Наближаються великодні свята. Господині відшуковують  рецепти пасок, нові візерунки писанок. Всі готуються святкувати воскресіння Хреста за давнім язичницьким звичаєм. І здавалося б уже цілком природнє поєднання традицій, які (якщо гарно поміркувати) і не суперечать одна одній, і ніяким чином не конфліктують. Проте ми бачимо гостре протистояння між представниками цих течій: християнства і язичництва (я не використовую термін релігія, бо вважаю, що релігія може бути лише одна. А християнство, язичництво та все інше – то лише шляхи, течії розуміння самої релігії).

Маючи здатність до глибокого аналізу, виявлення логічних зв’язків між подіями та на основі життєвого досвіду(хоч невеликого, але ж власного) я дійшов до висновку, що християнство – це найвища система знань у розумінні світу, ролі людини у Всесвіті, її зв’язку з Творцем. Біда лиш у тому, що більшість прихильників  християнства цього не розуміють.

Уявімо, що в початковій школі на уроці математики, вивчаючи трикутник, вимірюючи його кути за допомогою транспортира, вчитель намалював на дошці спосіб визначення цих кутів за допомогою тригонометричних функцій. Скільки учнів в класі зрозуміють його запис? Я думаю, що – жоден. Ці діти ще не мають того об’єму знань, який дає можливість зрозуміти тригонометрію. Частина класу може відкинути, проігнорувати даний розв’язок як щось незрозуміле і нелогічне, інша частина може прийняти той запис на віру, покладаючись на авторитет учителя. А потім ті, хто повірили, записали розв’язок собі у зошити і, ретельно його зазубривши починають кепкувати з тих, хто продовжує вимірювати кути транспортиром, не усвідомлюючи, що тригонометрію застосовують не тільки для розв’язку задачі з трикутником (вони навіть не здогадуються, що їй знаходять застосування у біології, хімії, оптиці, архітектурі, теорії музики, економіці, електроніці  – прикладів безліч). Алені ті, ні інші про те не дізнаються. Їм не буде на це часу. Вони загрузли у «війні косинуса і транспортира».

Тому я гадаю, що язичництво – це лише проміжна ланка у шляху до розуміння Всесвіту(звісно для тих, хто прагне зрозуміти). На певному етапі воно є логічним і послідовним, воно не дозволяє накопичувати в собі негативну енергію. На будь-яку кривду є відповідна реакція. Право помсти звільняє людину від поганих думок і тягаря образи. А щоб підставити ліву щоку, після того як дали по правій, треба мати неабияку духовну силу, мужність. Щиро пробачити набагато важче ніж помститися. А здатність бачити прекрасне у всьому живому не дається від того, що тебе похрестили ще немовлям чи від того, що ти ходиш до церкви. Цю здатність треба набути, дорости до неї.

Є такий жарт (насправді реальність): « Коли я був маленьким, я молився Господу, щоб він мені послав велосипед. Пізніше я зрозумів, як працює Господь. Я вкрав велосипед і молився про прощення». Приблизно так розуміє християнство більшість християн. А тому, поруч з хрестиком за пазухою висить величезний камінь заздрощів, пихи і досади.

Я вважаю, що краще бути щирим язичником, ніж нещирим християнином. Проте це стосується лише тих, хто вже знайшов і за те воює. А тих, хто шукає, ще чекає неймовірна подорож…