У світову скарбницю військової майстерності внесли свою вагому частку Остафій Дашкевич, котрий вперше дав у руки воїнам вогнепальну зброю; Самійло Кішка, що придумав і побудував "чайки"; Дмитро Вишневецький, який почав робити надзвичайно легкі й міцні "чайки" з волових шкур і першим здійснив "морський десант"; Іван Богун — він винайшов "кобзанку" і "вогненні колеса"; Богдан Хмельницький — батько мобільної артилерії, що поставив гармати на колеса.
Ми й зараз захоплюємося і дивуємося винахідливості козаків, їхньому умінню малими силами перемагати кількісно сильнішого ворога.
При зимовій обороні Умані під керівництвом Івана Богуна за його командою городяни збудували "кобзанку". Вони до тих пір обливали земляний вал навкруг фортеці водою, поки він не вкрився товстим шаром льоду, і фортеця стала неприступною.
Сильний жах охопив армію Чернецького, як побачила "вогненні колеса", воїни кричали: "Це божа кара!" і тікали світ за очі. Це "страхіття" теж винайшов Іван Богун. Звичайне колесо обмотували ганчір’ям, обливали смолою, підпалювали і пускали котитись із кріпосної стіни. З великого переляку армія Чернецького бігла
з-під Умані, не розбираючи дороги. Вони вважали, що то дійсно кара Божа падає на них за їхні гріхи.
За часів середньовіччя воювали, як правило, тільки вдень, козаки ж для успіху застосовували і нічну атаку.
Уміло використовували вони також звичаї турок і татар. Козаки знали, що під час намазу, тобто молитви, правовірний мусульманин, що б там не було, не мав права відволікатися, бо він спілкувався з Аллахом і знаходився під його охороною. Скориставшись цим, козаки у битві під Хотином перебили п’ять тисяч турків.
Козаки вперше у світі поставили артилерію на колеса. Сталося так, що під Корсунем, на Черкащині, їхні вози з артилерією застрягли у балці. Зненацька згори посунули жовніри. Тоді один з пушкарів запалив гніт і вистрелив прямо з воза, ядро упало в середину нападників — від несподіванки вони зупинились, а потім почали тікати. Гармати доправили, куди було треба, а Хмельницькому доповіли про цю пригоду. Він одразу збагнув, які переваги матиме пересувна артилерія. У своєму війську Богдан Хмельницький ввів кінну артилерію на 100 років раніше Західної Європи.
У другій половині XVI ст. гетьман Війська Запорозького Богдан Ружинський змушений був дати бій турецько-татарським загарбникам. Чужоземці оточили табір січовиків. Козаки відбивались. Турки атакували раз по раз — марно. Але козацтво усвідомлювало, що сили надто нерівні, і це змусило їх піти на військову хитрість. Один з вояків запропонував використати "летючий вогонь".
Звісна річ, це були не сучасні ракети, а паперово-берестяні, дерев’яно-олив’яні пристрої. Гільза складалася з п’яти–шести мішечків пороху. Нею вистрілювали зі спеціальної установки, що нагадувала великий нерухомий лук із подовженим хоботом, і "ракета" долала досить велику відстань -- 150-200, а то й більше метрів.
Багато козаків зголосилося власноруч "запускати вогняних зміїв" у тилу ворога і близько від наметів турецького командування. Робилося це просто: гільза настромлялася на вістря списа, порох підпалювався і спис кидався якомога далі в бік противника. Уже перших кілька залпів "ракет" нагнали такого жаху на ворогів, що тим годі було й думати про опір. До того ж "ракети" вибухали стільки разів, скільки було в них мішечків пороху. "Пекельна зброя" зробила свою справу: завойовники втекли світ за очі.
Так менша за кількістю ватага січовиків перемогла могутнього ворога.
До речі, у 1628 році молодий Богдан Хмельницький оволодів фортецею Варна теж завдяки козацьким "ракетам". Отже первісний вид ракетної зброї козаки використали майже на два століття раніш за європейців.
