В АТО кількість українців у 15 разів вища, ніж росіян – соціологія (аудіо)

Забуксувавши на Донбасі, Москва розпочала нове коло гібридної війни атакою на українську мову. Мовляв, мова не має значення, головне щоб була «єдіная страна». Базовий аргумент – «русскіє ваюют в АТО», тому російська має бути другою державною. Згідно з московською пропагандою, більшість бійців російськомовні. Начебто їм так зручніше, бо вони російськомислячі, отже – росіяни. Тобто поки українці лежать вдома на диванах, росіяни їх захищають на фронті.

Раніше такого роду маніпуляції проходили, але не цього разу. Центр Разумкова 7 червня ц. р. оприлюднив дослідження «Ідентичність громадян України в нових умовах: стан, тенденції, регіональні особливості». Згідно з ним, українська мова рідна для 73% учасників АТО, їх рідних і близьких. Російська – для 6%. Обидві мови назвали рідною 19% учасників. Серед непричетних до АТО українську мову вважають рідною 55%, російську – 19%, обидві мови – 23%. Непричетні до АТО – це три чверті (74%) опитаних, тобто переважна частка населення України.

Слово «рідний» означає «свій», «близький», «дорогий», «любий», «кровний». Рідна мова – це ознака національної ідентичності де-факто. Вона є надійнішим ідентифікатором, ніж формальне віднесення себе людини до тієї чи іншої нації. Тут усе просто: у фактичних українців рідна мова українська, а у фактичних росіян – російська. Ділимо 73 на 6 і отримуємо 12,2. Як бачимо, кількість українців в АТО у 12 разів більша за росіян. Так і має бути, адже росіяни в Україні є етнічною меншиною.

А як щодо активності обох етносів в АТО? Легко порахувати, що концентрація українців в АТО майже в півтора рази більша в порівнянні з непричетними (73% : 55% = 1,3). Натомість концентрація росіян в АТО утричі менша (6% : 19% = 0,3). Отже, бойова активність російської меншини принаймні учетверо нижча (1.3 : 0,3 = 4,3) в порівнянні з українцями.   

А хто такі 19%, для яких обидві мови є рідними? Зазвичай це українці, які вийшли з русифікованих сімей, але свідомо повернулися до свого, рідного. А все тому, що в Радянському Союзі українська мова перебувала під жорстким пресом. В сучасній Україні продовжуються масові утиски за мовною ознакою. Хто в цьому сумнівається – хай погляне на газетні розкладки чи послухає радіо. Мова корінного народу – державна мова – залишається в Україні мовою «другого сорту».

Чому вихідці з українських сіл, потрапляючи в міста, швидко починають говорити «по-городському», тобто російською? Тому, що  Україна досі лишається інформаційною колонією Москви. Відтак під впливом триваючого мовного пресингу частина етнічних українців легко визнає російську другою рідною. Натомість етнічним росіянам нема сенсу визнавати «сільську говірку» своєю другою рідною мовою.

Як наслідок, термін «двомовність» кожен з двох етносів сприймає по-своєму. Для українця – це право всюди говорити двома мовами, а для росіянина – це право всюди говорити однією мовою. Звідси агресивне просування російською меншиною державного статусу російської мови в Україні.   

Тепер зрозуміло, ким є згадані в дослідженні Центру Разумкова 19% учасників АТО з двома рідними мовами? За рідкими винятками, це також етнічні українці. Таким чином, кількість українців в АТО становить 73% плюс 19% дорівнює 92%. Це означає, що по відношенню до 6% росіян кількість українців в АТО вища у 15 разів. То хто воює, а хто «на диванах»? 

Соціологи підсумовують: «Таким чином, серед учасників АТО вищим є рівень поширення української мови, володіння нею та прагнення її державного статусу. Цікаво, що англійською на рівні, достатньому для спілкування, володіють 26% учасників АТО та 17% непричетних».

Особливістю гібридної війни є те, що агресор її не оголошує. Це дає йому початкові переваги. Але при цьому він може нарватися на шалений опір громадянського суспільства. Адже відтепер кожен патріот – це людина-армія, яка захищає свою Батьківщину. Він самостійно визначає початок власної гібридної війни та її закінчення. Для цього він не потребує наказів начальства. Він сам обирає цілі для атаки і методи її проведення – незалежно від того, про що там нагорі домовилися між собою олігархи, мародери, саботажники і зрадники.

Саме це нині відбувається в Україні. Українські добровольці і волонтери зупинили російську агресію всупереч державній верхівці. Сучасна  національно-визвольна війна об’єднує активну частину суспільства, виявляє кращих і висуває їх нагору. Нова еліта  веде тотальну війну в окопах і за комп’ютерами, в альтернативній економіці і в народній дипломатії, в Україні і за кордоном.

Перше 25-річне коло гібридної війни 1991–2016 для агресора завершилося невдало. На другому колі війни ініціатива переходить до українців. Починаємо з руйнування сконструйованих Москвою «бойових міфів». Першою великою перемогою стало знешкодження підривної технології «дві мови – одна страна». Далі буде.

Аудіозапис статті