Посмертно вийшла його нова повість, де ця людська драма знаходить своє найчистіше виявлення.

Биков скінчив повість 1998 року. Від'їжджаючи з Білорусі в змушену еміграцію, він віддав рукопис на зберігання свому другу-критику. "Не пора це друкувати", — сказав він йому.

Справді, твір не мав шансів вийти в ті роки. Та й тепер незалежний журнал "Дієслово" ризикував, друкуючи повість “Афганець” — так вона називається.

Забити диктатора. Про це мріє ветеран Афганістану, живучі в гаражі, без роботи, покитутий дружиною. Задля своєї мрії він навіть продав гараж — щоб купити зброю. Тільки для цього він пішов служити в ОМОН. Як інший славетний биковській герой Рибак — у поліцію.

І зрадив — як Рибак. Але не тоді, коли не стрілив у диктатора-президента. Раніше, коли, розганяючи демонстрацію опозиції, порвав на шмати національний білоруський біло-червоно-білий прапор.

Чому ж не вистрілив афганець? Його соціальні проблеми розв'язалися з переходом на повне державне забеспечення у ОМОНі. А національне громадянське "я" заглохло.

У "Афганці" традиційна биковська "правда війни" стає просто правдою життя. Війна, молода демократія, пострадянський капіталізм — антураж. Вибір завжди один, між Богом та дияволом. На питання, що вибрав головний герой, Биков для себе та для нас відовідає.