У чому полягає головна задача полководця? Знайти в лавах супротивника слабке місце і обрушитися туди всією масою.

У суботу такий перший клин у лави опозиції вбив Петро Симоненко. Головний комуніст в унісон з Раїсою Богатирьовою і Нестором Шуфричем обвинуватив Віктора Ющенка в зриві домовленостей стосовно політреформи, внесення нових кандидатур до складу ЦВК і змін до Закону про вибори Президента України.

Виявилося, що насправді Петро Миколайович виступав «на розігріві» в Олександра Мороза. Виступ лідера соціалістів не раз переривався оплесками депутатів пропрезидентських фракцій і вимагав негайної реакції поки ще колег по опозиційному табору у вигляді емоційних, але не дуже переконливих виправдань з боку Юлії Тимошенко.
Чи розумів лідер соціалістів, що «пакетне» голосування (політреформа + законопроект № 6372 про особливості проведення переголосування другого туру 26 грудня) є обманкою, Fata Morgana як у політичному, так і в юридичної розумінні? Очевидно, розумів, як розуміли це також спікер Литвин і лідер комуністів Симоненко.

По-перше, для прийняття Закону необхідно 226, а для внесення змін до Конституції – 300 голосів. По-друге, побоювання опозиції в тому, що зміни в Конституцію будуть Президентом підписані, а на законопроект № 6372 (дострокове припинення повноважень діючого складу Центральної виборчої комісії, внесення Президентом у ВР подання про призначення нового складу ЦВК з урахуванням пропозицій депутатських груп і фракцій за принципом паритетного представництва кандидатів, паритетний спосіб формування виборчих комісій усіх рівнів, скасування голосування по відкріпних талонах) накладено вето, обґрунтовані.
Для подолання вето знову знадобиться 300 голосів, а чи захоче більшість депутатів дарувати такий козир опозиції перед виборами – питання більш, ніж спірне.

Ім'я головного соціаліста згадується в ці дні також у дещо іншому контексті. Провиною тому заяви ряду осіб зі штабу Прем'єр-міністра і циркулюючі чутки про можливе зняття Януковичем своєї кандидатури. Якщо це відбувається до 16 грудня, Мороз автоматично стає конкурентом Ющенка під час переголосування другого туру. Можливо, суботній демарш став результатом досягнутих або потенційних домовленостей і гарантій на випадок заміни Януковича на Мороза.

Українську політику тільки ідеаліст ризикнув би назвати публічною. Будучи надбудовою над тіньовою українською економікою, українська політика, загалом, може бути тільки закулісною і кулуарною. Тому процеси, що відбуваються у Верховній Раді, є лише верхівкою айсберга. Проте, суботнє засідання ВР дозволяє додати кілька нових штрихів до існуючих стратегічних планів як провладних, так і опозиційних сил на найближчу перспективу, спринтерський марафон з цифрою «26 грудня» у фіналі.

Отже, говорячи про стратегії провладних сил, варто виділити такі напрямки:

- Затягування сформованої ситуації. За допомогою переговорного процесу – на цю вудку вдалося купити і керівників опозиції і міжнародних посередників (Солана, Кваснєвський, Адамкус та інші). За допомогою дрібних поступок опозиції, даючи ілюзію, що зроблено ще один вирішальний крок і подоланий ще один важливий рубіж, у той час, як насправді усе залишилося, як раніше.

- Збереження адміністративних важелів, інформаційних і матеріальних ресурсів. Для цього Віктор Янукович до 26 грудня повинен залишатися главою виконавчої влади, склад Кабінету Міністрів залишатися колишнім, а робота ВР непродуктивною.

- Розкол сил всередині опозиції. Тут у черговий раз під новим номером спливає законопроект про внесення змін до Конституції. Впевнений, ні пропрезидентських депутатів, ні коаліція «Сила народу», ні комуністи, незважаючи на всю минулу і майбутню риторику, у реформуванні існуючої системи правління не зацікавлені. Послідовним і системним прихильником політреформи є тільки Соцпартія на чолі з Олександром Морозом. Зате політреформа служить ідеальним яблуком розбрату для того, щоб посварити представників «Нашої України», БЮТ і СП, які опинилися в одному стані . Час, виграний за допомогою переговорів, використовується саме для того, щоб не тільки акцентувати увагу на розбіжностях в опозиційному таборі, але і зробити їх максимально болючими та актуальними.


Стратегія опозиції спрямована на:

- блокування Адміністрації Президента і Кабінету Міністрів;

- підтримку масових акцій непокори в столиці та обласних центрах;

- проведення чергової серії передвиборної кампанії з назвою «Любов до Віктора Ющенка з третього погляду»;

- безглузда і марна участь у переговорному процесі з представниками діючої влади.

Отже, з якими силами виходить на тритижневий спринтерський марафон коаліція «Сила народу»?

§ З твердою впевненістю в перемозі. Така, свята як наївність, упевненість демонструвалася і перед першим і перед другим туром. Результат ми бачимо.

§ З неефективною організаційною системою штабів у регіонах.

§ Імовірно, без організаційної, матеріальної і політичної підтримки соціалістів. Тобто, мінус місцеві штаби соціалістів, мінус спостерігачі і члени комісій від Соціалістичної партії, мінус голоси тих виборців, що голосували за Олександра Мороза в першому турі і підтримали його заклики підтримати Віктора Ющенка в другому.

Які ресурси провладного табору?

§ Збереження повноважень і ресурсів, що існували перед другим туром

§ Адміністративний і кримінальний ресурс, вакханалію якого ми спостерігали 21 листопада, готовий до останнього і рішучого бою і тільки чекає наказу ще раз «намалювати» рекордні цифри.

§ Колишній склад Центрвиборчкому. Хоча що дасть новий склад ЦВК? Як правильно зазначив Юрій Луценко ще перед другим туром, ЦВК буде тільки фіксувати результати фальсифікації на рівні дільничних і територіальних виборчих комісій.

§ Чітке розуміння дій опозиції у випадку програшу Віктора Ющенка (друга «помаранчева революція», масові акції непокори в Києві і регіонах, наметові табори). Попереджений – отже, озброєний

Навіть попередній аналіз свідчить про те, що радість, яка охопила штаб Віктора Ющенка після рішення Верховного Суду, не тільки передчасна, але і безпідставна.

Якщо стратегія опонентів буде реалізована, то «Сила народу» опиниться в тих умовах і з тими ресурсами, що були в розпорядженні перед першим туром голосування.

Водночас опоненти не тільки зберігають переваги і ресурси, які мали перед другим туром, але мають чітку картину дій опозиції, а також час для вироблення стратегії протидії і концентрації силових ресурсів.