Торпеди теж винайшли козаки. Колоду видовблювали з двох боків (одна заглибина для заряду, інша для пороху) і підпалювали порох... По воді колода пливла із шипінням і димом прямо на турецьку галеру, а стикнувшись із нею, вибухала, пробивала дірку у борту і всередині спалахувала пожежа. Турецькі моряки волали "шайтан" і кидалися у воду. Звичайно, це не сучасна торпеда, але початок зроблено козаками!
Що стосується флоту, то козаки ніколи не будували галер, вони їх топили і палили. В часи Запоріжжя Великий Луг був укритий пралісом. Із тої деревини козаки будували великі однощоглові веслові човни. На подив професійних мореплавців вони перетинали Чорне море, з’являлись в Малій Азії, козаки руйнували ворожі міста, визволяли бранців і повертались додому, на Січ.
Ці вузькі, довгі, легкі в русі човни називалися "чайки", мабуть тому, що були обшиті просмоленими снопиками очерету і зовні нагадували птахів, котрі, склавши крила, погойдувалися на хвилях. Порожнистий очерет додавав човнам плавучості. Свіжий вітер підганяв кількасот козацьких "чайок", і вони швидко пливли Чорним морем, попереду човен отамана з невеликим хрестом на щоглі.
При потребі можна було щоглу покласти, а вітрило згорнути уздовж човна. Тоді за роботу бралися веслувальники. Так описав "чайки" Іван Гребінка.
До речі, винайшов і першим побудував "чайки" наш земляк — гетьман із Канева Самійло Кішка, ще до свого полону. Він мріяв про справжній козацький флот, який би вільно плавав Чорним морем. Про це знали навіть турки, тому й кепкували, приковуючи його до галери: "Ти ж хотів ходити морем, тепер насолоджуйся!" Та у нього вистачило розуму й хоробрості, щоб звільнитись і повернутися до рідного Канева.
Військові човни запорожців були великими — 20 м завдовжки і 4 завширшки. Вони вміщували 50–70 озброєних козаків, кожен мав дві рушниці, запас куль і пороху, шаблю. На борт брали 5 гармат, гаківниці, запас питної води і харчів.
Ці човни були призначені винятково для бойових дій, їх виготовляли у так званій військовій скарбниці досвідчені майстри конвеєром — кожен виробляв свою деталь і передавав на зборку. Матеріал — дубова дошка й розпилений уздовж стовбур. Це були не річкові, а саме морські човни, пристосовані, щоб долати шторми й негоду.
Попри великий розмір "чайки" відзначалися надзвичайною маневреністю, ходили і на веслах (15–20 пар), і під вітрилами. Відсутність надбудови робила їх настільки легкими, що в разі потреби команда на руках переносила човен куди завгодно.
"Чайка" мала ще одну перевагу над морським кораблем — коли виникала потреба хутко змінити напрям руху, вона не розверталась. Гребці просто пересідали на лавах і вже за секунду гребли у зворотному напрямку. Корма і ніс у "чайки" були однаково гострі.
Підводний човен теж винайшли козаки. Зовні його корпус обшивали шкірою, накривали герметичною палубою і завдяки додатковій вазі занурювали під воду. На палубі вертикально ставили шахту, в середині якої перебував козак. Він оглядав горизонт і вів човен. Шахта водночас служила і для проникнення повітря всередину човна. Під водою човни рухалися за допомогою весел, герметичність бортів у місцях отворів для весел забезпечували шкіряні манжети. Такі дані наводить письменник Віктор Савченко у статті "Чи мали козаки Чорноморський флот?"
Інший автор пише, що підводним козаки робили човен так: перекидали його і з боків мотузками прив’язували каміння, щоб занурився під воду. Тоді пірнали під човен і пливли за течією. У потрібному місці вони перерізали мотузки, каміння падало, човни виринали на поверхню, козаки вискакували з-під них і зненацька вривалися у фортецю... Несподіваність забезпечувала перемогу. Так було взято Азов.
На початку російсько-турецької війни 1787–1791 рр. Олександр Суворов залучає до бойових дій козацькі "чайки". Чорноморська веслова флотилія нараховувала від 120 до 500 "чайок". Спершу її очолював отаман Вірного козацтва полковник Сидір Білий, а після його загибелі — полковник Антон Головатий, який допоміг Суворову здобути Очаків, Ізмаїл, Аккерман та інші міста, за що той особисто відзначив "полковника і кавалера Головатого". Суворов зробив усе, щоб перетворити Хаджибей на портове місто Одесу, а 12 козацьких "чайок" стали основою одеської флотилії.
