Узурпація чи окупація?

Найпопулярніші наклейки на Майдані – Спільної Справи «Я не піду з Майдану до відставки Януковича» і Демократичного Альянсу - "Вимога №1 - відставка Януковича". Цю вимогу ми чуємо на кожному кроці на Майданах країни. Також популярною є вимога розпуску спецпідрозділу «Беркут». Так, юристи організації «Вся Україна» постійно доводять, що Беркут існує і фінансується абсолютно незаконно. З цією вимогою Вся Україна пікетувала приміщення Міністерства внутрішніх справ.

Знаєте, друзі, я Вам більше скажу - в Україні немає жодного закону, ухваленого з дотриманням Конституції, хоча би тому, що всі вони ухвалені з порушенням принципу особистого голосування (навіть не заглиблюючись у безліч інших порушень і нестиковок), тому все, що в нас є - нелегітимно і незаконно. Відповідно, у нас немає ані Президента, ані Уряду, ані Парламенту, а отже, взагалі немає кого відставляти і розпускати! Їх просто треба заново створювати і призначати!

Але, не зважаючи на зовнішню очевидність ситуації, щоб і у світі, і у власній державі всі погодились із даним фактом, його необхідно довести. І тут я бачу два основних підходи. Або ми вважаємо наших псевдокерівників держави узурпаторами, або окупантами. Часто ці два терміни звучать одночасно. Треба ж обрати щось одне.

Згідно з першим підходом нам необхідно юридично довести нечинність діючої Конституції, законів, і, відповідно, відсутність легітимного і законного керівництва держави. Далі всі, хто нині називає себе президентами, міністрами, депутатами тощо, оголошуються узурпаторами, в той же час передбачається можливість амністії для тих представників режиму, які добровільно перейдуть на сторону народу.

Для цього необхідно буде закликати і органи місцевого самоврядування і органи державної влади ухвалювати відповідні рішення про підпорядкування їх тимчасовій адміністрації, а з дипломатами вести роботу в напрямку міжнародного визнання тимчасового керівництва нашої держави.

Після цього нам необхідно провести реєстрацію засновників України, з поміж яких ми сформуємо тимчасові органи влади і оберемо делегатів на Установчі збори. При цьому я би пропонував не вдаватись в надмірну бюрократизацію даного процесу. Головними критеріями для претендентів у тимчасові органи влади мають бути бажання, порядність та професіоналізм. Для учасників Установчих зборів – бажання та наявність державотворчих ідей. Це буде не привілей, а тягар. Вони увійдуть в історію, але, з метою уникнення нової узурпації, не матимуть змоги брати участь у наступному «політичному сезоні» - у виборах нових органів влади за новими правилами.

І поки Установчі збори працюватимуть над новою Системою і новою Конституцією, тимчасові органи влади діятимуть на основі Суспільної угоди. Головними документами нинішньої України, легітимність яких ніхто не ставить під сумнів, визнаються Акт проголошення державної незалежності та результати референдуму 1-го грудня. Все інше досліджується на предмет «народності» і діятиме лише у частині, що не суперечитиме тимчасовій Суспільній угоді.

У чому перевага даного шляху? Він зрозуміліший для більшості наших громадян і для міжнародної спільноти. Однак на юридичне доведення незаконності діючих органів влади, на розслідування кримінального злочину узурпації влади та на процедури народного суду над винними особами знадобиться додатковий час.

Як довести? Я вже неодноразово писав на цю тему. Але, щоб бути зрозумілим, наведу один простий приклад (не вдаючись в юридичні тонкощі).

Візьмемо нашу Конституцію. Чи чинна нині її редакція від 2004 року? Ні, адже вона була скасована рішенням Конституційного суду у 2010 році. Чи було повернено редакцію Конституції 1996 року? Ні, адже за це не проголосувала Верховна Рада.

За якою ж Конституцією ми сьогодні живемо? А хіба ви не помітили – ми живемо не за законами і не за Конституціями. Управління країною здійснює президент в «ручному режимі».

Йдемо далі. Чи мав Конституційний суд підстави для скасування змін у Конституції? Мав, адже ці зміни були внесені у неконституційний спосіб. Чи варто боротись за повернення цієї редакції? Ні, адже саме завдяки її положенням стала можливою нинішня ситуація – узурпація влади.

Чи варто боротись за повернення Конституції 1996 року? Також ні. І навіть не тому, що в цій редакції президент наділений великими повноваженнями, а тому, що в цій Конституції передбачено абсолютну безвідповідальність і президента, і уряду, і парламенту. Вона писалась політиками для самих себе і юридично закріплювала узурпацію влади.

Ми маємо написати і ухвалити нову Конституцію як «Суспільний договір», у якому будуть виписані прості і зрозумілі механізми контролю і відповідальності найманих працівників – чиновників, перед своїм роботодавцем – народом.

Другий підхід передбачає заперечення «українськості» УРСР як представників окупаційної адміністрації і відновлення на території сучасної України - УНР. Нинішня «державна машина» визнається правонаступницею УРСР, а отже, спадкоємцем окупнтів.

Тоді нам необхідно здійснити перепис «громадян УНР» і видати їм «паспорти» нашої держави. А далі по накатаному – формуємо свої органи влади, свої правила і свої закони. Амністію також можна передбачити для тих представників режиму, хто виявить лояльність.

Перевага даного підходу в тому, що не потрібно занурюватись у юридичні тонкощі законодавства нинішньої України і доводити його нелегітимність і недосконалість. Ми його повністю відкидаємо і заперечуємо. Проте бажаючих визнати себе громадянами УНР може бути значно менше, ніж бажаючих стати «засновниками», а отже меншою буде і легітимність.

Ці підходи мають багато спільного. Ми у будь-якому разі маємо здійснити ідентифікацію власних прихильників, сформувати альтернативні тимчасові органи виконавчої і повноцінний орган установчої влади.

І ще один важливий і дуже приємний спільний момент. Ми у будь-якому разі маємо не визнавати підписаних з Росією угод і не віддавати їй жодних кредитів. В обох випадках ми маємо за що вимагати від Росії компенсацій.

Ось тут нам в пригоді нарешті може стати ресурс «реєстрової опозиції» та бутафорної організації ВО «Майдан». Однак ми знову можемо зіткнутись із тим, що вони не бажають справжніх змін.

Нехай же це стане їхнім лакмусовим папірцем. Якщо вони не допоможуть в реалізації даного плану, ми знатимемо напевне – вони також узурпатори-окупанти.

Дмитро Сінченко, Всеукраїнська ініціатива «Рух Державотворців»