Професор Колумбійського університету США Юрій Шевчук цієї осені видав підручник "Beginner’s Ukrainian with Interactive Online Workbook" — "Українська для початківців". У ньому втілив 20 років досвіду викладання української людям, які не є носіями мови й живуть за межами України.
— Підручник — інтерактивний. Звукові файли текстів, тематичні підбірки, диктанти — весь цей матеріал розміщений на супровідній до підручника веб-сторінці. 90 процентів вправ побудовані так, що студент постійно взаємодіє з віртуальним чи реальним носієм української. Веб-сторінка відкрита для доступу всім, але користуватися нею можна тільки за наявності підручника. Також студент може завантажити всю сторінку собі на мобільний телефон чи портативний комп’ютер і займатися українською в зручний для себе час.
Чим ще особливий підручник?
— Він максимально легкий у використанні. Я намагався не перевантажувати основні правила незначними деталями. Навіть обходити винятки, щоб студенти краще розуміли загальну логіку. Моя мета — допомогти в надбанні розмовних навичок, а не граматичних правил. Підручник вчить розмовляти з першої години вивчення мови. Граматика — це просто допоміжна річ. Її роль не применшується, але і не стоїть на першому місці.
Частина мого підручника — це фотографії. Кожен знімок інтегрований у конкретну вправу. Підпис до фото ілюструє граматичну структуру чи є прикладом.
Я брав фото з власної колекції, звертався до друзів, знайомих. Писав навіть до незнайомих людей з інтернету й просив дозволу використати їхні фото. Був приємно здивований реакцією людей із різних куточків України — Києва, Львова, Рівного, Одеси. Вони часом писали навіть російською мовою, але висловлювали підтримку. Ці фотографії — деякою мірою автопортрет України. Вони створюють певний імідж країни — не шароварної. Там немає фото Шевченка. Я хотів відійти від колоніального стереотипу "плаче мати-Україна". Але на фото ви побачите обличчя реальних цікавих українців — не тільки слов’янського типу, але і людей із такими рисами, які насправді там живуть.
Яким буде рівень підготовки студента, який проштудіює цей підручник?
— Підручник розрахований на два семестри — академічний навчальний рік. Якщо людина пройде курс і виконає всі вправи — володітиме мовою краще, ніж справжній пересічний українець. Мова в нього буде не засмічена русизмами і суржиком. Я б сказав, що у студента тоді буде середній чи вищий середній рівень мови. Підручник дає можливість самовдосконалення. Тобто це такий стрижень, на який можна нанизати більше здатностей, залежно від здібності до мови.
Що було найскладнішим у підготовці підручника?
— Важко написати підручник в умовах, коли норма розмита — один пише так, інший — по-своєму. Треба вирішувати — писати "матерйял" чи "матеріал". Я в таких ситуаціях орієнтувався на скрипниківську — український правопис, який існував до 1933 року, до розгрому Української академії наук. Сучасна українська газета "Критика" також використовує скрипниківську.
Які мотиви людей вчити українську?
— Є студенти, які вивчають політологію, соціологію чи історію та літературу України або пострадянського простору. За вимогами програми вони повинні знати другу іноземну мову. Перша іноземна слов’янська мова — часто російська. Тоді друга — українська. Таких студентів переважна більшість. Є студенти, їх дедалі менше, які обирають українську з певних ідеалістичних міркувань. Наприклад, дізнався, що бабця українка, і захотілося відкрити в собі українство. Є студенти, в яких навіть не корені українські, а просто географічне походження українське.
У мене були студенти турки, греки, кореєць, пакистанці. Пам’ятаю студента-політолога — американський китаєць, який володів китайською і, до речі, швидко вивчив українську. Я сподівався, що після помаранчевої революції зросте інтерес до України, але цього не сталося.
Чи є приклади людей, які вивчали українську і пов’язували свою роботу з Україною?
— Була корінна американка, докторантка з Прінстонського університету, без жодних зв’язків з Україною. Вона настільки переймалася вивченням української, що витрачала 2 години на дорогу в один бік, аби приїхати на мою лекцію. Вона писала дисертацію з історії українського театру 1920–1930-х і успішно захистилася. Тривалий час була в Україні, робила дослідження, і тепер збирається випустити книжку про український театр 1930-х. Є студентка, яка пройшла три курси української — чудово розмовляє. Вона спеціалізується на українському модерновому мистецтві.
Скільки студентів на курсі?
— Кількість моїх студентів коливається в межах 10–16 на рік, що вважають нормальним. Колумбійський університет має, напевно, найбільшу кількість українських студентів в Америці. У Гарварді лише кілька людей вивчає українську. Українські студії є і в деяких інших університетах, але там немає постійної посади лектора української.
Студенти, які вчать українську, їздять до України?
— Їздять і розповідають різні історії. У Києві не вірять, що вони не можуть розмовляти російською. Їх часто доколупують — чи вони такі відсталі, чи соромляться розмовляти російською, чи зашугані? Львів — це інша справа, зовсім інші флюїди. Там інші українці та приязніша атмосфера до українськомовного.
