Днями Борис Данилович завітав до Рівного. Ця людина відкрита, щира у спілкуванні, а тому й нашим читачам буде цікаво послухати його розповідь про життєві перипетії, що не поступаються за інтригою й таємністю латиноамериканським серіалам. Скоропадський–Тугай–Бей каже, що результати експертизи ДНК підтверджують його гетьманське походження на 74 відсотки. А в Україні він — ні багато ні мало — хоче відродити Гетьманат, тобто монархічну форму влади.

— Пане Борисе, ви народилися в Канаді, прожили там велику частину свого свідомого життя, а тепер приїхали в Україну з упевненістю, що повернулися на Батьківщину...

— Скільки себе пам’ятаю, завжди почувався українцем. Переважна більшість повоєнних українців–емігрантів, віддаючи дітей до суботніх українських шкіл, щоб ті не забували своїх коренів, при цьому завжди наголошували, що Канада — це нова батьківщина, звикайте до неї, тут будете жити. Моя ж мама завжди мені казала, що ми на чужині, а наша батьківщина — Україна. Щосуботи я відвідував українську школу, закінчив курси українознавства, був у «Пласті», ходив щонеділі до церкви. На канадському державному радіо, де є українська програма, виграв «Кобзар» за читання віршів Шевченка. І коли у 2006 році я сказав мамі, що їду в Україну і, мабуть, її більше ніколи не побачу, вона розплакалася й щиро зраділа цьому. Сказала: їдь туди, де я не могла жити 62 роки свого життя.

На жаль, у Канаді в мене нікого не лишилося. Мама померла через шість тижнів, як ми поїхали. Я не встиг на її похорон. Для себе вирішив: мамина робота закінчилася, моя — зачалася.

— Ви маєте на увазі продовження діяльності гетьманського роду Скоропадських?

— Так. Керівництво нашої держави за 17 років незалежності не зробило і п’яти відсотків того, що мій дід Павло Скоропадський зробив у 1918–му за сім з половиною місяців. Отож мої перші кроки — говорити з народом, розповідати їм про другий Гетьманат, діяльність Павла Скоропадського та його родини, щоб люди мене зрозуміли.

Мій фундамент ставиться для побудови Третього Гетьманату. Так як будуєш будинок: потрібен сильний підмурівок, щоб споруда витримала бурі, грім і блискавки. Я відродив гетьманський дім Скоропадських, написав маніфест, мав звернення до народу з нагоди 90 річчя проголошення Гетьманської держави. Засновую фонд «Дім Скоропадських». Моя підтримка — це звичайні українці. Кожного місяця усе більше людей цікавляться цією справою. І стає трохи легше.

Найбільше мені допомагають три гілки нашої влади через їхню діяльність. Подивіться, що твориться у Верховній Раді. Якби вони дбали про народ і він був втішений, то я би з вами тут на цю тему не розмовляв...

— Як так сталося, що ви лише в зрілому віці дізналися про свій родовід?

— Мій тато Данило Скоропадський був отруєний КДБ 22 лютого 1957 року в Лондоні. Тоді дядько мами — полковник Порфирій Силенко, який був консультантом і приватним секретарем мого батька, порадив їй залишитися в Канаді, змінити прізвище і заховати мене. Згодом сам емігрував туди ж і жив разом із нами. Коли мені було 22 роки, він раптово помер від раку печінки і не встиг нічого мені розповісти, хоча мамі говорив: скажеш синові про все в дорослому віці. У мами теж були сумніви, чи я вже є дорослий. Вона відкладала цю розмову, бо просто боялася. Але коли важко захворіла, то, щоб не взяти цю таємницю до могили, розповіла спочатку про моїх діда й батька моїй дружині. Я прийшов із роботи, а моя Ірочка, тримаючи фото батька, сказала, що його прізвище зовсім інше, ніж я знав до цього. І коли назвала прізвище «Скоропадський», воно мені нічого не говорило, бо там, як і тут, нічого не вивчають про Гетьманат.

