Власне, ізраїльська політика стосовно України і привертає до себе якнайбільшу увагу. Звучать цікаві тези на зразок, що Україна допоможе Росії стати ближчою до Європи. Це значить, що Ізраїль також визнає «братерські» стосунки між нами та РФ, чи не так?. Але далі – більше. Виступаючи з лекцією у Кабміні, президент Перес порадив українцям забути про свою історію. «Якби мене українці спитали пораду, я б сказав: забудьте історію. Історія неважлива взагалі». Погодьтеся, щось подібне ми не раз чули й від північно-східного сусіда. Щоправда, з Кремля нам водночас нав’язували своє імперське бачення історії. І, здається, до України ще не надходили підручники з історії, розроблені в Тель-Авіві. То чому ж Перес сказав саме так?

Мабуть, політики першого рангу – керівники держав – ніколи не виголошують те, що не вигідно їхнім народам. Окрім декотрих, звичайно. Відтак, порада Переса українцям забути історію, вочевидь, в інтересах Ізраїлю. Чому? Надалі спробуємо розібратися, а для цього пильніше придивимося і до держави Ізраїль, і до самого Шимона Переса.

Перш за все, українська влада останнім часом здобула неабиякі успіхи у розвитку стосунків з єврейською державою. Мабуть, також не випадково саме з нею, бо, напевно, представники влади відчувають неабияку спорідненість з ізраїльтянами. Зрештою, і сам Шимон Перес не такий вже чужий українцям. Принаймні, його з впевненістю можна назвати земляком тих, хто досі вважає себе радянською людиною.

Шимон Перес народився у містечку Вишнява у 1923-му році, яке пізніше відійшло від Польщі до Білорусі. Саме там він провів перші десять років свого життя, після чого батько Шимона Іцхак Перський (справжнє прізвище нинішнього президента Ізраїлю) вивіз родину до Палестини. Як нам відомо, родина Януковича також походить із західної Білорусі. Тож вони з Пересом майже земляки. І знайти спільну мову не так уже й складно, особливо якщо зважити на той факт, що Шимону в дитинстві читали книжки, в тому числі й російською мовою.

А пам’ятаєте, як кілька місяців тому Віктор Федорович на прес-конференції назвав Ізраїль європейською країною? Чи випадково? Чи не тому, що вважає його прикладом для наслідування, як би це не звучало парадоксально, в євроінтеграційних прагненнях України? Тож, цілком імовірно, завівши дружбу із Пересом, Янукович надалі буде копіювати не тільки дії Кремля. Якщо так, то варто згадати, чим за останній час прославився Тель-Авів.

Отже, одразу пригадується, як керівник поліції Дубая вимагав арештувати прем’єр-мінстра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху та голову ізраїльської спецслужби «Моссад» Мейра Дагана за організацію вбивства на території емірату. Потім на думку спадає сумнозвісна історія з атаками мирних суден правозахисників, яких зброєю відганяли від подалі від Ізраїлю. А скільки інформацій про ізраїльсько-палестинські збройні конфлікти – їх без ліку. Відтак, прикладом демократії та цивілізованих способів розв’язання проблем Ізраїль аж ніяк не назвеш. Навпаки, це жорстка країна, готова щоразу хапатися за зброю, коли хтось бодай на міліметр порушив її інтереси. Але, стривайте, саме такою є й Російська Федерація, і саме таку країну прагне збудувати Янукович. Тож для україно-ізраїлького «братерства» на рівні влади жодних ідеологічних перешкод не існує.

Утім, не можна говорити про подібний потяг до «братерства» між українською та єврейською нацією. І справа навіть не в побутовому несприйнятті з боку українців, а у ставленні євреїв до українців як чи не до найбільших ворогів, про що неодноразово говорив, аналізуючи стосунки між обома народами, відомий український правозахисник Мирослав Маринович. Якщо повірити у щирість Шимона Переса, коли він закликає нас забути власну історію, то треба було би з’ясувати, чи він, керівник Ізраїлю, багато зробив для того, аби збити неприязнь євреїв до українців? Проте, інформації про діяльність Переса у цьому напрямку ми не маємо. А натомість можемо говорити про дещо інше.

Читати далі