Тим не менш, в УРП не вважають це поразкою, адже, по-перше, збираються оскаржувати це рішення у судах вищих інстанцій, по-друге, справа набула широкого резонансу і виявила цілу низку проблем, про які в Україні з певних причин останнім часом майже не згадувалося.

Зараз ми маємо нагоду проаналізувати ситуацію та, принаймні, спробувати знайти відповіді на запитання:

- Чи дійсно проблема пам’ятників, а разом з нею і декотрі інші, як то питання історії, державної мови, цивілізаційного вибору тощо, котрі, як стверджують окремі політики, «лише відволікають громадськість від нагальних проблем», є настільки неважливими, щоб на їх обговорення можна було встановити мораторій?

- Чому львівська «патріотична» влада у тій ситуації опинилася на одному боці із комуністами?

- Куди рухалася наша країна в останні роки та де всі ми опинимося, якщо справжнє волевиявлення народу не змінить нинішньої тенденції «розвитку» держави Україна?

Отже, про все по порядку.

Реакція ЗМІ як лакмусовий папірець

Десятки посилань в Інтернеті з описом події з’явилися вже протягом півдоби після винесення вердикту, та дзвінки від журналістів з проханням прокоментувати ситуацію до заступника голови УРП Ростислава Новоженця, який став активним учасником судового процесу, приїзд знімальних груп з телебачення ще раз засвідчили неабияку актуальність теми. Тим часом сам позивач, Григорій Ангел, дещо скептично зауважив, що одразу після виголошення вироку до нього підходили журналісти, розповідали, що хочуть взяти у нього коментарі для зарубіжних, мало не світових ЗМІ, однак з усього було видно, що той «зарубіж» та «світ» знаходиться виключно в Російській Федерації.

Зрештою, пан Ангел не помилився. Аналізуючи те, як подавали різні видання інформацію, можна зробити однозначний висновок: справа про демонтаж «Монументу слави» у Львові вочевидь стала своєрідним водорозділом між україхнсько-європейською цивілізацією та так званим «русскім міром».

Так, з публікацій львівських Інтернет-видань «Західнет» і «Вголос» читач міг довідатися, зокрема, що Р.Новоженець вважає досягненням навіть таке завершення суду, адже це, за його словами, був перший в українській історії суд над Червоною армією. Ці та інші львівські видання докладно зупинилися на причинах подання позову, законних підставах та мотиваціях суду, коли він відмовив винести вирок на користь Г.Ангела. (Докладно про точку зору позивача та його опонентів можна прочитати ТУТ).

Чи не єдиним львівським медіа-ресурсом, якого, певно, «мало зацікавила» подія, стала найпотужніша на заході України корпорація «ZIK». Вісім рядків тексту, в якому лише згадано, що УРП програла суд. Прізвища Новоженець та Ангел взагалі не звучать, що, у принципі, лише викликало усмішку в благодійному фонді «Україна-Русь», який очолює Ростислав Новоженець. Тут зокрема, пригадали, що протягом останніх років «ZIK» не раз відмовлявся публікувати навіть безневинні анонси про заходи, організатором яких був Р.Новоженець. Тож на слово «новоженець» вони мають якесь табу? І кажіть після цього, що у Львові немає цензури!

Утім, чи не найбільш показовими стали публікації російською мовою. Іноді про ідейну спрямованість публікацій говорять самі заголовки. Наприклад: «Монумент Славы во Львове оказался не по зубам националистам». Показовими є також коментарі «переможців процесу». Наприклад: «Этот символ Победы над нацизмом станет отныне и символом победы над неонацизмом и украинским национализмом».

Отож, мешканці Львова, абсолютна більшість яких на попередніх виборах до органів місцевого самоврядування віддали свої голоси за партії та кандидатів у депутати, котрих щиро вважали патріотами-націоналістами, мають знати, що дехто їх уже «пабєділ».

Читати повністю ТУТ