вигляду ніби міняється, так і Біблія показує різні повісті й розповіді, але все це на тій же точці, як колесо на своєму центрі, обертається. "Змій же був наймудріший". Створена ж зміїна фігура мудріша за всі звірині як така, що більш виразно зображає книгу вічності й силу божу. "Змій цей, його ж ти створив, щоб лаяти його".
Д у ш а. Як же так? Біблія є одночасно і Бог, і змій?
Д у χ. Як же так? Вона ж і плоть і дух, буйство й мудрість, море й гавань, потоп і ковчег... Не будь нетямуща й твердолоба! Міркуй меткіше!... Ти ж уже чула, що всі світи складаються з двох сутностей: злого й доброго. Чому ж для тебе цей змій такий страшний? Він не завжди шкодить і юродствує, а буває і смачний, і корисний. Якщо нашептав Єві по-сатанинськи, то може й Марії возблаговістити по-архангельськи.
Душа. Чому ж цього змія у всіх віках і народах лають, обпльовують і ненавидять?
Д у χ. Не дивно. Він їх потопом мучить. Він створений на наругу і того гідний.
476
Душа. Ах, він того гідний?
Дух. Тому що в багатьох місцях безсоромно й шкідливо, без усякої міри бреше. Також нашіптує нісенітниці й сороміцькі побрехеньки та небилиці.
Д у ш а. Де ж він бреше? Покажи мені хоч одне місце.
Дух. Покажу. А щоб його брехню порахувати, для цього потрібно чи не півроку. Ось він тобі відразу, на самому порозі, бреше: "Спершу сотворив Бог небо і землю".
Душа. Боже мій, невже це брехня?
Дух. Найголовніша крітська й сіканська брехня17. Доки яблуня, доти з нею й тінь її. Тінь означає місце, заступлене яблунею від сонця. Та дерево вічності завжди зеленіє. І тінь же її ні часом, ні місцем не обмежена. Світ цей, і всі світи, якщо вони незліченні, це тінь божа. Вона зникає з виду частинами, не стоїть постійно і перетворюється у різні форми, проте ніколи не відлучаючись від свого живого дерева; і давно вже освічені сказали оцю річ: materia aeterna - "речовина вічна", тобто всі місця й часи наповнила. Лиш розум немовляти може сказати, начебто світу, великого цього Ідола й Голіафа, колись не було або не буде. Цією дитячою брехнею у кінці десятого після Христа віку християнський Всесвіт так розхвилював, що всі так боялися кінця світу, як мореплавці у велику бурю загибелі корабля.
Уяви собі, душе моя, тодішні муки душ християнських від цього змія. Вони ж не сім днів, як на морі, тривали, а... і кинули Христову філософію у найбільше презирство й наругу, коли нарешті відкрилося, що всі погани гідно й праведно християнську цю бісовість висміювали й нині висміюють18. І як у самих дверях і, за прислів'ям, на першому скоку бреше, так і в найперший день непостійний: "Хай буде світло!"
Звідки ж світло це, коли всі небесні світила з'явилися на четвертий день? 1 як день може бути без сонця? Блаженна природа постійна. Все, що нині є, те завжди не є постійне. Такими нісенітницями через усю седмицю відригує, наче був глядачем вселенського цього чудотворного театру, і начебто потреба знати - чи спершу цвіт, чи народився гриб? Нарешті, всю цю божу фабрику дуже грубим юродством запечатав: "Спочив від усіх справ своїх"19.
Наче втомлений, більше нічого не міг сотворити. А якщо б це не завадило, то обов'язково у нас нині з'явилися б безхвості леви, крилаті черепахи й кобили, хвостаті зайці, однорогі воли, солодкоголосі перепели, пухо-соболині їжаки, чотириокі й чо-тиривухі судді, правдолюбні крутії й наклепники, премудрі
аОсь слово, що приголомшило тоді Всесвіт: "Зв'язав сатану на тисячу літ". Боялися, щоб не розв'язався губитель.
477
(кажучи по-тевтонськи) шпіцбуби, по-малоросійськи - мудрі дурні та інші чудовиська й виродки, а за ними б услід, як Єлисеєве залізо, виплило б (кажучи по-римськи) perpetuum mobile і філософський, що все європейське болото перетворює на золото, камінь... Нині ж все це засіло у божій безодні20. Послухай, душе моя! Від цього ж джерела, що потоп фальшивих вод вибльовує, утікав Яків, як пишеться: "Пішов Яків від джерела проклятого й увійшов у Харрань", там, де сіла й судить вічна дружба й правда. А як у Бога відняв божу невтомність, так сам собі чуже й неспоріднене засвоїв, тобто людську мову: "Говорить змій жінці".
Душа. Почала й я відчувати нісенітницю в цих словах: "Спочив", "Було світло". Це означає світлий і сонячний час. Потім, наче безпам'ятний, розповідає про сонце, наче його не було, а створюється нове. Якщо ж першого дня сонячна погода й світлість створені без сонця, то навіщо створювати сонце? Не складно бреше.
Д у χ. О душе моя! Знай, що Біблію читати й брехню його рахувати - це одне й те ж. "Насадив Господь Бог рай в Едемі на сході". От базікало! Сад насадив у саду. Єврейське слово Едем означає те ж саме, що й сад. Звідки ж на цей (так би мовити) садовий сад дивитися, щоб він здавався на сході? Та видко, що в нього, як сонце, так не один і схід. "Пізнав Каїн жінку свою". О безсоромний буєслов! Забув, що, за його казкою, не було на світі, крім чотирьох чоловік. Де ж він узяв собі жінку, крім матері?
Душа. Мені й те нісенітницею здається: "Бога ходячого в раю..." Як змінює місце всюдисущий?
Д у χ. Та цей наклепник нашепче тобі, голубко моя, що Бог плаче, злиться, спить, розкаюється. "Подумав Бог... і розміркував, як сотворити людину". Потім розкаже, що люди перетворюються на соляні стовпи, здіймаються до планет, їздять колясками по морському дну й у повітрі, сонце, наче карета, зупиняється й здає назад, залізо плаває, ріки повертаються, від звуку труб розвалюються мури міста, гори, наче барани, скачуть, ріки плещуть руками, діброви й поля радіють, вовки з вівцями дружать, воли з левами пасуться, граються хлопчики з гаспидами, встають мертві кості, падають з яблунь небесні світила, а з хмар - круп'яна каша з перепілками, із води робиться вино, а німі, напившись, розмовляють і чудово співають і ін., і ін.21 "Рись спочине з козлищем". "1 віл, і ведмідь разом". Ах! "Не знаю змія, що повзе по камені!" - гукає Соломон. Бачиш, що змій по брехні повзе, брехню жере, брехнею ригає. Не знай і ти його, о душе моя! Яка твердість у його наступній мові? "Всякого жиру й всякої крові хай не їсть". Потім, забувши сказане, говорить: "Нагодував їх жиром".
478
"Пийте із неї всі, це кров моя..." 1 чи багато смаку в таких словах: "Хай відбере жрець від жертви пам'ять її". "Хай покладе жрець пам'ять її на вівтар". "Всякий дар жертви вашої хай сіллю посолиться"? Яка ж приємність і в цих непосолених словах?
"Збивай молоко, і буде масло!" "Якщо ніздрі шкрябаєш, виступить кров". "Дасте їй із плодів уст її, і хай буде восхвалений у воротах муж її..." Що худіше, гірше й несмачніше, як оце: "З потоку на дорозі п'є: через це вознесе голову"? Що більш сороміцьке й шкідливе, як поведінка Лота в печері? А оце вже брехливіше від усякої брехні: "Все підкорив ти під ноги його". Крім звірів і гадів, скільки тисяч крихітних, літаючих і повзучих звірків ссуть кров людську і поїдають труди її крові й поту! Нарешті, глянь, душе моя! Змилуйся й постраждай за незліченних, позбавлених вінка мучеників - за тих нещасних страдників, які, зваблені лестощами цього мучителя, викололи собі спокушаючі очі, вирізали для царства небесного свої сім'яники й оскопили самовільно, або раптом багато самих себе спалили. Бог вірою, а він марновірством таємно ловить. Марновірство роздразнило премилосердного цісаря Тита: начебто Біблія не веліла коритися царям. 1 те ж саме зрівняло з Землею єрусалимські мури22. Глянь, будь ласка, на всю земну кулю й на весь бідний рід людський. Чи не бачиш, яким болісним і тяжким потопом єресей, чвар, марновірств, бага-товір'я й різновір'я хвилюється, збурюється, потопляється! А цей же весь потоп не зверху нам даний, а пекельна зміїна паща, відригуючи, виригнула, вибльовуючи, виблювала, бо ж пишеться: "Слова потопні, мова облесна". "Охорони мене, Господи, від людини лукавої..." Скажи ж тепер, душечко моя, чи не гідний цей змій за такі блюваки, нісенітниці, рани, муки всесвітнього сміху, огиди й лайки?
"...Сотворив ти лаяти його".
ГЛАВА 4-та
ТРИВАЄ СУД НАД ЗМІЄМ
Душа. Якщо цей змій підвладний всесвітньому судові, то й ми можемо бути над ним суддями. Чи не він є той Даниілів бовван, стертий філософським, краще скажу ізраїльським каменем!... Недавно я сміялася з того, що він до Авраама привів трьох гостей, і в Содом відправив лиш двох, а третій де? З воза, за приказкою, вбився?... Звичайно, гості стояли на горі. "Три мужі стояли над ним". Проте ж не сказав: з'явився йому Бог не біля гори, а біля дуба. Смішно й оте: "Не минай мене, раба
479
твого". Потім: "І обмиються ноги ваші". Отже, у Авраама троє, двоє і один гість є одне й те ж. Чи не це є по-німецьки шпіцбуб, по-грецьки химера, химара, а в нас те ж саме, що мара?...
Дух. Цис-сис-сис!... Тихіше, тихіше, голубко моя! Оглядайся, як притча вчить, на задні колеса. Не поспішай! Ах, щоб не пожер тебе дракон і потоп! Ридає мати, яка народила зухвалого сина. 0, щоб не ридала й тобі! Отих невінчаних страдників хто погубив? Суд наглий. Всесвітній, що всі роди бід вічно збурює, на всі роди і всі віки й людей наводить потоп хто? Суд наглий. Рятівну оту від потопу піраміду здійснити в стовпотворінні завадив хто? Мови злив і слова змішав, які породили всіх роздорів і різновір'я єресі, хто? Суд наглий. Хто найсолодший для Бога музичний орган, тобто Біблію, погано-голосою й незлагодженою сотворив і розладнав? Хто навчив цю Єву співати пісні не Богу Якова, а бездушному деїрському ідолові, світові цьому? Суд наглий. Співають у костелах в день Святого Духа: "Злагоджено зазвучала пищальна пісня" тощо.
Та краще було так співати: "Незлагоджено зазвучала..." Через це вигнано з раю Адама, з розстроєним своїм Псалтирем і з незлагодженими своїми гуслами. Гей, душе моя! Уникай суду наглого, обережно суди суд божий. Чи знаєш, що таке Біблія? Вона ж бо є отой стародавній Spirt (сфінкс), лев-діва, або лево-діва. Разом лев і діва. Це зустрічає тебе, обходячи Всесвіт, шукаючий, наче лев, щоб кого проковтнути, а хто ж зустрічає? Отой Давидів шибеник, мор і біс полудневий. Ось тобі сфінкс! А ти дрімаєш і граєшся! Чи не чуєш Соломона: "Хто любить біду, гідний її". Чи розумієш, як нині зустрічає й очікує тебе - або преблаженна перемога, або цілковита біда? Якщо розгадаєш собі загадку, якщо досягнеш отого гостро-гірного міста, міста Давир, міста премудрості й грамоти її премудрої, міста отого апокаліпсного, міста коштовно-камінного, єдиного, улюбленого Давидові отого міста, "хто заведе мене у місто утверджене?" Це мир тобі та милість на всі дні життя твого! 1 діва, і жінка твоя це, як лоза виноградна, в стінах дому твого тілесного народить тобі синів сіонських і дочок єрусалимських, не із крові, а від Бога народжуваних, як пишеться: "Блаженний, хто має своїх родичів у Сіоні й племя своє в Єрусалимі". Оцьому-то переможцеві вишнього міста муж божий Халеб дає в подружжя найкрасивішу з усіх плотських світу цього наречених, не наречену ще дочку свою Асхань оту: "Цю полюбив я від юності моєї й насмілився привести собі наречену, хай не зав'яне краса її". Якщо ж по-самсонівськи лева цього, гострозорого сторожа й пестуна діви цієї, наче дракона, що стереже золоте руно, не роздереш, - о, тоді-то замість Асхані твоєї солодкого соку отого: "Гортань її - насолода" - зустрінуть тебе псячі мухи, "що згноюють со
480
лодкість єлею, і шершні й горе інше". "Горе тим, хто на:іина гірке солодким". "Нагодую їх полином". "Пошлю на них звірів". "Зуби їх - зуби лева, що вбивають душу".
Роздери лева, душе моя, щоб він не роздер тебе. Роздереш, якщо уникнеш наглого суду. Уникнеш, якщо буде господь Бог твій з тобою. У злобному обличчі доброї людини ховається блаженне серце. "Слова мудрих, наче вбиті цвяхи". О, обережно ходи біля них, душе моя. Кожне біблійне слово прибите цвяхом отим: "Прибив цвяхом твоїм плоть мою". І всякий голос її є отой левиний рев: "Як лев, зареве Господь". Тоді роздереш, коли розбереш, а знайшовши сік істини, Заспіваєш з Ісайєю: "У скарбах порятунок наш".
Знаю. Тебе ж спокусили Авраамові гості. Прошу їх не принижувати й не лаяти. Видко, що не дурниця це й не нісенітниця, коли кажуть, що єврейська Біблія тим же стилем починається: "Спершу сотворив Боги це небо і оцю землю". Розжуй! Сотворив? Це означає один. Боги? Це означає не один. Подібно пишеться й про отих мандрівників: "Зійшовши ж, - мандрівник каже, побачу". Потім: "Ми губимо, - каже той же мандрівник, - місце оце". Я і ми? Бачиш, що тут означає те ж саме. Якщо хто з Піфагором зрозумів фігурний трикутник, що зображає істину, той бачить, що в ньому 3, 2 і 1 є одне й те ж23.
Трійця в одиниці та одиниця в трійці бути не може, хіба одиниця. Та хто ж єдиний, тільки один Бог. Всі створіння - це плоть, розумій: сплетена сітка, склеєний пісок, зліплений порох, що ділиться до сэоеі' безконечності, відповідаючи своїм поділом і перетином протилежному божому єству, що простерте своєю одиничністю у неподільну безконечність і в безконечну неподільність. Бо всяке створіння є пересічна природа. Вона не причетна до всеблаженної отої одиниці: "Єдине £ на потребу". І тим більше зі святою трійцею немає частини створіння. Ця Агар24 є велика бідність і бідна ота численність. "Марфо! Марфо! Турбуєшся й говориш багато про що..." Єдине начало, а початкова єдність всі створіння випереджає: це кут! Та, що сотворила плоть і вселилася в неї: це кут! Від зниклої плоті залишилась: це кут! Ось тобі, горлице моя, єгипетський трикутник! Ось чому закохався в нього мудрець самоський!25 Хто не знає себе і Бога, той цим спокушається й лається. Світлі ж ангели осявають смисли, звеселяючись, бо з нами Бог. Трикутник, квадрат, коло, сонце, проскурка з вирізаним посередині й вийнятим єреєм квадратом чи трикутником, переламана, просто кажучи, розтлумачена Луці й Клеопі26, - все це утворює єдиність.
Душа. "Радій, ковчеже, духом позолочений!" Нині чую! Нині бачу! Ти мати й дім... Це! Бачу духа божого, що ширяє поверх потопних вод. Бачу одне, а це троє. Бачу троє, а це
481
одне... Та як двоє і одне!... Дивується розум... Покарай мене, Господи, і скараюсь. Викрий мене, і полюблю тебе.
Д у χ. О нетямуща й заскорузла! Від лику буйних дів діва! І чи цього не втямиш? Поклади в одне кінець і початок. Гей! Будь мені видющою, наче Ноєва голубка, щоб тебе не причислили до отого нещасного хору й не погубили потопом. "Зменшилось добрих дів". "Погрузли, наче олово у водах".
Будь же й ти суддею, та гляди; праведний суд суди. Не лише на лице дивись, і не оцінюй світлицю за кутками, а за змолоченою шкаралупою - горіх. Адже знаєш, що є змій, знай же, що він же є й Бог. Фальшивий, але й істинний. Юродивий, але й премудрий. Злий, та він же і добрий. "Який добрий Бог Ізраїлі в до правих і мудрих дів!" Якщо в ньому будеш бачити лиш злість і плоть, то не перестане тебе ранити й живити нею, як пишеться: "Приклади їм зло, Господи, приклади". Кому? "Славним землі". Як може земля, плоть, гній славитися в домі божому? Зовсім не радить Мойсеєві дивитись на своє лице Бог. Це означає бачити в Біблії землю й пітьму, а їсти отруту. Содомляни всі - юнаки й старці їх - перед сном увечері бродять біля дому божого, та завжди голодні, як пес.
Д у ш а. Я за те, щоб він не був дошкульним. Тоді я б не лаяла його і не боялася б його смертельного жала. Та що з ним робити?
Дух. Вчинити праведний суд йому. - ось що! f точно пізнати силу духа його. Тоді мале дитя його поведе.
Д у ш а. Як же це зробити?
Дух. Знести й підняти від землі вверх. Тоді з'явиться його рятівна сила, як він сам зізнається: "Коли ж вознесете сина людського, тоді зрозумієте, що я є". Правдиво кажучи: що я значу? 1 що я є? Нині ж сидите на місці моїх губителів і незлобну мою невинність убиваєте. А ця ж, нарешті, є не хибна печать віри, щоб підняти змія цього чудного, як пишеться: "Знамення віруючим; мовами заговорять новими; змія візьмуть, вознесуть..."
Душа. Хто ж може його підняти?... А піднявши, куди його дівати? Хіба на шию повісити?
Дух. Гори переносить і змія підіймає хто? Віра. Підніми спершу не зміїне, а твоє власне серце, куди? До вічного, а змій по твоєму сліду самовільно вознесеться в гору і повисне на дереві, а тобі на шиї.
Д у ш а. От біда! Загризе...
Д у χ. О дурепа! Не біда, а спасіння... Він лиш тоді шкідливий, коли по землі повзає.
Душа. Скажи, батьку, ясніше, як повисне на дереві? Ми дерево розуміємо те, що хрест, шибениця...
Дух. Скажи краще так: ми повзаємо по землі, наче немовлята, а за нами повзе і змій. 1 хто вас поставить (на
482
ноги)? Хай не виходить із пам'яті тобі пресвітла (чуєш, дочко) седмиця божих гір! Вони є сім райських яблунь, сім же, як одна, що народжують плід вічного життя. Тепер відчуй солодкий оцей голос нареченої: "Як яблуня серед дерев літніх, так брат мій серед синів". "Покладіть мене в яблуках; під яблунею збудив тебе". "Там народила тебе мати твоя". Чи бачиш: куди вгору здіймається і на якому дереві вішається? Та же й Ісайя через райське дерево життя розуміє седмицю: "Як дні дерева життя, будуть дні людей моїх".
Повішений на цьому посадженому при джерелах вод дереві, з нечестивого мужа блаженним, із повзучого божественним, із отруйного робиться рятівним, із мертвого - живим... Послухай, як Ісайя про всіх Ноєвих, або біблійних скотів, звірів і про самого змія благовістить: "Не пошкодять і не погублять?" Та зверни увагу, де не пошкодять? "На горі-бо святій моїй". "Вовки й ягнята повинні пастися разом". "Лев, наче віл, з'їсть солому, а змія - землю".
Якщо ж мені скажеш, що він без гори їв землю і за це проклятий Богом, то не через те він проклятий, що жер не на горі, без гори, не на горах святих. Не за те, що їв землю. Вся система світу цього є земля й порох, вода плинна й тінь псам, яка минає. Належало йому їсти й пити з Клеопою, а де? На шляху суботньому, або з Петром на з небес спущеному килимі чи скатертині, або з Павлом біля столу семистовпного дому, або у світлиці з апостолами, що омивають ноги, тобто з Ізраїлем. А де ж? Там, перед Богом. У той час він був би благополучний, як написано: "З потоку на шляху п'є: через це зведе голову", "Вознесу тебе, Господи, як підняв мене ти".
А звівши свою голову, міг би тоді трохи звести й усе своє тіло, як сам зізнається: "Якщо я буду відірваний від землі, тоді все притягну до себе".
Душа. Чому світла седмиця є шлях і потік? Дух. Тому що вона є драбина, що все зводить до Бога. Лиш він добрий і високий. А потік тому, що напуває всю біблійну землю, налаштовуючи до плодоношення всю неплідну фігуральних створінь пітьми пітьму. Тому пишеться: "Джерело виходило із землі і напоїло все лице землі". Лице є те ж саме, що й фігура, емблема, образ: "Хай моє лице не з'явиться тобі". "Просвіти лице твоє, і врятуємось".
Душа. Скажи мені: коли просвітлюється лице боже? Бо ж сонце і день світлі самі собою.
Дух. Аж ніяк! Будь-яка стихія є пітьма. А просвітлюєтся лице боже тоді, коли у серці сонячної фігури з'являється слава божа. У той час світає в сонці невечірнє світло, а у дні його тьмяному зоріє денний ранок незахідного віку. І це означає: "У світлі твоєму побачимо світло".
483
Із седмиці днів сім проповідей виводить Давид Богові. Так мудрувати радить і іншим: "Благовістіть-бо день за днем". Иоіль же: "Затрубіть сурмою в Сіоні", "Проповідуйте у горі моїй святій". А що проповідувати? Ось що: "І приходить день господній", "І близький день пітьми й бурі, день хмари й імли".
Тьху! Як же не близько? Він сховався у нашому похмурому й буремному дні. Він так нашим днем пожертий, як Иона китом2?. І наче закритий стіною: "То цей стоїть за стіною нашою". Та стіни відсунуться геть, а злий день виблює добрий: "День дневі відригує слово", тобто мудрому із похмурого дня виходить розум вічного дня. У той час фігура, що таїть в утробі своїй того, хто зодягається світлом, наче ризою, як троянда й лілія; видає приємні запахи: "Поки дихає день, і зрушаться сіни". "Смирна, й стакта, й касія від риз твоїх".
Д у ш а. А чи я не вгадаю? Наш темний день і сонце - цс гора горя. А день божий - це із гори мамврійський дуб. Напевно, він високий, якщо авраамський бенкет під ним...
Дух. Ось тоді й просвітлюється лице боже, тобто сонце, коли з нього проросло дерево премудрості. Отут-то бенкет: "Як у тіні його (тобто сонця) мудрість, так само печера посріблена й джерело розуму премудрості, що виходить із неї, оживляє". У той час оновлюється вся земля. "Дана їм всяка влада..." "Дмухнув, і сказав їм: прийміть Дух Святий". "Поки дихає день..."
Душа. Боже мій! Як я насолодилась фігурою цією! Вона мені мила. О благовидний образ! Прекрасне лице вічного! Найсвітліше око! Воно оглядає й освітлює всю землю! Хто тобою досхочу насолодиться! О позолочена вічністю печера й ковчег божий, який рятує від потопу всесвітнього! Ти сонце, храм таємного сонця й поселення Бога Якового. Співай і заспівай коханому твоєму, о прекрасна серед жінок! День і вечір співай! Ніч і ранок співай! Всі сотворіння сплять. Ти ж і прекрасна сестра твоя місяць не дрімаєте, співаючи оцю пісню: "Брат мій мені, і я йому..." Любо мені дивитися, що до верховної цієї фігури всі інші сходяться. А ця цариць цариця веде до брата свого незліченне стадо дівиць. "Отроковиці полюбили тебе". "У пахощі мира твого течемо". "Приведуть до царя дів слідом за нею".
Ці є цариці й чисті наліжниці царя небесного: "Зрадіємо й звеселимося про тебе".
Дух. Хвалю твоє мудрування, люба моя голубко! Хто знемагає у вірі, хай їсть оте зілля й траву: "Всяка плоть - то сіно". Та твого віку зубам соромно ссати молоко. Розкушуй і шукай у шкаралупах зерно вічності. Дім божий не даремно названий ліщиною, розумій: горіховим садом. У ньому-то Авраам і Яків будують жертовник і під час тієї трапези
484
розмовляють з Богом. Один у світлій седмиці під днем розу МІС просто день. А інший жує кожен її день, щоб відчути смак животворної правди і дня господнього, за отим: "Збережи нас у твоїй святині весь день навчатися правди твоєї". І оце-то є: "Один же розмірковує день за днем, інший же судить на всякий день". Хай же буде смак і премудрість у досконалих, яким є отой: "Господи, очі твої дивляться на віру". Якщо ж семисо-нячні очі седмиці дивляться на віру, а віра виявляє невидиме й нове створіння, тоді видко, що Єремія, який сказав це, не був серед цих: "Той розмірковує день за днем".
Д у ш а. А де мої дочки єрусалимські? Я скучила без них. Де гарніша від лілій цих дівиць наставниця? Куди вона поспішає? То бажає прохолоди. "Бо ж у тінь його побажала". То просить: "Введіть мене у дім вина". То хвалиться: "Піду собі до гори Смирнинської", "Утвердіть мене в мирі". Навіщо їй у шинок ходити? Захотілось вина і запашних помад?
Дух. Вона йде прямо у гірне до свого батька. Запалила її любов. Палким бажанням жадає з ним повеселитися й напитися прісного й свіжого, нововичавленого вина, яке по-римськи називається муст. Погуляти їй хочеться. Вона йде до Лота.
Д у ш а. Та куди ж подівся її коханий? Хіба вже їй з ним наскучило? Навіщо їй до Лота?
Дух. Хоче поспати з батечком. Так, як дівчатка з Давидом, а Давид з вічним спокоєм, "t полечу, і спочину". Спершу його турбували дівчатка. "Поспав-бо збентежений". Жаліється, наче роздратований. Потім радісно кричить: "Цей спокій мій!..." Вино і спокій приваблюють найстаршу дочку Лотову, а вона й молодших стадо сестер тягне сюди ж. Та не вважай же чисту оцю голубку блудницею. її батько, і брат, і наречений, і друг, і пан є те ж саме.
Душа. Що означає печера Лотова? Дух. Вона є сонячний чертог того: "Я квітка польова і лілія долин". Лот, по-грецьки стакти, є жир і клей із ароматних дерев. Згадай дерево життя. "Пахощі мира твого кращі за всі аромати". "Зрадіймо й возвеселімося про тебе". "Ви друзі мої". "Пили ж і впилися з ним". "Я не повинен пити із плода лози, локи п'ю нове..."
Відчувай, душе моя, що Ісус не п'є вина, а очікує якогось дня Навинового, якого не було, ані не буде інший довіку. У той єдиний день бажає як паску їсти, так і пити муст, тобто не хмільне, а солодке й новогронне вино, подібне до прісного.
Д у ш а. Я згадала брехню зміїну, наче муст міг -зробити п'яним Лота. Та де було взяти старого вина втікачам? А диких грон можна знайти вдосталь.
Дух. Прошу, облиш старе й нове вино з прісним хлібом і паскою! Хай пропаде, наче дим, уся тлінь від блиску найсолод
485
шої істини! Царство боже не пожива й пиття. Все тлінь і фальш, крім лиш вічності. Вона є істина божа. Все жуй, вари й перетворюй у центр і в кінець біблійний: розумій, у сік твого серця. Ось як! Печаль цього світу подібна до п'янкого вина. Сумний, наче п'яний, буває розслаблений, млосний і журливий. Ось вино розчулення! "Напоїв ти нас вином розчулення". А вічна істина - це найсолодший муст і нектар, який додає не суму, а куражу й сили. Ось що значить: "Доки п'ю нове" та ін. П'яні й слабі є всі фігури без вічності. "Укріпіться, руки розслаблені". "Це Бог наш суд воздає". "Тоді скочить кульгавий, як олень..." Згадай семистовпний дім премудрості. Як ти розумієш фігуру дому цього?
Д у ш а. Я досі розуміла, ніби цей дім на стовпах опертий або на них утверджений.
Д у χ. Не зваблюйся же і знай, що тут стовп означає не те, що у римлян columna, а те, що у них turris, а у греків трцк , тобто висока споруда на зразок круглого чи квадратного стовпа. У нас називається башта, бійниця (propugnaculum), або терем, як видно із малоросійської пісні:
Понад морем глибоким Стоїть терем високий
Такий був стовп давній, що називався φάμχ при гирлі ріки Нілу, над морем. Голова його дихала полум'ям, яке вночі було видно з далекої відстані, що вказувало шлях мореплавцям до гавані. При цьому стовпі 70 тлумачів перетлумачили по-грецьки Біблію29. Тут щороку святкувалася пам'ять такої великої справи. Чудо з семи давніх чудес цей вищий за хмари стовп. Ось тобі тверді, що утверджують дім вічного, стовпи: сім днів, сім сонць, але одне, і сім очей, але одне, і сім вогнів, та один вогонь, і сім стовпів, та один стовп. "Стовп твердині від лиця ворожого". Ці сім теремів, що підносять свої голови вище хмар, є пресвітлі чертоги Вишнього, із незліченних світлиць вибрані світлиці, весь премудрого нашого Соломона храм, чудо Всесвіту, яке просвітлює й захищає. "Сім цих є очі господні..."
Благословив Бог день сьомий. "У той спочив від усіх справ своїх". "О Ізраїлю! Який великий дім божий! Великий і не має кінця". Чи не сонце є для нього нерукотворний храм? "Який дім мені збудуєте?" - каже Господь. У цьому стовпі, зійшовши, зробив зміщування, а дмухнувши у цій же світлиці запашною своєю бурею, сотворив поділ мов на всій цій землі. У цьому наметі вверх здіймався росоносний вогонь і вогняний холод Духа Святого на апостолів. Отут-то й сп'яніли апостоли. "Пили ж і впилися з ним". Напилися вони не для того, щоб зів'янути, падати, повзати й спати на землі. Плоттю не були збуджені Дух вічного зігрів серце їх. Звідси кураж, нові думки, дивна
486
мова, чудесна сила, ясні слова їх... Ось рід пияцтва або вид його. А як учитель їх не п'є вина, не дочекавши якогось дим, що є причиною отого нового пиття: "До дня того: коли" та ін. і не їсть паски без світлиці якогось чоловіка, так і учні його з'явилися п'яними перед народом ось коли: "Бо є третя година дня". Третя година, третій день - це вічність воскресіння й царство.
Душа. Скажи мені, отче мій, навіщо там же крім якогось дня великого і крім дому якогось згадується й про царство боже? "Я не повинен їсти, поки не скінчаться у царстві божому".
Дух. Чому дрімаєш? Чи не чуєш, що третій день і царство є те ж саме? Не забувай, що світла седмиця є стовп, місто, дім і престол митрополичий. Тут сидить, судить і є начальником над земними племенами той: "Ти хто? І каже їм Ісус: початок". Сонце є день, стовп - світлиця. Тут царство боже, тобто правління, влада й початок. "Дасть йому господь Бог престол Давида, батька його". "Це Бог наш суд віддає!"
Д у ш а. Я чула, начебто краще читати: "Казав, що соком наповнені", ніж отак: "Що вином наповнені".
Д у χ. Як хочеш, читай, але міркуй про Бога. Бо ж про вино можна сказати те ж саме, що й про воду: "Це ж говорить про духа".
Д у ш а. Чи це не той стовп хмарний і вогняний, що вдень і вночі веде Ізраїля? Д у χ. Це саме той.
Душа. Чому ж у римській Біблії читають: in columna nubis, тобто у стовпі хмарному, а не читають: in turn nubis?
Дух. Спіткнувся тлумач. Правда й пристойність кричить, хай стовп буде стовповидним житлом. Так само спотикаються художники, що зображають Симеона Стовпника30 на колоні, а не у виноградній світличці з балконцем, як видно із притчі: "Створив точило і стовп", тобто світличку в винограді. Чого ти посміхнулась?
Душа. Знаєпі, Господи, і тайни мої. У кафедральному Софійському храмі головна ікона, що зображає дім премудрості, виставила сім колон, які підтримують стіну. Нині бачу їх обман. Крім того, сміх мій спричинили книжники без-мінервні31. Вони Діогена32 загнали в бочку. Одне нерозжоване слово породжує смішні нісенітниці. Як можна жити в бочці або на колоні?
Д у χ. Та не будь дуже цікава до ганчір'я та лахміття. Термін, або слово, є лахміття! Шлях ізраїльський не до них, а через них. Забудь стовпи твої. Спіши до отих нерукотворних: "Багатство у стовпостінах твоїх". Там бенкет, трапеза, хліб, вино, і кімната нареченої, і наречена. "Ведіть мене у дім вина". "Піду собі до гори Смирненської". Там Єрусалим. Там мені.
487
Увесь світ спить... Та ще не так спить, як про праведника сказано: "Якщо впаде, не розіб'ється". Спить глибоко, простягнувшись, наче вбитий об землю. А наставники, що пасуть Ізраїля, не лише не будять, а ще й погладжують: "Спи, не бійся! Місце хороше. Чого лякатися?..." Кажучи: мир, а його й не бувало... О блаженний Петро з товаришами своїми! Сам Господь будить їх: "Встаньте й не бійтеся!" "Петро ж і ті, що були з ним, були обтяжені сном". "Встаньте, - каже їм, - підніміться від землі! Тоді вже не бійтеся!" Б'є цих похованих і Павло. "Встань, сплячий! Встань же, о мрець! Воскресни із мертвих, і освітить тебе Христос. Доти землею будеш і не перетворишся у Христа, доки не побачиш світлу небесну людину". І про нього-то мова йде: "Прокинувшись, бачили славу його".
Фамара, невістка Юди, сина Якового, видалася йому блудницею. Не впізнав її тому, що закрила своє обличчя. Але довідавшись, упізнав і сказав: "Виправдалася Фамара краще за мене". Так само сини Ізраїля не могли дивитися на сяюче славою лице Мойсея, людини божої. А на що ж таке вони дивилися? Лиш на покривало, яке затьмарювало світлість його очей. Який же ти, Ізраїлю? Худий воістину! Обрізаний ти плоттю, та не обрізаний ти серцем. Пітьма терпима для твоїх очей, а на істину дивитись не зносиш. Лежиш на землі. Блудиш з цією твоєю повією і задоволений нею. Відвертаєш око твоє від Отця твого - око, що лає батька й докучає материній старості. А не видно орлиних пташенят, які б за бажанням Соломона виклювали тобі нещасне твоє око... Так нинішня ницість християнська і точнісінько таким оком дивиться на свого проводиря Христа! Де він народився? Від яких батьків? Скільки жив на світі? Як давно? Чи дві тисячі років вже не буде?... О християнине! Охрещений ти плоттю, та не вмитий смислом. Навіщо ти зосередив свою цікавість на таких плітках? Чому вище не підіймаєшся? Тут думаєш і заснути? Тут курінь збудувати з Петром? Не знаючи, що говориш... Чи не чуєш, що таке і твій Мойсей каже: "Укрив сором лице моє, ось чому не можуть мене брати мої бачити!" "Чужий був синам матері моєї..." Чи ти до цього часу не знаєш, що це все плоть, і плітки, і тінь, що вкриває дуже високу премудрості гору? Бо ж ця завіса у свій час повинна вся роздертися. Чи це не лицемірство, яке розмірковує про лице небес? Ось рід лукавий і перелюбний, що шукає плотського знамення. Ось квас учення фарисейського!36
Та послухаймо! Чи так учить Христос наодинці любих своїх учнів? Як пізнавати? Що таке істинна людина? Тобто син чоловічий або Христос - це все одно. "За кого мене мають люди?" Слухай, Петре! Скажи мені: як ницість думає? Що таке людина? Знаю, що помиляються. А ти як думаєш? "Ти Христос, син Бога живого". Добре Петро втрапив. Видно, що він крізь
490
порожню плотську завісу проникав голубиним оком якнайдалі. Через те ж до нього й істинний син людський каже: "Блаженний ти, Симоне, з твоїм оком! Воно не дивиться на плоть і кров як на нице поняття, а, оминаючи плоть і кров, знаходить інший рід, рід істинний, рід ізраїльський, рід Отця мого, який не із крові, не від похоті плотської". Слухай, християнине! Слухай з твоїм язичницьким серцем! Чи довго тобі лежати на землі? Чи будеш ти колись людиною? Не будеш! Чому? Тому що на плотську завісу задивився. А на лице істинної божої людини дивитись ніяк твоєму окові нестерпно. Не перетворишся, друже мій, із земного в небесного доти, поки не побачиш Христа. Доки не пізнаєш, що таке істинна людина. Не продереш очей твоїх доти, поки плоть і кров триматимуть твоє серце. Та чи довго триматимуть? Поки зізнаєшся, що твоя плоть і кров - це прах і нікчемність. Сюди завела тебе твоя власна думка. Чи не так? Точнісінько так: "Із слави своєї були скинуті".
Позбавлені божої слави, навчились ми судити нашу братію за плоттю. Так і на самого Христа дивимось. Лиш саму марноту на ньому примічаємо. А на нього самого і на славу його не дивимось. Правда, що Павло каже: "Перетворить же тіло смирення нашого, щоб воно було подібне до тіла плоті його". Не сперечаюсь. Та чи так ти дивишся на Христа, як Павло? Він хвалиться: "Не знаю з плоті Христа. Знаю ж людину, що пройшла небеса, створену згідно з Богом у правді й преподобі істини". Оцю ж то людину він і ефесянам доручає й вихваляє: істиною не була плоть ніколи. Плоть і облуда - одне й те ж. А хто любить цього ідола, і сам такий же. А коли плоть є фальш і порожнеча, тоді вона не є людина. Чи чув ти книгу спорідненості істинної людини, сина Давидового, сина Авраамового?
Яків народив Юду, Юда народив Фареса від Фамари і ін. Знай же, що ця книга є книга вічна, книга божа, книга небесна і не має в собі нікого, крім ізраїльського роду.
"Не зберу соборів їх із крові і не пом'яну імен їх". Цього ж роду є і наш Христос. Втім, що рід ізраїльський не вмирає, слухай Йоіля: "Наче ранок, розтечуться по горах люди міцні й численні. Подібних до них не було відвіку. І по них не додається до літ у рід і рід".
Якщо б можна до їх літ щось додати, тоді вони мали б кінець, а тепер вони самі є кінець усього. Не є кінцем те, після чого йде ще щось, а цей рід сам є кінець усього. Залишок не є в язичниках і не є хребет у створіннях. Хребет божий, а залишок Ізраїлів. І лиш залишок врятовується. Все ж інше повз проходить. "Знищуються погани, наче вода, що повз тече". "Залишки нечестивих використаються".
А що Йоіль саме про рід ізраїльський це співає, то слухай Мойсея, людину божу, родича Христового і того, хто розмовляє
491
з Христом на Фаворі про вихід його, тобто про залишок: "Блаженний ти, Ізраїлю". "Хто подібний до тебе, роде, рятований Господом?" "Захистить помічний твій. І меч - хвала твоя". "1 збрешуть тобі вороги твої, тобто помиляться і не дізнаються". "І ти на шию їх наступиш..."
Бачиш, що хто судить Ізраїля за плоттю, дивиться лиш на зовнішність смирення Христового, не розуміє, як у смиренні його суд його вознісся (піднявся високо, високо), є ворог Христа із тих; кого Павло називає ворогами хреста Христового, у Мойсеевих словах мечем названого. "Меч - хвала твоя", який у Єремії всю плоть так, як хрест, січе, вбиває, умертвляє.
Продеремо ж, о мертва й безсутнісна тіне, очі наші й звикле до плотської пітьми око наше, зводячи потихеньку в гірне, навчимо дивитись на Ізраїля, тобто на істинного чоловіка, оминаючи покривало плоті. Ось нас, що сплять на землі, будить Павло: "Вишніх шукайте! Про гірне мудруйте! Навіщо про стихії турбуєтесь? Коли ж Христос з'явиться, життя ваше, істинна жива людина, тоді й ви з'явитесь у славі..." Будить і Єремія ось як: "Чому ми сидимо? Згуртуйтесь і ввійдемо в міста-твердині й упадемо там перед Господом, що сотворив нас... Там, а не тут, у стихіях, очікував миру й не був добрим..."
О істинний, нетлінний ізраїльский боже! Блисни світлом твоїм на нас стільки, скільки може принаймні стерпіти наше око. Щоб ідучи в світлі лиця твого й непомітно у нове перетворюючись, ми сягнули у всерадісне й найостаннішого нашого волоска воскресіння. Тобі слава, з твоїм чоловіком і зі святим твоїм духом. Амінь!
"Прокинувшись, бачили славу його".
Ось так ворон, прокаркавши над головою, піднявся вгору, але не розлучився, виконуючи написане: "Де труп, там зберуться орли". "Птахи хай розмножаться на землі!"
ГЛАВА 7-ма
ПРО ВОСКРЕСІННЯ
Боже, окропи мене Із небес росою, Красне гроно я тобі вирощу любов'ю. Гроно райське Із саду воскресенського.
"Хай цілує мене поцілунками уст твоїхі"
Любі учні, не бійтеся! Піднімайтесь сміливо До того, на лице якого ви із-за жаху не могли дивитись на Фаворі.. Слухайте, що каже: "Дерзайте! Мир вам! Радійте!"
492
Тоді для вас нестерпним був сам погляд його, а нині й слів його пресолодких послухаєте, і поцілунком скріпить з нами вічну дружбу! Вмійте лиш наближатися до нього. Не забувайте ніколи слів просвіщенного ангела, що наставляє вас: "Немає тут! Встав". Ці слова прямісінько вас доведуть до славної істинної людини. Цей є воскресіння й життя ваше. "Хай цілує мене поцілунками уст своїх!"
Зістарівся Авраам їв син. Захотілося йому померти. Та й не дивно. Вже очі його потемніли: зникли очі його, як Давидові, у слово боже. Не міг нічого бачити тут, у світі нашому суєтному, готуючись до блаженної отої смерті: "Блаженні мертві, що вмирають нині в Господі". Забажав поживи. Задовольнив його душу другий син його. "Дякую, сину! Підійди до мене, - каже йому, - і обцілуй мене". 1 наблизившись цілував його. Щасливий Ісаак! Він під Ісавом знайшов Якова. А ми, навпаки, під пеленами ізраїльського немовляти, під плащаницею Христовою часто знаходимо недруга Ізраїлевого - Ісава. Оцей-то з нами вітається й цілується! Що за причина? Не знаємо, як шукати... Безтямно шукаємо... Багато хто шукає його в одноосібному правлінні цісаря Августа, в часи Тіберієві, у володіннях Пилатових37 і ін. Та всі ж шукають. Де? Тут! У цьому світі! Між мертвими... Будь ласка, пошукай вправніше. "Немає тут!" Багато хто тиняється по Єрусалимах, по Йорданах, по Вифлеємах, по горах Кармільських, по Фаворах, по горбах Синайських і Афінських: нюхають між Євфратами й Тиграми-ріками. Тут-то він, звичайно, думають: "Ось-ось! Тут Христос! Тут! Ось він!" Гукають й іншим: "Тут Христос!" "Знаю, - волає ангел, - куса розп'ятого шукаєте". "Немає тут! Немає!" Багато хто шукає його у високих світських почестях, у величних домах, за церемоніальними столами тощо. Багато хто шукає, розглядаючись по всьому голубому зореносному зводі, по Сонцю, по Місяцю, по всіх Копернікових світах... "Немає тут!" Шукають у довгих моліннях, у постах, у священних обрядах... Шукають у грошах, у столітньому здоров'ї, у плотському воскресінні, у плотському очей зціленні... "Немає тут!" Що за біда? Та де ж він? Звичайно, тут він, якщо займатися риторикою у проповідях, знати пророчі таємниці, переставляти гори, воскрешати мертвих, роздати маєтки, мучити своє тіло холодом і... Та блискавкоподібний ангел одне їм волає: "Немає тут!" Звичайно ж, його ніде немає, якщо й тут немає. Тьху! Звичайно, друже мій, немає його для тебе. Тому що його не знаєш і не бачиш його... Зніми ж чобіт твій з Мойсеєм. Кинь дурне твоє "тут". Гей! Ім'ям ангельським тобі кажу: умить знайдеш. Що ж тепер залишилось робити?
Паска! "Встань, Господи, хай розсипляться вороги твої і
493
хай утікають всі, хто ненавидить тебе!... "Підіймайся, любий Ізраїлю, і йди від сили до більшої сили!
Після перемоги Аморрійської38 піднялися сини Ізраїлеві проти заходу. Не сподобалось це цареві Валаку. "Ось, - каже, - якісь нові й дивні люди із Єгипту вийшли й, по горах розтікаючись, вище гір піднялися. Що за чудо?" Посилає послів до чарівника Валаама, щоб винищити рід божий. Прийшли посли. Оголосили цареву волю. "Добре! - сказав Валаам. - Відпочиньте ж тут ніч оцю".
Недарма, друже мій, не велить тобі ангел шукати тут. Бачиш, що в цьому гнізді спочивають вороги роду божого.
Паска! Прийшли до Мойсея потомки Рувимові й Гадові. Просять, щоб він не переводив їх на той бік Йордану для поселення. Дуже ж бо по цей бік земля поживна для худоби, а у нас же худоба... Закричав на плг. Мойсей: "Брати ваші підуть на бій. 1 чи ви сядете тут? 1 навіщо розбещуєте серце синів Ізраїлевих, щоб не перейшли вони на землю, яку Господь їм дає?" За те, що вони хотіли тут залишитись, так розлютився Господь, що заклявся, щоб не ввійти їм у землю, обіцяну Ізраїлю, крім Халева та Ісуса Навина, називаючи тих, хто тут залишається, людьми, що знають добро і зло, яким, очевидно, був Адам, вигнаний із раю. Ось що наробило прокляте гніздо оце: "Тут".
Паска! "Якщо введе тебе, - каже божий Мойсей, - Господь твій у землю, що знаходиться там, за Йорданом, за шляхом західним, яка цілком відрізняється від єгипетської, тому що вона нагірна й рівна, а що взагалі найкраще, очі господа Бога твого на ній від початку літа й до кінця літа, то будь ласка! Прошу, пагубою згубите все поганське й тлінне, навіть до останнього волоска, крім початків і первістків від волів і овець ваших". "Та не сотворіть там все, - каже, - що ви творите тут нині, кожен вигідне перед собою. Бо не прийдете віднині до спокою..." То прошу, друже мій, послухай Мойсея: не шукай тут, тобто у пагубному поганському тлінні, улюблену людину, істинного мужа, брата, і ближнього твого. Шукай його там, по той бік Йордану, за західним, за вечірнім шляхом: не тут, не сьогодні, не нині... Там-то він! Там цей початок померлих і всього тління. А інакше поцілуєшся з якимсь поганином.
Паска! Безтямний книжник Сомнас шукав людину по цей бік Йордану. Що ж йому ангел господній Ісайя каже? Ось що: "Що ти тут? І що тобі тут? t витесав ти тут гріб і сотворив собі на висоті гріб... Це нині господь Саваоф скине, і зітре мужа, і відбере знаряддя твоє і вінець твій славний, і кине тебе у країну велику й безмірну, і там помреш..." Нещасний книжник! Читав пророків, шукав людину, та натрапив на мерця й сам з 'ним
494
пропав. Звичайно ж, він шукав між посланцями цари На,., на сідалищі губителів і фізичних чародійників, що обертають усе на плоть і кров. Тому-то ось що про таких каже блаженний муж Йов: "Говорять Господу: відступи від нас. Шляхів тінях знати не хочемо... Будуть же як полова перед вітром, або як порох... Хай побачать очі його своє вбивство... І той був віднесений у гріб і на гробах посторожив. Стало солодким для нього дрібне каміння потоку". Кричить на таких і другий ангел, Михей: "Встань і піди. Бо немає тобі тут спокою через нечистоту. Зотлієте тлінням..." "Чи бачиш ти, - каже третьому ангелу, Єзекіїлю, Господь, - чи бачив ти, що ці коять? Великі беззаконня дім Ізраїлі в творить тут, віддаляючись від святинь моїх..." О, беззаконне ти тут Що ти накоїло? Відвело ти нас від живої людини до мерців. Від святого мужа до тлінних бовванів і опудал. "Беззаконня, - жалібно каже він, - п'яти моєї обійде мене". Ах! Подало ти нам п'яту його прокляту, а не прекрасну його голову, хай обцілує нас. Ми лиш п'яту бачимо, поріддя зміїне, що стереже п'яту.
"Поселяться, - каже чоловік, - і приховають..." Та скажи ж, хто тебе заховає, скарбе наш? Хіба ти, відповідає, не бачиш, скільки їх у домі Ізраїлевому? У Святому Письмі? І що вони творять? Самі тут, у гробах, сидять, і мене з собою туди ж волочать, а я мерцем ніколи не бував, крім п'яти моєї. "Багато хто бореться зі мною з висоти". "Потоптали мене вороги мої". "Ті п'яту мою збережуть. Поселяться (тут) і приховають воскресіння моє".
Паска! "Встань! Встань, Єрусалиме! Я є! Я є той, хто втішає тебе! Розумій, хто то є сущий".
"Ідіть воротами моїми, і шлях прокладіть людям моїм, і каміння, яке на шляху, розкидайте..." "І це було велике потрясіння! Бо ангел господній, зійшовши з небес, приступив, відвалив камінь..."
"Чого ви тут? Шукаєте чоловіка?... Немає туті Встав!" "Скажи ж, змилосердься, де він?" Відповідь: "Немає його у царстві цих мерців! Він завжди живий. Там його шукайте, у царстві живих! І нині чого ви тут?
Паска! "Встань! Встань! Воскресни, Єрусалиме!" "А було, коли Ісус був біля Єрихона, то глянувши очима своїми, бачив чоловіка, що стояв перед ним..."
Ось бачиш! Недарма ангел каже: "Там його побачите!" Та де ж там? По той бік (чуєш) Йордану, на святому вже місці, не на тлінному. На землі нагірній, високій, обітованій... Туди-то він глянувши, побачив чоловіка. Упізнав і вклонився йому, володареві своєму.
Паска! "Встань! Встань, Сіоне!" "Обтруси порох..." Глянувши Авраам очима своїми, побачив місце здалеку і каже
495
дітям своїм: "Сидіть тут з віслючам. Я ж і дитина підемо туди..." Бачиш, що й Авраам, покинувши все тутешнє, знайшов істинну людину на горі. Те ж саме, що й там: і, побачивши день його, зрадів. Не можна мати кращих очей, ніж Авраамові. Вони лиш бачать барана, затриманого рогами в саду Савек.
Паска! Рогами прив'язаний до саду Савек. Що означає Савек? Савек означає хмиз. Та чи може хмиз стояти по обидва боки Йордану, перед лицем господнім? Він лиш спалюється всеспаленням. Як ніщо, а чоловік Ісаак цілий, живий. Та й як йому не бути цілим, коли сам Бог захищає його? "...Щоб йому щось не поробили..."
Видно ж, що він не їсть хмизу, який залишився за плечима, про який Ісайя: "Це всі, як хмиз, вогнем погорять".
А про протилежних до цих із хмизу людей той же ось що (мовить): "Як, каже, небо нове і земля нова, які я творю, є переді мною, так стане сім'я ваше і ім'я ваше..."
Цього ж чоловіка, який стояв, не падав, а вічно перед лицем господнім перебував і Навин бачив. Паска! "Встань, устань, Єрусалиме!" Дав Господь чудотворний посох Мойсееві. Посилає його на звільнення братії своєї з Єгипту. Велить Ааронові зустріти Мойсея. Де ж він зустрічає? Ось де: "Де й зустрів його у горі божій". "І цілувались обидва".
Після звільнення з Єгипту братії ізраїльської бажає бачити Мойсея тесть його, Йофор. Взяв дочку свою, жінку Мойсееву, з двома синами, поїхав у пустелю. Приїхав. Доповіли Мойсееві.
О роде, благословенний Богом вишнім! Прямо подалися на гору Хорив.
"Вийшов же Мойсей назустріч тестеві своєму, і вклонився йому, і цілував його, і вітали один одного, і ввів їх Мойсей у намет:"
Паска! Забороняє якнайсуворіше Мойсей, щоб ми, йдучи від тут туди, нічого з хмизу не заносили, називаючи все таке прокляттям, ідолом і спотиканням на царському цьому шляху. "Вважай добре, гукає, щоб не їсти крові!... Щоб ти не з'їв її! Хай благо тобі буде і синам твоїм по тобі навіки".
Проте ж нетямущий як давній, так і нинішній Ізраїль часто нарікає на Господа.
"І чув Господь, і розгнівався гнівом, розгорівся в ньому вогонь..." Почали жадати єгипетського м'яса. "Добре нам, - кажуть, - було в Єгипті..." "Що це ви плутаєте? Хіба у Господа, крім поганського, не знайдеться м'яса?" І мовить Господь Мойсееві: "Коли не досить буде руки господньої? Нині зрозумієш, чи сягне тебе слово моє, чи ні".
Часто й наша нетямуща твердість у серці говорить і нарікає на Господа. Тьху! Чи можна, щоб була людина без плоті, крові й кісток? Тьху! Що це? Ось гордий і нечутливий хмиз!...
496
Устань, прокинься, Сіоне! Що ти верзеш! Хто рухає тво землю? Хай вона буде так, як є! Хай тільки Господь дасть тобі благословенне своє благословення, як Ісайя каже: "А земля твоя разом з новою населиться" (гл. 62)39.
Лиш тільки те знай, що ти брехня, і суєта, і порожнеча з самою твоєю землею, не взявши за основу землі божої. Тому там же мовиться оце: "Не до вас подібний, якщо виправиш і сотвориш, Єрусалиме, радість на землі". Ти лиш старайся, щоб із твоєї брехливої землі блиснула правда божа. Молися, щоб досяг тебе блаженний отой третій пресвітлого воскресіння день, у який земля Богом здіймає рослинність трав'яну. Чи гадаєш, що твоя лиш земля одна, іншої ж у ній бути не може? Тож залишайся тут при твоїй! їж її зі змієм проклятим, жери протягом усіх днів твого життя, без життя божого, без життя вічного; якщо думаєш і говориш у серці твоєму, що у Господа немає своєї ні землі, ні плоті, ні крові, ні кості, нічого... Не почуєш же всеблаженного голосу цього: "Це нині кість від кісток моїх"!
"Устань! Устань, Єрусалиме!" Слухай вухом іншим про іншу плоть! Чи чуєш: "І процвіте плоть моя"? Чи чуєш про інші кості: "Зрадіють кості смиренні"? Не втаїться кість моя від тебе, її сотворив ти таємно". Слухай Соломона: "Зцілення костям твоїм". У єврейській Біблії: "Прикладання, розумій, нових до старих". Слухай Ісайю: "Кості твої проростуть, наче трава, і розгалузяться, і наслідять роди родів..." Чи бачиш? Кості ці не ті суть, що розсипаються при пеклі. Вони суть перед лицем божим. 1 оце-то є там.
"І був голос, - гукає Єзекіїль, - коли мені пророкувати. 1 це потрясіння! І поєднувались кості: кість до кості, кожна до суглоба свого. 1 бачив, і це були для них жили, і плоть розтягнули". Читай таке у главі 37-й40 Ба! Що це за новий рід по горах твоїх? По старих кінцівках твоїх і членах? Понад гірку тлінність твою? Чи це не є прикладання? Чи не прикладання життя до мертвості твоєї? А до гробу твого воскресіння? Чи не нове оте сотворіння? "Сотворю, і хто перетрорить?"
Чи не ствердження оце? "Це я готую тобі рубін, камінь твій, і на основу твою сапфір... і правдою нагородишся..."
Слухай же і розумій нині, що не нісенітниці тобі базікає Йоіль, а благовістить тобі цей Орфей41. Воскресіння, ось: "Наче ранок, розіллються по горах люди численні й міцні. Подібних до них не було одвіку..." "Наче рай насолоди, земля перед лицем його. А котра позаду, та - поле згуби..." "Як вигляд кінський, вигляд їх..." "Як звук колісниць, на верхи гір піднімуться..." "Наче борці, потечуть і, як мужі хоробрі, зійдуть на стіни... І кожен від брата свого не відступить". "Місто візьмуть і на мури піднімуться, і на храмини залізуть, і віконцями
j g Г. Сковорода 497
ввійдуть, як злодії..." "Засурміть сурмою! Проповідуйте зцілення..." А ти боїшся зцілення? То пусти ж їх на свою землю, цей божий рід. Не будь Валаком! Благаю, не лякайся! Вони кожен у свого брата займуть квартиру половинну, без будь-якої образи. "Дух господній на мені!" Дати тим, що плачуть славу Сіону замість праху. Що ж це за образа? Прийми, бідний, славу замість грязі!
"1 збудують сини інородні стіни твої..." "1 замість міді принесу тобі золото". "1 замість заліза принесу тобі срібло". "1 замість дерев принесу тобі мідь. І замість каменів - залізо". "Відкрию гроби ваші і зведу вас..." "Так землю свою вдруге наслідять, і веселість вічна над головою їх".
"Світися, світися, Єрусалиме! Це пітьма накрила землю, і морок на поган! На тебе ж з'явився Господь, і славу його на тобі видно".
"Хай цілує мене поцілунками уст своїх]"
Лелека, благовістивши весну воскресіння, знявся й, поєднавшись із вороном, не перестали співати оцю пісню: "Це я з вами у всі дні! До кінця віку!"
ГІріч одійди, пріч!
Печальна ніч!
Сонце сходить.
Світло вводить,
Світло вводить.
Радість родить.
Пріч одійди, пріч!
Потопна ніч!
Кінець
ПРИМІТКИ
МІ. КОВАЛИНСЬКИЙ ЖИТТЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ
Автограф біографії Г. Сковороди, написаної його найкращим другом М.І. Ковалинським, зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Шевченка АН України (ф. 86, № 27). Крім автографа, відомий цілий ряд копій твору. Хоча біографія була відома більшості дослідників Сковороди, однак вперше вона опублікована лише 1886 p. М. Сумцовим у журналі "Киевская старина" (1886, т. XVI, с. 103-150) за однією з копій.
М. Ковалинський належав до тих людей, які ближче від інших сучасників знали Г. Сковороду, і добре знав більшість його творів. Біографія Сковороди - це не звичайний життєпис подій і фактів із життя мислителя, а в багатьох відношеннях вона є справжньою філософсько-літературною пам'яткою кінця XVIII ст. Та перш за все - це документ про життя й діяльність великого Сковороди, написаний людиною, дуже близькою мислителеві по духу. Ковалинський на підставі довголітнього спілкування з філософом, особистих розмов і спостережень, даних, отриманих від знайомих, листів і самих творів мислителя намагався змалювати його портрет. Як засвідчили пізніш) дослідження, у фактичній основі біографії - в датах, іменах, місцях - є окремі неточності, та в цілому картина життя Сковороди розкрита цікаво, достовірно, з любов'ю.
Завдяки М. Ковалинському ми багато дізнаємося про філософа. Проте окремі факти вимагають уточнення, поодинокі - спростування, наприклад, твердження про начебто високу оцінку Сковородою Катерини II чи повідомлення про прийняття Сковородою обряду приготування до смерті.
Біографія Сковороди цікава й для пізнання джерел філософських поглядів самого М. Ковалинського. Як людина своєї епохи й свого соціального середовища він аналізує філософські погляди Сковороди, залучаючи не лише Ідеї близьких Сковороді античних 1 середньовічних мислителів, а й популярних у ті часи в Росії письменників, як наприклад, автора "Ночей" Е. Юнга та Ін.
Написана М. Ковалинським біографія Сковороди набула широкої популярності, вона значною мірою сприяла зростанню інтересу до життя й багатої спадщини мислителя.
499
Примітки у книзі мають подвійну нумерацію. Власні пояснення Г. Сковороди до тексту, що у його автографах позначені а, б, в тощо, залишаються без змін і подаються посторінково. Сучасні ж коментарі позначені цифрами (для кожного твору окрема нумерація), а пояснення наводяться у кінці книги.
1 "Весь я не помру". Горацій (лат.)
2 Тут М. Ковалинський допускає неточність. У час народження Сковороди
ввійдуть, як злодії..." "Засурміть сурмою! Проповідуйте зцілення..." А ти боїшся зцілення? То пусти ж їх на свою землю, цей божий рід. Не будь Валаком! Благаю, не лякайся! Вони кожен у свого брата займуть квартиру половинну, без будь-якої образи. "Дух господній на мені!" Дати тим, що плачуть славу Сіону замість праху. Що ж це за образа? Прийми, бідний, славу замість грязі!
"І збудують сини інородні стіни твої..." "і замість міді принесу тобі золото". "1 замість заліза принесу тобі срібло". "1 замість дерев принесу тобі мідь. 1 замість каменів - залізо". "Відкрию гроби ваші і зведу вас..." "Так землю свою вдруге наслідять, і веселість вічна над головою їх".
"Світися, світися, Єрусалиме! Це пітьма накрила землю, і морок на поган! На тебе ж з'явився Господь, і славу його на тобі видно".
"Хай цілує мене поцілунками уст своїх]"
Лелека, благовістивши весну воскресіння, знявся й, поєднавшись із вороном, не перестали співати оцю пісню: "Це я з вами у всі дні! До кінця віку!"
Пріч одійди, пріч!
Печальна ніч!
Сонце сходить,
Світло вводить,
Світло вводить,
І'адісіь родить.
Пріч одійди, пріч!
Потопна ніч!
Кінець
ПРИМІТКИ
Примітки у книзі мають подвійну нумерацію. Власні пояснення Г. Сковороди до тексту, що у його автографах позначені а, б, в тощо, залишаються без змін і подаються посторінково. Сучасні ж коментарі позначені цифрами (для кожного твору окрема нумерація), а пояснення наводяться у кінці книги.
М. І. КОВАЛИНСЬКИЙ ЖИТТЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ
Автограф біографії Г. Сковороди, написаної його найкращим другом М.1. Ковалинським, зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Шевченка АН України (ф. 86, № 27). Крім автографа, відомий цілий ряд копій твору. Хоча біографія була відома більшості дослідників Сковороди, однак вперше вона опублікована лише 1886 p. М. Сумцовим у журналі "Киевская старина" (1886, т. XVI, с. 103-150) за однією з копій.
М. Ковалинський належав до тих людей, які ближче від інших сучасників знали Г. Сковороду, і добре знав більшість його творів. Біографія Сковороди - це не звичайний життєпис подій І фактів із життя мислителя, а в багатьох відношеннях вона є справжньою філософсько-літературною пам'яткою кінця XVIII ст. Та перш за все - це документ про життя й діяльність великого Сковороди, написаний людиною, дуже близькою мислителеві по духу. Ковалинський на підставі довголітнього спілкування з філософом, особистих розмов і спостережень, даних, отриманих від знайомих, листів і самих творів мислителя намагався змалювати його портрет. Як засвідчили пізніші дослідження, у фактичній основі біографії - в датах, іменах, місцях - є окремі неточності, та в цілому картина життя Сковороди розкрита цікаво, достовірно, з любов'ю.
Завдяки М. Ковалинському ми багато дізнаємося про філософа. Проте окремі факти вимагають уточнення, поодинокі - спростування, наприклад, твердження про начебто високу оцінку Сковородою Катерини II чи повідомлення про прийняття Сковородою обряду приготування до смерті.
Біографія Сковороди цікава й для пізнання джерел філософських поглядів самого М. Ковалинського. Як людина своєї епохи й свого соціального середовища він аналізує філософські погляди Сковороди, залучаючи не лише ідеї близьких Сковороді античних і середньовічних мислителів, а й популярних у ті часи в Росії письменників, як наприклад, автора "Ночей" Е. Юнга та Ін.
Написана М. Ковалинським біографія Сковороди набула широкої популярності, вона значною мірою сприяла зростанню Інтересу до життя й багатої спадщини мислителя.
1 "Весь я не помру". Горацій (лат.)
2 Тут М. Ковалинський допускає неточність. У час народження Сковороди
499
ввійдуть, як злодії..." "Засурміть сурмою! Проповідуйте зцілення..." А ти боїшся зцілення? То пусти ж їх на свою землю, цей божий рід. Не будь Валаком! Благаю, не лякайся! Вони кожен у свого брата займуть квартиру половинну, без будь-якої образи. "Дух господній на мені!" Дати тим, що плачуть славу Сіону замість праху. Що ж це за образа? Прийми, бідний, славу замість грязі!
"І збудують сини інородні стіни твої..." "1 замість міді принесу тобі золото". "1 замість заліза принесу тобі срібло". "1 замість дерев принесу тобі мідь. 1 замість каменів - залізо". "Відкрию гроби ваші і зведу вас..." "Так землю свою вдруге наслідять, і веселість вічна над головою їх".
"Світися, світися, Єрусалиме! Це пітьма накрила землю, і морок на поган! На тебе ж з'явився Господь, і славу його на тобі видно".
"Хай цілує мене поцілунками уст своїх]"
Лелека, благовістивши весну воскресіння, знявся й, поєднавшись із вороном, не перестали співати оцю пісню: "Це я з вами у всі дні! До кінця віку!"
Пріч одійди, пріч! Печальна ніч! Сонце сходить, Світло вводить, Світло вводить. Радість родить. Пріч одійди, ізріч! Потопна ніч!
Кінець
ПРИМІТКИ
Примітки у книзі мають подвійну нумерацію. Власні пояснення Г. Сковороди до тексту, що у його автографах позначені а, б, в тощо, залишаються без змін і подаються посторінково. Сучасні ж коментарі позначені цифрами (для кожного твору окрема нумерація), а пояснення наводяться у кінці книги.
М. І. КОВАЛИНСЬКИЙ ЖИТТЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ
Автограф біографії Г. Сковороди, написаної його найкращим другом М.1. Ковалинським, зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Шевченка АН України (ф. 86, № 27). Крім автографа, відомий цілий ряд копій твору. Хоча біографія була відома більшості дослідників Сковороди, однак вперше вона опублікована лише 1886 p. М. Сумцовим у журналі "Киевская старина" (1886, т. XVI, с. 103-150) за однією з копій.
М. Ковалинський належав до тих людей, які ближче від інших сучасників знали Г. Сковороду, і добре знав більшість його творів. Біографія Сковороди - це не звичайний життєпис подій І фактів із життя мислителя, а в багатьох відношеннях вона є справжньою філософсько-літературною пам'яткою кінця XVIII ст. Та перш за все - це документ про життя й діяльність великого Сковороди, написаний людиною, дуже близькою мислителеві по духу. Ковалинський на підставі довголітнього спілкування з філософом, особистих розмов і спостережень, даних, отриманих від знайомих, листів і самих творів мислителя намагався змалювати його портрет. Як засвідчили пізніші дослідження, у фактичній основі біографії - в датах, іменах, місцях - є окремі неточності, та в цілому картина життя Сковороди розкрита цікаво, достовірно, з любов'ю.
Завдяки М. Ковалинському ми багато дізнаємося про філософа. Проте окремі факти вимагають уточнення, поодинокі - спростування, наприклад, твердження про начебто високу оцінку Сковородою Катерини II чи повідомлення про прийняття Сковородою обряду приготування до смерті.
Біографія Сковороди цікава й для пізнання джерел філософських поглядів самого М. Ковалинського. Як людина своєї епохи й свого соціального середовища він аналізує філософські погляди Сковороди, залучаючи не лише Ідеї близьких Сковороді античних і середньовічних мислителів, а й популярних у ті часи в Росії письменників, як наприклад, автора "Ночей" Б. Юнга та 1н.
Написана М. Ковалинським біографія Сковороди набула широкої популярності, вона значною мірою сприяла зростанню інтересу до життя й багатої спадщини мислителя.
1 "Весь я не помру". Горацій (лат.)
2 Тут М. Ковалинський допускає неточність. У час народження Сковороди
499
ще Існував поділ на полки і Чорнухи належали до Лубенського полку. Намісництва утворені лише в 1780 p., тоді ж Чорнухи ввійшли до складу Лубенського округу Київського намісництва.
3 Дамаскин Иоан (673-676 - біля 754 pp.) - візантійський богослов і філософ, що користувався великою популярністю ще за часів Київської Русі. Переклади його твору "Діалектика" були першими підручниками з філософії для наших предків.
4 Йдеться про відому Києво-Могилянську академію. Згідно з дослідженням Л. Махновця, Г. Сковорода вступив до Академії у дванадцятирічному віці (Махновець Л. Григорій Сковорода: біографія. К., 1972. С.68).
~ Сковорода перебував у придворній капелі з кінця 1741 до вересня 1744 р.
6 Раніше вважалося, що Сковорода перебував в Угорщині у 1750-1753 pp. Новіші дослідження виявили, що це було у 1745-1750 pp. (Махновець Л. Григорій Сковорода. С. 32-50).
' Вважалося, що епізод викладання Сковородою у Переяславській семінарії відноситься до 1753 р. і єпископом, який вигнав його з роботи, був Йоан Козлович. За новими даними, Сковорода викладав у семінарії у 1750-1751 навчальному році, а єпископом у той час був Никодим Сребницький.
Вважають, що після невдачі у Переяславській семінарії Сковорода ще протягом двох років навчався у Київській академії в класі богословія, звідки як кращий студент був рекомендований митрополитом Тимофієм Щербацьким домашнім учителем до сина багатого поміщика СІ. Томари на Переяславщині.
" Поїздка у Москву й Троіце-Сергієву лавру відноситься до 1755 р. Згадуваний тут Каліграф - це Володимир Каліграф (Крижановський), що закінчив Києво-Могилянську академію, де згодом викладав. У 1755 р. був призначений викладачем Московської слов' яно-греко-латинської академії, а також префектом. Кирило - чернече ім'я Федора Ляшевецького, близького друга колишнього намісника ТроІце-СергієвоІ лаври Феофана Чарнуцького, що походив із Чорнух, тобто був односельчанином Г. Сковороди.
10 Перебування Сковороди у помісті Томари тривало з 1755 до 1759 р. Цей період зіграв важливу роль у формуванні світогляду мислителя. Тоді була створена значна частина його віршованої спадщини.
1' Тут М. Ковалинський розповідає про обставини свого знайомства з Сковородою, яке відбулося в 1762 р.
12 Йдеться про дядька М. Ковалинського Бориса Єнкевича, Ім'я якого згадується у листах Сковороди до М. Ковалинського.
13 У цьому виявилась тенденційність М. Ковалинського як чиновника часів Катерини II, котрий сам присвячував свої оди Потьомкіну й цариці. Сковорода, перебуваючи у придворній капелі, добре пізнав придворне життя і, очевидно, що не міг подібним чином висловитись про Катерину II.
14 Мова йде, очевидно, про двоюрідного брата Сковороди Юстина Звіряку, який згодом був ігуменом Сеннянського Покровського монастиря, в якому не раз жив Сковорода.
Ахроматична музика - це мелодія, складена без використання знаків алітерації (дієзів, бемолів), музика, позбавлена хроматизму, тобто діатонічна.
16 У переказі історії викладання Сковороди у додаткових класах при Харківському колегіумі М. Ковалинський допускає ряд неточностей. Хоч питання про їх відкриття ставилось ще в 1765 p., додаткові класи були відкриті лише 2 лютого 1768 p., а заняття розпочалися 15 лютого. (Див. Багалій Д.І. Український мандрівний філософ Гр. Сав. Сковорода. Харків, 1926. С. 64). Метою цих класів була підготовка топографів, інженерів, архітекторів та інших кадрів. Учнями їх були не лише дворяни, а й діти з інших верств населення. Сковороду запрошено для викладання катехизму в додаткових класах у 1768 р. Про це свідчить підписана ним заява генерал-губернатору Щербиніну і призначення Щербиніна.
500
І' Ці відомості М. Ковалинський почерпнув, очевидно, з листа Скомро) до якогось Василя Максимовича (особа не встановлена), автограф якого эбсрнх н у його архіві. З метою оживити виклад, зміст цього листа переданий автором біографії як усна розповідь Сковороди.
І ° Тут біограф використовує лист Сковороди до нього, що є присвятою до діалога "Розмова про давній світ".
'9 Геркулес - римське ім'я героя грецької міфології Геракла, що прославився дванадцятьма подвигами.
20 Від 1769 року М. Ковалинський, залишивши викладацьку діяльність у Харківському колегіумі, став на службу у Петербурзі, а в 1772 р. разом з сином Кирила Розумовського поїхав за кордон, де перебував до 1775 р. Цей період життя Сковороди біограф висвітлив на основі наявних у нього документів, листів і усних розповідей філософа.
21 Мова йде про відому епідемію так званої бендерської чуми, що виникла під час війни Росії з Туреччиною.
" Про Даниїла Мейнгарда збереглися дуже скупі відомості (Див. Ко-валівський А.П. Нові дані про двійника Г. Сковороди в Лозанні Даниїла Мейнгарда та його сім'ю. "Україна". Кн. 36. 1929. С. 38-39).
23 Мова йде про полковника Степана Івановича Тевяшова, що проживав у м. Острогозьку. Він мав маєток у слободі Таволозькій за 10 верст від Острогозька. Очевидно, тут Сковорода жив у 1771-1772 pp. і написав кілька діалогів.
24 Очевидно, йдеться про нового генерал-губернатора Д.А. Норова, з іменем якого пов'язують один з листів Сковороди. Проте біограф не згадує про нову спробу Сковороди влаштуватися вчителем у додаткових класах при Харківському колегіумі.
25 Ковалинський цитує популярний у той час в Росії твір пастора Едуарда Юнга (1683-1765) - англійського письменника. Автор од, сатир, релігійно-дидактичної поеми "Скарга, або Нічні думи про життя, смерть і безсмертя" (9 збірників, 1742-1745 pp.). Російський переклад виданий 1785 р. Цей твір є одним зі зразків сентиментальної, так званої "цвинтарної' поезії. У теоретичному творі "Роздуми про оригінальну творчість" (1759 р., рос. переклад 1812 о.) проголосив творчу свободу письменника.
2» Мова йде про останню зустріч Сковороди з Ковалинським, що відбулася в 1794 році за кілька місяців до смерті Г. Сковороди. Факти життя й творчості мислителя 80-90-х років у біографії майже не відображені. Біограф зосередив увагу лише на аналізі духовного світу філософа.
Саддукеями називались священики Юдеї в період царювання Ірода.
28 "Є певна втіха в сльозах" (лат.). Сковорода написав вірш на цю тему.
2' Свідчення про обставини смерті Сковороди й про обряд приготування до неї викликають сумніви. Більш вірогідні дані про те, що Сковорода явно "не дотримувався ні постів, ні обрядів християнських, не ходив до церкви, і, нарешті, й не сповідався, і, коли йому запропонували причаститися, він не захотів, сказавши, що це для нього не потрібне" (див. "Із Української скарбниці 1.1. Оіезневського. "Известия Российской Академии наук. 1919. С.762).
З" Цей список творів Г. Сковороди міститься у листі філософа до М. Ковалинського від 26 вересня 1790 р.
ПРОКИНУВШИСЬ, ПОБАЧИЛИ СЛАВУ ЙОГО
Цей твір, як і наступний "Хай цілує мене поцілунками уст своїх", вважається вступом до курсу лекцій "Про християнське доброчестя", який Сковорода прочитав'у додаткових класах при Харківському колегіумі. Обидва твори пов'язані між собою спільністю задуму, проте кожен з них є самостійним
501
невеличким трактатом. За особливостями композиції вони мають водночас ознаки 1 проповіді. І філософського трактату. Дослідники допускали, що це своєрідні ескізи, тобто чернетки відповідних розділів трактату "Потоп зміїний". Однак правопис автографів свідчить, що вони належать до раніиюго часу. Своєю проблематикою твори пов'язані з ранньою філософською творчістю Сковороди, зокрема з трактатом "Вхідні двері до християнської доброчесності", тому передують іншим філософським творам. З невеликими мовно-стилістичними правками автор включив трактат "Прокинувшись, побачили славу його" як розділ у свій діалог "Потоп зміїний". Твір був відомий раніше, однак вперше надрукований лише 1894 р. як вступна проповідь до лекцій Сковороди.
Прокинувшись, побачили славу його - ці слова належать апостолу Павлу. Повністю фраза звучить так: "Встань, сплячий, і воскресни з мертвих, і прокинувшись, побачили славу його".
2...які пасуть Ізраїля - згідно з Біблією Ізраїль - друге Ім'я патріарха Якова. Єврейською мовою означає "борець божий".
ХАЙ ЦІЛУЄ МЕНЕ ПОЦІЛУНКАМИ УСТ СВОЇХ
Цей твір, як І попередній, вважався вступом до лекційного курсу з християнського доброчестя, прочитаного у Харківському колегіумі, проте є самостійним трактатом. Вперше опублікований 1894 р. під назвою "2-га вступна проповідь до того ж курсу".
1 Хай цілує мене поцілунками уст своїх - слова з "Пісні Пісень" Соломона. Там ця фраза має дещо інше звучання: "Хай цілує він мене цілунком уст своїх".
2...в сдиноначальствах імператора Августа - йдеться про часи правління римського імператора Августа (63 р. до н.е. - 44 p.). Епоха Августа досить часто привертала увагу Сковороди, згадки про неї є у багатьох творах.
...в часах Тіберієвих - час перебування при владі Тіберія (Клавдія Нерона, римського імператора 14-37 pp.), що відзначався винятковою жорстокістю.
4...у володіннях Пилатових - йдеться про володіння намісника Іудеї (26-36 pp.) Понтія Пилата, який судив Ісуса Христа.
5 Сковорода називає згадувані у Біблії святі місця, пов'язані з іменем ісуса Христа.
У Всесвіті. "Копернікові світи" - символ матеріального світу - Сковорода згадує у багатьох творах.
7 Сомнас - від слова сон, сонний. Образ книжника, який неспроможний знайти істину, зустрічається і в інших творах Сковороди.
ВХІДНІ ДВЕРІ ДО ХРИСТИЯНСЬКОГО ДОБРОЧЕСТЯ
Твір є конспектом курсу лекцій, підготовлених Г. Сковородою для студентів додаткових класів при Харківському колегіумі. Сам автор датував твір 1766 роком, хоча на посаду викладача був призначений лише 8 липня' 1768 року. Очевидно, до цього твору Сковорода повертався пізніше, коли дописав вступну
502
частину "Переддвер'я", метою якої було погодження відмінності у поглядах 60-х і 80-х років. Автограф твору не зберігся, публікується за списком Інституту літератури їм. Т. Шевченка АН України (ф. 86, № 7).
1 Запрошений прочитати курс лекцій з етики, Г. Сковорода по-своєму приступив до виконання цього завдання. Він ставить питання саме про "християнське доброчестя" і намагається розкрити, в чому воно полягає. Філософ критикує церковні обряди й церемонії та дає відмінне від ортодоксального тлумачення десяти заповідей, що відповідало його моральним й педагогічним принципам. Тому лекції Сковороди були визнані невідповідними ортодоксальним вимогам, а їх автор усунений від подальшого викладання.
2 Погляди, викладені у цьому перефразованому з Епікура вислові. Сковорода у 60-ті pp. ще не поділяв. Вступ написаний пізніше - у 80-ті pp.
3 Вчення про Бога як невидиму натуру, тобто сутність, ототожнювану з істиною, суперечило ортодоксальному уявленню про Бога як надприродну особу, що створила світ і має необмежену свободу дій.
4 isten - по-угорськи Бог, а Бог і істина тотожні в розумінні Сковороди. s Ці слова засвідчують визнання Сковородою у 60-ті pp. труднощів пізнання
й досягнення істини, запереченням яких і починається "Переддвер'я".
6 Йдеться про боротьбу носіїв двох протилежних морально-етичних ідеалів у Біблії. У Старому завіті розповідається про синів Ісаака - Ісава й Якова (Буття, гл. 27-34), а також про Саула й Давида (1-ша кн. Царів, гл. 18-28).
7 Одна з суттєвих ідей Сковороди - ідея пізнання людиною своє» власної сутності. Здійснення самопізнання трактується філософом як друге народження або воскресіння. Говорячи про Христа як втілення премудрості, Сковорода пов'язує уявлення про нього з рядом понять, які визначають щасливу долю й справедливість.
8 Алегоричне зображення надії у вигляді жінки, що тримає якір спасения, було дуже поширене у середні віки й епоху Ренесансу. Воно багато разів відтворювалось у різних виданнях - збірниках емблем і символів.
9 Головним вважає Сковорода любов до істини. Він визнає правомірність обрядів ( церемоній лише за наявності внутрішньої чесноти, справедливості, святості, тоді як тогочасне духовенство надто захоплювалось церемонійно-обрядовим боком релігії.
НАРЦИС. РОЗМОВА ПРО ТЕ: ПІЗНАЙ СЕБЕ
Цей діалог є першим великим філософським твором Сковороди. У ньому обґрунтовується ідея самопізнання людиною своєї духовної сутності як необхідної умови досягнення внутрішнього миру й спокою.
Важко встановити точну дату написання твору. Сковорода називає його своїм "першородним сином", повідомляючи, що написав твір у "сьомому десятку цього віку". Можна лиш приблизно сказати, що "Нарцис" написаний у кінці 60-х pp., коли сам Сковорода в муках шукав спосіб застосування своїх сил і знань на користь суспільству. Зберігся автограф з численними правками філологічного характеру. В останні роки життя Сковорода ще раз повернувся до цього твору, відредагував і переписав його наново, а згодом додав до нього "Пролог", де й з'являється образ Нарциса. Друга редакція здійснена, як
503
встановили дослідники, в середині 80-х pp. "Пролог" же написаний на початку 90-х pp.
Цей діалог, який зберігся у шістьох списках, був першим опублікованим твором Г. Сковороди - у Петербурзі в 1798 р.
1 Міф про Нарциса відомий у грецькій міфології. Син бога річок і німфи закохався у власне зображення, побачене ним у водах струмка, і вмер від суму за самим собою. Його іменем і названа квітка, що виросла на могилі.
2 Сковорода, захоплюючись мудрістю єгипетської міфології, зауважує, що єгипетські міфи лягли в основу міфології юдейської, на грунті якої виникла Біблія.
3 Дочка мудрості.
Син Ісаака. У Біблії (Старий завіт. Буття, гл. 25, ст. 27) розповідається, що він був'досвідченим звіроловом, любив поля. Одного разу, прийшовши з поля змучений і голодний, він побачив, що його брат Яків зварив їжу, й Ісав продав йому за сочевичний суп своє першородство.
5 Дочка Саулова Мелхола - перша дружина Давида. Вона осудила його за те, що він танцював перед божим ковчегом, тобто поклонявся єдиному Богу (Старий завіт. 2-га кн. Царів, гл. 6, ст. 16).
6 3 Фівами Сковорода пов'язує розквіт мудрості давніх єгиптян. У ХНІ ст. до н.е. Фіви були столицею Єгипту.
' Ідол поля Деїрського - золота статуя, яку поставили на полі Деїрі біля Вавилона. Цар Навуходоносор змушував усіх йому вклонятися (Старий завіт. Книга пророка Даниїла, гл. З, ст. 1).
° Згідно з Біблією (4-та книга Царів, гл. 6, ст.5-8) за молитвою пророка Єлисея сокира, опущена у воду лісорубом, сплила на поверхню води. Сковорода не раз іронізує з тих, хто готовий прийняти цю притчу за істину, проте визнає, що вона має алегоричне тлумачення з повчальним значенням.
Уподібнення біблійного Давида з міфічним Нарцисом йде в руслі загального прагнення Сковороди до зближення міфічної мудрості з християнською.
Ю Навал і Сомнас - образи псевдовчених, не здатних зрозуміти сутності речей. Навал - персонаж Біблії (Старий завіт. 1-ша Книга Царів, гл. 25, ст. З і наст.).
И Старий завіт. Книга пророка Єремії, гл. 17, ст. 9. У сучасному тексті Біблії вказаний вірш звучить інакше: "Людське серце лукавіше над усе й цілком зіпсоване: хто пізнає його?"
12 про караючий меч Єремії йдеться у Біблії (Старий завіт. ІІ-га Книга Маккавеїв, гл. 15, ст. 15-16) як про кару за поклоніння іншим богам.
3 Йдеться про вапно, змішане з водою й піском, яким покривають стіни будівель.
14 Одна з головних ідей Сковороди полягає в тому, що людина може пізнати навколишній світ лиш тоді, коли пізнає саму себе своєю внутрішньою природною мірою.
|5 Старий завіт. Книга пророка Осії, гл. 7, ст. 11.
Заклик Авакума, якому приписують одну з книг Біблії, стати на свою сторожу, Сковорода витлумачує як заклик до самопізнання й самовдосконалення.
17 Йдеться про художника часів Александра Македонського Зевксиса. Працював у різних містах Греції та Італії. Одним з перших використав світлотіньове моделювання, пратучи до ілюзорності зображення. Його картини повторені в численних копіях та мозаїках: "Єлена", "Сім'я. кентаврів", "Немовля Геракл, що душить зміїв" та ін.
18 Див. прим. 12.
19 Згідно з Біблією, із 600 тисяч людей, які прямували до обітованої землі,
504
її досягли лиш Ісус Навин та Халев з дочкою (Старий завіт. Числа, гл. 14, ст.
30) ™
ζυ Мова йде про епізоди з життя апостола Павла (Новий завіт. Діяння святих апостолів, гл. 9, ст. 3-8).
21 Від грецького слова параклітес - утішник.
22 У листі Сковороди до М. Ковалинського ця Симфонія фігурує як самостійний твір. Проте в обох відомих автографах "Нарциса" вона подана як його заключна частина.
СИМФОНІЯ, НАЗВАНА КНИГА АСХАНЬ ПРО ПІЗНАННЯ САМОГО СЕБЕ
Автор датує діалог 1767 роком. Однак ця дата проставлена через багато років після написання твору, вона не узгоджується з фактами біографії Г. Сковороди, зокрема, з його власним твердженням, що "Нарцис" є його першим твором. Очевидно, "Асхань" написана у 1769-1771 pp. Автограф твору не зберігся, бо автор, як він сам признався у листі до М. Ковалинського, "розсердившись, спалив у Острогозьку". Існує вичитаний і виправлений автором список Я. Правицького, доповнений супровідним дарчим листом до М. Ковалинського, написаним, очевидно, 1790 р. Можна вважати, що тоді ж Г. Сковорода датував твір, назвавши його "Асхань". Крім того, збереглися кілька списків, що відносяться до XVIII ст.
1 Асхань (Асха) - ім'я дочки Халева, який досяг землі обітованої (Книга Ісуса Навина, гл. 14-15).
2 Мойсея звичайно зображали рогатим і з ореолом навколо чола.
3 цар Содомський - Лот, після всесвітнього потопу став царем у містах Содом і Гомора, які згодом були знищені Богом.
4 Тут і далі співрозмовники коментують алегоричні картини на теми з Біблії.
5 Старий завіт, 3-я Книга Царів, гл. 10, ст. 6-7.
6 Фавор - згідно з Біблією, священна гора (Старий завіт. Книга Суддів, гл 4 та ін.).
7 Чертверта із п'яти книг Мойсея, першої частини Старого завіту.
8 Земля Гесемська - частина Єгипту, де Йосиф поселив свого батька Якова і братів. Звідси ізраїльтяни й почали свій шлях у землю обітовану (Старий завіт. Буття, гл. 45-47).
9 Наведені слова І подальші посилання на Михея взяті з книги пророка Михея - частини Старого завіту (гл. З, ст. 8-10).
Ю Це і наступні посилання взяті з Книги пророка Йоіля - частини Старого завіту.
1 Валак - моавітський цар, що велів проклясти ізраїльтян, які прийшли на його землю. Чарівник Валаам всупереч його наказу благословив їх волею Святого Духа. Вираз "Валаамова ослиця" має у своїй основі легенду, що розповідає про ослицю чарівника Валаама, яка тричі врятувала свого хазяїна, не пам'ятаючи його побоїв (Старий завіт. Числа, гл. 22, ст. 22-41).
12 Тут і далі посилання на Захарію відносяться до книги пророка Захари - частини Старого завіту.
13 Йдеться про неопалиму купину, тобто кущ, який горить, не згоряючи. За Біблією, в такому образі Бог з'являвся Мойсеєві.
14 Тут і далі посилання на книгу пророка Осії - частину Старого завіту.
15 Наука, вміння (лат. - scientia).
505
'6 Тут і далі посилання на книгу пророка Єзекіїля - частину Старого завіту.
'' Адонай - одне з імен юдейського Бога, яке вживається при читанні Біблії вголос.'
'8 Тут і далі посилання на Авдія взяті з книги пророка Авдія - частини Старого завіту.
1 Тут і далі посилання взяті з книги пророка Амоса - частини Старого завіту.
2« П'ята книга Мойсея - "Второзакония".
2' Левітами називали нижчого рангу слуг релігійного культу у стародавніх євреїв.
22 Лсмодей - злий дух, який убивав наречених Сари (Старий завіт. Книга Товіта. гл. З, ст. 8).
23 Приточником називають Соломона, який є автором "Книги притч", що входить до складу Старого завіту.
24 Йдеться про "Послання до ефесян" апостола Павла - книгу Нового завіту.
Йдеться про одну з книг Нового завіту - "Послання до колосян", що приписується апостолу Павлу.
26 Гадаринська земля (Євангеліє від Луки) - те ж саме, що й гергесинська земля (Євангеліє від Матвія). Мова йде про чудо, яке сотворив Ісус у цій землі.
27 Хам - один із синів Ноя, що насміхався над батьком, який сп'янів від молодого вина. Його ім'я стало символом грубощів і нахабства.
2° Тут і далі посилання на книгу пророка Малахії - частину Старого завіту.
29 Перетворення жінки Лота у соляний стовп за порушення заборони оглядатися назад при втечі зі Содома Сковорода тлумачить як кару за прихильність до всього плотського.
30 Мова, йде про місцезнаходження намету Авраама біля діброви Мамре, де йому з'явився Бог в образі трьох мужів (Старий завіт. Буття, гл. 18, ст. 1-2).
З' Чермное море - Червоне море.
32 Павло.
33 Йдеться про частину Нового завіту "Діяння святих апостолів".
34 Пророк Даниил був кинутий у яму з левами, але не був ними розтерзаний (Старий завіт. Книга пророка Даниїла, гл. 6, ст. 16-22).
35 Тут і далі посилання на книгу пророка Софонії - частину Старого завіту.
36 Тут і далі посилання на книгу пророка Наума - частину Старого завіту.
37 Книга Левит - частина п'ятикнижжя Мойсея - Старого завіту.
БЕСІДА, НАЗВАНА ДВОЄ, ПРО ТЕ, ЩО ЛЕГКО БУТИ БЛАЖЕННИМ
Цей діалог посідає особливе місце серед бесід, присвячених питанню про два начала. Він відрізняється від решти насамперед складом дійових осіб. У авторському списку даний твір об'єднаний з двома наступними спільною нумерацією - там він названий третім. Коли написаний твір, сказати важко. Дослідники датували його 1772 p., проте Л. Махновець, проаналізувавши папір І водяні знаки автографа, відносить твір до початку 80-х pp. Автограф зберігся в архіві М. Ковалинського. Відомі ряд рукописних копій цього твору. Вперше опублікований 1837 р. Московським благодійним комітетом "Человеколюбивого общества".
506
' Йдеться про старогрецький міф про Сирен. За Гомером, ці напівптахи-напівжінки своїм співом заводили мореплавців далеко в море - там вони ставали здобиччю хижих Сирен. Щоб уникнути гіркої долі, Одісей заліпив вуха своїх супутників воском, а себе звелів прив'язати до щогли. Так він почув чудовий спів Сирен і залишився живим, не піддавшись їх чарам. Сирени ж у відчаї кинулися в море і перетворилися на скали.
2 Стародавній Улікс - Одісей.
3 Цей вірш зі "Саду божественних пісень" Сковорода часто цитує у своїх інших творах.
4 Див прим. 8 до "Нарциса".
5 Мова йде про пророцтва Ісайї (Старий завіт. Книга пророка Ісайї, гл. 13).
6 Єлизавета, жінка священика Захарі!, вже у похилому віці народила сина - пророка Йоана Хрестителя (Новий завіт. Євангеліє від Луки, гл. 1, ст. 13).
' Орфе'ів псалтир - для Сковороди характерне таке злиття міфології й Біблії. Орфей - міфічний співець Стародавної Греції, від його музики хилилися дерева, зрушувалося каміння, вгамовувались дикі звірі.
° "Знайшов гавань - Ісуса. Плоть, світ - прощайте! Досить ви мене мучили. Тепер у мене надійний спокій" (лат.)
" Перли. Маргаритами називались також книги вибраних цитат і промов отців церкви, наприклад Йоана Златоуста.
Драхма - срібна монета, основна грошова одиниця Стародавньої Греції.
1' Мова йде про описаного Гомером у "Іліаді" дерев'яного коня, подарованого греками троянцям під час облоги Трої. Заховані всередині коня воїни вийшли вночі, знищили сторожу й відчинили ворота міста. Так підступом була взята й знищена могутня Троя.
'2 Імперіал - грошова одиниця Росії, вартістю 10 карбованців. Чеканилась лр 1755 р.
Іі Сковорода має на увазі легенду з Біблії про те, як Йосиф наказав своїм слугам покласти у мішок свого молодшого брата Веніаміна золоту чашу, з якої той пив під час обіду, щоб таким чином мати можливість повернути його назад (Старий завіт. Буття, гл. 44, ст. 1-12).
14 Ідея сприятливого ювілейного року; у котрий не треба засівати ниви - все само народжується, - варіюється у різних книгах Старого завіту (Левит, гл. 25 Книга пророка Ісайї, гл. 61, та ін.)
'5 Див. прим. 13.
"> Мова йде про "Притчі Соломона" з Біблії. " Вогонь духа-утішителя.
'8 Силоам - ставок біля Єрусалима, оточений з півдня царський садами. Ймовірно, що його водою зрошувалися сади Соломона. Воду зі ставка брали для зливання на жертовник. Софія - мудрість.
" Славолюбний Зара - син Юди й Фамари. Від його імені названий цілий рід у Юдиному коліні. До нього належав Ахан, що втаїв одяг, золото й срібло, захоплене в ізраїльтян.
2" Павло Фівейський (помер у 341 р.) вважається одним з перших християнських ченців. Прожив 21 рік у Фіваїді біля струмка під пальмою. Антоній Єгипетський - пустельник (251-356 pp.). Житія описують його фантастичні видіння й диявольські спокуси. Вважається батьком чернецтва. Сава Освячений - один із християнських святих (помер»532 р.), жив у пустелі поблизу Йордана, засновник монастиря. Автор строгого чернечого статуту. Пахомій - християнський святий (помер 348 p.), який заснував монастир у Тавенні, що виділявся аскетичним статутом.
2' Габіт - чернечий одяг.
22 Сковорода має на увазі легенду про пророків Іллю й Єлисея. Бог на вогненній колісниці підняв Іллю на небеса. Перед тим, як це сталося, Ілля запитав Єлисея, чого той бажає. Єлисей забажав могутності Іллі як пророка.
507
Коли Ілля підіймався на небо, впала його накидка, яку й підібрав Єлисей, знайшовши разом з нею й Божу ласку (4-та Кн. Царів, гл. 2, ст. 11-13).
23 Ілля, вдаривши по воді накидкою, змусив води Йордану розступитися, і вони з Єлисеєм перейшли на другий берег (4-та кн. Царів, гл. 2, ст. 8-9).
24 Повертаючись, Єлисей ударив накидкою Іллі по воді, і води Йордану знову розступилися.
25 Тут Сковорода алегорично витлумачує біблійну розповідь пророка Авакума про те, як він, стоячи на сторожі на вежі, мав видіння (Старий завіт. Книга пророка Авакума, гл. 2, ст.2-3). До цієї розповіді Сковорода повертався багато разів. Сіон - свята гора, на якій, згідно з Біблією, був побудований храм Давида. Обсерваторія - пункт спостереження за небесними світилами. З образом високих веж Сковорода пов'язує уявлення про силу духа, його пильність, прагнення до самопізнання й самовдосконалення. У коло цих образів мислитель включає Александрійський маяк на о. Фарос і високу башту, де на сторожі стоїть біблійний пророк Авакум.
26 Вірш цей належить Георгію Кониському - професорові Києво-Моги-лянської академії. Він запозичений з його курсу поетики.
2? Земля, де Ісус здійснив одне зі своїх чудес (Євангеліє від Матвія, гл. 8, ст. 28-33). Див прим. 25 до "Асхані". 2 Зад, туалет (грецьк.)
29 В Угорщині Сковорода перебував 5 років - з 1745 до 1750. На жаль, у його творах майже немає епізодів, пов'язаних з перебуванням мислителя у цій країні.
З" Очевидно, мова про розпусту жінок, з приводу чого нарікає Єремія (Старий завіт. Книга пророка Єремії, гл. З, ст. 6-10).
З' Сковорода приписує цей двовірш Лєсажу. Він зустрічається у "Поетиці" Митрофана Довгалевського, яка викладалася в Києво-Могилянській академії у 1737-1738 pp.
32 Американський Колумб - іспанець, першовідкривач Америки. Виходячи з фонетичного зв'язку імені Колумба зі словом голуб, Сковорода проводить аналогію між цим відкриттям і відкриттям суші після всесвітнього потопу. За легендою, голуб, випущений з ковчега Ноя, повернувся з гілкою маслини у дзьобі.
БЕСІДА ПЕРША, НАЗВАНА OBSERVATORtUM (СІОН)
Цей твір був знайдений у 60-х pp. XX ст., публікується за автографом. Не має ні дати, ні дарчого листа. Напис на першій сторінці сповіщає, що автограф подарований А.І. Ковалевському.
Філософською проблематикою, способом вирішення її, образною символікою твір органічно пов'язаний з діалогами початку 70-х pp. Це дає підставу вважати, що він написаний 1771-1772 pp. Вперше опублікований у журналі "Філософська думка" (1971, № 5, с. 96-107).
1 У цьому творі Сковорода продовжує тему, розпочату твором "Бесіда, названа двоє...", тобто вчення про дві натури, дві сторони всього сутнього.
г Першому й найновішому другові моєму Андрію Івановичу Ковалевському, віце-губернатору, творіння власної душі присвячую і дарую. Старець Григорій Сковорода, син Сави (лат.)
З Йдеться про послідовників філософського вчення скептика Піррона з Еліди (прибл. 365-275 pp. до н.е.), який учив, що речі не пізнавані, заперечував знання, закликав до спокою й байдужості. Серед послідовників (дуже числен
508
них) Піррона досить відомі Енесідем (автор праць "Пірронівські промови" і "Пірронівські нариси") та Секст Емпірик (автор "Пірронових основоположень").
4 Це зауваження виступає як привід для обгрунтування манери' розвику філософських Ідей з допомогою образних аналогій і порівнянь. ' Див. прим. 13 до "Асхані". 6 Тобто автора притч Соломона.
' Йдеться про епізод зцілення апостолом Петром мешканця Лідди Енея, який вісім років був нерухомий (Новий завіт. Діяння святих апостолів, гл. 9, ст. 33-34).
8 Сфінкс.
' Маріам - перша жінка царя Ірода Великого. Ірод безтямно любив свою красуню жінку, але вона не могла забути, що він убивця її рідних. Двічі наклепницьки звинувачувалась вона у зраді чоловіка. Першого разу любов Ірода до Маріам виявилась сильнішою, ніж ревнощі. Та вдруге наклепи придворних і матері Маріам змусили Ірода відправити Маріам на ешафот. На її честь Ірод спорудив у Єрусалимі вежу.
Єффай Галаадський - біблійний полководець, один із суддів Ізраїльських. Переміг амонетян на підступах до землі Ханаанської. Перед битвою він дав клятву: після повернення принести Богові в жертву те, що першим вийде з воріт йому назустріч. Пере мігши амонетян, він повернувся додому. Йому назустріч із воріт вийшла першою його єдина дочка. Легенда розповідає, що єфремляни, що жили по той бік Йордану, перейшли ріку й пішли війною на Єффая за те, що він сам переміг амонетян. Єффай розбив їх 1 захопив переправу через Йордан, і коли хтось із уцілілих єфремлян просив пропустити його додому через переправу, воїни Єффая запитували, чи не єфремлянин він. Той відповідав негативно. Тоді воїни змушували його вимовити слово "шибболет" (колос), а він вимовляв "сиболлет". Нещасного заколювали піками. Звідси вираз Сковороди "єффаєві піки".
11 Сковорода згадує сюжет, використаний ним у байці: "Кажан і двоє пташенят".
' 2 Цей приклад про пригоди подорожніх в Індії, запозичений з оповідань про Індійське царство. Сковорода використовує як привід для моралізаторського повчання ще раз у діалозі "Кільце".
13 Ревека - жінка Ісаака. За легендою, раб, посланий своїм паном привести для Ісаака наречену із дому родичів Авраама, звернувся до Ревеки з проханням напоїти його водою. Ревека відразу напоїла його й верблюдів.
" Посилання на Авакума, який вважається автором однієї з книг "Старого завіту", пов'язане з основною Ідеєю даного твору, лейтмотивом якого є заклик до самопізнання. Книга Авакума починається словами, які так часто повторяються Сковородою: "На сторожі моїй стану..."
j 3 Німецька колонія поблизу міста Острогозька. Сікера - назва хмільного напою в Біблії.
17 Мова йде про пророцтва Даниїла про сім седмиць (49) років, після яких повинен з'явитися спаситель (Старий завіт. Книга пророка Даниїла, гл. 9, ст. 24-25).
Рядки взяті з пісні початку XVIII ст., яка оспівувала шторми й катастрофи в морі. Пісня названа гамаліївською, очевидно, через те, що в її основі лежать легенди про морські походи полковника Гамалії, використані пізніше Т.Г. Шевченком у поемі " Гамалія". <
19 Натяк на сюжет байки про півня, який знайшов у гної коштовний камінь. Оригінальною обробкою цього сюжету є одна з "Байок харківських".
2" Амбра - запашна речовина, яку добувають із кашалотів, переносно - аромат, пахощі. Умбра - тінь (лат.). Для Сковороди це не просто гра слів, а символи протилежних - високих 1 низьких - явищ.
21 Александрійський маяк на о. Фарос у дельті Нілу.
509
22 Лабіринт, побудований легендарним майстром Дедалом для крітського царя Міноса. Символізує складне, заплутане становище, з якого важко знайти вихід.
23 Йдеться про сюжет байки про собаку і шматок м'яса. Алегорично його витлумачуючи, Сковорода осуджує людей, не задоволених своїм становищем, які ганяються за примарною тінню того, чим володіють.
24 Про цей епізод із життя філософа-кініка Діогена з Синопа (прибл. 404-323 pp. до н.е.) розповідає Діоген Лаертський, автор історико-філософської праці про життя знаменитих стародавніх філософів.
25 Сфінкс.
26 Едіп був єдиним серед людей, хто відгадав загадку Сфінкса. Після цього Едіп став царем у Фівах, а Сфінкс кинувся зі скали в море.
27 "Робити з мухи слона", "Із клоаки робити жертовник" (лат.). •28 "Користуйся стежками натовпу, але не його думками" (лат.). 2^ Вид мисливського спорядження.
30 Ругами називали землю, відведену на утримання духовенства.
31 Без розкриття змісту символіки Сковороди не можна зрозуміти смислу його вчення. Світ символів, на його думку, повинен допомогти людині пізнати себе і знайти справжнє щастя.
32 у автографі далі написано по-грецьки: "Матеріал для діалога про щастя".
БЕСІДА ДРУГА, НАЗВАНА OBSERVATORlUM SPECULA (ПО-ЄВРЕЙСЬКИ СІОН)
Цей твір, як і попередній, був відомий лише за назвою. Його автограф знайдений у тому ж зошиті, що й попередній, датується 1771-1772 pp. Вперше опублікований у журналі "Філософська думка (1971, № 6).
1 Сторожова башта, міська стіна, місце споглядання світу.
2 Щастя, задоволення (грецьк.) Одне з основних понять евдемонізму - напряму в античній етиці, представники якого вважали джерелом моральності прагнення людини до щастя. Філософсько-етичне вчення Сковороди є творчим розвитком ідей евдемонізму стосовно умов життя України ХѴІІІст.
3 Дух, що таємно керує вчинками людини.
4 Тобто захисник диявола.
З Симетрію, гармонію, співмірність як властивості матеріальних речей і явищ Сковорода вважає вагомими свідченнями присутності в природі постійного, закономірного начала, яке виключає прояв будь-якого свавілля.
6 Недобір у карточній грі і штраф за недобір.
7 Так стародавні греки називали щасливе пророцтво, яке, вважали вони, надходить справа.
° Лівий. Похідні від цього слова символізують щось негідне. Шуя - шваль.
9 Див. прим. 13 до "Бесіди 1-ої..."
10 Теорія чисел Піфагора і числова символіка давньогрецького філософа приковувала увагу Сковороди досить довго. Іде! Піфагора своєрідно переплітались в його уяві з триєдністю невидимо! натури.
Сковорода вважає, що дух Платона не суперечить істині. Він інтерпретує думки Платона відповідно до власного розуміння істини. 2 "Трисонячна єдність і природа (грецьке).
13 Вдовина лепта. У Євангелії від Марка (гл. 12) розповідається, що кус спостерігав, як народ кладе гроші у скарбницю. Численні багачі клали багато. Одна бідна вдова поклала дві монети. Ісус сказав своїм учням: "Ця жінка
510
поклала більше за всіх, бо всі клали з свого надлишку, а вона α ЯІДИГН поклала все, що мала".
ДІАЛОГ, АБО РОЗМОВА ПРО ДАВНІЙ СВІТ
Твір датований автором 1772 роком. У 1788 р. подарований М. Ковалин-ському. Правопис автографа засвідчує, що він є оновленою редакцією, бо такий правопис характерний для творів, написаних починаючи з середини 80-х pp. Збереглися також ряд списків, що датуються XVIII ст.
Вперше опублікований Д. Багалієм у зібранні творів Г. Сковороди 1894 р.
1 У цьому творі Сковорода розглядає питання про вічну невидиму сутність речей, що відображається у постійності законів буття. Пізнання цих законів є запорукою щасливого життя людей.
^Голова, вершина (грецьке).
3 Символ довголіття. За Біблією, патріарх Мафусаїл прожив 969 років.
4 Забава й статут.
5 Псевдонім Сковороди, яким він користувався у листах до Μ. К о вал ямського. Адресат у біографії Сковороди повідомляє, що під час свого перебування у Швейцарії він у Лозанні зустрів чоловіка, який способом життя і вченням дуже нагадував Сковороду. Дізнавшись про цю людину, Сковорода, як передає Ковалинський, узяв його ім'я як власний псевдонім. Згодом, у 20-х pp. нашого століття, харківський історик А. Ковалевський намагався перевірити ці дані і вияснив, що це був пастор Даниїл Мейнгард, який помер 1786 р. Він був засновником літературного товариства, автором кількох праць з філософії, моралі, релігії. (Див. Ковалевський А.П. Нові дані про двійника Г. Сковороди в Лозанні Даниїла Мейнгарда та його сім'ю. (Україна. 1929 Кн. 36. Вересень. С. 38-39).
6 "Лиш істина солодка, жива й дуже давня, все інше - тінь" (лат.)
7 Старовинна російська монета.
8 Коштовний камінь.
9 Далі наводиться епізод із "Діянь святих апостолів" (гл. 8, ст. 26-39) про Євнуха й Пилипа. До цього епізоду Сковорода не раз звертався також у інших творах.
10 "Послання до галатів св. апостола Павла" - частина' Нового завіту Біблії.
Стефан, за Біблією, через фальшиві свідчення був засуджений і загинув, побитий камінням.
12 Друге ім'я біблійного апостола Петра, якому з'явився Ісус після розп'яття на хресті (Новий завіт, Євангеліє від Луки, гл. 24, ст. 34-35).
РОЗМОВА ПЯТИ ПОДОРОЖНІХ ПРО СПРАВЖНЄ ЩАСТЯ В ЖИТТІ
(Дружня бесіда про душевний спокій)
Довгий час цей твір був відомий під назвою "Дружня розмова про душевний мир" і вважався однією з редакцій наступного твору "Кільце". Причина цих тверджень - відсутність автографа твору. Списки, зроблені ще при житті автора, відрізняються сваволею переписувачів. У листах автора 1785-1787 pp. твір називається "Неграмотний Марко" або "Марко Препростий", як встановив П.М. Пелех. У жодному списку твір не датований. Листи 80~х pp.
511
19 Йдеться про Олексія Соху (Коноровського), з яким Сковорода дружив і переписувався.
20 Згаданий намір Сковорода здійснив у творі "Алфавіт, або Буквар миру'.
21 Піфагор був вегетаріанцем, але не радив їсти біб, вважаючи що у його зерна переселяються душі померлих. Такі уявлення були розповсюджені в давнину.
22 Священне письмо, в якому поняття й предмети зображалися у вигляді таємничих знаків і фігур; гієрофантами називалися верховні жерці у Стародавній Греції; містагоги - служителі культу у давніх греків, які посвячували вибраних людей у святі тайни.
23 фарес - біблійний персонаж, син Юди й Фамари (Старий завіт. Буття, гл. 38, ст. 29-30).
24 Мається на увазі епізод поділу худоби між Яковом і його тестем і дядьком Лаваном; за домовленістю, тварини з поміткою дісталися Якову, а непомічені - Лавану' (Старий завіт. Буття, гл. 30, ст. 32-35).
25 Мова йде про один з епізодів боротьби ізраїльтян на чолі з Гедеоном проти медианітян (Старий завіт. Книга суддів, гл. 6-8).
26 Плем'я содомське - погани.
27 Говориться про твір Йоана Дамаскіна (673/676 - близько 754 pp.) - візантійського богослова й філософа, який користувався великою популярністю ще за часів Київської Русі. Як свідчить біограф Сковороди М. Ковалинський, твори Й. Дамаскина дуже подобалися українському філософу.
28 Легенда розповідає про те, як tcyc Навин зупинив сонце, наказав йому стояти, поки закінчиться битва біля Гаваона (Старий завіт. Книга Ісуса Навина, гл. ІСКст. 12).
29 Див. лрим. 22 до "Бесіди, названої двоє..."
30 Йдеться про сузір'я Оріона і Плеяд. Ці назви у Біблії відповідають сузір'ям Кесіль і Хима.
31 Зороастр (Заратустра) (VII ст. до н.е.) - міфічний пророк, якому приписують авторство "Авести" - священної книги давніх персів. Вважається засновником релігії зороастризму. Вчення Заратустри про два начала, які борються між собою, становило певний інтерес для Сковороди, що проповідував вчення про дві натури.
32 ТуТ Сковорода прямо говорить, що він сприймає Біблію як зібрання символів і емблем, що мають певне значення для пізнання.
33 Талант - вища грошова одиниця в Стародавній Греції. Талант відливався із золота й срібла. Золотий талант дорівнював десяти срібним. Біблійний талант - срібна монета.
34 Старозавітна притча розповідає про Йону, якого проковтнув кит. Перебував у череві три дні й три ночі, аж поки не був виплюнутий на сушу (Книга пророка Йони, гл. 2).
35 Йдеться про вчення софістів.
36 Морські й прісноводні двостулкові молюски, які утворюють перлину на внутрішній стороні стулки.
37 Дуже характерне для Сковороди переосмислення в одному плані міфічних і біблійних образів ще раз підтверджує алегоричність тлумачення мислителем Біблії.
38 Сім днів, у які Бог створив світ.
39 Тобто царі арабські та цариця Савська. Цариця Савська - невідома на ім'я цариця багатого південноарабського народу савеїв. Біблійне оповідання передає, що вона, почувши про славу Соломона, з великою свитою й подарунками відбула в Єрусалим. Метою її було перевірити чутку про мудрість Соломона, випробувати його загадками. Соломон відповів на всі її запитання. Тоді цариця впевнилася у надзвичайній мудрості Соломона. Вона була вражена й захоплена багатством Соломона, піднесла йому дорогі дари.
514
40 Веселеїл - біблійний майстер, який побудував Богові храм, Іробш начиння для богослужения й жертвоприношень, багато їх оздобив.
4 І Ісаак зв'язаний - йдеться про біблійну розповідь про те, як Бог вимагав від Авраама принесення в жертву його єдиного сина Ісаака. Авраам відразу, не вагаючись, зв'язав Ісаака і поклав його на жертовник. (Старий завіт. Буття, гл. 22, ст. 9). Иосиф у путах - мова про те, що Йосиф був проданий своїми братами в рабство. Мойсей у кошичку - згідно з Біблією, Мойсей народився в Єгипті. Єгипетський фараон наказав убивати всіх єврейських дітей чоловічої статі. Мати Мойсея, намагаючись врятувати немовля від загибелі, поклала його в кошичок і пустила за течією ріки. Дочка фараона побачила немовля, а воно було дуже гарне, і взяла його собі. Самсон у мотузках - біблійна легенда розповідає, як кохана Самсона Даліда (Даліла), щоб вивідати джерело сили Самсона, кілька разів зв'язувала його сплячого мотузами, але він розривав їх, прокинувшись. Врешті-решт Самсон відкрив коханій свою таємницю, і вона передала його в руки ворогів. Даниїл у рові - див. прим. 34 до "Симфонії, названої книга Асхань". Єремія в колоді - пророка Єремію часто кидали в темницю. Петро в темниці - Петро був ув'язнений царем Іродом. Павло в кошику - йдеться про врятування апостола Павла від небезпеки у Дамаску в кошику.
42 Згідно з Біблією, Самсон, озброєний лиш ослячою щелепою, знищив сам тисячу филистимлян (Старий завіт. Книга суддів, гл. 15, ст. 15).
43 Мова йде про камінь, який знищив боввана (Старий завіт. Книга пророка Даниіла, гл. 2, ст. 34).
44 рай, місце перебування перших людей - Адама і Єви, знаходився на Сході.
45 Мова йде про різні закони, які встановив Мойсей (Старий завіт. Буття. Левит).
46 Сковорода має на увазі біблійну легенду про те, як Юдита вбила мечем ассірійського полководця Олоферна (Старий завіт. Книга Юдити, гл. 13, ст. 8-9).
РОЗМОВА, ЩО НАЗИВАЄТЬСЯ АЛФАВІТ, АБО БУКВАР МИРУ
Твір написаний у другій половині 1774 p., бо 1 січня 1775 року він був відісланий з дарчим листом B.C. Тевяшову. Зберігся автограф у Державному історичному музеї Москви (фонд Щукіна 91/193). У ньому містяться 16 власноручно виконаних автором малюнків емблематико-символічного змісту. У тому ж зошиті є автографи віршів, якими починається твір, а також байки про Вовка й Козеня, написаної паралельно латинською й старою книжною українською мовою XVIII ст. Вступна пісня датується 1761 роком, а байка - 1760. Очевидно, вона була відредагована й приєднана як кінцівка у 80-х роках XVIII ст. Вперше опублікований у 1864 р. Д.І. Багалієм за списком із значними помилками. Ми публікуємо за автографом, але без авторських малюнків.
1 Назва цього твору пов'язана з традиціями стародавнього письменства. Ще до Сковороди на Україні зустрічались твори з.такими назвами, наприклад "Алфавіт духовний інокам і світським" Ісайї Копинського (перевидавався багато разів у Києві й Чернігові), "Алфавіт, складений римами" І. Максимовича (1705 р.). У філософському плані ця^ назва пов'язана з дуже характерним для середньовічного й ренесансного світосприйняття уподібненням світу до книги.
2 Пісня є варіантом тієї, яка увійшла в "Сад божественних пісень". Однак
515
у ній стан душевного миру й спокою уже досягнутий автором. Останні латинські рядки перекладені Сковородою довільно.
3 "Я знайшов гавань - Ісуса. Плоть і світ - прощайте. Досить ви мене хвилювали. Тепер у мене надійний спокій" (лат.).
4 Йдеться про діалог "Кільце", який був відісланий B.C. Тевяшову раніше.
5 Авторство цього афоризму приписують багатьом античним мудрецям. Сковорода присвячує питанню самопізнання свої головні твори.
δ Фалес із Мілету (близько 624-547 pp. до н.е.) - старогрецький філософ, родоначальник Йонійської школи, один із семи мудреців. Вперше у старогрецькій філософії дав фізичне пояснення світу, виходячи з єдиного матеріального принципу: вода є начало всіх речей, їх матеріальна сутність і те, у що вони врешті-решт переходять наприкінці свого буття.
7 Плутарх (46-120 pp.) - грецький історик і філософ, автор широко відомих паралельних біографій знаменитих людей стародавнього світу. Два із його філософських трактатів присвячені Дельфійському храму.
8 Тобто у діалозі "Кільце".
9 По-грецьки означає Бог.
10 туТ допущена певна неточність. Покровителькою столиці Греції Афін вважалася богиня Афіна, на честь якої там був споруджений храм. Мінерва - богиня римської міфології, яка відповідає грецькій Афіні своїми "функціями" - покровителька ремесел, наук, богиня мудрості.
1 Образи лжевчецих, сліпих наслідувачів, що не здатні осягнути сутність речей. Ці імена із значенням: Навал - плаваючий, Сомнас - сонний, Пифік - мавпа (грецьк.).
12 Очевидно, йдеться про торжества, які влаштовував римський імператор Тит Флавій Веспазіан на честь перемог римського війська.
13 Натяк на сюжет байки про Козеня і Вовка, який висміює неспоріднену працю. Ця байка вміщена у кінці твору.
4 Йдеться, мабуть, про одну з лубочних картинок.
15 Це ім'я згадується в Біблії у "Діяннях святих апостолів" (гл. 10, ст.
1-2).
16 Грецька транскрипція імені Ізіди - стародавньої єгипетської богині мудрості.
1' Аполлон - у грецькій міфології покровитель мистецтва.
18 Меркурій - у староримській міфології вважався богом торгівлі й покровителем купців.
19 Діана - у римській міфології вважалася богинею шлюбу, покровителькою тварин і мисливства.
20 Мова йде про грецький міф про титанів, що повстали проти Зевса і були скинуті ним у царство Аїда - підземелля.
21 Дані про те, що Сократ керувався у своїх вчинках вказівками внутрішнього генія, є у біографії АлкІвіада (грецького полководця), яку написав учень Сократа Плутарх.
22 Сковорода натякає на софістів.
23 Юпітер - у римській міфології головне божество, бог неба і дощу, ототожнювався з грецьким Зевсом (Дієм). В одному з міфів він постає як покровитель математики.
24 Нептун - у римлян вважався богом морів і покровителем мореплавства. 2^ Йдеться про розповідь Єзекіїля про видіння ним коліс і тварин (Старий
завіт. Книга пророка Єзекіїля, гл. 1, ст. 4-28).
26 Описаний епізод є в "Діяннях святих апостолів", де йде мова про вплив на апостола Павла напису на храмі: "Невідомому богу". Павло використав цей напис для проповіді на користь християнського Бога. Проте ці слова вирвані із контексту, в якому звучать так: "Богам Азії, Європи і Африки, богам невідомим і чужоземним" (Див. Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. К., 1993. С.45).
516
27 Ця байка складена Сковородою на власний сюжет.
28 Йдеться про найдавніші часи, уявлення про які у Біблії пов'язуються з іменем Авраама, а в міфології античній - з епохою Сатурна, який у римлян вважався божеством землеробства й часу. З епохою Сатурна пов'язувались також уявлення про "золотий вік" людства.
2^ Натяк на сюжет Езопової байки про Орла і Черепаху.
30 Александрійський маяк на о. Фарос.
31 Натяк на сюжет байки про Пса і Осла.
32 Сковорода має на увазі грецького байкаря Езопа.
33 Суть, зміст байки.
34 "Мистецтво вдосконалює природу" (лат.).
35 Мова йде про Мойсеевого тестя Йофора, який зустрів його в пустелі (Старий завіт. Вихід, гл. 18, ст. 5-7).
36 Мова йде про картину художника часів Александра Македонського (IV ст. до н.е.) Зевксиса (див. прим. 17 до "Нарциса").
37 Легендарний пророк і маг, противник апостолів, яких визнавала християнська церква. У "Діяннях святих апостолів" (гл. 8) про нього говориться як про лжепророка, котрого в суперечці перемагає апостол Петро. Симон-волхв вважається батьком всіх єресей.
38 Йдеться про емблематичні й символічні малюнки, які Сковорода сам відтворив у автографі діалога. Він почерпнув їх сюжети й перемалював із книги "Емблеми й символи", що вийшла в Амстердамі першим виданням у 1705 p., а потім кілька разів перевидавалася, оскільки була дуже популярна.
39 Ясенець.
40 Мисливець Актеон ризикнув чи насмілився подивитись на нагу богиню Артеміду, коли вона купалася в річці. Розгнівана богиня перетворила його в оленя, і його розірвали власні собаки. Сковорода пов'язує цей грецький міф з римською богинею Діаною.
41 Віроломний Іксіон, який убив свого тестя, був прощений Зевсом і запрошений на бенкет олімпійських богів. Та там Іксіон почав домагатися кохання Гери (сестри й дружини Зевса-Дія). Зевс, однак, обдурив його, створивши привид Гери. За свої гріхи Іксіон був покараний: у підземному царстві він був прикутий до вогненного колеса, яке вічно крутилося.
42 Син бога Сонця Геліоса - Фаетон, який сів у батькову колісницю, не втримав коней і упустив віжки. Коні понесли колісницю близько до землі, від страшної спеки почали висихати ріки й горіти ліси. Щоб врятувати Землю, Зевс вразив Фаетона блискавкою.
43 Купідон - у римській міфології бог любові, відповідає грецькому Еросу.
44 Старогрецькі міфи переказують, що титан Атлант за наказом Зевса тримав на своїх плечах небозвід.
45 Йдеться про трактат римського письменника й оратора Ціцерона "Лелій, або про дружбу".
46 На цю тему Сковорода написав епіграму "Carmen" ("Пісня"), яка увійшла в збірку "Сад божественних пісень".
47 Це самостійна оригінальна обробка сюжету однойменної байки Езопа. В автографі є ще й латинський текст.
48 Драпіка - грабіжник, розбійник.
49 туТ - здібностей.
50 Менует - танець.
КНИЖЕЧКА, ЩО НАЗИВАЄТЬСЯ SlLENUS ALCiBIADIS, ТОБТО ІКОНА АЛКІВІАДСЬКА (ІЗРАЇЛЬСЬКИЙ ЗМІЙ)
Цей трактат відомий у двох редакціях, що мають різні назви. Перша
517
редакція 1776 року під назвою "Ікона Алківіадська..." зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка АН України (ф. 86, № 7). У ній є сліди пізніших виправлень і доповнень, а також примітки, зроблені значно пізніше. У 1780 р. Сковорода переписав і заново відредагував свій трактат. У другому автографі (Харківський філіал Центрального архіву МВС України) є дарчий напис А. Ковалевському латинською мовою. Крім цих автографів, відомо ще сім рукописних копій цього твору.
Вперше уривки трактату були опубліковані Д.І. Багалієм у 1894 р. під назвою "Ізраїльський змій" за другим автографом. Повністю ж трактат був опублікований 1912 р. В.Д. Бонч-Бруєвичем за тим же автографом. У виданні АН України 1961 р. основою публікації є перший автограф із пізнішими виправленнями й доповненнями самого Сковороди, які він зробив 1785 року, тобто вже після другої редакції твору.
1 Назва трактату походить від так званих алківіадських силенів. Алківіад (прибл. 450-404 pp. до н.е.) - афінський державний діяч і полководець, учень і друг Сократа, особистість, добре знана в античності. Він є одним із персонажів діалогу "Бенкет" Платона, де порівнює Сократа з силеном, всередині якого заховані зображення богів. Взагалі ж силенами називали негарні скульптурні фігурки, порожні всередині, де переважно зберігалися прекрасні статуї. Образ силенів був дуже популярний у середні віки і в епоху Відродження.
2 Назва другої редакції твору "Ізраїльський змій" має своїм джерелом біблійний образ, який, як і образ силенів, часто зустрічається у різних творах Сковороди, та майже в одному й тому ж значенні, узагальнюючи різні біблійні легенди і виділяючи два аспекти його алегоричного тлумачення: 1) плазун, що спокушає Сву, переслідує жінку, що повинна народити дитину тощо, апо-каліптичний змій (дракон) символізує низькі пристрасті, сваволю плоті; 2) друге тлумачення образу змія у протилежному смислі має джерелом біблійну легенду про покарання євреїв за непослух Богові. Спершу вони зазнали нападу смертоносних змій, а потім перед ними, щоб вилікувати їх від страху й нагадувати про Бога, Мойсей встановив відлитого ним мідного змія. Змій, звинутий у кільце, вважається символом вічності.
3 До цих слів, приписуваних Сократові, Сковорода звертався неодноразово, тим самим підкреслюючи близькість власного життєвого принципу до практичної етики Сократа, його розуміння самопізнання, поміркованості й самовдосконалення.
4 Ці думки Епікура викладені у відомому його листі до Менекея. Слова Бпікура "Все природне здобувається легко, а пусте (зайве) трудно дістаєтся" Сковорода творчо розвинув, пов'язавши їх з ідеєю "спорідненої праці", у якій він бачив головне джерело людської насолоди й щастя.
' Такий заклик дуже характерний для римського поета Горація, послідовника епікурійської етики, автора заклику "Лови день". Високо оцінюючи Горація як поета і як мислителя, Сковорода називав його пророком.
6 Луцій Анней Сенека (нар. між 6-3 р. до н.е. - 65 р.) - римський письменник, філософ-стоїк. Ідеї Сенеки використовувались ідеологами раннього християнства. Він закликав до стриманості, чесноти, морального вдосконалення, хоч у житті прагнув багатства й слави. Сенека не був прихильником вчення Епікура. Факт, що Сковорода згадує Сенеку поряд з Епікуром і Горацієм, свідчать лише про однакові симпатії мислителя до епікуреїзму й стоїцизму.
7 "Надто пізно жити завтра" (лат.).
8 Мова йде про перекручення вчення Епікура, який начебто закликав до нестриманості в насолодах, аморальності й розпусти. Особливо такі нападки характерні для середньовічної філософії, коли проповідувався аскетизм і стриманість
518
у почуттях. Сковорода відкидає перекручене розуміння етики ВпІкурІ ВІН полемізує з Плутархом щодо епіку рівського розуміння насолоди й щасливиш життя.
9 "Свиня зі стада Епікура" (лат.) - так жартівливо називав себе Горацій у деяких своїх творах (Див. "Послання", 1, 4, 16).
Ю Називаючи Платона "боговидцем", Сковорода хоче підкреслити, що грецький філософ не зупинявся на пізнанні видимої, зовнішньої сторони явищ, а проникав у сутність речей.
И Про розуміння Сковородою цієї ідеї Піфагора див. прим. 10 до "Бесіди 2-ї..."
12 Йдеться про життя Солона (прибл. 638 р. - прибл. 559 р. до н.е.) - античного політичного діяча, поета й філософа, визнаного одним із семи старогрецьких мудреців.
13 Катон Старший (234-149 pp. до н.е.) - давньоримський державний діяч. Ціцероновим названий тому, що Ціцерон присвятив йому свій твір "Про старість", із якого Сковорода й запозичив наведені думки.
14 Тут Сковорода, виступає проти марновірства й забобонів, породжених буквальним розумінням Біблії.
15 "Бог дарував нам цей спокій" (лат.). Ці слова взяті з першої еклоги книги "Буколіки" видатного римського поета Вергілія Публія Марона (70-19 pp. до н.е.). У "Буколіках" Вергілій зобразив спокійне й розмірене життя землеробів і пастухів, так близьке самому Сковороді.
1" Це оповідання є своєрідним опрацюванням апокрифічної легенди, яка зустрічається, наприклад, у відомому перекладному збірнику "Велике дзеркало", складеному 1605 ρ на основі середньовічних збірників.
17 Сковорода, нехтуючи відмінністю між названими категоріями людей, підкреслює властиве їм усім прагнення до пізнання "невидимого начала". Маги - спершу перські й халдейські жерці (тому їх називали ще й халдеями); волхви - за Біблією пророки, що сповістили про народження Христа: гімнософісти - староіндійські мудреці.
18 Верховні жерці у Стародавній Греції.
19 Сковорода вказує на зв'язок своєї концепції двох натур і розуміння вічності матерії з ученням Платона про ідеї - духовні сутності, які відображають "істинне буття" речей.
20 "Матерія вічна" (лат.).
21 Заратустра - див. прим. 31 до діалога "Кільце". Сонце у вченні Заратустри символізує мудрість божества, його недремне око. Стародавні перси поклонялися сонцю і день відпочинку називали днем сонця.
22 Див. прим. 12 до "Бесіди, названої, двоє..."
23 Виходячи з того, що Біблія є світ таємних, символічних образів, Сковорода критикує ідею створення світу, описану в "Книзі Буття", оскільки вважає населений світ вічним у часі й безконечним у просторі. У зв'язку з цим він вказує на суперечності у редакціях відповідних місць у єврейському та християнському текстах Біблії.
24 Півень.
25 "Що таке поетичне мистецтво? - Робити з поганого (злого) добре (гарне). Хто добрий? Плоть - ніщо..." (лат.).
26 "Містечко коштовного камінчика або очко перстенця" (лат.).
27 Малий круг.
28 За біблійними переказами херувими - небесні покровителі пророків і праведників.
29 Йдеться про епізод з життя біблійного Иосифа. Йосйф витлумачив сни фараона, які пророчили сім років достатку, а потім сім років голоду (Старий завіт. Буття, гл. 41, ст. 18-27).
30 Див. прим. 10 до "Бесіди 1-ї..."
519
J1 "Додамо... Я тінь і фігура, більш нічого. Сонце - паска, а я сонце сонця, тінь тіні або антипаска, тобто заміна тіні, заміна фігури, заміна образу" <лат.)
0L Показово, що Сковорода до апостолів, які розгадують таємницю фігур Біблії, осягають смисл буття, відносить і себе під псевдонімом Даниіл Мейнгард.
33 Йдеться про старогрецький міф про дочку крітського царя Міноса Аріадну, яка допомогла герою Тесею вибратися з лабіринту за допомогою клубка ниток. Сковорода поєднує цей міф з біблійною легендою про Рааву, яка врятувала в Єрихоні вивідувачів Ісуса Навина і тим зберегла життя своє і своєї сім'ї, (кн. Ісуса Навина, гл. 2, ст. 1-24).
34 Катавасія - поєднання різних голосів у спільний хор при богослужінні. Тут - резюме, висновок.
35 Розглядаючи Біблію як творіння, тобто створений світ образів, що має на меті втілити невидиме за допомогою видимого й відчутного, Сковорода відповідно ставиться й до авторів біблійних книг як до письменників, твори яких вимагають "випробування", тобто критичного їх прочитання.
КНИЖЕЧКА ПРО ЧИТАННЯ СВЯТОГО ПИСЬМА, НАЗВАНА ЖІНКА ЛОТОВА
Як свідчить листування Сковороди, цей трактат писався ним з перервами протягом кількох років. Харківське намісництво, про відкриття якого згадує Сковорода у супровідному листі, відкрите 29 жовтня 1780 р. Та є різні підстави вважати, що й у той час твір не був закінчений. Зокрема, листи до Я. Правицького дозволяють датувати трактат 1780-1788 pp.
1 Жінка Лотові/ - див. прим. З до діалога "Асхань". Заклик "'Згадуйте жінку Лотову!", що звучить як рефрен у цьому трактаті, має своїм джерелом слова євангеліста Луки (Новий завіт. Євангеліє від Луки, гл. 17).
2 Лист адресований М.І. Ковалинському і написаний, очевидно, в кінці 80-х - на початку 90-х pp.
3 Про розуміння й тлумачення Нарциса як символу духовного пізнання див. прим. 1 до твору "Нарцис".
4 Сигор - згідно з Біблією, моавітське місто, куди втік із Содома Лот (Буття, гл. 19, ст. 22, 30).
5 Купідон - у римській міфології бог кохання, посланець Венери.
" Сковорода називає тут видатних представників патристики, відомих письменників і риторів, твори яких він добре знав.
7 Слово, розум (грецьк.). Ототожнення Бога з логосом, трактування його як духовного начала всього сущого пов'язане з ученням Платона.
° Апостол Павло творець християнської моралі. ^
9 Августин Аврелій (Блаженний, 354-430 pp.) - видатний представник патристики.
Ю Голіаф - біблійний велетень, якого переміг Давид у двобої.
11 Піфагор і його учні вважали число одним з найважливіших принципів пояснення світу, розуміючи пропорцію, симетрію, коефіцієнт, саме число як вияв божого начала. Звідси зв'язок числа з релігійними уявленнями. Сковорода вважає трикутник символом потрійного виразу вічного начала.
12 Мова йде про легенду про віщий сон фараона, витлумачений сином Якова Иосифом, що сидів у темниці. (Див. прим. 29 до "Ікони Алківіадської").
'З Хвалинське море - давньоруська назва Каспійського моря.
520
14 Кана Галілейська - місто, де Ісус здійснив одне зі своїх чудес: перетворив воду на вино (Євангеліє від Йоана, гл. 2, ст. 1-11).
15 Цитера, Киферея - культові імена Афродіти - богині краси й кохання.
16 Йдеться про розповідь у Біблії про те, як жінка царедворця Потифара намагалася спокусити Иосифа, й, відібравши в нього одяг, звела наклеп на нього перед своїм чоловіком (Старий завіт, Буття, гл. 39, ст. 7-19).
17 Агар - рабиня Сари, єгиптянка, втілення всього ницого й підлого; Лія - дочка Лавана - див. прим. 13 до "Бесіди 1-ої".
1° Ідол поля Деїрського - див. прим. 7 до "Нарциса".
19 Сходити, підійматися на гору (лат.).
20 Мова йде про одне із семи чудес світу - колос Родоський, 37-метрову статую бога сонця Геліоса, яка стояла біля входу в родоський порт. Зруйнована у 224 р. до н.е. під час землетрусу.
21 Острів Родос в Егейському морі славився чудовими садами.
22 Бог сновидінь у грецькій міфології.
23 Див. прим. 36 до "Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру".
БОРОТЬБА АРХИСТРАТИГА МИХАЇЛА ЗІ САТАНОЮ ПРО ТЕ: ЛЕГКО БУТИ ДОБРИМ
Твір цей Г. Сковорода датує 1783 роком. Зберігся автограф у рукописному зібранні М. Ковалинського, який тепер знаходиться у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка АН України (ф. 86, № 6). У тексті видно сліди пізніших виправлень автора, зокрема його примітки до тексту зроблені за правописом, яким Г. Сковорода користувався після 1785 р. У 1788 р. він написав супровідного листа до М. Ковалинського, дав назву твору "Боротьба архистратига Михаїла зі Сатаною" (автограф 1783 р. називається "Боротьба й суперечка про те: дуже трудно бути злим, легко бути добрим"), додавши ще й "Суть твору. Можна зробити припущення, що автограф був заново відредагований автором перед тим, як подарувати його своєму другові М. Ковалинському. Вперше був опублікований 1839 р. у Москві благодійним комітетом "Человеколюбивого общества" з деякими цензурними виправленнями й скороченнями.
1 Марон - Вергілій Публій Марон (70-19 pp. до н.е.) - римський поет, автор поем "Георгіки", "Енеїда" і пастуших елегій "Буколіки", де прославляє працю селянина.
2 Мати Божа.
3 Перун - у східнослов'янській міфології поган бог грому й блискавки.
4 Цукрова голова - у часи Сковороди цукор виготовляли у вигляді конусів досить великими шматками. Перед вживанням їх подрібнювали спеціальними ідипцями.
5 Златоуст Йоан (345-407) - один з найвизначніших представників візантійської патристики. В Україні його твори користувалися великою популярністю ще з часів Київської Русі.
6 Гавриїл, Рафаїл, Уриіл, Варахиїл - ангели, що постійно супроводжували архангела Михаїла.
7 "...Не зубоскалити, не сміятися ротом, а радіти серцем (лат.).
8 Лука й Клеопа - біблійні персонажі, послідовники християнських апостолів. Лука - один із послідовників апостола Павла (Новий завіт. Послання Св. апостола Павла). Клеопа згадується у Євангеліях Луки й Йоана (Новий завіт. Євангеліє від Луки, гл. 24, ст. 6; Євангеліє від Йоана, гл. 19, ст. 25).
9 Це оповідання, яке наводиться й в інших творах (див. "Діалог, або
521
розмова про давній світ"), запозичене з Біблії (Новий завіт. Діяння св. апостолів, гл. 8. ст. 29-40).
'0 Еврипід (прибл. 486-406 pp. до н.е.) - один з найвидатніших старогрецьких драматургів. Ці рядки взяті з його драми 44Прохачки, ще досі не перекладеної повністю ні російською, ні українською мовами. Цікаво, що уривок, наведений Г. Сковородою, пізніше переклав 1. Франко на основі німецьких видань грецького трагіка. (Див. Іван Франко. Літературна спадщина. К., L961, Т.2. С.190).
1 Сковорода змальовує картину, як волами везли новий дзвін до дзвіниці парафіяльної церкви.
Г2 Ця пісня написана автором на зразок досить поширених в Україні ХѴІІ-ХѴШ ст. пародій на молитви, які складали студенти.
13 це також пародійний твір.
14 Сковорода алегорично перетлумачує біблійні образи й міфологічні уявлення. Ата (Ате) - у грецькій міфології є втіленням раптового безумства, богиня, яка затьмарювала, розум людей і богів, була скинута з Олімпу. Автор зіставляє її з біблійною Адою - однією з багатьох жінок Ламеха, батька Ноя.
15 Наведені слова Епікура взяті з уже згадуваного його листа до Менекея. 1" Літа, Літургісса - слова, утворені від давньогрецьких, що означають
відданість Богові й служіння йому; Селла - означає по-грецьки крісло, кафедру, тут - зображає того, хто спокійно й тихо сидить; Фурія (буквально скажена) - у старогрецькій міфології демонічне божество помсти й мук совісті; Анна - (від євр. Ханна) означає "дана богом', у Біблії - мати пророка Самуїла, почута Богом; Харія - радість і любов (грецьке); Грація - ласка і вдячність (лат.).
17 Мова йде про втрачену трагікомедію викладача Києво-Могилянської академії Варлаама Лащевського. Збереглася його "Трагедокомедия о награждении в сем свете приискных дел и мзды в будущей жизни вечной
1° "Переможна пісня або Епінікіон' Φ. Прокоповича написана на честь перемоги над шведами під Полтавою 1709 р. Сковорода, цитуючи рядки Ф. Прокоповича, робить невеликі редакційні зміни.
19 Очевидно, мова йде про пожежу 1780 p., під час якої згоріла бібліотека Києво-Могилянської академії, де зберігався й рукопис згадуваної трагікомедії В. Лащевського.
20 Запис пісні знайдено у рукописному збірнику середини XVIII ст., опис якого зробив у свій час В. Перетц.
21 фарсис - порт і місто, часто згадуване у Біблії; очевидно, це Фасис - порт колхів, залишки якого знайдені археологами біля м. Поті.
22 Одігітрія - провідниця. Одна із чудотворних ікон на горі Афон.
23 Мова йде про маяк на острові Фарос, неподалік від м. Александры.
СУПЕРЕЧКА БІСА З ВАРСАВОЮ
Твір цей датується 1783 роком. Був відомий у копії, однак у 60-х pp. знайдений автограф серед неописаних масонських паперів у Державній бібліотеці в Москві (ф. 14, № 1365). Вперше повністю опублікований В.Д. Бонч-Бруєвичем у 1912 р. за копією. За автографом публікувався вперше у 1972 р.
1 Мова йде про збірку "Байки Харківські, подаровану О.Ф. Пайкову.
2 Йдеться про 15-ту байку збірника "Байки Харківські - "Змія і Буфон. Нею закінчується перша половина збірки, створена до 1770 р.
3 "Дуже трудна доброта, дуже легке зло (грецьк., лат.)
522
4 Приємніше за все зло, неприємніше за все добро. Блаженніше за все зло, нещасніше за все добро, (лат.).
Мова йде про Лію, старшу дочку Лавана, що була некрасива й хвора на
очі.
6 Мінерва - у римській міфології богиня - покровителька ремесел, наук і мистецтв. Ототожнювалась з Афіною з старогрецької міфології.
7 Силоам - ставок біля Єрусалима, з якого брали воду для зливання на жертовник (див. прим. 18 до твору "Бесіда, названа двоє...).
8 Одне з найголовніших таїнств християнської релігії - сповідь і причастя.
9 у перекладі з старогрецької - набільший майстер, найдосвідченіший спеціаліст.
Ю Мамона - у сірійській міфології - бог багатства й наживи, символ поклоніння речам і матеріальній користі.
11 Див. прим. 41 до діалога "Кільце. Тут мова йде про те, що після всіх страждань до Самсона повернулася сила.
12 Див. прим. 10 до твору "Книжечка... названа Жінка Лотова.
13 Дім Лотів - алегоричний образ тих, хто не зійшов з праведного шляху.
14 Галілея - область стародавньої Юдеї, де Христос творив свої чудеса.
15 Ніл Синайський, один із святих отців, який приблизно в 390 р. пішов у Синайську пустелю рятуватися від гріхів: Він вважаєтся автором багатьох морально-повчальних і релігійних книг.
16 "Вовк бродить довкола криниц'Г (лат.).
17 Флора - у римській міфології богиня весни, рослин, цвітіння.
1 & Ананка, А панке - у давньогрецькій міфології богиня неминучості долі; в народних уявленнях божество смерті. Єва - життя (по-староєврейськи).
ВДЯЧНИЙ ЄРОДІЙ
Твір написаний 1787 року, присвячений і подарований С.Н. Дятлову. Очевидно, до адресата рукопис не дійшов, бо опинився у зібранні М. Ковалин-ського. Автограф зберігається в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка АН України (ф. 86, № 7).
1 Тобто за словами Сирахового сина Ісуса.
2 Йдеться про те, що лелеку вважали символом різних високих понять, наприклад стійкості й мужності (зображався у гнізді на храмі), благочестя (зображався, що стоїть самотньо), послідовності (зображався під час пожирання змія) і т.д.
3 Чверть (лат).
4 Врода - тут талант, здібності.
5 Радість, веселість (грецьке).
6 Гергесенські поля - " так у Євангелії від Матвія (гл. 8, ст. 28) названа область Палестини, де Ісус здійснив одне зі своїх чудес: він вигнав бісів із двох хворих і вселив тих бісів у стадо свиней, яке кинулось із кручі в море. Образи "гергесенське стадо, "гергесенська земля виступають у Сковороди як символи низьких, плотських, розгнузданих прагнень.
7 Очевидно, йдеться про Ісидора Пелусіотського (370 - прибл. 448) - учня Йоана Златоуста, визнаного святим. Його численні послання багаторазово перевидавались, починаючи з XVI ст.
8 Мамврійський дуб - йдеться про діброву в долині Мамре - місцеперебування єврейських патріархів.
9 Перше послання до Тимофія святого апостола Павла.
1° Рядки взяті з народної пісні-гри "Мак, відомої у кількох варіантах.
523
И Йдеться про Якима (Йоасафа) Горленка (1705-1754) - українського церковного й літературного діяча.
УБОГИЙ ЖАЙВОРОНОК
Цей твір, як свідчить лист-посвята, адресований Ф.І. Диському, написаний восени 1787 р. В авторському списку притча названа останньою з творгв. На жаль, досі не знайдено ні автографа твору, ні навіть списку, за яким твір був вперше опублікований у 1839 р.
1 Очевидно йдеться про співзвучність імен Фридрик і Федір.
2 Можливо, це село Ровеньки, засноване у 30-х роках XVIII ст. (нині село Ровеньки Луганської обл.).
3 Облога російськими військами м. Бендери в Молдавії 1770 р. під час російсько-турецької війни 1768-1774 pp.
4 Це оповідання є своєрідною обробкою міфа про Астраю та золотий вік людства. Цікаво, що ім'я Маноя згадується у Старому завіті (Книга суддів, гл. 13): жінці Маноя, яка була безплідна, з'явився ангел і прорік, що вона народить сина. Сковорода наближує міфічний сюжет до біблійного, своєрідно його переосмислюючи.
5 Лстрая (Астрея) - у старогрецькій міфології богиня добра й справедливості. Вона останньою з богів покинула землю, коли на ній запанувало зло, несправедливість і війни.
6 Ця обробка польського різдвяного вірша, що став популярною піснею на Україні. Відомо кілька варіантів.
ДІАЛОГ. НАЗВА ЙОГО - ПОТОП ЗМІЇНИЙ
Це останній оригінальний твір Г. Сковороди. Час його написання встановити важко. В авторському списку творів, складеному 1790 p., твір називається "Діалог. Душа і Нетлінний Дух", рукопис його зберігався у Я. Правицького. У дарчому листі до М. Ковалинського від 16 серпня 1791 р. Сковорода повідомляє, що відновив твір за списком. Цей відновлений автограф і зберігається в Інституті літератури АН України (ф. 86, № 9). Дослідники схиляються до думки, що твір написаний у кінці 80-х pp.
Щодо двох останніх розділів, то вони є двома проповідями до лекцій з християнського благочестя. Твір вперше був опублікований В. Бонч-Бруєвичем у виданні 1912 р.
1 Лист адресований М.1. Ковалинському.
2 Софроній (591-644) - єрусалимський патріарх, богослов, автор численних релігійних і літературних творів.
3 Мова йде про картину всесвітнього потопу, змальовану у п'ятому вірші 4іПотоп. Девкаліон і Пірра" першої книги "Метаморфоз" римського поета Публія Овідія Назона (43 р. до н.е. - 17 p.).
"Плаває вовк серед овець" (лат.) - це 300-й рядок із названого вірша Овідія.
5 Ідол деїрський - див. прим. 7 до твору "Нарцис".
6 За Біблією, кінець всесвітнього потопу знаменувала поява райдуги на небесах. Сковорода, алегорично витлумачуючи цей сюжет, пов'язує його з символом оновлення світу й тим, що люди знайшли радість.
7 "На недоступноиу місці стоїть дух, позбавлений всього зовнішнього.
524
Відкинувши все чуже й уклавши мир сам з собою, дух тепер тим Ылыш >·· повинен нічого боятися" (Сенека. Листи, 79) - (лат.).
8 Притча є своєрідною обробкою біблійних мотивів з певною ІДвйИО ROM позиційною метою.
9 Тут і далі Сковорода при тлумаченні проблеми двох натур опирМТіСІ на вчення Платона.
Ю при покаранні засуджених Пилатом, серед яких був Христос і розбійник Варава, підбурений першосвящениками й старшинами народ вимагав помилувати розбійника. (Євангеліє від Йоана, гл. 18, ст. 37-40).
11 Мова йде про Ікара, який разом з своїм батьком Дедалом насмілився піднятися в небо на крилах, зроблених батьком, та сонце розтопило віск, що скріпляв пір'я, і Ікар впав у море. У цьому образі Сковорода бачить символ обмеженості можливостей людини, бажання якої набагато перевершують її можливості. Тут, напевне, мова йде про образок - емблему, подібну до тих, які Сковорода відтворив у творі "Алфавіт, або Буквар миру".
12 Маються на увазі різні біблійні оповіді, які, на думку Сковороди, є вигадками, і смисл їх можна осягнути лише через алегорію.
'З Діва Марія.
14 За Біблією, апостол Фома не повірив у воскресіння Ісуса, поки не доторкнувся до його ран (Євангеліє від Йоана, гл. 20, ст. 24-29).
15 Паракліт - дух-утішитель.
16 Чорне море.
17 Крітська й сіканська брехня - очевидно "крітська брехня" має в своїй основі вислів апостола Павла "Крітяни завжди брехуни..." (Новий завіт. Послання до Тита, гл. 1, ст. 12). Щодо "сіканської брехні", то, можливо, йдеться про давніх сицилійців, про брехливість яких у давнину складалися легенди.
18 Сковорода застерігає, до яких наслідків може призвести буквальне розуміння біблійних пророцтв, наприклад, про запроторення сатани в безодню на 1000 років, як твердить 10-та гл. "Апокаліпсиса". Один із відомих істориків раннього Середньовіччя Біда Достопочтенний, наприклад, вважав, що кінець світу наступить у 1000 р. Цю дату пророчили численні проповідники у X ст., "очікування близького кінця почало набирати характеру соціального психозу" (Див. Гуревич А.І. Категории средневековой культуры. Μ., 1972. С. ПО).
19 Сковорода розкриває суперечності біблійної оповіді про створення світу, її невідповідність законам природи.
20 До суперечливих законам природи явищ Сковорода відносить не лише легенду про залізо, яке плавало за наказом пророка Єлисея, а й прагнення середньовічних алхіміків знайти вічний двигун або філософський камінь.
21 Мова йде про біблійні чудеса, які, на думку Сковороди, є джерелом марновірств і чварів.
22 Йдеться про зруйнування Єрусалима в часи юдейського повстання 66-73 pp. Сковорода вважає, що головною причиною його жорстокого придушення було живлене біблійними уявленнями релігійне марновірство.
23 туТ Сковорода зобразив трикутник із "всевидящим оком" всередині. Він витлумачує його символічний смисл, частково виходячи з уявлень піфагорійців.
2^ Агара - див. прим. 17 до твору "Жінка Лотова".
25 Піфагор, який народився на острові Самое.
26 Див. прим. 6 до твору "Боротьба архистратига Мйхаїла".
27 Див. прим. 34 до твору "Кільце".
2^ Серед старовинних українських пісень існує кілька варіантів з подібним початком. Очевидно, рядки взяті з пісні про біду, популярної серед кобзарів і лірників, відомої у записах середини XVIII ст.
29 Мова йде про відому Александрійську бібліотеку, один із центрів наукової думки стародавнього світу. Тут вперше було здійснено переклад Біблії
525
грецькою мовою, відомий під назвою перекладу 70 тлумачів, який ліг в основу пізнішого канонічного зводу Біблії.
30 Симеон Стовпник (356-459) - християнський аскет, що прожив близько 40 років на захищеній від вітру й сонця колоні. Іконописці, як правило, зображали його сидячим на вершині стовпа. Сковорода ж вважає, що мова тут про світлицю з балконом.
31 Псевдопророки, лжевчені, позбавлені істинної мудрості.
32 Діоген (прибл. 404-323 pp. до н.е.) - грецький філософ-кінік, який, нехтуючи вигодами життя, за легендою, жив у бочці. Сковороду приваблював етичний ідеал Діогена, його зневага до матеріально-плотських потреб.
33 Йдеться про біблійних персонажів. Дебора - пророчиця, що закликала ізраїльтян воювати проти Сисари (Старий завіт. Книга Суддів, гл. 4, ст. 6-8), який був убитий Йоілем під час сну; Юдита - жінка, що вбила вавілонського полководця Олоферна (Старий завіт. Книга Юдити, гл. 13, ст. 8-9); Авімелех - сихемський цар, убитий уламком жорна, кинутого жінкою з оточеної ворогами 0ашти (Старий завіт. Книга Суддів, гл. 9, ст. 53); Авигея - дружина Навала, що піднесла подарунки Давидові (Старий завіт, 1-ша кн. Царів, гл. 25, 30 та їн.).
34 Цей вірш є варіантом уже згадуваної пісні з трагікомедії Варлаама Лащевеького (див. прим. 17 до "Боротьби архистратига Михаїла..."
35 Про перетворення - ця глава є однією з ранніх проповідей Сковороди "Прокинувшись побачили славу його".
36 Вчення релігійно-політичної партії у стародавній Юдеї, яка захищала інтереси заможних верств: фарисейство відзначалося фанатизмом і лицемірним виконанням обрядів.
37 Римський імператор Август (63 р. до н.е. - 44 p.), часи правління якого вважаються найвищим розквітом добробуту Стародавнього Риму; Тіберієві часи - пора правління Тіберія Клавдія Нерона - римського імператора у 14-37 pp., що відзначався неймовірною жорстокістю; володіння Пилатові - Пилат був римським намісником Юдеї у період, до якого Біблія відносить життя і смерть Ісуса Христа.
38 Мова йде про перемогу ізраїльтян на чолі з Аароном над аморейським царем Сигоном (Старий завіт. Числа, гл. 21, ст. 23-30).
39 Старий завіт. Книга пророка Ісайї, гл. 62, ст.5.
40 Старий завіт. Книга пророка Сзекіїля, гл. 37, ст. 7-8.
41 Орфей - міфічний співець і музикант (див, прим. 7 до твору "Бесіда, названа двоє..."). З його іменем пов'язане релігійно-містичне вчення орфіків, що проповідувало безсмертя душі та звільнення її після смерті людини.
42 Ця заключна віршована строфа взята з вірша Феофана Прокоповича, присвяченого імператриці Анні Іоанівні.
Наші інтереси:
рррррррррррррррр
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Сковорода
М.І. Ковалинський. Життя Григорія Сковороди
Зміст
www.ukrclassic.com.ua – Електронна бібліотека української літератури
Україна знову стала на шлях духовного відродження. Багато людей повертаються до Бога, читають Біблію. Читають... та чи розуміють? Гадаємо, що у цьому їм допоможе "любитель священної Біблії" Григорій Сковорода, який заговорив у цій книзі зрозумілою сучасною українською мовою. Із всього творчого доробку мислителя тут найбільш повно представлені його діалоги й трактати, в яких дається роз'яснення "Святого письма", розуміння Бога, Всесвіту, Людини. Вперше друкується переклад біографії Г. Сковороди, що її скомпонував його друг і учень М. Ковалинський.
Сковорода Григорій
Пізнай в собі людину
ЗМІСТ
Предтеча Месії України.......... 5
М.І. Ковалинський. Життя Григорія Сковороди ....... 9
Прокинувшись, побачили славу його........... 45
Хай цілує мене поцілунками уст своїх .......... 47
Вхідні двері до християнського доброчестя......... 53
Нарцис. Розмови про те: пізнай себе........... 63
Симфонія, названа книга Асхань, про пізнання самого себе . . . 105
Бесіда, названа Двоє, про те, що легко бути блаженним . . . . 165
Бесіда 1-ша, названа Observatorium (Сіон) . . ....... 183
Бесіда 2-га, названа Observatorium Specula, по-єврейськи Сіон . . . 196
Діалог, або Розмова про давній світ ........... 206
Розмова п'яти подорожніх про справжнє щастя в житті (Дружня бесіда
про душевний спокій).............. 220
Кільце..................... 251
Розмова, що називається Алфавіт, або Буквар миру . . . ... 302
Книжечка, що називається Silenus Alcibiadis, тобто Ікона Алківіадська
(Ізраїльський змій)............... 343
Книжечка про читання Святого Письма, названа Жінка Лотова . . 368
Боротьба Архистратига Михаїла зі Сатаною про те: легко бути добрим 393
Суперечка Біса з Варсавою.............. 417
Вдячний Єродій.................. 431
Убогий Жайворонок ..........'...... 450
Діалог. Назва його - Потоп зміїний........... 464
Примітки.................. 499
ПРЕДТЕЧА МЕСІЇ УКРАЇНИ
"Весь світ спить..." констатував понад два століття тому Сковорода, а слова ці актуальні й для сьогодення. Спить і далі світ, спить собі й Україна, хоч і борсається в якомусь конвульсійно-прагматичному, ковбасно-економічному маренні, намацуючи шлях до волі. І довго їй ще борсатись, якщо не прозріє, що матерія - це пітьма та заглада, коли її не животворить світло Духа.
Тому саме тепер, коли зблиснув промінь Надії, Україні на допомогу знову поспішають її великі сподвижники. Пригляньмося до них, почуймо їх!
А Предтечею серед них Сковорода благовістить нам...
"...Очистивши по можливості своє серце, бачив я такий
сон.
Здавалось, що на небі від одного краю до іншого, по всьому його просторі, були написані золотими великими літерами слова. Все небо було голубого кольору, і ті золоті слова здавалися не стільки зовні блискучими, а більше зі середини сяяли прозоро і не разом написані по лицю небесного простору, а складами, по складах і виражали таке й саме таким чином:
па-м'ять-свя-тих-му-че-ник-А-на-ні-я -А- за-рі-я-Ми-са-ї-
ла.
Із цих золотих слів сипались вогненні іскри, подібно як у кузні з ёугілля, що сильно роздмухується міхами, і стрімко падали на Григорія С. Сковороду. Він стояв на землі, піднявши вверх праву руку і ліву ногу прямо у вигляді проповідуючого Йоана-Хрестителя, якого деякі художники на картинах зображають у такому розміщенні тіла та яким Сковорода тут мені уявився. Я стояв біля нього, і деякі іскри, із падаючих на нього, відскакуючи, падали на мене й породжували в мені якусь полегкість, розкованість, свободу, бадьорість, охоту, веселість, ясність, зігрівання й невимовну насолоду духа. Я прокинувся, сповнений найсолодшого відчуття."
5
Так описує свій сон-видіння найближча по духу Сковороді людина, улюблений учень його Михайло Ковалинський, на якого падали іскри духовних щедрот Григорія Сковороди. Та й чи тільки на нього одного? Ми знаємо, що благодатні іскри подвижника щедро сіялись по всій Україні, спопеляючи, роздираючи самодержавну російську пітьму, яка облягала тоді нашу землю, гасила високі патріотичні думи, божественні помисли.
Сковорода був тим "стовпом хмарним", тим невичерпним джерелом осяйної божої мудрості, яке живило й напувало, не давало впасти у гріховність серцям, народженим нести світло. Варсава (тобто син Сави), як часто він сам себе називав, став не тільки основоположником новітньої (як української, так і російської) філософії, що опиралася на міцний фундамент Святого Письма та кращих мислителів древності, але й явився в образі Предтечі, що торував хресну дорогу Месії України - Шевченкові І це, на наше глибоке переконання, не красиві та пустодзвонні слова, а та вічна осяйна істина Духа, промінь якої ніколи не переривався на нашій землі, запалюючи щораз нові й нові серця, наповнюючи їх братньою любов'ю, яку вимолював Кобзар: "і братолюбіє пошли".
У підтвердження того, що Сковорода був Предтечею Месії України, згадаймо те, як ще малим дитям Тарас ховався у бур'янах, щоб списувати Сковороду. Дух до Духа тягнувся, до променя сонцедайного, який освітлював у пітьмі шлях братерства й волі, шлях гірний, лише яким ідучи, Кобзар допоміг люду українському не згубити свою пам'ять.
Сковорода світив дорогу Шевченкові, Шевченко - Франкові, Франко - Лесі Українці, а вони разом усім нам. Тому я твердо вірю, що настане такий час, коли Єдина Українська Християнська Церква за прикладом канонізації святих Ольги та Володимира введе у сонм святих могутніх подвижників українського Духа великомучеників Шевченка, Сковороду, Франка, Лесю Українку.
Як відомо, у творчості Сковороди майже не подибуємо прямих патріотичних декларацій, про його любов до рідної землі, народу, слова, однак це аж ніяк не є свідченням того, що він не був патріотом. Тут, передовсім, слід пам'ятати, що його життєва філософія базувалася на принципах двох світів - земного та гірного (тобто духовного). Твердо переконаний, що у земному світі всюди невидимо для земних очей присутній Дух, який уособлював Бога, Сковорода саме йому віддавав першість, вищість і проводирство. Однак це аж ніяк не означало, що він нехтував земним світом, земним життям. Ні. "Споріднена праця" означала, що людина по
6
винна підкорятися і жити не за пануючими людськими ницими пристрастями та виробленими згідно з ними законами, а за велінням свого Отця небесного, який перебуває в серці кожного. Отже, коли тебе Отець твій привів на українську землю, то ти маєш на ній жити й чин займати та трудитись відповідно до тих нахилів, які він у тобі заклав: "Кожен повинен знати свій нарід і в народі себе. Чи ти русин? - Нудь ним. Чи ти лях? - Будь ляхом. Чи німець? - Німецтвуй. Чи француз? - Французуй. Чи татарин? - Татарствуй". Ці слова Сковороди наводить перший із дослідників його творчості Хіджеу. І незважаючи на те, що твір, з якого взято цей вислів, не дійшов до нас, академік Д. Вагомій, хоч і сумнівається, що ці слова належать філософу, все ж цілком не відкидає цього на тій підставі, що складені вони в дусі Сковороди. Ми ж додамо лише, що не тільки складені, але й наскрізь просякнуті духом Любомудра.
М. Ковалинський також відзначає любов Сковороди до свого краю, слова: "Як писав він для своєї сторони, то й вживав іноді малоросійські говірки й правопис, вживаний у малоросійській вимові: він завжди любив природну мову свою і рідко змушував себе спілкуватися іноземною мовою..."
Філософія Сковороди була для нього не лише теоретичними постулатами. Він твердо й послідовно втілював її у своє життя і закликав до цього інших. Уникаючи зваб світу цього, філософ не піддавався ні на які вмовляння зрадити собі, свойому призначенню сіяча духовних зерен і зайнятися працею лише задля світської чи церковної кар'єри, здобуття матеріальних благ, послідовно відмовлявся залишити назавжди свою землю та поселитися в Росії чи інших чужинецьких землях, де йому довелося побувати. Він, як вовк, що пильно охороняє свою територію, пішки мережив Малоросію (Слобожанщину) й Україну, називаючи одну з них любою тіткою, а іншу матір'ю.
Ми не ставимо собі за мету у цьому короткому передньому слові аналізувати творчість філософа. Але, зважаючи на те, що впродовж тривалого часу про Сковороду в нас усюди говорилось як про бунтаря-революціонера, борця проти соціальної несправедливості та гнівного таврувала експлуататорських класів, чи в кращому разі такого собі мандрівного селянського дивака - філософа, якого більшість знала зі шкільної програми за його крилатими висловами: "Всякому городу нрав і права; Всяка імєєт свой ум голова.." чи "Ой ти, птичко жовтобока, не клади гнізда високо!" тощо, вважаємо за потрібне наголосити на тому, що філософія його не мала нічого спільного ні з так званою "революційністю", пі з "боротьбою з експлуататорами".
7
Коли б намагатися виразити одним реченням концепцію філософй Сковороди, то воно б, на наш погляд, мало звучати тик - сутність Людини, місце її у Всесвіті та спосіб існування на Землі. Виходячи з цього філософ говорить про три світи: "Перший є всезагальний і світ населений, де живе все народжене. Цей складений із не лічених світ-світів і є великий світ. Інші два суть часткові й малі світи. Перший - мікрокосм, тобто світик, малий світ або людина Другий світ символічний, тобто Біблія. У населеному будь-якому світі сонце є його око, і око це є сонце. А як сонце є голова світу, то не дивно, що людина названа мікрокосм, тобто маленький світ. А Біблія є символічний світ, тому що у ній зібрані небесних, земних і глибинних створінь фігури, щоб вони були монументами, які ведуть нашу думку в поняття вічної природи, прихованої у тлінній так, як малюнок у фарбах своїх".
Як бачимо, Святе Письмо у Сковороди було основою, ключем до пізнання двох інших світів. Тому в усіх його трактатах так багато цитат із Біблії, яку він, за його висловом, "жував", щоб, добре розжувавши біблійні істини, знайти та відчути в них смак божий, віднайти ту найвищу істину, яка ховається за буденними земними словами. З огляду на це, гадаємо, що тепер, у час повсюдного зацікавлення Святим Письмом, духовних шукань і повернення від оскаженілого атеїзму до віри в Бога, трактування Сковородою багатьох положень Біблії може викликати значний інтерес у людності, що прагне одухотворення свого життя. І, гадаю, що це буде найвищою радістю й нагородою для Григорія Варсави Сковороди, якого світ цей пожадливий "ловив і не спіймав", на одухотворення якого він поклав усі свої сили, уміння й життя.
Декілька слів необхідно сказати також і про переклад творів. Ми намагалися максимально наблизити тексти до норм сучасної мови, але при цьому пильно стежили, щоб не зашкодити змісту. І коли при перекладі прозових текстів нам, на наш погляд, удалося уникнути суттєвих втрат, то цього не можемо сказати про поезію, маємо на увазі ті поетичні вкраплення, якими рясніють трактати Сковороди. Однак вважаємо їх лише першою спробою і надіємось, що при наступних перевиданнях комусь удасться їх. поліпшити.
Та все ж закінчити це переднє слово нам видається найкраще тими ж словами, що й починали його.: "Весь світ спить... Та не так спить як про праведника сказано: "Коли впаде, то не розіб'ється..." Спить глибоко, простягнувшись, наче вдарений об неї (землю). А наставники, які пасуть Ізраїля, не тільки не будять, а ще й погладжують: "Спи, не
8
Μ. І. КОВАЛИНСЬКИЙ ЖИТТЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ
Написане 1794 року на давній смак
Non omnis moriar,
(Horatius)1
У всьому існуючому є щось головне й всезагальне: у безчленних викопних - земля; у рослинних - вода; у тваринах - вогонь; в людині - розум і т.п.
Кожне буття становить особливе коло, або свій світ, з відмінностями, поділами, подрібненнями до незбагненності.
Кожне головне, або всезагальне, цих кіл має над собою і в собі найголовніше, всесвітнє, верховне, єдине начало: всі тим були.
Це, поширюючись, розрізняючись у здатності, силі, властивостях, поступовості, здійснює невидимі буття різноманітно і, згущуючись у своєму сходженні, становить у людині мислення, у тваринах - відчуття, у рослинах - рух, у безчленних викопних - існування.
Людина, тобто втілена мисляча здатність, у цьому началі живе, рухається, існує.
Ця найголовніша, всесвітня, невидима сила єдина - розум, життя, рух, існування, - виливаючись із невідчутності в явище, із вічності - у всеохопленість часу, із одиничності виняткового - до безмежної численності, утворюючи коло людства, наділяє йому від свого головного благородну перевагу - вільну волю.
На цьому головному, корені, началі базується влада урядів, держава владик, сила царів, любов батьків, честь мудрих, слава добродійних, пам'ять праведних.
Численність вносить відмінність, а це передбачає нерівність і недосконалість; вільна воля передбачає вибір; цей же - моральну здатність, що може пізнати добро, істину, досконалість, любити її й краще шукати. Звідси походить подвиг пошуку, і подвижник істини називається мудрий, а його справа - чеснота.
10
Парфянин і мідянин, юдей і грек, раб і вільний однаково причетні у цій перевазі всесвітнього, верховного, єдиного начала.
Подвиг, тобто правильне вживання вільної волі, робить поділ; і цей подвиг у виборі істинного, доброго, досконалого є правда, що всякому віддає своє: повне - повним і марне - мирним. Тому мудрий і праведний є одне й те ж.
Поставлений між вічністю й часом, світлом і пітьмою, істиною й брехнею, добром і злом, маючи переважне право вибирати істинне, добре, досконале і здійснюючи це на ділі, у всякому місці, бутті, стані, званні, ступені, є мудрий, є праведний. Таким є Муж, про котрого тут буде мова. Григорій, син Сави, Сковорода народився у Малій Росії, Київського намісництва, Лубенської округи, в селі Чорнухах, у 1722 році.2 Батьки його були з простого люду: батько - козак, мати - такого ж роду. Вони мали міщанський стан, посередньо достатній, та чесністю, правдивістю, гостинністю, побожністю, миролюбним сусідством виділялись у своєму колі.
Цей їх син, Григорій, на сьомому році від народження відзначався схильністю до побожності, талантом до музики, охотою до наук і твердістю духа. У церкві він добровільно ходив на клирос і співав чудово, приємно. Улюблений же і завжди майже ним повторюваний спів його був оцей Йоана Дамаскина3 вірш: "Образові золотому, що на Деїрському полі поставлений, три твої отроки не дотримали безбожного повеління" і ін.
За його бажанням батько віддав його у Київське училище, що тоді славилось науками.4 Григорій швидко перевершив своїх ровесників успіхами й похвалами. Митрополит Київський Са-муїл Миславський, людина відмінної гостроти розуму й виняткових здібностей до наук, будучи тоді його співучнем, відставав у всьому від нього при величезному своєму старанні.
Тоді царювала імператриця Єлизавета, любителька музики і Малоросії. Хист Сковороди до музики і напрочуд приємний голос були причиною вибору його до двору у співочу капелу, куди й був він посланий при вступі на престол імператриці.5
Він недовго там перебував. Імператриця швидко здійснила подорож до Києва і з нею весь двір. Сковорода, прибувши туди, а при поверненні двора в Санкт-Петербург отримавши звільнення з чином придворного уставника, залишився в Києві та знову почав учитися.
Коло наук, що викладалися в Києві, видалося йому недостатнім. Він захотів побачити чужі краї. Незабаром для цього трапилася нагода, і він скористався нею дуже охоче.
Від двору був відправлений в Угорщину до Токайських садів генерал-майор Вишневський, який для тамтешньої греко-руської церкви хотів мати церковників, здатних до служби й співу. Сковорода, відомий знанням музики, голосом, бажанням
11
бути в чужих краях, знанням деяких мов, був схвально представлений Вишневському і взятий ним під покровительство.6
Подорожуючи з цим генералом, мав він нагоду з його дозволу та з його допомогою поїхати із Угорщини до Відня, Офена, Пресбурга й інших навколишніх міст, де, цікавлячись зі своєї охоти, намагався знайомитись найбільше з людьми, що були тоді дуже славні вченістю й знаннями. Він розмовляв досить добре і з особливою чистотою латинською й німецькою мовами, достатньо розумів грецьку, що й допомогло йому здобути знайомство й прихильність учених, а з ними й нові знання, котрих не мав та й не міг мати у своїй батьківщині.
Повернувшись із чужих країв, сповнений вченості, відомостями, знаннями, але з порожніми кишенями, у крайній нужді всього потрібного, проживав він у своїх колишніх приятелів і знайомих. Оскільки ж і вони не були вельми заможні, то шукали нагоди, як би застосувати його знання з користю для нього й суспільства. Незабаром звільнилось місце вчителя поезії у Переяславі, куди він і відбув на запрошення тамтешнього єпископа.
Сковорода, маючи більш ґрунтовні й широкі знання в науках, ніж вони тоді були в провінційних училищах, написав роздуми про поезію і керівництво до її мистецтва так по-новому, що вони видалися єпископові дивними і невідповідними до минулого старовинного звичаю. Єпископ наказав змінити й викладати за тодішнім звичайним зразком навчання. Сковорода, впевнений у своєму знанні й точності цієї справи, не погодився змінити й відкласти написані ним правила для поезії, котрі були простіші й зрозуміліші для учнів, та й цілком нове й точне поняття давали про неї. Єпископ вимагав від нього письмової відповіді на суді через консисторію, та цього повеління він не виконав. Сковорода відповів, що він покладається на суд усіх знавців у тому, що його роздуми про поезію і написані ним правила є відповідні і засновані на природі цього мистецтва. При тім у поясненні додав латинське прислів'я: Alia res sceptrum, alia plectrum, тобто: одна справа пастирський жезл, а інша - пастуша сопілка.
Єпископ, обернувши своє незнання у його непослух і зарозумілість про свою вченість у гордість і високомірність його, дав таке власноручне розпорядження при доповіді в консисторії: "Хай не живе в моєму домі той, хто творить гординю". Тому Сковорода був вигнаний із Переяславського училища не з честю.' Це було перше випробування твердості його духа.
Нестатки його утруднювались до крайнощів, та його невибагливість підтримувала в ньому його веселість.
Він перейшов із училища жити до свого приятеля, котрий знав ціну його достоїнств, та не знав розмірів його нужди. Сковорода не смів прохати про допомогу, а приятель не здога-
12
дався запитати його про потреби. 1 так зносив він нужду скромно, мовчазно, терпляче, покірливо, не маючи тоді нічого, лише дві старі сорочки, один камлотний каптан, одні черевики, одні чорні гарусні панчохи. Нужда обробляла в ньому серце дуже корисно і насіяла в ньому таке насіння терплячості, прикрасившись плодами якого, життя його зробило його мудрим і щасливим.
Неподалік жив знаменитий малоросійський дворянин Степан Томара, який шукав учителя для свого сина. Сковорода був йому схвально запропонований знайомими і запрошений ним у село Каврай, де йому було доручено сина для догляду й науки.8
Старий Томара від природи мав великий розум і, спілкуючись по службі з іноземцями, здобув значні знання, проте дотримувався багато в чому застарілих переконань, що властиві людям грубого виховання, котрі з презирством дивляться на все те що не прикрашене гербами й не розписане родовідними.
Сковорода почав більше плекати серце молодого свого вихованця і, розглядаючи природні його нахили, допомагати лиш природі у вирощуванні спрямуванням легким, ніжним, невідчутним, а не дочасно обтяжувати його розум науками, - і вихованець прив'язався до нього внутрішньою любов'ю.
Увесь рік тривало його спілкування з сином, а батько ніколи не удостоював учителя ні одним словом, хоч кожен день за столом він з вихованцем у нього бував. Відчутним і болючим було таке приниження людині, що мала у низькій простоті благороднє серце. Та Сковорода зносив це все і, незважаючи на презирство, на зневажання його, виконував свої обов'язки добросовісно й сумлінно. Договір було укладено на рік, і він хотів дотримати свого слова.
Одного разу, розмовляючи зі своїм вихованцем і спостерігаючи його любов до себе, а тому й поводячись із ним відверто й просто, запитав його, як він думає про те, що говорили. Вихованець у тому випадку відповів неналежно. Сковорода заперечив йому, що він мислить про це, як свиняча голова. Слуги негайно донесли пані, що вчитель називає їхнього шляхетського сина свинячою головою. Мати розсердилась, наскаржилась чоловікові, вимагала помсти за таку зухвалість. Старий Томара, знаючи внутрішньо ціну вчителеві, та поступаючись настирливості жінки, відмовив йому від дому й посади і, відпускаючи його, вперше з ним заговоривши, сказав йому: "Вибач, мій пане! Мені тебе шкода!"
Вже тоді доля починала готувати його серце до людських несправедливостей, котрі він мав випробувати протягом життя. Сковорода залишився без місця, без поживи, без одягу, та не без надії.
Убогий, мізерний, нужденний приїхав він до свого приятеля,
13
одного переяславського сотника, людини добродушної й гостинної. Тут неждано трапилася йому нагода їхати в Москву з Каліграфом, що відправлявся в Московську академію проповідником, з котрим він як його приятель і поїхав, а звідти у Троїце-Сергієву лавру, де був тоді намісником багатовчений Кирило, що згодом став єпископом Чернігівським. Цей, побачивши Сковороду, котрого знав уже з чуток, і знайшовши в ньому людину незвичайного обдарування й вченості, намагався вмовити його залишитися в лаврі на користь училища, та любов його до отчого краю кликала його в Малоросію. Він знову повернувся до Переяслава, залишивши по собі- в лаврі ім'я вченого і дружбу Кирила.9
Дух його віддаляв його від усяких прихильностей і, роблячи його пришельцем, переселенцем, мандрівником, виробляв у ньому серце громадянина Всесвіту, який, не маючи родини, маєтків, кутка, де голову прихилити, сторицею більше смакує задоволення природне, насолод простих, невинних, безтурботних, які черпаються чистим розумом і безтурботним духом у скарбах вічності.
Не встиг приїхати він до Переяслава, як розумний Томара доручив своїм знайомим вмовити його, щоб він знову найнявся до сина вчителем. Сковорода не погоджувався, знаючи його забобони, а ще більше його домашніх, та приятель його, упроханий Томарою, обманом привіз його сплячого в село до нього вночі.
Старий Томара вже був не той гербовий вельможа, а ласкавий дворянин, котрий хотів цінувати людей за їх внутрішню гідність. Він приязно його приголубив, просив бути другом його сина й спрямовувати його в науках. Любов і щира привітність більш за все завжди впливали на Сковороду. Він залишився у Томари з сердечним бажанням бути корисним, без договору, без умов.10
Самотність спрямовує до роздумів. Сковорода, поселившись у селі, віддавши турботу про необхідні потреби піклуванню улюбленого пана, який полюбив і його, забезпечивши собі його щирість, віддався роздумам, тобто пошукам істини.
Часто у вільні від своєї посади години віддалявся в поля, гаї, сади для роздумів. Рано-вранці зоря бувала його супутницею в його прогулянках, а діброви - співрозмовники його глумлінь. Літа, душевні обдарування, природні нахили, життєві потреби поперемінно кликали його до прийняття якогось становища в житті. Суєта й марнота світу уявлялась йому морем, безперервно збурюваним життєвими хвилями, яке ніколи не дає душевного спокою плавцеві до пристані. У чернецтві, що віддалилося від свого першоЛочатку, бачив він похмуре гніздо спертих пристрастей, які, не маючи виходу, смертельно й
14
15
боляче душать буття. Одруження, як не схвалюване природою, все ж не було приємним для його безжурного характеру.
Не вибравши собі жодного стану, він твердо поклав на своєму серці, що посвятить своє життя стриманості, задоволенню малим, цнотливості, смиренню, працелюбності, терпінню, добродушності, простоті манер, щирості, облишить усі суєтні намагання, всі турботи надбання майна, всі труднощі надмірностей. Таке самозречення дуже успішно зближувало його з любов'ю до мудрості.
Душа людська, кидаючись у становище нижчих від себе ступенів, занурюючись у тваринні пристрасті, віддаючись хтивості, властивій скотині, приймає на себе їх властивості й якості: злобу, лють, неситість, заздрість, хитрість, гординю тощо; вивищуючись же подвигом доброї волі над тваринними потягами, тваринними інстинктами і безсловесними устремліннями, сходить на висоту чистоти умів, стихія яких є світло, розум, мир, гармонія, любов, блаженство, і від них запозичує якусь силу величі, світлості, розуміння вищого, більш просторого, далекого, яснішого. і найвищої святості у відчутті, якими внутрішньо8 наповнюючись, проявляє в уявів стан людського буття іноді схвально, іноді осуджуючи, вмовляючи, попереджуючи й указуючи.
Сковорода бачив такий досвід і сили природи в собі самому і так описує це в своїх записках, що залишились після нього:
"Опівночі, листопада 24 числа, 1758 року у селі Каврай здавалося уві сні, начебто я розглядаю різні зваби людського життя по різних місцях. В одному місці я був, де царські палати, убори, музики, танці; де закохані то співали, то розглядали себе у дзеркалах, то бігали із кімнати в кімнату, і η і мали маски, сідали на пишні постелі тощо. Звідти повела мене сила до простого народу, де такі ж дії, лиш особливим чином і порядком вершилися. Люди йшли вулицею з пляшками в руках, гучно, весело, хитаючись, як звичайно буває у
8 Премудрості Соломона, гл. 18, ст. 17 і 19.
Тацит, філософ, політик, учений, письменник, описуючи обставини Цінни з Арменіумом, не пропустив згадати баченого Цінною сну. Читай про це літопис Тацита (гл. 1, 45, apr. І гл. И, арг. про Германікуса).
15
чорному народі; також і любовні справи подібним чином у них відбувалися. Тут, поставивши в один ряд чоловічу, а в другий жіночу стать, розглядали, хто гарний, хто на кого подібний і тому гідний бути парою. Звідти ввійшов я в заїжджі доми, де коні, збруя, сіно, розплати, суперечки й ін. чув. Нарешті, сила ввела мене у храм якийсь великий і прекрасний: тут начебто у день сходження Святого Духа служив я літургію з дияконом і добре пам'ятаю, що Голосно проголошував оце: "Бо святий ти, Боже наш" і ін. до кінця. При цьому на обох хорах протяжно співали: "Святий Боже..." Сам же я, з дияконом перед престолом кланяючись до землі, внутрішньо відчував найсолодше задоволення, яке не можу передати. Проте і тут людськими вадами осквернено. Сріблолюбство з гаманцем волочиться і, не минаючи самого священика, силою видирає частку. Від м'ясних обідів, які подавалися майже у суміжних з храмом кімнатах, куди із вівтаря вело багато дверей, під час літургії запах доходив до самої святої трапези. Тут бачив я отаке жахливе видовище. Коли комусь не вистачало для їжі пташиного чи звіриного м'яса, то вони чоловіка, одягненого у чорну ризу, що мав голі коліна й убогі сандалії, вбитого, тримаючи при вогні, коліна й ікри смажили і м'ясо, зі стікаючим жиром відрізаючи й відгризаючи, жерли; і це робили начебто деякі служителі. Я, не стерпівши смороду й цієї жорстокості, відвернув очі й вийшов. Сон цей не менше насолодив мене, як і налякав".
Я описую життя цього чоловіка у християнському віці, країні, народі й віровизнанні. Хай прочитають книгу християнства - Святе письмо і побачать, що наскільки людина здатна бути пророком, ангелом во плоті, богочоловіком, настільки ж і звіром, нетямущий хай не розуміє!
Сковорода почав відчувати смак у свободі від суєти й життєвих пристрастей в убогому, але безпечальному стані, в самотності, але без дисгармонії з самим собою. Лжемудруюче самолюбство, ця прикрашена дочка зовнішнього розуму, не могло звабити його серця. Величну властивість мислячого буття - волю він заглибив з усіма її міркуваннями і бажаннями у свою нікчемність і кинув себе на волю Творця, повністю піддавшись життю й любові божій, щоб промисел його (Бога) розпоряджався ним, як своїм знаряддям, куди хоче і як хоче.
Коли людина виходить із кола зарозумілості, самовільності, самолюбства свого, вважаючи все те пустою землею, непрохідною й безводною, тоді чистий Дух Святий обіймає всі її відчуття й відновлює царські істини, тобто запалює в ній здатності внутрішнього відчуття вогнем своєї любові. Тоді високе пізнання й розуміння в міру розміщення внутрішнюю й зовнішнього виникають із зосередження всіх речей, наче дуже тонкий і проникаючий вогонь, з незрозумілим задоволенням поглинаючись безоднею
16
світла. У такому стані відчуття людини поглядає на дух Вседержителя з радістю й поклонінням, і таким-то чином і мпрение людське самозречення може споглядати те, що є у вічності і в часі, бо все є біля нього, все навкруги нього, все в ньому.
Григорій, наповнюючись живим відчуттям істини, зображав це пером у творах простих, але сильних. Між іншим, написав він вірші 8: "Облиш, о дух мій незабаром!.. Старий Томара, прочитавши їх і дізнавшись від нього, що то була лиш забава його, сказав йому: "Мій друже! Бог благословив тебе обдаруванням духу і слова".
Увесь час перебування його у Томари минав у навчанні сина його гуманітарним наукам та мови, а себе - благочестя й самовдоволення.
Нарешті молодому його вихованцеві належало вступити в інше коло вправ, гідних його становища в світі й роду, Сковороді ж доля приготувала поклик здалека.
У Білгород прибув на єпископський престол Йоасаф Миткевич - муж, сповнений добросердечності, чеснот і вченості. Цьому архієреєві був відомий із законодавства та із давньої дружби ігумен Гервасій Якубович, що тоді перебував у Переяславі. Йоасаф запросив Гервасія розділити з ним єпархіальну працю й дружнє життя. Гервасій приїхав до Білгорода і, побачивши ревність Йоасафа до наук, дуже схвально розповів йому про Сковороду. Єпископ викликав його до себе через Гервасія. Сковорода відразу прибув і з волі Йоасафа зайняв посаду вчителя поезії у Харківському училищі в 1759 році.
Відмінний спосіб його думок, вчення, життя незабаром привернув до нього увагу всього тамтешнього товариства. Одягався він пристойно, але просто; їжу мав, що складалася з трав, плодів і молочних приправ, споживав її ввечері, після заходу сонця; м'яса та риби не їв не через марновірство, а із своєї внутрішньої потреби; для сну виділяв свого часу не більше чотирьох годин на добу; вставав дозбрі і, коли дозволяла погода, завжди ходив пішки за місто прогулюватися на чисте повітря і в сади; завжди веселий, бадьорий, легкий, рухливий, стриманий, цнотливий, всім задоволений, добродушний, принижений перед усіма, охочий до слова, де не змушений говорити, із усього виводив мораль, шанобливий до будь-якого стану людей, відвідував хворих, утішав печальних, ділив останнє з неімущими, вибирав і любив друзів за їхнє серце, мав побожність без марновірства, вченість без зазнайства, поводження без лестощів.
Рік минув, і він, закінчивши час строку, приїхав до Йоасафа
17
для проведення звичайного в училищах часу відпочинку. Єпископ, бажаючи втримати його довше при училищі, доручив Гервасієві, як його приятелеві, умовляти його, щоб прийняв чернечий сан, обіцяючи довести його скоро до сану високого духовенства. Гервасій став радити Сковороді, пропонуючи побажання архієрея, блага й користь його, очікуючу його на цьому полі честь, славу, достаток усього, повагу й, на його думку, щасливе життя.
Не такими повинні були бути запропоновані стимули для серця Сковороди. Він, вислухавши це, щиро обурився і сказав Гервасієві: "Хіба ви хочете, щоб і я помножив число фарисеїв? їжте жирно, пийте солодко, одягайтесь м'яко й будьте ченцями! А Сковорода вважає чернецтвом життя незагарбницьке, задоволення малим, стриманість, позбавлення всього непотрібного, щоб набути найпотрібніше, нехтування всіма примхами, щоб самого себе зберегти в цілісності, загнуздання самолюбства, щоб повніше виконати заповідь любові до ближнього, пошук слави божої, а не слави людської". Гервасій переконував його милістю архієрея, дружбою своєю, користю церкви, та Сковорода, твердий духом і правилами, заперечив йому у відповідь: "Дякую за милість, за дружбу, за похвалу; я не заслуговую всього цього за мій непослух до вас у цьому випадку". Гервасій, знаючи його нестатки і думаючи, що він, потребуючи утримання й знайомства у чужій стороні, буде змушений погодитися на його пропозицію, поставився до нього холодно. Григорій, запримітивши це, скоро зважився. На третій же день, дочекавшись у передпокої його виходу, підійшов сказати йому якнайсмиренніше: "Прошу Ваше преосвященство благословити мене в дорогу". Гервасій, не дивлячись на нього, благословив його з досадою, а Сковорода, відійшовши з миром, відразу вирушив до нового свого приятеля в село Старицю, в околицях Білгорода.
Стариця було місце, багате лісами, ріками, долинами, що добре сприяли глибокій самотності. Сковорода, поселившись там, більш за все намагався пізнати себе і вправлявся у творах, що цього стосувалися. У своїх нестатках, закликаючи на допомогу віру, не покладав її в самих зовнішніх обрядах, а в придушенні сваволі духу, тобто потягів, що походять від самолюбства; у передачі всіх бажань своїх волі всеблагого й всемогутнього творця всіх задумів, намірів і справ. Він вчився лише керувати своїм відчуттям і навчати серце своє не прагнути панувати над порядком божого промислу, а піддаватися йому з усією смиренністю.
Отець Гервасій доніс єпископові про відповідь Сковороди на його пропозицію і про його відхід. Добродушний Йоасаф не розсердився, а лише пошкодував про нього. Між тим Григорій продовжував самотнє життя в Стариці.
18
Ніде людина так не пізнає себе, як у самотності, і недарма сказано стародавнім мудрецем:8 самотній повинен бути або царем, або звіром. Перебороти нудьгу, прокляте породження невдоволення, зайняти розум і серце достатніми вправами, зробити їх добрими - це справа не інакше як мудрого, що володіє собою, самотнього царя, божого священика, який розуміє всюдисущість і всенаповненість духа господнього і поклоняється йому духом.
Сковорода, проводячи там свої дні в бадьорості духа, веселості, без печалі, в добрій надії, часто говорив при тих, хто його відвідував: ω ακολίαν ω βιβίονί , "Ο свобода! О наука!"
Чутка про його незвичайне життя й настановчі бесіди привабила численних шукачів знайомства з ним. Він, відвідуючи декого у селах, надумав побувати у Харкові. Один із тих, хто з ним заприятелював, просив, щоб, будучи в Харкові, він познайомився з його племінником, молодим чоловіком, котрий перебував там для наук, і не оминув його добрим словом.
Сковорода приїхав до Харкова, жив у своїх знайомих уже кілька тижнів. Одного разу, прийшовши відвідати училище і побачивши там кількох йому незнайомих, запитав, чи немає тут такого-то, племінника NN. Той юнак випадково там був, і знайомі сказали Сковороді, що він саме той. Сковорода, поглянувши на нього, уподобав його і полюбив до самої смерті. Потім той юнак зрозумів, що такий випадок був влаштований йому заздалегідь божим перстом.
Добрий пастир Йоасаф, не втрачаючи з виду Сковороди, всіляко намагався знову повернути його у Харківське училище і мати користь із його обдарувань, усю цінність яких він відчував. Знаючи, що він не любить примусу, дружньо запросив його і запропонував йому посаду вчителя, яку хоче. Щоб переконати Сковороду, було досить дати йому можливість вибору справи - тієї чи іншої. Він, маючи на меті користь, спрямовану на молодого нового свого друга, якого в серці вже таким вважав, як пізніше сам у цьому признавався, був радий пропозиції єпископа і прийняв її дуже охоче з тим, щоб він викладав у класі нижче попереднього, синтаксичному. Крім того, взявся викладати грецьку мову.
Прибувши із Білгорода в Харків і зайнявши посаду, знайшов він улюбленого свого юнака, який, однак, не знав і не смів думати, щоб міг бути гідним його дружби, хоч любив і дивувався з його філософського життя й внутрішньо його шанував.11
Треба мати велику основу розуму або бути цілком його позбавленим, щоб тривалий час тримати себе у самотньому житті. Витримати себе, вжитися самому з собою, дивитися на себе спокійними очима бути задоволеним своїм серцем, не шукати себе поза собою - це ключ істинного блаженства.
19
Григорій почав часто його навідувати і, за схильністю юнака, займати його музикою і читанням книг, що були приводом для розмов і повчання. Відкривши в юнакові серце, якого він бажав, і природні здібності, які він любив, звернув свою увагу на поліпшення його розуму й духу.
Юнак цей, виховуваний до того напівученими шкільними вчителями, частково ченцями, в руках яких тоді перебували святилища наук, котрі і вклали йому в голову дивні уявлення про речі, почувши від Сковороди протилежне до того і не спроможний погодити у своєму понятті нових правил зі старими, споглядаючи ж насправді його чесне, цнотливе, зразкове життя, сумнівався сам у собі і душевно жалкував, що такий чесний муж мав незгідні з ученими думки й правила, особливо ж стосовно моралі й духовних знань, а тому й помилявся.
Всі книжники-наставники його, та й увесь світ, словом і ділом переконували його, що щастя людське полягає в тому, щоб мати всього доволі: багато їжі, багато питва, багато одягу і у втіхах бездіяльно веселитися. Сковорода, однак, почав говорити йому: щоб бути дійсно щасливим, то все те непотрібне: що обмеження бажань, відкидання зайвого, загнуздання примхливої волі, працелюбство, виконання обов'язків, до яких промисел божий кого приставив, не за страх, а на совість - це шляхи до щастя. Сковорода говорив це і жив так.
Велемудрі вчили його, що громадянська чеснота є ніщо перед верховною істотою, що Марк Аврелій, Тит, Сократ, Платон й інші славні в давнину великими ділами й серцем люди повинні бути нещасливі, тому що не мали історичного знання про речі, які відбувалися після них. Сковорода стверджував, що в усіх тих мужів діяв вишній дух, тому вони заслуговують не осуду, а пошани й наслідування в любові до істини. І якщо Бог є істина, то вони були вірні його слуги.
Філософи, які вчили юнака, тлумачили йому, що, наприклад, до такого стану життя більше й особливо прив'язане боже благословення, а до іншого - менше, або ж прокляття, що знання таїнств і виконання таємничих обрядів є досконалість і вищість людини. Сковорода вчив, що всі стани добрі, і Бог, розділяючи членів суспільства, нікого не образив; прокляття він накладає лиш на синів спротиву, які, не пізнавши себе й не послухавши поклику природи, вступають у стани за пристрастю, за обманливим виглядом, за примхою. 1 оскільки вони не випробували в собі вродженої схильності, то й відрікся від них верховний розподільник обдарувань і дав їм нетямкий розум, хай творять непотрібне і будуть прокляті, тобто нещасливі. Сковорода вчив, що досконалість людини полягає у творенні справжньої користі ближньому і що таїнства й таємничі обряди належать до слова, а царство боже є в силі або в ділі.
20
Юнак, змолоду напоєний упередженнями, слухаючи Сковороду, відчув у собі збуджену боротьбу думок і не знав, як її закінчити. Інші вчителі його вмовляли йому відразу до Сковороди, забороняли знайомство з ним, слухати його розмов, навіть бачити його. Він любив серце його, та цурався його розуму; поважав життя, та не сприймав у розум міркувань його; поважав чесноти, та цурався думок його; бачив чистоту поведінки, та не пізнавав істини розуму його; бажав би бути другом, та не учнем його.
