Мюнхенська конференція з безпеки – живий барометр стану умів західних еліт. У 2020 році в якості головної теми німецькі організатори запропонували громіздкий неологізм – Westlessness. Йшлося про здвоєний ефект зниження впливу Заходу в світі і ослаблення єдності всередині західного співтовариства і держав, що його складають – пише Дмитро Тренін, директор Московського Центру Карнегі.

Задум полягав у тому, щоб, намалювавши похмуру картину, зміцнити скріпи, що зв'язують обидва береги Атлантики, і мобілізувати здорові сили ліберальної демократії проти її ворогів – популістів всередині і автократів зовні.

Цей європейський погляд на стан Заходу знайшов відгук у американських демократів на чолі з Ненсі Пелосі. Але посланці Дональда Трампа – держсекретар Майк Помпео і міністр оборони Марк Еспер – приїхали до Мюнхена з абсолютно іншим настроєм.

15 лютого 2020 р. Помпео, дорікнувши європейцям за їх зневіру і пораженство, проголосив, що Захід на чолі з США перемагає всюди, а його вороги – Росія, Іран і Китай, – навпаки, стикаються з непереборними проблемами.

Еспер зосередився виключно на Китаї як головній загрозі для колективного Заходу.

До оптимістів-республіканців приєднався генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, який продемонстрував, що в царині військової співпраці приводів для тривоги немає: США дислокують в Європі нові частини, європейські члени НАТО стали справніше платити внески до загального бюджету, проводиться все більше військових маневрів, особливо на східному фланзі біля кордонів Росії.

Відносини США і Європи на очах змінюються, і не в ту сторону, в яку європейцям хотілося б. Американці, відчуваючи зрослу конкуренцію з боку Китаю, Росії та інших держав, змінюють правила гри в рамках Заходу. Лідерство Вашингтона стає більш натискним. Перефразовуючи відому цитату Джона Кеннеді, можна сказати, що Вашингтон каже союзникам: не питайте, що США можуть зробити для вас, будьте готові зробити для США те, що ми вас попросимо. Це працює.

Вихід США з Договору про РСМД в 2019 році був схвалений в НАТО одноголосно і без будь-якого обговорення. Зараз Німеччині пропонується відмовитися від «Північного потоку-2», а Європі в цілому – від допуску китайських компаній в мережі 5G. Союзники бачать в цих вимогах обмеження своїх інтересів, іноді вони глухо бурчать, але їх млява реакція на дії США свідчить, що всерйоз боротися за ці інтереси вони не готові.

Не готові вони і до самостійної ролі навіть там, де давно розраховували зайняти місце світового посередника, – у відносинах з Іраном. У січні цього року сильного дипломатичного тиску Вашингтона виявилося досить для того, щоб Великобританія, Німеччина і Франція проти власної волі запустили механізм відновлення антиіранських санкцій.

Іранський досвід робить малоймовірним реалізацію ідей французького президента Еммануеля Макрона про перетворення Євросоюзу в самостійного геополітичного і військового гравця, здатного, зокрема, до стратегічного діалогу з Росією. Німецькі політики – президент, міністри закордонних справ і оборони – фактично відмежувалися від французької фронди. Вони підкреслили свою історичну прихильність атлантизму та безумовну пріоритетність НАТО перед ЄС у військово-політичних питаннях.

Це не значить, що Москві нема сенсу розмовляти з Парижем: розмовляти можна, але розраховувати на значне ослаблення європейських санкцій і окремий діалог з Європою з питань безпеки в осяжному майбутньому не доводиться. У цих питаннях ЄС не зможе далеко відійти від позиції США.

Ставлення самих європейців до Росії залишається суперечливим. Мінські домовленості нездійсненні: Київ не піде на особливий статус Донбасу,  змушувати його Європа не зможе, а Америка не буде. Нормандська четвірка може збиратися, але максимум можливого на цьому треку – заморожування конфлікту за придністровською моделлю.

Америка не тільки не відступає, а й проводить перегрупування сил для більш успішної конкуренції з Китаєм. Європа не в змозі грати самостійну роль і змушена йти за старшим союзником навіть туди, куди їй самій не дуже хочеться. Звідси і песимізм. Росії в таких умовах на євроатлантичному напрямі буде як і раніше важко – пише Дмитро Тренін, директор Московського Центру Карнегі.