Життя у «червоній зоні» ― життя у підпіллі

Про це розповіла терполянка Валентина Кузь Оксані Расуловій, журналістці LB.ua.

Вона працює HR і product-менеджеркою у місцевій дизайн-агенції. До офісу приходить лише на важливі заплановані зустрічі, тож карантин не так вплинув на роботу, як на відчуття реальності.

Ще одна тернополянка працювала в івент-сфері і має багато знайомих серед місцевих музикантів. За час карантину закрилися два легендарних заклади, де влаштовували концерти, а також репетиційна база. 

Щоб ця сфера не завмерла, влаштовують вечірки «Тепер тут» ― організатори просто ставлять посеред парку колонки та пульт, люди приходять танцювати. У лісах влаштовують рейви з обмеженою кількістю гостей, які намагаються дотримуватися дистанції, іноді танцюють у масках. 

Репетиційну базу закрили, бо власник не мав коштів сплачувати рахунки за електроенергію. Замість неї відкрили нову ― далеко від центру міста, але у великому приміщенні. Там проводять онлайн-концерти, впускають у студію лише по чотири людини, щодня мають певні години для прибирання і дезінфекції всього приміщення. 

Вона відзначає, що має відчуття, що це нікому не потрібно. Ніби людей викидають за борт їхнього ж корабля. 

Оксана Камінська ― операційна директорка івано-франківської мережі «23 ресторани». У власності мережі ― шість закладів, ще один ― міський ресторан Urban Space 100 ― в управлінні. Загалом у них працює 160 людей. Під час весняного карантину разом з іншими власниками та власницями бізнесу мережа долучилися до допомоги лікарям. 

Оксана вважає, що політика локдауну у випадку, коли не проводять достатньо тестів і не відстежують контакти, завдає більше шкоди, ніж користі. Ресторатори Івано-Франківська створили петицію з проханням послабити рекомендації. Також у мережі відкрили літні майданчики й готуються юридично відстоювати своє право на роботу, адже вважають заборону неконституційною. 

― Ми не хочемо бути проти влади, ― каже жінка. ― Але з такою роботою ми навіть «в нуль» не виходимо. Ми за власний кошт тестуємо працівників, закупили достатньо масок і антисептиків, не виводимо на роботу тих, хто хоча б трохи погано почувається. Ми збільшили відстань між столиками, зменшили посадку, але все одно не можемо працювати тільки на самовивіз чи доставку. 

Поки що вдається не звільняти людей. Але втриматися на плаву подекуди складніше, ніж під час весняних заборон: якщо тоді орендодавці йшли на поступки, бо всі сподівалися, що карантин не триватиме довго, то тепер домовитися складніше. Усі ресторани мережі наразі сплачують 100% вартості оренди, хоча отримують заледве 50% від докарантинного прибутку. До прикладу, влітку, ще до введення адаптивного карантину, заклади були заповнені на 80-90% від звичних показників. 

Найбільший острах викликає кінець жовтня і листопад ― зазвичай це найменш прибутковий період, а в таких умовах він може стати критичним. 

― Ми з іншими рестораторами міста порахували, що закритися на два тижні для половини закладів Івано-Франківська означає закритися назавжди, ― розповідає Оксана. ― Це ж більше тисячі людей без роботи. У нас не промислове місто ― ми побудовані на малому і середньому бізнесі. Ми навіть не просимо пільг ― просимо тільки не заважати нам працювати. Зараз головне ― втримати робочі місця, а не прибуток. 

Поки що школи міста не працюють, але з кінця вересня батькам пропонують відновити навчання ― наразі без деталей, але Оксана підозрює, що буде як з дитячими садочками: батьки напишуть заяву, що всю відповідальність за здоров’я дитини беруть на себе.

Дистанційне навчання: важко і батькам, і вчителям

Оскільки мер Тернополя і міська рада відмовилися виконувати рекомендації щодо карантину в «червоній зоні», школи та дитячі садочки продовжили працювати. Школу, де навчалася Валентина, поліція вже оштрафувала, на директора склали адміністративний протокол. 