Важко загладити перші враження.
Сковорода продовжував викладати синтаксис і грецьку мову публічно, а улюбленого свого юнака навчав окремо грецької мови та читанню стародавніх книг, із яких найбільш улюбленими для нього були такі письменники: Плутарх, Філон Юдейський, Ціцерон, Горацій, Лукіан, Климент Александрійський, Ориген, Ніл, Дионісій Ареопагіт, Максим Сповідник, а із нових відповідні до цих: голова ж усім - Біблія. Сила, зміст і кінець їх навчальної вправи було серце, тобто основа блаженного життя.
Намагаючись перевиховати його і бажаючи більше й більше дати йому вражень істини, писав він йому листи майже щоденно, щоб, побудивши його до відповіді хоч коротко на них, привчити його думати, розмірковувати, висловлюватися справедливо, точно, пристойно.
Забобони, збуджувані відмінністю думок, не дозволяли юнакові викоренити сумніви. Дивна пригода знищила їх повністю, і це так описано у щоденних записках цієї молодої людини:
1763 року, коли я був зайнятий роздумами про правила, які мені навіював Сковорода, і в своєму розумі вважав їх невідповідними до способу думання інших, я сердечно бажав, щоб хтось просвітив мене в істині. Будучи в такому стані й очистивши по можливості своє серце, бачив я такий сон.а
Здавалося, що на небі від одного краю до іншого, по всьому його просторі, були написані золотими великими літерами слова. Все небо було голубого кольору, і ті золоті слова здавалися не стільки зовні блискучими, а більше зі середини сяяли прозоро світлом і не разом написані по лицю небесного простору, а складами, по складах і виражали таке й саме таким чином: па-м'ять - свя-тих - му-че-ник - А-на-ні-я - А-за-рі-я - Ми-са-ї-ла. Із цих золотих слів сипалися вогненні іскри, подібно як у кузні з вугілля, що сильно роздмухується міхами, і стрімко падали на Григорія С. Сковороду. Він стояв на землі, піднявши вверх праву руку і ліву ногу прямо, у вигляді проповідуючого
а) Дивися книгу Філона Юдейського про сни, що бувають від духа, у його творах про Святе Письмо Старого Завіту і До корінфян, друге послання св. апостола Павла (гл. 12, ст. 1), і Йова (гл. 33, ст. 15, 16 та ін.)
Йоана Хрестителя, якого деякі художники на картинах зображають у такому розміщенні тіла та яким Сковорода тут же мені уявився. Я стояв біля нього, і деякі іскри, із падаючих на нього, відскакуючи, падали на мене й породжували в мені якусь полегкість, розкованість, свободу, бадьорість, охоту, веселість, ясність, зігрівання й невимовну насолоду духа. Я прокинувся, сповнений найсолодшого відчуття.
Зранку, вставши раненько, переказав я це дивне видіння шановному й доброчесному старому троїцькому священикові Борису12, у якого я квартирував. Старий, подумавши, сказав мені розчулено: "Ах! Юначе! Слухайте ви цього мужа: він посланий вам від Бога бути ангелом-керівником і наставником".3 Відтоді цей юнак всією душею віддався дружбі Григорія, і з цього часу я впродовж цього писання буду називати його другом за перевагою.
Представлені у пишному вигляді написані на небесах імена трьох отроків були ті самі, історія яких зображена у тому улюбленому Сковородою вірші Дамаскина, який він співав при всякій нагоді у своїй молодості якось механічно, як про це згадано тут на початку. Ні Сковорода про цей улюблений вірш, ні друг його про бачене ніколи один одному не розказували і не знали. Після тридцяти одного року, за два місяці до своєї смерті, Сковорода, будучи в селі у цього друга і переказуючи йому все своє життя, згадав про той вірш Дамаскина, який він майже завжди мав на устах своїх і, сам не знаючи чому, любив його більше, ніж інші співи. Друг, почувши це тоді й пригадавши бачене ним уві сні тридцять один рік тому, мовчки дивувався з чудової гармонії, яка у різні роки, в різних місцях вкладала одному в уста те, що іншому потім в уяву, щоб побудити серця їх до виконання й прояву розуму й сили тієї історії в дійсності, у їхньому житті. Втім, друг його ніколи йому про це бачене не говорив і пізніше.
Якщо за духовним розумінням історії золотий образ, покладений на Деїровому полі, є цей світ, поле Деїрове - час, вогненна піч - наша плоть, розпалювана бажаннями, похотями, лжепристрастями, полум'ям, що спалює дух наш; якщо троє отроків, що не послужили створінням і не гидували поклонитися золотому ідолові, є три головні людські здатності: розум, воля і діяння, що не підкоряються духові цього світу, який лежить у злі, і не пошкоджені вогнем перелюбної плоті, а, прохолоджуючись звисока Святим Духом, словами пісні зображають Діву-Богоматір, цнотливе серце, непорочність люд-
а) Де душа наша не знаходить жодної підстави для істинності, там вона повинна вдаватися до думок, що заспокоюють і возвишають буття її, бо ці думки ведуть нас ясним небом по хвилях цього життя.
22
ської душі, то вогонь, що падає сильними струменями на Григорія Сковороду із золочених імен, написаних на небесах, трьох отроків ізраїльських, є таємничим свідченням спочиваючого на ньому Духа Божого.
Друг його почав давати місце у розумі та в серці своєму його думкам і правилам і непомітно побачив себе на шляху світлому, чистого розуму й незбентеженого духа.
Сковорода, прагнучи збудити мислячу силу свого друга вчитися не лише в книгах, а більше в собі самому, звідки народжуються всі книги, часто в розмовах з ним розділяв и юдину надвоє: на внутрішню й зовнішню, називаючи одну нічною, а другу - тимчасовою; ту - небесною, цю - земною; ту - духовною, цю - душевною; ту - творячою, цю - створеною. За цим поділом в одній і тій же людині бачив він два розуми, дві волі, два закони, два життя. Першу за божественним родом називав він царем, господом, началом; другу ж за земним буттям її - рабом, знаряддям, підніжжям, істотою. І як першій за її перевагою належало керувати, управляти, панувати, другій же належало коритися, служити, слідувати волі тієї, то для належного дотримання цього порядку святої природи привчав він себе у всіх життєвих справах дотримуватися таємничого голосу внутрішнього, невидимого й невиразного помаху духа, який є голосом божої волі й таємно відчуваючи який і слідуючи за його рухом люди стають благими і не підкоряючись цьому побудителю й не пам'ятаючи його, проклинаються. Він, випробувавши насправді святість цього таємного керівництва, будив увагу свого друга й інших до цієї святині внутрішньої сили божої і часто запрошував прислуховуватися до виявів цього пророцтва нетлінного духа, голос якого чути в серцях непорочних, як друга, у розбещених, и судді, у непокірних, як месника. Він називав його тим первісним законом людей, про який говорить Святе Письмо: "Нетлінний дух твій є в усіх; ним же помалу викриваєш тих, ню помиляються, і в них же грішать, згадуючи, навчаєш, щоб, відвернувшись від злоби, повірили в тебе, Господа!" Він і стверджував, що це був той самий генійа, наслідуючи якого у всьому наче свого наставника, добродушний Сократ досяг і ступеня мудрого, тобто щасливого.
Він говорив із сильним переконанням істини: "Подивись на і юдину і пізнай її! На кого схожа істинна людина, що панує в
Стародавні під назвою генія розуміли те, що ми розуміємо під іменем ангела-хоронителя. Сократ називав цього генія демоном, бо демон по-грецьки означає розуміючий, тобто розумна внутрішня сила людини, а не означає злого Духа. Деякі під генієм розуміють витончене відчуття добра й зла, інші - Сильне моральне чуття. Дивись про Сократового генія окремий твір Плутарха.
23
плоті? Подібна на добрий і повний пшеничний колос. Розсуди ж: не стебло з листками с колос, не солома його, не полова, не зовнішня шкірка, що одягає зерно, і не тіло зерна, а колос є сама сила, яка створює стебло, солому, тіло зерна й ін., у тій силі все оте невидимо перебуває. Вона виявляє все те весною, коли вся зовнішність на зерні зігнила, щоб утворення плоду не було приписане мертвій землі, тобто гниючій зовнішності, а щоб вся слава була віддана невидимому Богу, який усюди діє своєю таємною правицею, щоб лиш він був у всьому голова, а вся інша зовнішність п'ята. Від колоска поступи до людини. У колосі ти бачив солому, полову, шкірку, та не там Бог. Де ж? У невидимій рослинній силі Бог виростив нам колос невидимою силою. Глянь же на тілесність людини: не там сила божа! Вона у її невидимості заховалася. Підніми ж від земної плоті думки твої і зрозумій в собі людину, народжену від Бога, а не сотворену в останній час життя! Рослинна сила зерна є голова всього тіла, таємна дійсність невидимого Бога: пізнай у собі силу розумну, слово боже, слово вічне, правицю божу, закон, владу, царство, невидимість, образ Отця Небесного! Розкрий серце твоє для прийняття віри і для обіймів того чоловіка, котрий своєму Отцю Небесному є замість сили його і замість правиці його навіки віків. Це насіння твоє, зерно твоє просторіше від небес і земних кіл, це видиме небо і ця земля в ньому ховаються, і чи не зможе зберегти тебе це насіння? Ах! Будь упевнений, що найнечутливіша волосина твоєї голови, втративши свою зовнішність, у ньому (насінні) без усякої шкоди заховається, збережеться, стане благою! О насіння благословенне, людино істинна, божа! Вся видимість є її підніжжя. Сама вона в собі носить царство, онебеснюючи всякого ним просвіщеного і наповнюючи своїм всенапов-ненням, сівши на місці правиці (праворуч) Отця Небесного навіки".
Керуючись цим небагатьом відомим правилом, він займав посади, планував свої заняття й забави, раптово змінював місцеперебування, заводив знайомства, вступав у дружбу, приймав у свою приязнь і не раніше наважувався робити щось залежне лиш від вибору його волі, ніж порадившись із внутрішнім духом, який він іноді називав Мінервою. Бо як Мінерва, за легендою, народжена з мозку Юпітера, так дух наш походить від Бога.
Оскільки Бог дає дар духу не одною міркою, а різною, за відмінністю галузей всецілого, то людей, що вступають у життєве становище не за вродженою здатністю, Сковорода називав людьми без Мінерви. Так часто, зустрівши несміливого воєначальника, грабіжника, суддю, гордого богослова та ін., з досадою говорив: "Ось люди без Мінерви!" Глянувши на зображення царюючої у його вік Катерини II, що знаходилось у друга його у вітальні, сказав він зворушено: "Ось голова з Мінервою!"13
24
Він вважав, що щастя людиини полягає в тому, щоб, пізнавши власну у собі здатність, згідно зз нею знайти застосування в житті. Так, численні богослови були б, можливо, кращими довіреними у справах, численні вчені - кур'єрами, численні судді - орачами, воєначальники - пасстухами, ченці - продавцями і ін.
Звідси, виводив він, буває,, що один і той же життєвий стан одного прикрашає, а іншого проклинає; одного воєнний сан прославляє, а іншого соромить; одного царський вінець прикрашає благословенням, славою, безсмеертям, а іншого скидає у суцільну пітьму з прокляттям імені його;; одного богослов'я робить світочем світу, володарем сердець, славшим без слави, почесним без почестей, а іншого - дурисвітадм, лицеміром, високомудруючим брехуном; одного навчання виваищило до небес, а іншого звело у пекло; одному суддівство дал сю ім'я благодатного, а іншому - розбійника; одному посада начальника на похвалу і честь, а іншому - на хулу й ганьбу; одіного чернецтво освітило, а іншого очорнило й згубило навіки...
Таке правдиве, але для бгагатьох колюче вияснення незабаром накликало на нього ху.лу. Брехня й порок озброїли на нього свої знаряддя в багатьом особах. Та рука господня була з ним, і він перемагав нею всіі наклепи дурних і злих людей.
Багато займаючись своїм другом, підносячи його розум вище звичайних знань, намдагався він викоренити в ньому упередження, набуті від невігліасів і бабських байок. Зауваживши, що страх смерті й ляк міертвих нестерпно володіли його уявою, пропонував він йому важливі читання, які руйнували цю жахливу думку; часто говоррив про початок і розпад кожного творіння на свої основи, каж;учи, що воно подібне до вінка: початок і кінець знаходяться в одній точці. Із зерна колос у зерно повертається, із насінн:я в насіння яблуня ховається,8 земля на шлях землі йде і дух: до духа. "Яка, - так міркував він, - є первісна основа створінь?" Ніщо. Вічна воля, бажаючи зобразити свої досконалості як явища видимості, з нічого витворила все те, що існує рюзумово й тілесно. Ці бажання вічної волі одягнулись у поняття, поняття - у види, види - у речовинні образи.6 Визначено поле чи коло кожній істоті на зразок вічного проявити сили свої, тобто вияв невидимого у тимчасовій видимості, і знову вступити в своє начало, тобто у
а Вірш, наповнений превисокого поняття. - "святий Боже, святий кріпкий,святий безсмертний" - стверджує цю істину.Перший пункт - святий Боже - знаменує начало, що випереджує все створене; другий - святий кріпкий - знаменує начало, що сотворило всю плоть і вселилося в ній; третій - святий безсмертний - знаменує начало, що перебуває, коли зникла плоть; дивись про це у творі його "Потоп зміїний", гл. 4.
б Читай про це книгу :"De l'origine, usages et abus de la raison et de la foi", v.I.-p. 328.
своє ніщо. Край перший і край останній є одне, і це одне є Бог. Усі створіння, вся природа є вмістилище, риза, знаряддя; все це струхлявіє, зів'ється, зміниться; лиш Дух Божий, що наповнює Всесвіт, існує вічно. Богочоловік наш, говорив він, є наш вінок: не вмираємо, лише змінюємось зі смерті в життя, із тління у нетління. Вмирають і вмерли вже, бо Бог їх - їх черево, і слава їх - у їх соромі. Прийде час і нині є, коли мертві почують голос Сина Божого, а почувши, оживуть. Якщо ж і нині є час, то навіщо на ранок, на тисячу років, на кілька віків і кругообігів планет відкладаємо життя, смерть, воскресіння, суд, голос Сина Божого. Носячи вже в собі невгасний вогонь сповнених муки бажань і почувань і невсипущого черв'яка докорів совісті, чи можемо сказати, що ми ще не засуджені, що голос Сина Божого ще в нас не чутний, що сурма божа ще не привела до нас суддю страшного, праведного, який судить і чує він серце наше?
Не вдовольняючись бесідою про це, запрошував він свого друга літньої пори прогулюватися пізно ввечері за місто і непомітно доводив його до міського цвинтару. Тут, походжаючи опівночі між могилами та помітними на піщаному місці розвіяними вітром гробами, говорив про безтямну людську лякливість, яка збуджується в їхній уяві від померлих тіл. Іноді співав там щось пристойне для добродушності; іноді ж, віддаляючись у недалекий гай, грав на флейті, залишивши молодого друга самого серед гробів, начебто для того, щоб здалека йому було приємніше слухати музику. Цей, непомітно звільняючись від пустих вражень, навіяних страхів, у сердечному спокої внутрішньо висилав подяку божому промислові за послання йому мудрого друга й наставника.
У 1764 році друг його з цікавості мав намір поїхати до Києва. Сковорода вирішив його супроводити, і вони відбули туди в серпні місяці.
Приїхавши туди, оглядаючи тамтешні пам'ятки, Сковорода був для нього тлумачем історії місця, поведінки й стародавніх звичаїв і побудителем до наслідування духовного благочестя померлих святих, які там спочивають, але не життя живого чернецтва.
Багато хто з його колишніх учнів, із знайомих, із родичів, будучи тоді ченцями у Печерській лаврі, напались на нього, невідступно повторюючи:
- Годі блукати по світу! Час пристати до гавані, нам відомі твої таланти, свята лавра прийме тебе, як мати своє дитя, ти будеш стовпом церкви й окрасою обителі.
- Ах, преподобні! - заперечив він палко. - Я стовпотворіння помножувати собою не хочу, досить і вас, стовпів неотесаних, у храмі божому.
26
За цим привітанням старці вмовкли, а Сковорода, дивлячися на них, продовжував: "Ризо, ризо! Як небагатьох ти опреподобила! Як багатьох зробила нечестивими, зчарувала. Світ ловить людей різними сітями, прикриваючи їх багатствами, почестями, славою, друзями, знайомствами, протекціями, вигодами, втіхами і святинею, та найбільш нещасна остання. Блаженний, хто святість серця, тобто щастя своє, не закрив ризою, а волею господньою!"
Монахи-старці мінялися в лиці, слухаючи це: та дзвін покликав їх на молитву. Один із них просив Сковороду з другом його назавтра прогулятися за обитель. Погодившись, пішли всі троє й сіли на горі над Дніпром. Отець Калістрат (так він звався), обнявши тут Сковороду, сказав: "О мудрий муже! Я й сам так думаю, як ти вчора говорив перед нашою братією, та ніколи не смів наслідувати свої думки. Я відчуваю, що я не народжений для цього чорного одягу, і введений у нього лиш виглядом благочестя, і мучу своє життя. Чи можу я?.." Сковорода відповів: "Від людини неможливо, від Бога ж усе можливе".
Через кілька днів друг його повинен був повертатися. Сковорода ж, упроханий своїм родичем, соборним печерським друкарем Юстином14, залишився у Києві.
Не проминуло й двох місяців, як він приїхав із Києва знову в Харків. Україні він віддавав перевагу перед Малоросією за її повітря й води. Ріки майже всі цвітуть у Малоросії, від чого й повітря гниле. Він звичайно називав Малоросію матір'ю, тому що там народився, а Україну — тіткою за життя його у ній і з любові до неї.
У Харкові був губернатором Євдоким Олексійович Щербинін, — людина, що не мала освіти, однак обдарована природним здоровим розумом, любитель наук, талантів, музики, в якій і сам був досить вправний і знавець. Наслухавшися про Сковороду, запросив він його до себе і, поговоривши з ним, сказав йому:
— Чесний чоловіче! Чому ти не візьмеш для себе якогось відомого стану?
— Милостивиипане! — відповів Сковорода. — Світ нагадує театр: щоб зобразити в театрі гру з успіхом і похвалою, то беруть ролі за здібностями. Дійова особа в театрі не за знатністю ролі, а за вдалу гру взагалі хвалиться. Я довго міркував про це і після довгого випробування себе побачив, що не можу представити у театрі світу вдало жодної особи, крім низької, простої, безпечної, усамітненої: я цю роль вибрав, узяв і задоволений.
Губернатор, глянувши на нього з задоволенням, полюбив його і сказав присутнім:
27
— Ось розумна людина! Він просто щасливий; менше було б на світі дурості й незадоволення, якщо б люди так думали.
— Але, друже мій! — продовжував Щербинін, виводячи його окремо із кола. — Можливо, ти маєш здібності до інших станів, корисних у співжитті, та звичка, думка, передсуд...
— Якщо б я сьогодні відчув, — перервав мову Сковорода, — що можу без остраху рубати турків, то з цього ж дня прив'язав би я гусарську шаблю і, одягнувши ківер, пішов би служити у військо. Праця при вродженій схильності є задоволенням. Пес стереже стадо день і ніч із вродженої любові і розтерзує вовка з природженої схильності, не зважаючи на те, що й сам піддається небезпеці бути розтерзаним хижаками. Ні кінь, ні свиня не зроблять цього, тому що не мають до цього природи. Схильність, бажання, задоволення, природа, сила божа, Бог є одне й те ж. Є схильності, є природи злі, і вони є прояви гніву божого. Людина є знаряддя, яке легко й вільно підкорює себе волі божій, дії або любові божій, тобто життю, або гніву божому, тобто суду, добра чи зла, світла чи пітьми. Це відчутно зображено у кругообігу дня і ночі, літа й зими, життя і смерті, вічності й часу. Бог є Бог життя, або любові, і Бог суду, або гніву.3 Всі створіння є грубі службові органи цих властивостей верховного єства: лише людина є найблагородніше його знаряддя, що має перевагу свободи й повну волю вибору, а тому й ціну і звіт за вживання цього права містить у собі. Звідси, природно, походить поняття про правосуддя, милосердя й благість у творці. А якщо у творці, то і в створіннях, найбільше ж наближених до нього даром розуму. Звідси влада, уряди, держави, сім'ї, товариства, становища, звідси батьки, царі, начальники, воїни, судді, пани, раби; та лише Бог у всіх і всі в ньому.
Щербинін з насолодою вислухав його і переконував його частіше до нього навідуватися.
Сковорода, дотримуючись пристойності тієї особи, яку він вибрав представляти в театрі життя, завжди віддалявся від знатних осіб, великих товариств і чиновних знайомств: любив бути у малому колі невимушеного спілкування з людьми відвертими; віддавав перевагу чистосердечній привітності перед будь-якими облесними прийомами, у зібраннях займав завжди останнє місце, нижче за всіх, і неохоче вступав у бесіду з незнайомими, крім простолюдців.
Улюбленим, але не головним його заняттям була музика, якою він займався для забави й проведення вільного часу. Він
а) Світ цей і людина є виявом чудес, які дух Бога невидимого творить матеріально. Цей дух чудес свідчить у своєму явищі про внутрішній стан буття
28
створив духовні концерти, поклав на музику деякі псалми, а також вірші, співані під час літургії, музика яких наповнена гармонією простою, але важливою, проникаючою, захоплюючою, зворушливою. Він мав особливу схильність і смак до ахроматичного роду музики15. Крім церковної, він склав багато пісень у віршах і сам грав на скрипці, флейтравері, бандурі й гуслях приємно й зі смаком.
У 1766 році за велінням щасливо царюючої Катерини II до харківських училищ з подання Щербиніна додані деякі науки під назвою додаткових класів. Між іншими було призначено викладати благородному Юнацтву правила доброчесності. Начальство визнало дуже придатним для цього Сковороду й запросило його. Він якнайохочіше прийняв цю пропозицію й не захотів брати призначеної за цей клас плати, вважаючи, що задоволення, яке він має, будучи в цьому випадку корисним за своєю схильністю, замінює йому будь-яку нагороду. З цього приводу написав він свого часу твір, відомий під такою назвою: "Вхідні двері до християнської доброчесності для молодого шляхетства Харківської губернії"16.
Твір цей містив у собі прості істини, короткі корінні пізнання посад, що належать до співжиття. Всі освічені люди вбачали в ньому чисті поняття, справедливі думки, ґрунтовні роздуми, відчутні стимули, благородні правила, які рухають серце до належного йому високого кінця.
Та оскільки все те грунтувалося на пізнанні Бога й його гідному шануванні, то єпископ Білгородський, який був тоді єпархіальним, вважаючи такі роздуми в устах світської людини крадіжкою влади і своїх переваг, розсердився на нього з гонінням: вимагав книжку на розгляд; знайшов деякі для нього неясності й сумніви в словах і спосіб навчання, що не відповідає звичним правилам, тому й доручив своїм запитати Сковороду, чому він викладав настанови християнської моралі відмінним від звичного способом. Сковорода відповів: "Дворянство відрізняється одягом від народної черні й монахів. То чому ж йому не мати й відмінних понять про те, що треба йому знати в житті? Чи так, — продовжував він у відповідь, — розуміє й шанує царя пастух і землероб, як міністр його, воєначальник, правитель міста? Подібно й дворянству, чи личить йому мати про верховну істоту такі ж думки, які є у монастирських статутах чи у шкільних уроках?" Після такої відповіді все замовкло.
Сковорода, побуджений духом, відійшов у глибоку самотність. Біля Харкова є місце, що називається Гужвинське; воно належало поміщикам Земборським, яких він любив за їх добродушність. Вкрите похмурим лісом, серед якого була пасіка з одною хаткою. Тут поселився Григорій, заховавшись від поговору житейського і злослів'я духовенства.
29
Продовжуючи там же своє життя пустельника, написав він інший твір, під назвою: "Книга Асхань, про пізнання самого себе", який присвятив своєму другові.
Лжемудра зарозумілість, не в змозі шкодити йому злослів'ям, вибрала інше знаряддя - наклеп. Вона скрізь розголошувала, що Сковорода ганить вживання м'яса й вина, і сам їх цурається. Оскільки ж відомо, що таке вчення є маніхейська єресь, осуджена святими соборами, то законослови й дали йому прикладне ім'я маніхейського учня. Крім того, доводили, що він називає шкідливими самі собою золото, српо, коштовні речі, одяг тощо. Оскільки ж Бог нічого шкідливого не сотворив, а всі ті речі ним створені, то й зробили висновок, що він богохульник.
Притім, оскільки Сковорода віддаляється від людей, цурається товариства й уникає становища в суспільстві, ховається у ліси, то й виводили природним шляхом, що він не має любові до ближнього, а тому й назвали його мізантропом, тобто людиноненависником.
Сковорода, дізнавшись про це і не бажаючи, щоб добрі й простодушні серця спокусилися цими про нього розголошуваними наклепами, прибув до міста й, знайшовши в одному зібранні придатну нагоду до пояснення своїх правил, казав така:
- Був час і тепер буває, що для внутрішньої моєї економії утримуюсь я від м'яса й вина. Та чи тому лікар засуджує, наприклад, часник, коли велить стриматися від його вживання тому, у кого шкідливий жар вступив у очі? Все благосотворене щедрим творцем, та не всім завжди буває корисне. Правда, що я радив деяким, щоб вони обережно користувались вином і м'ясом, а іноді й зовсім від нього відводив їх, дивлячись на їх гарячу молодість. Та коли батько неповнолітньому синові вириває із рук ножа і не дає йому рушничного пороху, сам, проте, ними користуючись, то чи не ясно видно, що син ще не може правильно володіти тими речами і повертати їх на користь, заради якої вони винайдені? Ось чому прийняли мене за маніхейського учня. Не хибне те, що будь-який вид поживи й питва корисний і добрий; та належить брати до уваги час, місце, міру, особу. Чи не біда була б, якщо б немовляті, яке ссе груди, дати міцної горілки? 1 чи не смішно працюючому в поті чола весь день на холоді дроворубові подати склянку молока для підкріплення його сил? Як же несправедливо вва-
30
жають мене за маніхея, так і незаслужено за людиноненависника й хулителя дарів божих.
Якщо Бог призначив мені бути низькою особою в театрі цього світу, то вже мені потрібно і в одязі, і в строях, і у вчинках, і в поводженні з чиновними, сановними, знаменитими й шанованими людьми дотримуватися благопристойності, поваги й завжди пам'ятати про мою ницість перед ними. Це сам я намагаюся зберегти і іншим радив робити так само, через що й потрапив я у наклеп. Ті, що наговорюють на мене, коли б приписували мені звичайні слабості чи вади, то для мене було б ще терпимо; та ці злоязикі, зображаючи мене таким, що псує мораль, роблять мене ще й душогубом, тобто єретиком, і під цим видом відговорюють, забороняють, відраджують вступати зі мною в знайомство, у розмову, в спілкування. Я радив молодим людям прислухатися до своєї природи, щоб вони на видовищі життя змогли зберегти благопристойність, гідну майстерних діючих осіб; а якщо хто взяв роль, йому не цілком споріднену, то хай намагається її як можна вдаліше зіграти і жити без спокус, щоб хоч трохи зменшилися скарги між людьми і нарікання перед Богом на своє становище1
Слухачі тут поглядали одне на одного, і ніхто й слова не сказав йому на це. Сковорода, уклонившись всім, відійшов тоді ж у самотність.
В Ізюмському окрузі Харківської губернії жили дворяни Сошальські, з яких менший брат просив тут же Сковороду пожити в нього, пропонуючи йому спокійне перебування у його селі, де він міг знайти все на свій смак і бажання, як і самого господаря, що шукав його любові. Сковорода поїхав із ним у його село Гусинку, полюбив місце й господарів і поселився неподалік від села, на їхній пасіці. Тиша, безтурботність, свобода розбудили в ньому всі відчуття тих дорогоцінних насолод, які з досвіду відомі лиш мудрим і цнотливим. "Багато хто каже (як писав він до свого друга): що робить у житті Сковорода? Чим забавляється? Я ж у Господі зрадію, звеселюся про Бога, спаса мого! Радість є цвіт людського життя, — продовжував він, — вона є головна точка всіх подвигів; всі справи кожного життя сюди прямують. Є деякі, що живуть наче без головної точки, без мети, пливуть без гавані. Та про розбещених я не кажу: всякому мила своя радість. Я ж поглумлюся, позабавлюся у заповідях вічного. Все виходить на нудьгу й омерзіння, крім цієї забави, і шляхи її — шляхи вічні"18.
Між тим коло життя його друга доходило до тієї точки, на якій визначається розпуття8 Геркулесове19. Він вирішив їхати
31
в столицю для служби: у 1769 році відбув туди і прибув у листопаді20.
Світ постав перед ним у всій величі своїх пишнот. Потоп думок покрив його розум, і безодня бажань відкрилась перед його серцем. Та, привчившись від свого наставника — Сковороди співвідноситись в усіх своїх намірах з помахом внутрішнього духа, його силою прокинувся від чарівного здивування і, три роки проживши у столиці, завжди прислухаючись до його волі, зберіг душевний спокій. Блаженний, якби неухильно всі роки слідував за цим великої поради ангелом!
У 1770 році Сковорода, погодившись, поїхав із Сошальсь-ким до Києва. Його родич, Юстин, був начальником Ки-таївського скиту, що біля Києва. Сковорода поселився у нього в монастирі і три місяці провів тут зі задоволенням. Та раптом завважив у собі незрозумілий внутрішній порух духу8, що спонукав їхати з Києва: слухаючи його за своїм звичаєм, просить він Юстина, щоб відпустив його до Харкова. Цей вмовляє його залишитися. Григорій неухильно наполягає, щоб його відправити. Юстин закликає його всією святинею не покидати його. Цей, побачивши небажання Юстина відпустити його, пішов у Київ до своїх приятелів попросити, щоб відправили його в Україну. Ті стримують його, він відмовляється, що йому дух настирливо велить відбути з Києва. Між тим пішов він на Поділ, нижнє місто у Києві. Прийшовши на гору, звідки сходять на Поділ, раптом, зупинившись, відчув він такий сильний запах трупів, що не міг стерпіти, і відразу повернувся додому6. Дух переконливіше погнав його із міста, і він з незадоволенням отця Юстина, але з благоволінням духа вибрався у дорогу другого ж дня.
Приїхавши через два тижні у місто Охтирку, зупинився він у монастирі свого приятеля — архимандрита Бенедикта. Чудова місцина й приязнь цього добродушного монаха заспокоїли його. Тут раптом отримали звістку, що у Києві прокинулась чумна моровиця, про яку під час його перебування не було й чути, і що місто вже зачинене21.
Серце його досі поважало Бога як раб: від того часу полюбило його, як друг. І про це він розповів своєму другові
" Душа мужа іноді може сповіщати більше, ніж сім високих доглядачів, що сидять на сторожі (Книга премудрості. Сирах, гл. 37, ст. 18).
" Ксенофонт і Платон описують різні випадки, де Сократів дух, так званий геній, провіщав такі речі, яких не можна витлумачити зі звичайних відомих природних сил душі. Коли його засудили на смерть і друзі його радили, щоб він написав виправдальну промову, — "Я кілька разів приступав писати таку, — сказав Сократ, — та геній завжди мені в цьому перешкоджав. Можливо, Богові завгодно, щоб я помер нині легкою смертю, поки не прийшов у старість, вже багату на хвороби й немічну".
32
так: "Коли мої думки й почуття душі моєї були розпалені благоговінням й вдячністю до Бога, я, вставши рано, пішов у сад прогулятися. Перше відчуття, яке я охопив своїм серцем, була якась розв'язаність, свобода, бадьорість, надія на сповнення. Увівши в цей стан духа всю волю і всі мої бажання, відчував я всередині себе надзвичайний рух, який наповнював мене незрозумілою силою. Раптом якийсь солодкий вплив охопив мою душу, від чого все нутро моє зайнялося вогнем, і здавалося, що в моїх жилах відбувався полум'яний кругообіг. Я почав не ходити, а бігати, начебто несений якимсь охопленням, не відчуваючи в собі ні рук, ні ніг, а начебто я весь складався з вогненної суміші, яка витала в просторі кругобуття. Весь світ щез переді мною; лише почуття любові, благонадійності, спокою, вічності оживляло моє існування. Сльози полилися струмками з очей моїх, і розлили якусь розчулену гармонію у всьому моєму тілі. Я проник у себе, відчув наче синове запевнення любові і відтоді присвятив себе на синівський послух Духу Божому".
Після двадцяти чотирьох літ переповідав він це своєму другові, з особливим відчуттям, даючи знати, наскільки близько від нас Бог, як думає про нас, оберігає нас, наче квочка своїх курчат, зібравши під свої крила, якщо ми лише не віддаляємось від нього у похмурі бажання нашої розтлінної волі.
Трохи поживши у отця Бенедикта, відбув він знову в Гусинку до Сошальських, де й почав писати твори.
У 1772 році, в лютому місяці, друг його поїхав у чужі краї, і, побувавши у Франції в різних містах, прибув у 1773 році в Швейцарію, у місто Лозанну.
Між багатьма розумними й ученими людьми, яких він зустрів у Лозанні, був там якийсь Даниїл Мейнгард, людина відмінного природного розуму, що мала дар слова, рідкісну вченість, глибокі знання, філософське мислення. Він настільки був подібний рисами обличчя, поведінкою, способом мислення, даром слова на Сковороду, що можна було вважати його найближчим його родичем. Друг Сковороди познайомився з ним, і вони один одного так полюбили, що Мейнгард, маючи в себе біля Лозанни прекрасний заміський дім, сад і величезну бібліотеку, просив його володіти всім цим, як йому заманеться, і цей користувався завжди, як і багатьма даними від нього.
Повернувшись із чужих країв і побачившись зі Сковородою в 1775 році, розповів йому друг його про ту дивну зустріч, під час якої він знайшов у Лозанні подібного на нього чоловіка рисами обличчя, нахилами, способом мислення і дружбою до нього. Сковорода полюбив його заочно і відтоді почав підписувати на листах і творах своїх ім'я своє так: Григорій вар (євр. син) Сава Сковорода, Даниїл Мейнгард22.
33
З різних обставин жив він у багатьох: іноді йому до смаку було місце, іноді ж люди за його Мінервою приваблювали його проживати деякий час; постійного ж житла не мав він ніде, вважаючи себе пришельцем на землі у повному розумінні цього слова.
Полюбивши Тевяшова23, воронезького поміщика, жив у нього в селі і написав у нього твір "Ікона Алківіадська", який і приписав йому на пам'ять вдячності своєї до цього дому. Потім перебував у Бурлуках у Захаржевського, заради приємного природного розміщення жив у Щербиніна в Бабаях, у Іванівні в Ковалевського, у свого друга в Хотетові, у монастирях Старо-Харківському, Харківському училищному, Ох-тирському, Сумському, Святогорському, Сіннянському й ін. якийсь час. Іноді жив у когось із цих чи інших, взагалі не люблячи їх вад, а лише для того, щоб, спілкуючись із ними, розмовляючи, розмірковуючи, непомітно повернути їх до пізнання себе, до любові істини, до відвернення від зла й прикладом життя змусити любити чесноту. Втім, у всіх місцях, де він жив, вибирав завжди самотній куток, жив просто, сам, без слуг.
Харків він любив і часто його відвідував. Новий тамтешній начальник, почувши про нього, побажав його бачити24. Сковорода прийшов до нього на його запрошення. Губернатор, побачивши його вперше і глянувши на нього пильно, спитав його:
- Пане Сковорода! Про що вчить Біблія?
- Про людське серце, - відповів він. - Поварські ваші книги вчать, як задовольнити шлунок; собачі - як звірів душити; модні - як чепуритися; Біблія вчить, як облагородити людське серце.
Хтось із учених запитав його тут же, що таке філософія.
- Головна мета людського життя, - відповів Сковорода. - Голова людських справ є дух людини, думки, серце. Кожен має мету в житті, та не кожен має головну мету, тобто не кожен займається головою життя. Один займається черевом життя, тобто спрямовує всі свої справи, щоб дати життя череву; інший - очам, інший - волоссю, інший - ногам і іншим членам тіла; інший же - одягові й іншим бездушним речам; філософія, або любов мудрості, спрямовує все коло справ своїх на той кінець, щоб дати життя нашому духові, благородство серцю, світлість думкам як голові всього. Коли дух у людині веселий, думки спокійні, серце мирне, то все світле, щасливе, блаженне. Оце є філософія.
34
З Харкова знову відбув він у Гусинку, улюблену свою самотність.
Любов до мудрості, поселившись у серці Сковороди, давала йому блаженний стан, можливий для народженого на землі. Вільний від пут будь-якого примусу, суєтності, пошуків, піклувань, знаходив він всі свої бажання виконаними3 у їх мізерності. Займаючись скороченням природних потреб, а не їх розширенням, смакував він насолоди, незрівнянні ні з якими щасливцями. Коли сонце, запаливши незліченні свічки на смарагдово-тканій плащаниці, пропонувало щедрою рукою його відчуттям трапезу, тоді він, приймаючи чашу забав, не розчинених жодними життєвими печалями, жодними пристрасними зітханнями, жодними суєтними розсіяностями, і смакуючи задоволення високим розумом, в повному спокої добродушності любив казати: "Подяка блаженному Богу, що потрібне зробив нетрудним, а трудне — непотрібним!"
Коли втома в роздумах змушувала його змінити свої вправи, тоді він приходив до старого пасічника, що мешкав неподалік на пасіці, брав із собою до компанії свого улюбленого пса, і утрьох, склавши товариство, ділили між собою вечерю.
Ніч була для нього місцем заспокоєння від розумового напруження, що непомітно виснажує тілесні сили, а легкий і тихий сон для його уяви був видовищем видовищ, які представляла гармонія природи.
Північний час мав він звичку завжди присвячувати молитві, яка в тиші глибокого мовчання почуттів і природи супроводилась богомисленням6. Тоді він, зібравши всі почуття й помисли в один круг всередині себе і оглянувши оком суду темне житло своєї земної людини, так кликав їх до божого начала: "Встаньте, ліниві й завжди донизу схилені розуму мого помисли! Підніміться й вознесіться на гору вічності!" Тут раптом починалася боротьба, і серце його ставало полем бою: самолюбство, озброївшись зі світським розумом — світодержцем віку, власними людської тліні слабостями й усіма створіннями, дуже настирливо нападало на його волю, щоб полонити її, сісти на престолі її свободи й бути подібним до Вишнього. Богомислення, навпаки, запрошувало його до вічного, єдиного, істинного блага його, всюдисущого, всена-повнюючого, і змушувало його взяти всю божу зброю, щоб міг стати проти підступів лжемудрості. Яка боротьба! Скільки подвигів! Зашуміли й знітилися: належало бути бадьорими, стояти, кріпитися. Небо й пекло борються в серці мудрого, і чи
Найдостойніше принесення молитви Богові й пошук істини чистим
35
може він бути бездіяльний, без справ, без подвигу, без користі людству? Так за північ він години проводив у стані боротьби проти сил темного світу.
Променистий ранок огортав його світлом перемоги, і в торжестві духа виходив він у поле розділити3 своє славослів'я з усією природою.
Це був спосіб його життя! "Не орю ж, не сію, не купую, не воюю, - так писав він своєму другові зі скиту, - відкидаю ж усяку життєву печаль. Що ж роблю? Те, що, завжди благословляючи Господа, оспівуємо воскресіння його. Вчуся, мій друже, вдячності: це моє діло! Вчуся бути задоволеним усім тим, що в житті мені дано промислом божим. Невдячна воля є ключем пекельних мук; вдячне ж серце є рай насолоди. Ах, друже мій! Навчайся вдячності, сидячи в домі, йдучи шляхом, засинаючи й прокидаючись; приймай і повертай все на благо, задоволений сущим; за все, що з тобою трапляється, не віддавай Богові безумства; завжди радіючи, за все дякуючи, молися".
Можна було життя Сковороди назвати життям. Не таким був тоді стан друга його.
Перебування у великому світі, віддаливши його поступово від нього самого, завівши у привабливі зовнішності, приспавши в ньому довір'я до внутрішнього голосу духа, остудивши жар істинної любові до мудрості, запалило в ньому світський розум і розбудило почуття, властиві цьому колу буття.
Світ обсипав його своїми дарами, приспавши його, дав йому жінку, друзів, приятелів, благодійників, відданих знайомих, свояків, життєві зв'язки й вигоди. Та ці дари були напоєні соком їх кореня й властивостями їх начала. Він побачив у щасті зворотний бік, у друзях - зраду, у надіях - обман, в утіхах - порожнечу, в союзах - лиш видимість, у ближніх - прохолоду, у своїх - лицемірство.
Такими були наслідки світського кола, у яке він потрапив, покинувши самого себе.
Пригнічений, змучений, виснажений хвилюваннями світу, звернувся він до себе самого, зібрав розсіяні по світу думки у мале коло бажань і, помістивши їх у свою природну добродушність, прибув він зі столиці в село, сподіваючись там знайти берег і гавань для своїх життєвих буревіїв.
Світ і там все спаплюжив. У глибокій самотності залишився він сам, без сім'ї, без друзів, без знайомих, у печалі, у хворобі, у турботах, без всякого співчуття, поради, допомоги, турботи. Тоді він, звівши свої очі на видовище світу, на своє становище, на свої помилки, жертвою яких він став, і побачивши, що не на камені
36
був заснований храм його життєвого щастя, з сердечним почуттям жалю, підбадьорившись своєю добродушністю, заспівав оту сповнену істини пісню:
"О Єрихоне проклятий, як ти мене обдурив!" і ін.
Промисел божий зглянувся над ним у руїнах буття його, зрушив дух мудрого, серце друга, і Сковорода, сімдесятитри-літній, після дев'ятнадцяти років небачення, змучений хворобами старості, незважаючи на далеку дорогу, на надзвичайно несприятливу погоду і на постійну відразу до цього краю, приїхав у село до свого друга, в село Хотетово, за двадцять п'ять верст від Орла, розділити з ним його нікчемність26.
Бадьорість духа, веселий характер, мудра бесіда, серце, вільне від усякого рабства світу, суєти, пристрастей, торжество благодушності, утверджене на сімдесятилітніх стовпах життя й увінчане на схилі віку спокоєм вічності, розбудили у його друга приспані сили розуму, окрилили його відчуття, піднесли бажання, настроїли волю на волю Вседержителя.
Сковорода привіз йому свої твори, багато з яких присвятив йому; читав їх сам із ним щоденно і між читанням займав його розмірковуваннями, правилами, поняттями, яких можна чекати від людини, що протягом усього життя шукала істини не мудруванням, а ділом, і полюбила чесноту заради її власної краси.
Мова заходила тут про рйноманітні секти. Будь-яка секта, казав він, пахне власністю, а де власномудрість, там немає головної мети або головної мудрості. Я не знаю мартиністів, продовжував він, ані розуму, ні вчення їх; якщо вони відокремлюються в правилах і обрядах, щоб здаватися мудрими,а то я не хочу їх знати; якщо ж вони мудрують у простоті серця, щоб бути корисними громадянами суспільства, то я їх поважаю; та заради цього їм не треба відокремлюватися. Любов до ближнього не має ніякої секти: на ній весь закон і вади висять. Закон природи як самодостатній для людського блага є всезагальний і відбитий на серці кожного, даний всякій істоті, навіть останній піщинці. Подяка всеблаженному Богу, що трудне зробив непотрібним, а потрібне нетрудним!
Пошуки філософського каменя або перетворення всіх речей у золото і створення сплаву з нього, щоб продовжити людське життя до кількох тисяч років, є залишок єгипетського плотолюбства, яке, не в змозі продовжити життя тілесне, при всіх своїх мудруваннях знайшло спосіб продовжувати існування людських трупів, відомих у нас під назвою мумій. Ця секта, говорив він, міряючи життя аршином років, а не справ, не відповідає тому правилу мудрого, про яке пишеться: "Мало поживши, сповнив довгі літа". Крім того, вона спокусливо облещує людську суєту,
Читай про це його твір "Потоп зміїний", главу третю, в кінці.
37
догоджання похоті, гордості, заздрість, любов до нагромадження; дає в думках перевагу тлінності, а в серці привід до сад-дукійства27.
Друг його підводив бесіду до історії Святого Письма8. "Багато, - сказав Сковорода, - не розуміючи мене або не бажаючи розуміти, роблять наклеп, начебто я відкидаю історію Старого й Нового Завіту, тому що визнаю й сповідую в ній духовний розум, відчуваю Богом писаний закон і добачаю сутнє через буквальний смисл. Я доповнюю цим історію, а не руйную, бо, як тіло без духа мертве, так і Святе Письмо без віри; віра ж є звістка невидимих. Коли я хвалю доблесть воїна, безстрашність, мужність, хоробрість його, то цим не знищую його одягу ані його зброї. Однострій, оснащення, зброя воїна є історія, а розум і слава цієї' історії - це дух воїна, діло його. Коли я дивлюся на прекрасний храм, вихваляю симетрію, пропорцію, пишноту, то, відносячи це до мистецтва творця, до краси цілого, чи відкидаю, виключаю цеглу, вапно, залізо, пісок, воду, каменярів, скульпторів і ін., начебто нічого цього не було? Я дивуюся розумові храму, але тим не відкидаю його зовнішності.
Читаючи Святе Письмо з наміром навчитися в ньому пошани Бога, страху перед Богом, любові ближнього, покори начальству, послуху всім, хто має владу, вдосконалення серця в усіх його відношеннях, коли я знайду, наприклад, історію, що Аарон-першосвященик золотого тільця юдейського, зробленого ними у його відсутність і предмета їх поклоніння, кинув у вогонь і розплавив, то я не зупиняюсь тут на хімічній роботі, завжди пам'ятаючи, що Біблія не є наука хімії, а книга священна, яка вчить святості поведінки людину, здатну прислухатися до її повчань. Я навчаюся з цієї історії, що людське серце не може бути без вправи і що коли від нього віддаляється священна думка, поняття істини, дух розуму, то воно відразу впадає у підлі заняття, не гідні його високого роду, й шанує, величає, обожнює мерзенне, нікчемне, суєтне. Цей розум історії наставляє мене набагато більше і сприяє моєму внутрішньому вдосконаленню, ніж коли б я, дізнавшись, як раптово все перетворювати в золото та зі всього його робити, зайнявся хотінням або вправами розбагатіти або хімічити.
Я вірю й знаю, що все те, що існує у великому світі, існує і в малому, і що можливе в малому світі, те можливе й у великому, згідно з їх відповідністю й через єдність веснапов нюючого духа. Та для цього не намагаюсь я дізнатись, як і коли Мойсей розділив море посохом, у великому цьому світі, в історії, а повчаюся, як би мені у моєму малому світі, у серці, розділити суміш схильностей, природи непорочної й розтлінної, й провести волю мою, не потопляючи, по життєвому шляху, а
Читай про це його твір "Жінка Лотова", примітка 4-та.
38
щоб здобути собі у свій час свободу мислити, тобто веселість духа, або так зване щастя в житті.
Чи не туди закликають нас слова, що часто звучать у наших храмах: "Премудрість простоти?" Бо що ж є просте, як не дух? Що складне, що суміш, складне, зіткане, якщо не плоть, історія, обряд, зовнішність? Цими високими словами побуд-жуємось до вивищення наших думок, вище видимого обряду служіння, вище буквального смислу, вище історичного вшанування Бога. Поширюючи розуміння цих слів по всьому колу Всесвіту, по всьому лиці твого буття, ти побачиш невидиме, силу божу, дух господній, воскресіння. Бо що ж таке воскресіння, як не простота, очищена від тлінного складника, від численності, від подільностей.
Та ці історичні християни, обрядні мудреці, буквальні богослови, люди, що не мають духа, хулять те, чого не розуміють".
Іноді розмова його з другом стосувалася смерті. Страх смерті, говорив він, нападає на людину найбільше в старості її. Треба завчасно приготувати себе озброєнням проти цього ворога, не роздумами, — вони не дійсні, — а мирним настроениям своєї волі на волю творця. Такий душевний мир приготовляється заздалегідь, тихо у тайні серця росте й підсилюється відчуттям зробленого добра за здатностями й відношеннями нашого буття до кола, нами зайнятого. Це відчуття є вінок життя й двері безсмертя. Втім, минає образ цього світу і, наче сон того, хто прокинувся, зникає.
Чи мав ти колись, продовжував він, приємні або страшні сновидіння? Чи відчуття тих мрійливих задоволень або страху не тривало лише до твого пробудження? Зі сном все закінчилося. Пробудження знищило всі радості й жахи сну. Так кожна людина після смерті. Тимчасове життя є сона мислячої нашої сили. На продовження цього сну радості й печалі, надії й страхи торкаються у мріях нашого відчуття. Прийде час, сон закінчиться, мисляча сила прокинеться, і всі тимчасові радості, насолоди, печалі й страхи цієї тимчасовості зникнуть. В інше коло буття вступить дух наш, і все тимчасове, як сон того, хто прокинувся, знищиться. Жінка тоді народжує, немовля вступає в новий порядок речей, нове поле буття, новий зв'язок істот замість того, в якому воно перебувало під час свого знаходження в череві матері. 1 яка ж тут різниця?6 Черево
8 Тому святий Павло будить, говорячи: "Встань, сплячий, і воскресни із мертвих, і прокинувшись, бачили славу його".
Якщо б немовля могло мислити в утробі своєї матері, то чи би можна його запевнити, що воно, відділившись від свого кореня, на вільному повітрі буде насолоджуватись приємним світлом сонця? Чи не могло б воно тоді думати навпаки, і з теперішніх його обставин вивести неможливість такого стану? Настільки й здається неможливим життя після смерті тим, хто замкнений у житті цього часу.
39
Знаю, що розум багатьох шукає рівноваги у нагородах і покараннях, покладаючи на свою вагу міру й кількість справ людських і суд божий. Друже мій! Величезне покарання за зло є робити зло, як найбільша нагорода за добро є робити добро. Любов чесноти подібна на світло вогню. Запали вогонь — одразу світло осяє твої очі: полюби, відчуй охоту до чесноти — відразу серце твоє освітиться веселістю. Сповни, зроби справою чесноти любов, то корінь серця твого напоїш жиром блаженства. І яких благословенних плодів можеш чекати від цього! Любов до вад подібна на вогонь, що погас: погаси вогонь, одразу пітьма вкриє очі твої; не знаєш, куди йдеш, немає для тебе різниці в речах; світ не існує для тебе кращою й більшою частиною; ця кара вже досягла тебе з самою дією. Хай не спокушають тебе удавані насолоди розбещених! Заглянь усередину їх;а тут вогонь мук не згасає і черв'як гризоти не засинає. Якщо Бог всюди, то чи може беззаконник бути без нього? Ні! Ах, ні! Бог є в ньому, суддя його, месник, терня його, вогонь і жупел, дух буремний, частина чаші їх. Дух і вічність є те саме. Тому розумій життя вічне і муку вічну.
Іноді говорили про мінливості світу. Вони є те, чим повинні бути, сказав він, тут: тут весна, літо, осінь, зима є властивості, невіддільні від кола світу, подібно як ранок і вечір від денного кола.
Все вміщене у часі повинно бути коловоротне, звичайне, перемінно; не розумний, не щасливий той, хто шукає, хто вимагає постійності й вічності в ньому! Коли ж у ньому немає постійності, то й любов до нього повинна мати кінець; звідси печалі, зітхання, сльози відчаю. Не кажи мені про високі чутливі душі! Сльози їх є виливи природи, а не пристрасті5 і є якась втіха плакати у свій час. ω
Вічність, ах, вічність єдина, є відсутність печа'М, постійність, надія. Покладемо серця наші в силу її і вділи:.о собі від її скарбів у цій тяжкій тимчасовості тілесного буття". Вічність і час є один складник, та не єдине: одне — світло,
Докори сумління — це чорні духи муки й змії, що кусають, блискавки, які пронизують ясні істини, є пекло. Ця істина доручена на збереження останній миті людини (Юнг. Ніч, IV).
б 7Я
Est quaedam flere voluplas.
в
Ці дві половини становлять одне: голод і ситість — їжу; зима й літо — плоди; пітьма й світло — день; смерть і життя — будь-яке створіння ("Потоп зміїний", гл. 5).
40
іруге — пітьма; одне — добро, друге — зло; одне — голова, іруге — хвіст.
Навколишні, почувши про прибуття Сковороди до свого іруга, багато хотіли його бачити, і для цього деякі приїхали Гуди, в село Хотетово.
її начальства орловського правління молодий чоловік, підійшовши до нього, привітно сказав:
— Г. С! Прошу мене полюбити.
— Чи можу полюбити вас, — відповів Сковорода, — я ще ні.таю.
Інший із таких же, бажаючи завести з ним знайомство, и.порив йому:
— Я давно знаю вас із ваших творів; прошу приділити мені и ваше особисте знайомство.
Сковорода запитав його:
— Як звуть вас?
— Я називаюся так, іменем і прізвищем NN, — відповів
гой.
Сковорода, зупинившись і подумавши, сказав йому:
— Ім'я ваше не скоро лягає на моєму серці.
Простота життя, висота знань, великий і довголітній подвиг І юнороди у любові до мудрості на ділі роздирали ризу лицемірства високомудруючих і відкривали їхню порожнечу. Вони, прикриваючи свою заздрість і наготу серця листям співчуття, говорили іншим: "Жаль, що Сковорода ходить біля Істини й не знаходить її!" У той час, коли цей вже був мпнчуваний знаменами істини, вони, обвішані знаменнями покус, гордо й безсоромно являлись у масці істини.
Старість, осіння пора, безперервна мокра погода помножили ікшіад у здоров'ї його, посилили кашель і ослаблення. Він, тюживши у друга свого біля трьох тижнів, просив відпустити його π улюблену ним Україну, де він перед тим жив і бажав померти, ι ці' й збулося. Друг умовляв залишитися в нього, провести зиму й к свій з часом закінчити у нього в домі. Та він сказав, що дух його велить йому їхати, і друг відправив його, не гаючись.
Виряджаючи його з усім необхідним, давши йому повну свободу до вподоби вибирати, як він хоче, куди, з ким, у чому йому їхати, дав йому на дорогу на випадок необхідності потрібний запас, говорячи:
— Візьміть оце; можливо, в дорозі посилиться хвороба й змусить десь зупинитися, то треба буде заплатити...
— Ах, друже мій! — сказав він. — Невже я ще не набув довір'я до Бога, що промисел його добре піклується про нас і дає все потрібне своєчасно?
Друг його замовк зі своїм дарунком.
1794 року, серпня 26 числа, відбув він у дорогу зі села
41
Хотетова в Украшу. При розлуці, обнімаючи друга, сказав: "Можливо, більше я вже тебе не побачу. Прости! Пам'ятай завжди у всіх випадках твоїх в житті те, що ми часто говорили: світло і тьма, голова і хвіст, добро і зло, вічність і час. Дух мій визнав тебе найздібнішим прийняти істину і любити її".
Приїхавши в Курськ, пристав він до тамтешнього архимандрита Амвросія, благочестивого мужа. Проживши тут трохи через безперервні дощі й діждавшись погоди, відбув він далі, та не туди, куди мав намір. Наприкінці шляху відчув він побудження їхати у те ж місце, звідки поїхав до друга, хоч був цілком не готовий. Слобода Іванівка поміщика Ковалевського було те місце, де певний час жив він раніше і куди прибув закінчити свій шлях.
Хвороби старістю, погодою, втомою з дороги наблизили його до його кінця. Проживши тут більше місяця, завжди ще майже на ногах, часто він добродушно говорив: "Дух бадьорий, та тіло немічне". Поміщик, побачивши його крайню неміч, запропонував йому деякі обряди для підготовки до смерті. Він, як Павло-апостола,вважаючи обряди обрізання непотрібними для істинно віруючих, відповів, подібно як і Павло юдеям, що дотримувались обрядів. Та, уявивши собі совість слабих, неміч віруючих і любов християнську, виконав все згідно статуту обрядного29 і помер 29 числа жовтня (місяця) зранку, вдосвіта, 1794 року. Перед смертю заповів поховати його на підвищеному місці біля гаю і току, і такий, зроблений ним собі напис, написати:
Світ ловив мене, та не спіймав6.
Є багато його творів, кращі з яких, написані власною рукою, привіз він своєму другові і про всі додав власноручний список до листа своєму другові такого змісту:
До римлян, гл. З, ст. 28.
Високомудрі не перестали переслідувати його злослів'ям навіть у могилі, проповідуючи в зібраннях і скрізь, начебто Сковорода залишив по собі цей напис із гордості й зарозумілості. Багато нахабства треба мати, щоб насмілитись у цьому переконувати! Щоб більше наговорити на нього й вивищити себе, вони намагаються пихато ствердити й вишукують способи запевнити, що Сковорода був схильний до вад. Щоб перед очима людей замінити доброчесне життя удавано високими своїми знаннями таїнств і правил, то вони розголосили, буцім Сковорода при своїй смерті побачив свої помилки, що полягали у наслідуванні їх толку, визнав їх, просив пробачення через одного з членів братства й каявся. Та як відома святість життя Сковороди й чесні правила його, що мали на меті любов істини й чесноти, а кінцем красоту й досконалість духа, були, так би мовити, спицею в око цим лицемірам, то й не дивина, що вони пускають всякого роду отруйні стріли у пам'ять його; проте тим самим у почуттях простих і правдолюбних сердець душа його набуває ще більшої краси страдаючої невинності і, крізь морок смерті й наклепи злобних душ, сіяючи внутрішнім спокоєм, зображається в умах богонароджених досягаючим мудрої досконалості мужем.
Число творінь моїх
1. Нарцис, пізнай себе.
2. Симфонія: сказав: - збережу шляхи мої.
3. Симфонія: якщо не дізнаєшся.
4. Неграмотний Марко.
5. Алфавіт світу: про природу.
6. Розмова "Кільце".
7. Стародавній світ.
8. Жінка Логова.
9. Боротьба архангела Михаїла з Сатаною.
10. Ікона Алківіадська.
11. Бесіда І. Сіон.
12. Бесіда II. Сіон.
13. Бесіда III. Двоє.
14. Діалог: Душа і Нетлінний Дух.
15. Вдячний Єродій.
15а. Убогий Жайворонок.
16. Про християнську доброчесність, або катехизис.
17. Асхань, про пізнання себе.
Переклади:
1. Про старість (Ціцерона).
2. Про боже правосуддя.
3. Про смерть.
4. Про охорону від боргів. Плутархові твори.
5. Про душевний спокій.
6. Про жадобу багатств.
7. Про самотність... (Сидронія)30
Крім творів і цих перекладів, є багато листів його слов'янською, латинською, грецькою мовою, дуже повчальних, писаних до друга та інших; багато віршів й інших творів, зібрання яких частково зберігається у його друга.
Як писав він для своєї сторони, то й вживав іноді малоросійські говірки й правопис, вживаний у малоросійській вимові: він завжди любив природну мову свою і рідко змушував себе спілкуватися іноземною мовою; грецькій надавав перевагу перед усіма іншими.
Друг його написав це на пам'ять його Чеснот, на подяку серцю його, на честь вітчизни, во славу Бога.
1795 року, лютого 9, в селі Хотетові.
43
Надгробний напис: Григорію Савичу Сковороді, що спочив у Бозі
1794 року, жовтня 29-го дня.
Ревнитель істини, духовний богочтець. t словом, й розумом, і житієм мудрець; Любитель простоти і від суст свободи. Не підлий, прямо друг, вдоволений завжди, Досяг на верх наук, пізнавши дух природи, Достойний приклад для сердець, Сковорода.
М. К.
ПРОКИНУВШИСЬ, ПОБАЧИЛИ СЛАВУ ЙОГО1
Весь світ спить... Та ще не так спить, як про праведника сказано: "Коли впаде, то не розіб'ється..." Спить глибоко, простягнувшись, наче вдарений об [землю]. А наставники, які пасуть Ізраїля2, не тільки не будять, а ще й погладжують: "Спи, не бійся! Місце хороше, чого остерігатися?" Говорять про мир - і немає миру. Блажен Петро з товаришами своїми! Господь сам будить їх: "Де ви спочиваєте? Встаньте, - каже, - тоді вже не бійтеся". Тормосить цих похованих і Павло: "Встань же, мертвий, і воскресни із мертвих!.. Доти Землею ти будеш і не перетворишся із неї в Христа, поки не побачиш світлу небесну людину". І про це ось і мова буде: "Прокинувшись, побачили славу..."
Фамар, невістка Юди, сина Якового, видалася йому блудницею. Не впізнав її, тому що закрила обличчя своє, але, довідавшись, упізнав і сказав: "Виправдалася, Фамаро, краще за мене". Так само сини Ізраїлеві не могли дивитися на блискуче від слави лице Мойсея, людини божої. А на що ж вони дивилися? Лиш на покривало, яке затінювало обличчя. Який же ти Ізраїль? Ти обрізаний тілом, але не обрізаний змістом. Пітьму зносять твої очі, а на істину дивитись не можуть. Лежиш на землі, валяєшся з тією блудницею і задоволений, відвертаючи від батька твого око своє, яке соромить батька й робить прикрощі старості материній, як говорить Соломон. А не видно пташат орлиних, щоб виклювали тобі оте (око). Так і нинішня ницість християнська і таким саме оком дивиться на Христа - свого проводиря. Де він народився? Від яких батьків? Скільки жив на світі? Як давно? Дві вже тисячі років чи не буде?.. О християнине! Охрещений ти плоттю та не обмитий смислом. Навіщо ти втупився твоєю цікавістю у ці плітки? Чому вище не підіймаєшся? Тут гадаєш і заснути, тут курінь поставити з Петром? Не знає, що говорить. Чи не чуєш, що таке і твій Мойсей мовить: "Сором покрив лице моє - ось чому не можуть бачити мене брати мої. Чужий був я синам матері моєї..." Чи ти до цього часу не розумієш, що все це плоть, і ніщо, і тінь, яка вкриває височенну премудрості гору? І ця завіса повинна свого часу повністю роздертися... Ось лицемірство, що розмірковує над линем небес! Рід лукавий і перелюбний, який шукає плотської кЛнамення! Ось квасиво вчення фарисейського! Та послухаймо, як вчить Христос нао-
45
динці любих учнів пізнавати, що ε справжня людина. Чи то син людський, чи Христос - все одно. "Ким мене називають?.." Слухай, Петре, як підлота думає, що таке людина? Знаю, що вони помиляються. А ти як думаєш? "Ти є син Бога живого". Добре Петро вцілив. Видно, що він крізь нікчемну завісу плоті проникав. Тому ж йому й істинний син людський говорить: "Блажен ти, Симоне, з твоїм оком! Воно не дивиться на плоть і кров, як підле поняття, а, минаючи плоть і кров, знаходить інший рід, рід істинний, рід ізраїльський, рід батька мого, який не від похоті..."
Слухай, християнине, з твоїм поганським серцем! Чи довго тобі лежати на землі? Чи будеш ти коли-небудь людиною? Не будеш - чому? Тому що на плотську завісу задивився, а на лице істинної Божої людини дивитись ніяк твоє око не в змозі. Не перетворишся ти із земного на небесного доти, поки не побачиш Христа, доти, поки не пізнаєш, що таке істинна людина. А що таке істинна людина? Не продреш очей доти, поки плоть і кров твоє серце триматимуть. Та чи довго триматимуть? Поки не признаєшся, що твоя плоть і кров є ніщо. Твоя власна гадка сюди тебе завела: від слави своєї були відторгнені, позбавлені слави Божої... Навчилися ми братію нашу судити за плоттю: так і на Христа дивимося, помічаючи на ньому лиш пустоти, ні на нього самого, ані на славу його не зважаючи. Правда, що Павло говорить: "Перетворить тіло смирення нашого, щоб було воно відповідне тілу плоті його". Не заперечую. Але чи так дивишся на Христа, як Павло? Він хвалиться: "Не знаю за плоттю Христа... знаю ж людину, яка пройшла небеса... створену за Богом у правді й преподобі істини". Оцю-то людину він перед ефесянами вихваляє. Плоть ніколи не бувала істиною: плоть і брехня - одне й те ж, і хто любить цього ідола, сам такий же; а коли брехня і порожнеча, то й не людина. Чи чув ти про книгу спорідненості істинної людини, сина Давидового, сина Авраамового? Яків народив Юду, Юда народив Фареса від Фамари і т.п. Знай же, що ця книга вічна, книга Божа, книга небесна, і не містить вона нікого, крім ізраїльського роду. "Не зберу соборів їх від крові..." Оцього-то роду й наш Христос. А що рід ізраїльський не вмирає, слухай Йоіля: "Як ранок, розіллються по горах люди численні й міцні; подібних на них не було одвіку, і після них не прикладеться до літ рід і рід".
Якщо б можна було до їх років що-небудь додати, то мали б вони кінець. А тепер вони самі є кінцем всього-всього. Не кінець той, після чого щось слідує, а цей рід сам усього кінець. Залишок не в поганах: залишок Ізраїлів поїдає, а лиш залишок рятується, а інше все повз тече: "Знищаться погани, як вода, що мимо тече..." А що Йоіль саме про рід ізраїльський це
46
говорить, то слухай Мойсея, людину Божу, що споріднена з Христом і з Христом бесідує: "Ти блаженний, Ізраїлю! Хто подібний на тебе, роде, рятований Господом? Захистить помічник твій, і меч - хвала твоя; і збрешуть (тобто помиляться й не дізнаються) тобі вороги твої, і ти на шию їх наступиш". Бачиш, що той, хто судить Ізраїля за плоттю, хто дивиться лиш на зовнішність смирення Христового ("За смиренням його судять його"), є ворогом Христа із числа тих, кого Павло називає ворогами хреста Христового, а у Мойсеевих словах названий мечем, який у Єремії всю плоть спустошує.
Розкриймо ж, о мертва тіне, очі наші і звикле до плотської пітьми око наше призвичаймо, зводячи потихеньку вгору, дивитись на Ізраїля, на істинну людину, минаючи покривало плоті. Ось нас, що сплять на землі, будить Павло: "Вишніх шукайте, гірне мудруйте! Навіщо про стихії змагаєтесь? Коли ж Христос явиться, життя ваше, істинна жива людина, і ви явитеся у славі". Будить і Єремія ось як: "Чому ми сидимо? Об'єднаймося і ввійдемо у міста міцні, і ляжемо там... (а тут) я чекав миру і не було благого..."
О істинний, нетлінний ізраїльський Боже! Сяйни світлом твоїм на нас стільки, скільки може якнайбільше око наше стерпіти. Щоб, пішовши у світлі лиця твого і, непомітно в нове перетворюючись, ми досягли всерадісного й останнього волосу нашого воскресіння! Тобі слава з твоїм Чоловіком і Святим Духом. Амінь!
ХАЙ ЦІЛУЄ МЕНЕ ПОЦІЛУНКАМИ УСТ СВОЇХ!1
Любі учні, не бійтеся! Підіймайтесь відважно до того, на лице якого ви зі страху не могли дивитися на Фаворі. Слухайте, що каже: "Дерзайте! Мир вам!" Тоді сам погляд був для вас нестерпний, а тепер і слів солодких його послухаєте, і поцілунком ствердить з вами вічну дружбу. Умійте лиш наближатися до нього. Не забувайте ніколи слів просвіщенного ангела, який навчає вас: "Немає тут! Воскрес!"
Ці слова прямісінько доведуть вас до славної істинної людини. Вона є воскресіння й життя ваше.
Постарів Авраамів син. Захотів він померти. Та й не дивина: нже очі його згасли, нічого не міг бачити тут, у нашому світі. Готуючись до смерті, захотів поживи. Задовольнив душу його другий син його. "Спасибі, сину!.. Підійди до мене, - каже, - і поцілуй мене". І підійшов, поцілував його. Щасливий Ісаак! Він під Ісавом знайшов Якова. А ми, навпаки, під пеленами
47
ізраїльського немовляти, під плащаницею Христовою часто знаходимо ворога Ізраїлевого - Ісава. Цей з нами вітається й цілується. Не розуміємо, як шукати. Багато хто шукає його в єдиноначальствах імператора Августа2, в часах Тіберієвих3, у володіннях Пилатових тощо... Пошукай ретельніше. "Немає тут!" Чимало волочаться по Єрусалимах, по Йорданах, по Вифлеємах, по Кармилах, по Фаворах5; нюхають між Євфратами й Тіграми. "Тут він, звичайно, - думають, - ось, от! Тут Христос!" Гукають й іншим: "Тут Христос!" "Знаю, - кричить ангел, - куса розп'ятого шукаєте. Немає тут! Немає!" Багато хто шукає його серед високих світських почестей, у величних домах, за церемоніальними столами тощо... Інші шукають, никаючи, по всьому голубому зореносному зводу, по Сонцю, по Місяцю, по всіх Копернікових світах...6 "Немає тут!" Шукають у довгих моліннях, у постах, у священицьких обрядах... Шукають у грошах, у столітньому здоров'ї, в плотському, воскресінні... "Немає тут!" Та де ж він? Звичайно ж, тут він, якщо витійствувати в проповідях, знати пророчі тайни, переставляти гори, воскрешати мертвих, роздати маєток, мучити своє тіло... Та блискавковидий ангел одне їм кричить: "Немає тут!" Звичайно ж, його немає. Так, звичайно, немає його для тебе, тому що його не знаєш і не бачиш його. Що ж тепер залишилось робити?
Пасха! "Встань, Господи, і хай розсипляться вороги твої, і хай утікають всі, хто ненавидить тебе!" Підіймайся, любий Ізраїлю, і вступай із сили в силу!
Після перемоги Аморрейської піднялись сини ізраїльські-проти заходу. Не сподобалось це цареві Валаку. "Ось, - каже, - якісь ще нові й дивні люди з Єгипту вийшли і, по горах розливаючись, вище за них піднялися. Що за чудо?" Посилає послів до чарівника Валаама, щоб рід божий знищити. Прийшли посли, оголосили цареву волю. "Добре, - сказав Валаам, - переночуйте ж тут ніч оцю". Недарма не велить тобі ангел шукати тут; бачиш, що тут спочивають вороги роду божого. Пасха! Прийшли до Мойсея нащадки Рувимові й Гадові. Просять, щоб він їх не переводив на той бік Йордану для поселення; дуже нібито по цей бік земля поживна для худоби, а у нас худоба. Закричав на них Мойсей: "Браття ваші підуть у бій, а ви тут сядете? І навіщо розбещуєте серце синів Ізраїлевих, щоб вони не перейшли на землю, яку Господь їм дає?" За те, що вони хотіли тут залишитись, так розлютився Господь, що заклявся, що вони ввійдуть у землю, обіцяну Ізраїлеві, крім Халева й Ісуса Навина, називаючи тих, хто тут залишається, людьми, які знають добро і зло, яким, очевидно, був Адам, вигнаний із раю. Ось що наробило прокляте "тут"! Пасха! "Якщо введе тебе, - говорить божий Мойсей, -
48
Господь твій у землю, що знаходиться там, за Йорданом, за шляхом західним, яка цілком відрізняється від Єгипетської, тому що вона нагірна й рівна, а що найкраще - очі господа Бога твого на ній від початку літа й до кінця літа, то прошу! Можливо, пагубою згубите все поганське й тлінне, навіть до останньої волосинки, крім початків і первістків волів і овець ваших". "Та не сотворіть, - каже, - там всього, що ви творите тут нині, кожен, що хоче, перед собою. Не заспокоїтесь бо донині..." Так, прошу тебе, послухай Мойсея: не шукай тут у згубному поганському тлінні улюбленого чоловіка, істинного мужа, друга, брата й ближнього твого. Шукай його там, по той бік Йордану, за західним, за вечірнім шляхом. Не тут, там він, цей початок померлим і всьому тлінню, а інакше поцілуєшся з якимсь поганином.
Пасха! Безумний Сомнас7 (книжник) шукав чоловіка по цей бік Йордану. Що ж йому ангел господній Ісайя говорить? Ось що: "Чого ти тут? t що тобі тут? Як витесав ти тут собі гріб і сотворив ти собі на висоті гріб... Це нині Господь Саваоф скине і зітре мужа, і відбере начиння твоє і вінець твій славний, і кине тебе в країну велику й безмірну, і там помреш..." Нещасний книжник! Читав пророків, шукав людину, а натрапив на мертвого і сам з ним пропав. Звичайно ж, він шукав між посланцями Валака-царя на поселенні губителів. Тому-то ось що про таких говорить блаженний муж Йов: "Кажуть Господу: - Відступи від нас, шляхів твоїх не хочемо знати... Будуть же як полова перед вітром або як порох... Хай побачать очі його своє вбивство... І той був віднесений у гріб і на могилах пильнував. Стало солодким для нього дрібне каміння потоку". Кричить на таких і інший ангел Михей, гл. 2, ст. 10: "Встань і піди, бо немає тобі тут спокою через нечистоту; зітлієте тлінням". "Чи бачиш ти, - каже третьому ангелу Єзекіїлеві Господь, - чи бачив ти, що ці коять? Великі беззаконня дім Ізраїлів коїть тут, щоб віддалитися від святинь моїх". О беззаконне "тут"! Що ти наробило? Відвело ти нас від живої людини. "Беззаконня, - говорить він, - п'яти моєї, обійде мене. Подало ти нам п'яту його, а не голову його, хай обцілує нас. Лиш п'яту ми бачимо, породження зміїне". "Вселяться, - говорить чоловік, - д заховають..." Та скажи ж, хто тобі заховає скарб наш? "Ах, хіба ти, - відповідає, - не бачиш, скільки їх у домі Ізраїлевім, у Святому Письмі, і що вони коять? Самі тут, у гробах, сидять і мене туди ж тягнуть, а я ніколи мертвим не був, крім п'яти моєї". "Багато хто бореться зі мною з висоти..." "Потоптали мене вороги мої... ті п'яту мою збережуть... вселяться тут і затаять воскресіння моє".
Пасха! "Встань, встань, Єрусалиме!" Я є, я є, хто втішає
49
тебе. Розумій, хто то є сущий?.. "Йдіть воротами моїми, і шлях прокладіть людям моїм, і каміння, яке на дорозі, розкидайте..." "І це було велике потрясіння, бо ангел господній, зійшовши з небес, приступив, відвалив камінь..." "Чому ви тут шукаєте чоловіка? Немає тут! Устав!" "Скажи ж, змилосердься, де він?" "Немає його у царстві цих мертвих; він завжди живий; там його шукайте. І нині, що ви тут є?" Пасха! "Встань, встань, воскресни, Єрусалиме!"
"І було, коли Ісус був у Єрихоні, і, глянувши очима своїми, побачив чоловіка, що стояв перед ним..." Ось бачиш, недарма ангел говорить: "Там його побачите". Та де ж там? По той бік, чуєш, Йордану, на святому вже місці, не на тлінному, на землі нагірній, високій. Глянувши туди, він побачив чоловіка, упізнав і вклонився йому, владиці своєму. Пасха! "Встань, встань, Сіоне!.." Обтруси порох..." Авраам, глянувши очима своїми, побачив місце здалеку, і каже отрокам своїм: "Сидіть тут з ослям, а ми з отроком підемо туди..." Бачиш, що й Авраам, покинувши все тутешнє, знайшов істинну людину на горі; бачив день його, зрадів. Не можна мати кращих очей, як Авраамові. Лиш вони бачать барана, якого тримають роги в саду Савек. Пасха! Савек означає хмиз. Та чи може хмиз, стояти перед лицем господнім? Він лише спопеляється всеспаленням, як ніщо, а людина Ісаак неушкоджена. Та й як йому не вціліти, якщо сам Бог захищає його: "Хай йому нічого не вчинять..." Видно ж, що він не є хмиз, який залишився за плечима, про який Ісайя: "Ці всі, як хмиз, вогнем згорять..." А про протилежних цьому хворостинню людей ось що той же говорить: "Як небо нове і земля нова, які я творю, перебувають переді мною, так стане сім'я ваше й ім'я ваше..." Цю ж людину і Навин бачив, яка стоїть, не падає, а вічно перед лицем Господнім перебуває.
Пасха! "Встань, встань, Єрусалиме!" Дав Господь чудотворний посох Мойсееві, посилає його на звільнення братії своєї з Єгипту, велить Ааронові зустріти Мойсея. Де ж він зустрічає? "І йде, й зустрічає його на горі Божій, і поцілувалися обидва". Після звільнений з Єгипту братії ізраїльської бажає бачити Мойсея тесть його. Узяв дочку свою, жінку Мойсееву, з двома синами, поїхав у пустелю. Приїхав. Доповіли Мойсееві. О роде, благословенний Богом вишнім! Відразу подалися на гору Хорев. Зійшов же Мойсей навстріч тестеві своєму, і вклонився йому, і цілував його, і привітали один одного, і ввів їх Мойсей у намет.'
Пасха! Забороняє найсуворіше Мойсей, щоб ми, йдучи звідсіля туди, нічого із хмизу не заносили, називаючи все таке прокляттям, ідолом і перешкодою на царському цьому шляху. "Вважай добре, - говорить, - щоб не їсти крові... Якщо не з'їси її, то благо тобі буде і синам твоїм по тобі навіки".
50
Однак нетямущий і нинішній Ізраїль часто нарікає на Господа. "І чув Господь, і розгнівався гнівом, і розгорівся у них вогонь..." Почали бажати єгипетського м'яса: "Добре нам, - говорять, - було в Єгипті..." "Що це ви говорите? Хіба у Господа, крім поганського, не знайдеться м'яса?" 1 каже Господь Мойсееві: "Коли рука Господня не буде достатньою? Нині зрозумієш, чи вразить тебе слово моє, чи ні?" Часто й наша нетямуща відсталість сердиться й нарікає на Господа. Тьху! Чи можна, щоб була людина без плоті, крові й кісток? Тьху! Що це? Ось гордий і бездушний хмиз! Встань, прокинься ж, Сіоне!
Що це ти верзеш? Хто твою землю зачіпає? Хай вона буде такою, як є. Хай лиш Господь дасть тобі своє благословенне благовоління, як Ісайя говорить: "А земля твоя разом з новою населиться" (гл. 62). Одне лишень знай, що ти брехня й ніщо з самою твоєю землею. Тому там же мовиться: "Не подібний до вас, бо випрямив і сотворив, Єрусалиме, радість на землі". Ти лиш намагайся, щоб із твоєї облудної землі сяйнула правда Божа. Молися, щоб тобі випав той третій день, у котрий земля Богом здіймає трав'янисті рослини. Хіба думаєш, що лишень твоя одна земля, а інша у ній бути не може? Так залишайся ж тут при твоїй, їж її, коли гадаєш, що у Господа немає ні своєї землі, ні плоті, ні крові, ні кісток, нічого... Не почуєш блаженнішого голосу: "Це нині кість від кісток моїх..."
"Встань, встань, Єрусалиме!" Слухай вухом іншим про іншу плоть. Чи чуєш: "1 зацвіте плоть моя" Чи чуєш про інші кості: "Зрадіють кості смиренні"? "Не втаїться кість моя від тебе..." Слухай приточника: "Зцілення кісткам". Слухай Ісайю: "І кості твої проростуть, як трава, і розгалузяться, і породять роди родів".
Бачиш, не ті це кості, що розсипаються при пеклі: вони є перед лицем божим, і оце-то є там!.. "1 був голос, - голосить Єзекіїль, - коли мені пророкувати, і це потрясіння! І поєднаються кості, кістка до кістки, кожна до суглоба свого. І бачив, і це було - їм жили і плоть росли..." Читай таке у гл. 37: "Що це за новий рід по горах твоїх?" Слухай Йоіля: "Як ранок, розіллються по горах люди численні й міцні, подібних до них не було відвіку..." "Як рай насолоди, земля перед лицем його, а позад неї поле згуби..." "Як вид кінський, вид їх..." "Як звук колісниць, на вершини гір підіймуться..." "Як бійці підуть, і як мужі хоробрі зійдуть на стіни... і ніхто від брата свого не відступить. Міста візьмуть, і на вежі підіймуться, і на храмини залізуть, і віконцями ввійдуть, як злодії..." "Затрубіть сурмою! Пророкуйте зцілення..."
То пусти ж їх на твою землю, цей божий рід, прошу, не бійся. Вони кожен у свого брата займуть квартиру половинну без будь-якої образи. "Дух господній на мені!" Дати плачучим
51
славу Сіона замість попелу. Що ж це за образа? "1 спорудять сини інородні стіни твої..." "1 замість міді принесу тобі золото". "І замість заліза принесу тобі срібло". "1 замість дерева принесу тобі мідь, і замість каменя - залізо". "Відкрию гроби ваші і виведу вас..." "Оці на землі своїй ще раз залишать слід, і вічна веселість над головою їх..."
"Світися, світися, Єрусалиме!" "Це пітьма вкриє землю... на тобі ж з'явиться Господь, і славу його на тобі побачать".
ВХІДНІ ДВЕРІ ДО ХРИСТИЯНСЬКОГО ДОБРОЧЕСТЯ1
Написана у 1766 році для молодого шляхетства Харківської губернії, а оновлена в 1780 році
ПЕРЕДДВЕР'Я
Подяка блаженному Богові за те, що потрібне зробив нетрудним, а трудне - непотрібним.2
Немає солодшого для людини й потрібнішого, як щастя; немає ж і нічого легшого. Подяка блаженному Богові. Царство Боже всередині нас. Щастя в серці, серце в любові, любов же у законі вічного. Це безперервна ясна погода й сонце, що не заходить, що просвічує пітьму сердечної безодні. Подяка блаженному Богові.
Що було б, коли б щастя, найпотрібніше і найулюбленіше для всіх залежало від місця, від часу, від плоті й крові? Скажу виразніше: що було б, коли б помістив Бог щастя в Америці, або на Канарських островах, або в азіатському Єрусалимі, або в царських палатах, або в соломоновому віці, або в багатствах, або в пустелі, або в чині, або в науках, або в здоров'ї?.. Тоді б і щастя наше, і ми з ним були бідні. Хто б міг дістатися до тих місць? Як можна всім народитися у якийсь один час? Як же й уміститися в одному чині й статі? Яке ж то щастя, утверджене на піску плоті, на обмеженому місці й часі, на смертній людині? Чи не це трудне? Гей! Трудне й неможливе. Подяка ж блаженному Богові, що трудне зробив непотрібним. Вже сьогодні бажаєш бути щасливим? Не шукай щастя за морем, не проси його в людини, не мандруй по планетах, не волочися по палацах, не плазуй по земній кулі, не вештайся по Єрусалимах... Золотом можеш купити село, річ трудну, як і потрібну, а щастя як необхідна необхідність задарма всюди й завжди дарується.
Повітря й сонце завжди з тобою, всюди й задарма; все ж те, що втікає від тебе, знай, що воно чуже, і не вважай своїм, все те дивне й зайве. Яка ж тобі потреба? Тим-то воно й трудне. Ніколи б не розлучилося з тобою, якщо б було необхідне.
Подяка блаженному Богові.
53
Щастя ні від небес, ні від землі не залежить. Скажи з Давидом: "Що для мене є на небесах? І від тебе чого захотів на землі?"
Що ж тобі потрібне? Те, що найлегше. А що ж легке? О друже мій, все трудне, й важке, й гірке, і зле, й облудне. Проте що ж легке? Те, друже мій, що потрібне. Що ж потрібне? Потрібне лиш одне: "Єдине є на потребу".
Одне лиш тобі потрібне, одне ж лиш благе й легке, а все інше труд і хвороба.
Що ж оте єдине? Бог. Усі створіння є мотлох, суміш, зволоки, січ, лом, крихти, стоки, нісенітниця, помиї, і плоть, і плетиво... А те, що любе й потрібне, є єдине всюди й завжди. Та це єдине своєю рукою все утримує і прах твоєї плоті.
Подяка ж блаженному Богові за те, що все нас покидає, і все для нас трудне, крім того, що потрібне, любе й єдине.
Численні тілесні потреби очікують тебе, та не в них щастя, бо серцю твоєму потрібне лиш одне, і там Бог і щастя, воно недалеко. Близько. У серці і в душі твоїй.
У цей ковчег веде й наша десятиглава бесіда, наче через десять дверей, а я бажаю, щоб душа твоя, як Ноєва голубка, що не знайшла ніде спокою, повернулася до серця свого, до того, хто спочиває у серці твоєму, щоб збулося оте Ісаєве: "Будуть основи твої вічні родом родів, і назвешся творцем огорож, і шляхи твої всередині закінчиш".
Цього бажає Григорій, син Сави Сковороди.
Зміст бесіди
"Істина господня існує вовіки". "Вічно, Господи, слово твоє живе". "Закон твій в утробі моїй". "Слово було плоттю і вселилося в нас". "Посеред вас стоїть, його ж не знаєте".
Глава 1-ша
ПРО БОГА
Весь світ складається з двох натур: одна - видима, інша - невидима.
Видима натура називається створінням, а невидима - Бог3.
Ця невидима натура, або Бог, усі створіння пронизує й утримує; всюди завжди був, є і буде. Наприклад, тіло людське видиме, але розум, що пронизує й утримує його, невидимий.
З цієї причини у стародавніх Бог називався Всесвітній
54
Розум. Для нього ж у них були різні імена, наприклад: натура, буття речей, вічність, час, доля, необхідність, фортуна та інші.
А у християн найвизначніші для нього такі назви: дух, господь, цар, отець, розум, істина. Останні два імені видаються більш властивими, ніж інші, тому що розум взагалі нематеріальний, а істина вічним своїм перебуванням цілком суперечить непостійній речовині. Та й тепер у якійсь землі Бог називається іштен4. Щодо видимої натури, то в неї також не одне ім'я, наприклад: речовина, або матерія, земля, плоть, тінь та інші.
Глава 2-га ПРО ВСЕЛЕНСЬКУ ВІРУ
Оскільки й тепер мало хто розуміє Бога, то не дивно, що й у давнину часто помилково вважали, що речовина є Богом і тому все своє боговшанування віддали на посміховисько.
Проте всі віки й народи завжди однаково вірили в те, що є якась таємнича сила, яка по всьому розлита й усім володіє.
З цієї причини на її честь і пам'ять по всій земній кулі всіма народами завжди посвячувались будівлі, та й тепер всюди все те ж саме. І хоча, наприклад, підлеглий помилково може вшанувати камердинера замість пана, проте ніколи не сперечається, що є над ним володар, котрого він, може, й у вічі не бачив. Підданим його є будь-який народ, й однаково кожний визнає перед ним своє рабство.
Така віра всезагальна й проста.
Глава 3-тя ПРО ВСЕЗАГАЛЬНЕ ПІКЛУВАННЯ
Оця-то найблаженніша натура, або дух, підтримує в русі весь світ, наче механікова хитрість механізм годинника на вежі, і, за прикладом отця-опікуна, сама є буттям будь-якого творіння. Сама одушевляє, годує, розпоряджає, лагодить, захищає і своєю ж волею, яка називається всезагальним законом або статутом, перетворює знову в грубу матерію, або грязь, а ми це називаємо смертю.
З цієї причини розумна давнина порівняла її з математиком або геометром, тому що постійно вправляється в пропорціях чи розмірах, виліплюючи різні фігури, наприклад: трави, дерева, звірів і все інше; а єврейські мудреці уподібнили його до гончара.
55
Це піклування всезагальне, тому що стосується добробуту всіх створінь.
Глава 4-та ПРО ПІКЛУВАННЯ, ОСОБЛИВЕ ДЛЯ ЛЮДИНИ
Цей найчистіший, всесвітній, усіх віків і народів всезагаль-ний розум вилив нам, наче джерело, всі мудрості й мистецтва, які потрібні для життя.
Та нічим йому так не зобов'язаний будь-який народ, як тим, що він дав нам найвищу свою премудрість, яка є його природним образом і печаттю.
Вона настільки перевищує інші розумові духи, або поняття, наскільки спадкоємець є кращим від слуг.
Вона дуже подібна до наймайстернішої архітектурної симетрії чи моделі, яка невидимо пронизуючи весь матеріал, робить його міцним і спокійним, таким, що утримує всі інші складові.
Так слово в слово й вона, таємно розлившись по всіх членах політичного корпусу, що складається з людей, а не з каміння, робить його твердим, мирним і щасливим.
Якщо, наприклад, якась сім'я, чи місто, чи держава заснована й утверджена на цій моделі, то тоді вони бувають раєм, небом, божим домом тощо. 1 коли якась одна людина укладе за нею своє життя, тоді у ній перебуває страх божий, святиня, > благочестя тощо. І як у людському тілі один розум, але по-різному на думку різних частин діє, так і в згаданих спільнотах, пов'язаних цією премудрістю, Бог через різні члени по-різному на спільну користь впливає.
Вона в усіх наших всілякого роду ділах і мові душа, користь і краса, а без неї все мертве й мерзенне. Народжуємось ми всі без неї, однак для неї. Хто до неї природніший і охочіший, той благородніший і гостріший, і чим більше хто з нею спілкується, тим реальніше, хоч не зовсім зрозуміле, відчуває всередині блаженство й задоволення. Лиш від неї залежить особливе у створенні людського роду піклування. Вона-то є найпрекраснішим божим лицем, яким Він з часом, відбиваючись у душі нашій, робить нас із диких і бридких монстрів або потвор людьми, тобто звірками, придатними до співжиття й до згаданої співдружності, незлобивими, стриманими, великодушними й справедливими.
А якщо вже вона вселилася у сердечні людські схильності, то тоді точно є тим самим, чим в русі годинникового механізму темпо (tempo), тобто правильністю і точністю. 1 тоді-то буває
56
в душі непорочність і чистосердечність, наче райський якийсь дух і смак, що вабить до приязні.
Вона відрізняє нас від звірів милосердям і справедливістю, а від скотини - стриманістю й розумом; і є не чим іншим, як блаженнішим божим лицем, таємно виписаним на серці, силою й правилом усіх наших порухів і справ. Тоді серце наше стає чистим джерелом благодії, що невимовно звеселяє душу; і тоді-то ми буваємо істинними душею й тілом людьми, подібними до придатних для будівництва чотиригранних каменів, що з них складається живий Божий дім, в якому він панує особливою милістю.
Трудно в цей неоціненний скарб проникнути й помітити, і вже через одне це любити й шукати її нелегко.5
Та наскільки вона зовні непоказна й жалюгідна, настільки всередині важлива й пишна, схожа, наприклад, на маленьке зерно смокви, в якому ціле дерево з плодами й листям заховалося, або на маленький простий камінчик, у якому затаїлася жахлива пожежа. Для виявлення її завжди мітили ознаками, і вона, наче якийсь принц, мала свої портрети, печаті й символи, різні у різні віки й у різних народів. Це її був символ, наприклад, змій, повішений на кіл перед юдеями.
її герб - голуб з маслиновою гілкою у дзьобі. Являлася вона в образі лева та ягняти, а царський жезл був її ж предметом тощо.
Таїлась вона й під священними в них обрядами, наприклад, під споживанням паски, під обрізанням тощо.
Крилася вона, наче під різновидним маскарадом, і під цивільними історіями, наприклад, під повістю про Ісава й Якова, про Саула й Давида6 та ін., і лиш таємною своєю присутністю зробила ці книги мудрими.
А вже у наступні часи вона з'явилася у людському образі, ставши боголюдиною.
Яким же чином оця божа премудрість народилася від батька без матері і від діви без батька, як же вона воскресла й знову до свого батька вознеслася, тощо, - прошу, не цікався. Є у цій, як і в інших науках, другорядні тонкощі, лиш у яких може зайняти собі місце та несправжня віра, котру називають умоглядною. Чини тут так, як в опері, і задовольняйся тим, що постає перед твоїми очима, а за ширми й за куліси театру не заглядай. Зроблена ця завіса виключно для поганого роду й схильних до цікавості сердець, тому що хамство, чим у ближче знайомство входить, тим більше втрачає свою чемність щодо великих справ і осіб.
Навіщо тобі, наприклад, питати про воскресіння мертвих, якщо й сам дар воскрешати нічого не дає бездіяльній душі - ні воскрешаючій, ні воскрешуваній? Від таких-то цікавих народились розколи, марновірства й інші рани, які непокоять всю
57
Європу. Найважливіша справа божа: [краще] одну безпутну душу оживотворити духом своїх заповідей, ніж із небуття сотворити нову земну кулю, населену беззаконниками.
Не той вірний цареві, хто намагається проникнути в його таємниці, а хто старанно виконує його волю.
Ця вічна премудрість божа у всіх віках і народах, незмов-каючи, продовжує свою промову, і вона є не що інше, як всюдисущого єства божого невидиме лице й живе слово, що таємно гримить всередині всіх нас. Та не хочемо слухати її порад, одні із-за позбавлення слуху, а найбільша частина - із-за нещасної впертості, яка залежить від поганого виховання.
Прислухалися до нетлінного цього голосу премудрі люди, названі в юдеїв пророками, і з найглибшою осторогою виконували повеління.
Вона - початок і кінець усіх книг пророчих; від неї, через неї й для неї все у них написано.
З цієї причини дістала для себе різні імена: вона називається образ божий, слава, світло, слово, порада, воскресіння, життя, шлях, правда, мир, доля, оправдання, благодать, істина, сила божа, ім'я боже, воля божа, камінь віри, царство боже тощо. А найперші християни назвали її Христом, тобто царем, тому що лиш вона спрямовує до вічного й тимчасового щастя всі держави, будь-які спільноти й кожного зокрема.7 Та й крім того, у древніх царським називалось все, що вважалося верховним і найголовнішим.
Передбачив, було, Авраам блаженніше світло її і, повіривши в неї, став з усією своєю сім'єю справедливим, а з підданими - благополучним. Однак вона й до Авраама завжди жила у своїх любителів. А Мойсей, наче знявши план з невидимого цього божого образу, намалював його просто й грубо найнеобхіднішими лініями і, заснувавши за ним юдейське суспільство, зробив його щасливим і переможним. Він по-тодішньому написав, було, його на кам'яних скрижалях, і зробив так, що невидима премудрість божа, наче видима й тлінна людина, відчутним голосом веде до всіх свою мову.
Ця мова, оскільки розділена ним на десять суджень, або пунктів, названа десятислів'ям.
Глава 5-та ПРО ДЕСЯТИСЛІВ'Я
І
"Я є господь Бог твій, хай у тебе не буде інших богів!.." й інше.
58
Зрозуміліше так сказати:
Я голова твого щастя й світло розуму. Бережись, щоб ти не заснував свого життя на інших порадах, мистецтвах і вигадках, хоча б вони народилися із ангельських умів. Покладись сліпо на мене. Якщо ж, поминувши мене, заснуєш твій вік на іншій премудрості, то вона буде тобі й Богом, але не істинним, і тому й щастя твоє буде подібним до злодійського гроша.
II
"Не сотвори собі ідола!.." й інше.
А як на підлих каменях, так ще більше не велю тобі будуватися на видимостях. Всяка видимість є плоть, а всяка плоть є пісок, хоча б вона народилася в піднебессі; все те ідол, що видиме.
III
"Не приймай імені!.." й інше.
Гляди ж, по-перше, не впади у рів безумства, начебто у світі немає нічого, крім видимості, і начебто ім'я це (Бог) пусте. У цій-то безодні живуть фальшиві клятви, лицемірства, обмани, лукавства, зради й усі таємних і явних мерзот страховиська. А замість того напиши на серці, що завжди скрізь присутній таємний суд божий, готовий у будь-якому місці невидимо палити й сікти невидиму твою частину, не торкаючись ні крапки, за всі діла, слова й думки, в яких мене [Бога ] немає.
IV
"Пам'ятай день суботній!.." й інше.
Це ти скрізь і приховану всередині тебе велич Божу не забувай прославляти з вірою й страхом у день недільний, а поклоняйся не пустими лише церемоніями, а самою суттю, сердечно його наслідуючи. Його справа й вся забава в тому, щоб кожної хвилини думати про користь усякого створіння, і від тебе нічого більше не вимагає, крім чистосердечного милосердя до твоїх ближніх.
А це дуже легко. Вір лише, що сам себе десятикратно використовуєш тоді, коли використовуєш інших, і навпаки.
V
"Шануй батька свого!.." й інше.
59
Перед усіма шануй батька й матір і служи їм. Вони є видимі образи того невидимого створіння, яке тобі стільки позичає.
А ось хто твої батько й мати: будь, по-перше, вірним і старанним для царя, послушним керівникові міста, чемним зі священиком, покірним батькам, вдячним твоїм учителям і благодійникам. Ось істинний шлях до твого вічного й тимчасового блага й до утвердження твоєї сім'ї. Щодо інших частин суспільства, то остерігайся такого:
VI
"Не убий!"
VII
"Не перелюбствуй?'
VIII
"Не кради!"
IX
"Не свідчи фальшиво, або не роби наклепів?' Засуджуємо винного, а робимо наклеп на невинного. Це найстрашніша злоба, а наклепник по-грецьки - диявол.
X
"Не побажай!."
Та оскільки злий намір є насінням злих справ, яким немає ліку, а рабське серце є невичерпне джерело поганих намірів, тому довіку не можна тобі бути чесним, якщо не дозволиш, щоб Бог заново переродив твоє серце. Посвяти ж його нелицемірній любові. Тоді раптом у тобі замкнеться безодня беззаконня... Бог, боже слово, любов до його слова, - то все одне.
Цим триликим вогнем розпалене серце ніколи не согрішає, тому що не може мати злого насіння чи намірів.
Глава 6-та ПРО ІСТИННУ ВІРУ
Якщо б людина могла швидко зрозуміти безцінну вартість цієї великої Божої ради, то могла б її враз прийняти й любити.
60
Та оскільки цьому заважає тілесне, грубе міркування, то для цього їй потрібна віра. Вона закрите для всіх порадою блаженство проглядає наче здалеку в підзорну трубу, з якою й уявляється.
При ній неодмінно повинна бути надія. Вона сліпо й насильно утримує людське серце при цій єдинородній істині, не дозволяючи хвилювати його підлими вітрами сторонніх думок. З цієї причини зображається у вигляді жінки, що тримає якір8.
Ці чесноти, наче надійний вітер корабель, приводять, нарешті, людське серце у гавань любові і їй доручають.
Тоді, розплющивши очі, таємно кричить у душі Дух Святий таке: "Правда твоя, правда навіки, і закон твій - істина".
Глава 7-ма БЛАГОЧЕСТЯ Й ЦЕРЕМОНІЯ - РІЗНЕ9
Вся сила десятислів'я вміщується в одному цьому імені - любов. Вона є вічний союз між Богом і людиною. Вона є невидимий вогонь, котрим запалюється серце до Божого слова чи волі, а тому й сама вона є Бог.
Ця божественна любов має на собі зовнішні види, або значки; вони-то називаються церемонія, обряд, або образ благочестя. Так, церемонія біля благочестя є те, що біля плодів листя, що на зернах полова, що при доброзичливості компліменти. Якщо ж ця маска позбавлена своєї сили, тоді залишається лиш лицемірний обман, а людина - розмальований гріб.
Все ж те церемонія, що може сповняти найнещасніший нероба.
Глава 8-ма ЗАКОН БОЖИЙ І ПЕРЕКАЗ - РІЗНЕ
Закон Божий існує вічно, а людські перекази не скрізь і не завжди.
Закон Божий є райське дерево, а переказ - тінь.
Закон Божий є плід життя, а переказ - листя. Закон Божий є боже серце в людині, а переказ є листок смокви, що часто прикриває єхидну. Двері храму божого є Закон Божий, а переказ є прибудований до храму притвор. Скільки переддвер'я є від вівтаря, а хвіст від голови, стільки віддалений переказ (від Закону Божого).
61
У нас майже всюди порівнюють цю непорівнювальну відмінність, забувши Закон Божий і змішавши з болотом людським воєдино, навіть до того, що людські брехні ставлять вище; і, на них уповаючи, про любов не подумають, хай сповниться оце: "Лицеміри! Вашими переказами ви зруйнували закон". А все те є переказ, що не Божий Закон.
Глава 9-та ПРО ПРИСТРАСТІ, АБО ГРІХИ
Пристрасть є морове повітря в душі. Вона є безпутне бажання вид и мосте й, а називається нечистим або мучительним духом. Найголовніша з усіх - заздрість, мати інших пристрастей та беззаконня. Вона є головним центром отої безодні, де мучиться душа. Ніщо її не прикрашає і не використовує. Не миле їй світло, не люба благочинність, а шкода настільки солодка, що сама себе за десятьох з'їдає.
Жалами цього пекельного дракона є весь рід гріхів, а ось його сім'я: ненависть, злопам'ятність, гордість, лестощі, ненаситність, нудьга, каяття, туга, сум та інший невсипущий у душі черв'як.
Глава 10-та ПРО ЛЮБОВ, АБО ЧИСТОСЕРДЯ
Цій безодні протистоїть чистосердя. Воно є спокійне дихання в душі і віяння Святого Духа.
Воно подібне до прекрасного саду,"(Сповненого тихих вітрів, запашних квітів і втіхи, в якому процвітає дерево нетлінного життя.
А ось його плоди: доброзичливість, незлобивість, прихильність, покірливість, благонадійність, безтурботність, насолода, кураж, й інші неминучі забави.
Хто має таку душу, на ньому мир, і милість, і вічна веселість над головою цього істинного християнина!
НАРЦИС1
Розмови про те: пізнай себе ПРОЛОГ
Це мій первісток. Народжений у сьомому десятку цього віку. Нарцисом називається не тільки квітка, а і якийсь юнак. Нарцис - юнак, який у дзеркалі прозорих вод при джерелі дивиться сам на себе і смертельно в себе закохується, - це прадавня притча із прадавнього єгипетського богослов'я, яке є матір'ю єврейського2- Образ Нарциса благовістить оце: "Пізнай себе!" Начебто сказав: чи хочеш бути задоволений собою і закохатися в самого себе? Пізнай же себе! Добре себе випробуй. Справді! Як бо можна закохатися в невідоме? Не горить сіно, не торкаючись вогню. Не любить серце, не вбачаючи краси. Видко, любов є дочкою Софії3. Де мудрість побачила, там любов згоріла. Воістину благе самолюбство, якщо воно святе; гей святе, коли істинне; гей, кажу, істинне, якщо знайшло й побачило оту єдину красу й істину: "Посеред вас стоїть, його ж не знаєте".
Блаженний муж, який знайде в своєму домі джерело втіхи, і не розбурхує вітри з Ісавом, нишпорячи по безлюдних околицях4. Дочка Саулова Мелхола5, яка через вікно отчого дому, розсівала свої погляди по вулицях, є матір'ю й царицею всіх, хто блукає по навколишніх пустелях слідами того волоцюги, зустрівши якого, наче буйну звірину, заганяє в дім наш пастир. Куди тебе біс жене? "Повернися в дім свій!"
Усе це буйні Нарциси. А мій мудрий Нарцис амуриться вдома, за притчею Соломоновою: "Розуму праведник собі другом буде".
Хто ж прозрів у водах своєї тліні красу свою, той закохається не в якусь зовнішність, не у воду свого тління, а в себе самого, і в саму свою суть. "Шляхи твої всередині себе закінчиш".
Нарцис мій, правда, що обпікається, розпалюючись жаром кохання, ревнуючи, поривається, кидається й мучиться, облег-шує серце, турбується й молиться всіма молитвами, і не про багато ж, не про щось пусте, а про себе, в собі і всередині себе. Турбується лише про себе. Одне йому потрібне. Нарешті, розтанувши, наче лід, весь від самолюбного полум'я,
63
перетворюється у джерело. Справді! Справді! У що хто закохався, у те перетворився. Кожен є тим, чиє серце в ньому. Кожен є там, де серцем сам.
О люба моя милість, Нарцисе! Нині з плазуючого черв'яка став крилатим метеликом. Оце сьогодні воскрес! Чому не перетворився у струмок чи потік? Чому не у ріку чи море? Скажи мені! Відповідає Нарцис: "Не перешкоджайте мені, бо добру справу я завершив. Море із рік, ріки з потоків, потоки зі струмків, струмки із пари, а пара завжди при джерелі суща сила й чад його, дух його й серце. Це що люблю! Люблю джерело й главу, джерело й начало, яке висилає вічні струмені з пари свого серця. Море є гній. Ріки протікають. Потоки висихають. Струмки зникають. Джерело вічно дихає парою, яка оживляє й прохолоджує. Лиш джерело люблю й зникаю. Все інше для мене стоки, січ, підніжжя, тінь, хвіст..." О серце морське! Чиста безодня! Джерело святе! Тебе лиш люблю. Зникаю в тобі й перетворююся... Чи чуєте? Що це співає орлине пташеня, орлиної матері фіваідської премудрості!6
Лицеміри й марновіри, чуючи це, спокушаються й хулять. Перетворитися у джерело? Як це може бути? Не ремствуйте! Дуже легко віруючому, виразніше скажу, тому, хто пізнав у собі оту красу: "Пара є сила божа і чистий вилив слави Вседержителя".
Краще, мовляв, йому було б перетворитися в золото, або в коштовний камінь, або... зупиніться! Він знайшов найкраще. Він перетворюється у володаря всіх створінь, у сонце. Ба! Хіба сонце і джерело одне й те ж! Гей! Сонце є джерелом світла. Джерело води випускає струмки, напуваючи, прохолоджуючи, обмиваючи бруд. Вогняне ж джерело випускає промені світла, осяваючи, зігріваючи, обмиваючи морок. Водяне джерело є початком водяного моря. Сонце с головою вогненного моря. Та як же, мовляв, це може бути, щоб людина перетворилася в сонце? Хоч це можливо, бо, як проголошує істина: "Ви є світлом світу, тобто сонцем".
О лицеміри! Не з лиця судите, а з серця. Гей! Сонце є джерелом. Як же не є сонцем Божа людина? Сонце не з лиця, а за джерельною силою є джерелом. Так і людина Божа, що випускає животворні струмки й промені божества, є сонцем не з сонячного лиця, а за серцем. Кожен є тим, чиє серце в ньому: вовче серце є справжній вовк, хоч обличчя людське; боброве серце є бобер, хоч вигляд вовчий; серце вепра є вепр, хоч вигляд бобровий. Кожен є тим, чиє серце в ньому. Та лицеміри колють вперто рогами. Хай же це буде так добре! Мовляв, людина не може ніяк перетворитися в сонячне лице. Лице ж бо і серце різні... Правильно, правильно судите! І я вважаю: взагалі не можна. Та й яка користь? Вигляд бобра не робить
64
вовка бобром. О глухі лицелюби! Слухайте оцей грім: "Плоть ніщо, дух животворить".
І чи не знаєте цього, що вигляд, лице, плоть, ідол є одне й те ж, і ніщо? Чи не знаєте, що світ цей є ідол поля Деїрського?7 Сонце ж для цього боввана є його лицем, і золотою головою його, і це суєта суєт! Даниїл не поклоняється, а Нарцис не любить його. Світ є Мелхолина вулиця, повія вавілонська, біснувате море, а Даниїл і Нарцис у цих палаючих пекельних водах побачили улюблену свою милість. Яку? Росо-носне джерело й справжнє сонце, як написано: "Поки світить день", тобто сонце. "Де спочиваєш? Покажи мені вид твій". "О блага мудрість для людини, ще більша - для тих, хто бачить сонце".
Подяка ж блаженному Богові. Це його невимовна милість і влада, що зробила некорисне неможливим, а можливе корисним. Нині мій Нарцис перетвориться у справжнє, а не в порожнє сонце. Питання лицемірів: "Що це? Чи так в одному сонці будуть два сонця?" Відповідь: "А де ж тоді ваші вуха, коли дуже голосною трубою небеса проповідують: "У сонці розмістив своє поселення?"
Бачите, що в золотій голові вашого ідола світу цього, і у Вавілонській цій печі живе й суботу перебуває наше світло, що не заходить, і не ваше тьмяне, а наше сонце прославляється оцією1 трубною піснею: "Джерело витікає й напоює всіх".
Та облишмо, хай мучаться лицеміри у своєму вогненному озері. Самі ж з Ізраїлем перейдемо на той бік моря, за порадою Варуха: "Хто перейде на той бік моря і знайде премудрість? Там рай." Там амуряться всі Нарциси, що пізнали себе. Оце перший нас зустрічає улюблений Давид, співаючи свою пісню: "У тобі джерело життя. У світлі твоєму побачимо світло".
Залишайтесь, лицеміри, з наявним вашим сонцем. Ми у вашому поганому сонці знайдемо нове й прекрасне оте: "Хай буде світло!" "Хай стане сонце! Й сонце утвердилося".
Це за стіною й за вашими межами зустрічає нас, одягнувшись вашим світлом, наче ризою! Це гукає нам: "Радійте!" "Дерзайте! Мир вам! Не бійтеся! Я світло! Я світло для сонячного ідола і його світу!" "Спраглий хай прийде до мене і хай п'є!"
ЧУДО, ЩО З'ЯВИЛОСЯ У ВОДАХ НАРЦИСОВІ
Скажи мені, прекрасний Нарцисе, чи у твоїх водах ти щось побачив? Хто тобі в них з'явився?
В і д п о в і д ь. На моїх водах сплило Єлисейське залізо8. Побачив я на полотні моєї минущої плоті нерукотворний образ,
65
"який є сяйвом слави Отчої". "Поклади мене як печатку на м'яз твій". "Відбивається на нас світло". Бачу Петра вашого гавань: "Землю посеред води, утворену Божим словом". Я бачу мого друга, цього друга Ісайї: "Царя зі славою побачите, і очі ваші побачать землю здалека". Чарівниця - плоть моя - явила мені мого Самуїла. Лиш його люблю, тану, зникаю й перетворююсь. Втім, від єгипетського перейдемо до єврейських Нарцисів. Ось перший нас зустрічає: "Ревнуючи, поревнував за господом Богом..." Ось другий: "Душа моя увійде в слово твоє", тобто перетвориться. Ось ще тобі Нарциси: "Це все залишили й ідемо слідом за тобою". А Давид хіба не справжній Нарцис9? "Зникне серце моє і плоть моя". "Зникли очі мої на твоє спасіння". "Коли прийду й з'явлюся перед лице твоє?" А оце хіба не справжній Нарцис? "Світ зі мною розп'явся, і я зі світом". "Не живу я, а живе в мені Христос". "Поки перетворить тіло смирення нашого..." "Бажаю звільнитися". "Мені ж жити - Христос, а вмерти - знахідка".
Як у джерелі людське обличчя, так у словах Ісайї, наче райдугу в хмарі, видно цього Нарцисового амура. "Буде Бог твій з тобою завжди, і наситишся, як бажає душа твоя, і кості твої зажиріють і будуть, наче сад напоєний, і як джерело, в якому не висохне вода, і кості твої проростуть, як трава, й розгалузяться, й породять роди родів, і стануть вічними твої пустелі, і будуть вічні твої основи родам родів, і назвешся творцем огорож, і шляхи твої закінчиш посеред себе".
РОЗМОВА ПРО ТЕ: ЗНАЙ СЕБЕ
Особи: Лука, його Друг і Сусід
Лука. Вчора обідали ми обидва у мого брата, я і мій сусід, з нагоди недільного дня, щоб поговорити про щось із Божого слова. Стіл був у саду. Нагодою для розмови були слова, написані в альтанці, отакі: "Той зітре твою голову, а п'яту його ти будеш наслідувати".
При обіді були два вчені: Навал і Сомнас10. На прохання мого брата вони довго тлумачили ці слова. Я твердо вірю, що Святе Письмо є райська пожива й ліки моїх думок. Тому картав сам себе за те, що не міг відчувати жодного смаку у цих дуже солодких словах.
Д ρ у г. Як же називаєш дуже солодкими слова, не відчуваючи в них жодного смаку?
Лука. Так, як той, хто здалека дивиться на райські квіти, не відчуває їх запаху, а лиш вірить, що дихають якимись дивними пахощами.
66
Друг. Слухай, брате. Хоча б вони нам дихали під самий ніс наш, ми не можемо відчувати смаку.
Лука. Чому? Хіба у нас немає голови й ніздрів?
Друг. Голови й ніздрів? Знай, що ми позбавлені цілої людини, і повинні сказати: "Господи, не маємо людини..."
Лука. Хіба ж не маємо й не бачимо в нас людей?
Друг. Яка ж користь: мати й не розуміти? їсти й не відчувати смаку?.. А якщо хочеш знати, то знай, що так бачимо людей, як начебто хто показував тобі лиш людську ногу або п'яту, закривши решту тіла й голову; без неї ж пізнати людину ніяк не можна. Ти й сам себе бачиш, але не розумієш і не осягаєш сам себе. А не розуміти себе самого, слово в слово є одне й те ж, що й втратити себе самого. Якщо в твоєму домі закопаний скарб, а ти про це не знаєш, слово в слово, начебто його там не було. Отже, пізнати себе самого і відшукати себе самого і знайти людину - все це одне означає. Та ти себе не знаєш і не маєш людини, в якої є очі й ніздрі, слух і інші відчуття; як же можеш твого друга розуміти й пізнати, якщо сам себе не розумієш і не маєш? Слухай, що говорить істинна людина тому, хто хоче її знайти й пізнати: "Якщо не пізнаєш сама себе, о добра жінко, то зійди до пастухів і паси своїх кіз біля наметів пастуших".
Л у к а. Як же? Бо ж бачу руки, ноги і все моє тіло.
Друг. Нічого не бачиш і взагалі не знаєш про себе.
Лука. Жорстокий цей твій задум і дуже колючий. Не можу його ніяк проковтнути.
Д ρ у г. Я ж тобі казав, що не можеш відчувати смаку.
Л у к а. То що ж бачу в собі? Скажи, будь ласка.
Друг. Бачиш у собі те, що є ніщо, і нічого не бачиш.
Лука. Утомив ти мене. Як же в собі нічого не бачу?
Друг. Бачиш у собі лиш землю. Та тим самим нічого не бачиш, тому що земля й ніщо - одне й те ж. Одне бачити тінь дуба, а інше - само справжнє дерево. Бачиш свою тінь, просто кажучи, свою порожнечу й ніщо. А самого себе ти зроду не бачив.
Лука. Боже мій! Звідки такі дивні думки?.. Ти наговориш, що у мене ні очей, ні вух немає.
Д ρ у г. А так, я вже давно сказав, що тебе всього немає.
Л у к а. Як же? Хіба мої очі не очі й вуха не вуха?
Друг. Запитаю й я тебе. Скажи: п'ята твоя й тіло твоє - чи це все одно?
Лука. П'ята моя є остання частина в тілі, а голова - начало.
Д ρ у г. То я тобі твоєю ж відповіддю відповідаю, що це твоє око є п'ята чи хвіст у твоєму оці.
Л у к а. А само ж справжнє око, головне -й начальне око, де? Д ρ у г. Я ж говорив, що бачиш тільки хвіст свій, а голови
67
не знаєш. То чи можна пізнати людину лиш із п'яти її? А як не бачиш твого ока, крім його останньої частини, так ні вуха, ні твого язика, ні рук, ні ніг твоїх ти ніколи не бачив, ні всіх інших твоїх частин, цілого твого тіла, крім його останньої частини, яка називається п'ята, хвіст або тінь... То чи можеш сказати, що ти пізнав себе? Ти сам себе втратив. Немає в тебе ні вух, ні ніздрів, ні очей, ні всього тебе, крім лиш твоєї тіні.
Лука. Навіщо мене називаєш тінню?
Друг. Тому що ти втратив суть твоєї істоти, а у всьому твоєму тілі спостерігаєш п'яту або хвіст, оминаючи справжнє в тобі, і втратив головне.
Л у к а. Та чому ж мої органи називаєш хвостом?
Друг. Тому що хвіст є остання частина, вона слідує за головою, а сама собою нічого не починає.
Лука. Мучиш мене, любий друже. Можливо, воно й так, як кажеш. Але ти, знищивши мої думки, своїх думок не даєш.
Друг. Послухай, душе моя! Я й сам зізнаюся, що точно не знаю. А якщо тобі сподобаються мої думки, то поговорімо відвертіше. Ти ж, без сумніву, знаєш, що назване нами вухо, око, язик, руки, ноги, і все наше зовнішнє тіло само собою нічого не діє і ні в чому. Та все воно підкорене нашим думкам. Думка, його володарка, перебуває у безперервному хвилюванні день і ніч. Вона-то розмірковує, радить, визначає, спонукає. А крайня наша плоть, як загнуздана скотина, або хвіст, мимоволі за нею слідує. Отож бачиш, що думка є наша головна точка й середня8. А тому-то вона часто й називається серцем. Отже, не зовнішня наша плоть, а наша думка, - то наша головна людина. У ній-то ми є. А вона є нами.
Лука. Ось! У це я вірю. Я завважив, що коли я (звідси почну називати себе думкою) кинувся вбік, тоді без мене моє око нічого й [себе] самого поблизу не може бачити. Що ж воно за таке око, якщо бачити не може? Ти добре назвав його не оком, а тінню справжнього ока або хвостом6. Дякую, що ти мені мене знайшов. Слава Богу! Я тепер очі, вуха, язик, руки, ноги, і все маю. Втратив я старе, а знайшов нове. Прощавай, моя тінь! Здрастуй, бажана істиної Ти будь для мене обітована земля! Досить мені бути робітником. Та я про це ніколи й не думав. Куди ж! Я люблю цю думку. Прошу, підтверди мені її. Хочу, щоб вона була непохитна.
Друг. Прошу, не поспішай! Хто швидко припадає до нової
Mens cujusque, is est quisque.,. (Cicero) - "Розум кожного - є кожний" (Цщерон). Звідси у тевтонів людина називається менш, тобто mens, цебто думка розум; у греків же називається муж - (рос. тобто світло, цебто розум.
Coesi sunt oculi, ubi mens aliud agil (Proverbium) - "Сліпі очі, коли розум інше чинить, тобто коли в іншому витає" (стародавня притча).
68
думки, той швидко й відпадає. Не будь легковірним. Випробовуй обережно кожне слово. Тоді давай місце йому у твоєму серці. Я й сам цю думку невимовно люблю. 1 бажаю, щоб вона була навіки твоєю, щоб у нас серце й думка була одна. Й ніщо не може бути солодшим від цього. Але прошу, спершу добре розжуй. Потім у радості й у простоті серця приймай. Будь простим. Але й будь при тому обережним. Якщо моя думка тобі подобається, то знай, що вона не є моєю вигадкою. Глянь на Єремію у гл. 17-й, у вірші 9-му.
Лука. Боже мій! Справжнього Єремію побачу, якщо побачу його думку. Та прошу, точні його слова...
Друг. Ось тобі: "Глибоке серце [в] людині, глибше за всіх, і є людина, і хто пізнає її?"1. Якщо тепер очі й вуха маєш, то зауважуй! Але чи відчуваєш?
Лука. Відчуваю, мій друже! Пророк називає серце людиною.
Д ρ у г. А що ж, крім цього, зауважуєш?
Лука. Те, що прихована безодня наших думок і глибоке серце - все одне. Та дивина! Як це можливо, що людиною є не зовнішня, або крайня її плоть, як народ вважає, а глибоке серце чи думка її: вона-то якраз є справжня людина й голова. А її зовнішня поверхня є не що інше, як тінь, п'ята і хвіст.
Друг. Ось бачиш? Вже починаєш відпадати. Легко ти спочатку повірив. Тому почала скоро зменшуватись твоя віра. Що раптом запалюється, те раптом і згасає. Та тверде діло постійно міцніє, тому що немає поради без повільності. Ах, земля прилипає. Не відразу можна вирвати ногу із клейких плотських переконань. Вони якраз, у нас вкоренившись, називаються повір'ям. Плотського нашого життя плотська думка є начало й джерело, по землі повзе, плоті бажає, спостерігає нашу брудну п'яту й береже око серця нашого, раду нашу... Та хто зітре нам голову зміїну? Хто виколе воронові око, втуплене у ніч? Хто знищить нашу плоть? Де Фінеєс, що проколює повію? Де ти, меч Єремії, що спустошує землю?..12 Та знайшов Бог мудрого проти мудрого, змія на змія, насіння проти насіння, землю замість землі, рай замість пекла. Замість мертвого живе, замість брехні правду свою... Оце! Спаситель твій іде, що має з собою розплату.
Лука. Говори, прошу, виразніше. Нічого не розумію. Д ρ у г. Та хто може чути смак, не маючи віри? Віра, що бачить світло у пітьмі, страх божий, що пронизує плоть, міцна, як смерть, любов божа - ось єдині двері до райського смаку. Чи можеш вірити, що найчистіший дух утримує весь прах твоєї плоті?
Лука. Вірю. Та сам відчуваю слабість моєї віри... Допоможи, якщо можеш, видряпатися із болота невіри. Зізнаюся, що це
69
Лука. Фарби є не що інше, як порох і порожнеча: малюнок або пропорція і розміщення фарб - це сила. А якщо її немає, тоді фарба - бруд і лише порожнеча.
Друг. Що ж іще бачиш при цьому живописі?
Лука. Бачу написані з Біблії слова. Слухайте! Почну їх читати: "Мудрого очі - в голові його. Очі ж безумних - на кінцях землі".
Друг. Якщо хтось бачить фарбу на словах, а письмо прочитати не може, то як тобі здається? Чи бачить такий письмо?
Лука. Він бачить плотським оком лиш останню порожнечу або фарбу в словах, а самих букв у письмі не розуміє, лиш п'яту бачить, не голову.
Друг. Правильно міркуєш. Тому якщо бачиш на старій церкві в Охтирці цеглу й вапно13, а плану її не розумієш, як гадаєш, чи побачив і пізнав її?
Лука. Аж ніяк! Так бачу в ній лиш крайню й останню зовнішність, яку й скотина бачить, а симетрію її, або пропорцію й розмір, який є зв'язком усього й головою матеріалу, оскільки в ній не розумію, то й її не бачу, не бачучи її голови.
Друг. Добрий твій суд. Кинь же тепер на рахівницю всю суму.
Лука. Як?
Д ρ у г. А ось так! Що у фарбах малюнок, те ж саме й фігура в письмі, а в будові план. Та чи відчуваєш, що всі ці голови, як малюнок, так і фігура, і план, і симетрія, і розмір є не що інше, як думки?
Лука. Видається, що так.
Д ρ у г. То чому ж не осягнеш, що і в інших створіннях невидимість перша, а не лише в людині? Те ж можна розуміти й про трави й дерева і про все інше. Дух все-все виліплює. Дух і утримує. Та наше око стереже п'яту й перебуває на останній зовнішності, обминаючи силу, начало й голову. Отже, хоча б ми були лиш тілом без душі, то й тоді ще недостатньо себе розуміємо.
Лука. Чому?
Друг. Тому що, шануючи в нашому тілі зовнішній порох,. не підіймаємось думкою в план, який тримає оцю слабку землю. І ніколи не відчуваємо смаку в цих божих словах, які вивищують повзуче по землі наше поняття до пізнання істинного нашого тіла, а саме: "Не бійся, Якове! Це на руках моїх намалював стіни твої..." Та ступимо вище.
К л е о п а. Ми ще не хочемо ступати вище, а маємо сумнів. 1 бажаємо добре пізнати те, що називаєш істинним тілом. Нам дивно, що...
Друг. Що дивно? Чи не Бог все утримує? Чи не він є голова й все у всьому? Чи не він істина в порожнечі, справжня й головна основа у нашому нікчемному поросі? 1 як сумніваєшся про справжнє, вічне й нове тіло? Чи не думаєш знайти щось таке, у чому Бог не був би головою й замість начала? Та чи може мати щось своє буття, крім нього? Чи не він буття всього? Він у дереві справжнє дерево, у траві трава, у музиці музика, у домі дім, у нашому земляному тілі є нове тіло й точність, або голова його. Він є всяке у всьому, тому що істина є господня; Господь же, Дух і Бог - то все одне. Він єдиний робить сам собою дивне у всьому й нове у всьому, й істина його у всьому навіки існує; інша ж уся крайня зовнішність є не що інше, як тінь його, і п'ята його, і підніжжя його, й риза, що тліє... Та "мудрого очі - в голові його, очі ж безумних - на кінцях землі".
РОЗМОВА 3-ТЯ ПРО ТЕ Ж: ЗНАЙ СЕБЕ Особи: Клеопа, Філон, Друг
К л е о п а. Ах! Припини, прошу. Не сумнівайся. Він людина добра й не гребує нічиєю дружбою. Мені відоме твоє добре серце, а він нічого, крім цього, не шукає.
Φ і л о н. Я знаю багатьох учених. Вони горді. Не хочуть і говорити з селянином.
Клеопа. Прошу, повір же.
Друг. Про що у вас суперечка?
Клеопа. Ба! А ми навмисне до тебе... Ось мій товариш. Прошу, не гнівайся.
Д ρ у г. За що? "Людина дивиться на лице, а Бог дивиться на серце". А Лука де?
К л е о п а. Не може зрозуміти твоєї мови. Він прилип до Сомнаса при вчорашній розмові, а нам твої новинки любі.
Друг. Про що була мова?
К л е о п а. Чи пам'ятаєш, Філоне?
Філон. Пам'ятаю. Мова йшла про безодню.
Клеопа. А-а! Ось слова: "Пітьма поверх безодні".
Філон. Потім була суперечка про якісь старі й нові міхи і про вино.
Клеопа. Один твердив, що безоднею називається небо, по якому плавають планети, а пан Навал кричав, що справжня безодня є великий океан; один клявся, що тим позначається жінка; інший тлумачив учення та ін., та ін.
Друг. Якщо хочемо виміряти небо, землю й моря, то ми повинні, по-перше, змірити себе самих з Павлом нашою власною мірою. А якщо нашої, всередині нас, міри не знайдемо, то
72
чим можемо виміряти? А не вимірявши спершу себе, яка користь знати міру в інших створіннях? Та й чи можна? Чи може сліпий у своєму домі бути прозорливим на ринку? Чи може знайти міру, не зрозумівши, що таке міра? Чи може міряти, коли не бачить землі? Чи може бачити, коли не бачить її голови? Чи може побачити голову й силу її, не знайшовши й не зрозумівши своєї в собі самому? Голова розуміється головою, а сила - силою.14
К л е о п а. Чи не можна сказати простіше?
Друг. Виміряти й пізнати міру є одне й те ж. Якщо б ти довжину й ширину церкви виміряв саженем або шнуром, то як тобі здається, ти пізнав би її міру?
К л е о п а. Не думаю. Я пізнав би лиш простір її матеріалів, а справжню її міру, яка утримує матеріали, тоді пізнаю, коли розумію її план.
Друг. Тому, хоч би ти переміряв всі Копернікові світи, не пізнавши їх плану, який утримує всю зовнішність, то нічого б із того не було.
К л е о п а. Думаю, що як зовнішність є пустота, так і міра її.
Друг. Та хто може пізнати план у земних і небесних просторових матеріалах, що приклеїлись до своєї вічної симетрії, якщо спершу не міг побачити його у своїй нікчемній плоті? Цим планом все-все створене і зліплене, й ніщо без нього не може триматися. Він ланцюг і шнур всього матеріалу. Він-то й є права рука, палець, що тримає весь порох, і п'ядь божа, що виміряла всю тлінь і найнікчемніший наш складник. Слово боже, поради й думки його - це план, що нечутно простерся по всьому матеріалу Всесвіту, який все утримує і наповнює. Це глибина багатства й премудрості його. 1 що може розлитися ширше, ніж думка? О серце, безодня, ширша за всі води й небеса!.. Яка ти глибока! Все обіймаєш і утримуєш, а тебе не вміщує ніщо.
К л е о п а. Правду кажучи, пам'ятаю оце Єреміїне слово: "Глибоке серце людини, глибше за всіх, і людина є..."
Друг. Ось ця-то людина й утримує все! Вона саме й утверджує твої плотські руки й ноги. Вона голова й сила твоїх очей і вух. А якщо їй можеш вірити, то "не потемніють очі твої і не зотліють уста твої навіки віків".
К л е о п а. Вірю й змушую серце моє до послуху вірі. Та чи не можна хоч трішечки мене підкріпити? Прошу не гніватись. Чим вище піднімуся в поняття невидимості, тим міцнішою буде моя віра.
Друг. Справедливо вимагаєш, тому що Бог від нас не може прийняти ні молитов, ні жертв, якщо ми його не пізнали. Люби його й наближайся до нього завжди, серцем і пізнанням наближайся, а не зовнішніми ногами й устами. Серце твоє є
74
головою твоїх зовнішностей. А якщо голова, то сам ти є твоє серце. Та якщо не наблизишся й не поєднаєшся з тим, хто є головою твоїй голові, то залишишся мертвою тлінню й трупом. Коли є тіло над твоїм тілом, тоді є і голова над головою й поверх старого нове серце. Ах, чи не соромно нам і чи не жаль, що Бог просить для себе суду в нас, і не отримує?
К л е о п а. Чи можливо? Як же так?
Друг. Суперники його - ідоли й кумири. Якраз їх, сидячи на суді і й виправдовуємо.
К л е о п а, Страшна образа. 1 її не розумію.
Д ρ у г. Не розумієш? Ось сам у цю ж годину будеш суддею проти нього.
К л е о п а. Боюся. Але прошу, підкріпи мені мою невіру про безсмертне тіло. Милі для мене твої слова оці: "Не потемніють очі твої..."
Друг. Ну, скажи мені: якщо б твоє зовнішнє тіло чи тваринне було неушкоджене через 1000 років, чи любив би ти плоть свою?
К л е о п а. Це не може статися. А якщо б було можливе, то не можна не любити.
Друг. Знай же, що ти самого себе ще анітрохи не пізнав.
К л е о п а. Принаймні знаю, що моє тіло засноване на вічному плані. 1 вірю цим божим обіцянкам: "Це на моїх руках намалював стіни твої..."
Друг. Якщо б ти у будові якогось дому пізнав план через його стіни, то чи досить цього для досконалого пізнання цього дому?
К л е о п а. Не гадаю. Здається, треба ще знати й те, для яких порад або справ той дім побудований, - чи бісам у ньому жертву приносять, чи невидимому Богу, чи розбійницьке житло, чи ангельська оселя?
Д ρ у г. І мені видається, що недостатньо розумієш, наприклад, глиняну посудину, якщо розумієш лише її фігуру, зображену в глині, а не знаєш, чистим чи нечистим наповнена лікером чи питвом.
Д ρ у г. Та скажи мені: якщо б ті чудові стіни розвалилися, то чи згинули б вони? Чи пропала б та посудина, якщо б розбився її фігурний черепок?
К л е о п а. Тьху! Це й немовля розуміє. Звичайно, вона не ціла, якщо..
75
Д ρ у г. Не радій же, мій Ізраїлю, й не веселися. Заблукав ти від господа Бога твого. Чи не чув ти ніколи від пророків, що Бог має суд із своїм суперником - землею?
К л е о п а. Та хто може його судити?
Д ρ у г. Ти вже дав свій суд на нього, знищивши його сторону.
К л е о п а. Яким чином?
Друг. Хто неправедного виправдав, той, без сумніву, образив невинного. А виправдати обох ніяк не можна. Такий-то був суддя, як ти, Єфрем, котрого якийсь із пророків називає безумним голубом, позбавленим серця.15 Та й не дивно, бо за казкою того ж пророка, подібно до розпаленої вогнем печі, так розгорілися всі судді пристрастю до видимості, що всі наставники з землею зійшлися, і не було жодного, хто був би приятелем Богові.
К л е о п а. Змилуйся. Скажи, який я суд промовив проти Бога?
Друг. Так! Ти, закохавшись у землю, віддав їй твоїм судом те, що лиш Богові належить. К л е о п а. Не розумію.
Друг. Слухай! Голубе темноокий! Чи не божа є сила? 1 чи не господня міць?
К л е о п а. Та хто ж про це сперечається?
Д ρ у г. Як же ти посмів сказати, що при розбитті черепка пропала посудина? Чи смієш утвердити посудину на поросі, а не в Бозі? Яка твердість може бути в тому, що кожної миті наражене на руїну й переміни? Чи не божий невидимий палець утримує в стінах порох? Чи не він голова у стінах? Чи не вічна стіна, якщо головне її начало вічне? Як же ти посмів, знищивши голову, звеличити хвіст, присудивши тлінню неушкодженість, праху - твердість, кумирові - божество, пітьмі - світло, смерті - життя? Ось нечестивий на Бога суд і рада! Ось лукаве лукавого змія око, що любить п'яту, а не голову Христа куса! "Він є всяке у всьому..." Чи не ти сказав, що не можна не любити тлінного тіла, якщо б воно через тисячу років було неушкоджене? 1 як можеш сказати, що ти принаймні пізнав твоє тіло? Та й навіщо хвалишся цими божими милостивими словами? "Це на руках моїх намалював стіни твої, і переді мною ти завжди"? Чи може тлінь стояти завжди, тобто вічно? Чи може бути чесним негідне, а пітьма світлом і зло добром? Чи не все одно - довіритися прахові ніг твоїх й покластися на срібного кумира? Все те ідол, що видиме. Все те безчесне, що тлінне. Все те пітьма і смерть, що минуще... Дивись на земляність твоєї плоті. Чи віриш, що у всьому твоєму праху закопаний скарб, тобто що таїться в ньому невидимість і палець божий, що утримує твій цей прах і всю твою оцю землю?
К л е о п а. Вірю.
Д ρ у г. Чи віриш, що він є голова й первісна основа й вічний план твоєї плоті? К л е о п а. Вірю.
Друг. Ах! Коли б ти вірив, то ти б ніколи не говорив, що твоє тіло пропадає при розсипанні твого праху. Ти бачиш лише тваринне в тобі тіло. Не бачиш тіла духовного. Не маєш жезла й духу для подвійного поділу. Не відчуваєш смаку у тих божих словах: "Якщо виведеш чесне із недостойного, то будеш, як мої уста..."
К л е о п а. Мені не зрозуміло, яким чином я присудив кумирові божество, а життя тому, що мертве. Чув я, що загинув той, хто називає світло пітьмою, а гірке солодким.
Д ρ у г. Не дивуйся, душе моя! Всі ми любителі праху. Хто лиш закохався у видимість своєї плоті, той не може не ганятися за видимістю у всьому небесному й земному просторі. Та чому він її любить? Чи не тому, що бачить у ній світлість і приємність, життя, красу й силу?
К л е о п а. Звичайно, тому.
Д ρ у г. То чи не все одно - вважати ідола живим і присудити йому життя, а йому належить померти. Мені здається те ж саме: вважати гірке солодким і вирішити, що медова солодкість належить жовчі. Та чи можна присудити жовчі солодкість, без образи меду? Ось яким чином всі збираємось на Господа і на Христа його! Він волає: "Моя міць і сила! У мені шлях, істина й життя!" Ми ж вважаємо, що все це належить зовнішній плоті й плотській зовнішності. 1 цей суд наш незмінно стверджуємо таким же нашим життям перед людьми.
К л е о п а. Тепер бачу свою провину. 1 страшенно дивуюся, що за пітьма закрила наші очі? Стільки пророки вигукують: "Дух, дух! Бог, Бог!" Всяка зовнішність є трава, тінь, ніщо, а ми нарікаємо, тужимо, коли в'яне наша плоть, слабне й прах переходить до праху. Чи можна знайти найбільш вперте й найжорстокіше нещастя?
Д ρ у г. З цього і я часто дивуюся. Тепер, гадаю, розумієш, що то за суд, якого від нас так ревно і єдиного вимагає Бог через пророків. 1 як можемо добре судити наших менших братів, образивши першородного брата - Христа Ісуса? Він перший сирота, якого всі покинули; він перший жебрак, у якого все відібрали. Всі за тьмою, облишивши світло, пішли, побігли.
К л е о п а. Але звідки в нас це прокляте насіння народжується? Якщо земля проклята, тоді й любов до неї.
Друг. Добре називаєш думки насінням. Насіння є началом плодів. А рада в серці - голова наших справ. Та оскільки серце наше є справжня людина, то й видно, кого Божа премудрість називає насінням і дітьми зміїними. Ці люди люблять землю,
77
а вона є п'ята, і підніжжя Боже й тінь. З цієї причини нічим вони не ситі. Блаженний, якщо в чиємусь серці ця проклята голова розчавлена. Саме вона виводить нас у горе, а для нас у позірні насолоди. Та звідки цей змій зароджується в серці? Чи ти запитуєш?
К л е о п а. Хочу знати.
Друг. Звідки зле насіння на городніх грядках? Всюди повно всяких порад. Не вбережешся, щоб не зародилось. Та що поробиш? Сину! Бережи своє серце! Стань на сторожі з Авакумом.16 Знай себе. Доглядай себе. Будь у своєму домі. Бережи себе. Чуєш! Бережи серце.
К л е о п а. Та як себе берегти?
Друг. Так, як ниву. Виполюй або викорінюй і виривай будь-яку лукаву раду, все зле зміїне насіння.
К л е о п а. Що таке лукава рада и зміїне насіння?
Друг. Любити й виправдати у всякій справі пусту зовнішність або п'яту.
К л е о п а. Скажи простіше.
Д ρ у г. Не вір, що рука твоя зогниє, а вір, що вона вічно в Бозі. Лиш тінь її гине, [а не справжня рука ]. Істинна ж рука й істина вічна, тому що невидима, а невидима тому, що вічна.
К л е о п а. Це чудові думки.
Друг. Звичайно, нові. Якщо ж зміст твоєї руки присудиш плотській тліні, [а не божій невидимості], тоді будеш старим міхом, надутим безоднею непросвіщенних думок доти, поки не зможеш сказати: "Бог, що звелів із пітьми світлу засяяти, засяяв у серцях наших..." А це станеться при створенні нового неба і землі. "Це я нове творю!" - говорить Господь (Ісайя).
РОЗМОВА 4-ТА ПРО ТЕ Ж: ЗНАЙ СЕБЕ
Особи: Лука, Клеопа, Φ і л о н, Друг
Лука. Тому дуже немала справа: пізнати себе.
Друг. Один труд у цих обох - пізнати себе й зрозуміти Бога, пізнати й зрозуміти справжню людину, весь труд і обман її від її тіні, на якій всі зупиняємось. Але ж бо істинна людина і Бог є одне й те ж. І ще ніколи не бувала видимість істиною, а істина видимістю; але завжди у всьому є таємна й невидима істина, тому що вона господня. А Господь і Дух, що не має плоті й кісток, і Бог - це все одне. Ти ж чув мову істинної людини. Якщо ж, мовляв, не пізнаєш себе, о добра жінко, тоді паси твоїх кіз біля наметів пастуших. Я ж тобі не муж, не пастух і не пан. Не бачиш мене тому, що себе не знаєш. Йли з моїх очей і не з'являйся! Та й не можеш бути переді мною,
78
доки добре себе не зрозумієш. Хто себе знає, лиш той може заспівати: "Господь пасе мене..."
К л е о п а. А ми із останньої розмови маємо деякі сумніви.
Друг. Коли мова про важливу справу, то й не дивина. То що за сумніви?
Клеопа. Перше: ти казав, що людина закохана у видиму плоть, тому всюди ганяється за видимістю, що вбачає в ній світлість і приємність, життя, красу й силу.
Д ρ у г. А ви як гадаєте?
Клеопа. Нам здається, тому, що не може вірити у буття невидимості, і гадає, що лиш те має своє буття, що може обмацати своїми плотськими руками і що бовваніє у тлінних її очах. Втім, вона й сама може зрозуміти й досконало знає, що все те, що вона любить, минає. Тому-то вона й плаче, коли воно її залишає, міркуючи, що вже воно зовсім пропало, подібно як дитя ридає про розбитий горіх, не розуміючи, що справжня суть горіхова полягає не в його шкаралупі, а в зерні, схованому під шкаралупою, від якого залежить і сама шкаралупа.
Д ρ у г. Це істинна правда, що був би дуже глупий землероб, якщо б тужив про те, що на його ниві пшеничне стебло у місяці серпні почало сохнути й старіти, не думаючи, що в маленькому закритому зерні заховалась і нова солома, яка весною виходить назовні, а вічне й істинне своє перебування в зерні невидимо закрила. Та чи не одне все це - приписувати соломі її силу й єство, а не голові її або зерну, і не вірити, ані не згадувати про наявність зерна? Тому-то, наприклад, суддя присудив двоюрідному братові владу й силу в спадщині, оскільки впевнений, що рідного спадкоємця немає серед живих. І це-то є той нечестивий суд, про який і йшла мова між нами в останній розмові.
Клеопа. Другий сумнів. Я ж сказав так: пам'ятаю оце Єреміїне слово: "Глибоке серце чоловіка, глибше за всіх, і воно-то й є істинна людина..." А ти до цих слів приєднав отаке: "Ось оця-fo людина й утримує все" та інше.
Д ρ у г. То в чому ж сумніваєшся?
К л е о п а. Я без сумніву розумію, що всі наші зовнішні члени мають у серці своє закрите єство так, як пшенична солома міститься у своєму зерні. Вона, висохнувши й постарівши, то ховається при зігнитті в зерні, то знову назовні в зеленості виходить і не вмирає, а оновлюється й начебто змінює одяг. Та оскільки на всіх без винятку людях бачимо зовнішні члени, які свідчать і про своє зерно, тобто що кожен з них має й серце, яке (як вчить божий пророк) є справжня й істинна людина, а це є велике діло, то що це буде? Чи всім бути істинною людиною? 1 яка різниця між добрим мужем і злим?
79
Д ρ у г. Не так! Відведи твої думки на якийсь час від людини і поглянь на іншу природу. Не всякий горіх і не всяка солома є зерном.
К л е о π а. Жахливе видовище!
Д ρ у г. Не бійся! Знаю. Ти, оглянувшись на людей, вжахнувся. Та ж бачиш, що це не нове у природі. Достатньо цього водиться у плодах землі й дерев. Та ніде не буває більше, ніж у людях. Дуже рідко трапляється той, хто зберіг своє серце, або, як взагалі кажуть, врятував душу свою. А так навчав нас Єремія, і йому віримо, що істинна людина є серце в людині, глибоке ж серце й пізнаване лиш Богом є не що інше, як необмежена безодня наших думок, просто кажучи, душа, тобто справжнє єство, й суща істина, й сама сутність (як кажуть), і зерно наше, й сила, у якій єдиній полягає життя й життєвість наша, а без неї ми є мертва тінь, то й видно, наскільки незрівняна шкода втратити себе самого, хоч би хто заволодів всіма Коперніковими світами. Та ніколи б цього не було, якщо б люди намагались збагнути, що означає людина й бути людиною, тобто якщо б пізнали самих себе.
К л е о π а. Ах! Не можу цього збагнути, бо у кожного свої думки й необмежені прагнення, наче блискавка, на незмірні віддалі розкидаються, не вміщувані жодним простором і не приспані жодним часом, лиш Богові відомі...
Друг. Припини! Не так воно є. Правда, що тяжко пояснити, що злі люди серце своє, тобто самих себе, втратили. І хоч між нами у першій розмові сказано, що хто не пізнав себе, той тим самим загубився, однак для кращої впевненості ось тобі голос божий: "Послухайте мене, хто загубив серце, сущі далеко від правди".
К л е о π а. Ах, ми цьому віримо. Та як вони загубили? У них же думки також множаться й розвиваються. Чого вони собі не уявляють? Чого не обіймають? Цілий світ їх не може вмістити. Нічого їм не вистачає. Одне за одним пожирають, ковтають і не насичуються. То чи не бездонна безодня серце їх? Ти сказав, що серце, думки й душа — то все одне. Як же вони загубилися?
Друг. Чого не можемо досягти, не випробовуймо. Треба себе примусити і дати місце в нашому серці згаданому божому Слову. Якщо його благодать повіє на нас, тоді видасться все нам простим і прямим. Часто не розуміємо найменших дрібниць. А людина є маленький світик, і так важко пізнати його силу, як тяжко у всесвітній машині знайти начало; затверділа наша нечутливість і звичний смак є причиною нашої бідності. Розкладай перед сліпим усе, що хочеш і скільки хочеш, та все те для нього пусте. Він може обмацати, але без доторку нічого не розуміє. Скільки разів чуємо про повітря?
80
Чи не на повітря спираються птахи? Воно твердіше від заліза. Проте дерев'яну стіну кожен скоріще може помітити. А повітря вважають порожнечею. Чому? Тому що воно не настільки помітне. Стіну скоріше обмацаєш. Скоріше побачиш різні фарби. А повітря не таке очевидне, проте міцніше від каменя й заліза. А потрібне настільки, що без нього неможливо дихнути. Ось у найменших дрібницях помиляємось і найелабшу речовину вважаємо найсправжнішою. Чому? Тому що стіна грубша і густіше бовваніє перед нашими очима, як вже сказано, а повітря таємніше, і здається, начебто в ньому немає зовсім сили, хоча кораблі гонить і моря рухає, дерева ламає, гори руйнує, всюди проникає й усе з'їдає, само залишаючись цілим. Бачиш, що не така природа, як ти вважаєш. У ній сильніше те, що непомітніше. А коли вже щось настільки заховалося, що жодними відчуттями не можна осягнути, то в тому ж сама сила. Та якщо у [наявності] повітря майже не можемо переконатися, і вважаємо його нічим, начебто його в природі й не бувало, чоч воно шумить, гуркоче, тріщить і цим самим дає знати про свою наявність, тоді як можемо визнати те, що очищене від речовинного бруду, приховане від усіх наших відчуттів, івільнене від усіх шумів, тріску і змін, блаженно перебуває у пічному спокої і в спокійній вічності? Зіпсувавши з самого початку око нашого розуму, ми не можемо ніяк проникнути до того, що одне гідне нашого шанування й любові навіки віків. Прокинься ж тепер твоєю думкою! 1 якщо дмухнув на твоє t ерце Дух божий, то ти повинен тепер побачити те, чого ти не бачив від народження. Ти бачив до цього часу лиш стіну юннішності, що бовваніє. Тепер підніми твої очі, якщо вони иіяяні духом істини, і поглянь на неї. Ти бачив лиш пітьму.
Тепер уже бачиш світло. Ти тепер всього по двоє бачиш: дві води, дві землі. І всі створіння тепер у тебе на дві частини розділені. Хто, тобі їх розділив? Бог. Розділив він тобі все наци ч:, щоб ти не змішував пітьму зі світлом, брехню з правдой».
Та оскільки ти нічого не бачив, окрім самої брехні, наче стіни, що закривала істину, тому він тепер зробив тобі нове небо, мову землю. Лиш він творить дивну істину. Коли ти побачив НОВИМ і істинним оком Бога, тоді ти вже все в ньому, як у джерелі, як у дзеркалі, побачив те, що в ньому завжди було, а ти ніколи не бачив. 1 що є найдавніше, те для тебе, нового • глядача, є нове, тому що не спадало тобі на серце. А тепер начебто все заново зроблене, тому що воно тобою раніше ніколи бачене, а лиш чуте. Отож, тепер ти бачиш двох — старе й нове, явне й таємне. Та озирнись на самого себе. Як ти раніше піічив себе?
К л е о π а. Я бачив (зізнаюся) в собі лиш явну частину, а про таємну ніколи не думав. А хоча б хто й нагадав, як це
81
часто й бувало, про таємну, однак мені здавалося дивним вважати те, чого немає, буттям і істиною. Я, наприклад, бачив у мене руки, та мені й на думку не спадало, що в цих руках заховані інші руки.
Д ρ у г. То ти бачив у собі лиш землю й прах, і ти досі був земля й попіл. Коротко кажучи, тебе не було на світі, тому що земля, прах, тінь і нікчемна порожнеча - то все одне.
Л у к а. Ти ж із Єремії довів, що людиною є не лише зовнішній прах, а серце її. То як же Клеопи не було на світі? Бо ж Клеопине серце завжди при ньому було й тепер є...
Друг. Чекай, чекай! Як ти так скоро забув - двоє, двоє! Є тіло земляне і є тіло духовне, заповітне, вічне. То чому ж не бути двом серцям? Ти бачив і любив ідола й боввана в твоєму тілі, а не істинне тіло, приховане у Христі. Ти любив сам себе, тобто свій прах, а не приховану в тобі божу істину, якої ти ніколи не бачив, не вважав її буттям. 1 оскільки не міг обмацати, то й не вірив у неї. І коли твоєму тілу випадало небезпечно хворіти, тоді ти впадав у відчай. То що це таке? Чи не старий ти Адам, тобто старий міх з прастарим серцем? Ти лиш тінь, пустота й ніщо з твоїм таким же серцем, як твоє тіло. Земля кинулася в землю, смерть до смерті, а порожнеча люба порожнечі. Худа душа й голодна, що їсть попіл, а не істинний хліб і питво своє поза раєм з плачем розчиняє. Слухай, що про таких до Ісайї говорить Бог: "О Ісайє, знай же, що серце їх є прах. І спокушаються, і жоден не може визволити своєї душі..." "Згадай це, Якове й Ізраїлю, бо ти є мій раб..." "Це ж відняв, наче хмару, беззаконня твої і як привид, гріхи твої. Звернися до мене - і звільню тебе..." Якийсь стародавній художник зобразив на стіні якісь ягоди так виразно, що голодні пташки, хоч від природи мають бистрий зір, однак билися до стіни, вважаючи за справжні ягоди.17 Ось чому такі серця ковтають і не можуть насититись! Покажи мені хоч одного із таких любителів праху, який має насолоду в своїй душі. Любов до тіні є матір'ю голоду, а дочкою цього батька є смерть. Який же рух таких сердець? Лиш для того рухається, щоб непокоїтись. Чи бачив ти у великих садах великі, круглі, подібні до альтанок, пташині клітки?
Л у к а. Доводилось бачити у царських садах.
Друг. Вони обтягнуті залізними сітками. Багато пташок - чижиків, щигликів - безперервно всередині товчуться, від одного боку до другого б'ються, та ніде прольоту не мають. Ось точне зображення сердець, про які ти вище сказав, що вони у різні боки, наче блискавка, ширяють, кидаються й мучаться, закриті в стінах. Що настільки вузьке й тісне, як видимість? Звідси називається рів. Що фігурі (здається) пролетіти через сіть до свободи духа? Та як же нам знову вилетіти туди, чого
82
не вважаємо буттям? Ми ж давно з самого дитинства напоєні цим лукавим духом, засіяні цим зміїним насінням, пройняті єхидною, що вкоренилася в серці, щоб одну лиш грубу видимість, останню п'яту, зовнішню пітьму любити, вганятися, насолоджуватися завжди й у всьому? Чи не так? Так! Завжди й у всьому... Ах! Де ти, меч Єремії, що спустошує землю? Меч Павла? Меч Фінеєса?..18 Заблукали ми в землю, обнялися з нею. Та хто нас визволить від неї? Чи вилетить, наче птах, серце наше із її сітей? Ах, не вилетить, тому що серцем її стало наше серце. А коли вже серце наше, голова наша й ми перетворилися в неї, тоді яка надія в попелі? Чи може прах, що лежить у гробі, встати й стати й визнати, що є ще й невидимість, є ще й дух? Не може... Чому? Не може встати й стати перед Господом. Чому ж? Тому що цей прах не може прийняти в себе цього насіння. Якого? Щоб вірити, що є вище ще й те, чого не можемо обмацати й аршином виміряти... О благословенне насіння! Начало нашого спасіння! Можемо тебе й прийняти, та будеш у нас безплідне. Чому? Тому що любимо зовнішність. Ми до неї звикли. 1 не допустимо до того, щоб могла зогнити на зерні вся зовнішня видимість, а залишилась би в ньому лиш невидима сила, у якій не можемо впевнитися. А без цього ніяк не може бути нового плоду... Так нас настановили наші вчителі. "Це я нагодую їх полином і напою їх жовчю. Бо ж від пророків Єрусалимських зійде осквернення на всю землю" (Єремія, 23).
РОЗМОВА 5-ТА ПРО ТЕ Ж: ЗНАЙ СЕБЕ
Особи: ті ж
Φ і л о н. Звідси-то, думаю, давня приказка: "Настільки дурний, що двох порахувати не може". Та й ми до цього часу лиш одне у всьому світі нарахували, тому що нічого іншого в ньому не бачили.
К л е о п а. Чи не краще тобі сказати, що нам було видно лиш тінь. Нам нічого не було видно. Ми хапали на воді лиш порожню тінь. А тепер схожі на жителя далекої Норвегії, який після шестимісячного зимового мороку бачить лиш ледь-ледь жевріючий ранок і всі створіння, що починають трішки бовваніти.
Друг. Якщо не будете мружити й відвертати очей, то побачите всі створіння просвіщенні. Не уподібнюйтеся до крота, що закохався в землю. А як тільки ненароком прорився у повітря - ах! - яке воно йому гидке! Розплющуйте очі й призвичаюйте їх дивиться на того, хто говорить: "Я є світло світу".
83
Все, що ми бачили досі, що таке? Земля, плоть, пісок, полин, жовч, смерть, пітьма, злість, пекло... Тепер починає зоріти ранок воскресіння. Перестаємо бачити те, що бачили, вважаючи всю видимість за ніщо, а спрямувавши очі на те, що від нас було закрите, а тому й знехтуване. Досі ми не спромоглися поставити безтілесну невидимість серед сутностей і думали, що вона є мрія й порожнеча. А тепер у нас, навпаки, видимість є трава, лестощі, мрія й зникаючий цвіт, а вічна невидимість є її головою, силою, каменем основи й нашим щастям. Послухаймо, що нам каже нова й істинна людина й що обіцяє. "Дам тобі, - каже, - скарби темні, приховані, невидимі відкрию тобі й побачиш, що я, господь Бог твій, називаю ім'я твоє, Бог Ізраїлів". Тепер розмірковуйте: подобається вам перехід чи будьте по-старому у видимій землі вашій, або очищайте серце ваше для прийняття нового духа. Хто відкинув старе серце, той став новою людиною. Горе затверділим серцям...
Лука. Тому-то трудно зм'якшити серце й зруйнувати. Закореніла думка схожа на немовля, що виросло на гіганта. Трудно, врешті, боротися.
Д ρ у г. Та що нам забороняє в житті про це розмірковувати й говорити, а використати для цього хоч вільний час? Новий дух раптом, наче блискавка, може осяяти серце. 600 тисяч були викликані в обітовану землю піші, а чому лише два в неї увійшли?
Лука. Два. Син Навин і Халев.19
Д ρ у г. А ось чому! Тьху! Як же може бути те, чого не можна бачити? Ось яка пустота! "Чому, - нарікали, - вводить нас Господь у цю землю, щоб ми впали в бою? Тому, якщо втратити руки й ноги, то що в нас буде? Не хочемо ми цього. Де це видано, щоб було, та ще й сильне, те, чого не бачиш?.. Дай нам повернутися у нашу стару землю. Не подобається нам той, хто виводить у порожнечу..." Чи ви чуєте думки цих старовірів? Ось шістсот тисяч дурнів! Уявіть собі прастарі бочки, заповнені поганим квасом. Чи можна таким скотам щось вселити? На їх думку, Бог не може мати свого буття, якщо він захоче бути позбавленим будь-якої видимості. Якщо немає того, чого не бачать, то Бога давно не стало. Ось суперечки! Зміїне насіння! Невірне серце! Лукава рада! Чи не означає це не сповідатися Господу й не кликати його імені? Не таким було насіння в серці тих двох благополучних спадкоємців. "І дав Господь Халеву міць. І навіть до старості перебував у нього, зійшов з ним на висоту землі, t насіння його отримав у спадок, бо хай же бачать всі сини Ізраїлеві, як добре ходити слідами Господа". "Всі, хто розгнівався, не побачать її, - говорить Господь. - Раб же мій Халев, бо мій дух був у ньому, й ішов
84
за мною, введу його в землю, в яку там ходив, і потомство його успадкує її"
К л е о п а. Тому вся сила в Бозі, а не у зовнішній видимості.
Д ρ у г. А що ж таке ідолопоклоніння, як не те, щоб приписувати силу бовванам? Не хочеш рук невидимих. Видно, що віддаєш силу й пошану твою видимості. Та чи довго буде та твоя видимість? На що ти поклався? Що таке видима плоть, як не смерть? t на ній-то ти заснував серце твоє й любов? Всяка зовнішність є ріка, що повз тече. Чи не на льоду ти напнув твій намет й поставив курінь твій? Прошу, перенеси його на твердість; перенеси його у господні двори; напни на новій землі. А інакше яка твоя радість? Який спокій? Чи не завжди боїшся, що колись, однак, лід розтане? Колись треба залишати смертне тіло. О бідаки, що вшановують своє тлінне тіло й не вірять новому! Отакі-то "захвилюються й не зможуть спочити". "Не радіти нечестивим", - говорить господь Бог.
Φ і л о н. Що таке нечестивий?
Друг. Той, хто вшановує тління.
Φ і л о н. Як?
Друг. Так вшановує, що коли від нього взяти тління, тоді думає, що без нього він ніяк не може мати свого буття. Чи це не велика пошана для праху?
Φ і л о н. Здається, що дуже немала, бо таким чином він боготворить свій прах, приписуючи йому дійсність свого життя.
Д ρ у г. То тепер, гадаю, зрозумієш оці слова: "Я господь Бог. Це моє (не чуже) ім'я. Слави моєї не дам іншому, ані чесноти моєї бовванам". Те, що ми назвали дійсністю, тут називається чеснотою, тобто силою й міццю, котру Бог через свою вищість так відібрав від усієї тлінності й собі присвоїв, що дуже сердиться, коли хтось насмілиться хоч трохи її вділити створінню чи кумирам, з якими він від початку віку завжди має ревну боротьбу. Ми всі його в цьому дуже ображаємо, скрізь і завжди.
Φ і л о н. Як?
Д ρ у г. А ось так! Весь світ складається із двох натур: одна видима, друга невидима. Видима називається створіння, а невидима - Бог. Ця невидима натура, або Бог, всі створіння пронизує й утримує, скрізь і завжди був, є і буде. Як же йому не прикро, якщо ми, дивлячись на переміну тлінної натури, лякаємось? А тим самим приписуємо їй в жертву важливість, чого не можна зробити, не відібравши її в Бога, який всю важливість, і силу, й буття, й ім'я, і все-все наповнення лиш самому собі повністю й без співучасників присвоїв. Розжуй, якщо він буття й наповнення всього, то як можеш втратити щось своє? Що є в тебе, все те він у тобі. Ніщо твоє не пропадає, тому що Бог не знає шкоди. Тобі залишається лише школа
85
Віри, або, як каже Давид, повчання вічності. Потерпи в ньому трішки, поки твоє старовірне з праху серце трохи очиститься від цьогосвітніх запахів.
РОЗМОВА 6-ТА ПРО ТЕ Ж: ЗНАЙ СЕБЕ Особи: ті ж
Друг. Земле! Земле! Земле! Слухай слово Господнє! Φ і л о н. Не чую. Друг. Чому?
Лука. Хто може зійти на небо, хіба той, хто спустився з небес? Хто може чути слово Боже, якщо не буде в ньому Бога? Світло тоді видно, коли є світло в очах. Через стіну пролазить тоді, коли Бог є вождем. Та коли сила в оці зіпсована, краще сказати, коли сила від ока відступила й не має свого поселення у його речовині, тоді око не знаходить жодної різниці між тьмою й світлом.
Клеопа. А чи не може Бог мертвого живим, а видимого зробити невидимим? Гей! Є час і тепер воскреснути. Може іскра божа впасти на темну безодню нашого серця й раптом осяяти. Повіримо лише, що Бог є у людській плоті. Він дійсно є у нашій видимій плоті, нематеріальний у матеріальній, вічний у тлінній, один у кожному з нас і цілий у будь-якому, Бог у плоті й плоть у Бозі, та не плоть Богом і не Бог плоттю. Ах, зерно гірчичне! Віра! Страх і любов божа! Зерно правди й царства його! Відчуваю, що таємно падаєш на земне моє серце, наче дощ на руно. О, щоб тебе не склювали повітряні птахи!
Φ і л о н. Згадаймо тепер з Давидом вічні літа й повчимося в них.
К л е о п а. У кого й чого повчитися?
Φ і л о н. Вічності повчимося... До кого подібний наш Господь, істинна людина, в плоті?
Друг. Подібний до повного й доброго пшеничного колоска. Поміркуй тепер: чи стебло з гілками? Стій! Це не колосок. Колосок все містить у собі. Чи остюк на колоску є колоском? На колоску остюк, правда, і в колоску остюк, та не колоском остюк, і не він є колоском. Що ж таке колосок? Колосок є сама сила, у котрій міститься стебло зі своїми гілками і остюк з половою. Чи не в зерні все це заховане, і чи не виходить весною все це, змінивши зелень замість жовтого й старого одягу? Чи не невидима сила зерна?
Так. Воно тоді діє, коли вся зовнішність на ньому вже зогнила, щоб хтось не приписав нового плодододіяння мертвій і не чуттєвій землі, тобто гниючій зовнішності, а щоб вся слава
86
була віддана невидимому Богові, який все робить таємною своєю правицею, щоб лиш він у всьому був голова, а вся зовнішність п'ятою і хвостом.
Φ і л о н. Тепер мені у колоску проявляється те, що до цього часу не було видиме.
К л е о п а. Краще скажи, що ти в ньому бачив лиш хвіст.
Друг. Нехай ця новизна в колоску називається ріст. Господь Бог приростив його нам.
Л у к а. Та оскільки ми з поля перейшли в сад, то подивіться, чим вітає нас у альтанці цей чоловік.
Φ і л о н. Цю ікону намалював мій друг художник.
К л е о п а. Дуже мені подобається. Із-за чорної хмари промінь торкається його голови. Та що за слова в промені? Вони разом з променем спадають з висоти в облиту світлом його голову. Прочитай, Луко! Ти з числа книгочитачів...
Лука. Образ пророка Ісайї. У промені написані оці слова: "Закричи..."
К л е о п а. А що за слова виходять з його вуст?
Лука. Знаю ті слова: "Всяка плоть - сіно, і всяка слава людини як цвіт трав'яний..."
Φ і л о н. А що написано на папірці, який у нього в руках?
Лука. Знаю: "Слово ж Бога нашого перебуває вовіки".
Д ρ у г. Чи бачите списаний папірець?
К л е о п а. Ми удвох з Філоном вже стільки років вправляемся у землеробстві, а колос недавно побачили. Щодо папірців, та ще пророчих, запитуй Луку - це його справа.
[Л у к а]. Ти бачиш у пророчих руках папірець. Та знай, що бачиш діло дуже маленьке й дуже велике. Цей блаженний старець легко тримає у правій руці те діло, у якому завжди скрізь все міститься. Подумай, що сам осяяний світлом одкровення старець міститься в його руці; носиться ношеним і тримається тим, що в себе тримає. Чи дивився ти на колосок? Подивись тепер на людину і пізнай її. Ти бачив у колоску солому з половою? Подивися ж і на траву тлінної твоєї плоті з пустим досі цвітом твоїх прахових міркувань. Чи побачив ти у колоску те, чого раніше не бачив? Тепер пізнавай у людині те, що для тебе не було видимим. Коли бачив колос, не бачив його, і не знав людини, знаючи її. Те, що тобі проявилось у колоску наприкінці, те не було від плоті, лиш від Бога.
Підніми ж від землі твої думки і зрозумій людину, народжену в собі від Бога, а не сотворену в останній час життя. Побачив ти у колосі новий ріст такий сильний, що для всієї соломи з половою він став головою й сховищем. Пізнай же в собі нового Иосифа (означає приріст), нового пастиря, отця й кормителя нашого. У пшеничному зерні ти
87
зауважив тоненьку зовнішність, у якій заховалась таємна дійсність невидимого Бога.
Глянь же тепер на боже слово, прикрите пророчим папірцем наче легкою хмаринкою. Силу зерна ти мудрим оком побачив. Відкрий же око віри й побачиш у собі також божу силу, божу правицю, Закон божий, слово боже, мову божу, царство й владу божу, таємну, невидиму, а пізнавши сина, пізнаєш і батька його. Прастара на колосі солома не боїться загибелі. Вона як із зерна вийшла, так знову в зерні заховається, яке хоч зовнішньою шкіркою зогниє, та сила його вічна. Чого ж ти тремтиш, трава й плоть? Дерзай! Не бійся! Ти вже бачиш у собі божу правицю, яка тебе так само береже, як пшеничну солому. Чи не віриш? Якщо так, тоді бійся. Немає надії. Вся плоть гине. Куди подітися? Біжи ж з Давидом у дім господній або з Єремією у його ж двори. Відкрий же серце своє для прийняття віри і для обіймів того чоловіка, котрий своєму батькові є замість правиці й сили його навіки віків. Слухай, що його батько через нього ж самого і в ньому й до нас говорить. Слухай же: "Покладу слова мої в уста твої і під тінню руки моєї прикрию тебе..." А якою рукою? "Нею ж поставив небо й заснував землю". Чи чуєш? Яке сильне в тобі зерно! В ньому ховається оце видиме небо й земля. І чи не занадто буде тобі зберегти це насіння? Ах, прошу, будь певний, що й найневідчутніший волос твоєї голови, втративши лиш свою наявність, без всякої шкоди в ньому заховається, збережеться, облагородиться. Скажи з Павлом: "Знаю людину". Знайшов я людину. Знайшов месію, не плотського кумира, а істинну божу в моїй плоті людину. Заледве я знайшов її, у траві й тіні моїй, на схилку днів моїх. Благословенне насіння! Порятунок всієї моєї наявності! Світло одкровення сліпому язикові! Досі я був у пітьмі та в болоті я був, тобто моє серце, їв і насичувався землею. А тепер мене відпускаєш із її пут, вбивши в мені її насіння, яке пусту п'яту оглядає. А замість нього ти навіки в мені запанував, відкривши мені нове небо й тебе, що сидиш на місці правиці отця небесного. Будь же тепер для мене миром в силі твоїй і спокоєм! Будь мені тепер благословенною суботою! Винесли мене голубині крила із земних безодень, і спочину. Чого ж іще тобі сумувати, душе моя? Навіщо тобі тепер мене турбувати? Ти вже пізнала в собі людину, і сила її безконечна. Уповай же на неї, якщо пізнала її. І справді знаєш її. Цей чоловік твій муж. Він твоя голова в тобі під видом твоєї плоті й крові. Порятунок всього твого лиця і твій Бог.
88
РОЗМОВА 7-МА. ПРО ІСТИННУ ЛЮДИНУ, АБО ПРО ВОСКРЕСІННЯ
Розмовляючі особи: старець Памв а, Антін, Квадрат, Друг
та інші
Друг. Слухай, Памво! Як довго вчишся!.. Чи ти вже вивчив псалом Давида?
П а м в а. Так, я знаю лиш один псалом.
Друг. Один?
П а м в а. Один-єдиний...
Друг. Який псалом?
П а м в а. А ось він: "Сказав: збережу шляхи мої!.." А більше мені не треба. Я вже знайшов замок на мої уста й замкнув.
Антін. Суща правда. Язик керує всім тілом і є всьому голова.
Квадрат. Ах, Памво! Ти блаженний, якщо не грішиш твоїм язиком. Як палко цього просять для себе від Бога Давид і син Сираха.
Л у к а. А раніше про що ти говорив, Памво? Ти ж і раніше мав язик?
П а м в а. Я вже на моєму старому язикові поставив печатку.
А н т і н. А хто тобі його запечатав?
П а м в а. Хто може закрити безодню, крім Бога?
Л у к а. Не погано називаєш язик безоднею, тому що й Давид облесному язикові дає ім'я потопних слів: потоп і безодня - одне й те ж.
Квадрат. Я чув, що й розум премудрого у Сирахового сина називається потопом.
Друг. Будь-яка мова є не що інше, як ріка, а язик є її джерелом. Та якщо вже тебе, Памво, Господь визволив від непреподобного язика, тоді видно, що замість облесного подарував тобі язик Давида, який цілий день навчається правди божої, сповіщає його силу всьому майбутньому родові.
Квадрат. Суща правда. Хто може говорити про білизну, щоб йому не була знайома чорнота? Один смак відчуває гірке й солодке. Якщо комусь Господь відкрив пізнати облесний язик, то такий раптом може пізнати праведні уста, що навчаються премудрості.
Антін. Що таке? Ви наговорили дивного. Хіба не розуміє й старої мови той, хто не знає нової?
П а м в а. Без сумніву. Тоді проявиться старе, коли зрозумієш нове. Де ти бачив, щоб хтось розумів пітьму, не
89
бачивши ніколи світла? Чи може кріт, скажи, будь-ласка, сказати тобі, де день, а де ніч?
Антін. Якщо кріт не може, то може сказати людина.
П а м в а. Чи може сліпий побачити й показати тобі на картині білу фарбу?
А н т і н. Не може.
П а м в а. Чому?
Антін. Тому що він не бачив і не знає чорної. А якщо б він міг пізнати хоч одну з відмінних фарб, то в ту ж мить міг би зрозуміти й іншу.
П а м в а. Так само й тут. Той розуміє юність, хто знає старість.
А н т і н. Не можу доволі надивуватись, якщо кожна людина так народжується, що не може й цього зрозуміти, що таке старість і юність, коли не буде народжена вдруге з Вишнього.
П а м в а. Світло відкриває все те, що нам у пітьмі лиш трішки бовваніло. Так і Бог єдиний осяває нам всю істину. Тоді бачимо пусту мрію, коли побачимо істину, а зрозумівши юність, розуміємо старість. Земляна людина думає про себе, що буцім розуміє. Та чи мало що немовля бачить у присмерку, а цього не бувало? А осяйне світло знищує всі привиди. Чи не кожному знайомі оці слова: час, життя, смерть, любов, думка, душа, пристрасть, совість, благодать, вічність? Нам видається, що розуміємо. Та коли запитати когось про пояснення, тоді кожен замислиться. Хто може пояснити, що означає час, якщо не проникне у божественну висоту? Час, життя і все інше міститься в Бозі. Хто ж може розуміти будь-що із усіх видимих і невидимих створінь, не розуміючи того, хто всього голова й основа? Початок премудрості - розуміти Господа. Якщо хто не знає Господа, то він подібний до в'язнів, кинутих у темницю. Що такий може зрозуміти у пітьмі? Найголовніший і найперший пункт премудрості - знання про Бога. Не бачу його, та знаю й вірую, що він є. А якщо вірю, то й боюся; боюся, щоб не розгнівати його; шукаю, що йому благобажане. Ось любов! Боже знання, віра, страх і любов Господа - це один ланцюг. Знання у вірі, віра в страху, страх у любові, любов у сповненні заповідей, а дотримування заповідей у любові до ближнього, любов же не заздрить й інше.
Отже, якщо хочеш щось пізнати й зрозуміти, спершу треба зійти на гору Божого знання. Там-то ти, просвіщенний таємними променями божества, зрозумієш, що захочеш, не лише орлину юність, зотліваючу ризу старості, але й старе із прастарих і небеса небес. Та хто нас виведе із пекельного рову? Хто заведе на гору господню? Де ти, наше світло, Ісусе Христе? Лиш ти говориш істину в твоєму серці. Слово твоє є істина. Твоє Євангеліє є запалений ліхтар, а ти в ньому само світло.
90
Ось єдиний засіб для уникнення обману й тьми незнання. Ось дім Давида, в якому суддівський престол вирішує й ріже будь-яку брехню. Про що ти, Антоне, хочеш знати? Шукай у цих улюблених поселеннях. Якщо не знайдеш входу в один чертог, то постукай у другий, десятий, у сотий, тисячний, десятитисячний... Цей дім Божий зовні видається печерою для скотини, та всередині діва народжує того, про кого безперервно співають янголи. У порівнянні з цією мудрістю всі мудрості світу є не що інше, як рабські витівки. У дім цей злодійським способом не входи. Шукай дверей і стукай, доки не відчинять. Не будеш гідний входу, якщо щось у світі поставиш вище від цієї Божої гори. Тут не впускають нікого з одною половиною серця. А якщо насильно ввірвешся, то будеш викинутий у гіршу пітьму.
Як горів Давид любов'ю до цього дому! Бажав і танув від бажання дворів господніх. Знав він, що ніяк не можна вибратись із першородної пітьми людського безумства, хіба через ці ворота. Знав він, що заблукали всі від самого материнського лона. 1 хоча говорили; "Оце двері! Ось шлях!" - проте всі брехали. Знав він, що жоден птах і ніяка людська мудрість, яка вона не швидка, не в силі винести його з провалля, крім цієї чистої голубки. Тому із нетерпінням кричить: "Хто дасть мені крила?" Та щоб вони були такими, як має ця голубка, тобто посріблені, а між зв'язками крил щоб блищало золото. А коли не так, то не потрібно жодних польотів, які б вони не були швидкі. Оцією-то непоганою голубкою він так насолодився, настільки нею захопився, що, як Магдалина при гробі, завжди сидів біля віконця своєї коханої. Просив і докучав, щоб відчинила для нього двері, щоб припинила його страждання, щоб розбила морок і внутрішній неспокій, називаючи її своєю втіхою. "Встань, - говорить з плачем, - встань, славо моя, ти, найсолодша моя десятиструнна, псалтир і гусла солодкозвучні! Як ти тільки встанеш, то й сам я відразу встану, а встану рано, піднімуся до світла. Чи довго мені у пітьмі жити?" "Коли прийду і з'явлюся перед лицем Бога? Хто, крім тебе, о прекрасніша над усі дочки у світі діво, хто введе мене у місто утверджене? Лиш твоїми дверима й лиш твоїм слідом можуть привестися до царя небесного діви, якщо дружать з тобою." Не без користі ж трудився Давид. З яким захватом гукає: "Відчиніть мені ворота правди!" "Буду сповідатись тобі, щоб ти почув мене!" "У цей день порадіємо й звеселимось". "Бог Господь і з'явився нам". "Закликав я Господа і він почув мене в просторі".
Що тепер мені вдіє людина? Нічого не боюся. Дуже широкий став Давид. Вилетів із сітей і пекельної тісноти на свободу духа. Зникла раптом вся пітьма. Де б не йшов, всюди
91
світло. "Куди піду від духа твого?" Окрилатів Давид: боїться, любить, дивується, з місця на місце перелітає, все бачить, все розуміє, оскільки бачить того, в руці якого світло й пітьма.
Квадрат. Правда, що вірно й ревно закоханий Давид свою кохану любить. її-то він, гадаю, називає матір'ю, Сіоном, дочкою, царицею, одягненою в золото й прикрашеною, божою колісницею, царством живих людей, житлом усіх веселих та ін. Одного просить у Господа, щоб жити в цьому божому домі на місці цього дивного покрову, де голос радіючих і шум тих, що святкують.
А втім, нічого не бажає ні на небі, ні на землі, крім цієї чаші, наповненої благим щастям, крім цієї царської дочки, вся краса якої всередині її криється й заховалася. І настільки ці сіонські ворота й цей шлях, що веде його до знання Господа, був йому милий, що так на ньому насолоджувався, як будь-якому виді багатства. Що б у ньому не говорилося, все те називаємо дивним і преславним, цілком відмінним від загальнонародної думки. Отут-то його жертва, спів і спокій душевний, пристань хотіння. Ах, душевний спокою! Який ти рідкісний, який дорогий! Тут-то він ховається у тайні божого лиця від людського заколоту і від сварки язиків, тобто від усіх світських думок, супротивних божій премудрості, яку він називає пишністю господнього дому, каменем пристані для гнаних грішників, про яких пишеться: "Біжить нечестивий, ніким не гнаний".
Антін. Без сумніву, до цих кам'яних гір зводить він свої очі, сподіваючись на їх допомогу.
Квадрат. Відомо, що грішник, як тільки відчув небезпеку свого шляху, біжить, як гнаний заєць, до цих гір, перебуваючи в збентеженні своїх бідних міркувань, які раніше здавалися йому дуже правильними. Та коли світло, що зблиснуло з божих гір йому в лице, покаже його спокусу, тоді сам знищує весь свій шлях так, як сталося з Павлом, коли їхав у Дамаск.20 Тому-то й говорить Давид: "Дивно просвіщаєш із гір вічних". "Знітилися всі нерозумні серцем". Кому ж це світло не було б любе, якщо б хоч трохи його спробували? О кивот світла, святої слави отця небесного! Звичайно, твій блиск - нестерпний для наших очей, які звикли до пітьми, а то ми б обов'язково не дали сну нашим очам, поки б відчинилися двері, щоб можна побачити, де має своє поселення Бог Якова, де царство й правда його, де начало, голова й щастя наше, щоб і про нас можна сказати: "їм же відкрилися очі, й пізнали його, і той був для них невидимий". Або оце: "Прийшли ж і побачили, де жив, і в нього перебули той день".
А н т і н. Як же ти раніше говорив, що Святе Письмо зводить на гору Божого пізнання, а нині його називаєш горою?
92
Квадрат. Воно у Давида називається гора божа. То хіба для тебе дивним є те, що горою виходимо на гору? Якщо шлях веде із рова на гору, то звичайно, перша його частина низька, а остання така висока, як гора, на яку підіймається кінець дороги. Таке можна бачити й на драбині, приставленій до високого місця. Вона нижньою своєю частиною приймає нижніх, або долинних мешканців, а гірною піднімає на висоту; тому й крилами називається, і дверима, й межею, або границею, пристанню, піском, або берегом, що обмежив море, і стіною.
Антін. Чому ж стіною й межею називається?
Квадрат. Хіба мало таке трапляється, що стіна робить грань, розділяючи наше власне від чужого? А ця Богом створена стіна як не може назватися межею, коли вона граничить між світлом і між чужоземною тьмою? Ця стіна має темний бік, той, який повернутий до тьми. Той її бік, повернутий на схід, є внутрішнім і весь позолочений світлом вишнього Бога, так що коли темний житель приходить до її дверей, зовні темних, то не бачить жодної краси й відходить назад, бредучи в мороці; коли ж впевниться, й, понад надією, відчиняться двері, тоді, облитий світлом воскресіння, загукає з Давидом: "Сповідаюсь тобі, бо ти дуже здивувався". "Не це, а дім божий, і ці ворота небесні".
Антін. Тому вона подібна до Місяця, коли Місяць між Сонцем і Землею. Тоді одне півколо його темне, а те, що до Сонця, світле.
К в а д ρ а т. Ця посередниця подібна й на міст, що слугує сполученням між Богом і смертними.
Антін. Якщо цей дивний міст переводить смертних у життя, то гідно й праведно може називатися воскресінням.
Квадрат. Ах! Оця-то голубка є справжнє воскресіння мертвих людей. Вона нас, що впали з гори вниз, знову ставить на ту ж гору.
Л у к а. І я з цим згідний. Це слово (воскресіння) у грецькій і латинській мові означає, здається, те, коли того, хто впав, поставити знову на ноги. Крім того, я чув, що голубка - по-єврейськи йона. Та й Бог явно говорить Єремії, що поставить його знову на ноги, якщо буде послушний йому. І як у Святому Письмі оце слово (сидіти) означає дуже нужденний стан, так навпаки, стояти означає справжнє благополуччя. І як нещастям є сидіти й бути колодником у в'язниці, так щегірше бути в гурті тих, кого Павло будить: "Встань, сплячий, і воскресни із мертвих..." Розбий сон твоїх очей; о нещасний мрець! Піднімись на ноги! Може зрозумієш, що таке Христос, світло світу?
Д ρ у г. Не можу більше мовчати, почувши блаженніше й
93
найсолодше ім'я світлого воскресіння. Та відчуваю в мені таємний промінь, що таємно зігріває моє серце... Ах, Памво! Збережімо цю божественну іскру в серці нашому! Бережімо її, щоб прах і попіл гробів наших не погасив її. Тоді що ж ми таке будемо? Хіба лиш прах і смерть?.. Вогню не можемо знищити. Не сперечаюсь. Та що нам самим робити без вогню? Яка нам користь з того, що маємо в собі плоть і кров? Знай, що вона мусить спуститися в тління. Тоді й нам гинути без кінця? 1 ми є не що інше, як мрія, сон, смерть і суєта? О надзвичайно бідний наш стан, коли все-все є лише тлінь без вічності, якщо, крім явного, в ньому немає нічого таємного, на чому б наше єство трималося, наче на твердій основі, якщо все є суєта і кожна жива людина!
Справжнє ж тепер, (якщо таке) сильне, твоє царство, о гірка смерть, непереможна твоя перемого, о пекло! Хто чи що може протистояти вашим тлінним законам, які все без залишку повертають на прах? Ах, біда! Загибель! Хвороба! Горе! Заколот... Чи чуєте? Чи розумієте? Яка ж це мова?..
П а м в а. Господи! Звільни мою душу від цих неправедних уст... від непреподобної мови, від людини неправедної... їх язик є меч гострий, гріб відкритий.
Друг. Ось справжня гаспидова отрута, гріховне жало, зміїний язик, що зводить Адама в труднощі й хворобу!.. Що ти нам нашептала, о прадавня злобо й спокусо? Навіщо ти дуже високо підносиш умираючу мертвість, і старіючу старість, і зотліваючу тлінь? Чи лиш смерть панує? 1 немає життя? Лиш лестощі без правди, й злоба без благості, і старість без юності, й тьма без світла, і потоп без суші?.. Хай же тобі, о потопний язику, що вибльовуєш ріку облудних вод, потопляєш немовлят матері Сіону, покриваєш мороком і чорною хмарою, що зводиш у пекло від Господа, на якого наговорюєш з гордістю, знищуючи його царство й правду, юність і вічність, нову землю й живий рід, хай заборонить Господь!... Слухай же, глухий бісе, німий і пустий язику! Оскільки не визнаєш божого перебування, вважаючи, що лиш смерть усюди панує, зводячи все-все у пекло зотління, то знай, що нова й нетлінна людина не лише потопче твої тлшні закони, а й озброєна помстою вщент тебе зруйнує, скине з твого престолу, перетворивши тебе із голови на нікчемного покидька. Памво! Слухай, Памво! Чому ти мовчиш? Знай, що ти вже пізнав свій шлях. Занімівши, не шепоче в твоєму серці злий язик. Хіба знову ожив? Хіба знову хвороба грішного язика відновилася у твоїй утробі? Знову меч коле душу твою? Видно, що тому мовчиш, занімівши й змирившись, не говориш доброго, не запитуєш про мир Єрусалиму.
П а м в а. Я вже давно таємно проклинаю цей язик у моєму серці.
94
Д ρ у г. То чому явно не співаєш? Якщо дійсно навчився Давидового псалму, то чому з Ісайєю твоєму коханому не простягаєш пісню через весь день? Якщо Господь дав тобі нові уста, то чому з Єремією не говориш: "1 відкриті уста мої до того не закриються"? Якщо в тобі зігрілося твоє серце, то ти повинен у твоєму повчанні роздмухувати іскру, що віщує воскресіння, поки запалає злість цього блаженного полум'я і з'їсть всю супротивну собі тлінь, поки наповниться вогняна божа ріка, що потопляє нечестивих. Зігріте серце є вогненний Святого Духа язик, що співає нове на небесах і на землі чудо воскресіння. Чи не бачиш, що у всіх старе серце, земний язик? Всі боязкі, печальні, неситі, у відчаї, позбавлені небесної параклітової втіхи21? Навпаки ж,' як мало тих, про яких сказано: "На стінах твоїх, Єрусалиме, приставив сторожу день і ніч, які не перестануть поминати Господа". Мало синів Амосових для потіхи людей божих. Не багато Авакумів, що стоять на божественній сторожі. Про всіх можна сказати: мертвий з твоїм мертвим серцем. Залізо перейде твою душу. Сидиш у пітьмі, лежиш у гробі... О божественна іскро! Зерно гірчичне й пшеничне! Насіння Авраамове! Сину Давидів! Христе Ісусе! Небесна й нова людино! Голова й серце, і світло всіх створінь! Точка Всесвіту! Сила, закон і царство світу! Правице божа! Воскресіння наше! Коли тебе зрозуміємо?.. Ти істинна людина з істинної плоті. Та ми не знаємо такої людини, а котрих знаємо, ті всі вмирають. Ах, істинна людина ніколи не вмирає. То видно, що ми ніколи не бачили істинної людини, а котрих знаємо, у тих руки, і ноги, і все тіло перетворюється на прах. Та що засвідчує камінь Святого Письма? "Не потемніють, каже, - очі його, і не зотліють уста його". Та де такий чоловік? Ми його ніколи не бачили й не знаємо. Не розуміємо ні очей, ні вух, ні язика. Все те, що лиш знаємо, на це не схоже. Тут йдеться про безсмертну людину й нетлінне тіло, а ми лиш болото посіли й нічого такого не бачимо, що б не було не зіпсоване. Отже, сидячи в болоті й на нього сподіваючись, і самі стали на нього подібні. Маємо очі ті, котрими нічого не бачимо, і ноги, що не можуть ходити, і такі ж руки, позбавлені відчуття, язик і вуха такого ж складу. Ось як добре розуміємо, що таке людина. Хто ж із воскреслих не скаже, що ми мертва тінь, що ми не прах, який розноситься вітром? Чи може нечутлива земля визнати невидимого?
П а м в а. Скажи, краще по-Давидовому: "Коли ти пізнаєш землю? - Невже розкаже тобі порох?" Мул і вода, що повз тече, своїм єством є всяка плоть, складена зі стихій, рів страждань і глибина пітьми. "Спаси мене, - волає Давид, - від тягару, хай не втону, і від вод великих і глибоких". "Не мертві похвалять тебе..."
Д ρ у г. Із цих труднощів виводить нас згадана царська
95
дочка Давидова, найчистіша голубка й найпрекрасніша діва, огорнувши нас не важкими, а позолоченими між раменами й посрібленими божим духом крильми. Ними окрилившись, злітаємо з Давидом і спочиваємо. Покинувши земного Адама з його хлібом, хвороби, серцем перелітаємо до Павлової людини, до невидимого, небесного, до нашого світу, не за моря й ліси, не понад хмари, не в інші місця й віки, - він єдиний навіки, - а проникаємо в самий центр нашого серця й душі нашої і, поминувши всі тяжкі й потопні думки з усією крайньою зовнішністю нашої плоті, облишивши всю бурю й морок під його ногами, сходимо через високий вихід згаданої драбини і схід до життя й голови нашої, до істинної людини, у нерукотворне шатро і до її нетлінної й пречистої плоті, котрої слаба тінь і образ - наша земна храмина з точки зору істинної, пов'язаної в одну постать без злиття єства божого й тлінного. Оце-то є істинна людина, що дорівнює єством і силою предвічному своєму батькові, єдина у всіх нас і у всякому ціла, її ж царству немає кінця...
Оцю-то людину, якщо хто зрозумів, той і полюбив, і сам взаємно став любим, і є з нею одне, як той, хто прилип до тягару, і сам є землею і в землю повертається. А хто пізнав нетлінну й істинну людину, той не вмирає, і смерть ним не володіє, а зі своїм паном вірний слуга вічно царює, роздягнувшись як зі старої ризи, із земної плоті, зодягнувши нову, відповідну до його плоті плоть, і не засне, а змінюється, прийнявши замість земних рук нетлінні, замість тваринних вух, очей, язика й усіх інших органів істинні, приховані в Бозі, як говорить Ісайя: "Це прийде твій спаситель, що має з собою відплату, або нагороду, віддає замість заліза срібло, замість міді золото, покладає у твою основу камінь сапфір, тобто небесну, нерукотворну храмину". Хай буде Бог всім у тобі, а не мертва земля й тягар. А чи хтось охочий до цього істинного життя, до цих блаженних днів? Зараз раптом, наче блискавка, осяє тебе. Втримай лиш язик твій від зла і уста твої... О злий язик! О голова зміїна! Початок гірких днів! Всіх із раю виводиш, всіх у безодні потопляєш. Хто дасть на наше серце рани і на помисли наші кари премудрості? А інакше нам не можна не впасти додолу. До тебе вдаємося, о гора Божа, купино неопалима, свічник золотий, святая святих, ковчег заповіту, діво, чиста й після родів твоїх! Лиш ти і народжуєш і дівуєш. Лиш твоє найсвятіше насіння, єдиний син твій, що помер зовнішньо, а тим самим воскрес і зацарював, може стерти зміїну голову, язик, що лає Господа...
Антін. Якщо Святе Письмо є солодкі божі гусла, то непогано, щоб хтось розвеселив наше товариство, погравши хоч трішки на цьому інструменті.
96
Л у к а. Я в цьому згоден з Антоном і про це ж прошу. К в а д ρ а т. Не порушу й.я доброї вашої згоди й прошу про те ж саме.
Д ρ у г. Чи чуєш, Памво? Берися за гусла. Ти довго вчився Давидової пісні. За десять років хоч трохи можна привчитися.
П а м в а. Ах! Що мені в житті приємніше, як співати моїй улюбленій людині? Не боюся, щоб не порізнити голосів. Лякає мене син Сирахів такими словами: "Скажи, старійшино, й не заборони музики".
Друг. Співай і оспівай! Не бійся! Будь впевнений, що для неї буде солодкою наша бесіда.
П а м в а. Та що ж її присолодить, якщо я не майстер?
Друг. Що присолодить? Те, що робить приємним батькові малолітнього синочка його лепет або невміла гра на арфі. Хіба ти забув, що мистецтво у всіх тайнах священних інструментів не варте й копійки без любові? Чи не чуєш Давида: "Полюбіть Господа"? А потім що? "І визнавайте, хваліть і вихваляйте". Любов Господа є преславна голова премудрості. Яка ж потреба в іншому? Співай натхненно! Та як у світській музиці один тон без другого не може погодженого показати фундамента, а приєднання третього голосу робить музику досконалою, така полягає у трьох голосах, погоджених між собою, так і в Давидових гуслах одна струна сумнівна, якщо її не погодити з іншим віршем. А вже при трьох свідках досконало утверджується кожне слово.
Вигукнемо ж Господу в гуслах! Озброїмося згодою проти проклятого язика, ворога нашої божественної людини. А раптом принаймні з нашого товариства виженемо цього нечистого духа.
СИМФОНІЯ22, ТОБТО ПОГОДЖЕННЯ СВЯЩЕННИХ СЛІВ ІЗ ТАКИМ ВІРШЕМ:
"Сказав: збережу шляхи мої, щоб не згрішити моїм язиком..."
Розмова: 11 а м в а, Антін, Лука та інші
Лука. Продовжуй же твою притчу, Памво...
П а м в а. Нарешті ті два невільники прийшли до великих гір. Вони дякували Богові за своє звільнення. Та їх мучив голод і туга за батьківщиною. Коли вщух вітер, почули шум води й підійшли до джерела. Старший з них, трохи відпочивши, оглянув місця біля цього багатого джерела, що витікало із страшних азіатських гір. "Звичайно, - каже, - тут десь поблизу живуть люди". - "Не знаю, хто міг би поселитися у цих страшних пустелях, - сказав молодий, - принаймні, було
97
б видно якийсь слід до джерела". - Так, поблизу нього по каменях не видно, - сказав старий, - але в дальшій околиці я помітив слід, подібний на людський". Трохи вичекавши, піднялися вузенькою стежкою по кручах. Вона привела їх до кам'яної печери з таким написом: "Скарб світла, гріб життя, двері блаженства".
"Не знаю, який дух тягне мене у цей темний вертеп, - каже старий. - Або помру, або буду живий. Йди за мною!" Слідуючи за духом, обидва пішли всередину. Молодий, не стерпівши більше глибокої пітьми: "Ах, куди йдемо?" - "Потерпи! Здається, чую людський голос". 1 справді, почувся шум веселих людей. Наблизившись до дверей, почали стукати. Із-за шуму їм не скоро відчинили. Увійшли в простору залу, освічену лампадами. Тут прийняли їх, наче рідних, зробили співучасниками бенкету. А живуть тут кілька землеробів з сім'ями. Відпочивши кілька днів серед цих людинолюбних простаків, що шість днів святкували народження свого пана, запитали подорожні у Конона, який серед них був головою, як далеко живе їх пан? "Він постачає нам все те, що потрібне для веселощів, - сказав Конон, - проте ми до нього в дім ніколи не ходимо і не бачимо, крім наших пастухів, які для нього вірніші за інших. Вони від нас йому носять поклони. Якщо бажаєте, можете йти до нього. Він не дивиться на лице, а на серце. Вам не можна повертатися назад. Ось двері! Вам не страшний шлях темного вертепу при факелі. Господь з вами! Ідіть!"
На сьомий день після свого входу в печеру, 1771 року з півночі ступили чужоземці на шлях панський. На світанку почули хор, що співав: "Смертю смерть потоптавши..."
Після співу раптом відчинилися двері. Увійшли в чертог, освітлений вранішнім світлом...
Лука. Досить! Хваліть нині Бога Якового! Починай співати твій псалом і веди хор, Памво! А ми за тобою, наскільки можна.
ХОР
П а м в а. "Сказав: збережу шляхи мої..."
