Якщо зараз більшість українців батрачать на власній землі у своїй суверенній і незалежній Україні на чужих фабриках і заводах, то після прихватизації української землі спритними зайдами у свою власність, ми опинимось в якості кріпаків, які тішаться тим, що хоч і батрачать на чужих підприємствах і на чужій землі, так зате ж у своїй суверенній і незалежній державі – Україна, в якій нічого українського не залишиться окрім назви. Хто б не прийшов до влади – одразу починається черговий інформаційний процес обробки населення України про необхідність прихватизації української землі, основної і фундаментальної, в усіх вимірах – матеріальних і духовних, цінності української нації, яку оцінюють міжнародні лихварі у сорок міліардів доларів.

Змиритися зі становищем свійської тварини, в якому опинилися більшість українців, чи повстати проти тиранії влади аби реорганізувати життя в Україні, де пріоритетом визнавалися б громадська активність і предприємливість кожного громадянина, а не угодовство та пристосуванство, – у цьому питанні кожен має прислухатися до свого внутрішнього голосу, а не до телевізору чи інших ЗМІ.

Обговорювати в даній ситуації питання про нагальність активної участі в політичному процесі рідновірів України, чи може ще трохи почекати поки життя інших допече до точки кипіння аби заручитися їхньою підтримкою – це зволікання часу в екстремальній ситуації, що смерті подібно. Підтримає хтось Ваш заклик про нагальність політичного представництва рідновірів в політичному процесі України чи ні – це залежить від Вашої наполегливості і віри у власні сили.

Чи підніміться хтось у цю скрутну для України годину на боротьбу з її окупантами, чи буде чекати поки інші щось зроблять – це особисте питання духовної сутності кожної людини, на яке кожен і повинен дати власну відповідь перед Богом та своїми нащадками. Зі свого досвіду можу запевнити, що сили гравітації діють не лише в матеріальному світі, а й в духовному. Тому для того, щоб повести за собою людей, необхідно принаймні, умовно кажучи, встати з теплої печі, повірити у власні сили і почати щось робити. Це лише у казках нашої сусідки – Іванушка Дурачок, сидячі на печі, вирішує усі свої проблеми, а в інших націях зовсім інший погляд на життя. Хоча б той же Буратіно для того, щоб він з’явився на світ, тато Карло взявся обробляти колоду. Тож постає питання: наскільки світоглядні цінності, які змалечку нав’вязуються нам нашими окупантами, проникли у нашу ментальність?

Читати далі