Сюжет стрічки і став першоджерелом для постановки музичного твору. У ньому сталевари не тільки варять сталь та закохуються, але й танцюють рок-н-рол.

Сюжет мюзиклу “Кохання на Зарічній вулиці” відрізняється від кіношного варіанта хіба що ретроспективним поглядом режисера: історію кохання свого дідуся-сталевара та бабусі-вчительки розповідає DJ, який зустрів на дискотеці дівчинку-папараці. Для неї він відкриває вікно у незнане минуле: молодь п’ятидесятих така ж як і сучасна – працює, потроху вчиться, іноді пиячить, бешкетує на танцях та народжує дітей. І все це на тлі запального танцювального ретро.

Втім, через перевантаженість першої дії пісенною лірикою іноді складалося враження, що знову дивишся “Старі пісні про головне”. Однак ці недоліки компенсувала друга частина. Апофеозом дійства стала балетна партія сталеварів та дівчат у червоному, які імітували вогонь мартенів та пристрасті, у якій запалала головна героїня. Після такого напору не тільки вчителька зі своєю поетичною натурою закохалася у мужнього сталевара, а й по сучасному цинічна репортерка, яка слухала цю історію, нарешті зрозуміла: кохання – це не мода і не фізіологія, а вічний потяг людини до духовної досконалості.

Постановник Віталій Денисенко каже, що робив не індустріальну симфонію, а мюзикл про кохання для глядачв різного віку. Попри суперечливі режисерські вирішення із вантажівкою на сцені та показом кінофрагментів, враження публіки позитивне.

Попердньою постановкою Денисенка був фарс. Тепер - мюзикл. Про подальші плани він поки не говорить. Мовляв, підкаже натхнення. 1+1