Лука. Здається, з цим віршем погоджений отой: "Сказав: збережу закон твій..." Звідси видно, що Давидові шляхи, які він має намір зберігати, і Закон Божий - то все одно. Отже, другий вірш тлумачить перший.
А н т і н. Є трішки сумніву в тому, що Давид назвав своїм те, що Боже, а не його.
Квадрат. Чому ж Давидові не назвати своїм шляхом Божий Закон: він, облишивши шлях нечестивих, засвоїв і всиновив собі шлях Божий.
98
А н т і н. Не сперечаюсь. Проте краще, щоб третій вірш розвіяв сумнів, щоб була тверда у трьох погодженість.
Л у к а. У чому ж сумніватися? Давид же й Бога називає своїм. "Ти моя частина, Господи. Ти мій, а закон твій є й моїм". "Сказав: збережу шляхи мої..." - те ж саме, що "Сказав: збереже закон свій". Та для твого задоволення ось тобі третій: "Шляхи мої випробував і ти почув мене."
А н т і н. Я й цим не задоволений. Цей вірш пояснюється таким: "Сказав: випробую на мені моє беззаконня щодо Господа". І отак: "Шляхи мої випробував", тобто моє беззаконня, а не Закон Божий. "І ти почув мене", тобто: "І ти відпустив безчестя мого серця". Ці два у всьому подібні, і як початок початком, так і кінець кінцем другого відкривається. Отже, трохи ці два вірші різняться: "Збережу шляхи мої", "Збережи закон твій..." Якщо б сказав: "Збережу шляхи твої", то тоді симфонія (погодженість) була б досконалою з цим: "Зберегти закон твій".
К в. а д ρ а т. Як же тепер бути? Слухай, Памво! Ти завів нас у безвихідь. Ти ж сам і виведи.
П а м в а. Знаю. Для вас сумнівне те, що Давид як називає Закон Божий своїм шляхом, так і беззаконня називає своїм же. Не дивуйтесь. Один наш для нас усіх є шлях, що веде у вічність, та має в собі дві частини і дві сторони, наче два шляхи, правий і лівий. Господня частина веде нас до себе, а ліва його сторона - у тління. Цією стороною раніше йшов Давид і, побачивши обман, говорить: "Шляхи мої випробував і ти" та ін. Потім, вибравши добру частину, каже: "Збережу шляхи мої", тобто буду берегти цю добру частину, щоб мій язик не відвів мене від неї у тління. "Спокуси мене, Боже, й заведи серце моє, і якщо у мені є шлях беззаконня, тоді настанови мене на шлях вічний".
Друг. Любі друзі! Ви непогано забренькали на Давидовій арфі і, на мій погляд, не порушили музики. Та проґавили найважливіше, а саме: "Сказав".
Антін. Це, здається, кожен розуміє.
Д ρ у г. А мені сниться, начебто немає труднішого.
Антін. Звичайно, ти жартуєш.
Д ρ у г. Аж ніяк! Святе Письмо подібне на ріку або на море. Часто в тому місці ховається глибина, невидима й самим ангельським очам, де зовні здається негарно й просто. Завважте, що Давид у багатьох місцях говорить "сказав" і після цього йде досить важливе; наприклад: "Сказав: нині почав..." та інше. "Сказав: потім народжується збереження закону". "Говорить безумний у своєму серці"; тоді настає розтління всіх починань; "Сказав: ти Бог мій". Бачите, що мова є насінням й джерелом усього добра й зла, а ви цю голову опустили.
99
Цієї-то доброї мови просить Бога він же: "Скажи душі моїй: я твоє спасіння". "Господи, відкриєш уста мої..." А коли послав слово своє і зцілив, тоді Давид поклав основу всієї своєї будови... Як же ти, Антоне, кажеш, що кожен розуміє? Чи розумієш, що таке мова?
Антін. Принаймні бачу людські вуста.
Друг. Бог знає... "Приступить людина і серце глибоке". Як же можеш бачити?
Антін. Серця бачити не можу.
Д ρ у г. То не бачиш же й уст його. Чи ти вже це забув? "Глибоке серце людині і є людина". Слухайте, любі друзі! Заспівайте на Давидових гуслах. Викрийте його невігластво. Виженіть біса. Памво, починай!
СИМФОНІЯ
П а м в а. "Зігрійся, серце моє". "Сказав язиком моїм". Лука. "Ти дав веселість у серці моєму". Квадрат. "Відригну серце моє, слово добре, язик мій - палиця..."
П а м в а. "Зрадіє мій язик твоїй правді".
Квадрат. "Слово господнє розпалить його".
Лука. "Зрадіє у веселощах твоєї мови".
П а м в а. "Розгориться серце моє і утроба моя".
Лука. "Зрадіють уста мої і душа моя".
Квадрат. "Каже тобі моє серце: Господа знайду".
Друг. Годі! Чи чуєш, Антоне, симфонію? Чи ти зрозумів, що язик s устами радіє, а серце говорить? Зізнайся ж з Сираховим сином, що "уста мудрих у серці їх". Та як не бачиш їх серця, так ні уст їх, ні язика, ні слова уст їх, ні мови. Бачиш, яке трудне слово "сказав"!
А н т і н. А зовнішні уста і язик - що таке?
Друг. Занімій і мовчи! Чи ти не чув, що на цих гуслах не потрібно співати для твоєї землі, плоті й крові, а лиш Господові і його мові, про якого пишеться: "Земля затаїлася й побоялася стати на суд Бога".
Антін. Справді, нова мова.
Друг. Нова людина має й нову мову. Послухай, Памво! Заспівайте цій нашій улюбленій людині, насолоді й бажанню нашому. Та так співайте, щоб солодкою для нього була наша хвала. Заспівайте розумом, а не лише голосом, що вражає повітря. Новому нову пісню.
СИМФОНІЯ
П а м в а. "Співаю тобі на гуслах, святий Ізраїлю". Лука. "Гарний добротою більше, ніж сини людські".
100
Квадрат. "Улюблений, як син єдинородний". Π а м в а. "Заради цього помазав тебе, Боже, Бог твій". Лука. "Чесне ім'я його перед ними і буде живий". Квадрат. "Оновиться, як орлина, юність твоя". Π а м в а. "Посох сили пошле тобі Господь із Сіона". Лука. "Що таке людина, як її пам'ятаєш". Квадрат. "Людина й людина народилась". Π а м в а. "Престол його, наче сонце". Лука. "Встань, чому спиш, Господи"! Квадрат. "Правиця твоя прийме мене". Π а м в а. "Не даси твоєму преподобному бачити зотління". Лука. "Ще ж і плоть моя поселиться на надії". Квадрат."! літа твої не зменшаться". Д ρ у г. Чи знаєш, Антоне, цього блаженного мужа? Він не пмирає, а його плоть не зотліває.
Антін. Зізнаюся, не знаю. А що знаю, ті всі вмирають і
і ліють.
Друг. То ж слухай, що всі ті у Бога не почесні. "Не (беру, — говорить Господь, — соборів їх із крові". Яка користь ν крові їх, коли вони тліють? Шукай, що то за людина, яка у пам'ятній записці у Бога? Якщо знайдеш, тоді й сам будеш ішисаний на небесах. Ти ж читав, що "єдиною говорить Бог", її там розуміється двоє — людина й людина, язик і язик, "сказав" і "сказав", старе й нове, істинне й пусте, слово боже и смертне, голова й п'ята, шлях і гріх, тобто помилка... "Сказав". А потім що? "Збережу шляхи мої". "Сказав беззаконникам". А що таке? — "Не беззаконьте". "Сказав". Що ж ю за мова? "Почую, що говорить у мені Господь?" "Мир! Що юнорить мир на людей своїх". "Сказав: Ось же й мова".
Господи, уста мої відкриєш". "Сказав: Господь дасть слово благовісникам". "Сказав: послав слово своє і зцілив їх". "Ска-іав: спершу було слово". "Сказав: Бог, який звелів світлу із пітьми засяяти". "Сказав: той зітре твою голову". "Сказав: творить Бог: — Хай буде світло". "Сказав: просвітлюєш мою пітьму". "Сказав: серце чисте твори". "Сказав: Господи, я і.ічав у нашому лоні". "Сказав: всяка плоть — трава". "Сказав: клявся й поставив долі..." "Сказав: живе слово боже". "Сказав: доки січеш, о меч божий? Боже, що говориш істину в серці моєму. І іоже серця мого, доки січеш? Я вже заховав слова твої у серці моєму".
А н τ і н. А я гадав, що Давид звичайно сказав нашою мовою — "сказав".
Друг. Ні, а таємною, новою, нетлінною. Він не любив творити інакше; чуєш, що каже: "О Господи, похвалю слово".
А н τ і н. О, коли б Бог і мені дав цей новий язик! Друг. Якщо пізнаєш старий, то пізнаєш і новий.
101
Антін. Тьху! Що за біда? Начебто я вже й старого не знаю? Ти мене опудалом зробив.
Друг. Якщо б тобі шинкар поставив одну склянку старого, а другу нового вина, а ти не знавець, то як можна сказати, начебто знаєш? Помилково можеш вважати старе новим.
Антін. Яка ж користь бачити, не маючи смаку?
Друг. Суща правда. А я тобі кажу, що й про сам старий язик не знаєш, де він, хоча б ти й не був позбавлений смаку.
Антін. Що ти співаєш? Адже ж наш старий язик у роті.
Д ρ у г. А рот де?
Антін. Хіба не бачиш мого рота?
Друг. Досить брехати, непросвіщенне болото! Пекельна тьма! Послухай Давидові гусла й прожени духа брехні. Заспівай, старче!
СИМФОНІЯ
П а м в а. "Немає в устах їх істини. Серце їх суєтне".
Лука. "Уста облесні в серці".
Квадрат. "Говорить безумний у серці своєму".
П а м в а. "Труд і хвороба під язиком їх".
Лука. "Доки покладу ради в душі моїй?"
Квадрат. "Хвороби у серці моєму..."
Друг. Ось бачиш, що й сам твій старий язик у твоєму прастарому серці, а не в зовнішності.
А н т і н. Як же мій зовнішній язик не говорить, якщо він говорить? Адже ж чути його голос.
Друг. Думка рухає грязь твого язика, і вона-то ним говорить, а не грязь - так, коли молоток б'є на башті годинника, то зі середини годинникового механізму виходить спонукальна сила, якою рухається нечутливий молоток. 1 тому-то Давид співає: "Подумали (то ось вже) й сказали". Чи старий, чи новий язик - обидва заховалися в безодні сердець своїх. "Подумав, - каже, - про шляхи твої", тобто "Сказав: збережу шляхи мої". А знову ж про злий язик ось що: "Неправду задумав язик твій", тобто "серце його зібрало собі беззаконня". А як у мертвість твого зовнішнього язика, так у всі органи твоєї тлінності зі сердечного ж механізму виходить спонукальна сила. З цього видно, що всі вони у тій же безодні, як яблуня у своєму насінні, ховаються, а зовнішня грязь про них лише свідчить. Співаки, заграйте й цієї пісеньки!
СИМФОНІЯ
П а м в а. "Нога моя стоїть на правоті". Лука. "Ті ж завжди блудять серцем". Квадрат. "Неправду сплітають ваші руки".
102
П а м в а. "У серці робите беззаконня".
Лука. "Язик його сплітає лестощі".
Квадрат. "Звів очі мої".
П а м в а. "До тебе взяв душу мою".
Лука. "Глянь і прихили вухо твоє".
Квадрат. "Прихилив серце моє у твої одкровення".
Друг. Розжуй силу цих слів і побачиш, що нога гордині й рука, і роги грішних, і зуби, вуха, й око просте й лукаве - і все до останнього волоска сховалося у сердечній глибині. Звідси-то й виходять помисли, що рухають всю нашу крайню плоть і грязь. Помисли, що володіють зовнішнім твоїм оком, є твоє головне око, а плотське - наче одяг, що наслідує твоє нутро. Те ж розумій і про інші органи.
А н т і н. Та ти ж говорив, що лиш уста мудрих у серці їх, а тепер говориш те про всі уста.
Д ρ у г. Ти дуже спостережливий щодо моїх помилок. Ось вірш Сираха: "Серце безумних в устах їх, уста ж мудрих у серці їх". Хай же й бездумного уста будуть у серці. Та якщо ти цього не розумієш, тоді думка твоя буде в бруді твоїх зовнішніх уст. А про що розмірковуєш, там і твоє порожнє серце. Воно думає, що плотський тягар сильний і важливий. Воно, перебуваючи в цьому хибному переконанні, стає й само порожнечею, оскільки й язик його суєтний. Такий помисел є твої обтяжені вуста, а в них твоє серце буде доти, поки не скажеш: "Сказав: збережу шляхи мої". "Врятуй мене від тягару, хай не втону". Тому-то й язик і називається головою, що за цим вождем йде все людське серце. Я б бажав, щоб тобі Господь і всім нам дав нове й чисте серце, зітер голову зміїного язика, а заговорив у нашому серці тією мовою, про яку сказано: "Мову, його ж не бачачи, почув". "Послав слово своє й врятував їх від розтління".
Антін. Тепер, здасться, й я розумію оці слова: "Зрадіють смиренні кості".
Друг. Коли все-все, то й сама кість міститься в душі й у серці. "Як лиш, - каже, - вмовк, то зістарілись кості мої".
П а м в а. "Занімів і вмовк від благ у той час, коли грішному (язикові) постати переді мною".
Друг. Справді. А як цей злий вождь і зміїна голова доводить до ніяковості ввесь сердечний скарб, так, навпаки, язик, який благовістить веселий божий мир, приносить всьому серцю, всій нашій безодні радість і світло. "Слухові, - каже, - моєму даси радість і веселість". Щоб як все моє, так і кості мої, що перші змирилися з тлінням, тепер зрадіють. Цьому мирному язикові вірив, ним же й говорив. А що сказав? Ось що: "Кожна людина - брехня". "Всяка плоть - сіно". "Плоть - ніщо ж". "Сказав: ім'я господнє покличу". "Сказав: збережу шляхи мої". Піду
103
вслід за моїм язиком, за нетлінною людиною. Не піду на тління за грішним язиком. Заволаю з Ісайєю: "Я божий".
П а м в а. Ми трохи увійшли всередину нашої плоті, наче в надра землі. Знайшли, чого не бачили. Людей ми знайшли нових, які мають руки, ноги і все нове. Та ще не кінець. Продовжимо шлях до нашого досконалого миру. Зневаж, о душе моя, цілком всю плоть видиму й невидиму! Відходи від неї й наближайся до Господа. Вірою відходи, а не видінням. Віра риє й рухає гори. Ось світильник шляхів твоїх, новий язику!
СИМФОНІЯ, НАЗВАНА КНИГА АСХАНЬ
ПРО ПІЗНАННЯ САМОГО СЕБЕ
Народжена 1767 року
ЛЮБИЙ ДРУЖЕ МИХАИЛЕ!
За десять верст од Харкова написав я цю книгу в лісах Земборських. Дух звелів, щоб назвалася "Асхань". Асхань - це донька Халева, який увійшов у землю обітовану. Означає краса. Він віддає її своєму братаничеві за жінку, бо той здобув місто Арвон. Це місто іще називається Хеврон, тобто дружба і місто письменне. Це премудрість божа, захована у глибинах Біблії. Всі, хто осягнув цю премудрість, насолоджуються нареченою, за словами Ісайї: "Як радіє наречений нареченій, так зрадіє Господь тобі".
Серце наше, що пізнало себе, є голубом. Цей чистий голуб викликає собі з Ноєвого ковчега, з Біблії - чисту голубку. Ось наречена! Ось найприємніша й єдина жертва Богові! Ось пара голубів! Ось запах пахощів Господу! Ось найвище блаженство! Цей запах закінчить оцю книгу. Що означає зламати голубові крила його? Те ж, що й зламати роги. "Всі роги грішних зломлю". Ріг, ніготь, волос, пір'я відрізняються від тіла, хоча все це у тілі. У тілі й відрізняється від тіла - що? Думка! Думка чиста є волос голови негинучий, роги й промені на голові Мойсея2. Ріг, що дорівнює Єреміїному діамантовому нігтю, є чиста думка. Крила голубині, що легко ширяють у вічності, ось вони: "Помисли серця його суть рід у рід". Зламайте крила - розумій: роздеріть серце ваше. Тоді зламаєш дурні крила й голубці твоїй - Біблії. Ось пара! "Хай відірве голову голубину". "Хай же відлучить гортань з пір'ям..." Це є те ж саме: "Розділив Бог між водою і водою..." Що є ця вода, якщо не ріка, мова, думка, слово, гортань, серце, пір'я? Будь-яка фігура, тим більше сонце, є думка. Бо щось нам проповідує. І сонце є думка! Воно - голуб. Куди летить? У вічність. "Полечу й спочину". Тут вічність називається сходом. Що ж вище від неї? "Схід ім'я йому". Сюди кидай! Кидай на схід гортань і пір'я. Про гірне мудруй! Підніми вверх. Пожертвуй пір'я.
105
Богові. Кидай вище попелу, на місце попелу. Замість плоті накинь на Господа печаль твою, тлінь твою, плоть твою, ніщо це не твоє. Хай будуть очі твої голубині вище попелу на іншому, ніж попіл, місці. Бо попелом є все, крім вічності. Ось тоді-то вицідиш кров із сонця. Пізнавши істину, [побачиш], що сонце перетвориться тобі у кров. Бо що ж воно є, як не кров, плоть і попіл?., t як криваві крила від серця твого відлучи, так і скотину твою розділи. Тіло твоє, попільна твоя частина - ось те тобі! Дай же місце на місці твого попелу. Слухай! На всякому ж місці дай місце і Богові твоєму! У волосі - волосу його, у жилочці твоїй - жилці його, у костях твоїх - костям його. Поділися з ним до останньої твоєї часточки, як цар Содомський3 з Авраамом. Ось тоді-то здійсниться: "Жінка твоя (премудрість), як лоза плідна, в усіх кутках дому твого". Ось тобі літорослі, діти твої! Нові жили! Нова плоть і кість! А трапеза твоя Вишньому - серце твоє. Амінь! Мир на Ізраїля!
Григорій Сковорода
Зміст цієї книги
"Земля була невидима... й пітьма поверх безодні".
"Коли будуть пізнані в пітьмі чудеса твої і правда твоя у землі забутій?"
"Пам'ятайте чудеса його, тобто долі вуст його".
"Не втаїться кість моя від тебе, її ж ти сотворив таємно". "Дух все випробовує, і глибини Божі".
СИМФОНІЯ
З оцим віршем: "Якщо не пізнала себе саму, о добра жінко, то йди слідом за чередою, й паси твої козенята біля наметів пастуших"
"Пісня пісень"
Особи в розмові: Памв а, Антін, Лука, Конон, Філон, Квадрат, Друг
П а м в а. Чудовий ранок, пресвітлий цей воскресіння день. Цей веселий сад, що новий світ розвиває. Ця у ньому верхня альтанка, священною присутністю Біблії освячена і її ж
106
картинами прикрашена. Чи не все це спонукає тебе до розмови? Слухай, новий Ізраїлю, що зібрався тут, любі друзі! Оживила мене ваша присутність. Оточений такими чесними й людинолюбними серцями, можу сказати з улюбленим Давидом, що зігрілося в мені серце моє.
А н т і н. А що це за картина? Чуєш, Луко!
Лука. Царська дочка зі служницями, ось бачиш, знайшла в кошику немовля, що плавало.
Антін. Так, так, так, божу людину Мойсея. А цих двох картин не знаю.
Л у к а. Не знаю, якісь два міста на превисоких горах.
П а м в а. Ось місто Хеврон.
Антін. Що за Хеврон?
П а м в а. Котрим благословив Ісус Навин Халева, віддавши йому в спадщину. Він інакше називається (Ардок, а це друге є місто) Давір. Здавна назване: місто вчення, або місто письменне.
Л у к а. А що ж то за два озброєні мужі, а поміж ними жінка?
П а м в а. Оцей то є Божий муж Халев. Він віддає прекрасну Асхань, дочку свою, за жінку братаничеві своєму за те, що той узяв місто Давір. Уся ця історія відома з 14-ї та 15-ї глав "куса Навина"4-
А н т і н. О, чудові картини!
П а м в а. Ти бачиш лише їх зовнішність. Та якщо б ти побачив внутрішні приховані у них думки і був серед божих людей святих, що бачать дійсні образи, розуміють саму в картинах силу, намір, мету й межу, звичайно, ти б не втримався, щоб не стрибати з Давидом перед затіненим ковчегом, і з тобою діялось би те ж саме, що з тою королевою, про яку у "3-й кн. Царств" (сказано) ось що: "1 бачить цариця Савська весь розум Соломона: і дім, який він створив, і яства Соломонові, і житла отроків його, і предстояння слуг його, і одяг його, і виночерпіїв його, і всеспалення його, які приносив у храмі господнім, і вийшла з себе. 1 каже Соломонові: "Істинні слова, котрі я чула в землі моїй про слова твої і про розум твій, і не вірила тим, хто казав мені; поки не прийшла сюди і не побачили очі мої. 1 це навіть не половина того, що мені розповіли. "Доклав ти премудрості більше від усякої чутки..."5
Лука. Ось нам ця знайома! Це наша!
Антін. Яка?
Лука. Різдво Христове.
П а м в а. Чому вона ваша?
Л у к а. Як же? Ми ж християни.
П а м в а. Якщо ця картина ваша, то й перша ваша, а інакше ні одна не ваша.
107
Лука. Ні! Там Мойсей, а тут Христос. Той жидівський, а цей християнський вождь.
П а м в а. А Мойсей не християнський? Лука. Аж ніяк!
П а м в а. Чому ж християни в зібранні читають оце: "Відкривши, бачить отроча, що плаче в кошичку, і пощадила
його дочка фараона, і каже: "Із дітей єврейських це..."
Лука. Тому читають, що Мойсей був прообразом Христа, сина Божого...
П а м в а. Та чи розумієш сповна сам те, що говориш? Що це означає "був прообразом"!
Лука. Що то означає був прообразом! П а м в а. Так.
Л у к а. А що ж воно означає? П а м в а. Я не знаю.
Лука. Дрібниця! Як не знати цього? Він був образом і лише тінню сина Божого.
П а м в а. Як же тінню? Сам же Бог засвідчує, що він чоловік божий. А божий та істинний - то все одно. Бог й істина - одне. Чоловік Божий і син Божий - одне й те. Тому-то й Павло таку божу людину називає створену за Богом: у правді й преподобії істини. І лиш її хвалить.
Лука. Однак же Мойсей був тлінний, як ми, чоловік, а божим названий через благодать.
П а м в а. Оце тобі вилазка! Прошу, кинь своє "однак же"! Не показуй мені квасниць підлих шкільних богословців. Слухай, що про Мойсея говорить таке Боже слово: "Не стемніють очі його, ані не зотліють уста його".
Лука. Однак же Мойсей інше, а інше Христос.
П а м в а. Слухай, припутаю! Сама євангельська премудрість ось що каже: "Коли б ви вірили Мойсееві, то вірили б без сумніву й мені". Бачиш, що розуміти Мойсея є розуміти Христа; і Мойсей закрився у Євангелії так, як Євангеліє поглинуто Мойсеевими книгами, яких воно є літоросль.
Л у к а. Та там же раптом слідує й оце: "Про мене той писав", а ти замовчав.
П а м в а. Звичайно, не писав би, якщо б його не бачив. А що ж є життя вічне, як не те, щоб знати Бога? Оце-то й означає бути живою, вічною і нетлінною людиною і бути перетвореним у Бога, а Бог, любов і поєднання - все те одне. Крім того, зауваж, що й самі ці їх образи у всьому подібні між собою. Тут лежить пеленами сповите ізраїльське немовля. 1 там із єврейських дітей. Цей покладений матір'ю в яслах, а той своєю в кошичку. Цього доглядає мати його, а того здалеку сестра його. Тут прийшли пастирі й волхви, а там царева дочка з поганськими служницями. А у стародавніх пастирями назива
108
лись царі, наприклад, "Хто пасе Ізраїль, слухай", тобто пастир і цар ізраїльський. Втім, що ізраїльський рід не вмирає, слухай пророка Йоіля: "Наче ранок, розіллються по горах люди численні й міцні. Подібних до них не було одвіку, й по них не прикладеться до літ в рід і рід..." Якщо б до їх років можна прикласти щось інше, то вони б мали кінець. Та вони, будучи кінцем усього іншого, самі безконечні. Ізраїль сам є залишком усіх умираючих земних поган. А що Йоіль говорить це про єврейський рід, то слухай Мойсея: "Блажен ти, Ізраїлю! Хто до тебе подібний?"
Лука. Однак же Мойсей інше, а інше Христос.
П а м в а. Як же інше, коли разом з ним говорить на Фаворі?6 Ти ж чув родовід Христа?
Лука. Чув. "Книга спорідненості Ісуса Христа..." та інше.
П а м в а. Як же гадаєш? Що то за книга? Це ж книга незвичайна. Вона є книга божа. У цій книзі жоден плотський не записується. Слухай Давида: "Не зберу соборів їх із крові". А записуються лиш ті, хто не із крові, не від похоті плотської, а від Бога народився". А коли Мойсея само Слово боже називає Божою людиною та й йому самому велить у "Книзі чисел"7 ставити інших у це найщасливіше число й запис, то як посмієш із цієї книги його самого викреслити? Учись! Не розумієш? У цю книгу й учні Христа записані. "Радійте, - каже, - бо імена ваші записані". Так, з одного цього велить радіти. У цю книгу вся-вся рідня Христова, не плотська (чуєш), а духовна, записується. А ось вона, рідня: "Хто є мати моя або браття мої? Хто сповнить волю Божу, той брат мій, і сестра моя, і мати моя..." Дивним для тебе видалося, що Мойсей і Христос - одне. Та чи не чуєш, що про всю свою рідню Христос каже нетлінному своєму батькові? "Хай будуть єдині, як і ми. Немає серед вас ні юдея, ні елліна, ні раба, ні вільного". "Немає чоловічої статі, ні жіночої, одне ви, - говорить Павло, - во Христі, і Христос у вас. Божий рід як кінця, так не має й поділу".
Лука. Як же може бути одне те, що не одне?
П а м в а. Спитаю й я тебе: як можна, щоб було дванадцять по-різному оправлених і по-різному різними мовами надрукованих книг євангельських і щоб одна це була книга? Якщо хтось одну з них знає, той знає всі. Якщо б ти пізнав Мойсея, то пізнав би і Христа, або якщо б Христа пізнав, то пізнав би Мойсея, Іллю, Авраама, Давида, Ісайю, та інших.
Л у к а. Я Христа знаю, а Мойсея не знаю.
П а м в а. Ти так знаєш Христа, як якийсь дурник, про якого послухай баєчку. Багатий батько мав вісім синів. Вони були у злому й у доброму розумні, та непокірні й завдавали дуже багато прикрощів батькові. Між сімома братами був один
109
і глухий і дурний, та палкий шанувальник волі батьківської. Помираючи, батько звелів покликати їх усіх до себе, й, будучи добрим від природи, благословив їх. Потім, звівши погляд на дурника, (сказав): "Я знаю, що брати скривдять тебе при спадщині. Тому даю тобі моє особливе благословення. Ось тобі ця моя палиця як свідок! Візьми її й бережи при собі. Відчуєш блаженство твоє тоді, коли проявляться тобі слова оці: "Покриє тебе Боже начало". Після смерті розібрали пани все майно, залишивши власникові палиці тільки маленьку із садом хатку. Тут він жив самотньо простим життям, сумував за батьком. На сьомий рік навесні, недільного ранку, прогулюючись по узвишшю свого райку, ледь було не наступив на змію. Розбив їй палицею голову і так сильно вдарив, що якась частина палиці, наче шкаралупа, відпала. Відчув він у вухах своїх нечуваний досі дзвін і голос дивний такий: "Дурний! Чого ти плачеш? Кого шукаєш? Я завжди з тобою". Охопила його невимовна радість. Відкрився йому слух. І тоді-то він побачив, що його палиця подвійна. Зняв він підлу поверхню. Відкрилась нова, золота палиця, обсипана найкоштовнішими каменями з самого верху й до самого кінця. її голову становив один найбільший голубий сапфір. Там живий образ його батька, написаний вічними фарбами, а довкола нього слова оці: "Покриє тебе боже начало". Ось так-то ти слухай! Знаєш Христа, як той, будучи глухим і дурним, знав батьківську палицю. Неймовірним тобі здається це слово, що, пізнавши Мойсея, пізнаєш одним поглядом і Христа. Ти ж іще чудне почуєш слово. Не лише коли доведеться тобі пізнати Адама, чи Авеля, чи Ноя, чи Ісуса Навина, чи Халева, чи Йова, чи Соломона, чи Єремію, чи Павла, але коли хоч самого себе добре пізнаєш, то будь добрий знати, що одним поглядом пізнаєш і Христа. Один є весь вищезгаданий рід Авраамів, що ні числа, ні початку, ні кінця не має, всі чотири сторони наповнює. "Якщо хто може, - говорить Бог Авраамові, - порахувати пісок земний, то й сім'я твоє порахує". Втім, не кінець це, після чого ще щось іде. Та після цього роду вже нічого слідувати не може. Все гине вогнем Божим, і самі останки нечестивих, а тому вже й не останки, що не залишаються. Ніщо не стерпить вогняного лиця божого. Все, як хмиз, горить, крім цього сімені, про яке в Ісайї: "Як земля нова і небо нове, які я творю, перебувають переді мною, - говорить Господь, - так стане сім'я ваше та ім'я ваше". Те ж саме і в Єремії: "Звеселіться веселістю. Воскликніть на голову поган. Голосно сотворіть і похваліть". Скажете: "Врятує Господь людей своїх, останки Ізраїля". Цей-то рід є шукаючих Господа, шукаючих лиця Бога Якова, перед яким жодний поганин устояти не може: "Як вогонь виходить із лиця його". Із цього богорятованого роду, хоч одного пізнавши, всіх
110
пізнаєш. У всіх них один новий чоловік, і вони в ньому, і він в отці своєму. Та оскільки жодного з них пізнати не можемо, то в крайньому разі намагаємось пізнати самих себе. Таким чином можемо пізнати істинну людину, "створену за Богом у правді й преподобії істини". А це ж те саме й є життя вічне. Пізнавши ж його, вмить перетворимося у нього, і все наше мертве буде поглинуте життям його. Слухай, що він сам говорить своєму любителеві, який у його рід відродиться й з ним разом бути бажає: "Якщо не пізнала саму себе, о добра жінко, то йди слідом за чередою, й паси своїх козенят біля наметів пастуших". Напишіть же ці слова вічними фарбами у серці вашому й у думках ваших. Передайте голос цей божий у спадок і потомкам вашим, хай їх останки будуть благословенні і поселяться на землі добрій, і наситяться пшениці, вина й єлею, і виховаються на воді спокійній, і ожиріють хлібом слова божого, і так землю свою вдруге успадкують, і веселість вічна буде над їхньою головою. А якщо хто не пізнає себе, той не може слухом почути голосу господа Бога свого, щоб відкрив йому Господь скарб свій благий - небо і не одержить, не побачить, не зрозуміє цих пресолодких божих обіцянок у Ісайї: "Тоді розкриється вранці світло твоє, і зцілення твої скоро засяють, і прийде перед тебе правда твоя, і слава божа обійме тебе. Тоді покличеш, і Бог почує тебе і ще мовлячому тобі скаже: "Оце прийшов". 1 буде Бог твій з тобою завжди, і наситишся, як бажає душа твоя. І кості твої ожиріють і будуть, як сад напоєний, і як джерело, в якому не забракне води. 1 кості твої проростуть, як трава, і розгалузяться, і розмножать роди родів".
"Смиренна й мінлива, не мала ти втіхи. Це я готую тобі рубін, камінь твій, і на основу твою сапфір, і покладу на заборола твої яшму і на ворота твої камені кристалу, і на огорожу твою каміння добірне. Це пришельці прийдуть до тебе мною, і вселяться в тебе, і вдадуться до тебе. Це я сотворив тебе не як коваль, що роздмухує вугілля і підіймає знаряддя праці. Я ж сотворив тебе не на згубу, щоб зотлити".Що ж то за пришельці? "Зведи довкола очі твої й поглянь: усі вони зібралися й прийшли до тебе. Живу я, - каже Господь, - наче [оточений] усіма ними, що в красу зодяглися й обклали себе ними, як начинням наречена".
Друг. Сперечаєшся, Луко, і хизуєшся, буцім знаєш Христа. Розумій, чим хвалишся! Стережися Єреміїних оцих слів: "Близько ти, Господи, вуст їх, далеко ж від утроби їхньої. І Давидових: "Поклали на небеса уста свої і язик їх пройшов по землі", і Мойсеєвих: "Не поминай марно імені господа Бога твого". І Христових: "Плоть ніщо, дух животворить". Легко могли дивитися сини Ізраїлеві на поверхню покривала Мой-
111
сеєвого. Та на Богом прославлений вид лиця його дивитись боялися. Чи бачиш, що подвійний Мойсей? У одному Мойсеї тлінний і славний. Те ж саме діється й на Фаворі. Один Христос прийнятний для Петрових очей, другий - страшний. Першого багато хто бачив, другого ніхто, крім учнів, у той час як дав їм і відкрив їм розум розуміти Писання. Тлінного й мертвого всі бачили, а про живого ніхто не хотів і чути. Заледве учні впевнилися, і придивилися, й побачили. Першого смертного Христа не хоче знати й бачити Павло, і цим дуже відрізняється від інших. Слухай-но, що він каже: "Тим же й ми віднині ні одного не знаємо за плоттю. Якщо ж і розуміли за плоттю Христа, то нині до того не розуміємо". Скажи ж тепер, що таке розумієш під цим іменем Христос? Якщо розумієш якусь тлінь, то, без сумніву, під іменем Христовим розумієш пустоту. 1 оце-то є приймати ім'я його марно! А що ж є суєта і брехня, якщо не те, що тлінь? t оце-то є не життя, а погибель свою бачити: "Хай побачать очі його своє вбивство!" Кричить Йов: "Від Господа ж хай не врятується!" Оце-то тління є справжнє поле згуби, а на ньому все, що лиш захопить чи із людей, чи із їх худоби, вогонь господній з громом і градом, те все-все в усій землі Єгипетській вражає згубою, крім однієї землі, де перебував рід Божий, сини Ізраїлеві. Так ось де шукай пізнати Христа: у землі Гесемській!8 Ці всі одного роду. "Рід, рятований Господом".
А між тим повчися, що каже Давид: "Встаньте після сидіння ті, хто їсть хліб хвороби". "Доки налягаєте на людину? Вбиваєте всі ви". "Ціну мою радилися відкинути, кинулися до спраги". "Устами своїми благословляв і серцем своїм проклинав". "Єдиною, - говорить Бог, - двох цих чув". 1 навій, прошу, що те знову Міхей9 співає: "І ти, стовп пастви тьмяний, дочка Сіона до тебе прийде, і ввійде влада перша, царство із Вавілона, дочки Єрусалима. 1 нині навіщо пізнала ти зло? Чи не було для тебе царя? Чи рада твоя гинула? t обійшли тебе хвороби, як породіллю. Хворій, і кріпися, і наближайся, дочко Сіону, як породілля. Тому нині вийдеш із міста, і поселишся у полі, і дійдеш до Вавілона. Звідти візьме тебе і звідти звільнить тебе господь Бог твій.. " Не можеш, Луко, Христа бачити. Лиш codom, що вкриває лице його, і спину його бачиш. І як Йоіль1" говорить: "Землю ззаду, поле згуби і лежачого бачиш". І бійся, щоб не був тобі на падіння, ί задивившись на плечі його, щоб не минув ти того Христа, Павлом пізнаного, вчора, і нині, і вовіки перебуваючого й Ісайєю баченого, який каже тобі: "Я є, я є той, хто втішає тебе". Розумій, хто є сущий!
Злякався ти людини смертної й сина її, які як трава висохли, і забув Бога, який сотворив тебе, сотворив небо і
112
заснував землю. Цю божу людину якщо пізнаєш, про це похвалися. У той час сміливо заволай з Ісайєю: "1 сам я є божий". Та ось тобі, знай, що вовік не пізнаєш нікого із роду божественного, доки спершу не пізнаєш самого себе. Вовік не зробишся переселенцем з Авраамом. Вовік не поставиш намети твої з Яковом. Вовік не поселишся на багатому місці з Давидом. Вовік не зарахує тебе до числа божих людей Мойсей. Вовіки не дочекаєшся обіцяних у Ісайї царів, годувальників твоїх. Цей рід є царське священство і мова свята: царі, священики і годувальники з пророками, про яких усіх ось що каже Бог: "Підняв вас як на крилах орлиних, і привів вас до себе". Якщо ж не пізнаєш себе, то буде цар твій Валак і годувальники твої - пекла ній його, вороги роду ізраїльського, що спочивають уночі при Валаамі11. Оце-то ті брехливі годувальники й пророки, про яких Міхей співає: "Побачать погани й засоромляться всієї моці своєї. Руки покладуть на вуста свої, і вуха їх оглухнуть, полижуть землю; як змії, що плазують по землі, розгубляться на лежанці своїй, господом Богом нашим жахнуться й злякаються тебе. Хто Бог, як ти?" 1 про яких Захарія:12 "О ті, хто пасе суєтних, і хто залишив овець! Меч на м'язи його і на око його праве! М'яз його, всихаючи, всохне, і око його праве, сліпнучи, осліпне". І про котрих Ісайя: "Нині ж слухай оце, юна сидяча дочко Вавілона, що сподіваєшся в серці своєму: "Я та, котра каже, і немає іншої, не сяду вдовою і ije пізнаю сирітства". Нині ж прийдуть до тебе оці два несподівано в один день - бездітність, і вдівство раптом до тебе прийде у чарівності твоїй і в силі волхвів твоїх. Ці всі, як хмиз, вогнем погорять, і не виймуть душі своєї із полум'я".
Ось це й є ті намети пастуші, до яких відсилає тебе людина божа, якщо не можеш пізнати самого себе. Ці намети цілком протилежні тій купині Мойсеевій13 і тим наметам, про які написано у "Числах": "Які добрі доми твої, Якове, і намети твої, Ізраїлю, як діброви тінисті, і як сади при ріках, і як намети, які поставив Господь, і як кедри при водах".
Антін. Звичайно ж, найпотрібніше слово це, щоб пізнати самого себе. Що потрібніше, ніж побачити Бога? "Немає істини, ні милості, ні видіння божого на землі", - волає Осія14. "Клятва, і брехня, і вбивство, і крадіжки, і перелюб розлились по землі, і кров з кров'ю змішують. Як ти вміння відкинув, відкину й я тебе. І не бути тобі жрецем, і забув ти закон Бога свого, забуду і я дітей твоїх. І буде, як люди, так і жрець". І знову: "Зблуди, Єфреме, і осквернися, Ізраїлю. Не покинь помислів своїх, щоб повернутися до Бога свого, бо дух блу-додіяння є в них, і Господа не побачили". Але не можна не зблудити, не пізнавши Господа. Ах, найдорожче вміння! Немає тебе на землі у дих з попелу серцях! О найвища панівна
Г. Сковорода
113
сцієнціє15, уміння, де ти нині? Вразила тебе мечем язика свого повія, тобто земля, плоть і кров. Розмножились всюди хтивці її. Та не можна ніяк пізнати Господа, не пізнавши самого себе. Правда, що бачимо себе кожен з нас і знаємо себе. Та як же знаємо себе? ί як бачимо? Чи не все це поганське? Чи не все те тлінне, що ми пізнали в собі? Лише хребет у нас бачимо, а не лице в нас наше. Брехню нашої плоті лиш бачимо - не істину в ній. І як нам знайти втіху? "О лють! - гука Ісайя безлічі поган. Як море бурхливе, так збуриться й хребет поган численних, як вода зашумить, і вода велика, погани численні, як шум води великої, яку нужда несе, і відкине його, й далеко пожене його, як пилюку польову, що летить проти вітру, і як пилюку колісну, бурею підняту". Та хіба ж досить цього, коли в нас бачимо лиш воду тління нашого, яка розливається? Чому не проникаємо в теє, що її стримує? "О місто облудне! - гукає Єремія. - Чого хизуєшся достатками? Стече достаток твій, дочко безсоромна, що сподіваєшся на багатства свої, кажучи: "Хто прийде на мене?" "Це я наведу на тебе страх", - говорить Господь-уседержитель. "О люте місто крові, - голосить Єзекіїль1", у ньому ж є отрута і отрута не вийде з нього".
Тому говорить Адонай-господь:1' "Це я суджу тебе по крові твоїй і за помислами твоїми! Суджу тебе, нечистий, горезвісний і великий, на розгнівання". Не досить ще нам бачити в нас лиш нашу землю, а треба ще підійматися й прозріти за нашою землею й ту землю господню, про яку Ісайя: "З веселістю, - каже, - зійдете і з радістю навчитеся" - та про яку Йоіль: "Як рай насолоди, земля перед лицем його, а котра позаду нього, та поле згуби, і рятівника не буде на ньому". Не досить нам бачити лиш тлінності нашої лице, а продиратися крізь тінь нашу, щоб побачити там обличчя людини із того божого народу, про яких Йоіль же (говорить): "1 Господь подасть голос свій перед лицем сили своєї, бо дуже великий полк його і міцні діла слів його".
І описуючи цей нетлінний рід, ось що співає: "Як вид кінський, вид їх, і як кіннота, так поженуть. Як звук колісниць, на верхів'я гір підіймуться, і як звук вогненного полум'я, що спопеляє тростину, і як люди, численні й міцні, що споряджаються на битву. Від виду їх засмутяться люди. Будь-яке обличчя як випалений горщик. Як борці підуть і як мужі хоробрі зійдуть на Стіни. І кожен піде своєю дорогою, і не звернуть зі шляхів своїх, і кожен від брата свого не відступить. Обтяжені зброєю своєю підуть і під стрілами своїми впадуть, але не сконають. Міста візьмуть, і на мури піднімуться, і на храм залізуть, і віконцями ввійдуть, як злодії".
Ось ще який рід! Є рід і є рід: поганський та ізраїльський; той починається - цей починає; той закінчується - цей
114
закінчує; той середина - цей початок і кінець. Розділіть! Не змішуйте людей вибраних зі знедоленими. Не розливайте невинної крові на землю. Є кров беззаконна, є й праведна; є плоть тлінна, є й нетлінна; є рука ліва, є й права; є кість всохла, є й проростаюча й незруйнівна; є око темне, є й світле. "Не стемніли очі його, не зотліли уста його". Та чому ж не бути цьому всьому, якщо є й нова земля перед лицем його! Чому ж не бути новій землі, коли весь світ новий спочатку створюється? Є начало, яке починають, і те не начало, тому що випереджається іншим, перед собою началом. 1 є начало, яке не починається, про яке сказано: "Начало Сіону дам". "Зі мною Сіон є", - каже Господь. 1 оце-то є істинне начало без начала: "1 без нього ніщо не було, що було"'. Начало безконечне, і само кінець усього, і всього гинучого як початок, так і залишок. Осягніть Господа, і зустріне вас начало. Знайдіть Господа і знайдете залишок. Знайдете залишок, якщо розшукаєте початок. Господній є початок, господній і залишок. Віддайте ж Господові початки. Його ж є всі' початки. Посвятіть із всього, що бажане серцю вашому, що лиш бачите. Його є небо і земля. Дай початок синів твоїх і дочок твоїх зі всього плоду утроби твоєї. Дай початки жита твого, і худоби твоєї, і всього твого, дай перші початки і внеси в дім господа Бога твого. Знаходження Господа є бачення початків; бачення початків є знання самого себе в собі. Хай будуть зрозумілі ті, котрі у серці твоєму. Візьміть від себе самих частину Господові. Візьмете, якщо пізнаєте самих себе.
Лука. Якщо таке потрібне це слово пізнати себе, що без нього ні Господа, ні нічого пізнати не можна, то думаю, що не на одному місці в божественних книгах позначене. Пам'ятаю, що Мойсей, очищаючи ізраїльський народ для сходження божого на третій день на гору Сінайську і якнайкраще приготовляючи його до зустрічі, ось що каже: "Переконайте себе не підійматись на гору". Звичайно б вони, доторкнувшись до гори, померли, коли б не переконали себе. Найголовніший пункт цей - "переконайте себе" - цілком, здається, подібний до цього: "Пізнай себе". Видно ж, що не торкнулися гори, тому що там дав їм суди і виправдання господь Бог.
Втім, ходити з Господом за його заповідями, мати його за вождя і пастиря свого - те все одне. Так, "переконайте себе не підійматись на гору" здається цілком подібним до слів: "Якщо не пізнала саму себе, то йди слідом за чередою". Якщо ж торкнетеся гори, помрете, тобто не будете керовані царством повелінь господніх. Цього-то й Давид просить: "На шляху твоєму живи мене". Тому що не мертві восхвалять його, для цього оберігаючи спочатку: "Переконайте ж себе". І тут те ж в оцих словах: "Якщо не пізнали". "Якщо ж себе не пізнаєш,
115
то я твій не цар, - говорить Господь. - Йди геть із моїх багатих місць! Пасись при п'ятах у облудних пастирів". Беззаконна п'ята, гора, плоть, брехня, земля - все одно. Словом сказати: "Смерть врятує їх". І звичайно, ця гора, яка вбиває, є те ж, що й брехня і плоть. А то чи вона могла б убивати? А як Мойсей не велить до неї доторкатися, так і Ісайя виганяє з неї ж книжника Сомнаса, накричавши на нього: "Чому ти тут? 1 що тобі тут? Як витесав тут гріб, і створив собі гріб, і вирізьбив собі на камені намет? Це нині Господь зруйнує..." Як високо багато хто підіймається, мудруючи над Божим Писанням! Підіймаються знанням історичним, географічним, математичним, та все плотським. Скажемо ж з Ісайєю, що все це є високий гріб. "Гордість серця твого, - гукає Авдій18, - підняла тебе, проживаючого в печерах кам'яних; здіймаючий храмину свою говорить в серці своєму: хто мене скине на землю?" "Якщо вознесешся, як орел, і якщо покладеш гніздо своє серед зірок, і звідти скину тебе," - говорить Господь. Видно ж, що така гора не є Якова лоза - чи Вефіль, а Ісавова - Сіїр. "Злі, - кричить Амос19 тим, хто знищує Сіон і уповає на гору Самарійську. - Сприйняли початки поган і ввійшли (туди ж) до них у дім Ізраїлів".
А що ця гора у високому та плотському смислі розуміється, слухай Авдія. "У той день, - говорить Господь, - згублю премудрих із Ідумеї і смисл гори Ісавової, хай відійде чоловік від гори Ісавової, і зійдуть рятовані з гори Сіону, щоб відомстити горі кавовій, і буде царство Господові". Ці гори Господь палить, хитає й хвилює, віра геть переносить, а немудрі суєтно закричать: "Покрийте нас..." "Письмо вбиває, а дух животворить".
Квадрат. Пам'ятаю й я у другій книзі Мойсеевій ось що: "Це я пошлю ангела мого перед лицем твоїм, хай збереже тебе на шляху і хай введе тебе в землю, яку я приготував для тебе". А щоб не позбутися вождя цього на самому початку, як найпотрібніше говорить: "Слухай себе, послухай його, і прислухайся до нього, не підведе тебе, бо ім'я моє є на ньому". Нічого, видно, не можна зробити без "слухай себе", потім: "t послухай його". Із пізнання себе самого народжується послух Богові, а послух ось чим робить: "Будете для мене людьми вибраними із всіх поган, бо моя є вся земля, ви ж будете для мене царське свячення й мова свята. Блаженні, хто чує голос янгола цього". Цей ангел там же йменується страхом: "І страх пошлю, який веде тебе, і злякаю всіх поган". Саме цей є один страх із тим, який виводив Якова на місце Вефіль. Ось: "І здійнявся Ізраїль із Сикимів, і був страх божий на містах, котрі довкола них, і не гнали вслід синів Ізраїлевих". Та чи не про нього Мойсей у книзі 5-й20 гримить? "Та не ходіть услід богів
116
інших, богів поганських, котрі навколо вас, як Бог ревнивий, господь Бог твій посеред тебе. 1 чи не цей стоїть посеред вас, якого ви не знаєте, але знаєте? Блаженний, хто має вуха слухати й чує". Поволі вижену ж поган від тебе, поки зростеш і вкриєш слідами землю. Та всього цього переддвер'я й двері: "Слухай себе!".
П а м в а. Без сумніву, єдине це переддвер'я не дає нам відхилитися вбік і прямо веде до тих дверей, які самі про себе кричать: "Я двері". "Слухай ти все, - каже Господь Мойсееві, - коли заповідаю тобі". Це я вижену перед лицем вашим Аморрея і всіх інших". А щоб Мойсей не заплямував народ ідолопоклонінням, ось що: "Слухай себе, щоб ти колись заповів заповіт тим, хто сидить на землі, в яку ввійдеш..." Мойсей, пізнавши себе, все ідольське зруйнував, посік, спалив. Потім зійшов з гори від Бога, маючи прославлений вид плоті лиця свого. І якщо будь-яка людина - брехня і плоть, то де найголовніше ідолопоклоніння, як не у всякій людині, коли не сподобилася пізнати себе?
Друг. Мойсей в останній своїй книзі у кількох місцях як найпотрібніші повторяє оці слова: "Слухай себе". Ось послухай.
1
"І нині, Ізраїлю, послухай. Бачите, показав вам виправдання й суди, і збережіть, і сотворіть, бо ця премудрість ваша й кмітливість перед усіма поганами, і кажуть: це люди премудрі й умілі! Мова велика ця". А щоб не забути виправдань, ось що: "Слухай себе і добре оснасти душу свою".
2
"Господь Бог твій введе тебе в землю благу й велику, де потоки водяні й джерела безодні по полях і горах, у землю пшениці й ячменю, у землю маслинового єлею й меду, в землю, на якій не в бідності з'їси хліб твій, і нічого не будеш потребувати на ній". А що далі? "Слухай же себе". А навіщо? Щоб колись ти вознісся серцем твоїм і забув Бога Господа твого, щоб не сказав у серці твоєму: міць і сила руки моєї, сотвори мені силу велику цю".
З
"1 дасть дощ землі твоїй вчасно, ранній і пізній, і збереш жита твої, і вино твоє, і єлей твій, і дасть поживу на селах худобі твоїй". Та що далі? "І хто їв, наситився: слухай себе".
117
А навіщо? "Хай не обманеться серце твоє: і приступіть, і послужіть богам іншим..."
4
"Не сотворіть там усього, що ви творите тут нині, кожний вигідне перед собою". Але де там? Ото ж і дивно, що не знаєш. "Сюди принесете всі всеспалення ваші, і жертви ваші, і десятини ваші, і початки рук ваших". Ось так! "Слухай себе: щоб не приніс ти всеспалень твоїх на всяке місце". Боже мій! Ні Бога слухати, ні жертви йому приносити, ні де приносити? Нічого не можна ні знати, ні робити, якщо не пізнати себе самого.
5
Про жертви примовляє так: "Лиш крові не з'їжте: на землю проллєте, як воду". Якщо ж крові не будеш їсти, то, звичайно, з'їси перед Богом твоїм. Він сам вибере тобі місце. А їж ти, і син твій, і дочка твоя, і раб, і рабиня твоя. Не відганяй же й левіта21. Він частини для себе не має. Його частина - Господь. Прийми й прибульця. Але що ж таке левіт? Те-то й дивне. "Слухай же себе", у той час не залишиш і левіта й пізнаєш, де оте тамі
6
"І не з'їси її (кров), хай благо тобі буде й синам твоїм по тобі навіки, якщо сотвориш її, і добре й бажане є перед господом Богом твоїм". Хто бачив, щоб блаженство полягало у непоіданні крові? Проте гукає: "Уважай пильніше, щоб не їсти крові". Тому що кров є душа тварини. Пролий же землю на землю. Не приноси крові тому, хто кров вживає. А щоб не зробився поганином через криваву жертву, так ось: "Слухай себе, щоб ти не посмів наслідувати їх", тобто поган - поганин приносить плоть і кров Богу.
7
"У сьоме літо щоб ти сотворив відпущення. 1 ось заповідь відпущення: облиш весь борг твій, який ближній винен тобі, і від брата свого не стягуй. Це назветься відпущення Господові Богу твоєму... Якщо ж брат із братії твоєї матиме нестатки в одному з міст твоїх, в землі, котру господь Бог твій дає тобі, то не відвернеш серця свого, і не стиснеш руки твоєї, відкидаючи, а відкриєш руку твою йому, і позичиш йому,
118
СКІЛЬКИ ПРОСИТЬ І СКІЛЬКИ Йому НС НІН Г1ІЧ4ІІ " А...........» МИ І> мі
зробити відпущення й позику братові СНО).М " Ί.......
оце: "Слухай себе. У той час не буде слоном га< мним ρіі твоєму беззаконня і брат твій не заголосить на тебе до ГосіЮИ'
8
Як багато заповідається у третій Мойсеевій книзі про виразкову проказу! А якщо хто хоче у всьому тому бути справним, то ось: "Слухай себе у виразці прокази", - говорить у "Второзаконні".
9
Нарешті, Мойсей при поданні заповідей господніх перестав додавати оце слово, яке служить замість ключа - "слухай себе". Знайшов він інше замість нього, а саме: "Погубіть самі зле у вас самих". Де не сказав "слухай себе", там говорить: "Погубіть самі зле у вас самих". Велить убити пророка, який про земне мудрує і плотські чудеса дає, і додає: "Погубіть самі зле у вас самих". Велить побити камінням ізраїльтянина, який поклоняється сонцю й місяцю, і додає: "Вийміть зле із вас самих". Велить убити людину, непокірну жрецю, який не плоттю, а духом жрець: "1 щоб вийняв ти зле із Ізраїля". Велить наклеп, зведений на невинного брата, повернути на голову наклепника, і додає: "Вийміть зле із вас самих". Велить убити непокірного батькам сина і: "1 вийміть зле із вас самих". Велить перелюбну пару вбити і те ж саме додає, й інше, й інше.
А мені здається: цілком те слово погоджене з тим, що "слухай себе". 1 ніхто не може погубити всередині себе злість, якщо не пізнає спершу, що таке в ньому зло і що добро. А не пізнавши в собі, як може пізнати й вигнати в інших?
А н т і н. 1 старий, повчаючи сина свого Товію, незадоволено (ось) що говорить: "Протягом усіх днів, сину, господа Бога нашого пам'ятай, і щоб не захотів ти грішити й переступати заповіді його". Ось ще, ніби ключ до того, вручає: "Вважай на себе, сину, (стережися) всякого блуду". Щоб не взяв ти жінки чужої, яка не є з племені отця твого, оскільки ми сини пророків: Ной, Авраам, Ісаак, Яків - отці наші одвіку. Всі ці взяли жінок від братів своїх". 1 нарешті, прикладає печатку: "Слухай себе, сину, у всіх ділах твоїх". 1 так будеш покараний у всьому житті твоєму. Звичайно, не знайти було Товії ні чоловіка, ангела Рафаїла, ні уникнути смерті від Асмодея, лютого ангела у чертозі нареченої22, ані веселитися з коханою Сарою, якщо б не послухав батька, а став би робити прикрощі й хулити його, і не постарався б перш за все пізнати сам себе гарненько, як
119
Соломон говорить: "Злий з досадою творить зло; а себе знаючі премудрі". Він випатрав сам себе як рибу, про котру Авакум: "Сотворив людей, як риб морських". Вийняв із нутра свого серце кам'яне, і печінку похоті плотської, і жовч, про яку у п'ятій книзі Мойсей: "Якщо хтось серед вас є муж, чи жінка, чи батьківщина, чи плем'я, чиє серце відхилилося від господа Бога нашого, йти, щоб служити богам поган отих? Який корінь на горі проростаючий, у жовчі й горі?" 1 знову: "Із виноградів содомських виноград їх, і стебло їх від Гоморри, гроно їх - гроно жовчі, гроно горя їх". 1 про яку приточите": "Мед капає з уст жінки-повії, яка тимчасово насолоджує твою гортань, наслідок же матимеш гіркіший від жовчі".
Вийнявши все це зло із самого себе і спаливши вогнем господнім, безпечно вселився в обійми своєї коханої, про яку Соломон: "Цю покохав і шукав у юності моїй, і побажав наречену привести собі, і був захоплений красою її..."
П а м в а. Наскільки зовнішньо відрізняються, настільки внутрішньо погоджені оці слова: "Слухай себе" і "шукай спершу царства божого і правди його". Царство боже не так приходить, як гість до гостя, щоб можна було зустріти його, що приходить з-за гір, з-за моря, з-за хмар. Воно неподалік від нас. Воно всередині нас є. "Заповідь оця, яку я заповідаю тобі сьогодні, - говорить Мойсей, - не тяжка, і не далеко від тебе, не на небесах, щоб ти сказав: "Хто із нас зійде на небо і візьме її нам, і почувши її, сотворить?" Дуже близьке тобі це слово, в устах твоїх, і в серці твоєму, і зручно тобі творити його". Оце-то слово царства провидять пророки, сіє Христос, проповідує Павло. Хто себе пізнав - знайшов царство.
Квадрат. Тепер починаю розуміти оце Соломонове: "Серце премудрого зрозуміє, що із своїх йому вуст, і в устах же носить розум". Слово царства божого всередині серця нашого сховалося, наче джерело, затаєне у землі. Хто пізнав себе, той знайшов бажаний скарб божий. Джерело і наповнення його знайшов всередині себе, внутрішньо слухаючи себе, про яке Соломон: "Вода глибока - слово у серці мужа, ріка ж витікаюча - і джерело життя, муж же премудрий вичерпає її". Хто це видіння осягнув, той має крила, які хоче мати Давид, і очі, розхвалювані сином його. "Очі його, наче голубки на великих водах, обмиті в молоці, занурені у глибоку воду". Про таке ось що каже пізнаний брат його і друг: "Відверни очі твої, бо оті окрилили мене". Та цей, пізнавши себе, тобто пізнавши його, не спускає очей з нього, і один одного пасе, нахваляючись: "Я братові моєму, і брат мій мені, який пасе мене в ліліях".
Лука. Зрозуміти оце виповнення й бажає Павло ефесянам 24: "Хай дасть вам згідно з багатством слави своєї силою
120
утвердитися духом його у внутрішній людині, вселитися Христові вірою в серця ваші, в любові вкорінені й засновані, щоб ви могли розуміти з усіма святими, що (таке) широта, й довгота, й глибина, й висота? Розуміти ж перевершуючу розум любов Христову - щоб ви виповнилися всякого виповнення божого". Те ж саме й колосянам25: "Остерігайтеся, щоб ніхто з вас не звабився філософією й марними лестощами, за переказом людським, за стихіями світу цього, а не за Хрестом, бо у ньому живе всяке тілесне наповнення божества". Кожна людина є земля, поле й сад, але земля ця наповнена водою божою. "1 тому дав голову вище всіх церкві, яка є тіло його, наповнення наповнюючого, всяке у всіх". Поле може породити кущі, а сад - насіння, однак це пусте, поки, як Ісайя каже: "Зійде на нас Дух від Вишнього, і буде пустеля в Хермель".
Друг. Людина божа ісус, звільнивши від легіону бісів мужа Гадаринської землі, каже йому нарешті: "Вернися у дім твій!" Відсилає у дім і немічного26. Відсилає й сліпого, який нарешті побачив, що всі люди, наче дерево чи хмиз. А іншого сліпця після просвітлення знаходить вже не на вулицях, а в церкві. А що ж є дім наш, якщо не той, про який Павло каже: "Ви храм Бога живого". І хто може пізнати того, хо живе всередині нас, не навіявши собі й не пізнавши себе? Від цього залежить усе наше здоров'я й освіта. До цього-то храму й закликає Навин Ізраїля: "Приступіть, - каже, - сюди, й почуєте слово господа Бога вашого". Отут-то й дізнаєтесь, що Господь живе всередині вас. 1 тому обіцяє їм, що згубою винищиться Хамове плем'я27 і все їх ворогів насіння. Оцю-то храмину свою замітає й премудра жінка, щоб знайти монету, використовуючи замість світильника Божого Писання слово, яке говорить: "Я є світло світові". "Світильник ногам моїм - закон твій". Клянеться Давид, що не дасть сну очам своїм, поки "знайду місце Господу і відшукаю, де ж це житло своє має Бог предка мого Якова". Гукає: "Увійдім у поселення його!" Скаче: "Звеселився через тих, хто сказав мені: у дім господній підемо". "Молитви ж мої воздам посеред тебе, Єрусалиме, і в твоїх дверях". Та де ж саме? "Посеред церкви оспіваю тебе". Та де ж ти співаєш Господові твоєму? Відповідь: "У незлобності серця мого посеред дому мого". Скажи виразніше, Давиде! На ось: "Щоб сотворити волю твою, Бог мій забажав, і закон твій не на небесах, не за морями, а посеред черева мого". Оцю я правду і царство твоє посеред мене знайшов, викопав, як джерело живої води, у тлінній землі моїй, не заховав і не змішав, як филистимляни, з землею, викопав скарб, на ниві моїй захований.
Я признаюся з Авраамом, що я прах і попіл, та. серед границь моїх знайшов я спасения, яке ти поклав посеред землі моєї. Цю істину й спасения твоє сказав я й іншим, і не приховав
121
від народу. Тепер скажу: "Киньте, о друзі мої, народні бажан ня! Поверніться в доми ваші до батька вашого. Хіба не розумієте, що Христос виводить сліпого геть із села, одночасно відкриває очі його. Хіба не чуєте, що біснуватий не жив раніше в храмі, позбавлений нетлінного одягу?" Та де ж він жив? Гнала його нечиста сила по пустелях, вселявся у гробах. Похоті наші (то суть гроби наші. Уганяємо за марнотами світу, шукаючи в них бажаного блаженства й насолоди. Та послухай, що полонена наречена говорить: "Встану й обійду в місті. Шукала його і не знайшла його". А чому? Тому що шукала на торговищах та на вулицях. Вулиці ті є не що інше, як шлях чи рада безбожників, які, крім тлінних видимостей, нічого не розуміють і на них спираються. А шукають усього поза собою земляних земляностсй. Вони-то й хвилюються й спочити не можуть, як порох коліс, здійнятий бурею, про яких сказано: "Як труднощі шляхів, загладжу їх". Поза домом божим, на вулицях шукають ті, про яких Давид: "Не зменшиться від вулиць його лихва й лестощі". Але ж чому ти обходиш місто, як написано: "Довкола нечестиві ходять?" Чому всередину не входиш? Сподіваєшся насититись околицею? Та чи не чуєш, що це є лихва, не сутність, спокуса, а не істина? Не чуєш, що така мудрість є меч в устах серця твого? Повір, що спрагнеш, як довго блукатимеш околицею. Із цього-то села, із цих вулиць виводить сліпця небесний учитель.
Повернімо ж і ми з ним у дім наш. Не у наш же ще дім, а у дім божий. Є у тілі нашому дві храмини: одна рукотворна, друга небесна, нерукотворна. Вона похована у храмині нашій земній. Не зупиняємось у нашій, проходимо через нашу до божої з Давидом: "Увійду в дім божий, до Бога, що веселить юність мою". Поки ми у нашій зовнішній сидимо, доти глупо й грубо шукаємо з нареченою. Вона шукала на ложі своєму, та не знайшла. А ось що гукає Єремія: "Навіщо ми сидимо? Згуртуйтеся, і ввійдемо в міста тверді, і полягаємо там". Та де ж там? "Перед Господом, який сотворив нас". Там, де Павло каже: "Вишніх шукайте". Там, високо! Там! По той бік Йордану. У новій нагірній землі. Там, де Христос, праворуч від Бога. А на вулицях ще більше не знайдемо. Якщо тіло наше - тьма, то навколишність його набагато більша й густіша пітьма.
Ось тут ми намагаємось знайти. Але вже наречена шукала вночі, та не знайшла. Що ж вона робить? Не бійся! Вона не зупинилась на шляху грішних, де на подорожніх з жахом кричить приточник: "О, хто залишили шляхи праведні, ви ходите по шляхах пітьми". І про яких Єремія: "Знищу з міст Юдиних і зі шляхів єрусалимських голос тих, хто радіє, і голос веселих, голос нареченого і голос нареченої". Тому-то й нещасна Магдалина плаче, по кривих околицях блукає, між
122
мертвими у гробі шукає, та ще тоді й пітьма була. Така, що хоч тисячу літ чи віків шукай, і не знайдеш. Бо хіба ж до цього часу вух не маєш? І не чуєш, що блискавкоподібний ангел волає: "Немає тут!..." Та при цьому й шлях їй розчищає, камінь відкидає, дає сигнал. А який? "Там його побачите!" Як Ісайя: "Йдіть воротами моїми, і шлях прокладіть людям моїм, і камені, котрі на шляху, розкидайте; поставте знамення на поган". А щоб Магдалина шляхом ідолопоклоніння шукати не пішла, підіймає її на гору Галілею. А де ж Галілея? "Піду собі до гори Смирної і до гроба Ліванського". Та де ж Галілея? "Біжи, брате мій, уподібнившись до сарни або до молодого оленя, на гори Ароматів". Та скажи мені, де Галілея? Помиляєшся, якщо почнеш шукати її поза собою. Слухай! Ангел Ісайя не розділяє гору від дому. "Слово, що було від Господа до Ісайї, сина Амосового. Буде в останні дні явлена гора господня, і дім божий на вершині гір, і підійметься вище пагорбів, і прийдуть до неї всі погани". Знаєш, що й Авраам підіймається, як високо підіймається! Та він був там з Ісааком. Де там? "Знайшовши тебе зовні, цілую тебе, і до того не знищать мене". Де там? "Візьму тебе, введу тебе у дім матері моєї і на ложе, що зачало мене, там мене навчиш, там дам тобі соски мої". Де там? "Під яблунею збудив тебе, там народила тебе мати твоя, там поболіла тобою, народжуючи тебе". Де там? "Поклади мене, як печать на серці твоєму, як печать на мускулі твоєму. Тому що міцна, як смерть, любов..." Стій! "Крила її - крила вогню". Стій! "Вода велика Ht може загасити любові". Прошу, стій, я не розумію, де там? "На місці багатому, там". "Під яблунею". "Той, хто перетворює море на сушу; у ріці пройдуть ногами; там звеселимось у ньому". "У церквах благословіть Господа". "Там Веніамін". "Там явився Якову Господь". "Там зійшли покоління Ізраїлеві". "Щоб не сотворили ви там усе, що ви творите тут сьогодні, кожний бажане перед собою" "Гора Сіон ця, на якій поселився ти". Чи розумієш гору? Не розумію. "Правда твоя, як гори божі, долі твої - безодня велика". Чи хочеш осягнути гору? Пізнай правду. "Правда твоя, як гори божі". Чи хочеш осягнути правду? Пізнай царство боже. Чи хочеш осягнути царство? Пізнай себе самого. Є в тобі гора твоя, с там же й божа. Розділи себе всього, все твоє тваринне тіло надвоє. Розділи, якщо ти Ізраїль, якщо маєш жезл. Розділи на хвіст і на голову. Вдар по всьому тілу, бий по всіх членах так, як велить якомусь пророкові: "Не щади ні волосини".
Ось як гнівається Бог на тих, хто змішує. "1 було слово господнє до мене, - гукає Єзекіїль, кажучи: - Сину людський! Це був мені дім Ізраїлів, все змішане з міддю й залізом, і з оловом чистим, і зі свинцем. Заради цього скажи! Це говорить
123
Адонай господь: оскільки ви всі були в суміші єдине, то через те прийму вас, як приймається срібло, і мідь, і залізо, і свинець, і олово чисте в середину печі, і дмухну на вас у вогні гніву мого, і будете злиті серед нього, і жерці його відкинули закон мій, і осквернили святині мої, між святим і оскверненим не розрізняли, і між нечистим і чистим не розділяли, і від субот моїх закривали очі свої, і оскверняли мене посеред себе..." Після цього злиття називає князів єрусалимських хижаками, а пророків, які помазують, - волхвами, що говорять про суєтну брехню. Ось чого Бог вимагає! А Господь про це й не думав ніколи.
Так ось. Розділи ж, друже мій, церкву божу надвоє. Чи не маєш жезла? Облиш же все. Все продай та купи меч Єзекіїлів: "Це говорить Адонай господь". - Скажи! Меч! Меч! Нагострись і розізлись, що відсік ти розтин. Нагострись, і щоб ти заблищав і був готовий розсипатись. Січи, знищуй, відкинь всяке дерево..." Розділити, розсікти і розсудити - все одне. 1 оцього-то суду єдиного сподівається від тебе Бог. А очікує, бажаючи зробити тебе блаженним. "Бо живе слово Боже і гостріше від усякого меча". Шукай, увійди у двері, замітай гарненько дім. Рий у ньому. Перебирай все. Вивідуй закутки. Вищупуй всі тайники, випробовуй, прислухайся, - оце - тобто наймудріша й найлюб'язніша цікавість і найприємніша. (Оця наука найглибша й найновіша...), нова, бо ніде її не навчаються. А найдавніша тому, що найпотрібніша. Де ти бачив, або читав, чи чув про якогось щасливця, котрий би не всередині себе носив свій скарб?
Не можна знайти поза собою. Істинне щастя всередині нас є. Безперервно думай, щоб пізнати себе. 1 оце-то є молитва, тобто розпалювання думок твоїх до цього. Цей крик твій, крик таємний, він лиш входить у вуха господа Саваофа і як благо-пахучий жертвенний дім, що виник у блаженній Аравії, підіймається й насолоджує нюх божий. Бо ж не лише до Єремії так говорить Господь: "Звернися до мене і відповім тобі, і сповіщу тобі велике й сильне, чого ти не розумів".
А яка ж нам користь від цього? А ось послухай: "Це я нашлю на них страшні рани й зцілення, і вилікую їх, і покажу їм, якщо слухають, і зцілю їх, і сотворю їм мир і віру..." Все це каже Господь про доми Ізраїлеві. А ти хіба не дім? Ти лиш земля й пітьма? 1 жодне світло не світиться у пітьмі твоїй? Чи лиш Давид говорить: "Просвічуєш пітьму мою?" А ти, крім пітьми, нічого у своєму домі не бачиш? Лиш пісок бачиш? Лиш плоть і кров? 0 граде бідний! Що ж за мир тобі тут? t що за віра? Хіба на піску переконаєшся з євангельським дурником, що храмину свою на ньому заснував? Поспішай, прошу, знайти у домі твоєму те, що обіцяє Господь Ісайї: "Сокровенне,
124
невидиме відкрию тобі". Знайшов це Ісайя і сказав: "У скарбах порятунок наш". А ти у твоїй ночі хіба не можеш знайти ранку? Та ось Аврааму було слово господнє у видінні вночі, кажучи: "Не бійся, Аврааме! Я захищаю тебе. Дуже велика плата буде твоя". Ось мир істинний! Його ж світ не може дати. Ось віра! Ось на що надійно покластися. Знайшов блаженний Авраам у пітьмі світло, а у піску камінь, у тлінному живе, в мертвому нетлінне, у руйнуванні зцілення рани. Ще не знайшов, а наче уві сні трохи почав розуміти. Здалеку трохи починало зачіпати думки його слово господнє, що є й перебуває щось ще інше там, де пітьма. Через ницість цієї пітьми хоче його перевести Господь і поселити його в іншому місці, якщо Авраам послухає його. Обіцяє йому замість старої нову землю в нагороду. 1 оце-то означає: ["Нагорода твоя буде дуже велика" ]; про яку Ісайя: "Це Бог наш! Це Господь! Господь із силою йде, і м'язи його з владою. Це плата його з ним! І діло його перед ним". А щоб краще зрозуміти, що це він винагороду точно розуміє як нерукотворну храмину, котра у праху тут же тлінної печери нашої схована, до якої ніхто не може дістатися, якщо серце його, як олово, погрузло у власному домострої, тому трохи вище сказав таке: "Звернися!" І сказав: "Що закричу?" А ось що: "Всяка плоть - сіно, і будь-яка слава людська - як цвіт трав'яний, слово ж Бога нашого перебуває вічно". Знайшов Ісайя всередині двоє: зовнішність і внутрішність. У сіні своєму слово божого царства знайшов у середині своїй. Тому волає й до нас: "Всяка плоть - сіно". Велить кидати сіно, а поверх сіна шукати того, хто у сіні заховався. "Поклав у пітьму тайну свою". Лежить на сіні нашому й у темній тіні нашій, у храмині нашій, та ніхто, крім царів та пастирів, не поклоняється йому. Чому? Мабуть, не бачать його. Чому? Тому що не знайшли царя чи царства. Що за причина? Не пізнали себе. Ось уся тобі тут провина! Вони шукали, та поза собою, на торговицях і на вулицях. А царі здалеку прийшли у град Давида й уночі, у вертепних таємницях знайшли його. Ось видно, хто знайшов! "І слово плоттю було". Ось Давид: "Закон твій посеред черева мого".
Царства без законів не буває. "1 каже Авраам: оскільки ти не дав мені сімені, то мій домочадець буде моїм спадкоємцем..." Ще помиляється Авраам: "І відразу був голос господній до нього звернутий"; "Не буде цей твоїм спадкоємцем, а той, хто вийде із тебе, той буде спадкоємцем твоїм". Шукай, Аврааме, іншого спадкоємця всередині себе. Вийде в той час, коли пізнаєш його. Ти не що інше, як суха і мертва палка, та із її середини може процвісти цвіт нев'янучий. Ой як не скоро зводимо на небо закляклий погляд наш, погрузлий у праху тіла нашого! Не скоро Авраам сказав: "Я земля й попіл". А тепер говорить:
125
"Владико Господи! З чого зрозумію, що я повинен успадкувати нову землю з новим спадкоємцем?" Що ж йому Господь? Велить розтяти на дві половини скотину: "І розділи її на
половини й поклади її протилежно одну до одної".
Ось! Тоді-то вже по розділенні почала його застаріла думка земна під землю заходити, як сонце зникає й ховається. "1 це страхові темному повелів напасти на них". Не шукай, прошу, поза собою як царства, так і скотини. Слухай, що волає Малахія28: "Засяє вам, хто боїться імені мого, сонце правди і зцілення у крилах його, і вийдете, і підскочите, як розпутані телята, і переможете беззаконників, і (вони) будуть прахом під ногами вашими у день, який я сотворю". Дивись же, як Павло розділяє людину. Як скотину надвоє: "Є тіло душевне і є тіло духовне". А що він під душевним розуміє скотинну плоть і кров, те видно із "Второзакония": "Якщо заколеш із волів твоїх і із овець твоїх, то дивись добре, щоб не їсти крові". А чому? "Бо кров є душа. Щоб не з'їлася душа з м'ясом, щоб ви не з'їли її; на землю проллєте її, як воду". Дивно, як строго це забороняється! "Щоб ти не з'їв її, хай благо тобі буде і синам твоїм по тобі, навіки, якщо зробиш те, що добре й бажане перед господом Богом твоїм, хіба святощі твої, які будуть тобі..." Скажи мені, де той, хто має дух розділення чи меч духовний? Лиш той може принести себе в жертву Господу. Та чи можна освятити таку жертву? Можна, якщо пізнати себе.
У той час людина крім плоті й крові знаходить, минаючи її, святе й божественне всередині себе. А той, хто задивився зміїним оком на беззаконня п'яти своєї, на нечистоту плоті й крові своєї, повік не успадкує царства божого, крім Ізмаїла, не породить Ісаака, і будуть діти його погублені на землі не своїй. Слухай, як страшно гримить на цих кровоспостерігачів Єремія: "Проклята людина, яка надіється на людину і утвердить плоть м'яза свого на ній, і від Господа відступить серце її і буде, як дика маслина в пустелі, в землі солоній і необжитій". Чи не по землі черевом плазують ці змії? Чи не у воді грають ці кити? Та що Ісайя на таких зміїв: "У той день, - каже, - наведе Господь меч святий і великий і міцний на дракона, змія, що біжить на дракона, змія лукавого, і вб'є дракона, який є у морі". Скажи мені, чому ти задивився на кров твою? Яка користь, що пасеш і бережеш її? Чому ви, о кити, не шукаєте Иони серед себе? "О ті, хто пасе, - кричить на вас Захарія, - суєтне! 1 хто покинув овець! Ось меч господній на м'яз ваш і на око ваше праве!"
Що таке плоть твоя, як не пуста земля, солона й незаселе-на? Тут сидиш і, задивившись на неї, на хребет твоєї плоті, цілком перетворився на стовп соляний29. Що таке кров твоя, як не нікчемна повз протікаюча вода? Занурив ти весь розум
126
свій, як олово, і плаваєш у ній, задовольняючись нею й упевнившись у ній. Чи не про тебе пишеться у Йова: "Світлом тобі пітьма буде, тебе, що заснув, вода покриє". Чи не про тебе й оце: "Ріка, що тече, - основа їх, які говорять: що вдіє нам Господь?"
Ось на що ти задивився! Послухай Йова самого: "Хай побачать очі його своє вбивство! Від Господа ж хай не врятується! Цей вмирає у душевному горі, не спробувавши нічого із блага, разом же на землі сплять, гнилість їх вкриє, бо до дня згуби затримується нечестивий і в день гніву його буде відведений, і той у гріб віднесений буде, і на могилах постереже, засолодиться йому дрібне каміння потоку, і за ним всякий чоловік відійде і перед ним незліченні". Встань, нещасний мрець! Зведи око твоє і пізнай себе! Чи не гадаєш, що бридка гнилість становить сутність твою? Пізнай же себе і зрозумієш, що лихва-то не сама суть; тінь твоя - не міць мамрійського дуба30 і безчестя, що ховає всередину справжню ціну. Ах, людина, що в честі перебуває та не розуміє себе. Вважає себе скотиною, і стала нею. Земляний гріб її поселенням її став. А чому? Назвали імена свої на землях".
Кров (говорить у серці своєму) і плоть моя - це я: і що ще є, крім цього? Що ти кажеш, безумний! Тому немає Бога? Краще скажи, що того-то й немає, що вважається твоєю сутністю? Так не бувати ж тобі ніколи написаним на небесах. Ти кажеш, що немає їх, крім землі твоєї. Не бути тобі Ізраїлем. Розділити те можеш тому, що не розуміються тобою двоє. Лиш одне відбилося у твоїх думках. Лиш тягар накреслився у голові твоїй; на попільному серці твоєму, як Єремія каже: "Гріх Юди написаний залізним писалом на нігті діамантовому, накреслений на скрижалях серця їх і на трояндах вівтарів їх". І трохи згодом кричить на таких: "0 нагірний (жителю), міць твою й скарби твої на розкрадання дам, і висоти твої через гріхи твої, котрі у всіх межах твоїх, і залишишся сам зі спадщини твоєї, котру дав тобі, і служити поставлю тебе ворогам твоїм на землі, яку відвідаєш: бо вогонь розпалив ти у злості моїй, навіть довіку горіти буде".
Ось і Авакум: "Тому, хто у злобі будує місто кров'ю й зміцнює град неправдами!" І знову: "Горе лиходіям, лихоїмство зле дому своєму! Які влаштували на висоті гніздо своє, яке вирвали із руки злих. Ти замислив сором для дому свого, вбив людей багато, і согрішила душа твоя". Якщо б ти у собі самому міг розрізнити чесне від негідного, то ніколи б не кричав на тебе Аввакум: "Ситість безчестя від слави випий, і ти, серце, захвилюйся й затремти". А чому? "Минула ж тебе чаша правиці господньої, і зібралося безчестя на славу твою". Ти ж чув про чашу спасіння і що спасіння "в силах правиці його, а
127
не в мерзоті праху твого. То послухай же знову пісеньок авакумівських: "Хто у злобі каже до дерева, збадьорися, встань! 1 каменю, піднесися! А те є мрії, і це є кування золота й срібла, і жодного духа в ньому немає. Господь же у храмі святому своєму". Ось! Чи чуєш? Що й ідолопоклонник той, хто, лиш видимість у собі розуміючи, вшановує. То що ж робити? Збери розсипані по пустелях світських, по честолюбству, по сріблолюбству, по насоло-долюбству думки твої і увійди всередину себе. Обмини стіни й завісу мертвої твоєї храмини. Яка користь тобі хвилюватися дрібницями, забувши дім твій, храм господній? Послухай, прошу, Ісайї, яка користь і мир від того: "Яйця гаспидські розбили й тканину павукову тчуть". А що ж із цього? "І хто хотів із яєць їх їсти, розбивши зіпсоване яйце його, знайде в ньому змія. Тканина їх не буде на ризу, і не зодягнуться зі справ своїх, бо справи їх - справи беззаконня, ноги ж їх на зло йдуть, швидкі кров пролити; і думки їх - думки про вбивства; руїна й злиденність на шляхах їх..." Чи можна живіше зобразити користь світських справ?
Тепер, гадаю, гарненько розумієш, що означає біснуватий, про якого Лука пише: "Він мав бісів багато років і в ризу не зодягався, і в храмі не жив, а у гробах". Трохи нижче: "Гнаний бісом по пустелях". Оцього-то Христос відсилає у дім свій, щоб у домі своєму шукав царства божого, тобто благополуччя свого, і, пізнавши себе, щоб побачив те, чого до цього часу ніколи не розумів. Пізнав себе Аввакум і ось що співає: "Господи, почув голос твій і злякався. Господи, зрозумів діла твої, і жахнувся". А який кращий скарб, ніж страх божий? "Страх господній, - каже син Сираха, - звеселить серце і дасть веселощі, і радість, і довгодення". "Як великий, - говорить він же, - той, хто знайде премудрість! Та немає більше від того, хто боїться Господа".
Але треба знати, що всі би боялися Господа, якщо б могли пізнати себе. Як довго Павло не знав себе? Нарешті, трохи вникнувши в себе й почувши голос господній, сказав: "Господи, ти хто? Що мені велиш робити?" і йому говорить: "Встань і ввійди до міста". Ніби Павлові не доводилось бувати у місті, та все ж, однак, нічого. Та ледве ж це не те місто, про яке приточник: "Брат, якому брат допомагає, як місто тверде й високе, укріплюється ж, як засноване царство". Хто ж не знає, що тих, хто здійснює волю божу, називає Христос братами своїми? А там, у місті, буде сказано тобі, як чинити? А що ж є воля божа, як не закон? А закон, що таке, як не влада й царство? 1 якщо Павло каже: "Ви є храм Бога живого", то чому не можна сказати: "Ви є місто Бога живого"? Давид град божий
128
і гору його як одне разом ставить: "У місті Бога нашого, в горі святій його".
А якщо Бог говорить, що Сіон є зі мною, то й град його з ним же, і дім, і храм його. "1 назвешся, - говорить Ісайя, - градом господнім, Сіоном святого Ізраїлевого". Дивно було б, якби Бог тих, що люблять і волю його здійснюють, не назвав градом своїм, назвав їх у Ісайї новими небесами і новою землею. Це все є житло Боже.
А ти одного прагни: пізнати себе. Як ти станеш місцем для Бога, не слухаючи нетлінного голосу його? Як можеш чути, не пізнавши Бога? Як пізнаєш, не знайшовши його? Як же знайдеш, не розпізнавши себе самого? Правда, що хвалиться Павло якимсь чоловіком, якого він знайшов всередині себе: "Не живу я, а живе в мені Христос". А яким чином себе пізнавати?
І говорено вже, і Авакум там же раптом учить: "Посеред двох тварин будеш пізнаний". Бачиш-, що говорить те ж саме, що й Авраамові Бог: "Візьми мені телицю трилітню..." Авраам здогадався, розсік її на половини. Багато хто подумав би, що Авраам дурниці й нісенітниці верзе. Аж ніяк! Авраам дуже здогадливий. Він чує, що собі хоче Бог посвятити: "Святи їх в істині твоїй, слово твоє істиною є". Хто ж може сказати, щоб у посвячення для себе, тобто для пізнання істини своєї, вимагав Господь від свого Авраама волів, овець, телят, козлів? Чи не нісенітниця це? Та й чим відрізняється від скотини і звірів людина, яка не пізнала себе? Адже чуємо Давида, що людина, без сумніву, перебуваючи в честі, але не розуміючи царства чудового божого, що знаходиться в ній, стала цілком тією скотиною, що не розуміє істини господньої. Ягня, наприклад, смажене, яке поїдається в колі тих, що люблять істину й союзом блаженної любові пов"язаних приятелів, може творити церемонію, тобто таємно назначити і привести наш розум до здогаду, що людина заради свого благополуччя повинна присвятити себе Богові, тобто віддати (себе) на шукання й жування точної істини.
Та це лиш церемонія, тобто вузол і таємний значок. Якщо ж ми цієї шкаралупи або шкірки не пронизуємо здогадом, а не розуміючи, отже, не виконуємо, тоді вже церемонія, як горіх без зерна, пуста. А чому? Тому що не приводить думки до того центру, для показу якого вона й народилася. Якщо б людина називалася козлом, а ніхто того не знає, то й називати її козлом є марна справа, тому що думка слухача на козлі зупиниться, не дійшовши до людини - всіх-всіх країн і віків церемоній, всіх вузлів, всіх таємних образів печаток і ознак центру чи кінця, отут-то все-все закінчується. А що таке людина? Що б воно не було: чи діло, чи дія, чи слово - все те марнота, якщо воно не отримало свого здійснення в самій людині. Чи не всякий
129
подих і не всі сотворіння зображені на картині священної Біблії: небо, земля, море і все, що їх наповнює?
Та вся оця різновид;) плоть, вся ця незмірна незліченність і видимість сходиться в людині і пожирається в людині і як найширше дерево, від часу старіюче, й трухлявіюче, й зникаюче, у своєму насінні, як у найдрібнішій точці, з гілками, листям і плодами безпечно ховається. Все, що там лиш називається, навіть до останньої риски, до найдрібнішої крапки, - все обов'язково повинно здійснитися в самій людині.
Тому-то й Павло, згадуючи сонце, місяць, зірки, веде все це до воскресіння, тобто до людини. Та й де ж бути в іншому місці воскресінню, коли саме той живе в людині чоловік, який про себе говорить: "Я є воскресіння". 1 про якого Павло: "Друга людина Господь з небес". Та й за що тільки Павло візьметься, все те повертає у самий центр самого себе, наче дуже тверду їжу, найміцнішими зубами змолоту. Ось так же точно й Авраам. Він знав, що невелика мудрість і ніяка (не) святість убити барана, і що Бог не охочий їсти м'ясо телиці й пити кров козлову, і що на тих, які не тямлять (а можливо, крім того, й не хочуть), до чого веде й яке діло таємно означає ця церемонія, страшно гримить Бог: "Що, навіщо мені численні жертви ваші? Милості хочу від вас". Слухай, Єфреме і Юдо! Ця церемонія дає вам маленький слідок до того, щоб ви постаралися пізнати Бога. Знайдіть і дайте мені милість, а, присвячуючи мені її, самі візьмете для себе її. Ваш суд і поняття про мене, і теперішня ваша милість ніколи й ні до чого не придатні. Я ж люблю церемонію, вона мені не противна. Вона (буває) може напутити добру й розумну душу. Не сперечаюся. Та знайте ж, що найбільше милість мені люба - суд чи видіння боже. Ось кінець усіх ваших жертв і всіх-всіх тайн! А тепер, коли ви заблукали від предмета і від точки всіх церемоній, то скажіть, навіщо вони мені, а отже, і вам? Що із них? Навіщо вам мати, якщо не хочете розгадати загадки? Все те мені не корисне, що лиш вам шкідливе. Вже стільки віків мудруєте у церемоніях, і який плід, крім самих розколів, марновірств і лицемірства? Ледарі прикрилися цим листком у наготі своїй. Дурники заснували на тіні цій блаженство своє. Нерозумні ревнителі породили чвари розкольницькі, всенародне суспільство жителів Всесвіту, що храм мій незгодою за одну брехню руйнують, бажаючи ввести те, чого я ніколи не бажав, тобто щоб у всіх кінцях земних на одну форму й мірку були пошиті церемонії. Звідси непримиренні ворожнечі сусідніх земель, зненависть, а нерідко й кровопролиття. Що ж то за така перекрученість? Той лабіринт, який повинен був вас вести до милості, відводить від неї. Так я ж вам кажу: киньте їх! Вони тепер не що інше, як мерзота й порожнеча переді мною.
130
Візьміться прямо за суд, за милість і за істину. Запитайте ви мого Давида, він вам скаже, що таке воно? А краще запитай самого себе. Не лиш ти в собі, а й я серед тебе. Пізнай і слухай себе, почуєш таємно, незмовкно волаючий голос мій. А слово моє, й істина, доля, милість і ім'я моє - все те одне.
Розумів усе це високого серця муж Авраам. Ревність його розпалювалася, щоб побачити Бога, а висока душа його час від часу, як орел, підіймалася. "Владико, Господи, чому я повинен пізнати нову землю?" Слухай, Аврааме! "Візьми мені телицю трирічну і козу трирічну, барана трирічного, і голуба, й горлицю - у той час пізнаєш". Почав Авраам усією душею і всім зібраним своїм розумом без послаблення, не даючи сну своєму розумному оку, міркувати: "Яка б то потреба була Богові в скотині? Та, крім того, щоб вона була трьох років? Що це? На брехню схоже..." "Ах, не брехня!" - Бог каже. Звичайно, тайна... Та хто напутить мене? Відкрий очі мої, напоум мене! Тоді навчуся. Авраам з часом довів насправді те, що у приточника: "Шукаючий Господа знайде розум з правдою, а правильно шукаючі його знайдуть мир". 1 те, що Соломон же говорить: "Все творіння, у всьому його роді, навіть те, що згори перетворилося, служить властивим твоїм повелінням, хай отроки твої збережуться неушкодженими. Хмара, що затіняла полк їх із попередньої води, вид сухої землі з'явився і із моря Чермного31 шлях не заборонений, і поле багате від хвилювання трав, у них же мова пропаде, коли побачать твоєю рукою приховані дивні чудеса. Бо як коні наситились і як ягнята заграли, вихваляючи тебе, Господи, що звільнив їх.".
До цього шляху вже мав Авраам безпочаткове начало, наче жезл у руках, а саме: "вірив Авраам Богові". Він здогадався, що справа не у скотині, а йдеться про ту теличку, про яку потомок духовний його, пророк Осія, говорить: "Єфрем, телиця навчена на те, щоб любити суперечку, я ж наступивши на доброту шиї її, наступлю на Єфрема". 1 про яку його ж сімені Єремія: "Слухаючи, чув Єфрема, що плакав, покарав ти мене, Господи, і був покараний". Я, як теля, не навчився". Цим іменем позначаються всі поганського серця люди, які нічого в собі самих, крім попільної тлінності, не розуміють, і в цю воду погрузли, не проходячи до суші.
Всіх їх Єремія, називаючи Єгиптом, називає й телицею. "Телиця вибрана й прикрашена - Єгипет, розорення з півночі прийде на неї, і найманці його, що живуть посеред нього, як телята гладкі, годовані в ньому". Ці, звірившись на прах свій, як на щось надійне, цим самим знищують заховану у прахові їх божу правду, не розуміючи й не шукаючи її, упираючись, як скотина рогами своїми тлінними. Тому Єремія: "Відсічений ріг Моава, і м'яз його розсипався". І Давид: "Всі роги грішних
131
подих і не всі сотворіння зображені на картині священної Біблії: небо, земля, море і все, що їх наповнює?
Та вся оця різновид;) плоть, вся ця незмірна незліченність і видимість сходиться в людині і пожирається в людині і як найширше дерево, від часу старіюче, й трухлявіюче, й зникаюче, у своєму насінні, як у найдрібнішій точці, з гілками, листям і плодами безпечно ховається. Все, що там лиш називається, навіть до останньої риски, до найдрібнішої крапки, - все обов'язково повинно здійснитися в самій людині.
Тому-то й Павло, згадуючи сонце, місяць, зірки, веде все це до воскресіння, тобто до людини. Та й де ж бути в іншому місці воскресінню, коли саме той живе в людині чоловік, який про себе говорить: "Я є воскресіння". 1 про якого Павло: "Друга людина Господь з небес". Та й за що тільки Павло візьметься, все те повертає у самий центр самого себе, наче дуже тверду їжу, найміцнішими зубами змолоту. Ось так же точно й Авраам. Він знав, що невелика мудрість і ніяка (не) святість убити барана, і що Бог не охочий їсти м'ясо телиці й пити кров козлову, і що на тих, які не тямлять (а можливо, крім того, й не хочуть), до чого веде й яке діло таємно означає ця церемонія, страшно гримить Бог: "Що, навіщо мені численні жертви ваші? Милості хочу від вас". Слухай, Єфреме і Юдо! Ця церемонія дає вам маленький слідок до того, щоб ви постаралися пізнати Бога. Знайдіть і дайте мені милість, а, присвячуючи мені її, самі візьмете для себе її. Ваш суд і поняття про мене, і теперішня ваша милість ніколи й ні до чого не придатні. Я ж люблю церемонію, вона мені не противна. Вона (буває) може напутити добру й розумну душу. Не сперечаюся. Та знайте ж, що найбільше милість мені люба - суд чи видіння боже. Ось кінець усіх ваших жертв і всіх-всіх тайн! А тепер, коли ви заблукали від предмета і від точки всіх церемоній, то скажіть, навіщо вони мені, а отже, і вам? Що із них? Навіщо вам мати, якщо не хочете розгадати загадки? Все те мені не корисне, що лиш вам шкідливе. Вже стільки віків мудруєте у церемоніях, і який плід, крім самих розколів, марновірств і лицемірства? Ледарі прикрилися цим листком у наготі своїй. Дурники заснували на тіні цій блаженство своє. Нерозумні ревнителі породили чвари розкольницькі, всенародне суспільство жителів Всесвіту, що храм мій незгодою за одну брехню руйнують, бажаючи ввести те, чого я ніколи не бажав, тобто щоб у всіх кінцях земних на одну форму й мірку були пошиті церемонії. Звідси непримиренні ворожнечі сусідніх земель, зненависть, а нерідко й кровопролиття. Що ж то за така перекрученість? Той лабіринт, який повинен був вас вести до милості, відводить від неї. Так я ж вам кажу: киньте їх! Вони тепер не що інше, як мерзота й порожнеча переді мною.
130
133
діва! "Вдячність Богу, який завжди нас робить переможцями, о Христе Ісусе, і запах розуму його являє нам на будь-якому місці, як запах Христа, ми для Бога є серед рятованих і гинучих".
Квадрат. Чому ж ти, Памво, замовк? Там слідує ось що: "Ми не так, як ті численні, що нечисто проповідують слово боже, але з чистоти, від Бога, перед Богом во Христі говоримо". Зауважуйте, чи не досконала погодженість тут? Не чисто проповідуючі й намети пастуші? Видно ж, що такі не пізнали себе. А як такі, що не пізнали себе і самі з собою роздружилися, не відчувають всередині себе пахощів божих, так і в священному домі Біблії. Один дух.дихає в обох цих церквах. 1 як ти послухаєш і дотримаєшся того, що поза тобою на папері написане, якщо нехтуєш гримлячим всередині дому твого? Про ці-то два доми Павло говорить: "Хто знає із людей, що в людині? Лиш дух, який живе в ній, також і божого ніхто не знає, тільки дух божий". Не слухаєш всередині себе? Хто ж тебе пошле до Силоаму найсвятіших і живих вод біблійних? Не підеш самовільно? Послухай Ісайї: "1 буде замість пахощів сморід і замість (пояса підпережешся лахміттям), і замість прикраси золотої, котра на голові, лисину матимеш". Чому? Через справи твої. Беззаконня твоє нехтує таємним голосом Духа Божого, що живе в тобі. Про цей голос Павло каже: "Закон є духовний". Цей закон і загримів до нього: "Савле! Савле!"32
Потім слухняного цього раба посилає до Біблії. Ось так: "Прийнявши їжу, зміцнися". Закон послав його до закону, брат до брата, друг до друга, рідня до рідні, Яків до Иосифа, Товіт до Рагуїла, цар до царя. І про цей сенс приточник: "Брат котрому брат допомагає, як місто тверде й високе, зміцнюється ж, як засноване царство". З цієї ж причини Павло себе називає посланим не людиною, а Богом, і не із числа тих, про яких Єремія: "Не посилав пророків, а вони йшли, не говорив до них, а вони пророкували". "Якщо б, - продовжує там же Бог, - від мого парламенту й ради послані були, то було б чути слова мої". А які? Відвернули б людей моїх від шляху їх лукавого і від починань їх лукавих. Та хто може це?" "Лиш знаючі душу свою й роздумуючі в законі Вишнього", як Ісус Сирах говорить: "Цей премудрості всіх стародавніх випробує і в пророцтвах повчатися буде".
Антін. Ось вам ще з носом, повним пахощів божих, одна діва, солодкий дуже запах, що видихає Ісайя! "Дух господній на мені". Ах, Ісайє! 1 твоя лаванда дала запах свій? Він, благовіщуючи жебракам, здається, з Сираховим сином дуже погоджено співає: "Послухайте мене, преподобні сини, і проростіть, як рожі й як ладан, дайте пахощі, піднесіть запах".
134
А який? "Заспівайте пісню, благословіть Господа у всіх ділах його". Пізнавши брата свого, й інших до нього ж ведуть за собою. "Приведуться до царя діви..." Ми ж не духа світу цього прийняли, а дух, який від Бога, бо знаємо, що від Бога дароване нам, і це скажемо не у завчених людської премудрості словах, а у повчаннях Духа Святого, який про духовне з духовними розмірковує".
Л у к а. Як далеко завів нас сліпий та кульгавий з кирпатим! Пожинай, Ізраїлю, і внеси все у дім Господа твого. Пожинай з радістю, говорячи з улюбленою сестрою: "Хай зійде брат мій у сад свій і хай їсть плід овочів своїх". Біблія твоя - то є твій виноград: хай мовчить тут усяка плоть людська! Якщо твій цей виноград, то навіщо нам оскверняти його плотськими жнивами? Почнемо плоди збирати з тобою, через тебе й для тебе. Але все те не твоє, що погане, - все те погане, що є земля, плоть і кров. Ти посіяв на землі, ти й жнеш із землі, але не землю. Землю, але землю твою. Є земля земляна, а є земля нагірна, заселена, небесна, господня, духовна. Ти насадив на землі рай твій, ти збирай і плоди його. Якщо ти був його початком, то будь і кінцем його. Що ти нам, Павле, кажеш? "Сіючий, - каже, - у плоть свою із плоті пожне зотління, а сіючий у дух із духа пожне життя вічне". До цього часу на божественній цій ниві сіяв я і розумів усе з плоті. І що ж пожинав? Смертні снопи й саму отруту.
А тепер добре розумію те, в чому настановляє мене Осія: "Сійте собі на правду, зберіть плід життя, просвітіть собі світло видіння. Поки час, шукайте Господа, поки прийдуть вам жита правди". Благословенний ти, господи Боже мій. Оце починаю відчувати найсолодші пахощі розлитого без меж духа живо-творящого твого, як найсолодшого фіміаму, готовий услід за ним іти. Впиши мене в число і тягни услід за собою з тими отрочицями, про яких Амос: "У той день зубожіють діви добрі". А Захарія, радіючи, кричить: "Пшениця - юнакам і вино запашне - дівам... жніте, друзі, жніте!"
П а м в а. Якщо сліпота, кульгавість, кирпатість, переломи членів та інші вади не можуть жодним чином бути у храмі господньому, ані приносити жертви і така худоба як нечиста й до пізнання божого не придатна, не посвячується йому, то, видно, що навпаки, чисті худоба й птахи означають не що інше, як людей, які мають серце, здатне бачити Бога. Розсуди, прошу: Бог велить посвячувати собі тих звірів і худобу, які мають роздвоєне копито. А цього ще не досить. Він шукає, щоб крім того та скотина відригувала жуйку, тобто щоб двічі жувала їжу, яку опускає в шлунок. Такими є віл, коза, олень.
Чи не сміх така премудрість? Звичайно ж, вона премудрість. божа, тобто істинна й всеблага, якщо розжувати її двічі і
135
гарненько. Чи можна, щоб через перебір у їжі людина стала щасливою? Бо цей єдиний є кінцем божої премудрості. Яка непогодженість! "Сину, дай мені серце твоє. Посвяти мені душу твою. Вона для тебе ж і буде". А тут Бог наче забувся: "Дай вола, козла, барана". Всі ці церемонії, щоденно наче в театрі представлювані, таємним порухом давали знати, щоб людина вникнула у своє нутро, і з часом дісталася б до видіння божого, цими обрядами, наче слугою, керована. Та щодо цього точно говорить Павло: "Закон був нам учителем во Христі".
Однак же в усі віки і у всіх народів скрізь багато таких, які у цій законній тіні, не вроджені до жування, засіли й поселилися. Це про них Осія говорить: "З вівцями й телята підуть шукати Господа і не знайдуть його, бо відвернувся від них". А чому? Тому що вони не вважали жертовних тайн засобом, що веде до чогось таємничого, і, не в змозі розжувати їх, відчужувалися від того кінця, куди їх мала привести церемонія, наче якась стежка. Ось уся причина!
"Як Господа, - продовжує Осія, - залишили, бо дітей чужих породили собі, нині з'їсть їх іржа". Цих нетямущих скотів дуже чітко настановляє Михей: Ось: "У чому осягну Господа? У чому знайду Господа мого Вишнього? Чи знайду його всеспаленням? Телятами однорічними? Чи прийме Господь у тисячах баранів і у тьмах козлів гладких? Чи дам первістків моїх за безчестя моє - плід утроби моєї, за гріхи моєї душі? Чи стало тобі, чоловіче, відомо, що є добро? Чи чого Господь очікує від тебе? Хіба що творити суд, і любити милість, і бути готовим ходити з господом Богом твоїм".
Ось тобі кінець усіх-усіх обрядів і тайн - милість і суд. А що таке милість і суд? Слухай Давида: "За милістю твоєю, за долею твоєю живи мене". "Милість і істина зустрілися". "Правда твоя - правда повік, і закон твій - істина". "Мир великий люблячим закон твій". "Правда й мир розцілувалися". "Шукайте спершу царства божого і правди його". "Царство боже всередині вас". У чому осягну Господа? Перше жування в тому полягає, щоб розібрати шкірку чи шкаралупу історичну, церемонійну, притчову, коротко кажучи, плотську. Та оскільки плоть уся-уся і кров то не є царство боже і правда божа, а наша це нечиста правда, як одяг жінки нечистої, тому треба проходити далі, до другого жування, і після непотрібної горіхової шкаралупи шукати прихованого смаку подібного до зерна, захованого всередині своєї шкірки, як коринфянам написано: "Дух усе випробовує, і глибини божі". Ось тобі скотина з жуванням! Слухай: "Розумію всю марноту бути високим розумінням Христа Ісуса, Господа мого. Через це всі впали у відчай, я розумію все вміння бути (таким), щоб здолати Христа і знайти себе в ньому, не маючи моєї правди, яка є від закону,
136
але є віра Ісуса Христа, суща від Бога правда у вірі". Ось як пережовує: "Щоб розуміти його і силу воскресіння його, і сповіщення страстей його, Боже мій! Зважаючи на смерть його..." А може, станеться, досягну воскресіння мертвих... Чи можна добірнішу скотину вибрати для Бога? Все покинув - жує. А що жував, те знову пережовує. Усмиряє себе, наче ще не осягнув, щоб тим самим інших заохотити. Наче облесник, але істинний. Ось вам ще один звір з жуванням, любий Богові: "Таким же чином бажає олень у джерелі..." Ах! "Коли прийду і з'явлюся перед лице боже?" Ось звірина, гідна бути посвяченою Богу, придатна до шукання правди божої, солодшим від якої ніщо бути не може. 1 про цих-то й молиться син людський: "Святи їх в істині своїй". Оці-то й осягають гору правди божої. "Гори високі оленям". "На гору високу зійди, благовіщаючи Сіону".
Ось, подивись! Скаче олень в "Діяннях"33, Петром зцілений. "Схопився, встає й ходить: ходить і скаче і славить Бога". Про цих-то звірків з великою статечністю питає Бог Йова: "Чи зрозумів ти сам народження кіз, які живуть на горах кам'яних? Чи розгледів ти хворобу при народженні оленів?" Ось коза! "Тавіфо, встань!" Ось! Подивись на оленя, що народжує, на Ісайю: "Заради страху твого, Господи, у череві прийняв і поболів, і народив духа спасіння твого, його ж сотворив на землі, не впадемо, а впадуть усі, хто живе на землі". Від оцих-то скотів народилась й істина божа, і з людьми поживе. Вони її для себе розжували, а народили на землі для благощастя інших. Ось тобі ще чиста скотина з добрими зубами! Вислухай, що каже Яків синові своєму Юді, главі сім'ї тих скотів і звірів, які для жування доброрідними зубами обдаровані. "Юдо, тебе похвалять браття твої. Не зубожіє князь від Юди і вождь від стегон його. Радостетворні очі його кращі від вина, а білі зуби його кращі від молока". Заохочує Давид потомків Юдиних: "Спробуйте й побачите, який благий Господь".
Павло змолоду поганенькі мав зуби. "Коли був немовлям, міркував як немовля". І до приятелів своїх, що не виросли до межі сповнення віку Христа: "Молоком, - говорить, - годував вас, а не мукою". Мукою називає пшеницю, якою постачав братію свою Йосиф і про яку Захарія: "Пшениця - юнакам". Вона є зерно воскресіння, сім'я слова й премудрості божої, поховане в бруді плоті й крові, про яке йдеться: "Хто осягне розум господній?" Ця поживна пшениця є для досконалих, у яких зуби Юдині, тобто вже вище від молока немовлят. Молоком називає верхню горіхову шкаралупу, що містить зерно, яке немовля розкусити не може. Лиш про себе і про подібних до себе говорить: "Ми маємо розум Христа". І дивно, як це він дійсно всюди жує! Чи не можуть бути кращими зуби, ніж оці: "Бо цей знає книги, не навчаючись". Мало читати, багато
137
жувати. Ах, який благородний смак! Як не подібні до свого смаку ті, до яких волає: "Чи не заради цього спокушаєтесь, не знаючи Писання, ані сили божої?"
О Господи мій! Як же вони не знають? Вони з малих літ почали балакати про Біблію твою, на ній постаріли, не залишили ні віршика, ні слівця, не обговоривши його; ім'я твоє, хрест твій завжди у них на грудях, на губах, на одязі, на стінах, на блюдах, на обрядах... Та яка користь жувати й не відчувати смаку? З цієї саме причини цих беззубих скотів відсилає: "Ті, що йшли, навчіться". Що це означає - "милості хочу, а не жертви?" Не любить цих не бажаних Господу звірів і обраний Павло: "Керовані різними похотями, завжди навчаються і ніколи до розуму істини прийти не можуть". Називає їх ворогами хреста Христового, а Давид - мужами крові й лестощів. А чому? Задивились на церемонії, засіли на м'ясних бенкетах, не взяли собі на розум шукати істини божої, до якої їх вів обряд, а покинувши світло її, повернулись до пітьми своєї, до своєї плоті й брехні, повернувшись на вечерю.
Отже, спокусившись тлінним своїм м'ясивом, позбавляються тієї поживи, про яку син Сираха: "Всяку муку споживає черево, проте є мука від муки краща". Та що це? "Блаженний, хто з'їсть обід у царстві божому!" А що це за мука? "Блаженні спраглі й бажаючі правди". Ось послухай: "Плоть моя є справжня мука". Що за плоть? "Є тіло душевне, і є тіло духовне". Що за тіло? "Це хліб, що сходить з небес..." Який хліб? "Є дух, який оживляє, плоті не використовує". Про цю животворящу істину співає Давид: "Істина господня перебуває навіки". "Живи мене за словами твоїми". Від неї саме вони повернулися на свій сумний вечір, не побажавши з Павлом бігти за істиною. "Браття, я собі не гадаю досягти, тільки минуле забуваючи, в майбутнє простягаючись, до наміченого йду..." Оце-то ті, Сирахового сина дурні, які, почувши добре слово, кидають за плечі свої, про яких у псалмі: "Хай вернуться назад і засоромляться..." Також Ісайя: "О, язик грішний! Сини беззаконні! Люди, наповнені гріхами! Сім'я лукаве! Облиште Господа й розгнівайте святого Ізраїлевого, верніться назад". Оце-то те Хамове плем'я. "Проклятий отрок Ханаан і ангели, що не зберегли своєї першості".
На яких так страшно гримить раб Христа Юда, називаючи їх, між іншим, зірками прекрасними, для котрих морок пітьми навіки зберігається. 1 плоттю, що духа не має. Ці нетямущі хами цілком оголили Бога, отця свого, і всі діла його, у вірі і в дусі перебуваючі, знищили, знайшли на це місце свої руки, свої ноги, свою плоть і погань, і всією нею мудрують, щоб впало на них страшне прокляття із "Второзакония": "Оскільки не послужив ти господу Богу твоєму веселістю й благим серцем і
138
послужив ворогам твоїм, і наведе Господь поган на тебе здалеку, від краю землі, і зруйнує тебе у всіх містах твоїх, коли впадуть стіни твої високі й міцні, на які ти сподіваєшся, і з'їси дітей утроби твоєї, плоть синів і дочок твоїх, яких дав тобі господь Бог твій..."
Ось яка погибель знаходить тих, котрі погані зуби мають! Послухаємо про них ще Йова: "У них загинув кінець". Зауваж відразу, що вони до наміченого з Павлом не досягають. А що ж далі? "У бідності й голоді безводні". Чому? "Бо втекли у вчорашню безводну скруту й бідність". Не дивно, що потрапили в скруту. Не потрібно було їм бігти у тісняву вчорашню, вечір завжди голодний. "Спрагнуть під вечір".
Ось що треба було шукати! "Є дух, який оживляє..." Хіба вони не розуміють, що таке дух? У тому-то й біда, що погано жують. Тому-то й далі Йов: "Вони обходили, - каже, - траву в нетрях, для них же трава була мукою, безчесні ж і покриті хулою, вони жадібні будь-якого блага, і корені дерев жували від голоду великого". Чи можливі ще гірші зуби? Скажи, будь ласка? Ці потвори чи не виявляються рідними нащадками того страшного у Даниїла звіра, який все перевів і пережував, а те біда, що останки ногами потоптав! Зауваж, що останок топчуть ті ж самі, про яких тепер же Йов: "У них загинув кінець", - сказав. Що за чудо? Все порвали, пожерли, поковтали зубами батька свого залізними, але без останку. Де ж ваш останок? Ах! Потоптали ви останок! "О язик грішний! Сім'я зміїне!" Потоптали ви того, хто скаржиться у Давида: "Зневажили мене вороги..." І того: "Я є початок і кінець".
Лиш Ізраїль женеться й осягає всеблаженніше начало своє - те, про яке Мойсей, благословляючи їх, говорить Асірові: "Покриє тебе боже начало". Лиш він осягає й останок. "Останок Ізраїлю є". Він сам все з'їдає, руйнує, топче, щоб тільки дістатися й зберегти собі те, про що пишеться: "Благословенний ти у місті й благословенний ти на селі, благословенні плоди черева твого, і плоди землі твоєї, і стада волів твоїх, і пасовища овець твоїх; благословенні житниці твої й останки твої!" Ой як не подібні зуби твої, роде, рятований Господом! Як небо від землі відрізняються від проклятих тих залізних.
Ось послухаймо, до чого Дожувався люб'язний Давид. "Начало". А що ж, скажи, начало? "Начало слів твоїх - істина". Отже ти, Давиде, знав і кінець? Звичайно, так. Начало й кінець - все одно. Ах, добра твоя їжа тим, що останків не топчеш. Та й як тобі топтати, якщо сам просиш: "Скажи мені, Господи, кончину мою". Вона для тебе від меду і від сотів солодша. Я вже отримав це від Господа: "Всякої кончини бачив кінець". А що ж то за кінець? Ах, яка широка заповідь його! "Всі, як риза, стануть ветхими..." "Небо й земля мимо
139
проходять..." Справді, Давиде, білі зуби твої, і радостетворні очі, і гарні ноги твої! Спробував Господа, побачив його, осягнув істину, правду і царство боже. Ось вам скотина й звір, що відригує жуйку!..
К о н о н. Справді, ця тварина чиста! Не кульгава, не сліпа, не... сказати, жодної вади не має. Не даремно вона люба Богові. Вона гідна Господа, а Господь її. Тепер, здається, і я неписьменний починаю розуміти те, що ми з Філоном часто чуємо у зібраннях читане: "Сини людські, зуби їх - зброя і стріли... Бог зруйнує зуби їх".
Ф і л о н. Ах, Кононе! Нам би треба мовчати й слухати. Та за тобою і я не змовчав. Нас, простаків, називають скотиною. Та дав би Бог, щоб ми небагато вад мали! У крайньому разі будемо беззлобні. Мені подобається, що наче трішки можу розжувати те, що запало у пам'ять. "Покорімося, як вівці на заколення". "Благословенний Господь, який не дав нас на здобич зубам їхнім".
Квадрат. Памво! Сказані тобою слова Йова оці: "Корені дерев жували від голоду великого" - привели мені на пам'ять притчу про блудного сина. Бідний свинопасі Сам висох з голоду, а свиней пасе. Видно, що у пастиря й у пастви такі ж зуби і той же смак. Ось що робить незнання себе! Покинув дім свій, дім батька свого, розтринькав по околицях думки свої, душу свою, викинувши її зі скарбу свого внутрішнього, як гроно, відрізане від виноградної лози, вирвавши, як вербу, посаджену при живих водах, а ще хоче насититись та й інших нагодувати. Та стадові його ніколи не бути ні волами, ні козлами, ні вівцями, ні оленями, поки не повернуться до батька свого, у дім свій. Правда, що свиня має роздвоєне копито, але не посвячується Богу в житлі через відсутність подвійного жування. Та й як може Бог жити у цьому стаді, коли біси до нього на житло відсилаються? Крім того, свиня болото любить, і не джерела з оленями, а болотяну й каламутну воду. А це означає не що інше, як душу з таким смаком і зубами, котрі описуються у "Книзі Чисел", при ремствуванні юдеїв. "Хто нас нагодує м'ясом?" - з плачем волають. - Дай нам з'їсти м'яса". Велить Господь Мойсееві очистити свинячі властивості й перетворити її у чисту і присвячену йому скотину. Ах, як тяжко пізнати себе! Що таке одно і однакове жування, як не саму лиш тлінну сутність свою в собі розуміти? Тільки єгипетське м'ясо в собі осягаємо, не проникаючи зубами в повінь наповнення божого, про яке Йов: "Від запаху води зацвіте, зробить жнива, бо новонасаджене".
А як розуміємо себе самих, так точнісінько розмірковуємо й у браті нашому, в Святому Письмі. Вже Господь і перепелів дав їм, нову поживу добув із моря. Посушили собі на корм, відчули запах, однак "м'ясо, - каже, - було ще у них в зубах
140
перед бідністю". Досить ще господнього м'яса, проте вони своє м'ясо в зубах жують.
Ось як тяжко прогризтись розумові нашому до другого жування! А тут-то й все наше нещастя. "І Господь дуже розгнівався на людей, і вразив Господь людей величезною болячкою, і тому стало називатися це місце - гроби похоті". Слухайте себе, нещасні тлумачники! Розжуйте собі добре! Не згадуйте перших і про старих не думайте! З'їжте старе старих! "Ц< я творю нове", - каже Господь. Чи буде, якщо не є для вас небо зішите, чи навік не встати вам зі сну гробів ваших? Жуємо м'ясо, але наше власне, і нашими ж зубами їмо мертвечину нашу. Але для другого кусання дайте мені зуби: "Зуби твої, як стада обстрижених, які вийшли з купелі, всі двоплідні, всі близнят народжуючі". Дай, будь ласка, мені Павлові зуби! "Маємо ж вівтар, із нього ж не одержать влади (дозволу) їсти тих, хто служить тіні". Дай зуби Давидові: "Приготував ти трапезу переді мною..." Не хочу зубів тих дурних скотів, які кажуть: "Жорстоке слово це, і хто може його послухати?"
Цих свиней зуби лиш у квасі фарисейському смак відчувають, а не у хлібі ангельському й тваринному, не в істинній плоті, плоті господній, що зійшла з небес, до якої заохочує Давид: "Спробуйте, й побачите". "Дух, який оживляє". Хіба думаєте, що лиш у вас є плоть, а у Бога її й не було? Крім вашої немає божої? Навіщо ж розливаєте на вашу землю кров праведну, кров істинну, кров Господню, кров нетлінну? Ось поїдаючі хліб хвороби й скверну мертвечин своїх! Ось Данилові звірі34, які топчуть останки Господні!
Ось вовки арабські, про яких Софонія35: "Князі його в ньому, як леви рикаючі. Судді його, як вовки арабські, що не залишають на ранок". Проклята ненажерливість? Вночі все-все пожирають, не залишаючи для ранку, для чудового ранку, що в Ісайї: "Поклади мене ранком, ранок..." Вбиваєте ви внутрішню вашу небесну людину мечем думок ваших, що не визнають її серед пітьми вашої, міркуючи, шо лиш тлінна пітьма становить суть вашого створіння. Знайте ж, вовки арабські, що я вам пророк, і збудеться страшне оце на вас: "Глянуть на нього, його ж прокололи, і заплачуть про нього плачем, наче про коханого, і похворіють про нього хворобою, наче про первістка". 1 оце: "Буде життя твоє висіти перед очима твоїми, і будеш боятися вдень і вночі, і не будеш вірити життю твоєму; вранці питаєш, коли буде вечір, а ввечері питаєш, коли буде ранок? Зі страху серця твого, яким будеш боятися, і з видінь очей твоїх, якими побачиш..."
Причину всього цього нещастя там же у Софонія слухай: "О світле й визволене голубине місто! Не почувши голосу, не
141
баранячою відрижкою і з оленячими ногами. Уже виригають веселість і скачуть на гори Ароматів. Боже мій! Чи це не нове творення й нове створіння? Що за чудо? Рись люта - і козел людиноподібний разом; вовк хижий - і незлобне ягня; лев, страшно рикаючий, - і теля, що мукає до матері своєї... О любий Ісайє! Ту ж саму правду співаєш: "Пастися будуть разом вовк з ягням, і рись спочине з козлом, і теля, і телиця, і лев разом пастимуться". Коли ж це буде? Буде, не бійся! Дай Бог тільки, щоб процвітала літоросль від кореня Єсеєвого.
Лука. Святе Письмо є ліхтарем, що сяє божим світлом для нас, подорожніх. Вірю, що воно так і є, а лиш дивуюся, що мова його тече інакше, не подібно до інших письменників. Мова Біблії подібна до азіатської ріки, названої Меандр. Розповідають, що та ріка протікає по найпрекрасніших місцях, але течія її в'ється, як змій, заплутує хід свій, як хороми лабіринт. А хай так буде добре, що людина, яка шукає царства божого, відрізняється від інших людей і подібна до тварини, яка відригує жуйку, а це не природне для інших звірів. Бути так! Хай це подібне на притчу! Хай і роздвоєне копито означає особливу ходу! Бути так! 1 звичайно, із нового у подорожнього голові поняття повинна народитися інша дорога для нього і відмінна від першого хода. Хай буде так! Та тільки трохи дивно, що нога означає схильність, любов і жадібне бажання.
Це можна, здається, бачити, як із інших, так і із цих Авакумових слів: "Господь Бог мій - сила моя, і зробить ноги мої досконалими і на високе зводить мене, щоб я переміг у пісні його". Я розумію, що багато хто може розжувати й пізнати пахощі духа, та й повернутися до тих, про яких сказано: "Чимало з його учнів йшли назад і до того ходили з ним". І знаю, що не без причини Господь вимагає, щоб присвячуваний йому звір крім відрижки у жуйці був із роздвоєним копитом, тому що не завжди те може сподобатися нашому смакові, що відкушуємо, а для цього необхідно, щоб були охочі з добрими зубами. Та чому апетит позначається ногою? Чудовий стиль...
П а м в а. Любий друже! Привчай твій смак до біблійної їжі. Немає ні кориснішої, ні солодшої від неї, хоч світлиці її не славні кутами. Та, по-перше, прошу тебе взяти чим кращу думку про цю похмуру премудрість, що створила собі семистовп-ний дім. Наскільки вона зовні непоказна й огидна, настільки всередині поважна й прекрасна. Вона позичає у тебе слова, які означають підлу твою навколишність, наприклад: ноги, руки, очі, вуха, голову, одяг, хліб, посуд, дім, грунти, худобу, землю, воду, повітря, вогонь. А сама вона ніколи не бродить по колу, а вражає у найтоншу й найголовнішу всього оточення точку, до якої лише привести тебе намірилася. Вона тільки твоїми словами говорить, та ж не твоє. На твою дудочку, та свою
144
пісеньку співає: "Щоб мені у пісні перемогти його". Це ж є якраз те, щоб вивести тебе із низького твого болота і від околиць твоєї зовнішності до самої нематеріальної й неподільної точки, яка становить твою істоту й суть твою, на ту висоту, про яку сама премудрість може сказати: "Виходи мої - виходи життя".
До цього возвишення й воскресіння, тобто щоб поставити тебе, який лежиш у пітьмі в найбільш далекій твоїй зовнішності, на нові ноги, вживає плотські слова, витягаючи тебе, наче вудкою рибу, обвиту тим, за що хапаєшся, знаючи, що нічого не можеш розжувати й ніщо тобі не смачне, не їстівне, крім верхньої плоті. Чи чув ти про дерево, яке називається фінік? Або уяви собі таке, що росте у твоїй природній землі. Глянь на оцю прекрасну перед вікном яблуню. Бачиш, що вона сучки свої, наче багато рук своїх, листям прикрашених, здіймає. Але скажи, чого ти у ній не бачиш? Коріння її закрите перед тобою. Поки ти не почув слова цього (коріння), ти не думав про його таємницю. А тепер, не бачачи, бачиш його. Гілки перед тобою мовчанкою кричать, свідчать про своє коріння, яке посилає для них вологу й розширює їх поверхню.
Ах ти, друже мій, справжня яблуня! Бачу твої гілки, та не бачу коріння серця твого, душі твоєї, думок твоїх. Затаїлось воно у землі поверхні твоєї. Бачу верхнє твоє око, наче рукавицю на руці, та не бачу самого ока. Воно заховалося там... Де там? Ох, не питай! Як сказати? Не знаю! Як я можу тобі сказати? Досить з тебе того, що не тут, а там. Чи розумієш, що означає тут? Не розумію... Чому ж запитуєш? Навіщо тобі знати там? Та й чи можна? Зрозумій тут, зрозумієш і там. Дізнайся, що означає низько, пізнаєш і те, що стосується висоти. Роздивись ніч, потім тобі сам засіяє ранок. Якщо ж ранок вважатимеш за ніч, а ніч назвеш ранком, то закінчиш пітьмою. Хто може пізнати твердої землі сушу, не пізнавши рідких, протилежних до землі стихій? Чорне і біле один і той же погляд бачить. Тверде й непостійне один промінь розуму осягає, Здери більмо з ока, скинь рукавицю з руки, зніми чобіт твій з ноги твоєї і побачиш, з якого-то боку там.
А тепер одне лиш тобі скажу: там, звідки проростає вся твоя поверхня. Прикрим тобі видалося, що Біблія називає людське бажання ногою. Але вона ж людину називає і деревом, як фініком, так і фігою. І якщо роззуєш і розжуєш, то побачиш, що те, що ти називаєш ногою, є не що інше, як лиш голий верхній порох, наче сук дерева, виліплений із землі, як глиняний бовван, і наче чобіт твоєї ноги, який своєю зовнішністю засвідчує перебування її у прихованому корінні твого серця і весь прах, як чобіт твій, зодягнений на ногу тому, хто носить.
145
І у цю ціль, думаю, влучав Йов, ось: "Поклав ти ногу мою в заборону, зберіг же діла мої всі, у коріння ж ніг моїх прийшов". Про цей корінь і Ісайя: "Корінь їх як персть (земля) буде". А що він коренем серця називає, то послухай його ж: "Глянь, як попіл, серце їх, і зваблюються". Зауваж: там корінь називається порелом, а тут серце попелом. Серце є корінь. У ньому й живе сама твоя нога, а зовнішній прах є її черевик.
Ось чому Біблія називає сердечне бажання ногою! Воно-то й є справжня нога, хоч чиста, хоч не чиста, як приточник учить: "Бажання нечестивих злі, коріння ж благочестивих у твердостях..." 1 Давид, серце, гордістю пихи зарозуміле, досить пристойно називає ногою: "Хай не прийде до мене нога гордині". Як тільки сердечна нога твоя надулася, відразу ж і чобіт на ній, голову наслідуючи, набуває тієї ж форми, наче відбиток з оригіналу. А якщо це для тебе дивне, що нога твоя і серце є одне й те ж, то ще більш дивним тобі видасться, коли побачиш, що не тільки нога, але й руки, й очі, й вуха, і язик - і все твоє оточення всіх членів бовваніючих є не що інше, як сам одяг. А самі справжні члени закрились у серці.
Ось тобі приточник все твоє зі скарбом сердечних думок твоїх разом кладе! "Око досадливого, язик неправедний, руки, що проливають кров праведного, і серце, яке кує думки злі, і ноги, які прагнуть зло творити, знищаться". Підіймай поволі слух твій і слухай, що це значить: "Хто має вуха чути..." "Якщо око твоє спокушає тебе". "Умертвіть члени ваші". Та чи можна виколоти око? Зробити мертвими члени? Можна. Тьху! Легко можна. Немає нічого легшого, але для того, хто хоч трохи пізнав себе. А тоді ж, коли не знаєш себе, як виколеш? Як відсічеш? Як полікуєш себе і виправиш? Бо ж не чуєш, де твої руки, ноги, очі. Те, що ти вважаєш ногою твоєю, не було нею ніколи. Ти сліпий! Ти змій, що повзає черевом своїм, їсть у всьому собі прах і землю свою... Та чи можна земляні члени відсікти? Чи ти мене питаєш, друже мій? Не можна, ніяк не можна. Чому? А ось я тобі скажу, чому. Тому що погано. Як так? О бідний чоловіче! Якої ти поганої думки про Бога! Чи не досить тобі відповіді, що не можна. Навіщо ти відрізняєш неможливість від шкоди, і користь від здатності? Все те одне: неможливе і некорисне. Не думай погано про божу до тебе милість. Ця блаженна сутність все робить на твою користь. Давно б уже воно стало можливим, якби було корисне. Без духа тобі не можна й дихнути: де ж його немає для тебе? А якщо б повітря було некорисним, то звичайно, знайти б тобі було важко. І отут-то треба було тобі задовольнитися відповіддю. Сказано, що не можна відсікти. Не намагайся далі знати те, що некорисне. Та знай, тобі хочеться до тонкощів знати, чому те некорисне? Знай же: тому, що неможливе. А
146
неможливе тому, що некорисне. Чи ще не розумієш? У думці про Божу милість поганий, а в розумінні тупий. Ти ж уже чув, що твоя зовнішня нога - не нога, а лиш взуття твоєї ноги? Так точно... Яка ж нісенітниця? Лікувати ногу, а прикладати пластир до чобота? Ось бачиш! Чому неможливо? Тому, що не корисно. І навпаки, недійсне й некорисне, то стало й неможливе. Дія в користі, а користь у дії. Дія, сила, можливість і корисність - все те одне. І навпаки - безсилля й некорисність - одне. Яка користь тобі відсікти зовнішню твою ногу, якщо вона не веде тебе у рів, а ти сам її несеш? І яка ж вона нога, якщо ти її носиш, а не вона тебе? Що тобі завинило верхнє твоє око? Ти сам його відкриваєш, кидаючись на згубу свою, сердечним твоїм зміїним оком, а воно є не що інше, як нечутливі окуляри ока твого. Учись! Не осмислиш! Розбери сам себе краще! 1 не будь зухвалим в осуді стилю Біблії! Вона лиш смиренним своїм коханцям відкривається. Піди, почавши від ноги твоєї, по всіх крайностях твоїх членів або хоч один з них розумніше розсуди, то, можливо, пізнаєш, що вся крайня зовнішність тіла твого є не що інше, як маска твоя, що прикриває кожен член твій, за його родом і подобою, наче в насінні, у серці твоєму схований. А впоравшись з собою про себе, зрозумієш оце Єремії: "Глибоке серце людини, більше всіх, і людина є, і хто пізнає її?" 1 не здивуєшся, що Давидове серце має в собі уста й говорить - язик його радіє, а нога веселиться. Хто бачив, що язик радіє? Той, хто пізнав себе. 1 звичайно, що бідні анітрохи не заглибились усередину себе, вони Христа з його друзями називають меланхоліком. Звідси народжується й немудре оте запитання: чи сміявся колись Христос? Це питання дуже подібне до премудрого оцього: чи буває колись гаряче сонце? Що ти кажеш? Христос є сам Авраамів син, Ісаак, тобто сміх, радість і веселість, насолода, мир і свято... Серце людське, премудрістю закону божого просвіщенне, подібне до кореня дерева, посадженого при джерелах вод, а законопорушник є проклята фіга. Яка користь від зовні зеленіючого листа, якщо корінь позбавляється життєвої вологи? Швидко він відпадає. Яка веселість, якщо поверховий сміх розводить щелепи, відкриваючи глядачам зуби твої, а серце твоє стискається тою тугою, про яку сказано: "Не радіти нечестивим"? Розшир серце твоє, відкрий внутрішні уста з Давидом: "Уста мої відкрив і привабив дух". У той час і без зовнішньої посмішки завжди всередині сміятися будеш з Сарою: "Сміх мені сотвори, Господи". 1 з Давидом: "Дав ти веселість у серці моєму". Якщо серце може таємно говорити, то можна йому таємно й сміятися. Тоді уподібнишся до зимового дерева без листя. Та вони причаїлись у корені, який зберігається тою життєвою водою, про яку приточник: "Вода глибока - рада у серці мужа". 1 Давид: "Помисли серця
147
його в рід і рід". А без цього не ти сам, а тільки вуст твоїх нежива шкіра посміхається. 1 чи може щось бути гидкіше від такого сміху, лицемірніше й більш неприємне? Ось рідний сміх! Послухай: "Зрадів духом Ісус..." Ось Самуїлова мати сміється справді: "Розширились уста мої на ворогів моїх, звеселилася й від твого спасения..." Ось так сміється Павло: "Уста наші відкрилися до вас, коринфяни. Серце наше розширилось. Розкрийтеся й ви". Ось і Давидова посмішка: "У скорботі мене ти розкрив, розширив ти серце моє". Та те дивне, що й самі його сліди розширюються: "Розширив ти кроки мої". Наче й самі сліди його розширюються і його ступні сміються з ним.
Та що це за чудо? Ти ж чув від Єремії, що серце є справжня людина. У серці всі члени! То чому ж не сміятися всім його членам, коли сам говорить: "Звеселилось серце моє й зрадів язик мій?" Сповнене веселості серце наповнює всі члени тою блаженною повінню: "На воді спокійній виховав мене". 1 сміху, про який Йов: "Господь не відкине незлобивого, жодного ж подарунка від нечестивого не прийме, уста ж наповнить справжнім сміхом". А тих, що втратили цей невимовний такого серця скарб, спасения або багатство душі своєї, з великим співчуттям закликає Бог у Ісайї: "Приступіть до мене ті, хто загубили серце, хто далеко від правди перебуває..."
Лука. Біблія подібна до страшної печери, у якій жив пустельник, котрого відвідав брат. "Скажи, братику, що тебе тримає у цій похмурій оселі?" Після цих слів відкрив пустельник завісу, що висіла на стіні... "Ах, Боже мій!" - вигукнув гість, побачивши пишноту, яку не може осягнути людський розум. "Ось, брате, що мене забавляє", - відповів самітник. Потім брат з братом залишилися жити навіки... У підлих і похмурих зовнішностях, як у старому лахмітті, загорнута премудрість, що сходить на серце людське, котрої всі і всілякі коштовності не гідні. Цією підлістю ця висока божа драбина опустилася на простонародну вулицю, щоб тих, хто ступили (на неї), підняти до найвищої вершини небесного поняття. 1 чи не це навіває нам приточник: "На високих краях є, посеред стежок стоїть". Оце-то та глупота, яку Павло називає у коринфян. Відкрий покривало й побачиш, що воно найпремудріше, а лиш прикрилось юродством. Та ах, любі друзі! Тепер пізнаю, що не відкриєш завіси, не пізнавши себе. Не пізнавши себе, як можна знайти того: "Знайшов бажане". А без цієї людини Павло гукає: "Не перестане вкривати покривало". Цей лиш відкриває наші очі і переводить від землі до небес".
Квадрат. Вся "Книга Виходу" сюди веде, щоб пізнати себе. Якщо виходи премудрості - це виходи життя, то видко, що виходити з Єгипту - означає виходити зі смерті в життя,
148
із пізнання в пізнання, із сили в силу, поки з'явиться Бог Богів у Сіоні. Але де те життя? Слухай Павла: "Йдемо на смерть заради Ісуса, та й життя Ісусом буде у мертвій плоті нашій". Всюди є Бог. Навіщо ж переходити з місця на місце, від одної зовнішності до іншої? І де ж його ближче шукати для тебе, як не в тобі самому? Дивно, якби землемір мав змогу знайти в іншому місці центр землі, а під собою не міг би. А якщо знайдеш, тоді він тобі, а ти йому з'явишся.
А н т і н. А хіба Ісайя не виразно тлумачить, що таке вихід? "З веселістю вийдете". Що ж далі? "І з радістю навчитеся". Перенеси, о чоловіче, думки твої від одного поняття в інше. Бачиш, чим Давид переходив? "Потік перейде душа наша. Душа наша перейде воду непостійну". А так перейти означає навчитися. Вчитися безпутно, виходити безпутно - то все одно, і не може не заблудити твоя нога, якщо заблудить серце твоє. Ось учить Павло ходити: "Свідчу про Господа: до того не ходити вам, як і інші погани ходять у суєті розуму їх, затьмарені глуздом, відчужені від життя божого за невігластво, яке є у них, за закам'яніння їх сердець..."
Друг. Йде Ізраїль царським шляхом, не відхиляючись ні вправо, ні вліво, минає все тлінне. Переходить поганські межі. Руйнує всі перепони. Не стримують його ні ріки, ні море. Все ділить навпіл. Всюди шлях божий знаходить. Коротко кажучи, робить те ж саме, що й Авраам. Розсікає на половини. А що ж це означає, як не те: "Шукайте і знайдете". Пізнати себе намагається Ізраїль. Ось дивись, як один старається: "Минуле забуваючи, в майбутнє ж простягаючись, до наміченого іду, до почесті вишнього звання божого про Христа Ісуса..." Розділи себе, щоб пізнати себе. Ось! Бог вчить Єремію, як розділяти: "Якщо відведеш чесне від недостойного, то як уста мої будеш". Подивись, що в тобі підле, а що дороге?
П а м в а. Йде Ізраїль між затверділими морськими стінами сушею до суші. А куди він іде? Туди, куди Давид: "Коли прийду і з'явлюся перед лице боже?" Йди шукай, не помиляйся, слухай себе.
Антін. Авраам на одному місці те ж саме робить, що й Ізраїль у поході своєму. Там іде Ізраїль між двома половинами вод, а тут проходять між розтесаними на половини тілами свічки вогняні. Ось що бачив Авраам! Чого зроду не бачив. Пізнай себе, прошу, побачиш ніколи не бачене.
Квадрат. Коли хтось хоче розуміти ті вогняні свічки, хай звіриться з Захарією. Оті-то є мужі у нього дивогляди, про яких ось що співає: "У день той покладу тисячники Юдині, як головешку вогняну в дровах і як свічку вогняну серед стебел, і з'їдять справа і зліва всіх людей навколо". Ось і Наум36 другий: "Вибери шлях, укріпи стегна, змужній силою". Бо
149
відновить Господь докір Якова, як сором Ізраїля". Що ж далі, нижче? "Вигляд їх - як свічки вогняні й як блискавка пронизуюча. Подібних до них не було одвіку". Приспівує третій Иоїль: "Всяке ж лице, як випалений горщик..." Ось що побачив Авраам у розтинах тіл: побачив новий рід людей, від Бога народжених. Тоді ж Господь заповів йому заповіт, а далі швидко народився йому спадкоємець, не обмежений жодним простором. Що ж думаєш? Я, четвертий, що тобі заспіваю? Подібне народжується від подібного, від блискавкоподібного - блискавкоподібний. Слухай себе! Тут знайдеш того, про якого сказано: "Бог наш є вогонь поїдаючий". Тут шукай і все його плем'я. Побачив його Даниїл у собі, і ось що співає: "Підняв очі мої і бачив: це муж єдиний! Одягнений у ризу лляну, і стегна його підперезані золотом світлим, тіло ж його - як фарсис (камінь), лице ж його - як вид блискавки, очі ж його - як свічки вогняні..." Таке ж то й плем'я. Та де ж ти його знайдеш, благословенний рід цей? Послухай же, що відповідає Господь Ревеці: "І каже їй Господь: - Два язики в утробі твоїй є, і двоє людей із утроби твоєї розлучаться, і люди людей перевершать, і більший пригнобить меншого..." Посеред тебе, друже мій, шукай! Тут у тобі первісток, Ісав твій. Тут і Яків, що дотримується п'яти Ісавової, або, справедливіше кажучи, він тримає п'яту кавову, говорячи у Давида: "Беззаконня п'яти (мого брата) обійде мене... Ці п'яту мою будуть берегти..." Пізнай себе, розлучивши мужа крові і мужа божого, і скажи: "Перша людина із землі тлінна, друга..."
П а м в а. Звичайно ж, про цих-то двох людей, нерозривним союзом пов'язаних між собою, каже Бог Йову: "Хто відкриє лице звинувачення його? У згин же грудей його хто ввійде? Двері лиця його хто відкриє? Навколо зубів його - страх, утроба його - щити мідні, союз же його як смарагд-камінь, один до одного прилипають, дух же не пройде його, як муж до брата свого приліпиться, тримаються й не відірвуться; у чханні його заблищить світло, очі ж його - видіння зірниці, з уст його виходять, наче свічки палаючі, і розлетяться, як іскри вогняні, із ніздрів його виходить дим печі, палаюче вогнем вугілля. Душа ж його, як вугілля й як полум'я, із уст його виходить, на шиї ж його оселяється сила..."
Друг. Тепер-то ти пояснив, Памво, оцей вірш: "Коли ж було сонце на заході, полум'я було, і це піч, яка димить, і свічки вогняні! Вона пройшла між розсіченнями цими". Тепер зрозуміло, чому ж так сильно злякався Авраам: "Коли заходить сонце, жах нападає на Авраама. І цей страх темний дуже нападає на нього". У розділенні він побачив того: "Навколо зубів його страх..." Як не затремтіти? Побачив його? Чхає блискавкою, дивиться зірницею, дихає іскрами й палаючим вугіллям...
150
Антін. Оцього-то страшного мужа не менше злякався й їсайя: "Бачив Господа, о окаянний я! Наповни дім славою його". Тоді-то він спробував і солодкого вугілля із вівтаря господнього, очистилися його вуста, зникло беззаконня, зробився апостолом. "Кого пошлю? Це я є! Пошли мене..." Аврааму заповіт заповідається, а цей посланником стає. Блажен, хто знайшов плем'я в Сіоні та родину в Єрусалимі.
Квадрат. Ісайя наче пальцем показує на тих, хто не пізнає себе: "Горе тим, хто вважає пітьму світлом, а світло пітьмою... Горе, бо мудрі самі в собі й перед собою розумні". Тільки лиш не сказав: у плоті своїй.
П а м в а. Саме на цих він кричить, видно із наступного: "1 згорить тростина від вугілля вогненного і згорить від полум'я, яке розгорілося. Корінь їх, як плоть, буде, і цвіт їх, як прах, зійде, бо не захотіли закону господа Саваофа".
Д р у г. Та там же нижче йдеться, що підійме Господь знамення для народів, які заблукали від дому свого на кінець землі, і відкличе свистом своїм. Свистом відгукуються ті, хто віддалився, заблукавши у полі чи в лісі, жваво на голос повертаючись: "Не спрагнуть, не змучаться, не задрімають, не заснуть, не розпережуть поясів своїх зі стегон своїх і не розстебнуться ремені чобіт їх, стріли їх гострі і луки напнуті, копита коней їх як твердий камінь стали; колеса колісниць їх, наче буря, зляться, як леви, і постали, як левища". Бачите, цей рід уже не такий, тому що там же написано, що "глянуть на землю - і це пітьма жорстока в зачудуванні їх". Цього роду був і Авраам: "Жах нападає на Авраама". Звідки ж візьметься зачудування й жах? Із розділення між світлом і пітьмою: Ізраїлеві страх господній народиться.
Антін. Згадався мені Яків. Цей також, прокинувшись зі сну, злякався й каже: "Яке страшне місце оце..." Згадався і Павло, осяяний світлом небесним на шляху: "Тремтячи ж і жахаючись, каже: "Господи! Що мені хочеш сотворити?" А мила наречена дуже відважно говорить: "Міцна, як смерть, любов; жорстокі,.як пекло, ревнощі; крила її - крила вогню; вугілля вогненне - полум'я її". Вона теж, видко, рідня Ізраїлева. Розділила води, знайшла полум'я з Авраамом і закохалася в нього: "Вода велика не може погасити кохання". Не жахається, а тане від любові.
Квадрат. Наречена вже давно дізналася, пізнавши себе, і не вперше ото каже так, як Давид: "Відбилося на нас світло лиця твого". А раніше кричав: "Страх і тремтіння прийде на мене..."
П а м в а. Щира правда. Вона вже давно раніше сказала: "Душа моя вийде у слово його". Вийшла і знайшла того, що "небо і земля мимо йдуть", але не слова його. Шукала
151
вночі - не знайшла. Потім, розсікши й кинувши набік всю ніч, напала на той скарб свій: "І світло у пітьмі світиться". А цим самим витлумачила нам, що то означає "Книга Вихід".
Друг. "Книга Левитська"37 вся погоджена з нашим співом. А якщо вона не за Господом, правдою й царством його, тоді вже давно немає її серед духовних книг. "Дух є Бог, Господь дух є". Заспівайте Господові! Але дивіться, щоб пісня була новою. Принесіть Господу, але щоб все це було чисте. Все те старе, що тлінне, все те нечисте, що минуще. Новому нове дай, чистому - чисте, невидимому - таємне. Уявіть собі чудовий, духмяний нагірний сад, сповнений безперервної втіхи. Як бажано гостям увійти в нього! Та продертися незмога. Непрохідні хащі, непролазне терня, струпуваті місця оточують рай цей. О дорогий раю! Найсолодша істино господня! Коли продеремося до тебе? Не допускає нас терня обрядове. У ньому-то ми й застрягли.
А ти по той бік жорстокої стіни ледь-ледь блищиш, радосте наша. 1 хто через цю пустелю проведе нас? Блаженний, хто пізнав себе! Лиш він має пастиря і вождя свого. З цим вождем Давид пролазить стіну, не боїться серед самої смертельної тіні. Слово його було внутрішнім жезлом Давидові. З цим жезлом він зійшов на саму гору царства божого і правди його. Страх божий вводить у внутрішню Біблії завісу, а Біблія, тебе ж самого взявши за руку, вводить у свій же внутрішній чертог, якого ти зроду не бачив, до того друга, про якого Соломон: "Велика річ - людина і дорога - муж, який творить добро. Велика справа - знайти мужа вірного". І тоді-то буває оте, теж із приточника: "Брат, якому брат допомагає, як місто укріплене". Біблія є нашим братом. Він народився для збереження нас, братів своїх. До всієї Біблії, а не до самого Єремії, говорить Господь: "Сину людський! Сторожем дав я тебе дому Ізраїлевому". Хіба не чуєте, що наречена співає: "Поставив мене сторожем у виноградах". Бродиш невідомо де, по безлюдних околицях, а вона намагається ввести тебе у спальню своєї матері. Та й про Христа непогано написано: "Вона ж, яка подумала, що це садівник". Звичайно, подібний на садівника. Всі богословні пророки, наче хоронителі саду.
Ми ж уже чули Ісайю, що виноград господа Саваофа - це дім Ізраїлів. Ми тут же. Та й ми самі є дім божий. Вони-то бережуть: щоб ми не вийшли із дому господнього і від нього самого з блудним сином у далеку країну чи в Єрихон з тим, хто подався у розбійники. Всі ці сторожі в одній людині, я сам у всіх дух. Ось один! І перший сторож "повернеться у дім твій". Ось другий, Ісайя: "Ідіть, люди мої, увійдіть в храмину вашу". Оце-то ті херувими з полум'яною зброєю, що мають всередині себе шлях дерева життєвого, а стріли їх гострі; вигляд їх - як
152
свічки вогняні, лице - як випалений горщик, рід, рятований Господом, серафими, які носять жар божої премудрості. А як самі вони є колісницею і престолом Господа, що живе всередині їх, так і нас, що блукаємо по кінцях землі, повертають у середину нашу, до голови нашої, до того дерева життєвого (наче до безпечного ковчега), про яке приточник: "Дерево життя є для всіх, хто тримається його і схиляється на нього, як на Господа, тверде". Ми ж, підкоряючись їм, ось що чуємо: "Ви друзі мої і робите те, що я заповідаю вам". Тому нічого не слухаю, якщо воно не веде мене у найглибшу в мені печеру одкровення. Отам-то для мене рай насолоди, а в ньому плід дерева живого і такої ж води. Досить! Хай не каже більше мені ніхто нічого...
П а м в а. Принесіть Господу, сину божому. Син божий Ізраїль приносить живому Богові своєму жертви і подарунки. Навіщо? Хай не пропаде душа їх. Розсуди оце: "Щоб не пропала душа їх..." Дай нам, Господи, хоч трішки спробувати, що воно означає? "Хай заколють теля перед Господом", - говориться там... Не коли! Чуєш, не коли! Знай себе! Слухай Ісайю: "Навіщо мені численні жертви ваші? - каже Господь. Жиру ягнят і крові телят та козлів не хочу. Хто користає цього із рук ваших?.." Хіба ти забув, що Бог наш є вогонь? Яка ж безглуздість нести м'ясо перед очі, перед полум'ям дихаючі очі того, перед яким будь-яка плоть, наче солома, горить і зникає? "Принесіть Господу, - слухай Давида, - славу і честь". Якщо можеш смак відчувати в тому, чого ти ніколи не жував, то можеш і любити те, чого не розумієш. Знай же себе! Отут-то він.
А н т і н. Не розуміли цього глупі жерці. Думали, що справа полягає в тому, щоб заколоти теля і зробити гарненький бенкет. Описує їх дурість Ісайя: "Ті вчинили радість і веселість, заколюючи телят і пожираючи овець, щоб їсти м'ясо й пити вино, приказуючи: - їмо і п'ємо, бо вранці помремо..." Цих гладких скотів називає Амос телицями васанських нив: "Жерці, послухайте! Чуєте слово оце, телиці васанські..." Послухай, як теля спалює й знищує за любов до Господа той же Мойсей у "Второзаконні": "1 гріх ваш, його ж ви сотворили (тобто теля), взяв його і спалив його на вогні, побив його і розтер його дуже, щоб було дрібне і було як порох..." Заколи гріх у тобі, о чоловіче! Убий у собі впертість твою й гордість, яка чинить прикрість голосові закону Вишнього. Зітри й спали її жаром любові твоєї до Бога. Послухай Мойсея й викорени зло зі себе самого. Ось жертва! Ось запах пахучий Господу! Ось рятівний дарунок душі твоїй! Розумійте це ви, хто забуває Бога. Слухайте, що каже: "Жертва хвали прославить мене, і там шлях, по ньому ж покажу йому спасіння моє".
Квадрат. Про цих упертих Богові телят можна сказати
153
з Сираховим сином: "Не підноси себе радою душі твоєї, щоб не була розкрадена, як теля, душа твоя..." Не можна вперте теля посвятити Богові.
П а м в а. Єрсмія влучно телятами й волами їх називає: "Веселіться й говоріть багато, розкрадаючи спадщину мою. Скачіть, як телята на траві, і коліть, як воли". Звичайно, цим телятам Бог у "Книзі Левитській" з погрозою говорить: "Якщо не послухаєте мене і не здійсните повелінь моїх оцих, не підкоритеся їм і долею моєю буде обурюватися душа ваша, то вижену вас із спадщини". А спадщина Божа - ось вона: "Успадкував одкровення твої навіки".
Друг. Стефан у "Діяннях" на цих же впертих волів кричить: "Твердошиї й не обрізані серцем..." Та ось же смиренне і обрізане теля! "Серце зранене й смиренне Бог не..." Коли хто таке серце знайде, ось тоді-то, Боже, покладе на вівтар твій телят.
Антін. Ах! Неабиякі телята! До цих-то телят говориться: "Візьміть ярмо моє на себе". "О солодке ярмо!" "Благо для мужа, - плаче Єремія, - коли візьме ярмо в юності своїй". "Благо мені, бо ти вгамував мене..." "У чому виправить дуже молодий (чоловік) шлях свій?" Ось у чому: "Коли збереже слова твої".
Кинь, друже, телят і козлів. Візьмися за себе. Вбий для Бога в собі волову впертість. Залишиться в тобі другий бик. А ось він: "Йосифові Мойсей каже: із благословення господнього земля його, із красот небесних і роси, як першородного теляти, краса його, роги однорога - роги його, ними поган поколе, разом навіть до краю землі. Ось чоловіча стать непорочна!"
Квадрат. Біблія є людина, і ти людина. Вона є теля, і ти теж. Якщо пізнаєш її, то одна людина і одне теля будеш з нею. Пізнай же спершу себе. Вона з дурнем дурна, а з преподобним преподобна. Неробі падіння, а доброму вставання. Пізнай же себе. Розділи між добром і злом, між дорогоцінним і добрим, підлим і злим, пізнаєш її у ній, а без цього наїсися отрути. Без сумніву, це те теля, яке Авраам представляє найбажанішому своєму триликому гостю. До цього теляти й премудрість: заколов свої жертви, кличе тебе. Це показує і батько блудному синові, але вже тоді, коли він повернувся додому.
Оце-то теля принеси Богові. Цим одним вмилостивиш його і очистишся від усіх помилок твоїх, а не тим, що продається у м'ясних рядах. Йому посвятиш, та й сам будеш їсти з ним і для нього, тому що й теля це прекрасне йому належить. Пізнай же спершу себе. Не блукай по планетах і по зірках. Вернися додому. Тут батько твій, і те теля, він сам тобі покаже: Бог - Бога, правда - правду, істина - істину. Істина від земляної
154
плоті телячої засяє, а правда з небес батька твого прихилиться. Ось у той-то вже час правда й мир зустрінуться й привітають одне одного. Тоді скажеш: "Мир з Богом маємо".
Антін. "Хай покладе руку свою на голову теляти перед Господом..." Це повинен робити жрець помазаний. А що означає, по-перше, помазаний? Ось слухай: "Дух господній на мені, заради ж нього помазав мене". Помазаний на помазаного покладає руку, духовний на духовне теля, тому що "душевний чоловік не приймає" (видно ж, що й не покладає руки), яка є духа божого, бо юродство у нього є. Прошу, пізнай себе. Пізнавши в собі батька, можеш покласти руку на сина. Ніхто не може прийти до цього теляти, якщо не батько до нього притягне його. Послухай Павла: "Дух все випробовує, і глибини божі..." Павло, пізнавши себе, помазався духом: "Ми ж не духа світу цього прийняли, а духа, який від Бога". Потім вже приступає до таємничого теляти, приказуючи: "Щоб ми знали, яка від Бога дарована нам". Найсвятіша Біблія є рятувальне теля, Богом нам дароване.
Квадрат. Ось тобі теля, Єзекіїле: "Була на мені рука господня, і бачив..." Хто себе не знає, для того Єзекіїль сліпець. Пізнай же себе, помажся духом, поклади руку на нього, раптом скаже: "1 бачив..." А що ж він бачив? Між іншим, бачив і лице теляче. Ах, друже мій! Пророк для тебе і сліпий, і мертвий, якщо приходиш до нього без Духу божого. Чи можна, щоб побачити тобі в ньому силу божу, руку божу, якщо не побачив ти в собі того, до якого Давид: "Руки твої сотворили мене". Пізнай себе і можеш покласти на нього руку, яка є в тобі, божу. Дух духа пізнає; брат братові допомагає; рука руку знає. Як приступиш, плоть, що позбавлена духа, до духа? Якщо б ти пізнав себе, то міг би сказати з тим же пророком: "Була на мені рука господня, і вивела мене в дусі господньому, і поставила мене серед поля, а воно було повне кісток людських". Оживляє Єзекіїль мертві кістки, наводить на них жили, плоть, шкіру - все нове і дух життя. Чудо! Встає на ноги свої зібрання численне. Кістки ці є дім біблійний, і ти сам є дім. Як пророкуватимеш на сухі й безплідні кістки її, не маючи в собі духа? Одне кажу: все від тебе залежить - знай себе. Ти теля: на себе руку поклади, потім на брата, і будете як утверджене царство.
П а м в а. А Лука богогласний хіба не теля? Теля - Мойсей, теля - Ісайя, теля - Павло. Всі вони із стада господнього, які відригують жування і роздвоїли копито. Які бачили з Єзекіїлем видіння слави господньої. "Бачив славу його..." З усіма цими була рука господня, і вийшли, і раділи як телята, позбавлені пут! Всі вони є в Господі, а Господь у них. Візьми із цих телят будь-яке. Пожертвуй його, але пожертвуй Господу. Це господні
155
телята. їж їх перед Господом і з Господом. Не примішуй нічого твого. Ось Мойсей як учить їсти: "1 їсти будете там, перед господом Богом вашим, і звеселитеся про всіх, на них же покладете руки ваші ви і домашні ваші, як тебе благословив господь Бог твій... Та не сотворіть там усього (слухай добре), що ви творите тут нині, кожен бажане перед собою". Прошу, з розумом їж. Уважай добре, щоб не їсти крові. Що лиш там говориться, все те нове, чисте, все господнє. Не думай, що там очі, вуха, ноги, руки твої. Не твоє, а боже там усе, від ниточки до останнього ремінця на чоботі. Як можуть про плоть говорити ті, хто не від плоті, не з похоті її, а від Бога народилися? Ось же тобі повна Біблія непорочних чоловічої статі, божого роду телят для очищення твого. Твоя лиш справа взяти одного улюбленого для жертви, покласти руку на нього. Та спершу загляни всередину себе. Рука твоя - не рука. Розміркуй сам з собою і знайди в собі руку міцну і м'яз високий. Тоді за нею йдучи, насолодишся високим розумом цієї безсмертної трапези. Якщо сам не можеш, приведи до помазаного духом божим тлумача: цей слуга божий допоможе тобі. "Оскільки вуста Єреові, - каже Малахія, - збережуть розум і візьмуть закон із вуст його, бо є ангел Господа-вседержителя". Але все це тоді станеться, коли почнеш пізнавати себе, а без цього ніяким чином законні жертви ніяк принести не можна.
Друг. "Утробу і ноги (теляті) хай помиють водою..." Ось тобі одне з обмиваною утробою теля: "Серце чисте сотвори в мені, Боже, і дух..."
Антін. Ось тобі й другий! Інших обмиває, сам обмитий: "Помийтеся, і чисті будете..."
Квадрат. На, ось вам і третій: "Говорить Яків дому своєму і всім, хто з ним: "Відкиньте богів чужих, які є з вами, серед вас, і очистіться, і змініть ризи ваші, і вставши, зійдемо в Вефіль, і збудуємо там жертовник Богові, який послухав мене в день скорботи..."
П а м в а. Ось вам ще прекрасний юнак! Брат нареченої: "Умив ноги мої, як оскверню їх?"
Д р у г. А про нечистих мовчите? Ах, коли б помножились ці! "Дам закони мої в думці їх, і на серцях їх напишу я, і буду їм Богом, і ті будуть для мене людьми, і не навчить кожний ближнього свого, кажучи: "Пізнай Господа, як усі пізнають мене від малого до великого". "Виллю із духа мого на всяку плоть, і заговорять сини ваші та дочки ваші..." О найсолодші пророки! Коли дочекаємось, щоб і нам бути такими телятами? Біда наша, що ми не пізнали себе, а в собі того, про внутрішню присутність якого вище Йоіль говорить там же: "І побачите, що я є посеред Ізраїля, і я господь Бог ваш, і немає іншого,
156
крім мене". Ось тоді-то вже буде: "Не осоромляться люди мої повік". 1 тут же поряд: "Виллю із духа -мого на всяку плоть..."
Антін. Ось же вам і нечисте теля виводить Авакум: "У злобі говорить до дерева: підбадьорися, встань! і до каменя: піднімись!" А це мрії, кування золота й срібла, позбавленого всякого духа.
Квадрат. Це теля дуже годиться для ідолів. Воно не знає про себе і про свій дім, про який там же безперервно говорить чисте наше теля Авакум: "Господь же в храмі святому своєму, хай боїться лиця його вся земля".
П а м в а. Це теля є справжній виродок. Воно жуйки не відригує, бо не може їсти ізраїльського теляти, та й у нього ж і копито не подвійне.
Друг. Поганські телята дуже різняться від ізраїльських. Жуйка в них однакова, і копита вкупі злиті. Так їх природа велить. Погани всі позначаються цим іменем (Вавілон), а це означає змішування, або злиття. Вони лиш зовнішню плоть бачать, і скрізь з неї дивуються, описують, вимірюють, а духовну істину, що перебуває в плоті, не знаючи її, змішують з плоттю і називають мрією. Та наш дивогляд, теля Авакум, зауваж, що навпаки, будь-яке дерево, камінь і срібло та всю зовнішню плоть мрією називає, провидячи в ній нетлінну божу істину і пізнавши вдома того, кого любителі зовнішнього, обминувши, никають неситі по хмарах. І це означає бути пророком, тобто окатим і прозорливим.
Про цих не істині, а ідолам присвячених телят ось Варух: "Відкрий, Господи, очі твої і подивися, як померлі, що є в пеклі, дух яких піднявся з утроби їх, віддають тобі славу і оправдання Господу, а душа, яка тужить про велич зла, ходить сльотава й хвороблива, і очі згасаючі й душа спрагла воздадуть тобі славу і правду, Господи".
Квадрат. Варух говорить про обидва роди телят: чистих і нечистих. Ось тобі нечисті: "Дух яких піднявся із утроб їх". Тепер скажи, чим умиються? Не знайшли, загубили у собі дух: "Піднявся дух із утроб їх". Віднялось же від них і царство боже і правда його. Віднялось тому, що не знайшли. Не знайшли ж через те, що не пізнали себе. А душа спрагла чи не тих же означає: "Блаженні спраглі?" Ці з Давидом тужать, хворіють, злобою обурюються, ходять сльотаві, зникають очі їх на спасіння боже. "Коли втішиш мене?" "Хай прийде царство твоє!" Всі вони з часом з Ісайсю говорять: "Із-за цього черево моє на Моава, наче гуслі, заголосить, і нутрощі мої, як стіну, обновив ти".
П а м в а. Це блаженне утроб тих оновлення ось у Єзекіїля: "Покроплять на вас воду чисту, і очиститесь від усіх нечистот ваших, і від усіх ідолів ваших, і дам вам серце нове і дух новий
157
дам вам". А де той щасливець, про якого можна сказати: "Обмився ти, виправдався ти"? Де ті голубині очі, які сидять на наповненні тих вод, про які повірений: "Якщо хтось бажає, хай прийде до мене і п'є. Ріки із черева його потечуть води живої". Це ж говорить про дух...
Друг. Оці-то чисті телята можуть приносити в жертву найсвятіше теля Господу так, як Авраам Ісаака. Але не обмиті цією водою і, сказати, безсердечні серця як можуть покласти руку на голову теляти? Вони в собі самих голову Господа свого загубили, і хто ж їх приведе до телячої? Загубивши в собі, чи знайдуть в іншому? Ось хіба як накладуть руку: "Оспівайте його, бо на Господа возвеличився. 1 вразить Моав руку свою до блювотиння і буде на посміховисько і сам..." Чи може серце, яке володіє поганським змішуванням, відділити у цьому теляті плоть і кров від духа, а смерть від життя, непридатне від жиру? Чи може здерти покривало сороміцької шкіри, не пізнавши того всередині себе, заради якого є покривало? Чи може покласти на вівтар вогонь і дрова, не знаючи й не бачачи в домі своєму нерукотворному печери одкровення господнього? Ось хто має дрова: "І показав йому господь дерево..." "Ось у нареченій вогонь!" "Крила її - крила вогню". Он поглянь на вівтар! Послухай: "Маємо ж вівтар..." Ось відокремлюваний жир! Хай дасть тобі Бог від роси небесної і від жиру землі..." Що то за жир? Послухай Мойсея: "Завів я на силу землі, наситив їх житами сільськими, смоктали мед із каменів і єлей із твердого каміння, масло коров'яче і молоко овече з жиром овечим і баранячим, синів телиць і козлів, з жиром пшеничним і кров грон пили - вино".
Біблія є обітована земля. На ній стадо боже й чисте є Ізраїль. Ось тобі телячий син, прекрасний Йосиф, який годує братію свою в голодні часи жиром пшеничним. Ось тобі другий син барана, ягня. "Плоть моя є істинна мука". Ось жир! "Плоть ніщо ж..." Хіба не знаєш,.яке ягня обмиває Хреститель? Чи не хочеш піднятися на благо і на жир землі божої? Ось так: "Це я пошлю ангела мого перед лицем твоїм, перед очима твоїми, над чолом твоїм, хай збереже тебе на шляху, і хай введе тебе в землю, яку приготував тобі. Слухай же себе і послухай його". Чи не хочеш принести в жертву Богу твоєму теля або ягня? "Вважай же на себе добре, щоб не їсти крові, і благо тобі буде і синам твоїм по тобі навіки..." Не впивайся кров'ю плотського твого вина. "Пий кров праведну (плоть же ніщо), кров господню, кров духовну". Не говори, що лиш твоя є кров. Цим заперечуєш істинну духовну людину, створену за Богом у правді й преподобії істини, і помножуєш число тих безбожників, як приточник: "Сину, хай не зваблять тебе мужі нечестиві; іди з нами, приєднайся до крові, заховаємо ж у землю
158
мужа праведного неправедно, пожеремо його, як пекло, живого і візьмемо пам'ять його від землі". Така жертва є ідольська мерзота, а не запах пахощів Господу: Бог боже любить.
Антін. Про цих, які ображають Ізраїля, ось що співає Ісайя: "Ті, хто образив тебе, з'їдять плоть свою і вип'ють, як вино нове, кров свою, і вп'ються". 1 це-то ті вовки, які на ранок не залишають: "їжмо й пиймо, бо вранці помремо".
Квадрат. Такою-то була колись і дочка єрусалимська, якій ось що у Єзекіїля Бог говорив: "Корінь твій і буття твоє із землі Хананейської: батько твій амореянин, і мати твоя хетеянка, і народження твоє: у той же день народилася ти, не відрізали тобі пуповини, і водою не обмили тебе на спасения, ні сіллю не посолили, ні пеленами не обвили (сповили)". Та ось що далі до неї говориться: "І простер крила мої на тебе, і прикрив сором твій, і поклявся тобі, і ввійшов у заповіт з тобою, - говорить Адонай-Господь, - і була ти мені, і обмив тебе водою, і сполоснув кров твою з тебе, і помазав тебе єлеєм". Дочки єрусалимські є: Руф, Юдіф, Естер, Сусанна, Маріам. Всі вони блудним покривалом покриті так, як наречена Юди Фамар. Так тебе можна принести серед цих юнок прекрасних і кіз, що високо скачуть, у жертву Господу. Пізнай же спершу в собі того, хто говорить: "1 покрив сором твій". А без цього буде тобі те, що й старим, які закохалися в Сусанну. Або те, як постраждав перший син Юди, Ір: "Був злий перед Господом, і убив його Бог". Те ж сталося й меншому його братові Аукану: з ним та ж прекрасна Фамар жінкою жила. Та цей непутній сім'я своє хотів відновити, а не братові тому, про якого: "Брат мій мені, і я братові". 1 вбив Бог і цього. Навіщо ж Юді ця прекрасна із дочок єрусалимських народила премилого Фареса? Ось навіщо: "Схилився до неї шляхом". Яким? Отим: "Шлях заповідей твоїх тік". "Чи бачиш, з ким прийшов до неї? Вже трохи знав себе, відчував всередині голос і, маючи духа, дав їй у запоруку перстень. Що таке перстень? Це циркуль, колесо, вічність. Слухай Єзекіїля: "Дух життя був у колесах". Слухай Давида: "Голос грому твого в колесі". "Долі господні істинні, бажані більше, ніж золото..." А хто без цього персня обручає собі цих наречених, то не народиться у них первісток, присвячуваний Богові, тому що не можна про них сказати цього: "Йосиф муж її, праведний", а лиш оце: "Зблудив Єфрем".
П а м в а. Про тих, як про сліпців, суворо наказується Мойсею: "Хай не приступить принести жертву Богові твоєму". 1 про таких-то тупооких пташок говорить Осія: "Не вернулися до господа Бога свого, і не знайшли його у всіх цих, і був Єфрем, як голуб безумний, що не має серця". А на початку "Левитської книги" після теляти, і ягняти, і козла, йдеться про
159
птахів: "Принесе від горлиць чи від голубів дар свій". Так ось безумні голуби! Знай себе!
Друг. Біблія нічого не говорить, що б не стосувалось людини. Дурноголовим голубам говорить Єремія ось що: "Залиште міста й перебувайте на камені, мешканці Моава, і будете, як голуби, що гніздяться на каменях, біля входу печери..." Ось камені, від яких пропали старі, що закохалися в Сусанну, й із яких Сомнаса, птаха без мозку, будівельника дому, виганяє Ісайя: "Що ти тут і що тобі тут?" 1 витесав ти собі тут гріб, і там помреш". Оті-то блудяги намагаються непорочну Сусанну розбестити, Біблію. Приліплюються до блудниці, полонені плоттю своєю, і, перетворившись у неї, заходять у пекло. До них у Єремії: "Був нічого не вартим блуд її, і осквернила землю, і зблудила з каменем і з деревом". Про них приточник: "Душі мужів, які подібні до жінок, спрагнуть, завжди навчаючись, але ніколи не навчившись". Та вони самі винні, не розпізнавши в собі язика злого від доброго. Тому там же вище, разом, у приточника: "Вуста безумного приводять його до зла, вуста ж його зухвалі кличуть смерть".
А н т і н. А хто ж є чиста голубиця? Ось вам одна: "Хто дасть мені крила, як голубині?" Випустіть, любі друзі, перед очі мої легкокрилих і гострооких голубів. Надокучили вже мені оті Ісаєві: "Діткнуться, як сліпі, стіни і, як сліпі, вмираючі встануть, як ведмідь і як голуб, разом підуть".
Квадрат. Ось же тобі одна посланниця летить іЗКовчега: "І повернулася до нього голубка над вечір, і малач гілку маслинову з листям в устах своїх".
П а м в а. 0 блаженні очі твої! Вгледіли суходіл, побачили землю, яка родить багатство трав'яне, яке розсіває насіння за родом і подобою. Хто тобі відокремив від води сушу? Скажи, люба! Батько мій, Ной мій, мир мій. Я знаю його. Я з ним у домі його. Я сиділа в ковчезі, не літала без нього у світ цей, який топить беззаконників і обмиває гріхи. Він сам послав мене до моря цього, до потопу божого розуму і премудрості його, до вод Святого Письма. Послала мене істина до милості, а мир до правди. Тому-то й не пожерла мене, як інших, морська глибина. Ось! Несу гілку маслинову звідти, звідки численні - загибель, жовч і смерть.
"Милість й істина зустрілися", а через сім днів зійде вода з лиця всієї землі. "Господня земля й наповнення її". У той час вже не буду ховатися у ковчезі, спочиваючи в тому, що є все у всьому. "1 полечу, і спочину".
Друг. Важко побачити цю землю. Дванадцять старшин посилаються від Мойсея для того, щоб розсудити, щоб роздивитись, щоб заглянути в неї, але із цих вибраних спогля
160
дачів лиш два годилися: Халев та Ісус, а інші лиш розбестили юдей. Одна прозірлива голубка, дорогий Халев, ось що каже: Земля, яку я оглядала, дуже добра. Якщо любить нас Господь, введе нас у землю ту".
Антін. Щоб цю блаженну землю прозріти, зводить Бог Мойсея на високу гору. Гора ця Аварим означає те ж саме, що й паска. На цій горі й він спочив з голубкою. "І полечу, і спочину". Але не потемніли очі його.
Квадрат. Розділяється суша від води, розділяється аселена земля від поганської. Там спочиває голубка, а в агірній землі Ізраїль. Про неї: "Перестала земля бути ризвідцею війни". "Спочила земля від битви". "Ах, дорога емле! Спокою наш! Хто нам сповістить про тебе? Де голубка? е споглядач?"
П а м в а. Де ті крила голубині, посріблені? Де гарні ноги на горах, що благовістять мир, благовіщають благо?. Хто нам хоч розкаже про ту високу й далеку землю, про яку: "Тварини твої живуть на ній, Боже! Коли виходити тобі перед людей твоїх". Тоді хіба перед твоїм проводом земля потрясеться, розділиться надвоє, побачимо сушу. Небеса росу дадуть, а земля принесе плід свій.
Друг. Хто пізнав себе, тому дасть слово для благовіщення цар сил, той, про якого приточник: "Цар праведний підносить землю, а муж законопорушник розкопує". Як важко цю землю побачити, послухай Петра: "Втаюється це від них, які хочуть знати". А що таке? Ось що: "Небеса були спершу" А ще що? "І земля з води й посеред води складена божим словом". Лиш Ізраїль її прагне і бачить. "Як спраглій душі холодна вода благоприємна, так і звістка блага із далекої землі".
П а м в а. Хто ж нам спрагу цю вгамує? Де те око, про яке: "Видюще око добре веселить серце, слава ж блага вигладжує кості"?
Друг. Ось тобі летять благовісники! Слухай Ісайї: "Господь Саваоф заповів поганину-зброєборцю прийти із далекої землі, від краю основи небес, Господь і зброєборці його розбестили весь Всесвіт". їх же згадуючи, називає їх птахом. "Все, що заповів, здійсню, закликаючи зі сходу птахів та із далекої землі..." Тепер згадай і цих птахів, які при. Авраамі сіли на розділених наполовину тілах.
Антін. Дивись, Квадрате! Ось ще голуб, Єзекія у Ісайї! Як ластівка, так защебечу, і як голуб, так повчусь. Зникли очі мої, щоб дивитись на висоту небесну до Господа, який звільнив мене". Дуже узгоджено з Давидом каже: "Згадав літа вічні й навчився". "Пом'яніть перше одвіку, що я є Бог, і немає іншого, крім мене, хто провіщає спочатку майбутнє, перш ніж бути йому, і відразу здійснюється". Бачиш, куди голубине око
161
дивиться? На надійну вічність. Тут-то зникло ціле серце Давидове, яке ні про що туііннє не думає. "Спершу пізнав із одкровень твоїх, що навіки заснував я". Ось тобі й перстень Юди, любій Фамарі даний як застава, й золота гривна, і посох. Ось тобі й гілка маслинова: "За милістю твоєю, за долею твоєю живи мене".
Квадрат. Дякую за цю пару, за Єзекію з Давидом. На ж тобі за них одну прелюбу голубку братові своєму! Брат її, що лежав до третього дня не в череві китовому, а в кам'яному гробі, новий наш Иона, тобто голуб, якнайлюб'язніше хоче до неї говорити: "Ти, голубко моя, у покрові кам'яному біля пристінка яви мені образ твій і зроби чутним мені голос твій, бо голос твій солодкий і образ твій чудовий". Покров цей кам'яний, в якому вона перебуває, не думай, що це печера і ложе гаспидське, згадуване Ісайєю, а інша печера, вища од гаспидської. "Отрок молодий на печери гаспидів і на ложе чад гаспидських руку покладе". Зауваж: "на печери", тобто над печери, вище тих печер. А то б і її Ісайя із гаспидських лож виганяв так, як Соломон: "Чого ти тут?" Чи інший би, крім Ісайї, блискавко-подібний ангел сказав би їй: "Немає тут! Устав!"
Шукай вище! На високих краях є. Про гірне міркуй. Навіщо повзаєш по тлінній ницості зі змієм? Хитра ти, як змій, але не маєш чистого ока голубиного й непорочного, про яке Авакум: "Чисте око, щоб не бачити зла і не дивитися на труди хворобливі. Труд і хвороба в серці їх". "Доки покладу поради в душі моїй..." А та з добрим поглядом пташка у ту щілину влетіла: "Покладу тебе у щілині каменя". Отам-то ця птиця знайде свою храмину. Сюди, крім Мойсея, вводить Бог і Єзекіїля: "І увів мене до передворіття двору, і бачив, і це єдина щілина в стіні. І говорить до мене: - Сину людський, розкопай стіну. - Я розкопав, і це єдині двері". Отут-то все його видіння, пророцтво й премудрість, як побачив щілину, як розкопав стіну, в яку й Давид пролазить, та однак же під проводом божим. То й не дивно, що не в стіні, а коло пристінка перебуває наречена. Коло пристінка, але вже за стіною, по той бік, обминувши її, або з Давидом, або по-ізраїльськи розділивши з Авраамом: "І сяде біля них Авраам".
Антін. Ах! Скільки ти обтяжив душу мою тією птицею! Гідна вона такого брата, а брат такої ж сестри. Заплачу ж тобі за неї цілим стадом у Ісайї: "Хто вони, що, як хмари, летять, і як голуби, пташенятами до мене?"
Квадрат. Люба мені ця зграя. Та й самому Господу милі ці гості. Він наче вийшов назустріч їм і на радощах питає: "Які є?" І наче те ж саме каже до них з розпростертими для обіймів руками, що й нареченій: "Ти голубко моя!"; "Ви друзі мої!" Раб не знає, що творить Господь його: ваші ж очі
162
блаженні. Світлий світлих, голуб голубів, батько синів, дух духа зустрічає: "Поведи навколо очима твоїми й подивися на зібраних дітей твоїх здалеку".
П а м в а. Голуб - Йона, голуб - Ісайя, і всі прозорливці - пророки. Принеси в жертву дари з цих голубів до Бога твого. Принеси ж (знай) пару. Другий голуб повинен у тобі бути і є - тільки пізнай його. Пізнай себе.
Друг. Обмивши посвячуване за гріхи ягня, Хреститель побачив духа божого, що сходить, наче голуб, і йде на нього. Дух до духа, подібний до подібного йде. Та ніколи б цього не було, якщо б спершу не пізнав всередині голосу, що говорить: "Це є син мій..." Початок і кінець тут: знай себе.
Антін. "Бачить духа божого, що сходить, як голуб". Це подібне до того: "Злетіли ж птахи на тіла розсічені їх". Там грім голосу, а тут жах на Авраама.
Квадрат. Голуб є будь-яка людина. Та повинен слухати Софонії: "О світле й визволене місто, голубко!" Але те лихо, що далі говорить: "Не почув голосу, не прийняв покари, і до Бога свого не наблизиться". Тому-то й не наблизиться, що не слухає голосу грому: знай себе.
П а м в а. Принесе із горлиць чи із голубів дар свій. Що за горлиці? Навіщо Богу горлиці? Хай їх мисливці й птахолови ловлять! А ти знай себе! Все те тобі належиться! Ти сам горлиця! У тобі горлиця! Пізнай себе! Ось тобі горлиця! "Які любі поселення твої, Господи сил!" Чи відчуваєш палке бажання цієї горлиці? "Бажає й закінчується душа моя..." Не спить і зітхає ця горлиця на окремих гілках. "Якщо дам сон очам моїм?" Сон є будь-яка плоть. Та її гострий погляд ненавидить усе те: не удостоює дивитися, відвертає око від суєти. "Що ж бо для мене є на небесах..." Ах! "Усі, хто віддаляється від тебе, загинуть". "Серце моє і плоть моя зраділи Богу живому". Бачу двори твої і зникаю в них. Вони гніздо моє. "Там птахи загніздяться!" На краю небес! Ось тобі горлиця! Посвяти її Господу твоєму. Пізнай себе!.. Там Господь твій! А в ньому - все.
Друг. Дивись, Памво! До твоєї горлиці летить і моя.»Чому прикрашені щоки твої, як горлиці? Щоки - сусіди очей. У голубиних нареченої очах живе пронизлива, як зірниця, прозорливість, а на щоках, як на червоних ягодах, - чистота, вірність, ревність і те бажання: "Бажання благочестивих насолоджують душу, діла ж нечестивих далеко від розуму".
А н т і н. А Яків хіба не горлиця? Він так поставів намет свій на горі, як горлиця гніздо собі, і до нього так само тесть Лаван ось що говорить: "Бажанням зажадав ти ввійти у дім батька свого". "Бажає й кінчається душа моя у дворах господніх".
К в а д р а т. А що це за щоки у горлиці? Щоки - те ж
163
саме, що й лице, а про лице слухай приточника: "Лице розумне мужа премудрого, очі ж безумного на кінцях землі". Бачите, що тут очі й лице - все одно. То й не дивно, що Богу в дар приноситься хоч голубів, хоч горлиць пара. Голубка зором пронизує, горлиця того ж палко бажає. Як можна любити, не проникнувши? Як же, не кохаючи, і проникнути? Оця-то сердечна пара Богу мила. Вона-то прозріває божу землю, прагне знайти вітер милої любові й любої милості. Голубка шукає: "Покажи мені вид твій", а горлиця прагне: "Зроби, щоб я почула голос твій". Голубка: "Який образ твій пречудовий". Горлиця: "Який солодкий твій голос". Та зір простягає, а ця - крила бажання й, у пару спрягшись, одну птицю становлять. Та знаходить гілку на землі новій, на місці багатому, а ця там же на гілках туркоче гарної весняної пори: "Це зима минула! Дощ відійшов собі. Зібралася вода, яка під небесами, у зібрання свої, і з'явилася суша, відійшла собі зима, квіти з'явилися на землі, час обрізування винограду настав, голос горлиці чути в землі нашій..." Лице розумне премудрої голубки побачило сушу, а ревна горлиця теж знайшла для своїх пташенят дуже надійне місце. І як мудре око тієї в голові її, в началі її, в Господі її, так і пташенята горлиці не на кінцях землі, не тут, не внизу, а там, - високо у дворі господньому, перед Господом. Там далеко, де міста Хеврон і Давір, звідки прилітають птахи, звідки сходять і підіймаються ангели божі, де ховається Давид: "Накрив мене у таїні лиця свого..." А щоб хтось не подумав, що у цих господніх птицях зовнішнє лице і зір вихваляється, хай чує Сираха: "Серце людське змінює лице її на добро". Серце чисте породжує голубине око і горлиці голос. Вуста безумних і очі в такому ж їх серці живуть, серця ж премудрих - корінь і голова зовнішності їх.
П а м в а. Дивний звичай, за яким велено приносити в жертву птахів. Велить відірвати голову і зцідити кров геть. "Хай відірве голову його (голуба) і зцідить кров". Так же велить відірвати гортань з пір'ям і кинути проти сходу, там, де попіл: "Хай відлучить гортань з пір'ям і кине її від вівтаря на схід, на місце попелу". Голуба не велить так, як скотину, розділяти, а лише: "Хай зламає його від крил і хай не розділить". Така ніби-то жертва - запах пахощів Господу.
Ось вам кухня й дурощі божі!
БЕСІДА, НАЗВАНА ДВОЄ, ПРО ТЕ, ЩО ЛЕГКО БУТИ БЛАЖЕННИМ
Особи: Михайло, Данило, Ізраїль, Фарра, Наєман
Ф а р р а. О Наємане! Втіш мене, мій друже...
Наєман. Хто налякав тебе, брате Фарро? Дерзай! Мир тобі! Не бійся! Звичайно, ти сидів у колі тих: "Гріб відкритий - гортань їх..."
Фарра. Оті-то сирени сповнили мій слух і серце жалібним бентежним співом1.
Михайло. Чому ж ти не заліпив собі вуха воском так, як стародавній Улісс2?
Ф а р р а. Ця таємниця мені невідома. Але знаю, що вони наспівали мені багато див, які збентежили моє серце. Чи не диво це? Наче є у Європі якийсь пророк, святий Єремія. Він винайшов із трав сік, що відновлює йому і його друзям молодість, як орлину юність. Вислухайте друге чудо. Якийся доктор медицини харчувався лиш хлібом і водою і жив без жодних хвороб літ 300. Нате ось і третє! Якийсь калмик має такий гострий зір, що чіткіше і дальше бачить, ніж будь-яка підзорна труба. Ось чим полонили мене солодкоголосі сирени! А мої очі з дня на день слабшають. Не сподіваюсь прожити і 20 років. Хто ж мені і яка країна обновить юність? Вік мій закінчується...
Михайло. О Фарро! Не сумуй, мій друже! Ми заліпимо вуха твої воском, медом і стільником: вічністю. З нами Бог, розумійте, о невігласи! І рада ваша, й слово зруйнується, бо з нами Бог. Почуєте Господа сил, того освятите. "Той буде тобі на освячення, якщо уповатимеш на нього". А інакше вся ваша міць, о погани, які обмацують, погани невіруючі, буде для вас каменем спотикання, і каменем падіння, і падінням руїни. "І зруйнуються, і наблизяться, і будуть полонені люди, що перебувають у своїй твердині". О друже мій Ізраїлю! Блаженні ми, бо приємне Богові для нас розумне.
Ізраїль. Глянь на мене, Фарро. Навіщо ти захопився утішним співом твоїх сирен? Ось тягнуть тебе на камінь спотикання й падіння. Навіщо, забувши Господа, святиш те,
165
що не є святим? "Той буде тобі на освячення, якщо будеш уповати на нього". Друзі Єреміїні постаріють, безхворіб'я докторове перерветься, а очі калмикові потемніють. "Терплячі Господа обновлять міць, окриліють, як орли, і не втомляться, підуть і не спрагнуть".
Данило: Слухай, Фарро! Чи розумієш ти, що значить освятити?
Ф а р р а. Гай-гай, не розумію! Навчи мене!
Данило. Освятити - означає заснувати й утвердити. Святе ж - значить непорушне, нерухоме... Коли Ісайя гукає: "Господа сил, того освятіть", то це означає, що він лиш є святий, тобто камінь твердий, щоб нам безпечно заснувати храмину нашого щастя, і щоб ми не сміли святити жодного сотворіння, як клятву й пісок. "Всяка плоть - сіно". Слово ж боже, тобто основа, сила й дух, перебуває повік. Діамант сам по собі [не ] є твердим, а ми, лиш вважаючи його таким, робимо твердим. 1 оце-то є: "Буде тобі на освячення, якщо уповатимеш на нього". Тобто освятить тебе і утвердить щастя твій будиночок вічно й непорушно, якщо, поминувши паскудство, весь пісок і сіно, вважатимеш лиш його святим і твердим.
Ф а р р а. Ай, друже мій Даниле! Непогано ти зміркував.
Данило. Плюнь же, голубчику мій, на Веремієву юність, на докторове трьохсотліття і на калмицькі очі. Справжня дружба, істинне щастя і чиста юність ніколи не постаріють. Ах, все те не наше, що нас залишає. Хай буде при нас, поки залишить нас. Та нехай знаємо, що все це не вірний наш друг. Один помирає в ЗО, а інший в 300 років. Якщо вмирати є нещастям, то обидва бідні. Не велика в тому відрада тюремникові, що одних через три години, а його через 30 днів витягнуть на ешафот. Яке ж то мені здоров'я, якщо у кінці його слабість? Яка ж то мені молодість, що породжує мені старість? Ах! Не називай насолодою, якщо породжує горе. Не роби довготою ніщо, що закінчується. Не називай щастям нічого, що спростовується. За плодами й за кінцем його суди будь-яке діло. Не люблю життя, на якому є печаль смерті, і само воно є смертю. Кінець справам, будь суддею!
Не те орел, що літає, А те, що легко сідає. Не те око, що ясніє, А те, що не потьмяніє3.
Ось тобі справжнє око, як написано про друга божого: "Не потьмяніли очі його, не зотліли вуста його".
Ф а р р а. О Наємане, Наємане! Втіш мене, мій друже!
Н а є м а н. О люба душе! Зачарував тебе голос солодкий, сирен голос, який тягне твій човен на каміння. Ой! Про це
166
каміння оцей голос Ісайї: "Наблизяться, і зруйнуються, і впадуть". "Сповняться доми шумом, і спочинуть тут сирени". Та не бійся! Господь звільнить тебе. Покладе тобі в основу камінь многоцінний, наріжний. "Тоді врятуєшся і зрозумієш, де ти був".
Ф а р р а. Не дивуйся з того, що зачарований, а скажи мені, де не чути голосу пустельних цих птахів?
Сирено, що океан втіша, Тобою очарована душа Заплуталась в солодкі пута, Бажає лиш одне - заснути, До берега спасенна не допливеш.
Це сповнилось на мені, що я хлопчаком співав. Наєман. А я тобі навзаєм із тієї ж пісні заспіваю:
Сміло розпусти вітрила, Розуму твойого крила, Пливучи в буремнім морі. Очі возведи угору. Щоб піти на правий шлях.
Ф а р р а. Розтлумач мені, Наємане, що означає сирена? Я чув, що сирена означає пустельного птаха.
Наєман. Коли не розумієш, що є сирена, то не зрозумієш, що таке пустельний птах. Одна справа розуміти ім'я, а інша справа розуміти те, що іменем позначається. Чи розумієш оце ім'я, коли скажу: цей дзвін - Христос. Та, дай Боже, щоб ти знав, що це ім'я означає.
Ф а р р а. То розтлумач же мені не ім'я, а справу.
Наєман. Сирена - це солодкомовний дурень, який тягне тебе до того, щоб ти заснував своє щастя на тому камені, який не утверджує, а розбиває.
Ф а р р а. Розжуй якнайпростіше й якнайсмачніше...
Наєман. Стільки у вас славних і поважних любомудрів! Всі вони сирени. Вони-то й спокушають старих і юнаків, що пливуть по цьому житті. Глянь сердечним оком на житейське море. Глянь на спотикання й падіння тих, хто пливе, і на зойк їхній. Один хотів возгніздитися на капіталі, як Ноєва голубка на пагорбі, і під старість зубожів. Другий на насолоді плотській хотів створити дім свій, але на схилі літ осоромився. Інший заснувався на камені милості велетенської і був [той камінь] йому перешкодою. Ти не тільки думаєш, але й прагнеш сісти на камінь плотської юності, плотського безхворіб'я й плотських очей твоїх, і за це очікує тебе спотикання, падіння й руїна.
Ф а р р а. Кинь людські шаленства, а скажи лиш, що означає перебування сирен на морі? Чому на воді?..
167
Наймай. Тому що в суєті. Не хочуть вони у гавань і в лоно Авраамове, на здорову й тверду землю з Ізраїлем, а з фараоном. Ось вам пишна фігура і преподобний образ надії й облудиі Гаванню або лоном зображається сподівання, а морем і водою - фальш усякої плоті. У Євангелії камінь і пісок є те ж саме. На тому розумний, а на цьому будиночок собі будує муж непутній. Ковчег і потоп чи не те ж? Вода й Єлисейське залізо4 чи не те ж саме? Сорокалітня пустеля й населена земля чи не те ж саме? Що лиш лишає Ізраїль - усе то море, вода, хисткість - основа й надія юродивих мужів, як написано: "Ріка плинна - основа їх"; "спочинуть тут сирени"; "схвилюються й спочити не зможуть"; "не радіти нечестивим".
Ф а р р а. Ти вже багато наговорив і розбудив цікавість. То ж скажи мені: чому інші кажуть, що Ісаєві сирени5 - це пустельні птахи, а гніздяться в порожньому Вавілоні-місті?
Н а є м а н. О немовля з бабськими твоїми байками! Розжуй лиш чоловічим зубом зараз по-Самсоновому, знайдеш у жорсткому ніжне, а в порожньому - поживу. Пустельні птахи - хіба то не лжепророки, що пусте співають? Порожній Вавілон - хіба то не сиренський камінь? Чи не все пусте, що суєта? І чи не все те вода, що не тверде? Послухай, ось птиця! "Єфрем, як голуб безумний, що не має серця". Учнів цих птиць називає Михей дочками сиренськими, і як про Самарію, що мала в себе багато таких птахів, волає: "Сотворить плач, як зміїний, і ридання, як дочок сиренських". До цих-то безумних птахів отой божий поклик: "Приступіть до мене, послухайте мене, котрі погубили серце, які далеко від правди". Про цих же птахів нечистих Осія ось що співає: "Як птахів небесних, скину я... Горе їм, бо відвернулись від мене". Учнів же їх називає чадами вод: "Як лев, заричить Господь, і вжахнуться чада вод". Чада вод і дочки сиренські є те ж саме. У Ісайї називаються вони відібраними від ширяючих птахів пташенятами. Ці ж сирени називаються зміями й гадами. "Сотворить плач, як зміїний..." "Полижуть прах, як змії..." "Пошлю, як гадів на землю".
Навіщо туди? Для того, щоб протягом усього свого життя їли бруд. Оці-то й є ангели люті, пси, творці зла, хмари без дощу, водяні, земні, що не мають духа...
Ф а р р а. Годі! Годі! Розкажи мені ще про добрих птахів. Я вже й розумію, що, звичайно, непогано співає й ота птиця: "Голос горлиці чути в землі нашій",
Н а є м а н. Кілька благовісних птахів випущу тобі із ковчега. Поглянь! "Хто вони, які, наче хмара, летять, і, як голуби з пташенятами, до мене?" Як темна й тонка вода у повітряних хмарах, так вода глибока - рада в серцях мужів цих і їх пташенят. І як голубині очі вище хвилювання
168
сиренських вод, так серце їх вище всієї тліні піднялося. Глянь ще на гірний хор птахів прозорливих: "Підняв вас, наче на крилах орлиних, і привів вас до себе". "А де труп, там зберуться орли". Чи не орел це: "Ангел господній захопив Пилипа?" Чи не орел це: "Не опиниться Єнох серед живих"? Чи не орел це: "Був узятий Ілля вихором?" Ось орел ширяє: "Знаю людину, що пройшла небеса". Ось орел: "Бере Ава-кума ангел господній за верх його". Ось орел: "Вознесу тебе, Господи, бо підняв мене ти". Глянь же на цього милого орла: "Бачив я славу його..." Куди ж це вони летять? Ах, перевершили вони труп і тлінь. Спрямували погляд на того: "Візьметься від землі життя його". "Здійметься пишнота його вище небес". Ах! Глянь сюди!.. Чи не це та благовісниця летить з маслиновою гілкою із Ноєвого ковчега, що мир нам приносить? І, пролітаючи, ось що, здається, співає: - Дерзайте! Хай не бентежиться серце ваше потопом вод сиренських! Я бачу пагорб непорушний, вершини гір, що виникають з-під потопних хвиль, провиджую на обрії землю й гавань. Вірте в Бога: там спочинемо. "Хто дасть мені крила?" "Очі ваші побачать землю здалеку". А мені люба й оця горлиця. Летить вверх, співаючи: "Заспіваю нині коханому пісню". 0 Фарро! Фарро! Чи відчуваєш смак у пророчих музах? А інакше біжи й приєднайся до галатів.
Ф а р р а. Чи віриш, що для мене більш приємний спів сирен?
Н а є м а н. Ой, друже, вірю, бо більше єлею має в своєму підмащуванні облесник, ніж у покаранні своєму батько, і що фальшива позлітка блищить більше, ніж саме золото, і що родова танцівниця набагато гарніша, ніж Захаріїна Єлизавета6. Та пам'ятай притчі: "Не славна хата кутками, славна пирогами". "Не гарна чолобитна складом, а законом". У найсолодшій отруті внутрішня шкода знищує солодощі. Прадавня оця притча: ,-"Істина має просту мову".
Інакше співають у костелі, а інакше на маскараді. Смішний, хто шукає красивих слів у того, кого запитує про дорогу, і хто лакує чисте золото. Навіщо пророчим пісням словоблуддя? Хай ним укривається сиренська фальш! А те, що вони співають в образах, то образи є мішечки для золота й полова для зерна божого. Оце-то й є іносказання, і воно є істинна т'»)м« , тобто творіння, покласти в плотську пустоту золото боже і зробити духом із плоті, а раптом хтось догадливий знайде в кошичку прекрасне дитя єврейське, людину, взяту вище вод сиренських. "Творять ангели своїми духами". Ось істинні поети, тобто творці й пророки, і саме їх писання любив читати улюблений Давид: "У творіннях руку твою вивчав".
