Багатьох українців останнім часом хвилює питання: чи сучасна культура перебуває на порозі створення нової моделі, а чи повертається до своїх витоків, до суто національного? Це питання з’явилось на хвилі популярної тенденції вшанування своєї історії та активного поширення нової молодіжної субкультури, яка змінює погляди суспільства і є певним проявом нового мислення. Молодь, небайдужа до всього власне українського, створює нову моду на одяг, музику і уподобання, розширює свій вплив на інші верстви населення. Тож, ми вирішили з’ясувати, що ж надихає її повертатися до своїх витоків і, таким чином, будувати нову генерацію... Для цього наш кореспондент вийшов на вулиці столиці та у глобальну мережу Інтернет у пошуках хлопців та дівчат у вишиванках...
І... почув абсолютно полярні пояснення укорінення нової "вишиванкової моди"... "Це патріотично!"; "Це одяг для душі, який слід одягати у особливих випадках"; "Це святковий одяг"; "Мені подобається національний одяг"; "Я так одягають на етнофестивалі"; "Стилізована осучаснена вишиванка в поєднанні з джинсами - це круто"; "Це просто мій стиль"; "Я цю вишиванку вишила сама, тому вона для мене особлива"; "Мені подарували друзі, щоб я пам’ятав своє коріння"; "Це моєї наша сімейна реліквія, її вишила прабабуся, яка була кращою майстринею у районі"; "Це особливість українського народу, і я, як українець, прагну її підкреслити. Це мій виклик!"...
Але хотілося розібратись докладніше... І, побувавши на днях у кнайп-клубі "Купідон", ми зустріли там одразу двох молодих осіб в українських національних вишиванках. Звісно, вирішили поспілкуватись. Михайло розповів, що сьогодні від’їжджає за кордон, тому друзі, щоб він не забував своє коріння, подарували йому вишиванку. "Виявляється, вони і зараз не так дешево коштують. Цю вони придбали у майстрині за 300 гривень", - розповів він. Тож, виходить, молодик не надто задумувався над тим, яке вона має значення для нього. Так, зробити приємне друзям, - напевне, це єдине його бажання.
А от Марина на запитання, чому вона сьогодні одягла вишиванку, відповіла: "По-перше, мені подобається вишиванка, вона багато що символізує. Наприклад, кожному регіону притаманні свої кольори; кожен орнамент несе в собі певне смислове послання. Я вважаю, що зараз є дуже гарною модою одягати вишиту сорочку, приміром, з джинсами. Це водночас і сучасно, і добре для підтримки та збереження культури і традицій свого народу. Взагалі, добре, що молодь свідомо це робить, їй ніхто цього не нав’язує. А ще сьогодні триває етнофестиваль "Країна мрій", який організував Олег Скрипка. Дрес-кодом на більшість організованих ним заходів є саме вишиванка. Зараз на мені - вбрання моєї бабусі, яке вшили до мого розміру. Воно з Рівненщини". Напевне, це вже дійсно "небайдужа" українка, яка з гордістю одягла вишиванку.
Поцікавилися ми думками з цього приводу і в фронтмена гурту "ФлайzZzа" Тіми, який бере участь у музично-інтерактивних акціях руху "Не будь байдужим!", на що він відповів: "Мені дуже приємно помічати таку гарну тенденцію повернення до традицій, приємно, що тепер вишиванки не забудуть, вони не пилитимуться в музеях, а їх час від часу молодь одягає. Тобто, національний одяг знаходить своє призначення... Дійсно, створюється така етномода, і це спроба самоідентифікувати себе як українця. Але й тим, хто просто завітає в Україну, також хочеться одягти наше національне вбрання. Звісно, що часто насміхаються з людей у вишиванках, але гадаю, що згодом таких людей ставатиме все менше, а тих, хто керується духом патріотизму - побільшає… І добре, що молодь свою позицію підтверджує не лише думками чи словами, а й одягом".