Проте в більшості міст, що потрапили до «червоної зони», заклади освіти все-таки не працюють. Ірина (ім’я на її прохання змінене), вчителька біології в одній з районних шкіл, каже, що до дистанційного навчання готувалися і морально, і технічно, проте не очікували, що змінити формат доведеться так швидко. 

― Під час першого карантину вчителі вже опанували потрібні програми, звикли, створили різні підходи, ― розповідає жінка. ― Тоді на це пішло два тижні, а зараз ми простіше перелаштувалися. ― Ми пропонуємо дітям допомогу ― це безкоштовно, навіть не репетиторство, ― каже Ірина. ― Закриваємо очі на запізнення або відсутність на онлайн-уроці. Батьки часто телефонують, щоб щось уточнити, перепитати. Так, це теж навчання, але ми не можемо показати щось на таблиці, намалювати на дошці, викликати для відповіді. Діти ж не можуть працювати за інструкцією. Ірина й сама має сина, тож з власного прикладу знає, наскільки складно батькам. 

Руслана працює у музичній школі в Калуші. Місто вперше потрапило до «червоної зони» у вересні. Жінка викладає гру на скрипці, і каже, що інструмент складно опанувати, коли поруч немає наставника чи наставниці ― потрібен фізичний контакт і підказки. 

― Під час навчання я можу сама легенько повернути смичок або ж показати, як повинні працювати м’язи руки, ― розповідає жінка. ― А дистанційно це неможливо зробити. Важливо відчувати дитину, адже вона не просто вчиться музиці ― вона таким чином вивчає світ. 

Під час весняного локдауну, каже Руслана, колеги ще панікували та не уявляли, як можна працювати віддалено. У серпні ненадовго вийшли на роботу, налаштували та відремонтували дітям скрипки, забрали додому потрібні ноти ― і знову втрапили на карантин. 

Фото: facebook Чернівецької обласної державної адміністрації

Дирекція строго дотримується карантинних рекомендацій, тому вчителів і вчительок, що проводитимуть заняття у звичному режимі, штрафуватимуть.

 Заборони в Чернівцях обходять

Кав’ярні та ресторани продовжують працювати ― хто на літньому майданчику, а хто і зовсім впускає гостей у зал. Продовжують святкувати весілля на кількасот людей, ― розповідає чернівчанин Ярослав. ― Навіть якщо ресторан здається закритим, це не завжди так ― гості заходять через кухню або «чорний хід».

Ярослав каже, що всі розслабилися в червні: тепер рідко кого можна зустріти на вулиці в масці, а кав'ярні та центр міста людні. 

― Навесні ми ще сподівалися, що кілька місяців потерпимо і все владнається. Бо ж це б’є не тільки по кишені, а й по емоційному стані. 

Ярослав каже, що на автовокзалі взагалі немає відчуття, що в місті ― карантин. Так само порушують правила і міські перевізники. Комунальний транспорт ― у Чернівцях це тролейбуси ― дійсно перевозить пасажирів і пасажирок лише зі спеціальними перепустками. Такі видають людям, що працюють у важливих для функціонування міста сферах ― наприклад, у медицині чи комунальних підприємствах. 

Проте приватні перевізники-маршрутки правил не дотримуються і впускають у салон усіх. Єдине обмеження ― маска на обличчі та сидячі місця. Вартість проїзду підвищили на дві гривні. 

Про підвищення цін на перевезення згадує і Любов з Ніжина. Місто опинилося у «червоній зоні», а район ― у помаранчевій. Тож виїхати за межі Ніжина можна хіба що власним транспортом. 

У перший день перебування міста в «червоній зоні» приватні перевізники зібралися, щоб відвезти людей до сусіднього села. Зазвичай квиток на такий рейс коштує до 20 гривень. На виїзді з міста їх зупинила й оштрафувала поліція ― більше автобуси не вирушали в дорогу. Проте власники автомобілів підбирають подорожніх ― така поїздка коштує у 10 разів дорожче, ніж автобусна у докарантинні часи.