169
Ф а р р а. Однак мені приємні й ковчегові пташки. Мудренько співають. Випусти ще хоч одну.
Михайло. Я тобі випущу, поверни сюди, Фарро! Зведи очі. "Як ластівка, так закричу, і як голуб, так повчуся".
Ф а р р а. Яка нісенітниця? Галасливі ластівки в яких краях народжуються? А у нас вони те ж саме, що цвіркуни. Голуб дурніший від курки, як може любомудрувати? Чи бачиш, які норовисті музи пророчі? Ось яких птахів назбирав у свій ковчег Ной! А мої сирени ніжно, солодко, виразно, голосно, й самими преславними модними словечками виспівують. Самі морські хвилі, здається, від їхнього співу здіймаються й танцюють, наче від Орфеєвого псалтиря7, і немає такої глупої тварини й звіра, навіть найнечутливішого горбка й пня, щоб їх не розумів, щоб не стрибав і з вигуками не заплескав у долоні, і не дивно, що Всесвіт за собою тягнуть.
М и х а й л о. Не бійся, Фарро. Ізраїль бачить двох. А це означає жезл і владу, зробити з отрути поживу, зі смерті життя, з несмаку смак, а з шорсткого гладке і нічим він не шкодить. Він сіє камінь, переходить море, піднімає змія і п'є миро до насолоди. Його шлунок усе перетравлює на користь, а зуби все розтирають і все перетворюють на благо. Слухай, Ізраїлю! Розкуси йому Єзекіїну думку. Випий цю шорстку мову так, як написано про тебе: "Із потоку на шляху п'є..." О Ізраїлю! Переходь потік, виходь на друге, тобто твоє.
Ізраїль. "Господь дав мені язика..." Ластівка й голуб означають Ізраїль. Глянь, Фарро, на стіну, і скажи, що бачиш? Поглянь сюди!
Ф а р р а. Бачу картинку, де намальована пташка, що піднялася з морського берега і летить на другий, невидимий берег.
І з р а ї л ь. Це ізраїльська картина, яка називається символом. Ластівка, втікаючи від зими, летить через море із північного берега на південний і, летячи, кричить: "Немає для мене тут миру". У цей-то символ вдаряє Єзекіїного серця промінь оцей: "Як ластівка, так закричу". Ізраїль скрізь бачить двох. Ластівку сприймає, а через неї, наче через прикмету, що веде до мети, провидить духом чисте, світле й божественне серце, що злітає вище непостійних вод до здорової й теплої тверді. Оце й є стояти на сторожі з Авакумом, зводити очі й бути спостерігачем на Сіоні. Необрізаний же серцем бачить самі лиш прикмети, без цілі. Глянь, Фарро, і на цей символ. Бачиш окрилену діву, що розпростерла руки й крила і хоче летіти через морську глибінь до мріючих вдалині горбів. А коханий її над горбами із хмари їй назустріч уже летить, простягаючи для обіймів руки свої. Тут бачиш плаваючий ковчег. Це є чиста І он.і, про яку написано: "Дано жоні два крила орла великого".
170
Цієї блаженної жони потопом блювання свого не міг потопити змій семиголовий. Вона й кричить: "Хто дасть мені крила?.." Ось тобі ластівка: "Як ластівка, так закричу..." "Не у силі великій, не у міцності голос її, а в дусі моєму", - каже Господь-вседержитель. "Дуже радій, дочко Сіону, проповідуй, дочко Єрусалима!" Чи не ластівка Павло, який проповідує не у мудрості слова, і світського красномовства, і сиренського блудослів'я, а в повчанні й силі Духа Святого? А коли ластівка кричить, що для неї небезпечний північний берег і що пізнала вона надійний південний берег, то чи не двох вона бачить? І чи не те ж нам благовістить: "Знаю людину", "Про це похвалюся". Чи не те ж, що й Давид: "І полечу, й спочину?" Чи не те ж, що й янгол: "Це бла-говіщаю вам радість велику"? "Немає тут..." "Там його побачите..." "Немає мені миру тут". Сам Єзекія, сказавши: "Як ластівка" й інше, всюди додає оце: "Бо ж зникли очі мої", тобто перестав я бачити, що бачив раніше. Я бачив лиш воду, лиш плоть і кров, і лиш пустку й суєту, і це одне, і є ніщо, тому я й був сліпий, бачачи те, що є ніщо і сама лиш тінь. Нині ж глупе моє око зникло й перетворилося в око віри, яке бачить у тільці моєму по той бік непостійної плоті й крові, твердь і висоту Господа мого, Духа божого, що тримає в своїй жмені прах мій, і це друге й надійне, друга людина - Господь мій. "Він звільнив мене і забрав хворобу душі моєї". Звідси всі воскреслі возблагос-ловлять тебе, і я, відживши й, як ластівка, так закричу", і, як Павло, повчуся. "Віднині ж дітей сотворю, які сповістять правду твою..." "Віднині жодного не знаємо з плоті. Якщо й розуміли ми під плоттю Христа, то нині до того не розуміємо".
Подивись же, Фарро, й на другий символ, у центр якого вдаряє оця ж Єзекіїна мова. Глянь сюди!
Ф а р р а. Бачу на самому верху каменя, що стримить посеред моря, якусь пташку. Камінь подібний на сиренський.
І з р а ї л ь. Як йому бути сиренським, коли голос символів такий: In constańtia quiesco, тобто "На стійкому спочиваю".
Що за певність на сиренському, який покривають хвилі? Це кам'яний пагорб, що виник з-під вселенського потопу, на якому упокоївся Ноїв голуб, з таким благовістям:
tnveni portuffl Jesum. Саго, munde, valete! Sat me jactastis. Nunc mihi certa quies.
Тобто:
"Прощавай, стихійний потопе!
Я спочину на пагорбах вічного, знайшовши гілку блаженства".
171
Ось тобі Ноїв голуб! Послухай його голос: "Літа вічні згадав і навчився". "Постав на камені ноги мої". "На камінь ти возніс мене". "Господь - утвердження моє і камінь мій".
Ось ще голуб: "Зі старанням жену, до наміченого течу".
А як досягну до воскресіння мертвих? "Ми розуміли за плоттю Христа, а нині на те не розуміємо". Прошу, подивись мені й на сина Йониного, тобто голубиного. "Блажен ти, Симоне, сину Йонин. Бо плоть і кров не явили тебе (мене), а отець мій, котрий на небесах... Ти камінь (кифа), і на цьому камені утверджу всю церкву мою..."
Чи чув ти про Данилів камінь? Це він. Чи чув (про) замок апокаліптичний? Це він. Чи чув (про) рай? Ось він тобі! Чи чув про землю дивну, яка посеред води й без води? Ось тобі обітована земля! Згадай євангельський маргарит9. Згадай знайдену драхму10. Згадай звільнення, зцілення, воскресіння і ін., і ін., і ін. Все це і всі пророчі музи, як праволучні стріли блискавки, вдаряючи у цей святий і єдиний камінь, є путівниками. Бачиш, Фарро, в яку гавань доплила мова Єзекіїна! Не смій же хулити птахів Ноєвих. Вони співають тихо, але голос їх тонкий, гострий і високий. А сирени, як лебеді, здіймають голосний крик, але, за приказкою, "Високо полетіла, та недалеко сіла".
Ф а р р а. Справді, я закохався у ваших пташок. Ковчег ваш подібний до троянського коня11. Випустіть мені ще хоч одну. Люблю, що співають дві: одна у вуха, друга в розум, як написано: "Двох їх чув". Тепер бачу, що небезпідставна оця давня притча: "Глупий, хто двох нарахувати не вміє". Бачити гаманець - не знати, що в гаманці, - це означає дивлячись не бачити. Видно, треба скрізь бачити двох. Бачити боввана і не знати, що у боввані, - це не знати себе. Сирени оспівують воду, а ваші птахи - воду і гавань. Вода є гаманець, а гавань є імперіал12. Тіло с вода й шкіра, у яку одягнений істинний наш Адам.
Д а н и л о: 0 Фарро! Ти стаєш духмяним. "Мед точиться з вуст твоїх, наречена". Ось цей-то мед закупорить вуха тобі проти сирен.
Ф а р р а. Випусти, Даниле, мені ще хоч одну райську пташку.
Данило. Прошу! Ти ще такої не бачив. Лови її! "Єродій на небесах пізнав свій час".
Ф а р р а. Дичину ти випустив. Я й ім'я її вперше чую. Скажи мені, якого роду ця птиця - єродій?
Д а н и л о. У стародавніх слов'ян вона єродій, у греків - пеларгос, у римлян - киконія, у поляків - боцян, у малоросіян - гайстер, схожа на журавля. Єродій3 - означає
Eros означає бажання, по-римськи Купідон, Zevs або Дий. Звідси слово Єродій те ж саме, що Філофей.
172
боголюбний, якщо по-грецьки. Та хіба в цьому справа? Кинь тінь, поспішай до істини. Облиш природні казки беззубим немовлятам. Все те бабське: і байка і порожнеча, - що не веде до гавані. Січи скоріше всю плоть по-ізраїльськи. Серджуся, що зупиняєшся на шкаралупі. Ламай і видирай зерно сили божої. Єродій знаменує віру в Христа, а краще сказати - ізраїльське око, яке бачить двох, - ось тобі гайстер. Будь здоров з ним! З небес перепілка...
Ф а р р а. Звичайно ж, є причина, чому у цьому образі. Данило. Звичайно, причина цього трояка: 1-ша - що він гніздиться на церквах; 2-га - що поїдає змій; 3-я - що в старості батьків годує, оберігає й носить. Церква - означає двір божий. "Які любі поселення твої..." "Птах знаходить собі храмину..." "Там птахи загніздяться". "Єродієве житло випереджає". Єродій завжди на вищих місцях - на шпилях і на куполах гніздиться, наче ватажок інших птахів. "Блаженні, хто живе у домі твоєму". Ось тобі єродій: "Єдине просив у Господа" та ін. Ось Єродій: "Знаходить його Ісус у церкві". А оці хіба тобі не є ватажками-єродіями? "Зійшли на світлицю, де були, перебуваючи, Петро й Яків, і Йоан, і інші одностайно, разом. 1 був раптом із небес шум... і сповнилися всі Духа Святого, і почали говорити іншими мовами..." Ось що у цьому птахові велике! "Пізнав час свій". Видко, що він пізнав двох - час і час. О, хто цей прекрасний єродій! - послухай його: "Це зима прийшла, дощ (потоп) відійшов, відійшов собі, квіти з'явилися на землі" та ін. Чи бачиш, що знають і куди летять Ноєві птахи? До Авраамової затоки і до. гавані тої: "Господь пасе мене..."
Ось тобі й зграя нетямущих гайстрів: "Лице небесне вмієте гудити". "Горе вам, що нині смієтеся!"
Ф а р р а. А чому ти назвав їх нетямущими? Адже за прогностику Христос не засуджує.
Данило. Вони по сонцю добре розуміють негоду, але не здатні побачити інший час, тобто царство боже. Треба знати з Данилом час перший і час другий. Із цих напівчасів усе складено. "1 був вечір, і був ранок - день один". Один час є плакати, а інший час сміятися. Хто одне знає, а не два, той лиш біду знає. Ось ще бідні гайстри! "Спрагнуть над вечір..." "Захвилюються, й спочити не зможуть". Про цих гайстрів, які нерозумно загніздилися, можна сказати:
їх твердь - лишень вода, , Всередині у них - біда
Сміятися нині й веселитися тут - означає не бачити нічого, крім пітьми й стихійної тіні. "Горе вам, хто сміється нині". І коли Петро сказав: "Добре нам тут бути", тоді раптом був
173
звинувачений: "Не знає, що каже". Він відділяв Мойсея від Іллі, Іллю від Христа, не пізнавши ще істинної людини, крім людської плоті чи тіні. А коли прокинувся, то зробився мудрим єродієм, і, пізнавши двох, пізнав істинну, поверх людської тіні людину, яка є єдиною у всіх і завжди. "Прокинувшись, бачили славу його". "Знайшовся кус єдиний". "Він є всяке у всьому". Простий єродій на одних небесах бачить подвійний час: холоднечу й теплоту, зиму й весну, спокій і досаду, а потаємний єродій, тобто Ізраїль, поверх стихій і поверх найтоншого повітря бачить дуже ніжну другу сутність, і там цей єродій гніздиться. "Що для мене є на небесах?" 1 від тебе чого захочу на землі?" Цю другу сутність, що є в стихіях або крім стихій, Бог знає. Однак Ізраїль пізнав її.
Ф а р р а. О Даниле! Ой, сподобались мені твої гайстри. Випусти ще хоч одного!
Данило. Хіба й тобі хочеться бути гайстром?
Ф а р р а. Дуже хочеться, та ж не нетямущим.
Д а н и л о. 1 мудрий часто спотикається. "Стільки часу я з вами, і не пізнав ти мене, Пилипе?" "Не можеш сьогодні за мною йти". "Відречешся від мене тричі". Дай Боже, щоб ти був в образі цих гайстрів: "Це є життя вічне, хай знають тебе, і його ж послав ти..." Ось поводир і цар їх! Послухай його: "Дух господній на мені..." Назви літо господнє приємне і день... Ось і цей не останній: "Це нині час сприятливий! Це нині день спасіння!" Ось як потрібне слово це! Гадй карм. ыо$се іетрия. -
"Пізнай час". "Єродій пізнав свій час - горлиця й ластівка... О житло єродієве! Блаженне ти! Чи не те воно? Ходячі по землі, повернення маємо на небесах". "Праведних душі в руці божій..." "Боже серця мого! Душа моя в руці твоїй". "У тінь його забажав і сів..." Авраам радий би бачити день мій... "...1 побачив, і втішився". "їм же відкрилися очі, і пізнали його, і той невидимий був для них". Хай же вбереже тебе Господь від тих юродів.
"Єродій пізнав час свій: горлиця і ластівка... Люди ж мої оці не пізнали долі господньої". Полюбили більше славу людську, ніж славу Божу". "Осліпи очі їх, хай не бачать, не розуміють!" - гукає Ісайя, побачивши славу Христа господа. А вони хваляться: "їжмо й пиймо, бо вранці помремо". Вмирайте! Вмирайте! Бо немає у вас розуміння двох. Бачите, о нічні ворони, лиш один нинішній вечір, лиш саму воду з сиренами. Оця-то похмура слава засліпила вам очі, щоб ви не бачили отої вранішньої слави: "Встань, славо моя! Встану рано". Чому ви, о звірі дібров, у лігвищах своїх лягли, не дочекавшись отого блаженного другого дня: "Вранці же бачив Йоан Ісуса. Це ягня боже! Це він, про нього ж я говог >в". Ви - пітьма світу і вовки не із числа тих. "Веніамін - вовк,
174
хижак, рано ще їсти..." А ввечері ковтаючі все без залишку на ранок, хай "останки нечестивих будуть вживані".
Ф а р р а. Я взагалі не розумію, що означає залишок...
Д а н и л о. О, старий і відсталий Клеопо! Залишок є те ж, що зиск, ріст, достаток, який кладе прекрасний Иосиф у порожній мішок Веніаміна13. І цього не розумієш? Не додадуться ж тобі роки життя...
Ф а р р а. О, нині розумію, і додадуться мені, як Єзекієві.
Данило. Залишок є рік господній приємний ЬПаеиэ аппов14 день відплати, весна вічності, що таяться під нашим сум'яттям, наче золото в сумах Веніамінових15, і подаючі Ізраїлю замість міді - золото, замість заліза - срібло, замість дров - мідь, замість каменя - залізо, замість піщаних підвалин - діамант, сапфір і рубін. Чи читав ти у притчах: "Зцілення плоті та прикладання кісткою"?16 Плоть тлінна твоя - це тутешній світ і нинішній вечір, і піщаний грунт, і море сиренське, і камені спотикання. А там же, за твоєю плоттю, до твоєї ж плоті приєдналася гавань і лоно Авраамове: земля посеред води, утримувана словом Божим, якщо ти не нічний [птах ], а ворон, що злетів із ковчега, якщо ти ластівка чи голубка, що пізнала себе, тобто бачить двох: мир і мир, тіло й тіло, людину й людину, - двох у одному і одне у двох, нероздільно й незлито ж. Наче яблуня й тінь її, дерево живе й дерево мертве, лукаве й добре, брехня й істина, гріх і покаяння. Коротко сказати: все, що відчуваєш у своїй зовнішності, якщо віриш, все те маєш у славі й у таємниці істинне, засвідчене твоєю ж зовнішністю, душевним тілом духовне. У цей-то центр вдаряє промінь серця повірника. "Будь-який дух, який сповідує Ісуса Христа, що во плоті прийшов (до плоті приложився), є від Бога. Знаємо ж, що коли з'явиться, то ми будемо до нього подібно бо побачимо його, яким є". "І кожен, хто має надію цю на нього, очищає себе, бо ж він є чистий".
Ось тобі залишок! Ось додаток до костей твоїх! Все тебе і покине, а цей залишок ніколи. "Все минає, любов же ні".
"Господа сил, того освятіть..." Чи розумієш нині надію твою і і брехню сиренську? Ось тобі замість трьохсотлітньої вічна
пам'ять і юність. Будь здоровий! "У пам'яті вічній пребуде праведник". Від шуму сиренських вод не злякається. Це є вічне життя. Нині "оновиться, як орлина, юність твоя". Але не тих орлів, що знову старіють і вмирають, а тих, які у пізнанні самого себе дуже високо піднялися - вище всіх стихій і вище самого тутешнього сонця, бо і воно є суєта й лахміття, до отого пресвітлого мого соцечка. "Ти ж є той же..." "Одягайся світлом сонячним, як ризою". Той, хто говорить нам оце: "Підняв вас, як на крилах орлиних, і привів вас до себе. І бачив у трупі нашому славу його, у леві цьому мед вічності його, у пітьмі це
175
невечірнє світло його, у воді цій нашій твердь гавані його". Трупом є будь-яка смертна людина, і Біблія є людина й труп. Знайшовши у нашому трупі світло й мед, знаходимо після того цю ж похвалу у Біблії, хай сповниться оце: "Де труп, там зберуться орли". Пишну цей труп обіцяє трапезу, високо і ми злетіли, де панують вічна насолода і вічна юність.
ВОРОТА ГОСПОДНІ У НОВУ КРАЇНУ У МЕЖІ ВІЧНОСТІ
Там випробуємо: чи легко бути блаженним?
Ф а р р а. Тьху! Здійснилася притча: "На коні їдучи, коня шукає". Я думав, що дуже важко бути блаженним... По землі, по морю, по гірних і по пеклі блукав за щастям. А воно у мене за пазухою... Вдома... Стародавня притча: tta fugias, ut ne praeter casam - "Від лиха втікай, та хати не минай".
Н а є м а н. О Фарро! Не тільки вдома, а й у серці твоєму, і в душі твоїй царство боже і слово його. Це камінь, а все інше - тлінь, брехня, калюжа... "Все минає..."
Та хто посіяв тобі це лукаве насіння, наче важко бути блаженним? Чи не вороги сирени? О слово потопне й мово обл сснз!
Ф а р р а. Гай-гай, вони! Із їх-то гортані голос оцей: "Халепа та кала". То кІМск уаклю ест. - "Важка доброта.
Н а є м а н. 0, хай прилипне язик їх до їхньої гортані! "Хай будуть німими уста облесні!" Виблюй геть отого духа брехні. А поклади у серці цей многоцінний в основу |рмінь: "Халепа та кака"3 - "Важко бути злобним". Що може збентежити й потопити солодкотеплий вогонь Параклітів як не та зміїна, сиренська блювотина? Звідси-то в душі морок і скрегіт, млявість і зневіра в осягненні царства божого. Звідси ні теплий ти, ні холодний, я повинен тебе виблювати... О гряди, господи Ісусе! Гей, гряду незабаром, амінь... Нині, не сумніваючись, кажу: - Це Господь мій прийшов! Це сонце засяяло і нова весна! Хай розсипляться й відійдуть з блювотинням своїм душі нечестивих від меж весни вічної! Не входить туди неправда. Нам же дано ключі: "Халепа та кака". Чи не багатьом тим важче від олова беззаконня? Що ж легше від любові божої? "Крила її - крила вогню". Напиши фарбами на діамантовому нігті славу оцю: "Природжене, потрібне, легке є
8 Грецькі слова передані кирилицею.
176
І
одне й те ж". Що ж потрібніше, ніж царство боже? У заплутаних думах і в затемнених промовах гніздиться брехня й нещирість, а у важких ділах вкорінюється обман і суєта. Та легкість у потрібності, а потрібність у природженості, природженість живе у царстві божому. Чи є щось потрібніше душевній людині, ніж дихання? І це скрізь задарма повітря! Що потрібніше духовному, ніж Богі 1 це все наповнює! Якщо ж щось кому не придатне - напиши, що непотрібне. 0 глибина премудрої благості, що сотворила потрібне важким, а важке непотрібним. Так мій Господь сказав мені: "Дух солодкий, дух мирний, дух пророчий, і не карбую слів, хай збудеться премудрість його від дітей його".
І з р а ї л ь. О Насмане, Наємане! Дихаєш духом Па-раклітовим, з висоти силою його оснащений. І що є дух-утішитель, як не чисте серце, викликане із пітьми гріховної? Як у сонці сонечко, зіниця його, що сяє до смаку й прозорливості, цей є живий Силоамх рідна Софія™, яка бачить двох і говорить дивне.
Н а є м а н. 0 Ізраїлю, ті що йдете тим же новим шляхом Святого Духа, шукайте і знайдете! Це все корисне є можливим і можливе - корисним.
Ф а р р а. Мені б хотілося бути отим папою й поєднувати в одній іпостасі первосвященство й царство.
Михайло. О славолюбний Заро!19 Куди тебе дух окрилює? Та притому хай буде повсякчас пам'ятне оце: "Хто, як Бог?"
Ф а р р а. Хіба ж Бог не хоче, щоб ми були Богом?
Михайло. О Фарро! Що радісніше Святому Духові, як те, щоб всім нам стати Богом?
Ф а р р а. О Михаиле! Це ти дивне заспівав!
Михайло. Якщо воно приємне Святому Духові, тоді воістину дивне й преславне. Він один є допитливий пробний камінь, що показує чисте золото, названий по-римськи - index. І в цю-то ціль ударяє оце Павлове слово: "Докимадзете панта..." "Все випробуйте, а благе прийміть". Якщо ж гидує отой голуб, тоді воно буває світське, модне, і в такому розумінні спільне, в якому розуміє Петро святий, говорячи оце: "Господь ніколи не їв скверне". Скверне у римському ж лежить - commune, по-грецьки - койнон, розумій coenum, тобто болото, грязь, мерзенне, світське.
Ф а р р а. Але ж сдави шукати Дух Святий не забороняє?
Михайло. "Слава у соромі їх..." Бачиш, що ганебна слава забороняється. За добру ж славу воліє Павло вмерти, ніж її відкинути. Ота слава є тінь, а ця - Фенікс. Ту хапають пси на воді сиренській, а цю приймають діти божі в Авраамовій гавані. Суєтна слава, марний прибуток, насолода отруйна, це
177
є три пекельні гарячки і єхиднині дочки, що обпалюють нечестиве серце. Та суща слава, істинний прибуток, насолода не примарна - це вони є Духа Святого наречені, які насолоджують чисту душу у своїх обіймах.
Ф а р р а. Чи вгадав я, що за ізраїльським правилом пуста слава трудніша від істинної?
Михайло. Тьху! Як же не важче псові схопити тінь, ніж справжній шмат? Ось перед тобою яблуня. Схопи мені й подай тінь. Та саме тіло її раптом обняти можеш.
Ф а р р а. Не тільки, а й плід зірву. Це тобі з неї чудове яблуко! Запашне! Дарую тобі. У ньому знайдеш стільки яблучних садів, скільки у Всесвіті Копернікових світів. Ось тобі від мене нагорода за твоє добре слово!
Михайло. Якщо б ти мені Всесвіт дарував по плоті, то я б відмовився. І крихітної сторони моєї Малоросії, і однієї її гори не взяв би. Куди ж мені її подіти? Тільце моє є маленька купка, та й для мене нудна. Що таке плоть, якщо не гора? Що гора, як не горе? "Хто, як Бог?" Що солодше, й легше й більш містке, ніж дух? Серце моє смакує його без суму, п'є без огиди, вміщує без труду, носить без досади. Душа моя у дух, а дух у серце моє перетворився. Боже серця мого! 0 частино моя найсолодша! Ти один явив мені двох. Тінь і безвісну тайну. Ти тайна моя, вся ж плоть є тінь і тайна твоя. Всяка плоть є риза твоя, сіно й попіл; ти ж тіло, зерно, фіміам, стакта й касія, пречистий, нетлінний, вічний. Все до тебе подібне, і ти до всього, але ніщо не є тобою, і ти нічим же, крім тебе. Ніщо ж, як ти. "Хто, як Бог?"
О Фарро! Чому плачеш? Що шукаєш у папстві - духа чи плоті? Дух цього Христа божого раптом, як блискавку, можеш прийняти. А престоли, палати, колісниці, срібло й золото... - все є плоть, гора, труд і горе. Не торкайся цього. Висхідне, високе в ньому й божественне - оте хай буде твоє. Оце-то й є істинна єдність, і тотожність, і легкість, і потрібність бути причетним не до плоті, а до духа. Все інше є тінь, вода й біда... Чи хочеш бути Христом? Навіщо ж тобі згори зітканий його каптан? Навіщо плоть його? Маєш власну. Візьми ти від мандрівника цього те, що сам тобі підносить. Ось воно: "Дмухну - прийміть Дух Святий". Таким чином будеш одне й те ж З ним, як і він з батьком твоїм. Невже ти каптан і плоть робиш Христом? І хапаючи на потоці тінь, помножуєш кількість не синів божих, а отих псів: "Взяти хліб від дітей і кинути псам". Ах! Остерігайся цих псів, злих діячів. Не роби благим зла, а плоті Богом. Ухилися від зла і сотвори благо, і будеш серед дітей отих: "Оскільки ж прийняли його, то дав їм область дітьми божими бути". Чи хочеш бути царем? Навіщо ж тобі єлей, вінець, скіпетр, гвардія? Це є тінь і маска. Дістань же собі зверху серце царське. Так будеш єдиним з царем твоїм. Дух правди - це він є серце царя. Правда утверджує престоли сильних і володіє народами. 1 що сильніше за неї? Хто як правда? Цей є істинний цар і Господь - твердь і міць, єлей і милість. Цей дух хай царствує в тобі! 1 милістю Вишнього не обтяжишся. На ось тобі царя без маски: "Цар уповає на Господа"; "Помазав нас Бог духом"; "Дух господній на мені". Чи хочеш бути Павлом Фівейським? Антонієм Єгипетським чи Савою Освяченим? Лицеміри! Навіщо тобі Павлова фінікова опанча? Навіщо Антонієва борода, Савин монастир, капюшон Пахоміїв?..20 Це лиш чернечий маскарад. Яка ж користь тобі під цією машкарою ховати світське твоє серце? Щоб з'явитися людиною? Ухилися від зла. Облиш тінь. Візьми собі отих мужів серце. Тоді, раптом, як блискавка, перетворишся в усіх їх. Уникай поголосу, обійми самотність, люби убогість, пильнуй цнотливість, дружи з терпеливістю, оселися зі смиренням, ревнуй за Господом вседержителем. Ось тобі промені божественного серця їх! Це ярмо дуже легке й благе. А одягати дивний і маскарадний габіт,21 заблукати у Нітрійські гори, жити між виючими вовками й зміями - чи не тягар це? Ой! Тяжко-переношуваний тому, що глупий і непотрібний. Скажу: "Халепа та кака".
Ф а р р а. А Єлисей? Чи не просить опанчу в Іллі?22 Михайло. Опанча ота не з мертвих, а з тих, що живуть у межах вічності. У ній все нове замість лахміття. Чи читав ти в Ісайї - одяг веселощів? Ось він: "Під тінню руки моєї вкрию тебе". Чи не Єлисей просить: "Хай буде дух, котрий в тобі, особливий у мені". Як же дав би він прохачеві замість хліба камінь? Це дух віри, дух особливий, дух, що відкриває двох, розділяє Йорданські струмені,23 дух, що богоявляє над сиренськими водами плаваюче й виникле залізо. Воно-то й є з-підпотопний пагорб, обитель вірної голубки, гавань, лоно й кифа Авраамова, спасіння від потопу. "Хай зрадіє душа моя в Господі. Одягне ж бо мене у ризу спасіння". Ось від потопу опанча! Сам ковчег є нерукотворний намет, що золототканими вітрилами від дощових хмар укриває краще, ніж плащ. На цей намет пильно здалеку глядить шинеля Іллі, або бурка, що відкрила Йорданську сушу і врятувала Єлисея від обмочен-ня. Залізо ж таємно блимає на твердь, на тверду й здорову землю й сушу, а суша тихо виводить нас на той авакумівський Сіои, тобто обсерваторій25 (терем). "На сторожі моїй стану і зійду на камінь". Ось тобі одяг і надія! Носи здоровий! Вона дух особливий, що бачить двох. А бурку Іллі де тобі взяти? "Халепа та кака".
Ф а р р а. Дуже тобі дякую за цю ризу. А без неї чим би я був у бурці? Ось чим: лицемір, лже-ілля, пророчий ідол. Що
179
ж? Ковчег переповнений всякою живністю. Хотілося б мені бути в ньому гарненькою якоюсь пташкою. Як думаєш?
Михайло. Ковчег - це церква ізраїльська. Люби її й молися, якщо добре просиш, прийме. Проси іменем Христовим: усе миттю одержиш. Ніколи не забувай цього: "Халепа та кака".
Ізраїль. Слухай, Фарро! Чи не бажаєш бути вепром? Ф а р р а. Згинь він! Я й верблюдом бути не хочу. Оленем бути я б хотів, а краще птахом.
Чиста птиця голубиця того духа має. Коли місце де не чисте, то там не сідає. Хіба трави, і діброви, тінь в спекотну днину. Там приємне й прохолодне місце для спочину.
Так і Дух Святий не спочиває, хіба у чистому серці, при воді тихій і прозорій, живій і таємній. "Вода глибока - рада у серці мужа..." О світе наш! Муж і лоно! Христос кус! З'явись людям твоїм, що терплять від бурі у водах сиренських. Та розтлумач мені, о Ізраїлю, яке то є серце й дух, що перетворює нашу сутність у вепрову?
Ізраїль. Пес хапає тінь, а серце, яке розмірковує над нижнім, є вепром. Не мислить про гірне, хіба лиш про муку й черево, серце хамське любомудрус. Якщо маєш ізраїльське око, то озирнись на кордони гергесенські27. Ось тобі велике стадо свиняче! Чи провидиш, що поминувши берег, усі втопилися у водах? Що таке берег, якщо не Господь мій? Самі просять, щоб пішов геть від їх меж. Болото й воду сиренську полюбили більше, ніж славу божу. Грязь любити - це означає бути вепром. Ганятися за нею - це бути псом. їсти її - це бути змієм. Хвалити її - це виспівувати облесні сиренські пісеньки. Любомудрувати про неї - це мучитися легіоном бісів. Чи не земля породжує і звірів, і скотину, і гадів, і мух? Так і серце земне перетворює нас у різних нечистих звірів, скотів і птахів. Дітьми ж божими творить чисте серце, що злетіло поверх всієї тліні. Серце золота жадібне, яке любить мудрувати лиш про гаманці, мішки і валізи, - це справжній верблюд, що любить пити каламутну воду і через в'юки не може пролізти крізь тісні двері в межі вічності. Серце є корінь й істота. Всякий є тим, чиє серце в ньому. Вовче серце є рідний вовк, хоча лице й не вовче. Якщо перейшла у неї сила, тоді сталь точним магнітом стала. Та рута перестала бути рутою, якщо з неї спирт і силу вивести. Це є серце й істота трави. Афедрон28 з усяким своїм лицем є афедрон. А храм божий завжди є вмістилищем святині, хоч і має вигляд домів розпусти. Жіноча плоть не заважає бути мужем чоловічому серцю. Серце, яке здіймається з Давидом на гірне, залишає верблюдам і сиренам з дітьми їхні каламутні
180
й морські води, спрагле давидівської, що вгамувала спрагу самарянці, отої води: "Хто мене напоїть водою..." "Господи, дай мені цю воду..." Таке серце чи не оленем є? Даремно, що не має рогів. Ропїй шкура оленя є плоть і тінь. Одягни шкуру його з рогами без серця його, і будеш опудалом. Смішна порожнеча - не лише "халепа та кака". Серце, що любить працю з мужем Руфиним Воозом на току біблійному, що очищує від полови вічне зерно Святого Духа на хліб, який укріплює ізраїльське серце, скажи, чи це не віл-молотник? У любій моїй Унгарії29 волами молотять. І що ж забороняє Луці бути волом? Не думай, ніби ця безглузда істина стосується плотських волів: "Щоб не загородив уста волові-молотнику". Серце, що запанувало над звірячими шаленствами і над волею своєю, що розтерзує будь-яку владу й славу, яка постає проти Бога, що дерзає в нужді, в гоніннях, у хворобах, у смерті, - чи це не син левів Юда із тих: "Лютують, як леви". "Тікає нечестивий, ніким не гнаний, праведник же дерзає, як лев". Що ж заважає Маркові бути левом? До таких-то богосердечних левенят, як лев, так зареве Господь: "Встань, і змолоти їх, дочко Сіону, бо роги твої покладу (засную) залізні, і нігті твої покладу мідні, і перемелеш людей..." Ось ревіння левеняти, яке воскресає із триденного сну, як написано: "Ліг, спочив, хто зрушить його? Серце, що вгорі сіяє, як блискавка, осягає й скидає всякі пернаті мрії, вигадливі стихійні думи - чи не є соколом?" Послухай соколиного крику: "Якщо вознесешся, як орел, і звідти скину тебе" - каже Господь. Серце, що ширяє на простори висоти небесної, любить світло й втуплює зіницю очей у блиск південних променів, у саме сонця сонечко оте: "У сонці поклав поселення своє". Чи не богородний це орел з повірником? Гей, не із роду він ницих отих: "Не знаю орла, що ширяє в повітрі, дурня, що високомудрує по стихіях". "Якщо вознесешся, як орел, і звідти скину тебе..."
А чи не горлицею є серце, що любить Господа, за ним єдиним ревнує, яке знайшло в ньому гніздо святої надії? Послухай голосу її: "Ревнуючи, поревнував за господом Богом". "Живий Господь мій, жива і душа моя". А той голос чи не її? "Висушила мене ревність моя..." "Бачив, що не розуміють, і висох". На, ось тобі образ або хор горлиць! "Все це облишив я, і за тобою йду". Знай, що Біблія є вдова, горлиця, яка ревнує й зітхає в пустелі про того єдиного мужа: "Бог любові є..." У цієї вдовиці не висихає посуд єлею, тобто милості, любові й насолоди, якщо відвідає її хтось, хто має дари духа пророчого. Хто благий чи хто милий, крім Бога? Лиш він не зубожіє... "Все минуще, а любов ні". Глянь-но мені, будь-ласка, на Магдалину. Біблії серце є серцем цієї горлиці. При єлейній лампаді не спить, сумує й зітхає. Про що? Що без-
181
смертного жениха умертвили, що у біблійній його лампаді нічого милого й світлого не знайшли ці нічні ворони, крім трупа цього гнилого: "Глянули на нього, а він зник; крім риз його, не знайшли в одязі його ні мира, ні ладану, ні олії, тобто того, хто одягається у ті ризи". Плаче пустелелюбна горлиця ця за буйними дівами30 з Єремією, виспівуючи жалісливу оту пісеньку: "Очі мої проливають воду, що зубожіли добрі діви". Блаженні ми, о Фарро, бо голос горлиці чути в маленькій землиці нашій. Ах, скільки тоді горлиць було, коли говорив Павло: "Обручив вас з єдиним мужем, чисту діву" тощо. О буйні й бідні оті горлиці з чванством своїм! "Йдіть до тих, хто продає..." та ін. Без милості милого, а без твого ж преподобія ніде не знайдеш отого преподобного мужа: "Здивуй, Господи, преподобного свого". Нарешті, чи не голубом є тобі серце, яке бачить двох? Серце, що побачило над непостійністю потопних вод ісайївську твердь, берег і гавань оту: "Царя зі славою побачите, і очі ваші здалеку побачать землю". Це чисте серце, яке злетіло над усією гидотою, є голуб чистий, є Дух Святий, дух відання, дух благочестя, дух премудрості, дух поради, дух нетлінної слави, дух і камінь віри. Ось чому Христос нерукосічною й діамантовою гаванню називає святого Петра! За серцем його...
Ф а р р а. О серце!.. Чому ж ти зупинився? Йди далі! Ізраїль. Ізраїль далі цієї гавані не ходить. Це його дім, гніздо й намет, споруджений не на піску, а на кифі. Кінець потопу: веселка й мир є кифа, на ній він сів. Inveni portum kaepham. Саго, munde, valete. Sat me jactastis. Nunc mihi sancta quies.31 "Прощавай, стихійний потопе! - віщає Ноєва голубка _ я спочину на пагорбах святих, знайшовши гаї оливкові".
Ф а р р а. О серце голубине! 1 сердечний голубе! Це істинний Иона, виблюваний пеклом на третій день на берег гір Кавказьких. Цей голуб є істинний Americus Columbus32, який знайшов нову землю. Не хочеться й мені звідси йти. О Наємане, Наємане! Нумо, станьмо й ми з Ізраїлем, у цій гавані. Заснуймо собі шатра на цій кифі. А-а, любий мій Авакуме! Оце нині розумію пісеньку твою: "На сторожі моїй стану і зійду на камінь". Сюди-то дивилось твоє пророче око? Чи цю-то кифу спостерігала здалеку твоя бадьора сторожа? Чи сюди-то пісня твоя і нас манила? Блаженне око твоє, прозорливіше від труб зіркозорних! Блаженні співаючі нам уста твої! Блаженний і Сіон твій, або зоротерем, піраміда і стовп твій, з висоти якого простягались промені очей голубиних. Не потемніють очі твої, не зотліють уста твої, і не впаде стовп твій навіки віків... Прощавайте навіки, дурномудрі діви, солодкоголосі сирени з »;ішими тлінними очима, з вашою старіючою молодістю, з псмовлятовим вашим довголіттям і з вашою переповненою
182
риданням гаванню. Співайте ваші пісні людям роду вашого. Не торкається Ізраїль гергесіїв. Свої для нього співають пророки. Сам Господь йому, як лев, зареве, і, як вихор духа, засвище в крилах своїх, і вжахнуться діти вод... Радуйся, кифо моя, Петре мій, гаване моя! Гаване віри, любові й надії! Знаю тебе не як плоть і кров, а звисока ти народжений. Ти мені відкриваєш ворота у блаженне царство світлої країни. П'ятнадцяте літо плаваю по морю цьому, і оце досяг тихої пристані, землі святої, яку відкрив мені Господь Бог мій! Радій, мати міст! Цілую тебе, престоле любої країни, що не має на шляхах своїх нужди й руїни, печалі й зітхання. Це тобі приношу благий дар із твоїх же садів - кошик грон, і фіг, і горіхів з хлібом паски як свідоцтво, що шляхом праотців моїх увійшов у обітовану землю.
БЕСІДА 1-ша, НАЗВАНА OBSERVATORIUM1 (СІОН)а
Особи: Панас, Логвин, Яків, Єрмолай, Григорій
Григорій. "Прийдіть, зійдемо на гору божу". О альтанка! О сад! О пора літня! О друзі мої! Захоплююсь радістю, що бачу вас, своїх співрозмовників. "Прийдіть, зійдемо на гору господню".
Панас. Учора охопила мене страшенна нудьга і, як пшеничну ниву вихор, хвилювала. Ледве зумів відбитися.
Григорій. Благаю тебе, друже мій, радуйся, воїне Христа! Це наша перемога, що перемагає не плоть і кров людську, а скажені думки й духи-мучителі. Саме вони є насіння, полова й початок будь-якої людської злоби і влада пітьми житейської, що обпалює душу мертвих людей.
П а н а с. Я вчора не був мертвий, а тому-то й відчував, що серце моє якимсь дуже тужливим вогнем обпалювалося.
Григорій. Як? Ти вчора не був мертвий?.. Дарма я тебе назвав блаженним.
П а н а с. А мені твоє слово незрозуміле.
Г р и г о р і й. Чи був хто хворий? Той не хворий. А хто був мертвий, той уже живий. Як минула ніч смерті, так настав день життя.
Панас. Ось тобі гачки по завулках. А завулки по гачках.
а
А Primo et novissimo amico meo Andrea Joannidi K[ovalevscio], Domino vice-tribuno proprii fetus ebitionem dono affero. Senex Gregorius de Sabba Skovoroda.
183
Хто завертів завулок, той перейшов гачок. Не гнівайся, я не пророк, і мене твій сувій усередині не заспокоює.
Григорій. О любий чоловіче! Яка солодка для мого серця простота твоя!
Панас. Але не солодкі для моєї гортані слова твої. Зглянься, говори простіше.
Григорій. Є таке, що видається прямим, а по суті ж криве. І є таке, що видається розбещеним, однак сутністю праве. Якщо завулок веде до правоти, то кінцем своїм він правий. Та косоока та прямота, і гачкувата простота, що відкриває перспективу і архітектурний міст прямо у місто брехні. Кінець справі суддя. Щось здалося тобі гачком, чи не так?...
П а н а с. Я вчора, чуєш, не був мертвий, а нині живий. То чи не гідний я співчуття й твоєї співрадості?
Григорій. Такого звеличання гідний і буйвол: він здоровший од тебе і вчора не був мертвим.
Панас. Про мене, прошу, величай і його: буйволове блаженство мого не знищить. Невже милість божа лиш нашими вигодами обмежилась? "Щедроти його на всіх ділах його". 1 я вдячний йому, що досі живий.
Григорій. Чим ти впевнений у твоєму житті?
Панас. Хіба ти член секти Пірронської?3 А мені для доказу дати оцією хворостиною?
Григорій. Хіба тому, що хистко походжаєш?
Панас. Ото бачиш моє тільце, слава Богу, котиться як візочок. Ай, дядьку!..
Григорій. Дядько небожеві своєму радив глибокої осені їхати на весілля не візком, а верхи. Афонька вирішив їхати візком - сам собі пан і кучер. У полі, серед броду, лошак відпрягся, залишивши погонича колісниці у потопі вод великих...
Панас. Ну, чого зупинився? Веди далі.
Г р и г о р і й. Не ведеться. Афонька заледве дістався до весільного дому, сповнивши прислів'я: "Спішив на обід, та й вечері не застав". "Хто спішить, - насмішить". Ось тобі твій візок!
Панас. Молодик твій був вітрогон.
Григорій. Старий Афонька з жінкою своєю побудував собі хатину на льоду. На сьомий день, з півночі прийшов, як злодій, дощовий потік і стягнув їх з храминкою у потоп.
П а н а с. От роз'їхався з байками! Всі твої докази на порожніх небилицях.4
Григорій. Хіба Євангеліє не притчами вчить? Ти забув храмину, зведену дурником на піску? Хай вчить без притчі той, хто малює без фарб! Знаєш, що скоропис - без фарб, а живопис малює фарбами. Але в обох, як у Мойсеевій купині5.
184
діє та ж вогненна мова, якщо лиш ми самі не позбавлені тієї мови: "Почали говорити дивними мовами". Хай, наприклад, книжник, тобто вчений муж, напише оцю сентенцію: "Біс нудьги мучить душу".
Без сумніву, серце його відригнуло, а тростина його написала слово благе. Але чим краща тростина книжника-скорописця від пензля книжника-живописця, якщо він невидиме сумних думок хвилювання зобразив потопаючою людиною? Він з Єремією через людину зобразив душу: "Глибоке серце в людині і людиною є", а з Ісайєю через потоп пояснив болісне хвилювання серця: "Захвилюються нечестиві". Така мова притчі6, нічим не гірша, наприклад, від тої, так би мовити, безбарвної мови: "Душа їх у злому танула". Але й ця сама пахне притчею льоду, що тане від повітряного тепла. Так, як і оце книги Йова слово: "Плинна ріка основа їх" - дихає казкою про побудовану храминку на льоду.
П а н а с. Як в'юн в'ється, важко схопити.
Григорій. Ось, наприклад, безбарвне слово: "Всі загинуть". Але як гарно це ж саме висловив Ісайя: "Всяка плоть - сіно". Віхоть трави - це вдалий образ усієї загибелі. Сам Ісайя, без фігури, сказав таке: "Дати тим, хто плаче, веселість". Але як благообразно й краснописно те ж він каже: "Скочить кривий, як олень". "Встануть мертві". Труп лежачий є образ душі, похмурим відчаєм огорнутої. Тоді вона, як стерво, лежить долі у сумній холоднечі й скреготі, позбавлена животворного тепла духа і життєвої жвавості. Наче змій, що задерев'янів від лютого морозу, там, де Кавказька гора своєю стіною затіняє йому рятівне сонячне світло. Ця задерев'янілість находить тоді, коли в яблуні корінь і мозок, що називається сердечко, а у внутрішніх душевних тайнощах тліє й в'яне те, від чого все інше, як двері, залежить від петлі. Збагнув цю виразку, що гніздиться, прозрілий Єремія: "У тайні заплаче душа ваша". Цих рухомих мерців зобразив Осія зміями: "Полижуть порох, як змії, що плазують по землі". А Павло із пороху пробуджує, наче п'яних: "Встань, сплячий..."
Панас. Куди тебе заніс дух буремний? Ти заїхав у невеселу країну і в царство, де живуть: "Як виразкові, що сплять у гробах".
Григорій. А як душевний сум (можна сказати: життя й гниття) виникає від поваленого стерва, так оживленням і підняттям на ноги цього ж бовдура зображається сердечна веселість: "Воскреснуть мертві". Глянь на Енея7, що встає перед Петром! Він.ходить і скаче, як олень, і як товида, тобто сарна або сагайдак; "Встануть сущі в гробах". Знай же, що він каже це про веселість, і слухай: "Всі земнородні возвеселяться".
185
Не забувай, Панасе, цієї сирахівської пісеньки: "Веселість серця - життя чоловікові".
П а н а с. Я це щодня співаю. Я веселість дуже-дуже люблю. Я тоді тільки й маю радість, коли веселий. Люблю пророків, якщо вони лиш веселе нам співають. Чи не їх промови названі у стародавніх музами?3
Григорій. Авжеж, їх спів с провісником веселощів. 1 це означає по-грецьки той, хто має , а той, хто затуляє від цих співців вуха свої, називався безпісенний, який не має смаку б, тобто буйний, позбавлений смаку дурень, по-єврейськи Навал, по-римськи Раїїшк. Протилежний же йому означає смак або ?????. А пророк - профітіє, тобто просвітитель, або звався ????? , тобто творець.
Панас. Гай! Гай! Ти мені божих пророків поробив поетами.
Григорій. Я про орлів, а ти про сов. Не нагадуй мені мавп і не дивуйся, що Сатана образ і ім'я Світлого Ангела для себе краде. Саме ім'я (Novutus) що означає? Один лиш пророчий дух провидить.
Панас. Правда, що всякий художник творець, і видно, що це ім'я закрите. Одне лиш мені не миле в пророках: що їх слова для мене суть нерівні, розбещені, закручені, дивні, - прямо кажучи - крутогористі, кружні, заплутані, незвичайні, коротко кажучи - бабині казки, клопітний навіжений, дитяча небилиця. Хто може, наприклад, пояснити оце: "Де труп, там зберуться орли?" Якщо ж воно просте - хто премудрий не закриє ніздрі від смороду цього стерва? Фівейська потворна Сфінга8 мучила у давнину єгиптян, а нині випробовує на пристрасть душі наші єрусалимська красуня Маріам9. Всесвіт, побуджуваний вістрям Єфтаєвих пік10, біситься від хвороби і, шаліючи, волає: "Доки возноситимуться душі наші?"
Григорій. Кажан запитував пташенят: - Чому ви не любите літати вночі? - А ти чому не любиш вдень? - запитали (пташенята) горлиці й голуба. - Мені заважає важлива причина - відповідає темна птиця, - моє око не народилося терпіти світло. - А наше око - пітьми, - посміхнувшись, сказали чисті птахи11.
Панас. Замовк? Розповідай далі.
Григорій. Іноземці ввійшли у дім Соломонів. Насолоджувались, оглядаючи незліченні зразки безцінного багатства. Сліпець серед них, обмацуючи фігуру золотого лева, поранив його гострими зубами свою руку. Гості, вийшовши з дому,
Тобто піснями,
-безпісенний, який не має смаку.
- той, хто має
- означає смак.
186
вигукнули: "Який милий дім і палати твої, сину Давида! Сам Господь сотворив їх". "А я вийшов із чертогів пораненим", - вигукнув сліпець. "Ми бачили, як ти то палицею, то руками намацував", - сказали видющі. Відчувати на дотик і торкатися є рана і смерть, а дивитись і розуміти є насолода і невимовне чудо.
П а н а с. Ти знову повернувся до своїх балясів?
Григорій. Вибач мені, мій друже, люблю притчі.
П а н а с. До чого ж ти приточив притчі твої? Бо ж притча - це баляс, казка, пусте.
Г р и г о р і й. Чи чув ти пророчих промов фігури? Фігура, образ, притча, баляс є одне й те ж, але ці баляси те ж саме, що й дзеркало. Весь дім Соломонів, вся Біблія наповнена ними.
Панас. Якщо так, то дарма захищаєш красуню твою Біблію. Нічого на неї дивитися.
Григорій. Чому ж ти дивишся в дзеркало?
Панас. Навіщо ж дивитися у Біблію, якщо у ній лише баляси? А дзеркало - інша справа.
Г р и г о р і й. Як інша, якщо воно є така ж порожнеча? Хіба тобі не доводилось бувати на кришталевих фабриках? Воно є попіл.
Панас. Попіл, але прозорий. Він мене веселить. Я в ньому бачу самого себе. А кожен сам собі наймиліший.
Григорій. О полонений своїм зображенням Нарцисе! Любо тобі в джерело і в прозорий попіл дивитись на згубного твого кумира, а нестерпно глядіти в освячені біблійні води, щоб побачити у богозданних цих пророчих дзеркалах радість і веселість і почути преславної насолоди благовість: "Нині спасіння цього дому буде". Повернись праворуч, сліпаче, виглянь із альтанки на небеса, скажи мені, що бачиш?
П а н а с. Я нічого не бачу. Хмари бачу. А хмара - це морська пара й ніщо.
Григорій. О кажане, глянь з прикметою! Хай око твоє буде орлине й голубине! Хай виколе твоє вечірнє око ворон соломонівський!
П а н а с. А! А! Ось вона, красуня! У східній хмарі райдуга! Бачу її! "Яка прекрасна сяйвом своїм!"
Григорій. Нині ж скажи мені, що бачиш? Звичайно, в порожньому не порожнечу бачиш.
Панас. Райдугу бачу, а чим вона є і що вона таке - місто чи село, згідно приказки: "Не знаю, Бог знає". Знаю, що цей лук благокруглий, хмарний, помережаний, називають дугою, раєм, райком, радісною дугою й райдугою.
Г р и г о р і й. В індійських горах подорожували європейці12. Знайшли шкіряний міх з хлібом і такий же з вином. Потім, наблизившись до провалля, вгледіли на другому боці щось чорне, яке лежало на дорозі. "А раптом Бог ще дасть хліба, -
187
вигукнув один, - я бачу мішище". "Провались такий мішище, - сперечався другий, - я боюсь, то звірите". "Який звірище? Клянусь вам, то обгорілий пнище!" Четвертий сказав: "Це місто". П'ятий верещав: "То село..." Отак-то й ти бачиш, а що воно таке, не знаєш.
Панас. Котрий же з них відгадав?
Григорій. Завершив угадування останній.
П а н а с. Та йди ти, брешеш!
Григорій. Справді село. Вони всі там осіли.
Панасі жоден не врятувався?
Григорій. Один із семи підтвердив давню приповідку: "Боязкого сина матері ридати нічого".
Панас. Яка ж пагуба їх погубила?
Григорій. Дурний зір і погана прозорливість. Як тільки перебралися на той бік безодні, то всіх їх на смерть перемучив індійський дракон.
Панас. Видно, що ці прозорливці мали рабське Ліїне око, а не пригожий зір Ревекки1, і не Лукина, товариша Клеопи. Фігурненький ти виточив балясик, справді... Але до чого ж ти його приточив?
Г р и г о р і й. До твоїх очей на окуляри.
П а н а с. А мені навіщо твої окуляри? Я й без них бачу.
Григорій. Бачиш так, як після заходу сонця курка: чим більше дивиться, тим менше бачить. Треба дивитися, побачити й прозріти, обмацати й придумати, вдивитись і здогадатись. Барвиста тінь зустрічає твій погляд, а мрія хай блищить у твоєму розумі, зовнішність б'є в око, а з неї дух кидається у твій розум. Бачиш слід - згадай про зайця, бовваніє предмет - роздумуй, куди він веде, дивишся на портрет - пом'яни царя, глянеш у дзеркало - згадай твоє зображення - воно позаду тебе, а бачиш його тінь. Перед очима твоїми благокруглий райдуги лук, а за спиною в тебе цар небесних кругів - сонце. На прекрасну його в хмарі, як у чистому джерелі тінь, дивись зовнішнім поглядом, а на животворне й рятівне його сіяння позирай розумним оком. Чистий розум є те ж сонце. Його праволучні стріли прямо вдаряють у лице океану, а само їх жало, відхиляючись від лиця морського, непрямо коле. Мати іншу (тінь) - це означає пильнувати й примічати. Бачимо й осягаємо у наявності, а примічаємо і володіємо в серці. Така людина є точний обсерватор, а поле його життя - то обсерваторіум. Ось де один тобі обсерватор! Глянь - "На сторожі моїй стану".
П а н а с. О голубе мій! О мій куме Авакуме!14 Воістину люблю його. Звичайно, він щось не підле примічає на сторожі своїй. Скажи мені, мій прозорливцю, куди дивиться і що бачить пророче око твоє?
188
Г р и г о р і й. Не пустуй, Панасе, не заважай йому дивитись, хай собі бавиться.
Панас. Оце, а ми що? Хай і нам покаже те, що бачить. Чи не так, друже мій Логвине? А Єрмолай наш куняє. Чуєш, Єрмолаю! Встань, сплячий! Дрімаючи як курка, краще не побачиш.
Л о г в и н. Будь ласка, не галасуй, я не сплю, я все чую.
Панас. Єрмолай куняє, а ти глибоко замислився - це те саме, що спиш. Я ж не тебе буджу. Однак і ти прокинься. Нумо, перейдемо до пророка? Доки нам сумувати? "Перейдемо до Вифлеема".
Яків. Почекай, Панасе, стій, не поспішай!
П а н а с. Іду рибу ловити.
Я к і в. Не забудь же торбу взяти.
П а н а с. Ба! Друже мій, де ти взявся? Голос твій звеселив мене.
Я к і в. Я всю вашу бесіду до однієї нитки чув під яблунею, а з твоїх слів сміявся.
Панас. Радий, що сміявся. Я плакати не люблю.
Яків. Куди ти здіймаєш крила, щоб летіти?
П а н а с. А он де, бачиш, на горі пророк!
Яків. Де тобі пророк? То пасе овець пастух із Рібенс-дорфа15. 0 простаче! Ти або блазень, або дитя.
П а н а с. О якби мені бути тим дитям! "Відкрив ти немовля".
Яків. Хіба ти не чув мудрого отого слова: "Не місце святить людину"?
Панас. Чув, та не пригадалось.
Яків. Припливи до Єрусалима, ввійди до світлиць Соломонових, проберись у самий Давир - храм його, піднімись хоч на Фавор, хоч на Галілею, хоч на Сінай. Розмістися у вертепі Вифлеємському, або при Силоамі, або над Йорданом, вселися тут у пророчі келії, годуйся з ними бобами, та не пий вина і сікери16, їж хліб і воду в міру, одягни мантію Іллі і сандалії, підпережися Єреміїним поясом, розміряй Єрусалимський храм з Єзекіїлем, відчитай з Даниїлом гачки седмиць17 його, стань скарбником при Христі, одягнися у каптан його і спи в ньому, і обідай, і вечеряй разом. Наклади на себе Петрові й Павлові пута, розділи море, поверни ріки, воскреси мертвих. Щотижня верши над собою седмицю церковних церемоній. Якщо можеш, вознесися вверх до зірниці, сядь на райдузі суддею, займи для себе чертоги в Сонці і Місяці. Облиш усе лахміття під сонцем, злети до новин з орлами, заборони небесним кругам рух з Навином, повелій подувам вітру і ін., і ін. А я при всіх цих знаменнях і чудесах твоїх заспіваю на твою честь соломонівську пісеньку: "Суєта суєт" або оцю гамаліївську:
189
Буря море роздуває, Вітер хвилі...18
Якщо не розцвіте в душі твоїй оте поняття, яке жило у серці Мойсея та Іллі і того єдиного мужа, з ким вони ведуть свою на Фаворі бесіду, якщо тобі не зрозумілий і не примітний, а тому і не до душі отой вихід, тобто і мета, куди б'є з чистого їх серця дух правди, як із хмари прямопромінна блискавки стріла, то ой, заспіваю тобі: "Всякая суєта".
Панас. Однак я йду до пророка. Ніде він від мене не сховається.
Яків. Ось тобі без солі й оцту салат! Скажи мені, несмачний блазню, що таке пророк?
Панас. Пророк то є людина зряча.
Я к і в. Ти ж ні людини, ні пророка не знайдеш.
Панас. Нібито велика штука знайти людину.
Яків. Дуже велика штука, і ти замість зрячого потрапиш на сліпця, а замість людини - на її скотину. Здійсниш приповідку: "їхав у Казань, та заїхав у Рязань".
П а н а с. Ху! На те у нас буде вибір.
Я к і в. Як може мати вибір сліпець, а затьмарений знайти п росвіщенного?
Панас. Брешеш, Якушо, я з очима.
Я к і в. Та звідки ж у тебе людське око? Людським оком є сам Бог.
П а н а с. Та хіба ж у мене два Боги в чолі? Куди ти, брате, заїхав? Бог з тобою!
Я к і в. А я молюся, щоб він і з тобою так був, як є вже зі мною.
Панас. Гаманець порожній, нічого подати на молитву. Та й ти ж, брате, не священик.
Я к і в. О друже мій! Не було б мені від тебе солодшої нагороди, якби я до того домолився, щоб сповнилось на тобі бажання, тобто молитва просвіщенного, й радіснотворними очима позираючого й волаючого Ісайї: "Світися, світися, Єрусалиме!" "Це пітьма покриває землю". "На тобі ж з'явиться Господь і слова його..."
П а н а с. Ну досить з пророчими клаптиками! Багато вас таких лахмітників і латкозшивачів, а скажи мені лиш те, про що пророки пишуть?
Я к і в. Те ж саме, що й євангелісти про єдину людину.
П а н а с. То виплутайся ж ти мені з цього вузла: чому мені не можна знайти людини?
Яків. Ху! Тому що не знаєш, що таке людина. Не дізнавшись спершу, що таке діамант, ні з ліхтарем, ні в окулярах не знайдеш, хоч він і є в твоєму гноєвищі19. Ану! Знайди мені, якщо скажу, що у твоїй хатині є амбра.
190
П а н а с. А Бог її знає, амбра чи умбра20. Я к і в. Е! Не умбра, а амбра.
Панас. Що твоя амбра означає, не знаю. Ці міста мені зовсім не знайомі, а людину знаю, бачив я їх один, другий 1000000.
Яків. Бачив і ловив гав, але не побачив і не знаєш.
П а н а с. Я й тебе бачу й знаю.
Яків. Від народження ти не бачив і не знаєш мене.
Панас. Або жартуєш, або ти знепритомнів.
Яків. Що це тобі запахло непритомністю?
Панасі мою голову ти вразив твоїм мороком.
Я к і в. Я Яків, людина. А ти людини не знаєш, тому й не бачиш. Де ж тобі непритомність?
П а н а с. О чоловіче! Якби ти в голові моїй не погасив залишків світла молитвами твоїми! Ти мені наговориш, і до того вже доходить, що у мене ні очей, ні вух, ні рук, ні ніг не було.
Яків. Хіба лиш рук і ніг? Ти весь ніщо, ти умбра, ти тінь, яка не сповідається: "Господи, людини немає?" Панас. Чому ж я не людина? Яків. Хіба може бути людиною те, що є ніщо? П а н а с. Як же я твоє ніщо?
Яків. Скажи ж мені, чому є нікчемністю дим, пара, тінь?
Панас. Яка ж причина позбавила мене людяності?
Яків. Та, що ти не шукав.
П а н а с. А не шукав чому?
Я к і в. А чому не шукаєш амбри?
П а н а с. Чи є вона, і що вона таке, не знаю.
Яків. Хто не вірить у сутність людини, не шукає її, не знаходить і не знає її.
П а н а с. А як інші люди? Хіба не розуміють? їм завжди людина на вустах.
Яків. Всі бесідують про все, та не всі знавці. Бредуть услід за панівною модою, як вівці. А людина розуміє свою дорогу.
Панасі так вони ледь знають і погано бачать?
Яків. Так, як ти, і тим же оком. Та що тобі до людей? "Знай себе..." Досить про тебе. Тому ми не знаємо себе, що все життя цікавимось людьми. Осудливе око наше вдома сліпає, а ловлячи гав на вулиці, простягає свій промінь всередину сусідських стін, проникнувши в самісіньку їх миску з поживою і в нічний світильник, що горить у їхній спальні. Звідси критичні розмови. Багаті столи в усі дзвони повсюдно дзвонять осудом. Яка користь з цікавістю оглядати й оцінювати шлях сторонніх подорожніх, а оминати, не помітивши тієї стежки, яка веде нас? Звідси помилки, провини, спотикання й падіння.
191
Що допоможе знати, по скільки очей на лобі мають місячні мешканці, і придивитися через всіма хвалене скляне око до чорніючих на Місяці плям, якщо наша зіниця вдома не прозорлива? Хто вдома сліпий, той і в гостях; і хто у своїй світлиці не порядний, той на ринку ще більше не вправний. Якщо ж ти вдома сліпий, а на людях зрячий, то знай притчу: "Лікарю, сам спершу зцілися!" Не твоє те, а чуже око, що не тобі служить. Опудало той, а не мудрець, що не вперше вчить сам себе. Фальшива монета завжди по ринку бродить, але вдома найбільш небезпечна. Знай себе. Тому-то й не розуміємо й Біблії, що не знаємо себе. Вона-то є вселенська лампада, Фарійська вежа21 для мореплавного життя нашого. Вона-то є: "Друг вірний, дах міцний". Хто опанував ним, знайшов скарб. Та коли на нашій домашній стежці на колоді спотикаємось, тоді й на вулицях друга нашого, нас, лицемірів, що судять з лиця, найдрібніша спокушає тріска; заплутуємось, як кровожерна муха, у згубну павутину плотських дум, підло повзучого серця нашого; падаємо в сіть і сум'яття нечистих уст наших; грузнемо, як олово, у потопі облесної мови; гинемо вічно у цьому найсвятішому лабіринті22, не гідні вкусити найсолодшої отої паски: "Єдиний я, аж поки перейду". Вернися ж у дім твій, о буйний чоловіче! Вийди геть із тебе, дух допитливий, а сам вийди з юрби у Павла помічених жінок цікавих. Очисти спершу свою світлицю, знайди всередині себе світло, тоді знайдеш і біблійним сміттям засипану драхму. Стань на власній твоїй сторожі з Авакумом: "На сторожі моїй стану". Слухай вухами! На сторожі моїй, а не чужій: "Знай себе, досить для тебе".
П а н а с. Не без сенсу ти набрехав. Та тільки це для моїх зубів терпким і жорстким здається, ніби я навіть і сам себе не знаю.
Я к і в. Не сподівайся на своє знання, а слова пророків не вважай пустими. Не все те хибне, що тобі не зрозуміле. Дурницею тобі здається, тому що не розумієш. Не хизуйся твоєю прозорливістю. Згадай індійських подорожніх: чим хто глупіший, тим більше гордий і пихатий. Повір, що не випадково народилося Єреміїне слово: "Глянув, і не було людини... і не бачив мужа".
Панас. Хіба коло нього людей не було?
Я к і в. А де ж цих сотворінь немає? Та вони були умбра, або тінь, а не просто люди.
Панас. Чому ж вони тінь?
Яків. Тому що вони пітьма. Вони не знали, як і ти, людини, вхопившись, через сліпоту свою, не за людину, а за оманливу тінь її, а оця-то людина - брехня, відвела їх від істинної.
Панас. Поясни мені, як вхопились за тінь?
Я к і в. Ти ж тінь розумієш. Якщо купуєш сад, то платиш
192
гроші за яблуню, не за тінь? Чи не безумний, хто яблуню міняє на тінь? Ти ж чув байку? Пес, пливучи, хапав на воді тінь від м'яса, через те з рота справжній шмат випустив, який потік поніс. З тих же міркувань Діоген, у полудень з ліхтарем шукаючи людину, коли відгукнулась людська суміш: "А ми ж що, хіба не люди?" - відповів: "Ви собаки..."24
Па н а с. Будь ласка, не примішуй до Предтечі й до пророків божих якогось Діогена. Одна справа пророк, інша - філософик.
Яків. Ім'я одне й те ж - пророк і філософ. Але не суди лице, суди слово його. Сам Христос тих, що сплять у пітьмі й тіні смертній, називає псами. Погано ж бо відібрати хліб у дітей і кинути псам. А хто вхопився не за тінь, а за справжню людину - "Дав їм владу дітьми божими бути".
Панас. Ну! Нехай так. Хай ті песиголовці хапаються за тінь людську як за лжемонету. Та самі ж вони, однак, суть люди, люди почесні, а не мертва тінь.
Яків. Тінь тіні мила, а ніч пітьмі люба. Споріднене до спорідненого схильне, а прилипливість обох зливає в ту ж суміш. 1 сам ти такий, як те, що любиш і обіймаєш. Люблячий пітьму: сам ти пітьма і син пітьми.
П а н а с. А! А! Чує мій ніс кадильницю твою. Туди ти завіяв, що я тінь? Ні, Якушо! Я тіні не ловлю.
Я к і в. Я ще давніше сказав, що ти одна з тих незліченних мертвих тіней, що земну кулю обтяжують, яким Предтеча і весь пророчий хор як мешканцям пекла благовістять істинну людину. Безум у 1000 крат важчий від свинцю. Найбільша глупота створюється цими сина Амосового словами: "Затяжіло серце їхнє, тяжко вухами чути". Це тяжкосердя, тобто вниз осідаючі, прокислого й грубого серця думок його дріжджі, в самий центр земний поринає, як олово, звідки тебе видерти ніяк не можна. Серце твоє, що полюбило суєтну брехню й брехливу погибель тіні людської, хто в змозі підняти з безодень земних, щоб могло вискочити на гору воскресіння й побачити непорочним поглядом блаженного того, що не сів на сідалище губителів, Давидового мужа? "Здивуй, Господи, преподобного свого". Тиняйся ж, роби вітер, люби суєту або брехню, хапай тінь, піклуйся, мучся, згорай.
П а н а с. 0, мучиш мене більше, ніж ота єгипетська ворожбитка Лево-Діва25. Кидаєш до центра землі, садовиш у самісіньке пекло, зв'язуєш нерозв'язувальними вузлами ворожби, а хоч я не Самсон і не рішучий той предревній Едип26, однак досі є перед тобою, Якушо, і вільний, і не зв'язаний, згідно з прислів'ям: "Міхом лякаєш".
Яків: Хто дурень, той і в Єрусалимі глупий, а хто сліпий, тому всюди ніч. Якщо ти тінь - скрізь для тебе пекло.
193
Панас. Ну й потішний ти, друже, люблю тебе. Можеш і про брехні мову вести трагедіально. Бачу, що твій хоронитель є янгол вітійства. Тобі-то дано, як є притча: "Ex musea elephantem", "Ex cloaca aream"27; відверто скажу: з кота - кита, а з нужника створити Сіон.
Я к і в. Як хочеш лайся й глузуй, а я з Ісайєю: "Як ластівка, так закричу, і як голуб, так поучуся".
П а н а с. От знайшов дзвінкоголосу птицю! Хіба вона твоєму пророкові лебедем видалася? А від твого голуба курка нічим не глупіша.
Я к і в. О шкіряний міху! "Хай виклює ворон картаюче батька око твоє!"
П а н а с. Ти як сам дивними й крутими дихаєш думками, так і однодумці твої, дикі думи, дивною відригують мовою. Сказати притчею: "Для губ салат".
Я к і в. А чи не те ж співає і твій пророк Горацій: "Porticibus, non judiciis utere vulgi"28 - "По містку-місточку з народом ходи, а за розумом його себе не веди".
Хворий смак твій, тому поганий і суд твій. Відчувай же, що мудрих дум дичина полягає в тому, що вона віддалена від бродячих по вулицях і торжищах дріжджів світського повір'я. 1 куди швидше зустрінешся на вулицях з глинкою, ніж з алмазом. Чи багато людей можуть похвалитися: "Знаю людину", коли сама людина жаліє про себе? "Дивився і не впізнавав мене"? Всі спрямували погляд свій на мертвоту і брехню. "Глянуть на нього, його ж прокололи". А в серце їм ніколи не входить отой: "Ніхто не засумує за ним, рід же його хто визнає?"
П а н а с. Ну гаразд, нехай так! Але за віщо ти мене назвав шкіряним міхом?
Я к і в. Ти не лише міх, а опудало й ідол поля Деїрського, що сварився на божого пророка.
Панас. Але спершу поясни, як я міх?
Я к і в. Чи ти бачив сільську машкару, яку звуть кобила?29
Панас. Знаю, в ній ловлять тетеруків. То що?
Яків. Ну! Якщо б у таких масках 1000 чоловік на оглядини твої прийшли і пройшли, то чи можна сказати, що ти для них інспектор чи обсерватор?
Панас. Хто вправно носить кобилу, - можна бачити, але хто він усередині і яка людина, - як дізнатись? Бреши далі.
Яків. Навіщо ж далі? Уже бачиш, що ти не лише міх, а й опудало і бовдур.
П а н а с. От тобі й на! За який гріх?
Я к і в. За той, що ти всіх бачених тобою в житті людей лиш на них шкіру бачив і плоть, а плоть є ідол, тобто видимість;
194
видимість же є лиш мертвий дах, що закриває всередині істинну оту людину: "Поклав у пітьму таїну свою". "Це той стоїть за стіною нашою". "Посеред вас стоїть, його ж не знаєте". "Чуєш, Ізраїлю! Господь Бог твій посеред тебе". Бачиш, що і людина твоя, і ти з нею - шкіряний, ветхий, мертвий, прах, тінь... "Який земний, такі й..."
Панас. Ось він куди виїхав!
Яків. Збери не лише всіх бачених, а й всієї земної, якщо можеш, і місячної кулі людей, зв'яжи в один сніп, закрий. їм, наче колоски, голови, дивись на підошви їх тисячу літ, одягни окуляри, додай побільшувальне скло, гляди - нічого не побачиш, крім соломи тої: "Всяка плоть - сіно". А я на похвалу твоїй прозорливості заспіваю: "Мудрого очі його в голові його, очі ж безумних на кінцях землі".
П а н а с. Ти що, сказився, чи ні? Я людям ніколи не заглядав у підошви, а око моє сидить у голові моїй.
Я к і в. Чи ти пень, чи що? Хіба свиняче око не в голові її? Чи відчуваєш, що голова є бовдур? Цей бовдур, як є початковою частиною свого бовдура, так у пророків означає невидиму у всякій плоті, панівну в ній силу її й начало. А хвіст, підошва, п'ята є фігура праху, полови, висівок, дріжджів, і що лиш є грубе, нице й дебеле у всякому творінні, як бурда, брага, сир, грязь і ін. Те саме означало б, якщо б Соломон сказав отак: "Очі безумних на хвостах землі". Коли чуєш оте: "Будеш оглядатися на його п'яту", то розумій так: будеш обсерватор зовнішній, із числа тих: "Осягнуть, як сліпі стіну", "Полижуть прах, як змії, що плазують по землі". Вороги істинної людини - "Вороги її прах полижуть". "Смерть врятує їх, які поїдають плоди смертної плоті, гірку й гладку тінь згубної фіги, що обминули саме дерево райське. "Зголодніють надвечір..."
Коли чуєш: "Вип'ють всі грішні дріжджі землі", то розумій, що вони налякані й блукають по далеких околицях і зовнішніх міських ругах,30 никають по кінцях і хвостах з євангельським бісом по пустельних місцях, по розпуттях поза селами й цвинтарями, що мають тваринний і жіночий отой вислів: "Душі мужів, подібних до жінок, спрагнуть". Всі вони, ой, не скуштують найсолодшої отої сина царевого вечері: "Не повинен пити... Поки п'ю нове вино в царстві небесному". Всі ці содомляни проштовхуються над вечір у дім Лотів до ангелів, але не входять, а лиш зовні обходять по калюжах, що оточують стіни міста: голодні й спраглі, натруджені й обтяжені. Головна причина цього є підла й прегруба, важча від слова, а грубіла від сиру тяжкість їх серця. Грузнуть сини ці тяжкосердні, як олово. "Голова оточення їх, труд розумний їх". "Прокисло, як молоко, серце їх". "О Ісайє!" "Знай, як попіл, серце їх, і зваблюються". "Навіщо любите суєту і шукаєте брехню?"
"Спробуйте, і побачите". "Як здивував Господь преподобного свого". "Зведіть очі ваші..."
Що ж ти, друже мій, думаєш? Ти все, наче сліпий содомля-нин, одне відчуваєш. Всяка тлінь є одне. Відчуй себе. Ти мертвий. Прив'язався ти до свого трупа, ні про що, крім нього, не думаючи.
Одне, а не двоє, в собі бачиш і, до цього приліплюючись, виконуєш приказку: "Глупий, хто двох порахувати не вміє". Дивишся в дзеркало, не думаючи про себе. Поглядаєш на тінь, не пам'ятаючи самої яблуні, дивишся на слід, а не думаєш про лева, куди цей слід веде. Зириш на райдугу, а не пам'ятаєш про сонце, яке утворюється фарбами її. Це означає: лиш пусте в собі бачити, а тому й не розуміти, і не знати себе, самого себе. Розуміти ж - означає понад видимий предмет прозріти розумом щось невидиме, заселене видимим: "Розпрямтеся, і побачите..." Оце-то є й зберігати, спостерігати, помічати, тобто при відомому зрозуміти невідоме, а з попереднього, наче з високої гори, розуму промінь, як прямолучну стрілу в ціль, метати у віддалену таємничість. Звідси народилось слово символ31. Ось що означає зійти на Сіон, на соломонівську озброєну башту, стояти на сторожі з Авакумом і бути обсерватором. Отак-то блищить, як сонце й як прямолучні стріли блискавки, розум праведних, що мають душі свої в руках божих, і не торкнеться їх мука. Вони, як іскри по стеблах, через всю вугіллям їх спустошувану тлінь течуть, злітають і здіймаються до вічного, як стріли сильно виточені, що озброїли стовп Давида, в сагайдаку тіла тлінного заховані. Ці божественні серця й душі, окрилившись тими посрібленими Ноєвої голубки крилами: "Крила її - крила вогню", і вверх, до чертогу вічності, прямуючи, орлиним...32
Панас. Гей!..
БЕСІДА 2-га,
НАЗВАНА OBSERVATORIUM SPECULA1, ПО-ЄВРЕЙСЬКИ СІОН
Що таке істинне блаженство? На чому воно твердо стоїть? - Звичайно, той камінь великий, дивний і єдиний.
Особи: Панас, Яків, Єрмолай, Логвин, Григорій.
Панас. Скажи мені, Григорію, чому греки назвали блаженство ευδαιμονία 2, тобто розсудливість, а блаженного εύδαιμων
Григорій. Ти ж мені скажи, чому євреї назвали його
196
ж світлом? Воно не сонце. "Засяє вам, які бояться імені мого, сонце правди..." (Малахія).
П а н а с. Чи не тому, що розумне око, як світло й ліхтар у пітьмі, веде нас, коли блаженства шукаємо? А будь-який сумнів і невігластво є пітьма.
Яків. Розумне око є для нас проводирем у всіх ділах. Невже добра скринька й табакерка назветься в тебе світлом і розсудливістю?
Григорій. Даймон чи демон3, означає дух бачення. Кожна ж людина складається з двох начал, які протистоять собі і борються, або сутностей: із гірного й ницого, тобто із вічності й тліні. Тому у кожному живуть два демони чи ангели, тобто вісники й посланники своїх царів: ангел благий і злий, хоронитель і губитель, мирний і бентежний, світлий і темний... Розпитайте, о друзі мої, себе, загляньте в себе. Ой, скажу вам, побачите таємну боротьбу двох мисленних воїнств, особливо коли починається важлива справа. Вникніть лише і увійдіть у серця вашого думне поле, яке ширше від усіх океанів і всяких небес. Водночас скільки тисяч пернатих і швидших за блискавку дум ваших перелітає в усі кінці Всесвіту, і повзає по всій піднебесній? Немає діла, ні найменшої дії, насінням і початком якої вони б не були. Прне духів ополчення невпинно волає: "Хто, як Бог?", "Будь-яка плоть - сіно й ніщо". "Дух животворить слово боже". "Чи послухав ти раба мого Йова?" "Ти Христос, син Бога живого..." А нижнє у безодні сердечній заперечує: "Немає Бога". "Плоть і кров усе животворить". "Чи не даремно шанує Йов Бога?" "Прибутки те роблять". "Христос утішає народи..." Обидві ці армії, як потоки від джерел, залежать від таких же двох своїх начал: гірного й низького, від духа і плоті, від Бога і сатани8, від Христа і антихриста. Велика й блага дума є головний ангел, вість блага, порада правильна, уста премудрі, мова нововогняна, благовість миру, слово життя, сім'я благословенне, слово спасительне й навпаки. Тепер скажи, Панасе, чи борються твої думки?
Панас. Гей, відгадав ти! Одна думка волає у мені, або скажу з пророком Захарією: "Ангел, який говорить у мені". Нове, не корисне сповіщає Сковорода. А неприязний ангел хитро заперечує й шепоче, як Єві, ось що: "Надто тонко пряде, не придасться на сорочку павутиння". Я ж у Ісайї недавно читав отаке: "Полотно павутинне тчуть..." і не буде їм для одягу. Говорить про вітрогонів, які вчаться марноти, зневажають корисне. 1 справді: "Літа наші, як павутиння".
Яків. Наклепник із тих же законів, як змій із тих же
Від отця істини і від отця брехні.
197
квітів не мед, а отруту висмоктує; а диявол у тій же Біблії весь смак із свого черева, як павук павутину з власного свого живота дуже тонко й гладенько, наче шовк, веде, а не із божого духа, як міністр Лже-Христа4, а не законного царя, верховний благовісник якого ось чим хвалиться: "Ми ж розум Христа маємо".
Л о г в и н. 1 я відчуваю боротьбу моїх духів.
Єрмолай. А в мені така ж суперечка таємно шумить.
Я к і в. Це і дивно, й не дивно. Дивно, що мало хто намагається заглядати всередину, випробовувати й пізнавати себе. А не дивно тому, що безперервна ця боротьба у кожному, до єдиного, серце не присипляє. У мене самого переповнене серце або невичерпне джерело, від самого мого народження не породило ні слова, ні діла, щоб перед його початком не відбулася боротьба його пекельних духів з небесними силами, подібно як на небі шум вітрів, які борються, передує прийдешній весні. Цього я не зауважував у юнацькі роки. Буйні мої думки нехтували отою притчею: "Всякий Веремій про себе розумій". Дивні рідкісні явища й легковажні новини відволікали їх від смаку як тієї, так і цієї загальнонародної мови: "Добрий Дін, та що краще, як свій дім?" Здавалося, що у домі моєму всі для мене однаково приятелі. А мені й на думку не спадало оте євангельське: "Вороги людині - її домашні". Нарешті, безлад буйності, що розбуялася, як пожежа, в тілесному будиночку, зібрав докупи розсипані по бездоріжжю думки, наче південний вітер потоки, а мені на пам'ять і на увагу привела сказане оте зціленому біснуватому слово Христове: "Вернися у дім твій". Від цього начала засіяла весна мого благодення. Отже, слово твоє, Григорію, і дивне, й не дивне, і нове, й старе, і рідкісне, й загальне. Однак блага у мене думка, або скажу з патріархом Ісааком: "Ангел мій хвалить слово твоє, а наклепник німий".
Єрмолай. Ангел твій, о друже ти мій Якове, "який охороняє тебе від усякого зла", не спокушається, коли хвалить давню новину і нову давнину. Все те не велике, що разом не містить у собі давнини й новизни. Якщо у соломонівські часи не їли грибів, а нині встав їх винахідник, то це не велике, бо не давнє, а не давнє тому, що без цього люди жили у давнину блаженно. Що давніше, як премудрість, істина, Бог? Усі діла не для всіх, а це - всім часам, країнам і людям, настільки кожному потрібно як для корабля компас і стерно, а для подорожнього Товії - наставник Рафаіл. Премудрість відчуває смак у найсолодшій істині, а істина ховалась у Бозі і Бог у ній. Це єдиний наріжний камінь для всіх будівничих храму блаженства і премудра симетрія5 для тих, хто будує ковчег спокою. Це єдина святая святих, старожитностей давнина. Та де мені знову знайдеш серце, що керується компасом і телескопом віри божої? Ось ця ж сама давнина є предивна рідкість, новина, чудо! А ганитель її є капосник плоті, ангел сатанинський. Не люди винні в цьому, а огудний дух, що оволодів їхніми серцями.
198
Л о г в и н. Так, згадав і я, що наперсник Христа називає його закон новим: "Нову заповідь даю вам". Правда, що істинна є Соломонова притча: "Брат братові допомагає... тощо." Є така ж і руська: "Добре братство краще багатства".
Проте це непоборне місто всі оминають, і діамант дружньої любові блищить дуже рідко. Ось тобі новинка! Та знову, коли превічна ця рада є дуже давня всіх істот симетрія і "міцна, як смерть, любов", що ревним співчуттям усіх світів системи зв'язала й повертає, тоді він же у посланні своєму називає її ветхою. Сам богочоловік, якого не підлий дух, що в поросі плазує, як змій, а вишній отой архангел діві благовіщує, називається новим Адамом і ветхим днями: "Бог любові є". І так: "Хай будуть німими уста облесні", які слово твоє, Григорію, гудять.
П а н а с. А мені пригадалися горді мудреці пишної плоті, які з лайкою питають: "Що є сатана, де він, подай його, проклятущого, сюди, мені в руки. Чи багато у нього рогів?.." Чи не правду каже апостол: "Гудячи - не розуміють"? Судіть - чи не самі вони з рогами? 1 чи не забавляють сина Сирахового? "Нечестивий, що проклинає сатану, сам кляне свою душу". Розумний у картярській грі може бути лабет6, а благий і злий дух є для них небуттям. Ось тобі вхід у лабіринт безбожництва! Знищивши ангельські чини, легко сказати: "Бога немає". Як замуливши по-філистимськи живої води потоки, джерело само собою стає недослідженим і неймовірним.
Яків. Облиш філистимів і хамів: "Всякий Веремій про себе розумій". Не люди винні в цьому, а дух наклепницький, що оволодів їхніми серцями. Якщо у тобі людське серце - жалкуй, а якщо завгодно, то ревнуй і гнівайся, але уникай ворожнечі й злобної гордині з отруйною насмішкою. Хто переслідує людину за віру, є найголовніший ворог божого людинолюбства, як і той, хто озлоблює жебрака за те, що не захотів Христа ради як милостиню прийняти одяг. Остерігайся, друже мій, щоб не закрався під світлою машкарою у надра твої хитрий змій, щоб ангельська любов до Бога не перетворила тебе у диявола для людей. Не забувай отого учительського шляху: "Не знаєте, якого ви духа". Ангельськими мовами говори, а людей всіх люби. Істинна любов не самолюбна.
Григорій. Ая радію нашій одностайності в думках. Втішає мене згода вас чотирьох. Гірні думки у тяжкосердних душах не поселяються! Найчистіший спирт небесний, названий у греків8 dpa , по-римськи також aura, не живе, хіба що вище хмар. Вернімся ж на шлях плину мови нашої. За числом ангелів
"Називається такожdtip -ефір, aether -ефір (лат.), coelum quod supra nubes (небо, яке над хмарами) (лат.). У Біблії "Дух холоду тонкого. "Царство духа є Бог".
199
розділіть весь рід людський на два роди: на вишній і нижній, на правий і лівий, на благословенний і на відторгнений. Тепер можна запитати будь-кого: "Ти наш чи від наших супостатів?" "Якого ти духа?" Немає тут нейтральності з подвійного роду людей, згадайте євангельське роздоріжжя: шлях вузький і широкий, правий і лівий. Наше життя - це подорож. Лівий, через тріумфальні ворота, через звеселяючі проспекти й квітнучі луки, зводить у пекло, прямо кажучи, в сум не засинаючих у душі червів. Правий на вході жорсткий і копіткий, зрештою, мало-помалу гладкий, наприкінці солодкий, при виході - найсолодший. Як будь-яка благородна справа на початку і в корені гірка, а у плодах своїх солодка, і хто сіяв зі сльозами - жне з радістю. Правим йде рід праведних під керівництвом ангела мирного, вірного наставника, охоронця душ і тіл наших. І як сам вождь їх світлий, так і рід той благорозумний, благодуховний, запашний, а життя їх є ось-те: евдемонія, пахощі, благовіяння, яке видихає ладан, миро, смола й олія. Звідси у нас народилося слово благоговіння, звідси у стародавніх всяка благоспішна удача називалась дексіома7! Десничіс - діло правої руки, а люди - сини світла й десниці, наприклад, Веніамін - означає син десниці - [правиці]. Шуйський8 же рід, або лівий, у всьому протилежний до того. Негідну підлість і у нас, в Малоросії, називають шуя. Без сумніву, те ж, що й шуя, і ледь чи не звідти народилось слово оце - лінивий. Наче син лівиці, не правиці. Та я вже забрехався. Ось вам, чому в грецьку давнину блаженство названо евдамония.
Панас. Нині мені відкрилися оті Павлові слова: "Прийміть мене, як ангела божого". "Христові пахощі ми". І кожен сам такий, до якого ангела приліплюється. Ці є добрі діви. "У пахощі миру твого течемо?" Та ах! Мало їх... Недарма плачеш, о Єреміє! "Зменшилась [кількість] добрих дів". Рід лукавий і перелюбний скрізь розмножується. Всі оці не ввійдуть до шлюбного покою палацу нареченого. "Не знаю вас!"
Є р м о л а й. Мені постійно перед очима спокусник учителя нашого в пустелі. О безсоромний! На кого не наважиться наступити, якщо свої підступні наклепи не посоромився звести на голову всіх божих мужів і пророків? "Кинься вниз". Чи можливо, щоб звалився у нижнє болото й смердючу підлість той, хто прорік оцю істину: "Я із вишніх". Хто згори і в гірному народжений, ніяк не вміщує духів, які відсилаються до стада свинячого: "Ви із нижніх". Та знову, яким йому був приємним ангел з саду, що побуджував його до висоти терпіння, за благоволінням і сутністю гірного отця його.
Л о г в и н. Звичайно, оцей сад, де розмовляємо, навіяв тобі такі думки. І мені ці, перед нами квітнучі лілії сільські, що
200
дихають у нюх наш фіміамом своїх пахощів, звели на серце Матвієвого ангела, який сидить на надгробку і благовістить мироносицям отого єдиного чоловіка: "Рід же його хто пізнає?" "Я цвіт польовий і лілія долин". Для охоронців гробу ангел мій жахливий, а для мироносиць - який прекрасний! Світлий, як блискавка і як лілія, що сповнила повітря пахощами. Чи не вони таємно торкають мій нюх, насолоджуючи палаюче в мені з Клеопою й Лукою серце моє? Крила її - крила вогню". "Полечу й спочину..."
П а н а с. Ні, брате, зачекай! Високо не залетиш. Щоб могти нюхати пахощі того нетлінного чоловіка, треба мати отой ніс: "Ніс твій, як стовп ліванський". Оцим-то носом обнюхує Ісаак ризи сина свого Якова. Втратили було цей ніс і зате почули ось що: "О нетямущі галати!" "1 зашкарублі серцем..." Розлючений місяць і земну людину кожне око бачить. "Безумний як місяць змінюється". До небесної отої людини: "І підійметься від землі життя його". Як молодого місяця, не побачить, хіба дуже швидким відчуттям. Тобі належить рости, мені ж: "Перебуде з сонцем і раніше від місяця". Всі ті були безносі, котрих запитує Павло: "Чи прийняли ви Духа Святого?" Ми ж бо й не знаємо, чи він є і що він означає? Хоч придворний, проте без носа був тоді і той євнух, що питав Пилипа: "Скажи, про якого чоловіка так гарно говорить Ісайя?" Недарма у євреїв не ставили священиками безносих і коротконосих. Позбавлений відчуття, що сприймає Христові пахощі, і хто не може похвалитися: "Знаю чоловіка", як може видатися іншим невігласам: "Це ягня боже". Соломонівська наречена, крім хваленого братом носа, має голубині очі. Цими благородними відчуттями, не дивно, що провидить не старіючого оленя, який високо скаче й перескакує по горах і горбах: "Відчуття праведних благопоспішне".
Яків. Носатих носатий хвалить. Ангел божий, що підняв угору за волосся Авакума й Пилипа, може й друга нашого Логвина підняти у гірне. Невже гадаєш, що він лисий? Гадаєш так, а воно не так. Чи дух віри - не прозорлива премудрість? Чи не вона є блаженна сивина й волосся оте: "Волосся голови вашої не загине". Чи не він викликає захоплення й у хору мироносиць? Пахуче миро божої віри у серці їх - достатній для благовісника привід, щоб схопити й підняти їх із плазування у гірне. Віра бачить невідчутного чоловіка, і він не дивиться на тлінь, крім віри: "Господи, очі твої дивляться на віру". Цей благовістив сина і пречистій Марії, цей і Захарії, та при фіміамі віри, цей же обіцяє батькам ізраїльського визволителя Самсона. Але й тут діє непогубний волос віри: "Залізо не зійде на голову його". Це ж'волосся й нетлінне віри, проміння прикрашало й освітлювало й Мойсееву голову, викликало захоплення Єноха і всіх отих з Павлом: "Підняв вас, як на крилах орлиних, і
201
себе". Втілений ангел Павло хвалиться, що і йому волосся помазав Бог духом своїм так, як і Ісайї: "Бог, що помазав нас..." "Дух господній на мені..." А як вірить, так і благовістить плазуючим: "Устань, сплячий..." Так, як Ісайя, якомусь бідному книжнику: "Чого ти тут, і що тобі тут?..." Те ж, що й євангельський ангел: "Що шукаєте, немає тут..." "Там його побачите, о зашкарублі серцем!" І заохочує їх у гірне галілейське, де "ті, що бачили його, поклонилися йому..." "1 той був невидимий їм". Тоді відразу побачили, коли став невидимим і невідчутним так, як коли зник з очей тілесний друга мого бовван, тоді залишилось у моєму серці серце його, як магнітний дух у стальному кільці: "Міцна, як смерть, любов..." "Крила її - крила вогню." А коли плотська любов так сильно віє і гонить до смертоносних жадань, то так само ж і дух божої любові жорстокий, як буря, шумний, як від вина, вугіллям вогняним і полум'ям варить, як пекло, палиіо серце, окрилює й націлює в гірне: "Жорстока, як пекло, ревність". І так любо мені, коли Логвин зізнався, що руйнує серце жало ревності божої і утробу йому так, як Луці і Клеопі. Чи зізнатись вам, що й мою утробу торкає те ж полум'я? Часто воно пригашується плотським жаром. Та хто безпосередньо відчув красу гірної людини, любові того ні вода велика пригасити, ні ріки потопити не можуть: "Ні теперішні, ні майбутні..." "Повстане ангел господній..." Остудить Вавілонську піч і звільнить їх. "Зникне серце моє і плоть моя..."
Г р и г о р і й. Це вже ми чули - про два начала, про подвійний рід ангелів і людей, про два шляхи людського життя. Втім, нині самі доходьте розумом, що із цих же джерел народжується подвійний смак у Біблії: добрий і лукавий, рятувальний і погибельний, хибний та істинний, мудрий і безумний...
Яків. Немає легшого додуматись, як у цьому. Змій із тієї ж корови ссе молоко і перетворює в отруту, а людина слухає притчу: "Збивай молоко, і буде масло". Душевній людині Лотова пиятика, Давидове й Соломонове жінколюбство - сморід, отрута й смерть, а духовній - пахощі, їжа, пожива й життя. Віра гірна візьме змія й не пораниться, в печі не обпалюється, у морі не потопає, отруту й смерть їсть і п'є, і тому здорова, ось "знамення віруючим"! Біблія не лише корова, але й пекло, й змій, і всепоглинаючий лев. Але в жорстокості цього лева знаходять з Самсоном стільники насолоди ті: "Правиця твоя прийме мене..." Цей дракон для таких цілющий, і є деревом пресолодких райських плодів, але не тим, які "полижуть порох, як змії, що плазують по землі". "Той зітре твою голову..." Чудо ізраїльське! Де віра знаходить солодку, кращу від меду й стільників поживу, там тяжкосердну душу терзають псячі мухи й шершні: "Нашлю на них шершнів..."
202
Панас. Стережися, Якове, ти вже зробив Біблію стародавнім чудовиськом, що мучило давно єгиптян. Ім'я його - Сфінкс - дівоча голова, тулуб левиний...
Я к і в. Не сумніваючись, друже мій, кажу, що вона-то є лев, який обходить Всесвіт, гарчить і терзає, напавши на бідного читача з лівого боку. Пропав він у пекельних її щелепах. Ти ж, о Ізраїлю, не бійся Якова! "Зустріне його, як мати", прикриє його від спеки, заспокоїть у материнському лоні, охлібить хлібом і напоїть водою. "Вода глибока - рада у серці мужа". "Хто п'є від води цієї, не спрагне навіки".
П а н а с. То чи не вона й повія ота в Соломона, за якою волочаться буйні молодики? Вона гіркіша від пекла. Втікають же, "як олень, поранений у сім'яники". "Не знаючи, що на душу свою тече". Куди вона заводить їх? О лютий язик її! "Зуби його, зуби левові, що вбивають душу..."
Я к і в. О друже мій! Вгадав ти. Це та повія. "Слова потопні, мова облесна цієї повії". Вона наводить усесвітній потоп. Та віра з Ноєм із незогниваючого споруджує собі безпечну храмину. Вона по-римськи area, те ж саме, що по-грецьки. Це ім'я боже. "Покриє тебе боже начало". Від цієї повії врятував ангел обручника: "Иосифе, не бійся". Трохи не потрапив, повз Рахіль, на прілооку Лію9.
Є р м о л а й. Чи не вгадаю і я? Чи не Біблія оті смертоносні джерела, які Єлисей перетворює в цілющі, коли їх сіллю осолонив пророк? Засмітили їх філістимляни.
Я к і в. Ти влучив у самісінький центр. Очищує їх Ісаак, осолонює Єлисей, освячує, занурюючи у них Христа, Предтеча, а сам Христос перетворює несмачну їхню воду у вино нове, яке "звеселяє серце людини". А Мойсей гірним посохом розділяє й підсолоджує несмачну їх гіркоту за Павлом: "Слово ваше хай буде сіллю розчинене". "Про Бога похвалю слово, про Господа похвалю слово".
Логвин. Дух вгадування зачепив і мене. Чи не є вона [Біблія ] той, що у Даниїла, семиголовий змій, який губить жінок і немовлят? "Змій цей, якого ти сотворив". Хоч він кит, хоч дракон - є то Біблія.
Я к і в. Чи не вилився на вас, друзі мої, отой дух від Вишнього? "Виллю із духа мого". "Старці ваші сни побачать..." Хто здатний це вирішити, якщо не буде Бог з ним? Дух віри все випробовує і все відкриває. Цьому змієві в щелепи замість солі вкидає Даниїл кульку, пілюлю або котишок. Тоді цього гаспида мале отроча повести може.
Є р м о л а й. Любий мій котишок, що означає ця кулька? Чи спитаю тебе по-єврейськи: манна - що це?
Яків. Він зліплений зі смирни, з деревної вовни і з жиру. Пішов прямо в черево зміїне.
203
Є р м о л а й. Кажи, друже мій, швидше, не муч мене. "Поки візьмеш душу нашу?"
Яків. Ху! Хіба не знаєш, хто був у череві китовому?
Є р м о л а й. Ах! Ти тепер ще більше мене засмутив.
Яків. "Вірив, тому й заговорив". Ця кулька є завжди існуючий центр пресвятої вічності. У храмах божих зображається так:
У центрі трикутника око.
1. Альфа - випереджає будь-яке сотворіння.
2 - омега після всякого сотворіння залишається.
3. Віта [бета ] - середина, що народжується й зникає, та за початком і кінцем вічна. Ця трійця є одиниця:
"Трисонячна єдність", "недремне око..."
Є р м о л а й. Не знаю, чогось Панас усе посміхається.
Панас. Трикутник твій, Якушо, пахне Піфагором10. Небезпечно, щоб ти не накадив і духом платонівським11, а ми шукаємо Христового духу.
Л о г в и н. 1 мені видається, наче запахли платонівські ідеї.
Яків. Піфагорствую чи платонствую - немає біди, аби не ідолопоклонствував. 1 Павло, й Аполлон є ніщо з Авраамом. "Бо ніхто не благий..."
Григорій. Дайте спокій! Прошу, не чіпайте його. Він слово благе вийняв із віруючого серця. З вірою грязюка у Бога дорожча від чистого золота. Судіть, не на обличчя дивлячись. Згадай вдовин пенязь12. Не вміщуйте богознання у тісняву палестинську. Доходять до Бога й волхви, тобто філософи. Єдиний Бог юдеїв і поган, єдина й премудрість. Не весь Ізраїль мудрий. Не всі й погани пітьма. Пізнав Господь сущих його.
204
Збирає з усіх чотирьох вітрів. Будь-хто для нього є Авраамом, тільки б серцем володів дух божої віри, без якої й Авраам не міг виправдатися, ні ніхто інший. Тільки дух віри виправдає і плем'я, й країну, й час, і стать, і чин, і вік, і розум. Іноплемінник Неєман зцілився у Йордані, де марно обмивався необрізаний серцем Ізраїль. Яке нікчемне самолюбство! Поклоняєтесь у храмах трикутникові, зображеному художником, що його не розуміє, а цей же образ, у любомудрів сутністю божества осяяний, лаєте. Чи не це є: "Поклоняєтесь тому, чого не знаєте?..." Не розжувавши цього хліба Христового, як можете перетворити й перемінити сутність на животворний сік? Чи не означає це бажати собі суду й смерті, аби сповнилось писання: "Йдучи, вдавився?..." Гляньте, сліпці, на божі хліби, що називаються проскура, тобто приношення. Чи не бачите, що на одному зі семи, зверху є ложе трикутника, вирізаного списом священика, що роздроблюється й вкладається в уста причасникам? Чи не пророк священик? А пророк - чи не любомудрии і прозорливий муж, чи не міністр і не апостол божий із тих: "Невідому й таємну премудрість явив ти мені". "Навчу беззаконних шляхів твоїх". Не хліб цей, а хліб з перетвореною сутністю, він є дух божий, тайна трійці, і не вино стихійне, вино фізичне, але вино нове нетління, вино Христової премудрості, що веселить серця вірних. Цього духа премудрості у хліб цей і у вино якщо не вдихнути, - що залишилось вкушати? Хіба смерть: "Смерть врятує їх..." "Близько ти, Господи, біля стін їх, далеко ж від сердець їх". Заради цього ж пророк Даниїл вкладає у щелепи змія таємничий хлібець.
Панас. Яка нісенітниця! Там хлібець в устах зміїних, а в нас трикутник у хлібці. Не клеїться щось, не можу погодити.
Григорій. Ой, який ти, друже мій, гострий і хиткий у лайці! А в розумінні пророчих тайн серце твоє повільніше від черепахи. Розжуй гарненько, відчуєш смак. Там хлібець у голові зміїній, а тут трикутник у хлібі. "Той зітре..."
Панас. Воля твоя, не клеїться. Там у голові, наче у горщику, хліб, а тут, у хлібі, хлібець трикутний. Хліб і горщик - різниця.
Григорій. О зашкарублий галате, мій брате! Здогадайся, що зміїна голова й хліб є одне і те ж.
Панас. Боже мій! Це не вміщається у моєму серці.
Григорій. О любе мені просте твоє, але невірне серце!
Панас. Розжуй мені, тоді можу повірити.
Г р и г о р і й. Чи Біблія не змій? Вхід і двері її - чи не зміст книги? Сім днів - чи не сім глав? Сім сонць - чи не сім хлібів? Чи" не у ці хліби вкидає Даниїл отой хлібець? "У сонце поклав поселення своє". "Той зітре твою голову".
Сонце зайшло... Прощавайте!
205
ДІАЛОГ, АБО РОЗМОВА ПРО ДАВНІЙ СВІТ1
Любому другові Михайлу Івановичу Ковалинському Писаний 1772-го року, переданий у дар 1788-го
УЛЮБЛЕНИЙ ДРУЖЕ МИХАИЛЕ!
Прийми від мене цей маленький подарунок. Дарую тобі мою забавочку. Вона божественна. Розмова про давній світ. Що є найдавніше? Бог. Ти народився любитися з Богом. Прийми оцю мою лепту. Читай. Мудруй. Прирости її і вирости її. Із зерна зійде благотіннолистий дуб мамврійський. Тінь його вмістить хоч Всесвіт. Багато хто пиіас, пю ж робить у житті Сковорода? Чим забавляється? Я ж у Господі радію. Веселюсь у Бозі, спасителі моїм... Забава, по-римськи - oblectatio, по-грецьки - діатриба, по-слов'янськи - глум, або глумління, є корифа2 і верх, і цвіт, і зерно людського життя. Вона є центром кожного життя. Всі діла кожного життя сюди течуть, наче стебла, перетворюючись у зерно. Є деякі, що живуть без центра, наче пливуть без гавані. А я про розтлінних не кажу. Бо ж кожному своя забава мила. Я ж поглумлюсь у заповідях вічного. Ти знаєш, як люблю його і як він полюбив мене. Скажеш, як десять заповідей вистачає на довголітню забаву? Тьху! Якщо б і особливий Мафусаїлів вік3, то й тоді вистачає. Ах, все огидою і в огиду виходить, крім святині. Ах, недарма Давид: "Дивні-бо твої одкровення". Все випереджають, усе завершують. Будь-якій кончині є кінцем і залишком без мерзоти. Вічна мати святиня годує мою старість. Я соски її ссу без огиди і прагну більше й більше. Я повік буду з нею, а вона зі мною. Бо все минає, а мила любов - ні. Коротко скажу: це діатриба і типик4 мого життя! "Блаженний муж, який у премудрості помре, і хто в розумі своєму навчається святині, розмірковуючи про шляхи у серці своєму, і в заповітних (тайнах) її переконається..."
Любий друже! Був і залишаюся твій Даниїл Мейнгард5.
Основа діалогу
"Пригадав дні давні" (Псалом 142). "Гляньте на давні роди" (Сирах). "Загубіть ветхе ветхих" (Мойсей). "Згадав долі твої одвіку, Господи, і втішився" "Розповіли мені законопорушниці глумління, та не як закон твій, Господи" (Псалом 118).
206
Sola Veritas est dulcis, viva, antiquissima, cetera omnia sunt foenum et heri natus fungus6.
РОЗМОВА ПРО ДАВНІЙ СВІТ
Особи: Панас, Яків, Логвин, Єрмолай, Григорій
Григорій. Подивімся ж нині на природних бо-гопроповідників, загляньмо у давні роки, якщо хочете.
П а н а с. О преславне видовище! Але як можна бачити давні роки? Чи можна дивитись на те, що вже минуло? Якщо ж минуло, тоді не видно. Як же дивитись?
Логвин. Якщо відкривається театр найдавніших часів, тоді можна бачити й людей. Вода без риб, повітря без птахів, а час без людей бути не може.
Панас. Як же можна бачити минулі часи?
Яків. Так можна бачити, як вчорашній день твого життя, а вчорашній день так, як нинішній, минулий ранок, а ранок так, як півгодини тієї, у якій перебуваємо. Оце нині тече десята година, тридцять четверта хвилина, 1772-й рік від Христа, п'ятнадцятий день місяця травня, нарешті, половину цієї десятої години, яка минула, можна бачити як чотири хвилини. Ось щойно вони протекли. А тепер п'ята другої половини хвилина. Гляньте на годинник!..
Панас. Щодо вчорашнього дня мого життя, то він для мене на все життя є дуже солодким видовищем.
Л о г в и н. Як це?
Панас. Господи! Не мені, а імені твоєму слава. Похвалюся про Господа перед друзями. Вчора довелось мені сперечатись у розмові з одним моїм сусідом. Він розлютився, назвав мене негідником, шкідливим для співжиття, злодієм тощо. Прийшов я додому, через кілька годин почув жіночий і дитячий вереск. У чому справа? Сказали мені, що до згаданого сусіда приїхав давній його кредитор з векселем, а він не в змозі сплатити 30-ти карбованців за векселем, що ніхто на його прохання, хоч обійшов 30 дворів, не допоміг йому і що нарешті забирають його у тюрму. Шкода мені стало. Схопив перо, написав йому таке:
"Любий друже! Вдячний вам, що дали мені нагоду для благодіяння. Посилаю вам 30 карбованців. Використайте їх як свої власні. Цим можете мені навіки зробити ласку.
Ваш старанний слуга H.H."
Я послав гроші, а його звільнили. Згадуючи про вчорашню справу, відчуваю багатство насолоди, одної краплі якої я не віддав би за 1000 єфимків7, а мені вона вся коштувала лише 30 карбованців.
207
Є р м о л а й. Дешева твоя купівля, а інший продає за 30 карбованців і самого Христа.
Л о г в и н. Тим же оком, котрим дивишся на вчорашній час, можна дивитись на самі авраамські часи. Павло всі минулі роки вміщує у цьому слові (вчора), нинішні - у слові (ниці), а все майбутнє називає віком: "Ісус Христос вчора й сьогодні, той же і навіки".
Якби сказав - вчора, і нині, і завтра, тобто навіки віків. Якщо хтось бачить нині, той бачить і вчора, і одкровенням одного дня відкривається тисяча літ. Вона вміщується в одному дні, а день простягається на 1000 літ. Зрозумій вечір седмиці і побачиш ранок семи тисяч років. "І був вечір, і був ранок, а день один".
Яків. Можливо, й правда, що тисяча однакових печаток міститься у одній такій же, а одна розходиться на тисячу, і одна глиняна модель сховалася у десяти тисячах посудин. "Всі тим були..."
Панас. Яким чином 1000 років буде одним днем і навпаки?
Л о г в и н. Ох, не цікався. Не все те хибне, чого не сприймає розум немовляти. Якщо не розумієш, то приборкай твій розум для послуху і вір Петрові святому... "Одне це хай не втаїться від вас, любі мої, що один день перед Господом як 1000 літ, і 1000 літ, як день один". Оглянься на псалом 89.
Панас. Вірую, Господи, що 1000 років перед очима твоїми, як день вчорашній...
Л о г в и н. Я міг би тобі сказати й оце, що коли хтось одну людину знає, то той усіх знає. Одна у тисячі, а тисяча, як одна людина. Та це не у нас, а перед Господом.
П а н а с. Ах, перед Господом! Скажи, де перед Господом?
Л о г в и н. Там, на тому світі, на другому світі.
П а н а с. Де ж той другий світ?
Л о г в и н. Там, де "друга людина - Господь з небес". П а н а с. А друга людина де? Л о г в и н. Там, де другий світ. П а н а с. А другий світ де?
Л о г в и н. Ось де! Послухай Петра святого: "Нового неба й нової землі хочемо, згідно з його обіцянкою, бо у них правда живе". Бачиш, що другий світ там, де нове небо і нова земля? Вони є його члени.
П а н а с. Де ж нове небо і земля нова?
Л о г в и н. Там, де старе небо і земля.
П а н а с. А старе небо де?
Яків. Неабиякий ти шукач: ще нового не знайшов, а старий світ загубив. Старе небо під носом у тебе. Панас. Але ж старе небо і стара земля всюди? Л о г в и н. Скрізь.
208
П а н а с. 1 не можна знайти місця, яке було б хоч трішечки порожнє?
Л о г в и н. Не можна.
Панас. Все наповнене старим небом і землею?
Л о г в и н. Все.
П а н а с. Де ж твій новий світ?
Л о г в и н. Всюди.
П а н а с. Як же старий світ поєднаєш із новим?
Л о г в и н. Так, як тінь з її деревом. Глянь на оцю живу й благотіннолисту яблуню.
Панас. Яблуня піднялася вгору, а тінь простяглась унизу. Тінь в одному, а яблуня в іншому місці. Тут інша справа.
Л о г в и н. Адже крайня частина тіні лежить на землі, та початок і основа її є разом з яблунею, і вона ніколи не буває ні більша, ні менша від своєї яблуні. Коротко кажучи, тінь не заважає розміщуватися яблуням.
Панас. Ось так хіба скажи: "Тінь яблуням розміщуватись не заважає".
Логвин. Таяж так і кажу.
Панас. Тінь яблуні розміщуватись не заважає.
Л о г в и н. Звичайно.
Панас. Отже, старий світ є тінь нового.
Логвин. Думаю і вірую. А якщо до кінця зрозумію, що так воно є, тоді побачу його і, люблячи, полюблю його в Господі, а Господа у світі його.
Панас. Ах! Бідолашні ми з нашим світом. Світ наш, вік наш і людина наша є лиш тінь. Але чому світ наш є тінню?
Логвин. Спитаю й я в тебе. Чому тінь є тінню?
Панас. Тому що минає й постійно не перебуває.
Л о г в и н. Як же вона минає?
Панас. Коли сонце заходить, тоді тінь зникає, а тим скоріше, чим більше простягається. Вчора була одна, нині друга, завтра третя привидиться. То народжується, то зникає. А народившись, твердо не стоїть, а відхиляється від того місця. Навпаки ж, яблуня років зі сто стоїть непорушно.
Логвин. Ось ще чому тінь є дрібниця! Вона не є ділом, а лиш якоюсь його подобою і дотримується його. Глянь же нині тлінним твоїм оком на дріб'язкову тінь твого тлінного світу і заспівай з Давидом: "Дні наші, як тінь на землі, і немає постійності". Він постійно змінюється. То народжується, то зникає, то зменшується, то відхиляється. Чи не багато тисяч тіней її у яблуні? Так тисяча наших літ в одному господньому дні ховаються. Світ господній і день господній - це дерево життя. А наш старезний, тіньовий і тлінний світ є деревом смерті. Воно глупомудрим серцям здається добром, та по суті своїй лукаве. "І прикрила їх тінь смертна".
209
Світ наш с риза, а господній - тіло. Небо наше є тінь, а господнє - твердь. Земля наша - пекло, смерть, а господня - рай, воскресіння. Вік наш - це брехня, мрія, суєта, пара, ніщо, а істина господня перебуває вічно. Вік наш - це різноманітність і різновид тіні, січення піску, зів'ялість цвіту. Вік же господній є єдність, тотожність, діамант. День наш є те ж саме, що й вечір, ніч, місяць. День господній - це вічний ранок, світло неприступне, сонце, яке не заходить. "Господь близько". "Прийде ж день господній, як злодій уночі, того ж дня небеса з шумом повз підуть, стихії ж, спалювані, знищаться". А як світ наш і вік злий, так і людина наша лукава. "Перший чоловік із землі тлінний".
Панас. Таких-то, думаю, 1000 в одній людині, що стоїть перед Господом, а один божий чоловік у тисячі наших.
Логвин. Ая тобі кажу, що не тисячі, а всі наші, всіх віків люди, в одній господній людині так знаходяться, як незліченний всіх наших світів хор ховається у божому світі і в раї першородного отого світу, про який Йов: "Хто влаштує мене по місцях минулих днів, у них же мене Бог береже". Оцей-то й є день господній, як злодій (дивись псалом 83-й, вірш 11-й).
А як у Бозі немає поділу, а є він єдністю, що простягається по всіх віках, місцях і створіннях, так Бог, і світ його, і чоловік його є єдиним.
Панас. Чудний ти, Господи! Чудний світ твій. Чудний чоловік твій.
Логвин. Зрозумій єдине яблучне зерно, і досить тобі. Якщо ж єдине в ньому дерево з коренем, з листям і плодами сховалося, тоді можеш там же знайти незліченні садів мільйони, наважуся сказати, і незліченні світи. Чи бачиш у маленькій нашій крихті і у крихітному зерні жахливу безодню божої сили? Чому ж, навпаки, наша широта, що простягається вище зірок, у єдиній божій точці не могла би втаїтися? Якщо хтось хоч трішки натхненний божим духом, той може швидко повірити, що в єдиному господньому чоловікові всі наші земні вміщаються. Підла наша природа, будучи тінню, є мавпою, яка у всьому наслідує свою пані натуру. Ця рабиня своєю зовнішністю, наче фарбами, наводить тінь на всі блаженної натури діла, зображаючи тінню для тлінних і немовлячих умів весь скарб, що таїться у невичерпних надрах панівної природи, як невидима вічносуща істина. Отже, якщо хочеш пізнати щось у дусі чи в істині, розглянь спершу в плоті, тобто у зовнішності, і побачиш відбиті на ній сліди божі, що викривають невідомі й таємні його премудрості і наче стежечкою ведуть до неї. Панас. Тихіше, пане мій! Не залітай з орлами у пітьму хмар! Перестаю розуміти мову твою. Пряди грубшу ниточку для очей моїх сільських.
Л о г в и н. Чи ти бував коли у царських палатах? Чи стояв посеред покою, де всі чотири стіни і двері, вкриті, наче лаком, дзеркалами?
П а н а с. Не доводилось.
Логвин. Стань же, якщо хочеш, на рівному місці і звели поставити навколо себе сотню дзеркал. Тоді побачиш, що один твій тілесний бовван володіє сотнею видів, що залежать від нього одного. А як тільки забрати дзеркала, раптом всі копії ховаються у своїй правічності чи оригіналі, наче гілки у своєму зерні. Однак же тілесний наш бовван і сам є лиш єдина тінь істинної людини. Ця істота, наче мавпа, утворює лицевидним діянням невидиму й всюдисущу силу і божество тієї людини, якої всі наші боввани суть наче дзеркаловиді тіні, які то з'являються, то зникають, тоді як істина господня стоїть непорушна навіки, утвердивши діамантове своє обличчя, що вміщує незліченний пісок наших тіней, які безконечно простягаються із всюдисущих і невичерпних її надр. "Заховаєш їх у тайні лиця твого".
Оцю-то людину бачить блаженний Навин, як написано: "Глянувши очима своїми, бачить людину, що стоїть перед ним". Розжуй кожне слівце, а по-перше, оте: "глянув" і оте: "що стоїть". А дні наші, як тінь, і немає постійності. Навину з'явилось те ж, що й Аврааму: "Глянув очима своїми, бачить - і це три мужі". Авраам цьому дивному чоловікові каже: "Я земля і попіл". А там пишеться: "Стоячого проти себе". Звичайно ж, отой гірний чоловік має протилежну сутність. А Навин - лиш тінь і попіл: "Бачить чоловіка, що стоїть проти себе".
Є р м о л а й. Господи! "Що таке людина, як пам'ятаєш її?" Мені здається, що Давид запитує Бога про ту ж дивну людину, про яку раніше сказав: "Славою і честю вінчав ти його".
Логвин. Звичайно, із цієї людини дивується Давид, глянувши розумними очима на пишноту її, що здійнялася вище від наших небес і стихій. Він бачив, що будь-яка людина із нашої братії є не те, що він, і відрізняється, як віддалене небо від землі. Начебто сказав: "Ах, Господи! Яка -ивна та людина, котру сам ти вважав людиною!" Вона тобі,
ти їй друг. Вона у тобі, а ти у ній. "Господи, що є людина,
к відкрився ти їй".
Хто із нас, смертних, подібний до неї? Ах, жоден! Наш рід - це земля, попіл, тінь, вид, ніщо... "Дні наші, як тінь, минають". А твоя людина вічно стоїть. Поставив ти її... Все підкорив ти під ноги її".
211
Яків. Немає анітрохи сумніву, щоб мова Давидова не стосувалася цієї дивної людини: "Що є людина, як пам'ятаєшїї?"
Розсудіть слово оце: "пам'ятаєш її". Звичайно ж, вона не земного нашого роду, якщо Бог її пам'ятає. Наш весь рід виключений із його запасу. Ось слухай: "Не зберу соборів їх із крові, і не пом'яну імен їх устами моїми". Ми-то плоть і кров, і сіно. Як може плоть і кров встояти перед лицем господнім? "Бог наш є вогонь пожираючий".
Та про цю людину пишеться: "Відвідуєш її". Видно, що ця дивна людина чужа для нашої плоті й крові і перевершила усі нашого світу стихії. "Хай вознесеться пишнота твоя понад небеса".
Григорій. Якщо б вона була земною, тоді яка потреба була дивитись вгору тим, хто хотів її бачити? Бо ж плотську людину скоріше побачиш, втупивши погляд у землю, ніж дивлячись на небесне склепіння. Проте одноголосно проповідують: "Глянув! Глянув!" Ось у ту ж дудку грає й Даниїл: Слухай: "Здійняв очі мої й побачив. 1 це муж один, одягнений у ризу лляну3, а стегна його підперезані золотом світлим, тіло ж його, як фарсис8... Голос же слів його, як голос народу". У цих словах зауважуй оте - "один", і те - "голос, як голос народу". Тільки що не сказав - один у всіх, і всі у ньому. "1 каже мені: не бійся, муже бажаний! Мир тобі!" Оцього-то побачивши, Давид здивувався, співаючи з захватом: "Господи, Господи наш! Яке чудове ім'я твоє!... Хай вознесеться пишнота твоя понад небеса".
Л о г в и н. Миле моїм сердечним очам видовище відкривається9. Оце бачу на пустельному шляху в полі вельможну колісницю, що котиться, а в ній сидить знаменитий пан. З ким же? З жебраком, з мандрівним бурлакою. Вони, сидячи, розмовляють, а перед ними лежить розкрита книга. "Скажи, будь ласка, розжуй мені хоч трохи, - просить придворний пан, скарбник цариці ефіопської. - Чи можеш знати, мій друже Пилипе, про якого чоловіка розповідає Ісайя отаке: "Як ягня на заколення ведеться..." "У смиренні його суд його вознесеться". "Рід же його хто пізнає? Бо підійметься із землі життя його".
Будь добрим! Чи про себе, чи про кого іншого оця його мова?
Пилип. Яка користь читати пророків і не розуміти?!
Тут розуміється льон, що називається віссон, по-грецьки - ?????. Це рід кам'яного волокна, що не горить у вогні. Означає ж нетлінність. Золото також мас свої домішки. Вогнем же очищене й світиться, і не згоряє, і є оораз безсмертя.
212
Є в н у х. Як же можна розуміти, якщо ніхто не навчить мене?
П и л и п. О пане! Гей, воістину ти не невіглас. Бо не прагне розуму премудрості хіба премудрий. Не думай же, пане милий, щоб Ісайя цими так великими словами величав якогось тлінного чоловіка. Пророк постійний у своїй мові. Не може похвалити те, що недавно ганив. Хіба ви забули? Згадайте вищесказане: "Будь-яка плоть - сіно", - недавно вигукнув3. Дивіться на Всесвіт, наповнений такими, як ми, людьми, які то народжуються, то гинуть. То чи можливо, щоб пророк про себе чи про іншого насмілився сказати: "Рід же його хто пізнає?" Хто ж скаже, що наш рід не земля, плоть, сіно й тінь? Та прозорливе око Ісайї прозріло у плотській нашій тіні особливу людину, яка є лиш одна, і про неї гукає: "Підніметься із землі життя її..." А весь наш земний родовід умістив у цьому слові: "Будь-яка плоть - сіно". 1 так Даниїл сказав: "Голос слів його, як голос народу". Так і Ісайя гукає про того ж мужа: "Слово Бога нашого є вічно", наче в одному тоні співав з Даниїлом: "Сила слова його, як сила в народі"".
Є в н у х.. О Пилипе! Дивовиж ти наговорив. Ти запалив у мені смертельне бажання бачити того чоловіка, я про нього від народження чую вперше.
Пилип. Вельмишановний пане! "Міцна, як смерть, любов..." Та коли пишнота отого чоловіка понад небеса і понад всі наші стихії піднялася, то не можна плазуючим по землі та плазуючим по стихіях поглядом бачити його. Це означає - шукати серед мертвих живого і вести це праведне й невинне ягня на заколення, стригти мертве волосся його, їсти землю й мудрувати про сіно. Така душа, що рухається по землі, не присвячується Господу ізраїльському і є поза цим числом: "Святи їх у істину твою: слово твоє є істина". Правда, що вся стихійна ницість, наче риза, ним ношена, є його сутністю, і він у ній всюди. Та не вона є ним, і не він с нею. І хоч у ній, та крім неї і вище від неї перебуває не місцем, а святинею, і роздуми про нього аж ніяк не ниці, бо "у смиренні його суд про нього високий".
Ця його стихійна ницість і смирення його ж самого знищує перед нами. У ній-то ми, втуплюючи очі, занурюємо думки наші і, задивившись на тінь, не зводимо сердечних очей у гірні істини роздуми й у відання істинної людини, як "підніметься
Вище уже сказано оце: "Сину людський, закричи" (звелів йому Бог). "і що ж закричу" (питає Ісайя). А ось що (говорить йому Бог): "Будь-яка плоть - сіно" та інше.!.
бг
1 олос, слово, воля, повеління, царство, закон, сила, дух є те ж саме.
213
Яків. Немає анітрохи сумніву, щоб мова Давидова не стосувалася цієї дивної людини: "Що є людина, як пам'ятаєш
її?"
Розсудіть слово оце: "пам'ятаєш її". Звичайно ж, вона не земного нашого роду, якщо Бог її пам'ятає. Наш весь рід виключений із його запасу. Ось слухай: "Не зберу соборів їх із крові, і не пом'яну імен їх устами моїми". Ми-то плоть і кров, і сіно. Як може плоть і кров встояти перед лицем господнім? "Бог наш є вогонь пожираючий".
Та про цю людину пишеться: "Відвідуєш її". Видно, що ця дивна людина чужа для нашої плоті й крові і перевершила усі нашого світу стихії. "Хай вознесеться пишнота твоя понад небеса".
Григорій. Якщо б вона була земною, тоді яка потреба була дивитись вгору тим, хто хотів її бачити? Бо ж плотську людину скоріше побачиш, втупивши погляд у землю, ніж дивлячись на небесне склепіння. Проте одноголосно проповідують: "Глянув! Глянув!" Ось у ту ж дудку грає й Даниїл: Слухай: "Здійняв очі мої й побачив. 1 це муж один, одягнений у ризу лляну3, а стегна його підперезані золотом світлим, тіло ж його, як фарсис8... Голос же слів його, як голос народу". У цих словах зауважуй оте - "один", і те - "голос, як голос народу". Тільки що не сказав - один у всіх, і всі у ньому. "1 каже мені: не бійся, муже бажаний! Мир тобі!" Оцього-то побачивши, Давид здивувався, співаючи з захватом: "Господи, Господи наш! Яке чудове ім'я твоє!... Хай вознесеться пишнота твоя понад небеса".
Л о г в и н. Миле моїм сердечним очам видовище відкривається9. Оце бачу на пустельному шляху в полі вельможну колісницю, що котиться, а в ній сидить знаменитий пан. З ким же? З жебраком, з мандрівним бурлакою. Вони, сидячи, розмовляють, а перед ними лежить розкрита книга. "Скажи, будь ласка, розжуй мені хоч трохи, - просить придворний пан, скарбник цариці ефіопської. - Чи можеш знати, мій друже Пилипе, про якого чоловіка розповідає Ісайя отаке: "Як ягня на заколення ведеться..." "У смиренні його суд його вознесеться". "Рід же його хто пізнає? Бо підійметься із землі життя його".
Будь добрим! Чи про себе, чи про кого іншого оця його мова?
Пилип. Яка користь читати пророків і не розуміти?!
Тут розуміється льон, що називається віссон, по-грецьки ????. Це рід кам'яного волокна, що не горить у вогні. Означає ж нетлінність. Золото також має свої домішки. Вогнем же очищене й світиться, і не згоряє, і є образ безсмертя.
212
Є в н у х. Як же можна розуміти, якщо ніхто не навчить мене?
П и л и п. О пане! Гей, воістину ти не невіглас. Бо не прагне розуму премудрості хіба премудрий. Не думай же, пане милий, щоб Ісайя цими так великими словами величав якогось тлінного чоловіка. Пророк постійний у своїй мові. Не може похвалити те, що недавно ганив. Хіба ви забули? Згадайте вищесказане: "Будь-яка плоть - сіно", - недавно вигукнув3. Дивіться на Всесвіт, наповнений такими, як ми, людьми, які то народжуються, то гинуть. То чи можливо, щоб пророк про себе чи про іншого насмілився сказати: "Рід же його хто пізнає?" Хто ж скаже, що наш рід не земля, плоть, сіно й тінь? Та прозорливе око Ісайї прозріло у плотській нашій тіні особливу людину, яка є лиш одна, і про неї гукає: "Підніметься із землі життя її..." А весь наш земний родовід умістив у цьому слові: "Будь-яка плоть - сіно". 1 так Даниїл сказав: "Голос слів його, як голос народу". Так і Ісайя гукає про того ж мужа: "Слово Бога нашого є вічно", наче в одному тоні співав з Даниїлом: "Сила слова його, як сила в народі"".
Є в н у х.. О Пилипе! Дивовиж ти наговорив. Ти запалив у мені смертельне бажання бачити того чоловіка, я про нього від народження чую вперше.
П и л и п. Вельмишановний пане! "Міцна, як смерть, любов..." Та коли пишнота отого чоловіка понад небеса і понад всі наші стихії піднялася, то не можна плазуючим по землі та плазуючим по стихіях поглядом бачити його. Це означає - шукати серед мертвих живого і вести це праведне й невинне ягня на заколення, стригти мертве волосся його, їсти землю й мудрувати про сіно. Така душа, що рухається по землі, не присвячується Господу ізраїльському і є поза цим числом: "Святи їх у істину твою: слово твоє є істина". Правда, що вся стихійна ницість, наче риза, ним ношена, є його сутністю, і він у ній всюди. Та не вона є ним, і не він с нею. І хоч у ній, та крім неї і вище від неї перебуває не місцем, а святинею, і роздуми про нього аж ніяк не ниці, бо "у смиренні його суд про нього високий".
Ця його стихійна ницість і смирення його ж самого знищує перед нами. У ній-то ми, втуплюючи очі, занурюємо думки наші і, задивившись на тінь, не зводимо сердечних очей у гірні істини роздуми й у відання істинної людини, як "підніметься
Вище уже сказано оце: "Сину людський, закричи" (звелів йому Бог). "І що ж закричу" (питає Ісайя). А ось що (говорить йому Бог): "Будь-яка плоть - сіно" та інше.!.
Голос, слово, воля, повеління, царство, закон, сила, дух є те ж саме.
213
із землі життя його" і "вознесеться пишнота його понад небеса".
Отже, пане милий, якщо можеш звести сердечне твоє око від підлої натури нашої вгору до отої панівної святої красоти, то в той день можеш побачити і єдину оту божу людину. Та ніколи розумний погляд наш від смерті до життя і від землі до небес не піднімається, хіба що у той день: "Тоді стихії, спалювані, зруйнуються..." У той господній день створюється серце чисте в людині, а у серце вселяється слово оце, яке таємно волає: "Плоть ніщо ж..."
У той час, правда, істина, що проникла з небес і одночасно засяяла із землі, палить і знищує всі стихії, показуючи, що вони є лиш тінню істини. Прихована ж істина, як ризу, їх носить. Бачиш, пане, що лиш віра бачить ту дивну людину, тінню якої всі ми є. Віра є око прозорливе, серце чисте, уста відкриті. Лиш вона бачить світло, що світиться у пітьмі стихійній. Бачить, любить і благовістить його. Не бачити його - це сліпота; не чути його - це бути гаспидом; не говорити про нього - це бути німим. Віра всю оцю повз проминаючу тінь, як воду непостійну, переходить, завершує свій вихід воскресінням, очищеним почуттям, дивлячись на людину, яка сяє неприступним світлом і говорить "радійте".
Євнух. Думки ці для мене особливо нові. Ах, я їх давно жадав. Тепер вони довголітню мою спрагу вдовольняють. Гей! Святе Письмо - це вода і купіль. Це справжня вода. Вода і дух! Жебрак Пилип духа до неї приклав. Що нині забороняє мені у ній хреститися, вмитися, очиститися серцем від лукавства і всіх моїх попередніх першородних помилок і сліпоти?...
Пилип. Воістину можна, якщо віриш від усього серця твого у нетлінну людину Христа Ісуса... Щодо мене самого, то "вірив, тому й заговорив..."
Євнух. "Вірую, що син Божий буде Ісус Христос". Є р м о л а й. Звичайно ж, у цю пресвітлу країну підіймає поїдаючі землю наші серця небесна наша людина і плазуючих долі нас, сплячих і мертвих, пробуджує отаким громом своїм: "Розігніться і підніміть голови ваші, бо наближається визволення ваше".
У цій-то країні живу людину побачиш, як ангел сказав: "Там його побачите..."
Яків. Так же зганяє Павло тих, що спочивають на мертвих стихіях, побуджуючи хамів, які довірилися стихійній мертвості. "Як, знову повертаєтесь на немічні й погані стихії?" "Так і ми, коли були молоді, під стихіями світу були пригноблені".
І це мудрування мертвих сердець називає пустою філософією, яка блукає по бурі стихійній, що заважає філософствувати за Христом, про якого [каже] до галатів10: "Послав
214
Бог духа, сина свого, у серця ваші..." "Таке мудрування, оскільки зовсім заважає райському нашому виходу в першородний світ, відволікаючи геть око наше, наче в трубу трубить: "Якщо помрете з Христом від стихій світу, то навіщо як ті, що живуть у світі, мучите себе?" "Вишніх шукайте, бо де ж є Христос".
"Про гірне мудруйте, а не про земне. Бо помрете, і життя ваше приховане з Христом у Бозі".
"Ми не діти рабині, а вільні".
"Вишній Єрусалим вільний".
Григорій. Труба Всесвіту, Павло наш настільки солодкий вірним серцям, наскільки гаспидам противний. Ах, так, як народжуюча мати болить утробою, хай уявиться нам Христос! Цей блискавкоподібний ангел невтомно й чистосердно розчищає нам шлях до переходу на гору Галілею, щоб ми обновилися духом розуму й одяглися в нового чоловіка, сотвореного за Богом у правді й преподобній істині. Він сам вперше почув животворний голос цього блаженного чоловіка біля Дамаска: "Савле! Савле! Чому мене гониш?"
Про цього єдиного мужа й хвалиться: "Знаю людину..." 1 цим голосом анітрохи не відрізняється від даниїлової музики: "І це муж один, одягнений у ризу лляну".
А оскільки цей є вічне життя, то щоб знати цю людину з батьком її, - істинного щастя ж така природа, що чим більше мати в ньому співучасників, тим солодшим і дійсно незаздрісним це добро стає і цим лиш відрізняється від хибного світського щастя, про яке ніяк не можна сказати подібне, тому що як сама наша природа тлінна, так і її щастя має тісні межі, котрі не допускають співучасників, хіба при своєму зменшенні, і [стають], наче тіні дерев, що багатьох вмістити не можуть. Із-за цього Павло, позбувшись усього і зібравшись з силами, біжить, поспішає, все пробігає, все минає, вперед простягаючись, щоб якимось чином осягнути й знайти людину, для якої всі види святощів (розумій: церковні церемонії) видаються якоюсь слабкою тінню, що неясним помахом веде до найдорожчої істини і до найбільш крайнього кінця, обіцяючи свого часу блаженну появу цього прекрасного, найкращого з усіх синів' людських так, як обіцяє квітуча смоква солодкі плоди. "Вважаю, що все марне, крім перевершуючого все розуміння Христа Ісуса, Господа мого..." "Щоб розуміти його в силу воскресіння його..." "І як досягну воскресіння мертвих".
А коли бажаного досяг, і сповнилось на ньому оце його слово: "Не даремно йшов". "Знаю людину". "Після всіх, як якомусь нелюдові, з'явився й мені у той час, щоб численними співучасниками помножити премирне своє щастя". До того ж єдиного вінця слави не у тлінних наших світах, а у першородному
215
божому і в день господній, що вічно процвітає, заохочує й інших всіма засобами до розуміння, побуджуючи того ж блаженного нетлінного мужа. "Встань, сплячий, і воскресни із мертвих - і освітить тебе Христос".
Чи довго тобі гойдатися по стихіях? О нещасний мрець! Підійми хоч трішки поховані твої думки вгору, вище стихійної тіні, і побачиш людину живу, що сяє неприступним світлом. Тут твій мир, а не у твоєму буремному світі. Подивись з Авраамом і втішайся: "Авраам бачив день мій і утішився".
Павло гукає одним тоном з волаючим Ісайєю: "Встань, встань, Сіоне! Одягнися у міць твою! Струси порох і встань!..."
Ці ангели божі високим трубним голосом будять сплячих на землі та мертвих у стихійній тіні, щоб воскресли і побачили людину, яка сидить поверх хмар, і просвітилися як сонце. Панас. Чудова ця двійка сурмачів. Л о г в и н. Звичайно, чудова. Вони сурмлять не про якусь земну людину, а про того високого мужа, який був відлучений від грішних і поверх небес був: "І дивне ім'я його по всій землі".
Чи можна їм у своїй музиці різноголосити? Сурма їх обох суголосна з сурмою святого Петра: "Во ім'я Ісуса Христа Назорея встань і йди! І беру його за праву руку, підіймаю".
О який прекрасний і суголосний вигук цих сурмачів: "І схопившись, встав і пішов!" 1 це здійснилась на ньому проповідь сурмача Захарії: "Це муж! Схід ім'я його". "А вінок буде терпимим і придатним для нього і розуміючим його".
Я к і в. Чи не Єзекіїль воскрешає мертвих на полі? "Поставив мене серед поля: воно ж було повне кісток". "Це я введу у вас дух живий!"
Що означає це поле, як не мертвоту стихійну? У цю смерть занурені наші серця. Це земля єгипетська і поле Танеос, тобто поле згуби, і поле мерців, і поле спраги, про яке Йоіль: "Тварини польові звернулися до тебе, бо повиси хал и джерела, і вогонь пожер красиву пустелю. Звернулися до тебе, який дає тваринам поживу..." Чи не ми польові тварини, що опустили очі на підошву поля? Чому не зводимо очей до того: "Все підкорив ти під ноги свої - овець і волів усіх, ще ж і тварин польових".
Чому не звертаємось до того: "Я цвіт полів (польовий) і лілія долин"? Чому не маємо ні очей, ні вух і не чуємо Ісайї? "Провів їх через безодню, як і коня через пустелю, і не втомилися, і як тварини в полі, і зійшов дух від Господа, і настановив їх". Так провів ти людей твоїх, хай сотворять тобі єдиному славне ім'я".
Встань, о ледачий дрімлюче! Зведи очі свої, о сидячий в темниці! Поминай і проходь порожню безодню й стіну твоїх стихій. Глянь хоч трохи, о тяжкосердна й повзуча душе, на того: "Це він проглядаючий стоїть за стіною нашою".
216
Піднімись з поля і, якщо маєш вуха, то слухай його самого. "Відповідає брат мій і каже мені: встань, прийди, ближнє моє, добро моє!" Чи не думаєш, що брат цей внизу, в стихіях? Повір же, прошу, ангелам волаючим: "Немає тут! Устав!" Піднімися ж і ти на гору Галілею. Не плазуй по полю, як тварина. Розігнись і підніми голову свою з Давидом: "Звів очі мої вгору..."
Знай, що повік не втамують спраги твоєї підлі стихії і будеш повік у полум'ї оцьому: "О! О! Тікайте із землі! У Сіоні рятуйтеся!" Чуєш! Що волає Захарія? А чи не чує Давида вухо твоє? Де притулок? Ось де! "Гори високі оленям". Як прагне олень до джерел води, так бажає душа моя до тебе.
Та чи знаєш істинного цього оленя? Ось він тобі: "Схопившись, встав і ходить, і ввійде з ними в церкву". Що таке церква, як не гора його свята?
Є р м о л а й. Правда, що ці олені піднімаються до джерел, про які Ісайя: "Пошукають води, і не буде. Язик їх від спраги висохне. Я господь Бог, я почую їх, Бог Ізраїлів, я не облишу їх. А відкрию на горах ріки і серед поля джерела. Сотворю пустелю в луках водяних і спраглу землю серед водотечі. Хай побачать і зрозуміють, і подумають, і пізнають разом, що рука господня сотворила все це".
А що Захарія побуджує до розуміння того ж божественного мужа отими словами - О! О! - видно із початку мови його, після одкровення й видіння його: "Підняв-бо очі мої й бачив. І це муж, і в руках його шнур землемірний".
Григорій. Захарія те ж саме сурмить, що й Єзекіїль: "У той день була на мені рука господня. 1 вела мене там. У видінні божому вела мене на землю Ізраїлеву і поставила мене на горі дуже високій".
Коли каже: "У той день...", то проповідує всерадісний день, і вік господній, і світ першородний, що перевершує всі стихії, про який Даниїл: "Той перемінює часи й роки". Цей блаженний час є закінчення наших часів, а нового віку початок за словом Даниїла: "Ще кінець на (інший) час".
Цей пресвітлий час і день господній називається у Йоіля: "День пітьми і бурі, день хмари й імли".
У цих словах поєднана істина і тінь. День господній - це світло, а наш - імла, хмара, буря й пітьма. Це те ж саме, що й "і був вечір, і був ранок - день один". А коли каже Єзекіїль: "Вів мене там", то він згоден з янголом, що сидить при гробі й говорить: "Там його побачите".
Коли ж каже: "Вів мене на землю Ізраїлеву і поставив мене на горі високій", тоді згоден з Йоілем: "Рай насолоди - земля перед лицем його".
Ця земля нова, нагірна, обітована. Сюди введений і Давид:
217
"Увів мене в гору святу свою". "Там-бо його побачите". Так ось же й послухаємо! Тут же говорить Єзекіїль: "І ввів мене туди. І це муж! І вид його був, як вигляд міді блискучої. 1 в руці його був шнур теслярський і палиця землемірна".
Що ж йому говорить цей безсмертний муж? Ось що: "Дивись очима твоїми й вухами твоїми слухай. Заради того увійшов ти сюди, щоб я показав тобі і щоб ти показав все, що побачиш, дому Ізраїлевому".
Туди ж за Єзекіїлем грядуть і дюжина апостолів: "Одинадцять учнів йшли в гору Галілею, коли ж повелів їм Ісус. І побачивши його, вклонилися йому". Прийшов Ісус і став посеред них, і каже їм: "Мир вам!" Та Даниїл перед ними отримав дружбу цього мужа. "Не бійся, муже бажань! Мир тобі!" "Йдучи, навчіть усіх поган" є те ж саме, що й "щоб ти показав дому Ізраїлевому, Єзекіїлю, все, що бачиш..."
П а н а с. Не можна досить надивуватися, яка погоджена цих проповідників сурма й музика! Ця прекрасна Святого Духа музика прямо протилежна отій ідола деїрського музиці, яку згадують співаки у храмі так: "Погоджено зашуміла пісня пищалі - шанувати створеного із золота, бездушного ідола" тощо.
Належало ж співати так: "Різноголосо зашуміла..." Настільки вона каламутна, недоладна, погана, дихає стовпотворінням. Ці ж ангели божі все співають, усе кричать, та про одне все проповідують, про єдиного мужа вигукують, у котрого закохався Ісайя: "Заспіваю коханому моєму пісню".
Чи не вони оті блаженні люди, про котрих Давид: "Блаженні люди, що вигукують!" "Вигукніть Богові Якова".
Яків. Без сумніву, це вони. Всі ці ангели одноголосно вигукують про того, який з плоттю своєю вознісся вище небес, перевершив усі світу стихії. 1 хто може очистити серце своє від усієї стихійної грязюки, хай побачить очима цю людину: "Зійде Бог у вигуках".
Тримаються при землі очі наші, щоб ми його не пізнали. Та всі ці вісники божі бачать лице істинної людини не між мерців, яка народжується у нижній нашій ницості і зникає, як тінь, а на горі святій її бачать, людину, що стоїть з Навином і зі Стефаном'1. "Це бачу небеса відкриті і сина людського, що стоїть праворуч від Бога".
Бачать, і насолодитися сповна не можуть. Ми ж не бачимо за стіною й мороком стихійним. "Поклав у пітьму тайну свою". О, які нетямущі й зашкарублі серця наші!
Л о г в и н. Хто лиш сподобився бачити живого цього мужа, вмить стає проповідником його і чує оце: "Засурміть у молодик". Чоловіча стать чи жіноча, як тільки з'явилася їй воскресла людина, біжить і благосповіщає, з радістю великою
218
сповіщає про неї: - Воскрес! Воскрес! Воістину воскрес Господь! З'явився не лише Симонова, а й мені, найменшому, дався пізнати. Тим самим дався пізнати, що невидимий для мене. Не бачу його серед мертвих, та тим самим бачу його серед живих. А бачити у стихіях - це означає не бачити його і не знати його. Радійте зі мною! Знайшов загубленого чоловіка. Ми думали - мертвий. Убили його негідні священики. "Зневажили мене вороги мої". Та я, мале сотворіння, є свідком його, що він дійсно живий. Я шукав його і знайшов його. Розм'якло серце моє від його голосу, який вітає мене: "Дерзай! Радій! Мир тобі!"
Хто друг його, той повірить благовісті. "Зима минула, дощ відійшов, відійшов собі". "Це бачу небеса відкриті!" "Знаю людину". "1 це день третій, звідки оце було".
Ах, день третій! День господній! Блаженні очі, що бачать сушу твою з Ноєвою голубкою! Ти пророщуєш збіжжя за своїм родом. У твоєму саду бачу мужа божого, чоловіка мого, життя моє. Він пасе мене і нічого мене не позбавить.
Григорій. "Засурміть у молодик". Свята Біблія - це позолочена духом сурма і маленький світик. У морських водах мови її всі створіння і всяке дихання, як дзеркало, відбивається. "Засурміть у молодик".
Та не думайте, що сурма ця сурмить про стихії. Чи може про грязь говорити присвячена Богові сурма? Єдиного Господа у ній будь-яке дихання хвалить. Сонце, місяць, зірки, земля, моря, повітря, вогонь зі своїми наповненнями притіняють і ведуть до цього: "Поклав у пітьму тайну свою". "Це він стоїть за стіною нашою!"
Хто хоче цією сурмою проповідувати, хай оспівує єдиного Господа з його світом і з чоловіком його. Хай мовчить тут всяка плоть людська! "Засурміть у молодик!" Всяка плоть - це сіно, і вся слава людська є тлінь, грязь, лахміття, ніщо. "Засурміть у молодик". "Проповідуйте літо господнє приємне, радісне, веселе!" "Перестаньте плакати! Порвіть лахміття!" Будь-яка стихія - це нарікання, плач, горе. "Радій Богові". "Прийміть псалом!" "Засурміть у молодик". "Який близький день господній". "Засурміть у благознаменний день свята вашого".
День господній є свято, мир, заспокоєння від усіх трудів. Це є преблагословенна субота, в яку господній чоловік спочиває. А що означає спочити, як не піднятися над усіма світу нашого стихіями? Що таке немічна стихія, щохвилини руйнована, як не труд і хвороба? Чи довго мені плазувати по землі? Чи довго їсти хліб хвороби? Доки нестиму поради у душі моїй, хвороби у серці моєму?... Встань, душе моя, не спи на стихіях! Не можна на них спочити. Вони труд і хвороба. А якщо їм довіришся, то живиш хвороби у серці своєму день і ніч.
219
Вирви втуплене у прах око твоє. Підніми вгору розслаблене твоє тяжкосердя. Глянь уверх над небесну твердь. Не змішуй в одне ніч і день. Бачиш гірке, та є ще тут же й солодке. Відчуваєш труд, відчуй же й спокій. При твоїй ночі є тут же й ранок дня господнього. В одному місці обидва, і в єдиному лиці, та не у тій же честі, не в тій же природі. "1 був ранок, і був вечір".
Не вкладай хвороби у серце твоє. Вкладаєш, якщо простягаєш через день і ніч. Простягаєш, якщо не даєш місця тут же і дню господньому, не віруючи, не дивлячись на висоту небесну. Що означає покладати хвороби в серце, як не мислити й не радити в душі своїй, що основою всіх створінь є вогонь, повітря, вода, земля? Ах, нещасна душе моя! Чому називаєш нікчемну сутність ґрунтовною твердю? Хто засліпив око твоє? Ах, ця сліпота в тебе від твого народження. Не бачиш істини, крім тіні її. Не відчуваєш, що минає світ цей. 1 не вчора почав: минає щохвилини. Однак все те ж саме в ньому бачимо, все, що було раніше. Звичайно ж, тут якась таємниця. "Горе тим, хто називає світло пітьмою!"
Зблисни блискавкою, о преблаженна сутносте, й загрими над безоднею душі моєї цим громом: "Хай буде світло!"
У той час гляну на світ твій, на день твій і на чоловіка твого. У той час рука твоя буде на мені. У її розумінні настановиш мене, провівши через стихії, як коня твого, хай сповниться: "1 вийдете, і підскочите, як телята, звільнені від пут".
Амінь.
РОЗМОВА П'ЯТИ ПОДОРОЖНІХ ПРО СПРАВЖНЄ ЩАСТЯ В ЖИТТІ
(Дружня бесіда про душевний спокій)
Панас. Люди у своєму житті трудяться, клопочуться, накопичують багатства, а навіщо, то багато хто й сам не знає. Якщо розмірковувати, то для всіх людських починань, скільки їх там тисяч різних не буває, вийде один кінець - радість серця. Чи не для неї вибираємо ми на наш смак друзів, щоб від передачі їм своїх думок мати насолоду; досягаємо високих чинів, щоб наші помисли були захоплені пошаною інших; винаходимо різні напої, наїдки, закуски для насолоди смаку; вишукуємо різні мелодії, складаємо тьму концертів, менуетів, танців і контратанців для звеселення слуху; будуємо добротні будинки, насаджуємо сади, робимо золототкані парчі, матерії, вишиваємо їх різними шовками й приємними
220
для зору квітами і обвішуємось ними, щоб цим зробити приємність очам і дати тілу ніжність; складаємо запашні спирти, порошки, помади, духи й ними задовольняємо нюх. Словом, усіма способами, які лиш можемо придумати, намагаємось веселити наш дух. О, якою пишною веселістю насолоджуються знатні й володіючі достатком у світі персони! Саме в їх домах живе дух, збагачений радістю й насолодою. О, яка ти дорога, сердечна радосте!
За тебе царі, князі й багатії незліченні тисячі платять; а ми, бідаки, не володіючи достатками, живимось начебто крихтами, що падають з їх столів. Розсуди ж тепер, яким тріумфом сповнені всі славні європейські міста?
Яків. Справді великим. Проте я чув, що ніде немає більше забав і веселощів, ніж у Парижі та у Венеції.
Панас. Справді. і там багато, а поки ти їх нам із Венеції перевезеш, то тут помремо від нудьги.
Григорій. Перестаньте брехати, добрі друзі, високі чини, веселе місце, різні ігри й забави і всі ваші витівки не в змозі звеселити дух і тим вигнати нудьгу, що вами оволоділа.
Я к і в. А що ж у змозі?
Григорій. Лиш те, якщо пізнати, в чому полягає справжнє щастя, й оволодіти ним.
Панас. Правда, ми народилися для справжнього щастя й подорожуємо до нього, а життя наше - це шлях, що тече, наче ріка.
Я к і в. Я вже давно шукаю щастя, та знайти його ніде не можу.
Григорій. Якщо ви справді хочете його знайти, то дозвольте мені таке запитання: що для людини найкраще?
Яків. Бог знає, і навіщо запитуєш нас про те, чого не могли побачити великі мудреці й порізнилися у своїх думках, ніби подорожні по шляхах. Бо ж те, що найкраще, те й найвище, а що найвище, те голова й кінець усього. Це найголовніше добро назване у стародавніх філософів завершенням всіх благ і найголовнішим добром; хто ж тобі може вирішити, що таке край і пристань всіх наших бажань?
Григорій. Тихіше, мій пане! Ви дуже зависокосились. То я вас простіше запитаю: чого ви собі в житті найбільше бажаєте?
Яків. Ти начебто покопав палицею мурашник - так раптом схвилював цим питанням наші бажання.
П а н а с. Я бажав би бути людиною високого чину, щоб мої підлеглі були міцні, як росіяни, а доброчесні, як стародавні римляни; щоб дім у мене був, як у Венеції, а сад, як у Флоренції; щоб я був і розумним, і вченим, і благородним, багатим, як бик на шерсть.
221
Григорій. Що ти мелеш? Панас. Дужим, як лев, гарним, як Венера...1 Яків. Мені прийшла на думку Венера, собачка з таким ім'ям.
Григорій. Звольте, мій пане, додати. Яків. Хвостатим, як лев, головатим, як ведмідь, вухатим, як осел...
Григорій. Сумнівно, щоб могли увійти в божі вуха такі безглузді бажання. Ти з твоїми задумками схожий на те дерево, яке бажає одночасно бути і дубом, і кленом, і липою, й березою, і смоквою, й маслиною, і явором, і фініком, і трояндою, й рутою... сонцем і місяцем... хвостом і головою... Немовля, що сидить на руках матері, часто за ніж, за вогонь хапається, та премилосердна мати наша природа краще знає те, що нам корисне. Хоч плачемо й вириваємось, та вона своїми сосками всіх нас благопристойно годує й одягає, і цим добре немовля задоволене, а злорідне насіння хвилюється й інших хвилює. Скільки ж мільйонів цих нещасних дітей день і ніч кричать, нічим не задоволені; одне дадуть в руки, - плачуть за чимось іншим. Ми не можемо не бути нещасливими.
Панас. Чому?
Г р и г о р і й. Не можемо знайти щастя. Яків. Чому?
Григорій. Тому що не бажаємо й не можемо бажати. Панас. Чого ж?
Г р и г о р і й. Тому що не розуміємо, в чому воно полягає. Головне у справі те, щоб знати, звідки народжується бажання, із бажання - позов, потім одержування; ось і благополуччя, тобто одержування того, що для тебе благо. Тепер розумій, що означає премудрість.
Я к і в. Я часто чую це слово - премудрість.
Григорій. Сенс премудрості полягає в тому, щоб розуміти, в чому полягає щастя - ось праве крило, а чеснота намагається знайти. З цієї причини вона у греків і римлян називається мужністю й міццю - ось і ліве. Без цих крил ніяк не можна вибратися й злетіти до благополуччя. Премудрість - наче гостре далекозоре орлине око, а чеснота - наче мужні руки з легкими оленячими ногами. Це божественне подружжя яскраво зображене отакою баєчкою.
Я к і в. Ти вирвав її з моїх уст. Звичайно, вона про двох мандрівників - безногого й сліпого2.
Григорій. Звичайно, ти втрапив у мою думку.
Панас. Розкажи ж докладніше.
Григорій. Мандрівник, обходячи різні землі й держави, позбувся ніг. Тут йому спало на думку повернутися додому до свого батька, куди він, спираючись руками, з превеликими
222
труднощами продовжував свій зворотний шлях. Нарешті, доповзши до гори, звідки вже йому було видно й дім його батька, позбувся цілком і рук. Звідси живе його око дивилось з веселою жадібністю через ріки, ліси, провалля, через вершини пірамідних гір на сяючий здаля замок, котрий був домом його батька й всієї миролюбної сім'ї, кінець і вінець всіх подорожніх труднощів. Та в тому біда, що наш Обсерватор не має ні справжніх рук, ні ніг, а лиш мучиться, як євангельський багач, дивлячись на Лазаря3.
Між тим, оглянувшись назад, раптом побачив дивне й бідне видовище: бреде сліпий, прислухається, обмацує посохом то вправо, то вліво, і наче п'яний, і з дороги відхиляється, підходить ближче, зітхає: "Зникли у суєті дні наші..." "Шляхи твої, господи, покажи мені..." "Горе мені, як продовжиться моя подорож!..." 1 інші подібні слова говорить сам до себе, зітхаючи, з частим спотиканням і падінням.
- Боюсь, мій друже, щоб не злякати тебе; хто ти? - запитує зрячий.
- 34-й рік моєї подорожі, а ти мені на цьому шляху перший трапився, - відповідає сліпий. - Моя мандрівка гю різних краях світу стала для мене засланням. Надзвичайний жар сонячного проміння в Аравії позбавив мене очей, і я вже сліпий повертаюся до мого батька.
- А хто твій батько?
- Він живе у нагірному замку, названому Миргород. Його ім'я Ураній4, а моє - Практик.
- Боже мій, що ти мені кажеш? Я твій рідний брат! - вигукнув зрячий, - я Обсерватор. Незвичайна радість завжди скріплюється сльозами. Після рясних сліз сліпець з мокрими очима говорив братові таке:
- Найсолодший брате. Слухом я чув про тебе, а тепер моє око бачить тебе. Змилосердься, закінчуй моє поневіряння, будь мені наставником. Скажу правду, що труд веселить мене, та щохвилинне спотикання знищує всю мою міць.
- Жаль мені, - каже світлоокий, - що не можу тобі послужити, люба моя душе. Я мандрівник, що обійшов уже своїми власними ногами всю земну кулю, вони всюди мене успішно носили, та кам'янисті гори, що зустрічалися на шляху, позбавили мене їх, і я, спираючись моїми руками, продовжував свій шлях, а на цьому місці втратив і руки. Більше вже ні ходити, ні повзати по землі не можу. Багато хто намагався використати мене для цього, та, не здатний повзати, я не був для них корисним...
- Це не перешкода, - сказав сліпий, - ти для мене тягар легкий і любий; візьму тебе, мій скарбе, на себе. Чисте твоє око хай буде вічним володарем мого тіла й головою всіх моїх
223
органів. Припини муки першородної пітьми, що гонить мене не по-людськи по пустих околицях її дороги; я твій кінь: сядь на мої рамена, і керуй мною, мій найдорожчий пане й брате!
- Сяду, мій брате, з охотою, щоб довести нам істину цього написаного у приточника слова божого: "Брат, якому брат допомагає, є наче місто тверде й високе, зміцнюється ж, наче засноване царство". Тепер гляньте на дивне діло боже: із двох людей складено одного, одне обличчя подорожнього зроблене з двох спорідненостей без всякого змішування, але й без розділення тих, що взаємно служать. Йде небувалий подорожній головним шляхом, не відхиляючись ні вправо, ні вліво, вправно переходить ріки, ліси, рови й провалля, проходить нерівні гори, весело піднімається на висоту мирного міста, огортає його світле й запашне повітря, виходить безтурботний натовп мешканців, що дихають миром і любов'ю, плещуть руками, очікуючи на ґанку, і приймає в надра блаженних обіймів сам старий днями Ураній.
Я к і в. То що ж тобі сказати?
Григорій. Оголосіть ваше головне бажання.
Яків. Головне наше бажання в тому, щоб бути щасливими.
Григорій. Де ж ти бачив звіра чи птаха без цих думок? Ти скажи, де і в чому шукане тобою щастя? А без цього, рідний, ти сліпий: він шукає батьківського замку, та не бачить, де він. Знаю, що шукає щастя, та, не розуміючи, де воно, падає у нещастя... Наймилосердніше єство всім без винятку душам відкрило шлях до щастя...
Панас. Зупинись! Це слово, здається, пахне єрессю - всім без винятку!
Яків. Прошу, не заважай, пане православний марновіре: все-все народилось на добрий кінець. А добрий кінець - розумій щастя. То чи можна сказати, що не всякому диханню відкрила шлях наша всезагальна мати природа до щастя?
Панасі твоя природа пахне ідолопоклонінням. Краще сказати: Бог відкрив, а не твоя язичницька природа.
Яків. Привіт тобі, вільховий богослове! Якщо я, називаючи Бога природою, зробився язичником, то ти й сам вже давно перетворився на ідолопоклонника.
Панас. Чого б це?
Я к і в. А того, що оце ім'я (Бог) є язичницька назва. Панас. Хай і так, проте християни вже зробили його своїм.
Я к і в. То чому ж ти боїшся назвати Бога природою, якщо перші християни засвоїли собі оцю язичницьку назву (Бог)?
П а н а с. Ти навчився багато балакати.
Яків. Хіба ти ніколи не чув, що найвище єство не має свого властивого імені?
224
П а н а с. Не має? А що ж за ім'я в нього було у євреїв? Якийсь Єгова, чи розумієш? Я к і в. Не розумію.
Панас. Ото-то й воно, що не розумієш.
Яків. Знаю лиш, що в Ісайї, у багатьох місцях написано так: "Я є, я є, я є сущий". Залиш, пане богослове, тлумачення слова для єврейських словотлумачів, а сам зверни увагу, що то таке, що позначається цим іменем - сущий. Невелика справа знати, звідки це слово народилось: хліб - від хліба або від турбот, а в тому лиш сенс, щоб дізнатися, що позначається цим іменем. У тому-то й полягає тимчасове життя, якщо його дістати.
Є р м о л а й. Боже помагай! Що у вас за суперечка! Я давно прислухаюся.
Панас. Здоров, друже!
Яків. Прошу, будь суддею нашої сварки.
Є р м о л а й. Готовий. А в чому справа?
Яків. Вважає ідолопоклонінням, якщо Бога назвати природою. у
Єрмолай. У Біблії Бог називається: вогнем, водою, вітром, залізом, каменем й іншими незліченними іменами. Чому ж його не назвати натурою? Що стосується моєї думки, то я вважаю, що не можна знайти більш важливого й більш пристойного для Бога імені, як це. Натура - слово римське, по-нашому природа або єство. Цим словом позначається все-все, що лиш народжується у механізмі цього світу, а що знаходиться ненароджене, як вогонь, і все, що взагалі народжується, називається світ. Чого...
Панас. Зачекай, все матеріальне народилось, і народжується й сам пан вогонь.
Є р м о л а й. Не перечу, мій друже, нехай, все матеріальне народилось, справді так. То чому ж іменем, що вміщує всі створіння, тобто натурою, не назвати того, у кому весь світ зі своїми народженнями, як прекрасне, квітуче дерево, ховається у своєму зерні й звідти ж з'являється? Крім того, це слово - натура означає не тільки всяку народжувану й минущу сутність, а й таємну економію тієї вічної сили, котра всюди має свій центр або середню найголовнішу точку, а кола свого не має ніде, наче куля, якою живописці зображають оту силу: хто як Бог? Вона називається натурою тому, що все, що виходить назовні або народжується із її потаємних необмежених надр, наче із черева всезагальної матері, має своє часове начало. А оскільки ця мати, народжуючи, ні від кого не приймає, а Народжує сама собою, то називається і батьком, і началом, що не має ні початку, ні кінця, не залежить ні від місця, ні від часу. Зображають же її художники кільцем, перснем або змієм, що звитий у коло, і тримає свій хвіст своїми ж зубами.
225
Дія цієї всюдисущої, всемогутньої й премудрої сили називається таємним законом, правлінням або царством, яке безконечно й позачасово розлите по всьому матеріалу, тобто не можна про неї запитати, коли вона почалася - вона завжди була, або доки вона буде - вона буде завжди, або до якого місця простягається - вона завжди є скрізь. "Навіщо ти, - говорить Бог Мойсееві, - запитуєш про ім'я моє, якщо можеш через матеріальний морок прозріти те, що завжди всюди було, буде і є - ось моє ім'я і єство". Ім'я у єстві, а воно в імені; одне не відрізняється від другого; те ж одне і друге - обидва вічні. "Хто через морок бачить мене оком віри, той і ім'я моє знає, а хто намагається пізнати моє ім'я, той, звичайно, не знає мене і мого імені - то все одно; ім'я моє і я - одне". "Я той, що є. Я є сущий". Якщо хто знає Бога, чим він не є, той іменує його серцем шанувальника, то все те дійсне і добре ім'я. Нема нічого [дивного ], що один знає ирсск , а інший - рате5, лиш би в розумі не порізнилися. Мойсей і Ісайя називають його сущий. Наслідуючи їх, говорив Павло: "Вчора й сьогодні той же навіки". А богослов дає інше ім'я: "Бог є любов". Любов'ю називають те, що скрізь однакове і всюди нескладна єдність, завжди, у всьому. Любов і єдність є одне й те ж. Єдність частинам не відповідає, тому їй не властиве руйнування, а зникнення - цілком стороння справа. Єремія називає мечем, а Павло іменує живим словом, та обидва розуміють одне і те ж. Меч цей всю тлінь пронизує, і всі, наче риза, постаріють, а слова закону й царства його повз не проходять.
Г р и г о р і й. Чи довго вам сперечатися? Повернімось до нашої розмови.
Є р м о л а й. Про що мова?
Яків. Про те, в чому полягає щастя.
Григорій. Пай милосердніша наша мати природа і батько всякої втіхи кожному без винятку диханню відкрив дорогу до щастя.
Я к і в. Чи задоволений ти цією думкою? Панас. Тепер задоволений.
Григорій. Та в тім біда, що не намагаємось знати, в чому саме воно має своє поселення. Хапаємось і беремось, як за нашу тверду основу, за те, що лиш вкрилося добрим виглядом. Джерелом нещастя для нас є наша безпорадність; вона-то нас полонить, виставляючи гірке солодким, а солодке гірким. Та цього б не було, якби ми самі з собою порадились. Розміркуймо, друзі мої, й здолаємо; братися за добру справу ніколи не пізно. Пошукаймо, в чому наша твердість. Подумаймо, така дума є та найсолодша молитва Богові. Скажіть мені, що для вас найкраще? Якщо те знайдете, тоді й розшукаєте справжнє щастя; тоді до нього можна дістатися.
226
Є р м о л а й. Для мене здається кращим, коли ти всім задоволений.
Григорій. Скажи ясніше!
Є р м о л а й. Грішми, здоров'ям, землею, людьми і всім, що лиш є на світі.
Яків. Чому ти засміявся?
Панас. Від радості, що трапився товариш моїх дурощів. Цей теж бажає бути: горбатим, як верблюд; пузатим, як кит; носатим, як крокодил; гарним, як хорт; апетитним, як кабан тощо.
Григорій. Богословські уста, а не богословське серце. Добре ти говориш про Бога, а бажаєш безглуздя. Не гнівайся, мій друже, на моє чистосердя. Уяви собі величезну кількість тих, яким ніколи не бачити достатку; в образі хворих і престарілих приведи на пам'ять всіх калік. Невже ти гадаєш, що премилосердна й турботлива наша мати природа зачинила їм двері до щастя, ставши для них мачухою? Ах, прошу, не обмежуй мені вузькими межами цього промислу, не зводь наклепу на її всемогутнє милосердя. Вона добра для будь-якого дихання, а не лише для деяких вибраних тільки з людського роду; вона дбайливим своїм промислом приготувала все те, без чого не може здійснитися щастя останнього черв'яка, а якщо чогось не вистачає, то звичайно, зайвого. Очей не має- кріт, та навіщо йому? Птахи не знають кораблебудування - не потрібно, а кому потрібно - знає, лілія не знає фабрик, вона й без них гарна. Облиш же, мій друже, цей наклеп на нашу рідну матір.
Єрмолай. Я не зводжу наклепу, й не подаю на неї скарги.
Г р и г о р і й. Ти зводиш наклеп на її милосердя. Єрмолай. Бережи мене, Боже, я на Бога не зводжу наклепів.
Г р и г о р і й. Як не зводиш наклеп? Скільки тисяч людей, позбавлених того, чого ти бажаєш?
Є р м о л а й. їх не злічити, то й що ж?
Григорій. Дивний чоловік! То Бог, за твоїм визначенням, не є милосердний?
Єрмолай. Чому?
Григорій. Тому, що закрив їм шлях до того, чого ти бажаєш так, як надійного щастя для сотворіння.
Є р м о л а й. То до чого ж ми тепер добалакалися?
Г р и г о р і й. До того, що або ти з твоїм бажанням дурний, або Господь не милосердний.
Є р м о л а й. Не дай, Боже, це казати.
Григорій. Звідки знаєш, що задоволення твого бажання тебе ощасливить? Дізнайся, скільки тисяч людей оте втратило?
227
До яких вад не доводить здоров'я з достатком? Цілі республіки через оте пропали. Як же ти бажаєш достатку як щастя? Щастя не робить нещасними. Чи не бачиш і тепер, як багатьох пожер достаток, наче повінь всесвітнього потопу, а душі їх надмірними вигадками, наче млинові колеса, самі себе поїдаючи, без зерна обертаються? Боже милосердя, звичайно, обсипало б тебе достатком, якщо б він був тобі потрібний; а тепер викинь із душі це бажання: воно цілком відгонить рідним світським квасом...
Є р м о л а й. Називаєш моє бажання квасом?
Григорій. Та ще квасом препоганим, світським, наповненим незасинаючими черв'яками, що день і ніч умертвляють душу, і, як каже Соломон: вода глибока й чиста - рада в серці мужа, так і я кажу, що квас світський, препоганий - бажання у твоєму серці. "Дав ти радість у серці моєму", - співає Давид. А я скажу: "Взяв ти сум'яття у твоє серце".
Є р м о л а й. Чому бажання світське? Григорій. Тому що спільне. Є р м о л а й. Чому ж воно спільне?
Григорій. Тому що засмерділось і воно є всюди. Де ти знайдеш мені душу, не напоєну цим квасом? Хто не бажає почестей, срібла, волостей? Ось тобі джерело незадоволення, скарг, печалей, ворожнечі, тяганини, [ війн], грабунків, крадіжок, всіх машин, гачків і хитрощів. Із цього джерела народжуються зради, бунти, [заколоти], викрадення [скіпетрів], падіння держав і безодня всіх нещасть. "Господи, - говорить святий Петро у "Діяннях", - хай ніщо погане не увійде в уста мої". Нашою мовою погане, а по-грецьки лежить юі» , тобто спільне - то все одне: спільне, світське, погане. Світська думка - це не є чиста вода в серці мужа, лиш болото - kolvov,coenum - місце свиней і бісів. Хто їм так глибоко викарбував на серці цей кривий шлях до щастя? Звичайно, отець пітьми.
Приймаючи один від одного цю таємну тьмяного царства славу, блудять від слави божого світла, що веде до справжнього щастя, ведені засіяним світськими похотями духом, не вникнувши в надра найсолодіної істини. А ця їх помилка, кажучи словами Єремії, написана на нігті діамантовому, на самому розі їх вівтарів. Звідси випливає вся мова й справа, так що цього начало родного рукописання не зітерти, ані не можна вирізати, ні роздерти, якщо не піклуватиметься сама про себе людина всією душею з Богом, який говорить у Павла: "Не наша боротьба..."
Підпережи ж, о людино, справжні свої стегна, озбройся проти цієї твоєї злісної думки. Навіщо тобі заглядати на світські манери? Ти ж знаєш, що істина завжди в малолюдній кількості просвіщенних божих людей царювала й царює, а світ, цей не
228
може прийняти. Збери перед себе [юрбу] з усіх художників і архітекторів, і пізнаєш, що художня істина перебуває не у багатьох місцях, а найбільшим їх натовпом опанувало невігластво й не-мистецтво.
Є р м о л а й. То ти сам скажи, в чому полягає справжнє щастя?
Григорій. Спершу пізнай все те, у чому воно не полягає, а обнишпоривши порожні завулки, скоріше дістанешся туди, де воно живе.
Я к і в. А без свічки по темних кутках як йому шукати?
Григорій. Ось тобі свічка: наймилосердніший наш отець усім відкрив шлях до щастя. Цим каменем випробовуй золото й срібло, чи чисте?
П а н а с. А що ж, коли хто не може випробовувати?
Григорій. Ось так випробовуй! Чи можуть усі люди бути художниками й архітекторами?
П а н а с. Аж ніяк не можуть, дурна нісенітниця.
Г р и г о р і й. То не тут щастя. Бачиш, що до цього не всякому відкрита дорога.
П а н а с. Як все тіло не може бути оком, так і це ніколи не може бути.
Г р и г о р і й. Чи можуть всі бути багатими або чиновними, дужими й гарними, чи можуть поміститись у Франції, чи можуть народитися в одному столітті? Аж ніяк! Бачите, що рідне щастя не у знатному чині, ні в обдаруванні тіла, ні в гарній країні, ані у славному столітті, ані у високих науках, ані у багатому достатку.
Пана с. Хіба у знатному чині й у веселій стороні не можна бути щасливим?
Г р и г о р і й. Ти вже на другий бік, як якийсь лях через кобилу, перескочив 6.
Панас. Як?
Г р и г о р і й. Не міг сісти без підсаджування інших, потім на дванадцятий раз, зібравшись з силами, перевалився на другий бік: "До дідька! Передали перцю", - сказав розсердившись.
П а н а с. Та не про те я запитую, про себе питаю.
Григорій. Недавно ти називав щастям високий чин з багатством, а тепер звідси його цілком виганяєш. Я не кажу, що щаслива людина не може сповняти високого звання, або жити у веселій стороні, або користуватись достатком, а лиш кажу, що не через чин вона щаслива, не із-за сторони, не із-за достатку. Якщо в гарному домі пахне бенкетним достатком, то причина цього не гарні кутки; часто пироги живуть не у славних кутках-. Не гарний дім кутками, за приказкою, а гарний пирогами. Чи можеш сказати, що у Франції всі мешканці спокійні й веселі?
229
Панас. Хто ж під цим підпишеться?
Григорій. А якщо б сторона була сутністю чи єством щастя, то аж ніяк не можна б усім не бути щасливими. У будь-якому стані є або щасливий, або нещасливий. Не прив'язав Бог щастя ні до часів Авраамових, ні до предків Соломонових, ні до Давидового царювання, ні до наук, ні до становища, ні до природних обдарувань, ні до достатку: з цієї причини не всім відкрив шлях до нього і праведний у всіх своїх ділах.
П а н а с. Де ж шукати щастя, якщо воно ні тут, ні там, ніде?
Григорій. Я ще малим вивчив, послухай, казочку7. Дід і баба зробили собі хатину, та не прорубали жодного віконця. Невесела хата. Що робити? Після довгих роздумів вирішено в сенаті йти добувати світло. Взяли міха, розкрили його в самий полудень перед сонцем, щоб набрати, наче борошна, внести в хатину.
Зробивши кілька разів [так ], чи є світло? Дивляться - нічого немає. Догадалася баба, що світло, як вино із міха, витікає. Треба чимдуж бігти з міхом. Біжучи, у дверях обидва сенатори - один ногою, другий головою - вдарилися. Зашуміла між ними суперечка. "Звичайно, ти вистарівся розумом. - А ти й народилась без нього". Хотіли йти в похід на чужі гори й землі за світлом; перешкодив їм дивний монах. Він мав від роду лиш років 50, та щодо світла був великий хитрун. "За ваш хліб і сіль не слід таїти секретної користі", - сказав монах. За його порадою старий узяв сокиру, почав прорубувати стіну з такими словами: "Світло весільне, світло життєве, світло повсюдне, світло всюдисуще, світло справедливе, відвідай, і просвіти, й освіти храмину мою". Раптом відкрилась стіна, наповнило храмину солодке світло, і з того часу навіть донині почали в тій країні будувати світлі палати.
Панас. Весь світ не бачив настільки безтямних, як твій дід та баба.
Григорій. Він мій і твій разом, і всіх... Панас. Пропади він! Як його ім'я? Григорій. 1ш. Панас. 1ш, до дідька він.
Г р и г о р і й. Ти його уникаєш, а він завжди з тобою. П а н а с. Як зі мною?
Григорій. Якщо не хочеш бути з ним, то будеш ним самим.
П а н а с. От причепився зі своїм дідом. Григорій. При чому тут ім'я, якщо у справах ти справжній 1.
230
Панас. Йди собі геть із ним. Єрмолай. А бабу як звати? Григорій. Мут.
Яків. Мут від Іша не розлучиться8, це зв'язана пара.
Г р и г о р і й. Та чи всі ми не є справжні Іші? Шукаємо щастя по краях, по віках, по становищах, а воно скрізь й завжди з нами, як риба у воді, так ми в ньому, а воно біля нас шукає нас самих. Немає його ніде, тому що є скрізь. Воно ж подібне до сонячного сяйва: відкрий лиш йому вхід у свою душу. Воно завжди стукає у твою стіну, шукає проходу й не знаходить; а твоє серце темне й невеселе, і пітьма над безоднею. Скажи, прошу, чи не нісенітниця й чи не безумство, що людина турбується про найдорогоцінніший вінець? А навіщо? Задля того, що начебто у простій шапці не можна насолоджуватись тим щасливим і всесвітнім світлом, до якого ллється оця молитва: "Почуй, о блаженний, що маєш вічне й усевидюче око!" Безумний муж зі злою жінкою виходить геть із свого дому, шукає щастя поза собою, блукає по різних званнях, дістає блискуче ім'я, обвішується світлим одягом, зволікає різноманітні купи золотої монети й срібного посуду, знаходить друзів і товаришів безумства, щоб занести в душу промінь блаженного світила, й світлого блаженства... Чи є світло? Дивляться - нічого немає... Глянь тепер на схвильоване море, на дуже стурбовану у будь-якому віці, стороні й стані юрбу людей, так званий світ, або мир; чого він не робить? Воює, позивається, коверзує, турбується, задумує, будує, руйнує, сумує, затінює. Чи не видається тобі, що Іш і Мут до хатки біжать? Чи є світло? Дивляться - немає нічого.
Яків. Блаженний Іш і щаслива Мут: вони у кінці днів своїх домолилися, щоб усевидюче, недремне, велике всього світу око світило, просвітило їх храмину, а для інших - вічна мука, заколот і хвилювання.
Л о г в и н. Дай, Боже, радіти!
Григорій. О люба душе! Який дух навчив тебе так вітатися? Дякуємо тобі за це привітання.
Яків. Так завжди віталися стародавні християни.
Єрмолай. Цей зразок привітання властивий Христу Господу. Він народжений божим миром. У мирі приніс нам, благовіщаючи, мир, що перевищує будь-який розум. Сходить до нас з миром. "Мир домові цьому", мир вам, вчить про мир: "Нову заповідь даю вам..." Відходячи, також мир залишає: "Мир мій даю вам, дерзайте! Не бійтеся! Радійте!"
П а н а с. Чи знаєш, про що між нами розмова?
Л о г в и н. Я чув усе до крапки.
Панас. Він під тією яблунею сидів, звичайно. Чи я вгадав? Л о г в и н. Ви не могли за гілками мене бачити. Григорій. Скажи, любий Логвине, чи є сотворіння
231
бідніше від тієї людини, яка не дізналася, що для неї найкраще й найбільш бажане?
Логвин. Яй сам часто дивуюся, що ми у сторонніх обставинах надто цікаві, ретельні й проникливі: виміряли море, землю, повітря й небеса і потурбували земне черево заради металів, розмежували планети, дошукалися на Місяці гір, рік і міст, знайшли безконечну множину позасистемних світів, будуємо незрозумілі машини, засипаємо безодні, повертаємо й привертаємо водні течії, щоденно нові досліди й дикі винаходи.
Боже мій, чого ми не вміємо, чого ми не можемо! Та те біда, що при всьому тому здається, що чогось великого не вистачає. Немає того, чого й виразити не вміємо: лиш те знаємо, що чогось не вистачає, а що воно таке, не розуміємо. Схожі на безсловесне немовля: воно лиш плаче, не в змозі сказати, ані знати, в чому його потреба, відчуває лиш досаду. Це явне невдоволення нашої душі чи не може нам дати здогадатися, що всі ці науки не можуть наситити наших думок? Безодня душевна ними (бачиш) наповнюється. Пожерли ми незліченну кількість систем з планетами, що поверталися, як годинники на англійських дзвіницях, а планет з горами, морями й містами, та однаково спраглі; не зменшується, а народжується наша спрага.
Математика, медицина, фізика, механіка, музика з своїми буйними сестрами; чим більше їх смакуємо, тим більше палить наше серце голод і спрага, а наша груба закостенілість не може здогадатися, що всі вони служниці при пані та хвіст при своїй голові, без якої недійсний весь тулуб. 1 що більш несите, неспокійне й шкідливе, ніж людське серце, озброєне цими рабинями без своєї начальниці? Чого ж воно не насмілиться вдіяти?
Дух неситості гонить народ, сприяє, тягне за схильністю, наче корабель і коляска без кучера, без поради і передбачення й задоволення. Голодні, як пес, з невдоволенням вічно ковтаючи порох і гинучий попіл, позбавлені лихви ще з лона, заблудлі від черева, оминаючи сутнісну істину того, хто над душевною безоднею всередині нас гримить оце: "Я є, я є сущий". А оскільки не довідались, у чому для них найбільша потреба і що таке границя, межа і край усіх-усіх бажань і намірів, щоб доводити всі свої справи до цього найголовнішого й найнадійнішого пункту, тому й знехтували царицю всіх цих службових духів або наук, що із землі у землю повертаються, обминаючи її милосердні двері, які відкривають вихід і виводять наші думки із ницих підлот тіні до пресвітлого й суттєвого єства нев'янучого щастя.
Тепер подумайте, друзі мої, і скажіть, у чому полягає найнеобхідніша потреба? Що для вас найкраще й бажаніше над
232
усе? Що таке може вас зробити щасливими? Розмірковуйте завчасно, вийдіть із числа безпутніх подорожніх, котрі й самі не можуть сказати, куди йдуть і навіщо! Життя наше є дорога, а вихід до щастя не коротенький...
П а н а с. Я давно висловив би своє бажання, та мені на думку не спадає те, що для мене найкраще в світі.
Логвин. Ах, чоловіче! Соромся це казати! Якщо червоніє сонячний захід, то пророчимо, що завтрашній день засяє чистий, а якщо зарум'яниться схід, - холод і негода буде цього дня, всі кажемо - і так буває. Скажи, будь ласка, якщо б мешканець із міст, населених на Місяці, прийшов до нас на нашу земну кулю, то чи не здивувався б із нашої премудрості, побачивши, що небесні знаки розуміємо так майстерно, і в той же час вийшов би з себе наш лунатик, коли б дізнався, що ми в механізмі малесенького нашого світу, як у маленькому лондонському годиннику, сліпі, несміливі, і не помічаємо нічого із трудних процесів і не турбуємось про найдивовижнішу з усіх систем - систему нашого тільця. Скажи, будь ласка, чи не заслужили б ми у нашого гостя імені безтямного математика, який добре розуміє коло, що охоплює своїм ободом багато мільйонів миль, а в маленькому золотому кільці не може відчувати тієї ж сили й смаку? Або дуже справедливо дав би нам титул того безумного книжника, який слова й письмо [величиною] 15 аршинів може розуміти й читати, а те ж саме, альфа й омега, написане на маленькому папірці чи на нігті, для нього цілком незрозуміле? Звичайно, назвав би нас тією відьмою, котра знає, яка їжа кипить у чужих горщиках, а у своєму домі і сліпа, й безпорадна, й голодна. 1 ледь чи такий мудрець не із числа тих жінок, що не бережуть свого дому, котрих великий Павло називає цікавими або волоцюгами. Я наук не ганю і найостанніше ремесло хвалю; лиш те гідне хули, що, на них сподіваючись, нехтуємо найвищою наукою, до якої всякому століттю, країні й становищу, статі й вікові тому відчинені двері, що щастя всім без винятку потрібне, чого, крім неї, про жодну науку не можна сказати. І цим найвищий віками й системами вічно володіючий парламент достатньо доказав, що він завжди праведний і праві суди його.
Яків. Звичайно, не за те чоловік карає жінку, що була в гостях і пиво пила - це добре діло, а за те, що вдома не ночувала.
Логвин. Ми ще не чули цього імені (математика), а наші предки давно вже мали побудовані храми Христової школи. У ній весь людський рід навчається спорідненого собі щастя, і оця-то є кафолічна, тобто всіх родів, наука. Поганські кумирниці, або капища, є ті ж храми Христового вчення й школи. У них і на них було написане премудре й всебла
233
женніше оце слово -пізнай себе. Безперечно, те ж саме у нас самих, ось: "Пізнай себе, слухай себе" (Мойсей). "Царство боже є всередині вас" (Христос). "Ви є храм Бога живого" (Павло). "Себе знаючі премудрі" (Соломон). "Якщо не пізнаєш саму себе" (Соломон). "Закон твій посеред черева мого" (Давид). "А невіруючий вже осуджений" (Христос).
Та поганські храми через лицемірство невправних пророків, тобто священиків чи учителів, вже цілком зіпсовані та стали запустінням мерзоти, тоді ж як істина, наче жива джерельна вода, затоптана ногами скотини й похована. Це трапилось і самим юдеям, для яких часто надовго була закрита істина через нестачу Ісаакових хлопців, які прочищають Авраамові джерела, а розмноження самсонів і філістимлян, які закидають землею воду, що тече у вічне життя. 1 так ці фонтани були глибоко поховані, що, як видно з Біблії, насилу могли знайти в божому храмі господній закон, тобто пізнати себе й знайти силу царства божого і правди його всередині себе. Та й ми самі тепер надто відійшли від давніх християнських предків, перед блаженними очима яких із землі зведена господня істина і сила світлого воскресіння, піднята з гробу, сяяла у своєму повному блиску. Та не дуже вправно й у нас тепер вчать; причина цього та, що ніхто не хоче відійти від життєвих справ і очистити своє серце, щоб міг вникнути в надра захованої у найсвятішому біблійному храмі найсолодшої істини, якнайнеобхідніше потрібної для всенародного щастя. Не чуємо Давида: "Відійдіть (від турбот) і розумійте...", не слухаємо Христа: "Шукайте...", всі науки, всі промисли і все нам миліше, ніж те, що єдине нас загублених знаходить і нам же нас самих повертає.
Оце ж і є бути щасливим - пізнати, знайти самого себе. Лицеміри, говориться до нас, небесне лице дійсно ви добре навчилися розуміти, а чому ж не зауважуєте знаків, щоб вам, як по слідах, дістатися до істини, яка повинна вас ощасливити? Все ви маєте, крім того, що вас самих ви знайти не знаєте, і не вмієте, і не хочете, і справді гідне подиву, що людина за ЗО років живе, а примітити не могла, що для неї найкраще і коли з нею трапляється найкраще. Видно, що вона рідко буває вдома й не турбується: "Ах, Єрусалиме! Якби ти знав, хто у твоєму світі, та нині сховався від очей твоїх..."
Панас. Для мене, здається, немає нічого кращого, як одержати мирне й спокійне серце; тоді все приємне й терпиме.
Я к і в. А я бажав би мати в моїй душі таку міцну твердиню, щоб ніщо не могло її сколихнути, ні перекинути.
Єрмолай.А мені дай живу радість і радісну живість - цього скарбу ні на що не проміняю.
Л о г в и н. Ці бажання вас трьох по своїй суті є одне. Чи
234
може яблуня бути жива й весела, коли нездоровий корінь? А здоровий корінь - це міцна душа й мирне серце. Здоровий корінь розсипає по всіх гілках вологу й їх оживляє, а серце мирне, сповнене життєвою вологою, відбиває свої сліди на зовнішності: "І буде, наче дерево, посаджене при витоках вод".
Г р и г о р і й. Ти не втерпів, щоб не прикласти біблійний алмаз; нате ж і оце: "На спокійній воді виховав мене".
Л о г в и н. Ось вам вершок і квітка всього вашого життя, внутрішній мир, сердечна веселість, душевна міць. Сюди спрямовуйте течію всіх ваших справ.
Ось край, гавань і кінець. Відрізуй все, що суперечить цій пристані. Всяке слово, будь-яка справа хай сприяє цьому кінцю. Хай це буде край всіх твоїх думок і всіх твоїх бажань. Численні тілом здорові, ситі, одягнені й спокійні, та я не цей мир хвалю - цей мир світський, він для всіх знатний і всіх обдурює. Ось мир! - у спокої думок, у врадуванні серця, оживленні душі. Ось мир! Ось надра щастя! Оцей-то мир відчиняє твоїм думкам храм спокою, зодягає душу твою одягом веселощів, насичує пшеничною мукою й утверджує серце. "О мир! - вигукує Григорій Богослов9, - ти божий, а Бог твій".
Панас. Про нього ж, гадаю, і говорить Павло: "Мир божий хай вселяється у серцях ваших".
Л о г в и н. Так.
Панас. Його ж сповіщають красиві апостольські ноги й чисті ноги.
Л о г в и н. Так.
Панас. Саме його, вмираючи, залишає своїм учням Христос?
Л о г в и н. Так.
П а н а с. А коли його нам залишив, то на землі цілком позбувся?
Л о г в и н. Цілком.
П а н а с. Та чи можна всім його здобути?
Л о г в и н. Можна всім.
П а н а с. Де ж його можна дістати?
Л о г в и н. Скрізь.
Панас. Коли?
Л о г в и н. Завжди. П а н а с. Чому ж не всі мають?
Л о г в и н. Тому що не бажають мати.
Панас. Якщо всі можуть його дістати, то чому ж Павло називає його таким, що будь-який розум чи поняття перевершує?
Л о г в и н. Тому що ніхто не завдає собі труду розмірковувати й подумати про нього. Без охоти все важке, навіть найлегше. Якщо всі сини покинули батька і, залишивши дім, вдалися до
235
математики, навігації, фізики, то можна справедливо сказати, що таким головам і на думку не спадає хліборобство. Проте землеробство вдесятеро краще від тих кручених наук, тому що для всіх потрібніше. Мир цей, наче неоціненний скарб, у нашому домі всередині нас закритий. Можна сказати, що таке не спадає на думку волоцюгам і бездомним, що розтринькали своє серце по безлюдних околицях. Проте його легше далеко знайти, ніж уганятися й збирати пустоту по околицях. Хіба ти не чув, що сини цього віку мудріші, ніж сини нині?
Π а н а с. То й що?
Л о г в и н. Та те, що вони хоч і дурні, а своє знаходять. Панас. Що ж далі?
Л о г в и н. Далі те, що воно не трудне, коли добрі люди, хоч неповороткі й ліниві, проте знаходять.
Панас. Чому ж молоді люди не мають миру, хоч вони гострі?
Л о г в и н. Тому, що не можуть подумати про нього, доки не обмануться. Панас. Як?
Л о г в и н. Кого ж швидше можна відвести від дому, як не молодих? Якщо ціле місто облудно гукає: "Ось ворог, ось вже під містом!" - то чи не кинеться молодий бевзь в очерети, в луги, вг пустелі? Бачиш, у чому вся трудність? Йому не важко сидіти вдома в спокої, та люди зводять з розуму й заганяють у неспокій.
Π а н а с. Як звуться ці люди?
Л о г в и н. Світ, суспільність, манера. Чи в такий час послухає той молокосос одну добру людину?
Панас. Хай кричить весь день, що брехня, - не повірить. А як називається ця добра людина?
Л о г в и н. Той, хто не йде на пораду до нечестивих...
Π а н а с. Як його на ім'я?
Л о г в и н. Христос, Євангеліє, Біблія. Лиш він ходить без вади: не лестить своїм язиком ближнім своїм, а своїм послідовникам і друзям ось що дарує: "Залишаю вам мир мій...' "Мир мій даю вам..." "Не як мир дає..."
Я к і в. Чи не про цей мир каже оце син Сираха: "Веселість серця - життя людині, і радість мужа - довгодення".
Л о г в и н. Всі у Біблії приємні імена, наприклад: світло, радість, веселість, життя, воскресіння, шлях, обіцянка, рай, насолода і ін. - усі вони означають цей блаженний мир. Павло ж його (чуєш) чим називає: "1 Бог миру буде з вами". І знову: "Христос, котрий є мир ваш..."
Яків. Він його й Богом називає?
Л о г в и н. Звичайно. Оце-то та прекрасна дуга, що умиротворила дні Ноєві.
236
Яків. Чудово говориш. Чому ж цей чудесний мир називається Богом?
Л о г в и н. Тому, що він все закінчує, сам безконечний, а безконечний кінець, безначальне начало й Бог - все одне.
Яків. Чому називається світлом?
Л о г в и н. Тому що не буває в жодному серці, хіба що в просвіщенному. Він завжди разом з незахідним світлом, наче його сяйво. А де в душі немає цього світла, там немає радості життя, веселощів і втіхи, там тьма, страх, сум'яття, горе, смерть, пекло.
Ял і в. І дивне, й солодке, й страшне говориш.
Л о г в и н. То ти скажи, що краще від цього? Я тебе послухаю.
Панас. Слухай, брате!
Л о г в и н. А що?
Панас. Тому оці Павлові слова - "сила божа з нами" - означають той же мир? Л о г в и н. Думаю.
Π а н а с. То видко, що Григорій помилився: він перед цим сказав, що чеснота намагається відшукати щастя, назвав її по-грецьки й римськи твердістю й мужністю, та коли твердість означає мир, то вона сама є й щастя. Навіщо ж її шукати й чого? Бо ж міць і сила - то все одно?
Л о г в и н. Ось яке лукавство! Якщо [б] ти був такий хитрий у пошуках миру, як спритний на посміховисько й зауваження чужих помилок! Цим ти довів, що сини цього злого віку мідріші від синів божого світла. Чи ти не знаєш, що сам пошук істинного щастя - це похід божим шляхом миру, що має свої численні ступені? 1 чи не є це початок істинного щастя, щоб бути на мирному шляху? Не раптом виходимо на всебла-женніший верх гори, названої Фазга, де помре великий Мойсей з таким написом: "Не потемніли очі його, не зітліли уста його". Незахідне світло, що просвітлює темну безодню наших думок для того, щоб ми побачили, де живе наш високий і твердий мир, воно ж і спонукує наше серце до сходження на гору миру. Чому ж йому не називатися миром і твердинею, що має мир, якщо воно показує, де мир, і спонукує до нього, само будучи началом і джерелом всього блага? Хто не шукає миру, той, видко, й не розуміє його незмірної ціни, а роздивитись і гаряче шукати його - це обидва промені блаженного сонця правди, як два крила Святого Духа.
Григорій. Перестаньте, друзі мої, сперечатись: ми тут зібралися не для хвалькуватих суперечок, а заради поєднання наших сердечних бажань, щоб вони через сполуку справніше прямували, наче запашний дим, до того, хто настановляє блукаючих на шлях миру. Заохочує до цього всіх нас сам
237
Павло, ось: "Завжди радійте, безнастанно моліться, за все дякуйте". Велить завжди плекати всередині мир і радість сердечну, начебто у палаючу лампаду підливати єлей. І оце-то означає - безперервно моліться, тобто бажайте його всією душею, шукайте - і знайдете. Я знаю, що наклепник завжди турбує вашу душу, щоб ви нарікали й були незадоволені всім, посланим від Бога, та ви того лукавого спокусника, тобто мучителя, відганяйте, люблячи, шукаючи й охороняючи мир і радість. Це день життя й здоров'я ваших душ: доти ви й живі, поки його зберігаєте у своїх серцях. Про все розмірковуйте зрілим розумом, не слухаючи шептуна-диявола, і зрозумієте, що все боже господарство у всьому Всесвіті справне, добре й для всіх нас дуже корисне. Його іменем і владою все-все діється на небесах і на землі; говоріть з розумом: "Хай святиться ім'я твоє, хай буде воля твоя..." 1 звільнить вас від лукавого. А коли лиш станете за все вдячні, то раптом сповняться на вас оці слова: "Веселість серця - життя людині".
Панас. Здається, людина завжди була б спокійна, якщо б все на світі діялося за її волею.
Л о т в и н. Боже, борони!
Панас. Чому?
Г р и г о р і й. А що ж, коли твій розум і воля подібні до старцевого кота?
Панас. Що це означає?
Григорій. Старий запалив піч, а вперта кішка не вилізає з печі. Старий витягнув її і вишмагав батогом.
П а н а с. Я би прагнув, щоб моя воля була погоджена з найвправнішими головами на світі.