А ще ми заглянули за кордони нашої держави. Адже не так важливо жити на її території, відчувати себе українцем можна і за її межами. Наших співвітчизників в інших країнах проживає понад шість мільйонів. Знайома з Івано-Франківська Марія, яка навчається у Канаді, надіслала нам свій знімок у вишиванці, на якому вона на культурному фестивалі діаспор Канади "Мозаїка", що проходив протягом чотирьох днів (з 30 травня) у Реджайні. Щороку діаспори, які проживають у місті, представляють на цьому фестивалі свої культури. Спеціально для цього кожній з них виділяють павільйон, у якому і відбуваються всі заходи. А всі бажаючі мають можливість ходити від павільйону до павільйону, дивитися виступи народних ансамблів і куштувати національні страви...
"Цього року я вперше виступила на цьому фестивалі і була волонтером в українському павільйоні. За статистикою, український павільйон був і залишається найбільшим за площею і кількістю відвідувачів. Всі представники української діаспори, - і ті, що прибули сюди недавно, і ті, що проживають тут давно, і ті, хто народився тут, - були у вишиванках. І я, звісно, також. Для мене вишиванка - це приналежність українській культурі і народу, навіть десь далеко за межами України. Знаєш, всередині просинається якась гордість за те, що ти українка. Адже наш народ тут знають, люблять і дуже поважають", - розповіла Марія. "Також не можна не помітити, що наші національні традиції тут вшановують набагато більше, ніж в самій Україні. Діти з самого малечку танцюють в українських ансамблях, у кожній родині з українським корінням є вишиванки, писанки і багато інших національних атрибутів", - додала вона.
Не обійшли стороною і більш доросле покоління. Так, керівницю Київського музею імені Олени Теліги в середній школі №97, яка носить ім’я письменниці та знаходиться на однойменній вулиці, Ліну Іванівну Єрмолаєву зустріли біля Інституту педагогіки АПН України. У вишиванці її можна побачити дуже часто. Вона вважає, що національний одяг надає їй натхнення у справах. Поступово бесіда з вишиванок перекинулась на музейні справи. Наша співбесідниця розказала, що є у їхньому музеї унікальний фільм про зустріч співробітника Державного музею літератури К.Криворучко з подругою Олени Теліги - видатною українською письменницею Наталією Левицькою-Холодною, який був відзнятий у Торонто (Канада) в 1998 році, та фрагмент фільму про уточнення місця загибелі в Бабиному Яру від дослідника Віктора Киркевича.
Але найбільше вразило нашу "небайдужу" редакцію те, що люди, з якими ми познайомились під час роботи над статтею, важко назвати "пересічними". Всі вони були дуже цікавими особистостями, які могли розповісти багато цікавого про історію, культуру та традиції українського народу. Кожен з них цінує своє минуле і прагне покращити сучасну ситуацію в країні, - хоча б тим, що підтримає її національні пориви. Філософія бунту спрямовує їх у вірному напрямку - до витоків, на яких вони будують нову культуру.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Вишиванка формує націю
Світ:
Багатьох українців останнім часом хвилює питання: чи сучасна культура перебуває на порозі створення нової моделі, а чи повертається до своїх витоків, до суто національного? Це питання з’явилось на хвилі популярної тенденції вшанування своєї історії та активного поширення нової молодіжної субкультури, яка змінює погляди суспільства і є певним проявом нового мислення. Молодь, небайдужа до всього власне українського, створює нову моду на одяг, музику і уподобання, розширює свій вплив на інші верстви населення. Тож, ми вирішили з’ясувати, що ж надихає її повертатися до своїх витоків і, таким чином, будувати нову генерацію... Для цього наш кореспондент вийшов на вулиці столиці та у глобальну мережу Інтернет у пошуках хлопців та дівчат у вишиванках...
І... почув абсолютно полярні пояснення укорінення нової "вишиванкової моди"... "Це патріотично!"; "Це одяг для душі, який слід одягати у особливих випадках"; "Це святковий одяг"; "Мені подобається національний одяг"; "Я так одягають на етнофестивалі"; "Стилізована осучаснена вишиванка в поєднанні з джинсами - це круто"; "Це просто мій стиль"; "Я цю вишиванку вишила сама, тому вона для мене особлива"; "Мені подарували друзі, щоб я пам’ятав своє коріння"; "Це моєї наша сімейна реліквія, її вишила прабабуся, яка була кращою майстринею у районі"; "Це особливість українського народу, і я, як українець, прагну її підкреслити. Це мій виклик!"...
