Три функції, які Україна може запропонувати світові

Функціонал 1: країна-воїн

Українська армія сьогодні досить серйозна сила. Це мотивована, відмобілізована, з досвідом бойових дій структура. Таким набором можуть похвалитися лише кілька країн в Європі. Навіть армія РФ як єдина система в широкомасштабній війні поки не брала участь. Додатковий фактор: в Україні понад 200 тисяч чоловіків і жінок, що мають бойовий досвід, і криза на ринку праці.

Ось вам і функціонал (місце у світі) України на даному етапі. Країна, яка забезпечує миротворчі та поліцейські операції в усьому світі. Так би мовити, «ланцюговий пес» США, ЄС, ООН, НАТО. Виконання цієї ролі можливе лише тоді, коли Україна зберігає незалежність і має ресурси для захисту територіальної цілісності.

Зовнішні гравці отримують відповідь на запитання «навіщо їм Україна» – вона дозволить сконцентруватися на внутрішніх питаннях, взявши на себе «силове» забезпечення гуманітарних і миротворчих місій по всьому світу. А, значить, є сенс допомагати Києву. У тому числі й озброювати українську армію.

Якщо держава Україна стає при цьому сильною і успішною, сума витрат на забезпечення виконання описаних вище функцій зменшується. Зате з’являється економічний інтерес – країна з «підрядника» стає ще й партнером у бізнесі.

Окрім того, правильні і продумані підходи до участі в миротворчих і гуманітарних операціях є непоганою основою для економічної експансії. Армія забезпечила порядок. За нею прийшов український бізнес. Навіть в примітивному вигляді: для обслуговування техніки, яку привезли, передали місцевим, залишили військові.

Виникає резонне запитання: армія не така велика і все ж призначена для захисту Батьківщини.

Так, армія невелика. Але хто заважає створити структуру з ветеранів АТО. Назвати, наприклад «Союз оборони України» – за принципом аналогічних структур в країнах Балтії, збройних сил Швейцарії і тих же Вартових Ісламської Революції в Ірані. Такий підхід дозволяє: 

• Дати заняття ветеранам АТО, яким важко знайти себе в мирному житті.
• Провівши «легалізацію» зброї у членів таких організацій, принаймні частково зняти проблему «прикопаних арсеналів». Боятися в даному випадку нічого – люди, що пройшли фронт, з великою часткою ймовірності вже мають вдома «ствол на чорний день».
• Отримати структуру, здатну в лічені години виступити на захист країни.
• Дозволивши використання такої структури (або створених нею приватних військових компаній) в миротворчих і гуманітарних місіях нарівні з ЗСУ, вийти на величезний і надзвичайно вигідний ринок.

Функціонал 2: країна-противага

Займаючись своїми проблемами, США і ЄС не налаштовані давати Кремлю повну свободу дій. Росія (як раніше СРСР і Російська Імперія) не схильна прискіпливо виконувати міжнародні договори. Західні країни розуміють, що необхідний запобіжник від надзвичайного зростання російського впливу як мінімум у Східній Європі. Таким запобіжником може бути незалежна Україна.

Війна на Донбасі тут не є ключовим фактором: враховуючи її вартість, Кремль може підтримувати конфлікт в теперішньому стані не менше десятка років. Важливий сам факт незалежності і, в ідеалі, успішності та суб'єктності України.

Функціонал 3: «Мексика» Європи

Сьогодні Мексика є складальним цехом Північної Америки. Дешева робоча сила дозволяє знижувати собівартість продукції і робить її більш конкурентоспроможною. Країни ЄС вже зіткнулися з тим, що на внутрішньому ринку їх навіть високотехнологічні товари найчастіше програють китайському імпорту: вони занадто дорогі. Значить, перед Євросоюзом стоїть завдання знайти свою «Мексику» – близьку географічно країну з промисловим потенціалом і дешевою робочою силою.

Україна, з огляду на низьку вартість її робочої сили і панічний страх Європи втратити конкурентоздатність на тлі динамічної Азії, цілком може функціонально зайняти роль «європейської Мексики», а це робочі місця, технології, розвиток інфраструктури і гроші. Розвиток буде в будь-якому випадку, головне визначити правильно пріоритети.

Таким чином маємо як мінімум 3 варіанти, які можна запропонувати сильним гравцям. Всі вони не ідеальні і не можуть бути «вічним місцем України в світі», але всі вони дають час, ресурси і технології для розвитку. Найголовніше – вони дають відповідь на питання «навіщо світові потрібна Україна в найближчі 5, 10, 15 років».

Далі все залежить від самих українців: якщо суспільство вирішить використовувати час і ресурси на модернізацію країни (як економіки, так і системи взаємовідносин), то через 10–20 років буде новий функціонал, нове місце в світі.

Ігор Тишкевич, аналітик Українського Інституту Майбутнього

Текст подано у скороченні. Джерело.