Григорій. Аз якого парламенту ти вибрав би тих людей - з лондонського чи паризького? Та знай, що хоч би ти взяв суддею цього самого короля, який осуджував нашу наймудрішу матір природу за розміщення небесних кіл, то Бог і час мудріші за нього1". Навіщо ж тобі шукати кращого суддю? Покладись на нього, й зроби його святу волю своєю волею. Якщо її приймаєш, то вона вже стала твоєю. Погодження волі - це єдина душа і єдине серце; а що ж краще, як дружба з найвищим? Тоді все по твоїй та ще премудрій волі буде діятися. 1 це означає бути задоволеним у всьому. Цього й бажає наш Єрмолай, та не розумів, що означає бути всім задоволеним. Бачите, що Павлове слово - "за все дякуйте" - є джерелом досконалого миру, й радості, й щастя. Що може розтривожити моє серце? Справді, все діється по божій волі, та й я з нею згідний, і вона вже моя воля. Навіщо ж тривожитись? Якщо щось неможливе, то, звичайно, й не корисне; то все одно. Чим щось корисніше, тим доступніше. Друзі мої, ось премудрість: якщо сповняємо, що говоримо: "Хай буде воля твоя..."
238
Єрмолай. Згадалися мені котрогось мудреця гарні слова: посилаю подяку блаженній природі за те, що вона все потрібне зробила легко доступним, а що важко дістати, - те непотрібним і мало корисним11.
Григорій. Подяка нашому небесному Отцю за те, що відкрив наші очі. Тепер розуміємо, в чому полягає наше справжнє щастя. Воно живе у внутрішньому мирі нашого серця, а мир - у згоді з Богом. Чим хто більше згоден - той блаженніший. Тілесне здоров'я є не що інше, як рівновага й погодженість вогню, води, повітря й землі, а приборкання хвилюючих її думок є здоров'я душі й вічне життя. Якщо хтось має лиш три золотники згоди з Богом, тоді не більше в ньому й миру, а коли хто (має) і 50 і 100, то стільки ж у серці його й миру. Скільки відступила тінь, стільки наступило світло. Блаженні, хто день за днем піднімаються вище на гору цього пресвітлого Мир-города. Вони-то підуть зі сили в силу, поки з'явиться Бог богів у Сіоні. Схід цей і вихід Ізраїля здійснюється не ногами, а думками. Ось Давид: "Сходження поклади у своєму серці". "Душа наша перейде непостійну воду". Ось і Ісайя: "З веселістю вийдіть", тобто з радістю навчіться покидати хибні помисли, а перейти до таких: "Помислам його рід і рід". Оце-то є пасха, або перехід у Єрусалим, розумій: у місто миру й твердиню його Сіон. Зберіться, друзі мої, зійдемо на гору господню, у дім Бога Якового, щоб сказати там: "Серце моє і плоть моя зраділи про Бога живого".
Яків. Ах, божественна гора! Якби ми знали, як на тебе сходити!
Л о г в и н. Слухай Ісайю: "З веселощами зійдіть".
П а н а с. Та де ж мені взяти веселощів? І що воно таке?
Л о г в и н. "Страх господній звеселить серце". Ось тобі вождь. Ось ангел великої поради. Хіба ти не чув, що Бог говорить Мойсееві?
Пан ас. А що?
Л о г в и н. "Пошлю страх, що веде тебе... Це я пошлю мого ангела: прислухайся до себе і послухай його, бо не віддалиться, ім'я ж моє є на ньому".
Єрмолай. Скажи, мій друже, ясніше, як треба сходити?
Григорій. Милостиво прошу вислухати таку байку.
П'ятеро мандрівників під керівництвом свого ангела-хоронителя прийшли у царство миру й любові. Цар тієї землі Мелхіседек не має ніякої спорідненості з іншими царями. Нічого там немає тлінного, а все вічне й миле, навіть до останньої волосини, а закони цілком протилежні до тиранських. Дуга, прекрасна сяєвом, була межею й границею цієї благословенної країни, з таким написом: "Мир першородний"; цього миру стосується все те, що у Святому Письмі свідчить про обітовану землю. А біля
239
нього як було, так і здавалося все пітьмою. Як тільки пришельці приступили до сяючої дуги, вийшли до них навстріч безсмертні мешканці у великій кількості. Скинули з них все старе - як одяг, так і тіло, наче одяг, а зодягли в нове тіло й одяг, вишитий такими золотими словами: "Краше слухай себе".
Раптом залунала злагоджена музика. Один хор співав: "Відчиніть ворота вічні..." Піднялися ворота; повели гостей до тих жител, про які Давид: "Які любі поселення твої..." Там особливою злагодженістю співали хори наступні. "Які гарні доми твої, Якове, і намети твої, Ізраїлю, які спорудив Господь, а не людина". Сіли мандрівники біля безсмертної трапези; запропоновано ангельські хліби, поставлене нове вино, досконале й однорічне ягня, трирічна телиця, і коза, і те теля, котрим Авраам частував дуже жаданого свого триликого гостя, голуби й горлиці, і манна - і все, що стосується обіду, про який писано: "Блаженний, хто з'їсть обід..."
Проте у всіх веселощах гості не були веселі: їх серця точила якась таємна печаль. "Не бійтеся, любі наші гості, - говорили блаженні громадяни, - це трапляється всім, хто заново прийшов сюди. На них повинно сповнитись оте божественне письмо: "Шість разів від лих тебе звільнить, а на сьомий зло тебе не торкнеться". Потім були відведені до самого царя. "Я ще до вашого прохання знаю ваші скарги, - сказав цар миру, - у моїх границях немає ні хвороби, ні печалі, ні зітхання. Ви самі занесли цю печаль сюди зі сторонніх, поганських, ворожих моїй землі, земель".
Потім повелів своїм ангелам відвести їх у лікувальний дім. Тут вони, впродовж усіх шести днів приймаючи блювальний засіб, на сьомий день цілком заспокоїлись від усіх своїх хвороб, а замість печалі на одному серці було написано таке: "Хай буде воля твоя"; на другому: "Праведний ти, Господи, і справедливі суди твої"; на третьому: "Вірив Авраам Богові"; на четвертому: "Благословляю Господа повсякчас..."; на п'ятому: "За все дякуйте..."
У той час увесь Всесвіт, з невимовними веселощами й погодженістю плещучи руками, вигукнув оцю Ісайну пісню: "І буде Бог твій з тобою завжди, і наситишся, як бажає душа твоя, і кості твої зажиріють і будуть, наче сад напоєний, і як джерело, в якому не висохне вода, і кості твої проростуть, як трава, і розростуться, і наслідять роди родів". Цю пісню всі до одного жителі так солодко й голосно заспівали, що й у цьому світі моє сердечне вухо її чує.
Панас. Знаю, куди хилиш. А який блювальний засіб вони приймали?
Григорій. Спирт.
П а н а с. Як цей спирт називається?
240
Григорій. Євхаристія.
П а н а с. Де ж нам його взяти?
Григорій. Бідолашний! Досі не знаєш, що царський лікувальний дім є найсвятіша Біблія. Там аптека, там гірна лікарня і ангели, а всередині тебе сам архіатор1. у цю-то лікарняну палату привозить єрихонського нещасливця людинолюбний самарянин. Лиш у цьому домі можеш знайти ліки для викорінення отруйних і мучительних ворогів твого серця, про яких написано: "Вороги людині її домашні". Твої вороги є твої власні думки, що запанували у твоєму серці й щохвилини його мучать, шептуни, наклепники й богопротивники, що безнастанно хулять правління владики у світі й мають намір оновити найдавніші закони, що мучать у пітьмі самих себе й своїх прихильників, коли бачать, що управління природою свято продовжується у всьому не за їх біснуватими бажаннями, не за затьмареними поняттями, а за найвищими радами нашого Отця вчора, й нині, й навіки. Вони ж, не розуміючи, хулять розміщення небесних кіл, ганьблять якість земель, порочать силуети премудрої божої правиці у звірах, деревах, горах, ріках і травах; нічим не задоволені; за їх нещасним і смішним поняттям, не потрібно у світі ні ночі, ні зими, ні старощів, ні труду, ні голоду, ні спраги, ні хвороб, а найбільше смерті. Навіщо вона? Ах, бідне наше знаннячко і поняттячко. Думаю, не гірше ми б управляли світовим механізмом, ніж незаконно вихований син батьківським домом. Звідки ж ці біси вселилися в серця наші? Чи не легіон їх у нас? Та ми самі занесли з собою цю начало родну тьму, народившись із нею.
Панас. Чому ти думки називаєш бісами?
Г р и г о р і й. А як же їх назвеш?
П а н а с. Я не знаю.
Григорій. То я знаю. Біс по-грецьки називається даймон,
П а н а с. То й що?
Григорій. Те, що даймовион - означає знаннячко або розуміннячко, а даймон - той, хто знає або розуміє. То ж прошу вибачити, що маленьким бісикам я віддав прізвище великого біса.
Л о г в и н. Неграмотний Марко, - вислухайте баєчку, - дістався до раю. Вийшов з ключами Святий Петро і, відчиняючи йому райські двері, запитує: "Чи вивчав ти священні мови?" "Ні", - відповів простак. "Чи був у академіях?" - "Ніколи, святий отче". - "Чи читав стародавніх богословів книги?" - "Не читав: я аза в очі не бачив". - "Хто ж тебе настановив на шлях миру?" - "Мене настановили три правила". - "Які три правила?" - "А ось вони. 1-ше таке: "Все те добре, що визначене й для святих людей", 2-ге: "Все те невелике, що
Г. Сковорода
241
отримують і беззаконники"; 3-тє "Чого собі не хочеш, іншому не бажай". Перше й друге - домашні, і я сам їх придумав, а третє - апостольський закон, даний для всіх поган. Перше породило в мені терпіння Йова й вдячність, друге обдарувало свободою всіх світських бажань; третє примирило мене з моїм внутрішнім володарем".
Апостол, глянувши на нього просвіщенним, наче сонце, лицем, сказав: "О благословенна й вдячна душе! Увійди в житло твого небесного Отця й вічно веселися; мало ти їв, а добре наситився"13.
Я к і в. Не розум із книг, а книги від розуму народилися. Хто очистив свій розум чистими роздумами про істину, той подібний до дбайливого господаря, що викопав у своєму домі джерело чистої живої води, як написано: "Вода глибока - рада в серці мужа. Сину, пий воду із твоїх посудин". Тоді, трохи із книг почерпнувши, може багато користуватися, як написано про натхненного з небес Павла: "1 споживши їжу, утвердився". Отакий-то й цей Марко; він із числа посвячуваних Богові тварин, що відригують жуйку. "Святи їх у твоїй істині..." Мало їв, багато жував, та із маленької суми або іскри розмножив полум'я, що огортає Всесвіт. Чи набагато більше ми за нього знаємо? Скільки ми накидали у наш шлунок священних слів? А яка користь? Лиш засмітили. Ах, бідна ти кровоточива жінко зі слабим шлунком! Ось що накоїло шкідливе мокротиння, виблюване апокаліптичним змієм, від яких Соломон відволікає свого сина: "Щоб із чужих джерел ти не пив".
Як може таке наповнене гіркими водами серце вмістити мир божий, - здоров'я, радість, душевне життя? Знайдемо спершу всередині [нас] іскру істини божої, а вона, освітивши нашу пітьму, пошле нас до священних [Силоаму] біблійних вод, до яких кличе пророк: "Вмийтеся; приберіть лукавство із душ ваших!" Ось тобі блювальний засіб! Чи наше життя не є боротьба? Та чи із зміїними помислами нам слід боротися? Чи це не є та благородна Павлова баталія, про яку: "Не наша боротьба до плоті й крові..." Думка й рада є насіння й начало. Ця голова гніздиться у серці. Що ж, якщо голова ця зміїна? Якщо це насіння й царство зле? Якого миру сподіватися в серці від тирана: він, людиновбивця, здавна спостерігає, стереже, любить і володіє тьмою.
1 якщо таке гірке море думок наповнило серце і зла глибина пожерла душу, то на яке світло там сподіватися, де тьма горя? Яких веселощів і насолоди, де немає світла? Якого миру, де немає життя й веселощів? Яке життя й мир, коли немає Бога? Що за Бог, якщо немає духа істини й духа-владики? Який дух істини, якщо не думки нематеріальні і серце чисте? Що за чисте, якщо не вічне, як написано: "Помисли його в рід і рід"?
242
Як же вічне, якщо задивилось на речовину? Як же не задивилось, коли її шанує? Як же не шанує, коли на неї надіється? Як же не надіється, коли сумує із-за розсипання праху? Чи не це означає мати таке серце: "Побачив: наче попіл, серце їх, і спокушаються, і жоден не зможе звільнити свою душу"? Чи це не є гріхопадіння й збочення від Бога у бік праху ідоловшанування? Чи це не є зміїна голова, про яку писано: "Той зітре твою голову"? Слухай, Єрмолаю! Ось як треба сходити на гору миру: приймай блювальне, очищуй серце, виблюй застарілі думки й не повертайся на блювоту. Пий чисту воду, нових порад воду у всі дні.
Оце-то й є переходити від підлості на гору, із горя в насолоду, від смерті в життя, від свинячих калюж до гірських оленячих і сайгачих джерел. Пий доти, поки із твого черева потечуть ріки живої води, що тамує найнещаснішу спрагу, тобто неситість, незадоволення, - заздрість, палке бажання, нудьгу, невдоволення, тугу, страх, горе, каяття й інші жала бісівських голів, що разом умертвлюють всю душу. Пий доти, поки заспіваєш: "Душа наша, наче птах, визволиться... перейде непостійну воду": "благословенний Господь, який не дав нас у здобич їх зубам"; поки втішишся з Авакумом, співаючи: "Вклав ти в голови беззаконних смерть, я ж зрадію про Господа, звеселюся у Бозі, спасі моїм"; співаючи з Анною: "Утвердися, серце моє, в Господі..."; співаючи з Давидом: "Відбилося на нас світло лиця твого".
Дуже сильний і прехитрий ворог - застаріла думка. Трудно (за Євангелієм) цього силача зв'язати й розібрати його судини, коли він раз у серці відродився. Та що солодше від цієї праці, що повертає неоціненний спокій у наше серце? Борися день за днем і виганяй хоча б по одному із нутра, підіймайся щогодини на гору відважно, величаючись з Давидом: "Не повернуся, поки закінчаться..." Оце-то й є дуже славна содомо-гоморрська січа, з якої повертається божественний переможець Авраам.
Григорій. Живі проживаємо, друзі мої, наше життя, щоб проминали наші безумні дні й хвилини. Думаємо про все потрібне для плину наших днів, та хай буде найперша наша турбота про мир душевний, тобто про його життя, здоров'я й спасення. Яка користь для нас заволодіти всім Всесвітом, а втратити душу? Що ти знайдеш у світі таке дороге й корисне, щоб ти наважився обміняти за твою душу? Ах, небезпечно ступаємо, щоб нам зуміти увійти в божий спокій у господнє свято, принаймні в суботу, якщо не у преблагословенну субот суботу і свято свят.
Щоб, отримавши шабаш14, змогли, ми звільнити хоч від половини найважчих трудів якщо не нашого осла, то душу нашу, і досягли якщо не приємного господнього літа в сім раз
243
сьомий чи у п'ятдесятий з апостолами рік, коли людям і тваринам буває всезагальне звільнення, то щоб хоч трохи звільнили бідну душу від тих трудів: "Доки покладу поради в душі моїй, хвороби у серці моєму". Голова всього в людині - людське серце. Воно-то й є найточніша людина в людині, а все інше - околиця, як вчить Єремія: "Глибоке серце в людині (глибше за всіх) і є людина, і хто пізнає його?" Вникни, будь-ласка, глибоке серце - є людина... А що таке серце, як не душа? Що таке душа, як не бездонна думок безодня? Що таке думка, як не корінь, насіння й зерно всієї нашої крайньої плоті, крові, шкіри й іншої зовнішності? Бачиш, що людина, яка втратила сердечний мир, згубила свою голову і свій корінь.
І чи вона не є той горіх, з'їдений у своєму зерні черв'яками, що зовсім не має сили, крім околиці. До таких-то бідаків Господь з таким жалем у Ісайї говорить: "Приступіть до мене ті, хто погубили серце, хто далеко від правди..." Думка є таємною пружиною в нашій тілесній машині, голова й початок всього її руху, а за цією головою підуть усі зовнішні органи, наче загнуздана скотина, а як полум'я й ріка, так думка ніколи не спочиває. її безперервне стремління - це бажання. Вогонь пригасає, ріка зупиняється, а нематеріальна й безстихійна думка, що носить на собі грубий тягар, наче мертву ризу, припинити свій рух (хоч вона в тілі, хоч поза тілом) ніяк не може ні на одну мить і продовжує блискавкоподібне своє льоту стремління по необмежених вічностях, безконечних мільйонах.
Куди ж вона прагне? Шукає своєї насолоди й спокою; спокій же її не в тому, щоб зупинитися й простягнутись, як мертве тіло - її живій природі чи натурі це не споріднене й [дивне], а навпаки; вона, начебто перебуваючи в мандрах, шукає'по мертвих стихіях свого спорідненого, і, не погасивши підлими забавами, а ще більше розпаливши свою спрагу, тим швидше від розтлінної речовинної природи підіймається до вишньої господньої натури, до свого рідного й безначального начала, щоб, очистившись його сяйвом і вогнем таємного зору, звільнитися від тілесної землі та земного тіла. І це-то означає зійти у божий спокій, очиститися від всякого тління, зробити цілком вільне стремління й безперешкодний рух, вилетівши із тісних меж речовини на свободу духа, як писано: "Поставив у просторі ноги мої... Вивів мене у простір... 1 підняв вас, наче на крилах орлиних, і привів вас до себе". 1 цього-то просить Давид: "Хто дасть мені крила, як голубині, і полечу, і спочину..."
Єрмолай. А де вона знаходить це безначальне начало й вишнє єство?
Григорій. Якщо спершу не знайде всередині себе, то дарма шукатиме в інших місцях. Та це є справа досконалих
244
серцем, а нам слід навчатися букваря цієї преблагословенної суботи або спокою.
Єрмолай. Перемогти апокаліптичного змія й того зі страшними зубами звіра, котрий у пророка Даниїла все-все пожирає, розтоптуючи залишок ногами, є справою тих героїв, котрих Бог у "Книзі Чисел" велить Мойсееві вписати у свій нетлінний список для війни, оминаючи жінок і дітей, що не можуть помножити число святих божих мужів, народжених не із крові, не від плотської похоті, не від чоловічої похоті, а від Бога, як написано: "Не зберу їх соборів із крові..." Лиш ті спочивають з Богом від усіх своїх справ, а нам, немічним, досить і тої божої благодаті, якщо зможемо виграти бій з маленькими бісиками: часто один малесенький демонський душок збурює в серці страшний бунт і гіркий заколот, що спалює душу, наче пожежа15.
Григорій. Потрібно стояти хоробро й не уступати місця дияволу: противитесь - і втікає від вас. Соромно бути настільки жінкою й немовлям, щоб не встояти нам супроти одного ледачого вершника, а хоча б і проти маленької партії. Боже мій! Яка ж у нас байдужість до шукання й збереження найціннішого на небесах і на землі сердечного миру! Лиш про нього повинна людина й думати на самоті, й розмовляти в товариствах, сидячи вдома, йдучи шляхом, і лягаючи, й устаючи. Та коли ми про нього думаємо? Чи не всі наші розмови лиш брехня й бісівські вітри? Ах, якщо ми не пізнали самих себе, забувши наш нерукотворний дім і його голову - нашу душу й голову її - богообразний рай миру! Маємо ж за це велику нагороду: змогу із тисячі знайти одне серце, щоб воно не було зайняте гарнізоном кількох бісівських ескадронів.
А оскільки не навчаємось з Авакумом стояти на цій божественній сторожі й продовжувати цю дуже корисну війну, то ми тому стали цілком безпорадні, глухі, дурні, лякливі, невправні й взагалі розслаблені бійці для того, щоб і сама велика до нас милість божа, та нами незрозуміла, так колотила нашим серцем, як вовк вівцями. Один, наприклад, турбується тим, що народився не у знатному домі, не з гарним обличчям, і не ніжно вихований; другий сумує, що хоч іде шляхом невинного життя, проте багато хто, як знатні, так і підлі, ненавидять його й хулять, називаючи відчайдушним, негідним, лицеміром; третього болить, що не отримав звання чи місця, яке могло б йому забезпечити стіл, що складається із десяти страв, а тепер лиш по шість страв може їсти; четвертий мучиться, як би не позбутися (правда, що трудного), та при цьому й прибуткового звання, щоб у бездіяльності не померти від нудьги, не зауважуючи, що немає кориснішого й важнішого, як богомудро управляти зовнішньою, домашньою й внутрішньою
245
душевною економією, тобто пізнати себе й зробити порядок у своєму серці; п'ятий гризеться, що, відчуваючи в собі здатність служити суспільству, не може через численних кандидатів продертися до прийняття посади, буцім лиш чиновники мають нагоду бути доброчесними і начебто послуга відрізняється від доброї справи, а добра справа від чесноти; шостий тривожиться, що почала з'являтися в його волоссі сивина, що наближається поступово зі страшною армією немилосердна старість, що з іншим корпусом за ним іде непереможна смерть, що починає слабшати все тіло, притуплюються очі й зуби, вже не може танцювати, не так багато й смачно пити і їсти та інше...
Та чи можна порахувати незліченну тьму нечистих духів і чорних воронів, або (говорячи з Павлом) піднебесних духів злоби, що шугають по темній і необмеженій безодні, по нашій душі, наче у просторому повітрі? Всі вони ще не гіганти, не найнедіяльніші, наче постільні собачки, душки, проте дійсно хвилюють наше невправне у битві й не озброєне порадами серце; найостанніший бісик тривожить наше неукріплене містечко; що ж, коли справа дійде до левів? Відкрию вам, друзі мої, свою слабість. Випало мені у непідлому товаристві не без удачі бути учасником розмови. Радів я з того, та моя радість раптом зникла: дві особи почали хитро лаяти й висміювати мене, вкидаючи у розмову такі алмазні слова, які таємно зображали мій низький рід і невисоке становище й тілесну незугарність. Соромно мені згадати, як затривожилось моє серце, тим більше, що цього від них не чекав; заледве я після довгих роздумів повернув мій спокій, згадавши, що вони бабині сини. Панас. Що це означає?
Григорій. Баба купувала горщики, їй ще тоді вчувалися амури молодих років. "А що за цей гарненький?..." "За той дай хоч три полушки", - відповів гончар... "А за того поганого (ось він), звичайно, полушка?" "За цей нижче двох копійок не візьму". "Що за чудо?" "У нас, бабусю, - сказав майстер, - не очима вибирають, ми випробовуємо, чи чисто дзвенить". Баба хоч і була не низького смаку, проте не могла відповісти, а лиш сказала, що вона й сама давно це знала, та не могла подумати16.
П а н а с. Ці люди, маючи між собою однаковий смак, повністю доводять, що вони є плодом цієї райської яблуні.
Яків. Законне життя, твердий розум, великодушне й милосердне серце - все це чистий звук поважної особи.
Григорій. Бачите, друзі мої, як ми відродилися від своїх предків? Найпідліша бабська думка може сколотити наше серце.
Є р м о л а й. Не гнівайся - навіть сам Петро злякався баби: "Розмова видає тебе, що ти галілеянин".
Л о г в и н. Та чи таке серце було у стародавніх предків?
246
Хто без жаху може згадати Йова? Проте з усім тим пишеться: "1 не дав Йов безумства Богу..." Послухай, що пише Лука про перших християн: "Була в них одна душа і одне серце..." А що ж то? Яке в них було серце? Крім їх злагодженої любові, ось яке: "Вони ж раділи, тому що за ім'я господа куса сподобилися прийняти безчестя..." Та ось іще геройське серце: "Ганьблені втішаємось..." "Радію у моїх стражданнях..." Хто може без подиву прочитати ту частину його писання, яке читається в день торжества його? Воно є видовищем найпрекрасніших чудес, що полонять сердечне око. Велике диво! Що інших доводить до дуже гіркого сум'яття, те радує Павла, який дихає душею, подібною до здорового шлунка, що переварює на користь найгрубшу й найтвердішу їжу. Чи це не означає мати алмазне серце? Найважчий удар руйнує все інше, а його утверджує. О мир! Ти божий, а Бог твій! Оце-то означає істинне щастя - одержати серце, обгороджене діамантовими стінами, і сказати: "Сила божа з нами: мир маємо до Бога..."
Є р м о л а й. Ах, високий цей мир, до нього важко дістатися. Яке дивне було те серце, яке за все дякувало Богові.
Л о г в и н. Неможливо, важко, та він гідний і більшого труду. Важко, та без нього тисячу разів важче. Важко, та цей труд звільняє нас від незліченних оцих дуже важких трудів: "Наче важкий тягар, обтяжив мене. Немає миру в костях моїх..." Чи не соромно сказати, що важко нести це ярмо, коли, несучи його, знаходимо такий скарб - сердечний мир?... "Візьміть моє ярмо на себе і ви знайдете спокій для душ ваших". Скільки ми тратимо труду для маленької користі, а часто й для дріб'язку, нерідко й на шкоду? Важко одягнути й живити тіло, та треба і без цього не можна. У цьому полягає тілесне життя, і ніхто не повинен каятися у цьому труді, а без цього потрапить у важке горе, в холод, голод, спрагу й хвороби.
Та чи не легше тобі живитися лиш сирим зіллям і при цьому мати мир і втіху в серці, аніж над багатим столом сидіти побіленим гробом, наповненим незасинаючими черв'яками, що гризуть душу день і ніч без спокою? Чи не краще вкрити тіло найнужденніщим одягом і при цьому мати серце, одягнене в ризу спасіння й одягом веселощів, ніж носити гаптоване золотом плаття і між тим таїти геєнний вогонь у душевних надрах, що обпікає серце печалями бісівських манер? Яка користь сидіти при всілякому достатку серед гарних кутків своїм тілом, якщо серце вкинуте у найглибшу пітьму невдоволення з прикрашених палат, про які пишеться: "Птах знайшов собі храмину... бо була заснована на камені... камінь же був Христос... який є мир наш... душа наша, наче птиця, звільнилася, і сіть зруйнувалася... хто дасть мені крила?..."
Що ж ти мені подаєш як трудність? Якщо хтось потрапив
247
у рів чи водяну безодню, то не повинен думати про трудність, а про визволення. Якщо будуєш дім, то будуй для обох частин свого єства - душі й тіла. Якщо прикрашаєш і зодягаєш тіло, то не забувай і про серце. Два хліби, два доми, два одяги, два види всього є, всього є по двоє, тому що є дві людини в одній людині, і два отці - небесний і земний, і два світи - першородний і тимчасовий, і дві натури - божественна й тілесна, у всьому-всьому... Якщо ці обидва єства змішати в одне й визнавати лиш саму видиму натуру, то тоді-то буває справжнє ідолопоклоніння: і лиш цьому перечить свята Біблія, будучи дугою, що обмежує всю тлінь, і воротами, що вводять наші серця у віру богознання, в надію господньої натури, в царство миру й любові, у мир першородний.
І оце-то є твердий мир - вірити й визнавати панівне єство і на нього, наче на непоборну твердиню, покластися й думати: "Живий господь Бог мій..." Тоді-то скажеш: "1 жива душа моя..." А без цього як тобі покластися на тлінну природу? Як не затремтіти, коли бачиш, що вся тлінь щомиті народжується й зникає? Хто не турбуватиметься, дивлячись на гинучу істину істоти? Такі хай не чекають миру й слухають Ісайї: "Захвилюються й не зможуть спочити. Не радіти нечестивим, - говорить господь Бог..." Ось дивись, хто сходить на гору миру? "Господь - / сила моя і зробить мої ноги досконалими, на високе зводить мене, щоб мені у пісні перемогти його". Визнає Господа і співає перед тими, хто не бачить його, а Господь веде його на гору миру. Невизнання Господа є наймучительніше хвилювання і сердечна смерть, як Авакум же співає: "Вклав ти у голови беззаконних смерть". Цю голову Давид називає серцем, і воно-то й є наша головизна, голова їх оточення. Яка голова? Труд їх уст. Які уста? Поки покладу поради в душі моїй, хвороби у серці моєму... Труд уст - це хвороба серця, а хвороба серця - це смерть, вкладена у голови беззаконних, а справжня ця смерть, що вбиває жалом душу, є змішування в одне тлінної й божественної натури; а це змішане злиття є відхід від божого єства у країну праху й попелу, як написано: "Коли з'явиться тобі земля".
А відхід - це гріхопадіння, як написано: "Гріхопадіння хто розуміє?" Про гріх ось що Сирах: "Зуби його - зуби лева, що вбивають душу..." Ось тьма! Ось помилка! Ось нещастя!
Бачиш, куди завела нас тілесна натура, чого [наробило] злиття сутностей? Воно є справжнє ідолобуйство й відхід від блаженної натури й незнання про Бога. Відома такого нашого серця печаль є те, що про ніщо, крім тілесного, не стараємось, наче погани, "і всіх бо цих погани шукають", а якщо хоч трохи підняти очі до блаженної натури, відразу кричимо: важко, важко! Оце-то й є називати солодке гірким, але праведник живе
248
вірою. А що ж є віра, як не вияв чи пояснення серцем зрозумілої невидимої натури? 1 чи це не значить бути справжнім Ізраїлем, який ділить все надвоє, і від всього видимого присвячує своєму Господові невидиму половину? Про нього-то Павло-щасливець вигукує: "Хто живе за цими правилами, на тих мир і милість". Скажи, будь ласка, чим схвилюється той, хто досконало знає, що ніщо не може загинути, а все у своєму началі перебуває вічно й неушкоджено?
Є р м о л а й. Для мене це темнувате.
Л о г в и н. Як не темнувате тому, хто лежить у болоті невіри? Продирай, будь ласка, око й прочищай зір; царство блаженної натури, хоч і приховане, проте зовнішніми знаками робить себе невидимим, печатає свої сліди по пустій речовині, наче справжнісінький рисунок художніми фарбами. Вся речовина є фарбний бруд і брудна фарба й художній порох, а блаженна натура є саме начало, тобто безначальна інвенція, або винахід, і дуже премудре накреслення, що несе всю видиму фарбу, яка так відповідає своїй нетлінній силі й єству, як [одяг] - тілу. Називає видимість одягом сам Давид: "Все, наче риза, [зотліє]..." А рисунок - то п'яддю, то шнуром землемірним, то правицею, то істиною: "Краса у твоїй правиці...", "П'яддю ти виміряв..." "Правиця твоя сприйме мене", "Істина господня перебуває навіки". Таким поглядом дивився й я на своє тіло: "Руки твої сотворили мене..." Обминає непостійну воду своєї тлінності. "Душа наша перейде непостійну воду"; проникає думкою в саму силу й царство прихованої у його праху правиці Вишнього і гукає: "Господь захисник мого життя, кого злякаюся? Блаженні, котрих вибрав ї прийняв ти, Господи..." Щасливий, хто перелетів у царство блаженної натури! Про нього-то Павло: "Ті, що ходили по землі, були на небесах". Цей же мир і Соломон пише: "Праведних душі в руці божій, і не торкнеться їх мука..."
Це ж тайно зображає церемонія обрізання й хрещення. Вмерти з Христом означає облишити стихійну немічну натуру, а перейти у невидиме й мудрувати про гірне. Той уже перейшов, хто закохався у ці найсолодші слова: "Плоть ніщо ж..." Все те плоть, що тлінне. Сюди належить пасха, воскресіння й вихід у обітовану землю. Сюди зійшли коліна Ізраїлеві перед Господа. Тут всі пророки й апостоли у місті Бога нашого, у його святій горі, мир на Ізраїля.
Є р м о л а й. Темно говориш.
П а н а с. Ти так загустив свою мову біблійними [клаптями ], що не можна розуміти.
Л о г в и н. Вибачте, друзі мої, мою надмірну схильність до цієї книги. Визнаю мою гарячу пристрасть. Правда, що з дитячих літ таємна сила й мана тягне мене до повчальних книг
249
і я їх люблю найбільше. Вони лікують і звеселяють моє серце, а Біблію почав читати біля тридцяти років [від] мого народження. Та ця найпрекрасніша для мене книга взяла верх над усіма моїми улюбленицями, втамувавши мою довголітню спрагу й голод хлібом і водою, солодшою від меду й соку божої правди й істини, і відчуваю мою особливу до неї природу. Уникав, уникаю й уник під керівництвом мого Господа всіх життєвих перешкод і плотських коханок, щоб міг спокійно насолоджуватись у пречистих обіймах найгарнішої, кращої за всіх людських дочок, цієї божої дочки. Вона мені зі свого непорочного лона народила цього дивного Адама, котрий, як вчить Павло, "створений за Богом, у правді, й преподобії, й істині", і про якого Ісайя: "Рід же його хто пізнає".
Ніколи не можу вдосталь надивуватися з пророчої премудрості. Найдрібніші у ній тонкощі мені видаються дуже важливими: так завжди думає закоханий. Багато хто жодного смаку не знаходить у таких словах: "Веніамін - вовк, хижак, рано їсть, ще й на вечір дає поживу". "Очі твої на виповненнях вод..." А мені вони вливають у серце невимовну насолоду й веселість, чим частіше їх, відригуючи жуйку, жую. Чим глибшою й безлюднішою була моя самотність, тим щасливіше співжиття з цією коханою як жінкою. Я задоволений цією господньою долею, Народилась мені чоловіча стать, досконала й істинна людина; помираю не бездітний. І в цій людині похвалюся, насмілюючись з Павлом: "Не даремно йшов". Це-то та господня людина, про яку написано: "Не потемніли очі його".
Григорій. Якщо вам не подобаються біблійні крихти, то поведемо нашу мову інакше. Весь недільний ранок ми провели за бесідою про те, про що завжди повинні думати. Завтрашній день для праці. Проте коли ввечері зберетесь, то ширше поговоримо про душевний мир.17 Він завжди гідний нашої уваги, будучи цільовим кінцем і гаванню всього нашого життя.
КІЛЬЦЕ
Милостивий пане!1
Ідуть до вас дві бесіди, спраглі вашої уваги. Вшануйте їх своїм прийняттям. Ще перед своїм народженням вони призначені для вашого доброго духа. Моє шанування людинолюбному й лагідному батькові Вашому, моя сердечність до Вас і доброзичливість до всієї сім'ї Вашої приносить їх. Душа є mobile perpetuum - рухомість неперервна. Крильми її є думки, гадки, поради; вона або бажає чогось, або уникає чогось, бажаючи, любить, уникаючи, боїться. Якщо не знає, чого бажати, а чого уникати, тоді вагається, сумнівається, мучиться, сюди й туди наша кулька хитається, метушиться й крутиться, як магнітна стрілка, поки не спрямує своє вістря в найдорожчу точку холодної півночі.
Так і душа, нарешті, коли знайшла того, кого ніде немає і всюди є, щаслива Цей один може її наситити, а без нього ковтає повітря зі змієм, що поїдає землю протягом усіх днів свого життя
Гадки подібні до повітря, воно між стихіями невидиме, проте твердіше від землі, а сильніше від води; ламає дерева, валить будівлі, гонить хвилі й кораблі, їсть залізо і камінь, гасить і роздмухує полум'я.
Так і думки сердечні - вони невидимі, наче їх немає, але від цієї іскри вся пожежа, бунт і руїна, від цього зерна залежить ціле дерево нашого життя: якщо зерно добре - добрими (у старості найбільше) насолоджуємось плодами; як сієш, так і пожинаєш.
Вельми я буду радий, якщо ця книжечка послужить для прогнання лише кількох днів суму, але який я задоволений, якщо вона посприяє хоч краплині внутрішнього миру. Найдорожчий сердечний мир подібний до найдорогоцінніших камінців: одна крихітка має свою ціну, якщо будемо берегти одну його краплю, то з часом зможемо мати цілу чашу спасіння.
Розливши думки наші лиш по зовнішніх турботах, не задумуємось про душу, не замислюючись, що від неї всяке діло і слово витікає, а якщо сім'я зле, то не можуть не бути погані плоди, все нас, нещасних, покине, крім цього невід ємного скарбу.
Уявіть собі юрбу людей, що протягом усього життя, а найбільше на схилі літ своїх, тугою, малодушністю, нехтуванням утіх, задумливим сумом, печаллю, страхом серед
251
достатку неослабно мучаться, і згадайте, що все це зло і рідне нещастя народилось від прослухання оцих Христових слів: "Шукайте спершу царства божого..." "Вернися у дім твій..." "Царство боже всередині вас є..." "Обмий спершу
середину склянки..."
Та вдячність Всевишньому за те, що ніколи не буває запізнілою праця над тим, що для людини є найнеобхідніше.
Царство боже раптом, як блискавка, осяває душу, і для набуття віри потрібна одна лиш мить часу.
Дай вам, Боже, читати слово господнє зі смаком і приміткою, щоб сповнилось на вас: "Блаженні ті, хто чує і зберігає слово боже". Друга бесіда скоро надійде.
А я перебуду, милостивий пане, Вашого благородія покірний слуга, любитель священної Біблії,
Григорій СКОВОРОДА.
КІЛЬЦЕ.
Дружня розмова про мир душевний
Особи: Панас, Яків, Логвин, Єрмолай, Григорій
Григорій. Годі, прошу вас, дорогі гості мої! Будь ласка, годі шуміти! Прошу ласкаво, що за шум і сум'яття? Один кричить: "Скажи мені силу слова цього: "знай себе". Другий: "Скажи мені спершу, в чому полягає і що означає премудрість?" Третій волає: "Вся премудрість - пустота без миру". Але чи знає, що таке мир? Тут сума щастя.
"Чи чули ви, браття, - четвертий, втрутившись, гукає, - чи чули ви, що означає єгипетське чудовисько, назване сфінкс?" Що за сором, думаю, що такої дурниці не було і в самому стовпотворінні. Це означає не розмову вести, а, ставши вітрами, здіймати хвилі на Чорному морі. Якщо ж розмірковувати про мир, то слід говорити обережно й мирно. Я хлопчаком чув від знайомого персіянина таку казочку.
Кілька чужинців подорожувало в Індії. Рано вставали, питали господаря про дорогу. "Дві дороги, - казав їм людяний старий, - ось вам дві дороги, що служать вашому намірові: одна навпростець, а друга з манівцем. Раджу триматися манівця. Не поспішайте і далі пройдете, будьте обережні, пам'ятайте, що ви в Індії". "Батечку, ми не боягузи, - вигукнув один дотепник, - ми європейці, ми плаваємо по всіх морях, а земля нам, озброєним, не страшна". Йдучи кілька годин, знайшли шкіряний міх з хлібом і таку ж посудину з вином, наїлись і напились досхочу. Відпочиваючи під каменем, сказав один: "Чи не дасть нам Бог іншої знахідки? Здається, бачу щось спереду по дорозі, гляньте, по той бік безодні чорніє щось..." Один каже: "Шкіряний мішище"; другий вгадував, що обгорілий пнище, іншому здавався камінь, іншому місто, іншому село. Останній вгадав точно: вони всі там осіли, натрапивши на індійського дракона, всі загинули. Врятувався один, будучи дурнішим, але обережнішим. Цей за якимись ознаками і від внутрішнього попереджувального жаху прикинувся, що йому необхідно залишитись (за потребою) по цей бік глибоченної прірви, і, почувши страшне виття умертвлюваних, негайно повернув убік, підтвердивши давніх віків прислів'я: "Боязкого сина матері плакати нічого".
Не сперечаюсь: хоч ця казка недостатня, але вона є опудалом, дуже схожим на життя людське.
Земнородний не з іншої причини скоріше потрапляє в нещастя, як саме через раптове зухвальство, і скажу з
253
приточником, що безпорадністю вловлюються беззаконні, бо для мужа мають силу свої вуста, і зачаровуються мовою своїх вуст. Подивіться на людський натовп і юрбу, побачите, що не тільки старші, але й наймолодші серед них потішають себе, що вони озброєні рогом однорога, який рятує їх від нещастя, сподіваючись, що як очам їх окуляри, так світло й порада не потрібні їх серцю.
Ця надія зробила їх необачними, зухвалими на шляхах своїх і впертими.
А якщо мій молокососний мудрець стане двох чи трьох мов папугою, побувавши у знатних компаніях і у славних містах, якщо озброїться арифметикою й геометричними кубами, пролетівши кілька десятків любовних історій і цивільних і проглянувши певне число коперніканських пілюль?2 Тоді Платони, Солони, Сократи, Піфагори, Ціцерони3 і вся давнина суть самі лиш метелики, що літають над поверхнею землі, порівняно з нашим високопарним орлом, що злітає до непорушних сонць і перелічив усі в океані острови. Ось тут і виринають хвалителі, що проповідують і чудуються з новонароджених у його мозку премудрощів, прихованих од усіх давніх як непросвіщенних віків, без яких, однак, непогано життя проживалося. Тоді-то вже всіх давніх віків вислови великий цей Дій4 пересуджує, і, наче ювелір камінці, на свій розсуд то схвалює, то знецінює, зробившись вселенським суддею. А що вже стосується Мойсея й пророків - і говорити нічого: він і погляду свого не удостоїть цих безглуздих і нудних балакунів; шкодує нібито за нічними пташками й кажанами, що закохалися в нещасну пітьму марновірства. Все те у нього марновірство, чого зрозуміти й прийняти гарячка його не може. І справді: чи можливо, щоб ці терновики могли щось розуміти про премудрість, про щастя, про душевний мир, коли їм і не снилося, що Земля є планета, що коло Сатурна є Місяць5, а можливо, й не один? Любі друзі! Оці-то молодечі уми, заполонені своїми гадками, наче облесною блудницею, і ніби шаленіючі від розумової гарячки, позбавлені своїх хоронителів, безпутно й безсовісно рвуться до загибелі. Портрет їх живо описав Соломон у кінці 7-ї глави в "Притчах" від 20-го вірша. З такими думками продовжує шлях до старості незліченна кількість сердець, виразкою своєю заражуючи, нахабні порушники печаті кесаря Августа: "Поспішай, та помалу"6. Ганителі мудрих, противники Бога і предків своїх, поки, піднявшись до небес, потраплять в зуби найболіснішому безумству, у стародавніх пеклом утвореному, без звільнення, щоб сповнилося на них: "Бачив сатану, як блискавку..." Та й хто ж не прагне бути вождем до щастя? Поки Олександр Македонський вів у домі живописця розмову про споріднену й знайому йому справу, з подивом усі його слухали, потім почав
254
суддівськи говорити про живопис, та як тільки живописець шепнув йому на вухо, що й самі розтирачі фарб почали з нього насміхатись, відразу перестав. Відчула розумна людина, що цар не мав часу вникнути в живописні таємниці, та іншим Олек-сандрового розуму не вистачає. Якщо хтось в якусь науку закохався, досяг успіхів і прославився, тоді вважає що вже будь-яке знання віддане йому за нареченою в придане. Всякий художник про всі ремесла суддівську висловлює думку, не розмірковуючи, що одної науки добре навчитися чи вистачить людського віку.
Про жодну ж науку частіше й відважніше не судять, як про ту, яка робить людину щасливою, тому я думаю, що кожному це так необхідне, як необхідне всякому життя.
Правда, що говорити й випробовувати похвально, але присвоювати собі знання - це глупо й погибельно. Проте ж думають, що кожному це легко можна знати.
Не дивина дорогу знайти, та ніхто не хоче шукати, кожен своїм шляхом бреде й іншого веде, у цьому-то й трудність. Проповідує про щастя історик, благовістить хімік, сповіщає шлях щастя фізик, логік, граматик, землемір, воїн, відкупник, годинникар, знатний і незнатний, багатий і убогий, живий і мертвий...' Всі на сідалище учителів сіли; кожен собі науку цю присвоїв.
Та чи їхня це справа вчити, судити, знати про щастя? Це є слова апостолів, пророків, священиків, богомудрих проповідників і просвіщенних християнських учителів, котрих суспільство ніколи не позбавлене. Хіба не досить для них неба і землі з усім вміщеним. Це є посада тих, кому сказано: "Світ мій залишаю вам". З усіх сотворінь лише людина залишилась для духовних, та й у ній самій кравець узяв одяг, швець чоботи, лікар тіло; тільки володар тіла залишився для апостолів.
Він є серце людське.
Чи знаєш, скільки вогнедишних гір по всій земній кулі? Ця правда хай тебе збагатить, хай поставить у список почесних людей, не заперечую, але не ощасливить серця твого, ця правда не та, про котру Соломон: "Правда мужів дійсно звільнить їх..."
Твоя правда на кулі земній, а апостольська правда всередині нас, як написано: "Царство боже є всередині вас".
Одна справа - знати верхів'я ріки Нілу і план лабіринту, а інша -•- розуміти суть щастя. Не зненацька ти потрапив у царство миру, коли дізнався, хто заснував місто Афінейське? І не те серце є нетямуще й непросвіщенне створіння, котре не розуміє, де Велике й Середземне море, а душа, що не відчуває Господа свого, є опудало, позбавлене чуття.
Море далеко від нас, а Господь наш є всередині нас, в серці нашому. Якщо хто мандрує по планетах, блукає вік свій по
255
історіях, то хто може знати, що діється в серці? Інша ж то є веселість, про яку написано: "Веселість серця - життя людині..." Хай би кожен художник своє діло знав. Хворі не можуть у їжі відчувати смаку; це справа здорових; так про мир судити лиш тим властиво, чия душа миром ощасливлена.
Щастя наше є мир душевний, але мир цей до жодної речовини не стосується; він не золото, не срібло, не дерево, не вогонь, не вода, не зірки, не планети. Чи пристойно вчити про мир тим, для кого речовинний цей світ - предметом? Одне сад розводити, інше - пліт городити, інше - фарби розтирати, інше - розуміти малюнок, одна справа - виліпити тіло, інша справа - вдихнути в душу веселість серця. Ось чия це є справа: "Як прекрасні ноги благосповіщаючих..." Цим-то пообіцяно: "Сядете на престолах..." Всім блаженство, всім мир потрібний, тому сказано: "Судячим обом на десяти коліном Ізраїлевим". Ось хто на вчительських стільцях учить про мир! І оце-то є кафолічна, тобто всезагальна, наука, чого про жодну іншу сказати не можна.
Всі інші науки не всім, і не завжди, і не для всього, і не всюди потрібні, і про них усіх говорить Ісайя: "Шляху мирного не пізнали, і немає суду на шляхах їх, бо стежки їх розбещені, по них же ходять і не знають миру. Через те відступить від них суд і не осягне їх правда. Тим, що очікували світло, була пітьма, ті, що чекали зорі, у мороку ходили. Діткнуться, як сліпі, стіни, і як сущі без очей, натикатися будуть, і впадуть у полудень, як опівночі, як умираючі встануть..." Правда, що це нещастя володіє серцями, заселеними незнанням про Бога, але про те ж то й мова, що вчити про мир і щастя є справою самих богопроповідників; вчити про Бога - це є вчити про мир, щастя і премудрість. Вони, всю тлінь облишивши, шукали і знайшли того, у кого вся речовина є фарба, заслона й тінь, що закриває рай веселості і миру нашого. Та спершу побачили всередині себе. "Це все залишили..." Із їх числа Ісайя говорить: "Кого пошлю? І хто піде до цих людей?" 1 сказав: "Це я, пошли мене". 1 каже: "Іди і скажи людям цим!.." 1 не дивно, що вчив про мир, коли Христос, мир наш, був з ним. "Отрок (волає, як радіючий у жнива) народився нам, син, і віддався нам. Ім'я його великої ради - ангел. Чудовий порадник. Бог сильний, повелитель, князь світу. Батько майбутнього віку, приведу мир на князя, мир і здоров'я йому (у нього)".
Бачите, чия справа вчити про ммр? Хай учать ті, котрі пізнали людину, у якої є мир і здоров'я. Ось учить про щастя Варух: "Чуєш, Ізраїлю, заповіді життя навій розуміти. Тямущість що є, Ізраїлю? Що, коли ти на землі ворожій? Підупав цей на землі чужій, осквернився ти з мертвими; став ти з сущими в пеклі, покинув ти джерело премудрості. Якщо б
256
шляхом божим ти ходив, то жив би у мирі во віки віків. Навчись, де є тямущість, де є твердиня, де є мудрість? Щоб розуміти сукупно, де є довголіття і життя, де є світло очей і мир?..." Бачите, що у пізнанні божому живе життя, і світло, і довголіття, і мир, і твердиня, і премудрість. Хай же вчать про щастя ті, що говорять з Варухом: "Блаженні ми й Ізраїль, тому що приємне для Бога, для нас розумне". Не бачити Господа означає позбавитися життя, світла, миру, і сидіти в пеклі. Прислухайтесь до слів Єремії: "Чуєте, і прислухайтесь, і підіймайтесь, як Господь велів". Дасте господу Богу вашому славу, перш ніж не смеркнеться і перш ніж не діткнуться ноги ваші гір темних; і почекаєте світла, і там тінь смертельна, і будуть покладені в пітьму, якщо ж не послухаєте, то таємно заплаче душа ваша від лиця гордині, і плачучи заплаче, і погублять ваші очі сльози". Ось Мойсей вчить про щастя: "Якщо не послухаєтесь творити всі слова закону цього, написані у книзі цій, і боятися імені чесного і дивного цього, Господа Бога твого, і здивує Господь рани твої і рани сімені твого, рани великі й дивні та хвороби злі й відомі". Трохи нижче: "І дає тобі Господь там серце печальне, і очі, що підупадають, і душу, що умліває, і буде живіт твій висіти перед очима твоїми, і злякаєшся у дні і в ночі, і не будеш вірити житію своєму..." Ось проповідує Соломон про блаженство: "У страху господньому уповання кріпості, дітям же своїм залишить утвердження миру". "Страх господній - джерело життя, творить же відхиляючись від сіті смертної". "Благословіння господнє на голові праведного". Це збагачує, і не повинна до нього доторкнутися печаль, в серці благословення, благополуччя й розсудливість - усе одне означає, якщо розжувати оці грецькі слова ???????. Ось благовістить Павло божу силу й божу премудрість Христа: "Зброя воїнства нашого не плотська, а сильна Богом, на розорення твердиням, що позбавляє помислу і всякої гордині супроти розуму Божого, що полонить будь-який ум і послух Христу". Павло мечем премудрості заколює йумки, що виростають у серці проти Бога, аби підкорити всі наші затверділі помисли божому віданню й розуму і цим нас просвітити, і це-то означає виганяти бісів. Біс - по-грецьки ??????? , тобто відання, знання, підлий помисел, стихійне розуміння, що долу плазує, не прозирає в божі стихії, виповнює виповнення. Це є рідне ідолопоклонство, не бачити у світі нічого, крім стихій, це початок будь-якого зла, і провина, й кінець, як каже Соломон. Мабуть, то най-болісніший страх тривожить серце, яке лежить у стихіях, бачить їх, щохвилини змінювані й руйновані, яке раптом гляне на склад свого попільного тільця, наражене на таке ж падіння, та жодної допомоги цьому злу не знаходить. "Ніщо ж бо інше не
257
с страх, - той же син Давидів каже, - лиш позбавлення допомоги, яка є від помислу; в такому серці тим менше поживи від солодкої й твердої надії, чим більше незнання вини, яка муку наводить". Справжня порада і добрий помисел є джерелом відради. І навпаки, ніщо більш нещасливе не ранить і не мучить сердечну нашу точку, як темні гадки, сліпі знання й шаліючі розуміння. Тепер видно, що означає оце Соломонове: "В порадах нечестивого катування буде". "Уста брехливі вбивають душу". "Куди повернеться, нечестивий щезає".
"Правда безсмертна, неправда ж є смерті забезпечення , нечестиві ж кричали й словами прикликали її". "Подругою вважали її і розтанула" й "Заповіт уклали з нею, бо гідні її частинами бути..."
Зруйнувати й умертвити серце своє є єдине й справжнє злополуччя. Ця скруха й смерть сердечна залежить від безпутних думок, які нічого, крім стихій, не бачать; вона від входу чарівна: "Солодкий для людини хліб брехні". Та потім рот її наповниться камінням. Ці помисли називає син Сираха злющим язиком: "Смерть люта, смерть його, і ще від нього
краща; пекло не володіє благовірними і в полум'ї його не згорять. Ті, хто залишають Господа, впадуть у вогонь, який у них запалає й не погасне. Посланий буде на них як лев і як барс погубить їх".
Вони називаються повією, мечем, єхидною, дикими звірами, шершнями... Та й чим назвемо невидиме й безіменне зло? Про такі серця сказано: "Люди, що сидять у пітьмі..." Ці поради мечем божим вирізати, думки, що нечисто дихають, і болісні гадки намагається Павло, а на те місце поверне в серця наші мир божий. Він називає їх причинами, владами, що заховали весь світ у пітьму невідання божого. Рада часто причиною називається, тому що як плід без насіння, так справи без порад не народжуються. У Давида думки називаються починаннями: "Розтлили й згидилися в починаннях". Називаються й головою у Мойсея: "Цей зітре твою голову". Не погана ця голова: "Говорить безумний у серці своєму..." У Мойсея ж вони називаються сім'ям зміїним". "Ворожнечу покладу..."
Тепер зрозуміло, що означають ті змії, про які пишеться: "Послав Господь на людей зміїв, які умертвляють і загризають людей; і померло багато людей із синів Ізраїлевих".
Ця страта народилась із нарікання на Бога. А нарікати є не що інше, як не розуміти і не визнавати Господа, задовольняючись стихіями. Як (кажуть ремствуючі), як може бути те, чого не можна обмацати? Тепер видно, що означає пітьма єгипетська, пітьма дотикаюча: вона страхітлива ніч, сповнена жахів і привидів, найгрубше й найлютіше незнання. Гляньте на 17-ту главу "Премудрості Соломона", про ці смертні думки
258
і в "Книзі Йова": "Жовч зміїв у череві його". "Лють зміїв хай сіє". "Хай уб'є його язик зміїний".
А що все це належить до стихійних думок, слухай Михея: "Полижуть попіл, як змії, що плазують по землі, розгубляться на ложі своєму перед господом Богом нашим, вжахнуться і злякаються тебе". їх і рай і блаженство наше проклинає Господь: "1 сотворив ти це, проклятий, ти більше, ніж уся скотина, і більше, ніж усі земні звірі". Про цих зміїв Давид: "Язик їх перейде по землі, загострили язик свій, як зміїний". "Чого хизуєшся у сильній злобі..."
Щоб це нещастя смертельним жалом не умертвляло серця людські, велить Господь Мойсею зробити мідного змія, щоб він був маяком, який веде від нещасливого безбожного шляху і вказує благополучний хід у пізнання Боже, у рай насолоди, у царство миру й любові.
Коли змій, плазуючи по траві, виманює серця наші з блаженного саду, то хай і поверне змій, але вже вознесений від землі.
Цей змій уже не такий, як у "Даниловій книзі"8 ідол Вілсей9, навпаки, зовні прах, а всередині тверда мідь і сила живого Бога, приодягнена плотським прахом. Цей змій є втілена мудрість божа, що розмовляє нашими словами, але веде від землі на небо, хай звільнить нас від зміїв, що плазують. До неї Михей говорить: "Устань і зламай їх, дочко Сіону, бо роги твої покладу залізні й нігті твої покладу мідні, і зітреш людей багатьох". Цей змій є Христос, Слово Боже, священна Біблія. "Я (волає) світло світу..." "Я пастир добрий"... "той зітре..."
Якщо маєш вуха, послухай, як чудно цей змій свище: "Плоть ніщо ж..."
Що солодше від цієї благої звістки для серця християнського? А благовість цього змія сповіщає приточник: "Страшне слово серця мужа праведного бентежить, вість же благая веселить його".
Це є хмарний стовп, що виводить Ізраїля із відчутної пітьми у нетлінність вічного, цей лежить на падіння і на підняття, цей змій з преподобним буде преподобний, говорячи до них: "Сину, якщо премудрим буде серце твоє, возвеселиш і моє серце". Такий сам вознесе змія, як написано: "Змія візьмуть... (вознесуть) ".
Нехтувати мудрими порадами - означає самому собі запалювати факел. Для безперешкодної подорожі немає важливішого, тобто більш корисного та величного, як пізнати самого себе і знайти поховану в нашому попелі іскру божества, звідси народжується благословенне оте царство володіти собою, мати міць і на душевних устремліннях, що лютіші від усіх тигрів, ніби на левах, що везуть колісницю, їхати.
259
це, сини Ізраїля сказали один одному; "Манна!", тобто що це таке? "Не знав же, що було". Говорить їм Мойсей: "Це хліб, його ж заповів Господь". Невимовно раді, що побачили нове, почали пророкувати нове новими мовами.
Це означає бути пророком, або філософом, побачити поверх пустелі, понад стихійну ворожнечу щось нове, нестаріюче, чудне і вічне, і це сповіщати.
"Усякий, хто прикличе ім'я господнє, врятується". Спасінням для душі є обгрунтована радість і тверда надія. Дихають таким же пияцтвом і ці Павлові слова: "Хто розлучить нас з любов'ю божою?" Та у всьому перемагаємо їх за того, хто полюбив нас. Бачите, як сильно у цьому мужі вкоренилася радість, що всі прикрощі його присолоджує, ніщо йому не страшне, веселий і в темниці. Це є справжній мир.
Як здоров'я має свою осілість не зовні, а всередині тіла, так мир і щастя в найглибшій точці душі нашої перебуває і є здоров'ям її, а нашим блаженством.
Здоров'я тіла є не що інше, як мир тілесний, а мир сердечний є пожива та здоров'я душі, і як здоров'я родиться після очищення з тіла шкідливої й зайвої мокроти, матері всіх хвороб, так і серце, очищуване від підлих світських гадок, що турбують душу, починає проглядати схований усередині себе скарб щастя свого, відчуваючи, ніби після хвороби, бажання поживи своєї, подібне до нашого горіха, який зачинає зерно Життя свого в звичайному молочку. Оцих-то, хто починає себе пізнавати, закликає премудрість божа у дім свій, на гостину через слуг: "Прийдіть, їжте мій хліб і пийте вино..."
У цю вітальню й пацієнт єрихонський привозиться самарянином, і кличе всіх, хто загубив своє серце: "Приступіть до мене ті, хто занапастив серця, сущі далеко від правди"; "Прийдіть до мене всі трудящі..." Про цього лікаря повчає нас син Сираха: "Шануй лікаря..., бо Господь сотворив його". А хто ж той лікар, якщо не цей: "Зцілюючи будь-яку недугу і всяку рану в людях". Але що зцілював? "Зцілюючи засмучених серцем..." Якщо хто серцем хворий, якщо помислами недужий, тоді сама людина страждає. Не тіло, а душа є людиною, не шкаралуща, а зерно є горіхом. Якщо ціле зерно, то збережеться й шкаралуща в зерні. Хто побачить це й повірить? "Очисти спочатку внутрішність склянки і блюда, хай і зовнішність їх буде чиста". Зціли спочатку сердечну зажуру, не бійся тих, хто вбиває тіло. Одне - тілесне здоров'я, інше - веселість і жвавість серця.
Сад, позбавлений плоту, є нещаслива душа, що заснувала своє щастя на стихійному піску, і запевнила себе, що своє добро можна знайти поза Богом. Початок премудрості - страх божий, він спершу вбачає щастя своє всередині себе. Цей
262
блаженний ранок всередині серця починає світити, ведучи за собою ясність пресвітлого й вічного миру, і якщо б воно [серце] піддавалося тлінню, то чи могло б породити вічний мир? Чи може душа мати тверду надію на те, що третього дня зруйнується? Чи не вся така піщана надія є матір'ю душевної зажури? 1 як може твердо встояти серце, бачачи все стихійне, до останньої крихти руйноване, а через сліпоту не може розгледіти те, на що благонадійно можна опертися? Ця благонадійна надія у Павла називається якорем, з цього видно, що все світське добро не є добром; воно руйнується навіть до самого здоров'я тілесного і заспокоїти серце не може.
Доки душа не відчує смаку нетління, доти не відчує вона твердого миру й є мертвою.
Яка сила-силенна людей читають Біблію! Але без користі цей дім божий закритий і запечатаний.
Дух страху божого і дух розуму вхід відчиняє; без цього ключа всякий поремствує, пожадає і обійде це місто.
Багато хто приходить до нього з допитливим духом, інші - з половиною душі, інші - з юдиним серцем, але без користі: "Довкола нечестиві ходять". Інші схиляють її до захисту своїх плотоугодій, і з непокірним вона розбещується на шкоду, виводять пророцтва про тимчасову користь, про приватні побрехеньки, про тлінні предмети, та довкола нечестиві ходять. Як мало справжніх дбайливців, вірних шукачів і оснащених читачів, скаржиться на це Єремія: "Кому розкажу і кому засвідчу, і почує?" "Це неосвічені вуха їх і чути не зможуть!" Ці слова господні були у них спаплюжені і не сприймуть! Біблія є найдосконаліший і наймудріший орган. Як магнітна стрілка в одну північну точку спрямовує своє вістря, так і ця на того дивиться і веде до того: "Схід ім'я йому". Це є стріла спасіння господнього, як говорить Єлисій, допомагаючи власними своїми руками натягнути лук і вистрілити стрілу в недругів, поклавши руки свої на руки царя Йоаса (4-та книга Царств, глава 13).
Якщо язик ранить, чому не назвати його стрілою? Біблія є слово боже і язик вогняний.
Ісайя в її особі говорить: "Від черева матері моєї назве ім'я моє і покладе уста мої, як меч гострий, і під покровом руки своєї заховає мене; покладе мене, як стрілу вибрану, і в сагайдаку своєму сховає мене, і каже мені: "Раб мій ти, Ізраїлю, і в тобі прославлюся". Стріла ця Всевишнім нам послана для ворогів.
Слова богопроповідників є стріли, про які Ісайя: "їх же стріли гострі, і луки їх натягнуті, копита коней їх, як твердий камінь, стали; колеса колісниць їх, як буря; лютують, як леви". Ось один з цих воїнів! Зброя воїнства нашого не плотська, а сильна Богом.. Але як напнути стрілу цю? Треба вміти і мати в собі того:
263
"Хто навчить руки мої на повстання". Оцю-то стрілу знайшли в сагайдаку апостоли - язик вогняний. "Мову - її ж не знаючи - почують". І як ця стріла ширяюча спрямована на один лиш схід, так і цей орган лише богові пісню співає. Дуже бездушно й погано різноголосить, і сам перешкоджає своїй співзвучній гармонії, якщо почати грати на ньому для плоті й крові. Грає й скаче Давид, але перед Господом, тобто заради Господа, бо і Мел холі каже: "Благословенний Господь, який вибрав мене перед батьком твоїм..." "Буду грати й танцювати перед Господом". Заохочує й інших: "Заспівайте до Господа. Це лиш один є благий псалом".
Немає солодшого й дійовішого, як бренькати на ньому Богові, а не стихіям, а не світові; не тліні, а вічності, тоді-то дійсно будуть вигнані біси із саулів. При цьому слід уміти порівнювати голоси, які вливають у душевне вухо солодку симфонію.
При злитті двох чи трьох голосів твердий псалом складається, наприклад: шануй лікаря, всупереч потреб честі його, бо Господь сотворив його. А кого ж не Господь сотворив? Відразу ж і нісенітниця: чому ж цар Юдин Аса осуджується із-за лікарів? "1 в немічі своїй не винив Господа, а лікарів". Дивіться, як погано цей орган різноголосить за людиною! Не заперечую, та й сам я радий шанувати тілесного лікаря. Притім кажу, що Біблія є досить погана й нескладна дуда, якщо повертаємо її до наших плотських справ, колюче терня, гірка й несмачна вода, пустощі, якщо з Павлом сказати, божі або, скажу, сміття, гній, погань, бруд, гній людський, в якому велить Бог Єзекіїлеві сховати ячмінну проскуру. "Так з'їдять сини Ізраїля хліб свій нечистий у поган, коли розсиплю їх" (гл. 4).
У Ісайї - стріла вибрана, у сагайдаку своєму захована, а в Єзекіїля - у смітті, гною скотини ховається проскура.
Чи це не є таїнство серця, що утверджує нам слово боже, повите брудом земних справ наших? Ті лиш від зміїних укусів зцілилися, хто дивився на гору на вознесенного змія, а не ті, що дивились на плазуючого в земному поросі.
Так і тут живляться в час голоду пшеницею Йосифовою ті, хто приступив до столу й насолоджується високими умами, а не ті, які жеруть гнилу свою мертвечину, коло слова тваринного. "Навколо нечестиві..."
Там згадується змій, що плазує і поїдає бруд, а в Єзекіїля на гноєїдів ось що Бог вістить: "Хай бідні будуть хлібом і водою, і згине людина і брат її, і розтануть у неправдах своїх".
Навіщо ми знаходимо там нашу грязь і гній і їмо його, якщо все це лише Богу й божественному його слову присвячене? Звичайно, ми не пізнали себе. Якщо ж скажете, що таке жорстоко й тяжко читати й розуміти, якщо вам Бог прощає,
264
то одне те непростиме, що ми схожі на розумницю-бабу: ця розумниця вирішила їсти дуже гірку з горіха волоського13 шкаралущу, нарешті, розсердившись, почала лаяти й сміятися: такі, позбувшись доброго смаку, хвалять іноземні плоди.
"Шануй лікаря... бо Господь сотворив його". Але щоб не наснилися нам наші тілесні лікування, тому там же всюди говориться таке: "Чи не від дерева посолодилися води, хай буде пізнана сила його?" Яка подібність плотських ліків з тим богоявленним деревом, котрим Мойсей посолодив гірку воду? Якщо хтось це дерево знає, може вознести змія, оббити бруд з проскур, посолодити біблійну воду. Ось лікар кричить: "Послухайте премудрість у притчах! Господь сотворив мене, початок шляхів своїх". Слухай лікування: "Сину, не забудь, тримайся моєї поради й думки, хай жива буде душа твоя і благодать буде на твоїй шиї! Буде ж зцілення (прикладання) плотям твоїм і лікування костям твоїм, щоб ходив ти, сподіваючись, у світі по всіх шляхах твоїх..."
Бачите, що лікує цей лікар? Душу хворобливу. "Мир мій даю вам. Ви мої друзі є..."
Оцього-то доброго друга так високо рекомендує син Сираха: "Друг вірний - міцний покров; хто знайшов його, той знайде скарб. Для вірного друга немає зради, і немає мірила доброти його! Друг вірний - ліки життю, і ті, що бояться Господа, знайдуть їх". Тепер же скажу: шануйте Біблію, при розгляді потреб її вона є аптека, набута божою премудрістю, для лікування душевного миру, не виліковного жодними земними ліками.
У цій аптеці Павло риє, копає, силою дерева хресного озброєний, і, вбиваючи всю мертву гниль і гній, виймає й повідомляє нам само чисте, нове, запашне, боже, нетлінне, вічне, проповідуючи Христа божу силу.
Церемоністи сердяться, а афіняни сміються, для нас же, покликаних, Христос є божа сила і божа премудрість. Якщо ж запитаєте, чому ці книги одне пишуть наявно, а інше таємно, а нове з них виходить? А хто ж сіє на ниві майбутнє насіння? Та й чи може орач сіяти зерно нинішнє? Воно, прийняте у надра земні, розіпріг. й зотліє; у той день виходить з нього плід новий з новим зерном. А для цього необхідне коло річного часу.
Скажіть, чи можна на молодому серці виростити плід відання божого й пізнання (ці обидва між собою нерозлучні) самого себе? Для цього потрібне коло цілого людського віку.
Біблія є людина домовита, що приготувала насіння в засіках своїх. Про цього-то хазяїна пишеться: "Вийде сіяч сіяти". Вона в молоді наші думки насіває насіння нинішнього плотського нашого віку, щоб нетямуще наше серце було здатне прийняти; це насіння не пусте, а приховує в собі божу силу.
265
Воно як непотрібне з часом псується в серці й гине, а нове проростає. Сіється загниваюче, встає пахуче; сіється жорстке, встає ніжне; сіється гірке, встає солодке; сіється стихійне, встає боже; сіється нетямуще й дурне, воскресне премудре й прозорливе. Все, що ми лиш маємо, є те ж і у Бога. У тім тільки різниця, що наша гниль і тінь, а його нетління й істина.
Стародавній мудрець Едіп14, вмираючи, залишає малолітньому синові в спадщину історію під назвою "Сфінкс": "Любий сину, ось тобі найкращий по мені спадок! Прийми цю маленьку книжечку із правиці моєї; люби її, якщо хочеш любити твого батька; мене вшануєш, шануючи її. Носи її з собою і май у серці своєму, лягаючи і встаючи. Вона тобі плід принесе такий, як і мені, розумій - блаженний кінець життя твого. Не будь нахабним і безсовісним, ступай тихенько, життя є небезпечний шлях; привчай себе бути задоволеним з малого, не наслідуй тих, хто розтрачує серце по зовнішності. Вчися збирати розсипані думки твої і повертати їх всередину себе. Щастя твоє всередині тебе, тут центр його закопаний: пізнавши себе, все пізнаєш. Не пізнавши себе, у пітьмі ходитимеш, і лякатимешся страху, де його й не було. Пізнати себе повно, пізнатися й здружити з собою - це є невід'ємний мир, істинне щастя і мудрість досконала. Ах, якби я міг тепер закарбувати на твоєму серці пізнання самого себе!... Але світло це осяває у пізньому віці, якщо хтось щасливий... Будь добрим до всіх. Не образиш і ворога свого, якщо хоч трохи намагатимешся себе пізнати. Та ненавиджу природу твою й радію. Звичайно, пізнаєш себе, якщо сильно прагнутимеш вникати всередину себе, сильно, сильно... Лише цим врятуєшся від лютого мучителя".
Він говорив багато, та хлопець нічого не міг зрозуміти. Обливаючи батькову руку сльозами й приймаючи книжку, пригортав її, наче батька, до свого серця; а батько, радіючи як із старання сина, так і розлуки своєї з тілом, заснув у вічності, залишивши на смертному лиці образ радості, живий слід ощасливленої миром душі своєї.
Добрий син, малу цю книжечку часто читаючи, майже напам'ять знав її. У ній написано було, що дуже люта і дуже страшна потвора, на ім'я Сфінкс, в часи життя його батька всіх, хто зустрічався їй, хто б він не був, мучила й умертвляла. Обличчя її було дівоче, а все інше личило левові. Вся причина вбивства полягала в тому, що не могли розв'язати пропонованої цим чудовиськом задачі, або загадки, яка приховувала поняття про людину. Хто б не трапився, раптом оця задача: зранку чотириногий, у полудень двоногий, а ввечері триногий, скажи мені, який звір? Нарешті написано, що Едіп загадку відгадав, потвора зникла, а возсіяла у дні його радість і мир. Весь цей опис тримав він у своєму серці.
266
Увійшов син мудреця в літа, посилились пристрасті, а світське товариство допомогло йому розбеститися. "Сфінкс, - яка нісенітниця, - говорили йому, - пуста небилиця! Забобони!..." Та й сам він уже мав недитинячий розум; він знав, що цих звірів ні в Америці, ні в самій Африці, ні на островах японських природа не народжує, а в Європі їх і не.бувало. Жодна природнича історія про них не згадує, все уже добре розумів, щоб бути прозорливим кажаном. Кажанові - гострий зір вночі, а неробі - у злі. Непутнє життя цілком позбавило його сердечної веселості. Тоді перший засів юродивої історії про потвору у серці його зогнив, як гниє старе пшеничне зерно, на ниві поховане.
У ЗО років почав входити в себе і пізнавати. "Яке лихо! - казав він сам собі. - Я зовсім змінився. Куди поділася радість моя? Хлопчаком був я веселий, все у мене є з надлишком, одного не вистачає - веселості. Є й веселість, і таким мене вважають, але зовнішня, а всередині сам відчуваю руїни основ її, боюся й сумніваюся. Одне лиш твердо знаю, що я бідний. Яка користь мені від доброї про мене людської думки? Ось справжній плід забутого мною заповіту й поради батьківської! Прибуток мій подвоює у мене жадобу, а мої насолоди закінчуються стократною гіркотою. Сфінкс! Дивна справа... Звичайно, тут якась таємниця... Мій батько був мудрий і людинолюбний, не збрехав навіть жартома, і не був до цього природжений; неможливо, щоб він мене хотів обдурити. Звичайно, все те правда. А я ледь не потрапив до того звіра; мене мучить щось, та не розумію, і допомогти не можна. Одне лиш диво, що мучуся тим, чого не бачу, і від того, кого не знаю... Нещасна омана! Нестерпна пітьма! Ти-то вражаєш у саму точку мене, в саму душу мою, перекинувши, як вихор, хатину, як буря, кедр. Безрозсудний світ, спокушуючий і спокушуваний! Отрута порад твоїх - це насіння смерті сердечної, а твоя насолода - то найлютіший звір; нерозумних вона зустрічає лицем дівочим, але кігті її - кігті лева, що вбивають душу, і вбивствами її кожен вік і кожна країна переповнена. Продовжувати не хочу". Почав проростати із хибної історії новий і всекорисний дух. Добрий син при проводирі-зорі, що і ходить всередині нього, помалу пізнав себе, з часом став і спадкоємцем високого батьківського миру, возгніздившись на храмі нетлінної істини як шанувальник батьків. Змієненависник бусол15, сповнивши як батьківське, так і пророцтво, приховуване таємничим голубом, що стоїть серед морських хвиль на камені з таким написом: "На тверді відпочиваю". Що потрібніше, ніж душевний мир? Біблія нам від предків наших заповітом залишена, та й сама вона є заповіт, що заховала в юбі мир божий, як обгороджений рай веселощів, як закритий
267
кивот - скарб, як мушля молюска, що в собі зберігає дуже коштовну перлину. Та нетямуще нахабство наше, яке по кутках цей дім оцінює, ненавидить і не намагається пізнати. Дуже смішним нам видається сотворіння світу, відпочинок божий після трудів, каяття й злість його, виліплення з глини Адама, удихнення життєвого духа, вигнання з раю, пияцтво Лотове, Сара, яка народжує, всесвітній потоп, стовпотворіння, піший перехід через море, жертвоприношення, лабіринт громадянських законів, похід у якусь нову землю, дивні війни й перемоги, чудне межування і т. ін. і т. ін.
Чи ж можливо, щоб Єнох з Іллею16 залетіли ніби в небо? Чи можливо в природі, щоб Навин зупинив Сонце? Щоб повернувся Йордан, щоб плавало залізо? Щоб дівою після пологів залишилась? Щоб людина воскресла? Який суддя на райдузі? Яка вогняна ріка? Які челюсті пекельні? Вір цьому, груба давнино, наш вік просвіщенний.
Анітрохи з цього не дивуюся. Вони приступають до цієї спадщини без смаку й без зубів, жують лиш нехитру й гірку шкаралупу. Якщо б до цього джерела принесли з собою сіль і посолили його з Єлисесм17, то раптом цей напій перетворився б у вино, яке звеселяє серце. Води ці до цього дня є ті ж Єлисейські, як тільки Єлисей посвятив їх господнім словом. Божі слова відразу перестали бути смертоносними й шкідливими, стали солодкими й цілющими для душ.
Якщо хтось упізнав себе і заприязнився, коли може сказати: "Було слово господнє до мене", "Знаю людину", то може й тепер відвідувати ці ж води. Оці-то джерела залишаються у спадок від батька Ісааку: "Знову викопав Ісаак водяні колодязі, які викопали раби Авраама, батька його" (гл. 26). Біля цього джерела знаходить раб Авраамів для Ісаака дружину Ревеку.
Тлумачить ці заручини Осія: "Заручу тебе собі навіки, і заручу тебе собі у правді, і в суді, і в милості, і в щедротах, і заручу тебе собі у вірі, і пізнаєш Господа".
Послухайте, ось раб сина Авраамового: "Заручив вас отому мужу, діву чисту представити Христові".
Випробуйте писання: розумій, очищайте, рийте, копайте; дивись, як риє Ісаак: "1 викопав звідти інший колодязь, а не сперечався про той, і назвав ім'я йому - простір, кажучи, що нині розпростер Господь наш". Хіба не чуємо живого джерела, що закликає нас? "Спраглий хай прийде до мене..." Ось спадок, спокій серця, простір духа, вгамування душевної спраги! Не дай Бог нам пити так з цього джерела, як ті потоки. "Доля солодка мала смачні колодязі, і побігли цар содомський і цар гоморрський, і згинули там, ті, що залишились, втекли у гори"'8. Одне й те ж джерело є падіння й підняття ненависників цих Богові присвячуваних вод і хулителів Єлисеєвих; уже не
268
Сфінкс, а ведмедиці терзають: "І оглянувся я услід їм, і бачив я, і проклятий я іменем господнім..." (4 [кн.] Царств, гл. 2). Ми не діти розумом, ведмедиця душу не зачепить; я тобі скажу, які-то звірі від Бога насилаються: "Зуби звірів пошлю в них..." (Второзакония, гл. 32, ст. 24). Зауваж слово оце "в них", розумій: "всередині їх"; звіра впустити всередину як можна? Посилає на них і шершня! Не можна, щоб карав по тілу той, хто каже: "Не бійтеся тих, хто вбиває тіло..."
Які ж ці звірі і шершні? Слухай Мойсея: "І буде, якщо не послухаєш господа Бога твого голосу..., проклятий ти, коли тобі входити, і проклятий ти, коли тобі виходити. Хай Господь пошле тобі вбогість і голод, а погибель на всіх..." Слухай далі: "Хай уразить тебе Господь зотлінням, огневицею, і холодом, і спекою, і вбивством, і вітром згубним, і нуждою, і пожнуть тебе, поки загублять". Слухай далі: "Вразить тебе Господь шаленством, і сліпотою, і нестямою розуму". Зупинимось тут: досить цього. Тільки не забудьте Сирахових слів про поган: "Посланий буде на них, як лев, і, як барс, погубить їх".
Про ці гризоти й душогубні жала говорить і Павло: "Жало ж смерті гріх..." Що таке гріх, якщо не помилка? Грішити по-грецьки ????????? - значить бути безпутним, що ж гірше, як крокувати без дороги, жити без путі, ходити без поради? Це вразить серце болючіше від ведмедиці, колючіше від шершнів. Немає солодшої й більш звеселяючої істини, провідника душі, і немає сумнішого, ніж пітьма незнання. "Будеш (там же у Мойсея говориться) намацувати в полудень, як намацує сліпий у пітьмі, і не виправить (Господь) шляхів твоїх".
Ще простіше говориться у Єремії: "Покарає тебе відступництво твоє, і злоба твоя викаже тебе, і пізнай, і дивись, як гірко тобі та зле, і не виправить (Господь) шляхів твоїх". Не віруючий і не знаючий Господа вже засуджений. Немає сумнішого й боліснішого від цього, і не буде ніколи. Гріх є зіпсуття самої істоти і розорення самої душевної суті; гріх - означає заблукати від Господа свого, а це є втратити життя і мир сердечний. Гріх - сам собі отрута й страта, а мучить більше, ніж тисяча видів пекла. Бачите, чия справа вчити про мир і щастя. Біблія - цього джерело і основа. Правда, що багато ангелів для скарбу нашого, народженого у вертепі, не дуже майстерно і не за Давидом на біблійному інструменті співають пісню: "Слава во вишніх Богу". Але дурість цілої тисячі нетямущих живописців не може у нас живописну хитрість зробити очевидною, а навчить нас, що це є дуже тяжка наука і серед численних своїх любителів лиш для небагатьох досяжна.
Мій давній друг Олексій Соха19 в дружньому товаристві в ході розмови почав хвалитися, що наш спільний приятель
269
Севастян, син Якінфа, лікар, повернув йому зір, що був у небезпечному стані. У цьому місці нашої розмови один із товариства почав гірко плакати: всі ми здивувалися, в чім причина? "Мені той же лікар, - сказав з плачем сліпий, - сам собою обіцявся було зцілити очі". Ми знали, що добродушний Севастян не брався за неможливе, тому запитали: "Чому ж ти не дався?" "Ось чому, - відповів безокий, - обманутий багатьма лікарями, здавалось мені, що всі однакові: а тепер я навіки сліпий..." Гідно й праведно! Монета злодійська не може знищити ціни й честі монети царської. Тепер скажу вам те ж, що й на початку: обережно говоріть про мир. Висока мова є мир. Не будьте нахабні, випробовуйте все небезпечне. Не покладайтеся на павутину ваших думок, пам'ятайте слово оце: "Не будь мудрий про себе; не мудрися надто, щоб колись здивувався. Не виправдовуй себе перед Богом. Шануй лікаря. Не високомудруй, а бійся".
Зневажати Біблію - означає надто мудрувати, ніби ми щось краще вигадали. Виправдати себе перед Богом - означає те ж саме, ніби ми випередили його новознайденим прямим (шляхом) до щастя. Високо мудрувати - означає, ніби в наш вік народилась істинна премудрість, невідома давнім вікам і нашим предкам.
Це є безглуздя високого ступеня, якщо вважати, що в наші часи зійшло сонце, відкрилося джерело здорових вод, винайдено сіль... Самопотрібність повсюдна й вічна. Бог і премудрість не мають початку. А те - сама погань, що вчора з грибами народилася. Визначте день і зберіться. Я під проводом божим і його Біблії міг вам, якщо мене не обдурить самолюбство, показати алфавіт миру, або буквар його. А тепер доручаю вас Богові. Сума всієї нашої мови буде така: чим хто погодженіший з Богом, тим більш мирний і щасливіший. Соромлюся сам свого слова. Краще було сказати: зберімося й разом зацікавлено порозмовляймо2". А раптом щось відкриє той, хто близький усім, котрі закликають його до істини.
П а н а с. А ми підемо в сад, а зі саду додому... Скажіть мені, якою вам видалася його мова?
Є р м о л а й. Мені вона видалася ділом. Немає шкідливішого, ніж нахабство.
Я к і в. 1 мені його мова видається небезпідставною. Може трапитись, що ми розмірковуємо про мир так, як стародавні міркували про піфагорівські боби21. Між численними його загадковими висловами є й.такий: "Не їж бобів". Багато хто з цього сміявся, а інші висмоктали з цих слів підлі соки, кожен за своїм сновидінням. Один думав, що у бобах шкідливий сік, який викликає безсоння. Другий гадав, що мають сороміцький Дух і фігуру. Третьому приснилося, ніби перетворюються у
270
кров, якщо сховати їх у мідну посудину, та інші нісенітниці. Про це написали й книги. Чи можливо, щоб мудрий муж такі низькі думки закрив у своєму символі? Мені здається, що вгадали ті, хто висмоктав звідти оцей вислів Сираха: "Премудрість книжника в благочассі свята, а хто применшується в діяннях своїх, упремудриться". Не маючи камінців, стародавні використовували для кандидатів білі й чорні боби. Піфагор любителів премудрості відволікав цим словом від честолюбства, щоб мати вільне серце для дослідження істини. Тлумачить один його символ Ціцерон у своїй книзі "Про старість", і досить непогано: стародавні мудреці мали свою особливу мову, вони зображали свої думки образами, ніби словами. Образи ті були фігурами небесних і земних сотворінь, наприклад: сонце означало істину, кільце або змій, звитий у кільце - вічність, якір - ствердження або раду, голуб - соромливість, птах бусол - богошанування, зерно й насіння - помисли й гадки. Були й вигадані образи, наприклад: сфінкс, сирена, фенікс, семиголовий змій і інше. Печатка імператора Августа мала з кільцем якір, обвитий дуже спритним морським звіром дельфіном з таким підписом: Festina lente, тобто поспішай (завжди) поволі. Образ, що має в собі тайну, називався по-грецьки цфЬра , emblema, тобто вкидка, вправка ніби у перстень алмазу, наприклад зображений гриф з таким підписом: "Наглопороджене швидко зникає"; або оберемок трави з цим написом: "Будь-яка плоть - трава". А якщо таких фігур дві чи три скласти разом, як у згаданій печатці, тоді називалося ????, conjectura по-римськи; по-нашому сказати б: скидка, змітка. Печатка Августа була головою всіх його порад при царюванні. Він вважав за одне швидкість і вправність. Нарешті, так щасливо царював, що цей народний вислів майже став прислів'ям. Августу або не слід було починати, або переставати царювати. Та мені видається, що Августова печатка означає й те, щоб шаленство душевних прагнень стримувати порадою, залежною від вічності. На цю думку наводить фігура змія, у кільце звину-того, з таким написом: "Від тебе, боже, початок, у тобі ж хай закінчиться". Вічного вічність також утворилася трьома перснями чи кільцями, між собою зчепленими, з написом: "Ці гри вище всіх стихій". Серце, яке лине до вічного, позначалося образом стріли, спрямованої вверх, до зірки, з таким підписом: "Досить мені його одного". Серце, вічністю просвіщенне, зображалось чагарником чи насадженням, що плодопринесло зерно, яке падає над земною поверхнею, з підписом: "Бажаю майбутнього життя". Зображалося й орлом, який дивиться й злітає до сонця, з підписом: "Палаю до безсмертя". Також змієм, що скинув свою стару шкіру весною і обновив юність. Я недавно малював таємничий образ. Він зображає море з
271
берегом, з якого летить на другий бік моря ластівка, з написом: "Взимку немає тут для мене спокою". Такі фігури, які таємно зображували вічність, бували у стародавніх вирізані на печат ках, перснях, на посуді, на таблицях, на стінах храмів, з цієї причини названі hieroglyphica (ієрогліфіка), тобто священна скульптура, або різьба а тлумачі названі hiérophantes - священноявителі, або mystagogi - тайнознавці22. Звичайно, ніхто б не міг розуміти і, дивлячись, не бачив би, наприклад, земної кулі, зображеної з царською короною і скіпетром, та перевернутої, якщо б не було підписано таке: "Дурень уповає на нього". Звідси, видко, народилося оце прислів'я: "Не фігура", тобто не важко.
Л о г р и н. Мені видається, що й сама Біблія створена Богом із священно-таємничих образів: небо, місяць, сонце, зірки, вечір, ранок, хмара, райдуга, рай, птахи, звірі, людина та ін. Це все образи висоти небесної премудрості, показаної Мойсееві на горі; все це і всі сотворіння й тінь, яку утворює вічність. Хто б міг здогадатися, що Ноєва дуга є образом священної Біблії, якщо б син Сираха, схвалюючи божественну премудрість, не сказав: "Слава висоти, твердь чистоти... Сонце, при появі спалює гори... Місяць усім... місяць є по імені своєму... Доброта небес, слава зірок... Дивись на райдугу й благослови того, хто сотворив її, чудова сяйвом своїм" (гл. 43). Всі ці створіння неба і землі сотворив Вишній для того, щоб вони перетворили гірний початок влади божої, силу слова його і славу прісносущного духа його.
"Спочатку сотворив Бог небо і землю". Коли вся суміш створінь витікає з божого джерела, тоді хай повернеться до того ж, хто є початок і кінець, і нас з собою веде від смерті до життя і від землі до небес. Це велике світило (Біблія), сотворене на тверді кріпості вічного для того, щоб осявала земні уми наші, щоб розлучала нам між днем воскресіння і між ніччю тління, воно одне нам як видиме, так і знане, хай веде своїми знаменнями у часи вічності, у дні спасіння, в літо господнє благо-приємне. Воно, утверджене в роди родів, хай у найкрайнішому разі якась часточка людей божих у цьому ковчезі врятується від змія, що вибльовує потоп, наповнюючий землю безбожністю. У цьому ковчезі спочиває наш Ной, тобто мир, всякий розум перевершуючий, і хто зрушить його? Тут гніздиться і голубка його (йона - по-єврейськи), зсередини вона випускається, здіймає високий погляд свій, виглядає переважаючого тління воду, верх гір вічних, гір правди божої, місце багате, землю, яка вирощує билинки трав'яні та дерево плодовите, день третій воскресіння, і приносить в устах своїх нам милість миру і стійке надії утвердження, кажучи: "Радійте! Не бійтеся! Чому ви збентежені? Мир вам! Ідіть, сповістіть браттям моїм".
272
Якщо б хто увійшов у покої чистої цієї голубки, і, відпочивши серед границь її з Ісааковим сином, тоді б дізнався, що вся слава її всередині перебуває, і зізнався б, що дійсно крила її посріблені, що шум їх чудний, а міжрам'я її сяє найчистішим і ніким не баченим золотом: "золото ж землі цієї добре і там є рубін і камінь зелений" (Буття, гл. 2). Але так усе закрите фігурами й образами, так запечатане, що дуже важко та й неможливо пролізти через стіну, яка огороджує цей рай; якщо з нашим співглядачем Халевом не буде товаришем цей: "Я двері..." Глибина ця божої премудрості, тінню образів зовні покрита, ніякого виду, ні стрункості, ні смаку не має: "Земля ж була невидима і невпорядкована, і пітьма..." Такою вона буває доти, поки зійде на неї дух від Вишнього, як каже Ісайя (гл. 32): "І буде: пустеля в Хермель перетвориться в гору Кармиль, в плодоношенні або у поживі достаток". "1 дух божий витав над водою".
Цей лиш всесильний дух, що сходить від Вишнього, як сотворив всю оцю (множину) небесних, і земних, і підземних, і морських (світила, звірі, золото, перли) (створінь), утворивши пітьму, так і вивести може із мертвого живе, із пустелі - достаток, із зіпсованого - смак, із пітьми - просвіток: "І сказав Бог: - Хай буде світло! - І було світло". Все у ній здається просто й однаково сказаним, проте двоє це чули. Давид каже: "І дух двоїсте Своє слово подвійно розуміє: як утворююче і таємноутворюване". "І розлучив Бог між світлом і між..."
Та не подумаймо, що слово боже насправді є двоїстим, двоїстим за сутністю своєю, двоїстим за тлінням і нетлінням, за плоттю і духом, з божества і людяності, лицем же, або постаттю одне й те ж. "1 був вечір, і був ранок день один..."
У цій-то силі через бурю і хмари питає Йова Бог: "Де ти був, коли заснував землю? Сповісти мені, якщо знаєш розум? Хто поклав виміри її, чи знаєш?... У якій же землі поселяється світло? Пітьмі ж яке є місце?" (гл. 38, ст. 4). Вся пітьма земйих образів у ту ціль, міру і намір покладена, хай тече до свого початку... Спочатку було слово: "Все тим було..."
Самі оці два образи - вечір і ранок, якщо б не істинні були і не зводили кудись, то ніколи б не сказав Давид: "Кінець ранку і вечора прикрасиш", та богонатхненне серце і в цих кістках знаходить землю світла, що вселяється, і місце пітьми: "І світло у пітьмі світиться".
Такі образи emblemata завжди містять усередині себе щось золоте й коштовне, розумій: боже. "1 бачить Бог, що добро".
Візьміть, наприклад, ці два образи з Ісайї: "Порох від коліс" і згадайте задане Йову запитання: "У якій землі вселяється світло?..."
273
Хто не скаже, що порох чи грязь від колеса означає тлінну природу? Це є місце пітьмі. Хто ж знову не бачить, що колесо притінює вічного вічність? Це земля, що включає в себе світло вічності. Позначена колесом, ніби колесо у колесі вмістилося, у земному - небесне, у тлінному - нетлінне, як говорить Єзекіїль, що бачив колеса: "І діло їх було, як наче було би коло в колесі" (гл.1).
Та ці колеса незвичайні були: "І видіння коліс, і створення їх, як видіння фарсиса" (вид коштовного каменя). Говорить і Давид: "Голос грому твого в колесі..." Бачите, куди ці колеса докотилися?
Тепер, здається, видно, що колесо є образ, який приховує всередині себе безконечне колесо божої вічності, і є наче пил, що до неї прилип: "Дух життя був у колесах". Дух життя і вічність - одне й те ж.
Мені здається, що сам Єзекіїль те ж визнає, що у створіннях криється притінена божа істина, коли говорить оце: "Посеред тварин видіння свічок..." Ці слова його по всьому одні й ті ж із словами цими: "Золото ж тої землі добре, і там є рубін..."
Рубін - це коштовний камінь, схожий блиском до розжареного вугілля, по-грецьки анфракс, тобто розжарене вугілля. Це вугілля очистило Ісайї вуста: то вже й видно, що вугілля є фігура; і не вугілля очистило серце сина Амосового, а таємно утворювана вугіллям палаючим слава Божа: "Не було того світла, але хай свідчить про світло". Самі його чотири тварини, що тягнуть за собою бачені ним колеса, здається, теж малюють образ якогось створіння, що вміщує в себе блискучий вигляд вічності: є ніби візок, що везе божий скарб, по-європейськи ледь не херувим. Маємо ж цей скарб у глиняних посудинах.
Може трапитися, що це ж означає й те, що пророк своїм тваринам, як і колесам, довкола насадив і, як алмази, вставив багато очей. Пророк, колеса розумом пронизуючи, почув цей потаємний крик: "О колеса!" Але й тут годиться те ж волання: "О очі!" 1 ледь чи ці очі не ті, про які Єремія: "Господи, очі наші дивляться на віру" (гл. 5). Ці очі в Нова є: "Очі твої на мені" (гл. 7). Крім пророчих і Йовиних очей є ще господні: "1 поклав (Єлисей) уста свої на вуста його, і очі свої на очі його... і зігрілася плоть отрока" (4 кн. Царств, гл. 4). А без цих очей очі пророчі хворобливі, як Лії, і сліпі, і без смаку. Потім [очі ] сидячого на херувимі: "Відкрий, Господи (просить Єзекія), очі твої і дивись..." Не всякому ці очі відкриваються, але містяться всередині тіні тварин: "Відверну очі мої від вас" (Ісайя). Йоні й Клеопі вони відкрилися, але спершу й цим тримаються, щоб його не пізнали. Заховала було погляд блаженних цих очей скотина польова і звірі дібровні, поки возсіяло сонце й
274
зібралися... Ось одне щеня лева, левеня Юда... та чи має очі це левове лице? Має, та для вірних, ось вони: " Радостетворні. очі його кращі від вина..." (Буття, гл. 49). А у невірних, не виділившись на обличчі, угрузають. Очі господні на праведних, лице ж господнє на тих, хто творить зло, бачить добре й лукаве. Вони бачать добре, але лукаво: в доброті лукавство, в істині - тінь, в житті смерть, а цим самим роблять добре злим. Творці злого. 1 не дивно: очі ці дуже глибокі. Лиш віра на них дивиться, а вони взаємно на віру. "Очі твої, як озеро в Єсевоні місті" ("Пісня пісень"), і дуже високо здіймаються над переддвер'ям воріт дому господнього. Вони не дрімають і ніколи не заснуть, охороняючи дім свій ізраїльський, храм Біблії. "Хай будуть очі твої відкриті на храм цей удень і вночі" (З кн. Царств). Ці очі побачили Закхея: "Глянувши, Ісус..." й Веніаміна: "Глянувши очима своїми Иосиф". Ось же вам і теляче лице! Мойсей, благословляючи Иосифа, називає його биком: "Першородний молодик, доброта його..." (Второзакония, гл. 33). Молодик є ніщо, але першородний є лиця цього краса. Першородний і початок - все одне, "на його місці побачили початок єдиний, йдучи услід йому..." (Єзекіїль, гл. 10). Багато я про очі наговорив, чи не можна б трохи підтвердити, що зовнішній вид цих численних очей є фігура одного недремного, вседержительного ока божого; і коли колеса утворюють голос грому його, тоді очі притіняють прісносуще сіяння слави його. "Слово плоттю було... і бачив я славу його..." Не хочу більше говорити. Крім з пророком оце ж: "Іди ж, якщо була хмара, там був і дух". Хмара й образ здається одне. Та він і сам каже: це видіння - подоба слави господньої. Буцім не одне й те ж: подоба і образ, а між колесом і оком небагато відмінності, кільце і те, й інше. Вся Біблія є прах і земля, але та, що приспала багатооке колесо вічності божої. Із цієї бридкої грязюки виходить світло відання слави господньої величної, як блискавка, сяючої, як золото, прозорої, як імітрос (бурштин), вогне-видної, як рубін, добровидної, як смарагд. Це світло позбавляє її ганьблення й обпльовування людського. "Смиренна й хвильована, не мала ти утіхи, це я приготую тобі рубін, камінь твій, і на основу твою сапфір" (Ісайя, гл. 54). У той час веселиться ця наречена. Подивіться, наприклад, на хмару, яка обіймає прекрасне кільце сяючої дуги, чи не живий це образ Біблії, що фігурами огортає сіяння слави божої, перетворюваної на горі? "Дугу мою покладаю в хмарі..." Гляньте на порожнє поле, яке здіймає траву й пахучі квіти. Це символ її, що породжує із пустелі достаток, із гнилі - нетління. "Я є цвіт польовий і лілея долин".
Оте поле бачив Єзекіїль, повне кісток людських, але то були слова господа Ізраїлевого, видимі йому на цьому полі, і тепер
275
є й видно, якщо хто може прорікти на кістки ці. Із цього поля землі взяв творець, підмішавши своєї слини, помастив очі сліпому. Земля ніщо, та підмішаний смак божественної слини звільняє від сліпоти, відкриваючи очі боговідання. Смаку без слини у їжі не буває. "Приложив ти премудрість і благо до тих краще від усякого слуху..." (З кн. Царств, гл. 10).
Гляньте знову на вознесеного змія Мойсеевого... Якщо він висить, у кільце звинутий, - є фігура вічності, якщо ж просто - є образ премудрості. Цей змій усіх плазуючих зміїв пожирає. Цей пожер посохи єгипетських мудреців, вся мудрість їх проковтнута... Цей змій возноситься на хресті Христа - божа сила і премудрість. "Погублю премудрість премудрих..."
Гляньте на самого Адама; пригадайте, що означає цей із глини виліплений чоловік? Бог на глину дивитися не зносить: "Не зберу соборів їх із крові..." Отже, ця ветха фігура, звичайно, утворює ту людину, і "що таке людина, як пам'ятаєш її... Цей бовван веде за собою того мужа, який його сотворив, щоб утворити тінню своєю велич його. Це він стоїть за стіною нашою..." "Цей був, його ж назвав, який по мені прийде, переді мною був, бо раніше від мене був". Цього бачив за глинкою Даниїл (гл. 10): "Здійняв очі мої і бачив, і це муж один... Стегна його підперезані золотом світлим, тіло ж його, як фарсис". До цього-то мужа, хлопчиків, що долі повзуть, підіймає Павло: "Вишніх шукайте, де ж є Христос... Про гірне мудруйте". Що більше говорить? По образу божому сотворіть його. Хоч по образу, хоч спочатку, хай сотворить тінь того єдиного мужа, який є початок і кінець.
Тепер наш Адам смачнішим зробився: був він тільки глиняний, а тепер і дух життя є всередині нього; був лиш земний, а нині в одне лице з'єднався і небесний: "Зійде, як дощ, на руно". Заялозив, було, і задушив, земний.
Всі роди від Адама до Христа є образи й тіні великі божі, тому рід божий називається.
Кожна цього роду особа ніби лоно розкриває, коли виходить із неї оте першородне єдиноначало. "Бог, що звелів із пітьми світлові возсіяти..."
Яків є ніщо, але Бог Якова, що стоїть за стіною його, - насіння і зерно боже, що поширюється на чотири частини світу. Це одне велике, одне, що проросло з Якового праху, великим робить Якова: твій є день, і твоя є ніч. "І був вечір, і був ранок..." 1 в силу цього пишеться: "Великий був Мойсей - вийшов до братів своїх". "Ставши на ноги, Яків іде в землю східну". Про це у багатьох місцях Ісайя: "Не бійся, Якове, малий Ізраїлю, я допоміг тобі... оце сотворив тебе, як колеса колісниці нові, що ріжуть, як пила..." (гл. 41 і гл. 14 й 17, ст. 4).
Якщо орел, будучи зображенням Бога, високо здіймається
276
у силі своїй, що видно з божого до Йова запитання: "Чи за твоїм велінням возноситься орел?", то набагато більше цей рід возвишається, про який Господь: "Підняв вас, як на крилах орлиних, і привів вас до себе" (гл. 19 Виходу).
Всі оті є поселеннями слави його і пташенята орлині батька цього, "як орел, накрив гніздо своє і на пташенят своїх ліг..." (гл. 32 Второзакония). Ім'я Давид означає улюблений і є тінь того: "Бог любові є..." Фарес23 означає розділення і є образом того: "Розлучив Бог між світлом..." Даниїл є тінь того: "Гортань його - насолода, і весь - бажання". Єнох тінь того: "Візьметься від землі життя його". Йосиф (додаток) є печать того: "Бог світу буде з вами".
Всі ці є чиста худоба вишнього Авраама, що везе скарб божий, про яку Ісайя: "Терплячі Господа змінять кріпость, окрилатіють, як орли, потечуть і не втомляться, підуть і не спрагнуть" (гл. 40). Ось один рикає: "Терплячи, потерпів Господа". Це вівці божі, яких пасе Господь, а без нього мертві. Ось одна вівця бекас: "Хто пасе Ізраїля, слухай... Господь пасе мене". Ці вівці - всі близнюків народжують, а ялових немає серед них ("Пісня пісень", гл. 6). Непомічене народжують для Лавана, а помічене, тобто яке може мати образ, - для благословенного Якова24. Скільки ж цих овець має наш Йов, який вже не лежить на гноєвищі поза містом Божим, а піднятий із хворобливого праху, - Господь поставив його? Овець 14 тисяч, верблюдів - 6 тисяч... Це є домочадці великого Авраама, що виступили з сильним мужем Гедеоном проти Мадіама25. Вони - і люди, і худоба, і звірі, і птахи, котрим начіпляв Єзекіїль багато крил, очей і коліс. 1 не він начіпляв, а вгледів під шестикрилою їх тінню вічно сяючу істину божу і єдиноначало, що наповнює чотири частини світу. Тому й не говорить, як тварина, а говорить, як подоба чотирьох тварин. Вони тільки схожі на тс, Давид про себе і про інших говорить: "Дні мої, як тінь..." 1 правда, що князі вони всі та сини людські, у них же немає спасіння. Але ця тінь везе за собою вічного: "Ти ж, Господи, вовік перебувши...", - просить: "Виведи із темниці душу мою". Хай зрозуміють, що я не порожня тінь, а тебе, тайнотвореного, прославляюча. І не дивно, що тінь Петрова зцілювала. Вона містить ім'я господнє. "Візьму його і прославлю його..." "Бо час ощедрити". Цей час передбачивши, Ісайя говорить, що справді, з часом Господь пастиме їх разом - своїх ягнят, вовків і левів. "Веніамін - вовк, хижак...", і ледве не це означає кінець ізраїльський, коли імена цих людей виходять у гірну силу початку свого: "Спочатку ім'я твоє на нас є" (Ісайя, гл. 63). Отоді-то, здається, справдиться на них слово Малахієве: "А зійдіть, і підскочите, як телята, звільнені від пут" (гл. 4). Не знаю, чи це ж означає й перехід через море?
277
Із попередньої води відкриття суходолу з'явилося, а з моря Чорного шлях не заборонений і поле хлібне від хвилювання рослинного; у них відніме мову, твоєю рукою покриті бачать дивні чудеса: "Як коні, наситилися, і як ягнята, гралися" (Премудрості Соломона, гл. 19). Але й сам Давид говорить: "Пройшов крізь... і вивів ти нас у спокій. Від землі зійшли ми до тебе, Господи". "Було у світі місце його..." Можливо, й апокаліптичні цієї помсти просять старці; і сюди хоче сховатися тамтешня жінка з дитиною від зміїного потопу. "Ховаєш їх у тайні лиця твого..."
Жінка народжує дитя, що присвячується Богові і престолу його, який повинен зберегти всі мови; Ісайя говорить те ж про себе: "Господа у череві прийняв, і хворів, і народив дух спасіння..." "Жінці даються два крила орла великого". "Як орел покрив гніздо своє..." І Давид крил бажає: "Хто дасть мені крила, як голубині?" Все це засвідчує, що вони є образи прісносущі божі. А що цей багаточисленний рід часто у Біблії певним числом обмежується, наприклад, Авраам нарахував своїх домочадців 300 і 18. Гедеон взяв з собою 330 мужів і ін. Все це тому ж служить і робиться чи тому, що вони всі є, як одна жінка, що народжує один твердий і відомий початок, коли незліченного праху не можна перелічити, чи тому, що ця бридка грязюка, повертаючись до свого початку, приймає від нього відбивану на ній благообразність вигляду й міри, а міру й число в собі вміщує, чи тому, що велить бог Мойсееві поставити в рахунок своїх мужів. А про інших говорить: "Не пом'яну імен їх устами моїми". А сам час коли обмежується, тоді розуміється божий і вічний. Наприклад: "Було у тридесяте літо, в четвертий місяць, у п'ятий день місяця" (Єзекіїль, гл. 1). "1 був ранок, і був вечір - день третій". Тоді зачнеться літо господнє приємне, день радості і спасіння. "1 тисяча років, як день один, як день вчорашній..." "Плоть ніщо ж..." Та коли ця невидима й невлаштована плоть з нічогості своєї виходить у точний свій початок, тоді перетворюється із нічого у щось, і перестає бути ніщо, тобто плоттю і пітьмою, у той час, коли Бог, що нараховує багато зірок і називаючи несуще як суще, говорить: "Хай буде світло". Це ви є, як нині зірки небесні, множина. Правда, що Бог так само по імені називає Каїна, Ісава, Саула й інших таких, але вони хоча й не чисті, однак божі ж скоти. "Я витворюю світло й створив пітьму, творю мир і чиню зло..." (Ісайя, гл. 45). Вони є місце і образ пітьми, що віддаляє око наше від богобачення, це означає вбивство Каїна, Ісава й Саула гоніння. Всі, хто з плоті розуміють Біблію, є плем'я едомське26, яке цей грім божий слухає. "Якщо право приніс ти, і право не розділив ти, то чи ти не згрішив? Замовкни" (Буття, гл. 4). "Розлучив Бог між світлом..." Хотів
278
Валаам, поклавшись на своє скотське розуміння, проклясти Ізраїля, тобто щоб вони не сходили в землю божу, а означали б тлінь, плоть, клятву: "Виходи мої - виходи життя". Нарешті, не зносячи суперечності образів, затиснений у непрохідних завулках і приникнувши до заповітного вістря меча, слово боже з поклонінням вигукнув: "Що прокляну, його ж не кляне Господь". Немає ворожби у Якова, ані волхвування в Ізраїлі... "Які добрі доми твої, Якове, і кущі твої, Ізраїлю..." "Бог виведе його із Єгипту..." "Ліг, спочив..." "Благословляючі тебе благословенні, а проклинаючі тебе прокляті" (Числа, гл. 23 і 24). Та чи можна перелічити всі тьми образів?
Одне те відоме, що весь цей тіньовий світ до останньої своєї риски, від виноградної лози до самої кропиви, від нитки до ременя, буття своє отримує від Вишнього: "Відверну тобі обличчя, схвилюються..." Всіляка видимість є образ, а кожен образ є плоть, тінь, ідол і ніщо. "Пошлеш дух твій, і сотвориться..." Гляньте на непрохідну хащу левітських обрядів, яка нісенітниця, однак уся їх земність, з усім хмизом згорівши, до початку тече: "Яке чудне ім'я твоє по всій землі".
Все це робить дух, який надійшов від Всевишнього знаючи, що всяке дихання і створіння йому служать: "Твореням твоїм перебуває день, як будь-яка робота тобі".
Лише всесильний дух уловлює великого кита цього, і він-то запитує Йова: "Чи витягнеш змія вудкою?..." Або: "Просунеш кільце у ніздрі його? Чи проколеш шилом уста його? Чи покладеш на нього руку, Господи?"
Він сам тим змієм, як дитя горобцем, грається: "Чи зв'яжеш його, як горобця для дитини?" Одну свою руку він сам накладає на нього, "зрозумівши, руку свою наставив я"; "дух твій благий надихне мене..." "Дух усе випробовує, і глибини божі".
Оце покривало й морок стіни відводить читачів від Біблії, позбавляючи нас смаку, щоб ми не чули Бога, який говорить до нас крізь бурю й хмару, і не можемо сказати: "Пройду до місця поселення дивного навіть до дому божого... ввійду до жертовника божого..." Крім інших, сам Соломон для побудови стіни цієї скільки наносив матеріалів: це була річ корисна, яку прийняв цар Соломон на спорудження храму господнього, і дому царевому, і стіні єрусалимській, і все всередині Давира покрив золотом (3 кн. Царств, гл. 6).
А хто сильний, хай возсіяє краса дому цього божого, відділити користь, ніби завісу храму відслонити, увійти всередину Давира (давир - значить "слово") і ввести у самі міжрам'я? Дух-утішитель скеровує силу Біблії, просуває кільце у ніздрі її, сам будучи вічним, і надає слово тим, хто благо сповіщає: "Цар сил улюбленого заради краси дому розділить користь..." А без нього все темне, невидиме й невлаштоване,
279
поки найде дух... Тоді все повертається до безпочаткового кінця як до кільця, і до безпочаткового початку: "Спочатку сотворив Бог небо і землю..." "Спочатку було слово..." Цей різнобарвний пліт образів і фігуральні вузли називаються у Біблії знамення і чудеса: "Послав Мойсея і раба свого..." "Пом'яніть чудеса його..." "Просіть - і дасться вам".
"Цей рід знамення шукає..." "Знаменилося на нас світло..." Розуміти приховану в знаменнях і чудесах силу слова божого є справою пророків, тобто видющих, зірких, прозорливців. "Знамень наших не бачив, немає для того пророка..." Пророки то прорікають, що прозирають... Провидять у тіні сущого. Все те не є майбутнє, чого не буде; все те не буде, що є тінь; усе те тінь, що гине. Те одне є майбутнє, що буде завжди: "Глянувши очима своїми, бачать людину, що стоїть перед ними" (Ісус Навин, гл. 5), тобто вічно існуючого і такого, що існуватиме. Ось як вони пророчать майбутнє. Послухаймо Давида: "Пом'янув роки вічні та повчився".
Звичайно, задумувана творіннями й прісносуща сила його й розуміється як божество. Обдумував, без сумніву, він чудеса, образи і фігури божі, як сам там же всюди говорить: "Вночі серцем моїм роздумував і випробовував дух мій" (Псалтир, 16).
Мені здається, що Давид між іншими знаменнями роздумував і про фігуру коліс, про які там же згадує: "Голос грому твого у колесі". Крім того, літа і роки - одне й те ж; рік і коло - те ж; коло і кільце - те ж. Простіше ж тепер дозвольте мені переказати його слова хоч так: "Подумав..." Згадав я колеса безконечні й додумався, що ця фігура нагадує про безрічну пріснобутність вічного. Коло року по-римськи annus, а кільце - annulus. "Знайдіть Господа й утвердіться, пом'яніть чудеса його..." Пом'янути чудеса божі означає те ж саме, що й римське слово оце comminiscor, commentor - подумати, надумати, commentarius по-грецьки - |qwfifuu - тлумачу, розтлумачую. 1 не дивно, що у Павла це слово (пророчити) означає товкти і розкушувати Святе письмо. "Дружіться любов'ю, ревнуйте же духовним, щоб краще пророкувати... Пророкуючий людям говорить творення, і потіху, і утвердження" (І [Послання] до коринфян, гл. 14).
Гляньте у гл. 11 "Чисел". З якою старанністю сини Ізраїля манну збирають і товчуть! "Сходились люди, і збирали, і мололи у жорнах, і товкли у ступах, і варили в горщиках!" Згадайте і це: "Щоб ти не загородив уста вола, який молотить". В Італії є звичай молотити волами. Згадайте ж і Луку, який має образ вола. Це сини Ізраїля, які очищують від лушпиння слово боже: "Ті, що знаходять у болоті золотий перстень, щоб ти сотворив на словах два персні золот..." (Вихід, гл. 28), начебто був перстень у колесі.'
280
Ті, що знаходять у зіпсованому смачне, у мертвому - иве, у безчесному безцінне, як євангельська жона монету у хатньому смітті, радійте зі мною... як радіснотворний Господа перстень і гривну в блудниці Фамарі і посох свій, батьком його Яковом для овець виструганий, як Єзекіїль заховані у смітті проскури, говорячи з Мойсеєм: "Цей є Господь, його ж заповів..." "Цей хліб... надкусіть і побачите..." "Знайшов Месію..." "Якщо виведеш чесне від негідного, то устами моїми будеш" (Єремія, гл. 15).
1 ледь не це тайної вечері зерно їв з товаришами своїми Дани'іл і став добріший лицем і міцніший тілом, кращий від служителів, які їдять зі столу двора Вавилонського. А Яків через це ж отримав від Ісава першість. Заохочує до цього і пророк Михей: "Ці ж не розуміли задуму господнього..." Що ж робити? Так "встань, - каже, - і поламай їх, дочко Сіону... і поклавши Господу багато їх" (гл. 4). 1 товкти знамення й манну, тобто чудо, - значить розжувати, розкусити. Ісайя кричить: "Поставте знамення на поган". Поставити знамення - означає підняти його вгору і довести до розуміння самого його початку. Увійти в божественне поняття, щоб не пахло більше землею. І це означає: "виходили люди..." і оте: "возложили Господу...", тобто покласти на гірному місці, вище над усі стихії. 1 чи не сюди запрошує оце: "Якщо я- буду вознесений від землі, тоді все притягну до себе" (Євангеліє від Йоана).
Якщо із тлінних стало виникати нетлінне поняття, то тоді можна сказати: "Зима минула, дощ відійшов, відійшов собі. Квіти з'явилися на землі, час обрізування (виноградних грон) настав". ("Пісня пісень", гл. 2). "Зібралася вода, яка під небесами, у зібрання свої, і з'явилася суща".
У той саме час дається знамення в поняття людині, коли воно із плоті перетворюється в божество. "Сотвори зі мною знамення на благо". Ніби сказав: сотвори спочатку, зроби своїм, доведи до кінця. Ти початок і всякої кончини кінець безконечний. 1 чи не це означає манна, що падає на поверхню земну? 1 це на лице пустелі, дрібне, як корбандр (ледь не червець), біле, як лід на землі.
Оці називаються знамень термінами, по-слов'янськи границями, які силу божу всередині себе вміщують. "Якщо поспите серед границь". Той відпочине, хто вникне, ввійде, розкусить і пожиток знайде.
"... Якщо ввійдуть у спокій мій..."
Називаються і дверима: "Ці ворота небесні..."
" і стіною: "Діткнуться сліпі стіни..."
" і печаттю: "Книга запечатана..."
" і слідом: "Вийде услід їй..." (Сирах)
" і шляхом: "На шляхах її (премудрості) присядь..."
281
" і віконцем: "Проникаючий крізь віконця її..."
" і тінню: "Люди, що сидять у пітьмі..:"
Вони сидять з Валаамом на підлості тлінних образів, падаючи вниз, і не встануть на раду праведних, поки не підіймуться із тіні, і не пролізуть через стіни дому цього, хіба про Бога. "Ті були зняті і впали".
Згадайте читане з Йоіля в день п'ятдесятниці: "Діти Сіону, радійте, бо дав вам поживу в правді..." "Виллю від духа мого на всяку плоть (образів) і проречуть сини ваші, і дочки ваші, і старці ваші, сни побачать..."
"Дам чудеса на небесах угорі. 1 знамення на землі внизу..." (Діяння апостолів, гл. 2). Згадайте апостолів, що сидять не в пітьмі, а у світлиці. "1 почали говорити, бо дух дав їм..." Крім того...
П а н а с. О брате Логвине! Довго везеш твою околісну, з твоїми херувимами, верблюдами й ослами. Кільце не має кінця, за прислів'ям, і твоя мова.
Є р м о л а й. Не заважай йому, Панасе! Мені багато хорошого привела на пам'ять мова його. Згадав я Дамаскинову оду27, яку співають у пресвітлий воскресіння ранок: "Богоотець же Давид..." Образи, або символи дозволили згадати тінь Авраамову, що приймає в себе трисонячну єдність божу, і хто заборонить мені мислити, що Авраам тінню своєю служить Вишньому? Авраам утворює Вишнього тінь, свідчить про істину 70 старців, вибраних Мойсеєм служити осинії одкровення. Скинія - означає кущі, тінь, намет. У цю тінь сходить і спочиває дух божий. "Відпочив дух на них і пророкував" (Числа, гл. 11).
Єзекіїлеві твої, мій друже Логвине, колеса привели на думку вінець Павла, що давався йому не у наш день, а в день отой. Згадав і перстень, що заручає на життя вічне: "Заручу тебе собі навіки... Заручу тебе собі у вірі, і пізнаєш Господа" (Осія, гл. 2).
Згадав і намисто улюбленої нареченої. "Серце наше привабила ти єдиним (блиском) очей твоїх, єдиним намистом шиї твоєї". Намисто на шиї є те ж кільце, що складається з кульок. Згадав і яблуко загородженого саду.
А що таке яблуко, якщо не куля? Що ж є куля, якщо не фігура, що складається з багатьох коліс? Покладіть мене у яблука, бо зранена я любов'ю". Якщо б воно було не тим, то ніколи б не сказав Соломон: "Як яблуко золоте в сережці сардійського каменя, ще скажи слово, пристойне для нього" (Притчі, гл. 25).
Найдорожчий твій рубін і фарсис привели оце: "Утвердження премудрості добірніше від золота; вселення ж розуму дорожче від срібла" (Притчі, гл. 16).
282
Сяйво премудрості божої, із тлінних образів виблискуючої, подібне до коштовного скарбу, у надрах прихованого. Та очі... очі, що зорею божества виблискують, очі спасительні..., очі, тобою згадані, показали мені жалю гідного без очей Самсона. Очі цьому найсильнішому мужеві і судді ізраїльському викололи ті, хто Ісааку болотом закидали джерела. "Очі твої як озера в Єсевоні". Плаче Єремія про ці очі: "Як засмутив у гніві своєму Господь дочку Сіону, скинув з небес на землю славу Ізраїлеву!... Занурив Господь і не помилував. Усе прекрасне у Якова розорив. Твердині дочки Юдиної зруйнував... Око моє погрузне... Око моє закривається... Зубожіли очі наші... Померкли очі наші... Розсипалась радість сердець наших. Упав вінець з голови нашої..."
Та ніколи вони не були більш заношеними, як у наш час, але не бачимо те: "Блаженні очі видющих, котрі бачите". Тут про це ж Йов: "Хто влаштує мене за місяцями минулих днів?... Око було сліпим, а нога - кривою... Нині ж посварилися найменші... ні лиця мого не вберегли від опльовування". "Заплакали гусла. Пісня ж моя у ридання мені; знаю, що смерть мене зітре".
У цих господніх очах високе знання приховується. "Очі господні дотримують почуття" (Притчі, гл. 21).
Це почуття є джерелом миру й веселості. "Зряче око добре веселить серце" (Притчі, гл. 15).
Оце божественне око само лиш світиться. Один Бог, одна віра, одне око і в Біблії, і всюди. "Серце наше привабила ти одним із очей твоїх..."
О преблаженне й вічно сяюче око! Притягни нас, покажи нам вид свій і зроби почутим нами голос твій, бо голос твій солодкий і образ твій прекрасний. "Голос грому твого у колесі".
Нарешті, згадалось мені Навинове сонце28. Та хто нам стримає оте сонце: "Сонце, яке спопеляє гори?" Хто поставить у спокійному стоянні виміряні точки його?
"Поки дихає день і рухаються тіні, побачимо не лице господнє на творцях зла, а те, що йде за лицем, яке утворює сяєво божественного виду його, за прикладом Мойсея: "Лице ж моє не з'явиться тобі". "Господь же благословив останнє Иова..." Та лиш тепер прийшла мені на гадку Іллева вогненна колісниця...29
П а н а с. Ну й сподобалася вам, братці, околісна! Один втомився, другий почав.
Яків. Справді, жаль ізраїльському серцю виколотих іноплемінною рукою очей Самсона. Самсон - означає сонце, та Господь, що робить мудрими сліпців, може йому з часом знову повернути очі його і з отрути зробити їстівну поживу, а із мертвої ослячої щелепи вивести солодке пиття нетлінного
283
джерела, як обіцяв: "Якщо навіть щось смертельне вип'ють, не завадить їм..."
Є р м о л а й. Ах, не лише Самсон сліпий. Йов, Давид, Соломон, Товит та інші є сліпці, що при дорозі сидять і кричать: "Глянь на мене і помилуй мене..." "Очі наші до господа Бога нашого..."
Лише Господь, йдучи мимо, закриті їх очі відкриває.
"Просвітиш пітьму мою..." "Наведу сліпих на шлях, якого не бачили; і по шляхах, яких не знали, ходити навчу їх; перетворю для них пітьму на світло і трудне на легке" (Ісайя, гл. 42).
Тоді ці бідні багатіють, недужі зцілюються, мертві встають. "Тоді скочить кривий, як олень..." Йде й мимо Мойсея Господь: "Покрию рукою моєю над тобою, поки мимо іду".
Очікує й Ісайя ворожіння Ізраїлевого та каже, що не мине мене Господь мій. Просить Єремія: "Зціли мене, Господи, і зцілюся... Бо хвала моя ти" (гл. 17). Бажає цього ж і Авакум: "Чи не ти споконвіку, Господи Боже, святий мій, - і не помремо. Знаю, що є прісносущий, який повинен спокутувати за мене і на землі воскресити" (Йов, гл. 19).
Словом кажучи, у всіх у них зір і вхід до Ноя: "Не намагались справді як безумні вмерти... вони ж у мирі..." А вихід із ковчега на сушу. "На місці багатому, там посели мене..."
Що для дерев плід і цвіт, що для ночі світло денне, що сонцю промені, що вечірній зірці волосся, яке темно виблискує, те й для ізраїльського роду намірена точка їх, помазаний Господь їх. його промені є світлом очей їх, серця радість, волосся й вінець голови.
Ми думали (плаче Єремія), будучи тінню божою між незнаючими Бога, навчити їх про відання боже, і це буде нам захистом, та не так сталося. Вони почали щипати тління наше, а розтлінними думками намічену точку нашу зовсім задушили.
Дух лиця нашого, помазаний Господь, був узятий у розтліннях їх, про нього ж я сказав: "У тіні його поживемо як погани" (гл. 4). Найшвидше були ті, хто гонив нас більше, ніж орли небесні... "Поклали трупи рабів твоїх, муку птахам..." Одначе волосся з голови їх тимчасово може, а навіки загинути не може. Звичайно, з часом над трупами рабів божих зберуться небесні орли, в силу того: "Прикликаючий зі сходу птахів..." (Ісайя, 46). "Хай птахи помножаться на землі" (Буття, гл. 1). "Око, яке лає батька... Хай витягнуть його ворони із дебрів і хай з'їдять його птахи орли" (Притчі, гл. ЗО).
Панас. Дивно, що старому Товиту очі засліпила грязюка горобцева, що впала зверху.
Єрмолай. А хіба не грязь замулила джерела Єреміїні,
284
обсипала колесо Ісаїне? Що таке тепла грязь, якщо не душа стихійна з тілом? Уяви брудне гніздо з горобцем окатим, а над трупом - швидкозорого орла; тоді згадаєш оце: "У якій землі вселяється світло, чи є якесь місце пітьмі?" "Хай птахи помножаться на землі..." "Є тіло душевне, і є тіло духовне".
Я к і в. А мені сплив на серце оцей Соломонів вузлик: "Ніщо не нове під сонцем".
П а н а с. А тобі у сонці замість колеса приснився вузлик, який ти тут вузлик знайшов? Його тут ніколи не було. Мені здається, Соломон просто каже, що у світі все старе: що сьогодні є, те ж і раніше завжди було.
Яків. Висякай носа, тоді відчуєш, що у синівських і батьківських цих словах той же дух. "Все, як риза, зотліє. Ти ж є таким же". Хіба ти забув: "У якій землі вселяється світло..." Підійми вухо і почуй, що весь мотлох є під сонцем, а не те, що поверх сонця. І само сонце є мотлох, пітьма й буря, крім одного того: "У сонці поклав поселення своє..." Боже слово і Божим Духом повинно дихати. Заховайся ж у куток і їж свій мотлох: сили у тлінні знайшли нев'янучу поживу того: "Я цвіт польовий і лілея долин". "З'їсте ветхе, і ветхе ветхих і ветхе від лиця нових винесете..." "Походжу в вас..."
Ах! Коли б ти розкусив хоч оці його слова: "Немає блага людині, крім того, що їсть і п'є".
Слухай же далі: і це бачив я, що є від руки божої, потім каже про мудрість, розум і веселість. Якщо є мудрість, то тоді є насит і веселість; та коли мудрість у Бозі, то для того вище сказав: "Мудрого очі його в голові його, а безумний у пітьмі ходить". А коли говорить: "Суєта суєт... немає достатку під сонцем", то чи не те ж саме оце: "Спробуйте і дивіться... Плоть ніщо, дух животворить..."
Єрмолай. Тепер сонцю течію свою далі нікуди простягати. Прийшло до головної своєї точки і стало на твердому стоянні. А зупинив його: "Каже сонцю, і не сходить..." (Йов, гл. 9). Звелів бурі і настала тиша". "Хай стане сонце... і стало сонце..." (Навин, гл. 10).
Тут вирішення всіх астрономічних фігур і знаків небесних, як дихає боже запитання до Йова: "Чи зрозумів ти союз Плеяд і чи відкрив ти огорожу Оріонову?30 Або: "Чи відкриєш знамення небесні у свій час і чи вечірню зорю за волосся її притягнеш?" (гл. 38). "Розтануть усі сили небесні, і згорнеться небо, як сувій, і всі зірки впадуть, як листя з лози" (Ісайя, гл. 34). Тут збираються всі небесні астрономи. "1 впавши, поклонилися йому..." "Твій день, і твоя ніч..." "Тобі приносять хвалу всі створіння..."
Тут границя місяця і зірок. Поки прийшов, став наверху, де був отрок.
285
Яків. Спав мені на думку предавній Зороастр31 з піснею: ???????????????????, тобто "Почуй, блаженний, що маєш всевидюще вічне око".
Панас. Багато хто каже, ніби він співав це сонцю.
Яків. Але чи може сонце одним поглядом усе бачити, хоч лише на поверхні землі? Погляд його не прісносущий. Так думали у Персії ті тяжкосердні, які, не піднявшись до утворюваного, погрузли в утворюючій стихії. Хай і так, а ми з Ізраїлем заспіваємо оцю пісню тому: "Засяє для вас, що боїтеся імені мого, сонце правди... престол його, як дні неба".
А чи бачили ви колись символ, що зображає дощову хмару з райдугою? А коло нього сяюче сонце з підписом: "Ні дощу, ні дуги без сонця". Так Біблія: "Поки зійде дух від Вишнього". Згадайте Михаїла, що підняв кулю і волав: "Хто, як Бог?" Згадайте стародавніх любомудрів оцей вислів: "Центр божий усюди, кола - ніде". Згадайте ж і жорновий уламок, що розбив тім'я Авімелеху. Хіба жорновий камінь не те ж колесо? Здається, що...
Панас. Ось і третій узявся гнути ті ж дуги з козубцями й обручами. Наскільки можна бачити, незабаром візьмете в рахунок ваших коліс решета, блюда, хліби, проскури, млинці з тарілками, з яйцями, з ложками й горіхами та інший мотлох. Я пам'ятаю, що в Яковлівському лісі, який називали уламлуг (?), є багато горіхів. Додайте гороху з бобами і з дощовими краплями, у Біблії, гадаю, все це є. Не забудьте плодів із садів Соломонових з Йониним гарбузом і кавунами. Нарешті, і Захаріїн семисвічник з кружечками і з палаючим у горіхоподібних чашах єлеєм; а чаша є більша частина кулі, ніж тарілка, а тарілка - ніж ваш обід. Отже, буде у вас повний голодний бенкет.
Яків. Що ж ти думаєш?
Панас. Думаю, що обов'язково це зробите, а я вас зачиню у порожній світлиці.
Я к і в. Не засоромився всеблагий Бог, що зодягається світлом сонячним, і в тлінних пеленах сховався так, як плід у маленькому зерні; і скарб, прихований у ганчір'ї. Тим приємніший, коли знайдеться. 1 як Йона з головою своєю є ніщо і один із числа сліпих і недужих, що лежать при шляху божому, так і тлінний гарбуз, початок, що народжується і гине, може бути тінь вічного, яка прохолоджує Йону. "Осінив ти над головою моєю..." Йона - значить голуб. Око його дивиться у вічність, яка утворюється тінню гарбуза. Якби Захаріїн свічник не був символом, а маслинове дерево - емблемою32, то ніколи б він не сказав: "Бачив..." Бачити світильник і маслину - означає відчувати розум, дотримуваний у цих фігурах, які вже давно зображені у Мойсеевих книгах; і не інше означає, [як те], що пророчить Йоіль по виявленні духа: "Сни побачать і видіння побачать". Чи те для тебе дивне, що ми у цій божій землі товчемо, риємо і знаходимо вічність його? Чи не чув ти, що каже приточник про Біблію? "Все Господь зробив заради себе".
1 не здогадається, що проклятий, хто краде будь-що від тління єрихонського для себе? Чи не можемо відчувати, що Біблія тому є книга богословська, що веде нас тільки до відання Божого, покинувши усе тлінне? Все земне тут руйнується, щоб скинія нерукотворна створилася для Вишнього. Звичайно, ти забув того, хто закопав у землю талант33. Згадай повію Фамар; жінка ця одним тим виправдалася, що знайшлося у неї кільце, і гривна, і посох господні. Згадай, що земля, яка породжує сіль, вже ні на що інше не здатна. На що годиться руно це низьке, якщо не ороситься краплями поверхневої роси, якщо розумом власних своїх рук не прикриє Вишній? "Сотвори мені велич, сильний..." Всю тінню писану мряку руйнує, всю воду тління бурею своєю збурює, все неопалимо палить на всеспалювання - лише до його духа дим, з усього міста цього, вверх стовпом підійметься і дихає по Всесвіті..." "Не дам слави моєї іншому" (Ісайя). "Смирна, і стакта, і касія від риз твоїх..."
П а н а с. А я не думаю, щоб Каїн з Ламехом або Саул з Ісавом навівали нам своєю фігурою пріснобуття боже. Як же: "Все зробив Господь заради себе?" Це ж можна сказати про філістимлян, а можливо, й про крилатих ваших биків з летючими левами та інші плітки.
Яків. Якщо б ви зволили обміркувати делікатніше, то ніколи б цього не сказали; тим-то нам навіюється пітьма, щоб відкрилося світло. Хто навчив, що таке криве, той давно показав пряме. Відчувають, що один погляд, пізнавши чорне, пізнає раптом і біле. Не забувай питання: "Пітьмі ж яке місце?" Саул з Давидом являють тобі дві сутності, що борються між собою: одна поселенням світла, друга - житлом пітьми. Коли Ламех убив мужа, Саул вигнав Давида, а Йона у киті страждає34, тоді Біблія прекрасних вічності очей, землею засипаних, відкрити не може. Тоді у землі ізраїлоській панує голод, а спрага при джерелі Якова.
Коли ж пожерте буде смертне життям, коли явиться суша, на яку кит, що пожер, вибльовує Йону, тоді стіни міста цього здіймуться, тоді гори зрадіють і забуяють, капаючи солодощі, підскочать уверх телята і встане на ноги свої весь сонм людський, як писано: "Торкаючий вас торкається зіниці ока мого". "Ти, воскреслий, будеш щедрим для Сіону..." "Умертвив Самсон при смерті своїй багатьох..."
А що називаємо крилатих волів плітками, то й приточник гим же їх іменує. "Не без причини на пернатих сіті
287
простягаються". Та коли ця сіть тягне за собою причину, то вона вже й не пуста плітка.
Панас. Облишмо сіті з плітками. Скажи мені, чому Бог зображається колесом?
Я к і в. Це твоє запитання смердить афінськими плетіннями35. Він починає все - не починається, тому є початок; не може щось бути початком, якщо раніше від нього вже була якась сутність. Лиш те є справжній початок, що передує всьому, а само нічим не випереджується. Один лише Бог є справжній початок, який усьому передує. Він все випереджає і після всього залишається, чого ні про що інше вже сказати не можна.
"Залишки немовлятам". "Покриє тебе божий початок" (Второзакония). Ось кільце і вінець вічного, що вінчає тебе милістю! Цей істинний початок утворюється і всім тим, що подібне на початок, наприклад, головою: "Мудрого очі його в голові його".
Те ж джерелом: "Джерело запечатане..."
Коренем: "Корінь премудрості кому відкрився?" Зерном: "Насіння є слово боже". Сходом: "Схід ім'я йому". Серцем: "Вода глибока - рада у серці мужа". "Я сплю, а серце моє не спить" ("Пісня пісень"). Деревом плодовитим: "Дерево життя посеред раю". Устами: "Не потьмяніли очі його, не зотліли уста його".
Сюди належить хмара, іскра, батько, мати та ін.
Панас. Навіщо ж цей початок зображається змієм?
Яків. Тому, що змій у кільце звивається, притім і гострий зір має, як свідчить ім'я його дракон, тобто прозорливий???? означає видющий, а ?????? - той, що буде бачити. Око є правитель справи. Воно у тварині є тим, чим є сонце у світі, чим коштовне каміння у землі. Притім змій звиває такий звиток, що, не пізнавши ока, не пізнаємо наміру. Біблія є точний змій: із багатьох таких образів сплітається історія, наче кошик чи коробочка, яка вміщує сходження невмістимого, схожа на матір перлів36, що зовні показує нікчемну рідину, а всередині як зіницю ока оберігає дуже коштовне сяйво перлинної кульки; "Мати його зберігає всі слова ці у серці своєму".
Ковчег заповіту всюди окований золотом. Зовні здається щось людське, але всередині житло Духа Святого. "Преславне говорилося в тобі, граде божий". "Є тіло душевне, і є тіло духовне". "Золото ж землі тої добре..."
Мені видається, що Біблія схожа на дім премилосердного й пребагатого пана, що стоїть на шляху в пустелі під виглядом дармового заїзду для подорожніх. Це він задумав, щоб наблизити честь свою до ницості для певного з нею спілкування. Пан із таємних своїх світлиць бачив вільні вчинки, чув розмови всіх
288
без винятку пригощуваних, вибирав собі дружбу із перехожих, хто б він не був, якщо сподобався. А після звичайної щедроти робив особливої милості своєї вічними учасниками. На фасаді заїзду написано було: "Всі увійдуть, та не всі перебудуть". "Всі наситяться, та не всі насолодяться". Цей напис одним видавався незрозумілим, дуже багатьом - смішним. Якщо таким був Авраам, то ж не дивно, що зробив історичним плетивом втілювані божі премудрості. Богу пристойно зображатися коштовним камінням, та не менше цього гідна вдячність Йова, , цнотливість Иосифа, ревність Іллі, чистота Сусани, лагідність Давида, правда і віра Авраама. А як у трояндах, лілеях, нарцисах запах добротою однаковий, а різний за смаком, так і ця різновидна сила божа, що ховається у вибраних його, ніби золото й коштовне каміння, досить заслужила, щоб імена улюблених людей і діла їх були наче кошички й гаманці найдорожчої вічної істоти, що панує в одушевленій їхній плоті. 1 справді, сила терпіння схожа на діамант, цнотлива чистота - на прозору зелень смарагда, віра й любов божа - на вогняний рубін. І недарма Єзекіїль каже, що руки їх наповнені очима. Найдріб'язковіші їхні вчинки, ніби друзки дзеркала, ціле лице боже зображають, наприклад: "Гнали навіть до границь". "Варак, що гонить услід колісниць його...", "Осягніть залишок їх...", "Зійде найбільше над містом, як стовп диму...", "Зійде кінець міста до небес...", "Взяв (Авраам телицю) і розділив...", "Ударила Юдита у шию його двічі...", "Простер Ісус руку свою зі списом на місто..."
Найлегша їх тінь, ніби маленьке крильце, криє під собою Вічного; щиру правду сказав Єзекіїль, що ці тварини не мають хребта. Хребет божий. Лиш лице є їх власним, а за лицем іде стан і облога божа у всьому цьому божому граді: "Ісус же і весь Ізраїль побачили, як взяли в облогу місто і як здіймається дим града до небес..." (Навин, гл. 8).
Пан а с. Чому ж вони шестикрилі?
Яків. Гадаю, тому що у побутовому- шестодневі вміщувалась вся речового світу цього тлінна природа, і коли субота є поселенням миру й світла, то робочі дні є місцем суєти й пітьми. "Шість раз од бід позбавить тебе (Йову говориться), у сьомий же не зачепить тебе зло" (гл. 5).
1 як трудові дні є заслоною, заслоною найсолодшого спокою преблагословенної суботи, так шестикрила цих тварин тінь, тлінним лицем закривши, веде за собою Вічного. "Поклав пітьму на таїну свою..." "Це той стоїть за стіною нашою..." "Благословив Бог день сьомий...", "Господь же благословив останнє Йова...". "Нижче хребти їх і була висота їх..." (Єзекіїль, гл. 1). "За висотою своєю помножив ти синів людських..."
289
Розміряй ковчег, розбери скинію і побачиш, що і там, і всюди, висота й ширина нелюдська. "Щоб змогли ви розуміти те, що ширина і довжина, і глибина і висота..." (До ефесян, гл. 3). "Нижче хребтів їх була висота їх".
Панас. Мені видається, що не може бути більш пристойного для богоподібної тіні, як око. Зіниця в оці є центр кільця, і наче кільце В кільці, вона с джерелом світла і без неї скрізь усе пітьма.
Ця дуже дорога річ достойна бути образом Вишнього. Тут мені пригадалося, що наш Єрмолай часто сам собі співає оду: "Світло блиску твого у світлі мов зійде і проголосить безодня з веселістю..."
Без сумніву, таємниця образів є безоднею.
Яків. Звичайно ж, коло є початкова фігура, батько квадратів, трикутників та інших незліченних. Проте і саме коло залежить від свого центра, передбачене ним. 1 варто зауважити, що центр кола - найменша фігурка, менша від макового зерняти і піщинки, є батьком твердих і великих фігур з їх величезними машинами. 1 якщо із такої малесенької, що не має вигляду й є майже нічим точки, утворилися кораблі з міськими стінами, хоромами, мостами, баштами, пірамідами, колосами, лабіринтами... то чому вона не могла з таємної безодні вічних надр своїх породити всю незліченну кількість світових машин? Оте будь-яку.точку випереджуюче безпочаткове невидиме начало, що має центр свій усюди, а кола ніде, і тут безперервним народженням створінь засвідчує вічне своє перебування.
"Премудрого очі його в голові його" (Соломон). "Очі ж безумних на кінцях землі" (Притчі).
Око є природне коло, центр його - зіниця. Вона просвічує око - владику всіх справ. Що коло у колесі, що зіниця в оці, і що промінь у сонці, те є Бог, у небесних і земних пітьмах знамень, як тільки з пітьми їх блиснули його промені - божества. Раптом невидима й невлаштована біблійна земля, прийнявши на себе новий вигляд, просвічується; коли Біблія - маленький світ, тоді сонцем її є Бог. Коли є планета Земля, тоді Бог - центр її. Коли ж вона людина, послана від нього, Бог є їй дух, серце, голова, око, зіниця. Погани, крім стихій, нічого не бачили. Тому образи іноді називаються мовами.
"Світло блиску твого у світлі мов зійде...", "Процвіла пустеля поганська, як лілея".
Панас. Чудним словом і дивним стилем сотворена Біблія.
Яків. Один святий; для єдиного один цей стиль.
П а н а с. А на що схожий стиль біблійний? Скажи мені, не гнівайся, але вона мені видається байкою, та ще й простацькою.
Я к і в. Я вже тобі сказав, що вона схожа на чудовий панський дім, прихований під виглядом заїзду.
П а н а с. А крім цього, на що схожа?
Яків. Схожа на простацьку хатину, яка лиш одна залишена багатим батьком у спадок синові; та син з часом здогадався, що ця хатина є громаддя безцінного скарбу. Стіни її, невигадливо обмазані, складалися з неочищених викопних золотих і срібних брил; над входом із не шліфованих алмазів був такий варварський мозаїчний напис: "Які прекрасні доми твої, Якове...", "їх збудував Господь, а не людина..."
Панас. Скажи, на що ще схожа?
Яків. Схожа на грубу, забобонну й стару варварську статую, що зображає померлого за істину друга, та всередині наповнену високого сорту перлами. Підпис такий: "Сила у немочі, ціна у злиднях, у буйстві - премудрість".
Панас. Мені така старовина приємна. А ще на що схожа?
Я к і в. На рибальську сіть, оточену великою кількістю незліченних кульок із дуже дорогих каменів, що приховують свою ціну. З виду вони є звичайною водяною посудиною, але силою своєю - ланцюг красот і скарбів. Схожа на золотородної гори кам'яну (печеру), що жаром дихає і приховує всередині дуже світлі світлиці, з написами: "Гріб життя", "Джерело світла", "Гора Вишнього".
Схожа на вівтар, присвячений сущому, оточений живоплотом, який сплітають непрохідні хащі густо насаджених дерев, що у свій час приносять дуже солодкі плоди. Над зачиненими дверима написано: "Не є це, а дім божий".
Панас. Рибальська сіть, божественна фігура, богословська плітка, гадаю, одне й те ж. Чи не так?
Яків. Не знаю. Знаю лиш, що богословська тінь не пуста, якщо несе за собою кульку, величиною хоч з гірчичне зерня.
Панас. Що ж, хіба воно велике?
Яків. Собою воно ніщо, та всередині велике приховується. Придивися до фігового зерняти, чи є дрібніше від нього? Зведи очі й глянь на силу його розумним оком, і побачиш і переконаєшся, що у ньому ціле дерево з плодами й листям сховалося, та й незліченні мільйони фігових садів тут же сховалися. Тому добряче розжуй, якщо десь у Біблії прочитаєш: зерно, насіння, колос, хліби, яблука, фіги, виноград, плоди, чорнушка, тмин, просо й ін. 1 недарма приподібнено: насіння є слово боже.
Панас. Скажи мені, чи можна біблійним стилем писати інші книги? Мені здається, що можна фігурами небесних кіл і земних куль зобразити, наприклад, астрономію, щоб вона на цих знаменитих знаках зволила їздити, наче на колісниці.
Яків. Чому ж не можна? Ніби не вдягають у благородний одяг мавп? Чи не возсідають раби у панських ридванах? Як на мене, то сатана може сісти на престол Вишнього.
291
П а н а с. Ти жартуєш, хіба астрономія не вічна?
Яків. Якщо астрономія вічна, тоді де буде шевське ремесло? Вічним бути - значить усі місця зайняти. Хіба думаєш, що й у шевській справі астрономія має місце? Досить брехати, пора їсти, за прислів'ям.
Панас. Але астрономія є дух.
Я к і в. І нюх є дух, якщо понюхати купу гною.
Панас. Вона не біля куп управляється.
Яків. Планета і купа одне й те ж; а твій ніс, очевидячки, не чує духу цих слів: "У той день зубожіють діви добрі" (Амос, гл. 8).
П а н а с. Я цих твоїх дів не знаю.
Яків. Вони не нюхають брудних куп, а очищеним нюхом відчувають пречистий дух, полонені ним одним. "У запах світу твого течемо..." ("Пісня пісень").
П а н а с. А хіба Ісаак сина свого не нюхає? "Це запах сина мого, як запаху ниви сповнені". Людина не надто різниться від брудної купи.
Я к і в. Як дуже ти пам'ятливий і спритний у тому, що підтверджує брехні твої! А в тому, що може тобі окуляри (за прислів'ям) вставити, ти тупий. Чому ти у цих словах: "Запаху ниви сповнені" - загубив кінець: "які благословив Господь"? Чи віриш, який дух нюхає Ісаак із священної ниви? "Послав Бог дух сина свого у серця ваші, у тління - нетління, у плоті дух божий відчуває".
"Голос також - голос Якова, руки же - руки Ісава".
Оцей-то дух божий є запашний мир, що тече услід його дівам. А це значить рідне ідолопоклоніння, якщо відняти у цнотливих жінок і дочок ізраїльських золоті сережки й персні, а переробити їх на бика литого. Будь-яка стихія з усіма нутрощами своїх думок є раб, скот і кумир". "І сказали це боги твої, Ізраїлю" (Вихід, гл. 32).
Доброзорі жінки ці й дочки чисті є: мати Ісаакова Ревека, Рахіль, Асхань, дочки Халева, дочка Єфая Галаадського, що не пізнала мужа, вознесена на всеспалення Господові; жінка, що розбила жорновим уламком із ізраїльської башти тім'я Авімелеху, ворогові синів Гедеонових; благословенна серед жінок Йоіль - дружина Ховерова, що розбила колом голову Сисару й проколола живіт його. Анна, мати Самуїлова, видимим порухом вуст своїх на п'яну схожа, та виливаюча перед Господом душу свою. Авигея, дружина неприємного й гордого Навала, що вшанувала Давида хлібом, вином, овочами, чистою мукою, кошиком грон і двомастами фігових зв'язок. Руфа, Есфіра, Сусана, Юдита, - всі ці жінки і діви з царевою матір'ю, обминувши підлі стихійні купи, йдуть у гірне зі старанням. "Благословенна ти серед жінок..."
292
Оцих назнаменує боже запитання до Йова: "Чи зрозумів и час народження кіз, що живуть на горах кам'яних"?
Вони є юнки, голубки, горлиці, найулюбленіші Господові, що своїм народженням змилостивлюють його, про яких сам Авраам говорить: "Владико Господи, чому зрозумію?..." Го-орить же до нього: "Візьми юнку трилітню і козу трилітню, і рана трилітнього, і горлицю, й голуба". І ледве чи не з цього числа воскресив одну Петро: "Вона ж відкрила очі свої..." "Очі твої голубині..." Тавіфа - означає сарна. Всі вони є не своєї, а божої слави прикрашені служительки: "Це раба господня..."
Як же насмілишся позбавити цих прекрасних наречених божих прикрас своїх? Як смієш віддати їх повіям, угодницям ідолів?
"І скинула ризи вдівства свого... і одягнулася в ризи веселощів своїх... і поклала намисто, і ланцюги, і сережки, і всі прикраси свої... і було змінене лице її... і зчудувалися з краси її дуже" (Юдита, гл. 9).
"Вся слава дочки царевої всередині". Ізраїль, укравши добро у поган, посвячує Господу. А ти хочеш робити навпаки, наприклад: Гедеон із золотих сережок і намиста і з золотих ланцюгів, що прикрашають шиї верблюдів, та з інших прикрас, з полону переможених ворогів добутих, зробив одяг першосвященикові: "Хай дасть мені кожен муж сережку із полону свого. 1 простягнув руку і кинув ту..." (Суддів, гл. 8).
Так Йосиф заволодів усією землею єгипетською. її мудреці найкраще писали фігурами, що все Ізраїль під іменем Иосифа посвятив живому Богові. А все те Йосиф, тобто придаток, що додається до тлінних образів, які у вигляді єгиптян просять Иосифа: "Дай насіння, щоб ми посіяли, і живі будемо, і не помремо, і земля не спустіє. Дає їм хліби за скотів їх, а плоть ніщо..."
Мені здається, що й найславніша фігура сфінкс перенесена Ізраїлем і присвячена Богові. Вона мучила тих, хто не міг розв'язати дуже корисної загадки. І князь ізраїльський Єффай з воїнством своїм переколов усіх мужів Єфремових, що не могли вирішити фігури цієї - колос. "Говоріть "колос". І не зуміли так сказати, і взяли їх і закололи" (Суддів, гл. 12)37.
П а н а с. А що означає це слово - колос?
Яків. Гадаю, те ж саме, що й пшеничний колос.
П а н а с. Я чую колос, але не чую сили його.
Яків. Гадаю, він із числа тих, які рвали, і молотили, і їли апостоли в суботу.
Панас. Отих-то я й не розумію. Апостолам чуже рвати не личить: свого не мали часу жати й молотити, а рвати, наче коноплі, погано; та й їсти сире зерно годиться скотині. Звичайно, цей колос є фігура.
293
Яків. Без сумніву, він із числа семи колосів, що з'явилися уві сні фараонові: "І сім колосів виходили із стебла одного, добірні та добрі".
П а н а с. А я цих фараонових ще більше не розумію; коли щось тямиш - скажи, не муч.
Яків. Побутова седмиця38. Скажи мені, що вона є, якщо не зі всіх створінь громада грубих і несмачних бовванів? Та коли придивитися й вникнути всередину, тоді можна побачити, що у цій жорсткій і схудлій седмиці ховається седмиця інородна, набагато солодша, ситніша й поживніша від зовнішньої; а становлять обидві одну седмицю.
"І був вечір, і був ранок, день один". Ніби наявна седмиця колос, а таємна - зерно; або один порожній, а другий всередині повний - 7 днів і 7 колосів.
"Повторив же сон фараону двічі. Однак сон фараонів один". "І був вечір, і був ранок, день один". Слово боже являється однакове, а чується подвійне. "Що Бог творить, показав фараонові".
"Лице одне, та дві породи: пуста і божа, явна і таємна, творяща і творена". "1 пожерли сім колосів тонких і витончених вітром сім колосів добірних і повних".
Так, як Кит Йону. Однак і пітьма його обійме.
Панас. Навіщо ти безглузду дичину набрехав?
Яків. Ніч не буде тобі несвітла; лиш розкуси гарненько. Хіба те тобі трудним і жорстоким здається, що у седмиці світло, а у колосках хліб? Та серце тоді насичується, коли просвічується. Глянь на Давидову мову: "Відобразився на нас..." Побачимо там же разом світло й пшеницю: "І життя світлом було людині" (Євангеліє від Йоана, гл. 1).
Розмірковуй і оце: "Спрагнуть надвечір..." Коли вечір і ніч голодні, тоді ранок зі світлом ситні. "Наповнюсь завтра..." Насичуся, коли... Розумію ж сон цей, та вночі ж і бачив", "1 це свічник золотий весь..." Та що означає? Внутрішній йому ангел тлумачить: "Це слово господнє..." "Світильник ногам моїм закон твій..." Про цей світильник дізнайся у книзі (Вихід, гл. 25).
Яка ж велика подібність, рівність і пропорція - 7 вечорів з ранками, 7 колосів з колосками, 7 свічникових гілок зі світильниками.
У вечорах ранок, день, око, куля, сонце. У пустих колосах колоски повні з зерном. У світильника гілках, що вийшли з одного стовбура, кружечки з чашечками, півкульками, наповненими єлеєм, що і просвічує, і насичує. Тепер про цей свічник скажу із Захаріїним ангелом: "Цих сім очі господні є, що придивляються до всієї землі. Так сім же і видів світла, що просвіщають Всесвіт, і сім хлібів, що насичують 5 тисяч". Це слово господнє...
294
Панас. Так хіба ж у Бога лише сім очей?
Яків. Брешеш! Не 7, а сама вічність, 7 днів вмістили у собі всі створіння. А поверх усієї седмиці блищить слава вічного - як одне лице у семи дзеркалах, і одне сонце у семи днях, і один вогонь у семи свічках, і одне зерно у семи добрих колосках, і одна печатка у семи сургучах. "Що приглядаються на всю землю", тобто що відкриваються поверх усієї тліні..." "І світло в пітьмі світиться..."
Якщо ти вже примітив, що гілки світильника і добрі колоски виходять з одного стебла, чого у простих колосків ніколи не буває, то не забудь же, що й блиск світлої седмиці блискавично виходить від одної пустої плоті. "Всяка плоть - трава..." - ось тобі стебла.
Це позначає Захарія тінню двох маслин, правою і лівою, які притінюють свічник. "Не у силі речей, не в кріпості, та у дусі моєму говорить Господь-вседержитель" (гл. 4).
"З'їсть від лівих людей і насититься" (Ісайя).
"Пошлю голод на землю" - те ж саме, що й "спрагнуть над вечір"..."
"Повторився ж сон фараонові двічі, як істина буде: слово, котре від Бога" (Буття, гл. 41).
Розжуй: від Бога, а інше сон, тінь. Якщо ж тобі все це здається нісенітницею, то послухай самого Иосифа: "Сім колосів добрих - сім років є".
Панас. Так навіщо ж брехати? 7 років, а не 7 днів.
Я к і в. А! А! Отут-то й видно твій завулок? Не сховаєшся! У Бога день як 1000 років.
Отже, мені здається: "Говорите "колос" - значить, розкусите слово боже і не помрете". "Я є хліб тваринний..." "Жорстоке слово це..." "Хто має вуха слухати..." "Якщо ж не послухаєте, то таємно заплаче душа ваша".
Хіба думаєш не одне це: незнання, ніч, сон, голод, меч, мука, смерть, пекло?.. "Хто відлучить нас від любові божої..."
Тут-то й містяться злидні, тління, розширення, утиски... Прошу, глянь на початок (гл. 15 Єремії).
"Ти покинув мене, - говорить Господь, - і простягну руку мою на тебе і вб'ю тебе..." "І взяв їх і заколов..." (Суддів, гл. 12). "Це той лежить на падіння..."
Тепер, повернувши мову до вибраної точки, кажу вам, що не тільки землю з її плодами й народженнями, але й всі небесні й земні фігури, звичні стародавнім, найбільше у Єгипті любомудрам, віднявши від позначення таїнств їх, переніс Ізраїль у посвяту Господу, і чи ти намагаєшся знову вкрасти?
"1 зняв фараон перстень з руки своєї, поклав його на руку Йосифову, і одягнув його у ризу червону, і зодягнув гривну золоту на шию його, і посадовив його на свою другу колісницю".
295
"Зійшов ти на висоту... прийняв ти подарунки... і, відкривши скарби свої, принесли йому дари: золото, і ливан, і смирну". "Царі аравійські і Сава39 дари приведуть".
П а н а с. Не краду, а запитую, чи можна, наприклад, арифметику, геометрію чи...
Яків. Утратили ціну свою пророки поганські тоді, коли пророковане про всезагальне, про безчасове, про те, що не має місця, повернувши до часткового, місцевого і часового, перенесли це на князів, на синів людських. Це є загальне джерело ідолослужіння. Тління всюди влізло на колісницю божу. Самі свій прах вознесли на висоту господню. "Ці на колісницях, і ці на конях..."
Посади, якщо хочеш, служницю стихії, твою астрономію. Підніми на колісницю вічного. "Колісниця божа пітьмою пітьми..."
Панас. Що таке вічність?
Яків. Те, що й істина.
Панас. Що таке істина?
Яків. Те, що пречисте, нетлінне і єдине.
П а н а с. Чи не можна розповісти трохи ясніше?
Яків. Те, що скрізь, завжди, все у всьому є.
Панас. Відріж як можна простіше.
Яків. Те, що скрізь і ніде.
Панас. Тьху! Ти сам ще більше мені очі затьмарив.
Яків. Інакше від тебе не відчепишся.
Панас. Ну, чому Бог зображається образами?
Я к і в. А ти навіщо твої думки зображаєш фігурами букв або ударами повітря?
Панас. Тому, що думки мої невидимі,
Я к і в. А Бог у сто тисяч разів потаємніший, ніж твої думки, ніж твоя повітряна думка у зовнішньому твоєму боввані.
Панас. Добре. Скажи ж мені, хто ці божественні вузли сплітає?
Яків. Ті, хто розв'язують.
П а н а с. А розв'язує хто?
Яків. Ті, хто зв'язує.
П а н а с. А я ні сих, ні тих не знаю.
Яків. Хіба ти ніколи не чув про Веселеіла40 і його товаришів, що прикрасили різними мистецькими витворами храм господній? Пробіжи "Вихід", гл. 31 або 37. Цей перший художник печери посріблив і позолотив стовпи: вилив золоті кільця, золоті петлі, золоті гачки, ґудзики, дзвіночки на священицькій одежі, срібні куполки скинії, мідні у дверях головки та ін.
Панас. Видко, що Веселеїл був крючкотворцем.
Я к і в. А Гедеоном складену ризу ти вже забув? Вона,
296
звичайно, те ж саме, що й Веселеїлів логіон, тобто слово боже. Згадай, яка кількість всіх приношень Господові від чинів І.іраїлевих, і вигукни з Варухом: "О Ізраїлю, який великий дім божий і просторе місце поселення його: велике і не має кінця, високе і безмірне" (гл. 3).
Всі ці приношення є вузлами, що славу божу всередині таять: " Візьмеш від початку плодів землі твоєї, яку Господь Бог дає тобі як частку, і покладеш у кошик і підеш на місце, яке вибере Господь Бог твій, кликати ім'я його там. І нині оце приніс початки плодів землі, яку дав мені ти" (Второзакония, гл. 26).
"Взяла його мати ковчежок ситовидний, і помастила і клеєм, і смолою, і вклала отрока в нього, і поклала його в іаплаві біля ріки" (Вихід).
Та Ісаак зв'язаний, Иосиф у путах, Мойсей у кошичку, Самсон у мотузках, Даниїл у рові, Єремія в колоді, Петро в темниці, Павло у кошику41 - вірю, що вони не всім здаються вузлами. "Розв'яжіть його, залишіть іти" (Євангеліє від Йоана, гл. 11). "Виведи з темниці душу мою". "Із безодень землі вивів мене ти".
Про всіх цих нетямущих дітей єврейських, що тримають в руках гілки того фініка: "Як фінік, піднявся на берегах". Та тут же й про самого себе Павло: "Ми буйні заради Христа..." Ці вузли, наче змії, в'ються й сплітаються між собою, несподівано там показуючи голову, де був хвіст недавно, й навпаки. І як дві природи: головна й нижча, вічна й тлінна - все становлять, так і два образи, що складають символ, по всьому священному полю являються, часто перемінюючи місце своєї пітьми на землю світла, яке вселяється, і навпаки, наприклад: "Золото тої землі добре..." Золото означає вічну, земля - тлінну природу.
Згадаємо третій день буття і побачимо, що цей хвіст недавно був головою. Там море є місце тління, а суша - земля, що приносить плоди божого перебування. "На місці багатому, там поселив мене..." "Погрузли, як олово, у воді великій" (Вихід).
Кит порівняно з морем є фігурою божої премудрості, що плаває поверх стихійної гнилі. "І дух божий витав поверх води". "1 солило залізо" (4 кн. Царств, гл. 6, ст. 6).
"Господь Бог твій веде тебе у землю благу... В землю пшениці... в землю, у ній є каміння, залізо, і в горах її викопаєш мідь" (Второзакония, гл. 8).
А вода, видобута Мойсеєм з каменя і Самсон із щелепи ослячої42, знаменує вічність. Камінь же і щелепа є порох гнилі. Глянь же на нерукосічний Даниїлів камінь43 з горою і побачиш, що камінь є чертог світла слова божого, а гора - плоті й крові ложе. Та змій цей раптом завернув голову до хвоста, якщо підняти очі до народжуваного і до вертепного каменя, до
297
воскреслого і до гробу. Іноді голова його і хвіст в одному місці, ніби хвіст в устах тримаючи, робиться кільцем. Глянь на другий день буття. "Посеред води і води... вода і вода..."
Цієї води й Давид прагне, знехтувавши одну. "Хто напоїть мене водою із рову, який є у Вифлеємі" (2, кн. Царств, гл. 23).
Іноді змія цього завитки дуже між собою схожі, наприклад: Мойсей вкладає у воду дерево, Єлисей - сіль, корабельники - Йону, Предтеча - Христа.
"Ті, що ходять у море... творять діла у водах великих..." 1 Даниїл вкидає меч дракону або великому змію в пащу. Ця куля була змішана зі смоли, жиру та вовни.
Ці три печаті від духа премудрості божої. Манна, що падає поверх земної поверхні, схожа на снігову крупу, а сніг - на руно. "Хто дає сніг свій, як вовну..." "Покладаючий межі твої світ, і добривом пшениці наситити..."
Воно краще запечатується смолою із пахучих дерев: "Як смирна вибрана, випускає запах" (Сирах). Яка страшна й небезпечна Біблія, поки семиголовому цьому змію не сподобиться той вкинути у вибльовуючі гіркі води щелепи свою пігулку. "Посилаючий слово своє землі..." "Одяг його білий, як сніг, і волосся голови його, як вовна, чисте..." (Даниїл). Тоді цього гаспида отрок малий поведе. "Дивіться на шанування ваші" (Даниїл).
Дивись, як в'ється цей змій і грає! Море й кит, кит і Йона, Йона й гарбуз. Море у розумінні кита є ніщо; а кит у розумінні Йони - порожнеча. Иона поглядом гарбуза, що голову його прохолоджує, а гарбуз з огляду слави вічного є ніщо.
"Чи пограєшся з ним?... Чи витягнеш змія вудочкою? Чи всунеш кільце у ніздрі його?.. (Йов, гл. 40). Цей змій увесь Йордан вміщує в устах своїх. А на одно око боже, ніби на вудочку, зловиться.
Всі плавці хвоста, а всі кораблі рибальські не піднімуть голови його: "Створений бути зганьбленим..." (Йов, гл. 40). "Змій цей, його ж сотворив ти..."
"Полають його, і докорятимуть йому, і обплюють його..." (Лука).
Те ж йдеться про рибу Товіїну з печінкою її і серцем: про рибу, вудочкою Петровою витягнену, з монетою всередині її; про риб, Христом благословенних. "Йду рибу ловити..."
Такі ж сувої згортає змій цей і тут: вода й ковчег, ковчег і Ной, Ной і голубка, голубка й око, око й вершини гір, верх і вічність. "Зійшовши на гору стрімку..." (Йов, гл. 4). "Ложе його гостріше, ніж вістря..." (Йов, гл. 41).
Те ж саме й тут: Содом і вогонь, вогонь і дим, дим і дух, дух і запах; а Лот - означає - запах. "Зійде дим гнівом його..." "Потрудившись, запалимо місто вогнем..." "Побачили
298
ним, що здіймався від міста до небес" (Навин, гл. 8). "Дух, і иода, і кров, і троє воєдино" (Йоана послання).
Ті ж витки, або звивини зміїні, і тут: Ізраїль і погани. Ізраїль і скинія, скинія і міра її, що дивно складають у всіх частинах суму десятинну. Нарешті, вся скинія є ніщо.
З огляду нутрощів її є оце: манна, світильник, хліби та ін. А це знову ж ніщо. З огляду слави божої, що сяє у цьому мороці: "Неба небес не вистачає тобі..."
П а н а с. Ти мені своїми витками зміїними зовсім розум іатьмарюєш; скажи лишень мені, яку ти нарахував суму десятинну в частинах скинії і в мірі, і в числі її?
Яків. Скинія із десяти опон, - ось тобі десяток у частинах! Довжина кожної опони 28 ліктів - ось десятки: 2 і 8. У всіх опонах ліктів 280. Ось у числі ліктів, як і в довжині, десяток: 2 і 8. Ширина кожної опони 4 лікті, а у всіх 40, кинь на рахівниці І, 2, 3 і 4, і вийде 10, а 4... 40... і 400 є у тій же пропорції.
Панас. Ось які ще гачки! Вони трохи підходять до наших громадянських.
Яків. Міра і число завжди божі. "Нижче хребтів їх і була иисота їх..." (Єзекіїль).
"Скажи мені, Господи, кінець мій, і число днів моїх".
"Порахуй своїх домашніх". "Звів очі мої і бачу: і це муж, І в руці у нього шнур землемірний..." (Захарія, гл. 2).
Вся Біблія є вузол і ланцюг вузлів. Вся в одному вузлі і і і.мах тьми вузлів, там же весь цей рай насадив Господь в Едемі на сході44.
"Велика буде слава храму цього, остання більша від першої", - творить Господь (Агій, гл. 2).
Едем - значить рай насолоди, сад веселощів. Що за нісенітниця рай в Едемі? Сад у саду?...
Весь цей хмиз є хаща колючої шипшини. Продерися, розв'яжи і відкусиш від дерева життя. "Дерево життя посеред раю..." "Схід ім'я йому..." "Гортань його насолода..." "1 пішли по пустелі і прийшли до Хеврона" (Числа, гл. 13).
Хеврон є місто нагірне, означає дружбу. По хащах цих вузлів ходить недосліджена божа премудрість. Сюди й ириточник: "Не знаю сліду орла, ширяючого в повітрі, і шляху імія, що плазує по камінні..." (гл. 30). "Почули голос Господа Ьога ті, хто ходить у раю..."
Останній голосок або слівце дихає символом чи залежить від нього. Наприклад: "Там його побачите...", тобто на горі, поверх гори, вище стихій. "Гірне мудруйте, а не земне..." "Там ийдуть коліна, коліна господні..." "Там вирощу ріг Давидові..." Кожна пара образів є двоє, двоє. "Все сугубо, одне проти одного" (Сирах, гл. 42). "Єдиного господа Бог, двоє оці..." "Увійшли до Ноя в ковчег два, два..."
А якщо розміркувати, тоді кожен образ є троє, тобто простий, образний і утворюваний, наприклад: хліб простий, хліб образний і хліб ангельський. "Не хлібом єдиним жива буде людина..."
Гроно просте, образне й звеселяюче. "Вино веселить серце людини..." "Кров грон пив - вино.."
Небо просте, образне і небо небес. Як круг у колесі - сонце в сонці. "Небо небес Господу". 1 думаю: в силу цього каже приточник: "До слів мудрих прикладай вухо твоє... щоб ти зрозумів, які добрі. Ти ж напиши їх собі тричі... (на серці твоєму), якщо хочеш поради смислу й розуму" (гл. 22).
При всьому цьому згадай розмежування між містом і містом, Мойсеєм узаконене45. Два образи, як два населені міста. Більше не забудь цього: "У яку землю вселяється світло? Пітьмі ж яке є місце? Якщо введеш мене в границі (terminus) їх". "Чи знаєш шляхи їх?" "Де ти був, коли заснував землю?" "Хто поклав виміри її?" "Чи знаєш?" "Сповісти мені, якщо знаєш розум (землі)..." (Йов, гл. 38).
П а н а с. Я стомився, слухаючи зібрання твоїх вузлів.
Яків. Згадай хащі Ізраїлеві, сади Соломонові. "Встань, північ, і гряди, південь..." "Дух все випробовує і глибини божі..."
Із такої хащі Йоіль пробила голову Сисарі (Суддів, гл. 14, ст. 21).
Таким був син Якова Юда. "Хто прив'язує до лози жеребця свого..." Хіба до підлого прив'язує?... "Я лоза..."
Глянь, прошу, на куса Навина з Халевом. Хіба не бачиш, який скарб несуть ці мужі? На дрючку прив'язане із землі божої пребагате гроно, крім шпичаків (польових троянд) і фіг. Скільки виноградних ягід, стільки кульок, скільки кульок, стільки вузлів, що містять у собі найсолодший божества сік, звеселяючий серце, при якому бенкетує небесний учитель з учнями своїми. "Це є кров моя..." "Пили ж і впилися з ним" (Буття, гл. 43).
Що стосується відгадувачів цих божественних загадок, згадай Даниїла з Иосифом, які розгадували сни. "Чи не Бог є їх проявом" (Буття, гл. 40). "Хто розповідає сни, і сповіщає таємне, і розв'язує союзи" (Даниїл, гл. 5).
Згадай Маріїного обручника, що чув уві сні голос ангела божого, згадай Мойсея, що побачив у пітьмі Бога.
Згадай Авраама, що розділяв навпіл скотину перед Господом (Буття, гл. 15). "Коли заходить сонце, жах обіймає Авраама".
Розділити і розв'язати означає те ж саме.
Таким був Авель, що приніс першонароджене й від жиру овець Господу, і не впаде лице його, а, звівши очі, бачить день господній.
Таким був той: "Зуби його біліші від молока..." "Такими були оті: "Кров грон пив - вино з жиром ягняти..."
300
Згадай, який пророк із'їв гіркий сувій? Але який був юлодкий, коли дожувався до кінця. "Кінець є Бог". "Відкрив ти немовлятам..." "Залишки немовлятам..."
Та всі пророки волають: "Бачив, бачив..." Згадай Самсона, «кий мотуззя й лева розтерзує, що знаходить в отруйному їстівне, а в жорсткому солодке. "Насичуся, коли з'явишся мені V славі своїй".
Згадай Даниїла, який витягає із пащ левових ї ведмежих вівцю. Цей із Голіафових, а Юдита із Олофернових піхов46 мечі витягає. "Живе бо слово боже, гостріше від усякого меча..."
Еаней, син Йодаїв, убив лева, вихопив спис із рук єгиптянина: "І вбив його списом його" (2-га кн. Царств, гл. 23). "Як іскри по стеблах потечуть..."
Хто розорив міста Єрихон і Гаій?
Хто розігнав ополчення іноплемінних і дістав воду Давидові із рову вифлеємського? "Одягнися у славу твою, Єрусалиме, граде святий... Стягни пута шиї твоєї, полонена дочко Сіона" (Ісайя, гл. 52).
Подумай, де той, хто на току молотить? А до нього на половому возі прикочується кивот господній: "Світися, світися, Єрусалиме..." "Благословенні житниці твої..." (Второзакония, гл. 28). "Благослови, Господи, дім Авездара..." (2-га кн. Царств, 6).
> Подивись, що робить муж Руфи Вооз? Служниці його жнуть і н'яжуть снопи, а він вимолочує із стебел зерно. "Це той віє м.і току ячмінь цієї ночі" (Руфа, гл. 3). "І переламавши, дає їм. їм же відкрилися очі".
П а н а с. Я про всіх цих читав, але не даються читати. Важко.
Яків. Так послухай же про новітніх печеротворців і рибалок, що сплітають сіті, ось вони: "Якщо зв'яжете на землі - будуть зв'язані на небесах..." Ніколи вони не в'яжуть вузлів, щоб не ховалася всередині цільна простота голубиного ока, і школи не відгадують загадок, щоб не вийняти звідти перстень майсолодшого меду й щільників вічності.
"Від того, хто їсть їстівне, і від сильного вийде солодке. 1 і'їсте старе й старе старих. Веніамін - вовк, хижак, рано їсть, ще й на вечір дасть поживу" (Буття, гл. 49). "Вірив Аврааму Бог і стало для нього правдою (все писане)".
Знамення ж тим, хто вірили у це... мови промовляють нові... імія візьмуть.
і 1 це сказавши, дмухнув і говорить їм: "Прийміть Дух Святий! Кому відпустите гріхи, відпустяться їм, і кому гримаєте, тримаються".
Панас. Хай цій розмові буде ім'я: "Кільце".
РОЗМОВА, ЩО НАЗИВАЄТЬСЯ АЛФАВІТ, АБО БУКВАР МИРУ1
Пісня,
складена 1761 року про те, що кінцем нашого життя с мир, а проводирем до нього Бог, і про різні людські шляхи
О життя безпечне! Милий супокою!
Ти мені дорожчий будь-якої речі.
Звідусюд мій компас стежить за тобою,
Ти і край, і гавань для моєї втечі.
Тиша лиш для мене у сім світі люба:
Шляху мій неславний без світських турбот,
Це в житті моєму міра, а не згуба.
Хай би тут скінчився мій коловорот!
Ти, о святий Боже, і віків творець,
Створене тобою утверди для світу.
Все в тобі можливе, і благий кінець
Прилипає так, як сталь до магніту.
Якщо ж не туди глядить моє око. Ти мене.
Отче, тут настанови, Добре тобі видко,
сидячи високо, Наші незліченні різні помисли.
Один у східний, ті в вечірній край
Пливуть по щастя з усіх вітрил.
Один у північному краї бачить рай,
Інший на південь свій шлях відкрив.
Один говорить: "Оце хтось косить!"
А другий каже: "Це хтось стриже!"
Інший: "У возі п'ять кіл" - голосить.
Скажи, який біс нам думку січе?
tnveni portum - Jesum. Саго, munde, valete!
Sat me jactastis. Nunc mihi cerla quies
Прощавай, стихійний потопе! –
Вістила Ноєва голубка. –
Я спочину на горбах вічності
, Знайшовши гілку блаженства.
302
МИЛОСТИВОМУ ПАНОВІ ВОЛОДИМИРУ СТЕПАНОВИЧУ, ЙОГО БЛАГОРОДІЮ ТЕВ'ЯШОВУ
МИЛОСТИВИЙ ПАНЕ!
Одна розмова вже до вас прийшла4. Ось знайшла вас і сестра першої. Коли мене любите, то прийміть милостиво й цю і покладіть цю братню двійню перед лицем вашого найдорожчого батька, як образ і пам'ять мого сердечного вшанування. В обох написане те, що обговорене в бесідах з тутешніми моїми приятелями. Вони ж і поставлені дійовими особами в обох. Перша випробовує з Давидом небесні кола, що сповіщають славу вічного: "Літа вічні пом'янув..." - і названа "Кільце", а друга, пізнавши безначальне начало із нетрудних початків, наче з алфавіту, побуджує ступати за Богом і названа "Букварем". Прадавнє оце слово: ????????. Nosce te ipsum - "Пізнай себе самого"5. 1 тепер воно у всіх на устах, та небагатьом до смаку8. Думаю, що родоначальником цього слова був стародавній мудрець Фалес6. Вірю. Хто що знайшов і любить, те для нього може бути своїм, а істина не має початку. Пише Плутарх7, що на Аполлоновому Дельфійському храмі було написано: "Пізнай себе". Стародавні єгиптяни глибоко шанували це слово. Що означає сфінкс, пояснено у першій "Розмові".8 Ім'я його означає зв'язок, або вузол. Загадка цього виродка таїла ту ж силу: "Пізнай себе". Не розв'язати цей вузол - була смерть у муках, вбивство душі, позбавлення миру. Тому єгиптяни ставили по вулицях статуї цього виродка, щоб, наче численні дзеркала, всюди потрапляючи на очі, нагадували про цей вузол, що таїть найпотрібніше знання.
Їхні потомки були не такі. Віднялась від них голова мудрості; геть відпала чиста частина боговшанування; залишились лиш мистецтва з фізичними чудесами й марновірством. Монумент, напоєний найпотрібнішою для кожного порадою, перетворився на кумира, що має уста й не говорить, а лиш прикрашає вулиці, і начебто джерело перетворилося в калюжу.
Так і всі богословські таємниці перетворюються у смішні нісенітниці й марновірні казки. У часи Авраама це робили філістимляни, а нині роблять не знаючі себе і Бога. У божественному мороці Мойсеевих книг чи не 20 разів трапляється оце: "Слухай себе", "Прислухайся до себе" - і замість ключа до всього вручається те ж саме, що й "пізнай себе".
І не дивно, що стародавні єгиптяни, євреї й греки глибоко
Найсолодша ягода чи зерно, хоча в устах не дає смаку, поки не розжуєш. Малесеньке, наче зернятко, слово це втаїло високий смак. Думаю і т.д.
303
303
шанували це слово. Очевидно, від пізнання себе самого входить у душу світло божого знання, а з ним мирний шлях щастя. Що компас у кораблі, те Бог у людині. Компасна стрілка у корабельному серці - це таємний язик, закон, голова, око й корабельне царство.
Біблія теж називається стрілою, наче написана тінь вічного закону і пітьма божа. Для мене не той є знавцем корабля, хто перелічив і переміряв каюти й канати, а хто пізнав силу й природу корабля: той, розуміючи компас, розуміє шлях його і всі обставини.
А що таке Бог, як не вічна голова й таємничий закон > створіннях? Правду каже Павло: "Закон є духовний".
Що ж є цей закон, як не панівна природа, що володіс тлінням, названа у стародавніх отців???????????
???????????? - "трисонячна єдність і єство"? Ця оди
ниця є глава всього, а сама не має начала, не обмежена ні часом, ні місцем, ні статтю, ні іменем.
Оця-то мати й батько відповідає Мойсееві, що вона не має імені. Мов, хто шукає мого імені, той не бачить мого єства. Меч. ім'я і єство є те ж саме: "Я сущий". Я той, хто всюди, завжди, у всьому, і не видно мене, а все інше видно, і нічого того немає. "Плоть ніщо ж..." Я - дерево життя, а все інше - моя тінь. ! недарма греки до обох статей додавали оце слово йнл 9. і недарма у деяких християн дають ім'я чоловікові жіноче з чоловічим, наприклад: Йосиф-Марія. Сюди-то звернене гострі' Павлове слово: "Ні чоловіча стать, ні жіноча..." Отже, не чудовнії Нарцис, не хіромантик і не анатомік, а той, хто побачив усередині себе головну точку машини - царство боже, - той пізнав себе, знайшовши у мертвому живе, у пітьмі світло, наче алмаз у болоті і як євангельська жінка імперіал у смітті світлиці. "Радійте зі мною..." Цей точно пізнав людину й може пишатися: "Знаю людину".
Ось вам кілька знавців:
Авраам: "Бачив і зрадів". Н а в и н. "Бачив чоловіка, який стояв". Й о в. "Нині ж око моє бачило тебе". Давид. "Звів очі мої вгору".
I с а й я. "Бачив славу його". Дани ї л. "Бачив, і це муж один".
З а х а р і я. "Підняв очі мої й бачив, і це муж, і в руці його..."
Ось ще дюжина: Гляньте на гору Галілею!
II апостолів. "Ті, хто бачили його, вклонилися..." 1 Ст е ф а н. "Це бачу небеса відчинені..."
А як "мудрого очі його в голові його", так "очі безумців на кінцях землі".
304
З обличчя можна запримітити людину, а не з підошви. "Ті потримаються моєї п'яти".
Як про багатьох можна сказати: "Ви поклоняєтесь, а його ні- знаєте". Про них усіх, що ницо плазують, написано: "Будеш (отримуватись його п'яти". Вся Біблія дихає цим смаком: "Пізнай себе".
Хіба Бог лиш у людині? Аж ніяк! Та хто вдома сліпий, той і в гостях, і, не маючи сам собі смаку, не знайде й у їжі. А тоді можна сміливо зважитися й на біблійну глибину з тим, кого І і ухає вітер і море.
Пізнати його є відчуття премудрості. Любити й слухати є дух віри і благочестя.
Керівництво блаженної натури ставить причиною всієї і носі мудрості Ціцеронів Катон. Та ключем до цього чертога є оце: "Слухай себе". Чим більше хто себе пізнає, тим вище підіймається на Сіон миру.
Немає легшого, як слідувати Богові в їжі, в дружбі, у званні. Тут той, хто привчився, може піднятися й на круті місця, поки ібудеться: "Покладу важке їхнє на гладеньке". А я бажаю вам іти із сили в силу! Половину зробив, хто добре почав.
Закінчу мову словом мого любого Фалеса: ??????????????????????? "початком і кінцем хай у всьому
тобі буде Бог".
І перебуду, милостивий пане,
Вашого благородія низький слуга, любитель священної Біблії, Григорій Сковорода. 1775 року, січня 1 дня, в Липнях.
ОСНОВА "Я альфа і омега" (Апокаліпсис).
"Чуєш, Ізраїлю, слухай себе, прислухайся до себе" (Мойсей).
"Знаючі себе премудрі" (Притчі).
"Якщо не пізнаєш сама себе... вийди" (Пісня пісень).
"Пізнай самого себе..." (Фалес).
ДРУЖНЯ БЕСІДА ПРО ДУШЕВНИЙ СПОКІЙ
Особи: П а н а с, я к і в, Л о г в и н, Єрмолай, Григорій
Григорій. Слава Богу, зібралася наша бесіда! Що чувати? Чи немає вістей?
305
Яків. Вчора сталася пожежа. Довелося бути в гостях і натрапити на гурт учених.
Л о г в и н. Хіба була пожежа?
Яків. При пляшках і чарках спалахнув страшенний диспут. Один звеличував механіку; інший вивищував хімію; інший хвалив геометрію; інший пришивав людське щастя до лікувальної науки; інший увінчував похвальними піснями історію; інший підносив граматику з мовами; інший - політику зі спілкуванням. Потім була суперечка, яка їжа здоровила, яке вино корисніше. Нарешті, найбільше полум'я загуділо про причину, що згубила Афінську республіку, плодовиту матір учених людей. Багато неправди казали й про богиню Мінерву, якій було присвячене місто Афіни.10 Проте я нічого не міг зрозуміти й не знаю, чому не відчував жодного смаку. А у моїй любій книжечці, яку завжди ношу з собою, недавно вичитав, що щастя не залежить ні від наук, ні від чинів, ні від багатства, а лиш від того, щоб охоче здатися на волю божу. Лиш це може заспокоїти душу.
Григорій. Як називаються ті вчені?
Яків. Перший Навал, другий Сомнас, третій Пифіків - люди дуже вчені, а інших не знаю."
Г р и г о р і й. Як же ти не міг нічого зрозуміти?
Я к і в. Я й сам з цього дивуюся. Лиш знаю тс, що слухати їх мені було зовсім не цікаво.
Григорій. Хіба вони говорили про Мінерву без Мінерви? То ж поговорімо самі про наш найдорогоцінніший мир безперечно й дружелюбно. Розкусимо трішки оце слово: "Здатися на волю божу". А премилосердна наша мати блаженна натура нас, своїх любителів, не залишить, спрямовуючи всю нашу бесіду. Згадайте сказане мною оце слово: "Чим хто більше згоден з Богом, тим він більш мирний і щасливий". Оце-то означає: "жити за натурою". Хто ж не каже цього: "жити за натурою"'! Та ця помилка є шляхом всієї згуби, якщо хто, змішавши рабську й панівну натуру в одну тотожність, вибирає собі поводирем замість прозорливої чи божественної тваринну й сліпу натуру. Це справжня неповага, незнання Бога, непізнання мирного шляху, мандрівка шляхом нещастя, що веде у царство пітьми, у житло неспокійних духів.
Саме оце слово - нещастя - народилося звідти, що спокушена людина, яка пішла під проводом сліпої натури, вхопилася за хвіст, оминаючи голову або ту найвищу частину: "Частина моя ти, Господи". Скільки ж ми винні нашій матері Біблії? Вона безперервно кладе нам у вуха якесь інше найвище єство, називаючи його началом, оком, отцем, сильним, Господом, царем, ангелом ради, владичим духом, страхом-дороговказом, другою людиною, світлом, радістю, веселістю,
306
миром та інше. На скількох місцях кричить нам: "Слухай себе". "Прислухайся до себе краще..." "Увійдіть у вашу храмину..." "Повернися у дім свій". "Дух божий живе в вас". "Друга людина Господь з небес..." І це означає благовістити мир, сповіщати шлях щастя, відчиняти ворота до благоденства, нідкривати керівне в усьому й недремне око, щоб якнайстаранніше кожний, підкоряючись таємному всередині себе покликові блаженного духа, міг одержати настанову, просвітлення, кураж і досконалість у кожній своїй справі, а без його дозволу не починати найменшої дії, й не ступати найменшого кроку. Щасливий, хто живе згідно з волею благого духа! "Господь буде на всіх твоїх шляхах". Бідна душа, яку водить власна хіть! "Шлях нечестивих загинув". Найперший ґанок і переддвер'я, що вводить у згубу, і найперший порух, що, наче буквар, навчає нас бути супостатами Богові, є оце:
A. Входити у неспоріднену стать. Б. Обіймати посаду, що суперечить природі.
B. Вчитися того, до чого не народжений. Г. Дружити з тими, для кого не народжений. Ці доріжки є справжня дорога нещастя. П а н а с. А якщо хтось народжений для злодійства? Григорій. Йди геть! Моя мова стосується лиш
людинолюбних душ, чесних звань і благословенних видів промислу, котрих не виганяє геть із суспільства божий і людський закон, ц вони становлять родючий сад церкви, або, ясніше кажучи, іад суспільства, так, як свої частини годинниковий механізм. Нін тоді злагоджено продовжує працювати, коли кожен член не лише добрий, а й здійснює свою споріднену частину служби, розподіленої по всьому складу. 1 це й є бути щасливим, пізнати іебе, або свою природу, взятися за свою долю і перебувати з частиною, спорідненою собі, із всезагальної служби. Ця участь у службі є добродійність і послуга. 1 не дивно, що у стародавніх римлян як посада, так і добродійність позначались оцим словом - РПсіит. Найдобріша душа живе тим неспокійніше й нещасніше, чим більш важливу посаду мас, якщо для неї не народжена. Та й як їй не бути нещасною, якщо втратила оцей скарб, дорожчий над увесь світ: "Веселість серця - життя людині, і радість мужа - [це] довгодення" (Сирах). Як же не втратити, якщо замість послуг ображає друзів і родичів, близьких і далеких, однорідних і іноземних? Як не ображати, якщо приносить шкоду суспільству? Як не пошкодити, якщо погано сповняти посаду? Як не погано, коли немає завзятого старання й невтомної праці? Звідки ж народиться праця, якщо немає охоти й старання? Де ж візьмеш охоту без природи? Природа «: першопочаткова всього причина й саморухома пружина. Вона с матір'ю охоти. Охота є запал, схильність і рух. Охота
307
сильніша за неволю, згідно з приказкою. Вона прагне до труду й радіє з нього, наче зі свого сина. Труд є живий і невсипущий хід усього механізму доти, поки породить досконалу справу, яка сплітає своєму творцеві вінець радості. Коротко кажучи, природа запалює до справи й зміцнює в труді, робить труд солодким.
А що ж є ця природа, як не той блаженний у людині дух, про який Бог до Мойсея: "Це я посилаю ангела мого перед лицем твоїм... Прислухайся до себе і послухай його. Не соромся, бо ім'я моє на ньому". Це велике діло: "Ім'я моє на ньому". Боже ім'я і його єство є одне й те саме. Тому й велить вникнути всередину себе й слухати того наставника, який все потрібне виразно показує. Наскільки можна здогадатися, то це є той, хто каже: "Без мене не можете нічого творити". 1 це означає щасливо вступити на посаду з Богом, коли людина не за своїми примхами й не за чужими порадами, а вникнувши в саму себе й послухавши святого духа, що живе всередині й кличе її, йдучи за його таємним покликом, стає й дотримується тієї посади, для якої вона у світі народилась, призначена для того самим Всевишнім.
Чи не всюди є наповнення всюдисущого божого єства? Є він у кожній людині. Є і в тобі, й з тобою. Що ж він робить? Послухай Соломона: "Твій нетлінний дух є у всіх. Ним же викриваєш тих, що помиляються, і в чому згрішили, пригадуючи, вчиш, щоб, звільнившись від злоби, вірили у тебе, Господи". Бачиш, що блаженне єство, яке живе в тобі, керує, наче худобою, твоєю природою. Ця сліпа натура є ти сам, з твоїми примхами. І це-то означає: "Царство боже є всередині нас". Воно не помиляється й кращим шляхом поведе тебе, розумій, до того, до чого ти народжений, щоб ти був корисним для себе і для твоїх братів більше, ніж чужі поради й твої власні прагнення, про які написано: "Вороги людині її домашні". А тепер озирнись, чому поспішаєш? Куди забіжить твоя розгнузданість? Навіщо хапаєшся за посаду, не знаючи, чи будеш у ній щасливим? Як ти можеш обіймати її вдало, не будучи до неї народженим? Хто може підписатися, що ця добра їжа буде корисна для твого шлунка? Чи не краще можеш сам про це довідатися? Порадься ж сам із собою. Пізнай себе. Прислухайся до себе й послухай свого Господа. Є в тобі отець твій, цар і наставник. Прислухайся до себе, знайди його і послухай його. Лиш він знає, шо тобі споріднене, тобто корисне. Сам він і поведе до цього, запалить охоту, закуражить до труду, увінчає вінком і благословенням твою голову. Прошу, мій друже, не починай нічого без цього царя у твоєму житті! Диво, що досі не можуть зворушити тебе оці слова: "Шукайте спершу царства божого". Шукай і день, і ніч, гукай: "Хай прийде
308
царство твоє". А без цього наплюй на всі справи твої, які б вони не були гарні й славні. Все те для тебе погана пожива, яка неспоріднена, хоча б вона й царська. Ах! Де ти мені знайдеш людину, щоб, вибираючи становище, сказала: "Хай буде воля твоя!" Оцей-то небесний Отець, при водячи нас святою своєю волею до того, до чого нас народив, сам і порадами утверджує наше серце, щоденно посилаючи їх, наче поживу, у нашу душу. 1 тоді-то справа нашої посади має свою сутність і силу. Якщо ж вже тебе досягло боже царство, то глянь на нього й вжахнися. Проси прощення твоїх боргів за те, що, відібравши найвищу владу, ти досі правив своїм життям за порадами твоєї сліпої натури, а не під керівництвом царського єства. Це справжня спокуса, зрозумій, твоя мука, що народжується від лукавого духа, який панує у твоїй тваринній натурі.
Хай ніхто не думає, начебто від нашої волі залежить вибрати становище чи посаду. Вишній володіє людським царством, і блаженний, хто слідує за цим справжнім царем. Це означає бути в божому царстві та в щасливій країні стійкого миру.
Тепер прийшли мені на думку ті, хто мучиться серед достатку тугою, нудьгою, горем. Вони просять у Бога багатства, а не насолоди, пишного столу, а не смаку, м'якої постелі, а не просять солодкого сну, ніжного одягу, а не сердечного куражу, чину, а не найсолодшої отої забави цісаря Тита12: "О друзі мої! Я втратив день..." Ах, мій друже! Не проси дощу, за приказкою, проси врожаю: буває, що й дощ шкодить родючості.
Єрмолай. Ая згадав отих допитливих цього віку: "Богословська наука, навіщо вона? Я ж не священик і не монах..." Начебто не всім потрібне спасения душевне і начебто спасения й сердечний спокій є не те саме.
Я к і в. А я не можу ніяк надивуватися з величезної кількості тих, що грішать проти цього таємнописаного божественного закону.
Не знайдеш ніде такої ницої душі, яка б не рада хоч сьогодні стати на найвищу посаду, анітрохи не задумуючись про свою природженість. Це невігластво царства божого затьмарило всі серця. Без сумніву, вони впевнені, що наше щастя прив'язане до якогось одного звання чи становища, хоч сто разів чули про царство боже, коли хто його знайшов і підкорився, ступивши у природне звання, то тому легко все інше потрібне дається. А без цього й звання не звання. 1 як може бути званням, якщо я до нього не покликаний вишнім царством? Як же покликаний, якщо не для того народжений? Боже царство є всюди, і щастя живе у будь-якому стані, якщо входиш у нього під проводом твого творця, який привів тебе у цей світ для того; і в сто разів блажен ні ший пастух, який за природою пасе овець чи свиней, ніж священик, який має злобу проти Бога.13
309
Чому для нас таким низьким видасться хліборобство, що всі його уникаємо? Щасливий, хто народився до медицини, до живопису, до архітектури, до книг... Я їх благословенну, як природну, школу (розумій: розмірковування, вправи) благословляю й вітаю. Радію, коли й сам в одній із цих наук, лиш би це було з Богом, вправляюся.
Та чому більше нещасний землероб, якщо за природою своєю оре землю? Зізнаюсь, друзі мої, перед Богом і перед вами, що в цю саму хвилину, у яку з вами розмовляю, покину моє нинішнє становище, хоч у ньому зістарівся, і стану послідущим гончарем, як лиш відчую, що досі перебував у ньому без природи, маючи природжену схильність до гончарства. Повірте, що з Богом буде мені у стократ і веселіше, і більш вдало ліпити самі глиняні сковороди, ніж писати без натури. Та досі відчуваю, що утримує мене в цьому стані нетлінна рука вічного. Цілую її й за нею піду. Нехтую безрадністю всіх сторонніх радників. 1 якщо б я їх слухав, то давно б став ворогом мого Господа. А нині я його раб.
Л о г в и н. Я, навпаки, милуюся, який солодкий труд тому, хто працює, якщо він природний. З якою радістю жене зайця хорт! Яке захоплення, як лиш дано сигнал для ловів! Як насолоджується працею бджола при збиранні меду! За мед її вбивають, та вона не перестане трудитись, поки жива. Солодкий для неї, наче мед, і солодший над соки труд. Для нього вона народилась. 0 боже мій! Який солодкий з тобою найгіркіший труд.
Григорій. Якийсь молодик був моїм учнем. Бевзь справді народжений до людинолюбства й дружби, народжений слухати й робити все чесне. Та не народжений бути студентом. Із подивом я співчував його остовпілості. Та як тільки він відійшов до механіки, раптом усіх здивував своїм поняттям без будь-якого керівника.
Цілком мертва душа людська, яка не вдалася до свого природного діла, подібна до каламутної й смердючої води, закритої у тісняві. Я безнастанно говорив це молодим, щоб випробовували свою природу. Шкода, що заздалегідь батьки не карбують цього на серці своїм синам. Звідси-то й буває, що військову роту веде той, хто повинен би сидіти в оркестрі.
П а н а с. Як же можна набувати шляхетства й зберегти за собою землю?
Григорій. Хапаєшся за хвіст, а не за голову. Раджу, коли хочеш, щоб твій син весело й удало виконував посаду, ти мусиш сприяти йому у виборі звання, спорідненого його якостям. Сто спорідненостей, сто звань, а всі почесні, бо законні.