Турецький історик Нейлі писав, що "ці сіромахи завдяки своїй хоробрості та вправності в морських боях не мають собі рівних в усьому світі".
Ми й досі дивуємося, захоплюємося і шануємо вправність, винахідливість, мужність козаків, їх уміння знаходити вихід із, здавалося б, безвихідних ситуацій, битися як леви і перемагати ворога, що значно переважав їх чисельністю.
Збираючись у похід, козаки закликали: "Хто хоче за хрестиянську віру бути посаженим на кіл, хто хоче бути колесованим, хто хоче перетерпіти всякі муки, хто не боїться смерті, — приставай до нас! Не треба смерті боятися: від неї не вбережешся. Така козацька доля!"
Захищаючи прабатьківську землю, козаки виробили, винайшли незвичну військову організацію, систему керування нею. Козацькі засоби ведення битв на морі і на суші, наступальний характер дій збагатили скарбницю світового військового мистецтва.
Козацька епоха надзвичайно багата подіями і героями. Нас тішить думка, що у світову скарбницю військової майстерності внесли свою вагому частку Остафій Дашкевич, котрий вперше дав у руки воїнам вогнепальну зброю; Самійло Кішка, що придумав і побудував "чайки"; Дмитро Вишневецький, який почав робити надзвичайно легкі й міцні "чайки" з волових шкур і першим здійснив "морський десант"; Іван Богун — він винайшов "кобзанку" і "вогненні колеса"; Богдан Хмельницький — батько мобільної артилерії, що поставив гармати на колеса.
На превеликий жаль, історія не зберегла імен багатьох інших розумників — умільців, їх поглинув час. Але слава про ті винаходи і відкриття пережила століття, вони живуть в нашій пам’яті, ми навіть використовуємо деякі з них.
Козаки були дійсно яскравими особистостями. Віра в Бога, любов до свободи і рідної землі, вірність законам козацького побратимства, високі поняття честі і гідності — ось що визначало їхнє життя.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Військове мистецтво українського козацтва: ракети, вогненні колеса і летючий вогонь
Світ:
11062801.jpg
При зимовій обороні Умані під керівництвом Івана Богуна за його командою городяни збудували "кобзанку". Вони до тих пір обливали земляний вал навкруг фортеці водою, поки він не вкрився товстим шаром льоду, і фортеця стала неприступною.
Сильний жах охопив армію Чернецького, як побачила "вогненні колеса", воїни кричали: "Це божа кара!" і тікали світ за очі. Це "страхіття" теж винайшов Іван Богун. Звичайне колесо обмотували ганчір’ям, обливали смолою, підпалювали і пускали котитись із кріпосної стіни. З великого переляку армія Чернецького бігла
з-під Умані, не розбираючи дороги. Вони вважали, що то дійсно кара Божа падає на них за їхні гріхи.
За часів середньовіччя воювали, як правило, тільки вдень, козаки ж для успіху застосовували і нічну атаку.
Уміло використовували вони також звичаї турок і татар. Козаки знали, що під час намазу, тобто молитви, правовірний мусульманин, що б там не було, не мав права відволікатися, бо він спілкувався з Аллахом і знаходився під його охороною. Скориставшись цим, козаки у битві під Хотином перебили п’ять тисяч турків.
Козаки вперше у світі поставили артилерію на колеса. Сталося так, що під Корсунем, на Черкащині, їхні вози з артилерією застрягли у балці. Зненацька згори посунули жовніри. Тоді один з пушкарів запалив гніт і вистрелив прямо з воза, ядро упало в середину нападників — від несподіванки вони зупинились, а потім почали тікати. Гармати доправили, куди було треба, а Хмельницькому доповіли про цю пригоду. Він одразу збагнув, які переваги матиме пересувна артилерія. У своєму війську Богдан Хмельницький ввів кінну артилерію на 100 років раніше Західної Європи.
