Спочатку дізналися, що його визнали винним в інкримінованих злочинах та присудили п’ять років ув’язнення. Пізніше (яке диво!) стало відомо, що Дем’янюка відпустили на волю. Власне, після цього Інтернет заряснів коментарями різного роду українофобів на зразок: «Ось! Відпустили на волю нацистського злочинця!».

Зважаючи на те, що на особі Івана Дем’янюка десятиліттями робилася велика політика, мимоволі виникає запитання, а чи не саме такої реакції домагалася німецька Феміда? Адже ганебна необ’єктивність судового процесу в одній із «найдемократичніших» країн Європи була очевидна давно…

Що ж сталося насправді? Беремо на себе сміливість припустити, що оте вчорашнє судове рішення видане за сценарієм, подібним до ситуації з Юрієм Луценком в Україні. Колишній міністр внутрішніх справ, безглуздість обвинувачень проти якого та безпідставність «попереднього ув’язнення» також для всіх очевидні, після майже тритижневого голодування був відправлений до лікарні. Він у тюрмі? Ні. Хіба його звільнили? Ні. Українська каральна система лише зняла з себе відповідальність за можливі наслідки від голодування Луценка. А жодної, хоча б найменшої свободи, зважаючи на кількість охорони біля його палати, він, звісно ж не отримав.

Чи можемо провести аналогію зі справою Дем’янюка? За звинуваченнями та доказами, давно спростованими в Ізраїлі, Німеччина бере його під варту та тримає від 2009-го року аж до вчора. Дем’янюк наразі не голодував. Але він – 91-річна людина. Отож, тримати його під вартою – також наражати себе на ризик, що з ним станеться щось непоправне. Але німецька каральна система, як і українська у випадку з Луценком, не відступає. Попри те, що вину, як стверджують захисники Дем’янюка, довести так і не вдалося, його засуджують на п’ять років ув’язнення, але тут же, виявляється, відпускають з-під варти аж до рішення апеляційного суду. Коли буде цей суд, якщо Дем’янюк навіть не мав змоги подати апеляцію?

Та й звідки суддя знав, що він буде її подавати? А якщо (хоч адвокати вже заявили про інше) Дем’янюк взагалі не подаватиме апеляцію? Що буде? Без поданої апеляції наступний суд не має права розпочатися. Отож, якщо вірити останнім повідомленням, може виникнути така ситуація, коли, отримавши реальний термін ув’язнення, Дем’янюк залишатиметься на волі довіку?!

Звісно, ми можемо лише привітати Івана Дем’янюка із тим, що він бодай у такий спосіб зумів звільнитися із в’язниці. Проте, не можемо ще раз наголосити на неабиякій дивині, що є в цьому вироку. Якщо людину визнають винною у причетності до вбивства майже тридцяти тисяч євреїв, а потім звільняють, то це у Німеччині або має вважатися аж ніяк не важким злочином (абсурд!), або ж суд виніс такий вирок з якихось політичних причин. Винуватий Дем’янюк чи ні, але він має бути засуджений?

З іншого боку, Дем’янюка ж відпустили з-під варти, але аж ніяк не на свободу. Бо він, попри все, отримав не виправдальний вирок, а п’ять років ув’язнення і, таким чином, у будь-який момент може знову опинитися за гратами. Не забуваймо, що на низькому старті стоять іще обвинувачувані у буцімто скоєних ним вбивствах іспанців.

Таким чином, ця ганебна жуйка має перспективу продовжуватися доти, доки Іван Дем’янюк живий. А є вона, як ми вже неодноразово стверджували, нічим іншим, як висмоктаною з пальця справою проти України та українців, яких і тепер, особливо з Москви, звинувачують у всіх смертних гріхах, скоєних німцями та москалями під час Другої світової війни.

Дух волі