За рік до того, як мала вмерти бабуся, її кіт пішов котячими стежками і більше не вертався. З тих пір ми в селі кота не заводили. Минуло кілька років... А цієї весни до господарства прибув якийсь сірий кіт. До того ж це не було маленьке котенятко, котрих іноді підкидають, а цілком зрілий кіт, який гуляє сам по собі.

Спочатку, думали, що то сусідський кіт заблукав, але всі сусіди відповідали, що не знають цього кота, та й свої у них є, інші. А котяра одразу почав поводитись, наче удома, заходив до хати, хоча його не кликали, не боявся близько підходити до людей, почав мишей ловити навкруги. То ж у винагороду почали його підгодовувати смачненьким і кіт остаточно прижився. Аз назвав його Улу, бо мені подобаються прізвиська, що однаково читаються в обидва боки.

Цієї неділі я снідав тертим пастернаком з олією. Аж ось і кіт прибіг. Зачув, що я щось їм і собі просить: нявкає, довкола крутися, до рота мені заглядає. Не думав я, що він їстиме пастернак, але кинув йому в мисочку ложку зі своєї тарілки, так для годиться. А кіт виїв то все і аж облизався. Та такий задоволений став, що аж замуркотів і почав об мої ноги тертися. Тож дав йому ще олієного пастернаку.

У мене були колись коти, що як і цей, їли огірки-помідори, але пастернак досить специфічна рослина, не всі люди навіть її їдять. А тут кіт! Тож справджується правило, що подібні істоти притягуються. Мабуть, цей кіт прийшов до обійстя саме в пошуках вегетаріянського меню. Думаю, може, наступного разу запропонувати йому пророщеної пшениці?