Що іноземцям дається в українській мові найлегше?
— Я б сказав, що найлегший аспект української — навчитися писати, бо абетка досить легка. Також українська вимова для американців є легшою за російську чи польську.
Слухаємо нове озвучення про те, що мовою ефективного спілкування з ангелами буде окультурена українська мова на основі Гіперборійського Сенсара. Її ядро вже формується у вигляді спеціалізованої мови...
"Українська вимова для американців легша за російську"
Світ:
Чим ще особливий підручник?
— Він максимально легкий у використанні. Я намагався не перевантажувати основні правила незначними деталями. Навіть обходити винятки, щоб студенти краще розуміли загальну логіку. Моя мета — допомогти в надбанні розмовних навичок, а не граматичних правил. Підручник вчить розмовляти з першої години вивчення мови. Граматика — це просто допоміжна річ. Її роль не применшується, але і не стоїть на першому місці.
Частина мого підручника — це фотографії. Кожен знімок інтегрований у конкретну вправу. Підпис до фото ілюструє граматичну структуру чи є прикладом.
Я брав фото з власної колекції, звертався до друзів, знайомих. Писав навіть до незнайомих людей з інтернету й просив дозволу використати їхні фото. Був приємно здивований реакцією людей із різних куточків України — Києва, Львова, Рівного, Одеси. Вони часом писали навіть російською мовою, але висловлювали підтримку. Ці фотографії — деякою мірою автопортрет України. Вони створюють певний імідж країни — не шароварної. Там немає фото Шевченка. Я хотів відійти від колоніального стереотипу "плаче мати-Україна". Але на фото ви побачите обличчя реальних цікавих українців — не тільки слов’янського типу, але і людей із такими рисами, які насправді там живуть.
Яким буде рівень підготовки студента, який проштудіює цей підручник?
— Підручник розрахований на два семестри — академічний навчальний рік. Якщо людина пройде курс і виконає всі вправи — володітиме мовою краще, ніж справжній пересічний українець. Мова в нього буде не засмічена русизмами і суржиком. Я б сказав, що у студента тоді буде середній чи вищий середній рівень мови. Підручник дає можливість самовдосконалення. Тобто це такий стрижень, на який можна нанизати більше здатностей, залежно від здібності до мови.
Що було найскладнішим у підготовці підручника?
— Важко написати підручник в умовах, коли норма розмита — один пише так, інший — по-своєму. Треба вирішувати — писати "матерйял" чи "матеріал". Я в таких ситуаціях орієнтувався на скрипниківську — український правопис, який існував до 1933 року, до розгрому Української академії наук. Сучасна українська газета "Критика" також використовує скрипниківську.
Які мотиви людей вчити українську?
— Є студенти, які вивчають політологію, соціологію чи історію та літературу України або пострадянського простору. За вимогами програми вони повинні знати другу іноземну мову. Перша іноземна слов’янська мова — часто російська. Тоді друга — українська. Таких студентів переважна більшість. Є студенти, їх дедалі менше, які обирають українську з певних ідеалістичних міркувань. Наприклад, дізнався, що бабця українка, і захотілося відкрити в собі українство. Є студенти, в яких навіть не корені українські, а просто географічне походження українське.
У мене були студенти турки, греки, кореєць, пакистанці. Пам’ятаю студента-політолога — американський китаєць, який володів китайською і, до речі, швидко вивчив українську. Я сподівався, що після помаранчевої революції зросте інтерес до України, але цього не сталося.
Чи є приклади людей, які вивчали українську і пов’язували свою роботу з Україною?
— Була корінна американка, докторантка з Прінстонського університету, без жодних зв’язків з Україною. Вона настільки переймалася вивченням української, що витрачала 2 години на дорогу в один бік, аби приїхати на мою лекцію. Вона писала дисертацію з історії українського театру 1920–1930-х і успішно захистилася. Тривалий час була в Україні, робила дослідження, і тепер збирається випустити книжку про український театр 1930-х. Є студентка, яка пройшла три курси української — чудово розмовляє. Вона спеціалізується на українському модерновому мистецтві.
Скільки студентів на курсі?
— Кількість моїх студентів коливається в межах 10–16 на рік, що вважають нормальним. Колумбійський університет має, напевно, найбільшу кількість українських студентів в Америці. У Гарварді лише кілька людей вивчає українську. Українські студії є і в деяких інших університетах, але там немає постійної посади лектора української.
Студенти, які вчать українську, їздять до України?
— Їздять і розповідають різні історії. У Києві не вірять, що вони не можуть розмовляти російською. Їх часто доколупують — чи вони такі відсталі, чи соромляться розмовляти російською, чи зашугані? Львів — це інша справа, зовсім інші флюїди. Там інші українці та приязніша атмосфера до українськомовного.
Що іноземцям дається в українській мові найлегше?
— Я б сказав, що найлегший аспект української — навчитися писати, бо абетка досить легка. Також українська вимова для американців є легшою за російську чи польську.
Зверніть увагу
Архангел Гіперборії, чат-боти і чат-боги, або Як працювати з духовно-інформаційними роботами (+аудіо)