Фахівці в області дитячої психології стверджують: навіть чотиримісячна дитина може стати жертвою психологічного тиску. Частенько – неусвідомленого і «з кращих прагнень».

Нинішній так званий «соціум розвиненого індивіда» примушує батьків з перших же днів появи немовляти піклуватися про його розвиток і ростити якщо не генія, то, як мінімум, вундеркінда. Тому мами і тата масово здають своїх дітей у всілякі центри раннього розвитку, гуртки креативного мислення і т. ін. І в цій гонитві за рекордами частенько упускають один з основних нюансів формування маленької, але щасливої людини: вона більше за все має потребу любові й уваги. А це сприяє формуванню у дитини відчуття захищеності й затребуваності на цьому світі. А це, у свою чергу, допомагає уникнути багатьох проблем, зокрема поведінкових, у старшому віці.

Психіка дитини формується на принципах позитивного ставлення до неї, позитивності пережитих емоцій. І саме стосунки усередині сім´ї створюють той первинний світ, який визначає ставлення дитини до навколишньої дійсності. Навіть найменші діти активно вступають у взаємозв´язок із дорослим.

В ідеалі до 6 місяців дитина вже повинна нормально реагувати на навколишній світ і оточуючих. Але інколи вже в ранньому віці – 4–5 місяців – у немовляти формується ціла низка комплексів, які можуть виявлятися в неконтрольованому неспокої за відсутності матері, боязні людей. Крім того, в результаті неадекватних дій батьків, психологів і тренерів у дитини можуть розвинутися і невротичні реакції: постійний і безпідставний плач, крик, відсутність сну і т.д.

Психологічний розвиток людини залежить від безлічі чинників. Останнім часом фахівці все частіше говорять про соціалізацію дітей в умовах усюдисущих інформаційних технологій. «Звичайно, психологічні консультації – справа корисна, але це не панацея від усіх бід. У сучасному світі існує низка специфічних проблем. Суспільство постійно змінюється, й інформаційне поле дуже  впливає на розвиток людства в цілому», – каже психолог, кандидат психологічних наук, психотерапевт Людмила Гридковець.

Так, якщо раніше діти починали розмовляти до одного року, то тепер дитина може сказати свої перші слова десь у два роки. «І це не свідчить про затримку розвитку. Причина в тому, що дитина нездатна обробити всю інформацію, що звалюється на неї. Вона потребує більшої кількості часу, зате потім починає говорити цілими фразами, реченнями», – розповіла Гридковець.

Навіть якщо до 3 років діти не включені в активний комунікативний процес, це не завжди означає, що вони потребують лікування або психологічної консультації. А ось якщо проблема залишається і після трьох років, то тут, відзначає психотерапевт, без допомоги фахівців не обійтися.

Ще один аспект сучасного соціального життя, вплив якого на дитину ще потрвбно досліджувати, – рівність статей. Її проголошення було покликане усунути соціальні бар´єри, що заважають людині проявитися як особі, а також створити рівні соціальні можливості для самореалізації чоловіків і жінок. У XXI столітті в багатьох країнах ці бар´єри зникли. А разом із ними стерлися і психологічні межі, що століттями розділяли «чоловіче» і «жіноче» начало.

У сучасних сім´ях мати нерідко займає в сім´ї позицію чоловіка – здобувача, захисника і т.д. А чоловік, відповідно, навпаки. Відбувається перемішування, а то і заміна соціальних ролей. У результаті дитина-хлопчик починає взаємодіяти із зовнішнім світом не за внутрішньою чоловічою моделлю, а за жіночою: він демонструє підвищений рівень інфантильності, «не по-чоловічому» уникає відповідальності. В результаті в «гендерному» суспільстві зростають деформовані особи. «Нам нав´язують модель соціуму «унісекс», де чоловічі й жіночі ролі періодично міняються. Як наслідок, у дитини – повна соціальна дезорієнтація», – пояснила Людмила Гридковець.

Однією з поширених проблем сучасного підростаючого покоління є інтернет-залежність. З якою, виявляється, боротися навіть складніше, ніж із наркотичною або алкогольною залежностями. Це стосується, насамперед, дітей-підлітків.

Нерідко формування інтернет-залежності провокують самі батьки: посадять дитину біля комп´ютера, щоб не набридала, – і порядок. На перших порах нічого поганого і справді не відбувається. Але з часом у дитини формується умовний рефлекс: якщо щось не так, вона відразу біжить до комп´ютера. І цей рефлекс стає базовим при взаємодії із зовнішнім світом.

При цьому в реальному житті підлітки все частіше страждають від самотності. Тому що міжособові стосунки зведені до мінімуму, всі друзі «живуть» лише в комп´ютері, і справжньої відчутної підтримки чекати немає звідки.

Щоб позбавитися від такої звички, потрібно немало зусиль. Оскільки будь-яка залежність – це, по суті, втеча з реального у віртуальний простір, а від інших залежностей інтернет-пристрасть відрізняється відсутністю деструктивних фізіологічних наслідків, психологи рекомендують обмежувати не стільки доступ до Мережі, скільки кількість проведеного в ній часу. Щоб реальне життя і реальні задоволення поступово витісняли віртуальні розваги.

У цілому ж, за словами психологів, діти зараз переживають кризу ідентичності. Вони частенько копіюють поведінку своїх батьків, зокрема всі негативні аспекти сімейного життя.