Хіба не знаєш, що земля залежить від чесно виконуваної посади, а не вона від землі? 1 чи не бачиш, що низьке звання часто набуває землю, а вище - втрачає?
310
Не дивись, що вище й нижче, що показніше й не знатніше, багатше й бідніше, а виглядай те, що тобі споріднене. Раз уже сказано, що без спорідненості все ніщо...
Якщо ж той, хто володіє землею, живе щасливо, то він не тому щасливий, що нею володіє: щастя до землі не прив'язане.
А чим володіє за спорідненістю, те треба розуміти про всі види зовнішності. Все ж те зовнішність, що перебуває поза людиною: земля, сім'я, чин тощо. Чого хочеш, шукай, та не втрать миру. Шляхетний список є поза тобою, а ти поза ним можеш бути щасливим. Він без миру ніщо, а мир без нього щось, без чого не можна бути щасливим навіть у едемському раї. Хіба сподіваєшся знайти рай поза Богом, а Бога поза твоєю душею? Твоє щастя, і твій мир, і твій рай, і твій Бог є всередині тебе. Він думає про тебе, перебуваючи у тобі ж, наставляючи на те, що перш за все корисне для тебе самого, розумій: чесне й благопристойне. А ти дивись, щоб твій Бог був завжди з тобою. А буде з тобою, якщо ти будеш з ним. А звичайно, будеш з ним, якщо, замирившись, заприязнишся з цим найсолодшим і блаженним духом. Дружба й віддаленого пов'язує. Ворожнеча віддаляє й того, хто близький. З природою жити і з Богом бути - це одне й те ж; життя і діло є те саме.
Чув я хлопчаком, що на європейські береги викинула буря дику людину, обшиту оленячою шкірою, з таким же човником. Оточив це диво народ. Чудується, співчуває, приймає. Пропонує німому гостеві різні види добірної їжі, та він нічого не торкається, сидить, наче мертвий. А нарешті, лиш запримітив запропоновані плоди, відразу до них затремтів і воскрес. Це справдешній образ вірної своєму господові душі у виборі звання.
Л о г в и н. Мені виразно уявляються двоє людей, що роблять одну й ту ж справу. Та від цієї душі народжується приємне, а від тієї неприємне діло. Цей найдрібнішою послугою звеселяє, а той завдає прикрості дорогим подарунком. Від цієї особи досада, насмішка й сам ляк чаїть у собі певну приємність, а від другої - сама ласкавість дихає таємним спротивом. Цього хула приємніша від похвали того...
Диво! Шило, як каже притча, голить, а бритва не бере. Що за диво? Це диво боже. Він сам є таємна пружина цього всього. Все дійсним, все приємним, все благопристойним робить лиш підкорення його захованій у людині силі. А опір цьому святому духові, який все чинить, все знищує. З цієї-то причини досвідчений лікар невдало лікує. Знаючий учитель без успіху вчить. Учений проповідник без правди правду пише. Перекрутивши Біблію, студент їсть без солі. Хто втратив у живопису вік, той без натури наслідує натуру. У всіх цих завжди чогось бракує. Та це щось є голова всього й кінцева краса божої правиці, що
311
завершує будь-яке діло. Коротко сказати притчею: "Цілком віз, крім коліс". І не без сенсу вчинили спартанці. Вони дуже корисну для суспільства вигадку, що вийшла з уст шахрая, відкинули, а прийняли з уст добросердного громадянина, який, на прохання сейму, те ж саме своєю мовою висловив.
Найзвичайнісінька справа, яка робиться без спорідненості, втрачає свою честь і ціну так, як хороша їжа стає гидкою, коли споживається з нужника. Це стверджує прадавня стародавніх віків ота приказка: "Від ворогів і дари - не дари". Й солодша від меду оця руська притча: "Де був? - У друга. - Що пив? - Воду, солодшу від ворожого меду". 1 справді, найдрібніша послуга мила й відчутна, якщо походить від природи, наче із невичерпного сердечного джерела. Згадайте селянина, що підніс пригорщею воду із джерела перському монархові, який проїжджав! Згадайте, з чого ми недавно кепкували - з ріпи селянина Конона, яку принесено в дар Людовіку XII, королеві французькому!14 Як ці монархи веселилися цією грубою, але старанною простотою! Навіщо ж охаюєш себе, о маловірна душе, коли твій Отець небесний народив тебе або землеробом, або гончарем, або бандуристом? Чому не йдеш за його покликом, за званням, відхиляючись до вищого, та не тобі природженого? Звичайно, не розумієш, що для тебе у тисячу крат щасливіше у цій незнатній ницості жити з Богом твоїм, ніж без нього перебувати серед воєначальників або першосвяще-ників? Невже ти досі не запримітив, де живе твоє щастя? Його ніде немає, та воно є скрізь. Благаю, відчуй, що розумним і добрим серцям набагато миліший і шановніший природний і чесний швець, ніж неприродний цивільний радник. Яка користь, якщо ім'я твоє надруковане у тлінному списку, а дух істини, що сидить і судить у твоїх нутрощах, не схвалює і не дивиться на обличчя, лиш на твоє серце?
Залишися ж у твоєму природному званні, яке б воно не низьке. Краще тобі розпрощатися з величезними палатами, з просторими землями, з пишними назвами, ніж розлучитися з душевним миром, зробивши через свій опір внутрішнім своїм ворогом такого дивного, сильного й непереможного духа, що ламає навіть ліванські кедри.
КІЛЬКА КРИХТ І КРУПИНОК ІЗ ПОГАНСЬКОГО БОГОСЛОВ'Я
Я к і в. Чи дозволите запропонувати дещо на стіл із поганських засіків?
Григорій. Покажи, лиш би не було ідоложертовне. Л о г в и н. Дивись, щоб не відгонило духом, противним
312
Христовому запахові. Оце то і означає у Павла бісівську трапезу.
П а н а с. Чи можна, щоб не була поганою їжа, якщо вона із поганського столу?
Єрмолай. А я вірю, що вона перестане бути поганою, якщо Господь зволить її освятити. Все те святе, що добре. Все те добре, що приноситься Господу. Все те господнє, що не суперечить духові страху божого й царству його. Якщо ж сам Господь освятив, то хто наважиться споганити? Давай сюди! Я раніше за всіх почну їсти з Господом і перед Господом, анітрохи не боячись Мойсеевої погрози: "Істина є господня, а не бісова".
Яків. Пропоноване мною не лише не постає проти Господа, а стоїть за ним.
Л о г в и н. Хіба ж ти забув, що кожен, хто не проти нас, є з нами? - говорить істина. 1 хто дає бути пророками?... "Хіба лиш юдеїв Бог?" "Гей, і поган". Дихає всюди дух господній, що живе у всіх, і блаженний, хто слухає його. Це й означає викрадене у поган золото посвячувати у храм Господу. 1 не менше любий Богові римський капітан Корнилій15, ніж сам юдей, таємно обрізаний серцем, обмитий смислом.
Яків. Мені здається, що божественна в людині сила, яка побуджує її до спорідненості, називалася у стародавніх єгиптян Ізіс'6, Isis, у греків - Athena, у римлян - Minerva, тобто natura. Природа називалася yêuoi genius, genius - ангел природи, називався також Ник - Бог.
Панас. Чому ж називалась Мінервою?
Я к і в. Не знаю, а лиш думаю, тому що Мінерва була людиною (чоловіком чи жінкою), народженою для того, щоб могла для себе й для своєї братії добре навчитися знати,, де міститься щастя. Хто навчився цього, той у греків називався eudemon, тобто добре знаючий, а благополуччя - evàœfioim. Протилежне ж до цього - какодемон, какодемонія, у римлян же цей добре знаючий називався, здається, divini juris peritus, тобто добре знаючий боже право. А що всюдисуща божа велич позначалася його іменем, те, думаю, зроблено для його любові й поваги, щоб іменем любої людини позначити найулюбленішого божого духа, який приводить до щастя й таїться у кожній людині, який не має для себе власного імені та з яким була нерозривна дружба Мінерви. Коли хтось, не слухаючи цього духа, брався за справу, то у поган була приказка: Invita Minerva - "без прихильності Мінерви", а у нас кажуть "Без Бога". І спершу так говорили про науки, а потім про все, /навіть про найдрібнішу справу. Якщо хтось без природи поліз у медицину або в музику, то казали: Invito- Apolline; Iratis Musis - без прихильності Аполлона"17, "без милості Муз".
313
Якщо хтось вдавався до купецтва - "без дозволу Меркурія"18.
Якщо жив у чудових гаях, на полях, на пагорбах і горах, при чистих ріках і прозорих джерелах, усамітнюючись у лісах, і у сповнених пташиного співу садах, уникаючи людського співжиття й шлюбного союзу, але без Бога, то казали: "Без благословення Діани"19.
Скільки посад, стільки спорідненостей. Ці різні до різних посад божі спонукання позначалися у них різними різних людей іменами, що прославлялися своїми спорідненостями. Проте всі ці такі різні обдарування спричинює один і той же Святий Дух. Так, як, наприклад, у музичному органі одне повітря, [проходячи ] через різні трубки, породжує різні голоси, або як у людському тілі один розум, проте по-різному на розгляд різних частин діє.
П а н а с. На мій погляд, не дуже погано вибираєш золото із поганського гноєвища. Часто салонним сміттям загрібається царська монета, а джерело найздоровшої води замулюється болотом.
Яків. Але ж байка про велетнів, що підняли бунт проти Бога, всім знайома20. А вона ледь не пальцем показує на тих сміливців, які нахабніше й упертіше суперечать божественному духу, прагнучи з відчайдушною впертістю великого, але цілком не благопристойного для їх природи звання.
Це настільки відгонить богомерзотою й безчестям, наскільки, навпаки, дихає потаємною красою, наче повна троянда й запашна конвалія, благословенне Господом діло.
Ця краса називалась у стародавніх завіса - decorum, тобто благовидність, благопристойність, яка огортає будь-яке створіння й усяку справу, та не підлягає жодним людським правилам, а лиш залежить від царства божого. 1 хто може настановити людину на те, до чого сам Бог перегородив їй шлях?
Звідси, думаю, народилась у них оця дивна філософська догма: ???????????? , тобто "Доброта живе лишу красі". Звідси у них же така приказка: ????????????????? - "Подібне до подібного веде Бог". Вона вчить, що не лише звання, а й вибір високої дружби залежить не від нас, лиш від вишнього призначення. Наша справа лиш пізнати себе й довідатися, для якої посади ми народилися й з ким водитися. 1 як спорідненість до звання, так і схильність до дружби не дістається ні купівлею, ні проханням, ні насильством, а це є дар Духа Святого, який ділить все на свій розсуд; і людина, що йде за цим благим духом, хвалить кожне звання, та береться за споріднене; бажає добра кожному, а дружить з тими, до кого відчуває особливе притягання Святого Духа. За цим вірним наставником так ревно пішов Сократ, що навіть у дрібницях дотримувався його порад21. Недавно я розповідав
314
вам, як цей чоловік, вийшовши із гостей, повернув із прь, і пішов додому іншою вулицею, лиш за внутрішнім порухом нічого не передбачаючи.
П а н а с. А якщо б не вернувся, що тоді?...
Я к і в. Те ж, що й іншим, які не повернули за ним. Раптово гнане їм назустріч стадо свиней всіх їх перемазало, як видно із Плутархової книги про Сократового ангела-хоронителя. І не можна повірити, щоб цей муж під час бесіди не говорив здебільшого про цього мудрого наставника й голову щастя. Звідти і в нас живе ота мудра приказка: "Без Бога ні до порога, а з Богом хоч за море". А коли в Афінах не стало таких співрозмовників, тоді джерело, що напувало сад суспільства, і криниця мудрості зовсім замулилась й затопталась стадами свиней. Ці стада були зборищами філософських мавп, які, крім зовнішньої маски (розумій: філософську опанчу й бороду), нічого суттєвого від справжньої мудрості не мали. Ці зіпсували розтлінням саму основу афінського юнацтва22. Воно не могло й подумати, щоб заглянути всередину себе до свого божественного вождя. Безтямно кинулися услід за своїми скаженими задумами, наче олень, якого б'є по очах крильми орел, що сидить на його рогах, щоб дістатися до знатніших посад, анітрохи не задумуючись, чи споріднені їм ці звання і чи будуть корисними суспільству, а по-перше, самі собі. Лиш би дістати знатне, хоч і пусте воно, ім'я й збагатитися.
Задумайтесь, яка велика кількість там була зроблена ослів мулами, а мулів лошаками. Тоді-то боговшанування перетворилося в отруту, чвари - у марновірство й лицемірство, правління - у муки, суддівство - у крадіжку, воїнство - у грабіж, а науки - у знаряддя злоби. Воюючи таким чином проти Мінерви, зробили ворожою до себе свою захисницю, а республіку - згубною.
Панас. Або я помилився, або ти свою поганську діву Мінерву обрізав не незаконно, а так, як велить обряд обрізання, щоб непорочно присвятити її господу Богу нашому. Вона перестане бути ідолослужителькою, вже не означаючи тлінну плоть і кров, а служитиме тому, хто з'являється під іменем, наче під її одягом, тому, про кого написано: "Ви є храм Бога живого, і дух божий живе у вас". Коротко скажу: нині єгипетська Ізіс є те ж саме й іменем, і єством, що Павлів Ісус. "Знаю людину..." А скажи мені, якими були афіняни тоді, коли до них прийшов Павло, чи мудрі?
Яків. Якщо б ти вивчив усі твої тілесні органи, оминувши голову, і від самого твого народження, не вірячи у її наявність, то чи можна тебе вважати знавцем або добрим анатомом?
Панас. Тьху!... Тоді я був би звичайнісіньким опудалом.
Яків. Тоді ти був би справжній афінянин Павлових часів.
315
Скажи мені, яка мудрість може бути у тих, хто не пізнав божого єства? У їх серцях панувало лиш тлінне єство. Дивились вони на механізм світу, та бачили у ньому лиш глинку: глинку вимірювали, глинку рахували, глинку історією називали, як недосвідчений глядач дивиться на картину, зануривши свій тілесний погляд лиш у фарбовий бруд, а не свій розум у нематеріальний образ вираженого фарбами малюнка, або як неписьменний, що втупив тлінне око в папір і в чорнило букв, а не розум у розуміння прихованої під буквами сили. А їм і на думку не спадало оце нашого нетлінного чоловіка дивне слово: "Плоть - ніщо, дух животворить". У них було істиною лиш те, що можна обмацати. Глиняні душки - ті їх захисники. Кожна дрібна думка - то їх божок, а кожний божок - то їх потіха. Собачим полюванням вшановували Діану, математикою - Юпітера23, або Дія, мореплавством - Нептуна24. Іншого бога вшановували брязкотом зброї, ще інших - пишними бенкетами і уборами тощо.
Лиш відчутне було в них натурою або фізикою, фізика - філософією, а все невідчутне - пустою фантазією, брехнею без місця, марнотою, нісенітницею, марновірством і нікчемністю. Коротко кажучи, все мали і все розуміли... крім того, що не пізнавши нефізичного, нетлінного Бога, втратили з ним щось, розумій: "душевний мир".
1 хоча відчували, що якось, щось, чимсь, таємною якоюсь отрутою палить і хвилює їх серце, та воно і невідчутне, і нехтуване було доти, поки ця іскра виросла у невгасиму пожежу. Трапляється ж це кожному, що хоча й удасться здобути весь світ, проте невимовними зітханнями серце всередині волає про те, що ще чогось трішки бракує, і начебто дивна й неприродна спрага у хворого не вгамовується.
Так і трапилося з афінянами: вони відчували, що їх прославляє вся вселенська мудрість, якою, наче багатими товарами, постачали людський рід. Та при всьому цьому змушені прислухатись до таємного крику серця. Стали здогадуватись, що досі не все-все вивчили, і що, звичайно, потрібні ще якісь колеса для брички.
Цей недолік свого хваленого й перехваленого розуму, який не розумів лиш вічності Єзекіїлевих коліс25, визнали перед усім світом поставленим монументом. Крім наймиліших своїх богів, які становили по частинах усю їхню премудрість, наче фальшиві камені стовп, збудували храм тому Богові, сяйва якого, наче очі, палаючі кров'ю, сонячного світла не змогли зрозуміти й стерпіти. Той храм був із таким написом: "Невідомому Богу"26.
Наш Павло, запримітивши цей храм серед численних кумирниць, ухопився за бажаний привід до благовістя. Почав
316
передмову, що мудрість афінського шляхетства видна з усього, 1.1 ще чогось для їх досконалої мудрості бракує, проте..., як самі це тим благородним написом визнають. Його ж вам, мовляв, благосповіщаю. Почав цей мандрівник розгрібати фізичний попіл, знаходить у ньому божественну іскру і те панівне єство, яке для них, крім натури попелу, не було зрозумілим; показували, що єство попелу чи глиняне єство, в якому житло їх серце, є ідол, розумій: видимість і лиш ніщо, що тьма і тінь, що свідчить про живу натуру, яка сотворила віки своїм нетлінним словом, і що це слово є друга людина у нашому земному тілі, життя й спасения наше... І оце-то й означає благовістити нетлінне воскресіння. Та чи можна вилікувати хворого, який вважає себе здоровим? Немає труднішого, як увібгати істину в дурне, але горде серце. Проповідь воскресіння зробила нашого Павла буйним серед афінян і іграшкою для їх мудреців. Звідси-то й народились його промови: "Ті, що уявляють себе мудрими, збожеволіли". "Де премудрий? Де книжник?.." Ось якими були мудрими афіняни в часи Павла!
Григорій. Видно, що вони мудрували так, як танцює ведмідь, навчений ріжком.
Панас. Звичайно, танцює згідно з своєю наукою; і є приказка: "Хай ведмедя вчать".
Григорій. Вчать, та довіку йому не вміти. Панас. Чому?
Григорій. Тому що це справа людська, а не ведмежа. Панас. Проте ж він танцює.
Г р и г о р і й. 1 вовк у байках грає на флейті для ягняти. П а н а с. А чому ж не грати, якщо навчився? Григорій. Який цей капельмейстер, такий твій нцмейстер.
Панас. Інша справа байка, а ведмідь справді танцює. Григорій. Якщо ти так справді їси, як він танцює, то ве чи сам не заохотишся танцювати. П а н а с. Як же не дійсне те, що є насправді? Григорій. Без смаку їжа, без очей погляд, без стерна корабель, без сенсу мова, без природи діло, без Бога життя є те ж саме, що без розміру будувати, без розкрою шити, без рисунка малювати, а без такту танцювати... Запитай же тепер, як не дійсне те, що є насправді?
Панас. Чому ж гарно, коли він танцює? Григорій. Тому що смішно, а смішно тому, що природно й непристойно. Отже, немає більш безтямного й шкідливого, як твоя ведмежа приказка. Будь вовк кухарем, ведмідь м'ясником, а жеребчик під вершником. Це чесне діло. Якщо ж вовк грає на флейті, ведмідь танцює, а жеребчик носить повіддя, то не можна не сміятись. Кожна нешкідлива
317
непристойність смішить. А коли вже вовк став пастухом, ведмідь монахом, а жеребчик радником, то це не жарт, а лихо. О, якщо б ми вникли, наскільки це шкідливо для суспільства! Та хто може турбуватись про користь інших, знехтувавши власною? І якщо для себе злий, кому добрим буде? Вбивцями самих себе є ті, хто бореться з природою. Яка мука трудитися у неспорідненому ділі! Навіть бенкет без охоти тяжкий. Навпаки ж, у природному не лише труд солодкий, а й сама
смерть приємна.
І це є причиною того, що у всякому званні є щасливі й нещасливі, спокійні й неспокійні, веселі й сумні. Зачини не-спорідненого у самотність, вона для нього смерть, а з природою - рай. "Самотність для мене рай, - вигукує блаженний Єронім, - а місто - темниця". "О самотність! - волає інший, подібний до нього, - вбивство вад, оживлення чеснот!..." Для таких сердець найглибша пустеля тим багатолюдніша, чим самотніша, а дійовіша тим, чим спокійніша; наче виноградна ягода у своїй солодкій силі багатіє, чим варить її й скорочує сонце у полудень.
Панас. Чому ж люди пруть у звання без природи? Григорій. Запитай їх самих. Панас. Звичайно, їх притягує охота. Григорій. Звичайно, не винні ті, яких до цього примушують.
П а н а с. А якщо охота, то звідкіля ж їм мучитись? З охотою все приємне. А де охота, там і природа. Охота, за твоєю ж казкою, є рідна дочка природи. Як же?..
Григорій. О крутію! Як прехитрий змій, в'єшся, завиваєшся у різні звивки.
Панас. Будь ласка, не сердься! "Як облесні й істинні".
Григорій. Добре: вислухай же спершу баєчку.
БАЙКА ПРО КОТІВ27
Кіт із пасіки за давнім знайомством прийшов у село до свого товариша й [був ] прийнятий пишно. Дивувався під час вечері з достатку.
- Бог дав мені посаду, - сказав хазяїн, - вона приносить у мій дім на добу по двадцять тушок щонайкращих мишей. Смію сказати, що я у селі [зовуся [ великим Катоном.
- Тому-то я й прийшов побачитися з вами, - говорив гість, - і переконатись у вашому щасті, при тім і розважитись ловами. Чути, що у вас з'явилися добрі щурі.
Після вечері лягли спати. Хазяїн уві сні почав кричати й розбудив гостя.
- Звичайно, вам уві сні з'явилось щось жахливе?
- Ох, братику! Здавалося, буцімто я втопився у самій безодні.
- А я веселився ловами. Здавалося, начебто спіймав справжнісінького сибірського щура.
Гість знову заснув, виспався й прокинувся. Почув зітхання хазяїна.
- Пане Катоне! Невже ви виспались?
- Ні! Я після жахливого сну не спав.
- Ба! А чому ж?
- Така моя натура, що, раз прокинувшись, більш не можу заснути.
- Що за причина?
- Тут є таємниця... Ах, друже мій! Не знаєш, що я зобов'язався бути рибалкою для всіх котів у цьому селищі. Дуже мене хвилює, коли згадаю човен, сіть, воду...
- Навіщо ж ти взявся за рибальство?
- Як же, братику? Без харчів у світі не проживеш. Крім того, я й сам до риби великий мастак.
Гість, похитавши головою, сказав:
- О пане! Не знаю, в якому сенсі розумієш оце ім'я Бог. Та якщо б ти дотримався твоєї природи, яку марно звинувачуєш, то ти був би набагато більше задоволений одною тушею на добу. Прощавай зі своїм щастям! Моя бідність краща.
1 повернувся у свій лісок.
Звідси народилась оця притча: Całus ämat pisces, simul odit flumen aquarum - "Кіт охочий до риби, та води боїться". Це нещастя зустрічає всіх охочих не до звання, а до прибутків. Чи не нещасне міркування - любити платню господаря, а не бути охочим копати виноградник? Звичайно, той не охочий, хто не природний. Природному мисливцеві більше радості приносять самі лови й труд, аніж поставлений на стіл смажений заєць. На майстерного живопису картину дивитись приємно всім, та у живописі лиш той охочий, хто любить удень і ніч занурювати свої думки у її [картини ] задуми, примічати пропорцію, малюючи й наслідуючи натуру.
Ніхто не пожне стійкої слави від будь-якого мистецтва, якщо труд біля нього не вважатиме за найсолодшу, що перевершує саму славу, насолоду. А той вже найвірніший друг свого звання, якщо й само зменшення прибутку, нужда, хула, гоніння не можуть погасити його любові. Та без природи труд ніяк не може бути солодким.
Численні, знехтувавши природу, вибирають собі ремесло наймодніше й прибуткове, та цілком обманюються. Прибуток не є насолодою, а виконанням тілесної потреби, а якщо насолода, то не внутрішня; справжня ж сердечна насолода міститься
319
у спорідненій праці. Тим вона солодша, чим природніша. Якщо б блаженство полягало у багатстві, то чи мало людей з достатком? А людей зі спокійною душею й куражних мало.
Достатком задовольняється лиш тіло, а душу звеселяє споріднена праця. Це зала її найсолодшого бенкетування. Отут-то вона, наче хитра машина, повертаючись на своєму повному ходу, радіє і, перебуваючи при самому житньому хлібі й воді, не заздрить царським палатам.
КАРТИНА ЗОБРАЖЕНОГО БІСА, ЯКОГО НАЗИВАЮТЬ СМУТОК, ТУГА, ПЕЧАЛЬ
Якщо ж відібрати від неї споріднену дію, то це для неї смертельна мука. Сумує й метляється, наче бджола, зачинена у світлиці, а світлий сонячний промінь, що пронизує віконце, кличе її на квітконосні луки. Ця мука позбавляє душу здоров'я, розумій миру, відбирає кураж і доводить до розслаблення. Тоді вона нічим не вдоволена, гидує і становищем, і місцем, де перебуває. Огидними здаються сусіди, несмачні забави, осоружні розмови, неприємні стіни світлиці, немилі всі домашні; ніч нудна, а день досадний; улітку зиму, а взимку хвалить літо; подобаються минулі авраамові віки, або Сатурнові28; хотілося б повернутися зі старості в молодість, із молодості в юність, із юності в мужність; хулить свій народ і звичаї своєї країни, порочить натуру, нарікає на Бога й сама на себе гнівається. Лиш те солодке, що неможливе; бажане - що минуле; звабливе - що віддалене. Там лиш добре, де її немає, і тоді, коли її немає. Хворому всіляка їжа гірка, послуга противна, а постіль тверда. Жити не може й померти не- хоче.
Млість у лікарів є вождем усіх тілесних хвороб і слабощів. А душевне невдоволення є дверима для всіх сердечних пристрастей і внутрішніх бур.
Невидиме повітря, що пінить море, невидима й нудьга, що хвилює душу; невидима - і мучить; мучить - і невидима.,
Вона є мучительний дух, нечистий помисел, люта буря.
Все ламає й хвилює, літає й сідає на золочених дахах, проникає через світлі палати, сидить біля престолів сильних, нападає на військові стани, досягає на кораблях, знаходить на Канарських островах, укорінюється в глибоку пустелю, гніздиться у душевній тузі...
Туга ширяє повсюди. Землю, води облягає, Блискавицею б'є в груди, Всюди нас вона сягає.
320
Лиш Вишній Отець може цю бурю перетворити на тишу, спрямувати у гавань, а душу спорідненою працею, наче віжками й вуздою буйну скотину, може втримати:
П а н а с. О брате! Дивне вкладаєш у мої вуха... А народ нехтує нудьгою і для прогнаний цього ворога надто достатньою зброєю вважає гроші, вино, сади, музику, жарти, карти, прогулянки...
Григорій. О мій друже! Не є нічим те, що виростає до великого. Не вважай маленьким те, що веде за собою не дріб'язкове. Маленька тріщина в кораблі впускає усередину страшну течію. Не думай, що невидиме й безсильне є одне й те ж. А народ, уважаючи лиш те суттєвим, що може схопити в кулак, боїться там, де страху немає, й навпаки.
Вексель страшний не папером і чорнилом, а втаєним там зобов'язанням. Бомба небезпечна не чавуном, а порохом або прихованим у поросі вогнем.
Усе невидиме сильніше від свого видимого, і від невидимого залежить видиме.
Нудьга у стародавніх християнських письменників названа бісом смутку. Чого ця ожила іскра не робить? Все перетворює на тріск і заколот, уводить у душу все єхиднине породження нечистих духів. Гризотна думка чи не є невсипущий черв'як і чи не єхидна? Пекуча печаль або заздрощі чи не є лютий дух і чи не люта думка? А лихий помисел чи не є таємний і лютий язик, про який син Сираха: "Зуби його - зуби лева, що вбивають душу".
Це настільки тяжко, що краще душа зводить марити не-спорідненим і шкідливим, ніж бути відстороненою від природного діла.
Звідси страховиська всіх огидних справ і власноручні самовбивства.
А коли апостол Яків каже, що маленька частинка - язик, а наче стерно кораблем, володіє цілим тілом, - то чи не думка рухає й править тілом? Дрібна частинка язика є лиш видимою тінню і наче руханий повітрям дзвіночок годинника, а сама пружина й сутність є думкою. Думка є невидимою головою язика, насінням ділу, коренем тіла. Думка є невгамовний язик, неослабна пружина, безперервний рух, що рухає й носить на собі, наче зотлілу ризу, тлінний тілесний бруд, що прилип до своєї думки й зникає, наче тінь при яблуні.
Чи не бачиш, друже мій Панасе, що невидиме сильніше від свого видимого і від невидимого видиме залежить?
До цього хору пристає Єремія, називаючи людиною не тілесний вигляд, а серце як невичерпну скарбницю мисленних таїн. "Глибоке серце людини... і є людина..." (глава 17).
Якщо сердечне око - лихе насіння, то й усе тіло лихе і
321
всяке діло приносить плоди горя. Джерелу горя - сумні потічки.
Панас. Забрехався ти, друже... Я чув і впевнений, що слова Єремії стосуються Біблії. У ній тління образів нагадує тіло, а приховане в образах боже знання подібне до схованих у тілі сердечних думок. Ясніше слово його так тлумачиться. Біблія є наче один чоловік, або Адам. Глину й тіло його кожен бачить, а серце закрите, і дух в ньому невидимий. Це те ж саме, що й у Павла: "Хто розуміє розум господній?"
Григорій. Пізнай же спершу себе самого, тоді пізнаєш і Адама з Євою. Хіба мені не можна мову біблійного слова пристосувати до людини, коли вся Біблія уподібнюється до людини? Тим-то, здається, й зробив пророк людину образом двоприродної Біблії, що одне єство у ній видиме, друге невидиме, як морське серце або найдрібніші краплини води у хмарі, що виходить з моря.
Панас. Ти, братику, принаймні, не туди заїхав. "їхав у Казань, та заїхав у Рязань". У нас мова йшла про природні вправи, про веселощі й мир, а тепер справа дійшла до численних скарбниць, потім докотиться до скарбниць снігових, що й у Йова...
Григорій. Будь ласкав, не журися! Не дуже вбік од'їхали. Веселощі і радощі недалеко від серця, а серце завжди при своїх думках, як джерело при своїй течії.
Панас. Ну, гаразд, хай так буде. Скажи ж мені: чому один більше прирожденний до нижчої посади й до найпримітивнішого ремесла?
Григорій. А ти мені скажи: чому для іншого здоровша проста їжа?
Панас. Звичайно, тому що більш споріднена.
Григорій. Так і більш природжений хтось до найпримітивнішого ремесла тому, що воно для нього корисніше.
Панас. Чому ж, скажи мені, і для чого корисне?
Григорій. Тому що воно більше куражне, забавне, веселіше.
П а н а с. То ти лиш мені скажи, чому веселіше?
Григорій. Тому що з Богом. Без Бога ніщо не веселить. О дивний ти питальник!... Бо ж коли споріднене, тоді з Богом. Чого ж тобі далі питати? Досить лиш запитати: чи споріднене, тобто чи хоче Бог? Божа воля - це верх і закон законів; не йди далі. А ти запитуєш, чому споріднене? Тобто чому так хоче Бог? А якщо він повинен звітувати тобі про свої діла, то запитай його і вимагай відповіді: чому він зробив землю й воду прихиленими вниз, а повітря й вогонь спрямованими вгору? Чому вогонь поїдає все, крім віссону, або кам'яного льону, не може перетворити на попіл? Чому маленька риба, названа у
322
имлян ремора, має природженість стримувати хід корабля, прилипнувши до його черева? Чому природа дельфінів палко любить людину, а зміїна її ненавидить, а левина тремтить од співу півня?... Природа й спорідненість означає природжене боже благовоління і його таємний закон, що керує всіма створіннями; тобто те, що є подібність між душею й тим ділом, якого вона прагне, як рівність між другом і другом, а подібність між їжею й шлунком. "Подібне тягнеться до подібного". Царство боже і правда його є всередині сотворінь. Він нікого не ображає, включаючи закон спорідненостей. Один до одного, другий до другого, сотий до сотого, хоч і низького звання чи ремесла, але не ганебного, а для нього забавного й корисного, якщо прагне з Богом, то щасливий.
Що було б тоді, коли б Бог умістив наше блаженство в якомусь одному званні? Тоді щастя було б обмежене тіснявою лиш однієї сторони й одного часу. Тоді чи міг би Бог в одній стороні і в одному часі вмістити весь людський рід, коли кожному потрібне щастя? Чи можливо, щоб в одному виді поживи чи у двох містилося здоров'я? Чи може всесвітня божа економія незліченні сотворіння й дихання лиш трьох жеребів прогодувати поживою?
То все одно: не можна й непотрібно. Якщо було б потрібне, то було б і можливе. А не могти зробити непотрібного - це його невимовна сила й влада.
Як же тепер премудро діється, що для одного сотворіння буває отрутою й смертю, те для іншого поживою й здоров'ям. Скільки видів сотворінь, стільки видів поживи, і всяке дихання має внутрішній поклик до собі спорідненого. Коли ж наш Отець Небесний так турбується про тіло, то про нашу душу набагато більше.
ПРИКМЕТИ ДЕЯКИХ СПОРІДНЕНОСТЕЙ
Панас. Важко пізнати свою природу, а пізнати чужу ще важче. Пізнаєш, та запізно. Черепаха відчула помилку, коли почала летіти29.
Г р и г о р і й. Не згадуй мені труднощів у потрібній справі. Ніяк не можна, щоб натура зробила потрібне важким. Не потрібно, тобто не корисно, а тому-то й важко летіти черепасі, та не соколу. Важко, мовляв, пізнати... Та де ж той, хто хоче пізнати? Навіть орлу важко летіти, склавши крила. Чи знаєш, що землеміри дізнаються про висоту дуже високого Фарійського терема30 лиш із його тіні?
Будь-яка таємниця має свою викривальну тінь. Важко розрізнити між дружнім і облесним серцем, та зовнішня тінь,
323
наче пояснювальне скло, ставить на виду гострим спостерігачам навіть сердечні завулки.
Дивись, коли хлопчак, зробивши для іграшки волове ярмо, накладає його цуценятам чи кошенятам - чи не є це тінь хліборобської в ньому душі? І чи не поклик до землеробства?... Якщо підперізується шаблею - чи не апетит до воїнства?...
Коли трилітня дитина самовільно зі слуху переймає божественні пісні, любить заглядати у святі книги, гортати сторінки, дивитись то на малюнки таємничих образів, то на букви, - чи не свідчить це про таємничу іскру природи, що народила й кличе його до богословських вправ? Невидима в нас його сила й божество ясно зображається, витлумачувана цими творіннями, які не лукавлять.
Навіщо ж обмежувати блаженство одним чи двома способами життя?
Бог є всюди, і щастя у кожному стані, якщо з Богом увіходимо в нього. Треба лиш пізнати себе, куди хто народжений. Краще бути натуральним котом, ніж з ослячою природою левом.
Гнатися у званні за прибутками є нехибний знак неспорідненості. Не позбудешся прибутків, якщо буде в тобі царство боже у своїй силі.
Чи ж не дивина, що один у багатстві бідний, а другий у бідності вдоволений? Видно, що природа більше хитрощів докладає, виліплюючи фігуру мурашки, ніж слона, і дуже дивний смисл царства божого можна бачити у бджолиних роях, ніж у овечих і волових стадах.
Бог подібний до багатого фонтана, що наповнює різні посудини за їх місткістю. Над фонтаном оцей напис: "Нерівна усім рівність".
Ллються із різних трубок різні струмені у різні посудини, що стоять навколо фонтана. Менша посудина мас менше, однак у тому дорівнює більшій, що однаково повна. І що дурніше, ніж рівна рівність, яку дурні надаремно намагаються запровадити у світі? Яке дурне все те, що противне блаженній натурі... Боїмося голоду, не пам'ятаючи, що набагато більше вмирають від пересичення. Дурна печаль сама не знає, чого хоче. А само пересичення чи не від нудьги? Краще вмерти, ніж усе життя сумувати у неспорідненостях. Неспорідненість важча від усякого неробства. 1 легше не повзати, ніж літати для черепахи. Не повзаючи, позбавляється лиш природженої забави, а літаючи, стогне, крім того, під неспорідненим тягарем.
Яків. Слухай, Панасе! Чи чув ти байку про дворового пса й осла, що...31
Панас. Так, досхочу ми третього дня сміялися, як він,
324
позаздривши собачим ласкам, здерся копитами на черево ха-іміна. Як черепасі не бувати орлом, так і ослові придворним.
Єрмолай. А скажи, яку нагороду одержав осел, І і грівши господаря придворною ласкою?
Панас. Таку ж, як слуга, що зняв у товаристві з одежі короля блоху.
Л о г в и н. Усіх таких є точний герб - мавпа. Дивина, hid вони не вирізують її на своїх печатках. На печатці імператора Августа була сила: Festina lente - "поспішай повільно". А на їхню печатку годилося б слово: "Дерзай, хоч і невпопад", і цільний наш друг, - ви знаєте, хто мені на гадці, - написав Пайку про козеня та вовка, що грає на сопілці32, доповнивши п іакою настановою: Tu nihil invita dices faciesve Minerva, тобто
I II- говори й не роби нічого без благовоління Мінерви".
Іоиелося запитати в нього, що означає старожитня приказка: "Без благовоління Мінерви"? Відповів: "Не пнися до того, що не дане від природи". "Без Бога, знаєш, не можна й до порога".
Якщо не народжений, то не пхайся до книжників". Ах, Численні через те потрапили у вічну муку, не багатьох мати н.ііюдила до школи.
Чи хочеш бути блаженним? Будь задоволений долею твоєї природи.
Сама його фабула33, ось вона: "Не говори й не роби нічого в супереч Мінерві. У чому природа тобі відмовила, того уникай. Якщо ти не народжений для Муз, уникай служити Музам. Гай-гай! Багатьох мужів губить учена сопілка. Небагатьох справедлива природа-мати сотворила для Муз. Бажаєш бути щасливим? Будь вдоволений своєю долею".
Досить велика Росія каже: "За Богом підеш, добрий шлях знайдеш". Видно, що старанно йти за Богом є найсолодше джерело миру, щастя й мудрості. Хай же кожен знає свою природу й хай випробовує, "що благозавгодно Богові", і суспільство - це та ж машина. У ній тоді буває нелад, коли І частини відходять від того, до чого вони створені своїм Майстром.
СПОРІДНЕНІСТЬ ДО ХЛІБОРОБСТВА
Слухай, Панасе! Скажи ж тепер, яка ти тварина, що за Пташка та ким народжений?... Мені видається, ти народжений до землеробства.
Панас. Правда, що я сади, поля, ліси люблю з природи, й мій батько справжній землероб.
Л о г в и н. Слава Богу! Ти для цього народився тому, що "пні для іншого; а вони народжені для іншого тому, що ти для
325
цього. Це боже царство: не сперечайся ж. Берися орати землю, готувати поживу для людей і худоби, розводити стада або бджіл або що твій у тобі Господь звелить. Не бійся: найважчий у твоїй праці труд буде для тебе найсолодший, як запашне повітря, чисті потоки вод, співи птахів, як і самі плоди твоїх трудів. Цього від тебе чекає твоя батьківщина.
Якщо ж не підкоришся Господу, то знай, що печаль загризе твою душу серед золочених палат і заплачеш, згадавши зелені поля. Рано скажеш: "Коли той день мине?..." А ввечері скажеш: "Коли буде той світанок?"
Або скажу тобі словами Мойсея: "Буде твоє життя висіти перед очима твоїми, і боятимешся вдень і вночі, і не віритимеш життю твоєму. Вранці скажеш: "Коли буде вечір?..." І ввечері скажеш: "Коли буде ранок?..." Зі страху твого серця ним же злякаєшся, і від видінь твоїх очей ними ж побачиш".
Оце-то є жити в тілесному достатку, а позбавитися душевної втіхи, мати Господа свого, що висить над твоїми очима і не покриває, наче гніздо і пташенят своїх, а такого, що б'є по сердечних зіницях, як орел оленя, сидячи на його рогах.
П а н а с. Ви вже другий раз згадуєте орла з вашим оленем. Л о г в и н. Довелось читати, що орел, маючи намір вбити оленя на поживу, спершу качається по піску, щоб засмітити крила, потім злітає на оленя і, сидячи на рогах, б'є крильми по очах, поки не засліпить то ударами, то піском. А сліпий олень швидше, ніж стріла, мчить по пагорбах і, збігши на скелю, падає в безодню й розбивається. "Блаженні, хто чус слово боже й береже його". Друже мій, Панасе!...
СПОРІДНЕНІСТЬ ДО ВОЇНСТВА
...Можливо, ти народився воїном?
П а н а с. Не хочу... Я не воїн. Я законник. Моя справа - знати цивільні закони.
Яків. Дай вам боже знати закони та й смак відчувати. Злодій краде, однак знає закон: "Не кради".
Є р м о л а й. Щодо мене, то яка мила мені кожна людина у своїй спорідненості! Не можу достатньо намилуватись видовищем, коли вона діє, і дія її, наче смирна, точить запах. І хто воїном народжений, дерзай, озброюйся!... З природою швидко навчишся! Захищай землеробство й купецтво від внутрішніх грабіжників і зовнішніх ворогів. Тут твоє щастя й веселість. Бережи звання, наче око. Що солодше природному воїнові, ніж військова справа? Заколоти образу, захищати стражденну й беззбройну невинність, заступатись за основу суспільства - правду - це його найсолодший сніданок, обід і вечеря. Не бійся:
326
з Богом тобі буде легко зносити голод, спрагу, холод, спеку безсоння, криваві рани й сам смертельний страх і набагато легше, ніж без нього, протилежне цьому, щоб ти зрозумів, наскільки сильна природа. Це горе воїна з Богом буде тобі у стократ приємніше, ніж твої ранги і прибутки. Ранг кожен може носити, а справжнє діло робить лиш той, хто природжений. Діло І без рангу діло, а ранг без діла ніщо, а діло - без Бога.
Якщо ж, знехтувавши божим покликанням, підеш слідом своїх примх і сторонніх порадників, то не забудь навіки попрощатися з усією втіхою, хоч би ти заховався у ріг достатку, І, боячись померти тілом, щохвилини будеш зазнавати душевної смерті.
Відібрати в душі споріднену працю - означає позбавити її і моєї поживи. Це люта смерть. Знаю, що щадиш тіло, але вбиваєш душу. Це погана заміна.
Не розумію, навіщо мати меча, якщо не сікти те, для чого він викутий. І не розумію, навіщо носити тіло, якщо [його] щадити, не витрачати на те, для чого хто ним зодягнений. Повір, що саме життя Мафусаїла все пропало, і є справжнім Пеклом, якщо не витрачене на те, для чого тобі твій Господь його дав. Яка солодка трата здоров'я й літ у головному ділі природи! Тоді-то наше життя буває запашною жертвою Господові. Опера, книга, пісня й життя дістають свою цінність не від розміру, а від краси й доброти. Ціна всього і краса - Бог. "Краса у правиці твоїй..." З Богом коротке життя виповнює довгі літа, а діло з ним є само собі найвищою нагородою.
П а н а с. А що означає те, як кажуть студенти: Ars perficit naturam?34
Григорій. Правда, що наука вдосконалює спорідненість. Іа якщо спорідненість не дана, то що може зробити наука? Наука є практика й звичка, і є дочкою природи. Птах може навчитися літати - та не черепаха.
Які ж ми хитрі знаходити вихід де не потрібно! Дивно, що кожне сотворіння піде за проводом творця. Лиш людина через непослух стає глупомудрою мавпою, задивившись на сліпу моду, а не на помах прозорливої природи. Хто кличе в ліси й сади рід солов'їв і дроздів, на поля жайворонків, а жаб у води й болота? Хто веде річкові потоки до моря? Хто притягає до магніту сталь? Хто спрямовує вверх мерехтливе полум'я? Це Бог наш, що над усіма панує і всім все влаштовує.
Все те споріднене, що природне, і симпатія означає природну схильність до дружби, їжі, а найбільше вибору звання.
Якщо хтось щасливо живе в достатку, то не тому щасливий, Що в достатку, а що. в достатку з Богом. А без цього набагато ніл нього щасливіший природний жебрак. Не всі народжені для достатку.
327
Якщо математик, медик чи архітектор щасливий, то звичайно, щастя те залежить від природи, яка його для цього народила. А без неї він бідне й смішне створіння. З Богом святим низьке підноситься, а без нього знижується й високе. Щастя наше всередині нас... хай ніхто не очікує щастя ні від високих наук, ні від шанованих посад, ні від достатку... Немає його ніде. Воно залежить від серця, серце від миру, мир від покликання, покликання від Бога. Тут кінець, не йди далі. Це джерело будь-якої втіхи, і його царству не буде кінця.
СПОРІДНЕНІСТЬ ДО БОГОСЛОВ'Я
Хай же помножить Господь благовісників свого царства! Хай поновить час, написаний у Ісайї: "Вони ж до кінця не замовкнуть поминати Господа". Хай засурмлять і закричать ті, про яких сам милостиво зволить питати: "Які є ті, котрі, наче хмари, летять і як голуби з пташенятами, до мене?" Хай засяє той найочікуваніший день! "Світися, світися Єрусалиме!... Це пітьма вкриє землю, й морок на поган. На тебе ж з'явиться Господь".
Ці проповідники, наче із личинок бджоли, народжуються зі студентів. Чи ти народжений студентом? Дивись, чи так воно? Ти, може трапитись, личинка, та фальшива: із цих народжуються трутні. Вони спершу з великим шумом ведуть свій хор, і, нарешті, бувають ганебні та вигнані з дому божого.
Трохи ти, можливо, для цього народився, та головне твоє народження для іншого діла. І як можеш бути проповідником, сам будучи противником царства божого? Прислухайся ж до себе, випробуй всіляко. Добре оглянись... а якщо воно справді так, і не гонор, не прибутки, а сам Господь тебе кличе вродженою до самої справи любов'ю, то йди услід за ним і приступай до покликання. Облиш усі справи. Тому ти для цього народжений, що інші для іншого.
Уникай поговору, вибери самотність, люби нужду, цілуй безневинність, дружи з терпінням, навчайся священних мов, опануй досконало хоч одну, і будь у числі навчених для царства божого книжників, про яких Христос: "Кожен книжник, який навчився царства божого..." Ось навіщо ці книжники вивчають мови. Не бійся! Голод, холод, зненависть, утиски, наклепи, лайка і всілякий труд не лише терпимий, але й солодкий, якщо тй для цього народжений. Господь твій - сила твоя. Все цс зробить тебе гострішим і крилатішим. Стремління природи, наче джерельний потік або полум'я, швидше рветься через перешкоди. Привітайся з стародавніми поганськими філософами. Побесідуй з Отцями вселенськими. Нарешті, підеш у землю
328
ізраїльську, у самий Вифлеем, у дім хліба й вина, у най-святіший храм Біблії, наспівуючи з Давидом: "Звеселився про тих, що сказали мені..." Як небезпечно входити у цей чертог! Візьми одяг. Обмий руки й ноги. Потім сідай за цей безсмертний стіл. Та стережись! Не пхайся в сільничку з паном! Пам'ятай, що не твоя плотська, а господня це трапеза. Бережи тебе, Боже! Помреш, якщо будеш їсти кров. їж кров і плоть господню, а не свою. "Хай добро тобі буде і буде завгодно перед господом Богом твоїм". Приймай, та від Господа; споживай, та для Господа; насичуйся, та перед Господом.
Як багато жеруть, але перед собою, а не перед Господом. Не дай тобі, Боже, вкусити від дерева смерті! "Розумій, що кажу..." Премудрість божа, безперечно, на наших вулицях і серед доріг наших, наче утверджена драбина стоїть на землі, але на високих краях і на дуже гострих вістрях і спочиває на гірних горах. "Виходи її є виходами життя, і хто зійде? Лиш Господь готує хотіння".
Як про багатьох співучасників можна сказати з Єремією: "Близько ти, Господи, від уст їх, та далеко від сердець їх".
Намагайся перш за все зрозуміти, що таке віра. Немає від неї потрібнішого. Та знай, що ніде не знайдеш її, якщо іскри її не викрешеш спершу всередині себе. Побачивши її, знай, що ти почав поєднуватися з тим: "Господи, очі твої дивляться на віру". І якщо в тобі буде ЇЇ не більше, ніж гірчичне зерня, тоді щасливо увійдеш у семистовпний дім премудрості божої й насолодишся на гірному місці високим розумом божого слова, полегшеного твоєю плоттю, навчаючись од нього самого.
У тридцять років починає світати ранок істини. У цих роках хрещення Христове, відкриття небес, сходження Святого Духа. "І той був, як тридцять літ". У цьому віці в юдеїв ставили священиком. Якщо ти вже запасся хлібом Христовим, і збулося на тобі: "Виносить із свого скарбу нове й старе". У той час можеш наділяти друзів, благодійників, ближніх і дальніх.
Довго вчися сам, якщо хочеш вчити інших. У всіх науках і мистецтвах є плодом правильна практика. А ти, проповідуючи слово божої істини, утверджуй його чудесами непорочного життя.
Не можна побудувати словом, коли те ж саме руйнувати ділом. Це означає подавати правила для спорудження корабля, а робити віз. Без святості життя, можливо, можна стати корабельним майстром, але проповідником ніяк не можна, хіба його мавпою. Початок і кінець цього покликання, його природна сила й печать є божий страх, що виганяє всю нечистоту. Це є божий дар і ключ, даний Господом. Лиш він відкриває вхід у дім Давидів і в ті біблійні нутрощі: "У скарбах наше спасіння, t відкриє - й не буде того, хто зачиняє, й зачинить - і не буде того, хто відчиняє".
329
Завжди буває невелика кількість охочих до божої істини. Хай це тебе не обурює, а будить жаль.
Остерігайся сріблолюбства. Пам'ятай, що ти прийняв задарма. Весь твій труд є ніщо порівняно з цим даром. Який ти мені богослов, якщо сріблолюбець... Не думай, що інших, крім тебе, стосується оце слово: "Подивіться на птахів..." Хай інші збирають, а твоя частина хай буде Господь. Маєш поживу й одяг - тут вся твоя тілесна насолода. Багатій і збирай день за днем багатство божої слави. "Всіх відрікся - говори з Павлом - та Христа придбаю".
А раптом досягнеш через воскресіння мертвих землі обіто-ваної, літа господнього приємного і в 50 років твого життя отримаєш всезагальне звільнення від усіх боргів твоїх душі й тіла твого і повне просвітлення тобі й твоєму ближньому.
Панас. Діло за наказом - справді трудне. А й це не без того...
Я к і в. А я вірю, що найтісніший, твердий і крутий шлях буває легким, якщо сам Бог вказує дорогу до наміру і, звичайно, вказує тому, кого народив для цього.
ХОР ПРИРОДНИХ БЛАГОВІСНИКІВ
П а н а с. Та де ж він такий? Покажи хоч одного.
Я к і в. На, ось тобі один: "У труді й подвигу, в стараннях великих, у голоді й спразі, в постах великих, у холоді й наготі..." Пробіжи 11 -ту главу його другого листа до корінфян і здивуєшся з його природи, що насолоджує будь-яке горе.
Чого не зносить воїн чи купець? Не знайдеш дня без тьми й світла, а року без зими й тепла. Не знайдеш і становища, щоб воно не було змішане з насолоди й печалі. Так стоїть увесь світ. Протилежне сприяє протилежному. Насолода є нагородою печалі, та печаль - мати насолоди. Хто хоче пожинати насолоду, хай спершу полюбить печаль: і народиться насолода, а любить природний.
Панас. Кажуть, що у Норвегії буває день без світла і
тьми.
Л о г в и н. Хто ж був природніший, ніж цей: "Я народився для того, щоб засвідчити істину"? Змучений дорогою, сидить при джерелі і голодний, і спраглий. 12 годин у них вважалося днем. Вже велось біля полудня. "Було, наче шоста година". Не було з ким завести розмову про царство боже. Прийшла жінка по воду. Ось і випадок! Просить пити не для втамування спраги, а для початку бесіди. Стихійна вода дала призвід говорити з нетямущою жінкою про воду живу, про воду божу, яка тамує спрагу нещасних неситостей, що турбують день і ніч нашу
330
душу, про яку Ісайя: "Умийтеся, й будете чисті". Не посоромився, не остерігся муж божий богословствувати зі слабою статтю: а раптом приведе її із марновірства до справжнього боговшанування, яке не прив'язане ні до статі, ні до становища, ні до сторони, ні до місць, ні до часів, ні до обрядів, крім лиш серця, і відкриє очі її до зрозуміння божого єства, прихованого н стихіях, подібно до джерельної води, захованої у земному серці, якої прагне Давид: "Хто мене напоїть водою?" Повернулися друзі з поживою і, знаючи, що він нічого не їв, просять, щоб поїв: "Равві, їж".
"Моя пожива, - сказав Учитель, - є, коли здійсню волю того, хто послав мене".
1 голодний, і спраглий, і невеселий, якщо не робити й не говорити про те, до чого Отець небесний його народив і послав. Тут його і їжа, й питво, й веселощі. Вчить у товариствах, вчить у домівках, вчить на вулицях, вчить на кораблі, вчить на траві зеленій, на пагорбах, садах і на рівній місцині, стоячи, й сидячи, і йдучи, вночі і вдень, у містах і селах, у різних кордонах, кожного і дуже великий народ.
У неспоріднену собі справу не вмішується. "Учителю (просив його хтось), скажи моєму братові, щоб і мені дав частину спадщини, хай не ображає мене. Він тебе послухає..." "Чоловіче! Хто настановив мене суддею чи розподільником? Моя справа вчити про царство боже". Як же вчив? Чи був з ним Бог? Я закричу, підвищивши голос, з жінкою, що чула його. "Блаженне лоно, що носило тебе..." Чудувались народи, бо одвіку такого не було в Ізраїлі і ніколи такого не говорив чоловік: така велика приємність виходила з уст його.
Яків. Ось вам ще один природний! Каже Бог Мойсееві: "Я сущий..." 1 посилає його в посольство, а він відмовляється. "Молюся тобі, Господи, не добромовний я". Диво, як неспішно приступає до посади. Знав він свої обдарування, бачив сяючу в купині істину, проте сам собі не вірить, щоб усупереч надії, взявшись за неспоріднене, не завів народ у бездоріжжя, а себе ло загибелі. Та й як не боязко підрядитися показати найпо-таємнішу істину божого єства, ввести у землю такої ж природи, розв'язати заплутаний у людях шлях до справжнього центру благополуччя? Це означає випробовувати себе.
Може трапитись, що хтось народжений бути воїном, але пішим, не кінним, бути хазяїном, але не орати й не розводити худобу, бути купцем, але не торгувати золотими товарами, бути вченим, але не проповідником Євангелія, хай же й цим, та не оратором, а письменником, і звичайно, не відважився б без цього голосу: "Нині ж іди й зійди, і виведи людей". 1 так, відчуваючи руку божу, пішов за привітанням Йофора35, тестя ι вого: "Йди здоровий". Здоров'я й мир для нашої душі означає
331
йти за Господом. Який же був проповідник? Слухай самого Бога: "Чому не боялися говорити на раба мого Мойсея? Не встав до цього пророк в Ізраїлі, як Мойсей. Не потемніли очі його, не зотліли уста його".
Є р м о л а й. Хто насмілиться із числа проповідників виключити світоча слова, який упродовж життя проголошував оце: "Покайтеся..." Він не був світлом, але мав і любив у собі світло, свідчив і ходив у світлі, закінчивши в ньому й при ньом течію свого життя. Свідчити про світло - означає благовістити істину, правду й царство боже всередині нас. Проповідує в пустелі, благовістить, кому може, в селах, цей пустельник, що до кінця полюбив невинність.
"Був чоловік, посланий від Бога". Ось свідчення його
спорідненості, та він і сам про себе визнає: "Хай з'явиться
(Христос) Ізраїлеві, заради цього я прийшов..."
Який же проповідник? Сам Господь схвалює: "Не встає
серед народжених жінками в болях. Багато хто зрадів народженню його".
Я к і в. До цього роду належать усі пророки. Один із ни
кричить: "Було господнє слово до мене". Інший: "Була на мені
рука господня". Інший: "Господь послав мене пророкувати" інший: "Чув голос слів його". Інший: "Чув слух від Господа" Інший: "Промовляє до мене ангел, що каже в мені: "Встань і йди, й проповідуй". "Говори, сину людський". Всі ці святі божі не були з-посеред тих: "Не посилав пророків, а вони пішли' "Не говорив до них, а вони пророкували". "Не дослухайтесь слів пророків". "Від свого серця говорять, а не від уст господніх".
Григорій. Ось вам ще дюжина народжених дли проповіді! "Покликав, кого сам хотів, і прийшли до нього, і сотворив дванадцять, щоб були з ним і щоб посилав їх проповідувати і мати владу зцілювати недуги й виганяти бісів І назвав Симонові ім'я". Іскаріотський тут же. Пізнаймо ж, що неможливо, щоб між спорідненими не знайшовся неспорідненин і, навпаки, і хай не злякає нещасна сміливість цього учня усіх, хто заради сріблолюбства й марнослав'я прагне апостольською діла. І це означає: "Покликав, кого сам хотів". Видно, що не від смертних це залежить. Сам кличе, сам посилає, й імена дає. "їх же й апостолами назвав". Даються Симонові й Савлоні нові імена. У смертних часто величаються іменем ті, які не мають його сутності. У Бога не так. У нього ім'я і сутність і тотожність; як лиш назвав, так враз і єство дав. Як лиш сказан "Хай назветься світло!", розумій: "Хай буде світло!" Кол чуєш: "Апостолів назвав", розумій: "Ви є світло світу". Бут» й називатися розділяє наша брехня, а не божа неподільна істина. Якщо Вишнім дана твердість алмазу, прозора зелені
332
смарагду, якщо сапфір народився з голубим, рубін з блискучим, наче вогонь, сяйвом, то назви, як хочеш, а єства його не зачепиш. Що ж сильніше - Бог чи ти, називаючи суще несущим і протиставляючись Богові, "що животворить мертвих і називає не-суще в тобі як суще в собі"? Бог, народжуючи, вливає сутність, силу й єство, а тим самим називає.
Пусте ім'я без сутності подібне до виноградного грона, штудерно зображеного на стіні пензлем. Воно, намальоване, обманює виглядом справжнього грона, обіцяючи прихований усередині себе спілий смак солодкого соку, а нерозумні пташки, прилітаючи, б'ються до німої стіни36.
Якщо чимось хочеш прославитись, то будь тим за єством. Буття й слава імені, наче добре зерно з гілками, наче джерело з потоками, наче сонце з променями, неподільні, а марнослав'я, немов трава, що зростає на дахах, яка сохне перед вириванням.
Та чи від тебе залежить узяти буття? Чи можеш бути слугою при його боці? Не можеш ні сам, ні хтось інший. Ось хто сильний! "І сотворив дванадцять, хай пребудуть із ним". Створити, прикликати, назвати, послати, дати владу залежить од народження, а це від царства божого. Тепер відгадай, що означає: "Павло названий апостолом"? Та ким? Не із людей, не чоловіком. А Ісусом Христом і Богом Отцем. Не можна було не покликати для цього народженого: "Бог, що вибрав мене із черева моєї матері..." Як можеш зцілювати недуги, не маючи влади? Звідки ж влада, якщо ти не посланий від Бога? Як посланий, коли не названий? Як названий, коли не покликаний? Як же покликаний, коли не для цього народжений? Заспокійся, не твоя справа. Ти ледь не брат того нахаби: "Учителю, йду за тобою".
Скажи мені, звідкіля такий безбожія потоп? Звідки марновірства, лицемірства й єресі? Звідкіля у християн лайка священної Біблії? Де плекання найсолодшої дружби? Де згода найдорожчого миру? Де жвавість сердечної веселості? Хто плюндрує й розбещує будь-яку посаду? Неспорідненість. Хто вбиває науки й мистецтва? Неспорідненість. Хто зганьбив чин священицький і монаший? Неспорідненість. Вона для кожного покликання найглибша отрута й убивця. "Учителю, йду за тобою". Йди краще орати землю або носи зброю, займайся купецькою справою чи своїм ремеслом. Роби тс, до. чого народжений, будь справедливим і миролюбним громадянином, - і досить. "Учителю, йду за тобою".
Не йди... Цього не досить, що ти гострий і вчений. Треба бути другом покликання, а не любителем прибутку від нього. Лиш для такого посада не буде знаряддям ласощів. Хіба не вчений Симон-волхв?37 Волхв - означає мудрець. Хіба не був гострим? Уся Самарія проповідувала: "Цей є велика божа
333
сила"! Вхопила мудреця лихоманка мати Духа Святого й подавати людям по-апостольськи. Що ж цьому хитрунові відповідає Петро? "Немає для тебе частини... Серце твоє не праве..." Дати й узяти посаду заради срібла - однакова біда. З таким серцем, хоча й лікуєш пристрасті й виганяєш бісів - не радій. Хоча й ангельськими мовами проповідуєш, не годишся. Хай численні народи на золоті напишуть: "Це є сила божа велика - пуста порожнеча".
Якщо, за приказкою, мостишся на посаду, наче коза на дах, для того, щоб через нього скочити на купу багатого марнослав'я, то видно, як у дзеркалі, що ти не старанний до посади, а тому й не народжений, і не записаний на небесах, хіба що у людей.
Не вважатись у людей, а бути благовісником з Богом і в Бога - це важливо, як написано: "Був Бог із ним". "Радійте, бо імена ваші..." "Учителю, йду за тобою". Бачу в тобі корінь жовчі й печалі. Бачу в серці твоєму насіння сріблолюбства. Не обновлятися Духом Святим, а щоб торгувати цим скарбом і повести себе добре, заради цього несамовито бажаєш прославитися божественним знанням. "Покайся у твоїй злобі".
Яка безглузда нісенітниця! Драбину, що відводить від земних ницостей, повертати на сходження в безодню. Чи не означає це подавитися даним для життя хлібом? "Йдучи, подавився". Якщо любиш прибуток, шукай його пристойним шляхом. 1000 для цього перед тобою благословенних ремесел. "Учителю, йду за тобою". Йди... і будеш опудалом, позбавленим єства, хмарою без дощу, прекрасною зірницею, сатаною, що впав з небесної посади до підлої похоті. "Ним темний морок навіки зберігається".
Л о г в и н. А інший радий би втекти з Йоною, та кличе Бог: "Устань і йди в Ніневію і проповідуй". До іншого сам говорить Господь: "Ходи слідом за мною". Принаймні, дай поховати батька... "Залишив..."
Не відпускає навіть попрощатися з домашніми. 1 заслужено. Чи керуєш ралом? Не оглядайся назад. Чи народився для проповіді? Кинь усе життєве. А інакше й природний не годишся. Хай кожен знає свою справу. Ти ж сповіщай царство і намагайся бути серед тих: "Блаженні очі зрячі, яких бачите". А щоб отримати цю нагороду, треба спершу попрацювати у божому винограднику. До природних говориться: "Йдіть у мій виноградник".
Яка невелика кількість природжених працівників! Відводить їх лукавий світ, полонивши плотськими науками й книгами, що обіцяють славу й прибуток, відволікаючи від отої нареченої без нареченої. "Вся слава царевої дочки всередині". Якщо хто відчув обман, то хай не стоїть на чужій дорозі, хай поспішає у виноградник і хай чує: "Чому стоїте без діла?"
Виноградником господа Саваофа є Біблія. Гострий розум у
334
багатьох, та не навчилися розмірковувати. Одні мають почуття, нишколені довгим навчанням, та не мають невтомної охоти, '{найдеш і охочих, та пов'язані життєвими незгодами. Знайдеш і вільне серце, та без страву божого. Всі ці засоби без природи мертві, але й природа без них беззбройна.. Бачите, як тяжко підняти змія, як обіцяв Господь: "Змія візьмуть". Із згаданих чотирьох засобів потрібніший божий страх. "Блаженний муж, котрий у премудрості помре". Та там же син Сираха каже: "Хто боїться Господа, сотворить це, і хто дотримується закону, осягне його". Однак треба мати й вільне серце, згідно з його ж словом: "Хто принижується своїм діянням, змудріє". Це він твердить і в іншому місці: "Діла правди його хто сповістить?" "Хто принижується серцем, розмірковує це". Хто принижується серцем і діянням - означає те саме.
Панас. Хіба серце і діяння означає те саме? Л о г в и н. А ти досі не знаєш, що серце є безоднею думок? А думки - насіння й джерело діянь? Серце, що принижується, означає не. заросле терням життєвих печалей і справ, а готове до знаходження правди божої. "Заспокійтеся і розумійте".
Тим-то шукач усіх душ буває нужденний, стриманий і пустельник. На те добрий книжник вчиться читати книги, а добрий схоласт вправляется у справах. Скажемо з сином Сираховим: "Чим змудріє той, хто тримає рало?" Його думки й розмови про биків, про ниви, про корм для скотини. Те ж міркувати про інших. Правда, що суспільство без них не населиться, але вони не можуть бути в раді, яка всьому лад дає. "Лиш хто душу свою віддає й розмірковує в законі Вишнього, знайде мудрість усіх стародавніх і буде -вчитися у пророцтвах, дотримається оповідей іменитих мужів і увійде у івивини притч, знайде таємниці притч і поживе у загадках притч, послужить серед вельмож..."
Тому не велить Господь Ааронові мати землі. "Я частина твоя й спадщина твоя". Хай стережуть печеру, хай копають і нященні книги.
Панас. Отже, бідні твої проповідники залишаються жебраками?
Л о г в и н. Цілком нужденними, щоб бути готовими. Та ці жебраки благовістять. Сам Господь їх вчить. "Приступили о нього учні його і відкрив уста свої, навчаючи їх". Про цих е, які принижуються серцем і діями, каже: "Блаженні нужденні духом..." Вони-то плачуть, голодні й спраглі царства божого і правди його, лагідні, позбавлені, гнані, ганьблені, та мають же свою нагороду з Петром: "Срібла й золота не маю..." - і ;іі смаком Сираховим: "Дав мені Господь язик - нагороду мою, і ним похвалю його". Послухай, ось жебрак хвалиться нагородою! "Приготувався для мене вінок..." Яким охочим до
335
мудрості був син Сираха! "Ще будучи юним, перш ніж мандрувати, шукав ознаки мудрості у моїй молитві". А ці слові чи не дихають дивною гарячковістю? "Боролась душа моя за неї". "Звеселилося від неї моє серце..." "До останнього вимагатиму її..." "У ній я мав успіх..."
Та найвиразніше його спорідненість зображає оце: "Дав Господі язик мені, нагороду мою, і тим похвалю його". Видно, що не для гаманця вчився, що не було для нього милішого, як дістати оце з Ісайєю: "Бог дасть мені язик навчання..." І з тією: "Мед і молоко під язиком твоїм". "1 почали говорити іншими мовами..." Цю премудрість, що пізнає і любить Господа свого, називає Соломон довжиною життя, деревом життя, вірою, правдою, миром, молитвою, багатством і славою, красою молодиків, а сивиною старих "Краса юних - премудрість, слава ж старих - сивина".
КІЛЬКА СИМВОЛІВ, ТОБТО ЗАГАДКОВИХ АБО ТАЄМНИЧИХ ОБРАЗІВ, ІЗ ПОГАНСЬКОГО БОГОСЛОВ'Я
Не хочеться мені з вами розлучатися. Кумедно для мене сказав той, хто дружню в мандрах бесіду назвав візком. Наші життя є мандрівка.
Григорій. Прошу із саду в мою світлицю... Правда що дружня бесіда є візок, який полегшує [шлях] мандрівника. А він тим кращий, коли котиться на пророчих колесах. 0 колеса! О найсолодша вічносте! Щасливий, хто привчив свої очі до світлозірного сяєва. Цей частіше заглядає і відкушує від тебе. Ось справжня манна! А зерно її мілке, наче коріандр, насолоджує різними приємностями смак своїх любителів, як дорогий алмаз кидає в очі блискавку різного кольору. Хто хоче без неї полегшити свою неситість, той хоче пригорщею піску закидати безодню океану, а краплею охолодити вогняні царство, обіцяючи своїй душі простору розкіш, зачинивши її як орла, в тісну печеру, не розуміючи, що
Дух - безодня у людині. Ширша вод всіх і небес. Не наситишся тим нині, Чим полонить світ увесь.
Та відчуваючи жало її, що настановляє нас при виборі поживи, дружби й звання, вчимося помалу пізнавати її, наче з букваря.
Панас. Ба! Звідки в тебе стільки нових картин? Дивись уся світлиця ними обвішана.
Я к і в. Не дивуйся: для розумних людей мудра картина
336
Планом, що являє широту всієї книги. Картина - це німа нига, та, як бачу, тут вони не німі, всі говорять.
Панас. Фе! Всі вони, як бачу, поганський бруд...
Григорій. Перегляньте, для цього я вас покликав. Та не лайте. Вони всі мені любі.
Є р м о л а й. Якщо б у твою світлицю прийшов християнин і молодим розумом, то вважав би тебе ідолопоклонником.
Григорій. Чисте небо не боїться блискавки й грому.
Панас. Що за нісенітниця! Навкруги звірі, птахи, ліси, три, худоба, води, риби, гаддя та ін., та ін., наче рай поганський.
Григорій. Я зі святим Петром все це вижу й з насолодою і Богом їм; з ним ніщо не є погане.
Панас. Прошу, не все ковтай. Пощади хоч гори з деревами. Подивись на першу, що над дверима. Що за пташки і идять на квітучих гілках?
Григорій. Соловейко зі своїми дітьми, вчить їх співати.
Я к і в. А прочитайте, що говорить картинка?
Григорій. "Батьки наші найкращі вчителі". Розважте, чи не прекрасна пісня? 1 чи не слід поважати закони наших предків? Відомо, чого вчить нас наша мати Біблія.
Є р м о л а й. Гляньте сюди. О бідненький олень! Зі встромленою у тіло стрілою страждає біля пагорба, півстріли в рані, пропав він. Хто врятує?3
Я к і в. Не бійся! Хіба не бачиш, що їсть траву? Вона йому стрілу геть викине. Ця трава у стародавніх еллінів називалася ????????? .
Є р м о л а й. І так стрілець нічого не зумів йому вдіяти? Хотів би я знати, хто вчить його так зцілитися?
Яків. Хіба не бачиш, що тобі говорить цей олень? Природа перевершує науку. Ось хто його вчить! Найкращий учитель.
П а н а с. А розтлумачте мені, що це за пиріг, чи що?
Л о г в и н. Де тобі пиріг? Мабуть, ти сьогодні мало їв. Це мушля, або черепашка, або устриця. Поїж її, вона говорить наймудріше: "Шукай себе всередині себе". Все її добро іберігасться всередині черепа.
П а н а с. О, справді, смачна черепашка... Ба! Та ти, брате, і слона їси?... Хліб та сіль!...
Григорій. Немає нічого смачнішого й здоровшого. 1 вас милостиво просимо. Він зміцнює мене шукати щастя в Бозі. А щоб я шукав Бога всередині самого себе, то до цього мене спрямовує моя устриця.
Панас. Навіщо ж він хобот вверх підіймає?
Л о г в и н. Очікує привітати сонце, що сходить. Он, дивись! Промені виникають із-за гір. Спостерігачі звірів пишуть, що слони кожен день збираються громадою перед сходом сонця і дивляться на схід. Чи це не живий образ благочестивої людини?
337
А чому ж не уподібнити її до слона, якщо пророк Малахія уподібнює до бика? "Засяє вам, що боїтеся імені мого, сонце правди, і зцілення у крилах його. 1 вийдете, і підскочите, наче телята, звільнені від пут".
Григорій. Прочитайте ж слонове привітання сонцю. Л о г в и н. "Вранці стану перед тобою, і побачиш мене". "Не будуть беззаконні перед твоїми очима".
П а н а с. Я люблю гори, діброви, джерела, сади. Є р м о л а й. Хто це такий? Якийсь юнак. Звичайно, хоче пити. Нахилився до джерела...
Яків. Ось нещасний Нарцис! О, бідолашний! Звичайно, він не розкусив отої притчі: "Не гарна хата кутками, а живопис фарбами". У чистому джерелі задивився на свою красиву шкіру, а не вникає всередину, в саме своє серце і в таємне керівництво блаженної натури, що може настановити його на шлях миру; тим губить себе, що любить себе.
Л о г в и н. Нарцис, справжня статуя й жива фігура тих, які шанують Біблію, та бачать у ній лиш свою тлінь, а не проникають у заховане під тлінню, не чують Мойсея: "Слухай, Ізраїлю!" "Слухай себе, прислухайся до себе..." "Господь Бог твій посеред тебе".
Г р и г о р і й. Не пізнавши себе, як пізнаєш Біблію? Хто вдома сліпий, той і в гостях. О Нарцисе! Премудра твоя пісенька, та не розумієш її; а я твою пісню тобі ж заспіваю. "Пізнай себе. Загляни всередину".
Панас. Воля ваша, не можу розпізнати цього хвоста того звіра: біжить і оглядається, подібний на вовка.
Яків. Бобер, відгриз сам собі яєчка, покинувши, втікає. Он, дивись! Мисливці женуть його.
Панас. Навіщо ж він, дурень, псує сам себе? Яків. Мисливцям потрібні лиш його яєчка для аптекарів. Нічого не щадить, лиш би себе заспокоїти. Ось пісня його: "Лиш би не втратити серця".
П а н а с. Не дуже дурна заміна. Весь світ не заплатить за сердечний спокій. "Веселість серця - життя людині".
Є р м о л а й. Гляньте на палаючу свічку. Що вона означає? Л о г в и н. А он бачиш: кружляє коло свічки нічний метелик.
Є р м о л а й. Хіба він любить свічку? Л о г в и н. Чи можливо, щоб нічному сотворінню подобалося світло?
Є р м о л а й. Який же біс несе його до неспорідненого? Хіба сподівається нагороди від товаришів, якщо погасить світло, що сліпить їм очі?
Л о г в и н. Можливо, й те, та спершу сам обпечеться. Ось прочитай унизу йому нагороду: "Охота моя губить мене".
338
Панас. Дивись! Собаки на горі шматують цей олень у людському одязі, що за нісенітниця?40
Яків. Бідолашний Актеон перекидується оленем. Ось при джерелі миється зі служницями Діана. Вона обернула, його, щоб мисливця загризли його ж собаки. Навіщо йому йти зі села? Не личить йому бачити чисту діву. Дав би Бог, цю байку розкусили монахи! Не кожний народжений до самотності й абстракції. Неробство, туга, печаль, ах, багатьох погубила! Олень та ж худоба, тільки в лісі живе. Біблія є те ж саме, що сфінкс. Вона псує й мучить того, хто не пізнав сам себе, і сліпця у своєму власному домі.
Стародавній дурень Іксіон41 вхопився за пусту хмару, яка оточувала сестру Дія (Зевса), замість неї; А на Актеона замість солодкої Діаниної любові потрапила помста й прокляття потопного язика. Ось що роблять: "Вороги чоловікові його домашні".
Л о г в и н. Тут марнославний Фаетон42 з гуком і з колісницею кидається з небес. Достойний! Достойний... Сів не на своєму місці, знехтувавши батьківською порадою. "Пиху мужа вгамовує" (Притчі). Пиха - означає противитись батькові. Цей подібний до Якового сина Симеона, який осквернив батьківське ложе й проклятий батьком. Хай прислухаються до цього ті, що нахабно сидять у званні. Хай розжують і ті, хто пхається зі своїм брудом на божу колісницю, яка народжена нозити лише вічність кивота господнього.
Є р м о л а й. О, прекрасний притінений пагорб. Що за пташки сидять на сухих гілках?
Л о г в и н. Пісня цієї пташки дає знати, що пустелелюбна горлиця зі своїми дітьми зітхає про свою дружину. Пісня її з Ісайї: "Заспіваю пісню коханому". Ось під деревом лежить її коханий мертвий! А від нього багате джерело накачує струмки од під гору на луги... Це є портрет Біблії. Ця колісниця одного носить, а та вдова лиш одного любить і зітхає: "Є Бог любові!.
Григорій. Скажи мені, Панасе, чому ти все смієшся? Я давно завважив. Що тобі смішне?
Панас. Сміюся над твоїми Купідонами43. Ти їх багато набрав, змішавши діло з неробством, а християнство з поганством.
Г р и г о р і й. Не бійся, мій друже. Все чисте-чисте. Легендарні книги стародавніх мудреців - це якраз найдавніше гослов'я. Вони також нематеріальне боже єство зображали і пінними фігурами, щоб невидиме було видимим, зображене фігурами сотворінь. Скажи, як зобразиш мені сутність нетлінного духа, якщо не крилатим немовлям? Його крила начають безперервний рух, що рухає весь Всесвіт, а немовля пиявляє в ньому оте: "Ти той же". Можливо, звідси народилось і оце ім'я "Бог", що він є безперервний плин руху, який рухає ІІсссвіт так, наче [рух ] плинної ріки.
339
Якщо ганиш оце зображення, то скажи, чи дуже ти розумієш Лотову з дочками пиятику? Є ронім називає це байкою. 1 звичайно, вона таємнича, якщо богословська. Предметом всієї Біблії є лиш Бог. Тут їй кінець до останньої риски. Без нього вона і брехлива, і дурна, і шкідлива, а з ним і смачніша й прекрасніша, ніж усі наречені. Він - світло її бруду, як честь алмазу - блиск. Ти ж чув, що й Малахія згадує якісь божественні крила. "Зцілення в крилах його". 'Наче орел, покрив гніздо своє". І наречена про братню любов говорить: "Крила її - крила вогню". Купідон - означає бажання, по-грецьки - Щря. їх [грецькі ] мудреці позначали цим те. що у світі найблагородніше й найулюбленіше. Не знаю, мій друже, що ти розумієш під цим словом, а мені дай волю розуміти з нареченою того: "Гортань його - насолода і весь - бажання". "Є Бог любові".
Були й тоді, і нині, і завжди є такі, що низько мудрують. Якщо Купідона називаєш бісом, то не сперечаюсь... Дай же мені у цьому левові, що рикає, знайти солодощі соку, а у велетні - користі. Хіба ти ніколи не чув, що до Єрусалима, який просвітлюється, волає Ісайя: "Виссавши молоко поган". "1 піймають їх погани, і введуть на їх місце, і наслідять, і помножать на землі божій".
Бачиш, що Ізраїля погани ведуть на його місце. Якщо ж цього не знаєш, то, звичайно, чув оте: "Якщо вип'ють і щось смертельне, то не завадить їм". Кожна ж фігура є смерть і поганська отрута, якщо з неї не виходить дух того: "У запах миру твого течемо..." "Гортань його - насолода..." Просвітлене господнім духом серце поглядом маленької травки й крихітного черв'ячка зводиться до відчуття вічного, наче оцтове гніздо, яке перетворює все влите в себе в оцет, - а не лише поганськими казками, які тобі читати й не раджу. Я не винен, що ти беззубий: і за це тобі не дорікаю. Багато жерти, а мало жувати - погано. Та: "Хто не їсть, хай не гудить того, хто їсть".
Є р м о л а й. Гляньте, будь-ласка, на чудову гавань, видиму здалека. А за нею на високій горі багате місто, що дивиться на морську широчінь. Без сумніву, до цієї-таки гавані пливуть три оті кораблі з піднятими прапорами, керовані купідонами.
Л о г в и н. Дивись же, наскільки пристойне говорить ця картина: "Господь сотворить правими твої течії" (Притчі).
Є р м о л а й. Ось два прекрасні хлопчики! Звичайно, вони купідони. Один другого на плечах несе. Повинен несений дякувати тому, хто несе.
Л о г в и н. Але ще більше зобов'язаний той, хто несе,
несеному товаришеві. Є р м о л а й. Чому?
Л о г в и н. Тому, що несе сліпий, а несений зрячий. Одна
340
людина з двох складена. Підпис Павла: "Хто приклеюється до Господа, - єдиний дух є з Господом".
Є р м о л а й. Допоможіть оцьому трудолюбцеві: впаде під тягарем. Купідон на плечах несе цілу систему світу.
Л о г в и н. Не бійся! Він у одній руці всі Копернікові світи, наче іграшку, несе краще від Атланта44. А хто він? Це той, хто запитує Йова: "Де ти був, коли заснував землю?" Та хто скаже, що означає земна куля, з усіх боків пронизана стрілами?
Григорій. Що таке стріла, якщо не прагнення? Що ж таке прагнення, якщо не боже спонукання, що рухає всі сотворіння до свого місця і своїм шляхом? Оце-то означає становити світ і давати рух цій машині. Прадавній вираз любомудрів: "Любов становить світ". Згадує про це й Ціцерон у книжечці про дружбу45. Той же смак і в таких словах: "Omnia vincit amor..." - "Усе перемагає любов". Про цю-то преблаженну та всеохоплюючу любов і симпатію [говорить] наречена у "Пісні пісень": "Міцна, як смерть, любов, жорстока, як пекло, ревність; крила її - крила вогню; вогненне вугілля - полум'я її".
Тепер само виявилось слово повірника: "Є Бог любові". Я так само думав про ангелів природи, яких стародавні називали геніос, яким вони приносили дари, щоб ці ангели були поводирями у їх життєвих справах.
Є р м о л а й. Цей хлопчик без крил, увінчаний квітковим нінком, тримає ріг достатку, - ледь не ангел природи.
Григорій. Так. Та чи не шаленством пахне приносити своєму хоронителеві ладан, вино, квіти, а не піти за ним туди, куди веде цей божий наставник? Сама їх Мінерва, коли вона те ж саме, що й натура, то видно, чому її поставили покровителькою всіх наук і мистецтв. Очевидно, що всі книги і всі науки народилися від тих, котрі за це бралися, керовані самою покровителькою. Між тим, розглядаючи картини давніх любомудрів, що таємно зображають божу премудрість, не бачите на найголовнішому місці образ Христа, що наче всіма ними володіє46.
Угорі написано: "Образ його постаті". Унизу: "Ісус Христос вчора й нині..." У крузі, що оточує його голову, таке: " ?? " тобто сущий.
На протилежному місці - образ пречистої його матері, кінець її із зірок; під ногами - місяць, система світу і змій, що в пащі тримає яблуко; а в руках її - квітка лілеї, а в серці - і ниво Святого Духа, задумливий і невинний погляд.
Зверху написано: "Сотвори мені велич, сильний". Внизу: "Радійте, двері чесного таїнства! Радій та, що перевершує розум премудрих! Радій та, що осяває смисл вірних!"
341
Байка Езопова.
Перетворена на новий вид українськими фарбами для учнів поетики 1760 року в Харкові. Причина цієї байки та, що багато учнів, не маючи до цього покликання, навчалися.
Козеня від стада відбилось до біса.
Оце ж і товариш біжить - Вовк із лісу.
Кинулось було спочатку до втечі, ад
А потім, ставши, так сказало Драпіці:
"Я знаю, що мені не минути смерті
Від зубів твоїх. Та будь милосердний!
Зроби ж, благаю, ту милість єдину:
Заграй же на флейті на мою кончину.
Щоб моє життя мені закінчилось мило,
Сам, мудрий, ти знаєш, що в кінцвся сила..."
"Не знав я цього в собі квалітету" -
Вовк собі мислить... Потім минавета
Почав надувати, - танцює Козлятко,
Вовка похвалами підмазує гладко.
Раптом зграя псів, як вихор, навколо них стала.
У музиканта з рук і флейта упала.
Просто до Вовка - цей, той вщипне, вкусить.
І сам капельмейстер вже скакати мусить.
Раптом Чорногривка хап за поясницю,
А Жук з Білком - за горлову цівницю,
Кудлай та Гривко уп'ялися в стегна.
Крик лунає в долинах і нетрях.
Іще ж наспів Хвіст, сюди ж рило пхає, -
Не проштовхнеться. А він зітхає:
"Нащо (сам собі) став ти капельмейстром?
Проклятий, від роду зродившись кохмейстром?
Чи не краще кози справлять до росолу,
Аніж заводити музикальну школу?
А! а! достойно!..." А собаки, рила
Потопивши, рвуть... І так смерть наспіла.
ПРИКАЗКА
Не ревнуй про те, що не дано від Бога.
Без Бога [знаєш] ані до порога.
Як не народжений - не пхайся в науку.
Ах! Багацько цих вічно впали в муку,
Не багатьох мати- родила для школи.
Хочеш буть щасливим? - будь сит в своїй долі.
Кінець.
Ця казка про музиканта Вовка сприяла тому, що пастир добрий Йоасаф Миткевич більше 40 підлітків і юнаків звільнив від училищного ярма на шлях їх природи, догоджаючи людинолюбству, а не марнослав'ю. Цього дотримуючись, і я написав книжечку "Алфавіт миру".
КНИЖЕЧКА, ЩО НАЗИВАЄТЬСЯ SILENUS ALCIBIADIS1, ТОБТО ІКОНА АЛКІВІАДСЬКА (ІЗРАЇЛЬСЬКИЙ ЗМІЙ)2
Написана 1776 року, 28 березня. Піднесена в день Пасхи
Вельмишановному панові Степану Івановичу, добродієві полковникові його високородію Тев'яшову
Вельмишановний пане!
Добре відоме Сократове слово: "Дехто живе для того, щоб їсти, а я їм для того, щоб жити"3.
Життя не те означає, щоб лиш їсти й пити, а бути веселим життєрадісним, і ситість тілесна не дасть веселощів серцю, позбавленому своєї поживи.
У цьому-то розумінні вчив своїх друзів Епікур, що життя залежить від насолоди і що веселощі серця - це життя людини, орацій те ж саме, що й Епікур, мислить: Nec dulcia differ in nnum... тобто: "Насолоди не відкладай на рік". А що він під насолодою розуміє веселощі серця, випливає з наступного: "Ut uocunque loco fueris, vixisse libenter te dicas", тобто: "Аби міг и сказати про ce6e,що всюди тобі жилося весело"4.
Утіха й веселощі, веселощі та насолода, насолода й життя те ж саме. Й що Горацій сказав: "Насолоди не відкладай"5, С Сенека6 розтлумачив: "Життя не відкладай". "Sera nimis est ta crastina. Vive hodie"7. "Живи сьогодні".
Силу цього слова не розкусивши, люди в усіх віках і народах знеславили Епікура за насолоду і вважали його самого пастуха свинячого стада8, а кожного із друзів його величали: Epicuri de grege porcus"9.
Ta коли життя від сердечних веселощів, а веселощі від насолоди, то від чого залежить насолода, що насолоджує серце?
Пояснює боговидець Платон8: "Немає солодшого над тину"10. А ми можемо сказати; що лише в істині живе справжня насолода і що лиш вона животворить серце наше, яке
Divinus Plato - божественний Платон.
343
володіє тілом, і не помилився якийсь мудрець, поклавши як різницю між ученим і невченим межу мертвого і живого.
Піфагор, зрозумівши емблему трикутника і побачивши в ньому істину, з радістю гукає: "Знайшов! Знайшов!"11
Видно, що життя тоді живе, коли думка наша, полюбляючи істину, любить висліджувати стежини її і, зустрівши око її, торжествує й веселиться цим незгасним світлом. Світло це насолоджує й старість Солона12; а він, і старіючи, кожен день відкушує щось від споживаних усіма, але не вичерпуваних насолод, які зігрівають і живлять сердечні думки, як весняне сонце кожну істоту. І як правильна циркуляція крові у звірів, а в травах - соків породжує добробут їх тіла, так істинні думки освітлюють благодушністю серце. І не диво, що пам'ятки й записки деяких вибраних людей мають такий заголовок: "Житіє і життя такого-то".
Житіє означає: народитися, їсти, рости й зменшуватися, а життя є плодоношення, що виросло із зерна істини, яка панувала у серці їх. І недарма друг істини - Ціцеронів Катон13 - любив на старощах бенкети, але сповнені поживними для серця мудрими бесідами, що малюють не видиму ніде, однак прекрасну картину істини, яка притягує почуття і всіх насолоджує.
До чого ж ця мова? До того, що високого стану люди не лише в позовах, війнах, комерціях, будуванні, мистецтвах, а й у найпершому пункті, тобто в думках щодо Бога, повинні знаходити істину та противитися забобонам.
Правда, що земна куля без болотяних калюж, без мертвих озер, без гнилих і долинних низин бути не може. Але в таких місцях хай гніздяться жаби й споріднені з ними птахи, а соколи з орлами вгору, у простір чистих небес хай здіймаються, облишивши дріжджі для непросвіщенної ницості.
Отже, благочесне серце поміж висипаними курганами буйного безбожництва й поміж ницими болотами рабопристрасного марновірства, не відхиляючись ні вправо, ні вліво, прямо тече на гору божу й у дім Бога Якового.
Правильне слово, що цар і суддя ізраїльський, а християнський Бог є Біблія.
Та цей Бог наш спершу на єврейський, потім на християнський рід навів незліченні й жахливі повені забобонів.
Із забобонів зродилися нісенітниці, секти, суперечки, ворожнечі міжусобні й дивні, ручні й словесні війни, дитячі жахи тощо. Немає більш жовчного й твердішого марновірства й немає нічого більш нахабного, як шаленство, розпалене сліпим, але ревним жаром глупого повір'я тоді, коля ця єхидна, воліючи безглузду й недостатню брехню, ніж милість і любов, забувши почуття людинолюбства, жене свого брата, дихаючи вбивством, і цим сподівається услужити Богові.
344
Цей семиголовий дракон (Біблія), вибльовуючи водоспади гірких вод, усю свою земну кулю вкрив забобонами. Вони є не 0 інше, як нерозумне, та наче Богом здійснюване й захищу-ване розуміння.
Кажуть марновіру: "Послухай, друже! Не може цього і трапитись... Проти природи... Тут щось приховується". Та він, ню має сили, з жовчю кричить, що справді літали коні Іллі. Буцім при Єлисеї плавало залізо, розділялись води, повертався Йордан, за Ісуса Навина зачепилося Сонце, за Адама змії мали людську мову... Ось! Начебто скоро кінець світу... Бог знає, можливо, наступного 1777 року впадуть на землю зірки... Що? Чи не можливо, щоб Лот був п'яний од щойно вичавленого і оку?... Хай він у нас не хмільний, а від Бога все можливе...
Упившись цими дріжджами, марновір бенкетує і козлоголосить, проголошуючи ворогами й єретиками всіх, хто з ним мс погоджується. Краще не читати й не чути, ніж читати без очей, а без вух слухати й навчатися марноти. Це дитяче мудрування, яке викриває нахабність і непостійність блаженної Натури, наче вона колись і десь робила те, чого тепер ніде не хибить і надалі не робитиме.
Все ж те невелике, що не потрібне, і непотрібне все те, що ЦС завжди і не всюди можливе. Можливе й потрібне, а потрібне и корисне є те ж, і навпаки. Яка ж слава й хвала робити іпможливе?
Все заборонене законом блаженної натури є тим не корисне, чим не можливе, а чим корисне, тим можливе. Тим-то й
0 благословенне царство її і дивний смак має оце слово Епікурове: "Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила нетрудним,
1 грудне непотрібним".
Повстати проти царства її законів - це нещасна велетенська зухвалість, що любить перешкоди, неможливість і марноту, Я супостат повзе.
Як же могла повстати сама на свій закон блаженна натура, якщо вона веліла тонути залізу - і було так?!
Такі безглузді думки хай гніздяться у дитячих та підлих умах, а не у змужнілих і знатних родів людей. Хай смакують цю божу брехню і буйство діти, і то до часу, а розважливі хай готуються до кращого столу. Вони, не будучи співучасниками пні брехні й буйства, можуть не запалювати, а гасити смолоскип бенкетуючого розколу, який збурює загальну тишу.
Немає більш шкідливого, як те, що побудоване для головного добра, а стало розтлінним. 1 немає більш смертоносної гін суспільства рани, як марновірство - листя для лицемірів, машкара шахраям, заслона дармоїдам, стимул і зогрів для людей з дитячим розумом.
Воно розлютило премилосердну утробу Тита, зрівняло з
345
землею Єрусалим, сплюндрувало Царгород, спотворило братньою кров'ю паризькі вулиці, сина на батька озброїло.14 Й недарма Плутарх гіршим од безбожництва вважає марновірство. Для мене ж краще, коли люди скажуть, що Плутарха на світі не було, ніж що він був нахабний, непостійливий, немилосердний тощо. Та й справді, марновір сумує, якщо хтось на південь, а не на схід із ним молиться. Один злий, що занурюють, інший біситься, що обливають охрещуваного. Один кляне квас, інший - прісний хліб... Та хто полічить всю павутину марновірних голів? Наче Бог - варвар, щоб за дрібницю ворогувати.
У всіх цих своїх нісенітницях біжать до своєї покровительки Біблії, а вона з непокірними розбещується,
Біблія є брехня і буйство Боже не в тому, щоб брехні нас навчала, та лиш у брехні відбила сліди й шляхи, що ведуть плазуючий розум до найвищої істини, як показує оце питання: "Коли ж уведеш мене в кордони їх?" "Чи знаєш шляхи їхні?" (Йов, 38).
Усі ж сотворіння є брехня непостійна й оманлива, і всі сотворіння є поле слідів божих. У всіх цих брехливих термінах чи межах ховається й з'являється, лежить і встає пресвітла істина, і про неї ж слово: "Істина від землі засяяла". "Золото землі тої добре".
1 всім цим слідам, і писаним і висловленим у ній, буде здійснення від Господа, тобто кінець і буття неіснуючим істотам надає істина господня. Ось що означає: "Від Бога все можливе", тобто за істотами воно пусте й недостатнє, а за Богом дійсне і точне.
Хто? Хіба хто вчадів чи у гарячці, той скаже: "Залізо плаває... Від Бога ж все можливе..." 1 який же це дивний вид богослов'я, якщо в ньому мова про залізо, а не про Бога? Це означає за прислів'ям: почати за здоров'я, а закінчити за упокій.
Утім же буде, коли, врешті, понад полем тлінного створіння (залізо воно, чи золото, чи алмаз) з'явиться обвита залізом по ребрах своїх пресильна істина, у той час розважливий не вмовкне і скаже: "Спливе залізо" (4-та кн. Царств, [гл. 6]).
Як сонячний відблиск по поверхні вод, а води по поверхні голубого озера, і як барвисті квіти, висипані по шовковому полі в хитротканих узорах, так у Біблії по лиці сплетеної множини сотворінь незліченних, як манна й сніг, у свій час являє прекрасне своє око вічності істина. І про цих-то ткачів і книгоплетів, яким був Веселеїл і інші, гримить питання Боже до Йова: "Хто дав жінкам мудрість ткання і хитрість вишивання?" (гл. 38).
Тут автори називаються жінками, які зіткали біблійні сувої різних полотен. Ілля теж нам не потрібний. А ця тінь поводить
346
себе трохи краще. Та там і написано так: "Чи розумієш, як Ілля піднявся?..."
Ніби за вухо вхопивши, велить здогадатися, що у цих побрехеньках, як у полові, заховалось зерно істини. А це й хлопчик розуміє: "Ілля був схоплений вихором..." Що ж це означає? Відповідь: це слово боже, не людське і не про людину. Ілля є тінь того: "Хто ходить на вітряному крилі". А колісниця й кіннота чия? Ізраїлева? Аж ніяк! Колісниця божа, і кіннота його ж. Яків же, як і Ілля, є слабкою тінню того: "Підняв вас, як на крилах орлиних, і привів вас до себе".
Цей на них усіх, як на апостолах і на своїх ангелах, їздить, і не Симеон його, а Вічний Симеона і їх всіх, як лахміття своє, носить.
Подібний до істини видом своїх фігур, наче їздить по них. Λ вони, вивищуючись у тонкий розум божества, ніби з'являються з землі, і, сягнувши свого початку з Йорданом, потім відпадають, як листя після плодів, у попереднє своє місце тліні :і Давидом: "Ослаб мене, хай спочину навіть раніше..."! це означає: "Перетворить тіло смирення нашого". Істина, підносячи Іллю, перетворює й їх усіх. До цієї гавані прагне душа Давидова, і в цьому безпечному місці має намір, як олень, підкласти роги свої. "Хто дасть мені крила?..."
Досягнувши точки, знову повертається у свою ницість. "Раніше навіть не відійду й до того не буду".
"Хто ненавидить заховану в брехні біблійній істину, той кинувся у бік безбожників, а хто розбурхує вітри й насичується брехнею, той марновір, який плазує і грязь зі змієм поїдає. Той нахабний і нездогадливий, а цей дурний і мерзотний. Більш благородно зненавидіти, ніж коло проскури жувати шматину. Якщо хто відкрив оці вхідні двері: "Спочатку сотворив Бог небо ι землю".
Легко може входити і в інші цих книг помешкання, {дається, ці двері відчинені для кожного, але цю думку спростовує слово Петра: "Ховається ж це від них, що небеса були спершу", тобто це означає: "Спочатку сотворив Бог небо ι землю". Майже кожна тут думка несмачна, поки не прикладе до неї своєї сили рука, яка пише у Даниїла по верху стіни, а у євангеліста - по землі. 1 всяка думка ницо, як змій по землі, плазує. Та є у ній око голубки, що дивиться поверх потопних под на прекрасне зображення істини. Словом, уся ця погань дихає Богом і- вічністю, і Дух Божий витає над усією цією калюжею й брехнею. Я у цій книжечці показую досліди, яким чином можна входити у точний розум цих книг. Писав я її, іабавляючи неробство й проганяючи нудьгу, а Вашому високородію підношу не стільки для цікавості, скільки для того, щоб засвідчити вдячне моє серце за численні милості Ваші, що
347
подібно до густого гілля дерев заспокоюють мою бездіяльність прохолодною тінню, так що й мені можна сказати з Мароновим пастухом: "Deus nobis haec otia fecit"15
Вельмишановний пане,
Вашого високородія всепокірніший і багато зобов'язаний слуга, студент Григорій Сковорода
СУТНІСТЬ ЦІЄЇ КНИГИ "Ти хто?" 1 каже їм Ісус: "Початок" (Євангеліє від Йоана, гл. 8).
"Блага мудрість... Ще більше тим, хто бачить сонце" (Премудрості Соломона).
"Блага лють краще сміху. 1 в злобі лиця стане благим серце" (Премудрості Соломона).
"Початок Сіонові дам..." (Ісайя).
"Випробуйте писання... Вони є такі, що свідчать про мене" (Євангеліє від Йоана).
"Не на обличчя дивлячись, судіть..." (Євангеліє від Йоана,
гл. 5).
Слово до Бога.
"A te principium, tibi desinat", тобто: "Ти і від тебе початок виходить; до тебе ж воно й кінець свій приводить".
ПЕРЕДДВЕР'Я, АБО ҐАНОК
Пустельник жив у глибокій самотині16. Він щоднини при сході сонця входив у просторий сад. У саду жила прекрасна й надзвичайно лагідна пташка. Він з цікавістю дивився на дивні властивості отої пташки, веселився, ловив [її] і так непомітно проводив час. Пташка, навмисне близько сідаючи, забавляла лови його й, здавалося, тисячу разів могла бути в руках, та не міг її ніколи впіймати. "Не сумуй за цим, друже мій, - сказала пташка, - що впіймати не можеш. Ти будеш вік мене ловити для того, щоб ніколи не впіймати, а лиш забавлятися". Якось до нього приходить його друг. Після привітання почалась дружня бесіда. "Скажи мені, - запитує гість, - чим ти у дрімучій твоїй пустелі потішаєшся? Я би в ній помер від нудьги..." Та пустельник: "Скажи ж ти спершу, що тебе веселить у співжитті? Я б у ньому помер від суму..." - "Моїх забав три джерела, - гість відповів, - 1) подаю моїм домашнім і чужим посильне благодіяння; 2) добрий стан здоров'я; 3) приємність дружнього співжиття..." - "А я, - сказав пустельник, - маю дві забави: пташку й початок. Я пташку завжди
348
ловлю, та ніколи не можу її впіймати. Я маю тисячу й один фігурних шовкових вузлів. Шукаю в них початок й ніколи і"уів'язати не можу..."
"Мені твої забави, - каже гість, - видаються дитячими. І і якщо вони невинні й тебе можуть веселити, то я тобі мімщаю". І залишив друга з потішним його початком.
Розділ 1-й
ЗВЕРНЕННЯ ПРИТЧІ ДО БОГА, АБО ДО ВІЧНОСТІ
Божественні містагоги, або тайновидці, приписують початок інпі єдиному Богові. Та воно так точно й є, якщо оглянутися... справжнім початком є те, що не мало нічого перед собою. А як будь-яке створіння народжується й зникає, так, звичайно, щось перед ним було й після нього залишається. Отже, ніщо початком і кінцем бути не може. Початок і кінець є те ж, що Ног, або Вічність. Нічого немає ні перед нею, ні після неї. Все V необмежених своїх надрах уміщує. І не їй щось, а вона всьому початок і кінець. Початок і кінець є, на їх думку, те ж саме.
I і правді так є, якщо розміркувати. Вічність свій простір, який НЄ починається і після всього залишається, навіть до того простягає, щоб вона й випереджала все-на-всеа. У ній так, як | кільці: перша й остання точка є та ж сама, і, де почалося, там же й закінчилось.
У самих створіннях це можна завважити тоді, коли зогниває ' мре на ниві зерно, виходить із нього нова зелень і гниття старого є народженням нового, щоб, де падіння, тут же було й поновлення, яке засвідчує премудру й всезберігаючу світобудову.
У всіляких же речовинах для допитливого спостерігача
ii рс милосердна ця мати майже відчутна, але не зрозуміла, Подібна до сумирної, але невловимої пташки.
Цей справжній початок скрізь живе. Тому він не частина і ІС складається з частин, а цілий і твердий, тому й незруйнівний, мі- переходить з місця на місце, а єдиний, безмірний та Надійний. А як усюди, так і завжди є. Все випереджає й закінчує, сам ні не випереджуваний, ні закінчуваний. Цим початком благословляється Асир, син Якова: "Вкриє тебе божий початок".
Хто крізь морок побачив цей початок, той називався у еів пророком, називався й священиком, тобто хто святе
349
такі називалися маги, або волхви, подекуди - халдеї, гімно-софісти17; у еллінів - єреї, софи, філософи, єрофанти18 та ін. Визначені ж до цієї науки звільнялися од усіх життєвих справ. Це означало посвятитися Богові. Тоді вони у природі та в книгах вільно шукали початок.
Розділ 2-й У РЕЧАХ МОЖНА ЗАВВАЖИТИ ВІЧНІСТЬ
Землеміри в усіх своїх фігурах ідуть до джерела, знаходять центр і початок. А якщо хтось щиросердий охочий, то може у деяких речовинах зауважувати дуже тонкий дивного цього початку промінь, який випускає у мороці вранішня зоря.
Гляньмо, наприклад, на рибу, названу у римлян remora, тобто затримування. Вона, прилипнувши до черева корабля, затримує його найшвидший біг.
Поки дивишся на рибу, душа не відчуває жодного смаку. А коли проникати оком у прихований у невеликій рибі божий початок, тоді серце знаходить насолоду сот, знайдених у леві Самсоном. "Гортань його - насолода, і ввесь - бажання".
Пуста і марна справа, щоб риба лиш тлінною своєї природи гряззю могла перемогти й загнуздати швидкість такої жахливої машини, якщо б у тлінній її пітьмі не ховався начальник той: "Поклав пітьму, таїну свою".
Це джерело антипатії й симпатії.3
Гляньмо на землю й те, що оточує нас. Маленька тваринка миша, закравшись за подорожнім запасом у коляску, шалену рись найбуйніших коней доводить до слабості й втоми. Поглянь на слабосильну тваринку - людину. Вона водить ведмедів і слонів. Глянь на маленьку компасну коробочку й на малу частину корабля - його стерно. Воно виправляє хід, а та вказує шлях. Маленька іскра руйнує міські мури. Із малесенького зерняти виходить велика яблуня. Легеньким шумом повітря є випущене з уст слово, але воно часто або смертельно ранить, або приносить щастя й оживляє душу. Малий птах півень лякає лева, а миша - слона. Невидима пружина в годиннику рухає весь його механізм. Непомітна у циркулі точка є джерелом усіх фігур і машин. Десятифунтова машинка підіймає стопудову вагу. Солом'яне перевесло розбиває кремінь. Нікчемний папірець громадських законів тримає у спокої суспільство. Батьківська старість володіє сильними
протипристраснии, сшвпристраснии;
протипристрасність, співпристрасність.
350
рабами й буйними синами. Слабкого здоров'я цар керує безсловесною народною люттю.
Усе це плоттю є ніщо, а сильне прихованою в собі сутністю. "Дух животворить". Це дивний початок: у немочі - сила, у тліні - нетління, а у дрібниці є велич. Він, починаючи, закінчує, а закінчуючи - починає; народжуючи - губить, а погубляючи - народжує; протилежним лікуючи протилежне, і ворожим премудро допомагаючи ворожому, як свідчить гострий філософських учнів вислів: "Unius interitus est alterius generatio" - "Загибель одної речі народжує іншу істоту".
Розділ 3-й
ПОЧАТОК В УСІХ СВІТОВИХ СИСТЕМАХ ВІДЧУВАЄТЬСЯ І ВСЮ ТЛІНЬ, НАЧЕ ОДЯГ СВІЙ, НОСИТЬ; ВІН Є СВІТ ПЕРШОРОДНИЙ
Гляньмо тепер на вселенський світ цей як на звеселяючий дім вічного, як на прекрасний рай з незліченних садів, наче вінець із віночків або машинище з машинок складений.
А я бачу в ньому єдиний початок як один центр і один розумний циркуль у їх множині.
Та коли цей початок і цей центр є всюди, а кола його ніде немає, то бачу в цьому цілому світі два світи, які становлять один світ: світ видимий і невидимий, живий і мертвий, цілий і руйнівний. Цей - риза, а той - тіло, цей - тінь, а той - дерево; цей - речовина, а той - образ, тобто основа, що містить речовинну грязь, як малюнок має свою фарбу.
Отже, світ у світі - це вічність у тліні, життя у смерті, бадьорість уві сні, світло в пітьмі, у неправді істина, у плачеві радість, у відчаї надія.
У цьому місці зустрічається зі мною любомудре слово Платонове1' у такій силі: "Ницість не вважає за істинну точність". Nisi quod teneat, тобто крім того лиш, що в жменю схопити може, а в жменю можна схопити тільки відчутне. Якщо ж мені скажеш, що зовнішній світ цей у якихось місцях і часах закінчується, маючи належну йому межу, то і я скажу, що закінчується, тобто починається.
Бачиш, що одного місця межа одночасно є й двері, що відчиняють поле нових просторів, і тоді ж починається курча, коли псується яйце.
1 так завжди все йде у безконечність. Все наповнюючий початок і світ цей, будучи тінню.його, меж не має. Він завжди
351
й усюди при своему початку, як тінь при яблуні. У тім лиш різниця, що дерево життя стоїть та існує, а тінь зменшується: то переходить, то народжується, то зникає і є ніщо. Materia aeterna20.
Розділ 4-й
ТУТ КІЛЬКА ЗНАМЕНЬ, ГЕРБІВ І ПЕЧАТОК, ЩО ТАЙНО УТВОРЮЮТЬ ГІРНИЙ ПОЧАТОК
Цей єдиний початок як главу мудрості любомудри в різні віки і народи різними фігурами й монументами зобразили, наприклад кільцем, кулею, сонцем, оком... А як кільце, так і перстень, гривна, вінець тощо є той же образ.
За кулею йдуть зірки, планети, плоди, зерно, дерево, рай та ін. За сонцем - ранок, світло, день, вогонь, промінь, блискавка, блиск, коштовні камені, золото, чудові й духм'яні квіти тощо. Райдуга, що чудово сяє, теж узята в образ. Зороастр21 зобразив сонце оцією піснею: "Почуй, блаженний, що маєш усевидяче вічне око!"
Звідси у стародавніх персів поклоніння сонцю, а день недільний названий днем сонця, тобто день господній.
Образ ока дав призвід зобразити людьми, звірами, скотиною, птахами, рибами й гадами. Звідси нагода для ідолопо клонства. Ницість, бачачи на чесних місцях написані або висічені фігури сотворінь і не сягнувши у тайноутворене через цей богопочаток, сліпо, наче за якір спасіння свого, вхопилась за нікчемну тінь образів і загрузла в ній. Звідси обожнення людської тліні відносно інших тварин. Звідси нікчемні, безглуз дих думок книги, розколи, помилки й дуже заразна виразка, гірша від безбожництва - марновірство. Воно те саме, що й ідолопоклонство. У що хто вірить і на що надіється, те й ушановує. Марновір марновірному вірить, ідолопоклонник пусте шанує.
Та кожного сотворіння фігура є нечестива пустота, якщо втіленням і вміщенням своїм не освячує (її) один святий. "Ідол є ніщо".
Ідол, фігура, образ є те ж і ніщо. Освічені також зобразили джерелом, услід за тим водою, росою, імлою, снігом, льодом, інеєм й іншим.
І серце взяте в образ, як корінь життя, а [далі ] місцеперебування вогню й любові. І камінна гора, що стоїть упосеред моря, а далі острів, гавань, суша або тверда земля (материк) й інше. Серед образів і крила орлині. Вони, підіймаючи схилене додолу пташине тіло, відображають іншу сутність.
352
А змій, що тримає в устах свій хвіст, трохи відкриває, що І ікінечний початок і безначальний кінець, починаючи, закінчує, іакінчуючи, починає. Та незліченний є таємнообразний морок ініжественної ворожби.
Розділ 5-й
НА ЦЬОМУ ПОЧАТКУ ЗАСНОВАНА ВСЯ БІБЛІЯ
Цей істинний і єдиний початок є зерно і плід, центр і гавань, початок і кінець усіх книг єврейських. "Спочатку було слово". Тобто: слово всієї Біблії створене для того, щоб вона була єдиним монументом початку.
"Спочатку було слово". А щоб не було сумніву, що цей початок є не підлий, а високий, істинний і єдиний, тому поряд и.шисано: "І слово було до Бога".
Коли ж вона сотворена до Бога і для Бога, тоді ця книга, що Богом дихає, і сама стала Богом. "І Бог був слово" так, як іч к сольний папірець чи асигнація стала монетою, а заповіт - і карбом. Це слово здавна створене до Бога. "Цей був одвіку до Бога". Треба читати так: "Це було одвіку до Бога, тобто слово (цей ????? )". Все у ньому богозданне і немає нічого, що б не йшло до Бога. "Все тим було..." І як у нікчемному вексельному манірці ховається імперіал22, так у тлінній і смертній цих книг ні і в мороці образів таїться пречисте, пресвітле й живе. "У "му було життя" й ін.
Розділ 6-й
БІБЛІЯ - ЦЕ МАЛЕНЬКИЙ БОГООБРАЗНИЙ СВІТ, АБО СВІТИК. СВІТОБУДОВА ЛИШ її СТОСУЄТЬСЯ, А НЕ ВЕЛИКОГО, НАСЕЛЕНОГО СТВОРІННЯМИ СВІТУ
Мойсей, догоджаючи єгипетським священикам, зібрав в ну громаду небесні та земні створіння і, додавши рід благочестивих предків своїх, зліпив книгу Буття, тобто світобудови... Це змусило вважати, що світ створений 7000 років тому.
Але населений світ стосується створінь. Ми в ньому, а він ивс в нас. Мойсеїв же, символічний, таємнообразний світ є книга. Вона нічим не зачіпає населеного світу, а лиш слідами
353
зібраних із нього створінь веде нас до єдиного всюдисущого початку як магнітна стріла, поглядаючи на вічну твердь його.
А в тому не дуже потрібна мудрість, щоб знати, чи спершу створений цвіт, чи народився гриб?...
Від цього застерігає нас сам початок книги. "Спочатку сотворив Бог небо і землю." Кажуть, що у єврейському [варіанті] записано так: "Спочатку сотворив Боги". А щоб це розумілось про книгу, написано: "Я гиммел, ке я гарец", тобто: "Це небо і цю землю". Ця мова ніяк не підходить для вселенського світу. Якщо є лиш одна земля, як раніше вважалось, то недоречно говориться: "Цю землю, це сонце"23-
Якщо ж населеним світам немає ліку, як нині почали вважати, то й тут нісенітниця: "Це небо!". А інше ж, десяте, соте, тисячне, хто створив? Звичайно, кожного світу машина має своє небо з плаваючими у ньому планетами. Ось навіщо створена ця книга світобудови! "Небеса розкажуть про славу Бога..." Немає у ній мови ані слова, щоб не дихало бла-говістю вічного. У всіх цієї землі межах (terminus - знамення) й в усіх кінцях цього Всесвіту виходить провіщення наймилішого початку і є земля обітована. "Це не промови, не слова..." й ін.
У початку божому заснував Вічний оці небесні та земні створіння, зібрані у цій книзі лиш для нього. "Спочатку сотворив Бог небо й землю". Грязь же ця й покидьки тлінних фігур нанесені негарно й безладно, не маючи ні вигляду, ні доброти. "Земля ж буде невидима й невлаштована".
І глибока безодня морської течії пітьмою їх невдалого тлумачення вкриваєтся. "І пітьма над безоднею". І дух же божий над цією грузькою тлінню, наче ковчег поверх всесвітньої води, витає. Він просвічує цю пітьму, як блискавиця Всесвіт, сходить на неї, як голуб, зігріває, як кокош24, накриває, як орел з хмизу гніздо своє, і крильми своїми нікчемну сутність нашу піднімає у гірне й перетворює. "1 дух божий витав понад водами".
Після цього Мойсеевого вступу починається створення істот, вироблення тіні, творення чудес божих, робітня фігур його. "І каже Бог: "Бачу крізь морок вічносущий початок і йому рабськи поклоняюся. Чую таємний його у мені грім цей". "1 говорить Бог: слухай, Мойсею! Хай сонячне світло буде фігурою моєю! Вона показуватиме пальцем істину мою, що сяє у тлінній вашій природі, неймовірну для смертних".
"Хай буде світло!" Отже, раптом сонячне світло одягло блиск слави божої і образ постаті його, а тлінь світила цього стала сонцем правди і поселенням істини, як тільки Вічний заснував у сонці поселення своє.
354
Оце й є пряме створення сильного! - робити з нічого чудо, 11 гіні - точність, дати грязі постать, а ницій тліні - велич.
Усі діла його у вірі, віра - в істині, істина у вічності, вічність у нетлінні, нетління у початку, початок у Бозі. "І було І ні їло".
На цю добру свою справу дивився Вишній добрим своїм ом. Він, зневажаючи ницу хирлявість нашого світла, що терпить захід, лиш дивиться на своє невечірнє світло, що оселилося у речовинному сонці й із його тіні виходить для і моїх прихильників, наче наречений зі свого чертога, "1 бачив Бог світло як добро".
А щоб із двох сутностей, що становлять одне, не утворилася суміш, а з неї ідолопоклоніння, то розділив Творець між світлом слави своєї і між пітьмою тліні нашої, між істиною і між тінню, що утворює: "1 розлучив Бог між світлом і..."
І назвав світло істини днем, а тіньовидну пітьму - ніччю. "І назвав Бог світло - днем..." Та щоб знову не почався розбрат, що розриває двоїну зв'язаних воєдино сутностей, то роблено з пітьми й світла, з дня і ночі, з вечора й ранку «день один". Це світ божий! Літо радості й веселості, жаданий час, день господній. Один у 1000 років, і 1000 років у ньому.
Цей день сотворив Господь із протилежних природ: із лукавої й доброї, тлінної й нетлінної, з голоду й ситості, з плачу И радості у незлитому поєднанні.
Між водою підлою й небесною як розділяюча, так і поєднуюча 1.1 кріплена вічна твердь. А на все це дивиться Творець як на добре, так і на лукаве.
У цей перший день з'явилось шість фігур: пітьма, світло, ніч, день, вечір, ранок.
Із тих фігур є три символи: пітьма й світло, ніч і день, вечір І ранок.
Символ складається з фігур двох або трьох, що означають і инь і вічність. Сюди-то й звернений отой божий запит до Пова: "У якій землі вселяється світло?" "Яке місце для пітьми?" Наприклад: вечір і ранок; вода, твердь і хмара; море й суша.
Вечір є дім тліні, а ранок - місто вічності. "Увечері ін слиться плач, а зранку - 'радість".
У воді й морі вмістилися пітьма й смерть, а на суші, на небі й у хмарі поселилися світло й життя.
"Коли у ріках лють твоя?" "Над небесами слава його".
Quid est techna poetica? Facere ex raalo bonum. Quis bonus?... Caro nihil...
355
Розділ 7-й
ПРО СИМВОЛИ, АБО ОБРАЗИ. ЯК ВОНИ НАЗИВАЛИСЯ У ГРЕКІВ? А ЯК НАЗИВАЮТЬСЯ В БІБЛІЇ?
Такі фігури, що таять у собі таємну силу, пішли від грецьких мудреців: emblemata, hieroglyphica
А у Біблії називаються: чудеса, знамення, путі, сліди, тінь, стіна, двері, віконце, образ, межа, печать, посудина, місце, дім, місто, престол, кінь, херувим, тобто колісниця, й ін... Вони і с скотина, звірі, птахи, чисті й нечисті, а Біблія є ковчег і рай божий, простіше кажучи - звіринець.
"Насадив господь Бог рай у Едемі, на сході".
Сюди ж у кількість ввів і людину. Треба тверезо підіймати очі, коли прочитати тут: одяг, хутро, лахміття, пелени, ясла, коробочка, кошичок, гніздо, нора, щілина, печера, гріб, рів, темниця, пута, сіть, пліт, намет і таке подібне.
"Які добрі доми твої, Якове, і намети твої, Ізраїлю!..." Також, коли малюється фігура циркульна, плоскокругла, куляста, яка є перстень, хліб, монета й ін., або виноградні й садові плоди з гілками й насінням і ін. Гляди добре! Наприклад, коли миловида жінка Авигея привезла Давидові, між іншим, 200 хлібин, кошик грон і 200 в'язанок фіг. "Хто прив'язує до лози своє лоша". "Тобі й насінню твоєму..."
Це природний стиль Біблії! Історичним чи моральним лицемірством так сплести фігури й символи, що одне на лиці, а інше в серці. Лице як шкаралуща, а серце - зерно, і це означає: "Веніамін - вовк, хижак рано їсть, ще й на вечір дає поживу".
І не дивно, що весь Ізраїль товче у ступах манну3. Манна означає: що це"! Тобто чудо, а чудо є образ або фігура.
Сама її мова про фігури дихає мороком ворожби і найкоротша казочка містить у вузлі своєму монумент найсолодшої вічності; як полова зерно, а молюск перлину і як місяць сонячне світло віддає по всьому виду своєму.
Наприклад.
а Manna? Quidnam hoc? Що це? Чудо, а джерело його що? По-слов'янськи чудо є старе.
356
Розділ 8-й
ПЕРШИЙ ДОСЛІД, ЩО ВИПРОБОВУЄ СИЛУ ТАКОГО СЛОВА: "ЗВЕРШИЛИСЯ НЕБО Й ЗЕМЛЯ..."
Під цим історичним видом заховалось те ж, що й під тим: "(початку сотворив Бог..." Звершення, верх, кінець і початок є її саме. Яків, благословляючи, тобто творячи фігурою божою Пін ікра, переносить на тім'я голови його силу пагорбів або Орських вершин, що з'являються з-під потопу, які утворюють вічність. Те ж чинить і Мойсей? "Від початку верхів'я гір і від » рчів'я пагорбів вічних земля є Йосифова", - говорить Мойсей. також поклоняється Яків верху посоха Йосифового. Згадує й і ичід верх волосся... Та все це: "Заиемй- ти ж звершив".
Верхів'я гір, волосся голів, промені зорі й сонця - все це ніщо. Та ці фігури ведуть до вічного, його ж силою притягувані, о звучить його запит до Йова: "Вечірню зірку за волосся її чи Притягнеш?" Лиш він є завершення й кінець світил і знамень. "Хай стане Сонце! І стало Сонце і Місяць". "Поки прийшов, став зверху... Це нині!"
"Звершилися небо й земля і всі прикраси їх". Спаситель, помираючи, видихнув останній зойк: "Звершилося", тобто ця історія з повчанням створена на початку: тобто у Бозі, батькові (Жму. "Спочатку було слово". І все це йде до точки Вишнього до самого завершення. Все це нині завершене вже і чиї крашене. "Звершилися небо і земля".
Це не наше й не до нас. Божі є час, і діло, й слава. Завершив Бог у день шостий діла свої".
Коли весь символічний світ налаштований іти до божественного центра, то можна сказати: "Звершилися небо й земля", коли вже всі створіння прийшли до наміченої своєї точки й жою, можна сказати: "Звершилися".
Як зникає стебло при зрілості пшеничного зерна, а більш правдиво сказати, ховається у зерні, так уся фігуральна мертвота, допливши до свого пристановища, пожерта життям, знищується. Цього просить коханий, будучи його фігурою. "Ослаб мене, хай шну..." "Зникли очі мої..." "Хто дасть мені крила?" Звідси слова пророків: "зірки впадуть", "сонце поблякне"; зриється небо, як сувій" та інші - дали призвід думати,
населений світ колись загине. У помираючій на хресті Христовій плоті помирає вся історіальна ніенітниця, і належно спущений голос цей: "Звершилися". Тоді поблякне сонце, розривається вся фігуральна запона, і нітає ранок усесвітнього й премирного воскресіння.
357
Зима минула, дощ відійшов... квіти з'явилися на землі. Час обрізування грон настав. "Звершилося". Приклад другий,
Розділ 9-й
ВИПРОБОВУЄТЬСЯ СИЛА ТАКОГО СЛОВА: "ВІДПОЧИВ У СЬОМИЙ ДЕНЬ ВІД УСІХ СПРАВ СВОЇХ"
Ось зустрічає смішним лицем історичну нісенітницю! Глу пота задоволена, а самі премудрі, не розкусивши, спокушаються. Крім наявності, немає тут нічого недоречного, все просте для розуміючих. Просто сказати: Бог, сотворивши всі створіння фігурами своєї слави, зробив особливим портретом день суботній.
Як лев у своєму лігвищі, так творча сила його спочиває в фігурі. Це означає emblema. 1 не про тлінь написано: "Ліг, спочив, як лев''. "Яків, поклавши ноги свої на одрі, помер". "Поховали його в печері великій, яку знайшов Авраам".
Згадай поселення крові, тобто всю фігуральну тлінь. Та не забувай: "У якій землі оселяється світло? Пітьмі ж яке с місце?" А субота є від усіх чистих фігур краща і найсвітліший чертог заспокоєння. "Благословив Бог день сьомий".
Й не дивно: від усіх справ своїх вибрав цю оселю. Доба складається з пітьми й світла. Обидві частини, а частіше світло, називається днем. Та джерело й центр світла є сонце.
Ця найблагородніша й найпрекрасніша істота у світі є те, що в тілі око. "У сонці поклав поселення своє". День є мале коло27, що обертається за 24 години. Воно становить кола віків і тисячі літ, як одна форма - мільйони монет. Рівний і примірний течії біг обертає всі дні. 1 час, і міра, і рух - подібні.
Як сьомий день, так і п'ятдесята субота, що завершує седмицю седмиць, є спокій, присвячений Господові, і п'ятдеся-тий рік є його ж радісне літо (jubilaeus). Отже, субота є свято свят, тобто спокій спокоїв і поселення поселень божих, як пісня пісень - найголовніша і символів символ, що порівнює тлінь з вічністю, щоб ми пам'ятали її нетління. "Хай буде світло, і було світло".
Пітьма її і вечір приводять до розуму, плач усієї тліні, а ранок і світлопромінне сонце голосно проповідує радість сяючої Вічного слави.."Небеса повідають славу божу..."
Емвлема, тобто вкидка, вмітка, вправка.
358
"День дневі відригує слово, а ніч ночі сповіщає розум". "1 був вечір, і був ранок - день..."
Кожний день фігурної цієї седмиці, маючи сонце, є субота і спокій божий. "Дуже рано в одну із субот прийшли на гріб, коли засяяло сонце..." Дуже рано засяяло сонце... На перший погляд нісенітниця, та у Бога можливе й це. "Поклав мені ранком ранок". "Правда твоя як південь". "Де спочиваєш? У півдні."
Якщо хтось в одну із цих світлих субот побачить нареченого, що встає, то той може і з інших фігуральних сосків виссати найсолодшу сотів і соку вічність. "Випустив ти в'язнів своїх із рову..." "Гроби відкрилися".
Розділ 10-й ПРО ЗАХАРІЇН СВІЧНИК
Захарія, вгледівши через завісу цей семичисельний вічності нінець, чує від Бога: "Сім є цих очей господніх". Сім у седмиці сонць і одне сонце. Сім очей вічності й одне недремне око. Ця ж седмиця у Захарії уподібнюється до семилампадного свічника: "Бачив, і це свічник увесь золотий".
Шукав він, та у Бога що це означає? І знайшов, що всіх цих думок стріла спрямована в один лиш центр вічності, знехтувавши всю стихійну грязь. "Це слово господнє не в силі великій, не у міцності, а в дусі", - каже Господь.
Цей світлосонячний свічник просвічує виходи і входи у цю запечатану книгу, а це семипоглядне око весь дім цей свій у цілості досі зберігає. "Господня земля..." Це око відкривається по всій його землі цій з тягарем її. Це сім очей господніх, що дивляться на всю землю.
І не дивно, що Єзекіїль бачить довкола крилатих своїх гнарин і на колеса насаджені їхні очі. Сказано вже, що Біблія І символічний світ і звіринець божий, а люди, скотина, звірі й птахи є фігури й херувими28, тобто візочки, що везуть вічності скарб.
Просить Єзекія, того, що сидить на херувимах, щоб визволив від недуги нетлінну свою діву - Біблію, і цих-то очей його у ній відкриття просить: "Відкрий, Господи, очі твої й дивись". Про це ж просить і Соломон: "Хай очі твої будуть відкриті на крам цей денно й нощно". Тоді вони не вдень, а лиш уночі відкриваються, коли лиш тінь і фігура бовваніє. Відкриваються иони Веніамінові й братії його.
"Глянувши очима своїми, Йосиф побачив Веніаміна". Та Веніамін, крім вечора, і рано ще їсть.
"Зголодніють увечері..." "Відверну очі мої від вас". "Сповнилося зранку..."
359
Відкриваються Закхею: "Глянувши, Ісус..." Відкриваються Давидові: "У світлі тому побачимо світло". Та й цей у седмичних днях побачив Бога. "Семирицею вдень хвалив тебе" Відкриваються Соломонові: "Очі твої голубині". Та й цей гукає, що під сонцем убогість і труд і немає втішних новин, окрім того, що спочиває на сонці. "Поки дихає день..." "Де спочи ваєш?" - "У полудні". "Покажи мені вид твій..."
У всіх таких як містяться усередині їх, так і відкриваються Вічного очі. А без цього вони і недужі, й кульгаві, й сліпі. "Тоді скочить кривий, як олень..." "Очі господні високі, людина ж смиренна".
Вони тому називаються народ божий, а Мойсей синів Якова так благословляє: "Всі освячені під руками твоїми і ці під тобою є". Вони - і люди, і воли, і леви, і орли, зайнявши місця єгипетських фігур, названих ієрогліфами.
"Син левів ІОда, радостетворні очі його..."
"Першородне теля - доброта його". "Чи твоїм повелінням здіймається орел?" "Підняв вас, як на крилах орлиних, і привін вас до себе". "Очі твої на мені..." (Йов).
Ось чому херувимських цих тварин уявляє Єзекйль крилатими, чотириногими, многоокими, що везуть колеса многоокі. "На його місце, коли бачили початок один, йшли слідом його" Наче в очах їх є високе оте око, зіниця вічності, й у світлі світло істинне, а у сонці нове містилося сонце. "Начебто було коло в колесі". Він же бачить серед тих тварин палаючі Захаріїні свічки. Відомо, що стародавні свічкою, лампадою й оком світу називали сонце, а людина є маленький світик. "Спочив у день сьомий".
Розділ 11-й ПРО СНИ ФАРАОНОВІ
Ця радостетворна субот седмиця, з'являючись у різному одязі, з'являється й під виглядом семи колосків, бачених уві сні фараоном, і семи корів29.
Тлумачить це сам Иосиф: "Є сім років". Як субота, так і 50-й рік є чертог Вишнього. А можна здогадатися й із цього, що всі колоски, як і Захаріїні сім лампад, виходять з одного стебла, що у нашому світі не видно.
Чи не подібні сонце й колос?... Яка потреба в гаманцях, коли в них те ж золото? "Всяка плоть - сіно, і все, як риза, зотліє, а думки у них божі й ті ж". Коли сонце освічує, а вино веселить, а хліб зміцнює, тоді невелика різниця. Давидова мова про світло змішує пшеницю, вино і єлей. "Проявився на нас" й інше.
360
Мені видається, що сон фараона означає ніч і тінь запозичених у єгипетських священиків і даремно у них шанованих отих фігур, усередині яких прозріло ізраїльське око вічної думки і викрало на свою користь. "Сон фараона один є". Лиш єгипетська пітьма у цих словах, а сила в них божа. "Як істинне буде слово, котре від Бога". Потім і сон повторений. Один його, другий колос божий. "1 був вечір, і був ранок..." Оці-то колоски зривали й розтирали апостоли в суботу. Допомогла їм субота, а без неї їх би зустріло те, чим прийняв єврейський сфінкс - сильний князь Єфай всіх єфремітів30. Він усіх їх переколов, бо не розв'язали отакого завдання: "Скажіть колос (шиболет - по-єврейськи)"а. 1 не змогли так сказати. "І взяв їх і заколов". Смерть, голод, отрута й виродок є Біблія, що заблукала від свого початку.
Видно, що єфреміти про дні перші й літа вічні з Давидом не міркували, а з апостолами не думали про суботу. Не спало їм на думку здогадатися, що будь-яка трава на третій день, а день спочатку сотворений. Тут усьому гавань... Субота день її і сонце силу, розв'язання й шабаш усьому надає. А більш правдиво сказати: зіниця сонця - маленьке, вміщене у сонці сонечко.
У цій найсвітлішій усіх чертогів палаті, відпочиваючи, прекрасний наш Иосиф (прикладатель) до фігурної своєї системи, до очей світу, що сходять і заходять сонцем, до проростаючої і в'янучої трави, будь-якої плоті світло, сенс і смак прикладає, оновлюючи вигляд фігур і сам на всяку свою похвалу прикладаючи. Треба лиш із цієї твердості його викликати, обрізати йому волосожарні промені, зняти одягаюче його світло і все лахміття відіслати на захід. Тоді залишиться й вознесеться Господь єдиний. "Ліг, спочив..." "Спочив у день сьомий".
Розділ 12-й ПРО АВРААМОВУ ЖЕРТВУ
Багата ця й чудова фігура сонце є ситою жертвою Богові. Сім субот, сім корів, убогість наша, а жир божий. Наш голодний вечір, а його ранок ситий. Жир є те ж саме, що у Захаріїних лампадах єлей: і освічує, і насичує. Оцю-то "візьми мені телицю трилітню", - велить Бог Авраамові. Він, піднявши
Не вимовили ши-, лиш сиболет, через це загинули (Книга Суддів).
361
жертву в розум початку [божого ] і, розділивши фігуру на тінь та істину, бачить, що сонце є не що інше, як піч, яка димить запашним нетління димома. Тоді сонце, показавши того, кош собою утворює, впало, наче шкаралупа, на захід свій6; а Авраам зчудувався, побачивши, що на місце відділеної тліні приєдналися нові думки, думки вічні. "Хай птахи розмножаться на землі" Тут він почув оту горлицю. "Голос горлиці чути в землі нашій".
Побачив із ковчега голубку, що дивилася поверх потопних вод, і сказано йому, що це зачате в його серці вічності зерни перетворюється на тлінь поганських фігур, пожерте ними, і будь-хто розтопче як підле, та що цим переважаючим поганам він сам дасть суд і розв'язання і що це насіння наслідить усю їх землю, запозичивши від несмачного єгипетського Нілу всі. для Євфратового плодоношення. Від цих корів пропонує найдорожчим своїм гостям масло і молоко, і теля одне. Лиш один є у всіх цих чистих божих телиць син, та завжди молодий прекрасний. "Спочив у день сьомий".
Розділ 13-й ПРО СІМ ХЛІБІВ
Сюди дивляться і сім хлібин. Одну із цих хлібин їдять дві подорожні: Лука і славний поглядом Клеопа, але на шлях суботньому: субота - це і шлях, і смак і подорожнім, і хлібам Хто ж переламав їм цю твердішу від будь-якого каменя хлібину?... Ось хто!
Хто зробив бенкет семи днів, відкрив загадку у день сьомий, попалив стодоли й колосся філістимлянські, заніс на гору міські ворота, розтерзав лева, спав і встав зі сну свого... Вже сонце сідало, нічого було залізом стригти й обрізувати. "Залізо не зійде..." Залишилась лиш зіниця сонця. Сонечко... Тут розгадка загадки. Самсон означає "сонечко". "їм відкрилися очі...' Преблаженне сонечко спочиває у день сьомий, встає у третій, палить усю тлінь, руйнує іноплемінні стіни, відчиняє гроби розплющує очі, ламає хліби, насичує весь свій почесний нарої смаком вічності. "Очі всіх на тебе уповають, і ти даєш їм поживу в добрий час".
а Глянь! Що означає справжній Содом і Єрихон? За пустодзвоном Єрихон означає пахощі.
6 Глянь: "Сонце впало. Жона Лотова повернулась назад - те ж".
362
Уся ця родина, що має богообразні очі, від останнього ,і постола до Адама, говорить з Йовом: "Очі твої на мені, і до того ж мене немає"8.
Кількість тих, хто їсть ці хлібини, 4000 або 5000. Тому, що і» м сила господня виходить із Єгипту за 430 років і у цій сумі міститься 7, а седмиць седмиця становить 40, 400 або 4000 з лишком. Потім написано: "Як 4000", "Як 5000..." І часто надується четвертий і сьомий рід: "У четвертому роді повернуться". А як вони є віце-фігурою6 седмиці, так всього і кожного з них стосується оце: "Шість разів від бід порятує тебе, н.і сьомий же не торкнеться тебе зло". Тобто: наситить зранку, помножить і прикладе пшеницю, вино і єлей. І додає Йову сім і инів і три дочки: Кесію, Ріг достатку й День. "Спочив у день і сьомий".
Розділ 14-й ПРО ПЛАЩАНИЦЮ, СПУЩЕНУ ПЕТРОВІ
Ця світла седмиця і широкий килим, що вміщує всіх чотириногих, і птахів, і риб, і гадів, і плоди дерев і трав. Все у ній, а сама вона сотворена спочатку. Цей небесний килим упустив: "Простягаючи небо, як шкіру". А коли килим, то й стіл, і дім на сім стовпів, і пропозиція хлібин. І ледве чи над Цією скатертиною бенкетує у "Діяннях" в полудень Петро у І мітлиці, піднявши всі за Авраамом понад початок. "Заколи і їж". Там, похваляючись, їсть і Павло: "Маємо ж вівтар..." Там причащаються і всі, йому посвячені. "Вп'ються від жиру дому того..." "Пили ж і впилися з ним".
І ми можемо сказати: "Маємо вівтар". Та ніхто не Поганий, кого Бог для себе освятив. Хай мовчить тут усяка плоть! Хай заколеться! Боже це тіло, а ця тлінна шкіра й вигляд є фігурною завісою храму, де вічний спочиває. "Це кров моя... Моя... (над цим слівцем emphasis - наголос) моя, божа, не людська".
Цим полотном повиває Марія немовля, а Йосиф - мерця. "І це вам знамення...", тобто фігура.
Щаслива земля: коли цей мертвий устав, коли цей Йосиф виведений із фортеці, коли цей Самсон прокинувся, розірвав ланцнцюги, згорнув небо, як сукно, потряс землею й розігнав усю
363
поганських фігур сторожу. "Там його побачите". "Спочив у день сьомий".
Розділ 15-й
ПРО ДРАБИНУ ЯКОВА, ПРО СІМ МІСТ, ЖІНОК, СУРМ! ГІР...
Драбина Якова, що торкається небес, показує цю » седмицю. Від неї й через неї течуть і стікають до своєї точки всі фігури, часто називаючись свідками, сторожами й анге лами, тобто слугами, які благовістять мир. "Слава у вишніх Богові..."
Яків, як і дід його, прозрів, що це не людський жарт, а дім божий, і що ця седмиця є двері, котрі заводять на високий край, а побачив також по заході сонця. Сюди дивляться й клятвенш джерела його батька. "Очі твої - як озера в Єсевоні (місті)"
Клятва, смерть і фігура є одне й те ж.
Ці ж дні є і сім міст божих, і сім Ісаакових жінок, що як одна одного дотримуються чоловіка, і сім сурм, що зруйнували Єрихон. 1 звичайно, небо, коли сповіщає славу божу, є сурм;і
Ці ж є гори божі, гори ситі. Там росте ріг Давида, туди сходять усі коліна Ізраїля. Туди ж у гірне іде й Маріам. Там місце стадам оленів і олениць, що народжують, "Перейдемо до Вифлеема..." "Там народила тебе мати твоя".
Сюди дивиться і Данииі Меіngагt32 з гачками своїх седмиці. І Павло, і Стефан, що йдуть у Галілею. "Знаю людину". "Тіло її, як фарсис (камінь)". "Як піднялася пишнота її". "Це бачу небеса відкриті". "Прийдіть, зійдемо на гору господню". Там миh Ізраїлю і гавань усім фігурам! "Спочив у день сьомий".
Розділ 16-й
ПРО БЕЗКОНЕЧНИЙ ПРОСТІР І НЕПРОХІДНІСТЬ ДОМУ БОЖОГО
Пізнавши день, пізнаєш седмицю, а цю пізнавши, пізнаєш "Книгу Буття" й інші, як гілки її. І хоча в цьому непрохідному лабіринті не кожні двері можна відкрити, та вже знаєш, що під тією печаттю не що інше, а лиш таїться божий скарб. Досип тобі, що отримав вихід і що тобі подарована нитка шовковом клубка від царівни Аріадни33, яка виводить тебе із цьоні лабіринту на простір.
Єрусалимська Аріадна є Раав, яка звільнила в Єрихон вивідувачів Ісусових, прив'язаних біля вікна червоною вірьовкою
364
Ця мотузочка є для нас проводирем у численних, пов'язаних між собою чертогах дому божого, що розділяє Фареса від Зари, мітло від пітьми8.
Цією вірьовкою межує Навин землю, а за цією мірою їсть Єзекїїль священні хліби й воду. "Вірьовка червона - уста твої". 'Бачив, і це муж, а в руці його шнур землемірний". "Ним же міряй..." "Відміряється нам".
Навіщо бажати все перезнати? Ненаситна забава гуляти по Cоломонівських садах і домах, а не все видивлятися. Шукати й цінуватися означає те ж саме. Цей рух веселить і оживляє душу, як швидкість воду, що тече по камінню. Та при повному іч'і к ритті всього-на-всього зникає подив. Тоді слабшає апетит і питає насичення, потім нудьга і сум. 1000 років й один день - одна фігура і 1000000 їх є те ж саме. Коли щось незрозуміле, загукай з Варухом: "О Ізраїлю! Який великий дім божий! Великий і не мас кінця". "Це море велике..."
Розділ 17-й
ПРО ЗМІЯ
Мойсей між іншими фігурами запозичив у єгипетських священиків і фігуру змія, що відображає божу премудрість. "Змій же був наймудріший..." А якщо одна фігура, то й уся Біблія є змій. Здіймає його Мойсей угору, щоб не помер Ізраїль. Тс ж євангельський змій каже: "Якщо я буду піднесений над землею, тоді все притягну до себе". Цей змій, Плазуючи по землі, всю цю Мойсеевого світу систему й Адама І усією тут населеною родиною псує. Всі вони залишаються дурними й несмачними бовванами, поки не розкусити йому плову. Голова його є седмиця. Отже, Біблія є змій, хоч одноголовий, а розтопче йому голову той, хто спочиває в сонці. Вибрана з фігур фігура - сонце є і мати, і діва, що випускає Ілона прийняте від Бога зерно вічності. "Той зітре твою Влову". Цей-то змій залишиться лиш підніжжям того, хто видить у сонці. Тоді все оживляється, а мертві встають до своєї и. В іншому випадку цей чорний дракон, вибльовуючи дню гірких вод, огорнутої в сонце сина апокаліптичної чий, потім усю обітовану землю потопляє, та жоні даються Ірлині крила, шоб народила не в підлому місці й не смертне. "Життя її було взяте до Бога".
Цей є горда зірниця, сатана й ворог ангелам, херувимам і
Що поділяє море. Що таке сонце, як не вогненне море?
365
всім фігурам, що носять Господа. Не може дивитись Соломон як на орла, що летить до сонця, а не до сонечка, так і на огидне цього змія плазування. І ледь не цей згадується у притчах раб, що воцарився; а щоб цього не сталося, то Даниїл, що спочив у рові лева, вкидає цьому гаспидові у пекельну пащу хлібець, спечений зі смоли запашних дерев і жиру, і бавовняного паперу. Все це є фігури вічності. "Смирна, й стакти, й касія". "Хто віддає сніг свій, як вовну (бавовну)". "1 жиру пшеничного, насичуючи тебе".
Від цієї дивної пігулки нашого Даниїла змій луснув.
"Той зітре твою голову". Встає й Йона від лиця господнього. Це муж, чудовиськові в черево кидає його Бог. Тоді рятується все священного цього світу поселення з людьми його. Ніневія означає житло, а Йона є голуб.
"Дерзай, земле... дерзайте, тварини польові". "Діти Сіона, радійте, бо дав вам поживу в правді!" Лице, від якого встає Иона, рів лева, піч, що курить смирною, ковчег і кивот, Самсонова й Адамова жона, ризи Иосифа, чертог сонячний Вічного є те ж саме. "Одягається світлом, як ризою". "Той зітре твою голову". Розтерзавши цього рикаючого диявола, у трупі його Самсон знаходить насолоду вічності.
Це діється при місті Фамнафі. Фамна означає образ. "Той твою зітре голову". Мойсея наслідує повірник, називаючи істину світлом, що просвічує будь-яку людину, прибульця у цей символічний світ. Він ставить предтечу на місце головної сонячної фігури.
"Хай свідчить про світло..." "Був світильник..." Та менші сонечко більше від великого. "Йому належить рости, мені ж знищуватись".
Цей суддя ізраїльський руйнує все старе плазування фігур, оновлює сутність нашу, перетворюючи несмачну воду в веселе вино і надаючи всій Біблії меду вічності. "Дасться мені всяка влада..." "Той твою зітре голову".
Цього просять Давид з Мойсеєм, що криком будять засну лого на колінах своєї Даліли. "Хай воскресне Бог..."
"Встань, Господи, і хай розсипляться вороги твої!" "Спочин у день сьомий..."
КАТАВАСІЯ, АБО СХОДЖЕННЯ34
Завершивши другий приклад, знову кажу, що в Біблії одне на лиці, а інше в серці. Як Алківіадська ікона, що по-грецькі називається ?????? з лиця була жартівлива, а всередині ховала божу велич. Благородні та кумедні обман і фальш знаходимо під брехнею істину, мудрість під буйністю, а в плоті
366
Бога. Ось справжнє, назване у стародавніх греків
тобто творіння!35 А такі письменники є справжніми поетами!і нітрохи не дивно, що Мойсея звуть ошуканцем.
Цей змій навмисне створений; хай поглумляться з нього зборища тих, які зухвало судять! І не диво, що для цих лісів і високих божих гір народжується не лев чи орел, а миші, їжаки сови, одуди, кажани, шершні, жаби, псячі мухи, єхидни, василіски, мавпи й лисиці, які шкодять соломонівським виноградам. "Випробуйте писання!"
Кінець! І святому Богу слава! ηά-ψα.
367
КНИЖЕЧКА ПРО ЧИТАННЯ СВЯТОГО ПИСЬМА,
НАЗВАНА ЖІНКА ЛОТОВА
Любий друже Михаиле!
Перед відкриттям Харківського намісництва, під час безперервних осінніх дощів, проганяючи нудьгу, написав я цю книжицю в Сінянському монастирі. Цей монастирсць подарував Печерській лаврі святий Юстин, митрополит Білгородський, у ньому він часто усамітнювався заради нагірних садів і чистого неба. Брат мій, Юстин Звіряка, який був тоді ігуменом, не міг відчувати смаку в Жінці моїй Лотовій. Однак був друкарем і потішався книгами грецькими й римськими. А ти, любий друже, маєш смак не звірячий. Чи можна мені не сказати про тебе (в опівнічному каноні першого голосу): "Ти з'явив Авраамові, показуючи найчистішу частину богослов'я"?
Всі богословствуютсвятиніь, та не за Авраамом. Всі кусають і жують, та не за сином Якова.
"Юдо, сину мій! Тебе похвалять брати твої..." "Зуби його
кращі від молока".
Хто може згадувати жінку Лотову, якщо Бог не буде з ним/ "Пам'ятай же останнє твоє..." А що таке останнє, як не кінець і вічність? "Пам'ятай останнє твоє", тобто те, що йде за ділами твоїми. Все наше зникає, а замість тіні - вічність... О вічносте! Лиш ти для нас і світло, і пам'ять. Безславний суддя, який не пам'ятає про тебе! Безпам'ятний богослов, який забув про тебе! О вічносте! Мати твоя пам'ять, а ти її мати... Книжнику мій, що І спиш на Біблії, скажи мені, хто й що гніздиться у пам'яті твоїй' І Яка промова і яка наречена живе й формується у цьому твоєму І дзеркалі, що ширше від усіх морських і повітряних безодень? Що І ж це полонить і веселить твою й Всесвіту царицю? Яку царицю'' Пам'ять (кажу) твою. Будь ласка, скажи...
Відповідає книжник: "Тьху! Як не знати цього? Райдуга и хмарі, красуня в дзеркалі, а прекрасний Нарцис3 мій, світ цей, видимий в очах моїх, наче у двох дзеркальцях, дивиться ни себе, амуриться й милується сам собою безнастанно..." А крім цього чи ніщо тобі на пам'ять не спадає?
Відповідь: ''Та що якесь інше спаде? Бо ж що бачиш, те й
368
пам'ятаєш..." О мій ти друже, я знав це ще до твоєї відповіді. Знаю, що весь ти, як Нарцис твій у водах, втопився у наявності. А пам'ять твоя де? У мені. Що вона пам'ятає? Все! Як же пам'ятає? Бо ж усе твоє і кожна твоя дурниця (хаос) і тирчить під твоїм носом. Весь твій мотлох, увесь бовван гвій, світ цей, лежить перед твоїми очима, гніздиться у твоїх ііницях. Лиш те одне пам'ятається, що заочне. Де ж твоя пам'ять? Бо ж у тебе немає нічого заочного. І нині навіщо вона тобі? Скажи мені: де таке око, щоб йому не було на що глядіти? Не може ж бути й пам'яті, якщо їй нічого пам'ятати. Прошу, не муч мене (проситься книжник). Я ж пам'ятаю все те, що сталося вчора... О бідолашний, з твоєю вчорашньою пам'яттю...
Вчора це твоє вже минуло. Згинула разом з твоїм вечором І пам'ять твоя. Все те є оте твоє вчора, що вже зникло, відцвіло й не впізнає місця свого. Якщо твоя земля є ніщо, то як же й не пам'ять? Ось оце вона від землі, земна твоя пам'ять, послухай: "Лице господнє на творіннях злих, яке вживає іалежну від землі пам'ять їх". Благаю, прокинься! Не погрузни ЄСь у землю! Приклади до неї й те, чого не бачиш. А прикладеш, якщо згадаєш. Тим воно велике, чим нетлінне. Нетлінне, як невидиме. Бо хто ж може розтлити заочне й невидиме? 1 що таке святе, як не віддалене від тління. Це ж є істинна пам'ять: визнати, обійняти й прийняти у наше пам'ятне дзеркало ту святиню, яка прихована, тобто від тління віддалена й сильніше од сонця сяє, тобто всім усе оживляє.
"Співайте Господові, преподобні його, і сповідуйте пам'ять святині його".
Чи бачиш, що святиня й пам'ять - нерозлучні друзі? А ти Прив'язав її до прокляття землі.
Святиня й пам'ять - це є подвійний промінь невечірнього юнця. Святиню віра бачить, надія сподівається (на неї), любов Серцем обіймає, а пам'ять пам'ятає. Ці чотири духи є одне з вічністю, з безоднею нетління, з апокаліптичним містом, із кінцем, що не заходить. Бачиш дим? Згадай вогонь! Бачиш світ цей? Згадай вічність! Що таке цей світ? Дим вічності. Вічність
Вогонь, який усе поїдає.
Дурний ловець на слід дивиться, олень не спадає на пам'ять,
слід провадить до оленя.
Глупий книжник на боввана глядить, вічність на пам'ять не і надає. А шляхи до неї ведуть. "Шляхи твої у водах великих".
Біблія є шляхи його. А ти в шляхи заглибився. Прокинься й надай. Куди ці сліди провадять? Куди ці ноги несуть? Ось Наум співає: "Це на горах ноги". Чиї ноги? Того, хто благовістить і сповіщає мир.
Бачиш? На горах твій олень. До нього ці сліди ведуть. До нього ці ноги несуть. Зводь же пам'ять на гори. Звідти приходить допомога.
Що таке Лотова жінка? - Слід. Куди вона тебе веде? -Туди, куди сама йде. Йде туди, куди дивиться. Куди дивиться, там її думка. Вона оглянулась на Содом. Жінка й Содом є одне і те саме. Содом означає те, що й таїна. Ось куди жінка привела -в Содом. А Содом куди веде? Туди, куди дим здіймається. Дим його здіймається в небо. Дим його знявся вгору. Дим, чад, дух, думка, сенс є те ж саме. Бачиш? Куди веде Содом? Жінка й Содом суть ноги. Бачиш, що йдуть на гори? "Це на горах ноги?..."
Але й гора є слід божий, а куди вона веде? - На Сіон гору веде. Та Сіон - гора земна. Вона веде до небесної. Сіон дивиться на місто. Небесна гора на ввесь світ. Ось там твій Лої живе! "Гора Сіон, у неї ж уселився ти". Де ж наш Сіон небесний? Сонце дивиться на ввесь світ. Ось тобі гора небеснії! Сонце є справжній Содом. Лотова жінка є сонце.ч У цьому боввані Лот сховався. Бачить його пам'ять чиста. Дивиться н.і нього святая віра. Сонце - Содом, а він - Сигор4. Сонце -жупел, він - фіміам. Сонце - пекло, а він - роса. Сонш западеться під землю. На вічну пам'ять буде Лот. Він тобі батько і наречений. Купідон5 і старий днями.
Прикмета 1-ша
ПРО НАСТАВНИКА
Море це: велике й просторе, повинно приходити під проводом ангелів божих. Таким був проводир Товії Рафаїл.
Ангел, апостол та істинний богослов є одне й те ж. Та звідкіля знати, хто посланий Богом? Слухай Єремію (гл. 23, вірш 22): "Якщо б вони почули мою пораду, то здійснили 6 слова мої й відвернули б людей моїх од шляху їх лукавого і від починань лукавих".
Бачиш, що посланцем від поради божої є той, хто схиляє до повчання, ще більше до віри, без якої й чеснота не чеснота Такими є: Василій Великий, Йоан Златоуст, Григорій Назианзин, Амвросій, Єронім, Августин, папа Григорій Великий і подібні до них6. Оці саме й могли з Павлом сказати: "Ми ж розум Христа маємо".
Богослов'я вчить або зцілює найпотаємніші в душі почи нання, поради й думки. "Розтліли й омерзилися в починаннях" Почин, початок, рада, ???? 7 і Бог є одне й те ж. Від ради або голови всі наші діла, як із джерела, назовні виходять. Якщо рада добра, то й плоди добрі.
Отже, богослов'я є не що інше, як викорінення злих думок,
370
цію, як каже Павло, начал і влади8. Бо якщо дві людини, земна и небесна, у тій же людині, то і два начала: одне зміїне, або о ютське, друге боже.
В іншому ці викорінюють погані думки, а на те місце и.н івають слово боже, насіння всіх добрих справ, про які можна Ьазати: "Почав Ісус творити й навчати".
Лиш любов робить справжньою ангельську мову.
Прикмета 2-га
ПРО СИМПАТІЮ, АБО СПІВЧУТТЯ МІЖ ЧИТЦЕМ 1 НАСТАВНИКОМ
Початком усього і смаком є любов. Як пожива, так і наука не сприймаються від нелюбого. Отже, зі згаданих ангелів вибрати для себе одного, який сподобається більше від інших випробувати трохи кожного або деяких із них. Тоді враз до много відчуєш особливий потяг. Одну манну всі ці їдять добрий в усіх згаданих смак, та різний.
Прикмета 3-я
ПРО ВІДКИДАННЯ СВІТСЬКИХ ДУМОК
Приступаючи до тих небесних письменників, треба прийняти очищувальні пігулки та всі старовинні, винесені з поганого товариства, думки так виблювати, як Ізраїль нічого не взяв зі руйнованого Єрихона, а коли щось затримав, то за те був Страчений. Якщо в море для обмивання йти, то навіщо залишати світську грязь? Муж двоєдушний є спокусником, дух допитливий, кульгавий на обидві ноги, ні теплий, ні холодний. Муж нейтральний є ворогом справи, а Біблія - це позов Бога зі смертними. Цей-то рід людей запитує Бога: "Чи живий горобець у моїх руках?" "Живий, якщо не задушиш", - відповідає Бог.
"Не спокушай господа Бога твого".
Прикмета 4-та
ПРО СТРАШНУ НЕБЕЗПЕКУ В ЧИТАННІ
Та оскільки, за Августином9, не лише у світських справах, й у самому раї слова божого приховані диявольські сіті, то
371
треба діяти з великою обережністю, щоб при самому читанні й повчанні закону Вишнього не заплутатися нам у сіті лукаві за прикладом Юди:
"За хлібом увійде в нього сатана".
А ось ті сіті: сріблолюбство, честолюбство, пристрасть до насолод, пиха... Всі ці духи повертаються в землю свою, тобто у черево й у плоть, звідки нас має намір вивести лиш слово боже.
Як багатьох знищила грязь Лотового пияцтва! Незліченних розтлила отрута Давидового перелюбства, а в старості його - уявна дурість діволожства. Не менше отрути в повістях про його сина. Читаємо про ревнощі Іллі й гостримо ніж на ближнього. Почувши про Єзекіїну хворобу, роздражнюємо смертельний страх і наше марновірство. Багатство Йова - жадібними, а вдячність Авраама робить нас марнославними. Лазареве воскресіння, сліпих прозріння, свобода біснуватих цілком нас перетворюють на скотів, що міркують плоттю. Само це зерно боже, тобто слово це (віра), спокушує нас, кидаючи в стихії зовнішнього світу. Тим-то й уповаємо на плоть і кров святих, сподіваємось на тлінь і клятву; обожнюємо речовину ладані, у свічках, у живописі, в образах і церемоніях, забувши, що, крім Бога, ніщо не благо, і що всяка зовнішність є тлінь і клятва. Коротко кажучи, вся Біблія сповнена безоднями й спокусами. "Цей лежить для падіння". 1 весь цей її єрихонський шлях оточений повітряними розбійниками. Скажемо з Дави дом: "На шляху цьому... сховали сіть для мене".
Чи чув ти про митарства? То ось вони! Втім, вони небилиця. Згадай, що Біблія є єврейський сфінкс, і не гадай, начебто про щось інше, а не про неї написано: "Як лев, рикаючи, ходить, шукаючи, кого проковтнути".
Пам'ятай, що небезпечна справа зустрічатися з Голіафом10 Щасливий, кому вдалося розірвати цього лева і знайти жорсткому ніжне, в гіркому - солодке, у лютості - милість, в отруті - поживу, у буйнощах - смак, у смерті - життя, безчесті - славу... Та як є притча: не всякому по-Якову, тобто по-Самсоновому вдається.
Прикмета 5-та
ПРО ЧИТАННЯ В МІРУ
Треба добре пам'ятати напучення Сирахового сина: "Багато хто від пересичення помер". Потім, як [тільки] можна, нама гатися в міру їсти, не обтяжуючи шлунка думок наших Здоровий і чистий смак задовольняється малим, а засмічене
372
горло без міри й без смаку жере. Тим-то й не велить Бог посвячувати собі скотину, що не має жування. Багато жерти, й мало жувати погано'. Той, хто читає численні, до того ж з рітими думками книги, не буде благовченим.
Якщо наш вік або наша країна має мудрих мужів набагато Центе, ніж с в інші віки і в інших краях, то причиною цього ге, що блукаємо по незліченних і різного роду стадах книг Лез міри, без розбору, без гавані. Хворий турбує різних
марин, а здоровий одною їжею ситий. "З'їж одне зі смаком, і вистачить-. Немає більш шкідливого, як різне й безмірне. Піфагор", розжувавши один трикутник, як наситився? Давид, розкусивши лиш тінь ковчега, як просвітився! Навіть
грибав, граючись. Розжуй одну преславну славу - і в численні помешкання божого цього лабіринту відкриється гобі вхід і вихід. Преславна слава, слово боже і думки його С одне й те ж. "Преславне мовилося в тобі, граде божий". "По всій землі слава твоя".
Розкуси лиш одну, наприклад, оцю славу: "Де труп, там «беруться орли".
Або оцю: "Хай птахи помножаться на землі".
Або оцю: "Злетіли птахи на тіла розсічені".
Або оцю: "Сім телиць у телицях людських".
Або оцю: "Очі твої як голубині".
Або.оцю: "Не знаю орла, що летить до сонця".
Або оцю: "Чи не твоїм повелінням здіймається орел?"
Або: "Підняв вас, як на крилах орлиних".
Або: "Покличе (Бог) зі сходу пташку".
Або: "Голос горлиці чути в землі нашій".
Або: "Хай стане сонце! - і стало сонце".
Або: "Поки прийшов, став на горі, де був хлопець".
Або: "Виніс Самсон на вершину гори міські ворота".
Або: "Візьміть, князі, ваші ворота".
Або: "Ворота ці будуть зачинені".
Або: "Хай буде похвалений у воротах муж її".
Або: "Ці сходи утверджені на землі".
Або: "Залізо не зійде на мою голову".
Або: "Спливе залізо".
Або: "Що таке людина, як пам'ятаєш її?"
Або: "Візьметься із землі життя його".
Або: "Один я, поки перейду".
Або: "Перейдемо до Вифлеема".
Або: "Не зійдеш, Боже, в силах наших".
Або: "Премудрість при виходах сподівається".
Або: "Звеселися, неплідна, народжуючи".
Або: "Сотворяться пустелі твої вічні".
Або: "Дочки твої на плечах піднімуться".
373
Або: "Будуть царі годувальниками твоїми". Або: "Підійдіть до мене ті, хто погубив серце". Або: "Нижче хребти їх, і висота була в них". Або: "Побачиш минуле моє". Або: "Пам'ятай останнє твоє". Або: "Полижуть землю, як змії". Або: "Як ластівка, так заспіваю".
Або: "Був Єфрем, як голуб безумний, що не має серця". Або: "Хто перейде на той бік моря і знайде премудрість?' Або: "Зірки засяяли у сховищах своїх". Або: "Сни побачать". "На стіни зійдуть".
"Глибоке серце людини, і хто пізнає його".
"Вода глибока - рада в серці мужа".
"Людино, посади виноград".
"Вам належить народитися з Вишнього".
"Дав би тобі воду живу".
"Ангел господній скаламутив воду".
"Хто перший улазив... здоровий був".
"Пізнався ними в переломленні хліба".
"Змія візьмуть, заговорять новими мовами".
"Встань і ходи. 1 скочивши, встав і ходив".
"Встань, сплячий, воскресни із мертвих".
"Жінці було дано два крила орла великого". Хто розв'яже хоч один зв'язок, У тому сяє ізраїльське око.
Хто премудрий, той і збереже це. Тобто завважить, дотри мається, збагне й розміркує. Коли чуєш оце: "Згадуйте жінку Лотову", то не досить згадати лиш те, що у Лота була жінка Така пожива є голодна, нежирна, неситна, худа, коротко кажучи, пустий колос і худа корова зі сну фараонового й світської суєти12. Та треба обмізкувати й пригадати те, куди веде розуми наші цей солоний бовван? Що ж навіює нам ця несмачна й буйна корова? Не звертайся серцем твоїм у Содом жадібної тліні й суєти, не спочивай тут у смертній тіні, ;і простягайся в майбутнє на гору з Лотом і так іди, щоб осягнути сіль, і нетлінну силу цієї тліні, і славу її воскресіння. Щоб тс, що посіяне в тліні, встало у нетлінні, щоб ти заспівав: "Встань, славо моя!" "Один я, поки перейду". І будеш отим блаженним подорожнім і чужинцем, про якого питає прозірливий Варух "Хто перейде на той бік моря і знайде її?"
Оце-то й означає згадувати: "Згадуйте жінку Лотову". Тобто розжуйте, розкусіть, розтовчіть, розбийте й зруйнуйте цього ідол;і, роздеріть лева, цього диявола, і знайдіть всередині нього сховану їжу й солодкий сік вічності, невідому й таємну премудрість божу про яку Ісайя: "У сховищах спасіння наше". Із двох сутностсп складається слово боже: "Одне каже Бог, та подвійне чути".
374
Дві країни має біблійне море. Одна країна наша, друга - божа. На нашому березі колоски порожні, а корови худі, на другому ж боці моря і колоски добрі, і телиці добірні. Наш берег і бідний, і голодний, заморський же є Доброї Надії гавань, лоно або затока Авраама, місце пребагате, де увесь Ізраїль пасеться й спочиває, залишивши на голодному боці содомлян. "Хто перейде на той бік моря?" А ось хто: "1 полечу, і спочину". "Я заснув, і спав, і встав".-Ось і дівиця: "Під тінь його забажав і сів". Спочивай, душе моя, мудра діво! Не бійся. "Коли поспиш, то солодко поспиш".
0 раю мій, раю! Ми тебе шануємо, але не розуміємо. Ах, мудро слід смакувати слово боже, зубами сина Якового жувати треба. "Юдо! Ліг, заснув ти, як лев". 1 не дивно: він міг розжувати й знайти собі насолоду спокою. "Як рай насолоди, земля перед лицем його".
1 всі ті мають Юдині зуби, про яких написано: "Як ранок, розливаються по горах люди численні й міцні, подібних до них не було одвіку". "Праведник дерзає, як лев".
"'Згадуйте жінку Лотовуї"
Всі створіння є тінь привиду, а Бог є дух видіння. Ось тобі два береги Хвалинського моря13: північний і південний. "Згадуйте жінку Лотовуї"
Чуєш похмурого привида? Згадай через цей морок світло видіння. Торкаєш невідчутного солоного кумира; чому череь цю прикмету не спаде тобі на серце сіль нетління й смак вічності? Бачиш північний берег? Згадай на ньому південний, невидимий. "Із півдня прийде Бог". Приготуй паску. Бо ж тут не нажитися. Не ногами перейдеш, ні кораблем, ні крилами. Сам Господь полонить серце твоє і переставить від смерті до життя, від буйства - до розуму й суду. "Бо шлях господній є суд і милість". Якщо дивишся на цю жінку, то чому перелюбствуєш у серці твоєму? Навіщо думаєш спочити на її плоті й крові? Чому не розміркуєш, що плоть і кров не є царство небесне, не є спокій і насолода, а мертвий цей бовван, тінь і привид, а ця прикмета веде тебе до твоєї мітки, до мужа свого, щоб не з нею, а з ним тобі спочити й відчути насолоду. "Ти знищив всякого перелюбного від тебе".
Хіба ж є щось велике муж її Лот? О друже мій! Коли син Авраама є великий чоловік Христос, а його ж племінник Авраамів чи здається тобі чимось малим? Про весь цей рід сміливо скажемо: "Рід же його хто пізнає?"
Лот є ота людина, про котру написано: "У запах миру твого, йдемо".
За ним-то й течуть чисті діви з північного берега на гори Кавказькі, щоб упитися й спочити. "Вп'ються від жиру дому твого". Лот є одного роду зі смирною, тобто жир, або клей із
375
ароматних дерев. Ось премудрість божа! "Як смирна, випусти» запах". "Смирна, й стакти, й касія від риз твоїх". Грецьке слово - стакти, а по-єврейськи - Лот. Чи стакти не благий дух? А дух благий чи не те ж саме, що й Бог? Шабаш! Тут спочиньмо! "І полечу, і спочину". "Господь пасе мене". "На багатому місці посели мене".
"Згадуйте жінку Лотову"
0 жінко, жінко! Ти й горе, і насолода моя. Живиш і умертвлюєш... Якщо б ми любили тебе так, як твій найсолод ший муж Лот, як і Христос церкву свою, то ніколи б ми не розлучали тих, кого Бог поєднав. Тайна ця велика... А нині, холодно й неосмислено люблячи, а безтолково й безпам'ятно згадуючи тебе, не згадаємо про мужа твого, розділяючи нероздільну двоїну й забувши пораду божу: "Сину людський, щоб не сотворив ти дітей за плоттю".
1 неможливо, щоб ця Єва не вкусила смертних плодів і не породила дітей на пагубу тоді, коли з нею почнуть амуритися підлі, плотоїдні й хамські оті серця, які описані так: "Полижуті. землю, як змії, що плазують по землі".
"Пізнай, наче попіл серце їх, і спокусяться". "Вороги йот землю полижуть". "Смерть врятує їх". "Отрута гаспидів під устами їх". "Гріб відкритий - гортані їх". "Візьми мене, Господи, від людини лукавої". "У серці і в серце мовили зле' Як так? А ось як! Принесли з собою злість у серці своєму, тому й не знайшли доброти і в серці жінки Лотової, крім слін потопних і мови облесної, з якою прийшли. До доброти ж тієї, прихованої, не дісталися. "Вся слава дочки царевої всередині"
І це ті содомляни, що бродять по околицях міста. "Преславні говорилося в тобі, місто боже". "Марія зберігала всі слова и серці своєму".
Та як же їм і знайти? Бо ж "глибоко серце", а ще більше отій людині: "Зійде із землі життя її". А їх справа плазувати та їсти землю всі дні свого життя. Смерть їм - хліб, а мати -ніч. "Зголодніють на вечір і обійдуть місто". "Проклятий ти більше, ніж вся скотина!" "Проклятий Ханаан-підліток!" "0 нетямуща й тверда серцем!"
"Згадуйте жінку Лотовуї"
О прекрасна моя й благословенна серед жінок, неплідна! Не можу досхочу намріятися про тебе - така солодка мені пам'ять твоя, пам'ять Лотова. Сім мужів і 7000 мала ти, і нині маєш, але всі перелюбні, крім Товітиного сина, а Рафаїлового друга Товії. Цей накадив покій нареченої й ложе твоє фіміамом і запашним чадом, що виходить із найсолодшої пам'яті про мужа твого, хай буде вічна пам'ять праведникові, переспав із чистою нареченою соромливо й цнотливо, поза бісовим ідоловим смородом, знайшовши, як у рибі печінку, всередині цієї царської дочки
376
славу її, касію й стакти в ризах її; виростив дітей не на рабство, а на свободу, які не від похоті жіночої, не від похоті чоловічої, а від Бога народилися, як зробив отой пророк: "Віднині дітей сотворю, які сповістять правду твою, Господи, спасіння мого". "Я заснув..." Скажіть мені, хто з вас чоловік, який боїться Господа? Хто? Не Ханаан-підліток і хлопець, а муж отой справжній: "Господь з тобою, муже сильний".
Чи є хто із числа отих мужів? "Мужі, любіть своїх жінок". "Я ж говорю про Христа і про церкву".
Тож полюбіть зі мною неплодовиту оцю! "Звеселися, неплідна, ненароджуюча!"
Якщо ж ця не подобається, то крім неї є численні царські дочки. Які? А ось вони: Юдита, Руф, Рахіль, Ревека, Сара, Анна, мати Самуїлова, люба Давидові Авигея, Даліла Самсонова, Фа-мара, Есфір. А Єву ти забув? 1 чи не читав ти, що ангели божі амурилися з дочками людськими? Оці-то дівчатка зогрівали старість Давидову. З тими ж кохався і син його, і в одній хвалить усіх в одній із останніх притч. Всі ці жінки амуряться й народжують не на нижніх північних берегах і полях, а на крутих гірських черкеських вершинах, у безпечних місцях райських; і про цих-то олениць запитує Бог Йова: "Чи зрозумів ти час народження кіз, що живуть на кам'яних горах?"
Отам-то й оновлюється орлина юність Давидові. Виростають ві роги і йому, й козам. Там і євангельські олениці: Єлизавета Маріам, що піднялася в гірне. Туди ж піднята Петром і авіта. тобто сарча, сайгак. Туди відсилає ангел і мироносиць, оротко [можна ] сказати про всіх: хай не розтлиться їх вочість. "Дано було жінці два крила орла великого". "Згадуйте жінку Лотовуї"
Що ж ти думаєш, о амурнику мій? "Не такі поради мої, як поради ваші".
Знай, друже мій, що Біблія є новий мир і люд божий, земля живих, країна й царство любові, нагірний Єрусалим; і крім ницого азіатського, є Вишній. Немає там ворожнечі й розбрату. Немає у тій республіці ні старості, ні статі, ні відмінності - нее там спільне. Суспільство в любові, любов у Бозі, Бог у суспільстві. Ось і кільце вічності! "Від людей це неможливо".
Покинь думати, щд Єва - стара або чужа жінка. Ці думи піл берегів содомлянських. "Гроно їх - гроно жовчі". Цей-то корінь уверх проростає, багатьох оскверняючи. І чи не оск-иернились численні, прочитавши про Лотову пиятику? "Все ж бо чисте чистим". "Та осквернився їх розум і совість".
Плюнь на бабині й дитячі казки, (читані) невіруючими чіпцями, і на брехню, відригувану плотоядними зміями, які Ікммили Єву, які звертають своє лукаве око назад у Содом, І евоє блювотиння. "Виголодніє, як пес".
377
377
А ти, мій друже, поспішаючи й не оглядаючись ні праворуч, ні ліворуч, старанно йди в гірне, куди кличе тебе не ошуканець змій, а прозірливий Захарія. "О! О! Біжіть із північної землі". 1 Ісайя: "Відступіть! Відступіть і вийдіть звідси". "Прийди, і покажу тобі суд любодійців великих". "Як від вина люті любодіяння свого напоїв усіх поган". "О місто крові, все брехливе, сповнене неправди... Звук бичів і звук гуркоту коліс, і кіннотника, що проїжджає, і колісниці гуркітливої... Відкрию минуле твоє перед лицем твоїм і покажу поганам сором твій і царствам безчестя твоє... Покладу тебе в притчу... Напущу на тебе глухоту за нечистотами твоїми". "Впаде, впаде Содом". "Згадуйте жінку Лотовуї"
Та, о друже ти мій! Спершу зодягнись і приготуйся для тієї Сінайської гори, що куриться тим солодким димом нашого Лота. "Ми є запах Христовий". Прошу, будь мудрою дівою, коли схочеш бути в Кані Галілейській1 і насолодитися соком, засолодженим посохом Мойсеевим і перетвореним із сечі огидних цих псів, (що мочаться до міської стіни). Заплач, о Єреміє, що "зменшилося" добрих днів". А ти веселіше заспівай, о Ісайє!
"Світися, світися, гірне місто!" "Зведи навколо очі твої й дивися". "Це дочки твої на плечах піднімуться". "Які вони?' "Вони, як хмари, летять і, як голуби, з пташенятами до мене". "Відчиняться ворота твої завжди. Прикладеться до тебе багатство світське..." "Радій, пустеле". "Хто дасть мені крила? І полечу..."
Та як же тобі до того весілля й до нагірного подружжя дістатися? Як приступити до неоглядного Кавказу й злетіти на кручі його? "Перетворю трудне для нього на легке". "Дам їм шлях новий і підуть". Який шлях? Ніколи ти його не пізнаєш. Як же? Скажу. Якщо хто не народжений породою з отої вишньої країни, то не може знайти отого шляху й зійти в нагірне. Мовчи мені з дурним питанням Никодимовим. Плоть, тричі народжена, є лиш грязь і лиш той же земний бовван. Та нужда в тому, що глиняна твоя природа зачне, прийме і вмістить, як нива зерно, насіння нагірної породи й нових людей. Слухай, насіння, що висівається за родом. Чуєш, за тим високим родом. "Рід його хто пізнає?" Ось тоді-то народжене від духа є друге, нове й інородне, крім того, що народжене віл плоті, якщо сказати Мойсеевим стилем: "Людина - людина", тобто душевна разом і духовна, не всім знайома: "Я, котрий каже, є від вишніх, ви ж - від нижніх". Ось у чому, повторюю, нужда! Щоб із твоєї купи гною блиснув алмаз, а від піщаної твоєї гори відкотився отой наріжний камінь. Щоб болото й грязі, твого трупа проростили стебла трави, які випускають насіння за родом божественним. Щоб польові й дібровні лілії та запашні кущі виникли із землі й понад землею твоєю. Хай твої мерти і
378
иїстки проростуть, як трава, хай підніметься тінь тільця твого і пустеля твоя вічною в роди родів. Оце-то й є народитися «друге, тобто з Вишнього, і знайти в собі те, що ніколи не починало бути, а ти лиш глухо про це чув без будь-якого смаку, І на серце тобі воно не спадало, і ти того не чекав, не думав про те, а якщо й думав - то дума твоя була подібна до беззубого немовляти, що обертає в устах своїх найблагородніший із соломонових садів горіх, та не по своїх зубах.
Якщо ж комусь прийшов час і вдалося розкусити самого ибе, то цей у своїй світлиці, коли й на думку не спадало, без надії, викопав золото. Яке? Оте. "Золото тієї землі добре, і там рубін". "Радійте зі мною".
Тоді серце стає доброю нивою, падає й приймається вічності ісрно, а плоть, як поле квітами і як суха в кущах палиця, процвітанням весняних гілок, наче горіх, наповнюється зерном отим: "Я хліб живлющий". "Я квітка польова й лілія долин". "Підняла земля трав'яну рослинність". "Квіти з'явилися на І іемлі".
У якийсь час з вишнього вдруге буваємо народжені чистою ні вою, яка зачала й вмістила того, хто лиш один і один святий. "Це раба господня". "Господи, у череві зачав, і поболів, і породив дух спасіння твого". "Слово плоттю було і вселилося в нас".
Розумій же мені і пам'ятай віднині про богословське створення отієї людини. "Сотворив Бог людину".
У гірній республіці все нове: нові люди, нові створіння, нове творення - не так, як у нас під сонцем, усе мотлох мотлохом І суєта суєт. "Всі діла його у вірі". "У творіннях рукою твоєю почався". "Хто творить ангелів духами своїми". "Сотворю, і кто відверне?"
Слухай же! Хай напишеться це пальцем божим на серці! ('творення людини - це друге народження. Воно буває не тоді, коли содомська людина з плоті й крові, і начебто із болота й грязі горщик, здіймається, зліплюється, утворюється, виробляється, стоїть, ходить, сидить, махає; очі, вуха, ніздрі має, рухається й пишається, наче мавпа; жартує і багато говорить, к римська Цитерія15; відчуває, як кумир; мудрує, як ідол; І намацує, як підземний кріт; обмацує, як безокий; пишається, к безумний; змінюється, як місяць; непокоїться, як сатана; павучиться, як павутиння; голодна, як пес; жадібна, як водяна кнороба; лукава, як змій; ласкава, як крокодил; постійна, як море; вірна, як вітер; надійна, як лід; розсипчаста, як порох; зникає, як сон... Оця кожна людина фальшива: тінь, пітьма, ра, тлінь, сон.
Коли ж буває пряме створення людини? Тоді, коли [настає ] ге народження. Не дивуйся з цієї слави й цього слова: "Вам належить народитися з Вишнього".
379
Тлінний кумир обмежений, закритий тіснявою. Духовна ж людина вільна. У висоту, вглиб, вшир літає без меж. Не заважають їй ні гори, ні ріки, ні моря, ні пустелі. Провидить віддалене, прозирає приховане, заглядає у минуле, проникає у майбутнє, ходить по поверхні океану, увіходить зачиненими дверима. Очі її голубині, орлині крила, прудкість оленя, левова відвага, вірність горлиці, вдячність лелеки, незлобність ягняти, швидкість сокола, журавлина бадьорість. Тіло її - діамант, смарагд, сапфір, яшма, фарсис, кришталь і рубін. Над головою її літає седмиця божих птахів: дух смаку, дух віри, дух надії, дух милосердя, дух поради, дух прозріння, дух чистосердя. Голос її - голос грому. Несподіваний, як блискавиця і як шумний буремний дух. "Де хоче, дихає".
Господи! Чи це отой чоловік, якого ти пам'ятаєш, поставивши його над ділами рук твоїх? Мила тобі пам'ять цього праведника. Мило згадувати його при жінці Лотовій. Хочеш покласти і на наше серце ім'я і пам'ять його. Заради цього звів ти його перед очі наші, одягненого в бовваніючу шкіру нашу, щоб прославити в нас і сина і того ж брата твого, посланого на наше спасіння. Та ми не вгадали і замість нього самого розділили собі ризи його за модою Пентефрієвої жінки16. А мода ця звідти, що содомляни відчувають лише відчутне, позбавлені Ісаакової здогадливості, який удихнув від риз свого сина пахощі Лота. Ми, захоплені цією модою: ні Лота, ні жінки його не впізнали. Через це та безплідна була для нас просто неплодовитою, коли ми з Ісавом на содомському полі забавлялися полюванням, не на горах з Яковом, забувши пораду пророка Наума: "Не торкайся полювання". Слухай, о місто крові: не торкайся полювання. "Бачив, і це муж один". "Здійметься пишнота його понад небеса". "Помисли серця його в рід і рід".
Ось тобі друге народження, і пряме створення! "Дух святий зійде на тебе...", тобто невідчутний, інший, новий, вічний, словом, скажи: "Останній Адам у дух животворний".
Якщо "всі діла його у вірі", тоді й людина, Богом створена, є невідчутною. Дух духа творить. "Народжене із духа є духом". Сліпота содомська своє, від плоті народжене, відчуває, не простягаючись удалину, а Ісаакова віра, відчуваючи синову ризу, зауважує невидиме, крім відчуваного, і при глухому боввані, який бовваніє в плотських очах, зводить голубине око на щось вище, і, приєднуючи до підлих і гнилих думок високі й прозорливі, які насичують серце, думки, що наче знялися високо-високо й на просторах гірних небес гуляють, приманюють до поваленого цього стерва орлиних пташенят, соколів, кречетів, воронів, щоб не пожерло, як у сні фараоновому, худе содомськс стерво чисту й вибрану телицю і діву премудрості божої, а
380
замість того мертва життям і смердюча содомська їжа хай буде пожерта славою нетлінною, силою воскресіння й високими Пічного думками, наче орлами, що звисока налетіли. Ось! "Де Груп, там зберуться орли" - герб повірників. Ось що є! "Хай птахи помножаться на землі".
Чи розумієш нині оце: "Прикличе зі сходу птицю?" Або оце соломонівське: "Око, яке лає батька і докучає материній парості, хай виклюють ворони й орлині пташенята". "Як орел, покрив гніздо своє і палко забажав пташенят своїх".
Цей гірський орел перероджує нас, створюючи з плоті духів і ноїх, із несущих - сущих, зі скотини й звірів - людей; народившись у боввані нашому, як у горісі й колосі зерно, а в ягоді виноградній мед солодкого соку. "Закон твій посеред черева мого". "Посеред вас стоїть, його ж не знаєте". "Це діва н черево прийме".
Не зі сторони він приходить, і не із плотських вив'язується 11 гей вічний, цілісний, але у нашій же плоті, наче світлоносна іікра у кремінці втаюючись, нарешті, свого часу, як лілія із ниви і як у безводній пустелі джерело, з'являється. Його і правді перетворює оте райське джерело: "Джерело вийшло і напоїло всіх".
І в оцю самісіньку ціль пускає Ісайя таку стрілу: "Кості по! зажиріють і будуть, як виноградник напоєний, і як джерело, и якому не висохне вода..." "Кості твої проростуть, як трава, і розгалузяться, і наслідять роди родів. 1 створяться пустелі твої нічними і будуть основи твої вічні родом родів. І назвешся торцем огорож, і, стежки твої посеред (них) заховаєш".
Зчудувалась, почувши про Цю воду, самарянка. Просить її Учителя, побажавши її з оленем Давидом. "Хто напоїть мене модою?" Не содомською, а з вертепу вифлеємського, із роси, красот і висот Йосифових, від гір Аермонських, що сходить на ("юроду Аарона і на всі покидьки плотські, хай збудеться на плаго: "Ріки із черева його потечуть".
При цьому чоловікові зникає у нас сліпота й нежить, а ніс його - нюх і здогадливе оте Ісаакове почуття, що може нюхати Лотове кадило, стає високим, як соломонівська піраміда, просто »кажу, Біблія, котрій він, як родичці своїй каже: "Увійди в сад мій, сестро моя, наречена"; "Хто він, який приховує від мене рилу, а слова тримає у серці? Чи сподівається від мене втаїтися?"
Цей муж, зачатий від тебе, чистої діви, без мужа ж народжений, а не створений від Бога без матері - дух від духа, і ішло від світла, залишає вас, батьків своїх, і прилипає до жінки і юєї, цей справжній Лот закричав від радості: "Це нині плоть від м юті моєї, і, наче вино в чашу наливається, хай будуть обоє в иному". "Відчини мені, сестро моя". "Ворота ці зачинені будуть і крім нього, ні для кого, хто смертний, не відчиняться".
381
Ось хто відкриває нам шлях у гірне: "Знаю чоловіка, що пройшов небеса".
Він не лише на неприступні вершини гір Кавказьких, а й на небо, навіть до Сатурна і в саме сонце сходить і опускається. Не думай: "Як каже цей, як з небес зійшов?" "Не нарікайте поміж собою". "Я двері".
"Згадуйте жінку Лотовуї"
А коли прекрасне це дитя єврейське задушиться чи потопом зміїного блювотиння, чи злобою іродською, тоді не тільки Рахіль і Юдита залишаються вдовами, а й усі дочки єрусалимські ридають, позбавлені нареченого й весільних шат. Не думай, що плач Єремії звернутий на нижнє місто, а не на вишнє, біблійне, на матір нашу. "Хай плачу день і ніч". "Як віднялася від дочки сіонської вся краса її". "Перелюбствують усі". Отоді-то прекрасна ця наречена сумує, кидається, бігає, шукає його: "Розшукав його та не знайшов його". Напали ж на мене содомляни, які тінь відчувають, били мене, поранили мене; задоволені негідники ці недостойні тим одним, що здерли з мене одяг, розділили ризи мої між собою, та не вдихнули із риз моїх насолоди й бажання мого, лілії моєї, запашного мира нареченого мого Лота!
Відступіть від мене у полум'я й жупел содомської насолоди вашої, о перелюбники! Тікайте від мене, змії, що пожирають землю, пси, що мочаться до міської стіни, плотоядні звірі, вепри дібровні. Жеріть терня й чортополох. Ось салат для ваших губ! Райський кущ не для ваших ніздрів. Зуби ваші Агарині, очі Ліїні17, вуха гаспидові, ніздрі й ніс свинячий і поганий, що не може почути духу божого ні в райських квітах, ні в святая святих, ні у стовпі хмарному, ні у стовпі соляному, ні у піраміді ліванській... "Дивився праворуч і поглядом не виказував, що знає мене". "Глянув, і тут не було чоловіка, і не бачив мужа, всі відхилилися в Содом, непотрібні були всі до одного".
Де ти, о чоловіче, чоловіче? Яви мені образ твій і дай почути мені голос твій, бо я зранена любов'ю чистою, нетлінною, цнотливою. Виведи з темниці содомської. Звільни твого небожа з полону, вірний чоловіче Аврааме, щоб ми пішли в гірне старанно й там, на гірному місці, зазнали насолоди, нові люди, від нового вина, і спочиньмо. "Згадуйте жінку Лотовуї"
Умійте, друзі мої, згадувати жінку Лотову. Коли в божих книгах читаєш: пиятика, наліжництво, кровозмішення, амури й т.ін., то не барися на содомських цих вулицях, а проходь не задумуючись по них і на шляху грішних не стій. Бо ж Біблія не до цих вулиць, а лиш через ці вулиці веде тебе у нагірні країни і чистий край, - не у плотські мудрування - й виходить до вічного. Біблії не потрібне черево, цей наш нижній бог, ані шлюб, ані цар плотський. Вся вона у вишньому Богові
382
Невже ти й у цьому слові не відчуваєш смаку? "Премудрість у виходах співається" або: "Не впивайтеся, а бесідуйте в проходах, тобто в пасках". Ей! Ця Лотова байка здавна псує читців з невмитими їх руками й ногами, роз'ятрюючи в них догоджання плоті, і на неї пальцем вказує Павло, щоб не впивалися вином, а під виглядом вина напивалися б духа божого і вина Нового завіту, не содомського. Ось причина умивання ніг перед Тайною вечерею! як же й Мойсей підготовлює Ізраїля до споживання паски, щоб у порожньому маскараді, підперезані, стоячи, і в капелюхах, і з хами паску їли. А що означає ця церемонія? Те, що Біблія є паска, прохід, перехід, вихід і вхід
Що ж далі? Те, що Біблія є книга й слово, яке заповів Бог. lia! Та це, скажеш мені, і бабуся знає. Чи не так? Звичайно. Знає це будь-яка дурепа. То тепер із твоїх же уст суджу тебе. Чому ги не сидиш удома, коли цей день не є твій робочий, а субота Господу й Богу твоєму? Навіщо ти зі свого ганебного будиночка нікчемний мотлох носиш в суботи, в покої, в чертоги, у світлиці й житла божі? Навіщо пхаєшся з твоєю бідністю й смородом у місто Вишнього? Ти забув те, що й баби знають? Не спало на думку, що Біблія є храм слави Вічного, а не плотського твого паскудства? Навіщо ж ти там знаходиш пиятику, марнотратство твої амури? Чи це не є оскверняти суботу, преблагословенну суботу? Гей, оскверняєш, коли вводиш рабське ярмо й тяжку ту в країну досконалого миру й свободи. Будь ласка, оцнотлився. Роззуй свої чоботи вдома, обмий руки й ноги, облиш усе твоє тлінне і переходь до божественних. Паска! До цього переходу Іііблія для тебе і міст, і сходи. Паска! Там тобі воздається замість і лінощів усе нетлінне. Паска! Скуштуєш, чого око твоє не бачило і на серце тобі не приходило. Паска! Якщо вона б'є тебе в щоку, повернися другою, південною до неї стороною моря. Паска! Якщо благо віддаєш ш за благо, то не велика ще в тобі благодать. 1 заблудлий читець теж творить. Та коли зло тобі являє, а ти іамість того знайшов їй благо, тоді-то ти син Вишнього і оця-то « паска. Чи показує тобі й вихваляє в Лоті пиятику? Згадай, що наша пиятика лиха, а божа добра.
Паска! Твоя мати Біблія нічого не хулить, крім твого, і нічого не хвалить, крім божого. Паска! Чи хвалить змія? "Будете хитрі..." Пом'яни премудрість Христову. Він сам є змій. Паска! Чи радить усе продати, а купити ніж?
О немовля! Не згадуй про твій ніж. Це той кинджал, котрим через черево внук Аарона Фінеєс проколов ізраїльтянина, що чинив перелюб з мадіанкою, - одним ударом і його, і її.
О читці мої, читці! Хай дасть вам Господь мій цього кинджала, щоб відсікти отруту й шкоду Лотової оцеї жінки, кохається з численними. Хай проколе лоно цієї повії, навіть кісток і мізків її, найтонший, гострої сили й духа божого!
383
Паска! Чи величає вона перед тобою сонце, місяць, зірки, райдугу, квіти, трави, дерева, птахів, риб, людину - володаря всіх отих створінь, що творяться в світлій господній седмиці? Будь ласка, онімій на якийсь час із підлим твоїм світом і з усіма смертних письменників смертними коперніканськими системами. Облиш весь цей фізичний гній і полову дурним і шмаркатим дівам. А сам їж з Єзекіїлем запашну проскурку й ситну манну священної паски божої, переходячи від землі до небесного, від відчутного до невідчутного, від нижнього, тлінного у світ першородний. Паска! Звели так, як Навин Ісус, і скажи сонцю: "Залитися в твоєму світі! Тепер ти мені не потрібне. Я йду до сонця, кращого за тебе. Ти годуєш, освітлюєш і зігріваєш раба мого, плотську систему. А те невечірнє сонечко самого мене, мій центр, мої думки, мою сердечну безодню, яка нічим видимим і відчутним не може бути задоволена, що хвилюється непогамовною люттю жорстокої спраги, ширшу від усіх Копернікових світів, насичує, насолоджує, вгамовує і цілком втішає".
Паска! Хай стане сонце на заході! Хай гляне серце твоє на нове світло, викликане з пітьми й мороку, із сонця вечірнього, що засяяло над ширшою від небес безоднею серця твого! Хай пам'ятає пам'ять твого серця, чого не бачить твоє тлінне око! Господи! Що таке твоє світло, про яке нам нагадує монумент західного сонця? Скажи мені. "Скажи мені, Господи, мій кінець, і число днів моїх, яке є, хай зрозумію". Відкрий мені: до якого кінця веде нас і куди цей день наш, це сонце наше? Покажи мені, яке є і що означає число днів наших, число седмиці, бідної цієї седмиці днів цих наших? "1 був вечір, і був ранок..."
О нетямущі! Які ми зашкарублі й тупі в розумінні пророчих пісень! Та чи цей преподобний образ, щоб зобразити преподобного мужа? 1 щоб поставити всесвітнє оце око як монумент недремного ока? Цей є отой муж: "Господи, що є чоловік, як пам'ятаєш його?"
Пророки уподібнили його до нашого сонця. "Чоловік до суєти уподібнився". Чи не гірне царство Біблія? Чи не він цар блаженної країни живих? Чи не цьому (належить) влада на небесах і на землі? Чи не він суддя над ділами рук божих? Чи не він початок і кінець усієї Біблії? Чи не він поклав на сонці поселення своє, одягаючись світлом його, як ризою? Чи не він пяддю виміряв седмицю днів наших? Чи не він є премудрість, що створила собі цей дім семипірамідний? Чи не його оспівує сонце і ота пісня: "Хай буде із сонцем" Його-то небеса проповідують, йому-то слава у вишніх цих фігурах, він-то є день, джерело вічності, ні у висоту, ні в глибину, ні в ширину не обмеженої, що наповнила й носить будь-що до останньої жилки й волосини. Оцьому-то дню, дню великому й дивному, наш день відригує слово, й слово благе
384
і їси день наш є ікона й картина, є образ для отого, море й кит, о Йону відригує.
"Це вам знамення". У цих сонячних ризах, у цій плащаниці пеленах знайдете немовля, красивіше за всіх синів, сина ого: "Поки прийшов, став угорі, де було дитя". "Це благовіщую вам радість велику! Благовіщую зі старого дня - новий, із плачу - радість вічну. Засурміть, небеса! благовістіть і ви, друзі мої, благовістіть день за днем.".
Зрадіймо й звеселімося у цей день! Не в погану сторону завело ти нас, о сонце наше! І ти, вогненний херувиме! коліснице нашої нової людини. Довезла ти нас, коліснице же, туди, куди довела волхвів зірка. Інші на цій колісниці е знайшли нічого, крім фізичного болота і своєї плоті. Самі сіли на ній і на конях її, наче на чомусь твердому. Тому й загрузли у вогняному цьому морі сонячному, у содомському цьому вогні й жупелі. Ми ж, прикликавши ім'я боже й отого Ісаїного чоловіка: "Царя зі славою побачите, і очі ваші побачать землю здалека", - дісталися з Ізраїлем до гавані, до твердої вані південної сторони, облишивши колісниці гонителів з вершниками їх у потопі вод великих, співаючи Господу нашому переможну пісню. "Ці на колісницях, а ті на конях". "Погрузли, к олово у воді".
Залишайся ж ти, коліснице, собі! Тепер ти не потрібна, оли довезла до того, кому ім'я схід, й довела нас туди, де було итя. Він тобі велить: "Хай стане сонце". І стало сонце. Ось так-то належить їсти паску і на виходах насичуватися премудрістю. Розмовляти в проходах!
