Василь Демків з дружиною Уляною і двома маленькими синами – якраз одна з сімей, які хочуть покинути свою квартиру у Франківську та поселитися в Лолині. За фахом чоловік коваль, але нині перекваліфіковується на будівельника, бо ж треба думати, як зводити нове житло.

За словами Василя, вони вже давно вирішили – аби діти були здорові, треба жити у здоровому середовищі, і це аж ніяк не місто чи навіть село, а окреме поселення зі своїми правилами. «І щоб воно було самодостатнім, своя школа – тому що ми трохи по-іншому її бачимо, своя медицина – бо дуже багато в нинішній системі є проблем, здорові харчі. Це інший стиль життя», – каже він.

До слова, сім’я давно уже практикує нові звички. Так, у їхній квартирі немає телевізора, всі лампочки енергоощадні, будинок утеплений.

«Ми взагалі не викидаємо сміття – все сортуємо. Органіку – в окреме відро, далі пересипаємо бактеріями і з цього стає компост, його використовуємо в парнику, – розповідає Василь Демків. – Не ходимо в магазин з пакетами, маємо для цього сумки і т. д.».

Каже, у них на меті – створити нове середовище, де можна буде жити здорово і мати змогу заробляти.

«Чим можна зай­матися? Та багато чим, – говорить Василь. – Зараз популяризуємо такий продукт, як екологічне житло – солом’яними тюками напов­нюють панелі, а з них зводять так звані теплопасивні будинки, вони споживають мінімум тепла. Це здорове житло за сучасними технологіями, а не якась незрозуміла хатка. Є в нас людина, яка займається впровадженням нових технологій – енергозберігаючих – сонячні панелі, колектори, і це в нас буде. Інша сфера – харчі, які можна виростити на місці, ринок для продажу є. Ще один проект – відродити полонини чи заводити стада кіз, робити свої сири. Є ціла гора ідей і люди хочуть цим займатися».

Марія Пахолок – голова ГО «Берегиня роду», навколо якої і гуртуються усі охочі переїхати в екопоселення. Каже, тільки у Франківську є як мінімум 30 сімей. З Лолином їх пов’язав минулорічний екофестиваль.

Image

«Він був маленький, камерний, і там зібралися сироїди, вегани, вегетаріанці, ну всі без даху, – сміється пані Марія. – Без даху – маю на увазі, що зірки краще видно. І тоді ми побачили ці землі. Молодь загорілася. Хлопці зараз порахували: якщо зібрати толоку, то маленьку хату можна побудувати десь за 15 тис. доларів. Це навіть смішна ціна для того, щоб жити окремо від батьків, самим виховувати дітей і жити так, як хочеш.  І вони це розуміють. Вже нині думають над проектами котлів, будинків і т. д. Це дуже оригінальні люди, з двома-трьома освітами, педагоги, комп’ютерники, які хочуть вести здоровий спосіб життя».

За словами пані Марії, таке поселення має принести одні плюси. По-перше, для самих мешканців Лолина.

«Це їхні землі, це спільнота, яка себе хоче розвивати, це ті хлопці, які не мають, де прикласти руки та їздять по заробітках, – пояснює вона. – Показовий випадок був того року на фестивалі. Прийшли місцеві хлопці, такі всі з себе круті. І якраз майстер ліпить з глини. Один викинув дзиґар з зубів і собі попробував. І от в нього виходить та тарілка, він деміург, він творить, і в нього було таке «йой!», що за це варто життя віддати! Як боротися з алкоголізмом і палінням?! Та своїм прикладом, якщо от ці хлопці не п’ють і не курять, дбають про сім’ю і почнуть зароб­ляти на тій території, це ж буде добрий приклад».

По-друге, для області, адже це ще один поштовх до зеленого туризму, ремісничого тощо. І звісно, по-третє, для самих поселенців, адже вони отримають те, чого прагнуть.

Цього літа в Лолині хочуть провести ще один екофестиваль, де будуть майстри з багатьох напрямків – від гончарів до доцентів-медиків, це ще один тренінг для тих, хто хоче жити в стилі «еко». Під час цього фестивалю вже планують звести перші будинки.

Та поки що вся робота – тільки на самих початках. Минулого тижня 12 сімей, які виявили бажання там жити, їздили оглядати 23 гектари землі, які їм пропонує сільрада.

«Це тільки фундамент, – розказує сільський голова Іван Дацьо. – Ці наші рекреаційні зони по генплану маємо ще з 2009 року, і ми їх пропонували на різних форумах під проекти, але життя пішло в інше русло. Минулого року зробили той фестиваль і тепер є от така ініціатива».

Як каже війт, нині у селі ніхто не чекає, що прийде дядько з великими грішми і все дасть, треба працювати, а ресурси для цього є.

«Землі в нас чисті, немає ніяких підприємств, є сільське господарство, лікарські рослини, гриби, треба думати про нові шляхи переробки, робочі місця. Ми намацуємо варіанти», – додає він.

Як у селі ставляться до можливих нових поселенців, та ще й таких оригінальних?

«Та скільки людей, стільки думок, – сміється голова. – Бачили ж їх під час фестивалю, це люди, які можуть облитися водою біля криниці, чи в потічку лежати. Для наших то трохи дивно. Я кажу так: ще ніхто не вродився, не вженився і не помер, аби то не обговорили. З людьми треба працювати, будуть громадські слухання, буде їхнє бачення розвитку, план. Це лиш перші кроки, але кроки до чогось кращого, світлого».