Ті понад 300 журналістів, що пройшли спеціальну підготовку на американських базах і супровідні підрозділи союзників, працюють у чітких рамках пропаганди: у їхніх сюжетах не вистачає тільки квітів, якими іракські звільнені громадяни зустрічають війська коаліції. Репортажі, у яких танки і військова техніка рухаються по асфальтових дорогах, природно нічого спільного з висвітленням ходу війни не мають. Спроби театралізації репортажів «з передової» теж не витримують критики. Саме тому багато які «нейтральні» держави досить стримано і коротко повідомляють про те, що зараз відбувається в Іраці.

Очевидно, що пропаганда стала основою тактики кожної з воюючих сторін у просуванні необхідної інформації на міжнародному рівні. Крім того, США, обмежуючи інформацію про свої втрати, прагнуть знизити хвилю антивоєнних настроїв усередині своєї країни, хоча втримати цілком ситуацію під контролем їм не вдається, витік інформації відбувається і з деяким запізненням представники Пентагона все-таки визнають факти бойових утрат.

Помітно, що Багдад непогано підготувався - його заходи щодо контрпропаганди виглядають трохи професіональніше. По-перше, видно, що в міністерстві інформації Іраку уважно стежать за тим, що і як висвітлюють основні американські і британські канали, і відразу відповідають на головні пропагандистські аргументи. Від перших точкових ударів, нанесених по Багдаду з метою вразити місце ймовірного перебування Саддама, коли Ірак відразу пустив в ефір виступ Саддама (фахівці вже провели ідентифікацію і підтвердили, що це був дійсно Саддам, а не один з його трьох двійників, як передбачалося спершу).

Крім того, на телеекрани потрапили кадри з головного госпіталю Багдада, де знаходилися перші жертви ударів авіації: жінки, діти - представники цивільного населення. Ці контрпропагандистські кроки виявилися ефективнішими. І їхня схема продовжує працювати: у відповідь на повідомлення, що в ході бомбардувань були знищені - за даними ЦРУ - три найближчі помічники Саддама з вищого військового керівництва, Багдад відразу демонструє в телебаченні їх живими і здоровими на нараді в Хусейна. І знову репортажі доповнюються кадрами про жертви серед цивільного населення.

Про те, що Саддам робить ставку на пропаганду, орієнтовану на міжнародне співтовариство, говорить безліч інших фактів. Він стримав свою офіційну обіцянку, що не буде віддавати наказ масово запалювати нафтові сверловини. Сім палаючих свердловин на півдні Іраку (від початку повідомлялося, що горить як мінімум 15) ні про що не говорять: причини їхнього загоряння не встановлені. Це могло стати як результатом бомбардувань, так і тактичним ходом іракських військ, що прагнуть створити в такий спосіб перешкоди для американської і британської авіації (при можливості і наявності часу підпалити ту ж сотню свердловин). До речі, такий прийом іракська оборона використовує і безпосередньо в Багдаді: у ряді районів підпалені цистерни з нафтою, що створюють сильну димову завісу (хоча варто визнати, що це працювало в 1991 році, але цього разу американці врахували таку можливість і використовують ракети, для яких подібна завіса не є значною перешкодою).

Крім цього, у суботу, 21 березня, Саддам зібрав усе вище керівництво країни на екстренне засідання, після якого Ірак звернувся до Ради безпеки ООН з вимогою зупинити американо-британську агресію. У такий спосіб Хусейн прагне використати час (приблизно тиждень) саме в пропагандистських цілях, з огляду на значну тенденцію антивоєнних настроїв в усьому світі.

Усі ці приклади показують, що в сучасних військових конфліктах особливе значення (з урахуванням високого рівня розвитку інформаційних технологій) набуває ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА, особлива практика використання прийомів і методів пропаганди і контрпропаганди.


У тему:

Війни третього тисячоліття

Війна в прямому етері