У другій половині XVI ст. гетьман Війська Запорозького Богдан Ружинський змушений був дати бій турецько-татарським загарбникам. Чужоземці оточили табір січовиків. Козаки відбивались. Турки атакували раз по раз — марно. Але козацтво усвідомлювало, що сили надто нерівні, і це змусило їх піти на військову хитрість. Один з вояків запропонував використати "летючий вогонь".
Звісна річ, це були не сучасні ракети, а паперово-берестяні, дерев’яно-олив’яні пристрої. Гільза складалася з п’яти–шести мішечків пороху. Нею вистрілювали зі спеціальної установки, що нагадувала великий нерухомий лук із подовженим хоботом, і "ракета" долала досить велику відстань -- 150-200, а то й більше метрів.
Багато козаків зголосилося власноруч "запускати вогняних зміїв" у тилу ворога і близько від наметів турецького командування. Робилося це просто: гільза настромлялася на вістря списа, порох підпалювався і спис кидався якомога далі в бік противника. Уже перших кілька залпів "ракет" нагнали такого жаху на ворогів, що тим годі було й думати про опір. До того ж "ракети" вибухали стільки разів, скільки було в них мішечків пороху. "Пекельна зброя" зробила свою справу: завойовники втекли світ за очі.
Так менша за кількістю ватага січовиків перемогла могутнього ворога.
До речі, у 1628 році молодий Богдан Хмельницький оволодів фортецею Варна теж завдяки козацьким "ракетам". Отже первісний вид ракетної зброї козаки використали майже на два століття раніш за європейців.
Торпеди теж винайшли козаки. Колоду видовблювали з двох боків (одна заглибина для заряду, інша для пороху) і підпалювали порох... По воді колода пливла із шипінням і димом прямо на турецьку галеру, а стикнувшись із нею, вибухала, пробивала дірку у борту і всередині спалахувала пожежа. Турецькі моряки волали "шайтан" і кидалися у воду. Звичайно, це не сучасна торпеда, але початок зроблено козаками!
Що стосується флоту, то козаки ніколи не будували галер, вони їх топили і палили. В часи Запоріжжя Великий Луг був укритий пралісом. Із тої деревини козаки будували великі однощоглові веслові човни. На подив професійних мореплавців вони перетинали Чорне море, з’являлись в Малій Азії, козаки руйнували ворожі міста, визволяли бранців і повертались додому, на Січ.
Ці вузькі, довгі, легкі в русі човни називалися "чайки", мабуть тому, що були обшиті просмоленими снопиками очерету і зовні нагадували птахів, котрі, склавши крила, погойдувалися на хвилях. Порожнистий очерет додавав човнам плавучості. Свіжий вітер підганяв кількасот козацьких "чайок", і вони швидко пливли Чорним морем, попереду човен отамана з невеликим хрестом на щоглі.
При потребі можна було щоглу покласти, а вітрило згорнути уздовж човна. Тоді за роботу бралися веслувальники. Так описав "чайки" Іван Гребінка.
До речі, винайшов і першим побудував "чайки" наш земляк — гетьман із Канева Самійло Кішка, ще до свого полону. Він мріяв про справжній козацький флот, який би вільно плавав Чорним морем. Про це знали навіть турки, тому й кепкували, приковуючи його до галери: "Ти ж хотів ходити морем, тепер насолоджуйся!" Та у нього вистачило розуму й хоробрості, щоб звільнитись і повернутися до рідного Канева.
Військові човни запорожців були великими — 20 м завдовжки і 4 завширшки. Вони вміщували 50–70 озброєних козаків, кожен мав дві рушниці, запас куль і пороху, шаблю. На борт брали 5 гармат, гаківниці, запас питної води і харчів.
Ці човни були призначені винятково для бойових дій, їх виготовляли у так званій військовій скарбниці досвідчені майстри конвеєром — кожен виробляв свою деталь і передавав на зборку. Матеріал — дубова дошка й розпилений уздовж стовбур. Це були не річкові, а саме морські човни, пристосовані, щоб долати шторми й негоду.
Попри великий розмір "чайки" відзначалися надзвичайною маневреністю, ходили і на веслах (15–20 пар), і під вітрилами. Відсутність надбудови робила їх настільки легкими, що в разі потреби команда на руках переносила човен куди завгодно.
