Сучасний десакралізований світ переповнений трохи не по вінця подібними сказати б „сосульками” - дешевими симулякрами великих людей та великих явищ. Одна з таких „сосульок”, буцімто великий, буцімто режисер, американський єврей Стівен Спілберг завітав до України.

Для людей необізнаних зазначимо, що цей митець є автором дуже і дуже поганого, психологічно непереконливого фільму „Перелік Шіндлера”. У фільмі йдеться про німецького підприємця, який в роки другої світової війни рятував євреїв під час так званого голокосту. Оскільки самий голокост, як такий, деякі з поважних істориків (навіть ризикуючи власною свободою) ставлять під сумнів, то можна було б трактувати усе що відбувається в фільмі як-таку собі маячню божевільного та вибачити автору вкрай глевку режисуру та акторську гру на рівні кабиздохівського театру юного глядача .

Проте, і сам „великий режисер” і його співплемінники вперто наполягають на правдивості тих, подій, про які оповідається у фільмі. Та ба – навіть неслабий бізнес Спілберг та різні айзенштокі–рабиновичі намагаються на цьому зробити. Що й казати – кричати на весь світ, як німці вам дали по морді та вбивали вас як худобу на бойні, люті мої друзі-євреї, якось не шляхетно. Хоча, можливо, й прибутково. Можливо, саме з точки зору вульгарної містечкової прибутковості треба розглядати і пригоди Стівена Спілберга в країні Богдана Хмельницького.

Було б невірно думати, що „великий режисер” з неправильним черепом приїхав до нас випити білого нефільтрованого пива „Чернігівське”, познайомитися поближче з київськими збоченцями–транссвестітами та пустити шмарклі в Бабиному Яру. Не тільки це привело пана митця на наші згорьовані землі.

Він зустрівся з зятем Кучми, етнічним євреєм, багатим капіталістом та членом юдейської секти Хабад–Любаві, таким собі Віктором Пінчуком. Разом вони не пили пиво і не гуляли по сумнівних закладах. Вони виступили у почесній та важкій ролі продюсерів певного документального фільму. Фільм називається – „Назви своє ім”я по літерах”.

Режисером фільму є відомий український (щоправда до непристойного стану „внутрішнього окупанта” російськомовний) митець Сергій Буковський. Він вже „відзначився” іншим документальним фільмом „Війна. Український рахунок”, у якому намагався спаплюжити українських героїв з дивізії СС „Галичина” та Української Повстанської Армії. Наразі, за гроші Пінчука, під патронатом вже згаданого Спілберга, гаспадін Буковський утнув чергового шедевра. Шедевр, як не важко здогадатися, присвячено голокосту – глядачі знову побачили рясні сльози та шмарклі тих істот, які не вміють та не хочуть битися, через що і гинуть як курчата під час наїзду лисиць на курятник. Про художні чесноти цього фільму вам, шановні читачі, захлинаючись парадантозною слиною, нехай розкажуть вітчизняні професори–ліберасти на сторінках якого–небудь „Кіно-Кола” . Ми хотіли б наголосити на політичному вимірі цієї, з дозволу б сказати, кінострічки.

Під час прем’єрного перегляду цього шедеврального фільмища серед глядачів можна було побачити людину, яка не тільки кохається у розведенні бджіл, але й в керуванні третьою українською республікою.

Віктор Андрійович Ющенко є людиною не байдужою до вишуканих мистецтв, але його поява на показі саме єврейського фільму про можливо дуже і дуже перебільшені єврейські страждання від буцімто українських рук, пояснює чому під час чисельних прогулянок президента по Говерлі так гніваються сиві язичницькі боги наших Карпат.

В країні, де під керівництвом етнічного єврея, більшовика Лазаря Кагановіча було замордовано голодом майже десять мільйонів українців якось непорядно плакати за декількома тисячами чужинців, до того ж ворожо настановлених до цієї країни.

Відсутність інституту національної пам’яті та фактичний саботаж його створення єврейським лоббі в уряді, невизнання голодомору геноцидом українського населення саме теперішньою донецько-єврейською Верховною Радою, судові позови єврейських екстремістів проти самого Ющенка, не є для президента перепонами для участі у сіоністській тусовці. Можливо, спрацювала чорна магія сучасного базарного світу: „Дивіться паничі ось сосулька!”. Себто Спілберг – глевкий чолов'яга з недорозвинутими плечима півчого з синагоги та обличчям протухлої риби, але ж великий режисер! Весь світ так каже! Тому можна знехтувати питаннями національної честі, власної гідності та й прибігти з цікавістю сільського хлопчика, якому повідомили про те, що в глухе сільце приїздить пересувний цирк дивитися на графоманські виплоди гидкої трійці Буковський–Пінчук–Спілберг.

Тому можна забути про культивований придворними політ технологами міф про походження Ющенка з козачого старшинського роду – адже козацька старшина ніколи не хворіла на юдофілію, тим більше в такій гострій формі. Наряд чи хтось в Україні повірить в те, що Ющенкo нащадок Калнишевського. Ми ж будемо пам’ятати, що від базарних вигуків про заморські „сосульки” не так вже й далеко до пришестя пекельних істот. Будемо пам’ятати та вжиємо відповідних заходів.


----------------------------------------------------

В тему:

Брехня, півні для спокути та ліцензія на ошуканство

Єврейські ярлики

Ідеологічна обробка і стратегії групової еволюції в юдаїзмі