Багато ваших текстів взяті із віршів Шевченка. Чому ви обрали саме його?

Можливо, спрацювало моє виховання – батьківське виховання. Батько читав мені в дитинстві Шевченка, як казки. І перші свої твори я подарував йому на день народження у 1983 році – “Суботів”, “До Основ’яненка” і “Розрита могила”. Вже потім, як команда, ми намагалися це аранжувати. Це виховання і наше тендітне ставлення до творчості Шевченка. Він - самодостатній, він звучить сам по собі. А музика може або загубити цю енергетику, але в будь-якому разі її не збільшити. Наше завдання було не доповнювати, а якось триматися на рівні творчості Шевченка.

Дехто вважає вашу музику готичною, дехто – націоналістично-патріотичною, а яке б ви самі дали визначення вашій музиці?

У нас на сайті колись почалась веремія стосовно цього. Тоді були закиди: “Хто це назвав “Кому Вниз” готами?! Вони - наші, вони – націоналісти!”. По-перше – це незнання історії, а по-друге, це таке щире, але неврівноважене ставлення, тому, що появився хлопець, який написав: “Люди добрі! Дивіться, за час існування „Кому Вниз” ви навіть не віднайшли для себе їх стилістику. Тому, дякуйте тому, хто сказав, що це готи”. Тим паче, готи – це шикарна річ, тобто люди, які не п’ють, не вживають наркотиків. Я не кажу про Україну, в Україні дуже мало інформації про них і є зовнішнє ставлення до цього руху. За кордоном ставлення до них зовсім інше. Так, що коли нас називають готами – ми не ображаємось.

Ваша історія налічує уже 18 років і лише 3 повноцінних альбоми. Ви не полюбляєте засідати у звукостудії?

Ні, ми записуємось. У нас деякі речі уже відійшли, декотрі, можливо, ще не прийшли, але, розумієте, коли самокритичне ставлення доходить уже до рівня хворобливості, треба щось робити. Самокритика якраз і призупиняє якісь кроки. З іншого боку ми нарешті знайшли людину, яка нам дуже подобається як звукорежисер і яка зараз зводить наш альбом. Це знову ж таки велика халепа знайти в Україні людей, які б не тільки за гроші намагалися щось зробити, а щоб і їм самим це було цікаво.

Тобто уже нарешті незабаром можна буде почути ваше нове творіння у вигляді альбому?

Нам уже настільки набридло, що він не виходить... Я ще хочу туди тільки три пісні вставити. Але це найтяжче, бо вони ще ніде не звучали і повністю не укомплектовані. Проблема полягає в текстурі. Поки що реалізувати їх в тексті дуже складно.

Ви – патріот?

Та я б, як Шевченко: я прокляв би Бога, якби з Україною щось сталося.

За потреби ви б узяли до рук зброю?

Я вам скажу так: взяв би коли б мене очікувала якась небезпека. Але виходячи з точки зору професійності, я б дуже довго цілився, бо не вмію добре стріляти. От чому у нас такі добрі стосунки із хлопцями із старого складу УНА-УНСО? Тому, що вони мали честь тримати зброю і вбивати окупантів, кацапів там різних. А вони відносяться до нас з повагою, тому що ми є підтримкою морального духу. Той, хто народжений воїном – повинен тримати в руках зброю, хто народжений ідеологом, повинен займатися цим. За таких умов розширюється фронт і стає значно легше вести боротьбу. Що ж до самої зброї, то у мене до неї позитивне і гарне враження, в розумінні естетики.

По всяк час точаться дискусії про український менталітет. Хтось називає нас слабкою нацією, хтось – сильною. А ви можете дати своє визначення українському менталітету?

Якщо відкинути усі характеристики, що робилися спеціально на замовлення російського імперіалізму і подивитись на українську історію, як таку, то я повністю згоден із Юрієм Липою, який казав, що “війна з українством свого часу була на рівні війни з християнством ”. За тих триста років такої потужної війни викарбувалася нація. Я думаю, що менталітет про таке м’яке ставлення українців в більшій степені з точки зору негативності привнесено. Вважаю Росію “потворою Франкенштайна”, та й взагалі, Україна створила свого часу Росію. Зараз є випробувальний момент – ми маємо подбати про це чудовисько, на нас лежить відповідальність за Росію. А те, що українці дуже кайфові і люб’язні показано в піснях. Співають, що не голова покотилася ворожа, а голівонька, шабелька. Кайфово! Українці – це освячена зброя. Люди не вбивали, вони допомагали відійти в інший світ людям, які не потрібні цьому світу. Вони допомагали цим людям. Тим паче, освячували ножі щоб не просто вбити тіло, це - брутально, а щоб розрізати ту душу для того, щоб вона зникла. Це дуже класно! Ми – лікарі, або ветеринари (сміється).

Хто мав найбільший вплив на формування вашої особистості?

Звісно, батько. Але не тільки. У мене в школі була перша перемога, коли я за вісім років забув українську мову. Совдепія (зітхає). Але в мене там було два вчителі, які допомогли мені “відновитися”. Загалом, музична діяльність дуже хитра. Замість того, щоб бігати по світу і шукати гарних людей, треба дуже чемно і відповідально поводитися на сцені і вони самі зберуться. Тобі треба тільки встигати їх почути. Немає кінця краю, власне, людям, які викарбовують мій світогляд в цьому житті.

В що ви вірите?

А чорт його знає. Я як в тій байці про стрикозу, щодня живу гарними враженнями. Принаймні, намагаюся. А вірю в таку класну нацистську старість: після великої кількості ворогів і дуже гарної невеликої кількості друзів, ти нарешті зможеш сидіти в кріслі-качалці, вирощувати троянди і бачити як бавляться твої онуки. В що вірити ще можна?! Я не знаю, бо в цьому плані дуже сентиментальна людина. Тому намагаюсь багато його не ворушити, бо цей сентименталізм потім заважає нормально існувати.

А є речі, за які б ви відали життя?

Найперше, я б відав життя за родину. Але виходячи з того, що я дуже емоційна людина, то боюся за свою неадекватність. Це треба робити дуже холодно і впевнено. Думаю, в цьому плані мені ще треба вирости нормально.

Розмовляв Павло ПАЛАМАРЧУК


----------------------------------------------------

В тему:

Акція нових правих

Вечір в опері: тріумф високого духу

Рок-характерники з “Кому Вниз” пройшли ІІ тур конкурсу на здобуття найвищої нагороди в Україні в галузі культури - Національної Премії ім.Тараса Шевченка

Офіційний сайт гурту “Кому вниз”