Біля входу до театру зібралися глядачі. Схоже, тут відбувається демонстрація: молоді люди вистукують ритми на бляшаних баках, жінки, вбрані у валянки і теплі пальта, роздають гарячий чай. Дехто гріється біля багаття. Це „помаранчева революція” у Потсдамі. Атмосфера доволі автентична, якщо не брати до уваги, що на дворі бабине літо і двадцять п’ять градусів тепла. „Організатор Майдану” за допомогою гучномовця закликає демонстрантів блокувати адміністрацію президента Кучми. Публіка прямує у внутрішній двір театру, де вживу грає українська музика. Коли „демонстранти” (глядачі та масовка) починають весело пританцьовувати, на двір, голосно сигналячи, прямо у натовп в’їжджає „крутий” Мерседес. Публіка розступається – з машини у розкішній довгій шубі із білого хутра виходить Вона. Юлія радісно вітає усіх навколо, не шкодуючи „повітряних поцілунків”. Із неба падає помаранчеве конфетті. „Революція – це свято”. Такий головний месидж першої частини вистави. Друга частина відбувається вже всередині театру і оповідає про життя Юлії Тимошенко. „Особистість цієї людини є надзвичайно цікавою, вона об’єднує у собі багато протиріч”, розповідає асистент режисера, літературний редактор Анне-Сильвіє Кьоніґ:

„Мені здалося, що Юлія Тимошенко – це фігура, якої бракує історії театру. На жаль, вистави про видатних, енергійних, сильних жінок ставлять дуже нечасто. Ми декілька місяців інтенсивно вивчали цю особистість – будь-яку цікаву інформацію збирала та аналізувала ціла команда: я, як літературний редактор, режисер Адріане Альтарас, наша подруга – журналістка Керстін Декер і навіть музичний керівник нашого театру. Якогось радника з України, який би нам все підказував, у нас не було”, - розповідає Кьоніґ.

Оповідь про життя „Юлії” починається на театральному складі: тут посеред багатьох ящиків із товаром (цигарками, гречкою, алкоголем та відеокасетами) вона зі своїм чоловіком Олександром розпочинає свій похід у великий бізнес. За словами постановників, ця сцена не має на меті достеменно розказати про бізнес Тимошенків. Скоріше, це алегорія на перші гроші спритних бізнесменів доби Перестройки, які пізніше у більшості стали олігархами. Саме цей фрагмент вистави найбільше запам’ятався багатьом глядачам. Своїми враженнями поділилася і депутат Бундестагу Корнелія Бем:

„Я була дещо шокована тим, що я дізналася з цієї вистави про характер Тимошенко: сюжет про те, як вона заробила свій перший мільйон, засвідчує прагнення власності, безкомпромісний ґешефт. Це все доволі пікантно. Цікаво було також проілюстровано, як гроші в Україні можна конвертувати у владу. У цій виставі було дуже гарно проаналізовано, як відбувалося становлення характеру Тимошенко у політиці”

Енергійна Юлія стрімко досягає чималих висот у бізнесі і політиці. Вона стає все більш ефектною, з нею працюють найкращі іміджмейкери. Але головний секрет її успіху – сила волі, постійне самовдосконалення. Ансеві Кьоніг:

„Юлія Тимошенко якоюсь мірою – це голлівудська зірка. Скільки часу ця людина присвячує своєму здоров’ю, скільки вона займається бодібілдінгом. Вона проявляє неймовірну самодисципліну. Вона працює над собою як Дженіфер Лопес, я би так сказала”

Юлія Тимошенко робить кар’єру. Водночас автори вистави звертають увагу на непрості і в той же час сентиментальні стосунки із донькою Євгенією, якій самотньо без матері. Зайнята бізнесом і політикою Тимошенко „заслала” доньку на навчання до Лондона.

Найбільш емоційною є сцена, дія якої розгортається у темному і прохолодному підвалі театру: Тимошенко у Лук`янівському слідчому ізоляторі. В якийсь момент здається, що Юлія зламалася, більше немає сил. Зрештою, її величезна сила волі перемагає.

Юлія Тимошенко постає перед німецьким глядачем дуже цікавою особистістю. Багатогранною і суперечливою. Вона тендітна і незламна. Владолюбна і деспотична. У своїй боротьбі вона безперечно щира, але її мотивація неоднозначна: це помста ворогам чи боротьба за справедливість? Висновок автори залишили на розсуд глядачів. За їхнім задумом, характер, особистісні риси Тимошенко – це ребус, який глядач має розв’язувати сам. А яким бачить характер „Юлії” виконавиця головної ролі Анне Лебінськи?

„Жіночна... Глибоко жіночна. Це жінка, яка функціонує у суспільстві чоловіків. Вона втілює багато природної жіночої сили, яка часто лякає чоловіків або здається їм істеричною. Це деспотична жінка. Вона повний антипод характерові нашого канцлера. Анґела Меркель сильна і успішна завдяки абсолютно іншим якостям. Однак ці якості мені нецікаві, я би не погодилася на таку роль. Натомість темперамент і слов’янська жіноча сила Юлії Тимошенко викликають у мене захват”

Постановник Анне-Сильвіє Кьоніґ додає:

„Честолюбна, перфекціоністка, має величезну силу волі. Водночас гарна у широкому розумінні цього слова. Адже краса - це і жіночий шарм, і життєрадісність”

Анне Лебінськи зізнається, що грати Юлію Тимошенко їй дуже подобається. З „іконою помаранчевої революції” акторка особисто не знайома і навіть вживу ніколи не бачила. Лебінськи була би рада побачити свою героїню серед глядачів у Потсдамі. Акторка гадає, що виконання ролі від вистави до вистави буде дещо змінюватись. Адже змінюється і сама Юлія Тимошенко:

„Мені цікаво, що буде з цією жінкою за декілька років, за шість-сім років. Я думаю, що вона зміниться - не лише її образ, але і внутрішній світ, характер, політичні погляди. Адже її значною мірою формують зовнішні чинники. Вона постійно розвивається як політик і як людина. На це має вплив, зокрема, і політична ситуація в Україні. Важливо також, які люди будуть з нею поруч. Але найважливіше для її розвитку – це випробування, які їй постійно випадають”.

Євген Тейзе