Паска! Таким чином зустрічайся й з місяцем, і з усім мотлохом нанесених у седмицю створюваних істот. Не зачіпай клятви єрихонські, січи з Навином будь-яку безбожну мову, навіть без меж. Усе те поганство, що клятва, все клятва, що плоть, все те плоть, що тінь, знамення, образ або межа... Чуєш! Січи, не щади нічого. Заколи з Петром будь-яке там дихання, покинь мертве, їж живе, оскверняй скверне, а святи святе. Один святий, один Господь. "Зранку бив усі грішні землі..."
Чинити беззаконня означає: духовне перетворювати на плотське, а боже діло - на людські й фізичні плітки: псувати матір нашу спільну - Єву - Біблію, життя наше по-зміїному. Для себе ж все освятив Бог, навіщо до себе тягнеш, о змію? Навіщо руйнуєш, що створено, о вбивце? Плоть ніщо, і все плотське є ідол і ніщо. Зроби духовним - ось істина! Ось діло! Ось створення! Сотвори ангелів - духів, а не плоть. Все те ангел, що служить Богові, все те служить, що хвалить, все те хвалить, що для нього зібране, зроблене, посвячене. Слухай все і сотвори все, тоді ти мені муж мудрий, що заснував собі храмину на камені, не на піску. Ось твердість! Паска! Чуєш
385
воскресіння? Не пхайся зі своїм! Чуєш народження? Забудь твоє! Чуєш про дочок Лотових? Не згадуй людей і дому батька твого. Проходь, о дочко моя, далі, прихили чуйне вухо твоє. Пророки тобі твоєю мовою кажуть, та не про твоє, підлими й старими промовами, але нове й премудре. Проходь твоє. Виходь до доброго. Ось що означає: "Премудрість у виходах співається". "Мої виходи - виходи життя".
Вознесися хоч до сонця, як орел, і сонце є тлінь і мотлох, а ти все ширяєш у повітрі. Цим орлом гребує Соломон: "Не знаю орла, що ширяє в повітрі". Не лише все під сонцем, а й саме сонце є мотлох й суєта. Будь-яка система світу є ідол Деїрського поля18, а золота голова його - то сонце. Поки ти у світі, доти ти в суєті, а не у виході божому з гострозірним отим повірниковим орлом, про якого, як про коханого, запитує Бог Йова: "Чи не твоїм повелінням здіймається орел?"
Все підле і все низьке, крім Бога, і не можеш похвалитися з Павлом: "Не даремно йшов". Поки плазуєш зі змієм, ненависним Соломонові, по камінню й по стихіях фізичних, а :і орлом, що має око совине, літаєш по відчутному повітрю "Всяка плоть - сіно".
Злети над стихіями, пролети всю повітряну безодню, вилети з усієї тліні в непорушну твердь вічності, ось тоді-то ти перебуваєш у виході Ізраїлевому, із рабства фізичного, бідного, зруйнованого. У той час заспівай з Авакумом оцю пісеньку: "Господь Бог мій, сила моя, і повела ноги мої до завершення, і на високе зводить мене, яке мені перемогти (належить) у пісні, що оспівує його". Бачиш? Як високо здіймаються пророчі музи! Зауваж і розжуй оце: "Перемогти у пісні". Тобто піднятися туди, куди божа муза веде. Так і римляни говорили: "????????????????"1'. Це означає переставляти гори, щоб фізична тінь не заважала Лотовій дочці, щоб не заступала вірі орлиним оком, наче в телескоп, бачити віддалене й високе, та всюди суще світло, що світиться за пітьмою, поверх пагорбів, що виникають серед потопу; землю й гавань ізраїльську, обітовану, високу, нагірну, затоку, надра й лоно Авраамове, камінь і дім мужа мудрого; гніздо горлиці, улюблені поселення сил Господа; суботу й шабаш дуже небезпечного плавання; кінець днів і сповнення ридання свого той кажу тобі, схід і вихід, і паску, що була центром солодкої бесіди отої між отими трьома співрозмовниками: Христом, Мойсеєм та Іллею на Фаворі. "Прийдіть, зійдемо на гору господню..."
Та, о Господи! Не зведеш нас довіку на твою гору нашою силою й мудруванням, хіба твоєю єдиною. "Не вийди, Боже, в силах наших". Лиш ти даси нам допомогу. Виходи твої високі виходять у живе, а всі ми з фізичної суміші, плоть і кров, дух, що блукає по мертвих стихіях, не звертається в гірне, хіба в
386
Содом. Хто ж зійде? Адже хотіння готується від Господа. І орел мою ж повелінням злітає. Де ж нам узяти другу волю, другу душу, серце й око?" Ось де: "Вам належить народитися з Вишнього". Тоді відчуємо смак у цьому. "Премудрість у виходах співається". "Згадуйте жінку Лотову"
Якщо ти, мій друже, народжений з Вишнього і ти особливий сутністю, то здрастуй ти, дочко Лотова! Радій, наречена ненаречена! Чуєш, дочко! Не забудь, що в країні, у царстві живих, немає віку, статі й різниці. Всі там у Бозі, а у всьому ніяким є Бог. Коли ти дочка, то й наречена, і мати, й сестра, и Лот тобі і батько, і наречений, і син, і брат, і навпаки. Ісайя іхі нареченою, то нареченим божим виявляється. "Як на нареченого, поклав на мене вінок". "Як наречену, прикрасив мене красою".
Христос друзів своїх називає водночас і матір'ю, і братом, і сестрою. Хоч Біблія тобі, хоч ти їй дочка і батько, і брат братові, і друг другові, і сестрі сестра. Соломон і жінкою, і і естрою, і братом, що допомагає братові, називає премудрість (южу. У цього-то друга-сусіда друг позичає хліб для гостей у Євангєлії. І чи не те ж саме є, що Давидові люба Авігея приносить у подарунок кілька кошиків, наповнених фігами, гронами й у чистоті спеченим хлібом? 1 чи не те ж саме робить Мєлхіседек Авраамові, як же й Авраам гостям своїм? 1 чи не іс ж, що Давид, перемігши з Авраамом, за Авакумом, усю содомську нечисть, у "Пісні пісень" божих і перевершивши всі стихії, всю смерть перемігши, зійшов у Сіон, за Павлом, до того на обід столу, від якого не мають змоги вкусити всі содомляни, які намацують, і не тільки сам наситився, а й неімущим бажаючим роздавав хоч по одному млинцю сковорідному? "Зійшов ти на висоту, полонив ти полон..."
Коротко кажучи, все, що вихваляється про дружбу, про родину, про гостинність, про хліб, про наїдки, про одяг, про дім І його прикраси, про дари, про виноград, про сади, й плоди, наприклад: Иосиф дає пшеницю братам своїм, підкладає їм золото у їх лахміття. Савська цариця відвідує Соломона й пригощається. Ламаються хлібини в пустелі для 5000 голодних. Дари від волхвів приносяться. Готується царська вечеря й'інше. Знай, що все це дивиться на бенкетування дочок Лотових і все є того ж кореня пагін, як струмок із джерела. "Вп'ються від жиру дому твого". "Блаженний, хто має плем'я в Сіоні". "Блаженний, хто з'їсть обід". "Премудрість сотворила тобі дім". "Пили ж і впилися з ним". "Пийте із неї всі". "Пізнаний ними при ламанні хліба". "Покладіть мене в яблуках". "У тінь його забажав". Усім цим побрехенькам ось куди вихід: "Брат, якому брат допомагає, як твердиня". "Я братові моєму, і брат мені".
Смертний, не народжений з Вишнього, не є родич Біблії.
387
Не може смертне серце поєднатися з божественним серцем. Велика суперечність, тобто антипатія, як між небом і землею, між денним птахом і нічним, між руйнівним і вічним. Думка або серце є дух, володар тіла, господар дому. Ось справжня людина! А тіло? Це мушля устриці. Якщо зруйновано фізичні думки й серце, то людина є мертвотна стихія, прах і тінь і ніщо. "О Ісайя! Пізнай, що прахом є серце їх".
О, як справедливо таких Біблія називає мертвими! Створиться ж і воскресне тоді, коли зародиться у зруйнованому серці серце вічне, і над темною нічних думок безоднею засяє оте сонце істини. "Хай буде світло". "Воно й засяяло в серцях наших".
Біблія - це думки божі, це вічне серце, а серце вічне є й людина вічна. "Помисли серця його в рід і рід".
Чи не до речі пророки, тобто видющі, живі й божественні серця, фізичне, що освітлює грязь, сонце створили образом, що відтворює боголюдину, тобто божественних думок і джерело вічйих променів - серце, що сходить над темною пекельних сердець безоднею і освітлює невечірнім світлом. Ось які серця можуть насолоджуватися Біблією! Вона для них рідна родина. Вічний вічного любить. Дух духа знає. Дух усе випробовує і всі глибини божі. Дух чистий написав Біблію, не інший, а той же дух і серце чисте розв'яже їй і скаже: "Чи гадає від мене втаїтися?" "Відчинив я.братові моєму, брат мій перейде". "Знайшов мужа до серця мого".
А як чисте й світле, як південна погода, серце є істинний Бог, так стихійне й з попелу є нечистий дух. Очевидно, він тонкий, та повітряний, коли ж повітряний, тоді й стихійний, а тому й грубий, і темний. Цей повітряний дух панує в усіх смертних, лиш раз народжених, і, який сам, такі й піддані й домашні його - вороги людини нашої. Цей є цар содомський, дух сліпий, стихійний, плотський, фізичний. Тому-то содомляни блукають у пітьмі, товчуться об стіни, намацують двері й пруть з усієї сили на бенкет, хитаються й бісяться, стоять перед дверима, вигнані. Та Лот не має милосердя до їх голодного серця, яке всі дні життя свого їсть попіл і повітря, не хоче наситити душу марну і душу їх жадібну, а бенкетує й пригощає любу рідню своїх ангелів, гостей, народжених з Вишнього божих людей, що прийшли згори. Саме сюди дивився Давид, коли співав: "Чому хиталися язичники?" "З'явилися царі земні". Шукають плоті й перелюбствують. Не поселиться дух божий у серцях їх, і не спробують вечері господньої. "Блаженний, хто з'їсть обід у царстві божому". "Згадуйте жінку Лотову"
Поміркуймо ще, о друзі мої, над цим бовваном. Учитель наш не каже: "Відчувайте", але "Згадуйте". Щоб ми не перелюбствували. Відчувається плоть, а пам'ятається дух. Відчу-
388
вається прах, а вічність віриться. Рука обмацує камінь, а серце наше пам'яттю вічною відчуває смирну нетління. У сугубому слові божому, сугубим відчуттям сугубої в нас сутності відчуваємо сугубе, наче дивлячись на райдугу, у ту ж хвилину за спиною бачить наша пам'ять сонце, відбите, як у дзеркалі, у дуже чистих водах небесних і, коли очі сонячну тінь, тоді ж і серце, господар очей, бачить саме світу світило вселенське. О Лоте! Паско наша! О найсолодший Лоте наш! Веди нас, веди на гори твої! Ми дивимось на твою жінку, як на райдугу, а тебе пам'ятаємо, о світло невечірнє, що засяяло над безоднею сердець наших! Пам'ятаємо пам'яттю чистого й вірного серця, співаючи тобі з нашим Ісайєю: "Шлях господній є суд". "Сподівався я на ім'я твоє і пам'ять, її ж бажає душа наша".
Ти сів поверх жінки твоєї, як орел над трупом, як суддя на райдузі, що судить правду, і мир на мир ближнім і дальнім благосповіщаючи: Христе Ісусе. Ти і плоть, і дух. Ти і райдуга, і сонце наше. Райдуга, як утворюваний сонцем нематеріальний раз постаті батька твого. Сонце ж як промені й сяйво слави ого. "Царя зі славою побачите, і очі ваші побачать землю здалека".
Труп наш сидить і спочиває, а серце наше йде. Переходить від трупа до Бога, від безумного до премудрого. Злітає, як Ноєва голубка, понад потопні води усіх стихій, хай спочине на пагорбах вічності. Паска господня - це суд, коли серце перелітає від пітьми до світла, із глупоти в розум і суд. "Не воскреснуть нечестиві на суд".
Скажіть мені, брати мої, до чого подібна паска наша? Подібна до корабля, що пливе у стародавню гавань острова Родоського20. Ворота тієї гавані - кумир. Ноги його є стовпи воріт, а склепіння воріт - то його стегна. Через ці безглузді ворота між гомілками велетня цього входили всі кораблі в гавань.
О друзі мої! Страшне й сороміцьке зустрічає вас. Це паскудний ідол - жінка Лотова. Не лякайтеся Голіафа цього. Його ж кинджалом заколемо його. Любий пророче Науме! Прийди й покажи нам суть великої цієї перелюбниці. Ось пророк! "Відкрию минуле твоє до лиця твого".
Не бійтеся: ця смертельна отрута не зашкодить вашому чистому серцю. Цей дракон лицем убиває гаспидів, цей лев і перед дверима шкідливий, а за спиною його - мир і дружба. Там спочиває вовк з ягнятком без усякої небезпеки, і рись з козлятком, і лев з телятком, і ведмідь - товариш волові, а молодий хлопець - сусід печери гаспидської. Там сміливо на гаспида й дракона наступиш, на лева і змія, не для рани, а для забави. Дерзайте! Народилось нам дитя: нестаріючий наш Купідон. Він веде нас за хребет. Хоч підемо серед тіні смертної,
389
хоч між гомілок цього велетня Деїрського - не бійтеся - з нами Бог. Підемо ж тепер у гавань. Перейдемо до Вифлеема. Там народжують не в бурях морських, не в лютих хвилях і ріках і не в струменях плинних стихій, а на гірних горах і плодовитих - плодовиті й чисті кози й олениці. "Там народила тебе мати твоя". "Перейдемо до Вифлеему".
Прощавай, соляний стовпе! Прощавай, паскудне й дурне лице! Прощавай, перелюбнику, душі й тіла вбивце! Залишайся німим, кумире! Остерігайся подібних! Відчиніть нам ворота правди! Ворота чистої' діви, ворота жінки доброї! Жінки хваленого і брата, і мужа її у воротах її зачинених і запечатаних. Це новий наш Наум відкриває нам останнє божественної паски! Вводить нове серце наше у новий суд і розум, що стоїть позаду за перелюбним лицем, за цією стіною. "Це цей стоїть за стіною нашою".
У наявній історії, крім бабських байок і крім смертоносних соків, відкриває нам друге, чисте, нетлінне, рятівне, наступне за отрутою, захребетне, останнє, вічне, боже; щоб ми судили, дивлячись не на обличчя, а випробовували закрите завісою і зачинене дверима, і щоб коли щось смертельне вип'є, не пошкодилося вірне серце наше. Де тепер твоє, смерте, жало? Де нині твоя перемога, о пекельний велете? Пройшли крізь вогонь і воду. "Відкрию минуле твоє до лиця твого і покажу поганам сором твій і царствам безчестя твоє... Покладу тебе у притчу, скину на тебе омерзіння за нечистотами твоїми".
Нецнотлива ця байка про Лота є притча й образ, що ховає у нечистому своєму лахмітті найчеснішу перлину царства божого і закриває, наче горіхова шкаралуща, зерно. Такими горіхами весь біблійний рай, як родоські сади плодами, наповнений і переповнений21. "У сад горіхів зійшов".
Як насолоджується у цьому саду сугубо народжена людина! Як у дзеркалі, видно в соломонівській "Пісні пісень". О пречесний амуре! О вічностє! Найсолодший і ненаситний сік! Хто їсть тебе, ще захочуть; хто п'є тебе, ще спрагнуть. "Бог є любов". Хто віддає душу свою й розмірковує в законі Вишнього, премудрості всіх стародавніх стягне й у пророцтвах повчатиметься. Дотримається розповідей знатних мужів і ввійде у загадки притч. Знайде таємниці притч і поживе у загадках притч.
Прикмета 6-та
ПРО ЧИТАННЯ НА КОРИСТЬ ДУШЕВНУ
Бачиш, друже мій, що численні добрі соки виточило одне слово, зі смаком розкушене. Біблія є справжня ліщина. Зірви
390
а цієї ліщини один горіх, один лиш горіх. Розкуси його і розжуй. Тоді розжував ти всю Біблію. Всі цієї ліщини горіхи шкаралущею ж дуже різняться, а зерном не кажу подібні, а те ж саме.
Частини розбитого дзеркала, однак, усе обличчя зображають. А різноманітна премудрість божа у різних у стовидих, тисячолицих ризах у царських і в сільських, у давніх і нинішніх, у багатих, в жебрацьких і в найниціших та смішних одежах, як лілія в тернині, сама собою вся прикрашена, являється одна й та ж. Гей! Вона-то й є справжнісінький Морфей22.
Як один змій, в'ється, розвивається у різні форми. Втім, не будемо непристойно й безмірно жерти слово боже й пхатися ним у сільничку, якщо будемо чекати, поки воно само подасть нам своє божественне й невидиме під виглядом зовнішності тіло.
Учений дуже багато жере. Мудрий мало їсть зі смаком. Ученість, обжерливість - те ж саме. Мудрість же й смак є одне й те ж. Справжній смак при здоров'ї, а пряма мудрість при користі. Немає нічого кращого над справжню користь; і немає кращої користі над користь душевну. Душевна користь - це ліки, пожива й здоров'я серцю. Здоров'я ж - веселощі. І що ж дорожче за це? Все суєта, крім цього. Приживи мені хоч цілий світ, усе суєта без радощів. Здоров'я від обжерливості, мудрість відрізняється від вченості. Зажерливість породжує хворобу, пожива ж в міру зміцнює. Не читай - бо помножуєш ади! Читай - щоб заколоти вади! Якщо ж любиш неправду, то ненавидиш свою душу. Полюби сам свою душу і будь блаженним самолюбом, улюблений для Соломона, про якого так співає: "Розумний праведник собі другом буде".
А це тоді буває, коли без будь-яких інших намірів для того лиш читаємо, щоб очистити, просвітити й зміцнити душу нашу. Очистити від людських думок. Напитися божественних й укріпитися проти пристрастей душевних, проти заздрощів, знена-нисті, гніву, скорботи, збентеження... А тим самим замість цих тиранів створити в собі царство боже, тобто духи рятівні, мирні, І радісні. Оце-то й є той блаженний книжник і грамотій, якого Христос, вихваляючи, порівнює з господарем.
"Всякий же книжник, що навчився царства божого, виносить зі скарбу свого нове й старе".
Марнотратник, баламут гонить порожнечу, а господар - корисне. Симон-волхв23 тут шукає золота, а книжник - Духа Святого. Справді, не буде пророчими тайнами ніколи об-[ жиратися той, хто вірить Павлові, що всі-всі тайни ні шеляга не варті, якщо їх не буде вести божа любов. Вона основа й кінець усього. Починається гірким хрестом, закінчується Христом, котрий є мир, любов і правда наша.
391
Прикмета 7-ма ПРО ВІРНОГО ПРОВОДИРЯ
Що на першому, те ж саме на останньому місці сказати треба, щоб не вибрати нам проводиря з числа тих, котрі є любителями не духа, а тіньовописьмового мороку й убивчих для нас ней мовірних бабських історій. Отакі-то повісті називає Павло порожніми- родословіями, юдейськими й бабськими байками, що не насичують душі. Ці проводирі люблять зовнішню тінь і на ній досконало спочивають, не зводячи з Давидом очі в духовні гори до отої царства божого трапези, якою насолоджуються лиш високі уми, що піднялися понад плоттю. Таким був проводир Товії Рафаїл. Про цю трапезу сам Павло хвалиться так: "Маємо вівтар, із якого не повинні їсти всі, хто служить тіні".
Називаючи себе служителем не письмодзвонства, а духа й знаючим Христа не з плотської історії, сам Христос називає їх рабами, що перебувають у тому ж домі, та про таємниці панські не відають. "Від нас, - говорить повірник, - вийшли, але не були від нас".
Таких у главі 9-й проклинає Ісус Навин. "Прокляті ви, -каже, - і не збідніє від вас раб". Та й як їх не проклинати, коли вони заважають підліткам Ісааковим? Ці хлопці з паном своїм разом трудяться над тим, щоб викопати джерело чистої води, що фонтаном б'є вгору. Риють, як у землі, у плотській історії, від кидаючи її убік, як Мойсей - камінь від криниці, щоб вгамувати спрагу бідних овець свого тестя. Та филистим-ляни всюди заважають, усюди землею закидають і кричать: "Це земля наша!" Це за плоттю треба розуміти, а інакше все це привиди. Мрія... Та діти ісаакові дух за істину, а всю плоть за суєту вважати не перестають, і старі колодязі від намулу очищують, а нові на будь-якому місці копають, вигукуючи з паном своїм: "Плоть - ніщо".
Навіщо нам родовід історичний? Яка користь? Навіщо місцезнаходження тлінного раю? Яку душі нашій користь принесе форма й міра ковчегова? Навіщо плотське зцілення? Навіщо воскресіння тлінне, що знову в тлінь обертається? Щоб ми знову працювали для ницої плоті й пристрастей? Гей! Лиш дух для нас смачний і корисний, очищуючи, зцілюючи, проникаючи в найпо таємніші починання душі нашої і мир нам народжуючи.
Та здається, святий Юда-апостол жорстоко їх оцінює. "Хмари безводні - плоть, що духа позбавлена", і ін. Оці-то сіють розкати в усьому світі. Сперечаються про походження духа, про таїнства, про віру, про церемонії, про ангелів, про муки, про блаженства й ін. вороги Христового хреста і заповідей його животворних.
Кінець. 1 Богу слава
БОРОТЬБА АРХИСТРАТИГА МИХАЇЛА ЗІ САТАНОЮ ПРО ЦЕ: ЛЕГКО БУТИ ДОБРИМ
Написана 1783-го року
Улюблений друже Михаиле!
Прийми від мене й оцю книжечку тобі в подарунок, позначену іменем твого тезки-покровителя. Якщо ти прийняв ім'я Михайлове, то прийми і серце його, виспівуючи з царственної книги оцю пісню: "Серце моє є твоїм, а твоє моїм". Тоді, о Михаиле, ти справжній друг охоронця твого Михаїла, вигукуючи єдиносердно: "Хто як Бог?"
Я цю книжечку розпочав у Бурлуках, закінчив у Бабаях, е орю ж, не сію, не купую, не воюю, відкидаю ж будь-яку ттєву печаль. Що ж роблю? Ось що: "Завжди благословляю Господа, оспівую воскресіння його!" Це моя діжа й надія! Що таке воскресіння? Воскресіння вся земля Ізраїлева. Прямо кажучи, увесь біблійний світик, ва й прадавня Єва. У цій землиці спав Яків у спокої. Як е не в спокої? Сам камінь був йому замість подушки. Сама срдість була для нього м'якістю там, де після нього Самсон знайшов стільники. Гей, кажу! Знайшов і я. Там і сам я заспокоююсь, насолоджуюсь, веселюся. Співаю з Мароном:1 "Deus nobis haec otia fecit" - "Бог дарував нам це свято". Ще краще співаю з моїм Давидом: "Я заснув, і спав, і ав". І з моїм Ісайєю: "Спокій дав нам Бог на горі оцій". Не аю, що саме розуміє Плутарх під своєю Надією (названою у ього) Піндарською. Він її робить дояркою старцям. Це ж дійсно ю, як оті старці Соломонові: "Вінець хвали, старощі..." і ін. - уються тим, що ссуть соски двох матерів від ненаречених речених - праматері Єви й матері Маріам2, як написано: моктали мед із каменя" і "там дам тобі соски мої". Скажеш, му ж не всі у цій землиці насолоджуються, а голодують, рікають і проклинають її?
Відповідь. Через те, що ця землиця має дві частини - жню й гірну, тутешню й тамтешню, прокляту й благосло-ну, бісову й господню, як два соски й два джерела. "Вийшов ів із джерела клятвенного". Чи ти чув? "І пішов у Харрань".
393
Чи ти чув? "1 знайшов місце". Чи чув? " спав там". Чи чув ти? Якщо б однакові [були ] місця, то не шукав би іншого і не йшон би звідси. Недарма й Ісайя: "Не тільки, - каже, - у землі цій, а на горі її". Там! Скажи, хто ж благу частину вибирає?
Відповідь. Заради цього книжка ця витягає на піднебесне видовище два серця: ангельське й сатанинське, що борються між собою. Ці два царства у кожній людині ведуті. вічну боротьбу. Коли ж чисте серце перемогло злобну безодню, тоді ламаються ворота пекла. Звільняються полонені. Відкривається шлях на оту, воскреслу із безодень гору: "Хто зійде на гору господню?" Яка ж насолода й утіха на горі отій? Сповісти нам, о Ісайє! "Спокій дасть Бог на горі цій". О годі! Ще щось' "Вип'ють же вино. Вип'ють радість на горі цій". О, занадто! "Помажуться ж миром на горі цій". О, занадто, досить! Це де наш Яків спочивав!" "1 спав там". Спав у Харрані, у місті любові спав. "Там дам тобі соски мої".
Чи бачиш, любий Михайле, де це спочиває друг твій!
Старець Варсава Даниїл Мейнгард. Аміньї
Червня 19-го, 1788 року.
Суть твору
"Уб'є дракона, який є в морі" (Ісайя) "Як спаде зірниця!"
"Нечестивий, проклинаючи сатану, сам кляне свою душу (Сирах).
"'Поки день освітить і зірниця засяє в серцях ваших".
БОРОТЬБА Й СУПЕРЕЧКА ПРО ТЕ: ДУЖЕ ВАЖКО БУТИ ЗЛИМ, ЛЕГКО БУТИ ДОБРИМ
Злетівши кажанячими крильми з найглибших глибин у нагірне, Сатана зупинився на межах атмосфери8. Побачивши ж нічним оком сонцесяйний отой дім: "Премудрість сотвори.-1.1 тобі дім і утвердила сім пірамід6", пекельним риком, як громом, заревів так: "Навіщо цей дім створений?"
"Атмосфера - слово грецьке, означає повітряне оточення земної кулі простерте доти, доки здіймається пара чи атоми, зрозуміліше кажучи, доки доходять хмари, місце Перунів і блискавок.
Слово грецьке, означає нагірні кімнати й помешкання, споруджені ні зразок цукрово! голови4, або полум'я, взагалі нагірне житло; по-грецьки піргос, по-римськи - шгтії, по-турецьки - колончак, по-польськи - вежи. по-тутешньому - башта, терем; як при церкві дзвіниця, так вона при дома» По-слов'янськи - стовп: "У стовпі хмарному говорив до них". "Хай буде мир у силі твоїй і достаток у стовпостінах твоїх".
394
На цей буремний шум срібловидими з золотим міжрам'ям рильми, як орел на лови, спускаючись, Михаїл закричав: "О пироже божий! Навіщо ти тут? 1 що тобі тут? Колись ти «пригнув переді мною хулу на Мойсееве тіло3. Нині вибльовуєш ту ж отруту на дім божий. Хто як Бог? І що добре й таке прекрасне, як дім його? Хай заборонить тобі Господь мій, перед ним же нині стою!...". -
С а т а н а6. Не личить Архистратигові6 небесних воїнств і> ги сварливим, а тихим, сумлінним і...
М и х а ї л. О змію! Ти зм'якшив слова свої краще, ніж І іей, і вони є стрілами. Не тобі належить розуміти, що носчасний гнів. - то любов божа, а що несвоєчасна милість - цс твоє серце.
Сатана. Дивну пісню заспівав оце ти! М и х а ї л. Дивне ж нове й преславне співають сили небесні І місті божому. Це істина.
С а т а н а. А сили підземні що співають? Михаїл. Сили твої співають нице, світське, мерзенне, жучи ж Петровим у "Діяннях" словом (commune, шите , num) - то просто сказати болото торговиці, і мотила, що іпила оту Єзекіїлину проскуру1".
Сатана. Ха-ха-хе! Дивне співають небесні сили... М и х а і л. О ганителю! До чого цей твій псячий сміх? Не втаїться ж переді мною лукавство твоє. Називаючи дивною, таємно зводиш наклеп на небесну славу й догмати її, піддаючи їй уявлювану тобою немиловидність і неправдоподібність, просто кажучи, нісенітниці.
Сатана. Нині ж, не сумніваючись, пропищав ти причину, чому підземне життя тисячократ багатолюдніше, ніж ваше исбесне?
М и х а ї л. 1 брешеш, і затемнюєш мову. Відкрий, якщо можеш, більш відверто безодню серця твого.
аЦя хула згадується у "Посланні" святого апостола Юди. 6Сатан - слово єврейське, по-слов'янськи - супостат. "Архистратиг - по-слов'янськи першовоєвода, тобто над проводирями роводирт
'Глянь на історію про Корннлія-сотника )' "Діяннях". Там Петро каже: "І синоди! Хай погане ніколи не увійде в уста мої". У грецькому ж лежить шим' Ни римськи - commune, по-слов'янськи - спільне; бо все те погане, що спільне ftіні світу, тобто для багатьох. Звідси й римляни називають болото coenum. Це ІЛово є грецьке шил1, тобто спільне. Світські думи - це болото, де топлятьоя яргесинські вепри, їм же Бог світу цього, тобто Сатана, осліпив розум, як Нумачить Златоуст5 оці Павлові слова: "Бог світу цього..." Мотила - це і нірослов'янське слово, по-римськи - exerementum.
395
С а т а н а. О Апокаліпта8 химерність у догматах, нерівність у дорозі, трудність у ділі, - це є трирідне джерело пустелі вашої небесної.
Михаїл. Чи не можна трохи ясніше? Сатана. Надто тяжко бути жителем небесним. Чи ти зрозумів? Це причина, що спустошила ваші небеса.
Михаїл. Звідки цей камінь, і хто його поклав в основу? Сатана. Це я кажу! Дуже тяжко бути, - і було так. Михаїл. Чи ти творець цього догмату? Сатана. Цей догмат є незламний діамант. Михаїл. "Слухай, небо, і слухай, земле!..." Послухайте й ті ж, що під землею! Яка є більша на Господа-Вседержителя хула, і наклеп, більший від цього? Це вулиця, що всіх ловить! Це ключ, що всім відкриває ворота пекла. Це спокуса, що всім шлях на небеса збезчещує! О прикрашена гробнице царська, повна мертвих кісток і праху, світе блудослівний! Спокушуєш старих, молодих і дітей. В'яжеш у чари, як пташок у сіті.
Весь світ дихає його духом. Він є серце світу. Серце нечисте, серце плотське. Це мерзенна трійця: сатана, плоть, світ. Хто дасть мені божий меч, щоб я проколов цього мадіаніта6, який перелюбствує з повією й перелюбницею світу цього, і викрив сором її?
І Михаїл, піднявши подібного до блискавиці списа, вразив діамантовим вістрям Сатану в саме серце і кинув його у вечірню хмару. Він же, стрімголов падаючи, вигукував: "Ура! Ура! Переміг! Переміг!" Із середини ж хмари заревів: "О, Апокаліпта! Візьми за свідків небо й землю, я ж тобі не підкорюся, навіть для цього я твердий у цьому моєму догматі".
М и х а ї л. О кажане! Горе тобі, який твориш світло пітьмою, а пітьму світлом, що називаєш солодке гірким, а легке тягарем.
Сатана. Чи не писано: "Потрібне є царство боже?..."
Михаїл. Занімій, псе брехливий!
С а т а н а. І чи не ті, хто докладає зусиль, досягають
його?...
Михаїл. Гавкай, гавкай нині, псе, здалеку на сонце.. Господи боже мій! Правда твоя як полудень. Хто як mul Ти сам драконові цьому щелепи його, що всіх пожирають, за городив, а не лише день твій, який є, як тисяча літ. Амінь.
"Апокаліпта - грецьке ім'я, послов'янськи означає одкровитель. Цим словом таємно ганить Михаїла як одкровителя тайн божих. Сатана ж любит,, затуманювати, щоб ніхто не бачив невідомої й таємної премудрості божої.
«Це слово відригує священну історію про Фінеєса, який ізраїльтянина, що перелюбствував з мадіаніткою, проколов обох наскрізь.
396
На цей шум і ревіння, як єродієві пташенята3 злітають із гнізда до своєї матері, що потоптала змія, - він же під її ногами в'ється, розвивається - так злетіли до Михаїла Гавриїл, Рафаїл, Уриїл і Варахиїл6. Михаїл же, як боголюбний Єродій розтерзує й топче домашнього ворога, посилаючи благодать дому владики, що дозволив на семи баштах, які стережуть премудрий дім його, гніздитися птахам згідно з Писанням: "Які любі поселення твої!..." "Птах знайшов собі храмину". "Там птахи загніздяться". "Єродієве житло попереду них". "Блаженні, хто живе у домі твоєму..."
БЕСІДА АНГЕЛЬСЬКА
Про диявольський наклеп і про підступи, що відводять від істинної втіхи
Небесні архивоїни сіли на райдузі, Михаїл же таку повів мову: "Не наша боротьба проти крові й плоті, але..." Серце людини є необмежена безодня. Вона те ж саме, що й повітря, яке носить плаваючі планети. Ця безодня темна, і не збулося на ній: "Пронизуєш пітьму мою". "Бог, який повелів із пітьми світлу засяяти, воно й засяяло у серцях наших..."
Тоді вона буває пеклом, тобто темницею, і виповнюється, як нічними птахами, похмурими мріями й привидами. Нічний Орел6, цар і батько всіх інших, є сатана. Ці марні мрії - то ялі духи, а злі духи - це злі думки; злі ж думки - це думки плотські, що володіють світом. 1 оце-то написано: "До Світодержців пітьми віку цього, тобто битва наша проти злих духів, що мають владу над непросвіщенним світом і над усією сумішшю беззаконників". Що ж далі? Початком садових плодів С насіння. Насінням же злих справ є злі думки. Оце ж і написано: "До начал і до властей... до духів злоби піднебесних". Піднебесні духи злоби - це мрії плотського, скотського й івіриного серця, очі якому коле оцей гострий правди божої меч: "Сатано, не думаєш, що боже, а що людське".
Люба моя братіє! Ви бачите, як по всьому Всесвіту розсіяв
Слово грецьке Ч°гл означає бажання.йгозначає Юпітер, або Дій; звідси Ім'я С полій, по-слов'янськи боголюбний. Інакше цей птах називається пеларгос, ііш-римськи сісопіа, по-польськи - bocian, а у нас - гайстер. Він гніздиться на церквах, на баштах, на дуже високих місцях, верхах і шпилях, друг людей, порог зміїв і жаб; батьків годує і носить на старості; звідси у греків слово Ьнтипеларгейн, тобто віддавати благо, означає благочестиву душу, що любить Іпма й ближнього, означає й богослова, що високо загніздився, отого: "Знаю Юдину..."
Нічний орел, просто кажучи, пугач. У нього непримиренна ворожнеча з игнним орлом Можна обох спіймані під час боротьби, гак затято борються.
397
сатана насіння своє! Від його роду насіння є й оці блудослівні сиренські3 й блудоголосі пісеньки:
Гіркий, жорстокий труд Буть жителем небес; Гладкий, веселий путь - Так жити, як світ весь.
І знову:
Стражда святиня без утіх, А злість скрізь бачить свій успіх. Яка ж то користь буть святим? Коли життя більш вдале злим.
Цих засолоджених своїх вод водоспади вибльовуючи, ангельське око ваше гостро провидить, як хитро погасив у всіх серцях божественний отой вогонь: "Хто дасть мені крила?... 1 полечу, й спочину". "Міцна, як смерть, любов. Крила її - крила вогню..." "Хто розлучить нас від любові божої?" "Зігрілося серце моє, і в повчанні моєму розгориться вогонь".
Зміїною ж отрутою сповнений світ, глухий, як гаспид, І холодний, як лід, сотворився до матері нашої, до премудрості божої, що зігріває нас у надрах своїх і втішає. "Сину! Якщо поспиш, солодко поспиш, якщо підеш, то не боятимешся, І радість буде на всіх шляхах твоїх". Тому не дивно, що всі разом ухилилися. "Не солодкий Бог" і "Немає Бога" - тс ж саме". Розтлились і змерзотніли у самих початках і насінні своєму, в самому корені серця свого.
Хто може підняти на шляху золото чи бісер, які видаються чимсь некорисним? Який тетерук не насмілиться вскочити у сіть, вважаючи (її) рогом достатку? Яке ягня не злякається матері, вважаючи її вовком, і не припаде до вовка, вважаючи його матір'ю? Не звинувачуйте світу. Не винен цей мрець. У цього полоненого відібрано кураж, виколоте око, перегороджений шлях; зв'язала туга вічними путами серце його.
Яка туга? Коли що люблять і бажають думки, тоді й плотське серце всередині нас розширюється, роздувається, радіс", а Сирена - Inprfv - слово грецьке, означає пута, окови. Так називаєм.. морське чудовисько з красивим дівочим обличчям. Воно так вигадане пророками, як семиголовий змій; означає світські принади.
6Весь світ так думає, що заповіді божі важкі, і гіркі, й непотрібні. Це тс саме, що сказати: "не солодкий і поганий Бог". А думати, як несолодкий поганий Бог, є те ж саме, що "каже безумний в серці своєму: "немає Бога"
"Слово це радість народилося звідти, що серце роздувається тоді, коли іши і діється за бажанням, у противному разі стискається. Звідси народилось слот туга. Звідси Павло: "Розпростерлося серце моє до вас, корінфяни!... не тії ік вміщуєтесь". Оце-то справжній сміх: non dentés nudare, non ore ringi, sed cordl ridere7, як сміється отой наш Ісаак: "Зрадів духом кус...'
398
під час же гидливості звужується, стискається, сумує, як хворий, відвертається від їжі й стискає уста. Сатана, погасивши вогонь божества у мирському серці, міцно зв'язав тугою, щоб воно вічно гордувало царством божим і повік би не наважилось на володіння ним; щоб не заспівало отої переможної пісні: "Сіть зруйнувалася..." "Шлях заповідей твоїх простерся, коли розширив ти серце моє". "Бажає й закінчується душа моя..." "Серце моє і плоть моя зраділи..."
І коли пишеться: "Хай звеселиться серце моє...", це означає: "хай куражиться". "Знехтувана втішиться душа моя..." - означає, що не приймає куражу й бажання. Відібрати кураж, а навести жах - це значить пригнітити, замкнути й зв'язати душу, щоб вона не веселилась, а сумувала у добрій справі. Це дуже страшна образа, полон і вбивство - розтлити людину в самих думках і серці її, наче у її насінні й корені, як написано: "Розбестились і змерзотніли в починаннях своїх", тобто у головному: подібні до біснуватого керманича корабля чи колісниці. Не винен же мрець, винен людиновбивця. Світ є горіх, ііпсований черв'яком, сліпець без очей і проводиря, ведмідь, якого тягнуть за його ніздрі, раб сатани, полонений диявола, левова огорожа. Яка огорожа? Послухаймо притчу.
ЛЕВОВА ОГОРОЖА
Лев дрімучу діброву з її хащами загороджує, зробивши в ній одні ворота, де й сам поблизу таємно живе. Загороджує ж не стіною й ровом, а своїм слідом. Як лиш голодний, так і заревів. Звірі, затремтівши, шукають порятунку і, примчавши на рятівну стежку, відскакують назад, від левового сліду, що дихає у їх чуття нестерпним жахом і перегороджує шлях. А І злякавшись там, де страху не було, шукають безпечного шляху лити, поки наблизяться до воріт, де справді немає сліду і невідчутний справжній жах. Тут ловляться. Ось ворота пекла! і ут усього світу вихід і кінець. Сатана ловить, як лев у своїй огорожі і як левеня, що живе в таємниці, всіх тих, про кого «вписано: "Злякалися страху, де страху не було".
У цьому страшному місці замовк Михаїл. Гірні ж воєначальники, сидячи на благокруглій дузі хмар, заглибилися в роздуми, споглядаючи круг земний і сумуючи, наче маючи тред собою зруйнований Содом чи Вавілон. Саме в цей 1 іддумливий час замість суму кураж, замість же страху радість імптом отаким словом так заблаговістив Гавриїл.
РЯТІВНИЙ ШЛЯХ
Він спершу заспівав пісню, а за ним усі архангели оцю:
Сходить архангел в Назарет до діви, Радість приносить праматері Єві. Радуйся, Єво! Радуйся діво! Обрадованна.
Господь з тобою! Радість тобою Всім буде дана...
Потім відкрив квітучі уста у цей нетлінний запах, бла-говіщуючи день за днем спасіння Бога нашого: посланник я не лише до діви Марії, а в усьому Всесвіті [до] всіх тих: "Господи, у лоні нашому зачав", усіх, хто зачав в утробі своїй і вмістив у серці своєму дух заповідей господніх, відвідую, задобрюю й цілую оцим цілуванням: "Радуйся, благодатна! Господь з тобою! Благословенна ти серед жінок!"
Оці є справжні божі матері: не із крові, не із похоті плотської, не із похоті людської, а від Бога народжують дітей своїх. Народжене із плоті є плоть, народжене ж від духа є дух, що освятив серця й утроби наші. Господи! Цей дух с закон твій, посеред черева нашого - шлях, істина й життя. Мир тим, хто дуже любить його і немає для них спокуси. Мир на Ізраїля й на всіх, які живуть за цим правилом; мир на них і милість! Слухай, небо, і скажи... Життя безпечне; це солодкий шлях - шлях господній. Любі мої брати! Відверніть від содом-лян ангельські очі ваші й дивіться на цього мандрівника на землі, що ступає перед вами. Він прямує з посохом веселими ногами й місцями і спокійно співає: "Прибулець я на землі, не скрий від мене заповідей твоїх".
Співаючи, повертає очі ліворуч, то праворуч, то на весь горизонт3; спочиває то на горбку, то при джерелі, то на траві зеленій; їсть поживу звичайну, та сам він їй, як майстерний співець простій пісні, додає смаку. Він солодко спить і тими ж божими видіннями уві сні й поза сном насолоджується. Встас: рано свіжий і сповнений надії, співаючи ісаївську пісню: "Спрагнуть наймолодші, і втомляться юнаки, і вибрані не будуть міцні; терплячі ж оновлять міць Господа, закрилатіють. як орли, підуть і не втомляться, попрямують і не зголодніють".
День його - вік йому і є тисяча років, і за тисячу літ нечестивих не продасть його. На думку світу, він найбідніший
Горизонт - слово грецьке, означає разом небесне і земне місце, наскільки може бачити наш зір. Є ж межа зору для всіх до одного людей, які населяют > землю: голої уарИм' , тобто місце, яке обмежує зір очей, одним видно одне, іншим - інше.
400
і усіх, а за Богом над усіх багатший. І що краще, як "веселість і ерця - життя людині"? Посох його є Господь пристрастей і надань його, і радості його ніхто у нього не забере. Дістав він цей мир не так, як звичайно завойовують світ. Він полюбив шлях і славу божу. Цей є справжній мир і життя вічне, а вість його - благовість. "Хай чує земля слова вуст моїх!"
Цей мандрівник блукає ногами по землі, серце ж його і сред нас перебуває на небесах і насолоджується. "Праведних душі в руці божій". Серед безумних вважаються загиблими й заблудлими: "Вони ж є в мирі". Хоч тілесні наявності, докучаючи, турбують, та цю шкоду з надлишком надгороджує сподівання їх, сповнене безсмертя, і Господь, що навіки у них запанував. "Чи не чуєте, що співає цей пішохід?" "Як не чути? - вигукнули архангели. - Він махає руками й співає оцю пісню: "На шляху одкровень твоїх я насолодився, як у будь-якому багатстві".
Він один є для нас видовище миліше, ніж усі содомляни. Ми ж його пізнали. Це друг наш Даниїл Варсава.
І всі засміялись. Потім же Гавриїл простер смарагдові крила і, перелетівши, сів при боці Рафаїловому, нюхаючи в руках своїх солодкодухмяний кущ і польову лілію. Рафаїл, дивлячись на Варсаву й посміявшись, як Сара, згадав духовного сина свого, любого подорожнього Товію, сина Товітиного. Він довгу повість зіткав: як доручив йому старий сина свого, які напасті й знегоди траплялись на шляху, як щасливо юнак увійшов до приміщення наречених і переспав з нареченою божою. "Коли він боявся води чи риби, - оповідав Рафаїл, - тоді я його навчав: "Сину мій Товіє! Сину мій, не бійся! Вода не втопить тебе. Але води блювотиння зміїного, але потопні промови порад світських, але хвилювання плотських прагнень - оце є всесвітній отой стародавній потоп, що всіх пожирає! Гей, кажу тобі: цього бійся! 1 риба, сину, не проковтне тебе. Але черево, але сирище8 і стегна твої - це є пекло й кит, іцо ковтає всіх, а бог їх - черево й слава в соромі їх. Гей, кажу тобі: цього бійся. І утроба рибна, і дим нутрощів її не порятує тебе. А дим диму і дух духу, гей, кажу тобі, він врятує тебе". "Чуєш, Ізраїлю! Господь Бог твій посеред тебе, у нутрощах
Сирище - це слово старослов'янське, означає тілесні нутрощі, які переварюють всю сиру їжу, тобто шлунок. Це є причина всього зла все життя. Звідси битви, крадіжки, вбивства й усілякі лиха. Він є цар усіх світських сердець. Це є той архимагир, тобто архиповар, згадуваний у "Книгах Царств", що збурив увесь Єрусалим, цар поварів і царів. Дуже гарно моя мати Малоросія називає його богом, те саме, що й Павло; "Для них же бог - черево..." Давно V Сгипті єрей, ховаючи мерця, велів вирізати сирище і, піднявши перед народом, проповідникові велів вигукнути таке: "Оцей у житті всіх зол причина!"
с Г. Сковорода
401
твоїх, у серці твоєму і в душі твоїй". Той є дим диму і дух духу; дим від нутрощів твоїх, від содомського підпалу жадань здіймається до небес; і дух, що не відокремлюється від тебе, але перевершує дебелість плоті і тонкість душі твоєї, той порятує тебе. Цей є смирна, і стакта, й касія від нутрощів твоїх. Цей хай зійде, хай з'явиться тобі, щоб ти зачав в утробі й помістив у серці, щоб ти пішов у пахощі миру його, щоб не задушив душі твоєї бісівський сморід і смердючі світські жадання.
Спалити утроби за повелінням Мойсея і умертвити члени, що складені з праху, є одне й те ж. Все це буває вірою, тобто помислити собі, - мертвим же бути плоттю, а живим за Богом. Спалити й убити душу твою, розумій: відібрати від неї владу й силу. Тоді залишиться в тобі лиш фіміам божий, рятівні пахощі, миро миру й дух господній, що помазав тебе, і збудеться: "Спрямувати ноги наші на шлях миру".
ШЛЯХ МИРУ, НАЗВАНИЙ ПОРОЖНІМ8
Цією благовістю розпалений, - продовжував Рафаїл, - пішов мій Товія праворуч, на шлях миру, яким нині простує наш Варсава. Це є шлях царський, шлях верховний, шлях гірний. Захоплені цим шляхом Ілля, Єнох, Авакум і Пилип, не знайшли себе у світі. Цим шляхом зійшов на гору Авраам, принесли в жертву Ісаака, і прийняв від Бога печать віри. Цим шляхом зійшов на гору Фасга Мойсей і заспокоївся. Цим шляхом простує увесь Ізраїль в обітовану землю. Цим шляхом увійшов до Сіону Давид, наситився священними хлібами, роздавши й супутникам по сковорідному млинцю. Цим шляхом сходить у гірне Маріам, цілує Єлизавету й стає блаженною. Цим шляхом йдучи в пустелю, Христос переміг Сатану. Цим шляхом сходять на гору Галілейську апостоли і бачать світло воскресіння. Це є шлях суботній, розумій - мирний. Цим шляхом простували Лука й Клеопа. Зійшовся з ними третій блаженний отой співрозмовник, що переломив їм хліб небесний і відкрив їм очі бачити невидимі його пахощі.
Нарешті, цим шляхом їхав у колісниці євнух цариці Кан-дакії і познайомився з Пилипом'. Пилип відкрив йому в людині людину, в єстві - єство, пахощі Христові й новим благовістом, як дивним фіміамом, накадив йому в серце, обмив його нетлінною, крім стихійної води, водою і відпустив його у дім свій. Він же відійшов на свій шлях, радіючи. Цей шлях радісний, але порожній, порожній, але радісний, і поза ним
а Глянь на 26-й вірш 8-ї глави у "Діяннях": "Ангел же господній" та інше. "Цей є порожній".
402
немає порятунку. Порожній же, бо відкритий лиш для людей вибраних. Світ уявляє його порожнім, тобто суєтним. Це наклеп. Уявляє його гірним, тобто гірким. І це наклеп. Гора означає зверхність, а не труд і горе. Горе тим, що говорять: солодке - гірке і навпаки. "Шлях господній є суд, розсудити зло - вибрати благо". Улюблений шлях! "Не зайде для тебе сонце, і місяць не зменшиться для тебе. Є Господь для тебе твоє світло, і зникли дні ридання твого". Це проголосивши, Рафаїл замовк. Уриїл же закликав: "Простягніть вдалину погляд ваш і побачите кількох подорожніх, що випереджають Варсаву". Та Рафаїл почав силувати: "Любі мої браття! Гляньте хоч трохи на лівий шлях, і на козлів, на нещасних його подорожніх..." "Ах! Відвертаєш нас, друже, - загукали архангели, - від прекрасного видовища до страшного." Коли повертались, заспівали всі таку пісню:
О світе прикрашений, облуди подобо, Нещирий увесь, побілений гробе! Зваблюються старці, молодь і діти. У чари їх в'яжеш, мов пташок у сіті.
Світ видається прикрашеним.
Та він, як гріб, вапном побілений гашеним.
Нутро його виймаю, лиш мерзоту споглядаю.
ШЛЯХ ЛІВИЙ, НАЗВАНИЙ ВЕНТЕР
- Цей шлях, - сказав Рафаїл, - називається вентер. А вентер - це рибальська сіть, зроблена навподіб черева: широка на вході, тісна при виході. Цей шлях, відхиляючись од сходу, приховує кінець свій не у світлій південній країні, а у північному мороці.
- Ось шлях, - каже вождь Товії, - ось і нещасний його подорожній іде перед вами! Судіть його! Небесні сили, дивлячись на подорожнього з сумом й змилосердившись над ним, закричали: "О нещасний страждальцю! Це сріблолюбець. Боже мій! Увесь обтяжений мішками, сумами, кошиками, гаманцями, ледве рухається, наче нав'ючений верблюд. Кожен крок для нього мука. "Горе вам, багаті, бо ви віддалені від втіхи вашої".
- Та він цього, - вибачає Рафаїл, - не відчуває, а ще більше тішить себе і вважає свій шлях благословенним навіки. Він радіє, простує й співає.
- Чи можливо? - вигукнули духи.
Гробницями стародавніх царів були високі світлиці, зовні архітектурно прикрашені. Та що там усередині? Прах, сморід, гній, кістки, пустка. Чудово наш рабин Христос цими гробами називає лицемірів, що шукають образ благочестя, відрікшись від його сили.
403
- Будь ласка, - прохав Рафаїл, - слухайте його пісню.
БАГАЧ, ПОДОРОЖУЮЧИ, СПІВАЄ ПІСНЮ
Хоч у світі я поганий - лиш би був багат". Нині совість не у моді, дасть лиш злато лад. Як нажив не запитають, був би жирний гріш. Як багат, то всім я брат, чесного не згірш. Що у світі в нас ганебне? Гаманець худий. Жити жебрами? Спущуся краще в смертний гній. Й смерть солодка, поки плине грошик за грошем'
0 святее срібло-злото! Для тебе живем. Не так милі батько, мати та й уся рідня. Не настільки й любі діти душу веселять.
1 коли Венери отака краса,
То не диво - закохалась твар у неї вся.
Цьому дорівнює й світське щастя - вудка, сіть і отруйний мед; зовні блиск, а всередині пітьма, тлін...
Ангельські сили вжахнулись, побачивши, що сатана так хитро зумів розтлити цю біснувату душу, яка обожнюс мертві, й молиться до кумира. "О сатано! - вигукнули вони, співчу ваючи. - Справжня божа мавпо!" Він їм замість слів 'Торг вам, багаті...", "блаженні жебраки..." поклав на серці в основ оцей свій сморід: "Блаженні багаті, бо для них є царство всяких утіх". Така душа є гаспид, який ніяк не почує милості, котрії закликає: "Прийдіть до мене, всі трудящі й обтяжені, і я заспокою вас..."
- Боже мій! - вигукнув Уриїл. - Цей неспокійний шлях натовпами людей, як торгами, весь засмічений. Чуєш, Рафаїл c' Який же оцей найближчий натовп?
- Шум колісниць, - відповів він, - удари бичів, кінськиіі тупіт і свист засвідчує, що ця громада є полком честолюбці в ; а перед нею натовп - це торжество насолодолюбців. Це викривається писком та іржанням музичних інструментів, ви
аЦі вірші (взяті) зі стародавнього трагедіографа Еврипіда10, ось один: ??????????????????????????
О aurum. dexieritas optima mortalibus.
0 золото! Удача найкраща для смертних. Початок їх отакий:
Sine me vocari pessimum, ut dives vocer. Nemo an bonus dives omncs quaerimus.
Vbique tanti quisque quantum habuit fuit. "Можна й так:
1 смерть солодка, поки золото пливе раз у раз. О святе золото! Моли Бога про нас!
latine sic: О plute, summa dexieritas mortalibus.
404
гуками торжествуючих і козлоголоссям, кухонними запахами, чадом і курінням. Інше в отих подальших замішаннях і стоках: там позови, боротьба, злодійство, грабунки, підлабузництво, купівля, продаж, хабарі...
Браття! Пригляньтесь до правого боку - ось вони! Кілька подорожніх, одірвавшись крадькома від лівого шляху, пробираються через нерівні місця до мирного шляху. "Як Бог, спокусив я і знайшов їх, гідних себе..."
- Ба, ба, ба! Яке дивне оце бачу видовище! - закричав, як блискавка, раптово, Варахиїл. - П'ятеро чоловіків бредуть в широких опанчах, які волочаться по шляху на п'ять ліктів. На головах капюшони. В руках не посохи, а
Ілля. На шиї у кожного по дзвону з шнуром. Сумами, іконами, книгами обвішані. Ледве рухаються, як бики, що везуть парафіяльний дзвін". Ось хіба справді трудящі й обтяжені! Горе їм, горе!...
- Це лицеміри, - сказав Рафаїл, - мавпи справжньої святості: вони довго моляться в костелах, безнастанно в псалтир бубнять, будують церкви й оснащують, бродять паломниками по Єрусалимах, лицем святі, а серцем - над усіх беззаконніші. Сріблолюбні, честолюбні, насолодолюбці, облесники, звідники, немилосердні, непримиренні, що радіють з сусідського горя, за благочестя мають прибутки, цілуючі кожен день заповіді господні й за алтин їх продають. Домашні звірі3 і внутрішні змії, лютіші від тигрів, крокодилів і драконів. Ці кажани між правим 1 лівим шляхом не є ні чоловічого, ні жіночого роду. Обом пороги, кульгаві на обидві ноги, ні теплі, ні холодні, ні звір, ні її tax. Лівий шлях їх цурається як таких, що мають образ благочестя, а правий відкидає, бо знехтували його силою, підійшли від його суті. У сумах їх пісок йорданський з грішми. Обвішані ж книги - це Типики, Псалтирі, Прологи й ін. Вся їх молитва в тому, щоб нарікати на Бога й просити тлінностей. < k ь зупиняються молячись і починають співати. Послухаймо безбожні їхні пісні божі.
лицеміри, молячись, співають12:
Боже, встань, чого дрімаєш? Чом за нас не вболіваєш? Беззаконних шлях цвіте! їм нема біди ніде. Ми ж тобі свічища ставим, Кожен день молебні правим!
_ і забув ти нас усіх.
Якогось мудреця запитали: "Як можна прожити життя благоденно?" іншів: "Так, якщо врятуєшся від диких і домашніх тигрів, тобто огих: "Юда - і облесник".
405
В тиждень постимо два рази. Виклика хмільне відразу У святих містах без втоми Молимося там і вдома. Хоч Псалтир не поважаєм. Та напам'ять його знаєм. 1 забув ти нас усіх.
Боже, крик почуй і рев! Дай багатство всіх нам мов! Отоді тебе прославим, Свічки золоті поставим. Позолочені всі храми Зашумлять тобі піснями - Тільки золотий дай вік!
- О смердючі гроби зі своєю молитвою! - вигукнув Варахиїл. Ці блудопишні лаври під виглядом божим обожнюють сатану. Злоба, зодягнена в одяг преподобія, це сатана, що перекинувся світлим ангелом. Немає злішого від нього в усьому пеклі: спустошення царствам, розхитування церкви, обранців божих спокуса... Відвернімо очі наші від богомерзких цих, які ремствують, прохачів, облесників і лицемірів. Чи не чуєте, що шум, тріскотнява, ревіння, вигуки, завивання, свист, дим, жупел і сморід содомський здіймаються над цим шляхом?
Архангели повернули світлі свої обличчя від півночі до ясного півдня і заспівали оцю пісню:
АНГЕЛЬСЬКА ПІСНЯ
На тему цього: "Безодня безодню кличе"
Як безодню океана жменькою не закидати,
Так малесенькій краплині піч вогненну не здолати.
Та чи може у печері вік орел свій коротати?
Як на край святий небесний вилетів він погуляти.
Так не буде ситий плотським дух.
Дух - безодня у людині, ширша вод всіх і небес. Не наситиш тим довіку, чим полонить світ цей весь. Звідси сум шкребе невгамно, туга і печаль у грудях, І неситість, що із краплі жар іще сильніший будить.
Знай: не буде ситий плотським дух.
О роде плотський! Невігласи! Доки ти тяжкосердний? Зведи очі сердечні. Повернись до небесної тверді. Чому не шукаєш знання, що зветься Богом? Чому ти не прагнеш, щоб побачити його?
Безодня безодню раптом задовольнить.
406
НАКЛЕП
По-грецьки - діаволе, по-римськи - traductio.
Заспівавши ж, спитали: що таке наклеп?3 Скажи нам, блискавко божа, Варахиїле!... Він же відповів так: "Наклеп означає робити солодке гірким, і навпаки; він те ж саме, що й злодійство: злодійство краде речі, а наклеп - думки. Думка є керівник і шлях людини. Диявол, укравши в людини добру думку, перекидає наче сіть і перепону через добрий шлях, і цим самим зводить і переводить її на" злий шлях. Ось чому по-грецьки дияволос, тобто перекидник, по-римськи ж traductor, тобто звідник, або перевідник, дане ім'я наклепникові, по-слов'янськи ж робити наклепи означає те ж саме, що й колотити, змішувати гірке з солодким, і навпаки. Це буває юді, коли замість солодкого виставляється гірке, і навпаки. Це с одне джерело всіх пекельних мук".6
ПІДСТУП
"Ти ж, о світе божий, Уриїле! Поясни нам, що означає тс підступ?" Відповів Уриїл: "Підступ є образ наклепу, за яким він росте й розсівається. Він те ж саме, що й машина. Машина хитрує у речах, а диявольський підступ - у думках. Птахолов і рибалка ловлять сітями, а він - підступами. Підступ є спритна машина, наприклад засідка, іильце, капкан, пастка, сіть, ятір, верша, по-грецьки - строфа, тобто заверетка, вертушка тощо. У архітекторів і нині якась машина називається по-латині caper, тобто ко-ісл. Нині яскраво видно, що хитрість у злодійстві, а підступ у наклепі є те ж саме. О, яка гарненька вудочка! Нею, наче збісившись, людська воля жахається преподобія (преосвященства), кидається за дурницями, наче олень, поранений у сім'яники, не відчуваючи, як прямує до своєї і.ігибелі. Оці-то душі насолоджуються оцими пісеньками:
Давній вік був святий. Нині вік не такий. Брате, плюнь на Сіон, Задавай світський тон.
Дев ята божа заповідь гримить: "Не свідчи фальшиво". Це те ж саме, що її не зводь наклепу". Страшний наклеп - робити заповіді господні важкими н гіркими. Це диявол написав на серці всім, хто ненавидить закон божий О роздеріть оці ваші серця, засліплені, б
Морок наклепницький є батьком брехливості, брехня ж і лестощі є мати Гріхів. Гріхи ж є муки і пристрасті сердечні: "Бо чим хто грішить, тим і мучиться.
407
Чи скоро святість жити діждеться? Наше ж життя тут наживеться.
1 знову:
У молоді літа не зажити світа? Що ж за користь світ молодому?
І знову:
У віці старому немає спокою. Тільки хвороба з бідою. Хоча би щастя до рук нам плидо, Але на старість воно не миле...
Яке ж то мені щастя, якщо воно зраджує мене під чаї старості, якщо воно не є отой вірний і вічний друг? "Друг вірний - дах міцний..." "Не залиш мене під час старості..." "Все минає, а любов ні!" "Бог любові є..." "Чуєш, Ізраїлю! Господь Бог твій посеред тебе".
Видно, зла ця вудочка, яку пожирають біснуваті душі. А як вовк овець на пасовиську й при водопої краде, і таємний облесник у самому чертозі й при трапезі, як черв'як горіхи, перебуваючи всередині їх, псує, так диявол, на самих багатих місцях, в Едемі священної Біблії, хитро вловлює, домішавши, як змій, у материне для дітей молоко отруту свою, так він смак і дух свій у запашні плоди божого раю. "Потрібне царство боже, і ті, хто докладає зусиль, осягнуть його".
Цього оракула сатана ростив. Він у ньому осквернив Христа запах. Він, укравши дух Христа, вклав у нього свій вбиваючий душі смак. Він перекував потрібне на трудне3. Співають німці отаку притчу: "Бог будує церкву, а чорт там же каплицю". Співає Христос: "Потрібне царство боже". Диявол підспівує: "Трудне царство боже".
О капосна мавпо! Тим же мостом іде, а в різне місто; тим же дзвоном співає, та чомусь наче ні. Ангельський тон - пекельна думка, голос Якова - серце Ісава; цілує, як друг, - продає, як Юда. І сміх і плач нам оця божа мавпа... "Слухай, небо, і заговорю!" Це наклеп на Господа Вседержителя! Потрібність з трудністю так несумісні, як світло з пітьмою. Потрібне сонце - чи трудно? Потрібний вогонь, - а чи трудний? Потрібне повітря, а чи трудне? Потрібна земля і вода, - і хто без неї? Бачите потрібність? Де ж при боці її трудність? Ах,
а Потреба й потрібне не в тому полягає, щоб його трудно мати те потрібне без чого ніяк не можна жити або з мукою без нього живеться. а чим же щось апьш потрібне, тим легше дістати. Наприклад, повітря конче потр.бне. а без взуття взимку можна жити з муками.
408
зникла! Немає їй місця в чертогах непорочної й блаженної потрібності! Дім її є дім миру, дім любові й насолоди. Покажіть же мені, де знаходиться трудність? Чи не в пеклі? Вірую, Господи, що там саме живуть труд і хвороба, печаль і зітхання. Та чи там потрібність? Ах, не бувала вона там. її присутністю пекло вмить перетворюється на рай. У пеклі робиться все те, що непотрібне, що зайве, що не знадобиться, непристойне, противне, шкідливе, капосне, мерзенне, дурне, непридатне, погане, мученицьке, нечестиве, богомерзке, прокляте, світське, плотське, тлінне, легковажне, дороге, рідкісне, модне, турботливе, руйнівне, погибельне, пекельне... й інший незасинаючий черв'як. Ця біснувата й буйна діва трудність називається по-грецьки ζΑτά 4, тобто пагуба, по-єврейськи ж Ада, жінка Ламеха, тобто красива повія й турботлива, протилежна жінці, названій Селла й Мирна. Як різниться чиста наша діва - свята потрібність!3 Вона не ?Аг« , а Літа й Літургісса; не Ада, а Селла; не Фурія, а Анна, а Харія, а Грація, розумій: кохана, милостива, обдарована16. Із небесних кіл та з гірних меж цієї цариці зникло всяке горе з трудом, а печаль з зітханням. Звідти Сатана з усіма своїми пітьмами скинутий у пекло. Яка сила скинула? Та, що там життя не залежить від турботної суєти і суєтних турбот. Там живе лиш оте потрібне: "Одне потрібне". Воно і споріднене, й легке, й благовидне, й преподобне, й веселе, й корисне, без срібла й без горя досяжне, як написано: "Даром прийняли, даром віддасте". Переконай, земле! Почуй, роде людський! Напиши на нігті діамантовому, на вічних серця свого скрижалях славу оцю господню: "Благословенний, хто робить потрібне нетрудним, а трудне непотрібним".
Як тільки Уриїл відригнув панівну цю славу Вишнього, знявся із пекельних глибин ганебний шум, рев, рик, свист, стогін, який буває від дібровних звірів, від нічних птахів, від болотяних жаб під час землетрусу. Закидався, звиваючись і розвиваючись у численні звивини, пекельний змій, пронизаний витонченою сильного стрілою і жаром палаючого вугілля обсипаний, згідно того: "Він устами вимовляє премудрість, а посохом б'є мужа безсердечного". На крилах Уриїлових було видно дуже коштовний сапфір, що перевершував голубий звід благовидного неба. Цей божественний розум, що випустив із уст своїх меча двосічного, влучив Сатану в саме його черево і вбив блудодійство. Варахиїл же випустив праволучну блискавиці стрілу, простромив дракона в саме око його і вбив похіть
^ "Не втерплю, щоб не приписати тут пресолодких оцих Епікурових слів: pi τη μακάρια φινει, oh τά αναγκαία Ιποίησεν αχπόμαα, τά όε όυσπόρστα αναγκαία, Подяка богові, що потрібне сотворив легкодоступним, а те, що грудно досягається, непотрібним"'.
409
очей за Писанням: "Око, що лає батька й докучає матері своїй, хай виклює його вороння із нетрів". Поперед усіх умертвив списом Михаїл перелюбне серце його. Відтоді царство його й підступи зруйновані.
ПЕКЕЛЬНЕ ЦАРСТВО На чому засноване?
Простер же Рафаїл яшмоподібні крила свої з Гавриїлом і, перелетівши, сів обабіч Варахиїла. Потім, засміявшись, весело мовив: "Зрадів дух мій, як Уриїл, мов Фінеєс, у черево, ти ж, як Сисарі, в саме око його пробив йому голову його". Вид же Варахиїлових крил, як вид вугілля, розжареного від отого жару: "Стріли сильного витончені з жаром, що поїдає". "Розпалене дуже слово твоє, і раб твій полюбив його..." "Слово було плоттю і вселилося в нас".
Тоді цей пломеніючий орел, служитель у блискавці Виш ньому, божественний Варак розпростер крила свої і, помахавши ними, проголосив: "Це перемога, що перемогла світ, плоть і диявола - любов наша. Міцна, як смерть, любов. Жорстока, як пекло, ревність божа. Крила її - крила вогненні. Вугілля вогненне запалює її. О вугілля! 0 улюблений наш рубін отой!";'
"Золото отої землі добре, а там рубін". "Цей дуже дорогий рубін нас, серафимів, запалює, роблячи ангелів своїх духами, і слуг своїх полум'ям вогняним". Голос його отой... "Голос брата мого..." Лиш цей втішає й зміцнює нас. "Звеселися, безплідна!" Це його голос. "Смиренна й хвильована! Ти не мала втіхи. Це я приготовляю тобі рубін - камінь твій - і на основу твою сапфір. І покладу заборола твої, яшму й ворота твої, камені кристалу й огорожу твою, камені вибрані - й правдою винагородишся... Будь-якій зброї, виготовленій на тебе, і будь-якому голосу, який проти тебе встане на бій, я не сприятиму. Переможеш їх усіх. Всі сини твої навчені Богом і у великому мирі діти твої. Це спадщина тим, хто служить Господові, і ви будете для мене праведні", - каже Господь. Нині наше бажання здійснилося. Нині почута ота з трьох частин молитва Сирахова:
Господи, Отче й Боже життя мого! Хай не поглине мене безодня світу!
Анфракс [рубін] - це слово грецьке, означає палаюче вугілля; означаї також коштовний камінь, бо виглядає як палаюче вугілля. Всі ж коштовні камені, як сапфір, фарсис й інші, красою своєю і твердістю є образи боже премудрості.
410
Звівши очі на красу його,
Хай не поглине мене прірва черева,
Що догоджаю, як Богові. 1 хай не зв'яже мене
Встидодійство, що шукає насолоди у мертвому болоті.
На цій триєдності стоїть усе пекельне царство. Нині мудрість перемогла злобу, і всі заспівали так:
О сину, народжений від діви,
В безпристрастя глибині!
Тричастинну злобу душі
Втопи, молюся.
Та, як на бубні,
У мертвому тілі
Заспіваю переможну пісню.
- О язику тригубий! - вигукуючи, проголосив Варак, - що зруйнував міста й перевернув доми вельмож. Блаженний, ч ю володіє тобою. Це є царство боже! Немає легшого над нього, мк і немає потрібнішого, і немає потрібнішого, як немає мриродженішого. 1 що таке Бог, як не пломеніюча всередині Нас, наче дихаюче іскрами вугілля, блаженна ота краса: "Без мене не можете нічого творити". Що ж є? Вона носить гори, і иоди, і весь труд наш. Вона тонкощільне небо й вогонь правицею своєю тисне й тримає. Хто ж усеблагу й пренепорочну оцю матір нашу осмілюється назвати трудною? Якщо сатана сатану виганяє? Так не трудністю труд лікується. Господи! Це труд поздають тобі! Ти ж - веселощі й радість, мир і заспокоєння. Правда твоя, як сонце. 1 це сатана затьмарює! Світ же свідчить про брехню. Господи! Якщо можна, хай промине тебе гірка чаша оця. Якщо ж не може ця брехня минути тебе, то буде Воля твоя.8
РИДАЮЧА БЕЗПЛІДНА
Під ту пору було чути жалібний голос на небесах. Вдова, Г»рсдучи по землі, зодягнена в темний одяг, повинна народити і ина, шукає місця, та не знаходить, гнана змієм, який хоче пожерти плід її черева й услід їй вибльовує потоп блювотиння. Через це поневіряється, ридаючи й вигукуючи оцю пісню6:
При Бозі, як при зерні й істині, нерозлучно тримається, як полова, брехня І» полову - свині, а хліб діти їдять.
Цю пісню взято із трагедокомедіі, названої "Гнана церква"17. Апокаліпсна ШІнка. яку переслідує змій, співає там цю пісню або хор. Це миле творіння "Ч'шама Лащевського, який навчав у Києві і богослов'я з єврейською й і» пі.кою мовами і був керівником при останньому виправленні Біблії. Помер «іімімандритом Донським. Вічна пам'ять!
411
Хто дасть мені крила нині?Хто дасть посріблені? Хто дасть мені крила нині? Хто дасть опірені?
Хай полечу через усе до Бога, Від земного краю навіть до раю, І спочину.
Це єхидна люта біжить! Це мене сягає! Це на мене пащу люті відкриває!..
Проковтнути хоче, отрутою клекоче Зміїще дивний, гаспид допитливий. Ах, горе мені!
Гірких вод потоки вибльовує чорний холодні, Хмара темна накрила мене! Це морок безодні!
Горе мені нині! Горе єдиній! Гонить без тями, мене з дитям. Нема мені миру.
Ох мені! Горе! Ох! Що робити? Кого на поміч, смію, бідна, молити?
Горе мені нині! Горе єдиній! Гонить без тями мене з дитям. Нема мені миру.
Боже! Ти глянь на мене з висоти святої 1 прихилися, дивний, на ці сльози мої:
Дай міцність сили, щоб не здолали Твоєї рабині уста зміїні. Ах! О! Боже!
Хто дасть мені крила нині? Хто дасть голубині? Щоб я полишила ці пекла глибини...
Полюбили архангели цю прекрасну наречену божу, що поневіряється по землі й не має де голови прихилити, змилосердившись над нею.. А Михаїл, роз'ятрений ревнощами, розпростер посріблені крила свої й кинувся, наче до нещасного свого пташеняти орел, схопив жінку й посадив її на райдугу Відтоді ця цнотлива Сусанна2 не перебуває серед смертних на землі, щоб злоба не змінила розум її, щоб лестощі не спокусили душі її. Незвичайна мати сіла з сином своїм на благокруглій дузі хмар, і та райдуга сама стала такою, що припинила потоп "Поглянь же на райдугу й благослови того, хто сотворив її. Прекрасна сяєвом своїм".
Докучають же їй оці: "Хто знищує премудрість і кару, є
8 Сусанна - слово єврейське, по-грецьки крт , по-римськи Шіит по-слов'янськи крин, по-малоросійськи - лілія.
412
проклятий, і марна надія їх, і труди марні, і непотрібні діла їх. Жінки їх безумні, і лукаві їх діти, і прокляте народження їх, як блаженна безплідна неосквернена!"
Тоді з хмари загримів Михаїл до живучих на землі оцим голосом: "Сини людські! Навіщо любите облуду, поїдаючи іемлю в усі дні життя вашого? Чи так юродиві ви, сини Ізраїля?" Не випробувавши, не зрозумівши істини, засудили дочку Ізраїлеву. О постарілі злими днями вашими! Навіщо судите суди неправедні та не чуєте Бога, який каже: "Невинних і праведних не вбивай!" "Хто має вуха слухати, хай чує!" Після цього грому була почута здалеку пісня оця, співана у іірному воїнстві ангельському:
ПІСНЯ
На закінчення цього:
"Випустив змій за жінкою із уст своїх воду, як ріку, щоб її у ріці втопити".
Слухай, небо і ти, земле! 1 нині вжахнися. І глибинами всіма море воздвигнися. І ти, швидкоплинний, вернися, Йордане. Хрестити Христа прийди, Іоане.
Пишнолисті ліси, стежки відкривайте, Предтечу Йоана до Христа пускайте. Земні ж всі погани із нами радійте, На небі ангели хорал святодійте.
Зійшов Спас у Йордан, став в його глибинах. Це зійшов на нього Дух Святий в виді голубинім. "Це є син мій улюблений", - Батько з хмар нам каже. Цей Месія обновить усе єство ваше.
Струмини нам освіти. Змію зітри главу. Росу Духа твого дай, Христе, його славу. Хай нас не утопить змій. Ми з земного краю Для спочину злетимо до твойого раю.
ОНОВЛЕННЯ СВІТУ
Сім голів у сатани, як одна: голова ж - як сонце, що і.і ходить, спотворене імлою. Потім швидко лице землі вкрив нсчірній морок. Незліченні ж кажани і нічні птахи, літаючи в мороці, нікчемну хулу й наклепи на славу Вишнього проголошували. Тоді з'явилось і численне ангельське воїнство, як зорі
413
небесні, але розслаблено сяючі. Архангели, виконуючи написане: "У той час розумний замовкне" й захоплюючись най-прекраснішою з усіх земних дочок красою небесної Сусанин, терпіли й перебували, молячись так: "Господи Боже наш! Правда твоя у світлі твоєму. Світло ж у правді твоїй. Істина твоя в сонці живе, сонце ж стоїть на істині твоїй. Це оте знамення є твоє, від тебе і тобі у нас. Від тебе слово це твоє й про тебе. Ти сам і'сотвориш його. Це сходи семиступеневі до тебе нам. І це сатана скинув їх! Він зробив з них ворота пекла, назвав потрібне трудним, а солодке - гірким. І це ворота пекла перемагають людей твоїх. Встань, Господи! Встань, славо наша! Встань рано!... Ти ліг, спочив у багатій горі твоїй, як лев, що спить багато років. Прокинься, як Самсон. Сотвори велич неплодній твоїй, торкнися гір твоїх - і задимлять, сотвори блискавку і розжени супостатів, щоб у твоєму світлі ми побачили нове світло. 1 оновиш лице землі. Ти і вчора, і нині, й навіки: колишній, сущий і майбутній. Амінь!"
Помолившись же, всерадісним голосом закричали: "Хай буде нове світлої"
І було нове світло. Відразу настав радісний ранок. Засяяло сонечко, освітило небеса, що проповідують славу божу, і оновило лице землі. І назвали ангели вчорашній день пітьмою, а нинішній день світлом. 1 було старе, й було нове світло, та день один і світ один. Давно сотворив Бог світ за сім днів для людей; за останні ж віки заради ангелів обновив його за один день, який є як тисяча років. Хай сповниться пророцтво верховного Петра: "Покайтеся! Бо хай прийдуть прохолодні часи від лиця господнього". "Прийде ж день господній, як злодій уночі, у той (день) небеса з шумом повз пройдуть..." "Нових же небес і нової землі хочемо; у них правда живе". 1 Йоанове: "Діти! Настала остання година, і світ минає, і хіть його, а хто творить волю божу, той перебуває вічно". "Не забажають того, й не спрагнуть". Не повинно ж впасти на них сонце ні будь-яка спека; як ягня посеред престолу, попасе їх, і покаже тваринні джерела вод, і зніме Бог будь-яку сльозу з очей їх..." А як тільки перейшов і проминув старий світ, засяяли ж разом і Ноєві, і нові часи, і літо; тоді в одну мить в останній сурмі всі нічні птахи, всі отруйні гади, всі люті звірі, всякий труд і хвороба, і всіх злих духів легіони, всі незліченні сувої, що вибльовують хулу на Вишнього, вихором виметені з ЛиЦя землі, зникли. 1 це! Заспівуючи, заспівали архангели і все ангельське воїнство у псалмах і співах, і піснях духовних переможну18.
414
ПЕРЕМОЖНА ПІСНЯ3
0 співай і радій, яко добрий Бог твій! Враз рукою за тобою
У борні здолає стати
Ворогів і супостатів
Прожене та переможе.
День і вечір співай. Ніч і ранок співай.
Як правиця, прославися!
Як Месія, вознесися!
В перемозі дивних, на хребті противних!
АНТИФОН6
Я, Боже, тобі пісню нову,
Піснь Мойсея, піснь Христову,
Сотворю в духовній лірі,
Десятиструнному псалтирі.
Всякий цар в бою цілий тобою.
Цілий Давид твій, мечем не вбитий.
Ти сам схотів мене звільнити.
Від злоплемінних оборонити.
Із уст їх меч смерті готовий мя зжерти.
1 зла їх правиця правди не держиться.
У полках же ангельських було це чути!
Заспіваймо Господу! О всесильний Боже! Наш прийняв ти зойк і плач, хоч тобі не гожі. Ще не хочеш. Боже, нас зовсім відіпхнути. Переміг! В ту ж мить упав супостат наш лютий. І прийняв антихрист кару, ворог наш дебелий. Знов повернеться, до нас прийде мир веселий. Він здоров'я приведе мудро зі собою. Красивіший нині й день, гарний добротою. Осяйніше із небес сонце осяває І обличчя дуже гарне цільний цвіт являє."
Зима пройшла. Сонце яснег
Показало лице красне.
Із підземної кліті з'явилися квіти.
Раніше морозом побиті.
Вже райські всі птиці
Випущені з темниці.
Усюди літають, солодко співають
Веселощів сповнені.
1 ця пісня з того ж твору Лащевського. Хор співає: "Коли звільнилась жінка від змія". О полум'я, що проковтнула Київську бібліотеку, такі й стільки манускриптів, яку погибель ти сотворило!
Це я сам на ту ж мелодію звірив із Давидової пісні 143-ї, вірш 9: "Боже, пісню нову заспіваю тобі в десятиструнному псалтирі, що дає порятунок царям". Антифон означає спів у відповідь.
"Пільний. Це означає не те, що наповнений, а польовий, що в полі. Ці вірші узяті з переможної пісні Феофана Прокоповича, ректора Київської академії, який трьома мовами оспівав царя Петра, що переміг під Полтавою-містом. ( почив президентом у Синоді. Вічна пам'ять!
гЦя пісня зі стародавніх малоросійських, і є гарний образок, який зображає ИСну, вона довга.
415
Зеленіють поля й трави.
Зашуміли в лисі діброви,
Встають, одягаючись, дивлячись, усміхаючись.
Ах, як солодко там дивитись!
Віднині відкрились у спраглих полях і пустелях джерела живої води. З'явились міста й оті житла. "Які гарні доми твої. Якове!" Скелясті гори відкрили шляхи свої, зодягаючись отими квітами: "Я квітка польова і лілія долин".
Дикий і неприступний Кавказ, що не приймає подорожніх, відкрив притулки свої мандрівникам. Море вказало дорогу всім кораблям, що пливуть. З'явилися плодоносні острови, береги, скелі, гавані й миси Доброї Надії. Відкрилися рятівні пристановища всім мореплавцям, що блукають навіть до стародавнього Фарсиса3 й до Одігітрії", а також до хмарної гори, яка дихас вогнем, і Фарійської піраміди, що дивиться на Александрію".
Побачили славне царство і святу оту землю: "Там народила тебе мати твоя". "Царя зі славою побачите, і очі ваші побачать землю здалека". Спочили на багатих місцях і на блаженних луках, згідно з Писанням: "їжте, ближні, і пийте, й упийтеся, браття..." Віднині засяяли над головами святих чоловіків променисті вінки, що заключили в собі оцю діамантову славу: "Легко бути добрим". Тоді й на мою голову покладений нетлінний вінок. Архангели, проспівавши переможну пісню, злетіли в гірне, і знову вселились у семи пірамідах, названих великими суботами, що дивляться й доглядають премудрості дім семисуботній, прославляючи Отця й Сина, і Святого Духа вчора, сьогодні й навіки.
Це видіння я, старець Даниїл Варсава, воістину бачив. Написав же для просвіщення невігласів блаженних отих: "Дай премудрому причину..." 1 во славу людей святих Ізраїля.
Кінець
"Фарсис21 є коштовний камінь, є ж і місто, що має гавань для кораблів.
6ОдігітріяИ - слово грецьке, означає провідниця, наставниця. Звідси в акафисті: "Радуйся, стовпе, наставляючи тих, хто плаває..." та ін. Такі приморські башти при затемненні зірок показують берег мореплавцям вогнем, що палає на них. У Біблії називається стовп хмарний, тобто високий, який сягає хмар, наприклад: "У стовпі хмарному говорив до них". Зображається таким стовпом священна Біблія. Вона-то нас, гнаних бурею у морі світу цього, наставляє до тої гавані, де вбогий Лазар з Авраамом і вся церква спочивають. Ця гавань називається по-єврейськи кефа або кифа, по-грецьки метра, тобто кам'яна гора, лоно і місті Що ж означають ця кифа і це апокалімсне місто? Отой Лотів бенкет з дочками своїми, про який: "Блаженний, хто з'їсть обід у царстві небесному". "Радості вашої ніхто не забере від нас". "Веселість вічна над головою їх". Голова наша - це серт наше. Якщо воно не болить і вічно радіє, то це єдине справжнє блаженство - "мир, що перевершує будь-який розум". Амінь!
"Фарійська піраміда , або вежа, неподалік од гирла ріки Нілу, де міси> Александрія.
416
СУПЕРЕЧКА БІСА З ВАРСАВОЮ
Колись при оновленні світу на мені збулося оце: с О атрсакх тім axpwv тікіиик am еттюг, "Вінець премудрих - багатство їх" (Притчі). Ясніше скажи: In corona sapientium diviliae eorum. Тоді в пустелі з'явився мені біс від зграї отих: "Нечестивий, проклинаючи сатану, сам кляне свою душу". Ім'я його Д а й-м о на.
Демон. Чуєш, Варсаво, дитячий розуме, серце паскудне, душе, наповнена павутинням! Не повчаюча, а павучача! Чи це ги, який творить дивні догми й нові слави?
Варсава. Ми-то божою милістю раби господні, та асмілюємось благовістити божу славу оцю:
Як злість трудна й гірка, Благість же легка й солодка.
Демон. Що таке благість? Варсава. Те ж саме, що й потрібність. Демон. Що таке потрібність? Варсава. Те, що не є злість. Демон. Що таке злість? В а р с а в а. Те, що не є благістю. Демон. Звідки народжується потрібність? Варсава. Вона є гілкою благості й блаженства. Демон. Звідки ж є благість і блаженство? Варсава. Це є гілка від дерева життя. Д е м о н. Де ж є дерево життя? Варсава. Посеред плоті нашої. Демон. Що таке дерево життя? В а р с а в а. Це закон розуму. Демон. Що таке закон розуму?
Варсава. Тихе світло святої слави, безсмертного Отця ігбссного... Образ постаті його, йому ж слава навіки. Амінь.
Біс, трохи збентежений і втупивши очі в землю, іммірковував, обурюючись дивними відповідями. Потім же
, Даймом, або демон, у греків означає того, хто знає, або відьма, знавець І.»«.,,,, ). звідси Ьщим, - гостре, трудне, але непотрібне й непридатне........... відання. Євангелісти цим слоном іменують бісів.
417
І
419
запитав: "Чи нині узаконюєш? І кладеш в основу оце фальшиве твердження, що потрібне не трудне?"
В а ρ с а в а. Амінь кажу тобі: чим що потрібніше, тим зручніше.
Д е м о н. Чи не ти написав ЗО притч1 і подарував їх Опанасові Панкову?
В а ρ с а в а. Воістину так. Він є друг Варсави.
Д е м о н. Чи пам'ятаєш одну з них, у якій розмовляє Буфон зі Змією, що обновила молодість?
В а ρ с а в а. Пам'ятаю. Ту притчу я увінчав таким тлумаченням:
Чим більше добро, Тим більшим трудом Обгороджене, як ровом2.
Демон. А-а, новий архітектор! Нині-то ти мені потрапив у сильце.
В а ρ с а в а. Спокутую свій гріх.
Д е м о н. Чи бачиш, як твоя ж слава накликає на тебе лайку?
В а ρ с а в а. "Якщо кажемо, що не маємо гріха, то обдурюємо себе..."
Демон. Або заколи нову оту твою славу: "Потрібне не трудне".
В а ρ с а в а. Нове чудо боговидне - чи заколю?
Демон. Або якщо поборюєш за нею: викриваєш у собі злочинця, руйнуючи створену самим тобою колись огорожу, що огородила працею дім (як чудово ти написав), усяке благо.
Варсава. Я не Бог, і грішу, я знову ж таки не біс, і каюсь.
Демон. Ох! Слова твої збісили мене. Йди за мною, сатано! Не про каяття моє слово. Чи розумієш ти, що гріх по-грецьки називається άμαρτάα , а перекладають: злочин, буйство, помилка, безумство...
Варсава. Дуже добре розумію. Гріх є душевна сліпота.
Демон. Навіщо ж, будучи сліпим, хочеш сліпих водити, узаконюючи дивну й нечувану славу?
Варсава. Навіщо? Та тому що каюся.
Д е м о н. О вороне нічний! Кайся, розкаюйся, покаюйся... та не будь творцем нових догматів.
Варсава. Хто ж може каятися й прийти на інше, не поклавши спершу в основу нової долі й нового фатуму? Н;і чому стане? Відомо, що дух каяття стоїть на кам'яному острові, потоптавши колишню злобу і обцілувавши нову благодать. Ця благодать є новий діамант, який кладеться в основу заново будованого святого міста. Вона є вічне зерно, звідки проростас
418
дерево нетлінних плодів і нового віку. Тому даремно поділяєш неподільне. Каятись - це побачити берег нової слави, почати нове життя новим серцем, новими плодами - все це гілки одного дерева і є одне й те ж. Як ранок, світло, сонце, промінь, день є те ж саме. Як же ти мені сказав: "Кайся, та не будь творцем нових догматів"?
Демон. Перестань, кажу, високо буяти! Облиш суперечку й обцілуй одвіку відому серед народів славу оцю: oixxakt та καλά, еѵюЛа τα κακά.
Gravissima bonitas, levissima malitia3.
Варсава. Додай, якщо хочеш, і оце:
Dulcissima mala, amarissima bona. Beatissima mala, miserrima bona.
Проте цього смороду ніяк не вміщує серце моє. Чи буде гортань моя гробом відкритим? Чи повернуться мені Ліїні очг? Нюх вепра? Вуста Юдині? Хіба тоді обцілую оту непотрібну славу.
Коли Ізраїль віддасть перевагу стерву перед перепелами, Тоді й я поставлю вепра над Мінервою.
Д е м о н. Чи так? На всі академії, на всі школи і на всі їх книги хулу наводиш?
Варсава. Прости мені, друже й враже мій. Нужда змушує мене й проти тебе повстати. У хрещенні клятвою поклявся не слухати нікого, крім єдиної премудрості, що спочиває в Євангелії і в усіх освячених житлах біблійного Єрусалима. Відтоді я навіть обплював світ і диявола з усіма його порадами. Єрей облив тіло моє скотською водою на той випадок, щоб потім обмив я серце моє водою духа із євангельського Силоаму7. Ця тайна є плотська вода, що таємно утворює воду премудрості, яку п'ють із Біблії для спасіння. Інакше ж, якщо хтось облитий чи занурений, але не наповнений тайною, а хто любить пити гнилу воду світських порад, є лицемір, чужий царству божому, бо лиш водою хрещений, а не водночас і духом. Мені ж необхідно повставати проти всіх, щоб я зберіг цареві моєму віру мою. Знову ж... Скільки разів прив'язувала мене до Бога тайна Євхаристії8? Крихта хліба й ложечка вина, що не насичує тіла?... Чи не цей образ перетворюється в поживу мудрості його, яка зміцнює й звеселяє серце? Чи не він,-припавши до невидимого, перетворюється в таємне першо-образне? Ця переміна сутності виду здійснюється тоді, коли тлінь та й тінь тлінними устами разом приймається, наче вудкою, таємно втягується серце у євангельські чертоги і їсть оту таємну вечерю. "Блаженний, хто з'їсть обід у царстві
419
небесному". Інакше ж немає євхаристії, тобто вдячності, а лиш лицемірство, лиш зрада, лиш невдячність, що зраджує серці Христа за малоцінні світські поради. Чи це моє серце, пов'язані таким дивним союзом любові з" серцем божим, не повстане радісно проти всіх його супостатів?
Відкрий мені у священній Біблії хоч одне місце, яке благо словить твою славу, і досить мені. Інакше ж не наш ти, а і:і наших супостатів.
Д е м о н. Чи ти глухий, не чуєш, що тісним є шлях, ЯКИЙ веде у царство небесне? 1 яке мале стадо тих, що рятуються'' Як багато захочуть увійти і не зможуть? Як встане Владика дому й зачинить двері?... "Тут буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама й Ісаака" тощо у царстві божому, вас же виганятимуть геть...
Варсава. О наклеп, що збентежив і змішав гірних з пекельними...
Демон. Слухай же й цього: "Остерігайтесь, щоб колись не зашкарубли серця ваші..." "Встань, сплячий! Чому стоїте без діла?" "Розпрямтеся й підведіть голови ваші..." "Трудящому робітникові спершу..." І безліч інших місць. Оце ж місце: "Зручніше верблюдові пройти крізь вушко голки..." "Будуть ТІ дні великою скорботою, якої не було". Показують непереборну трудність до блага.
Варсава. Поки ти мене лаяв, я, терплячи, зносив. Нині ж, нечестивий і підступний, Бога мого благодать перетворюєш на скверну твою.
Демон. Чого, Варсаво, бісишся?
Варсава. Шлях божих слів перетворюєш на лукаву стежку твою.
Д е м о н. Як це може бути?
В а р с а в а. Як може труднощами лякати той, хто закликає, кажучи: "Прийдіть до мене всі, у кого труднощі, і я заспокою вас"? Не наговорюй же, що день божий був скорботний, а твої й мої дні скорботні, і не до скорботи, а від скорботи цей відкликає обтяжених. Твої ж дні є мерзощі запустіння, висловлені Даниїлом. "І у твоїх днях горе для тих, хто народжує, і тих, що доять". Тому каже: "Моліться, щоб втеча ваша не була у зиму". Твій-то день є зима, скрегіт, плач, буря, море... Звідти викликає на берег свій, у тиху пристань, у дім-прихисток. "Я заспокою вас". "Відступіться від мене всі, хто чинить неправду". "Мучтеся всі, хто зненавидів спокій мій".
Д е м о н. Чи я не сказав, що маєш біса? Слухай, о біснуватий! Я не кажу, що царство боже не є благо, а що воно обгороджене жорстоким трудом і що до нього шлях тісний 1 доступ прикрий.
В а р с а в а. А чи не ти сказав, що місця ці благословляють
420
аву твою? Примусивши мене говорити про них, сам нині мене снуватим називаєш. Якщо біснуються, то ти причина цього, що ж я добро сказав, то чому мене лихословиш?
Д е м о н. О лисе! О зміє! Кидаєшся, звиваючись, розвиваючись різні завитки. Однак амінь, кажу тобі, що вузький шлях і сні ворота у царство небесне.
Варсава. Тісні, справді, для верблюда, але для людини
ить' просторі.
Демон. Що таке верблюд?
Варсава. Душа, обтяжена світським тягарем.
Демон. Що таке тягар?
Варсава. Багатство, бенкети й насолоди цього світу, і є диявольські вудки. Несуть нечестиві на плечах своїх злий рест і важке ярмо, що їх мучить, а свою втому, якої самі є нуватцями, скидають на царство боже. Демон. Ба! Нині, не гаючись, розповів ти, який трудний ях. Ура! Переміг! Тісний, вузький, трудний є те ж саме. Варсава. Воістину незручний і трудний для злих ужів. Та вони самі за собою тягнуть труднощі. На божому шляху не знайдуть, та й немає їх одвіку. Злоба доброту шкоду, отруту, труд і хворобу сама собою собі ж переорює.
Демон. Що таке злість?
Варсава. Навіщо мене спокушуєш, лицеміре? Я вже азав тобі, що злість є те, що не є благом. Вона є згубний дух, о перетворює все на згубу всього.
Д е м о н. Як це може бути?
Варсава. Ти, Демоне, й цього не відаєш? Чи наше иття не є дорога? Чи цей шлях не прокладений самим Богом? и Бог не є всехитрий, по-грецьки - аристотехна?9 Як же удний шлях нам сотворив? Занімій, о язику облудний! Не и наклепів, злобо, на благо й премудрість. Ти сама сорила шлях божий трудним, зробивши його беззаконним. Що ке беззаконня, якщо не розтління? 1 що таке гріх, як не жало ерті, яка все руйнує? Д е м о н. Як вони можуть бути?
В а р с а в а. Не спокушай мене, допитлива злобо, не бентеж го серця. Не на благо, а на злість, напевне, стараєшся. Д е м о н. Не хочеш же ти розкрити, як злоба робить одке гірким, а легке трудним. Варсава. О роде розбещений! Доки спокушуєш? Амінь жу тобі, бо наскільки щось є благо, настільки й творити й ати зручно. Демон. Куди йде твоє слово, не знаю. Варсава. Куди? Турбуєшся й говориш ти про цю істину, злоба робить легке трудним, допитуєшся, як це буває? Ця
421
ж істина сяє ясніше від сонця в полудень, як усе істинне, і легке, і ясне.
Демон. Яке ж ясне, якщо я не бачу?
В а р с а в а. Немає легшого, як зручно бачити сонце. Та цс труд і хвороба для кажана. Проте труд цей сам собою носить в очах своїх, що полюбили пітьму більше од світла... Запропонуй хворому якнайздоровшу їжу, та він ледь жує. Виведи подорожнього на рівну дорогу, та вона для сліпих і кульгавих - спокуса й спотикання, а тим, хто йде розбещено й непрямо, - горе, труд і хвороба.
Демон. Хто розбещено ходить?
В а р с а в а. Той, хто в нетрі, провалля, у бездоріжжя й підступні калюжі від шляху відхиляється. Демон. Хто ж непрямо ходить?
В а р с а в а. Той, хто на руках, перевернувши ноги свої вверх, або не лицем, а спиною у минуле йде. Таким чином увесь світ живе, як хтось із благочестивих співає.
Хто у світі цьому хоче блаженно прожити, Тому треба всі поради світські облишити. Світ у нас перевернутий. Він іде руками. Ницьма впавши - на землі догори ногами. А сліпий сліпого, ведучи з собою. Впадуть, ах! обидва у рів із бідою.
Чи бачиш, як злість сама собі створює труднощі? Не питай, як це може бути.
Демон. Однак тісні двері, й мало тих, що входять.
В а р с а в а. Злі просять і не приймають. Не входять, як злі входять.
Д е м о н. Як же злі?
Варсава. З гуркотом колісниць, з ляском бичів, коней і кінноти, з тягарами Мамони10, з ситими трапезами, зі смородом плоті й крові, у безшлюбному лахмітті, у бездоріжних чоботах, з непокритою головою й без посоха, не підперезані, з немитими руками й ногами. Це так злі.
Демон. Які колісниці? Які коні? Про яке лахміття мені кажеш? Чи не всякий їздить на фараонових колісницях? Чудо!
Варсава. Гей, кажу тобі, всякий.
Д е м о н. Не муч мене, говори, які?
Варсава. Воля твоя.
Демон. Оце сьогодні я зрозумів, що маєш біса. Говориш нестямно.
Варсава. Гей! Знову й знову кажу тобі, що всякий, хто обожнив волю свою, є ворог волі божої і не може увійти у царство боже. Яке причастя життю в смерті? А пітьмі у світла? Ви батька вашого диявола похоті любите творити, тому й важко вам, і неможливо.
422
Д е м о н. Як же колісницею називаєш волю?
В а р с а в а. Що ж носить і бісить вас, як не непостійні колеса волі вашої і не буйні крила легковажної похоті вашої? Оцю ви, полюбивши, і сівши на неї, як на колісницю, що езе у блаженство, шукаєте її, п'яні нею, у днях царства божого й волі його, та не знаходите, й кажете: ох! трудне царство боже. Хто може знайти пітьму у світлі? Не живе там облудна насолода, честь і скарб. Ваша це воля, не його. Вона, гей, кажу! Вона для вас і пута, і замки, і лев, що проковтнув, і пекло, і вогонь, і черв'як, і плач і скрегіт. І не вийдете звідти, поки не розірвете пута й не скинете ярмо волі вашої, як писано: "Роздеріть серця ваші". У той час з'явиться Самсонові після жорсткого - солодке,11 після зими - райдуга і мир Ноя.
Демон. Хто ж причина? Чи не воля дається людині?
Варсава. О злобо, не роби наклепу на премудрість! Не одна, а дві волі дано тобі. Бо є написано: "Запропонував тобі вогонь і воду". Дві волі - це справжній природний шлях - лівий і правий. Та ви, полюбивши волю вашу більше від волі божої, вічно схиляєтеся на шляхи грішних. Чи не сам ти причина?
Демон. Навіщо ж людині запропонована зла воля? Краще б її взагалі.не було.
Варсава. Навіщо суддя пропонує беззаконникам кари? Заради того, що мучені ними звикнуть коритися правді. Інакше ж наскільки б віддалялися від цієї благодійниці, якщо так мучені ледве підкоряються?
Демон. Звідки ж мені це, якщо воля моя мені благо-вигідна й насолоджує мене краще від меду? Навпаки ж, божа воля для мене є полин і алое, і рани...
Варсава. О нещасна злобе! Нині сам ти виявив свою окаянність Не мене ж, а сам себе про це запитуй. Не я, а ти сторож і охоронець тебе. З жахом завбачую руїну в душі твоїй, причину ж цього жахаюся розкрити.
Демон. Ха-ха-ха! Зваблюєш себе, Варсаво, мною, бо шукаю суду від тебе. Та розум твій перебуває в дитинстві. Писано ж: "Будьте дітьми у злобі, а не в розумі". "Не прийшов прийняти, а дати поради".
Варсава. Від усіх ваших тяжких порад, навіть від юності моєї, відмився я вже у Силоамі. Господь дасть мені око своє, і не осоромлюся.
Демон. Чудне твоє око, що бачить те, чого ніде немає. Де ж серце, подібне до твого? Полюбив ти дивину. Що ж? Навіть чи все спільне і все, що буває в світі, чи все те зло? Чи благо лиш дивина?
В а р с а в а. Не відволікай мене по-злодійськи на криву.
423
стежку. Шлях мого слова є про трудність, що гніздиться в пеклі, а вигнана із Едема. Чи хочеш про дивину?
Демон. Вчинімо суперечку й про те: чи зі мною той, хто навчає руки мої противитися. Запропонуй же мені хоч одне, що буває на торговищах світу цього, що взагалі діється у всіх, всюди і завжди, чи воно не паскудне, нестерпне й мученицьке? Годі...
В а ρ с а в а. Пропоную тобі всіма, всюди, завжди діяне, і воно велике благо. Чи не всі насолоджуються їжею й питвом? Чи не завжди і всюди? І це є благо, як написано: "Немає блага для людини, хіба що їсти і пити..." 1 знову: "Прийди і їж у веселощах хліб твій і пий у благах серця вино твоє..." "Молюся тобі, Господи, звільни мене від Голіафа12 цього, що вигострив, як меч, язик свій..."
Де ж більше богомерзощів, ворожнечі, хвороб, як не у світських спілкуваннях, бог яких - черево? На всіх їх блудливих вечерях і трапезах, як названа Даниїлом рука на стіні пише, так гримить оцей грім божий: "Не радіти нечестивим". Яке ж мале стадо порівняно з содомлянами дім Лотів13! Там бенкетують ангели в радощах. Чи багато знайдеш у тисячі! Котрі їдять і п'ють не для страждань, а для здоров'я, за отим: "Якщо їсте, якщо п'єте..." і ін., все на славу Бога... Як же кажеш, що їдять хліб? Чи не краще землю зі змієм? Як же у радощах? Чи не краще у поті чола й у трудах їдять неблаго-словенний хліб цей свій: "Солодкий людині хліб брехні". Пізніше ж перетворюється для неї на камінь. А справжній же причасник з вдячністю їсть хліб за Соломоновим словом: "Краще крихта хліба з водою у мирі" - і п'є вино своє у благах серця тих. "Любов не заздрить, не бешкетує, не радіє з неправедного багатства - все любить, усе терпить" тощо.
Трапеза, що дихає підступністю, убивством, грабунком - чи це не хліб брехні? Що є несмачніше й скупіше, ніж неправда? Ця постаріла Єва є спільна, звичайна й вічна наречена світу, який спалюється печаллю й похіттю очей. Світ є бенкет біснуватих, торговище хистких, море схвильованих, пекло тих, що мучаться. Чи так у веселощах? Брешеш' Єзекіїль же істину благовістить: як тануть ті, що їдять не проскурку, а мотилу8 у неправдах своїх. Це твій хліб. Від цього твого хліба відвертається Петро, кажучи: "Господи, ніколи я не їа поганого..."
Д е м о н. А! а! Та, проте ж, їв.
В а ρ с а в а. їв, та вже посвячене. Якщо б воно не було приємне Богові, то не їв би. Не блудлива цінність, а освячуюча
аМотила ε слов'янське ім'я, стародавнє. По-грецьки колах по-римськи - excrementum, merda.
424
равда робить солодкою трапезу. "Прийди і їж у веселощах хліб твій" тощо... Та лукавий твій підступ, показании! Хвіст утаїв ти причину веселощів, яка є там же, освячує главу ото Які ж приємні Богові творіння твої" (Еклезіаст). Знай же і е, що назване Петром погане, лежить у римському commune, 'то спільне; по-грецьки ?????. А грецьке це означає у римлян болото (coenum). Який же мені пропонуєш хліб твій? Сам їж. Світська община мені мерзенна й тяжка. Солодка ж і добра діва є дивна дивина, дивна новина, нова дивина. Благочестиві, полюбивши її, цураються світу, не світу - а його поганого серця.
"Відійдіть, і не торкайтеся до їх нечистот, вийдіть з-поміж них", - каже Господь.
Демон. Будь здоров, як ти говорив! А віра у Христа, що зійшла благовістю на кінці Всесвіту, чи це не всесвітнє спілкування? І чи не благо?
В а ρ с а в а. Ах, облиш, благаю! Світ носить лиш суєтне лице віри як листя проклятого фігового дерева, що має образ благочестя, а від плодів його відцуралася, наготу свою прикриваючи, лицемір чи лицевір, марновір і побілений вапном гріб. Дух же віри й плоди його коли він має? Амінь. Ніколи. Чи гадаєш, що син людський знайде на землі віру? Ні! Ні! Не тут! Встав. Чому шукаєте живого й запашного у смердючому содомському й мертвому його болоті! Там, там його побачите. Де ж там? Там, де немає смороду. Ах! У Сигорі. Там Лот! Там дух віри! Там наш запах не з постарілими Євами, а з тими, що народили Бога, і чистими дівами. "Не бійся малого стада". Це там! 0 найсолодша Галілеє!14 Місто й бенкет маленьких-маленьких! Блаженний, хто з'їсть обід твій. Що таке плоть? Те, що й світ. Що таке світ? Пекло, отрута, тля? Ах, око й світло, віра і Бог є те ж саме. Мілке око - світильник для тіла. Маленька церква - світло світу. О прекрасна, та малолюдна наречена ненаречена! Тобі одній належить чути оце: "Очі твої, як голубині". "Вийди від них у Сигор, рятуйся". "Вийдіть, вірні, у неділю, і мало їх є..."
Демон. Дій, дій! Якщо все спільне погане, то як же спільне воскресіння чесне й святе, підтверджене Лазаревим воскресінням?
В а ρ с а в а. Так, як спільне для вірних, а не для світу, що лежить у болоті. Інакше ж усе спільне для нього нечесне. Чи розумієш?
Де м о н. Дуже добре зрозумів, що ти мені сьогодні спійманий, як птах у сіть.
В а ρ с а в а. Спійманий, та не втриманий. Д е м о н. Не відчуваєш? І не злякаєшся? В а ρ с а в а. "Праведник дерзає, як лев..."
425
РОЗДІЛ, ЩО ВСЕ У СВІТІ - ПОХІТЬ ОЧЕЙ, ТРУД І ГОРЕ
Демон. Приготуй лице твоє, Варсаво, на викриття.
В а ρ с а в а. Якщо хочеш, то готую й на обпльовування.
Демон. Знаю, що викриття - труд і горе для тебе.
В а ρ с а в а. Викрий гріх мій у мені, благаю, і будеш другом. Між ним і мною вічна ворожнеча.
Д е м о н. Чи не ти сказав, що світ є незліченне зборище беззаконних? І що, навпаки, малолюдненьке стадо благочестивих?
В а ρ с а в а. Воістину, так є.
Д е м о н. Бо чи не те ж саме сказати - і це легке беззаконня, а благочестя трудне й важке? Як же не трудне, якщо це мало-помалу, а всім досяжне? Суди дерево за плодами.
В а ρ с а в а. Тьху! Putabam te cornua habere8.
Демон. Що? "Почали говорити іншими мовами?"
В а ρ с а в а. Скажи мені, Господи, істину твою. Налагодь серце і язик мій за словом правди твоєї.
Демон. Ба! Шепочеш? Це тобі удар, Варсаво!
Варсава. Я очікував! Що поколеш рогами, а це удар немовляти. Дій! Додаймо єдиноборства! Якщо благо трудне, то Бог причина світу, що страждає. Нині ж не мають причини гріха свого, полюбивши горе своє, більше ніж насолоду його! Дій! Красти чи не красти? Що важче? Однак увесь світ сповнений злодіїв і розбійників... Дій! Чи потрібна дуже коштовна одежа в дім? Що трудніше? Однак увесь світ облудними фарбами пишається для суєтного любодіяння очей. Що зручніше, ніж хліб і вода! Однак увесь світ обтяжений чревонестямністю6. Черево є бог світові, пуп пекла, челюсті, джерело й жерло, що вибльовує зі сердечної безодні всіляку погань, незасинаючих червів, і дріжджі, що клекочуть, і блювотиння отих вод: "Те, що виходить із серця, споганююче". Заздрощі, грабунок, позови, злодійства, вбивства, хула, наклепи, лицемірство, лихоїмство, перелюб, всти-додіяння, марновірство... це всерідний потоп ноївський, що верх, волосся й голову світу пригнічує.
Проте світ радіє все це творити. З успіху беззаконня свого і мудрість, і славу, й благородство, і насолоду й блаженство
Давня притча про тих, хто спершу страшний, потім смішний. По-слов'янськи: "вважав, що маєш роги".
Чревонестямність - це черевна мудрість, яка мудрує над.тим, які найсолодші жертви для її бога - черева. Так тлумачить святий Ніл у книзі про сім бісів.
426
оцінює. Не праведно ж судив ти, проте правильно ικ.ι і,........
трудність є причина гріха в нього. Це ж бо світ пекельну ДОЧІ цю трудність і горе всім серцем своїм полюбивши, знснаїшції божу благодать, яка закликала його: "Прийдіть до мене! Ά заспокою вас". "Скільки разів хотів зібрати дітей твоїх, і не захотіли". "Ходите у полум'ї вогню вашого, тому що ви самі його собі розпалили". "Покарає тебе відступ твій і злоба твоя". Дивуйся, нині й належить дивуватися, бо для гинучого світу не Бог, що відчинив двері й обійми батьківські, а сам він собі і його воля є причиною.
Воля! О пекло несите!
Все тобі пожива. Всім ти отрута.
День-ніч щелепи вправляєш.
Всіх без винятку ковтаєш.
Якщо змія заколоти цього?
Отоді-то й пекла позбудешся злого.
Чашею цієї вавілонської повії споєний світ, перелюбствує з нею, знехтувавши чертогом дів мудрих і кімнатою наречених нашого Лота.
Занімій же і мовчи! Не зводь наклепу на Бога! 1 не гавкай на відчинені ворота блаженства! Відчинені ворота не є причиною малої кількості рятованих. Ах, проклята воле! Гей, ти єдина світові, наче лев зі своєї огорожі, перегороджуєш йому отой шлях до блаженного виходу життя! "Вийдіть і підскочите, наче телята, звільнені від пут". Здійснилась же нам на користь стародавня притча. Turdus ipse sibi malum cacat - "Загибель дрозда з його середини виходить"3.
Демон. Хто ж може пройти шлях до того блаженного виходу?
Варсава. Кожен, хто захоче: а хоче той, хто полюбив Бога. Ця нова любов змушує зникати стару. Стара ж, зникаючи, помалу перетворюється у нову волю і в нове серце взаємно: "Зникло серце моє і плоть моя". "Боже серця мого!" Тобто: серце моє в тебе, а ти взаємно у моє серце перетворився. Нині: "Що для мене на небесах? 1 від тебе чого захотів на землі? Мені досить тебе одного".
Д е м о н. Як же? Там черево, а тут злу волю називаєш світським богом? Чи у світі два боги?
Варсава. Ба! Гострий ти, доглядачу моїх промахів. Ніч, пітьма, морок, мрії, привиди, чудовиська - всі ці пекельні озера союзні зі своєю безоднею. Воля плоті, серце світу, дух пекла, бог черева й похіть його, серце нечисте є те ж саме. Це
Дроздики, або по-польськи косики, що іржуть, як коні, ловцями ловляться, заплутавшись у своїй дроздівській мотилі.
427
427
архисатана, нечиста сердечна безодня, що вмить народжу< незліченні легіони духів і тьму думок і мрій на муку всім. "Для них повік зберігається темний морок". О світе, що полюбин труд і горе! Як скоро сходиш у пекло й не повертаєшся. Сатана осліпив око твоє. Ця сліпота є матір'ю життєвих похотей і плотських насолод. Вони для тебе черв'як незасинаючий і вогонь незгасний. Вони зміцнили тобі засув воріт пекельних, зачинили ж райські двері тому, хто наслідує п'яту божу, зберігає суєтне й фальшиве, всі дні життя свого їсть землю. Та горе мені! Це! Пливучи по морю світу цього, оце бачу здалека землю святу! О найсолодший, бажаний краю! Врятуй мене віл капосника плоті і від моря світу цього!
КРАЙ РАЙСЬКИЙ
Благословенне царство блаженного Отця, який поклаи потрібне у зручності, а незручні справи в непотрібному.
Демон. Відригуєш некрасиву непотрібність. Воістину ти п'яний.
В а р с а в а. Гей! Упився новим Лотовим вином. А ти старим, содомським.
Д е м о н. Та чи відчуваєш, п'яна голово, вихід? У яку цілі, влучає стріла слів твоїх?
В а р с а в а. Гей! Вона вражає в самий кін і в саму справжню суть праволучно вдаряє.
Д е м о н. О праволучний стрілець! Стріляєш у голову, а вдаряєш у п'яту.
В а р с а в а. Істину ти сказав, нехотячи. Бо п'ята для вас є найголовніше у всіх домах ваших. Праотець ваш змій одвіку пильнує п'яту. І ви, люблячи, любите і, пильнуючи, пильнуєте п'яту. П'ята є голова й начало всіх, для них жг ворота пекла подолали, що зберігають фальш мороку. Ми ж, стріляючи, стріляємо у цю вашу лжеголову. Хай воскресне істина наша, голова ота: "Той зітре твою голову..." Бо наша стрілянина не у плоть і кров, а у тих, що тримають світ і владик запамороченого віку цього, що пильнують п'яту злоб них духів. Керує ж стрілами нашими той, хто навчає стріляти руки наші.
Д е м о н. О дурний лобе, наповнений сітками павутини Бачу нині, що в тебе п'ять ячмінних хлібів: вони чесніші від найкоштовнішого діаманту. Глянь на наслідок слів твоїх, бе:і місця й потреби! Чидуже зручні п'ять хлібів?
В а р с а в а. Гей!
Д е м о н. Як же найчесніший?
428
В а р с а в а. Чи так? Амінь кажу тобі, бо півхліба для ього найчесніше. Демон. Чому?
В а р с а в а. Чи не сказав я вже тобі, що всяка зручність есна? А всяка чесність зручна? Та всяка трудність безчесна. І яка безчесність трудна.
Демон. Які ти мені сітки сплітаєш, нечестивцю? Я - ро вартість, а ти говориш про трудність. Чому ти засміявся? кажи мені, о скажений! Не муч мене...
В а р с а в а. Ти сам мене розсмішив, відділивши чесність ід зручності, а цінність від трудності.
Демон. Гей! Вугілля мені на голову насипаєш, зиваючи мене невігласом. Демон я - не дурень. Назви ене будь-чим, а цього не терплю... Кажи ж мені, чому іамант безчесний?
В а р с а в а. Тому, що незручний.
Демон. Звідки ж незручний?
В а р с а в а. Звідти, що непотрібний.
Д е м о н. Як же непотрібний?
В а р с а в а. Як не корисний.
Демон. Чому ж не корисний?
В а р с а в а. Тому що коштовний, трудний, незручний - все одно.
Демон. А-а! Навколо нечестиві ходять? Знову на перше? upus circa puteum errat16, як є притча.
В а р с а в а. Бо благокругла істина, як вічна дуга.
Д е м о н. Чи не прозрів ти, сліпий сліпче, що у греків ово оце хі/мсп означає і дорогий, і чесний, що є те ж саме?
Варсава. З уст твоїх суджу і твоїм мечем колю тебе, кщо у греків дорогий і чесний - одне і те ж, то й навпаки - еений і дорогий те ж саме.
Демон. Що це ти виблював? Ха-ха-ха! О дурило! Куди етить ця твоя праволучна стріла? Не бачу.
Варсава. 0 пане галате! На твою голову.
Демон. Ох, б'єш мене, називаючи галатом. Не обпалюй ене, благаю, цим семирічним вогнем.
Варсава. Слухай же! Ти цінність увігнав у чесність. А чесність твою виганяю у цінність.
Д е м о н. Це тобі в лице, що цінність і чесність є те ж саме.
В а р с а в а. Це ж на голову твою, що чесність твоя і нність є те ж саме...
Демон. Що ж звідси?
Варсава. Те, що чесність твоя змінила сутність і еретворилася в цінність. Демон. Що ж далі?
Варсава. Що інше? Не осягаєш? Те, що чесність твоя
429
і цінність, цінність і трудність є одне й те ж. Трудність же, злість і безчесність знову ж те саме, чи вловив ти?
Д е м о н. 0, хай стане диявол праворуч від тебе. Так ти мені паморочиш розум.
В а р с а в а. "Нечестивець, проклинаючи сатану, сам кляне
свою душу".
Демон. Який же біс сотворив цінність чесністю? В а р с а в а. Дух, що полюбив труд і хворобу. Демон. Який же цей дух?
В а р с а в а. Дух моря світського, серце плотське, батьки брехні, сатана - це ваша нероздільна трійця і один бог ваш, причина всіляких мук і джерело будь-якої злості.
Д е м о н, А ти як мудруєш?
Варсава. У нас користь з красою, краса ж з користю нероздільні. Ця благодвообразна, і мати, і діва, і дівочиться й народжує єдину дочку. Вона називається по-єврейськи Анна, по-римськи Флора17, по-слов'янськи ж - честь, ціна, але безцінна, тобто благодатна, дарова, даремна. Баба ж її нази вається по-грецьки Ананка, прабаба ж - Єва, тобто життя, живе й вічно плинне джерело1".
Це премудрість і промисел божий, що напуває без ціни й срібла всі створіння всіма благами. Отець, Син і Святий Дух.
ВДЯЧНИЙ ЄРОДІЙ
Григорій Варсава Сковорода Любому другові Семенові Никифоровичу Дятлову бажає миру божого
Проживаючи дні життя за таким Сираховим взірцем1: "Блаженний муж, що помре у премудрості та котрий у своєму розумі навчається святині, розмірковуючи про її шляхи у своєму серці, і зрозуміє її таємницю", сплів я в оце 1787 літо маленьку плетінку, або кошичок, названий "Вдячний Є родій". Це дарунок тобі, друже! Прийми його, Єродія, по-єродієвому, прийми того, хто ширяє, і сам ширяючий. Прийми серцем єродієве серце, птах птаха. "Душа наша, як птах". Хай це плетиво буде тобі дзеркалом мого серця і пам'яткою нашої дружби в останні роки. Ти ж батько і сам виховуєш своїх пташенят. Я ж твій друг, що приніс оце плетиво. У ньому для молодого розуму твоїх пташенят знайдеш проскурку з отих хлібів: "Хліб укріпить серце людини". Засій у них оце зерно так: бо живе серед вас щось дивне, чудне, незвичайне й преславне, що повинно з'явитися у свій для нього час. Ви ж з благоговінням очікуйте, наче раби, що очікують Господа свого... Бог же є не що інше, лиш серце Всесвіту; а наше серце для нас є Господь і дух. Вони, те своє домашнє благо з часом пізнавши і полонившись його прекрасною добротою, не будуть біснувато й ганебно ганятися за світською суєтою й у всіх невдачах зможуть втішити себе цією Давидовою пісенькою: "Повернись, душе моя, у твій спокій, і шляхи твої серед себе заспокій". З Ісайєю. Бо нічим ця безодня - серце наше, - не задовольняється, лиш само собою, і тоді-то в ньому сяє вічна радості весна. Породивши таке серце своїм пташенятам, будеш для них особливий, тобто істинний, батько; діти ж твої будуть істинні, вдячні, благочестиві й задоволені собою єродії. Далі ж належить сказати дещо про єродієву природу. Вони подібні до журавлів, але
Вар, більш правильно ж Бар, - це слово єврейське, означає син; Сава ж е слово сирське, означає суботу, спокій, свято, мир. Отже, Вар-Сава. - син Савин, тобто син миру, так, як Вар-Йона є син голубки.
431
світліше пір'я і кораловий або світло-червоний ніс. Непримиренні вороги зміїв і буфонів, тобто отруйних жаб. Ці ім'я ( ірсідіт ) грецьке, означає боголюбний, інакше нази вається пеларгос і ерогас, по-римськи - кіконія, по-польськи - боцян, по-українськи - гайстер. Цю птицю освятили у богословські таємниці через її вдячність, прозорливість і людинолюбство2. Згадують її й Давид і Єремія. Вони [єродії] годують і носять батьків, найбільше ж пристарілих. Гніздяться на хатах, на церквах, на їх шпилях, і на баштах, тобто світлицях, пірамідах, теремах, вільно-вільно. В Угорщині я бачив на димарях. Загадка - по-грецьки символон. Перший символ цей птах зображає такий: сидить у гнізді, яке утверджене на святому храмі. Під образом такий напис: "Господь моя основа". Другий символ: стоїть сам Єродій. Підпис такий: "Немає нічого міцнішого над благочестя". Третій символ: Єродій розтерзує змія. Підпис: "Не повернуся, доки не помруть". Хай ці три символи будуть знаменням, гербом і печаттю цієї книжечки. Вона завершилась у першу квадру3 першого осіннього місяця. Амінь!
"Там загніздяться птахи". "Єродієве житло керує ними". (Псалом). "Єродій пізнав свій час" (Єремія).
ГОЛОВНЕ 1 СУТЬ книжки
"Прийдіть, діти, послухайте мене, навчу вас страху господнього" (Давид).
"Якщо наше серце нас не осуджує, то маємо відвагу" (Йоан).
"Сину! Бережи серце своє, люби душу твою" (Сирах).
"Розуму праведник, собі другом буде" (Соломон).
"Людина, яка перебуває в честі, не розуміє..." (Давид).
"Будь-який дух, котрий не сповідує Ісуса Христа, що прийшов у плоті, не є від Бога" (Йоан).
"Єродій пізнав свій час, а Ізраїль мене не пізнав" (Єремія)
"Сподівання невдячного, наче зимовий іній, розтане й розіллється, як без посуду вода" (Соломон).
ПРИТЧА, НАЗВАНА "ЄРОДІЙ"
У ній розмовляє мавпа з Єродієвим пташеням про виховання
Мавпа за давнім своїм прізвищем називається Пишек. Вона сиділа в африканських горах на рясному й височенному дереві з двома седмицями своїх дітей. У той час повз пролітав молодий
432
Єродій. Пані Пишек, побачивши його: "Єродію! Єродію! - загукала до нього, - друже мій Єродію, сину пеларга! Радій! Мир тобі! Хайре ! Салам алейкум!...3
Єродій. А-а! Всемилостива пані! Бонжур!6 Калі имера! День добрий! Gehorsamer Diener!" Дай боже радості! Salve!r Рятуйся в господі!...
Пишек. Ай, мій ти друже! Тішуся, що ти почав говорити багатьма мовами. Видно, що навчав тебе вчений папуга. Куди Бог несе?
Єродій. Лечу за поживою для батьків.
П и ш е к. От біда! Чи ти батьків, а не вони тебе годують?
Є р о д і й. Це не біда, а мої веселощі й блаженство. Вони в моїй молодості годували мене з немовляти, а мені належить годувати їх у їхній старості. Це у нас називається ?????????; тобто віддавати благо, або взаємно пеларгувати, і греки весь рід наших птахів називають пеларгос. Та ми їх не лише годуємо, а й носимо їх із-за немочі їхньої й старості.
Пишек. Чудо надприродне! Новина, рідкість, раритет, незвичайність, каприз, дивна й дика дич... Скільки вас у батька й матері дітей?
Є р о д і й. Я і мій менший брат Ерогас і сестра Киконія.
П и ш е к. Де ви вчилися у молоді роки?
Єродій. Ніде. Мене і брата навчив батько, а мати - сестру.
П и ш е к. О, мій Боже! Всюди цвітуть славні училища, де навчають всемовні папуги. Чому ж він вас не віддавав? Він не убогий. Як же без виховання?
Єродій. Саме тому нас виховали самі батьки.
П и ш е к. Та чи його справа вчити й виховувати? Хіба мало у нас скрізь учителів?
Єродій. Він сам до цього дуже охочий, а мати у всьому за ним іде. Він славословить, що є два головні батьківські обов'язки: "Добре народити і добре навчити". Якщо хто жодної із цих двох заповідей не дотримав, ні добре народив, ні добре не навчив, то цей не батько дитині, а винуватець вічної загибелі. Коли народив добре, але не навчив, то такий, каже, напівбатько, як заслужено є напів-матір'ю та, що народила із лона, але не годувала молоком,
а ????????? - це грецьке привітання - радуйся! Салам - турецьке,
по-слов'янськи - хай тобі буде мир! g
Бонжур - французьке - добрий день! Калі имера - слово грецьке - те
ж саме.
В Gerorsamer Diener - німецьке - покірний слуга, г
Salve (салве) - латинське - благоденствуй! Рятуйся!
433
що подарувала половину свого материнства годувальниці й загубила половину дитячої любові. Якщо ж місце владики безчеститься рабським сидінням, то як не спотворюється батьківська посада, сповнювана рабом чи найманцем? Хай же батько вибачається нестачею часу, прощається тоді, коли знайде кращу справу. Та немає нічого кращого над добре виховання: ані чин, ані багатство, ні сім'я, ні милість вельмож, хіба добре народження. Лиш воно є краще за все і над це, як насіння щастя та зерно виховання.
П и ш е к. Добре народити, чи розумієш щось?
Є р о д і й. Не знаю. Знаю ж, що він вважає це відомим лиш для божих обранців. Мовляв, іноді, в убогій хатині, сповненій страху божого, добре народиться людина - друг людського роду, а не завжди і в царських палатах. То ж розуміймо, що не краса цього світу, ані якесь створіння, а лиш божа благодать є причиною доброго народження, і що благородство не з роками до нас чіпляється, а зерно його народжується з нами. Знаю ж і це, що мій батько, розлючений на якогось негідника, стріляє в нього отими віршами:
О qua na luna séminale!
О malo utero gestate!
O mala mens et ingenium!
Іншими ж словами нікого не звик ранити.
П и ш е к. Розтлумач же мені ці стріли.
Є р о д і й. Я їх сили не знаю, а скажу лиш їх звучання:
О посіяний у четвертий місяць!
О ношений у поганому череві матері!
О злий розуме і зла вродо!
П и ш е к. Звичайно, батько твій знає римську й грецьку мову?
Є р о д і й. Знає стільки, скільки папуга по-французьки.
П и ш е к. Що це? Чи не лаєш свого батька?
Є р о д і й. Убережи мене, Боже... Не так я народжений і вихований. Я лиш благочестиво сказав чисту правду.
П и ш е к. Як же він, не навчений по-римськи, говорить по-римськи?
Є р о д і й. Є у нього друг, який непогано знає по-римськи і трішки по-грецьки. Він, часто з ним розмовляючи, навчився сказати кілька слів і кілька думок.
П и ш е к. Ах, Боже мій! Як же він міг виховати вас, будучи невігласом?
Є р о д і й. О премудра моя пані! Ходить така славна притча: "Не йди у чужий монастир зі своїм статутом, а в чужу церкву з твоєю службою". У нас не як у вас, а цілком інший вид
434
виховання в моді. У вас виховання дуже дороге. У нас же досить дешеве. Ми виховуємось задарма. Ви ж за велику ціну.
П и ш е к. Дрібниця! Сотню рубликів з хвостиком затратити у рік на хлопчика, а через 5 років раптом він тобі й розумний.
Є р о д і й. Пані! Гроші дістають і за морем. Та де їх узяти? А виховання й бідним потрібне. 1 блудлива8 кицька не знаходить собі притулку. Рятують нас від блуду не гроші, а молитва даром.
П и ш е к. Я говорю не про низьке, а про благородне виховання.
Є р о д і й. А я розмірковую не про багате, а про рятівне виховання.
П и ш е к. Досить же! Ти, бачу, дотримуєшся старовинних і дивних дум. Однак скажи, як він вас виховав? Чого навчив? Чи арифметики й геометрії? Чи якоїсь вченої або шляхетної мови?...
Є р о д і й. Та мені й це невідоме: яка мова вчена, а яка шляхетна?
П и ш е к. Та ти ж зі мною привітався різними мовами. Є р о д і й. Та скільки сказалося, стільки ж і знаю, не більше.
П и ш е к. Принаймні танцювати чи грати на лютні...
Є р о д і й. А, Бог з вами! Я й на балалайці, не лише на цимбалах, не вмію.
П и ш е к. Ха-ха-ха! Йому лютня і цимбали все одно. 1 цього не знає. Але ж, друже мій! Музика - великий лік у печалі, втіха у сумі й забава у щасті. Та чого ж він тебе навчив? Скажи, будь ласка!
Є р о д і й. Нічого.
П и ш е к. Сміхота, гей-гей! Розсмішив ти мене... Отак, отак-то у вас виховують? Є р о д і й. Так!
П и ш е к. Можливо, дістав тобі чинок? Є р о д і й. Ні!
П и ш е к. Може, гроші зібрав для вас великі або маєток? Є р о д і й. Ні!
П и ш е к. То що ж? Роги золоті вам на голови виростив, чи що?
Є р о д і й. Народив і виростив нам посріблені крила, ноги,
Блудливий, блудний означає те ж саме, що й нестриманий і розкішний, або любитель насолод. Цей по-римськи красиво називається ???????????? (дисцинктус), тобто розперезаний. Блуд - слов'янське слово - те ж саме, що розтрата, розлиття, неощадність, марнотратність, по-грецьки асотіа, тобто небережливість. "О блуд! Руйнівник царств, домів, людей. Мати ж його невдячність".
435
що топчуть голови зміїв, ніс, що їх розтерзує. Це наша й пожива, і слава, й забава!
П и ш е к. Та у вас же чорні крила, принаймні смагляві.
Є р о д і й. Чорні ж, та літають посрібленим шляхом.
П и ш е к. Чогось же вас, однак, навчив, хоча б що отак не можна. Звичайно, щось є, викарбуване вам на серці. Батьки є божий, а діти - батьківський відбиток, зображення, копія. Як від яблуні соки у свої гілки, так батьківський дух і норов переходить у дітей, поки відлучаться й заново вкоріняться.
Є р о д і й. Народженого на добро не важко навчити на добро, хоч навчити, хоч навик привити, хоч призвичаїти. Хоч учений, хоч звичний, хоч з навиками - це все те саме. Від природи, як матері, наука сама собою легко засвоюється. Це вчителька всіх родів, і істинна й єдина. Сокола швидко навчиш літати, але не черепаху. Орла в один момент призвичаїш дивитися на сонце й бавитися, але не сову. Оленя легко спрямуєш на Кавказькі гори, без труду навчиш пити із дуже чистих нагірних струмків, та не верблюда і не вепра. Якщо всіляке будує премудра й блаженна натура, то як не тільки вона і зцілює, і навчає? Будь-яка справа процвітає, коли вона керує. Тільки не заважай їй, а якщо можеш, відвертай перешкоди й начебто розчищай їй дорогу; воістину вона сама чисто й вдало здійснить. Клубок сам собою покотиться з гори: прибери лиш камінь спотикання, що йому заважає. Не вчи його котитися, а лиш допомагай. Яблуню не вчи родити яблука: вже сама натура її навчила. Обгороди лиш її від свиней, відріж бур'яни, обчисти гусінь, відверни сечу, яка прямує на її корінь, тощо. Учитель і лікар - не лікар і вчитель, а лиш слуга природи, єдиної й справжньої і вчительки, і зцілительки. Якщо хтось прагне чогось навчитися, то до цього йому належить народитися. Ніщо від людей, а від Бога все можливе. Якщо ж хтось хоче без Бога навчити або навчитися, то хай пам'ятає приказку: "Вовка в плуг, а він у луг". Поки кільце звисає із ніздрів свині, доти не риє. Вийми ж - знову поганить землю.8 Це не навчання й не виховання, а загнуздання, що походить від людської допомоги, керує всіма беззаконниками. Виховання ж випливає з природи, яка вливає в серце насіння доброї волі, щоб ми помалу-помалу, виростаючи без перепон, самовільно й з охотою робили все те, що святе й належне перед Богом і перед людьми. Яке ідолопоклонство приписувати людським наукам і людській мові, нібито вони привносять і вимагають виховання? Яка користь від ангельської мови без доброго помислу? Який плід - тонка наука без доброго серця? Хіба що
3 Так загнуздуються свині й сьогодні в Англії. Цей звичай був віддавна, як видно із Соломонових "Притч": "Наче кільце золоте у ніздрях свині" та інше...
436
знаряддя злоби, меч люті, і притчею кажучи, "крила й роги свинячі". Гляньмо, моя пані, на весь людський рід! У них науки, наче на торговицях купівля, киплять і хвилюються. Проте вони хижіші від птахів, нестриманіші від скотів, злобніші від звірів, лукавіші від гадів, неспокійніші від риб, невірніші від моря, небезпечніші від африканських пісків... Через що? Через те, що зле народжуються. Добра природа є першопричина всього, і без неї не було нічого, що було добре. Дякую ж невимовно Богові в його святому образі у моєму баткові, що удостоїв мене добре від нього народитися. Друга ж божа ікона для нас є наша мати. Завдяки цьому я через моїх батьків наділений головним божим обдаруванням; все інше - людське: чин, багатство, науки, і всі легковажні їх блонди й буклі з кучерями8 - вважаю хвостом, без якого голова і живе, й шанується, й веселиться, та не хвіст без голови.
П и ш е к. Що таке добре народитися й блага природа що таке?
Є р о д і й. Блага природа і врода є добре серце. П и ш е к. Що таке добре серце?
Є р о д і й. Добре серце є те ж саме, що вічноплинне джерело, з якого вічно витікають чисті потоки, знай, помисли.
П и ш е к. Що таке помисли?
Є р о д і й. Насіння добрих справ...
П и ш е к. А що ж таке добрі справи?
Є р о д і й. Добрі плоди, які приносяться Богу, батькам, добродіям на честь, славу і жертву.
П и ш е к. Чому ж мені не видно твого серця?
Є р о д і й. Тому що не бачиш кореня дерева.
П и ш е к. Але ж вся волога від кореня?
Є р о д і й. Від серця ж усі поради.
П и ш е к. Яка ж твоя природа чи врода? До чого ж ти народжений або що тобі природжене? Скажи, благаю!
Є р о д і й. Вдячність - ось вам початок і кінець мого народження!
П и ш е к. Ах, мій Боже! 1 ти лиш на цьому заснував храмину щастя? Чи не так?
Є р о д і й. Гей-гей! Тритисячолітня піч неопалимо зберегла притчу оцю: "Багато хитрощів знає лис6, а їжак - одну велику".
Блонди, буклі, кучері - це означає зовнішні прикраси, якими цей світ, що лежить у алі, наче повія, прикрашається, знехтувавши пораду Христа: "Лицеміре! Обмий спершу середину склянки".
Грецька приказка є ?????????, по-римськи - Multa novit vulpes, sed echinus unum magnum.
437
П и ш е к. Та чи може врятувати від дощових негод оця, так би мовити, маленька й куца куртинка? Є р о д і й. Достатньо, як ковчег.
П и ш е к. Мені здається, що це сподівання як одяг павука.
Є р о д і й. 1 мені видаєтся малим червінчик, та у ньому сидить багато гривень.
П и ш е к. Чи лиш цього навчає тебе твій батько?
Є р о д і й. Лиш цього. Він народив мені крила, а я сам навчився літати. Він народив мені добре серце, а я самовільно звикаю й глумлюся, тобто потішаюся вдячністю. Він лиш часто відсікає мені бур'яни, розумій, вчинки мої, несумісні з вдячністю, зрошує бесідою, яка оживляє до вдячності. Всі ж розмови його, наче магнітна стрілка на північний полюс, прямо влучають у цей кон: невдячна воля - ключ пекельних мук, вдячна ж воля є рай всіх насолод. Сину (часто гукає до мене), сину мій! Гей, вчись лиш вдячності. Вчись, сидячи вдома, летячи шляхом, і засинаючи, й прокидаючись. Ти добре народжений, і ця наука є дочкою твої природи. Хай вона буде тобі найсолодшим і вечірнім, і вранішнім, і обіднім шматком! Знай, що всі інші науки є рабині цієї цариці. Не будь буйним! Не хапайся за хвіст, оминувши голову. Приймай і повертай усе на благо. Хай душа твоя буде шлунком птахів, котрі пісок, черепашки й камінці перетворюють собі перетравлюванням свого міцного внутрішнього жару у свої живильні соки. Невдячна й нарікаюча душа є те ж саме, що хворий шлунок, який гидує будь-якою поживою. Вдячність же є твердість і здоров'я серця, що приймає все на благо й зміцнюється. Плоди блаженного життя є радість, веселощі і насолода; корінь же їх і добролисте дерево є сердечна тиша, а зерном для кореня є вдячність. Вона є чистий, тихий, добродушний дух, запашний, весна й погідність світлого смислу. Не тріщить там блискавка й грім. Навпаки ж, усі терни й бур'яни народжуються від неситої п'явки заздрощів, заздрість же - від нарікань, нарікання ж - від невдячної волі, що сповнила сердечні надра незасинаючими черв'яками, які безнастанно день і ніч точать душу. Ах! Діти мої, діти! Ось вам надія й гавань! Євхаристія.
П и ш е к. А що означає це слово Євхаристія?
Є р о д і й. Греки цим словом називають вдячність.
П и ш е к. І так таким-от чином вчить вас ваш батько? Кому ж ви цю вашу вдячність будете віддавати?
Є р о д і й. Богові, батькам і добродіям. Вона - Богові жертва, батькам - честь, а благодійникам - віддача. Володарі є перші благодійники.
438
П и ш е к. Дивна форма виховання. У нас би вас з голови до ніг висміяли. Де ця мода? Хіба на Місяці чи у дикій Америці?
Є р о д і й. Наш батько має дуже дивне серце. Із тисячі сердець ледве чи знайти одне, погоджене з ним.
П и ш е к. То що ж інше?
Є р о д і й. То не дивуйтесь з дивної форми.
П и ш е к. Як же так? Адже не слід відставати від людей, а люди й мода - те ж саме.
Є р о д і й. О! 0! Він від такої думки далі, ніж китайська столиця від португальської. Він нам часто-пречасто оцю притчу співає:
По мосту, місточку з народом ходи, За розумом же його себе не веди. Повзучи за жуком, і сам у глинку влізеш.
Він завжди благовістить нам, що мода є те ж саме, що світ, а світ є море потопаючих, країна заражених моровою хворобою, огорожа лютих левів, острог полонених, торговисько блудників, насолодолюбна вудка, піч, що розпалює похоті, бенкет біснуватих, хор і танок п'яно-навіжсних. І не протверезяться, поки не втомляться, коротко кажучи, сліпці, які за сліпцем прямують у безодню. Блаженний муж, який не ступає його шляхом. Спочатку ж ворота його гарні й шлях просторий, кінець же його - непрохідне провалля, неходжені нетрі, глибока безодня. Ах, яких він до себе приймає? Якими ж знову відпускає від себе юнаків? Якщо б ваше, діти мої, око, прозирало так, як моє, то з'явилися б і в ваших очах сльози. Та око ваше сліпе, й злодій ваш хитрий, це у мене викликає сльози. О юнаки! Коли я про вас думав, що ви у світ прямуєте, то неможливо, щоб не спала мені на гадку притча про вовка, який, зжерши матір незлобних ягнят і надівши на себе її шкуру, наблизився до стада. Син же, побачивши вдавану свою матір, чимдуж побіг до неї, а за ним незліченні. Також мені пригадуються наші брати - птахи тетеруки, що уганяються за багатою поживою і ловляться. Та чайки, сусідки і дятли, обережніші від них настільки, наскільки олені й сайгаки від овець і волів. Послухайте, діти, вашого батька, отаку пісеньку:
Малим вдовольняйся. За всім не гонися. Розпростертих ловчих сітей дуже бережися. Я вам прорікаю - розкішно не жити! На таких-то завсігди розкинуто сіті. Триста введені в неволю пристрастю, згарячу, За солодку мить шістсот у хворобах плачуть.
Хто Богові вдячний, той малим радіє. Нарікальник же всім світом не сит, не повніє.
439
Завжди вдячная душа уникає сіті. Замість неї в сіті потрапить неситий.
Чи неправду я сказав, моя пані, що наш батько мораль завжди увінчує вдячністю? У вдячності (каже) так заховалось всяке благо, як вогонь і світло втаїлось в кремінці. Вірую й сповідую. Хто ж бо може покласти руки на чуже, якщо спершу не загубить вдячності, яка вдовольняється своїм власним, що їй посилає Бог? Із невдячності - сум, туга й спрага, зі спраги - заздрощі, із заздрощів - лестощі, крадіжки, злодійство, кровопролиття й уся безодня беззаконь. У цій же безодні панує вічна печаль, сум'яття, відчай і з незасинаючим черв'яком вудка, що застрягла в. серці. Таким чином живе весь світ.
П и ш е к. Але, мій друже, поки світ впаде у рів відчаю, то ви з вашою богинею, вдячністю, загинете від голоду, неь навчившись знайти місця для прожитку.
Є р о д і й. Чи так? Чи у цьому саме живе блаженство? Мати поживу? Бачу ж нині, що за вашою шлунковою й черевною філософією блаженніша посаджена в тюрму, наче вільна свиня.
П и ш е к. Ось він! Чорт зна що співає! Хіба ж голод - то не мука?
Є р о д і й. Цю муку зцілить мука. П и ш е к. Та де ж її взяти?
Є р о д і й. Якщо має свиня, то як нам не дістати поживи? Та й де ви бачите, що свиня, чи наш брат, тетерук, з голоду помирає? Але від зажерливості або помирає, або страждає. Чи може бути більший безум й більш мерзенна невдячність Богові, що думає про нас, ніж боятися голоду? Потрібного ж ніхто не позбавляється. Навіщо зводите наклепи на владику Всесвіту, начебто він голодом погубляв своїх домашніх? Повсякденна пожива від небесного Отця подається всім створінням. Вдовольняйся лиш малим. Не прагни непотрібного й зайвого. Не за потрібним, а за зайвим за море пливуть. Від непотрібного й зайвого - всяка трудність, всяка загибель. Все потрібне дешеве і все зайве дороге. Чому дороге й трудне? Тому що непотрібне, і навпаки. Ми лелеки. їмо траву, поїдаємо зерно, пожираємо зміїв, рідко з'їдаємо буфонів і ніколи не позбавлені поживи; боїмось лиш зажерливості. О боже! Яка чарівниця осліпила наші очі не бачити, що природна потреба малою малістю й дрібною дрібнотою вдовольняється, і що незагнуздана похіть є те ж саме, що жадібна п'явка, яка народжує в один день тисячу дочок, що ніколи не сказали: "Доситьі" "_
П и ш е к. Відригну слово грецьке ,и<іїа єи (мала ев) або турецьке пек ев. - "Дуже добре". "Благо же!" Та жадібна
440
п'явка може по-різному з обставин помаленьку насмоктати собі великого добра, а вже ваша суха, немазана, за прислів'ям, і німа вдячність, скажи, благаю, які вам принесе плоди? Чи чинок, чи грунтик, чи імперіалик, чи що? Скажи, змилосердься!
Є р о д і й. Вона нам не приносить багато плодів, а один великий.
П и ш е к. В одному ж небагато доброго знайдеш.
Є р о д і й. Наш батько славословить, що всяка всячина, все всіляке і всяке плетиво, що сплітає багато, не є блаженне; блаженним є лиш те, що єдине. На цьому єдиному, через те ж і святому, птах знайде собі храмину й горлиця гніздо собі; а житло єродія ними править. "Проклята (каже) кожна людина й даремно метушиться, якщо не знайшла єдиного".
П и ш е к. Та подай же мені в руки оте твоє єдине.
Є р о д і й. Премудра й чесна пані! Наше добро у вогні не горить, у воді не тоне, шашіль не точить, злодій не краде. Як же вам показати? Я єдиний серцем з батьком у тому, що щастя й нещастя неможливо бачити. Ці обидва є дух, простіше кажучи, думка. Думки в серці, а серце з нами, наче з своїми крильми. Та серце невидиме. Погода в ньому чи весна і нестача чи війна, блискавка й грім, не видно. Звідси-то й обман, коли нещасних робимо щасливими, і навпаки, блаженних - бідними.
П и ш е к. Проте я нічому не вірю, поки не обмацаю й не побачу. Така у мене з молодих років мода.
Є р о д і й. Це мода сліпця. Він ні у що не вірить, поки не обмацає лобом стіну й не впаде у рів.
П и ш е к. Принаймні назви іменем оте твоє духовне єдине. Що ж воно?
Є р о д і й. Не хочеться говорити. Звичайно, воно вам буде здаватися огидною порожнечею.
П и ш е к. Зроби ласку, відкрий! Не муч. а Є р о д і й. Воно по-грецьки називається хдоя , або вурапщ (євфросина'5.
П и ш е к. Та розтлумач же, ради Христа, що означає ота твоя харя?
Є р о д і й. Та ж будете сміятися.
П и ш е к. Ну то й що? Це ж дружній сміх.
Є р о д і й. Воно означає веселість і радість.
П и ш е к. Ха! Ха! Ха! Ха!... Христа ради, дай мені відпочити... Замориш сміхом... Здрастуй же й радій, голий та веселий! Ти мені цим сміхом на три дні припас здоров'я.
Є р о д і й. Для мене ж краще веселощі без багатства, ніж багатство без веселощів.
П и ш е к. О мати божа, помилуй нас!... Та звідки ж тобі та радість і веселість? Від того, що ти голий? От! У яку
441
порожнечу приводить вас ваша вдячність. Добре тоді веселитися, коли є чим. Веселість така, як запашне яблучко. Воно без яблуні не буває. Надія є яблуня цього яблука. Але не тверда радість, легковажна веселість - це що? Пуста мрія - мрійна пустеля, сон того, хто прокинувся.
Є р о д і й. Воістину так. Кожен тим веселиться, що обожнює, а обожнює те, на що сподівається. Павич сподівається на красу, сокіл на швидкість, орел на величність, а єродій веселиться тим, що його гніздо твердо стоїть на єдиному. Ганите в мені те, що я голий та веселий. Та саме те веселить мене, що моя надійна надія не на багатстві. Хто надіється на багатство, той у бурхливих морських хвилях шукає гавані. Радію й веселюсь, що гніздо наше не на цукровому льодку, а на золотому піску, не на буйному візку, а на хмарному стовпі улюбленого храму, що прикрашає усю кифу, кифу діамантову, святого Петра кифу, яку довіку не здолають ворота пекла. Втім, у яку суєту вводить нас наша вдячність? Не наговорюйте на неї. Вона ніколи не доводить до пекельних воріт. Вона визволяє від смертних воріт. Вдячність входить у ворота господні, невдячність - у пекельні, полюбивши суєту цього світу більше, ніж бісер, який є господні заповіді, і шлях нечестивих, наче свиня, вибравши болото перед шляхом, яким ходять блаженні непорочні. Що ж бо є отой бог? "У них же бог світу цього осліпив розуми"? Цей бог є невдячність. Всі, кого веде її дух, наче гергесенське стадо", топляться в озері суєт і загрузають у болоті своїх тлінностей, поїдаючи дні тижня свого й не насичуючись, спраглі, нарікаючі й день за днем невдячні; поки не навчились мати в розумі божі заповіді й знехтували вкусити цього ангельського хліба, який насолоджує й насичує серце; із-за цього Вишній кине їх у свинячі мудрування шукати ситості й насолоди там, де її й не бувало, і боятися страху, де страху не було, щоб із одної неситості народилося 300 дочок, а із одної невдячності - 600 на втому й муку їх серцям і тілам і на сповнення слів Ісаїних: "Самі собі розпалили вогонь ваших бажань, ходіть же в полум'ї вогню вашого й обпікайтеся". Чи не гордість скинула Сатану в глибоку безодню? Вона вигнала з раю Адама. Що таке рай? Що таке благовидна світлість висоти небесної, якщо не господні заповіді, які просвітлюють очі? Що ж знову є гордість, як не бісівська мудрість, що воліє коштовний одяг, пишні трапези, світлі палати, позолочені колісниці та наче ставить свій престол вище від скіпетра й царства божого, вище волі й заповідей його? Не лише те, а й усі службові духи (розумій, світські науки) підносяться й сідають вище від своєї цариці, божої премудрості. Хто мати цих блудливих і прозорливих бісиків? Гордість. Хто ж мати гордості? Заздрість. А заздрості хто? Похіть. Похоті ж хто? Невдячність. Невдячності ж хто?
442
Ніхто! Тут корінь і тут пекельне дно. Ця пекельна душка, жадібна утроба, спрагла безодня, що знехтувала рай заповідей господніх, ніколи ж нічим не задовольняється, поки живе, полум'ям і хмизом похотей обпікається, після смерті ж, згоряючи, спалюється вугіллям і жупелом своїх пристрастей.
Що ж бо є серце, як не піч, що вічно горить і димить? Що таке смерть, як не головний сон зі снів? Бо ж беззаконну душу, яка не спить на внутрішньому судилищі, таємно ранить свіжа пам'ять, наче дзеркало, що потай живо зображає беззаконня, уві сні ж, палаючи жахливими мріями, страшними театрами привидів і страховиськами з диким виглядом, бентежить і мучить та ж вічності пам'ятна книга, загрожуючи гідною помстою. Із невдячного серця, наче з вавілонського горнила, похітний вогонь, розвіваючись полум'яними крильми, охоплює серце насильством, щоб творило те, що ненавидить, і тим же й мучилось. Бо вічна мука є не що інше, як самому себе осуджувати, бути гідним помсти. Гріх же, наче жалом, ранить душу неминучістю пітьми, яка вкриває, і страху, який огортає. Налітає ж страх звідти, наче помисли, не знаходячи допомоги, " як гавані, і не бачачи ні маленького променя надії; розмірковуючи, жахається, роздумуючи, не розуміють, як би знайти вихід зі злигоднів... Звідси розкаюються без користі, сумують без відради, бажають без надії. Отакий вихід для невдячного серця.
П и ш е к. Ба! Наче балалайку настроїв тебе твій батько. Бренькаєш не цілком погано. Мені подобається, що серце є те ж саме, що й піч.
Єродій. Кожне серце є жертовник, вогнище або камінок...
П и ш е к. Чому ж ти замовк?
Єродій. Бажання - це незгасний вогонь, що горить день і ніч. А дрова - це все, чого ми бажаємо. Це горнило й ця безодня - вогненне вугілля, куріння диму, що здіймається до небес і спускається в безодню, полум'яні хвилі вічно вибльовує, сама суть морських безодень і ширина всіх небес. Отут-то належить сказати пристойно святого Ісидора слово7. "0 чоловіче! Чому дивуєшся з висот зоряних і морських глибин? Увійди в безодню серця твого! Отут-то здивуйся, якщо маєш очі". 0 глибоке серце людини, і хто пізнає його? О серце і воля, безмежне і безконечне пекло!
П и ш е к. Але ж і твоє серце горить, і куриться, і димить, кипить, клекоче, піниться. Чи не так?
Єродій. Содома ж горить, куриться й інше, тобто невдячне серце. Бо ж про всіх невдячних пишеться: "Горе їм, бо пішли шляхом Каїна..." Та не всі є Каїнові серця. Є й Авелеві запашні жертовники, що курять Господу-вседержителю дим, наче кадило. Чи не знаєте, моя пані, що ми пеларгійний рід, який народжується для вдячності? Через це й благочестиві
443
з людей називаються нашим іменем (еродіос), бо ми є божий запах. Не віддаємо Богові безумства, старанням не ліниві, духом палаючи, Господу працюючи, сподіванням радіючи, печалі зносячи, у молитвах перебуваючи й усім дякуючи, завжди радіючи.
П и ш е к. Хіба ж у вас благочестя й вдячність те саме?
Є р о д і й. Хіба ж це не те саме: добро шанувати й добрий дар вважати благом? Благочестя шанує тоді, коли вдячність вважає благом. Благочестя с дочкою вдячності. Вдячність - це дочка духа віри. Тут вершина... Ось вам Араратська гора!
П и ш е к. Зізнаюся, мій друже, що моєму серцю нудно дивуватися з серця, невимовної (згідно з твоїми словами) безодні. Воно для мене [стає ] дивніше з кожною годиною. Твоє слово діє в мені, наче встромлене бджолою в серце жало.
Є р о д і й. Через те й задобрюю вас.
П и ш е к. Чим?
Є р о д і й. Тим, що апетит ваш, або бажання, почав загострюватися до єдиної найсолодшої й найбільш рятівної з усіх пожив поживи. Як зірниця сонце, так і це знамення веде за собою здоров'я. Недужій утробі огидна їжа і навіть найкраща є отрутою для неї. Здорове ж, оновлене Господом, наче орлина юність, серце перетворює й отруту в найсолодшу й корисну поживу. Хіба є пожива більш рятівна, як розмова про Бога? І всі уникають. Що є більш сумне, як хвилюватися пароксизмами світської суєти? І всі насолоджуються. Звідки це перекручення? Звідти, що у них болить голова. Хворі, наступні ж мертві, і немає Єлисея, щоб воскресити цих недужих розумом і хворих серцем юнаків. Бо що ж у людині голова, як не серце? Корінь дерева, сонце світу, цар народу, серце ж є корінь людини, сонце, цар і голова. Що ж є мати цього хворого юнака, як не перламутр, плоть тіла нашого, що береже у своїй утробі отой бісер: "Сину, бережи серце твоє!" "Сину, дай мені серце твоє!" "Серце чисте сотвори в мені, Боже!" О блаженний, хто цілою зберіг ціну цієї перлини! О вдячність, дочко господа Саваофа, здоров'я, життя й воскресіння серцю!
П и ш е к. Будь ласка, поговори ще про серце. Дуже люблю.
Є р о д і й. О мила моя пані! Повірте, що будете цілком спокійні тоді, коли й думати й говорити про серце не буде вам ні гидко, ані достатньо. Це найблагородніший глум. Любителі ж його названі "царське посвячення".
П и ш е к. Чому?
Є р о д і й. Тому, що всі інші діла є хвіст, а це ж є голова і цар.
П и ш е к. Ба! А що означає глум? Я взагалі не розумію. Вважаю, що це іноземне слово.
Є р о д і й. Аж ніяк. Воно старослов'янське, означає те ж
444
саме, що забава, по-грецьки дітррі'і (діатриба), тобто проведення часу. Цей глум настільки великий, що Бог навмисне до нього закликає: "Зрівняйтеся й зрозумійте"; настільки ж славний, що Давид ним, наче царським, хвалиться: "Поглумлюся у заповідях твоїх". Давно лиш Ізраїль втішався цією забавою, і названий святим язиком, інші ж язики, що відганяють і бережуть суєтне й фальшиве, - псами й свиньми. Цей царський театр і дивне видовище завжди був постійний і нерозлучний з усіма любомудрими, благочестивими й блаженними людьми. Будь-яке видовище веде за собою нудьгу й омерзіння, крім цього; краще ж сказати: чим більше дивиться, тим живіше проривається ревність і бажання. Наскільки більше внутрішньо відкривається, настільки численніші й солодші чудеса розкриваються. Чи це не найсолодший і неситий сік вічності? Світ неситий, бо не задовольняє. Вічність несита, бо не засмучує. Тому кажуть: "Сину, бережи твоє серце". Розжувавши, скажіть так: "Сину, відверни очі твої від світської суєти, перестань помічати брехню його, зверни твоє сердечне око у твоє ж серце. Тут роби спостереження, тут стань на сторожі з Авакумом, тут тобі обсерваторія, тут-то побачиш, чого ніколи не бачив, тут-то надивуєшся, насолодишся й заспокоїшся".
П и ш е к. Але чому, скажи мені, всі ненавидять серце?
Є р о д і й. Тому що всі не бачать його ціни. Серце подібне до царя, який живе у вбогій хатині і в ризі. Ним всякий нехтує. А кому з'явилась його велич, той, упавши ницьма, рабськи йому поклоняється і, наскільки можна, все знехтувавши, насолоджується і його обличчям, і розмовою. Оці слова: "Сину, бережи твоє серце", - приховують цей смисл і сік. Сину! Не зважай на те, що тільце твоє є убога хатинка і що твоя плоть є плетиво й простонародна тканина, лахміття нице, слабе й нечисте. Не суди з лиця нічого, нікого й себе. У тій хатинці і під тією вбогою одежею знайдеш там твого царя, батька твого, дім твій, ковчег його, кифу, гавань, скалу і твоє спасіння. Лиш швидко бережи, стережи й помічай. А коли знову Давид говорить: "Поглумлюся у заповідях твоїх", то чи це не те саме, що сказати так: "Насолоджуся твоїм лицем, словами твоїми, порадами й повеліннями?" Бо ж сама його велич невимовно дивує прозорливця. Бо ж не пустий оцей вигук: "Сповідаюся тобі, бо страшно ти мене здивував". У давні роки між мудрецями постало таке питання: "Що найбільше?..." Про це всі довго думали, влітку і взимку, вночі і вдень. Народилисьпро це книги. Відбивалась від учених гір по всьому Всесвіту велика багатьох відповідей і різноголоса луна. Тоді-то змішалися і злилися мови. Повстала мова на мову, голова на голову, розум на розум, серце на серце... У цьому стовпотворінні знайшовся якийсь чоловік, не вчений, але такий, що прозрів собі. Цей,
445
перевершивши сподівання, обезголовив Голіафа. Знітилась і закипіла вся музика, що співала пісні бездушному ідолу, цьому тлінному світові, з його золотою толовою - сонцем. Злоба протистояла правді, та до кифи вся розбилася. Встали воюючі хвилі, та перемогла оця славна слава: "Посеред вас (каже) живе те, що вище над усе". О Боже, яка незугарна музика без Святого Духа твого! 1 яка смішна премудрість, що не пізнала себе! Тому молю вас, люба моя пані, не смійтеся й не ганьбіть мого батька за те, що не навчив нас нічого, крім вдячності. Я почну плакати, втечу й полечу від вас.
П и ш е к. Почекай, чекай, мій любий Єродію! Тепер не лише не ганю твого батька, а й благословляю й хвалю його. Сьогодні для мене почало, наче ранок зоріти, так відкриватися, яка велика справа вдячність] Зроби ласку, ще хоч трохи порозмовляй.
Є р о д і й. О моя добродійко! Пора мені у моїй справі летіти.
П и ш е к. Друже мій сердечний! Я знаю, що твій батько, милосердна й благочестива душа, не розгнівається на це. Є р о д і й. Чого ж ви бажаєте? П и ш е к. Ще про це ж хоч трохи порозмовляймо. Є р о д і й. Почнемо ж і ми ловити птаха тисячу років. П и ш е к. Що це ти сказав?
Є р о д і й. Ось що! Один монах 1000 літ ловив найгарнішого з усіх птахів птаха.
П и ш е к. Чи знав він, що спіймає?
Є р о д і й. Він знав, що довіку його не зловить.
П и ш е к. Навіщо ж завдавав собі пустого труду?
Є р о д і й. Як пустого, коли розважався? Люди розвагу купують. Розвага є ліки й оживлення серця.
П и ш е к. Ось хіба що твій дивний глум і чудова діатриба!
Є р о д і й. Воістину чудний, дивний і найпрскрасніший птах є вічність.
П и ш е к. О! Коли ловив вічність, то недарма трудився. Вірю, що вона солодша від меду. Тому велика справа серце, коли воно є вічністю.
Є р о д і й. О люба мати! Істину ти сказала. Сліпа невдячність, не відчуваючи цього великого дару і єдиного блага за 1000 дрібниць, кожного дня нарікає на промисел вічного й тим обпікається. Обернися, окаянне серце, й подивися на себе самого - і раптом оживеш. Чому ти забуло себе? Хто відкриє око твоє? Хто воскресить пам'ять твою, блаженна безодне? Як твоя воля скинула тебе у цю похмуру безодню, перетворивши твоє тіло на тьму? Люба мати, чи розумієте, звідки народжується райдуга?
Пишек, А скажи, будь ласка, звідки? Я не знаю.
446
Є р о д і й. Коли сонце дивиться на себе у дзеркалі пречистих хмарних вод, тоді його лице, що з'являється у хмарах, є райдугою. Серце людське, дивлячись на своє власне відображення, воістину народжує масу хвилювань, яка є ота радісна Ноєва райдуга:
Хмари - ген у даль. Райдуга над світом. Згинула печаль. Світло наше світить.
Сердечна веселість є чисте світло погоди, коли минув морок і шум світського вітру.
Райдуго, прекрасна своїм сяйвом, як ти нині потемніла?
Зірнице пресвітла, як сьогодні з небес ти впала? Агу! Скинула тебе гордість, дочка нечутливої невдячності, що віддала перевагу хоботу замість голови, минущій тіні замість мамврійського дуба8. Бо що хто обожнює, у те себе перетворює. Дивно, як серце із вічного й світлого перетворюється на темне й зруйноване, утвердившись на руїні плоті свого тіла. Такий, якщо злий для себе, кому добрим буде? "Розумний же праведник собі другом буде і стежки свої заспокоїть посеред себе". Це справжнє, блаженне самолюбство - мати вдома, всередині себе, все своє неукрадене добро, не сподіватися ж на порожню зовнішню оболонку своєї плоті, що залежать від самого серця, як тінь від свого дуба, і як гілки від кореня, і як одяг від того, хто його носить. Ось тоді-то вже народжується нам від вдячності матері подібна дочка, що по-грецьки називається аокрсаа (автаркія), тобто самозадоволення, бути задоволеним самим собою і в собі, яку хвалять і звеличують, наче найсолодший плід істинного блаженства, у першому Павловому листі до Тимофія9, у 6-му вірші так: "Великий набуток є благочестя з задоволенням". Ось вам два голубині крила! Ось вам дві зірниці! Дві дочки вдячності - благочестя й самозадоволення. "І полечу, й спочину". Хай закінчиться ця розмова славою мого батька отою: головне у вихованні: 1) добре народити; 2) зберегти пташеняті молоде здоров'я; 3) навчити вдячності.
Пишек. Ба! Навіщо ж ти підняв крила?
Є р о д і й. Прощайте, мати! Полечу від вас. Серце моє мене осуджує, що не лечу у справах.
Пишек. Принаймні, привітайся з моїми дочками.
Є р о д і й. Зробіть ласку, звільніть мене від вашого етикету.
Пишек. Мартушка моя заграє тобі на лютні, Вертушка заспіває або затанцює. Вони надзвичайно благородно виховані та в моді у панів. А Кузя і Кузурка улюблені за красу. Чи знаєш, що вони складають пісеньки? І чи віриш, що вони в
447
моді при дворі Марокканського володаря? Там мій синок пажем. Недавно до своєї рідні прилетів звідти тутешній папуга і сказав, що цар подарував золоту табакерку... Є р о д і й. Навіщо йому табакерка?
П и ш е к. Ха-ха-ха! Навіщо? Та ж наша честь у тому полягає, що ніхто більш вдало не наслідує людей, як наш рід. Носи і май, хоч не нюхай. Чи знаєш, як його звуть?
Є р о д і й. Не знаю.
П и ш е к. Його ім'я Пешок. Дуже миле дитя.
Є р о д і й. Ради Бога, відпускайте мене!
П и ш е к. Який потішний скакун! Наче живе срібло, рухає всіма суглобами. Принц любить його, цілі години проводить з ним, граючись.
Є р о д і й. У цьому його не схвалюю, не заздрю. Прощавайте!
П и ш е к. Стій, мій друже, почекай! А про добре народження не сказав ти мені ні слова? Чи не так? О-о, полетів! Слухай, Вертушко! Здіймаючись, він щось, здасться, сказав...
Вертушка. Він сказав, мамочко, ось що: "Про добре народження принесу вам карту".
П и ш е к. А коли ж це буде?
Єродії не обдурюють. Він у наступному місяці травні знову відвідав цю пані. Приніс сувій про добре народження, та не міг її нічим втішити: така люта печаль її терзала. Ніколи печаль більш жорстоко не лютує, як тоді, коли серце наше, заснувавши свою надію на фальшивому морі світу цього і на його хисткому камінні, побачить нарешті перевернуте своє гніздо й місто фальшивого блаженства, яке руйнуєтся. Пан Пешок, перескакуючи з вікна на вікно, упав на подвір'я з верхніх палат, поламав ноги й відставлений від двору. Крім того, старші дочки почали бешкетувати й нахабною поведінкою докучати матері. Скоро вона померла, дім уже став порожнім. Тоді, наче залізо на воді, сплила на поверхню правда, що найсильніший є страх божий і що благочестива й задоволена собою вдячність перевершує небо й землю.
Єродій, відлітаючи, повісив на квітучому фінікові оцей листок:
СУВІЙ
Про добре народження дітей благочестивими, закоханими й здоровими батьками.
Засівай у першу й другу фазу місяця, тобто у квадру, Засівай, вийшовши з бенкетів і святих розмов.
448
Побачивши мерця або страшне видовище, не засівай.
Тій, що зачала, більше не сій.
Не засівай, коли ти не в міру випив.
Та, що зачала, хай носить у думках і в видовищах святих, І в розмовах святих, уникаючи пристрасних бур, У тихому спокої в спогляданні святих.
Тоді збудеться: "1 мине дух тонкого холоду, і там Бог" (Книга Царств).
Після цього лелека знявся вгору, заспівав українську оцю пісеньку:
Соловеєчку, сватку, сватку! Чи бував же ти у садку, садку? Чи видав же ти, як сіють мак? Ось так, так! Сіють мак. А ти, шпачку, дурак...
Цю пісеньку хлопчики, його домашні співаки, склавши хор, або танок, співали для втіхи святому блаженному єпископові Йоасафу Горленкові11.
Амінь.
449
УБОГИЙ ЖАЙВОРОНОК
Притча
Присвята Любому другові, Федору Івановичу Диському, бажає справжнього миру
Життя наше - це безперервний шлях. Цей світ с велике море для всіх нас, плавців. Він-то є океан, о, який безбідно перепливають дуже небагато щасливців. На цьому шляху зустрічають кам'яні скали й скалки, на островах - сирени, на глибинах - кити, у повітрі - вітри, хвилювання скрізь; від каменів - спотикання, від сирен - спокуса, від китів - поглинання, від вітрів - спротив, від хвиль - поринання. Кам'яні ж спокуси - це невдачі; сирени - це облесні друзі; кити - це запазушні змії наших пристрастей; вітри, розумій, напасті, хвилювання, мода й суєта житейська... Обов'язково проковтнула б риба молодого Товію, якщо б на його шляху не був наставником Рафаїл. Рафа по-єврейськи означає медицину, іл або ел означає Бога. Цього проводиря промислив для нього його батько, а син знайшов у ньому божу медицину, що лікує не тіло, а серце, за серцем же й тіло, як таке, що залежить від серця.
Іван, твій батько, у сьомому десятку віку цього (в 62-му році) у місті Куп'янську, вперше глянувши на мене, полюбив мене. Він ніколи мене не бачив. Почувши ж ім'я, вискочив, і наздогнавши на вулиці, мовчки дивився мені в обличчя й припадав, начебто пізнаючи мене, таким милим поглядом, що донині у дзеркалі моєї пам'яті він мені наче живий. Воістину прозрів його дух перед твоїм народженням, що я тобі, друже, буду корисним. Бачиш, як далеко провиджує симпатія. Це нині сповняється його пророцтво! Прийми, друже, від мене цю маленьку настанову. Дарую тобі мого "Убогого жайворонка". Він тобі заспіває і взимку, не у клітці, а у твоєму серці, і трохи допоможе рятуватися від ловця й хитруна, від світу цього лукавого. О Боже! Яку кількість незлобних ягнят цей вовк день і ніч пожирає! Ах, друже, стережися, щоб безпечно ходити. Не дрімає ловець. Не спи і ти. Необачність є матір'ю нещастя. Втім, хай тебе не спокушає те, що тетерук названий
450
Фридриком1. Якщо ж досадно, то згадай, що всі ми такі. Бо ж усю Малоросію Великоросія називає тетеруками. Чого ж соромитися! Адже ж тетерук дурний птах, але не злобний. Не той дурний, хто не знає (ще не народився той, хто все знає), а той, хто не хоче знати. Зненавидь глупоту: тоді, хоч і дурень, та будеш серед отих блаженних тетеруків: "Викривай премудрого - і полюбить тебе". Викривай, мовляв, його, тому що дурень. Як же він премудрий, коли не любить глупоти? Чому? Тому що приймає й любить викриття від своїх друзів. О, хай вбереже Христос юність твою від тих, хто змащує єлеєм твою голову, від цих домашніх тигрів і сирен. Амінь!
1787 року, у повню останнього осіннього місяця. ПРИТЧА,
НАЗВАНА "УБОГИЙ ЖАЙВОРОНОК"
З ним розмовляє тетерук про спокій Основа притчі
"Той звільнить тебе від сіті ловця..." (Псалом 90, ст.З). "Стережіться й моліться, щоб не потрапити у напасть". "Горе вам, багатолюбці, бо ви віддалені від вашої втіхи". "Блаженні убогі духом..." "Знайдете спокій душам вашим..."
Тетерук, сівши на ловецьку сіть, почав захланно жерти багату їжу. Нажершись по вуха, походжав, надуваючись, дуже вдоволений сам собою, наче бешкетний юнак, зодягнений за модою. Називається Фридрик. Родове ж, або сімейне прізвище, або, як звичайно в народі говорять, прізвисько, - Салакон8.
У той час пролітав Сабаш (ім'я жайворонка) на прізвище Сколар. "Куди ти мчиш, Сабаше?" - вигукнув, набундючившись, тетерук.
С а б а ш. О любий Фридрику! Мир хай буде тобі! Радуйся в Господі!
Салакой. Фе! Запахло школою.
Сабаш. Цей дух мені милий.
С а л а к о н. Для губів салат, як співають притчу.
Салакон слово грецьке, означає убогого на вигляд, але лицемірного багатством хвалька. Таких лицемірів повно на світі. З них кожен більше показує на обличчі, ніж має; навіть таке сатанинське багатство перевершило Христову бідність, осквернивши тим лицемірством самі божі храми і вигнавши звідти бідність Христову, і звідусюд; і немає людини, що хвалиться з Павлом Христовою бідністю. ,
451
С а б а ш. Радію, що ваш нюх зцілився. Раніше ви скаржилися на нежить.
С а л а к о н. Потершись, брате, між людьми, нині всіляке розумію. Ніщо від нас не втече.
С а б а ш. Тетерука розум гострий, а нюх ще гостріший.
С а л а к о н. Тихіше, друже мій. Я ж бо нині не без чинику.
С а б а ш. Вибачайте, ваше благородіє! Гей, не знав. Тому то ж і хвіст, і чуб ваш нині роздуті новомодними буклями й кучерявими завертасами.
С а л а к о н. Звичайно. Благородний дух від моди не відстає. Прошу, голубчику, у мене попоїсти. Бог дав мені достаток. Бачиш, що я бреду по хлібі? Чи не милість божа?
С а б а 111а. Хліб та сіль! Звольте їсти на здоров'я, а мені ніколи.
С а л а к о н. Як ніколи? Ти що, здурів?
С а б а ш. Я посланий батьком у справах.
С а л а к о н. Плюнь! Наївшись, залатвиш.
С а б а ш. Черево не відверне мене від батьківської волі, а крім того, боюся чужого добра. Мій батько з молодих літ співає мені оце: "Чого не поклав, не руш".
Салако н. О боязке створіння!
С а б а ш. Є приказка: "Боязкого сина мати не плаче!"
Салако н. Та ж воно тепер моє. У нас так співають: "Що Бог дав, пхай ти все те у кошик".
С а б а ш. І у нас співають, та наша пісенька відрізняється від вашої. Ось вона: "Все зайве відтинай, то не буде кашлю". Більш за все я закоханий у святу бідність.
С а л а к о н. Ха-ха-ха-хе! У святу бідність... Ну її з її святинею! Іди ж, брате! Волочи за собою на шнурку й улюблену твою наречену. Дурневі бажаєш добра, а він все геть. Горду бідність ненавидить моя душа більше, ніж пекельні ворота.
С а б а ш. Прощавайте, ваше благородіє! Оце відлітаю, а вам бажаю: хай буде добрий кінець!
С а л а к о н. Он полетів! Не можу вволю надивуватись з цих школярських розумів. "Блаженні, мовляв, бідні..." Добре блаженство, коли нічого вкусити! Правда, що й багато жерти, можливо, погано, та проте ж спокійніше, ніж терпіти голод. У селі Ровеньках6 чув я цю прекрасну приказку: "Не ївши - легше, поївши - краще". Та що ж таке краще, як не спокійніше? "Не руш, мовляв, чужого..." Як не рушити, як само в очі пливе? За приказкою: "На мисливця звір біжить". Я ж не
Сабаш означає вільний, спокійний, від сирського слова саба або сава, тобто мир, спокій, тиша; звідси і в євреїв субота - сабаш, звідси ж і це ім'я Варсава, тобто син миру; бар - по-єврейськи син. б _ 2
Ровеньки те саме, що й ровенники, тобто злодії, що живуть по ровах. "Хай не зведе у мені ровенник своїх уст" (Псалом).
452
дурень. Черепок знайшов - обмину. Хліб трапився - ніяк не пропущу. Ось це краще для спокою. Так думаю я. Та й не помиляюся. Не вчора я народжений, та й між людьми потерся, слава богу. Мода й світ є найкращий учитель і школа, кращі від будь-якої школи. Правда, що був час, коли й бідних, але доброчесних, шанували. Та нині світ цілком не той. Нині, коли жебрак, тоді й бідняк і дурень, хоч би то був воістину ізраїльтянин, у котрому немає лестощів. А втратити у світі добру про себе думку погано. На що ти тоді здатний? Будь ти, яким хочеш, усередині, хоч десяти шибениць ГІДНИЙ, що з того? Таємне Бог знає. Лиш би ти мав добру славу в світі і був шанованим серед знаменитих людей, не бійся, дерзай, не подвигаєшся довіку! Не той правий, хто по суті правий, а той, хто хоч не правий по суті, однак вміє здаватися правим і має лиш один вид правоти, хитро лицемірячи й ідучи стежкою отої рятівної притчі: кінці у воду. Ось нинішнього світу наймодніша й рятівна премудрість! Коротко скажу: лиш той щасливий, хто хоч не правий за совістю, однак правий згідно з папірцем, як мудро говорять наші юристи6. Скільки я бачив дурнів - усі дурні. Мовляв, за багатством іде неспокій. Ха-ха-ха! А що таке неспокій, якщо не труд? Труд же не всякого блага батько. Бо ж дуже мудро вихваляють росіяни оцю премудру приказку:
Спокій п'є воду,
А неспокій хоче меду.
Що ж дасть тобі пити причина всіх зол - байдикування? Хіба піднесе тобі для здоров'я воду, що не скаламутить розуму?
Кому менше в житті треба, Ближче той від всіх до неба.
А хто ж це співає? Якийсь прадавній архидурень, названий Сократом. А підспівує йому весь хор дурнів. 0, о! Дуже вони відрізняються від нашого хору. Ми ось як співаємо:
Все жери, що взяв очима. Але щастя за плечима. Хто несмілий, той страждає. Хоч здобув, хоч пропадає.
Як обманюються нечестиві оцією своєю беззаконною притчею: "кінці у воду". Бо "немає тайни, яка не відкривається".
^ Христос же навпаки говорить: "Слави від людей не хочу. Є Отець мій, що прославляє мене. На шляху одкровень твоїх насолодився". Ах! Побійтеся, нечестиві, одкровень божих! Не бійтеся тих, що вбивають тіло. Скажіть з Давидом: "ПрОкленуть ті, а ти благословиш". Папірець, о лицеміре, виправдає тебе в людей, але не у Бога. Це тобі колісниця без коліс, така без Бога будь-яка справа.
453
Так премудрий Фридрик судить,
Його розум не заблудить.
Між тим, як Фридрик мудрує, прилетіло сім тетеруків і три його племінники. Це капральство вчинило багатий і гучний бенкет. Він відбувався недалеко від байраку, в якому дятел вистукував собі носиком поживу, згідно з прадавньою українською притчею: "Кожна пташка своїм носиком жива".
Рухливий Сабашик політав немало часу. Повернувся в цю місцину через три години.
Він був посланий до рідного дядька запросити його на дружню бесіду і на вбогий обід до батька. Вертаючи додому, розважався пісенькою, навчений змолоду своїм батьком, оцією:
Не те орел, що літає,
А те, що легко сідає.
Не той бідний, хто убогий,
А той, хто жадає много.
Насолода ловить риб і звірів,
Й птицю, що не знає міри.
Краще мати сухарі з водою,
Аніж цукор із бідою.
Летів Сабаш повз байрак. "Бог у поміч, дубе!" - це він сказав на вітер. Та раптом з-за дуба пролунав такий голос:
"Де не очікуєш і не сподіваєшся, там тобі друг буде..."
"Ба-ба-ба! О любий Немесе! - вигукнув з радощів Сабаш, побачивши дятла, що називався Немес. - Радуйся, і знову тверджу, - радуйся!"
Немес. Мир тобі, друже мій, мир нам усім! Благословен господь Бог Ізраїлів, що береже тебе досі від сітування.
С а б а ш. Я розумію сіть, а що означає сітування, не'знаю.
Немес. Наш брат птах, коли потрапить у сіть, тоді нарікає (сітує), тобто турбується, хвилюється й б'ється, щоб визволитись. Ось сітування.
Сабаш. Боже, рятуй Ізраїля від цих його скорбот!
Н е м е с. А я недавно з того крайнього дуба дивився на таке жалюгідне видовище. Глянь! Чи бачиш розставлену сіть? Не минуло й години, як у ній і навколо неї відбулася страшна, наче Бендерська, облога3. Гуляла у ній дюжина тетеруків. Та в самому гамі, і в танцях, і в козлоголоссі, й обжерливості, наче блискавка, впала на них сіть. Боже мій, який крик, лопотіння, плескіт, стукіт, гам, страх і сум'яття! Раптом вискочив ловець і всім їм переламав шиї.
С а б а ш. Чи врятувався хтось із них?
Немес. Два, а всі інші загинули. Чи знаєш Фридрика?
Сабаш. Знаю, він добрий птах.
Немес. Воістину добрий тетерук. Він-то й пролетів повз
454
мене із бенкету, гублячи в повітрі пір'я. Насилу я міг його впізнати: трясеться, розтріпаний, розкуйовджений, зім'ятий... наче миша, з якою грається кіт: а за ним здаля небіж.
Сабаш. Куди ж він полетів? Н е м е с. У внутрішній байрак оплакувати гріхи. Сабаш. Мир же тобі, любий мій Немесе! Пора мені додому.
Н е м е с. А де ти був? Сабаш. Кликав дядька у гості.
Н е м е с. Я вчора з ним бачився і довго розмовляв. Лети ж, мій друже, і рятуйся, хай буде Господь на всіх шляхах твоїх, який оберігає всі твої входи й виходи. Сповісти батькові й дядькові мир мій.
Ця звістка страшно налякала Сабаша. Тому він не признався Немесові, що розмовляв з Фридриком перед самим його нещастям. "Ну, - казав сам собі, - навчайся, Сабаше, на чужій біді. На те-то й б'ють песика перед левом (як у притчі), щоб лев був смирний. О Боже! На моїх очах б'єш і раниш інших, достойніших од мене, щоб я злякався й тремтів від беззаконня життя й насолод цього світу! О насолодо! О ти диявольська вудко й сіте! Яка ти солодка, що всіх полонила! Яка ж згубна, як мало врятованих! Перше всі бачать, друге - вибрані!"
Так карала себе жорстоко й сама собі накладала рани ця благочестива врода і, дивлячись на чужу біду, користала більше, ніж биті Богом жорстокосердні беззаконники своїми ранами, і більше навчалася з цієї чорної, що вміщує світські біди (бо чорна книжка, що вміщує біди, це сам світ), книги, ніж нечестива природа, що перечитала тисячу різномовних книг. Про таких бо написано:: "Уміє Господь визволяти від напасті невинних... Праведник від ловів утече, а замість нього потрапить нечестивий".
У таких благочестивих роздумах прилетів Сабаш додому, а за ним незабаром з двома своїми синами прибув і дядько. Скликано було й сусідів на цей убогий, та чесний і безпечний бенкет. У цій маленькій місцині втілювалася простота й панувала дружба, що робить мале великим, дешеве - дорогим, а просте - приємним. Ця земля була частинкою тієї земельки, де істина, яка блукає між людьми, тікаючи від цього світу, що лежить у злі, проводила останні дні свого перебування на землі та мала останній відпочинок, поки злетіла з нижніх у нагірні країни.
Сабаш, віддавши батькові й дядькові радість і мир від Немеса, тут же при гостях розповів про все, що сталося. Збір гостей був чималий, зі своїми дітьми, підлітками, і юнаками, і
455
жінками. Алауда3 - так називався батько Сабаша - був навчений світських наук, та серце його було столицею здорового глузду. Кожну справу й слово міг досконало розкусити, знайти в ньому шкаралупу й зерно, отруту й поживу солодку і повернути на спасения.
Алауда в присутності багатьох мужів, юнаків і підлітків навчав сина так:
- Сину мій єдинородний, прихили твоє вухо. По.чуй голос батька твого й урятуєшся від сіті, як сарна від мисливців. Сину, якщо будеш мудрим, то чужа біда навчить тебе, а нахабний і безсердечний син стане доброчесним через власну спокусу. І це біда. Сину, хай болить тебе біда ближнього! Хто любить свою біду й не страждає від чужої, той гідний її. Не забудь притчу, оцю, яку ти часто чув від мене: "Собача б'ють, а левеня боїться".
Яка користь читати багато книг, а бути беззаконником? Одну книгу читай, і досить. Глянь на цей світ. Оглянь рід людський. Він же є книга, книга чорна, яка вміщує всілякі біди, наче хвилі, що безперервно постають на морі. Читай же її завжди і вчися, одночасно ж начебто на бурхливий океан із високої гавані дивись і розважайся. Чи не всі читають цю книгу? Всі. Всі читають, але не осмислюючи. Дотримуються його п'яти, як написано, дивляться на ноги, а не на сам світ, тобто не на голову його, не на серце дивляться. Тому ніколи не можуть його пізнати. Із підошви - людину, із хвоста - птицю, так і світ цей; із його ніг не пізнаєш його, хіба що з його голови, розумій, із його серця. Яку таємницю приховує ця загадка?
Сину, я напружу всі свої сили, щоб розв'язати тобі цей вузол. Ти ж добре слухай. Тетерук бачить сіть і в сіті їжу або поживу. Він бачить що? Він бачить хвіст, ноги і п'яту цієї справи, голови ж і серця цієї тварюки, наче самого птаха, не бачить. А де ж цієї справи голова? 1 що ж вона таке? Серце ловця у тілі його, яке заховане за кущем. Отже, тетерук, бачачи лиш п'яту в цій справі, але не бачачи у ній її голови, дивлячись, не бачить; зрячий тілом, а сліпий серцем. Тіло бачить тілом, а серце - серцем. Це ж ота євангельська сліпота, мати будь-якої злості! Так всі безумні читають книгу цього світу. І не користуються, а потрапляють у його сіті. Джерело є голова рік і морів. Сердечна ж безодня є голова й джерело всіх справ і всього світу. Бо світ є не що інше, як зв'язок, або склад справ або створінь. 1 не що інше є віку цього Бог, як світове серце, джерело і голова світу. Ти ж, сину мій, читаючи
8 Алауда - по-римськи означає жайворон, а Іаисіа - хвалю, по-римськи - Іаисіо, лаудо; лаудон - той, що хвалить.
456
книгу цього видимого і злого світу, зводи твоє сердечне око у всякій справі на саму голову справи, на саме серце її, на саме джерело її, тоді, пізнавши її початок і насіння, будеш праведним суддею у будь-якій справі, побачивши голову справи й саму суть, а істина позбавить тебе усякої напасті. Бо якщо с два види створінь і справ, то є два серця. Якщо ж два серця, то і два духи: добрий і злий, істинний і хибний... За цими двома джерелами суди про будь-яку справу. Якщо насіння й корінь добрі, тоді [добрі] й гілки і плоди. Нині, сину мій, будь суддею й суди вчинок тетеруків. Якщо праведно осудиш, тоді за цим зразком будеш першим суддею всього світу. Суди ж так.
Натрапив тетерук на поживу. Чи бачиш це? Як не бачити? Це і свиня бачить. Та це лиш тінь, п'ята і хвіст. Тінь себе не виправдовує, ані не осуджує. Вона залежить від своєї голови й суті. Глянь на джерело її - на серце, що її породило й випустило. Від надміру ж серця, тобто із безодні його, говорять уста, ходять ноги, дивляться очі, творять руки. Гляди! Якщо серце тетерука добре, звідки ця його справа народилась, тоді й вчинок добрий і благословенний. Та чи не бачиш, що зміїна голова у цього вчинку? Ця справа народилась від невдячного серця, незадоволеного своєю долею, яке прагне й викрадає чуже...
Це справжнє авраамове богослов'я - прозріти у всякій справі вміщеного духа: добрий він чи злий? Не судити з лиця, як лицеміри. Часто під злобним обличчям і під поганою личиною таїться божественне сяйво й блаженне серце, а в обличчі світлому, ангельському - сатана. Тому, спостерігаючи неволю й полон тетерука, що жертвує себе на чужу користь, не лінуйся працювати для твоєї власної користі і розмірковувати про необхідне, щоб бути вільним. Якщо ж не будеш рабом себе самого, то будеш змушений працювати для інших і, уникаючи легкої праці, потрапиш у тяжку й помножену стократ.
Чи бачиш чиюсь сяючу одіж і славний чин, або гарний дім, та всередині сповнений незасинаючих червів, то згадай сам собі слова Христові: "Горе вам, лицеміри! Горе вам, які нині смієтесь!" - розумій, зовні. Чи бачиш жебрака, чи пристарілого, чи хворого, але сповненого божественної надії, то заспівай собі оцю соломонову пісеньку: "Добра злість краща від сміху, бо у злобному обличчі стає добрим серце". Чи бачиш розбитого паралічем? Уникай печального, ревнивого й злого серця. Уникнеш, якщо не будеш заздрісним. Зітреш голову заздрісному змієві, якщо будеш вдячним за мале і сподіватимешся на Бога живого. Чи бачиш не дорогу, не солодку, а здорову поживу, то заспівай: "Добра злість краща від сміху". Чи бачиш книжку, яка не містить гарних слів, але сповнена Святого Духа, заспівай: "Добра злість краща від сміху". Чуєш пораду, змащену словесним медом, але з затаєною всередині отрутою: "Добра злість
457
краща від сміху. Єлей грішного хай не помаже мою голову". Чи бачиш убогу хатину, але невинну, спокійну і безпечну, заспівай: "Добра злість краща від сміху..." Так читай, сину, світову книгу, і будеш мати разом утіху й спасения.
Блаженний, хто розуміє причину будь-якої справи! Серце людське змінює її обличчя на добро або на зло. 0 любі мої гості! Надокучив я вам своїм багатослів'ям. Пробачте мені! Ось уже готовий стіл, прошу сідати будь-де. Прошу ж знову вибачити мені, що трапеза моя бідна і скликав вас на мій убогий бенкет у будній день.
Всі гості заспівали оту притчу: що "у друга вода солодша від ворожого меду".
- Як же у будній день? - сказав Алаудин брат Адоній8.
- Ах, добрій людині щодня - свято, а беззаконникові - ні Великдень... Якщо головою й джерелом всього світу є серце, то чи воно не корінь для свята? Мати святові є не час, а чисте серце. Воно є пан і субота. О чисте серце, ти справді не боїшся ні блискавки, ні грому. Ти боже, а Бог для тебе твій. Ти для нього, а він для тебе друг. Воно для тебе, Боже мій, жертва, а ти для нього. Ви є двоє і є одне. О чисте серце! Ти новий вік, вічна весна, благовидне небо, обітована земля, рай розумний, веселість, тиша, спокій божий, субота, і великий день паски. Ти відвідало нас з високих теремів світлого сходу, вийшовши із сонця, наче наречений зі свого чертога. Слава тобі, що показало нам світло твоє! Цей день господній: зрадіймо і звеселімося, браття!
- О любий мій брате! - вигукнув Алауда. - Мед точать твої уста. Воістину ніщо не є благо, лиш серце чисте, зерно, що проростило небеса й землю, дзеркало, що вміщує в собі й розмальовує всі створіння вічними фарбами, твердь, що утвердила своєю мудрістю дивні небеса, рука, що утримує долонею земну кулю й прах нашої плоті. Бо що дивніше, ніж пам'ять, яка вічно зображає весь світ, вічно зберігає у своїх надрах насіння всіх створінь, бачить єдиним оком минулі й майбутні справи, як сьогоднішні? Скажіть мені, гості мої, що таке пам'ять? Мовчите? Я ж вам скажу. Не я ж, а благодать божа у мені. Пам'ять є недремне сердечне око, що бачить всі створіння, незахідне сонце, що просвітлює Всесвіт. О пам'ять вранішня, як нетлінні крила! Тобою серце злітає у висоту, в глибину, в ширину безконечно, у стократ швидше від блискавки. "Візьму крила мої рано з Давидом..." Що таке пам'ять? Це незабутність. Забуття греки називають ліфа, незабутність - аліфія; аліфія ж є істина. Яка істина? Це оця господня істина:
Адоній по-грецьки означає співець, ода - пісня.
458
"Я шлях, істина й життя". Христос господь, Бог наш, йому ж слава навіки, амінь!
Після цього Алауда сердечною молитвою благословив трапезу, і всі засіли. При трапезі не було критики, яка засуджує чуже життя й проникає у таємні завулки людського беззаконня. Бесіда була про дружбу, про сердечний спокій і чистоту, про істинне благо, про тверду надію, що присолоджує все життєве горе. Посередині трапези пояснював Адоній оце слово: "Блаженні убогі духом, бо для них є царство небесне".
- Не на обличчя, - говорив він, поїдаючи з насолодою біб, - дивиться Бог. Людина дивиться на обличчя, а Бог дивиться на серце... Не той бідний, хто не має, а той, хто по вуха у багатстві ходить, та не докладає до нього серця, тобто на нього не надіється; готовий завжди, якщо Господу завгодно, позбутися з байдужістю. І оце-то означає "убогі духом". Серце чисте й дух віри - те саме. Яка тобі користь від твоїх повних засіків, якщо твоя душа голодна й спрагла? Наповни безодню, насити спершу душу свою. Якщо ж вона.голодна, то ти є той блаженний євангельський жебрак, хоча й багатий ти у людей, та не в Бога, хоч і жебрак ти в людей, та не в Бога. Без Бога ж і нужда, і багатство нечестиві. Немає ж бідніше, як нужда серед багатства, і немає блаженнішого, як серед нужди багатство. Якщо ти набув весь світ і ще хочеш, то, о, серед багатства страждаєш нуждою в полум'ї твоїх бажань! Якщо нічого не маєш у цьому світі, крім твого найнеобхіднішого, і ти вдячний господу Богові твоєму, сподіваючись на нього, а не на твої скарби, співаючи з Авакумом: "Праведник буде живий вірою", то, воістину, твоя нужда багатша від царів. Нужда, що знайшла потрібне, знехтувала зайвим, є справжнє багатство і та блаженна середина, наче міст між болотом і болотом, між бідністю і надлишком.
Бо що ж є система цього світу, як не храм божий і дім його? У ньому нужда живе й священствує, приносить милість миру, жертву хвали, задовольняється, як дитя, тим, що їй дає Отець небесний, залежачи від його промислу й всесвітньої економії. 1 це означає: "Бо для тих є царство небесне". Це - вони знають - промисел божий, і на нього надіються. Тому нужда називається убогістю, що або, як дитя, живе у домі в Бога, або ж через те, що все своє має не у своїх руках, а у Бога. Не так нечестивий, не так, а наче порох від вихору, так залежать від себе самих, обожнюють свої скарби, сподіваються на свої зібрання, поки не засоромляться своїми ідолами. Через це називаються багатими, бо самі для себе є фальшивими богами.
. - Любий друже і брате мій, - сказав тоді Алауда, - смачно ти у нас їв біб. Та не без смаку ти розжував нам і слово Христове. Насичуючи тіло, ще краще ми наситили й серце.
459
Якщо ж воно голодне, то марна й найсолодша їжа. Прошу ж іще спробувати ріпи після капусти й після бобу. Увінчає ж нашу трапезу ячмінна з маслом кутя.
У кінці трапези почав керівник бенкету жартувати, а гості сміятися. Адоній, допомагаючи братові, цікаво розповідав, як колись давно божа діва - істина - перший раз прийшла до них в Україну: так називається їх країна. Першим, начебто, зустрів її біля свого дому старий Маной і його жінка Каска. Маной, побачивши, запитав з суворим обличчям:
- Як тобі наймення, о жінко?
- Називаюся Астрая8, - відповіла діва.
- Хто ти, звідкіля і навіщо сюди прийшла?
- Зненавидівши світову злобу, прийшла до вас оселитися, почувши, що у вашій країні панує благочестя й дружба.
Діва ж була в убогій одежині, підперезана, волосся в пучку, а в руках посох.
- А-а! Немає тобі тут проживання, - вигукнув з гнівом старий, - ця країна не притулок для блуду. Твій вигляд і одяг викривають у тобі повію.
Діва сміялася з цього, а старий роз'ятрився. Побачивши ж, що Каска винесла назустріч чистий хліб на дерев'яній таці як знак гостинності, цілком розлютився:
- Що ти робиш, безумна серед жінок? Не знаючи, якого духу ця мандрівниця, поспішаєш гостинно прийняти. Глянь на її вигляд і на одяг її й прокинься!