Але хотілося розібратись докладніше... І, побувавши на днях у кнайп-клубі "Купідон", ми зустріли там одразу двох молодих осіб в українських національних вишиванках. Звісно, вирішили поспілкуватись. Михайло розповів, що сьогодні від’їжджає за кордон, тому друзі, щоб він не забував своє коріння, подарували йому вишиванку. "Виявляється, вони і зараз не так дешево коштують. Цю вони придбали у майстрині за 300 гривень", - розповів він. Тож, виходить, молодик не надто задумувався над тим, яке вона має значення для нього. Так, зробити приємне друзям, - напевне, це єдине його бажання.
А от Марина на запитання, чому вона сьогодні одягла вишиванку, відповіла: "По-перше, мені подобається вишиванка, вона багато що символізує. Наприклад, кожному регіону притаманні свої кольори; кожен орнамент несе в собі певне смислове послання. Я вважаю, що зараз є дуже гарною модою одягати вишиту сорочку, приміром, з джинсами. Це водночас і сучасно, і добре для підтримки та збереження культури і традицій свого народу. Взагалі, добре, що молодь свідомо це робить, їй ніхто цього не нав’язує. А ще сьогодні триває етнофестиваль "Країна мрій", який організував Олег Скрипка. Дрес-кодом на більшість організованих ним заходів є саме вишиванка. Зараз на мені - вбрання моєї бабусі, яке вшили до мого розміру. Воно з Рівненщини". Напевне, це вже дійсно "небайдужа" українка, яка з гордістю одягла вишиванку.
Поцікавилися ми думками з цього приводу і в фронтмена гурту "ФлайzZzа" Тіми, який бере участь у музично-інтерактивних акціях руху "Не будь байдужим!", на що він відповів: "Мені дуже приємно помічати таку гарну тенденцію повернення до традицій, приємно, що тепер вишиванки не забудуть, вони не пилитимуться в музеях, а їх час від часу молодь одягає. Тобто, національний одяг знаходить своє призначення... Дійсно, створюється така етномода, і це спроба самоідентифікувати себе як українця. Але й тим, хто просто завітає в Україну, також хочеться одягти наше національне вбрання. Звісно, що часто насміхаються з людей у вишиванках, але гадаю, що згодом таких людей ставатиме все менше, а тих, хто керується духом патріотизму - побільшає… І добре, що молодь свою позицію підтверджує не лише думками чи словами, а й одягом".
"Цього року я вперше виступила на цьому фестивалі і була волонтером в українському павільйоні. За статистикою, український павільйон був і залишається найбільшим за площею і кількістю відвідувачів. Всі представники української діаспори, - і ті, що прибули сюди недавно, і ті, що проживають тут давно, і ті, хто народився тут, - були у вишиванках. І я, звісно, також. Для мене вишиванка - це приналежність українській культурі і народу, навіть десь далеко за межами України. Знаєш, всередині просинається якась гордість за те, що ти українка. Адже наш народ тут знають, люблять і дуже поважають", - розповіла Марія. "Також не можна не помітити, що наші національні традиції тут вшановують набагато більше, ніж в самій Україні. Діти з самого малечку танцюють в українських ансамблях, у кожній родині з українським корінням є вишиванки, писанки і багато інших національних атрибутів", - додала вона.
Але найбільше вразило нашу "небайдужу" редакцію те, що люди, з якими ми познайомились під час роботи над статтею, важко назвати "пересічними". Всі вони були дуже цікавими особистостями, які могли розповісти багато цікавого про історію, культуру та традиції українського народу. Кожен з них цінує своє минуле і прагне покращити сучасну ситуацію в країні, - хоча б тим, що підтримає її національні пориви. Філософія бунту спрямовує їх у вірному напрямку - до витоків, на яких вони будують нову культуру.
Олена Паламарчук
Знімки з власного архіву
----------------------------------------------------
В тему:
Офіційний сайт акції “Не будь байдужим!”
Проект Сенсар: мова, одяг, лінукс
Шалений успіх "Вечорниць"
Рекорд 'Гінеса' з вишиванками у Рівному
Крамниця “Рідна мода”
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков