Технологічні інкубатори: досвід Ізраїлю - Стратегічні студії

Сучасні технології є запорукою економічної та військової потуги держави. Розглянемо досвід Ізраїлю, який не має ані ресурсів, ані зайвих грошей, перебуває в оточенні ворожих держав під постійною загрозою терористичних актів та можливої агресії з боку сусідів.

В Ізраїлі працюють десятки так званих технополісів. Вони є у Тель-Авіві, Ієрусалимі, Димоні, Хайфі, Аскалоні, Нетанії, Назареті й навіть на Голанських висотах. Подивимося, яким чином ізраїльтяни перетворюють творчість та фантазії в економічну потугу.

Це структури, які надають підприємцям-початківцям потужну стартову підтримку. Але не будь-яким підприємцям, а саме тим, які працюють на вістрі атаки науково-технічного розвитку, працюють на майбутнє. Тобто ізраїльському винахіднику або вченому не треба витрачати роки, спалюючи нерви, щоб «пробити» свій винахід, «дістати» гроші, виробничі потужності й таке інше. Винахідник в Ізраїлі, довівши перспективність свого задуму або напрацювань, отримує в інкубаторі й первинне фінансування й місце праці й можливість виробити перші зразки свого винаходу, щоб комерціалізувати його та знайти інвесторів у проект. Зробити все це також допомагає інкубатор.

Інкубатори в Ізраїлі перебувають під опікою міністерства промисловості та торгівлі держави, точніше – його департаменту науки. Іншими словами, вони не жалкують грошей на підтримку вчених та винахідників, бо мають з того очевидний зиск – нові виробництва, що зміцнюють економіку країни, її інтелектуальну та військову потугу. При цьому ігнорується той факт, що все це хтось може вважати «неринковим».

Практика світового господарства показує, що чисто ринкові методи не спрацьовують на самому початку впровадження винаходів й нових розробок. На міністерському сайті Tecnological incubators program про це сказано прямо й відверто. Втілення нової ідеї в «метал» є найризикованішим та непередбачуванішим етапом, тому звичайні комерційні інвестори дуже рідко ризикують вкладати в такі проекти гроші. Від того багато цінних ідей не можуть бути впроваджено.

Тому держава має взяти ці ризики на себе – дати можливість винахіднику працювати в інкубаторі, де він може стати усіпшним «хайтек»-підприємцем. Там уряд забезпечує підприємців-початківців приміщенням, фінансовими ресурсами, новітнім обладнанням, професійним керівництвом та адміністративною допомогою. Завдання того, хто таку допомогу отримав – якнайшвидше перетворити свої ідеї у реальні вироби із доведеною комерційною привабливістю на світовому ринку. В інкубаторі простіше знайти стратегічного інвестора, залишити заклад із власною справою.

Кожний інкубатор – це автономна некомерційна організація. Інкубатором керують фаховий директор, управління формування політики інкубатора та комітет проектів. Останні дві структури складаються із фахівців найвищого рівня від промисловості, ділових кіл та науки, а саме найкращих керівників та підприємців Ізраїлю, професорів університетів та науково-дослідницьких закладів, громадських діячів. Вони працюють на громадських засадах. При цьому підприємці мають від того прямий зиск, відшуковуючи при цьому можливості вигідно вкласти свої гроші, використавши власний досвід та можливості своїх підприємств.

Інкубатор може одночасно вести десять-п'ятнадцять проектів. Зазвичай група в проекті складає 3-6 осіб й може працювати в інкубаторі два роки. При цьому інкубатор фінансує 85 відсотків затвердженого бюджету проекту за умови, що виріб буде виготовлятися виключно в Ізраїлі. Потім нові підприємці від «хай тек» повернуть інкубатору гроші, використовуючи частину своїх доходів від комерціалізації винаходу й продажу ліцензій на масовий випуск товарів.

Кожна група виконавців проекту в інкубаторі оформлюється як компанія із обмеженою відповідальністю. Тобто винахідники не повинні витрачати час та гроші на юридичне оформлення свого підприємства. Тільки одного цього вже достатньо для підняття інтузіазму творців. Керівництво інкубатору відразу укладає із новою компанією угоду, де захищаються права розробників нових виробів та технологій – так, щоб винахідники не боялися, що результати їхньою праці вкраде якийсь чиновник.

Ось як розподіляються частки власності в кожній новій створеній для реалізації високотехнологічного проекту компанії: 50 відсотків отримує сам автор ідеї, винахідник, розробник виключно за свій розум, навіть якщо не має копійки за душею, 10 відсотків отримують його найближчі співробітники та ті бізнесмени, які допомагають винахіднику працювати, до 20 відсотків власності отримує той, хто забезпечить додаткове фінансування проекту на етапі його реалізації в інкубаторі (адже сам інкубатор дає тільки 85 відсотків фінансування затвердженого бюджету). Як правило такими інвесторами стають венчурні інвестори в галузі «хайтек». Їм вигідно мати справу із інкубаторними проектами, бо вони знають, що там проекти проходять всебічну експертизу, тобто первинний відбір уже проведено. В разі успіху вкладені на етапі інкубаторної розробки десятки тисяч доларів можуть дати потім мільйони доларів прибутку.

Нарешті, до 20 відсотків власності у новоствореній компанії отримує сам інкубатор, що дає йому можливість розвиватися. Цю частку потім може викупити стратегічний інвестор. Таким чином, сам інкубатор перетворюється на скарбницю науково-технічних ідей.

Усією мережею інкубаторів керує держава в особі міністерства промисловості та торгівлі Ізраїлю.

При цьому міністерстві працює Комітет із регулювання технологічних інкубаторів під керівництвом голови наукового департаменту міністерства. Для запобігання свавілля чиновників в цей комітет входять представники високотехнологічного підприємництва країни й представники самих інкубаторів.

Таким чином створено вельми дієву схему. Державі не треба самій все реалізовувати, вона головним чином створює умови для успішного підприємництва. Конкретні ж розробки та їх упровадження забезпечують винахідники та підприємці. При цьому мінімізовані ризики втрати великих державних коштів при реалізації якогось безперспективного проекту, бо все максимально диверсифіковано й розраховано на отримання прибутку.

Хто й коли почне впроваджуватиме таку схему в Україні?

Цей текст можна розглядати як доповнення до тексту «Щодо теорії соціальної організації».  Наявність саме таких структур у суспільстві Ізраїлю підвищують Систему Керування, тож вона стає вищою ніж СК-3. 

Так само як у ЗДА наявність великої кількості таких структур як «Рада глобальної стратегії» (USGC), «РЕНД-корпорація», «Департамент перспективних досліджень Міністерства оборони США» (DARPA), «Міжнародна корпорація по застосуванню наукових досягнень» (SAIC), які є не зовсім державними, або зовсім не державним й реально впливають на розвиток соціуму, роблять Систему Керування суспільством ЗДА – СК-3,5.

Системи Керування відрізняються чинником, що є головним у соціумі:

Нейросоц – назва, яку дав Ігор Бощенко соціуму, де буде реалізовано СК-4.

Зауважимо, що свого часу в СРСР формально було проголошено гасло «Наука має стати безпосередньою виробничою силою» – в разі реалізації цього гасла в СРСР мала постати СК-4.

 Але реальна Система Керування в СРСР (формально СК-3) була нагромадженням підсистем СК-2, які що далі, то менше узгоджували свої плани та реальні дії, оскільки все вирішували чиновники апаратів парткомів КПРС та виконавчих органів рад різних рівнів.

Тому проголошене гасло стосовно Науки у СРСР ніколи не було реалізоване, а з кінця сімдесятих років минулого сторіччя про нього взагалі навіть перестали згадувати.