Каска розсміялась і мовчала. Діва ж сказала: "То не похвали людину за красу її, і не буде тобі людина мерзотною виглядом своїм"6. Після цих божих слів старець трохи засумнівався. Раптом же, побачивши на її голові променистий вінок, і очі, що засіяли світлом божества, дуже здивувався. Ще більше вжахнувся тоді, коли дивний дух, який перевершив фіміами, лілії й троянди, що вийшов із уст дівочих, торкнувся його нюху й неймовірно насолодив. Тоді Маной відскочив назад, уклонився до землі, й лежачи ницьма, сказав: "Пані! Якщо знайшов благодать перед тобою, не обмини мене, раба твого..." Стара, залишивши старого, який лежав, повела діву у світлицю, обмила їй за звичаєм ноги й олією голову помастила. Тоді вся світлиця виповнилась божественним запахом. Маной, увірвавшись у світлицю, цілував їй руки. Хотів цілувати й ноги, та діва не
а Астрая5 - слово грецьке, означає зоряна, тобто гірна, промениста.
"lie слово Сирахове. Воно тут же має смак з отим Христовим: "Не на обличчя дивлячись, судіть". 1 з отим Самуїла-пророка, що прийшов помазати на царство меншого серед всіх своїх братів Давида: "Людина дивиться на обличчя, а Бог на серце".
460
дозволила. "Маю єдину гуску, - закричав старий, - та й ту на обід для тебе заріжу". Діва, дивлячись у вікно, посміхалася, бачачи, що старий зі старою - господар з господинею новою формою ловлять гуску. Вони бігали, кидалися, падали й сварилися. Діві видалося смішним, що старий спіткнувся об стару й покотився.
- Ти що? Ти вистарів розумом, чи що?
- А у тебе його й не було, - сказав, встаючи, старий. Гостя, вискочивши зі світлиці, сказала, що "я геть іду, якщо
не залишите гуски в спокої". На цьому погодившись, увійшли всі у світлицю. Замість обіцяної гуски в саду, у простій альтанці, прийняли й вшановували небесну гостю яєчнею й ячмінною з маслом кутею. Відтоді навіть досі ячмінна кутя у нашій стороні є як звичай.
У цьому місці встали з-за столу всі гості. Алауда ж дякував Богу так: "Очі всіх до тебе звертаються, і ти даєш їм поживу в добрий час. Багата правиця твоя ситістю, і нас, твоїх убогих, наповнює твоїм благоволінням, Христе-Боже. Будь благословенний з Отцем твоїм і Святим Духом навіки!" Всі гості гомоніли: "Амінь!"
Адоній продовжував розповідати, що Астрая у їх країні жила самотньо, Маноя й Каску любила більше, ніж інших, відвідувала й жартувала, поки переселилась у небесні житла. Алауда запрошував пити й співати. Він наповнив скляницю міцного меду. "Хай царює Астрая! Хай процвітає дружба! Хай в'яне ворожнеча!" Проголосивши це, спорожнив склянку. Інші наслідували. Вони пили міцний мед, хмільне пиво й питво, або сикеру8, яку називають у Малоросії головичник, а діти - воду й квас. Більша частина гостей уміли співати. Адоній розділив співаків на два крила, або хори, - на хор питальний і хор, що відповідає, приєднавши до обох по кілька сопілкарів. Вони спершу окремо, а потім співали, об'єднавшись у хор. Пісня була така:
ПІСНЯ ХРИСТОВОМУ РІЗДВУ ПРО ЙОГО НУЖДУ6
Із Соломонового зерна: "Добра злість краща від сміху, бо у злобі лиця задобриться серце" (Еклезіаст).
Із Христового: "Горе вам, хто нині сміється", тобто зовні. Із Єреміїного: "Потай заплаче душа ваша".
Сикера слово грецьке, означає будь-яке питво, що п'янить, п'яне або хмільне, крім лиш виноградного вина, а хлібне (назване) вино міститься у цьому ж імені всіх видів, тому пишеться: "Вина й сикери не повинні пити".
461
Питання: Пастирі милі, Де були нині? Де ви бували? Що ви видали?
В і д π о в і д ь: Із Вифлеема дорога єдина З міста знищенного Та нині блаженного.
Питання. Яке ж усюди несете чудо? 1 нам прокажіть Благовістіть.
Відповідь. Бачили ми рождение Дитя святе, блаженне, Владику всім нам.
Питання. Які ж палати Має отеє, Ах, всеблаженне, Дитя царськеє?
Відповідь. Вертеп вибив під скалою, 1 то простою рукою. Це його палац!
Питання. Постіль м'якая?
Чи в краснім ложі Цей спочиває Чудний син божий?
Відповідь. Мати у ясла стелить траву, Таку ж перину і під главу. Це царський диван!
Питання. Які там слуги Із домочадців Має отеє Милеє чадце?
Відповідь. Вівці й мули з ослами.
Воли та коні з козлами. Це домочадці!
Питання. Яку ж то їжу Дім споживає? Трапезу бідну Хіба ж він має?
Відповідь. Пожива в зелі, Молоці й зерні. Це стіл вранішній, вечірній В цій хатині чудній.
462
Питання. Чи там музика
Модна й облесна Возвеселяє Царя небесного?
Відповідь. Пастухи на флейтах грають, На сопілках, вихваляють Найпростішим хором.
Питання. А які ж ризи?
Чи злототкані
У цього сина Марії-панни?
Відповідь. Тут бавовна3, льон та вовна;
1 оцим нужда є повна В наготі своїй.
Хори співають разом:
О нуждо! Благая, святая!
[Відчини нам двері] твого раю.
Який біс серце вкрав наше?
Який нас морок осліпив?
Щоб тебе уникати?
О нуждо! О даре небесний!
Любить тебе всяк муж, святий і чесний.
Хто з тобою роздружився.
Той вночі лиш народився.
Він не справжній муж.
Світ цей являє вид благовидний,
Та в нім таїться черв'як огидний.
Це печера вбога.
Таїть блаженного Бога
В благому серці.
Ах, злість благая краща від сміху,
Як в злім обличчі таємна втіха.
Бо це нужда святая,
Зовні зла, нутром золотая,
У мирній душі.
0 горе світу! Сміх виявляє.
Хоч у душі таємно ридає.
Прибрався ти кутками,
Та облився ти сльозами,
Внутрі день і ніч.
Заздрість, печаль, страх, несита жадоба.
Ревність, сум'яття, скорбота, позови та злоба
День і ніч тебе гонять.
Як сіонське місто, полонять
Твій душевний дім.
Звеселимося, не засумуєм!
Безперестанку всі християни!
Там, де Бог наш народився
1 пеленами повився. Хвала день і ніч!
Бавовна означає народжена із дерева вовна; це слово німецьке баумволле; баум — дерево, волле — вовна.
ДІАЛОГ
НАЗВА ЙОГО - ПОТОП ЗМІЇНИЙ
Розмовляють Душа і Нетлінний Дух 1791 року, серпня 16
ЛЮБИЙ ДРУЖЕ МИХАИЛЕ!1
Стародавній монах Ерират усі свої потішні записи дарував другові й панові своєму, патріархові Софронію2, а я підношу тобі.
Ти для мене у другові пан, а в панові - друг.
Цю книжечку я написав у Бурлуці, потішаючи безділля. її вкрали. Та я, натрапивши на список, виправив, розширив і завершив.
Потоп зміїний, Ноїв, божий і Біблія є те ж саме.
Якщо вона море, то як же не потоп? Гляньте на Назонову картину потопну3.
Nat lupus inter oves...4
Чи не в цьому морі поринає весь Всесвіт?
Гей, у цьому! Гей, увесь! "Занурились, як олово у воді..." Лиш мій Ізраїль, цю безодню перелітаючи, переходить. Лиш він схоплює жалібну ревність Варуха.
"Хто перейде на той бік моря і знайде премудрість?"
Що таке Біблія, як не світ? Що таке світ, як не ідол деїрський?5 Що таке золота голова його, як не сонце? Що таке сонце, як не вогненне море?
Чи не воно заступило нам нашу гавань оту:
"То цей стоїть за стіною нашою і каже: "Лицеміре! Чому засумнівався ти?"
Чи не всі, хто не переплив, мучаться у вогненній безодні? Чи не всі бекають про пекло? І хто зрозумів пекло? Чи не смішно, що всі є у пеклі, а бояться, щоб не потрапити?
Ось справжній сфінкс, шр мучить тих, хто не відгадав загадки. "Захвилюються і спочити не зможуть". "Ходите у полум'ї вогню вашого".
А Ной мій райдугу бачить, і потоп припиняється. Що таке прекрасна райдуга? Чи не радість є райдуга?6 Чи не сонце бачить свій образ у дзеркалі вод хмарних? Чи не сонце дивиться
464
на сонце, на друге своє сонце? На образ відображений, на радість і на мир твердий? Чи не туди дивиться цей проводир наш, чи не туди волхвів веде?
Залишся ж, сонце і місяцю! Прощай, вогненна безодне! (Прости, західне сонце!) Ми сотворимо краще світло. Створимо день веселіший. Хай буде світло! І це було світло. Хай стане сонце і місяць! Хай стане і утвердиться! Хай світить навіки віків! І це стало сонце і місяць! Новий місяць і сонце. Від Бога божественне.
Заспівай же, о Ісайє! Заспівай нам пісню переможну. Це Ізраїль перейшов море!
Не зайде для тебе сонце, Місяць в небі не змаліє. Господь буде світлом твоїм, і закінчаться дні твої. Дні ридання твого.
Заспіваю й я з тобою, любий мій Ісайє! "Райдугу мою покладаю в хмарах". Це означає: мир утверджую всередині себе.
Сонце всіх оберігає
Райдугою утішає.
Серця глибочінь, прокинься!
Другом будь собі - влюбися!
Геть потоп тоді змаліє,
А веселка заясніє.
Смак забудь сльози гіркої,
Заспокоїш шляхи твої.
Стань собі ти райдугою.
Розминешся із тугою.
Цим усіх не наситити!
Безодню безоднею не вдовольнити.
Пустельник Григорій Варсава Сковорода
(Д. Мейнгард)
In superabili loco stat animus, qui externa deseruit. Nunquam major est, quam ubi aliena deposuit, et fecit sibi pacem, nil timendo... (Seneca, Epistolae, 79)7.
Це те ж саме: "Розумний праведник собі другом буде" (Притчі, гл. 12-та).
ГЛАВА 1-ша
ПРИТЧА: СЛІПИЙ І ЗРЯЧИЙ8
Два мандрівники увійшли у храм Соломона: один сліпий, другий зрячий. Сліпий без користі зводив очі й водив ними по
І - Г. Сковорода
17 465 стінах храму. А зрячий, бачачи зображення, що відтворювало людину, звірів, птахів, гори, ріки, ліси, поля, квіти, сонце, зорі й коштовне каміння, й наводячи у всьому незмінну міру, яка художниками називається малюнок, утішався великою веселістю. А ще більш цікавою зіницею оглядав він семилампад-ний свічник і тінь херувимів. "Я не бачу веселості у цьому храмі", - сказав сліпий... "0 нещасний! - закричав зрячий. - Піди додому й викопай зіниці свої, закопані у міху твоєму. Принеси їх сюди. Тоді обновиться тобі храм цей, і відчуєш твоє блаженство, що насолоджує тебе".
ГЛАВА 2-га
ДІАЛОГ, АБО РОЗМОВА
Особи у розмові: Душа, Нетлінний Дух
Душа. Будь-який несмак дає мені живильний сік. Якщо тільки зволиш, о Нетлінний Духу, то скажи мені, що означає: два мандрівники?
Дух. Кожен народжений у цьому світі є мандрівник, сліпий або просвіщеними. Чи не прекрасний храм премудрого Бога є світ цей? Є ж три світи. Перший є всезагальний і світ населений, де живе все народжене. Він складений із незліченних світ-світів і є великий світ. Інші два суть часткові й малі світи. Перший - мікрокосм, тобто світик, малий світ або людина. Другий світ символічний, тобто Біблія. У населеному будь-якому світі сонце є його око, і око це є сонце. А як сонце є голова світу, то не дивно, що людина названа мікрокосм, тобто маленький світ. А Біблія є символічний світ, тому що у ній зібрані небесних, земних і глибинних створінь фігури, щоб вони були образами, які ведуть нашу думку у поняття вічної природи, прихованої у тлінній так, як малюнок у фарбах своїх.
Душа. Що означає викопати закопані у міху зіниці?
Дух. Початок вічного відчуття залежить від того, щоб спершу пізнати самого себе, прозріти заховану у тілі своєму вічність і наче іскру у попелі своєму викопати. Ця іскра - інші світи, і ця зіниця думки провидить у них вічність.
Душа. Хіба вічність і Бог є те ж саме?
Дух. Звичайно, вічність є твердь, що скрізь, завжди, у всьому твердо стоїть, і всю тлінь наче одяг носить, позбавлена будь-якого поділу й відчуття. Вона-то й істина і нетління. Бачиш, що світло премудрості тоді входить у душу, коли людина два єства пізнає: тлінне й вічне. А про нетямовитих є приказка: "Двох полічити невміє".
466
Д у ш а. Та скажи мені, яка користь бачити в усьому два єства, а не одне? 1 яка в цьому втіха?
Дух. Зображу це тобі подібністю. Дуже хитрий художник намалював на стіні оленя й павича як живих. Цими образами син його - дитина неймовірно тішився. І старший син дивився з подивом. Художник з часом стер фарби, тварини зникли з виду. Хлопчик від цього невтішно ридав, а старший сміявся... Тепер скажи мені причину сміху і ридання?
Д у ш а. О, не можу сказати, та від тебе прагну почути.
Дух. Звичайно, хлопчик думає, що тварини загинули, і тому плаче.
Д у ш а. Як же не загинули, коли зникли?
Д у χ. Ах, не називай фарбу образом. Вона лиш тінь в образі, а сила й серце є малюнок, тобто нематеріальна думка і таємні начерки, до яких фарба то пристає, то відстає так, як тінь від своєї яблуні, і фарба є наче плоть, а малюнок - як кість у тілі. Через це той, хто не розуміє малюнка, не накладе фарбу. Це старший розуміє і сміється. Найсправжніші образи ще перед своєю появою на стіні завжди були в розумі художника. Вони не народилися й не загинуть. А фарби, приліпившись до них, показують їх у речовинному виді, а відійшовши від них, прибирають із виду їх образ, але не відбирають вічного їх буття так, як зникаюча тінь від яблуні не руйнує яблуні. І тоді-то буває справжнє малювання, коли воно погоджене з вічною сущих образів мірою, а з властивістю їх погоджені фарби.
Душа. Вірую, що слово твоє не фальшиве, але для мене трохи темне.
Дух. Слухай же другу подібність! Намалюй круг, зроби із дерева чи виліпи його із глини. Потім знову його зітри, а інше зруйнуй... Тепер скажи мені: чи загинув круг...
Душа. Загинув мальований, дерев'яний і глиняний...
Дух. Правий твій суд! Загинув, очевидно, видимий, а нематеріальний і справжній круг перебуває нетлінний у скарбницях розуму. Цей як не створений, так і зруйнуватись не може. Матеріальні ж круги є, але, точніше кажучи, є фальшива тінь і одяг справжнього круга.
Душа. Куди ж веде твоя мова?
Д у χ. До того, щоб зрозуміти у всьому два єства: боже і речовинне.
Д у ш а. А це поняття куди виводить?
Дух. Туди, що не може ніщо загинути, а лиш тінь свою губить.
Душа. Що ж далі з цього виходить? Дух. Нічого! Крім безстрашності, добродушності, надії, куражу, веселощів і пристойної погоди, того сердечного миру,
467
який у Павла називається таким, що перевершує будь-який розум. Розмірковуй про тіло твоє те ж саме, що й про згадані образи й циркуль. Вважай все світське єство фарбою. Та вічна міра й всюдисущі руки божі, наче кості прилиплу до них плоть, усю видимість підтримують, перебуваючи у всьому головою, і, крім непостійної своєї тіні, деревом вічного життя. Не на підлі, видко, кості й руки дивиться Біблія словом цим: "Кість не зламається від нього". "Не бійся, Якове, це на руках моїх написав я стіни твої!..." 1 здогадався стародавній Платон9, коли сказав????????? - Бог землемірить". Не будь,
душе моя, із числа тих, котрі речовину вважають істиною. Вони не визнають єства божого. Віднімають силу й честь, буття й славу від нематеріального й благого духа, а замість нього дають мертвим і грубим стихіям. Оце-то означає: засудити й присудити до смерті начальника вічного життя й всезагального життєдавця будь-якого створіння. Бога, видко, вбити не можна. Та нечестиву їх думку правда божа на діло наставляє. Тоді відібрали від Бога життя й силу, як лиш присудили її до тління. І тоді ж віддали тлінності життя, як тільки відібрали його від Бога. Ось суд, що підняв раба замість пана, випросив собі розбійника Вараву10. Ці батьковбивці й сліпці, що обмацують стіни, називаються у Платона ницістю, яка сидить у темному рові й пеклі, бачить лиш темну ніч і ніщо не вважає справжньою істиною, хіба лиш те, що можуть помацати й схопити в жменю. Це джерело безбожництва й руїни сердечного міста. Ця повзуча й поїдаюча землю ницість, приліпившись до мулу, стала й сама болотом і порохом, який підняв вихор. Ті, що приліпили серце своє до Господа, є одного з ним духу і хваляться з Ісаєю: "Божий я". "Шлях благочестивих правий". "Не впадемо, а впадуть всі, хто живе на землі". Всі три світи складаються із двох сутностей, які одне становлять, названих матерія і форма. Ці форми у Платона називаються ідеї, тобто видіння, види, образи. Вони суть першородні нерукотворні світи, таємні мотузки, які тримають минущу тінь, або матерію. У великому й у малому світі речовинний вигляд дає знати про сховані під ним форми, або вічні образи. Таке ж і в символічному, або біблійному, світі зібрання створінь становить матерію. Та боже єство, до якого своїм знаменням веде створіння, є форма. Бо і в цьому світі є матерія і форма, тобто плоть і дух, видимість й істина, смерть і життя. Наприклад, сонячна фігура і матерія, або видимість. А оскільки вона означає того, хто розмістив у сонці поселення своє, тому друга думка є форма і дух, наче друге сонце у сонці. Як із двох квіток два запахи, так із двох сутностей дві думки і два серця: тлінне й нетлінне, чисте й нечисте, мертве й живе!... О душе моя! Чи можна нам цим похвалитися й заспівати: "Христові пахощі ми..."?
468
Д у ш а: 0 духу мій! Блаженна ти душа... В крайньому разі можемо про нас сказати: "У запах миру твого течемо". Нарешті, навчи мене, що означає семилампадний світильник?
Дух. Означає седмицю буття, в яку створений весь символічний світ.
Душа. Що це чую? Ти наговорив мені дивне й невідоме.
Дух. Уже сказано, що сонячна фігура є матерія і видимість. Сім днів і сім сонць. У кожному ж сонці є зіниця: друге прекрасне сонечко. Ці сонечка зі своїх видимостей сяють світлом вічності так, як палаючий єлей сяє з лампад своїх.
Д у ш а. О божественне, о любе, о найсолодше сонечко!... Ще ж мені скажи: хто такі херувими?
Дух. Седмиця й херувими, тобто колісниці й престоли - те ж саме.
Душа. Про херувимів. Чому вони престоли?
Дух. Сонце є храм і чертог вічного, а у світлицях тут же стільці, де проводить суботу. Колісниця теж, вона є дім ходячий. Бо ж сонце є вогняна куля, яка ніколи не стоїть, а куля складається з багатьох кіл, наче із коліс. Сонце ж не лише чертог і вічно блукаюча авраамська печера, а й колісниця, яка служить нетлінному нашому Іллі, що може возити вічне наше сонечко. Ці сонячні суботи, тобто чертоги й покої Вічного, називаються також седмицею очей. Сліпі й загадкові ці очі сидячий на херувимах відкриває тоді, коли із їх нутра вічні зіниці, як із сонць сонечка, нетлінним воскресіння світлом сяяти починають.
Душа. Інше: херувимська тінь, що вона таке?
Дух. Тінь, затінок, фарба, абрис, одяг, машкара, що таїть за собою форму свою, ідею свою, малюнок свій, вічність свою, - все те є херувим і тінь водночас, тобто мертва зовнішність.
Душа. Навіщо Єзекіїль приправив їм усім крила, щоб, крім орлів, бики й корови по піднебессю літали?
Дух. Для того, щоб злітали до єдиного начала, тобто до сонечка. Він не приправив, а провидів, що всі вони крилаті.
Душа. Що означають крила?
Дух. Інші та вічні думки, які перелітають зі смерті в життя, із матерії у форму. Ось тобі паска, тобто перехід. О душе моя! Чи можеш із мертвих створінь і з тіні херувимської перебратися до Господа твого й до форми твоєї, що робить тебе сутністю? "Міцна, як смерть, любов". "Крила її - крила вогню".
Д у ш а. О батьку мій! Важко вирвати серце із клейкої стихійної грязі... Ах, важко! Я бачила намальований образ крилатого юнака11. Він намагається летіти в гірне, а нога, прикована ланцюгом до земної кулі, заважає. Цей образ - мій образ. Не можу, а лиш бажаю. "Хто дасть мені крила?.," Для
469
полегшення, що підсолоджує моє горе, Отче мій небесний, продовжуй бесіду. Відкрий мені: навіщо Давид бажає ці крила? Адже ти сказав, що лиш самі сонця є херувими.
Дух. Сонце є архетип, тобто перша й головна фігура, а її копії й віце-фігури незліченні, наповнили всю Біблію. Така фігура називалась антитип (прообраз, віце-образ), тобто замість головної фігури поставлена інша. А всі вони, як до свого джерела, стікаються до сонця. Такі віце-фігури є, наприклад: темниця і Йосиф, кошичок і Мойсей, рів і Даниї'л6, Даліла і Самсон, тобто сонечко, шкіра і Йов, плоть і Христос, печера і лев, кит і Йона, ясла і немовля, гріб і воскреслий, кайдани і Петро, кошик і Павло, жінка й насіння, Голіаф і Давид, Єва й Адам...12 Усе це є те ж саме, що сонце і сонечко, - змій і Бог. Найкрасивіша серед усіх і мати інших є фігура сонячна. Вона перша благословляється й освячується на спокій Богові. "Благословив Бог день сьомий". З цієї причини інших створінь віце-фігури, що заміняють її, все своє буття приймають у днях світлої седмиці, бо у ній всі створіння народжуються; сама ж створюється раніше за всіх.
"Хай буде світло!" І було світло. Світло, ранок, день завжди біля променів, а промені при сонці. 1 так не дивно, що Давид, будучи херувимською копією, бажає крил, маючи ту ж силу й думки з седмицею. "Помислив же дні перші й літа вічні пом'янув і повчився".
Всім створінням дає лад і світло світла седмиця. "Сім цих очей - господні, що дивляться на всю землю". Коли вони сліпі, тоді вся Біблія є пітьма й Содом. Від неї й Давид учиться. Там сім сонць, а у Давида очі. Сонце на собі возить того, хто спочиває в сонці. І Давид.також: "Терплячи ж, потерпів", "Піднімаючи, підняв", "Вознесу тебе, Господи, як підняв ти мене". Сонце - це тінь, що заходить, та сила й буття його у своєму сонечку. І Давидові очі - це зникаючий прах, але тінь їх тече туди, щоб, зникаючи, перетворитися у вічну зіницю, у другий розум і в животворне слово боже: "Зникли очі мої у слово твоє".
Херувим є й Захарія. 1 цей поглядає на седмицю й те ж, що вона, мислить: "Літа вічні пом'янув..." "Бачив, - волає Захарія, - і це свічник весь золотий!" Куди хто дивиться, туди й іде. До літ вічних! Туди йому дорога! До світлої седмиці летить, орлиними крилами ширяє. А де його крила? "Ось вони!" - каже до мене ангел, що говорить у мені. У нутрощах
а Архетип - архіобраз.
Авраамоаа тінь І гості, ковчег і Ной, колода та Єремія, море й Ізраїль, Даліла та Самсон.
470
крила його. Серце його пернате. "Міцна, як смерть, любов". "Крила її - крила вогню..."
Херувим є й предтеча. "Був свічник, що горів і світився". Був означає не те, що існував, а те, що зроблений і створений світильником. Зірки прекрасні й лжезірниці: горять та не світять. Йоан же є істинна зірниця.
Душа. Будь ласка, Отче небесний, скажи, що є, що означає лжезірниця? Горю й палаю знати.
Дух. Лжезірниці - те ж саме, що й лжехерувими.
Д у ш а. Та де ж вони такі? Я їх взагалі не розумію. Відкрий!
Дух. Любий мій друже! Юда-апостол, той хай тобі відкриє. Ось тобі лжехерувими, ось і лжезірниці! "Ангели, що не вберегли свого начала"; "зірки прекрасні"; "тілесні, тобто душевні, або скотські, що не мають духа нетлінного". Коротко кажучи: ті, що заблукали від світлої седмиці, яка для всіх є гаванню. І це означає: "Ті, що не вберегли начала". Бог, начало, вічність, світло, є те ж саме. Це світло освятило своє поселення в седмиці; а седмиця - це суть книжки. "У суті книги є писано про мене", - каже Христос. Начало й суть те ж саме. Сюди-то мій Юда влучає словом оцим: "Ангели, що не вберегли свого начала". "Зірки прекрасні: для них морок пітьми навіки зберігається". Ось Люцифери, що впали з небесної седмиці! Зірниця - по-римськи люцифер, тобто світлоносець, або той, що веде за собою день. Зірниця ж є сонця предтеча й провісник дня. Глянь! Це тобі прекрасна зірниця! "Вранці бачив йоан Ісуса, що йшов до нього, і сказав: "Це ягня боже!'' Де ж твій день нам, люба наша зірнице? Дай нам! Ти ж не прекрасна, залюблена в морок зірка. Вже нам ніч мерзенна набридла.
"Це він! Після мене прийде муж, який був переді мною..." І так син Захарії є світильник, або лампада, що горить і освітлює, вміщує єлей, і створений, наче око, що містить всередині свою зіницю. У стародавніх свічкою, лампадою й оком Всесвіту називалося сонце. "Не було те світло, але хай свідчить про світло". Ось тобі істинний, дочко моя, херувим! І тому в храмах бачиш образ його крилатий.
Д у ш а. О найдорожчий мій херувиме Йоане! Дякую тобі, Отче небесний, за нього. А Лука й Клеопа - чи не херувими? Я вчора в храмі слухала про їхню подорож і дуже насолоджувалась. Якщо ж херувими, то з чого пізнати, що херувими? Я б дуже рада...
Дух. Тому що йдуть шляхом суботнім. Видко ж, що цим подорожнім на умі світла субот седмиця. Субота для них голодних дробить хліб їхній, відкриває потьмарені очі, а правдивіше кажучи, той, хто суботує в сонці та виходить зі
471
світлиці своєї. "Тим відкрилися очі". Цей наречений окрилив їх отими крилами: "Крила її - крила вогню". Дав цим несмачним бовванам поживу й смак, та заснований на шляху й на розумі суботньому. А мої пішоходи, одягнувши крила й ставши з повзучих і землю поїдаючих зміїв пернатими орлами, за цим Ісакісвим словом - "терплячі Господа оновлять силу, окрилатіють, як орли" - всерадісно вигукнули: "Чи не серце палаюче наше було в нас, коли говорив нам на шляху?" - тобто чи не надихнув він нас летіти в гірне від смерті до життя, вдихнувши у нас смак і світло світлої седмиці?...
Душа. Нині я зрозуміла. Сонечко, що наче зі світлого своєї світлиці, з гробу засяяло, окрилило їх і відкрило їм очі їх, щоб тінь херувимська не спочивала на шляху грішних, а, оминаючи всю тлінь, піднімалася б до єдиної своєї (невидимої) форми. "І той був їм невидимий".
Д у χ. О душе моя! Не самому Клеопі ця милість. Світла седмиця - це гора божа, де благоволив жити. Сюди йде старанно Маріам1 цілує й дружить з Єлизаветою. Туди сходяться всі коліна й сім'ї ізраїльські. "Там зійшли..." Сюди біжать сліпі, криві, німі. Тут дружбу й компанію водять вовки з ягнятами, рисі з козлятами, леви з телятами, гаспиди з підлітками і творяться зрячими, крилатими кожен за своєю тінню херувимами, що злітають до начала, яке є лиш одне, і як царя - всіх підіймуть: хай буде Богом всяке у всіх... Важко лиш цим горам піднятись, скочити вверх, викопати насолоду, задимитися й породити, наче гладким телицям, своє єдине теля. "Прийдіть, зійдемо на гору господню..."
Д у ш а. Я колись читала, що олениці й гірські кози не можуть народжувати, хіба що на цих горах.
Дух. Це, душе моя, можливе лиш у міркуванні про Бога, а в природі тварин недостатнє. У символічному світі, яким є Біблія, де лиш про Бога слово, так водиться, але це в нашому великому світі небилиця. У Бозі й від Бога все можливе, а не від створінь, ні у створіннях. Фігурні ці гори є сонця. Вони дають притулок таким оленям, як Давид, і про яких слово оце: "Тоді скочить кульгавий, як олень".
На цих горах відкидає Давид старі свої роги, а ростуть йому нові. "Там вирощу ріг Давидові..." Сюди стрибає зцілений Петром кульгавий і збуджена словом, що вийшло від нього, Тавифа, тобто гірська коза. По цих горбах скаче й перескакує молодий олень, брат і наречений соломонівської нареченої. Сюди ж прямує до брата й вона: "З'яви мені образ свій, де спочиваєш?" Відповідь: "У полудні, в сонці". Все ангельське воїнство також оспівує, що у цих вишніх і гірких горах вічні думки і лиш слава божа живе. "Слава у вишніх Богу!" - і тоді всій обітованій біблійній землі мир, спокій і вічна дружба! Як
472
пишеться у книзі Навина: "Спочила земля від боротьби", "Сюди спішать і пастухи". "Перейдемо до Вифлеема!", "Там народила тебе мати твоя".
Сюди за зіркою мандрують і волхви. "Бачили (кричать з Захарією: бачив і це свічник...), бачили ж зірку його на сході". Сходу без сонця ніде немає. "Став угорі, де було дитя".
Не тільки для оленів, але й для зірок немає спочинку, крім цієї гори. Всі створіння зітхають, бажаючи оточити себе небесним житлом і волаючи: "Це спокій мій!" Магдалина також, шукаючи радості й втіхи своєї, дуже рано приходить на гріб. Не можна, щоб гріб цей не був той камінь, де спочивав Яків і бачив драбину. Слухай і запам'ятовуй, дочко моя, що при Магдалині згадується світанок і глибокий ранок, що ледь-ледь бовваніє з мороку: темнувато накреслює кам'яну гору божу і пресвітлий чертог його - сонце? Глибоко помиляєшся, моя голубко, якщо не думаєш, що той гріб є не що інше, як лиш печера, висічена в надрах кам'яної гори, де спочила премудрість.
Нині ж навчися й віруй, що господня земля і все на ній суще йдуть до гори божої, яка у надрах своїх ховає солодкий рай і вічне життя доти: "Поки дихає день і рухаються (херувимські) тіні". Оте світло й день! "Дмухнувши, каже: прийміть Дух Святий..." Тоді все через цю божу гору, наче по драбині, сходить до Бога. "Не. це! Але дім божий і ці ворота небесні".
Душа. Єнох не знайдений серед живих, Ілля схоплений вихором, піднятий за волосся ангелом пророк Авакум і апостол Пилип, людина Павла, до третього неба піднятий, - все це здавалося мені жорстоким і голодним. Нині ж у цій жорстокості знайшла я з Самсоном ніжну й солодку поживу. Засолодила все це мені твоя херувимська мова і дивна гора. Чи не про цю чудотворну гору, не лише Іллю, але й биків, і гори, що скачуть, і про ту, що окрилює горби, і дерева, чи не про цю нашу сіонську матір і чи не для неї оця пісенька Ісаїна: "Спокій дасть Бог на горі цій; вип'ють вино, вип'ють радість на горі цій, помажуться миром на горі цій"?
Дух. Відгадала ти (з Самсоном) загадку його! Оце й є столиця Сіон, що є матір'ю для всіх нас, яка гукає до всіх нас: "Там дам тобі соски мої..." "Блаженний! Хто має дітей своїх у Сіоні і плем'я своє в Єрусалимі! "Подивися ж тепер, сестрице моя! Куди йдуть 12 учнів? Чи не на гору Галілею веде їх брат і друг, прекрасний Йосиф, що вийшов, як із світлих палат, із темниці? На горі з братією своєю веселиться, возноситься, благословляє й дарує надію Святого Духа, що хоче їх утішити. У цій залі - вечеря, що дихає таїнствами й пахощами, і запевнення Фоми14. У цій світлиці знявся вітер і шум із крил Параклітових15. У цьому храмі вияв дивних мов і здійснення надії. "Діти Сіона, радійте, бо я дав вам поживу в правді..." А Стефан? Чи не херувим? Чи яе
473
херувим? Чи не на гори дивиться? "Оце бачу небеса відкриті!" А Павло? Чи не з Даниїлом зводить очі на гори? "Звів очі мої на гори і бачив: і це муж!... Тіло його, як фарсис..." А Павло, чи не те ж саме? "Знаю людину". "Про гірне мудруйте". "Як вознесеться пишнота його". Ось тобі мала кількість херувимів, що оточує Господа слави. А чи не дихає у твої вуха, люба моя, вітер і шум орлиних крил, що несуть апокаліпсну жінку з прекрасним її сином? Посріблені крила її високо ширяють! І вона бажає в горах святих сховатися від змія, який жене її. "І полечу, і спочину". О цнотлива мати, наречена без нареченого, немає тобі на землі миру! Поспішай, благаю тебе, з любим дитям до гірних вічного субот! На тих семи горбах, напевно, знайдеш спокійне місце, як Ноєва голубка або як ластівка, що втікає від зимових холодів, перелітає із північних країн через Чорний Понт16 на південь, співаючи пісеньку оцю: "Немає тут мені спокою". "Хто перейде на той бік моря і знайде премудрість?" "Одна я, поки перейду".
Світла седмиця є день господній, спокійний полудень, весна квітоносна, вічне літо, час добрий, всім воскресіння, просвітління й освячення. "Очі всіх на тебе сподіваються, і ти даєш їм поживу в добрий час"; "Прийміть Дух Святий!"
ГЛАВА 3-я
ВИПРОБОВУЄТЬСЯ БОЖА СИЛА У ДЕЯКИХ МІСЦЯХ БІБЛІЙНИХ
Душа. Світла седмиця й тінь херувимська зпам'яті'моєї не виходять, о любий Отче! Світло, тепло, прохолодну тінь, поживу, що насичує вічності соком, жваву забаву, тверду надії втіху - все це знаходжу для себе у світлих чертогах і на прекрасних горах її. Люблю Ізраїля, який ссе камінь цієї гори. А чи не є це навчатися святині?... Та миле для мене й жалібне видовище оце: жінка з прекрасним своїм дитям, ширяючи в повітрі, втікає від змія, що переслідує її... О богомерзенний! На слід божественної нареченої блювотиння гірких вод вибльовує поганець... Скажи мені, Отче мій, яка користь драконові з того, щоб втопити дитя?
Дух. Користь та, що, втопивши цю наречену з дитям, легко тоді може вкрити всю землю потопом, а Бог від вод очищує.
Душа. Звідки ж у нього ця злоба й впертість до Вишнього? Дух. Навіщо про це питати? Плоть від природи ворожа духові.
Душа. Невже цей Сатана відригує потоп, що був у дні Ноя?
474
Дух. Без сумніву, той, що був при Ної.
Душа. Чому ця діва оточена сонцем?
Д у χ. Можна здогадатися, що вона стоїть на місці сонячної фігури і є її копія.
Душа. Звичайно, це той самий змій, який нашептав Єві, наче у смертного дерева добрий плід.
Д у χ. Це той самий. Тоді саме він задушив насіння у жінці і потопив спадкоємця отих обіцянок: "Дам тобі оту землю й сімені твоєму". Потім вже легко з вантажем своїм земля підведена до клятви і вкрилась гіркими його водами, а простіше кажучи, з Давидом, потопними його словами й облесної мови блювотинням..Тоді всюди настали злі часи, чужа пітьма, гниль і розтління плодів його смертних, лиш для нього смачних. Не видно було в хмарах ні прекрасно сяючої райдуги, ні повітря веселої благовидності, ні приємності вічного літа в добрий час, про яке говорить наречена без нареченого.
"Зима минула, дощ відійшов, квіти з'явилися на землі, час обрізування грон настав".
Душа. Хотіла б я знати, Отче наш небесний, і прошу відкрити, не ухиляючись, що безпосередньо означає цей змій? Якщо в цьому фігурному біблійному світі будь-яке дихання і всі створіння зібрано для складання системи його фігур, то й він повинен бути фігурою, яка означає щось певне. Та й написано у цьому священному світі, що з іншими створіннями і гади Господа хвалять. Як може хвалити його німе створіння? Хіба лиш може бовваніти фігурою й загадковим мовчанням, як помахом, давати знати про Бога. Не інакше ж німі небеса розповідають про божу славу, як мовчки. Проте, як сурмою, проповідують його премилосердний промисел, що у світах його заховався. Навчи ж мене, владико святий, що означає цей змій? При тому мені незрозуміла й та нісенітниця, щоб вважати за одне обидва потопи: драконів і божий... Не вміщує серце...
Дух. Ну, душе моя, дій! Почнемо вчити й одночасно тут же вчитися. Що солодше, як, за порадою Сираха, навчатися святині у розумі своєму? "Блажен-бо муж, який у премудрості помре і який у розумі своєму навчається святині..." Не поспішай лиш, моя люба. Не будь нахабною й не вважай недостатнім те, що тобі не зрозуміле. Пам'ятай, що цей світ фігурний - це є сплетена із загадок і запечатана таємницями книга. Потішай у цьому розумному раю думки твої. Та ніде поспіхом не суди... Чи ти коли чула, що найдавніші дослідники вічності створили змія її фігурою? Змій же був хитрим зображенням науки про Бога.
Душа. Чула. Його малюють, що ніби повзе і звився у коло, і хвіст свій у вустах тримає. А чому він зображений такою фігурою?
475
Дух. Тому що хитрий і в'ється кільцями так, що не видно, куди думає, якщо не примітити голову його. Так і вічність всюди є і ніде її немає, тому що невидима, закриваючи свій прояв. Подібна до неї й наука про неї. При цьому завитки й кільця її є зображення вічності й таємничих згортків божественної науки. Крім цього, має він прегострий зір, як видно з його імені. Грецьке оце слово дерко означає бачу, дракон - означає побачу; дракон - який може побачити вперед, тобто прозорливий. Немає важче, як прозріти вічність оком, засміченим гряззю. Якщо ти розжувала й смак відчула у цьому: "Слово було до Бога, і Бог був слово", тоді розумій, що Біблія, простягаючи все своє фігурне слово у видіння вічного, стала й сама Богом. "І Бог був слово" - так, як вексель на золоту монету і сам став золотом... Тепер уже не сумніваючись скажу, що Біблія є і Бог, і змій.
Душа. Ах, Отче!... Дивне й неочікуване чую.
Д у χ. Голова його є седмиця. Ось тобі семиголовий дракон Даниїла!... Перестань же дивуватися із згаданих потопів і не говори: не вміщує серце...
Душа. Бо й сонце є змій?
Дух. Звичайно, голова зміїна, а лице Боже.
Д у ш а. І всі інші віце-фігури суть змії?
Д ух. Без сумніву, вони є його тулуб і хвіст, а божі ноги й підошви. Престол же його - небо й сонце.
Д у ш а. Як багато тепер я бачу зміїв!
Д у χ. У Бога 1000 років, як день один, і 1000 віце-фігур у одноденній сонячній, а вона єдина стоїть замість їх 1000. І як змій часто в'ється, звиваючись у різні завитки на тому ж місці, а з вигляду ніби міняється, так і Біблія показує різні повісті й розповіді, але все це на тій же точці, як колесо на своєму центрі, обертається. "Змій же був наймудріший". Створена ж зміїна фігура мудріша за всі звірині як така, що більш виразно зображає книгу вічності й силу божу. "Змій цей, його ж ти створив, щоб лаяти його".
Д у ш а. Як же так? Біблія є одночасно і Бог, і змій?
Д у χ. Як же так? Вона ж і плоть і дух, буйство й мудрість, море й гавань, потоп і ковчег... Не будь нетямуща й твердолоба! Міркуй меткіше!... Ти ж уже чула, що всі світи складаються з двох сутностей: злого й доброго. Чому ж для тебе цей змій такий страшний? Він не завжди шкодить і юродствує, а буває і смачний, і корисний. Якщо нашептав Єві по-сатанинськи, то може й Марії возблаговістити по-архангельськи.
Душа. Чому ж цього змія у всіх віках і народах лають, обпльовують і ненавидять?
Д у χ. Не дивно. Він їх потопом мучить. Він створений на наругу і того гідний.
476
Душа. Ах, він того гідний?
Дух. Тому що в багатьох місцях безсоромно й шкідливо, без усякої міри бреше. Також нашіптує нісенітниці й сороміцькі побрехеньки та небилиці.
Д у ш а. Де ж він бреше? Покажи мені хоч одне місце.
Дух. Покажу. А щоб його брехню порахувати, для цього потрібно чи не півроку. Ось він тобі відразу, на самому порозі, бреше: "Спершу сотворив Бог небо і землю".
Душа. Боже мій, невже це брехня?
Дух. Найголовніша крітська й сіканська брехня17. Доки яблуня, доти з нею й тінь її. Тінь означає місце, заступлене яблунею від сонця. Та дерево вічності завжди зеленіє. І тінь же її ні часом, ні місцем не обмежена. Світ цей, і всі світи, якщо вони незліченні, це тінь божа. Вона зникає з виду частинами, не стоїть постійно і перетворюється у різні форми, проте ніколи не відлучаючись від свого живого дерева; і давно вже освічені сказали оцю річ: materia aeterna - "речовина вічна", тобто всі місця й часи наповнила. Лиш розум немовляти може сказати, начебто світу, великого цього Ідола й Голіафа, колись не було або не буде. Цією дитячою брехнею у кінці десятого після Христа віку християнський Всесвіт так розхвилював, що всі так боялися кінця світу, як мореплавці у велику бурю загибелі корабля.
Уяви собі, душе моя, тодішні муки душ християнських від цього змія. Вони ж не сім днів, як на морі, тривали, а... і кинули Христову філософію у найбільше презирство й наругу, коли нарешті відкрилося, що всі погани гідно й праведно християнську цю бісовість висміювали й нині висміюють18. І як у самих дверях і, за прислів'ям, на першому скоку бреше, так і в найперший день непостійний: "Хай буде світло!"
Звідки ж світло це, коли всі небесні світила з'явилися на четвертий день? 1 як день може бути без сонця? Блаженна природа постійна. Все, що нині є, те завжди не є постійне. Такими нісенітницями через усю седмицю відригує, наче був глядачем вселенського цього чудотворного театру, і начебто потреба знати - чи спершу цвіт, чи народився гриб? Нарешті, всю цю божу фабрику дуже грубим юродством запечатав: "Спочив від усіх справ своїх"19.
Наче втомлений, більше нічого не міг сотворити. А якщо б це не завадило, то обов'язково у нас нині з'явилися б безхвості леви, крилаті черепахи й кобили, хвостаті зайці, однорогі воли, солодкоголосі перепели, пухо-соболині їжаки, чотириокі й чо-тиривухі судді, правдолюбні крутії й наклепники, премудрі
аОсь слово, що приголомшило тоді Всесвіт: "Зв'язав сатану на тисячу літ". Боялися, щоб не розв'язався губитель.
477
(кажучи по-тевтонськи) шпіцбуби, по-малоросійськи - мудрі дурні та інші чудовиська й виродки, а за ними б услід, як Єлисеєве залізо, виплило б (кажучи по-римськи) perpetuum mobile і філософський, що все європейське болото перетворює на золото, камінь... Нині ж все це засіло у божій безодні20. Послухай, душе моя! Від цього ж джерела, що потоп фальшивих вод вибльовує, утікав Яків, як пишеться: "Пішов Яків від джерела проклятого й увійшов у Харрань", там, де сіла й судить вічна дружба й правда. А як у Бога відняв божу невтомність, так сам собі чуже й неспоріднене засвоїв, тобто людську мову: "Говорить змій жінці".
Душа. Почала й я відчувати нісенітницю в цих словах: "Спочив", "Було світло". Це означає світлий і сонячний час. Потім, наче безпам'ятний, розповідає про сонце, наче його не було, а створюється нове. Якщо ж першого дня сонячна погода й світлість створені без сонця, то навіщо створювати сонце? Не складно бреше.
Д у χ. О душе моя! Знай, що Біблію читати й брехню його рахувати - це одне й те ж. "Насадив Господь Бог рай в Едемі на сході". От базікало! Сад насадив у саду. Єврейське слово Едем означає те ж саме, що й сад. Звідки ж на цей (так би мовити) садовий сад дивитися, щоб він здавався на сході? Та видко, що в нього, як сонце, так не один і схід. "Пізнав Каїн жінку свою". О безсоромний буєслов! Забув, що, за його казкою, не було на світі, крім чотирьох чоловік. Де ж він узяв собі жінку, крім матері?
Душа. Мені й те нісенітницею здається: "Бога ходячого в раю..." Як змінює місце всюдисущий?
Д у χ. Та цей наклепник нашепче тобі, голубко моя, що Бог плаче, злиться, спить, розкаюється. "Подумав Бог... і розміркував, як сотворити людину". Потім розкаже, що люди перетворюються на соляні стовпи, здіймаються до планет, їздять колясками по морському дну й у повітрі, сонце, наче карета, зупиняється й здає назад, залізо плаває, ріки повертаються, від звуку труб розвалюються мури міста, гори, наче барани, скачуть, ріки плещуть руками, діброви й поля радіють, вовки з вівцями дружать, воли з левами пасуться, граються хлопчики з гаспидами, встають мертві кості, падають з яблунь небесні світила, а з хмар - круп'яна каша з перепілками, із води робиться вино, а німі, напившись, розмовляють і чудово співають і ін., і ін.21 "Рись спочине з козлищем". "1 віл, і ведмідь разом". Ах! "Не знаю змія, що повзе по камені!" - гукає Соломон. Бачиш, що змій по брехні повзе, брехню жере, брехнею ригає. Не знай і ти його, о душе моя! Яка твердість у його наступній мові? "Всякого жиру й всякої крові хай не їсть". Потім, забувши сказане, говорить: "Нагодував їх жиром".
478
"Пийте із неї всі, це кров моя..." 1 чи багато смаку в таких словах: "Хай відбере жрець від жертви пам'ять її". "Хай покладе жрець пам'ять її на вівтар". "Всякий дар жертви вашої хай сіллю посолиться"? Яка ж приємність і в цих непосолених словах?
"Збивай молоко, і буде масло!" "Якщо ніздрі шкрябаєш, виступить кров". "Дасте їй із плодів уст її, і хай буде восхвалений у воротах муж її..." Що худіше, гірше й несмачніше, як оце: "З потоку на дорозі п'є: через це вознесе голову"? Що більш сороміцьке й шкідливе, як поведінка Лота в печері? А оце вже брехливіше від усякої брехні: "Все підкорив ти під ноги його". Крім звірів і гадів, скільки тисяч крихітних, літаючих і повзучих звірків ссуть кров людську і поїдають труди її крові й поту! Нарешті, глянь, душе моя! Змилуйся й постраждай за незліченних, позбавлених вінка мучеників - за тих нещасних страдників, які, зваблені лестощами цього мучителя, викололи собі спокушаючі очі, вирізали для царства небесного свої сім'яники й оскопили самовільно, або раптом багато самих себе спалили. Бог вірою, а він марновірством таємно ловить. Марновірство роздразнило премилосердного цісаря Тита: начебто Біблія не веліла коритися царям. 1 те ж саме зрівняло з Землею єрусалимські мури22. Глянь, будь ласка, на всю земну кулю й на весь бідний рід людський. Чи не бачиш, яким болісним і тяжким потопом єресей, чвар, марновірств, бага-товір'я й різновір'я хвилюється, збурюється, потопляється! А цей же весь потоп не зверху нам даний, а пекельна зміїна паща, відригуючи, виригнула, вибльовуючи, виблювала, бо ж пишеться: "Слова потопні, мова облесна". "Охорони мене, Господи, від людини лукавої..." Скажи ж тепер, душечко моя, чи не гідний цей змій за такі блюваки, нісенітниці, рани, муки всесвітнього сміху, огиди й лайки?
"...Сотворив ти лаяти його".
ГЛАВА 4-та
ТРИВАЄ СУД НАД ЗМІЄМ
Душа. Якщо цей змій підвладний всесвітньому судові, то й ми можемо бути над ним суддями. Чи не він є той Даниілів бовван, стертий філософським, краще скажу ізраїльським каменем!... Недавно я сміялася з того, що він до Авраама привів трьох гостей, і в Содом відправив лиш двох, а третій де? З воза, за приказкою, вбився?... Звичайно, гості стояли на горі. "Три мужі стояли над ним". Проте ж не сказав: з'явився йому Бог не біля гори, а біля дуба. Смішно й оте: "Не минай мене, раба
479
твого". Потім: "І обмиються ноги ваші". Отже, у Авраама троє, двоє і один гість є одне й те ж. Чи не це є по-німецьки шпіцбуб, по-грецьки химера, химара, а в нас те ж саме, що мара?...
Дух. Цис-сис-сис!... Тихіше, тихіше, голубко моя! Оглядайся, як притча вчить, на задні колеса. Не поспішай! Ах, щоб не пожер тебе дракон і потоп! Ридає мати, яка народила зухвалого сина. 0, щоб не ридала й тобі! Отих невінчаних страдників хто погубив? Суд наглий. Всесвітній, що всі роди бід вічно збурює, на всі роди і всі віки й людей наводить потоп хто? Суд наглий. Рятівну оту від потопу піраміду здійснити в стовпотворінні завадив хто? Мови злив і слова змішав, які породили всіх роздорів і різновір'я єресі, хто? Суд наглий. Хто найсолодший для Бога музичний орган, тобто Біблію, погано-голосою й незлагодженою сотворив і розладнав? Хто навчив цю Єву співати пісні не Богу Якова, а бездушному деїрському ідолові, світові цьому? Суд наглий. Співають у костелах в день Святого Духа: "Злагоджено зазвучала пищальна пісня" тощо.
Та краще було так співати: "Незлагоджено зазвучала..." Через це вигнано з раю Адама, з розстроєним своїм Псалтирем і з незлагодженими своїми гуслами. Гей, душе моя! Уникай суду наглого, обережно суди суд божий. Чи знаєш, що таке Біблія? Вона ж бо є отой стародавній Spirt (сфінкс), лев-діва, або лево-діва. Разом лев і діва. Це зустрічає тебе, обходячи Всесвіт, шукаючий, наче лев, щоб кого проковтнути, а хто ж зустрічає? Отой Давидів шибеник, мор і біс полудневий. Ось тобі сфінкс! А ти дрімаєш і граєшся! Чи не чуєш Соломона: "Хто любить біду, гідний її". Чи розумієш, як нині зустрічає й очікує тебе - або преблаженна перемога, або цілковита біда? Якщо розгадаєш собі загадку, якщо досягнеш отого гостро-гірного міста, міста Давир, міста премудрості й грамоти її премудрої, міста отого апокаліпсного, міста коштовно-камінного, єдиного, улюбленого Давидові отого міста, "хто заведе мене у місто утверджене?" Це мир тобі та милість на всі дні життя твого! 1 діва, і жінка твоя це, як лоза виноградна, в стінах дому твого тілесного народить тобі синів сіонських і дочок єрусалимських, не із крові, а від Бога народжуваних, як пишеться: "Блаженний, хто має своїх родичів у Сіоні й племя своє в Єрусалимі". Оцьому-то переможцеві вишнього міста муж божий Халеб дає в подружжя найкрасивішу з усіх плотських світу цього наречених, не наречену ще дочку свою Асхань оту: "Цю полюбив я від юності моєї й насмілився привести собі наречену, хай не зав'яне краса її". Якщо ж по-самсонівськи лева цього, гострозорого сторожа й пестуна діви цієї, наче дракона, що стереже золоте руно, не роздереш, - о, тоді-то замість Асхані твоєї солодкого соку отого: "Гортань її - насолода" - зустрінуть тебе псячі мухи, "що згноюють со
480
лодкість єлею, і шершні й горе інше". "Горе тим, хто на:іина гірке солодким". "Нагодую їх полином". "Пошлю на них звірів". "Зуби їх - зуби лева, що вбивають душу".
Роздери лева, душе моя, щоб він не роздер тебе. Роздереш, якщо уникнеш наглого суду. Уникнеш, якщо буде господь Бог твій з тобою. У злобному обличчі доброї людини ховається блаженне серце. "Слова мудрих, наче вбиті цвяхи". О, обережно ходи біля них, душе моя. Кожне біблійне слово прибите цвяхом отим: "Прибив цвяхом твоїм плоть мою". І всякий голос її є отой левиний рев: "Як лев, зареве Господь". Тоді роздереш, коли розбереш, а знайшовши сік істини, Заспіваєш з Ісайєю: "У скарбах порятунок наш".
Знаю. Тебе ж спокусили Авраамові гості. Прошу їх не принижувати й не лаяти. Видко, що не дурниця це й не нісенітниця, коли кажуть, що єврейська Біблія тим же стилем починається: "Спершу сотворив Боги це небо і оцю землю". Розжуй! Сотворив? Це означає один. Боги? Це означає не один. Подібно пишеться й про отих мандрівників: "Зійшовши ж, - мандрівник каже, побачу". Потім: "Ми губимо, - каже той же мандрівник, - місце оце". Я і ми? Бачиш, що тут означає те ж саме. Якщо хто з Піфагором зрозумів фігурний трикутник, що зображає істину, той бачить, що в ньому 3, 2 і 1 є одне й те ж23.
Трійця в одиниці та одиниця в трійці бути не може, хіба одиниця. Та хто ж єдиний, тільки один Бог. Всі створіння - це плоть, розумій: сплетена сітка, склеєний пісок, зліплений порох, що ділиться до сэоеі' безконечності, відповідаючи своїм поділом і перетином протилежному божому єству, що простерте своєю одиничністю у неподільну безконечність і в безконечну неподільність. Бо всяке створіння є пересічна природа. Вона не причетна до всеблаженної отої одиниці: "Єдине £ на потребу". І тим більше зі святою трійцею немає частини створіння. Ця Агар24 є велика бідність і бідна ота численність. "Марфо! Марфо! Турбуєшся й говориш багато про що..." Єдине начало, а початкова єдність всі створіння випереджає: це кут! Та, що сотворила плоть і вселилася в неї: це кут! Від зниклої плоті залишилась: це кут! Ось тобі, горлице моя, єгипетський трикутник! Ось чому закохався в нього мудрець самоський!25 Хто не знає себе і Бога, той цим спокушається й лається. Світлі ж ангели осявають смисли, звеселяючись, бо з нами Бог. Трикутник, квадрат, коло, сонце, проскурка з вирізаним посередині й вийнятим єреєм квадратом чи трикутником, переламана, просто кажучи, розтлумачена Луці й Клеопі26, - все це утворює єдиність.
Душа. "Радій, ковчеже, духом позолочений!" Нині чую! Нині бачу! Ти мати й дім... Це! Бачу духа божого, що ширяє поверх потопних вод. Бачу одне, а це троє. Бачу троє, а це
481
одне... Та як двоє і одне!... Дивується розум... Покарай мене, Господи, і скараюсь. Викрий мене, і полюблю тебе.
Д у χ. О нетямуща й заскорузла! Від лику буйних дів діва! І чи цього не втямиш? Поклади в одне кінець і початок. Гей! Будь мені видющою, наче Ноєва голубка, щоб тебе не причислили до отого нещасного хору й не погубили потопом. "Зменшилось добрих дів". "Погрузли, наче олово у водах".
Будь же й ти суддею, та гляди; праведний суд суди. Не лише на лице дивись, і не оцінюй світлицю за кутками, а за змолоченою шкаралупою - горіх. Адже знаєш, що є змій, знай же, що він же є й Бог. Фальшивий, але й істинний. Юродивий, але й премудрий. Злий, та він же і добрий. "Який добрий Бог Ізраїлі в до правих і мудрих дів!" Якщо в ньому будеш бачити лиш злість і плоть, то не перестане тебе ранити й живити нею, як пишеться: "Приклади їм зло, Господи, приклади". Кому? "Славним землі". Як може земля, плоть, гній славитися в домі божому? Зовсім не радить Мойсеєві дивитись на своє лице Бог. Це означає бачити в Біблії землю й пітьму, а їсти отруту. Содомляни всі - юнаки й старці їх - перед сном увечері бродять біля дому божого, та завжди голодні, як пес.
Д у ш а. Я за те, щоб він не був дошкульним. Тоді я б не лаяла його і не боялася б його смертельного жала. Та що з ним робити?
Дух. Вчинити праведний суд йому. - ось що! f точно пізнати силу духа його. Тоді мале дитя його поведе.
Д у ш а. Як же це зробити?
Дух. Знести й підняти від землі вверх. Тоді з'явиться його рятівна сила, як він сам зізнається: "Коли ж вознесете сина людського, тоді зрозумієте, що я є". Правдиво кажучи: що я значу? 1 що я є? Нині ж сидите на місці моїх губителів і незлобну мою невинність убиваєте. А ця ж, нарешті, є не хибна печать віри, щоб підняти змія цього чудного, як пишеться: "Знамення віруючим; мовами заговорять новими; змія візьмуть, вознесуть..."
Душа. Хто ж може його підняти?... А піднявши, куди його дівати? Хіба на шию повісити?
Дух. Гори переносить і змія підіймає хто? Віра. Підніми спершу не зміїне, а твоє власне серце, куди? До вічного, а змій по твоєму сліду самовільно вознесеться в гору і повисне на дереві, а тобі на шиї.
Д у ш а. От біда! Загризе...
Д у χ. О дурепа! Не біда, а спасіння... Він лиш тоді шкідливий, коли по землі повзає.
Душа. Скажи, батьку, ясніше, як повисне на дереві? Ми дерево розуміємо те, що хрест, шибениця...
Дух. Скажи краще так: ми повзаємо по землі, наче немовлята, а за нами повзе і змій. 1 хто вас поставить (на
482
ноги)? Хай не виходить із пам'яті тобі пресвітла (чуєш, дочко) седмиця божих гір! Вони є сім райських яблунь, сім же, як одна, що народжують плід вічного життя. Тепер відчуй солодкий оцей голос нареченої: "Як яблуня серед дерев літніх, так брат мій серед синів". "Покладіть мене в яблуках; під яблунею збудив тебе". "Там народила тебе мати твоя". Чи бачиш: куди вгору здіймається і на якому дереві вішається? Та же й Ісайя через райське дерево життя розуміє седмицю: "Як дні дерева життя, будуть дні людей моїх".
Повішений на цьому посадженому при джерелах вод дереві, з нечестивого мужа блаженним, із повзучого божественним, із отруйного робиться рятівним, із мертвого - живим... Послухай, як Ісайя про всіх Ноєвих, або біблійних скотів, звірів і про самого змія благовістить: "Не пошкодять і не погублять?" Та зверни увагу, де не пошкодять? "На горі-бо святій моїй". "Вовки й ягнята повинні пастися разом". "Лев, наче віл, з'їсть солому, а змія - землю".
Якщо ж мені скажеш, що він без гори їв землю і за це проклятий Богом, то не через те він проклятий, що жер не на горі, без гори, не на горах святих. Не за те, що їв землю. Вся система світу цього є земля й порох, вода плинна й тінь псам, яка минає. Належало йому їсти й пити з Клеопою, а де? На шляху суботньому, або з Петром на з небес спущеному килимі чи скатертині, або з Павлом біля столу семистовпного дому, або у світлиці з апостолами, що омивають ноги, тобто з Ізраїлем. А де ж? Там, перед Богом. У той час він був би благополучний, як написано: "З потоку на шляху п'є: через це зведе голову", "Вознесу тебе, Господи, як підняв мене ти".
А звівши свою голову, міг би тоді трохи звести й усе своє тіло, як сам зізнається: "Якщо я буду відірваний від землі, тоді все притягну до себе".
Душа. Чому світла седмиця є шлях і потік? Дух. Тому що вона є драбина, що все зводить до Бога. Лиш він добрий і високий. А потік тому, що напуває всю біблійну землю, налаштовуючи до плодоношення всю неплідну фігуральних створінь пітьми пітьму. Тому пишеться: "Джерело виходило із землі і напоїло все лице землі". Лице є те ж саме, що й фігура, емблема, образ: "Хай моє лице не з'явиться тобі". "Просвіти лице твоє, і врятуємось".
Душа. Скажи мені: коли просвітлюється лице боже? Бо ж сонце і день світлі самі собою.
Дух. Аж ніяк! Будь-яка стихія є пітьма. А просвітлюєтся лице боже тоді, коли у серці сонячної фігури з'являється слава божа. У той час світає в сонці невечірнє світло, а у дні його тьмяному зоріє денний ранок незахідного віку. І це означає: "У світлі твоєму побачимо світло".
483
Із седмиці днів сім проповідей виводить Давид Богові. Так мудрувати радить і іншим: "Благовістіть-бо день за днем". Иоіль же: "Затрубіть сурмою в Сіоні", "Проповідуйте у горі моїй святій". А що проповідувати? Ось що: "І приходить день господній", "І близький день пітьми й бурі, день хмари й імли".
Тьху! Як же не близько? Він сховався у нашому похмурому й буремному дні. Він так нашим днем пожертий, як Иона китом2?. І наче закритий стіною: "То цей стоїть за стіною нашою". Та стіни відсунуться геть, а злий день виблює добрий: "День дневі відригує слово", тобто мудрому із похмурого дня виходить розум вічного дня. У той час фігура, що таїть в утробі своїй того, хто зодягається світлом, наче ризою, як троянда й лілія; видає приємні запахи: "Поки дихає день, і зрушаться сіни". "Смирна, й стакта, й касія від риз твоїх".
Д у ш а. А чи я не вгадаю? Наш темний день і сонце - цс гора горя. А день божий - це із гори мамврійський дуб. Напевно, він високий, якщо авраамський бенкет під ним...
Дух. Ось тоді й просвітлюється лице боже, тобто сонце, коли з нього проросло дерево премудрості. Отут-то бенкет: "Як у тіні його (тобто сонця) мудрість, так само печера посріблена й джерело розуму премудрості, що виходить із неї, оживляє". У той час оновлюється вся земля. "Дана їм всяка влада..." "Дмухнув, і сказав їм: прийміть Дух Святий". "Поки дихає день..."
Душа. Боже мій! Як я насолодилась фігурою цією! Вона мені мила. О благовидний образ! Прекрасне лице вічного! Найсвітліше око! Воно оглядає й освітлює всю землю! Хто тобою досхочу насолодиться! О позолочена вічністю печера й ковчег божий, який рятує від потопу всесвітнього! Ти сонце, храм таємного сонця й поселення Бога Якового. Співай і заспівай коханому твоєму, о прекрасна серед жінок! День і вечір співай! Ніч і ранок співай! Всі сотворіння сплять. Ти ж і прекрасна сестра твоя місяць не дрімаєте, співаючи оцю пісню: "Брат мій мені, і я йому..." Любо мені дивитися, що до верховної цієї фігури всі інші сходяться. А ця цариць цариця веде до брата свого незліченне стадо дівиць. "Отроковиці полюбили тебе". "У пахощі мира твого течемо". "Приведуть до царя дів слідом за нею".
Ці є цариці й чисті наліжниці царя небесного: "Зрадіємо й звеселимося про тебе".
Дух. Хвалю твоє мудрування, люба моя голубко! Хто знемагає у вірі, хай їсть оте зілля й траву: "Всяка плоть - то сіно". Та твого віку зубам соромно ссати молоко. Розкушуй і шукай у шкаралупах зерно вічності. Дім божий не даремно названий ліщиною, розумій: горіховим садом. У ньому-то Авраам і Яків будують жертовник і під час тієї трапези
484
розмовляють з Богом. Один у світлій седмиці під днем розу МІС просто день. А інший жує кожен її день, щоб відчути смак животворної правди і дня господнього, за отим: "Збережи нас у твоїй святині весь день навчатися правди твоєї". І оце-то є: "Один же розмірковує день за днем, інший же судить на всякий день". Хай же буде смак і премудрість у досконалих, яким є отой: "Господи, очі твої дивляться на віру". Якщо ж семисо-нячні очі седмиці дивляться на віру, а віра виявляє невидиме й нове створіння, тоді видко, що Єремія, який сказав це, не був серед цих: "Той розмірковує день за днем".
Д у ш а. А де мої дочки єрусалимські? Я скучила без них. Де гарніша від лілій цих дівиць наставниця? Куди вона поспішає? То бажає прохолоди. "Бо ж у тінь його побажала". То просить: "Введіть мене у дім вина". То хвалиться: "Піду собі до гори Смирнинської", "Утвердіть мене в мирі". Навіщо їй у шинок ходити? Захотілось вина і запашних помад?
Дух. Вона йде прямо у гірне до свого батька. Запалила її любов. Палким бажанням жадає з ним повеселитися й напитися прісного й свіжого, нововичавленого вина, яке по-римськи називається муст. Погуляти їй хочеться. Вона йде до Лота.
Д у ш а. Та куди ж подівся її коханий? Хіба вже їй з ним наскучило? Навіщо їй до Лота?
Дух. Хоче поспати з батечком. Так, як дівчатка з Давидом, а Давид з вічним спокоєм, "t полечу, і спочину". Спершу його турбували дівчатка. "Поспав-бо збентежений". Жаліється, наче роздратований. Потім радісно кричить: "Цей спокій мій!..." Вино і спокій приваблюють найстаршу дочку Лотову, а вона й молодших стадо сестер тягне сюди ж. Та не вважай же чисту оцю голубку блудницею. її батько, і брат, і наречений, і друг, і пан є те ж саме.
Душа. Що означає печера Лотова? Дух. Вона є сонячний чертог того: "Я квітка польова і лілія долин". Лот, по-грецьки стакти, є жир і клей із ароматних дерев. Згадай дерево життя. "Пахощі мира твого кращі за всі аромати". "Зрадіймо й возвеселімося про тебе". "Ви друзі мої". "Пили ж і впилися з ним". "Я не повинен пити із плода лози, локи п'ю нове..."
Відчувай, душе моя, що Ісус не п'є вина, а очікує якогось дня Навинового, якого не було, ані не буде інший довіку. У той єдиний день бажає як паску їсти, так і пити муст, тобто не хмільне, а солодке й новогронне вино, подібне до прісного.
Д у ш а. Я згадала брехню зміїну, наче муст міг -зробити п'яним Лота. Та де було взяти старого вина втікачам? А диких грон можна знайти вдосталь.
Дух. Прошу, облиш старе й нове вино з прісним хлібом і паскою! Хай пропаде, наче дим, уся тлінь від блиску найсолод
485
шої істини! Царство боже не пожива й пиття. Все тлінь і фальш, крім лиш вічності. Вона є істина божа. Все жуй, вари й перетворюй у центр і в кінець біблійний: розумій, у сік твого серця. Ось як! Печаль цього світу подібна до п'янкого вина. Сумний, наче п'яний, буває розслаблений, млосний і журливий. Ось вино розчулення! "Напоїв ти нас вином розчулення". А вічна істина - це найсолодший муст і нектар, який додає не суму, а куражу й сили. Ось що значить: "Доки п'ю нове" та ін. П'яні й слабі є всі фігури без вічності. "Укріпіться, руки розслаблені". "Це Бог наш суд воздає". "Тоді скочить кульгавий, як олень..." Згадай семистовпний дім премудрості. Як ти розумієш фігуру дому цього?
Д у ш а. Я досі розуміла, ніби цей дім на стовпах опертий або на них утверджений.
Д у χ. Не зваблюйся же і знай, що тут стовп означає не те, що у римлян columna, а те, що у них turris, а у греків трцк , тобто висока споруда на зразок круглого чи квадратного стовпа. У нас називається башта, бійниця (propugnaculum), або терем, як видно із малоросійської пісні:
Понад морем глибоким Стоїть терем високий
Такий був стовп давній, що називався φάμχ при гирлі ріки Нілу, над морем. Голова його дихала полум'ям, яке вночі було видно з далекої відстані, що вказувало шлях мореплавцям до гавані. При цьому стовпі 70 тлумачів перетлумачили по-грецьки Біблію29. Тут щороку святкувалася пам'ять такої великої справи. Чудо з семи давніх чудес цей вищий за хмари стовп. Ось тобі тверді, що утверджують дім вічного, стовпи: сім днів, сім сонць, але одне, і сім очей, але одне, і сім вогнів, та один вогонь, і сім стовпів, та один стовп. "Стовп твердині від лиця ворожого". Ці сім теремів, що підносять свої голови вище хмар, є пресвітлі чертоги Вишнього, із незліченних світлиць вибрані світлиці, весь премудрого нашого Соломона храм, чудо Всесвіту, яке просвітлює й захищає. "Сім цих є очі господні..."
Благословив Бог день сьомий. "У той спочив від усіх справ своїх". "О Ізраїлю! Який великий дім божий! Великий і не має кінця". Чи не сонце є для нього нерукотворний храм? "Який дім мені збудуєте?" - каже Господь. У цьому стовпі, зійшовши, зробив зміщування, а дмухнувши у цій же світлиці запашною своєю бурею, сотворив поділ мов на всій цій землі. У цьому наметі вверх здіймався росоносний вогонь і вогняний холод Духа Святого на апостолів. Отут-то й сп'яніли апостоли. "Пили ж і впилися з ним". Напилися вони не для того, щоб зів'янути, падати, повзати й спати на землі. Плоттю не були збуджені Дух вічного зігрів серце їх. Звідси кураж, нові думки, дивна
486
мова, чудесна сила, ясні слова їх... Ось рід пияцтва або вид його. А як учитель їх не п'є вина, не дочекавши якогось дим, що є причиною отого нового пиття: "До дня того: коли" та ін. і не їсть паски без світлиці якогось чоловіка, так і учні його з'явилися п'яними перед народом ось коли: "Бо є третя година дня". Третя година, третій день - це вічність воскресіння й царство.
Душа. Скажи мені, отче мій, навіщо там же крім якогось дня великого і крім дому якогось згадується й про царство боже? "Я не повинен їсти, поки не скінчаться у царстві божому".
Дух. Чому дрімаєш? Чи не чуєш, що третій день і царство є те ж саме? Не забувай, що світла седмиця є стовп, місто, дім і престол митрополичий. Тут сидить, судить і є начальником над земними племенами той: "Ти хто? І каже їм Ісус: початок". Сонце є день, стовп - світлиця. Тут царство боже, тобто правління, влада й початок. "Дасть йому господь Бог престол Давида, батька його". "Це Бог наш суд віддає!"
Д у ш а. Я чула, начебто краще читати: "Казав, що соком наповнені", ніж отак: "Що вином наповнені".
Д у χ. Як хочеш, читай, але міркуй про Бога. Бо ж про вино можна сказати те ж саме, що й про воду: "Це ж говорить про духа".
Д у ш а. Чи це не той стовп хмарний і вогняний, що вдень і вночі веде Ізраїля? Д у χ. Це саме той.
Душа. Чому ж у римській Біблії читають: in columna nubis, тобто у стовпі хмарному, а не читають: in turn nubis?
Дух. Спіткнувся тлумач. Правда й пристойність кричить, хай стовп буде стовповидним житлом. Так само спотикаються художники, що зображають Симеона Стовпника30 на колоні, а не у виноградній світличці з балконцем, як видно із притчі: "Створив точило і стовп", тобто світличку в винограді. Чого ти посміхнулась?
Душа. Знаєпі, Господи, і тайни мої. У кафедральному Софійському храмі головна ікона, що зображає дім премудрості, виставила сім колон, які підтримують стіну. Нині бачу їх обман. Крім того, сміх мій спричинили книжники без-мінервні31. Вони Діогена32 загнали в бочку. Одне нерозжоване слово породжує смішні нісенітниці. Як можна жити в бочці або на колоні?
Д у χ. Та не будь дуже цікава до ганчір'я та лахміття. Термін, або слово, є лахміття! Шлях ізраїльський не до них, а через них. Забудь стовпи твої. Спіши до отих нерукотворних: "Багатство у стовпостінах твоїх". Там бенкет, трапеза, хліб, вино, і кімната нареченої, і наречена. "Ведіть мене у дім вина". "Піду собі до гори Смирненської". Там Єрусалим. Там мені.
487
Увесь світ спить... Та ще не так спить, як про праведника сказано: "Якщо впаде, не розіб'ється". Спить глибоко, простягнувшись, наче вбитий об землю. А наставники, що пасуть Ізраїля, не лише не будять, а ще й погладжують: "Спи, не бійся! Місце хороше. Чого лякатися?..." Кажучи: мир, а його й не бувало... О блаженний Петро з товаришами своїми! Сам Господь будить їх: "Встаньте й не бійтеся!" "Петро ж і ті, що були з ним, були обтяжені сном". "Встаньте, - каже їм, - підніміться від землі! Тоді вже не бійтеся!" Б'є цих похованих і Павло. "Встань, сплячий! Встань же, о мрець! Воскресни із мертвих, і освітить тебе Христос. Доти землею будеш і не перетворишся у Христа, доки не побачиш світлу небесну людину". І про нього-то мова йде: "Прокинувшись, бачили славу його".
Фамара, невістка Юди, сина Якового, видалася йому блудницею. Не впізнав її тому, що закрила своє обличчя. Але довідавшись, упізнав і сказав: "Виправдалася Фамара краще за мене". Так само сини Ізраїля не могли дивитися на сяюче славою лице Мойсея, людини божої. А на що ж таке вони дивилися? Лиш на покривало, яке затьмарювало світлість його очей. Який же ти, Ізраїлю? Худий воістину! Обрізаний ти плоттю, та не обрізаний ти серцем. Пітьма терпима для твоїх очей, а на істину дивитись не зносиш. Лежиш на землі. Блудиш з цією твоєю повією і задоволений нею. Відвертаєш око твоє від Отця твого - око, що лає батька й докучає материній старості. А не видно орлиних пташенят, які б за бажанням Соломона виклювали тобі нещасне твоє око... Так нинішня ницість християнська і точнісінько таким оком дивиться на свого проводиря Христа! Де він народився? Від яких батьків? Скільки жив на світі? Як давно? Чи дві тисячі років вже не буде?... О християнине! Охрещений ти плоттю, та не вмитий смислом. Навіщо ти зосередив свою цікавість на таких плітках? Чому вище не підіймаєшся? Тут думаєш і заснути? Тут курінь збудувати з Петром? Не знаючи, що говориш... Чи не чуєш, що таке і твій Мойсей каже: "Укрив сором лице моє, ось чому не можуть мене брати мої бачити!" "Чужий був синам матері моєї..." Чи ти до цього часу не знаєш, що це все плоть, і плітки, і тінь, що вкриває дуже високу премудрості гору? Бо ж ця завіса у свій час повинна вся роздертися. Чи це не лицемірство, яке розмірковує про лице небес? Ось рід лукавий і перелюбний, що шукає плотського знамення. Ось квас учення фарисейського!36
Та послухаймо! Чи так учить Христос наодинці любих своїх учнів? Як пізнавати? Що таке істинна людина? Тобто син чоловічий або Христос - це все одно. "За кого мене мають люди?" Слухай, Петре! Скажи мені: як ницість думає? Що таке людина? Знаю, що помиляються. А ти як думаєш? "Ти Христос, син Бога живого". Добре Петро втрапив. Видно, що він крізь
490
порожню плотську завісу проникав голубиним оком якнайдалі. Через те ж до нього й істинний син людський каже: "Блаженний ти, Симоне, з твоїм оком! Воно не дивиться на плоть і кров як на нице поняття, а, оминаючи плоть і кров, знаходить інший рід, рід істинний, рід ізраїльський, рід Отця мого, який не із крові, не від похоті плотської". Слухай, християнине! Слухай з твоїм язичницьким серцем! Чи довго тобі лежати на землі? Чи будеш ти колись людиною? Не будеш! Чому? Тому що на плотську завісу задивився. А на лице істинної божої людини дивитись ніяк твоєму окові нестерпно. Не перетворишся, друже мій, із земного в небесного доти, поки не побачиш Христа. Доки не пізнаєш, що таке істинна людина. Не продереш очей твоїх доти, поки плоть і кров триматимуть твоє серце. Та чи довго триматимуть? Поки зізнаєшся, що твоя плоть і кров - це прах і нікчемність. Сюди завела тебе твоя власна думка. Чи не так? Точнісінько так: "Із слави своєї були скинуті".
Позбавлені божої слави, навчились ми судити нашу братію за плоттю. Так і на самого Христа дивимось. Лиш саму марноту на ньому примічаємо. А на нього самого і на славу його не дивимось. Правда, що Павло каже: "Перетворить же тіло смирення нашого, щоб воно було подібне до тіла плоті його". Не сперечаюсь. Та чи так ти дивишся на Христа, як Павло? Він хвалиться: "Не знаю з плоті Христа. Знаю ж людину, що пройшла небеса, створену згідно з Богом у правді й преподобі істини". Оцю ж то людину він і ефесянам доручає й вихваляє: істиною не була плоть ніколи. Плоть і облуда - одне й те ж. А хто любить цього ідола, і сам такий же. А коли плоть є фальш і порожнеча, тоді вона не є людина. Чи чув ти книгу спорідненості істинної людини, сина Давидового, сина Авраамового?
Яків народив Юду, Юда народив Фареса від Фамари і ін. Знай же, що ця книга є книга вічна, книга божа, книга небесна і не має в собі нікого, крім ізраїльського роду.
"Не зберу соборів їх із крові і не пом'яну імен їх". Цього ж роду є і наш Христос. Втім, що рід ізраїльський не вмирає, слухай Йоіля: "Наче ранок, розтечуться по горах люди міцні й численні. Подібних до них не було відвіку. І по них не додається до літ у рід і рід".
Якщо б можна до їх літ щось додати, тоді вони мали б кінець, а тепер вони самі є кінець усього. Не є кінцем те, після чого йде ще щось, а цей рід сам є кінець усього. Залишок не є в язичниках і не є хребет у створіннях. Хребет божий, а залишок Ізраїлів. І лиш залишок врятовується. Все ж інше повз проходить. "Знищуються погани, наче вода, що повз тече". "Залишки нечестивих використаються".
А що Йоіль саме про рід ізраїльський це співає, то слухай Мойсея, людину божу, родича Христового і того, хто розмовляє
491
з Христом на Фаворі про вихід його, тобто про залишок: "Блаженний ти, Ізраїлю". "Хто подібний до тебе, роде, рятований Господом?" "Захистить помічний твій. І меч - хвала твоя". "1 збрешуть тобі вороги твої, тобто помиляться і не дізнаються". "І ти на шию їх наступиш..."
Бачиш, що хто судить Ізраїля за плоттю, дивиться лиш на зовнішність смирення Христового, не розуміє, як у смиренні його суд його вознісся (піднявся високо, високо), є ворог Христа із тих; кого Павло називає ворогами хреста Христового, у Мойсеевих словах мечем названого. "Меч - хвала твоя", який у Єремії всю плоть так, як хрест, січе, вбиває, умертвляє.
Продеремо ж, о мертва й безсутнісна тіне, очі наші й звикле до плотської пітьми око наше, зводячи потихеньку в гірне, навчимо дивитись на Ізраїля, тобто на істинного чоловіка, оминаючи покривало плоті. Ось нас, що сплять на землі, будить Павло: "Вишніх шукайте! Про гірне мудруйте! Навіщо про стихії турбуєтесь? Коли ж Христос з'явиться, життя ваше, істинна жива людина, тоді й ви з'явитесь у славі..." Будить і Єремія ось як: "Чому ми сидимо? Згуртуйтесь і ввійдемо в міста-твердині й упадемо там перед Господом, що сотворив нас... Там, а не тут, у стихіях, очікував миру й не був добрим..."
О істинний, нетлінний ізраїльский боже! Блисни світлом твоїм на нас стільки, скільки може принаймні стерпіти наше око. Щоб ідучи в світлі лиця твого й непомітно у нове перетворюючись, ми сягнули у всерадісне й найостаннішого нашого волоска воскресіння. Тобі слава, з твоїм чоловіком і зі святим твоїм духом. Амінь!
"Прокинувшись, бачили славу його".
Ось так ворон, прокаркавши над головою, піднявся вгору, але не розлучився, виконуючи написане: "Де труп, там зберуться орли". "Птахи хай розмножаться на землі!"
ГЛАВА 7-ма
ПРО ВОСКРЕСІННЯ
Боже, окропи мене Із небес росою, Красне гроно я тобі вирощу любов'ю. Гроно райське Із саду воскресенського.
"Хай цілує мене поцілунками уст твоїхі"
Любі учні, не бійтеся! Піднімайтесь сміливо До того, на лице якого ви із-за жаху не могли дивитись на Фаворі.. Слухайте, що каже: "Дерзайте! Мир вам! Радійте!"
492
Тоді для вас нестерпним був сам погляд його, а нині й слів його пресолодких послухаєте, і поцілунком скріпить з нами вічну дружбу! Вмійте лиш наближатися до нього. Не забувайте ніколи слів просвіщенного ангела, що наставляє вас: "Немає тут! Встав". Ці слова прямісінько вас доведуть до славної істинної людини. Цей є воскресіння й життя ваше. "Хай цілує мене поцілунками уст своїх!"
Зістарівся Авраам їв син. Захотілося йому померти. Та й не дивно. Вже очі його потемніли: зникли очі його, як Давидові, у слово боже. Не міг нічого бачити тут, у світі нашому суєтному, готуючись до блаженної отої смерті: "Блаженні мертві, що вмирають нині в Господі". Забажав поживи. Задовольнив його душу другий син його. "Дякую, сину! Підійди до мене, - каже йому, - і обцілуй мене". 1 наблизившись цілував його. Щасливий Ісаак! Він під Ісавом знайшов Якова. А ми, навпаки, під пеленами ізраїльського немовляти, під плащаницею Христовою часто знаходимо недруга Ізраїлевого - Ісава. Оцей-то з нами вітається й цілується! Що за причина? Не знаємо, як шукати... Безтямно шукаємо... Багато хто шукає його в одноосібному правлінні цісаря Августа, в часи Тіберієві, у володіннях Пилатових37 і ін. Та всі ж шукають. Де? Тут! У цьому світі! Між мертвими... Будь ласка, пошукай вправніше. "Немає тут!" Багато хто тиняється по Єрусалимах, по Йорданах, по Вифлеємах, по горах Кармільських, по Фаворах, по горбах Синайських і Афінських: нюхають між Євфратами й Тиграми-ріками. Тут-то він, звичайно, думають: "Ось-ось! Тут Христос! Тут! Ось він!" Гукають й іншим: "Тут Христос!" "Знаю, - волає ангел, - куса розп'ятого шукаєте". "Немає тут! Немає!" Багато хто шукає його у високих світських почестях, у величних домах, за церемоніальними столами тощо. Багато хто шукає, розглядаючись по всьому голубому зореносному зводі, по Сонцю, по Місяцю, по всіх Копернікових світах... "Немає тут!" Шукають у довгих моліннях, у постах, у священних обрядах... Шукають у грошах, у столітньому здоров'ї, у плотському воскресінні, у плотському очей зціленні... "Немає тут!" Що за біда? Та де ж він? Звичайно, тут він, якщо займатися риторикою у проповідях, знати пророчі таємниці, переставляти гори, воскрешати мертвих, роздати маєтки, мучити своє тіло холодом і... Та блискавкоподібний ангел одне їм волає: "Немає тут!" Звичайно ж, його ніде немає, якщо й тут немає. Тьху! Звичайно, друже мій, немає його для тебе. Тому що його не знаєш і не бачиш його... Зніми ж чобіт твій з Мойсеєм. Кинь дурне твоє "тут". Гей! Ім'ям ангельським тобі кажу: умить знайдеш. Що ж тепер залишилось робити?
Паска! "Встань, Господи, хай розсипляться вороги твої і
493
хай утікають всі, хто ненавидить тебе!... "Підіймайся, любий Ізраїлю, і йди від сили до більшої сили!
Після перемоги Аморрійської38 піднялися сини Ізраїлеві проти заходу. Не сподобалось це цареві Валаку. "Ось, - каже, - якісь нові й дивні люди із Єгипту вийшли й, по горах розтікаючись, вище гір піднялися. Що за чудо?" Посилає послів до чарівника Валаама, щоб винищити рід божий. Прийшли посли. Оголосили цареву волю. "Добре! - сказав Валаам. - Відпочиньте ж тут ніч оцю".
Недарма, друже мій, не велить тобі ангел шукати тут. Бачиш, що в цьому гнізді спочивають вороги роду божого.
Паска! Прийшли до Мойсея потомки Рувимові й Гадові. Просять, щоб він не переводив їх на той бік Йордану для поселення. Дуже ж бо по цей бік земля поживна для худоби, а у нас же худоба... Закричав на плг. Мойсей: "Брати ваші підуть на бій. 1 чи ви сядете тут? 1 навіщо розбещуєте серце синів Ізраїлевих, щоб не перейшли вони на землю, яку Господь їм дає?" За те, що вони хотіли тут залишитись, так розлютився Господь, що заклявся, щоб не ввійти їм у землю, обіцяну Ізраїлю, крім Халева та Ісуса Навина, називаючи тих, хто тут залишається, людьми, що знають добро і зло, яким, очевидно, був Адам, вигнаний із раю. Ось що наробило прокляте гніздо оце: "Тут".
Паска! "Якщо введе тебе, - каже божий Мойсей, - Господь твій у землю, що знаходиться там, за Йорданом, за шляхом західним, яка цілком відрізняється від єгипетської, тому що вона нагірна й рівна, а що взагалі найкраще, очі господа Бога твого на ній від початку літа й до кінця літа, то будь ласка! Прошу, пагубою згубите все поганське й тлінне, навіть до останнього волоска, крім початків і первістків від волів і овець ваших". "Та не сотворіть там все, - каже, - що ви творите тут нині, кожен вигідне перед собою. Бо не прийдете віднині до спокою..." То прошу, друже мій, послухай Мойсея: не шукай тут, тобто у пагубному поганському тлінні, улюблену людину, істинного мужа, брата, і ближнього твого. Шукай його там, по той бік Йордану, за західним, за вечірнім шляхом: не тут, не сьогодні, не нині... Там-то він! Там цей початок померлих і всього тління. А інакше поцілуєшся з якимсь поганином.
Паска! Безтямний книжник Сомнас шукав людину по цей бік Йордану. Що ж йому ангел господній Ісайя каже? Ось що: "Що ти тут? І що тобі тут? t витесав ти тут гріб і сотворив собі на висоті гріб... Це нині господь Саваоф скине, і зітре мужа, і відбере знаряддя твоє і вінець твій славний, і кине тебе у країну велику й безмірну, і там помреш..." Нещасний книжник! Читав пророків, шукав людину, та натрапив на мерця й сам з 'ним
494
пропав. Звичайно ж, він шукав між посланцями цари На,., на сідалищі губителів і фізичних чародійників, що обертають усе на плоть і кров. Тому-то ось що про таких каже блаженний муж Йов: "Говорять Господу: відступи від нас. Шляхів тінях знати не хочемо... Будуть же як полова перед вітром, або як порох... Хай побачать очі його своє вбивство... І той був віднесений у гріб і на гробах посторожив. Стало солодким для нього дрібне каміння потоку". Кричить на таких і другий ангел, Михей: "Встань і піди. Бо немає тобі тут спокою через нечистоту. Зотлієте тлінням..." "Чи бачиш ти, - каже третьому ангелу, Єзекіїлю, Господь, - чи бачив ти, що ці коять? Великі беззаконня дім Ізраїлі в творить тут, віддаляючись від святинь моїх..." О, беззаконне ти тут Що ти накоїло? Відвело ти нас від живої людини до мерців. Від святого мужа до тлінних бовванів і опудал. "Беззаконня, - жалібно каже він, - п'яти моєї обійде мене". Ах! Подало ти нам п'яту його прокляту, а не прекрасну його голову, хай обцілує нас. Ми лиш п'яту бачимо, поріддя зміїне, що стереже п'яту.
"Поселяться, - каже чоловік, - і приховають..." Та скажи ж, хто тебе заховає, скарбе наш? Хіба ти, відповідає, не бачиш, скільки їх у домі Ізраїлевому? У Святому Письмі? І що вони творять? Самі тут, у гробах, сидять, і мене з собою туди ж волочать, а я мерцем ніколи не бував, крім п'яти моєї. "Багато хто бореться зі мною з висоти". "Потоптали мене вороги мої". "Ті п'яту мою збережуть. Поселяться (тут) і приховають воскресіння моє".
Паска! "Встань! Встань, Єрусалиме! Я є! Я є той, хто втішає тебе! Розумій, хто то є сущий".
"Ідіть воротами моїми, і шлях прокладіть людям моїм, і каміння, яке на шляху, розкидайте..." "І це було велике потрясіння! Бо ангел господній, зійшовши з небес, приступив, відвалив камінь..."
"Чого ви тут? Шукаєте чоловіка?... Немає туті Встав!" "Скажи ж, змилосердься, де він?" Відповідь: "Немає його у царстві цих мерців! Він завжди живий. Там його шукайте, у царстві живих! І нині чого ви тут?
Паска! "Встань! Встань! Воскресни, Єрусалиме!" "А було, коли Ісус був біля Єрихона, то глянувши очима своїми, бачив чоловіка, що стояв перед ним..."
Ось бачиш! Недарма ангел каже: "Там його побачите!" Та де ж там? По той бік (чуєш) Йордану, на святому вже місці, не на тлінному. На землі нагірній, високій, обітованій... Туди-то він глянувши, побачив чоловіка. Упізнав і вклонився йому, володареві своєму.
Паска! "Встань! Встань, Сіоне!" "Обтруси порох..." Глянувши Авраам очима своїми, побачив місце здалеку і каже
495
дітям своїм: "Сидіть тут з віслючам. Я ж і дитина підемо туди..." Бачиш, що й Авраам, покинувши все тутешнє, знайшов істинну людину на горі. Те ж саме, що й там: і, побачивши день його, зрадів. Не можна мати кращих очей, ніж Авраамові. Вони лиш бачать барана, затриманого рогами в саду Савек.
Паска! Рогами прив'язаний до саду Савек. Що означає Савек? Савек означає хмиз. Та чи може хмиз стояти по обидва боки Йордану, перед лицем господнім? Він лиш спалюється всеспаленням. Як ніщо, а чоловік Ісаак цілий, живий. Та й як йому не бути цілим, коли сам Бог захищає його? "...Щоб йому щось не поробили..."
Видно ж, що він не їсть хмизу, який залишився за плечима, про який Ісайя: "Це всі, як хмиз, вогнем погорять".
А про протилежних до цих із хмизу людей той же ось що (мовить): "Як, каже, небо нове і земля нова, які я творю, є переді мною, так стане сім'я ваше і ім'я ваше..."
Цього ж чоловіка, який стояв, не падав, а вічно перед лицем господнім перебував і Навин бачив. Паска! "Встань, устань, Єрусалиме!" Дав Господь чудотворний посох Мойсееві. Посилає його на звільнення братії своєї з Єгипту. Велить Ааронові зустріти Мойсея. Де ж він зустрічає? Ось де: "Де й зустрів його у горі божій". "І цілувались обидва".
Після звільнення з Єгипту братії ізраїльської бажає бачити Мойсея тесть його, Йофор. Взяв дочку свою, жінку Мойсееву, з двома синами, поїхав у пустелю. Приїхав. Доповіли Мойсееві.
О роде, благословенний Богом вишнім! Прямо подалися на гору Хорив.
"Вийшов же Мойсей назустріч тестеві своєму, і вклонився йому, і цілував його, і вітали один одного, і ввів їх Мойсей у намет:"
Паска! Забороняє якнайсуворіше Мойсей, щоб ми, йдучи від тут туди, нічого з хмизу не заносили, називаючи все таке прокляттям, ідолом і спотиканням на царському цьому шляху. "Вважай добре, гукає, щоб не їсти крові!... Щоб ти не з'їв її! Хай благо тобі буде і синам твоїм по тобі навіки".
Проте ж нетямущий як давній, так і нинішній Ізраїль часто нарікає на Господа.
"І чув Господь, і розгнівався гнівом, розгорівся в ньому вогонь..." Почали жадати єгипетського м'яса. "Добре нам, - кажуть, - було в Єгипті..." "Що це ви плутаєте? Хіба у Господа, крім поганського, не знайдеться м'яса?" І мовить Господь Мойсееві: "Коли не досить буде руки господньої? Нині зрозумієш, чи сягне тебе слово моє, чи ні".
Часто й наша нетямуща твердість у серці говорить і нарікає на Господа. Тьху! Чи можна, щоб була людина без плоті, крові й кісток? Тьху! Що це? Ось гордий і нечутливий хмиз!...
496
Устань, прокинься, Сіоне! Що ти верзеш! Хто рухає тво землю? Хай вона буде так, як є! Хай тільки Господь дасть тобі благословенне своє благословення, як Ісайя каже: "А земля твоя разом з новою населиться" (гл. 62)39.
Лиш тільки те знай, що ти брехня, і суєта, і порожнеча з самою твоєю землею, не взявши за основу землі божої. Тому там же мовиться оце: "Не до вас подібний, якщо виправиш і сотвориш, Єрусалиме, радість на землі". Ти лиш старайся, щоб із твоєї брехливої землі блиснула правда божа. Молися, щоб досяг тебе блаженний отой третій пресвітлого воскресіння день, у який земля Богом здіймає рослинність трав'яну. Чи гадаєш, що твоя лиш земля одна, іншої ж у ній бути не може? Тож залишайся тут при твоїй! їж її зі змієм проклятим, жери протягом усіх днів твого життя, без життя божого, без життя вічного; якщо думаєш і говориш у серці твоєму, що у Господа немає своєї ні землі, ні плоті, ні крові, ні кості, нічого... Не почуєш же всеблаженного голосу цього: "Це нині кість від кісток моїх"!
"Устань! Устань, Єрусалиме!" Слухай вухом іншим про іншу плоть! Чи чуєш: "І процвіте плоть моя"? Чи чуєш про інші кості: "Зрадіють кості смиренні"? Не втаїться кість моя від тебе, її сотворив ти таємно". Слухай Соломона: "Зцілення костям твоїм". У єврейській Біблії: "Прикладання, розумій, нових до старих". Слухай Ісайю: "Кості твої проростуть, наче трава, і розгалузяться, і наслідять роди родів..." Чи бачиш? Кості ці не ті суть, що розсипаються при пеклі. Вони суть перед лицем божим. 1 оце-то є там.
"І був голос, - гукає Єзекіїль, - коли мені пророкувати. 1 це потрясіння! І поєднувались кості: кість до кості, кожна до суглоба свого. 1 бачив, і це були для них жили, і плоть розтягнули". Читай таке у главі 37-й40 Ба! Що це за новий рід по горах твоїх? По старих кінцівках твоїх і членах? Понад гірку тлінність твою? Чи це не є прикладання? Чи не прикладання життя до мертвості твоєї? А до гробу твого воскресіння? Чи не нове оте сотворіння? "Сотворю, і хто перетрорить?"
Чи не ствердження оце? "Це я готую тобі рубін, камінь твій, і на основу твою сапфір... і правдою нагородишся..."
Слухай же і розумій нині, що не нісенітниці тобі базікає Йоіль, а благовістить тобі цей Орфей41. Воскресіння, ось: "Наче ранок, розіллються по горах люди численні й міцні. Подібних до них не було одвіку..." "Наче рай насолоди, земля перед лицем його. А котра позаду, та - поле згуби..." "Як вигляд кінський, вигляд їх..." "Як звук колісниць, на верхи гір піднімуться..." "Наче борці, потечуть і, як мужі хоробрі, зійдуть на стіни... І кожен від брата свого не відступить". "Місто візьмуть і на мури піднімуться, і на храмини залізуть, і віконцями
j g Г. Сковорода 497
ввійдуть, як злодії..." "Засурміть сурмою! Проповідуйте зцілення..." А ти боїшся зцілення? То пусти ж їх на свою землю, цей божий рід. Не будь Валаком! Благаю, не лякайся! Вони кожен у свого брата займуть квартиру половинну, без будь-якої образи. "Дух господній на мені!" Дати тим, що плачуть славу Сіону замість праху. Що ж це за образа? Прийми, бідний, славу замість грязі!
"1 збудують сини інородні стіни твої..." "1 замість міді принесу тобі золото". "1 замість заліза принесу тобі срібло". "1 замість дерев принесу тобі мідь. І замість каменів - залізо". "Відкрию гроби ваші і зведу вас..." "Так землю свою вдруге наслідять, і веселість вічна над головою їх".
"Світися, світися, Єрусалиме! Це пітьма накрила землю, і морок на поган! На тебе ж з'явився Господь, і славу його на тобі видно".
"Хай цілує мене поцілунками уст своїх]"
Лелека, благовістивши весну воскресіння, знявся й, поєднавшись із вороном, не перестали співати оцю пісню: "Це я з вами у всі дні! До кінця віку!"
ГІріч одійди, пріч!
Печальна ніч!
Сонце сходить.
Світло вводить,
Світло вводить.
Радість родить.
Пріч одійди, пріч!
Потопна ніч!
Кінець
ПРИМІТКИ
МІ. КОВАЛИНСЬКИЙ ЖИТТЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ
Автограф біографії Г. Сковороди, написаної його найкращим другом М.І. Ковалинським, зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Шевченка АН України (ф. 86, № 27). Крім автографа, відомий цілий ряд копій твору. Хоча біографія була відома більшості дослідників Сковороди, однак вперше вона опублікована лише 1886 p. М. Сумцовим у журналі "Киевская старина" (1886, т. XVI, с. 103-150) за однією з копій.
М. Ковалинський належав до тих людей, які ближче від інших сучасників знали Г. Сковороду, і добре знав більшість його творів. Біографія Сковороди - це не звичайний життєпис подій і фактів із життя мислителя, а в багатьох відношеннях вона є справжньою філософсько-літературною пам'яткою кінця XVIII ст. Та перш за все - це документ про життя й діяльність великого Сковороди, написаний людиною, дуже близькою мислителеві по духу. Ковалинський на підставі довголітнього спілкування з філософом, особистих розмов і спостережень, даних, отриманих від знайомих, листів і самих творів мислителя намагався змалювати його портрет. Як засвідчили пізніш) дослідження, у фактичній основі біографії - в датах, іменах, місцях - є окремі неточності, та в цілому картина життя Сковороди розкрита цікаво, достовірно, з любов'ю.
Завдяки М. Ковалинському ми багато дізнаємося про філософа. Проте окремі факти вимагають уточнення, поодинокі - спростування, наприклад, твердження про начебто високу оцінку Сковородою Катерини II чи повідомлення про прийняття Сковородою обряду приготування до смерті.
Біографія Сковороди цікава й для пізнання джерел філософських поглядів самого М. Ковалинського. Як людина своєї епохи й свого соціального середовища він аналізує філософські погляди Сковороди, залучаючи не лише Ідеї близьких Сковороді античних 1 середньовічних мислителів, а й популярних у ті часи в Росії письменників, як наприклад, автора "Ночей" Е. Юнга та Ін.
Написана М. Ковалинським біографія Сковороди набула широкої популярності, вона значною мірою сприяла зростанню інтересу до життя й багатої спадщини мислителя.
499
Примітки у книзі мають подвійну нумерацію. Власні пояснення Г. Сковороди до тексту, що у його автографах позначені а, б, в тощо, залишаються без змін і подаються посторінково. Сучасні ж коментарі позначені цифрами (для кожного твору окрема нумерація), а пояснення наводяться у кінці книги.
1 "Весь я не помру". Горацій (лат.)
2 Тут М. Ковалинський допускає неточність. У час народження Сковороди
ввійдуть, як злодії..." "Засурміть сурмою! Проповідуйте зцілення..." А ти боїшся зцілення? То пусти ж їх на свою землю, цей божий рід. Не будь Валаком! Благаю, не лякайся! Вони кожен у свого брата займуть квартиру половинну, без будь-якої образи. "Дух господній на мені!" Дати тим, що плачуть славу Сіону замість праху. Що ж це за образа? Прийми, бідний, славу замість грязі!
"І збудують сини інородні стіни твої..." "і замість міді принесу тобі золото". "1 замість заліза принесу тобі срібло". "1 замість дерев принесу тобі мідь. 1 замість каменів - залізо". "Відкрию гроби ваші і зведу вас..." "Так землю свою вдруге наслідять, і веселість вічна над головою їх".
"Світися, світися, Єрусалиме! Це пітьма накрила землю, і морок на поган! На тебе ж з'явився Господь, і славу його на тобі видно".
"Хай цілує мене поцілунками уст своїх]"
Лелека, благовістивши весну воскресіння, знявся й, поєднавшись із вороном, не перестали співати оцю пісню: "Це я з вами у всі дні! До кінця віку!"
Пріч одійди, пріч!
Печальна ніч!
Сонце сходить,
Світло вводить,
Світло вводить,
І'адісіь родить.
Пріч одійди, пріч!
Потопна ніч!
Кінець
ПРИМІТКИ
Примітки у книзі мають подвійну нумерацію. Власні пояснення Г. Сковороди до тексту, що у його автографах позначені а, б, в тощо, залишаються без змін і подаються посторінково. Сучасні ж коментарі позначені цифрами (для кожного твору окрема нумерація), а пояснення наводяться у кінці книги.
М. І. КОВАЛИНСЬКИЙ ЖИТТЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ
Автограф біографії Г. Сковороди, написаної його найкращим другом М.1. Ковалинським, зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Шевченка АН України (ф. 86, № 27). Крім автографа, відомий цілий ряд копій твору. Хоча біографія була відома більшості дослідників Сковороди, однак вперше вона опублікована лише 1886 p. М. Сумцовим у журналі "Киевская старина" (1886, т. XVI, с. 103-150) за однією з копій.
М. Ковалинський належав до тих людей, які ближче від інших сучасників знали Г. Сковороду, і добре знав більшість його творів. Біографія Сковороди - це не звичайний життєпис подій І фактів із життя мислителя, а в багатьох відношеннях вона є справжньою філософсько-літературною пам'яткою кінця XVIII ст. Та перш за все - це документ про життя й діяльність великого Сковороди, написаний людиною, дуже близькою мислителеві по духу. Ковалинський на підставі довголітнього спілкування з філософом, особистих розмов і спостережень, даних, отриманих від знайомих, листів і самих творів мислителя намагався змалювати його портрет. Як засвідчили пізніші дослідження, у фактичній основі біографії - в датах, іменах, місцях - є окремі неточності, та в цілому картина життя Сковороди розкрита цікаво, достовірно, з любов'ю.
Завдяки М. Ковалинському ми багато дізнаємося про філософа. Проте окремі факти вимагають уточнення, поодинокі - спростування, наприклад, твердження про начебто високу оцінку Сковородою Катерини II чи повідомлення про прийняття Сковородою обряду приготування до смерті.
Біографія Сковороди цікава й для пізнання джерел філософських поглядів самого М. Ковалинського. Як людина своєї епохи й свого соціального середовища він аналізує філософські погляди Сковороди, залучаючи не лише ідеї близьких Сковороді античних і середньовічних мислителів, а й популярних у ті часи в Росії письменників, як наприклад, автора "Ночей" Е. Юнга та Ін.
Написана М. Ковалинським біографія Сковороди набула широкої популярності, вона значною мірою сприяла зростанню Інтересу до життя й багатої спадщини мислителя.
1 "Весь я не помру". Горацій (лат.)
2 Тут М. Ковалинський допускає неточність. У час народження Сковороди
499
ввійдуть, як злодії..." "Засурміть сурмою! Проповідуйте зцілення..." А ти боїшся зцілення? То пусти ж їх на свою землю, цей божий рід. Не будь Валаком! Благаю, не лякайся! Вони кожен у свого брата займуть квартиру половинну, без будь-якої образи. "Дух господній на мені!" Дати тим, що плачуть славу Сіону замість праху. Що ж це за образа? Прийми, бідний, славу замість грязі!
"І збудують сини інородні стіни твої..." "1 замість міді принесу тобі золото". "1 замість заліза принесу тобі срібло". "1 замість дерев принесу тобі мідь. 1 замість каменів - залізо". "Відкрию гроби ваші і зведу вас..." "Так землю свою вдруге наслідять, і веселість вічна над головою їх".
"Світися, світися, Єрусалиме! Це пітьма накрила землю, і морок на поган! На тебе ж з'явився Господь, і славу його на тобі видно".
"Хай цілує мене поцілунками уст своїх]"
Лелека, благовістивши весну воскресіння, знявся й, поєднавшись із вороном, не перестали співати оцю пісню: "Це я з вами у всі дні! До кінця віку!"
Пріч одійди, пріч! Печальна ніч! Сонце сходить, Світло вводить, Світло вводить. Радість родить. Пріч одійди, ізріч! Потопна ніч!
Кінець
ПРИМІТКИ
Примітки у книзі мають подвійну нумерацію. Власні пояснення Г. Сковороди до тексту, що у його автографах позначені а, б, в тощо, залишаються без змін і подаються посторінково. Сучасні ж коментарі позначені цифрами (для кожного твору окрема нумерація), а пояснення наводяться у кінці книги.
М. І. КОВАЛИНСЬКИЙ ЖИТТЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ
Автограф біографії Г. Сковороди, написаної його найкращим другом М.1. Ковалинським, зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Шевченка АН України (ф. 86, № 27). Крім автографа, відомий цілий ряд копій твору. Хоча біографія була відома більшості дослідників Сковороди, однак вперше вона опублікована лише 1886 p. М. Сумцовим у журналі "Киевская старина" (1886, т. XVI, с. 103-150) за однією з копій.
М. Ковалинський належав до тих людей, які ближче від інших сучасників знали Г. Сковороду, і добре знав більшість його творів. Біографія Сковороди - це не звичайний життєпис подій І фактів із життя мислителя, а в багатьох відношеннях вона є справжньою філософсько-літературною пам'яткою кінця XVIII ст. Та перш за все - це документ про життя й діяльність великого Сковороди, написаний людиною, дуже близькою мислителеві по духу. Ковалинський на підставі довголітнього спілкування з філософом, особистих розмов і спостережень, даних, отриманих від знайомих, листів і самих творів мислителя намагався змалювати його портрет. Як засвідчили пізніші дослідження, у фактичній основі біографії - в датах, іменах, місцях - є окремі неточності, та в цілому картина життя Сковороди розкрита цікаво, достовірно, з любов'ю.
Завдяки М. Ковалинському ми багато дізнаємося про філософа. Проте окремі факти вимагають уточнення, поодинокі - спростування, наприклад, твердження про начебто високу оцінку Сковородою Катерини II чи повідомлення про прийняття Сковородою обряду приготування до смерті.
Біографія Сковороди цікава й для пізнання джерел філософських поглядів самого М. Ковалинського. Як людина своєї епохи й свого соціального середовища він аналізує філософські погляди Сковороди, залучаючи не лише Ідеї близьких Сковороді античних і середньовічних мислителів, а й популярних у ті часи в Росії письменників, як наприклад, автора "Ночей" Б. Юнга та 1н.
Написана М. Ковалинським біографія Сковороди набула широкої популярності, вона значною мірою сприяла зростанню інтересу до життя й багатої спадщини мислителя.
1 "Весь я не помру". Горацій (лат.)
2 Тут М. Ковалинський допускає неточність. У час народження Сковороди
499
ще Існував поділ на полки і Чорнухи належали до Лубенського полку. Намісництва утворені лише в 1780 p., тоді ж Чорнухи ввійшли до складу Лубенського округу Київського намісництва.
3 Дамаскин Иоан (673-676 - біля 754 pp.) - візантійський богослов і філософ, що користувався великою популярністю ще за часів Київської Русі. Переклади його твору "Діалектика" були першими підручниками з філософії для наших предків.
4 Йдеться про відому Києво-Могилянську академію. Згідно з дослідженням Л. Махновця, Г. Сковорода вступив до Академії у дванадцятирічному віці (Махновець Л. Григорій Сковорода: біографія. К., 1972. С.68).
~ Сковорода перебував у придворній капелі з кінця 1741 до вересня 1744 р.
6 Раніше вважалося, що Сковорода перебував в Угорщині у 1750-1753 pp. Новіші дослідження виявили, що це було у 1745-1750 pp. (Махновець Л. Григорій Сковорода. С. 32-50).
' Вважалося, що епізод викладання Сковородою у Переяславській семінарії відноситься до 1753 р. і єпископом, який вигнав його з роботи, був Йоан Козлович. За новими даними, Сковорода викладав у семінарії у 1750-1751 навчальному році, а єпископом у той час був Никодим Сребницький.
Вважають, що після невдачі у Переяславській семінарії Сковорода ще протягом двох років навчався у Київській академії в класі богословія, звідки як кращий студент був рекомендований митрополитом Тимофієм Щербацьким домашнім учителем до сина багатого поміщика СІ. Томари на Переяславщині.
" Поїздка у Москву й Троіце-Сергієву лавру відноситься до 1755 р. Згадуваний тут Каліграф - це Володимир Каліграф (Крижановський), що закінчив Києво-Могилянську академію, де згодом викладав. У 1755 р. був призначений викладачем Московської слов' яно-греко-латинської академії, а також префектом. Кирило - чернече ім'я Федора Ляшевецького, близького друга колишнього намісника ТроІце-СергієвоІ лаври Феофана Чарнуцького, що походив із Чорнух, тобто був односельчанином Г. Сковороди.
10 Перебування Сковороди у помісті Томари тривало з 1755 до 1759 р. Цей період зіграв важливу роль у формуванні світогляду мислителя. Тоді була створена значна частина його віршованої спадщини.
1' Тут М. Ковалинський розповідає про обставини свого знайомства з Сковородою, яке відбулося в 1762 р.
12 Йдеться про дядька М. Ковалинського Бориса Єнкевича, Ім'я якого згадується у листах Сковороди до М. Ковалинського.
13 У цьому виявилась тенденційність М. Ковалинського як чиновника часів Катерини II, котрий сам присвячував свої оди Потьомкіну й цариці. Сковорода, перебуваючи у придворній капелі, добре пізнав придворне життя і, очевидно, що не міг подібним чином висловитись про Катерину II.
14 Мова йде, очевидно, про двоюрідного брата Сковороди Юстина Звіряку, який згодом був ігуменом Сеннянського Покровського монастиря, в якому не раз жив Сковорода.
Ахроматична музика - це мелодія, складена без використання знаків алітерації (дієзів, бемолів), музика, позбавлена хроматизму, тобто діатонічна.
16 У переказі історії викладання Сковороди у додаткових класах при Харківському колегіумі М. Ковалинський допускає ряд неточностей. Хоч питання про їх відкриття ставилось ще в 1765 p., додаткові класи були відкриті лише 2 лютого 1768 p., а заняття розпочалися 15 лютого. (Див. Багалій Д.І. Український мандрівний філософ Гр. Сав. Сковорода. Харків, 1926. С. 64). Метою цих класів була підготовка топографів, інженерів, архітекторів та інших кадрів. Учнями їх були не лише дворяни, а й діти з інших верств населення. Сковороду запрошено для викладання катехизму в додаткових класах у 1768 р. Про це свідчить підписана ним заява генерал-губернатору Щербиніну і призначення Щербиніна.
500
І' Ці відомості М. Ковалинський почерпнув, очевидно, з листа Скомро) до якогось Василя Максимовича (особа не встановлена), автограф якого эбсрнх н у його архіві. З метою оживити виклад, зміст цього листа переданий автором біографії як усна розповідь Сковороди.
І ° Тут біограф використовує лист Сковороди до нього, що є присвятою до діалога "Розмова про давній світ".
'9 Геркулес - римське ім'я героя грецької міфології Геракла, що прославився дванадцятьма подвигами.
20 Від 1769 року М. Ковалинський, залишивши викладацьку діяльність у Харківському колегіумі, став на службу у Петербурзі, а в 1772 р. разом з сином Кирила Розумовського поїхав за кордон, де перебував до 1775 р. Цей період життя Сковороди біограф висвітлив на основі наявних у нього документів, листів і усних розповідей філософа.
21 Мова йде про відому епідемію так званої бендерської чуми, що виникла під час війни Росії з Туреччиною.
" Про Даниїла Мейнгарда збереглися дуже скупі відомості (Див. Ко-валівський А.П. Нові дані про двійника Г. Сковороди в Лозанні Даниїла Мейнгарда та його сім'ю. "Україна". Кн. 36. 1929. С. 38-39).
23 Мова йде про полковника Степана Івановича Тевяшова, що проживав у м. Острогозьку. Він мав маєток у слободі Таволозькій за 10 верст від Острогозька. Очевидно, тут Сковорода жив у 1771-1772 pp. і написав кілька діалогів.
24 Очевидно, йдеться про нового генерал-губернатора Д.А. Норова, з іменем якого пов'язують один з листів Сковороди. Проте біограф не згадує про нову спробу Сковороди влаштуватися вчителем у додаткових класах при Харківському колегіумі.
25 Ковалинський цитує популярний у той час в Росії твір пастора Едуарда Юнга (1683-1765) - англійського письменника. Автор од, сатир, релігійно-дидактичної поеми "Скарга, або Нічні думи про життя, смерть і безсмертя" (9 збірників, 1742-1745 pp.). Російський переклад виданий 1785 р. Цей твір є одним зі зразків сентиментальної, так званої "цвинтарної' поезії. У теоретичному творі "Роздуми про оригінальну творчість" (1759 р., рос. переклад 1812 о.) проголосив творчу свободу письменника.
2» Мова йде про останню зустріч Сковороди з Ковалинським, що відбулася в 1794 році за кілька місяців до смерті Г. Сковороди. Факти життя й творчості мислителя 80-90-х років у біографії майже не відображені. Біограф зосередив увагу лише на аналізі духовного світу філософа.
Саддукеями називались священики Юдеї в період царювання Ірода.
28 "Є певна втіха в сльозах" (лат.). Сковорода написав вірш на цю тему.
2' Свідчення про обставини смерті Сковороди й про обряд приготування до неї викликають сумніви. Більш вірогідні дані про те, що Сковорода явно "не дотримувався ні постів, ні обрядів християнських, не ходив до церкви, і, нарешті, й не сповідався, і, коли йому запропонували причаститися, він не захотів, сказавши, що це для нього не потрібне" (див. "Із Української скарбниці 1.1. Оіезневського. "Известия Российской Академии наук. 1919. С.762).
З" Цей список творів Г. Сковороди міститься у листі філософа до М. Ковалинського від 26 вересня 1790 р.
ПРОКИНУВШИСЬ, ПОБАЧИЛИ СЛАВУ ЙОГО
Цей твір, як і наступний "Хай цілує мене поцілунками уст своїх", вважається вступом до курсу лекцій "Про християнське доброчестя", який Сковорода прочитав'у додаткових класах при Харківському колегіумі. Обидва твори пов'язані між собою спільністю задуму, проте кожен з них є самостійним
501
невеличким трактатом. За особливостями композиції вони мають водночас ознаки 1 проповіді. І філософського трактату. Дослідники допускали, що це своєрідні ескізи, тобто чернетки відповідних розділів трактату "Потоп зміїний". Однак правопис автографів свідчить, що вони належать до раніиюго часу. Своєю проблематикою твори пов'язані з ранньою філософською творчістю Сковороди, зокрема з трактатом "Вхідні двері до християнської доброчесності", тому передують іншим філософським творам. З невеликими мовно-стилістичними правками автор включив трактат "Прокинувшись, побачили славу його" як розділ у свій діалог "Потоп зміїний". Твір був відомий раніше, однак вперше надрукований лише 1894 р. як вступна проповідь до лекцій Сковороди.
Прокинувшись, побачили славу його - ці слова належать апостолу Павлу. Повністю фраза звучить так: "Встань, сплячий, і воскресни з мертвих, і прокинувшись, побачили славу його".
2...які пасуть Ізраїля - згідно з Біблією Ізраїль - друге Ім'я патріарха Якова. Єврейською мовою означає "борець божий".
ХАЙ ЦІЛУЄ МЕНЕ ПОЦІЛУНКАМИ УСТ СВОЇХ
Цей твір, як І попередній, вважався вступом до лекційного курсу з християнського доброчестя, прочитаного у Харківському колегіумі, проте є самостійним трактатом. Вперше опублікований 1894 р. під назвою "2-га вступна проповідь до того ж курсу".
1 Хай цілує мене поцілунками уст своїх - слова з "Пісні Пісень" Соломона. Там ця фраза має дещо інше звучання: "Хай цілує він мене цілунком уст своїх".
2...в сдиноначальствах імператора Августа - йдеться про часи правління римського імператора Августа (63 р. до н.е. - 44 p.). Епоха Августа досить часто привертала увагу Сковороди, згадки про неї є у багатьох творах.
...в часах Тіберієвих - час перебування при владі Тіберія (Клавдія Нерона, римського імператора 14-37 pp.), що відзначався винятковою жорстокістю.
4...у володіннях Пилатових - йдеться про володіння намісника Іудеї (26-36 pp.) Понтія Пилата, який судив Ісуса Христа.
5 Сковорода називає згадувані у Біблії святі місця, пов'язані з іменем ісуса Христа.
У Всесвіті. "Копернікові світи" - символ матеріального світу - Сковорода згадує у багатьох творах.
7 Сомнас - від слова сон, сонний. Образ книжника, який неспроможний знайти істину, зустрічається і в інших творах Сковороди.
ВХІДНІ ДВЕРІ ДО ХРИСТИЯНСЬКОГО ДОБРОЧЕСТЯ
Твір є конспектом курсу лекцій, підготовлених Г. Сковородою для студентів додаткових класів при Харківському колегіумі. Сам автор датував твір 1766 роком, хоча на посаду викладача був призначений лише 8 липня' 1768 року. Очевидно, до цього твору Сковорода повертався пізніше, коли дописав вступну
502
частину "Переддвер'я", метою якої було погодження відмінності у поглядах 60-х і 80-х років. Автограф твору не зберігся, публікується за списком Інституту літератури їм. Т. Шевченка АН України (ф. 86, № 7).
1 Запрошений прочитати курс лекцій з етики, Г. Сковорода по-своєму приступив до виконання цього завдання. Він ставить питання саме про "християнське доброчестя" і намагається розкрити, в чому воно полягає. Філософ критикує церковні обряди й церемонії та дає відмінне від ортодоксального тлумачення десяти заповідей, що відповідало його моральним й педагогічним принципам. Тому лекції Сковороди були визнані невідповідними ортодоксальним вимогам, а їх автор усунений від подальшого викладання.
2 Погляди, викладені у цьому перефразованому з Епікура вислові. Сковорода у 60-ті pp. ще не поділяв. Вступ написаний пізніше - у 80-ті pp.
3 Вчення про Бога як невидиму натуру, тобто сутність, ототожнювану з істиною, суперечило ортодоксальному уявленню про Бога як надприродну особу, що створила світ і має необмежену свободу дій.
4 isten - по-угорськи Бог, а Бог і істина тотожні в розумінні Сковороди. s Ці слова засвідчують визнання Сковородою у 60-ті pp. труднощів пізнання
й досягнення істини, запереченням яких і починається "Переддвер'я".
6 Йдеться про боротьбу носіїв двох протилежних морально-етичних ідеалів у Біблії. У Старому завіті розповідається про синів Ісаака - Ісава й Якова (Буття, гл. 27-34), а також про Саула й Давида (1-ша кн. Царів, гл. 18-28).
7 Одна з суттєвих ідей Сковороди - ідея пізнання людиною своє» власної сутності. Здійснення самопізнання трактується філософом як друге народження або воскресіння. Говорячи про Христа як втілення премудрості, Сковорода пов'язує уявлення про нього з рядом понять, які визначають щасливу долю й справедливість.
8 Алегоричне зображення надії у вигляді жінки, що тримає якір спасения, було дуже поширене у середні віки й епоху Ренесансу. Воно багато разів відтворювалось у різних виданнях - збірниках емблем і символів.
9 Головним вважає Сковорода любов до істини. Він визнає правомірність обрядів ( церемоній лише за наявності внутрішньої чесноти, справедливості, святості, тоді як тогочасне духовенство надто захоплювалось церемонійно-обрядовим боком релігії.
НАРЦИС. РОЗМОВА ПРО ТЕ: ПІЗНАЙ СЕБЕ
Цей діалог є першим великим філософським твором Сковороди. У ньому обґрунтовується ідея самопізнання людиною своєї духовної сутності як необхідної умови досягнення внутрішнього миру й спокою.
Важко встановити точну дату написання твору. Сковорода називає його своїм "першородним сином", повідомляючи, що написав твір у "сьомому десятку цього віку". Можна лиш приблизно сказати, що "Нарцис" написаний у кінці 60-х pp., коли сам Сковорода в муках шукав спосіб застосування своїх сил і знань на користь суспільству. Зберігся автограф з численними правками філологічного характеру. В останні роки життя Сковорода ще раз повернувся до цього твору, відредагував і переписав його наново, а згодом додав до нього "Пролог", де й з'являється образ Нарциса. Друга редакція здійснена, як
503
встановили дослідники, в середині 80-х pp. "Пролог" же написаний на початку 90-х pp.
Цей діалог, який зберігся у шістьох списках, був першим опублікованим твором Г. Сковороди - у Петербурзі в 1798 р.
1 Міф про Нарциса відомий у грецькій міфології. Син бога річок і німфи закохався у власне зображення, побачене ним у водах струмка, і вмер від суму за самим собою. Його іменем і названа квітка, що виросла на могилі.
2 Сковорода, захоплюючись мудрістю єгипетської міфології, зауважує, що єгипетські міфи лягли в основу міфології юдейської, на грунті якої виникла Біблія.
3 Дочка мудрості.
Син Ісаака. У Біблії (Старий завіт. Буття, гл. 25, ст. 27) розповідається, що він був'досвідченим звіроловом, любив поля. Одного разу, прийшовши з поля змучений і голодний, він побачив, що його брат Яків зварив їжу, й Ісав продав йому за сочевичний суп своє першородство.
5 Дочка Саулова Мелхола - перша дружина Давида. Вона осудила його за те, що він танцював перед божим ковчегом, тобто поклонявся єдиному Богу (Старий завіт. 2-га кн. Царів, гл. 6, ст. 16).
6 3 Фівами Сковорода пов'язує розквіт мудрості давніх єгиптян. У ХНІ ст. до н.е. Фіви були столицею Єгипту.
' Ідол поля Деїрського - золота статуя, яку поставили на полі Деїрі біля Вавилона. Цар Навуходоносор змушував усіх йому вклонятися (Старий завіт. Книга пророка Даниїла, гл. З, ст. 1).
° Згідно з Біблією (4-та книга Царів, гл. 6, ст.5-8) за молитвою пророка Єлисея сокира, опущена у воду лісорубом, сплила на поверхню води. Сковорода не раз іронізує з тих, хто готовий прийняти цю притчу за істину, проте визнає, що вона має алегоричне тлумачення з повчальним значенням.
Уподібнення біблійного Давида з міфічним Нарцисом йде в руслі загального прагнення Сковороди до зближення міфічної мудрості з християнською.
Ю Навал і Сомнас - образи псевдовчених, не здатних зрозуміти сутності речей. Навал - персонаж Біблії (Старий завіт. 1-ша Книга Царів, гл. 25, ст. З і наст.).
И Старий завіт. Книга пророка Єремії, гл. 17, ст. 9. У сучасному тексті Біблії вказаний вірш звучить інакше: "Людське серце лукавіше над усе й цілком зіпсоване: хто пізнає його?"
12 про караючий меч Єремії йдеться у Біблії (Старий завіт. ІІ-га Книга Маккавеїв, гл. 15, ст. 15-16) як про кару за поклоніння іншим богам.
3 Йдеться про вапно, змішане з водою й піском, яким покривають стіни будівель.
14 Одна з головних ідей Сковороди полягає в тому, що людина може пізнати навколишній світ лиш тоді, коли пізнає саму себе своєю внутрішньою природною мірою.
|5 Старий завіт. Книга пророка Осії, гл. 7, ст. 11.
Заклик Авакума, якому приписують одну з книг Біблії, стати на свою сторожу, Сковорода витлумачує як заклик до самопізнання й самовдосконалення.
17 Йдеться про художника часів Александра Македонського Зевксиса. Працював у різних містах Греції та Італії. Одним з перших використав світлотіньове моделювання, пратучи до ілюзорності зображення. Його картини повторені в численних копіях та мозаїках: "Єлена", "Сім'я. кентаврів", "Немовля Геракл, що душить зміїв" та ін.
18 Див. прим. 12.
19 Згідно з Біблією, із 600 тисяч людей, які прямували до обітованої землі,
504
її досягли лиш Ісус Навин та Халев з дочкою (Старий завіт. Числа, гл. 14, ст.
30) ™
ζυ Мова йде про епізоди з життя апостола Павла (Новий завіт. Діяння святих апостолів, гл. 9, ст. 3-8).
21 Від грецького слова параклітес - утішник.
22 У листі Сковороди до М. Ковалинського ця Симфонія фігурує як самостійний твір. Проте в обох відомих автографах "Нарциса" вона подана як його заключна частина.
СИМФОНІЯ, НАЗВАНА КНИГА АСХАНЬ ПРО ПІЗНАННЯ САМОГО СЕБЕ
Автор датує діалог 1767 роком. Однак ця дата проставлена через багато років після написання твору, вона не узгоджується з фактами біографії Г. Сковороди, зокрема, з його власним твердженням, що "Нарцис" є його першим твором. Очевидно, "Асхань" написана у 1769-1771 pp. Автограф твору не зберігся, бо автор, як він сам признався у листі до М. Ковалинського, "розсердившись, спалив у Острогозьку". Існує вичитаний і виправлений автором список Я. Правицького, доповнений супровідним дарчим листом до М. Ковалинського, написаним, очевидно, 1790 р. Можна вважати, що тоді ж Г. Сковорода датував твір, назвавши його "Асхань". Крім того, збереглися кілька списків, що відносяться до XVIII ст.
1 Асхань (Асха) - ім'я дочки Халева, який досяг землі обітованої (Книга Ісуса Навина, гл. 14-15).
2 Мойсея звичайно зображали рогатим і з ореолом навколо чола.
3 цар Содомський - Лот, після всесвітнього потопу став царем у містах Содом і Гомора, які згодом були знищені Богом.
4 Тут і далі співрозмовники коментують алегоричні картини на теми з Біблії.
5 Старий завіт, 3-я Книга Царів, гл. 10, ст. 6-7.
6 Фавор - згідно з Біблією, священна гора (Старий завіт. Книга Суддів, гл 4 та ін.).
7 Чертверта із п'яти книг Мойсея, першої частини Старого завіту.
8 Земля Гесемська - частина Єгипту, де Йосиф поселив свого батька Якова і братів. Звідси ізраїльтяни й почали свій шлях у землю обітовану (Старий завіт. Буття, гл. 45-47).
9 Наведені слова І подальші посилання на Михея взяті з книги пророка Михея - частини Старого завіту (гл. З, ст. 8-10).
Ю Це і наступні посилання взяті з Книги пророка Йоіля - частини Старого завіту.
1 Валак - моавітський цар, що велів проклясти ізраїльтян, які прийшли на його землю. Чарівник Валаам всупереч його наказу благословив їх волею Святого Духа. Вираз "Валаамова ослиця" має у своїй основі легенду, що розповідає про ослицю чарівника Валаама, яка тричі врятувала свого хазяїна, не пам'ятаючи його побоїв (Старий завіт. Числа, гл. 22, ст. 22-41).
12 Тут і далі посилання на Захарію відносяться до книги пророка Захари - частини Старого завіту.
13 Йдеться про неопалиму купину, тобто кущ, який горить, не згоряючи. За Біблією, в такому образі Бог з'являвся Мойсеєві.
14 Тут і далі посилання на книгу пророка Осії - частину Старого завіту.
15 Наука, вміння (лат. - scientia).
505
'6 Тут і далі посилання на книгу пророка Єзекіїля - частину Старого завіту.
'' Адонай - одне з імен юдейського Бога, яке вживається при читанні Біблії вголос.'
'8 Тут і далі посилання на Авдія взяті з книги пророка Авдія - частини Старого завіту.
1 Тут і далі посилання взяті з книги пророка Амоса - частини Старого завіту.
2« П'ята книга Мойсея - "Второзакония".
2' Левітами називали нижчого рангу слуг релігійного культу у стародавніх євреїв.
22 Лсмодей - злий дух, який убивав наречених Сари (Старий завіт. Книга Товіта. гл. З, ст. 8).
23 Приточником називають Соломона, який є автором "Книги притч", що входить до складу Старого завіту.
24 Йдеться про "Послання до ефесян" апостола Павла - книгу Нового завіту.
Йдеться про одну з книг Нового завіту - "Послання до колосян", що приписується апостолу Павлу.
26 Гадаринська земля (Євангеліє від Луки) - те ж саме, що й гергесинська земля (Євангеліє від Матвія). Мова йде про чудо, яке сотворив Ісус у цій землі.
27 Хам - один із синів Ноя, що насміхався над батьком, який сп'янів від молодого вина. Його ім'я стало символом грубощів і нахабства.
2° Тут і далі посилання на книгу пророка Малахії - частину Старого завіту.
29 Перетворення жінки Лота у соляний стовп за порушення заборони оглядатися назад при втечі зі Содома Сковорода тлумачить як кару за прихильність до всього плотського.
30 Мова, йде про місцезнаходження намету Авраама біля діброви Мамре, де йому з'явився Бог в образі трьох мужів (Старий завіт. Буття, гл. 18, ст. 1-2).
З' Чермное море - Червоне море.
32 Павло.
33 Йдеться про частину Нового завіту "Діяння святих апостолів".
34 Пророк Даниил був кинутий у яму з левами, але не був ними розтерзаний (Старий завіт. Книга пророка Даниїла, гл. 6, ст. 16-22).
35 Тут і далі посилання на книгу пророка Софонії - частину Старого завіту.
36 Тут і далі посилання на книгу пророка Наума - частину Старого завіту.
37 Книга Левит - частина п'ятикнижжя Мойсея - Старого завіту.
БЕСІДА, НАЗВАНА ДВОЄ, ПРО ТЕ, ЩО ЛЕГКО БУТИ БЛАЖЕННИМ
Цей діалог посідає особливе місце серед бесід, присвячених питанню про два начала. Він відрізняється від решти насамперед складом дійових осіб. У авторському списку даний твір об'єднаний з двома наступними спільною нумерацією - там він названий третім. Коли написаний твір, сказати важко. Дослідники датували його 1772 p., проте Л. Махновець, проаналізувавши папір І водяні знаки автографа, відносить твір до початку 80-х pp. Автограф зберігся в архіві М. Ковалинського. Відомі ряд рукописних копій цього твору. Вперше опублікований 1837 р. Московським благодійним комітетом "Человеколюбивого общества".
506
' Йдеться про старогрецький міф про Сирен. За Гомером, ці напівптахи-напівжінки своїм співом заводили мореплавців далеко в море - там вони ставали здобиччю хижих Сирен. Щоб уникнути гіркої долі, Одісей заліпив вуха своїх супутників воском, а себе звелів прив'язати до щогли. Так він почув чудовий спів Сирен і залишився живим, не піддавшись їх чарам. Сирени ж у відчаї кинулися в море і перетворилися на скали.
2 Стародавній Улікс - Одісей.
3 Цей вірш зі "Саду божественних пісень" Сковорода часто цитує у своїх інших творах.
4 Див прим. 8 до "Нарциса".
5 Мова йде про пророцтва Ісайї (Старий завіт. Книга пророка Ісайї, гл. 13).
6 Єлизавета, жінка священика Захарі!, вже у похилому віці народила сина - пророка Йоана Хрестителя (Новий завіт. Євангеліє від Луки, гл. 1, ст. 13).
' Орфе'ів псалтир - для Сковороди характерне таке злиття міфології й Біблії. Орфей - міфічний співець Стародавної Греції, від його музики хилилися дерева, зрушувалося каміння, вгамовувались дикі звірі.
° "Знайшов гавань - Ісуса. Плоть, світ - прощайте! Досить ви мене мучили. Тепер у мене надійний спокій" (лат.)
" Перли. Маргаритами називались також книги вибраних цитат і промов отців церкви, наприклад Йоана Златоуста.
Драхма - срібна монета, основна грошова одиниця Стародавньої Греції.
1' Мова йде про описаного Гомером у "Іліаді" дерев'яного коня, подарованого греками троянцям під час облоги Трої. Заховані всередині коня воїни вийшли вночі, знищили сторожу й відчинили ворота міста. Так підступом була взята й знищена могутня Троя.
'2 Імперіал - грошова одиниця Росії, вартістю 10 карбованців. Чеканилась лр 1755 р.
Іі Сковорода має на увазі легенду з Біблії про те, як Йосиф наказав своїм слугам покласти у мішок свого молодшого брата Веніаміна золоту чашу, з якої той пив під час обіду, щоб таким чином мати можливість повернути його назад (Старий завіт. Буття, гл. 44, ст. 1-12).
14 Ідея сприятливого ювілейного року; у котрий не треба засівати ниви - все само народжується, - варіюється у різних книгах Старого завіту (Левит, гл. 25 Книга пророка Ісайї, гл. 61, та ін.)
'5 Див. прим. 13.
"> Мова йде про "Притчі Соломона" з Біблії. " Вогонь духа-утішителя.
'8 Силоам - ставок біля Єрусалима, оточений з півдня царський садами. Ймовірно, що його водою зрошувалися сади Соломона. Воду зі ставка брали для зливання на жертовник. Софія - мудрість.
" Славолюбний Зара - син Юди й Фамари. Від його імені названий цілий рід у Юдиному коліні. До нього належав Ахан, що втаїв одяг, золото й срібло, захоплене в ізраїльтян.
2" Павло Фівейський (помер у 341 р.) вважається одним з перших християнських ченців. Прожив 21 рік у Фіваїді біля струмка під пальмою. Антоній Єгипетський - пустельник (251-356 pp.). Житія описують його фантастичні видіння й диявольські спокуси. Вважається батьком чернецтва. Сава Освячений - один із християнських святих (помер»532 р.), жив у пустелі поблизу Йордана, засновник монастиря. Автор строгого чернечого статуту. Пахомій - християнський святий (помер 348 p.), який заснував монастир у Тавенні, що виділявся аскетичним статутом.
2' Габіт - чернечий одяг.
22 Сковорода має на увазі легенду про пророків Іллю й Єлисея. Бог на вогненній колісниці підняв Іллю на небеса. Перед тим, як це сталося, Ілля запитав Єлисея, чого той бажає. Єлисей забажав могутності Іллі як пророка.
507
Коли Ілля підіймався на небо, впала його накидка, яку й підібрав Єлисей, знайшовши разом з нею й Божу ласку (4-та Кн. Царів, гл. 2, ст. 11-13).
23 Ілля, вдаривши по воді накидкою, змусив води Йордану розступитися, і вони з Єлисеєм перейшли на другий берег (4-та кн. Царів, гл. 2, ст. 8-9).
24 Повертаючись, Єлисей ударив накидкою Іллі по воді, і води Йордану знову розступилися.
25 Тут Сковорода алегорично витлумачує біблійну розповідь пророка Авакума про те, як він, стоячи на сторожі на вежі, мав видіння (Старий завіт. Книга пророка Авакума, гл. 2, ст.2-3). До цієї розповіді Сковорода повертався багато разів. Сіон - свята гора, на якій, згідно з Біблією, був побудований храм Давида. Обсерваторія - пункт спостереження за небесними світилами. З образом високих веж Сковорода пов'язує уявлення про силу духа, його пильність, прагнення до самопізнання й самовдосконалення. У коло цих образів мислитель включає Александрійський маяк на о. Фарос і високу башту, де на сторожі стоїть біблійний пророк Авакум.
26 Вірш цей належить Георгію Кониському - професорові Києво-Моги-лянської академії. Він запозичений з його курсу поетики.
2? Земля, де Ісус здійснив одне зі своїх чудес (Євангеліє від Матвія, гл. 8, ст. 28-33). Див прим. 25 до "Асхані". 2 Зад, туалет (грецьк.)
29 В Угорщині Сковорода перебував 5 років - з 1745 до 1750. На жаль, у його творах майже немає епізодів, пов'язаних з перебуванням мислителя у цій країні.
З" Очевидно, мова про розпусту жінок, з приводу чого нарікає Єремія (Старий завіт. Книга пророка Єремії, гл. З, ст. 6-10).
З' Сковорода приписує цей двовірш Лєсажу. Він зустрічається у "Поетиці" Митрофана Довгалевського, яка викладалася в Києво-Могилянській академії у 1737-1738 pp.
32 Американський Колумб - іспанець, першовідкривач Америки. Виходячи з фонетичного зв'язку імені Колумба зі словом голуб, Сковорода проводить аналогію між цим відкриттям і відкриттям суші після всесвітнього потопу. За легендою, голуб, випущений з ковчега Ноя, повернувся з гілкою маслини у дзьобі.
БЕСІДА ПЕРША, НАЗВАНА OBSERVATORtUM (СІОН)
Цей твір був знайдений у 60-х pp. XX ст., публікується за автографом. Не має ні дати, ні дарчого листа. Напис на першій сторінці сповіщає, що автограф подарований А.І. Ковалевському.
Філософською проблематикою, способом вирішення її, образною символікою твір органічно пов'язаний з діалогами початку 70-х pp. Це дає підставу вважати, що він написаний 1771-1772 pp. Вперше опублікований у журналі "Філософська думка" (1971, № 5, с. 96-107).
1 У цьому творі Сковорода продовжує тему, розпочату твором "Бесіда, названа двоє...", тобто вчення про дві натури, дві сторони всього сутнього.
г Першому й найновішому другові моєму Андрію Івановичу Ковалевському, віце-губернатору, творіння власної душі присвячую і дарую. Старець Григорій Сковорода, син Сави (лат.)
З Йдеться про послідовників філософського вчення скептика Піррона з Еліди (прибл. 365-275 pp. до н.е.), який учив, що речі не пізнавані, заперечував знання, закликав до спокою й байдужості. Серед послідовників (дуже числен
508
них) Піррона досить відомі Енесідем (автор праць "Пірронівські промови" і "Пірронівські нариси") та Секст Емпірик (автор "Пірронових основоположень").
4 Це зауваження виступає як привід для обгрунтування манери' розвику філософських Ідей з допомогою образних аналогій і порівнянь. ' Див. прим. 13 до "Асхані". 6 Тобто автора притч Соломона.
' Йдеться про епізод зцілення апостолом Петром мешканця Лідди Енея, який вісім років був нерухомий (Новий завіт. Діяння святих апостолів, гл. 9, ст. 33-34).
8 Сфінкс.
' Маріам - перша жінка царя Ірода Великого. Ірод безтямно любив свою красуню жінку, але вона не могла забути, що він убивця її рідних. Двічі наклепницьки звинувачувалась вона у зраді чоловіка. Першого разу любов Ірода до Маріам виявилась сильнішою, ніж ревнощі. Та вдруге наклепи придворних і матері Маріам змусили Ірода відправити Маріам на ешафот. На її честь Ірод спорудив у Єрусалимі вежу.
Єффай Галаадський - біблійний полководець, один із суддів Ізраїльських. Переміг амонетян на підступах до землі Ханаанської. Перед битвою він дав клятву: після повернення принести Богові в жертву те, що першим вийде з воріт йому назустріч. Пере мігши амонетян, він повернувся додому. Йому назустріч із воріт вийшла першою його єдина дочка. Легенда розповідає, що єфремляни, що жили по той бік Йордану, перейшли ріку й пішли війною на Єффая за те, що він сам переміг амонетян. Єффай розбив їх 1 захопив переправу через Йордан, і коли хтось із уцілілих єфремлян просив пропустити його додому через переправу, воїни Єффая запитували, чи не єфремлянин він. Той відповідав негативно. Тоді воїни змушували його вимовити слово "шибболет" (колос), а він вимовляв "сиболлет". Нещасного заколювали піками. Звідси вираз Сковороди "єффаєві піки".
11 Сковорода згадує сюжет, використаний ним у байці: "Кажан і двоє пташенят".
' 2 Цей приклад про пригоди подорожніх в Індії, запозичений з оповідань про Індійське царство. Сковорода використовує як привід для моралізаторського повчання ще раз у діалозі "Кільце".
13 Ревека - жінка Ісаака. За легендою, раб, посланий своїм паном привести для Ісаака наречену із дому родичів Авраама, звернувся до Ревеки з проханням напоїти його водою. Ревека відразу напоїла його й верблюдів.
" Посилання на Авакума, який вважається автором однієї з книг "Старого завіту", пов'язане з основною Ідеєю даного твору, лейтмотивом якого є заклик до самопізнання. Книга Авакума починається словами, які так часто повторяються Сковородою: "На сторожі моїй стану..."
j 3 Німецька колонія поблизу міста Острогозька. Сікера - назва хмільного напою в Біблії.
17 Мова йде про пророцтва Даниїла про сім седмиць (49) років, після яких повинен з'явитися спаситель (Старий завіт. Книга пророка Даниїла, гл. 9, ст. 24-25).
Рядки взяті з пісні початку XVIII ст., яка оспівувала шторми й катастрофи в морі. Пісня названа гамаліївською, очевидно, через те, що в її основі лежать легенди про морські походи полковника Гамалії, використані пізніше Т.Г. Шевченком у поемі " Гамалія". <
19 Натяк на сюжет байки про півня, який знайшов у гної коштовний камінь. Оригінальною обробкою цього сюжету є одна з "Байок харківських".
2" Амбра - запашна речовина, яку добувають із кашалотів, переносно - аромат, пахощі. Умбра - тінь (лат.). Для Сковороди це не просто гра слів, а символи протилежних - високих 1 низьких - явищ.
21 Александрійський маяк на о. Фарос у дельті Нілу.
509
22 Лабіринт, побудований легендарним майстром Дедалом для крітського царя Міноса. Символізує складне, заплутане становище, з якого важко знайти вихід.
23 Йдеться про сюжет байки про собаку і шматок м'яса. Алегорично його витлумачуючи, Сковорода осуджує людей, не задоволених своїм становищем, які ганяються за примарною тінню того, чим володіють.
24 Про цей епізод із життя філософа-кініка Діогена з Синопа (прибл. 404-323 pp. до н.е.) розповідає Діоген Лаертський, автор історико-філософської праці про життя знаменитих стародавніх філософів.
25 Сфінкс.
26 Едіп був єдиним серед людей, хто відгадав загадку Сфінкса. Після цього Едіп став царем у Фівах, а Сфінкс кинувся зі скали в море.
27 "Робити з мухи слона", "Із клоаки робити жертовник" (лат.). •28 "Користуйся стежками натовпу, але не його думками" (лат.). 2^ Вид мисливського спорядження.
30 Ругами називали землю, відведену на утримання духовенства.
31 Без розкриття змісту символіки Сковороди не можна зрозуміти смислу його вчення. Світ символів, на його думку, повинен допомогти людині пізнати себе і знайти справжнє щастя.
32 у автографі далі написано по-грецьки: "Матеріал для діалога про щастя".
БЕСІДА ДРУГА, НАЗВАНА OBSERVATORlUM SPECULA (ПО-ЄВРЕЙСЬКИ СІОН)
Цей твір, як і попередній, був відомий лише за назвою. Його автограф знайдений у тому ж зошиті, що й попередній, датується 1771-1772 pp. Вперше опублікований у журналі "Філософська думка (1971, № 6).
1 Сторожова башта, міська стіна, місце споглядання світу.
2 Щастя, задоволення (грецьк.) Одне з основних понять евдемонізму - напряму в античній етиці, представники якого вважали джерелом моральності прагнення людини до щастя. Філософсько-етичне вчення Сковороди є творчим розвитком ідей евдемонізму стосовно умов життя України ХѴІІІст.
3 Дух, що таємно керує вчинками людини.
4 Тобто захисник диявола.
З Симетрію, гармонію, співмірність як властивості матеріальних речей і явищ Сковорода вважає вагомими свідченнями присутності в природі постійного, закономірного начала, яке виключає прояв будь-якого свавілля.
6 Недобір у карточній грі і штраф за недобір.
7 Так стародавні греки називали щасливе пророцтво, яке, вважали вони, надходить справа.
° Лівий. Похідні від цього слова символізують щось негідне. Шуя - шваль.
9 Див. прим. 13 до "Бесіди 1-ої..."
10 Теорія чисел Піфагора і числова символіка давньогрецького філософа приковувала увагу Сковороди досить довго. Іде! Піфагора своєрідно переплітались в його уяві з триєдністю невидимо! натури.
Сковорода вважає, що дух Платона не суперечить істині. Він інтерпретує думки Платона відповідно до власного розуміння істини. 2 "Трисонячна єдність і природа (грецьке).
13 Вдовина лепта. У Євангелії від Марка (гл. 12) розповідається, що кус спостерігав, як народ кладе гроші у скарбницю. Численні багачі клали багато. Одна бідна вдова поклала дві монети. Ісус сказав своїм учням: "Ця жінка
510
поклала більше за всіх, бо всі клали з свого надлишку, а вона α ЯІДИГН поклала все, що мала".
ДІАЛОГ, АБО РОЗМОВА ПРО ДАВНІЙ СВІТ
Твір датований автором 1772 роком. У 1788 р. подарований М. Ковалин-ському. Правопис автографа засвідчує, що він є оновленою редакцією, бо такий правопис характерний для творів, написаних починаючи з середини 80-х pp. Збереглися також ряд списків, що датуються XVIII ст.
Вперше опублікований Д. Багалієм у зібранні творів Г. Сковороди 1894 р.
1 У цьому творі Сковорода розглядає питання про вічну невидиму сутність речей, що відображається у постійності законів буття. Пізнання цих законів є запорукою щасливого життя людей.
^Голова, вершина (грецьке).
3 Символ довголіття. За Біблією, патріарх Мафусаїл прожив 969 років.
4 Забава й статут.
5 Псевдонім Сковороди, яким він користувався у листах до Μ. К о вал ямського. Адресат у біографії Сковороди повідомляє, що під час свого перебування у Швейцарії він у Лозанні зустрів чоловіка, який способом життя і вченням дуже нагадував Сковороду. Дізнавшись про цю людину, Сковорода, як передає Ковалинський, узяв його ім'я як власний псевдонім. Згодом, у 20-х pp. нашого століття, харківський історик А. Ковалевський намагався перевірити ці дані і вияснив, що це був пастор Даниїл Мейнгард, який помер 1786 р. Він був засновником літературного товариства, автором кількох праць з філософії, моралі, релігії. (Див. Ковалевський А.П. Нові дані про двійника Г. Сковороди в Лозанні Даниїла Мейнгарда та його сім'ю. (Україна. 1929 Кн. 36. Вересень. С. 38-39).
6 "Лиш істина солодка, жива й дуже давня, все інше - тінь" (лат.)
7 Старовинна російська монета.
8 Коштовний камінь.
9 Далі наводиться епізод із "Діянь святих апостолів" (гл. 8, ст. 26-39) про Євнуха й Пилипа. До цього епізоду Сковорода не раз звертався також у інших творах.
10 "Послання до галатів св. апостола Павла" - частина' Нового завіту Біблії.
Стефан, за Біблією, через фальшиві свідчення був засуджений і загинув, побитий камінням.
12 Друге ім'я біблійного апостола Петра, якому з'явився Ісус після розп'яття на хресті (Новий завіт, Євангеліє від Луки, гл. 24, ст. 34-35).
РОЗМОВА ПЯТИ ПОДОРОЖНІХ ПРО СПРАВЖНЄ ЩАСТЯ В ЖИТТІ
(Дружня бесіда про душевний спокій)
Довгий час цей твір був відомий під назвою "Дружня розмова про душевний мир" і вважався однією з редакцій наступного твору "Кільце". Причина цих тверджень - відсутність автографа твору. Списки, зроблені ще при житті автора, відрізняються сваволею переписувачів. У листах автора 1785-1787 pp. твір називається "Неграмотний Марко" або "Марко Препростий", як встановив П.М. Пелех. У жодному списку твір не датований. Листи 80~х pp.
511
19 Йдеться про Олексія Соху (Коноровського), з яким Сковорода дружив і переписувався.
20 Згаданий намір Сковорода здійснив у творі "Алфавіт, або Буквар миру'.
21 Піфагор був вегетаріанцем, але не радив їсти біб, вважаючи що у його зерна переселяються душі померлих. Такі уявлення були розповсюджені в давнину.
22 Священне письмо, в якому поняття й предмети зображалися у вигляді таємничих знаків і фігур; гієрофантами називалися верховні жерці у Стародавній Греції; містагоги - служителі культу у давніх греків, які посвячували вибраних людей у святі тайни.
23 фарес - біблійний персонаж, син Юди й Фамари (Старий завіт. Буття, гл. 38, ст. 29-30).
24 Мається на увазі епізод поділу худоби між Яковом і його тестем і дядьком Лаваном; за домовленістю, тварини з поміткою дісталися Якову, а непомічені - Лавану' (Старий завіт. Буття, гл. 30, ст. 32-35).
25 Мова йде про один з епізодів боротьби ізраїльтян на чолі з Гедеоном проти медианітян (Старий завіт. Книга суддів, гл. 6-8).
26 Плем'я содомське - погани.
27 Говориться про твір Йоана Дамаскіна (673/676 - близько 754 pp.) - візантійського богослова й філософа, який користувався великою популярністю ще за часів Київської Русі. Як свідчить біограф Сковороди М. Ковалинський, твори Й. Дамаскина дуже подобалися українському філософу.
28 Легенда розповідає про те, як tcyc Навин зупинив сонце, наказав йому стояти, поки закінчиться битва біля Гаваона (Старий завіт. Книга Ісуса Навина, гл. ІСКст. 12).
29 Див. лрим. 22 до "Бесіди, названої двоє..."
30 Йдеться про сузір'я Оріона і Плеяд. Ці назви у Біблії відповідають сузір'ям Кесіль і Хима.
31 Зороастр (Заратустра) (VII ст. до н.е.) - міфічний пророк, якому приписують авторство "Авести" - священної книги давніх персів. Вважається засновником релігії зороастризму. Вчення Заратустри про два начала, які борються між собою, становило певний інтерес для Сковороди, що проповідував вчення про дві натури.
32 ТуТ Сковорода прямо говорить, що він сприймає Біблію як зібрання символів і емблем, що мають певне значення для пізнання.
33 Талант - вища грошова одиниця в Стародавній Греції. Талант відливався із золота й срібла. Золотий талант дорівнював десяти срібним. Біблійний талант - срібна монета.
34 Старозавітна притча розповідає про Йону, якого проковтнув кит. Перебував у череві три дні й три ночі, аж поки не був виплюнутий на сушу (Книга пророка Йони, гл. 2).
35 Йдеться про вчення софістів.
36 Морські й прісноводні двостулкові молюски, які утворюють перлину на внутрішній стороні стулки.
37 Дуже характерне для Сковороди переосмислення в одному плані міфічних і біблійних образів ще раз підтверджує алегоричність тлумачення мислителем Біблії.
38 Сім днів, у які Бог створив світ.
39 Тобто царі арабські та цариця Савська. Цариця Савська - невідома на ім'я цариця багатого південноарабського народу савеїв. Біблійне оповідання передає, що вона, почувши про славу Соломона, з великою свитою й подарунками відбула в Єрусалим. Метою її було перевірити чутку про мудрість Соломона, випробувати його загадками. Соломон відповів на всі її запитання. Тоді цариця впевнилася у надзвичайній мудрості Соломона. Вона була вражена й захоплена багатством Соломона, піднесла йому дорогі дари.
514
40 Веселеїл - біблійний майстер, який побудував Богові храм, Іробш начиння для богослужения й жертвоприношень, багато їх оздобив.
4 І Ісаак зв'язаний - йдеться про біблійну розповідь про те, як Бог вимагав від Авраама принесення в жертву його єдиного сина Ісаака. Авраам відразу, не вагаючись, зв'язав Ісаака і поклав його на жертовник. (Старий завіт. Буття, гл. 22, ст. 9). Иосиф у путах - мова про те, що Йосиф був проданий своїми братами в рабство. Мойсей у кошичку - згідно з Біблією, Мойсей народився в Єгипті. Єгипетський фараон наказав убивати всіх єврейських дітей чоловічої статі. Мати Мойсея, намагаючись врятувати немовля від загибелі, поклала його в кошичок і пустила за течією ріки. Дочка фараона побачила немовля, а воно було дуже гарне, і взяла його собі. Самсон у мотузках - біблійна легенда розповідає, як кохана Самсона Даліда (Даліла), щоб вивідати джерело сили Самсона, кілька разів зв'язувала його сплячого мотузами, але він розривав їх, прокинувшись. Врешті-решт Самсон відкрив коханій свою таємницю, і вона передала його в руки ворогів. Даниїл у рові - див. прим. 34 до "Симфонії, названої книга Асхань". Єремія в колоді - пророка Єремію часто кидали в темницю. Петро в темниці - Петро був ув'язнений царем Іродом. Павло в кошику - йдеться про врятування апостола Павла від небезпеки у Дамаску в кошику.
42 Згідно з Біблією, Самсон, озброєний лиш ослячою щелепою, знищив сам тисячу филистимлян (Старий завіт. Книга суддів, гл. 15, ст. 15).
43 Мова йде про камінь, який знищив боввана (Старий завіт. Книга пророка Даниіла, гл. 2, ст. 34).
44 рай, місце перебування перших людей - Адама і Єви, знаходився на Сході.
45 Мова йде про різні закони, які встановив Мойсей (Старий завіт. Буття. Левит).
46 Сковорода має на увазі біблійну легенду про те, як Юдита вбила мечем ассірійського полководця Олоферна (Старий завіт. Книга Юдити, гл. 13, ст. 8-9).
РОЗМОВА, ЩО НАЗИВАЄТЬСЯ АЛФАВІТ, АБО БУКВАР МИРУ
Твір написаний у другій половині 1774 p., бо 1 січня 1775 року він був відісланий з дарчим листом B.C. Тевяшову. Зберігся автограф у Державному історичному музеї Москви (фонд Щукіна 91/193). У ньому містяться 16 власноручно виконаних автором малюнків емблематико-символічного змісту. У тому ж зошиті є автографи віршів, якими починається твір, а також байки про Вовка й Козеня, написаної паралельно латинською й старою книжною українською мовою XVIII ст. Вступна пісня датується 1761 роком, а байка - 1760. Очевидно, вона була відредагована й приєднана як кінцівка у 80-х роках XVIII ст. Вперше опублікований у 1864 р. Д.І. Багалієм за списком із значними помилками. Ми публікуємо за автографом, але без авторських малюнків.
1 Назва цього твору пов'язана з традиціями стародавнього письменства. Ще до Сковороди на Україні зустрічались твори з.такими назвами, наприклад "Алфавіт духовний інокам і світським" Ісайї Копинського (перевидавався багато разів у Києві й Чернігові), "Алфавіт, складений римами" І. Максимовича (1705 р.). У філософському плані ця^ назва пов'язана з дуже характерним для середньовічного й ренесансного світосприйняття уподібненням світу до книги.
2 Пісня є варіантом тієї, яка увійшла в "Сад божественних пісень". Однак
515
у ній стан душевного миру й спокою уже досягнутий автором. Останні латинські рядки перекладені Сковородою довільно.
3 "Я знайшов гавань - Ісуса. Плоть і світ - прощайте. Досить ви мене хвилювали. Тепер у мене надійний спокій" (лат.).
4 Йдеться про діалог "Кільце", який був відісланий B.C. Тевяшову раніше.
5 Авторство цього афоризму приписують багатьом античним мудрецям. Сковорода присвячує питанню самопізнання свої головні твори.
δ Фалес із Мілету (близько 624-547 pp. до н.е.) - старогрецький філософ, родоначальник Йонійської школи, один із семи мудреців. Вперше у старогрецькій філософії дав фізичне пояснення світу, виходячи з єдиного матеріального принципу: вода є начало всіх речей, їх матеріальна сутність і те, у що вони врешті-решт переходять наприкінці свого буття.
7 Плутарх (46-120 pp.) - грецький історик і філософ, автор широко відомих паралельних біографій знаменитих людей стародавнього світу. Два із його філософських трактатів присвячені Дельфійському храму.
8 Тобто у діалозі "Кільце".
9 По-грецьки означає Бог.
10 туТ допущена певна неточність. Покровителькою столиці Греції Афін вважалася богиня Афіна, на честь якої там був споруджений храм. Мінерва - богиня римської міфології, яка відповідає грецькій Афіні своїми "функціями" - покровителька ремесел, наук, богиня мудрості.
1 Образи лжевчецих, сліпих наслідувачів, що не здатні осягнути сутність речей. Ці імена із значенням: Навал - плаваючий, Сомнас - сонний, Пифік - мавпа (грецьк.).
12 Очевидно, йдеться про торжества, які влаштовував римський імператор Тит Флавій Веспазіан на честь перемог римського війська.
13 Натяк на сюжет байки про Козеня і Вовка, який висміює неспоріднену працю. Ця байка вміщена у кінці твору.
4 Йдеться, мабуть, про одну з лубочних картинок.
15 Це ім'я згадується в Біблії у "Діяннях святих апостолів" (гл. 10, ст.
1-2).
16 Грецька транскрипція імені Ізіди - стародавньої єгипетської богині мудрості.
1' Аполлон - у грецькій міфології покровитель мистецтва.
18 Меркурій - у староримській міфології вважався богом торгівлі й покровителем купців.
19 Діана - у римській міфології вважалася богинею шлюбу, покровителькою тварин і мисливства.
20 Мова йде про грецький міф про титанів, що повстали проти Зевса і були скинуті ним у царство Аїда - підземелля.
21 Дані про те, що Сократ керувався у своїх вчинках вказівками внутрішнього генія, є у біографії АлкІвіада (грецького полководця), яку написав учень Сократа Плутарх.
22 Сковорода натякає на софістів.
23 Юпітер - у римській міфології головне божество, бог неба і дощу, ототожнювався з грецьким Зевсом (Дієм). В одному з міфів він постає як покровитель математики.
24 Нептун - у римлян вважався богом морів і покровителем мореплавства. 2^ Йдеться про розповідь Єзекіїля про видіння ним коліс і тварин (Старий
завіт. Книга пророка Єзекіїля, гл. 1, ст. 4-28).
26 Описаний епізод є в "Діяннях святих апостолів", де йде мова про вплив на апостола Павла напису на храмі: "Невідомому богу". Павло використав цей напис для проповіді на користь християнського Бога. Проте ці слова вирвані із контексту, в якому звучать так: "Богам Азії, Європи і Африки, богам невідомим і чужоземним" (Див. Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. К., 1993. С.45).
516
27 Ця байка складена Сковородою на власний сюжет.
28 Йдеться про найдавніші часи, уявлення про які у Біблії пов'язуються з іменем Авраама, а в міфології античній - з епохою Сатурна, який у римлян вважався божеством землеробства й часу. З епохою Сатурна пов'язувались також уявлення про "золотий вік" людства.
2^ Натяк на сюжет Езопової байки про Орла і Черепаху.
30 Александрійський маяк на о. Фарос.
31 Натяк на сюжет байки про Пса і Осла.
32 Сковорода має на увазі грецького байкаря Езопа.
33 Суть, зміст байки.
34 "Мистецтво вдосконалює природу" (лат.).
35 Мова йде про Мойсеевого тестя Йофора, який зустрів його в пустелі (Старий завіт. Вихід, гл. 18, ст. 5-7).
36 Мова йде про картину художника часів Александра Македонського (IV ст. до н.е.) Зевксиса (див. прим. 17 до "Нарциса").
37 Легендарний пророк і маг, противник апостолів, яких визнавала християнська церква. У "Діяннях святих апостолів" (гл. 8) про нього говориться як про лжепророка, котрого в суперечці перемагає апостол Петро. Симон-волхв вважається батьком всіх єресей.
38 Йдеться про емблематичні й символічні малюнки, які Сковорода сам відтворив у автографі діалога. Він почерпнув їх сюжети й перемалював із книги "Емблеми й символи", що вийшла в Амстердамі першим виданням у 1705 p., а потім кілька разів перевидавалася, оскільки була дуже популярна.
39 Ясенець.
40 Мисливець Актеон ризикнув чи насмілився подивитись на нагу богиню Артеміду, коли вона купалася в річці. Розгнівана богиня перетворила його в оленя, і його розірвали власні собаки. Сковорода пов'язує цей грецький міф з римською богинею Діаною.
41 Віроломний Іксіон, який убив свого тестя, був прощений Зевсом і запрошений на бенкет олімпійських богів. Та там Іксіон почав домагатися кохання Гери (сестри й дружини Зевса-Дія). Зевс, однак, обдурив його, створивши привид Гери. За свої гріхи Іксіон був покараний: у підземному царстві він був прикутий до вогненного колеса, яке вічно крутилося.
42 Син бога Сонця Геліоса - Фаетон, який сів у батькову колісницю, не втримав коней і упустив віжки. Коні понесли колісницю близько до землі, від страшної спеки почали висихати ріки й горіти ліси. Щоб врятувати Землю, Зевс вразив Фаетона блискавкою.
43 Купідон - у римській міфології бог любові, відповідає грецькому Еросу.
44 Старогрецькі міфи переказують, що титан Атлант за наказом Зевса тримав на своїх плечах небозвід.
45 Йдеться про трактат римського письменника й оратора Ціцерона "Лелій, або про дружбу".
46 На цю тему Сковорода написав епіграму "Carmen" ("Пісня"), яка увійшла в збірку "Сад божественних пісень".
47 Це самостійна оригінальна обробка сюжету однойменної байки Езопа. В автографі є ще й латинський текст.
48 Драпіка - грабіжник, розбійник.
49 туТ - здібностей.
50 Менует - танець.
КНИЖЕЧКА, ЩО НАЗИВАЄТЬСЯ SlLENUS ALCiBIADIS, ТОБТО ІКОНА АЛКІВІАДСЬКА (ІЗРАЇЛЬСЬКИЙ ЗМІЙ)
Цей трактат відомий у двох редакціях, що мають різні назви. Перша
517
редакція 1776 року під назвою "Ікона Алківіадська..." зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка АН України (ф. 86, № 7). У ній є сліди пізніших виправлень і доповнень, а також примітки, зроблені значно пізніше. У 1780 р. Сковорода переписав і заново відредагував свій трактат. У другому автографі (Харківський філіал Центрального архіву МВС України) є дарчий напис А. Ковалевському латинською мовою. Крім цих автографів, відомо ще сім рукописних копій цього твору.
Вперше уривки трактату були опубліковані Д.І. Багалієм у 1894 р. під назвою "Ізраїльський змій" за другим автографом. Повністю ж трактат був опублікований 1912 р. В.Д. Бонч-Бруєвичем за тим же автографом. У виданні АН України 1961 р. основою публікації є перший автограф із пізнішими виправленнями й доповненнями самого Сковороди, які він зробив 1785 року, тобто вже після другої редакції твору.
1 Назва трактату походить від так званих алківіадських силенів. Алківіад (прибл. 450-404 pp. до н.е.) - афінський державний діяч і полководець, учень і друг Сократа, особистість, добре знана в античності. Він є одним із персонажів діалогу "Бенкет" Платона, де порівнює Сократа з силеном, всередині якого заховані зображення богів. Взагалі ж силенами називали негарні скульптурні фігурки, порожні всередині, де переважно зберігалися прекрасні статуї. Образ силенів був дуже популярний у середні віки і в епоху Відродження.
2 Назва другої редакції твору "Ізраїльський змій" має своїм джерелом біблійний образ, який, як і образ силенів, часто зустрічається у різних творах Сковороди, та майже в одному й тому ж значенні, узагальнюючи різні біблійні легенди і виділяючи два аспекти його алегоричного тлумачення: 1) плазун, що спокушає Сву, переслідує жінку, що повинна народити дитину тощо, апо-каліптичний змій (дракон) символізує низькі пристрасті, сваволю плоті; 2) друге тлумачення образу змія у протилежному смислі має джерелом біблійну легенду про покарання євреїв за непослух Богові. Спершу вони зазнали нападу смертоносних змій, а потім перед ними, щоб вилікувати їх від страху й нагадувати про Бога, Мойсей встановив відлитого ним мідного змія. Змій, звинутий у кільце, вважається символом вічності.
3 До цих слів, приписуваних Сократові, Сковорода звертався неодноразово, тим самим підкреслюючи близькість власного життєвого принципу до практичної етики Сократа, його розуміння самопізнання, поміркованості й самовдосконалення.
4 Ці думки Епікура викладені у відомому його листі до Менекея. Слова Бпікура "Все природне здобувається легко, а пусте (зайве) трудно дістаєтся" Сковорода творчо розвинув, пов'язавши їх з ідеєю "спорідненої праці", у якій він бачив головне джерело людської насолоди й щастя.
' Такий заклик дуже характерний для римського поета Горація, послідовника епікурійської етики, автора заклику "Лови день". Високо оцінюючи Горація як поета і як мислителя, Сковорода називав його пророком.
6 Луцій Анней Сенека (нар. між 6-3 р. до н.е. - 65 р.) - римський письменник, філософ-стоїк. Ідеї Сенеки використовувались ідеологами раннього християнства. Він закликав до стриманості, чесноти, морального вдосконалення, хоч у житті прагнув багатства й слави. Сенека не був прихильником вчення Епікура. Факт, що Сковорода згадує Сенеку поряд з Епікуром і Горацієм, свідчать лише про однакові симпатії мислителя до епікуреїзму й стоїцизму.
7 "Надто пізно жити завтра" (лат.).
8 Мова йде про перекручення вчення Епікура, який начебто закликав до нестриманості в насолодах, аморальності й розпусти. Особливо такі нападки характерні для середньовічної філософії, коли проповідувався аскетизм і стриманість
518
у почуттях. Сковорода відкидає перекручене розуміння етики ВпІкурІ ВІН полемізує з Плутархом щодо епіку рівського розуміння насолоди й щасливиш життя.
9 "Свиня зі стада Епікура" (лат.) - так жартівливо називав себе Горацій у деяких своїх творах (Див. "Послання", 1, 4, 16).
Ю Називаючи Платона "боговидцем", Сковорода хоче підкреслити, що грецький філософ не зупинявся на пізнанні видимої, зовнішньої сторони явищ, а проникав у сутність речей.
И Про розуміння Сковородою цієї ідеї Піфагора див. прим. 10 до "Бесіди 2-ї..."
12 Йдеться про життя Солона (прибл. 638 р. - прибл. 559 р. до н.е.) - античного політичного діяча, поета й філософа, визнаного одним із семи старогрецьких мудреців.
13 Катон Старший (234-149 pp. до н.е.) - давньоримський державний діяч. Ціцероновим названий тому, що Ціцерон присвятив йому свій твір "Про старість", із якого Сковорода й запозичив наведені думки.
14 Тут Сковорода, виступає проти марновірства й забобонів, породжених буквальним розумінням Біблії.
15 "Бог дарував нам цей спокій" (лат.). Ці слова взяті з першої еклоги книги "Буколіки" видатного римського поета Вергілія Публія Марона (70-19 pp. до н.е.). У "Буколіках" Вергілій зобразив спокійне й розмірене життя землеробів і пастухів, так близьке самому Сковороді.
1" Це оповідання є своєрідним опрацюванням апокрифічної легенди, яка зустрічається, наприклад, у відомому перекладному збірнику "Велике дзеркало", складеному 1605 ρ на основі середньовічних збірників.
17 Сковорода, нехтуючи відмінністю між названими категоріями людей, підкреслює властиве їм усім прагнення до пізнання "невидимого начала". Маги - спершу перські й халдейські жерці (тому їх називали ще й халдеями); волхви - за Біблією пророки, що сповістили про народження Христа: гімнософісти - староіндійські мудреці.
18 Верховні жерці у Стародавній Греції.
19 Сковорода вказує на зв'язок своєї концепції двох натур і розуміння вічності матерії з ученням Платона про ідеї - духовні сутності, які відображають "істинне буття" речей.
20 "Матерія вічна" (лат.).
21 Заратустра - див. прим. 31 до діалога "Кільце". Сонце у вченні Заратустри символізує мудрість божества, його недремне око. Стародавні перси поклонялися сонцю і день відпочинку називали днем сонця.
22 Див. прим. 12 до "Бесіди, названої, двоє..."
23 Виходячи з того, що Біблія є світ таємних, символічних образів, Сковорода критикує ідею створення світу, описану в "Книзі Буття", оскільки вважає населений світ вічним у часі й безконечним у просторі. У зв'язку з цим він вказує на суперечності у редакціях відповідних місць у єврейському та християнському текстах Біблії.
24 Півень.
25 "Що таке поетичне мистецтво? - Робити з поганого (злого) добре (гарне). Хто добрий? Плоть - ніщо..." (лат.).
26 "Містечко коштовного камінчика або очко перстенця" (лат.).
27 Малий круг.
28 За біблійними переказами херувими - небесні покровителі пророків і праведників.
29 Йдеться про епізод з життя біблійного Иосифа. Йосйф витлумачив сни фараона, які пророчили сім років достатку, а потім сім років голоду (Старий завіт. Буття, гл. 41, ст. 18-27).
30 Див. прим. 10 до "Бесіди 1-ї..."
519
J1 "Додамо... Я тінь і фігура, більш нічого. Сонце - паска, а я сонце сонця, тінь тіні або антипаска, тобто заміна тіні, заміна фігури, заміна образу" <лат.)
0L Показово, що Сковорода до апостолів, які розгадують таємницю фігур Біблії, осягають смисл буття, відносить і себе під псевдонімом Даниіл Мейнгард.
33 Йдеться про старогрецький міф про дочку крітського царя Міноса Аріадну, яка допомогла герою Тесею вибратися з лабіринту за допомогою клубка ниток. Сковорода поєднує цей міф з біблійною легендою про Рааву, яка врятувала в Єрихоні вивідувачів Ісуса Навина і тим зберегла життя своє і своєї сім'ї, (кн. Ісуса Навина, гл. 2, ст. 1-24).
34 Катавасія - поєднання різних голосів у спільний хор при богослужінні. Тут - резюме, висновок.
35 Розглядаючи Біблію як творіння, тобто створений світ образів, що має на меті втілити невидиме за допомогою видимого й відчутного, Сковорода відповідно ставиться й до авторів біблійних книг як до письменників, твори яких вимагають "випробування", тобто критичного їх прочитання.
КНИЖЕЧКА ПРО ЧИТАННЯ СВЯТОГО ПИСЬМА, НАЗВАНА ЖІНКА ЛОТОВА
Як свідчить листування Сковороди, цей трактат писався ним з перервами протягом кількох років. Харківське намісництво, про відкриття якого згадує Сковорода у супровідному листі, відкрите 29 жовтня 1780 р. Та є різні підстави вважати, що й у той час твір не був закінчений. Зокрема, листи до Я. Правицького дозволяють датувати трактат 1780-1788 pp.
1 Жінка Лотові/ - див. прим. З до діалога "Асхань". Заклик "'Згадуйте жінку Лотову!", що звучить як рефрен у цьому трактаті, має своїм джерелом слова євангеліста Луки (Новий завіт. Євангеліє від Луки, гл. 17).
2 Лист адресований М.І. Ковалинському і написаний, очевидно, в кінці 80-х - на початку 90-х pp.
3 Про розуміння й тлумачення Нарциса як символу духовного пізнання див. прим. 1 до твору "Нарцис".
4 Сигор - згідно з Біблією, моавітське місто, куди втік із Содома Лот (Буття, гл. 19, ст. 22, 30).
5 Купідон - у римській міфології бог кохання, посланець Венери.
" Сковорода називає тут видатних представників патристики, відомих письменників і риторів, твори яких він добре знав.
7 Слово, розум (грецьк.). Ототожнення Бога з логосом, трактування його як духовного начала всього сущого пов'язане з ученням Платона.
° Апостол Павло творець християнської моралі. ^
9 Августин Аврелій (Блаженний, 354-430 pp.) - видатний представник патристики.
Ю Голіаф - біблійний велетень, якого переміг Давид у двобої.
11 Піфагор і його учні вважали число одним з найважливіших принципів пояснення світу, розуміючи пропорцію, симетрію, коефіцієнт, саме число як вияв божого начала. Звідси зв'язок числа з релігійними уявленнями. Сковорода вважає трикутник символом потрійного виразу вічного начала.
12 Мова йде про легенду про віщий сон фараона, витлумачений сином Якова Иосифом, що сидів у темниці. (Див. прим. 29 до "Ікони Алківіадської").
'З Хвалинське море - давньоруська назва Каспійського моря.
520
14 Кана Галілейська - місто, де Ісус здійснив одне зі своїх чудес: перетворив воду на вино (Євангеліє від Йоана, гл. 2, ст. 1-11).
15 Цитера, Киферея - культові імена Афродіти - богині краси й кохання.
16 Йдеться про розповідь у Біблії про те, як жінка царедворця Потифара намагалася спокусити Иосифа, й, відібравши в нього одяг, звела наклеп на нього перед своїм чоловіком (Старий завіт, Буття, гл. 39, ст. 7-19).
17 Агар - рабиня Сари, єгиптянка, втілення всього ницого й підлого; Лія - дочка Лавана - див. прим. 13 до "Бесіди 1-ої".
1° Ідол поля Деїрського - див. прим. 7 до "Нарциса".
19 Сходити, підійматися на гору (лат.).
20 Мова йде про одне із семи чудес світу - колос Родоський, 37-метрову статую бога сонця Геліоса, яка стояла біля входу в родоський порт. Зруйнована у 224 р. до н.е. під час землетрусу.
21 Острів Родос в Егейському морі славився чудовими садами.
22 Бог сновидінь у грецькій міфології.
23 Див. прим. 36 до "Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру".
БОРОТЬБА АРХИСТРАТИГА МИХАЇЛА ЗІ САТАНОЮ ПРО ТЕ: ЛЕГКО БУТИ ДОБРИМ
Твір цей Г. Сковорода датує 1783 роком. Зберігся автограф у рукописному зібранні М. Ковалинського, який тепер знаходиться у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка АН України (ф. 86, № 6). У тексті видно сліди пізніших виправлень автора, зокрема його примітки до тексту зроблені за правописом, яким Г. Сковорода користувався після 1785 р. У 1788 р. він написав супровідного листа до М. Ковалинського, дав назву твору "Боротьба архистратига Михаїла зі Сатаною" (автограф 1783 р. називається "Боротьба й суперечка про те: дуже трудно бути злим, легко бути добрим"), додавши ще й "Суть твору. Можна зробити припущення, що автограф був заново відредагований автором перед тим, як подарувати його своєму другові М. Ковалинському. Вперше був опублікований 1839 р. у Москві благодійним комітетом "Человеколюбивого общества" з деякими цензурними виправленнями й скороченнями.
1 Марон - Вергілій Публій Марон (70-19 pp. до н.е.) - римський поет, автор поем "Георгіки", "Енеїда" і пастуших елегій "Буколіки", де прославляє працю селянина.
2 Мати Божа.
3 Перун - у східнослов'янській міфології поган бог грому й блискавки.
4 Цукрова голова - у часи Сковороди цукор виготовляли у вигляді конусів досить великими шматками. Перед вживанням їх подрібнювали спеціальними ідипцями.
5 Златоуст Йоан (345-407) - один з найвизначніших представників візантійської патристики. В Україні його твори користувалися великою популярністю ще з часів Київської Русі.
6 Гавриїл, Рафаїл, Уриіл, Варахиїл - ангели, що постійно супроводжували архангела Михаїла.
7 "...Не зубоскалити, не сміятися ротом, а радіти серцем (лат.).
8 Лука й Клеопа - біблійні персонажі, послідовники християнських апостолів. Лука - один із послідовників апостола Павла (Новий завіт. Послання Св. апостола Павла). Клеопа згадується у Євангеліях Луки й Йоана (Новий завіт. Євангеліє від Луки, гл. 24, ст. 6; Євангеліє від Йоана, гл. 19, ст. 25).
9 Це оповідання, яке наводиться й в інших творах (див. "Діалог, або
521
розмова про давній світ"), запозичене з Біблії (Новий завіт. Діяння св. апостолів, гл. 8. ст. 29-40).
'0 Еврипід (прибл. 486-406 pp. до н.е.) - один з найвидатніших старогрецьких драматургів. Ці рядки взяті з його драми 44Прохачки, ще досі не перекладеної повністю ні російською, ні українською мовами. Цікаво, що уривок, наведений Г. Сковородою, пізніше переклав 1. Франко на основі німецьких видань грецького трагіка. (Див. Іван Франко. Літературна спадщина. К., L961, Т.2. С.190).
1 Сковорода змальовує картину, як волами везли новий дзвін до дзвіниці парафіяльної церкви.
Г2 Ця пісня написана автором на зразок досить поширених в Україні ХѴІІ-ХѴШ ст. пародій на молитви, які складали студенти.
13 це також пародійний твір.
14 Сковорода алегорично перетлумачує біблійні образи й міфологічні уявлення. Ата (Ате) - у грецькій міфології є втіленням раптового безумства, богиня, яка затьмарювала, розум людей і богів, була скинута з Олімпу. Автор зіставляє її з біблійною Адою - однією з багатьох жінок Ламеха, батька Ноя.
15 Наведені слова Епікура взяті з уже згадуваного його листа до Менекея. 1" Літа, Літургісса - слова, утворені від давньогрецьких, що означають
відданість Богові й служіння йому; Селла - означає по-грецьки крісло, кафедру, тут - зображає того, хто спокійно й тихо сидить; Фурія (буквально скажена) - у старогрецькій міфології демонічне божество помсти й мук совісті; Анна - (від євр. Ханна) означає "дана богом', у Біблії - мати пророка Самуїла, почута Богом; Харія - радість і любов (грецьке); Грація - ласка і вдячність (лат.).
17 Мова йде про втрачену трагікомедію викладача Києво-Могилянської академії Варлаама Лащевського. Збереглася його "Трагедокомедия о награждении в сем свете приискных дел и мзды в будущей жизни вечной
1° "Переможна пісня або Епінікіон' Φ. Прокоповича написана на честь перемоги над шведами під Полтавою 1709 р. Сковорода, цитуючи рядки Ф. Прокоповича, робить невеликі редакційні зміни.
19 Очевидно, мова йде про пожежу 1780 p., під час якої згоріла бібліотека Києво-Могилянської академії, де зберігався й рукопис згадуваної трагікомедії В. Лащевського.
20 Запис пісні знайдено у рукописному збірнику середини XVIII ст., опис якого зробив у свій час В. Перетц.
21 фарсис - порт і місто, часто згадуване у Біблії; очевидно, це Фасис - порт колхів, залишки якого знайдені археологами біля м. Поті.
22 Одігітрія - провідниця. Одна із чудотворних ікон на горі Афон.
23 Мова йде про маяк на острові Фарос, неподалік від м. Александры.
СУПЕРЕЧКА БІСА З ВАРСАВОЮ
Твір цей датується 1783 роком. Був відомий у копії, однак у 60-х pp. знайдений автограф серед неописаних масонських паперів у Державній бібліотеці в Москві (ф. 14, № 1365). Вперше повністю опублікований В.Д. Бонч-Бруєвичем у 1912 р. за копією. За автографом публікувався вперше у 1972 р.
1 Мова йде про збірку "Байки Харківські, подаровану О.Ф. Пайкову.
2 Йдеться про 15-ту байку збірника "Байки Харківські - "Змія і Буфон. Нею закінчується перша половина збірки, створена до 1770 р.
3 "Дуже трудна доброта, дуже легке зло (грецьк., лат.)
522
4 Приємніше за все зло, неприємніше за все добро. Блаженніше за все зло, нещасніше за все добро, (лат.).
Мова йде про Лію, старшу дочку Лавана, що була некрасива й хвора на
очі.
6 Мінерва - у римській міфології богиня - покровителька ремесел, наук і мистецтв. Ототожнювалась з Афіною з старогрецької міфології.
7 Силоам - ставок біля Єрусалима, з якого брали воду для зливання на жертовник (див. прим. 18 до твору "Бесіда, названа двоє...).
8 Одне з найголовніших таїнств християнської релігії - сповідь і причастя.
9 у перекладі з старогрецької - набільший майстер, найдосвідченіший спеціаліст.
Ю Мамона - у сірійській міфології - бог багатства й наживи, символ поклоніння речам і матеріальній користі.
11 Див. прим. 41 до діалога "Кільце. Тут мова йде про те, що після всіх страждань до Самсона повернулася сила.
12 Див. прим. 10 до твору "Книжечка... названа Жінка Лотова.
13 Дім Лотів - алегоричний образ тих, хто не зійшов з праведного шляху.
14 Галілея - область стародавньої Юдеї, де Христос творив свої чудеса.
15 Ніл Синайський, один із святих отців, який приблизно в 390 р. пішов у Синайську пустелю рятуватися від гріхів: Він вважаєтся автором багатьох морально-повчальних і релігійних книг.
16 "Вовк бродить довкола криниц'Г (лат.).
17 Флора - у римській міфології богиня весни, рослин, цвітіння.
1 & Ананка, А панке - у давньогрецькій міфології богиня неминучості долі; в народних уявленнях божество смерті. Єва - життя (по-староєврейськи).
ВДЯЧНИЙ ЄРОДІЙ
Твір написаний 1787 року, присвячений і подарований С.Н. Дятлову. Очевидно, до адресата рукопис не дійшов, бо опинився у зібранні М. Ковалин-ського. Автограф зберігається в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка АН України (ф. 86, № 7).
1 Тобто за словами Сирахового сина Ісуса.
2 Йдеться про те, що лелеку вважали символом різних високих понять, наприклад стійкості й мужності (зображався у гнізді на храмі), благочестя (зображався, що стоїть самотньо), послідовності (зображався під час пожирання змія) і т.д.
3 Чверть (лат).
4 Врода - тут талант, здібності.
5 Радість, веселість (грецьке).
6 Гергесенські поля - " так у Євангелії від Матвія (гл. 8, ст. 28) названа область Палестини, де Ісус здійснив одне зі своїх чудес: він вигнав бісів із двох хворих і вселив тих бісів у стадо свиней, яке кинулось із кручі в море. Образи "гергесенське стадо, "гергесенська земля виступають у Сковороди як символи низьких, плотських, розгнузданих прагнень.
7 Очевидно, йдеться про Ісидора Пелусіотського (370 - прибл. 448) - учня Йоана Златоуста, визнаного святим. Його численні послання багаторазово перевидавались, починаючи з XVI ст.
8 Мамврійський дуб - йдеться про діброву в долині Мамре - місцеперебування єврейських патріархів.
9 Перше послання до Тимофія святого апостола Павла.
1° Рядки взяті з народної пісні-гри "Мак, відомої у кількох варіантах.
523
И Йдеться про Якима (Йоасафа) Горленка (1705-1754) - українського церковного й літературного діяча.
УБОГИЙ ЖАЙВОРОНОК
Цей твір, як свідчить лист-посвята, адресований Ф.І. Диському, написаний восени 1787 р. В авторському списку притча названа останньою з творгв. На жаль, досі не знайдено ні автографа твору, ні навіть списку, за яким твір був вперше опублікований у 1839 р.
1 Очевидно йдеться про співзвучність імен Фридрик і Федір.
2 Можливо, це село Ровеньки, засноване у 30-х роках XVIII ст. (нині село Ровеньки Луганської обл.).
3 Облога російськими військами м. Бендери в Молдавії 1770 р. під час російсько-турецької війни 1768-1774 pp.
4 Це оповідання є своєрідною обробкою міфа про Астраю та золотий вік людства. Цікаво, що ім'я Маноя згадується у Старому завіті (Книга суддів, гл. 13): жінці Маноя, яка була безплідна, з'явився ангел і прорік, що вона народить сина. Сковорода наближує міфічний сюжет до біблійного, своєрідно його переосмислюючи.
5 Лстрая (Астрея) - у старогрецькій міфології богиня добра й справедливості. Вона останньою з богів покинула землю, коли на ній запанувало зло, несправедливість і війни.
6 Ця обробка польського різдвяного вірша, що став популярною піснею на Україні. Відомо кілька варіантів.
ДІАЛОГ. НАЗВА ЙОГО - ПОТОП ЗМІЇНИЙ
Це останній оригінальний твір Г. Сковороди. Час його написання встановити важко. В авторському списку творів, складеному 1790 p., твір називається "Діалог. Душа і Нетлінний Дух", рукопис його зберігався у Я. Правицького. У дарчому листі до М. Ковалинського від 16 серпня 1791 р. Сковорода повідомляє, що відновив твір за списком. Цей відновлений автограф і зберігається в Інституті літератури АН України (ф. 86, № 9). Дослідники схиляються до думки, що твір написаний у кінці 80-х pp.
Щодо двох останніх розділів, то вони є двома проповідями до лекцій з християнського благочестя. Твір вперше був опублікований В. Бонч-Бруєвичем у виданні 1912 р.
1 Лист адресований М.1. Ковалинському.
2 Софроній (591-644) - єрусалимський патріарх, богослов, автор численних релігійних і літературних творів.
3 Мова йде про картину всесвітнього потопу, змальовану у п'ятому вірші 4іПотоп. Девкаліон і Пірра" першої книги "Метаморфоз" римського поета Публія Овідія Назона (43 р. до н.е. - 17 p.).
"Плаває вовк серед овець" (лат.) - це 300-й рядок із названого вірша Овідія.
5 Ідол деїрський - див. прим. 7 до твору "Нарцис".
6 За Біблією, кінець всесвітнього потопу знаменувала поява райдуги на небесах. Сковорода, алегорично витлумачуючи цей сюжет, пов'язує його з символом оновлення світу й тим, що люди знайшли радість.
7 "На недоступноиу місці стоїть дух, позбавлений всього зовнішнього.
524
Відкинувши все чуже й уклавши мир сам з собою, дух тепер тим Ылыш >·· повинен нічого боятися" (Сенека. Листи, 79) - (лат.).
8 Притча є своєрідною обробкою біблійних мотивів з певною ІДвйИО ROM позиційною метою.
9 Тут і далі Сковорода при тлумаченні проблеми двох натур опирМТіСІ на вчення Платона.
Ю при покаранні засуджених Пилатом, серед яких був Христос і розбійник Варава, підбурений першосвящениками й старшинами народ вимагав помилувати розбійника. (Євангеліє від Йоана, гл. 18, ст. 37-40).
11 Мова йде про Ікара, який разом з своїм батьком Дедалом насмілився піднятися в небо на крилах, зроблених батьком, та сонце розтопило віск, що скріпляв пір'я, і Ікар впав у море. У цьому образі Сковорода бачить символ обмеженості можливостей людини, бажання якої набагато перевершують її можливості. Тут, напевне, мова йде про образок - емблему, подібну до тих, які Сковорода відтворив у творі "Алфавіт, або Буквар миру".
12 Маються на увазі різні біблійні оповіді, які, на думку Сковороди, є вигадками, і смисл їх можна осягнути лише через алегорію.
'З Діва Марія.
14 За Біблією, апостол Фома не повірив у воскресіння Ісуса, поки не доторкнувся до його ран (Євангеліє від Йоана, гл. 20, ст. 24-29).
15 Паракліт - дух-утішитель.
16 Чорне море.
17 Крітська й сіканська брехня - очевидно "крітська брехня" має в своїй основі вислів апостола Павла "Крітяни завжди брехуни..." (Новий завіт. Послання до Тита, гл. 1, ст. 12). Щодо "сіканської брехні", то, можливо, йдеться про давніх сицилійців, про брехливість яких у давнину складалися легенди.
18 Сковорода застерігає, до яких наслідків може призвести буквальне розуміння біблійних пророцтв, наприклад, про запроторення сатани в безодню на 1000 років, як твердить 10-та гл. "Апокаліпсиса". Один із відомих істориків раннього Середньовіччя Біда Достопочтенний, наприклад, вважав, що кінець світу наступить у 1000 р. Цю дату пророчили численні проповідники у X ст., "очікування близького кінця почало набирати характеру соціального психозу" (Див. Гуревич А.І. Категории средневековой культуры. Μ., 1972. С. ПО).
19 Сковорода розкриває суперечності біблійної оповіді про створення світу, її невідповідність законам природи.
20 До суперечливих законам природи явищ Сковорода відносить не лише легенду про залізо, яке плавало за наказом пророка Єлисея, а й прагнення середньовічних алхіміків знайти вічний двигун або філософський камінь.
21 Мова йде про біблійні чудеса, які, на думку Сковороди, є джерелом марновірств і чварів.
22 Йдеться про зруйнування Єрусалима в часи юдейського повстання 66-73 pp. Сковорода вважає, що головною причиною його жорстокого придушення було живлене біблійними уявленнями релігійне марновірство.
23 туТ Сковорода зобразив трикутник із "всевидящим оком" всередині. Він витлумачує його символічний смисл, частково виходячи з уявлень піфагорійців.
2^ Агара - див. прим. 17 до твору "Жінка Лотова".
25 Піфагор, який народився на острові Самое.
26 Див. прим. 6 до твору "Боротьба архистратига Мйхаїла".
27 Див. прим. 34 до твору "Кільце".
2^ Серед старовинних українських пісень існує кілька варіантів з подібним початком. Очевидно, рядки взяті з пісні про біду, популярної серед кобзарів і лірників, відомої у записах середини XVIII ст.
29 Мова йде про відому Александрійську бібліотеку, один із центрів наукової думки стародавнього світу. Тут вперше було здійснено переклад Біблії
525
грецькою мовою, відомий під назвою перекладу 70 тлумачів, який ліг в основу пізнішого канонічного зводу Біблії.
30 Симеон Стовпник (356-459) - християнський аскет, що прожив близько 40 років на захищеній від вітру й сонця колоні. Іконописці, як правило, зображали його сидячим на вершині стовпа. Сковорода ж вважає, що мова тут про світлицю з балконом.
31 Псевдопророки, лжевчені, позбавлені істинної мудрості.
32 Діоген (прибл. 404-323 pp. до н.е.) - грецький філософ-кінік, який, нехтуючи вигодами життя, за легендою, жив у бочці. Сковороду приваблював етичний ідеал Діогена, його зневага до матеріально-плотських потреб.
33 Йдеться про біблійних персонажів. Дебора - пророчиця, що закликала ізраїльтян воювати проти Сисари (Старий завіт. Книга Суддів, гл. 4, ст. 6-8), який був убитий Йоілем під час сну; Юдита - жінка, що вбила вавілонського полководця Олоферна (Старий завіт. Книга Юдити, гл. 13, ст. 8-9); Авімелех - сихемський цар, убитий уламком жорна, кинутого жінкою з оточеної ворогами 0ашти (Старий завіт. Книга Суддів, гл. 9, ст. 53); Авигея - дружина Навала, що піднесла подарунки Давидові (Старий завіт, 1-ша кн. Царів, гл. 25, 30 та їн.).
34 Цей вірш є варіантом уже згадуваної пісні з трагікомедії Варлаама Лащевеького (див. прим. 17 до "Боротьби архистратига Михаїла..."
35 Про перетворення - ця глава є однією з ранніх проповідей Сковороди "Прокинувшись побачили славу його".
36 Вчення релігійно-політичної партії у стародавній Юдеї, яка захищала інтереси заможних верств: фарисейство відзначалося фанатизмом і лицемірним виконанням обрядів.
37 Римський імператор Август (63 р. до н.е. - 44 p.), часи правління якого вважаються найвищим розквітом добробуту Стародавнього Риму; Тіберієві часи - пора правління Тіберія Клавдія Нерона - римського імператора у 14-37 pp., що відзначався неймовірною жорстокістю; володіння Пилатові - Пилат був римським намісником Юдеї у період, до якого Біблія відносить життя і смерть Ісуса Христа.
38 Мова йде про перемогу ізраїльтян на чолі з Аароном над аморейським царем Сигоном (Старий завіт. Числа, гл. 21, ст. 23-30).
39 Старий завіт. Книга пророка Ісайї, гл. 62, ст.5.
40 Старий завіт. Книга пророка Сзекіїля, гл. 37, ст. 7-8.
41 Орфей - міфічний співець і музикант (див, прим. 7 до твору "Бесіда, названа двоє..."). З його іменем пов'язане релігійно-містичне вчення орфіків, що проповідувало безсмертя душі та звільнення її після смерті людини.
42 Ця заключна віршована строфа взята з вірша Феофана Прокоповича, присвяченого імператриці Анні Іоанівні.
рррррррррррррррр
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков