Знайшовся прапор 14-ї гренадерської дивізії військ СС «Галичина» – першої Української Дивізії УНА

Сенсаційний лот виставили на зльоті колекціонерів в США. Прапор першої стрілецької дивізії. Спершу ми не зрозуміли, а потім, проконсультувавшись, виявили, що в США вигулькнув прапор відомої дивізії "Галичина"! Деталі поки що невідомі. Прапор виготовили в останні місяці війни, коли дивізію перейменували.

Коментар з форуму Українського геральдичного товариства:

"Цю емблему створили спеціально для дивізії "Галичина". Німці забороняли в Генерал-губернаторстві використовувати Тризуб (був дозволений у Райхскомісаріаті Україна). На емблему вони хотіли якийсь символ, що мав "німецькі корені". Тому взяли три корони – це був ще від ХVІІ ст. претензійний герб для Галичини імператорів Священної Римської імперії німецького народу, які були також і угорськими королями (в угорській претензійній титулатурі числився і титул "короля Галичини та Лодомерії"). Цікаво, що на самих українських землях такий герб зовсім не вживавася. Після приєднання Галичини до Австрійської монархії 1772 р. ці три корони використовувалися до початку ХІХ ст. як краєвий герб Галичини.

Оскільки українська сторона наполягала на українському символі, то з огляду на заперечення німцями Тризуба запропонували лева. Як результат ці символи – лева та три корони – поєднали в одній емблемі".

Ось ще цікава цитата:

Павло Шандрук народився в 1889 році у селі Борсуки Крем'янецького повіту на Волині (нині – Тернопільська область). В 1911 р. закінчив Ніжинський історико-філологічний інститут ім. князя Безбородька, а відтак вступив до Олександрівського військового училища, яке успішно закінчив в 1913 р. Під час Першої світової війни – штабс-капітан російської царської армії. Учасник Визвольних Змагань 1917-1921 рр. Полковник Дієвої Армії УНР. З початку квітня 1920 року – командир бриґади 3-ої Залізної дивізії Корпусу Запорожців, і разом з польською армією брав участь у поході на Київ ("Wyprawa Kijowska"). Після відступу наддніпрянської армії за Збруч у листопаді 1920 року був інтернований в Каліші, Польща. Павло Шандрук – співзасновник військового журналу "Табор" та редактор збірника "Українсько-московська війна в 1920 р. в документах" (1933).

В 1925 році дістає ранґу генерала-хорунжого від екзильного уряду УНР, а в 1927 – призначений начальником штабу при його Міністерстві Військових Справ. 1928 року на доручення уряду разом з групою українських старшин пішов до польського війська як контрактовий старшина (до 1938 року було 57 українських контрактових старшин в польській армії, 2 – у французькій, й по одному у фінській і турецькій арміях) для підвищення кваліфікації. В 1936 р. був прийнятий до Академії Генерального Штабу Війська Польського, яку успішно закінив в 1938 р. Перед початком Другої світової війни дістав командування 28-ою бриґадою польської армії, відзначився у боях проти німців під час Вересневої Кампанії ("Kampania Wrześniowa"), і був нагороджений найвищим орденом Польщі Virtuti Militari від польського екзильного уряду в Лондоні, а також почесною шаблею (дарунок польських офіцерів).

Поранений дістався в німецький полон; звільнений в 1940 році.

Під час німецько-совєтської війни проживав на польських землях в Генеральній Губернії (Skierniewice).

Будучи позапартійним і далеким від політики, генерал Шандрук, на доручення уряду УНР і президента Андрія Лівицького особисто, в 1945 році очолив Український Національний Комітет, підтримуваний всіма українськими політичними партіями (уенерівці, гетьманці, мельниківці і бандерівці). Вже в лютому 1945 року комітет почав активну роботу.

В березні 1945 року німецький уряд визнав УНК як офіційного репрезентанта українців (в тому велика заслуга Павла Шандрука особисто) і союзну сторону у війні. Уряд УНР підвищив Шандрука до генерала-поручника, і з цим він приступив до формування Української Національної Армії (УНА), до якої мали увійти всі українські формації по німецькому боці фронту (понад 220 тис. вояків).

В кінці квітня 1945 року генерал Шандрук як командант УНА відвідав Дивізію "Галичина", що стояла тоді на фронті в Австрії. Дивізійники з великим ентузіазмом вітали свого генерала. 28 квітня відбулося урочисте складання присяги на вірність Україні – так постала 1-ша УД УНА.

Перед закінченням війни Українська Національна Армія складалася з 1-ої дивізії УНА (14-та дивізія СС "Галичина"), 2-ої дивізії УНА (протипанцерна бриґада "Вільна Україна" + бриґада майора Пітулея), наземних частин, які включали парашутистів ("Група Б" під командуванням ген. Тараса Бульби-Боровця), поліційних батальйонів, українського персоналу Люфтваффе, та деяких інших частин. Були плани щодо прилучення УВВ (Українське Визвольне Військо – понад 120 тис. вояків), а також кубанських козаків і навіть грузинської національної частини.

Завдяки старанням генерала Шандрука Дивізія "Галичина" – 1-ша дивізія УНА не була видана на розправу большевикам, незважаючи на всі їхні домагання. Давні зв'язки Шандрука з польськими генералами, а зокрема особисте його знайомство з відомим ген. Владиславом Андерсом – організатором польської екзильної армії (де, до речі, було бл. 20 тисяч вояків-українців у Другому корпусі), дозволило деяким дивізійникам (польське джерело подає 176) уникнути навіть довгого сидіння в англійському полоні в Італії після закінчення війни – вони перейшли до армії ген. Андерса, що вважалася "аліянтською". За свої заслуги для українських вояків Павло Шандрук був підвищений до ранґи генерала-полковника.

Після закічення війни генерал Шандрук жив у Німеччині, а в 1949 році виїхав до США, де оселився в місті Трентон, Нью-Джерзі. Написав спогади з воєнної історії "Arms of Valor" (1959).

Помер в лютому 1979, на 90-му році життя. Похований на українському цвинтарі у Бавнд-Брук. Джерело: http://www.galiciadivision.com/personalities/

І Вікіпедія: Наприкінці 1944 р. німці запропонували українцям створити Український Національний Комітет (УНК) у якості представника українського народу. Але при цьому німці наполягали на тому, щоб УНК був складовою частиною російського "Комітету Визволення Народів Росії", очолюваного генералом Власовим, від чого українці рішуче відомовилися.

12 березня 1945 р. німецький уряд визнав УНК на чолі з генералом Павлом Шандруком єдиним представником українського народу з правом організації Української Національної Армії (УНА). Командуючий УНА 15 березня був призначений П. Шандрук, начальником штабу – генерал О. Валійський, а 17 березня стало початком формування УНА.

До складу регулярних частин УНА повинні були увійти: – дивізія "Галичина", котра з 19 квітня 1945 р. отримала назву "1-а Українська Дивізія УНА" (1 УД УНА); – всі українські добровільні формування, що входили до складу різних німецьких частин і носили з 1943 р. назву "Українське Визвольне Військо" (УВВ); – добровольці із числа військовополонених українців і цивільних робітників у Німеччині; – батареї протиповітряної оборони, сформовані з української молоді. 7 квітня 1945 р., коли Радянська Армія вже захопила східні передмістя Берліну, генерал Шандрук виїхав у 1-у УД, яка знаходилася на фронті в районі Фельдбаху і прибув туди 18 квітня. Він представив штабу майбутнього нового командира дивізії, а поки – начальника штабу, генерала Михайла Крата.

25 квітня частини дивізії були приведені до присяги на вірність Україні. 7 травня, дізнавшись про неминучу капітуляцію Німеччини о 1-й годині ночі 9 травня, генерал Шандрук наказав дивізії відійти з лінії фронту не пізніше 8 травня, форсованим маршем перейти за р. Мур в зону окупації західних військ. Дивізійні сапери налагодили міст через ріку, яким скористалася не тільки дивізія, а й відступаючі німецькі та угорські частини. Радянські війська в районі Юденбургу танковим ударом розсікли дивізію на дві частини. Незважаючи на це, основна частина дивізії опинилася в англійській окупаційній зоні в районі Тамсвега, а командування УНА і менша частина 1-ї УД були інтерновані американцями в Радштадті.

Біля 12 тис. чол. із складу дивізії "Галичина" були переміщені англійцями в табір для інтернованих в м. Шпиталь, а звідти – до Італії, де вони знаходилися в таборах у Белларії, а з листопада 1945 по травень 1947 рр. – в Ріміні. У травні-червні 1947 р. всі українці, за винятком 1052 чоловік, що виявили бажання повернутися до СРСР, і 176, що перейшли у 2-й польський корпус генерала Андерса, були перевезені до Англії. Там їх розмістили у таборах військовополонених, де задіяли до сільськогосподарських робіт до повного звільнення наприкінці 1948 р. Колишні вояки дивізії після звільнення роз'їхалися по всьому світу – у США, Канаду, Австралію, Аргентину.

На відміну від інших підрозділів, сформованих з колишніх радянських громадян, військовослужбовці "Галичини" не були видані радянському уряду, що деякі історики пояснюють впливом Ватикану.

Українська Національна Армія виникла у самому кінці війни, була визнана німецьким урядом. Скоріше за все, встигли виготовити символіку, прапори. Враховуючи те, що дивізія "Галичина" була основною боєздатною одиницею УНА, вона повинна була першою отримати і новий прапор. Цю версію підтверджує інший бік прапора – червоний з нацистською свастикою. Ймовірно, просто взяли стандартне полотнище... Сумнівно, аби хтось би ризикнув виготовити такий прапор після війни... Значить, хтось з командирів чи бійців таємно переховував прапор, переправивши до США.

Версій може бути багато. Зрозуміло, потрібні дослідження, експертизи, більш детальні фотографії. Поки маємо дві випадкові світлини.

Ми почали власне розслідування. Намагаємося встановити особу продавця. Хочемо отримати інформацію про історію прапора, його шлях. Полотнище однозначно зберігалося у родині якогось ветерана, і можливо потрапило до антикварів вже після смерті власника.

Тут почнеться полювання. Це вже зрозуміло. Якщо прапор справжній, то... Занадто багато найрізноманітніших людей, структур, організацій з різних країн зацікавленні в отриманні прапора.

У світі стрімко поширюється мода на речі епохи Третього Рейху. Спостерігається велика цікавість до тих подій. Відповідно і ціни... Будемо відслідковувати розвиток подій.

Прикметно, що наша міжнародна команда вже кілька місяців розслідує дивні знахідки гітлерівської Німечини. Наш представник у Мюнхені знайшов картини зловісного доктора Менгеле, нині досліджує загадковий бункер СС в Альпах. Ми писали про спадок кубанських і донських козаків, що воювали на стороні нацистів. Продовжується епопея з скарбами ставки "Вервольф", танками- сейфами. Мікроскопічними дозами отримуємо інформацію про схрон СБ ОУН з архівом Аненербе від колишніх офіцерів радянських спецслужб. Географія вражає. Рівень знахідок – теж. Нині – дивізія "Галичина". Прапор.

Пройшовши добрий десяток подібних розслідувань, ми вже нічому не дивуємося. Гра йде на дуже високому рівні. В одному ми переконані впевнено – фотографії залишаються у нас...

Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України", Президент Музею слідопитів 

Присяга вояків куреня УВВ. Міус-фронт, 1943, Донбас.