Активно використовувати як зовнішні, так і внутрішні запозичення Україна почала практично відразу після отримання незалежності. Щоправда, неефективність українських урядів, відсутність ринкових реформ сприяли тому, що зовнішні запозичення Україна робила під надто високі відсотки. Що і стало врешті-решт однією з причин дефолту 1998 року.

Власне цей дефолт, тобто банкрутство в очах світових кредиторів, і змусив офіційний Київ зайнятися скороченням свого зовнішнього боргу. Щоправда, це не вплинуло на ситуацію з внутрішнім боргом. Кошти, які можна було спрямувати на погашення боргу, фактично пішли на забезпечення перемоги Леоніда Кучми на президентських виборах 1999 року.

Ситуація з боргами почала змінюватися лише після того, як на чолі українського уряду став Віктор Ющенко. Передусім Віктору Андрійовичу вдалося уникнути ще одного дефолту України шляхом реструктуризації (відтермінування платежів) боргових зобов'язань перед комерційними кредиторами та Паризьким клубом. Окрім того, уряд Ющенка за 2000-2001 рік зумів скоротити зовнішній борг України на понад 2 мільярди доларів.

Здавалось би, наступні уряди тенденцію Ющенка до скорочення боргу мали би тільки продовжувати. Тим паче, що у спадок їм Віктор Андрійович залишив хороші темпи економічного зростання, яких перед тим, як він очолив уряд, не було. Однак із цим завданням ні Кінах, ні Янукович не впоралися. Відтак 9 липня цього року парламент змушений був законодавчо оформити збільшення граничного розміру зовнішнього держборгу станом на 31 грудня 2003 року на 112,5 млн доларів -- до 8,7 млрд доларів за рахунок додаткового випуску ОВДП.

До речі, нині Україна найбільше винна Світовому банку (2 158 183,64 дол.), Росії (1 681 105,86 дол.), членам Паризького клубу -- Німеччині (405 416,92 дол.), США (252 398,91 дол.), Туркменістану (246 499,99 дол.), Японії (160 589,42 дол.).