Я почав самостійно цікавитися історією, багато що мені стало ясним. Я почав дещо розуміти із сказаного мені раніше старшими людьми. Щасливий той чоловік, котрий хоч у 44 роки дізнається, хто він є, чому прийшов у цей світ, знає, що має робити, та йде і робить.

— Пане Борисе, щойно ви з’явилися в Україні, пішли розмови, що ваша причетність до гетьманського роду є надуманою. Не визнає вас і тітка Олена Отт–Скоропадська із Цюриха — єдиний, як вона вважає, нащадок Скоропадських.

— Від пані Олени цього особисто ніхто не чув, і про це в неї потрібно запитати. Чому їй стало недобре, коли я дізнався про своє походження, я не знаю. Адже про мене вона знала від народження. Чому їй стало зле, коли я приїхав в Україну і почав говорити про велич нашого народу, рід Скоропадських, розповідати про другий Гетьманат, я не знаю.

Я маю необхідний доказ свого походження: персональні речі, фотографії, іншу приватну інформацію. У 2005 році зробив аналіз ДНК з офіційними протоколами моєї крові, крові моєї матері й оформленими протоколами крові рідної сестри Данила Скоропадського — Олени Скоропадської–Отт. Маю 74 відсотки ймовірності, що ми з нею родичі.

А те, що навіть зовні я дуже подібний до діда, заперечити ніхто не може. Нині працюю над цим питанням і незабаром поставлю на цьому крапку. Мені часто говорять, що, коли патріоти хочуть щось зробити для України, їм заважають. Я комусь заважаю. Заважаю тим, які не хочуть бачити здорову, могутню, самостійну, незалежну Україну.

— Як ви обжилися в Україні після переїзду з–за океану?

— Ось уже незабаром буде два роки, як ми проживаємо в Україні. Нині родина — дружина Ірина (сама з Городенки Івано–Франківської області), сини Данило та Максим — мешкають у Івано–Франківську. Я вирішив, що для моїх синів найкраще буде в Україні. Вони ходять до звичайної української школи. Данило, йому десять років, навчається в п’ятому класі; Максим має вісім років — у третьому класі. Ірина викладає англійську мову в одному з університетів Івано–Франківська.

Тут наші з Іриною діти мають велику родину — діда з бабусею, прабабусю, дядька бачать щодня. У дружини багато подружок, з якими навчалися, вони мають таких же дітей, тож спілкуються, гуляють разом. Нам, як сім’ї, тут краще.

Сини, звичайно, нудьгують за тими матеріальними речами, які мали в Канаді. Вони звикли, що ми там мали три машини, і мама їх скрізь возила, а тут — «маршрутка», тролейбус і все. Але я їх вчу, що важливіше на світі. І це добре, бо вони матимуть ?рунт під ногами. Змалечку ці діти знають, що вони — правнуки гетьмана, якого вони роду.

Максимчик почув, що я їду до Берестечка минулого червня і спатиму в шатрі з козаками, то попросив взяти його з собою. Як я міг відмовити? Він із захватом після подорожі розповідав про все однокласникам у школі. Отож мої козаки мають те багатство, якого я не мав у дитинстві.

---

В тему:

Борис Скоропадський у Рівному. Виконавча влада - за єдину гетьманську вертикаль

Борис Скоропадський: «Рідні мої Українці! Не зраджуйте Правді. Вона завжди лише одна»

1918: Другий Гетьманат проти ліберально-комуністичної республіки.

Три міфи про Другий гетьманат

Українську незалежну державу гетьмана Павла Скоропадського знищили соціалісти-масони

Гетьман Павло Скоропадський

Гетьманська модель: історичний досвід і перспективи

Перший Український корпус. Місце народження — Меджибіж

Третій Гетьманат

Хто такий Павло Скоропадський

Аудіозапис розмови з Борисом Скоропадським на Бі-Бі-Сі 23 лютого 2007 року:
частина 1 (7.14 Мб)
частина 2 (7.34 Мб)

Тиранія чи Гетьманат?

Нова Угода партії снайперів