"Чайка" мала ще одну перевагу над морським кораблем — коли виникала потреба хутко змінити напрям руху, вона не розверталась. Гребці просто пересідали на лавах і вже за секунду гребли у зворотному напрямку. Корма і ніс у "чайки" були однаково гострі.
Підводний човен теж винайшли козаки. Зовні його корпус обшивали шкірою, накривали герметичною палубою і завдяки додатковій вазі занурювали під воду. На палубі вертикально ставили шахту, в середині якої перебував козак. Він оглядав горизонт і вів човен. Шахта водночас служила і для проникнення повітря всередину човна. Під водою човни рухалися за допомогою весел, герметичність бортів у місцях отворів для весел забезпечували шкіряні манжети. Такі дані наводить письменник Віктор Савченко у статті "Чи мали козаки Чорноморський флот?"
Інший автор пише, що підводним козаки робили човен так: перекидали його і з боків мотузками прив’язували каміння, щоб занурився під воду. Тоді пірнали під човен і пливли за течією. У потрібному місці вони перерізали мотузки, каміння падало, човни виринали на поверхню, козаки вискакували з-під них і зненацька вривалися у фортецю... Несподіваність забезпечувала перемогу. Так було взято Азов.
На початку російсько-турецької війни 1787–1791 рр. Олександр Суворов залучає до бойових дій козацькі "чайки". Чорноморська веслова флотилія нараховувала від 120 до 500 "чайок". Спершу її очолював отаман Вірного козацтва полковник Сидір Білий, а після його загибелі — полковник Антон Головатий, який допоміг Суворову здобути Очаків, Ізмаїл, Аккерман та інші міста, за що той особисто відзначив "полковника і кавалера Головатого". Суворов зробив усе, щоб перетворити Хаджибей на портове місто Одесу, а 12 козацьких "чайок" стали основою одеської флотилії.
Турецький історик Нейлі писав, що "ці сіромахи завдяки своїй хоробрості та вправності в морських боях не мають собі рівних в усьому світі".
Ми й досі дивуємося, захоплюємося і шануємо вправність, винахідливість, мужність козаків, їх уміння знаходити вихід із, здавалося б, безвихідних ситуацій, битися як леви і перемагати ворога, що значно переважав їх чисельністю.
Збираючись у похід, козаки закликали: "Хто хоче за хрестиянську віру бути посаженим на кіл, хто хоче бути колесованим, хто хоче перетерпіти всякі муки, хто не боїться смерті, — приставай до нас! Не треба смерті боятися: від неї не вбережешся. Така козацька доля!"
Захищаючи прабатьківську землю, козаки виробили, винайшли незвичну військову організацію, систему керування нею. Козацькі засоби ведення битв на морі і на суші, наступальний характер дій збагатили скарбницю світового військового мистецтва.
Козацька епоха надзвичайно багата подіями і героями. Нас тішить думка, що у світову скарбницю військової майстерності внесли свою вагому частку Остафій Дашкевич, котрий вперше дав у руки воїнам вогнепальну зброю; Самійло Кішка, що придумав і побудував "чайки"; Дмитро Вишневецький, який почав робити надзвичайно легкі й міцні "чайки" з волових шкур і першим здійснив "морський десант"; Іван Богун — він винайшов "кобзанку" і "вогненні колеса"; Богдан Хмельницький — батько мобільної артилерії, що поставив гармати на колеса.
На превеликий жаль, історія не зберегла імен багатьох інших розумників — умільців, їх поглинув час. Але слава про ті винаходи і відкриття пережила століття, вони живуть в нашій пам’яті, ми навіть використовуємо деякі з них.
Тінь Сонця. «Козаки» (аудіо, 2.74 Мб)
NO-music
Козаки були дійсно яскравими особистостями. Віра в Бога, любов до свободи і рідної землі, вірність законам козацького побратимства, високі поняття честі і гідності — ось що визначало їхнє життя.
В тему:
Запорозькі козаки – носії традицій арійських воїнів
Хибна думка, що козак то свинопас...
Сяйво жертовності
Архетип вепра у психологічних війнах Богдана Хмельницького
Невмирущий Козацький Дух Мамаїв-Характерників
Ясуни
Як стати брахманом
Як розпізнати волхва?
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков