Це, звичайно, не перше опитування, в якому роблять спробу дізнатися, як у провідних західних країнах, а також в Україні та Росії сприймають нинішню кризу. Але це перше масштабне дослідження громадської думки в різних країнах світу.

Опитування провели в шести найбільших країнах НАТО в Європі: Франції, Німеччині, Італії, Польщі, Іспанії та Великобританії, а також в США і Канаді.

І хоча деякі висновки дослідження цілком узгоджуються з іншими опитуваннями, деякі результати дають нове уявлення про тенденції в громадській думці.

Ймовірно, найбільш вражаючим є небажання багатьох опитаних в Європі брати участь у серйозному військовому протистоянні з Росією: як в Україні, так і будь-де в Європі.

Можливо, найцікавіший результат дали відповіді на запитання: "Якщо Росія вступить у серйозний військовий конфлікт з однією із сусідніх країн, що є союзником НАТО, чи повинна наша країна використовувати силу для захисту союзника?"

Це питання безпосередньо пов'язане з базовим принципом Північноатлантичного договору від 1949 року, що став установчим документом створення НАТО. У п'ятій статті договору вказується, що "збройний напад на одного учасника... буде розглядатися як напад на всіх".

Це головна причина, з якої маленькі країни - сусіди Росії, такі як республіки Прибалтики, прагнули вступити до НАТО. Зобов'язання щодо забезпечення колективної безпеки були життєво необхідними для них, щоб не залишитися сам на сам з Росією, якщо б їх страхи про вторгнення стали реальністю.

Однак, згідно з результатами опитування громадської думки в шести найбільших країнах НАТО в Європі, підтримку втіленню в життя принципу колективної оборони респонденти зустрічають без ентузіазму.

У середньому менше половини (48%) опитаних підтримують ідею використання сили для допомоги іншій країні у разі нападу на цю країну Росії.

Водночас проти надання допомоги іншій країні виступають у середньому 42% опитаних.

Найбільше противників цієї ідеї в Німеччині: 58% респондентів сказали, що їхня країна не повинна використовувати військову силу для захисту союзників по НАТО від Росії.

Французи також не підтримують цю ідею, противників використання сили проти Росії - 53%.

Навіть у Британії, яку вважають твердим прихильником ідеї євроатлантичного партнерства, використання сили для захисту союзників підтримують менше половини опитаних.

Інша картина у США і Канаді. У США - прихильників цієї ідеї 56%, в Канаді - 53%.

Також цікавою є розбіжність у думках всередині країн-членів НАТО щодо того, чи несе Росія відповідальність за насильство на сході України.

57% опитаних у Польщі звинувачують у цьому Москву, однак, у Німеччині та Італії такої точки зору дотримуються лише 29% учасників опитування. У багатьох країнах близько чверті опитаних важко відповісти на це питання.

І хоча опитування показує, що в більшості країн Європи та Північної Америки існує консенсус щодо необхідності надання економічної допомоги Україні, багато жителів країн НАТО виступають проти передачі Києву зброї для її використання проти Росії. Тільки поляки підтримують ідею поставок озброєння Україні. Навіть у США прихильників цієї ідеї менше половини. А в Німеччині 77% висловилися проти цього.

Все це створює суперечливу картину, при цьому розбіжності в поглядах соціологи фіксують не тільки між країнами-союзниками, але й серед жителів в одних і тих самих країнах. Наприклад, у західних регіонах Німеччини до президента Росії Володимира Путіна позитивно ставляться 19% опитаних, а на сході Німеччини таких вже 40%.

У США серед республіканців набагато більше яструбів, ніж серед демократів, коли мова заходить про використання сили.

Росіяни демонструюють довіру до президента Путіна і зростаючу гордість за Росію (однак при цьому і зростаючу тривогу за стан російської економіки). Це збігається з результатами аналогічних досліджень російських соціологів, які показують високий рівень підтримки пана Путіна і все більш негативне сприйняття росіянами США і Європи.

Але хоча картина, отримана соціологами в Росії, уявляється однозначною, до неї залишаються питання щодо того, наскільки соцопитування взагалі дійсно показують настрої росіян. Загальна підтримка пана Путіна і несхвалення Заходу цілком і повністю узгоджуються з тим, як контрольоване російською державою телебачення підносить конфлікт, а для росіян саме телевізор - головне джерело новин, в яких немає жодних нюансів.

До того ж, в країні зростає кількість законів і указів, що загрожують покаранням за критику, яку розглядають як загрозу національній безпеці. І у росіянина, який сумнівається, є свої причини на те, щоб не розповідати про свої побоювання тим, хто проводить опитування громадської думки незалежно від того, як його будуть переконувати в тому, що опитування є анонімним.

Набагато краще озвучувати позицію російського телебачення, висловлювати лояльність і перестрахуватися.